автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Историческое бытие этноса (философско-методологический анализ)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Историческое бытие этноса (философско-методологический анализ)"

Київський університет імені Тараса Шевченка

ГГ. ОЙ - З І'ЇЇІІ ІУЗїі

Мостяев Олександр Іванович

УЛК 930.1 + 930.1(477)

ІСТОРИЧНЕ БУТТЯ ЕТНОСУ (філософсько-методологічний аналіз)

Спеціальність 09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ — 19 98

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті українознавства Київського унівеї ситету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник —

Офіційні опоненти

Провідна установа

доктор філософських наук, професо КРИСАЧЕНКО Валентин Семенови1 Інститут українознавства Київськог університету імені Тараса Шевченкг зав. відділу філософсько-світоглядних пре блем українознавства.

доктор філософських наук, професо ЛУКАШЕВИЧ Микола Павлова Міністерство освіти України, начальну управління гуманітарної освіти та вихованні

кандидат філософських науі МОЗГОВА Наталія Григоріївнг Національний педагогічний університє імені М. П. Лрагоманова, старший викл< дач кафедри філософії.

Київський військовий гуманітарний інсті тут, кафедра філософи, м. Київ.

Захист відбудеться «25» ТРАВНЯ 1998 р. о 14°0 на засідані спеціалізованої вченої ради Д 01.01.37 по захисту дисертацій ь здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських на^ у Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м. Киїї вул. Володимирська, 60, ауд. 328).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Киїї ського університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розісланий «7 і » К Я І Т Н Я 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, професор

П. І. Скрипи

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан знань про зтнос грунтується на чималій кількості антропологічних, етнографічних та лінгвістичних фактів. Ці факти доповнюють прямі чи :кісні писемні джерела, за допомогою яких можна простежити постання того чи іншого етносу. Однак, етнос набагато ширший за свої репрезентанти, не зводимий ні до окремих елементів, ні ао простої їх суми. Лише у межах цілісної етногенетичної теорії, чка враховує все іманентне етносові — як матеріальні репрезентанти, так і духовні явиша — можна достатньо коректно описати этногенез. Тому всі накопичені факти вимагають свого узагальнення -іа рівні метатеорії — філософсько-історичної парадигми етносу, тка розглядатиме його як цілісну історичну реальність.

З метою розробки зазначеної парадигми висувалася ціла низка філософсько-історичних теорій, які охоплювали той чи інший аспект етнічного. Вони формулювались як міждисциплінарні концептуальні системи, які хоча і застосовували методи досліджень з різних наук, проте були сформовані на засадах специфічного ;амодостатнього предмету дослідження — етносу. Такі теорії були теоріями філософського рівня. Виходячи з усього вищезазначеного, зтногенетичні метатеорії є об’єктами філософії історії.

На сьогодні існує велика кількість праць, присвячених етногенезові, створених переважно у контексті спеціальних наук. Серед них. виділяються деякі теорії, які синтетично розглядають постання народу (етносу), його розвиток та специфічний внесок в історію тюдства, не зводимий ні до археологічного, ні до етнографічного матеріалу. Зокрема, такими є теорія Дж. Віко про виникнення та карактер розвитку народів (1725), соціально-прогресистська концепція Л. Г. Моргана (1877) та теорія етногенезу як природного гнтропійного процесу Л. Гумільова (1979) тощо. Його концепція третендує на всебічне пояснення причин та перебігу етногенезу, гіа парадигмальну роль у етнології. При цьому він визначив основним методом своєї етнології метод природничих наук, хоча фактично пояснив перебіг етногенетичного процесу значно ширше.

Сучасний рівень розвитку науки та філософії дозволяє по -ювому поглянути на зазначені концепції, переосмислити 'їх у світлі новітніх досліджень синергетики, психології' тощо. Тому зазначені

концепції вимагають своєї теоретичної верифікації на сучасної»: науковому рівні.

Актуальність menu дослідження, таким чином, випливає потреби оцінити евристичні можливості існуючих філософські історичних моделей етногенезу, виявити з них найбільш еврі стичні та синтетично розвинути їх основні ідеї, зокрема -стосовно етногенезу українського народу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темат Обраний напрямок досліджень зв’язаний з темами, які розроблялис у Інституті українознавства Київського університету ім. Тарас Шевченка:

— планової теми відділу «Філософсько-світоглядні проблем українознавства: парадигмадьно-епістемний аналіз»;

— планової теми відділу «Методологічні та теоретичні аспект формування самосвідомості українського народу»;

— планової теми відділу «Україна — Ментальність — Доля»;

— темі у межах програми ДКНТ № 7.3/10 за 1994—95 рі «Українська ментальність: генеза, сутність, перспективи розвитку

Метою дисертаційного дослідження є проведення типологі1 ного аналізу та виявлення евристичних можливостей основна філософсько-історичних етногенетичних концепцій, а також і продуктивне використання для досліджень конкретних етногенезі!

