автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.02
диссертация на тему: История суффиксальной системы украинского существительного (имена мужского рода)

Полный текст автореферата диссертации по теме "История суффиксальной системы украинского существительного (имена мужского рода)"

Л Н Л л ЕМ І Я II Л У К УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА і и . О . О . П О Т Е Б II !

На правах рукопису Б I ЛОУСЕНКО ПЕТРО і ВАНОВ ІГЧ

ІСТОРІЯ СУФІКСАЛЬНО? СИСТЕМИ

УКРАЇНСЬКОГО ІМЕННИКА

/НАЗВИ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ/

• І

10.02.02-украТнська мова

Автореферат дисертації' на здобуття наунового ступеня доктора філологічних наун

Робота виконана на кс'Тсдрі стилістики української мови 'Українського педагогічного' універентєту ім. М.П./.рагоманова

Науковий 'консультант - член-кореспондент АН України,

доктор філологічних наук, професор В.В.НІМЧУК

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук,

процесор С.П.БЕВЗЕНКО

‘ доктор філологічних наук,

професор К.Г.ГСРОЕЕНСЬКА

доктор філологічних наук, професор М.М.ПЕЩА.К

Провідна установа - Запорізький державний університет

Захист відбудеться 24 травня І&Ї4 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої ради У 016. 28. 01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні АН України /252001, Київ-І, вул. ГрушеЕського, 4/. , .

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні АН України. •

Автореферат розіслало "_____" _______________року.

Учений секретар спеціалізованої ради, доктор

філологічних наук, професор 'У . Г. ОЗЕРОВА

з

Актуальність дослідження. З часу виокремлення вчення про звотвір із моррології в окрему лінгвістичну дисципліну інтерес раїнських мовознавців до проблем дериватології не вщухає. У ря-праць поетапно розз"язано цілий комплекс ваяливих теоретичних ірактичних завдань словотвору української мови. Пильна увага ..

вділялася й окремим питанням історичного словотворення різних '

зтин мови, у тому числі й іменника. В осмисленні здобутків і по-ановці нових завдань у цій галузі значну роль відіграли широко-цомі праці С.П.Бевзенка "Історична морфологія української мови" 962/, Л.Л.Гумеиької "Нарис словотворчої системи української ак-вої мови ХІУ-ХУ ст." /1958/, С.П.Самійленка "Нариси з історичної ркілогії української мови. Ч.І." /1964/. Українське мовознавство громадило досить великий матеріал із історичного словотвору іменна: дослідгено історію ряду важливих дериваційних формантів, на торичному матеріалі виконано низку робіт, присвячених частковим таннкм словотвору, значиш матеріал із історичного словотворення стяться в розвідках гз історичної лексикології. Одняі: історія іксального словотвору іменника на сьогодні досліджена фрагмен-рно. Немає навіть загального переліку афіксів, які функціонува-: на різних етапах розвитку української мови. Кількість тих дери-дійних формантів, які вже вивчені в україністиці в плані їх іс-ірії, зовсім невелика. Значний фактичний матеріал, наявний у визнаних роботах, унаслідок відсутності історико-дериваційних ідей, лишається розрізненім, незапитаним. Немає праці узагальнюючого ірактеру про історію формування словотвірної структури іменника іродовж усього писемного періоду розвитку української мови, пра-, що ґрунтується на сучасних досягненнях теоретичної дериватоло-ї. Різноманітні розвідки в цій галузі, відображаючи стан науки юго часу, здебільшого торкалися еволюції не всієї системи, а ок-:мих моржем, звідси констатуючий, ілюстративний характер багатьох ісліджень. Причиново-наслідкові зв"язки, історичний фон, що пояс-гать хід і причини еволюції словотвірної системи в цілому, не моїй бути розкриті повного мірою. Між тим і з погляду дериватології іенник посідає особливе місце в системі частин мови: у цьому від-)шенні він є найбагатшим класом слів. Отже, дослідивши формування ювотвірної структури іменника, можна буде зробити ряд важливих зоекцій на історію формування всієї дериваційної системи українсь-п мови.

Попередній розвиток історико-лінгвістичної думки на Україні й Есьо:,!у слов"янському світі створили передуі.юви для подолання ато-

марності в описі еволюційних процесів. З'явилися нові монографії з проблем праслов'янського імєнникоеого словотвору Д.й.Варбот, М.Войтила-Сверзовська, В.В.Мартинов, Ф.Славський та ін./, низка статей із окремих аспектів цієї проблеми, у яких розвивається, конкретизується, доповнюється ряд положень класичних праць Е.Еєнеє- ■ ні ста, К.Бругмана, В.Вондрака, А.Мейє, Г.П.Павського та і мита лін-геістге минулого, присвячених дослідженню індоєвропейської та праслов'янських мов. Побачили світ ґрунтовні лексикографічні твори: 17 випусків етіологічного словника слов'янських мов /праслов'янський лексичний фонд/ за ред. О.М.Трубачова, кілька томів праслов'янського словника за ред. ї.Славського, в яких ретельно досліджується словотвірна структура похідних слів. Ці та інші праці являють собою надійну базу для повного уявлення про словотвір імен ника праслов'янської мови як вихідної системи для розгляду наступних етапів розвитку української мови.

Загальний розвиток теорії словотвору, зібраний багатій фактичний матеріал у вітчизняних та зарубіжних розвідках з словотворення українського імекнивіа. різних епох, накопичений досвід словотвірного аналізу в синхронічному й діахронічному аспектах дають можливість приступити до розв'язання завдання, яке ще не ставилося в україністиці: дослідження словотвору української мови як функціонуючої системи, що розвивається. Полегшують ведення дослідження в системних і структурних зв'язках розвідки Я.В.Закревської,

О.Ї.Захарків-Гавршко, К.М.ІІук"янюка, А.М.Мукан, В.В.Німчука,

З.С.Сікорської та ін., у яких вивчається словотворення різних діалектних територій. Поряд із працями, присвяченими словотворенню сучасної української літературної мови, включаючи й словотворення різних терміносистем, вони допомагають створити загальну картину суфіксальної дериваційної системи українського іменника на сучас-' ному етапі розвитку української мови.

Однією з найважливіших підсистем згаданої системи є суфіксальний словотвір іменників чоловічого роду, обраний об"єктом реферованого дослідження. Отже, мета роботи - вивчення історії формування суфіксальної дериваційної системи іменників чоловічого роду впродовж писемної історії української мови. Предметом дослідження виступають лише ті похідні, які утворені чисто суфіксальним /включаючи нульсуФіксацію/ способом словотворення. Формування словотвірного значення, сполучення словотворчого Форманта з твірною основою в структурах, утвореній способом словоскладання в поєднанні

суфіксацією, відбувається за іншими правилами. Тому такі струк-ури, історія Формування яких може бути предметом окремого моно-рафічного дослідження, до аналізу не залучаються. З цієї ж при-ини із розгляду виключаються також похідні, утворені префіксаль-о-суфіксальним /конфіксальним/ способом, незважаючи на те, що руга частина коипікса формально збігається з суфіксами. У той же ' ас загальній нарис становлення суфіксальної словотвірної системи иенника в українській мові послужить історичним тлом для поглиб-еного вивчення названих структур, підготує ґрунт для дослідження заємодгї основних способів словотворення в історії мови як важли-ого чинника, що визначає багато інших процесів деривації, і . першу чергу формування нових словотвірних типів. У реферованій раці також не розглядаються гіпокористичні й демінутивні, а також ейоративні й аугментативні утворення, оскільки в семантичному лані вони являють собою дві окремі підсистеми з виразною специфі-ою формування кожної з них.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в українському овознаЕстві вперше на широкому фактичному матеріалі системно до-ліджується суфіксальний словотвір іменника впродовж усієї писем-ої історії української мови. Виникнення нових у структурному від-ошенні слів, зміна характеру словотвірних зв"язків форлантів з Еірними основами різних типів, збільшення чи зменшення продуктив-ості словотворчих Формантів, розширення чи звуження семантичного авантаження афіксів - ці та інші Факти, розглянуті в контексті истеми, дають змогу пояснити причини й умови мовних змін як на-лідок реагування системи на зміни в господарському, куль-урному житті народу, як Фактора тиску системи на характер змін ї елементів.

За основну одиницю дослідження в роботі прийнято лексико-сло-отвірний тип, який характеризується спільною твірною основою, од-’ :им і тил же суфіксом і спільним лексико-словотвірним значенням, обто словотвірним значенням, конкретизованим до рівня семантичної 'ЄМИ лексики.

Головна увага в дисертації спрямована на розв'язання таких авдань:

І/ визначення складу суфіксальних словотвірних типів іменника раслов"янської доби пізнього періоду як вихідної системи для син-ронічного дослідження суфіксальної словотвірної системи іменни-ів чоловічого роду XI-XIII ст.;

'¿/ детальїшіі опис функціонування кожного суФікса чоловічого

роду в історії української мови;

З/ визначення основних тенденцій і гакококірностей розвитку суфіксальної словотвірної системи іменників чоловічого роду ЕПрОДОЕЕ окресленого ПврІОДу. •

Синхронно-діахронічнш характер роботи зумовив обрання кількох методів лінгвістичного аналізу для розв'язання комплексу постаиленіх завдань: описового, порівняльно-історичного, зі-стаЕного й статистичного. Для визначення деяких теоретичних підходів у синхронічному й діахронічному еивчєнні словотвірних явищ застосовано експериментальний метод.

Матеріальну основу дослідження складають мовні факти, здобуті із найбільш надійних у джерелознавчому відношенні, різноманітних за жанрами іі стилями пам"яток XI-."'Ні, ХІУ-ХШ ст. У роботі широко використовуються матеріали історігчних словників, що відображають лексику зазначеного періоду функціонування української мови, )'.о аналізу залучені такоу основні лексикографічні та лінгвістичні праці українських мовознашів ХУІ-ХУШ ст. /лексикони, граматики, розмовники/. Дтерелаш матеріалу сучасної української мови послужили головним чином твори художньої літератури ХІХ-ХХ ст., дані найбільших тлумачні« і перекладних словників, діалектні матеріали тощо.

2акти для характеристики праслов"янського періоду почерпнуті в основному з різних етимологічних слоеників слов"янських мов, а також спеціальних праць, присвячених праслов"янському

СЛОЕОТВОру. • ■ '

Наукове і практичне значення дисертації. Виявлені тенденції й закономірності розвитку суфіксальної словотвірної системи становлять певну цінність для розробки теоретичних проблем історичного словотвору. Результати дослідження можуть стати складовою частиною синтетичних праць з історичного словотвору української мови. Матеріал дисертації мояна використати при укладанні етимологічних та історичних словників української мови, підготовці розвідок з історичної лексикології. У вузівській практиці рефероване дослідження може лягти в основу читання відповідного спецкурсу, а також використовуватися при читанні курсів з історичної граматики української мови та історії української літературної мови. Фактичним матеріалом дисертації можуть скористатися студенти при підготовці курсовій і дипломних робіт.