Із цього випливають наступні задачі дослідження■

— провести типологічний аналіз основних етногенетичних кої цепиій історичних суспільств;

— виявити, які з них найбільш евристичні у застосуванні д опису етногенезу історичних суспільств;

— намітити концептуальні можливості синтетичного розвити етногенетичної теорії, зокрема з застосуванням новітніх філософа ких та психологічних узагальнень і парадигм;

— розробити модель розвитку українського народу виходяч з синтетичного бачення етногенезу історичних народів.

Наукова концепція дослідження спрямовує його, з одного бокі на методологічний аналіз етнософських концепцій, з іншого — ь побудову синтетичних моделей етногенезу.

Новизна дисертації полягає у тому, що у ній:

1. досліджено філософсько-історичні концептуальні моделі етнс генезів історичних суспільств, виявлено їх евристичні можливос

з

га розроблена типологія; подано концепцію трьох рівнів узагальнення етногенетичних концепцій: модусно-атрибутивного (опис і тлумачення етноісторичних фактів з метою виявлення модусно-атрибу-гивних властивостей об'єкта дослідження), операційного (інтерпретація етнічної історії у контексті слідування конкретній школі чи парадигмі), метатеорєтичного (побудова метатеорій для пояснення найбільш загальних закономірностей етноісторичних процесів);

2. на підставі комплексного аналізу та систематизації досліджених концептуальних моделей, а також синергетичної парадигми розроблено підхід, який дозволяє по новому змоделювати історичний розвиток етносу; при цьому вперше розглянуто етнос з позицій синергетичної парадигми; дістали подальший розвиток концепції зтносу як енергетичної реальності та пасіонарності /І. М. Гумільова, порушення природно-соціальної рівноваги як причини історичного розвитку та спрямованості мімезису історичних суспільств на творчих особистостей А. Дж. Тойнбі, з використанням яких на підставі синергетичної парадигми було розроблено філософсько-історичну концепцію етносу як дисипативної системи;

3: на підставі тлумачення другого закону термодинаміки для дисипативних систем пропонується нова модель співвідношення індивідуального й етнічного: внутрішня різноманітність індивідуальної поведінки, інноваційна активність індивідів є необхідною умовою існування етносу, появи в ньому пасіонарної інноваційної поведінки; для виникнення зазначеної активності необхідною умовою є наявність особистісно стійких характерологічних параметрів — високого рівня домагань, адекватної самооцінки та іншосгі (джерела ентропії для розвитку етносів);

4. досліджені етногенетичні концепції доповнено власною моделлю розвитку історичних етносів, в основі якої є твердження про те, шо еволюція історичних етносів відбувається шляхом опти-мізаші сукупності психологічних, природних та культурно-політичних чинників; загальноісторичний зміст зазначеної оптимізашї — динамічне вілгворення внутрішньої нерівноважності; початкові фази етногенезу відбуваються подібно (збудження субстратного хаосу, піднесення, хаосоподібний стан — культурно-політичний хаос); подальший розвиток етносів може відбуватись за декількома моделями; для випадку високої окультуреності ешосу запропоновано модель осцилятивного ритму історичної поведінки;

5. запропоновану філософсько-історичну концепцію верифікован< на прикладі історичного буття українського етносу; було досліджені основні концептуальні моделі постання українського народу, проаналізс вано 'їх евристичні можливості; дістала подальший розвиток ранньс слов’янська концепція, яку було розглянуто з філософсько-історичнс точки зору; на основі історичних фактів було спостережено ОСЦИЛЯТИВН історичну активність українського народу.