На. захист виносяться такі положення:

1. Переважна більшість формантів чоловічого роду, вияелєних У найдавніших досліджених текстах, зводяться до праслов"ямських відповідників, які беруть овій початок у період балто-сло-в"янської чи індо-європейської мовної єдності.

2. У писемних пам"ятках ХІ-ХШ ст. фіксується лише кілька утворень зі специфічно південноруськими /Еласне українськими/ формантами. Вироблення національно-самобутніх рис суфіксального словотвору, початок інтенсивного формування яких припадає на ХІУ-УУ ст., відбувалося головним чином у напрямку сгсгрідного використання спільностіднослов"янського фонду дериі'аційь-их афіксів.

3. Нові форманти виникають здебільшого внаслідок ускладнення первинних суфіксів за рахунок частини мотивуючих основ у результаті зміни мотиваційної співвіднесеності словотвірних одиниць. Окремі форманти можуть творитися шляхом контамінації різних суфіксів.

4. Основна частина лексико-словотвірних типів сучасної української мови, включаючи й типи з іномовними суфіксами чоловічого роду, була сформована голоеним чином на кінець ХУ1І ст.

5. Розбудова суфіксальної словотвірної системи української мови зумовлена екстралінгвістичними факторами /потребами номінації, збагачення стилістичних ресурсів мови/, характер змін окремих ланок системи /функціонально-семантична дистрибуція формантів, набір їх функцій; продуктивність, Фреквенгність у вживанні

і т. ін./ визначається факторами внутрісистемними, зокрема взаємодією формантів на рівні лексико-словотвірних значень. Зміни в деяких фрагментах словотвірної системи безпосередньо стимулювалися розвитком синтаксису.

6. В освоєнні денотативної бази словотвору на всіх етапах функціонування української мови значну роль відіграли запозичені форманти, що сполучалися, як правило, з неслов"янськими твірними основами; їх використання як засобу мовної експресії носило не загальномовний, а індивідуальний /оказіональний/ характер.

Апробація роботи. Окремі розділи дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри стилістики української мови Українського педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова /1550, 1591/, де виконано роботу, дисертація в цілому - на засіданні Відділу і сто-

рії української мови Інституту української мови АН України. Ряд положень дисертації у вигляді доповідей та повідомлень були викладені на всеукраїнських та міжнародних конференціях, читаннях у Львові /ІІ9І/, Івано-їранк*вську./І99І/, Києві /1992, 1993/, Полтаві /1292/, Кривому Розі /1992/, Запоріжжі /1993/, Алупці /1993/, Тернополі /1993/, розширеному пленумі Наукової ради "Закономірнос- ' ті розвитку мов і практика мовної діяльності" Інституту мовознавства ім. 0.0.Потебні АН України /Кривий Ріг, 1991/.

З теми дисертації опубліковано 14 прань загальним обсягом понад 17 друкованих аркушів, у тоїму числі й монографія "Історія суфіксальної системи українського іменника /нас-ви осіб чоловічого роду/" /Київ, 1593/.

Структура і зміст дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків. У додатку подається список скорочень використаних джерел та список основної використаної літератури.

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, формулюється його мета, завдання,' розкривається наукова новизна дисертації, практичне значення, указується матеріальна база, викладаються положення, які виносяться на захист.

У пещому розділі "Особливості організаці ї афіксальної словотвірної системи та шляхи її дослідження" узагальнюються здобутки вітчизняного мовознавства на шляху до вивчення словотвору української мови як функціонуючої системи, накреслюються шляхи дослідження її розвитку, обгрунтовується вибір вивчення історії афіксальної спотом»: через призму лексико-словотвірних типів. Тут же уточнюється методика використання етимологічного матеріалу на різних етапах розвитку української мови, критерії включення до аналізу похідних різних епох, а також мовних фактів, наявних у розвідках інших авторів з історичного словотвору.

Словотвірна система української мови протягом віків розвивалася як сукупність діалектних систем і підсистем, що взаємодіяли між собою. Дослідження історичного діалектного словотвору лише розпочинаються, однак уже зараз виявлені регіональні особливості словотвору іменника навіть у найдавнішу епоху писемного розвитку української мови. Подальші спостереження в цьому напрямку, певне, вестимуться не лише на рівні інвентаря словотворчих формантів, а и на рівні специфіки використання спільного фонду дериваційних

афіксів у різних діалектних масивах. Безсумнівно, діалектні розбіжності посилювалися в наступні століття. Однак у дисертації словотвірна система представлена до деякої міри у вигляді абстракції, яка близька до дійсності, унаслідок того, що на сучасному еталі вивчення історичного словотвору знімається з дослідження проблема діалектного варіювання і замінюється поняттям системної т-пріативнссті.

У цьо.чу я розділі розглядаються деякі теоретичні питання словотвору. Так. зокрема, тут обгрунтовується думка, ще жоден з двох відомих аспектів розгляду словотворення /"як можна робити нові слова" - Л.Ь.Щерба, "як зроблені нові слоЕа" - М.М.ІЇан-ський/ не можна абсолютизувати, оскільки це призводить до нав'язування мовній дійсності того, чого в ній не було, або ж До неправомірного виключення з розгляду цілих класів похідних слів. Нові не можна приписувати систему правил творення слів, слід вивчати реальні механізми породження номінативних одиниць з урахуванням даних психолінгвістики, існування яких мовних одиниць реально усвідомлюється мовцями. Такій підхід дає можливість розмежовувати афікси, що вичленовуються в структурі слова /до + цом + у/, і афікси словотворчі /пд + ітранцуз + сьїш/. Для досягнення

^ ^ ч/— ч.

формантом, що вичленовується в структурі слова на певному еталі розвитку мови, словотвірної сили, необхідна наявність певної кри тігчної маси структур з цим формантом або певної критичної маси їх слововживань. Утягування навіть небагатьох утворень у орбіту частого слововживання створює передумови для набуття цим формантом словотворчих властивостей.

У писемний період розвитку української мови спостерігається процес встановлення корелятивно-семантичних відношень між основними частинами мови: іменником - прикметником - дієсловом, унаслідок чого одна й та ж семантична ідея під впливом комунікативної необхідності може бути уявлена й матеріалізована в мові /як результат транс'Іюрлаціі/ у вигляді предмета - якості /власти вості/ - дії /білий - білі_ти - білизна, битій - биття - бити тощо/. Порівняймо реально мовленнєві /і мовні/: облизня впіймати, знайти на т^апку /тобто "де трапиться"/ та ін. На сучасному етапі розвитку мови вже можна говорити про реалізацію значної частиш семантичних ідей у парадигмі трьох основних частин мови: субстантгаа - ад"-;:ктива - дієслога. Це накладає відбиток на уяв-

лення носіїв мови про словотворчі процеси. Так, налриклад, структури типу впшдл мовці частіше кваліфікують не як конфіксальні утворення від + притул + 0/, а як поєднання приймен-

ника в з іменником притул^. Наведені думки підтверджуються результатами експерп.іенту. '

Виходячи з цих міркувань, у дисертації Формулюється й уводиться в обіг допоміжний аспект розгляду процесів словотворення, а саме: як уявляються зробленими слова, а у відношенні до історичного матеріалу - як уявлялися зробленими слова. Словотвірні відношення в мові виконують структурно-уніфікуючу й потенційно-процесуальну функцію /Г.О.Ніколаєв/. Остання Функція на осі часу, що формулюється поняттям "тепер", нереалізована, але те, що уявляється сьогодні носі яли мови, завтра може бути реалізоване в творенні нових слів і стане фактом мови. Так, наприклад, іменник зло,цгй утворився лексико-синтаксігчним способом /"хто чинить /=ді є/ зло"/. Однак на першім погляд прозора словотворча /і етимологічна/ структура слова носіями мови переосмислюються й уявляється як іменник із суфіксом -їй. Оскільки формант -і_й у більшості випадків виступає як емоційно-нейтральний /пор. колій, водій/, а в мовців виникає потреба посилити пейоративну конотацію, лжесуфікс -Ні замінюється на експресивній -уга, звідки злодюга. Подібне спостерігається в злидар від злидень /< злий день/ та ін. Ці, здавалося б, позасистемні явища вписуються в систему, коли генетично правильні словотвірні відношення будуть урівняні в правах з тими, які не є правильними, але усвідомлюються носіями мови.

У другому розділі "Суфіксальна словотвірна система давньоруського іменника XI-X]!! ст. у ї ї відношенні до праслов"янського стану мови" розглядається понад тридцять суфіксальних формантів та їх похідних /включаючи й запозичені/, виявлених у найдавніших писемних пам"ятках давніх східних слов"ян. Кожному форманту присвячено окремий підрозділ. Опису лексико-словотвірних значень суфікса передує ретроспективно подані його етимологія, розвиток функцій від найдавніших часів, як правило, від індоєвропейського періоду, якщо досліджуваний формант не є праслов"янською чи давньоруською інновацією. Функції суфікса згруповані за типами твірних основ: прикметникових, дієслівних, іменникових та ін., їх розгляд подано за схемою: а/ найменування людей, б/ назви тварин, в/ назви рослин, г/ іші назви речей, об"єктів, г1/ опредмеченг назви дііі, д/ абстрактні назви.

У пам"ятках ХІ-ХШ ст. виявлено відносно небагато суфіксів іменників чоловічого роду, які мали високу продуктивність. Крім нульового форманта /-$/, що сягає суфіксів з детермінативами основи на голосний, та запозиченого з латинської і грецько! мов --арь, сюди належать -/ьн/икь І-і.-ьпі/ігІ, -ьць !<-ьсь/, -ть І < -ісь < ~сі/Ь /, — и:ть /< -¿пг/, -тель /< -іе.£ь! та деякі їх по- -хідні. Небагато було ¡і суфіксів середньої продуктивності: -ачь к-сіск <-аі]ь /, -_У'Ь /<.-апг/, -ить /< -ііі /, -акт» /<-*■.-<&/,

-ухь /< -асАо /, -ьча І- ~ьсаІ. Значно більше суфіксів малої продуктивності: -ъкь/ /с-ъ£ъ1, -окь /<-о4ъ/, -ькь /-екь/ /<-ііг>/, -ько /-ько/ /<-ько, -гіо/, -кь -ыка /<-у4а/, -кца

!< ~іса/, -анъ 1<-апъ1, -ьнъ /с-ыьъ /, -ань /<-сіпь/, -таи 1<-ісуь /, -оть /<-о{ъ/, -ить -оста /<-¿>5/«/, -аи

!<-а/ь /, -Уь/і-а /< -ІьЦа/, -ьи 1<-ьуь /, -Ьи /< -І/* /, -ежь /<-еіь/, ~2& /<-скъ/, -ихь /, -оша /<-окі /, -ель 1<-е&,1,

-/т/ьль /, -ль /, -ель 1<-е£б1, -рь_/<-гб /, -ырь

к-угъ/, -ырь Ы-угь /, -тырь 1<-іугь1, -_въ /-овь, -авь/ /<-гга -охгь,-аіхь /» -огь 1<-одъ1, -^ъ /<-тъ/, -имь 1<-іть/, -твь /. Малу продуктивність мали також запозичені з грецької лови через посередництво старослов"янської суфікси -исть, -ать га деякі інші форманти.