Практичне значення одержаних результатів дисертації поляга-у тому, шо вони:

— можуть бути використані у процесі подальших загальнофілс софських, соціально-філософських та філософських розвідок з пре блематики етногенезу, постання історичних суспільств, розвитку ї культури, побудови моделей співвідношення особистості та суспільства

— можуть бути застосовані для методологічного аналізу теорє тичних концепцій з виявленням рівня їх узагальнення;

— розробляють новий напрямок синергетичної парадигми, за стосовуючи його у філософії історії та українознавстві;

— сприяють збагаченню категоріально-понятійного апарату ф: лософії історії, розширенню її методологічного підгрунтя;

— можуть бути використані при підготовці нормативного курс з філософії історії, соціальної філософії, українознавства, філе софської антропології.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї роботи рс зкрито у виступах на методологічному семінарі відділу філософа ко-світоглядних проблем українознавства (Київ, березень 1994 р, грудень 1994 р.; березень 1996 р.; грудень 1996 р.; на конфє ренціях «Українознавство: теоретико-організаційні та методологічі-проблеми» (Київ, жовтень 1994 р.); «Україна, українці, українок навство (витоки та найдавніша історія)» (Алуїігга, вересень 1995 р.’ «Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи» (Чернівці, вересен 1996 р.); науковій конференції аспірантів та пошукувачів Інститут українознавства (Київ, квітень 1997 р.); «Україна, українці, україно: навство (XIX ст.)» (Київ, жовтень 1997 р.).

Основні положення дисертації знайшли своє відображення двох статтях у збірниках та одній журнальній.

Дисертація складається зі вступу, основного тексту, висновкіе списку використаних джерел, додатків. В основному тексті -З розділи: у першому розділі — 3 підрозділи, 7 пунктів, один

яких розбито на 7 підпунктів; у другому розділі — 4 підрозділи, розбиті на 12 пунтків; у третьому розділі — 2 підрозділи, розбиті на 11 пунктів, один з яких розбито на 7 підпунктів.

Загальний обсяг дисертації—162 сторінки основного тексту, серед яких таблиці займають 3,7 сторінки, ілюстрації—1,2 сторінки; загальна кількість додатків — 8, які займають 17 сторінок; у списку використаних джерел — 281 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність вибору теми, розкрито її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання дисертації, розкрито новизну та практичне значення роботи, вказано, яким способом оприлюднено результати досліджень.

У розділі 1 «Основні етногенетичні концепції: теоретико-мето-оологічний аналіз» розкрито зміст та виявлено евристичну цінність гтногенетичних концепцій філософсько-історичного рівня — Дж. Віко, Й. Г. Гердера, Л. Г. Моргана, Л. М. Гумільова. Показано, що кожна з зазначених концепцій розкриває окремий аспект історичного 5утія етносів. Зокрема, розкрито особливості концепції Л. М. Гумільова, показано її теоретичне значення. Евристичними у його теорії є бачення етногенезу як природного енергетичного процесу постання та розвитку етносів упритул до зникнення, пояснення причин піднесення, розвитку та занепаду етнічних систем виходячи з їх внутрішніх енергетичних процесів, твердження про нерівноз-іачність людей за їх особистим енергетичним потенціалом.

Як підсумок, розроблено типологію етногенетичних та історич-№ концепцій на основі трьох рівнів узагальнення. На модусно-іртибутивному рівні дослідники виокремлюють та спостерігають 5б’єкг дослідження, розкривають його модусні та атрибутивні ззнаки, здійснюючи відбір та викладення фактів згідно особистого іосвіду дослідника, його ментальності, установок та інтересів, з Анімальним рівнем кониептуалізації, причому концепції розробля-оться переважно стосовно властивостей об’єкта дослідження, які безпосередньо виводимі з спостережених фактів.

На операційному рівні узагальнення відбувається концепту-ілізація простежених модусів та атрибутів виходячи з певної іарадигми, наприклад, цивілізаційної або формаційної, етнологічної

метатеорії тошо. Таким чином, об’єкт дискурсу вже не постаї таким безпосереднім, як на першому рівні.

На рівні метатеорій відбувається максимальне абстрагування Історик або етнолог стає філософом, який принципово узагальню історичний матеріал, подаючи його у контексті певного смисловогс вектора метатеорії, осягаючи не стільки історію подій, скільки ісго рію як процес розгортання, як певну закономірність, осмисленість

У розділі 2 «Постання історичних етносів: напрямки форму вання комплексного погляду» розробляється погляд на етнічк системи як дисипативні, які розвиваються піді впливом енергетични потоків, зберігаючи свою власну нерівноважність.

Розкриваються особливості синергетичної парадигми, показу ється її значення як нелінійного погляду на розвиток систем, якиі враховує як циклічний, так і прогресивний аспект розвитку.