У ролі твірних основ найчастіше виступали основи іменників, ірикметнкків, дієслів, рідше - числівників і, як виняток, займенників і прислівників. Переважна більшість словотворчих морфем високої і середньої продуктивності могли сполучатися з іменниковими, прикметниковими і дієслівними основами. Проте продуктивність афіксів не перебуває в прямому зв"язку з їхньою здатністю сполу-іатися з різними частиномовними основами. Навіть серед суфіксів зисокої продуктивності є такі форманти, які поширюють твірні основи лише певної частини мови. Так, наприклад, нульовий форлант _ лав дуже високу продуктивність, проте його сполучуваність серед іменників чоловічого роду обмежувалася рамками дієслівних основ. Іише від дієслів творилися також іменники з суфіксом високої продуктивності -тель, суфіксами середньої та малої продуктивності -аи, -таи, -оть, -ыка, -ихь, -хь, -ьль, -аль, -ель та ін. Ряд ;уфіксгв могли сполучатися тільки з субстантивними основами. Це зисокопродунтивні фор.:анти -ичь, -инь та суфікси середньої і ма-юї продуктивності -ько, -ько, -исть, -мь, -ель, -Ьи, —ырь, -имь. уйікси, що сполучалися з прикметниковими основами, як правило,

могли поєднуватися й з іншими частиномовними твірними. Лише деякі З НИХ / -ИЕЬ, -СШ8, -оста / виділяються в поодиноких від-прикметникових дериватах.

Незважаючи на розмаїття суфіксальних словотворчих засобів, основна маса іменників творилася за допомогою кількох суфіксів високої продуктивності. Зростаючі вимоги мовців у позначенні ре- ■ алій навколишнього світу забезпечувалися широким діапазоном лек-сшо-слоЕотвірних значень структур із суфіксами високої продуктивності. Іесубстантиви, девербативи і деад"єктиви, маючи спільні загальні лєксико-словотвірні значення /напр., означальні назви осіб і найменування людей за функціональними ознаками/ суттєво рівняться конкретними ЛеКСИКО-СЛОВОТВІГНІ’-Г!! значеннями. Один і той ге формант, сполучаючись з різними частиномовними основами, у більшості випадків творить структури з неоднаковим словотвірним значенням у силу неоднаковості частиномовного значення твірній основ. Це са.ме спостерігається на рІЕні найбільших абстракцій словотвірних значень /агентивні, інструментальні найменування, назви місць, територій і т. ін./,-що їх прийнято називати словотвірними полили, де словотворчі форманти виступали як ідентичні сло-вотЕорчі засоби; на рівні ж більш конкретних словотвірних значень, що їх звичайно називають лексико-словотвгрними, ці форланти виступають як омонімічні словотворчі засоби. Ця єдність протилежностей виявляється, наприклад, у тому, що, скажімо, словотвірне поле діяча, яке обслуговується певними суфіксами, об"єднуе похідні з досить віддаленими лексико-словотвірними значеннями, адже діячем моге бути людина, тварина і навіть рослина. .

У мові XI—ХіР ст. ряд лексико-слоЕотвірних значень виражався лише певніші суфіксами. Так, наприклад., серед відіменникових похідних лєксико-словотвірні значення "назви осіб, що виконують дію за допомогою свійських тварин1' /коньніжь, сокольникь/, "назви • осіб, які використовують предмет за призначенням" /пицальникь, свирЬльникь/, "назви осіб, які торгують, купують, володіють чимось" /гречьникь, вощьникь/ та ін. виражалися лише суфіксом -ьн-икь. У той ке час у ряді позицій способи вираження окремих лек-сико-словотвірних значень дублювалися. Серед відіменникових похідних це "назви осіб за результатом дії" /суфікси -ьникь, -ьць, -арь/: сЬдельникь, котельникь, коузньиь, гьрньчарь, "назви осіб, що здійснюють дію за допомогою знаряддя, механізму, пристосуван-і:;;" /суЧксн -ьникь, -ькь/: лоучькикь, сшчькь та ін. груш; імен-

шків. Саме в таких групах похідних звичайно спостерігаються вигадки синонімії словотворчих суфіксів при ідентичних основах /тип соузньншь = коузньць/. Слід зауважити, що ряд суфіксів набуває ¡легалізованого значення. Так, наприклад, суфікс -ичь і похідні і первинним значенням "походгення з спільноти” набуває лексико-зловотвірного значення "назви синів по батькові чи по матері”, на ,• 5азі якого формується спеціалізована функція цього форманта - творити імена по батькові, - яка вже в розглядений період була до-лінуючою.

Отже, конкуруючих суфіксів у пам"ятках XI-ХШ ст. виявлено не-5агато. Коли брати до уЕаги продуктивність суфіксів /а,отже, й конкурентноспроможність/, то в цей період реально конкурували такі форманти:

I. Відіменникові похідні: а/функціональні найменування осіб: -/ьн/икь = -арь, б/означальні назви людей: -/ьн/икь = -ьць = -ичь, в/назви недорослих тварин, малят звірів, птахів: -ьць = -ичь.

II. Відприкметниковий словотвір: а/функціональні назви осіб:

-ьць = -/ьн/икь, б/означальнг назви чолоеікгв: -/ьн/икь = -ьць.

Ш. Віддієслівні похідні: а/функціональні назви осіб: -_0_ = -/ьн/икь = -ьць = -ичь, б/означальні назви осіб: -0 = -/ьн/икь =

-ьць = -тель, в/назви неживих предметів: -0_- -окь, г/опредмечені назЕи дій: -0_= -оть.

Основу реферованого дослідуенйя становить третій розділ "Розвиток суфіксальної словотвірної системи іменників чоловічого роду в українській мові", у якому простежується історія близько вісімдесяти /Еключаши й тринадцять запозичених/ суфіксів та їх варіантів, що вживалися для творення іменників чоловічого роду з Ш століття по наш час. Цей розділ, як і попередній, відкриває підрозділ, у якому досліджується історія нульового форманта /-0/, що використовувався для творення назв чоловічого роду в двох модифі- , каціях: нульовий суфікс + закінчення -а, нульовий суфікс + нульова флексія. Віддієслівних назв людей за виконуваними функціями він творив небагато, однак в українській мові спостерігається його активізація при творенні найменувань за атрибутивними ознаками, причому похідні двох останніх століть здебільшого мають експресивний, іноді яскраво виражений пейоративний характер: знайда, забіга "бродяга", забрьоха, збій "розбійник", пропій "п"яниця", загіч "зайда", осуд "пліткар". задега "задирака" тощо. Назви тварин за допомогою цього форманта творилися рідко, зате найменуван-

нп рослин трапляються в староукраїнській мові досить часто: пере-ступ зелїс /СлЛекс 81/, покри/к/ зсліс /85/, пово/й/ зело /III/, подрасгь трава /222/ та ін., ссред народних найменувань рослин сучасної мови таких іменників нараховується не менше двох десятків. Активізується нульовий формант у творенні назв явищ природи, стихійних лих, природних об'єктів, рельєфу, ділянок землі, їх меж. -тощо, однак цей суфікс у творенні найменувань, не пов"язаних з діяльністю людини, свої позиції поступово втрачав. Лексико-слово-твірних типів назв предметів, пов"язаних з діяльністю людини, в українській мові сформовано значно більше, ніж найменувань природних об'єктів, явищ тощо. n.íocc за функціональною і, особливо, атрибутивною дією /объездь, засЬвь, об^бь "земельна ділянка", обходь, лазь - ХІУ-ХУ ст., перелазь, попась —ХУІ-ХУ1І ст., переїзд, прийом "місце, де проводиться набір рекрутів", перегін "брід”, перевіз "переправа", вивіз "узЕІз", вкпуст "місце випасу худоби", захист "захищене від вітру місце", облаз "стежка в горах" - ХІХ-ХХ ст. та ін./, іменники на позначення споруд, об'єктів різноманітного призначення /замок, склад, окоп, підкоп, загін "загін для худоби", прилип "карниз" тощо/, найменування інструментів, механізмів, пристосувань, одягу та його елементів. Особливо багато іменувань сукупності продукта, що є результатом дії /доходь, приходь, пркіись "податок", ослухь "штраф за порушення", припась "приблудна худоба" - ХІУ-ХУ ст., налогь, заставь, розходь - ХУІ-ХУ1І ст., оклад "річний податок", виплат - XIX ст. та багато ін./. Набули дальшого розвитку всі словотворчі підтипи найменувань із загальним словотвірна', значенням "опредмече-на дія". З розвитком словотворчого типу девербальних іменників із цим значенням пов"язане одне з найцікавіших і мало вивчених явищ у формуванні й функціонуванні іменника як частини мови: зародження й розвитку тенденції до творення іменників зі спеці а-лізованою функцією - виступати в постприйменниковій позиції обставинних прийменниково-відмінкових конструкцій, які могли бути на різних етапах адвербіалізації. Переважна більшість цих дєвер-бативгв вживаються лише в одній, рідше двох-трьох відмінкових формах, отже, були іменниками неповної парадигми: без переста-ни /ПШІ 127/; 6Ь бо уже вь заморозь /142/; без упроса /1480 ССУІ.1 П 481/; куля навыле/т/ прошла /1584 АК 84/; рушиль .. на отсічь войску /J'Ca>,! 21/; войско вь поготовЬ стало /J1C0 25/; до утеку

^Список умовних скорочень подано в додатку до дисертації.

удалися ДВел П 38/ тощо. Такі утворення належали до живомовних, пор. сучасні: ворота на запорі, до виросту не запрягай коня, собака на прив"язі, без упину, без передиху та багато ін.

У позиції максимальної продуктивності впродовж усього періоду розвитку української мови виступав суфікс -/н/ик. У відпри-кметниковому творенні зросла кількість іменувань осіб за об"єк-том, результатом дії /бобровникь, воловникь, садовникь, мЬховниа>,•' ножовникь, шапочникь - ХІУ-ХУІІ ст., тиндітник "хто шиє церковні ризи" /тиндітний/, банковій, вістовик, скрипічник "скрипаль" тощо - XIX ст./, причому на базі цього лексико-словотвірного типу формується підтип найменувань чоловіків за місцем дії /цеховик^ січовик, городовик, степовик тощо/. Набули розвитку більшість лек-сико-словотвірних типів назв осіб із атрибутивними лексико-сло-вотвірними значеннями, однак такі утворення в переважній більшості займають стилістично нейтральні позиції. Значно зросла кількість відприкметникових назв тварин, міфічних істот, з ХУІІ ст. в памятки активно проникають іменники на позначення рослин. В ХІ-ХІЛ ст. суфікс -/ьн/икъ творив невелику кількість відприкметникових неживих предметів. У староукраїнській мові ХІУ-ХУІІ ст. формуються лек-сико-словотвірні типи цій утворень за функцією, подібністю, часом використання та ін., у новій українській мові процес набуває чіткого окреслення. Це назви приміщень за часом використання/лі тник, дневник, зімовик/, найменування продуктів харчування /маковник, гречаник, медяник, горохвяник/, інструментальні назви та ін. Віддієслівні найменування осіб в українській мові ХІУ-ХУ1І ст. групуються за тими ж лексико-словотвірними типами,, що й у попередню епоху. Група назв осіб за сталим чи тимчасовим заняттям поступово втрачала в своєму складі церковнослов"янські, книжні елементи, натомість поповнюється новотворами /р^зникь, мелникь, воєвникь, переводникь "перекладач" тощо - ХІУ-ХУІІ ст./. Особливо багато таких дериватів фіксується в пам"ятках нової української мови. Зна- • чно зросла кількість девербативів за атрибутивною дією, особливо за процесуальною ознакою, що вказує на поведінку, погляди і т.ін. Назви тварин трапляються рідко: два во/з/ники сєрнє /1475 ССУМ І 186/; плавник риба /СлЛекс 278/; буркітник /Гр І 112/ "голуб"; трусник /ІУ 290/ "заєць". А от найменувань рослин за весь період в обстежених пам"ятках фіксується не менше 50-и. Процес становлення лексгасо-словотвірних типів і підтипів в ономасіологічних класах неживих предметів у староукраїнській мові відбувався довго,

інтенсифікується він у новій українській мові. Формуються такі лексико-словотвірні типи: п- г/ьзігател-іі /білик "різець для очистки шкір", гладик "інструмент колесника", движнкк "двигун", тріщаник "шерхебель" та ін./, назви приміщень, вмістилищ та їх частин /студник "криниця", парник, вівадник "цегляний димар", зливник, пристебник "приміщення для реманенту", мірник, поливані® тощо/, найменування страв за способом виготовлення /вареник,

ветзчик, товченик, перевертаник та ін./. Найбільш численною й най —- ' —_— Т

більш розгалуженою в семантичному плані була група відсубстан_-тавних дериватів. Майже всі підгрупи найменувань осіб функціонального типу суттєво поповнилася новими дериЕатами. Це назви за результатом дії /бердникь, войлочникь, сагайдачникь, папір-никь - ХІУ-ХУІІ ст./, найменування людей, що обслуговують домашніх тварин /чередникь, медвідникь, велблюдникь, голубникь - ХІУ-ХУШ ст., псюрник, кобильник "любитель коней", баранник "вівчар", гусятник - ХІХ-ХХ ст./, назви осіб за місцем (їуккціонугання. Група найменувань осіб, що діють за допомогою знаряддя, механізму пристосування поповнювалася не досить активно, однак останнім часом дослідники відзначають зростання кількості похідних від іномовних основ /автокарник, вагонник, гарпунник, екскаваторник, катерник/. В українській мові збережені всі давні типи означальних назв осіб. Однак суттєве поповнення новими похідними відбулося в групі іменувань за характерною поведінкою і, особливо, за соціальним станом. Остання група постійно оновлювала свій склад унаслідок змін у суспільно-економічному житті носіїв мови. В обстежених пам"ятках XI-XII! ст. десубстантивних-назв тварин не виявлено. Не фіксуються такі структури на -/н/ик і в текстах ХІУ-ХУШ ст., за винятком тих небагатьох випадків, коли демінутивна назва вживалася на позначення малих тварин за подібністю. Пор. дикому коникові /1620 УІІ 177/; Свєрір: коникь /Бер II/. У новій українській мові такий спосіб називання малих тварин стає типовим, напр.: вівчарик "бекас", волик "жук", грицик "польова пташка" та ін. У новій українській мові з"являється ряд дериватів, що позначають птахів /переважно/ таін.ттрин за місцем перебування /здебільшого/, предметом харчування; бур"янник "ведмідь, що живе в бур"янах", гнойовик "жук", рінник "водяний горобець", садник "вид птаха", ко-ноплик "коноплянка", очеретник "очеретянка", курчатник "яструб" та деякі ін.У досліджених пам"ятках XI-XIII ст. не виявлено також відсубстантивних назв рослин на -/ьн/икь. Кало їх було, у силу

їх специфіки і в текстах ХІУ-ХУ1ІІ ст. Однак вони досить широко іредставлені в найдавніших лексикографічних працях. У сучасній лові, за нашими даними, на різних українських теренах функціонує Злизько 300 таких іменників. Це назви за виконуваними функціями: Злощичник /СлЛекс 86/ "зілля від бліх"; милникь трава /250/; бородавник /1884 Роговик II/ "трава від бородавок"; лихоманник, зстудник /остуда "простуда"/ /16/; за подібністю: сЬнечник г.дліе ‘ /СлЛекс 82/; копитникь зєлиє /93/; возник зелі є /95/; за місцем, п,е ростуть: поточник трава /СлЛекс 373/, дорожник /1884 Роговик 23/; багульник /К 9/ від багула "багно", бережних /24/ тощо .Формант -/н/ик розширив сферу свого вживання при відсубстантивному творенні назв нежива предметів, суттєво збільшуючи продуктивність при творенні найменувань вмістилищ /хлібник, кашник, відник "посуд для води", зільник "горщик для квітів", мамалижник та ін./, назв приміщень для тварин /курник, кокошник, овечник, голуб"ят-ш, звірник, корівник/, споруд різноманітного призначення /сінник, душник, повітрник "флюгер", половник "приміщення для полови", димник "димар", кукурузник "сарай для кукурудзи". Серед предметних утворень ще в давній мові трапляються назви місць на -/ьн/икь, мотивованих найменуваннями рослин /виноградьникь, травьникъ, капус-тьникь/. Згодом в українській мові такі іменники стали позначати самі дерева та кущі, тобто переходили в розряд збірних. Лексика цього типу спостерігається на топонімічній карті України. Такі утворення являють собою магістральний шлях розвитку відсубстан-тквних п. іосі на -/н/ик. Інші типи малочисленні, притаманні головним чином для діалектного мовлення: назви поля, з якого знятий урожай /житник, ріпник, кукурузник /; назви місць, де хтось чи щось знаходиться: коцюбник "місце, де ставиться коиюба" бабник "місце в церкві, де стоять жінки" тощо. Упродовж тривалого часу в українській мові був сформований тип десубстантивних інструментальних найменувань на -/н/ик: сЬтникь /1339 ССУМ 11 421/ "невід"; ручников ' чотири /1583 АШ 46/; сошники двоє /76/; гармати побрали .. а же -лезники порозривали /ЛСам 24/ та ін. У межах цього типу в діалектах фіксуються іменники зі значенням "держално": качерожнік "держак кочерги", метолник "держак мітли" тощо. Спостерігається також активність форманта при творенні іменників на позначення одягу, постільних речей, збруї та їх елементів, продуктів харчування та ін. В українській мові ХІУ-ХУШ ст. віач^слушикове творення іменників на -/н/ик зміцнило свої позиції: стало ширшим коло твірних

основ і семантичних типів похідних. Так, у побуті українців ХІУ-Х.У1І ст. пункці опусзли імена-прізвиська, які вказували на черго-' вість народження дитини в сім"ї: первикь, третикь, четверикь, _де-в"ятикь. У різні роки фіксуються назви інструментів, мір, рослда тощо. У дисертації подається також детальна історія похідних від -/н/ик формантів: -/а/льник, -ільник, -івник /-овник, -евник/, -овик, -авник, -аник, -атник, -е/н/ник, -арник, -ивник, -ечник /-ешник/, -уганик, -ашник, -ельшгк. - гасник та ін., вказується на своєрідність у їх вживанні.

У підрозділі про суфікс -чик /-щик/ взято під сумнів твердження про те, що іменники з цим формантом з"явилися в українській мові у вигляді запозичень з російської, адже окремі структури фіксуються в пам"ятках української мови раніше, ніж у мові російській /за даними СлРЯ/, а значна частина похідних на -чик /-щик/ - автохтонні утворення. Однак слід відзначити сильні іномовні впливи на продуктивність афікса. Причому інтенсифікація Егивання дериватів на -чик /-щик/ спричинялася не лише російською, а й польською мовою. У російській мові відповідного періоду, за нашими спостереженнями, не документуються не лише окремі деривати, а навіть цілі лексико-словотвірні типи, притаманні для мови української. Так, наприклад, у російській мові ХІУ-ХУ1І ст.'не було найменувань на -чик /-щик/ за місцем народження чи проживання, які в мову українську, безперечно, зайшли з польської. Такі утворення в українській мові згаданого періоду об'єднувалися в досить численний тип. Проте висока конкуренція з боку формантів на -ець, -ин, і особливо -/н/ик, які мали той s-е набір-функцій, що й -чик /-щик/, приглушувала розвиток функцій останніх. Багато з них мали однокореневі синоніми з іншими суфіксами /торговчик = торговець, боярчик = боярин, татарчик = татарин і т. ін./, що зумовило поступове витіснення розгляданих структур з широкого вжитку. Цей процес носив об'єктивний характер, однак застереження від надмірного вживання цього суфікса в 30-і роки політиканами від мовознаст-ва було розцінене як націоналістичне шкідництво в питаннях українського словотвору.