Застосовуючи погляд Гі. М. Гумільова на етнос як енергетичну систему та філософські принципи синергетики, автор дисертаи показує, що етноси не є консервативними системами, які розви ваються з метою досягнення максимальної ентропії.

Етнос розглядається як складна відкрита дисипативна система яка огттимізує зовнішнє та внутрішнє різноманіття. На осное тлумачення другого закону термодинаміки для етнічних систеї доводиться, що етноси у своєму розвитку прагнуть до збереженн мінімуму вільної енергії (пасіонарності). Чинником, який запобіга елімінації пасіонарності в етнічних системах, є культура. Культур прагне закріпити внутрішню нерівноважність в етносі, каталізуючі людську нерівність (класову, кастову, за здібностями, нахилами здатностями керувати тошо). !

У слабко окультурених системах етнос розвивається до стан рівноваги між індивідами. Цей стан властивий для доісторични рівноважних суспільств з їх відносною соціальною рівністю т традиціоналістською регламентацією індивідуальної поведінки.

У історичних суспільствах під мотиваційним впливом культурі нерівноважність відтворюється, тому розвиток таких етносів можн було б описати за допомогою циклоподібних (циклічних, дивню атракторів, які в історії спостерігаються як стаціонарні циклічі-повторення. На початку кожного циклу етнос відтворює типов соціальну систему, яка на нетривкий час стабілізується. Одна поступово відбувається розклад соціуму, соціальна структура зам}

кається, стає менш динамічною. В етносі нарощується хаос, зростає соціальне бродіння. Наприкінці циклів відбуваються повстання, селянські війни, розпад держав. Періоди міжцарів'я та громадянських воєн є переходами між двома стаціонарними циклами. Таким способом відбувається осциляція нерівноважної системи піді впливом зовнішніх та внутрішніх флуктуацій.

Таким чином, культура мислиться не як пасивний продукт етносу, але як активний засіб актуалізації людської енергії, чинник самозбереження етносу.

Пропонується нова модель співвіднесення етнічного й індивідуального: як випливає із другого закону термодинаміки, етнос, оскільки він прагне зберегти мінімум вільної енергії вимагає від окремих особистостей інноваційної активності, інтегруючи її, надаючи їй етнічного змісту. Для виникнення зазначеної активності необхідною умовою є наявність особистісно стійких характерологічних параметрів — іншосгі, високого рівня домагань та адекватної самооцінки, які і є «пасіонарними» характеристиками.

У розділі вводяться нові поняття: стаціонарні цикли (періоди між двома піднесеннями історичної активності етносу), метакультурні системи (надетнічні системи, у яких відбувається вільний обмін інформацією між етносами, зокрема — на основі наявності мови міжетнічного спілкування, подібної ментальності, вільного обміну культурними добутками, подібності релігійних та політичних принципів). Вперше у синергетичному контексті використовується поняття «іншість» — як форма наявності внутрішньої асиметрії, високої ентропії особистості; ознаки іншості: нервові, психічні та сексуальні відхилення, нездатність до буденного життя, переживання змінених станів свідомості, постійне відчуття невдоволеності та несамото-гожності, викинутість за різних причин з буденного суспільства, виключне прагнення до свободи та незалежності та небажання «ламати себе* в ім’я буденних соціальних установок.

У розділі 3 «Проблема етногенезу українського народу» з філософсько-історичної точки зору з широким залученням архео-тогічних, етнологічних та лінгвістичних досліджень розглядається іроблема етногенезу українського народу.

Розглядаються основні концепції постання та розвитку укра-нського народу — трипільсько-арійська, сарматська, хозарська, ран-іьослов’янська, концепція «імпорту» еліт {варязької, хозарської,

аланської), давньоруської народності та постання українців у часі пізнього середньовіччя, неіснування українців як народу та Київсько Русі як російської держави, геополітична концепція. Визнається шо найбільш евристичною концепцією є ранньослов'янська, еврис точними як точки зору, що розкривають окремі аспекти етногенезу визнаються геополітична концепція та концепція «імпорту» еліт.

Розкривається філософсько-історична концепція розвито; укра їнського народу М. С. Грушєвського. Розвивається синергетичні концепція розвитку українського народу, згідно якої український етнос формується між кінцем IV та початком ХП ст. з субстратноп хаосу, який існував на теренах Східної Європи. До її верифікаці застосовуються висновки археологів, істориків та лінгвістів, як показують, шо вже у додержавний період (кін. IV — сер. VIII ст. проявляються елементи культурно-політичної єдності племен Півден ної Русі, які у час, шо відповідає фазі піднесення (кін. VIII — поч XII ст.), остаточно закріплюються.

Субстратний хаос піді впливом греко-римської цивілізації, перш за все її державної ідеї (реалізованої у києво-руській держав носгі) та християнства, а також урбаністичної культури, організо вується в український етнос, який у фазу піднесення (від кінці VIII ст.) розвивається від зазначеного хаосу до хаосу культурно політичного. Після смерті Мстислава (1132 р.) український етної поступово переходить у хаосоподібний стан, києво-руська держав; розпадається, що призводить до обмеження поля розвитку українсь кого етносу південно-руським регіоном, який вже до того часу вж< став культурно, лінгвістично та антропологічно цілісним утворенням

Після припинення хаосоподібного стану українські землі опи няються під управлінням литовської та польської династій. Надал чинником розвитку українського народу стає його висока окуль туреність, і він попадає у циклічний атрактор, відтворюючи дв; стаціонарних цикли і нині знаходиться у третьому. Межовимі подіями переходів між стаціонарними циклами були приєднанні українських земель до Литовського князівства (1340-63 рр.); часі Хмельниччини та Руїни 1648—86 рр.; громадянська війна т< інтервенція1918—20 рр.

ВИСНОВКИ

Дослідження етногенезу є широкою і невичерпною темою наукового пошуку. У дисертації було приділено увагу типологічному аналізові та виявленню евристичних можливостей єтногенетичних концепцій, які стосуються історичних етносів. Окремі ідеї згаданих, концепцій було визнано евристичними та доповнено поглядами на грунті синергетики та психології. Досліджені етногенетичні концепції доповнено власного моделлю, яка верифікована на прикладі історичного буття українського етносу. Окрему увагу було приділено проблемі постання та історичного розвитку українського народу як проблемі не тільки актуальній, але складній і методологічно суперечливій.

Загалом усі концепції, які торкаються етногенезу, описують його на модусно-атрибутавному, операційному та метатеоретичному рівнях. На першому рівні відбувається спостереження об’єкта дослідження, опис і тлумачення етноісторичних фактів, 'їх мінімальна концептуалізація з метою пояснити модусно-атрибутивні властивості об’єктів. На другому операційному рівні здійснюється інтерпретація етнічної історії у контексті слідування конкретній школі чи парадигмі. На метатеоретичному рівні будуються метатеорії для пояснення найбільш загальних закономірностей етноісторичних процесів.

Були розглянуті основні концепції, які пояснюють постання та розвиток етносів. Дж. Віко розробив наукову метатеорію націоге-незу історичних суспільств, показавши самодостатність народів та внутрішню зумовленість їх розвитку. Й. Г. Гердер вважав, шо підставою історичного розвитку є людська діяльність, показав поліварі-антність історичного розвитку і те, шо кожен народ є ланкою у -тому. Вбачаючи смисл історії у здійсненні гуманності, філософ / той же час поставив проблему співвідношення індивідуального та національного і витлумачив її у дусі глибинної (психологічної, повної) залежності індивіда від народу. Л. Г. Морган показав стадійність форм етнічного розвитку, розкривши прогресивний аспект лого розвитку та соціально-економічну детермінованість цього.

Усі зазначені концепції розглядали постання етносу як процес, жий має перш за все соціально-культурні підстави (еволюцію різних :фер культури, економічних та політичних відносин тошо). З іншої гочки зору розглянув етнос Л. М. Гумільов. Він зробив спробу :творити комплексну синтетичну теорію етногенезу, яка грунтується

на твердженні про природність підстав етногенезу та вториннісі підстав соціально-культурних. У його баченні етнос постає я самодостатня, детермінована внутрішнім потенціалом енергії сис тема, яка певний час здійснює історичну роботу та зникає, втрг чаючи зазначений потенціал. Концепція Л. М. Гумільова претенду на всеосяжне пояснення етногенезу, однак, не є популярною сере, науковців. У дисертації було здійснено теоретичну верифікація цієї концепції з метою з’ясувати причини такого стану. Для цьоп було залучено спостереження та моделі, здійснені сучасною су нергетикою та психологією.

У ході верифікації було показано, що основні посилки йоп концепції можна вважати евристичними. Це, зокрема, баченк етногенезу як природного енергетичного процесу та твердженні про нерівнозначність людей за їх особистим енергетичним пс тенціалом. Конструктивними є бачення етногенезу як процес; постання та розвитку етносу упритул до зникнення та спроб; пояснити причини піднесення, розвитку та занепаду етнічних систег виходячи з їх внутрішніх енергетичних процесів.