Я'ивим і продуктивним у ХІУ-ХУІІ ст. був суфікс -ок. Однак у шдщшшетников_ом^ творенні він виявив активність лише б продукуванні назв рослин: веселокь трава /Сліекс 29/, бкнокь трава /391/, дичок /Б-Н 118/ "дике дегево" або "дик^ овес", сморщок /334/ "вид гриба", jotmk /Гр ІУ 16/ "гриб-рнгик", синок /0 П 214/ "волошка"

тощо. Інші типи нечисленні. У досить об"ємній групі шдцієслів-них іменників на -ок назви осіб займають порівняно скромне місце. В обстежених пам"ятках знаходимо близько десятка іменників на позначення чоловіків за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією /фіксуються з ХУІ ст./ та скільки ж назв осіб, що є об'єктом чи результатом дії, напр.: выпороток, от выпорот/}, матки з живота назван /Бер 215/, выродокь /ХУІ Тимч 442/, недоно-сокь изверг /Син 132/, вилупок /Гр І 168/, годованок /288/, вихованок /0 І 112/. Назви осіб за характеризуючою дією трапляються переважно в пам"ятках нової української мови. У текстах різних епох фіксуються кілька назв тварин, дещо більше найменувань рослин. Значно активніше суфікс, -ок вжигаяся для тсоренн речей: у тексти старої української мови проникає досить велика кількість інструментальних найменувань, назв місцин /переважно земельних ділянок/. Іменники на позначення будов, споруд, їх частин, найменування видів одягу, його деталей, продуктів харчування зустрічаються переважно в новій українській мові. Особливою ентиЕністю з найдавніших часів цей формант відзначався при творенні найменувань сукупності чогось, частини від цілого: пожитокь, придатокь, податокь, прижитокь, поплатокь,добитокь та ін. /ХІУ-

ХУ ст./, сп_адокь, обрЬзокь, кусокь, доробокь /ХУІ-ХУЇЇІ ст./. На різних етапах розвитку мови фіксується велика кількість деверба-тивів із загальним словотвірним значенням "опредмечена дія", а саме: іменники на позначення дії більшої або меншої інтенсивності без додаткових семантичних відтінків у значенні: роздЬлокь /І5Є5 КартТнмч/, розвязокь /1621/ "розв"язування", виробокь /ХУ1І 441/ "виробляння", подимок /Гр III 241/ "піднімання", роспитокь /ІУ 72/ "розпитування" та ін.; іменники, які називають дію як один акт, що може бути багаторазово повторена: впоминокь /І$08 Тимч 322/, зивок /Б-Н 154/, ковток /187/ тощо. Багато іменників набували абстрактного значення. Девербатики на -ок часто виступали на місці віддієслівних іменників із нульовим суфіксом, викликане це явище потужною експансією форманта -ок, який за ступенем продуктивності й об"ємом лексико-словотвірних значень на межі ХІХ-ХХ ст. рідко якому суфіксу поступався. Ця тенденція часткового витіснення дериватів з нульовим суфіксом торкнулася й іменників неповної парадигми - складових прийменниково-відмінкових структур. Якщо згадані іменники неповної парадигми частково фіксуються вже в текстах ХІ-ХШ ст., то іменники неповної парадигми

на -ок - породження пізніших часів. Напр.: на розсудокъ его .. млсти /1564 AH'. 71/, безь пеуестанку силуючися /JiCO 216/, сидїв без устанку /1862 Федьк 599/. Шдшеннккові похідні з цим формантом - переважно дедемінутиви або іменники зі значенням подібності , яке розвинулося на базі Демінутивного,

У порівнянні з тими небагатьма дериватами на -акь. які трап лялися в обстежених текстах XI—ХЛі ст., численний матеріал пізніших часів свідчить про те, що цей формант, певне, набув продуктивності після Ж ст. У цей же час сформувалися й основні функції суфікса. У відггрикм етко_во_му творенні збереглася давня тенденція продукування назв осіб з атрибутивними словотвірними значеннями. Б обстежених пам"ятках ХІУ-ХУШ ст. виявлено кілька типів іменників, провідне місце серед яких займають найменування чоловіків за зовнішніми і внутрішніми ознаками. Тсікі іменники часто слугували прізвищами для української людності. Назви тварин усі поспіль мають характеризуюче значення за кольором, віком місцем перебування і т. ін., напр.: кон гнйдьій рижак /1554 Карт Тимч/, червонаки птици /СлЛекс 213/, глугпакь /ХУ11І Тимч 532/ "глухар". Смак, колір, місце знаходження, дія на організм - ознаки, покладені в основу найменувань рослин, які в досліджених пам'ятках фіксуються досить пізно. Суфікс -ак творив також відприкмет-никові назви продуктів харчування /кисляк, прісняк, крутяк."кру-та каша" - ХІХ-ХХ ст./, інструментів та їх частин /вершнякь "вер хній камінь у млині" - ХУ1І-ХУІ1! ст., гостряк "вістря", Д]][ак "тупа зброя", драбняк "драбний віз" - ХІХ-ХХ ст./, одягу /бЬлякь -ХУН ст., пістряк, сіряк - XIX ст/, земельних'та ін. ділянок /г^-іцакь - ХУІ ст., солончак - XIX ст., виднак - XX ст./ та ін. Серед шщі_єслівних дериватів трапляються назви осіб за функціональною дією: спіьвакь, гудякь /ХУІ-ХУШ ст./, вояк, ношак, дисак, пливак "плавець" /XIX ст./, однак тут більше атрибутивних найменувань. Близько півтора десятка іменників на позначення тварин -неофіційні, прикладкові назви за характерною поведінкою, зовнішнім виглядом тощо: ступак - кінь, трусак - заєць, стрижак - лоша* підростяк - велике порося і т. под. В основу найменувань рос лин /фіксуються з ХУІ ст./ покладено їх вплив на навколишнє сере довище, сфера використання, зовнішні і внутрішні ознаки. Серед інших назв неживих предметів помітне місце займають найменування інструментів: тесакь, біякь, _£Ьзакь /ХУІ-ХУШ ст./, плавак "плаваючий млин", кресак "кремнієва рушниця", черпак тощо та імен-

ники зі значенням наслідку дії: кидяк "копиця сіна", _зсипчак "рій, зсипаний з кількох" і под. Численна група відшеншкових дериватів сформувалася головним чином в українській мові нових часів. їут тек структури з неатрибутивними словотвірними значеннями трапляються рідко. Серед означальних назв осіб чисельне найбільша підгрупа найменувань за місцем народження, проживання /вес-някь/ чи національністю: литвякь, руснакь, сдовакь, прусакт,,ру гакь, /ХУІ-ХУ1І ст./, уже в староукраїнській мові такі іменники виступали в ролі прізвищ. Звертають на себе увагу випадки творення іменників з модифікаційним словотвірним значенням чоловічої статі: відьмак /Б-Н 76/. Сепед прізвищ це яіище досить поширене: Галь-чак, Гануляк /Гануля/, Ганчак, 0вчаі< і т. ін. За тривалий період розвитку української мови група назв тварин суттєво поповнилася ' десубстантивами. Суфікс -ак у багатьох випадках став спеціалізованим засобом творення назв самців тварин від іменників жіночого /рідше чоловічого/ роду: гусак /1693 Тимч 630/, тетервак /Б-Н 351/, орляк /Ж 575/, серняк /ГалЛем 54/ "самець сарни", свинак /465/ тощо. Назв рослин фіксується не менше шести десятків. Це іменування за місцем виростання, зовнішнім виглядом тощо: кокор-няк трава /СлЛекс 262/ /кокора "нижня частина стовбура"/, земляк /Гр П 650/ "картопля", змЬлякь трава /СлЛекс 420/, смоляк /Ж’289/ "смолисте дерево" та ін. На базі іменників, що називають зарості /ліс, гай, кущі/, сформувалося збірне значення, тобто значення сукупності дерев, кущів і под. /бере з някь, вишнякь - ХУ11-ХУІІІ ст., осичняк, папоротник, сливняк, сосняк - ИХ ст./. У новій українській мові суфікс -ак виступає також спеціавізованим засобом творення назв посліду тварин: кизяк, коняк, мишак, медвежак.

Праслов'янський за походженням суфікс -jok /-ук/ уперше фіксується в українських пам"ятках ХУ ст. У різних текстах наступних епох виявлено понад чотири десятки відприкметникових та віддієслівних назв осіб, тварин, рослин. Однак основну групу іменників цього типу складають десубстанти®?* Починаючи з ХУІ ст., йде інтенсивний процес форлування основних функцій цього форманта -творити назви молодих осіб /синів, слуг, помічників, осіб за національністю, етнічною належністю, позашлюбних дітей, підлітків/: Федюк /1583 АКВР І 184/, Павлюка /1578 Торг 170/, привезено .. татарчука /1725 ЯМ 306/, байструкь /1670 Тимч 51/, полищукь /ІКІС/ таінТіменники такого типу часто виступали в ролі прізвищ. З ХУЛІ ст. цей суфікс часто використовується для називання недорослих

звірів, птахів, самців тварин, найменувань тварин за місцем перебування, назв рослин.

Суфікс -ко творив від прикметників, дієслів, іменників майже виключно назви осіб, рідше - тварин. Причому ¿еад"_єктиви на позначення істот - це назви за зовнішніми чи внутрішніми ознаками /воронко, неЛІПКО, велкчко, хорошко - ХІУ-ХУН СТ./, ВІДДІЄСЛІВ^ ні іменники - найменування за характерною поведінкою /хвалько, забудько , завидько - ХІХ-ХХ ст./. Значна частина найменувань осіб стала виконувати функцію прізвищ, причому ці іменники, як і прізвища на -гак /-¿гк/ вважаються типовими для українців.

Суфікс -енко з самого початку виникнення /не раніше Х11-ХШ ст./ служив для творення молодих осіб, тобто чиїхось дітей. Твірними основами для імен на -енко виступали імена, прізвища /прізвиська/ батьків /рідше - матерів/, назви їх титулів, звань, професій, посад, національності, сімейного стану тощо. Але вже в найдавніших українських текстах ці структури виступають у ролі власних особових імен, а з середини ХУ1І ст. -енко стає найпродуктивнішим суфіксом у творенні-прізвищ на всій східноукраїнській території. Подвійна функція цього форманта /творення прізвищ і невласних найменувань осіб/ трималася, певне, до кінця XIX ст. Функцію називати дітей цей формант поступово втратив, а оскільки відбулося впорядкування прізвищ разом із відповідним їх документуванням, нові іменники майже не творяться.

До високопродуктивних формантів XI—XIII ст. належав суфікс -ець, причому цей суфікс міг творити іменники як з функціональним, так і з атрибутивним словотвірним значенням. Зібраний матеріал показує значне зростання продуктивності афікса, формування нових лексико-словотвірних типів. При цьому спостерігається поступовий перехід суфікса в розряд тих, які творять іменники з атрибутивними лексико-словотвірними значеннями. У відорикметни^ ' ко_вому словотворенні збільшилася кількість іменників, що вказують на зовнішні чи внутрішні ознаки осіб, їх характерну поведінку. Особливо зросла група назв рослин, оскільки спосіб номінації з вказівкою на характерну ознаку є типовим для цього класу слів.

У віадієслі_вному творенні спостерігається поява широкого кола дериватів на позначення осіб за виконуваними функціями: перерубець /1446 ССУМ П 139/ "службова особа, яка вела облік за допомогою зарубок", сьтлжець /ХУ 409/ "позивач", дозорци /КА 29/, єздець /1593 УП 147/, ходець. удець /ІКІС/, розливець ЛУП КартТішч/ та

ін., однак окремі з них були втрачені , решта на тлі утворень за | функціональною дією чисельно займала скромне місце. Суфікс -ець !

належить до найпродуктивніших у творенні назв осіб, як об"єктів '

або результатів дії /препоясан^ць, посланець, рЬзанець і т. ін. -ХІУ-ХУІ ст./. Кількість найменувань чоловіків за характеризуючою _ дією від століття до століття зростала. Це назви, що вказують на ' поведінку, погляди, соціальний стан, зовнішні чи внутрішні ознаки і под. Невелика кількість де^у^станттаів з функціональними лекси-ко-словотвірними значеннями, які були виявлені в пам"ятках XI —ХЇІІ ст., поступово виходить з ужитку, нові деривати цього типу майже не творяться. Натомість група найменувань осіб з атрибутивними словотвірними значеннями виявила в історії мови певну стійкість, ' і а в окремих випадках - тенденцію до зростання продуктивності. Це, ;

зокрема, найменування за власними назвами місць проживання, які навіть могли витісняти давні структури на -анин /-янин/. З урахуванням думок інших дослідників у дисертації розглядається похо- .

дження та функціонування від найдавніших часів похідних суфіксів на -ець: -/е/нець, -инеиь, -/а/неііь, -овець /-.івець/, -авець, і

-ивець, -лець, -/л/ивець та ін. . і

За логікою розвитку словотвірної системи української мови, як |

складової системи східнослов'янських мов, де суфікс -ець витіснив ,

паралельний йому форлант -ця /-па/, мало б бути скорочення дериватів на -ця /-ца/ уже в ХІУ-ХУ1І ст. Однак під впливом польської мови сталася інтенсифікація словотвірної активності форманта, особливо у віддієслівному творенні. Послаблення впливу польської мови спричинило значне скорочення структур із цим суфіксом, витіснення їх на діалектну периферію.

Суфікс -ин у "чистому" вигляді внаслідок експансії похідного форманта -янин і його варіантів у текстах української мови'після XIII ст. трапляється рідко. Переважна більшість фіксацій із ним - ' ;

давня спадщина. Натомість у багатьох структурах із фіналлю -янин ;

можна виокремити як суфікс -ин, так і -янин. оскільки ці дерива- •(

ти мотивуються подвійно: іменниками, що мають форму однини, та |

іменниками,7що стоять у множині /давня сингулятивна функція/.: рим-' і

лянин < Рим, римлян^. Суфікс -ян/ин/ творить нові слова майже ви- і

ключно від однієї частини мови - іменника. Утворення на -ян/ин/ поєднують в собі, як правило, модифікаційне /предметно-харавтери- ■;

зуюче/ і мутаційне /сингулятивне/ словотвірні значення. Це найме- '

нування чоловіків за назвою країни, етнічною, національною належ- і

ністю /лктвинь, татаринь, волошенинь, циганинь, сербинь, еврея-нинь - ХІУ-ХУІ ст./, за власними назвами населених пунктів та іншими географічними назвами /острови, басейни рік, території, які є складовими держави, неофіційні, назви територій/, за загальними назвами населених пунктів /хуторянин, волосчанин, городчанин тощо/. Починаючи з ХУІ ст. суфікс -/ян/ин дедалі частіше вживається для ' творення найменувань осіб - членів різних за характером колективів, зберігаючи при цьому виразне сингулятивне значення: громажанинь /1524 Тимч 623/, парафіянина своего /1677 ЛРК 172/, плужанин /І 661/, полчанин /694/ тощо.

Дослідники /В.В.Мартинов, А.Мейє, Ф.Славський та ін./ ввчга-ють, що суфікс —ень функціонував уже в праслов'янських період, однак у пам"ятках давніх східних слов'Ян траплявся рідко. Нечасто знаходимо його і в обстежених текстах ХІУ-ХУ1І! ст. Масово проникають структури на -ень в писемні пам'Ятки та лексикографічні прані XIX ст. Назви осіб цей формант творив, як правило, від прикметників та дієслів, причому ці утворення здебільшого мгють атрибутивні лексико-словотвірні значення /дурень, хорошень, здатень, перевертень, сидень "домосід", лежень і т. ін./. Інші утворення на -ень представлені досить широким спектром лексико-словотвірних значень, проте в жодному з виявлених типів не виявляв особливої активності. Однак слід зауважити, що цей формант здавна виступав спеціалізованим засобом творення назв місяців. Крім загальновживаних,у пам’ятках вияелєно такі деривати: березовень /Ж 24/ "березень", білень /29/ "липень", гнелень /ГуцГов 75/ "червень", копень /Там же/ "серпень, дубень "квітень", ледень "грудень".

В XI-XJI! ст. суфікс -унь не виявляв особливої активності, майже всі структури цієї доби - праслов'янська спадщина. Причому в давньоруських пам'ятках фіксується небагато іменників, які утримували мотиваційні зв'Язки з твірними основами. За загальним рів- ' нем продуктивності суфікс -унь у цей період значно поступався таким високопродуктивним формантам, як нульовий суфікс, -/ьн/икь, -ьць, -тель. Згадані форманти переважали суфікс -ун і на рівні конкретних лексико-словотвгрних значень. Між тим за період з ХІУ ст. і по наш час його продуктивність значно зросла. За нашими матері алами у різних за стилем і жанром пам'ятках фіксується не менше 200 відприкметникових, віддієслівних і відіменникових дергаа-тів з цим суфіксом. У £Ідпршшет^и£овому словотворенні похідні на

-ун нэ-йширше представлені в назвах осіб, перевзуно за зовнішніми чи внутрішніми ознаками /близько 20 найменувань/, суфікс -ун надавав похідним виразного експресивного забарвлення. У цьому плані він конкурував з формантами -ак, -ень, -ань, -ач, -аль та ін., тому певна кількість структур н£ -ун була втрачена або відійшла на діалектну периферію. В українській мові з'явилося кілька ві,ц- . ' ді£слі_вних іменників на позначення осіб за виконуваними функціями /пор, співун, тягун "носильник", шептун "знахар", стрибун тощо/, однак суфікс -ун спеціалізується в мові для творення слів з виразним атрибутивним значенням - за характерною поведінкою: щекун /1557 В 67/ "намовник, обманщик", жартун /1713 94/, щебетун /Б-Н 61/ та багато ін. Суфікс -^н займав помітне місце в творенні назв тварин, даючи їм вторинну, атрибутивну назву типу кінь -брикун, пес - брехун і т. ін. У інших типах віддієслівних іменників цей формант займає непомітне місце, вживається тоді, коли виникає потреба підкреслити перебільшене заняття дією. За невеликим винятком /двигун, колун/ такі назви мають експресивне забарвлення, функціонують як реальні або потенційно можливі слова, паралельні до стилістично нейтральних. Мдоу^стантивне творення іменників на -ун було нетиповим для української мови. Не спостерігається чіткості у виборі ознак, які клалися в основу найменувань із цим суфіксом, унаслідок чого переважна більшість десубстантивів на -ун рідко проникала в тексти нової української мови, їх вживання зумовлене закладеними в структурах з формантом -ун засобами мовної експресії і передачі емоцій.

Незважаючи на нечисленні фіксації структур з формантом -ан в ХІ-ХШ ст., в українській мові пізніших часів простежуються тенденції в розвитку цього суфікса, закладені ще в праслов"янську епоху.

2а нашими підрахунками з ХІУ ст. по наш час утворено не менше ста іменників із переважно атрибутивними лексико-словотвірними значен- . нями. Однак цей афікс поступово витіснявся в мові формантом -ань.

Ряд структур з ним збереглося в мові, часто це власні назви /г^-біян, Іван-побиван, Мовчан, прочухан, топчан, кажан <кожан/. Своєрідне місце займають іменники, що позначають чоловіків за місцем проживання: венецЬянь ДУЛ Тим 214/, галилеянь /ХУІ-ХУШ КартТимч/, слободян /Ж 884/ "житель слободи", ангелян /Гр І 7/ тощо. Такі іменники часто альтернують з жіночими /-анка/ родом та формами множини /-ани/.

В українській мові виразно простежується формування основної

функції суфікса -ань - творити назви осіб за зовнішньою ознакою. Перші фіксації апелятивної лексики, за нашими даними, сягають ХУІ—ХУ1І ст. /щербань, горбань/, основна ж маса утворень на -ань фіксується словникарськими працями ХІХ-ХХ ст. За таким же принципом утворено кілька назв тварин, причому найменування осіб і тварин можуть збігатися: волосань /ДолГов 97/ "гривастий кінь", ■ г^^бань /Яв 167/ "риба" тощо.

У пам"ятках давньоруської епохи утворень на -ач зафіксовано мало, тенденції розвитку форманта лише закладалися. На терені української мови він набув високої продуктивності. Кдорикметншо^ ве творення з цим формантом було і є найменш розвиненні, тут чисельно вирізняється лише група назв осіб за переважно зоет:І"ініми ознаками, які фіксуються в текстах з ХУІ ст. /слЬпачь, вирлачь, кудлачь тощо/. Кількісно найбільшою стала група відді£слівнік_дериваті в. Чільне мі сне в ній займають назви осіб за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією /клепач, томач, грач, читач/, які фіксуються староукраїнськими пам"ятками ХІУ-ХУ ст., та назви осіб за характерною поведінкою /рвач.шемрач, брехач/, перші фіксації як;к, за несилі даними, сягають ХУІ ст. Процесуальна ознака, що вказує переважно на характерну поведінку, спосіб подання голосу, лягла в основу творення номенів фауни, причому за допомогою -ач творяться найчастіше назви птахів: пугач /1599 КартТимч/, дер-качь ДУШ Тимч 701/, поковтач /ї. 685/ "дятел" тощо. Суфікс -ач інтенсивно творив інструментальні найменування, які масово проникають у староукраїнські тексти ХУІ-ХУ1І ст. /сЬкачь, товкачь, ру-бачь, стирачь та багато ін./. Найменувань осіб найбільше творилося від іменників. Назв з функціональними лексико-словотвірними значеннями небагато. В основу їх номінацій покладено назви знарядь, механізмів, пристосувань, за допомогою яких виконується дія ' /трубачь, сурмачь, трембачь - ХУІ-ХУП ст. та ін./. Атрибутивні назви фіксуються з ХУП ст., це переважно найменування за зовнішніми ознаками /горлачь, бородачь, бЬльмачь, головачь тощо/. За цим же принципом творилися й назви тварин: главач риба /СлЛекс 100/, горлач /Гр І 313/ "птах", рилач /ІУ 16/ "тварина з рилом", хвостач /395/ тощо, та назви рослин: зіркач /Ж 301/ -"мак-самосій", коло-сач, листач та ін.

У функціонуванні форманта -ич протягом ХІУ-ХУШ ст. сталися значні зміни. Кількість ві^лригал^таиковюс дериЕатів скоротилася у зв"язку з переорієнтацією словотворчих зв"язків типу прикметник

на -ов /-_св/ > іменник на -ич на зв'Язки типу іменник > іменник на -ов /-ев/ич: попов>повович // поп>попович. Суттєво втратив свої функції сушікс -ич і в ві^єслівнсму словотворенні. У пам'ятках ХІУ-ХХ ст. фіксується не# більше десятка назв осіб /підпасич, керманич, приймич "приймак", пригонич "наглядач"/, кілька назв рослин /світич, воротич, ломич/ та інструментальних найменувань ■ /погонич, брич "бритва", захватич "деталь плуга", потягич "ін-стр^ілент бондаря" тощо/. Група віді^нниковюс дериватів, як і в давній період, чисельно найбільша. Це головним чином назви синів по батькові /купчич, зрадчич "син зрадника", судич, хоружич "син хорунжого"/, які фіксуються в текстах з ХІУ ст. Друга лінія використання суфікса -/ов/ич - творення особових власних імен: прізвищ та імен по батькові. Упродовж тривалого часу на різних українських землях у різний час /десь у межах ХУІ-ХІХ ст./ імена по батькові на -ич /-ович/ стають одним із засобів ідентифікації особи, що підтримуються офіційними установами.