З іншого боку, тлумачення етногенезу як необоротного наро шення ентропії є спрошеним. Етнос розуміється Л. М. Гумільовш як закрита консервативна система, тобто — механічна система, як; існує в ідеальних умовах. Однак, оскільки етнос внутрішньо різно манітний, а ззовні на нього перманентно впливають інші етноси то етнічні системи слід віднести до класу дисипативних.

Етнос розглянуто як складну дисипативну систему, яка невпинне сприймає та оптимізує внутрішні та зовнішні флуктуації і томі прагне зберегти задля цього мінімум вільної енергії. Ентропія \ такій системі постає не як кінцева мета розвитку, але як джереле самоорганізації. Фактично нарощення ентропії на рівні окреми) осіб призводить до спонтанної самоорганізації етносу як системи

Виходячи із розвинутого у дисертації підходу, етнос — відкрите енергетична несубстанційна цілісна спільнота людей, яка здатнг до огпимізаиії зовнішньої та внутрішньої різноманітності умов породження унаслідок цього емерджентних властивостей, набір яких може бути різним. Серед них етноспецифічні мова, спільне історична пам’ять, ментальність тощо.

На основі тлумачення другого закону термодинаміки для ди сипативних систем відмічено, що етнічна система повинна прагнуп-

не до високої ентропії, а до збереження мінімуму вільної енергії, можливого у даних умовах. Тому твердження про фатальну розтрату етносом пасіонарності не має реальних підстав.

Виходячи з викладеного погляду, по новому розглядається проблема співвіднесеності особистості та етносу: етнос інтегрує інноваційну активність окремих особистостей, надаючи їй етнічного змісту. Інакше кажучи, індивід та етнос перебувають у взаємозалежності, взаємоперетворюючи один одного. Різноманітна індивідуальна активність стає джерелом ентропії для динамічного розвитку етносу як дисипативної системи, що прагне зберегти свою нерівно-важність. Хаос індивідуальної свободи формує колективний порядок. Отже, чим більше індивідуальної свободи, тим більш складною може стати етнічна система.

Виходячи з застосування синергетичної парадигми до етногенезів, створено наступну к модель.

Початком етногенезів історичних суспільств є збудження прает-нічної субстратної основи, перехід її у хаотичний стан. Зазначене збудження може відбуватися піді впливом цілого комплексу чинників (демографічне перенаселення, міграції інших народів, зміни клімату, виснаження ландшафтів, експансія інших етносів та їх. культур тощо).

Субстратний хаос організовується за допомогою активних творчих дій пасіонарних особин, шо має наслідком постання політико-державних утворів, інколи — етноспеиифічних релігійних спільнот тошо (фаза піднесення). Зазначена діяльність спричинює резонансний ефект, і етнос еволює від субстратного хаосу до хаосу культурно-політичного. Досягнувши зазначеного хаосу (фаза хао-соподібного стану) етнос постає перед вибором. Як правило, вибір шляхів розвитку є вірогідним. Здійснивши цей вибір, етнос потрапляє в атрактор. Постфактум можна стверджувати, шо у разі переважання природних імпульсів поведінки над культурницькими (слабка окультуреність етносу) етнічна система прямує до стану динамічної рівноваги. У цьому випадку має місце класичний гумільовський процес, який завершується консервацією етносів у меморіальній фазі — перехід народів до первісного рівноважного стану. Варіант такого розвитку у фазовому просторі можна було б зобразити як прямування до точки.

Можливий і інший варіант, властивий сильно окультуреним етносам історичного типу, які розробили розвинену та оригінальну культуру,

створили відносно стійкі політичні трааиші, міську культуру тошо. V такому випадку вони прагнуть зберегти ці ознаки, постійно віяїворюючк нерівноважність. Унаслідок цього спостерігаються осцилятивні коли вання історичної активності народів, які у фазовому просторі можнг зобразити за допомогою циклічних або «дивних» атракторів.

У контексті запропонованої синергетичної моделі у дисертаці було приділено увагу проблемі постання та розвитку українського народу. Проаналізовано концепції походження українського народу, які е дуже суперечливими. Часи, до яких відносять початок йогс етногенезу, займають спектр від IV тис. до н. е. до XVII ст. Головна причина таких розбіжностей є наслідком різних концептуальних та ідеологічних установок дослідників.