Суфікс -тель у ХІУ-ХУШ ст., як і в попередню епоху, приєднувався лише до дієслів і творив майже виключно назви осіб /за атрибутивною і функціональною дією/. Виявлена кількість дериватів, не спостережених в пам"ятках ХІ-Х111 ст., дає підстави постулувати думку, що функціонування в період ХІ-ХУІП ст. структур на -тель являло собою безперервний процес, який супроводжувався оновленням їх складу. 2а нашими підрахунками, кількісне відношення іменників на -тель, вживаних у пам'Ятках ХІ-ХШ ст., до всіх іменників цього типу, зафіксованих пам'ятками ХІУ-ХУІІІ ст,, можна виразити відношенням 1:3. Безсумнівним є те, що ряд цитованих похідних - власне українські утворення, їх немає в старослов'янських текстах, вони нерідко фіксуються пам'ятками української мови раніше, ніж російської /багато з них взагалі не фіксується в творах російської мови/. Безсумнівно також те, що цей процес відбувався з орі- ■ єнтацією на церковнослов'янські зразки. У пам'ятках нової української мови, орієнтованої на живу народну мову, кількість похідних з суфіксом -тель різко зменшується, згасає процес їх проникнення в українську мову /власних утворень і запозичень з церковнослов'янської/. Лексика з словотворчим формантом -тель на тлі словника сучасної мови часто набуває ознак стилістичної марковано с ті .

Цікава доля їорманта -ій. Малопродуктивний в XI-XVIII ст. він активізувався в нові часи, творячи головним чином назви осіб від

прикметників /мудріЙ, £03уМІ_Й, брндій, гордій, косматій/, іменників /бокій, коростій, губрій, волосій, кщлій/ з атрибутивними лексико-словотвірними значеннями та від дієслів /валій, плетій,

£2ДІ?» носій/ й іменників /берцій, б£бні_й, горній/ зі значеннями функціональними. Слід зауважити, що власні назви прізви-щевого типу, які, безсумнівно, мають алелятивну основу, часто • трапляються в пам"ятках ХІУ-ХУ ст., що дає підставу перенести на цей час і активізацію форманта. Причини пізньої фіксації в памятках апелятивної лексики ще належить з"ясувати. Суфікс -ій у сучасній мові втратив функцію словотворення, зараз формує назви, вжи-• вані переважно в просторіччі.

Хоча творення іменників на -ай від давнього періоду до кінця ХУІІІ ст. становило безперервний процес /пор. ворожай "ряд поколінь" - ХІУ ст., увожай "поводир" - ХУІ ст., счербай - ХУ1І ст. тощо/, основні фіксації утворень на -ай припадають на нові часи. Головна його Функція - творити характеризуючі назви осіб. Лише окремі найменування людей мають функціональні лексико-словотвірні значення: гайдай /гайда "пастуша флейта"/, горщай "горщечник".

Інші назви досить різнорідні. Переважна більшість лексем на -ай належить до слів із виразною конотацією пейоративного компонента в значенні або ж до регіональної лексики. Менш продуктивний суфікс -єй має подібну долю. Але в більшості випадків -ай і -ей приєднуються до різних основ: бородай, кублай, але плечей, гор-бей і т. ін.

Українська мова зберегла всі іменники на -/т/ух, які функціонували в ХІ-ХЛІ ст. У згаданий період фіксувалися досить часто дерквати на позначення осіб за постійним чи тимчасовім заняттям або за професією, але пізніше нові іменники такого типу на -/т/ух майже не творилися. Пор. конюхъ, овчюхъ /XI-Х1И ст"/ і попе-люхь ДУІ ст./, смердюхь ДУІІ ст./, веселюх, гнилюх, упертих, змерзлюх, обдертюх /XIX ст./ та ін. У силу своєї специфіки ця лексика в літературній мові має чітко окреслену сферу використання. Дослідники відзначають активізацію форманта при творенні назв осіб із експресивним забарвленням у деяких діалектах. Цей суфікс творить також досить об"ємну групу народних назв тварин, перші фіксації яких, за нашими матеріалами, належать ХУ1І ст. /пЬ-тухь, бЬлюхъ "комаха" ДУІІ ст./, жовтюх, чистюх, дрімух /XIX ст./ тощо. За цими ж ознаками творилися й народні назви рослин: жов-

тух, синих, скорух, плетгах, вонюх, кивух та ін.

Ряд давніх суфіксів опинилися на периферії словотвірної системи. До таких, наприклад, належать форманти -ир, -ирь, -іж, що виокремлюються переважно в структурі слів, утворених головним чином у дописемні часи. Послідовність -атир, яка виділяється в вода-тирь /Б-Н 83/, плугатирь /284/, поводатирь /286/ - результат нон- . тамі надії -атор і -/т/ир. Пор.: Сиділи на землі плагатирі і сівачі /В.Стефаник/. .

Небагато похідних дав в українській мові й праслов'янський суфікс -ур. Однак серед інших похідних простежується його спеціалізація в творенні назв самців тварин: качур /СМШ І 319/, гачу^ /ГалЛєи 91/ "лоша чоловічої статі" /гача "лоша"/, пазур /Там же/ "павук-сгмець", цапур /Гр ІУ 422/ "цап", жабур /БукГов II 46/ "самець жаби" тощо.

Запозичені форманти. Найбільшою продуктивністю й найширшим колем лексико-словотвірних значень на всіх етапах функціонування української мови відзначався давнозапозичений суфікс -ар. Відпри-кметникових похідних на -ар у текстах XI-XIÜ ст. не виявлено, але починаючи з ХУІ ст., фіксується більше десятка утворень на позначення осіб за певною ознакою /моцар, біляр, скупар, ледар від ледачий із усіченням -ач як уявного суфікса/. Найменувань неосіб небагато: c^xag /СлЛекс 105/, дикарь /Гр І 38В/ "вид каменю" та деякі ін. Група девер_бативів_значно більша. Чільне місце в ній посідають назви осіб за функціональною дією, що їх знаходимо дуже часто вже в пам"ятках ХІУ-ХУ ст. /писарь, косарь, лЬкарь і т. д./. Найменування за дією, що вказує на поведінку, погляди тощо, фіксуються, за нашими даними, з др. пол. ХУІ ст., однак переважка їх більшість у сучасній мові носить регіональний характер, як і кілька назв речей. Група ві¿ймент:ков_их дериватів в XI-XIII ст. була най-числекнішою серед усіх утворень з цим формантом, найбагатшою на лексико-словотвірні типи. Обстежений матеріал свідчить, що давні тенденції набули дальшого розвитку. Назви осіб з функціональними лексико-словотвірними значеннями представлені в історії мови кількома типами. Суфікс -ар регулярно творив найменування людей, які щось створюють: ситарь /1462 ССУМ І 346/, кожухарь /1448 І 485/, бондара .. збил /1582 АШ 42/, юрко и тиЕан сідляреве /1586 ІДБ 17/ тощо. У текстах різних епох фіксуються іменники на позначення чоловіків, які щось добувають: угляр /СлЛекс 72/, смоляр /509/, ссн ляр /Гр ІУ 167/ "солевар", грибар /Яв 161/, які доглядають домаш-

ніх тварин: овчарЬ зкїют /Бер 152/, козя/р/ /СлХекс 72/, пчоля_/р/ /67/, свинарь /Ь04/, собакарь /ІКІС/ тощо, які трудяться над якимось об"ектом: платиль .. глинарюмь /І386-І4І8 Р 35/, вощинарє /1488 Рус 124/ "воскобійник", золотар /КА 48/, які діють за допомогою знаряддя, механізму, пристосування: пушкара /1587 Торг 172/, дударь /Бер 92/ та ін. Немало також фіксується назв із ат-' рибутивними лексико-словотвірними значеннями. Крім найменувань осіб, документується близько десяти назв тварин: зубарь "вид риби", носарь "окунь", пискарь "вцц риби", сні гар "снігур"ДІХ-ХХ ст./ та окремі найменування неживих речей: словар, димар, бляхар "бляшаний посуд" та ін. Багатофункціональність суфікса послабила його позігції серед іншим монофункціонельних формантів. Значна частина лексем на -ар належить до застарілих слів, закріпилася в мові у функції прізвищ. Проте в деяких говорах, зокрема в говорах карпатського ареалу, цей формант належить до особливо продуктивних.

До української мови здавна заходили латинські іменики /прямо або чєреу посередництво інших мов/ з фіналлю -ор /-тор, -атор,

.-итор/. Ці елементи запозичених слів не завжди сприймалися носіями мови як словотворчі афікси через відсутність мотивуючих основ. Пор.: диктатор ДА 9/, докторь с кранова /др.пол.ХУ ССУМ І 314/, послаль .. с/ь/пекулатора /Пє 145/ і т. ін. Однак із плином часу внаслідок різних причин такт іменники набули ознак мотивованості, а з XIX ст. суфікс -ор /-тор, -атор, -итор/ займає помітне місце в словотвірній системі української мови. Іменників такого типу, співвідносних з п^иі^тникаші, трапляється небагато: новатор /Ж 531/, индуктор /Яв ЖО/ "збирач мита" /индуктова книга/, агресор, юніор. Більше іменників співвідноситься з &і_еслокши:/ревизорь, фундаторь, коректорь -ХУІ-ХУ1І ст.; диктор, інспектор, апробатор та багато ін. - ХІХ-ХХ ст./. Крім назв осіб за виконуваними функціями, фіксується немало іменників на позначення чоловіків за ха- • рактерною поведінкою: турбатор /Син 162/, послухатор /Гр !!І 368/, агітатор /Дом 7/ тощо. Назви речей - всуціль інструментальні найменування та їх частини /деталі/; сгкатор, аналізатор, вібратор, дегазатор тощо. Відсубстантивні іменники представлені широким діапазоном лексико-словотвірних типів. Це назви осіб, які щось створюють, діють за допомогою механізмів, інструментів, пристосувань, які торгують, володіють чимось, назви осіб за місцем виконання обов'язків, за видом діяльності: акторь, прокураторь ДУІ ст./, депозиторі), адміністратору ДУІІ ст./, губернатора кредиторь ДУШ ст./,

кспропріатор, суплікатор "прохач" та ін. У ряді слів виокремлюйся суфікс -атар /-отар/, який завдячус своїй появі процесам онтамінації -ар і -/а/тор. Слів на -атар, -отар в українській овт небагато, лише деякі з них с надбанням літературної мови: лугатар /ІКІ.С/, просатар /Галієм 458/ "хто запрошує гостей", ко-атар /52/ "косар", проводагарю цісарський /М.Черемшина/, гуда- _ а£ь /Яв 167/ "гудець", плуготар /О II 82/ "орач" та деякі тн. У іди,і селівному та відіменкиковому творенні назв осіб і інотрумен-ів схові функції мав суфікс -ер /-онер/, перші фіксації якого, а нашими матеріалами, сягають ХУІІ-ХУШ ст. /сагайдакерь, мушке-ерь/, однак високої продуктивності набув лише в сучасній мові.