Усі етногенетичні концепції походження українського народі, базуються або на територіальному, або на антроподемотичном^ принципах. Згідно першого історія українського народу — це історія тяглості його населення на теренах сучасної України. Україна, виходячи з такого погляду, розглядається як природно-територіальне (геополітична) реальність, яка визначає ментальність українського народу і, значить, певну етногенетичну пов’язаність найрізноманітніших людських популяцій, які мешкали в Україні. Концепції, як: виходять з ангроподемотичних принципів, вивчають історію спільнот, які існували на теренах України, грунтуючи свої висновки на відповідних археологічних та історичних індикаторах. Обидва принципи мають певне евристичне значення, однак застосування першого розкриває природно-територіальний аспект історії України, у той час як проблема етногенезів — це проблема постання цілісних людських спільнот. '

Постання історичної етнічної спільноти не зводимо до простої перекомбінації етногенетичних ознак. Це — якісний процес, унаслідок якого формується принципово нове суспільство, яке грунтується на принципах нерівноважності, тобто — внутрішнього різноманіття людської поведінки. Рівноважні суспільства, з яких постали історичні етноси, грунтуються на простій рівновазі між людьми, а нерівноважні — на рівновазі між групами. Рівновага останніх також може порушуватись, зокрема — у фазу хаосоподібного стану.

У дисертації відстоюється думка, шо оскільки українці як етнос репрезентують себе перш за все як етнос історичний, урбанізований, політичний, письменний, то початок активної історичної творчості

населенням України і є початком етногенезу українського народу, а тяглість, безпосередня зв’язаність найдавніших історично зафіксованих подій з пізнішими етапами розвитку упритул до сучасності є підставою для виокремлення часу та території початку цього етногенезу. Всі інші (побутово-економічні, народно-мистецькі, лінгвістичні тощо) ознаки, які вивчаються етнографами, є або успадкованими від етнічного субстрату, який знаходиться по той бік української історії, або похідними емерджентними властивостями цілісної етнічної системи.

Виходячи з цього, запропоновано картину розвитку українського народу як процесу його історичної самоорганізації.

Першим етапом розвитку є фаза збудження етнічного субстрату, яка просліджується за даними археологів, істориків, лінгвістів та етнологів. її індикаторами є розпад праслов’янської спільноти й інтенсивний міграційно-колонізаційний рух слов’янського населення починаючи з останньої третини VI ст., а також початок інтенсивного здійснення ним військових походів. Чинниками, які закріпили нерів-новажність енергетично збудженого субстрату та перевели його у фазу піднесення, були вплив греко-римської цивілізації, і перш за все її державної ідеї, та християнства, а також розвиток урбаністичної культури. Момент постання полянського ранньодержавного

об’єднання на чолі з Києвом у кінці VIII ст. є моментом появи внутрішньоетнічного резонансу та переходу до фази піднесення.

Від тих часів ми спостерігаємо історичну тяглість подій, які не перериваються — український етнос, втрачаючи окремі політичні та культурні елементи, не розпадається до етнічного субстрату, але існує як цілісне, національно визначене явище. Подальшу

історію українського народу можна описати як проходження через фази хаосоподібного стану та два повні стаціонарних цикли і нинішнє знаходження у третьому.

Двократне зниження історичної активності та відродження українського народу пояснюється процесом природної осциляції української етнічної системи, яка є продуктом оптимізаип нею чинників внутрішньої та зовнішньої нерівноважності. Інакше кажучи, йдеться про модель історії українського етносу, яку математично можна було б описати у межах атрактору типу циклічного. Серед

цих чинників високий рівень розвитку півдєнноруської культури,

належність українців до православної мета культурної спільноти,

традиція запрошувати на правління іноземні династії і, отже, знаходження під литовською, польською та російською зверхністю, та геополітичне розташування України — сусідство з азійськими деспотіями Золотою Ордою, пізніше Московією та Кримом, а також — степом як відкритим простором, межовим між Сходом і Заходом. Серед внутрішніх чинників-—безперервний культурний, економічний та політичний розвиток нерівноважного суспільства.

На початку кожного циклу встановлюється баланс між етносом та новими історичними умовами. Цей баланс поступово порушується у бік зростання тиску на український етнос. Однак, у першу половину кожного циклу історична активність етносу падає, у другу — нарощується з новою силою, використовуючи та транс-формуючи культурні здобутки етносу.

Запропоновані у дисертації підходи до розв’язання етногенетич-них проблем є перспективними з наукової точки зору, оскільки розвинуті у контексті сучасного філософсько-наукового напрямку — синергетики. Термінологічний апарат та система поглядів цього напрямку дозволяють принципово переосмислити картину світу та описати її за допомогою нежорстких і багатоваріантних концепцій розвитку. У контексті цього розвиток етногенетичної теорії, яка б базувалася на синергетичному підході, є вкрай перспективним.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Основні положення дисертації знайшли своє відображення наступних публікаціях автора.

1. Мостяєв О. І. Теорія етногенезу як ентропійна теорія суспільного розвитку // Природа і етнос / Відп. ред. В. С. Кри саченко.—К., 1994. —С. 138-159.

2. Мостяєв О. Суб’єктивні, етнічні та цивілізаційні складов ментальності // філософські студії. Спецвипуск журналу «Генеза». — К.: Генеза, 1995. — С. 82—91.

3. Мостяєв О. Природні підвалини етнічного і соціального // Формування екологічної культури учнів та студентів. — К., 1997.— С. 123-148.

Мосгяев О. І. Історичне буття етносу (філософсько-методологічний аналіз). — Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії. — Київський університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 1998.

В дисертації розглядаються основні філософсько-історичні концепції етногенезу, розкривається к евристична цінність, розробляється 'їх типологія. Проводиться теоретична верифікація етноге-нетичної концепції /І. М. Гумільова з застосуванням ідей синергетики та психології. Етнос розглядається як складна дисипативна система, особливістю якої є нерівноважність. На основі тлумачення другого закону термодинаміки для дисипативних систем показано, шо індивідуальна пасіонарна діяльність не суперечить завданням розвитку етнічної системи. Пропонується нове тлумачення пасіонар-ності на основі чітких і вимірюваних психологічних параметрів — іншосгі, високого рівня домагань та адекватної самооцінки. Розглядаються основні концепції постання українського народу. З філософсько-історичної точки зору розглядається проблема етногенезу українського народу та пояснюється нерівномірність його історичної активності.

Ключові слова: філософія історії, етнос, еліта, пасіонарність, психологія особистості, синергетика, український етнос.

Мостяев А. И. Историческое бытие этноса (философско-методологический анализ). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 — социальная философия и философия истории. — Киевский университет имени Тараса Шевченко. — Киев, 1998.

В диссертации рассматриваются основные философско-исторические концепции этногенеза, раскрывается их эвристическая ценность, разрабатывается их типология. Проводится верификация этногенетической концепции Д. Н. Гумилёва с использованием идей синергетики та психологии. Этнос рассматривается как сложная диссипативная система, особенностью которых есть неравновес-ность. На основе интерпретации второго закона термодинамики

для диссипативных систем показывается, что индивидуальная пас сионарная деяльность не противоречит заданиям развития этни ческой системы. Предлагается новая интерпретация пассионарносп-на основе четких и измеряемых психологических параметров — инакости, высокого уровня притязаний и адекватной самооценки Рассматриваются основные концепции возникновения украинскогс народа. С философско-исторческой точки зрения рассматриваете? проблема этногенеза украинского народа и объясняется неравно мерность его исторической активности.

Ключевые слова: философия истории, этнос, элита, пассио нарность, психология личности, синергетика, украинский этнос.

Mostiaiev О. I, Historical Exsistence of Ethnos (philosophical-met hodological analysis). — Manuscript.

Thesis for a doctor’s degree by speciality 09.00.03 — socia philosophy and philosophy of history. — Taras Shevchenko University of Kyiv. — Kyiv, 1998.

In the dissertation, basic philosophy of history conceptions о ethnogenesis are being considered, their euristic value is being exposed and their typology is being worked out. Theoretical verification о the ethnogenesis conception by L. M. Gumiliov is being conductec applying the ideas of synergetics and psychology. Ethnos is beinc considered as a complex dissipative system characterised by such г distinctive feature as non-equivalence. On the basis of interpretatior of the second law of thermodynamics for dissipative systems, it ha; been shown that individually passionate activity didn’t conflict wit! the developmental goals of an ethnic system. A new interpretatior of passionateness is being proposed on the basis of clear anc measurable psychological parameters — difference, high level of claim and adequate self-appraisal. The main conceptions of the Ukrainiar people’s appearance are being exposed. From the philosophy о history point of view, the problem of the Ukrainian people’s ethno genesis is being considered, and the irregularity of its historical activity is being explained.

Key words: Philosophy of history, ethnos, elite, passionateness psychology of personality, synergetics, Ukrainian people.