Латинський за походженням формант -ир /-ір/ виокремлюється небагатьох словах, починаючи з ХУІР ст. /бригадирь, гранадирь, омандирь/. Сюди ж сучасні касир, банкір, бомбандир, дебошир, фу-гшгр, конвоїр та деякі ін.

Кількість дериватів із давнозапозиченим суфіксом -ист /—і_ст, їст, Де [;)] вставний, -иста/ від століття до століття неухильно більшувалася. Поповнення утворень з цим формантом відбувалося вома шляхами: а/ шляхом нових запозичень з старослов"янської /ча-ом немотивованих на українському грунті/, б/ шляхом збільшення ласних утворень із ним. Цей суфікс у сучасній мові поширює, як раЕИло, іншомовні основи, творить лише найменування осіб. Він при днуеться до іменникових основ, лише в нові часи з"явилося неба-ато деад"єктивів /активіст, акуратист, спеціаліст тощо/. Від імен иків він творив назви осіб, які щось створюють, діють за допомого знаряддя, механізму, пристосування, діють у певних сферах, ви-ах діяльності /спорт, наука, економіка, господарство, військова права, медицина, література, мистецтво тощо/: органисты, рекга-истн, иньструментисты и бубенисты /В 36/, арфіста /1627 Тимч 5/,уапмисты /1632 Тіт 282/, повести натуралістов /1659 Гал 69/, нагомисга /ХУІІ1 Тит 23/, геодезист /518/ та багато ін. Агрибутив-і найменування - це стилістично немарковані назви осіб за належ-істю до певного колективу, філософського, політичного, релігій-ого та ін. вчення, течії в мистецтві: алолинаристь /ХУІ Тимч 26/, теиста /40/, сумболістове /1659 Гал 189/, декабрист, дуеліст, ре-ервіст, махіст, матеріаліст, адвентист, футурист і багато ін. У учасній мові е кілька десятків найменувань за характерною пове-інкою: авантюрист,' алярміст, альтруїст, аферист, волюнтарист та н.

Починаючи з ХУІ ст., у силу історичних причин, що склалися в

польсько-українських взаєминах, іменники на -ипе/ /запозичені В СВІЙ ЧЕС З німецької І- ГЇОІЮТИЧНИМ ОСВОЄННЯМ -unfi. / деда-

лі частіше проникають в українську мову. Під впливом форманта -ок /cz/г/, що відповідав польському , фіналь -унек набирає йорми -унок. Унаслідок специфійи свого походження -унок виокремлюється з початку ХУІ ст. і по наш час лише в іменниках, співвід-. носних з дієсловами: подлуг рахунку /1507 КартТич/, ратунку .. дати /1574 АЮЗР І 42/; вербунок /ХУП Тимч 215/ тощо, За нашими матеріалами, лише один діалектний іменник кривунок /БукГов ІУ 96/ "ріг будинку, вулиці" можна віднести до деад"єктивів. Переважка більшість іменників на -унок - це назви із загальним словотвірним значенням "опредмечена дія". Іменники з конкретним значенням досить різноманітні, але серед них чітко вирізняється група назв сукупності продукта та іменники на позначення результату дії: вь шафунокь Богу /1577 АКЕР І 69/, риштунку воєнного /1579 104/ "озброєння, обладунок", дарунок /1618 Тимч 668/, подарунок /ІКІС/ та ін.

Грецькі запозичення на -икь частково відомі давній мові. Це єретикь /1076 С,ЬЯ ІІ1 216/ при єреса, єресь; деместик /XII СДЯ II 454/ тощо. Згаданий Формант споріднений не лише з грецьким -ties , а й латинським -Leuі . Кількість іномовних запозичень на -ик у зв"язку з впливом грецької і латинської мов на формування українських тєрміносистем науки, культури зростала. Упродовж тривалого періоду сформувалися його Функції в українській мові, зросла його продуктивність. Суфікс -ик тешіть від іменників назви осіб, які щось викладають, вивчають: Аритметккь /ХУП Тшч ЗІ/, алгебрік /Ск І 112/, ботанік /Е 41/ тощо та атрибутивні назви за належністю до певного колективу /каноникь -ХУІ ст., клерикь -

ХУІ І ст., сизматикь - ХУ1І! ст. та ін., за особливістю характеру, темпераменту /мелянхоликь - СлЛекс 266, сангвінік, флегматик, хо-£Є£ик/, за хворобою /люнатик, паралітик - ХУП ст., алкоголі к, астенік і т. ін./, за належністю до філософського, політичного і под. вчення, напряму тощо /католикь - ХУІ, схоластикь - ХУП ст. та ін/, за характерною поведінкою /містик, скептик, цинік/.

Слова з фіналами -ант /-ент, -мент, -амент/ різними шляхами проникають в українську мову з латинської, починаючи з ХУП ст. Наведені форманти спочатку участі в словотворчому процесі не брали. Проте однокореневі запозичення /не обов'язково з латинської/, творення від іменників із цими фіналями дієслів на -ува /-ува/

сприяло набуттю іменниками на -ант і под. рис словотвірної члено-ваності. Іменники з цими суфіксами творяться від дієслів, рідше -іменників. Це слова на позначення осіб за виконуваними функціями: студент /1642 ПЗ ХУІ-ХУ1І 140/, апелянт /ХУП Тимч 26/, ассистента /39/, зъ сумлЬкантомъ /І72о ЯМ 39/ тощо. Бід дієслів творилися найменування осіб - об"єктів або результатів дії: арестанти /1724 •

ЯМ 101/, адресант, преміант, репатріант, назви чоловіків за характерною поведінкою: капітулянт, симулянт, маркирант "симулянт" /маркируЕати/, махирант "шахрай" /махирувати "обдурювати"/ та окремі назви речей: положиль .. фоудоменть /Пє 28 зв/ при фундова-_ти; абсорбент, реагент, коагулянт. Від іменників також творяться в сучасній мові назви людей за належністю до певного колективу /абітурієнт, курсант, поліціянт, президент/, за місцем перебування, проживання і т. ін.: квартирант, нічлігант, емігрант.

Не набув особливої продуктивності суфікс -ит, який вичлено-вувався в ряді запозичень з грецької ще в XI—ХНІ ст. /митрополить, китонить, галадить, моавить, ощенить/. Цей елемент спостерігаємо в морфемній структурі кількох нових запозичень: адамитове /1659 Гал 82/, гусситове /82/, забїлти мадїйнитовь /114/, иерусалимита /ХУІ-ХУ11І/, евангелит /Яв 216/. Власних утворень небагато: московит, одесит та деякі ін. Словники П.Беринди, Славинецького фіксують ряд запозичень з латинської мови на -ит /-і т/ /епедцить, анагить, керамкть/, які на українському грунті сприймалися як немотивовані. іменники. Однак велика кількість запозичень у галузі геолого-мінералогічної термінології, медицини на -ит/-іт/протягом ХІХ-ХХ ст. паралельно з однокореневими словами, що не мали в своїй структурі цього елемента,сприяла тому, що -ит /—іт/ набуває статусу словотворчого форманта. Утворенні назв речовин, мінфалів протягом останнього півстоліття сталося значне зростання продуктивності фсрланта: -ит /—і_т/ творить іменники як від неслов'янських, • так і від слов'янських основ /бетоніт, вулканіт, побідит, селеніт, титаніт/.

В українській мові набуЕає статусу словотворчого форманта суфікс -ат. Він творить головно назви груп осіб, що виконують певні Функції, найменування за належністю до певної організації та ін.: проваженя поводом акторату /1624 КартТимч/, уніяте /ЗО-і ХУ1І ГСОстр 139/, делегат, директорат, азіат тощо. У сучасній мові -ат творить також інші назви: найменування суспільно-політичних систем, пов'Язаннх з певними особами /емірат, каганат, иарат/, імен-

ники на позначення закладів, установ, очолюваних певного особою /антикваріат, деканат, ректорат/, назви хімічних сполук /аміакат, пластинат, хлорат/ та деякі ін.

Потрапивши в тексти української мови, за нашими матеріалами, у ХУ1І ст., творячи спочатку іменники зі збірним значенням /еєсєли-ся онь сь генерглитетом - 2МТ 153/, суфікс -итет /-ітет/ у сучас- • ній мові творить назви переважно з абстрактним значенням /імунітет, нейтралітет, суверенітет/.

Уперше -изм як елемент слова в обстежених текстах трапляється в грецьких запозиченнях з ХУІ ст.: атеизмь ДУІ Тимч 40/, афоріз-мн /1646 КартТимч/. У словнику за ред. Б. Грінченка іменників на -изм не більше десятка. Лише в XX столітті цей су:ікс утвердився як словотворчий. Словник української мови в одинадцяти томах фіксує близько 400 відприкметникових та відіменникових дериватів з абстрактним значенням, що позначають суспільні, наукові, культурно-естетичні напрями, наукове вчення, якості, властивості, нахили, поведінку особи, хвороби і т. ін. /агностицизм, окультизм, ідеалізм, артистизм, бандитизм, алкоголізм тощо/.

Сукупність матеріалів про долю всіх формантів чоловічого роду, представлених у ракурсі їх функціонування в межах лексико-слово-твірних груп, дає можливість простежити історію кожного форманта на тлі становлення й розвитку однорідних у семантичному плані лексико- словотвірних типів, тобто по суті на тлі розвитку всієї суфіксальної системи і цим самим з”ясувати причини змін кожного форманта в продуктивності, функціонально-семантичному, емоційно-експресивному навантаженні тощо. Цьому присвячений четвертий, заключний розділ дисертації "Функціонально-семантична дистрибуція суфіксів у історії української мови". Такий підхід відповідає принципові опису мовних фактів від значень до засобів їх вираження, де факти розташовуються Не в порядку знаків, а в порядку ідей /Ягилоґ/. . Він дозволяє зняти проблему повторення матеріалу, забезпечує цілісність і системність аналізу /виключення з розгляду суфіксів жіночого й середнього роду в цілому не вплигає на результати дослідження, адге згадані суфікси функціонують переважно з іншими типами лєксико-словотвірних значень, а значить утворюють порівняно з суфіксами чоловічого роду неоднорідні лексико-словотвірні типи слів/. Одночасно знімається проблема розмежування омонімії й багатозначності суфікса, ад*е кожен із них представлений як Формант з набором певної кількості функцій. Матеріал у розділі згруповано за ти-

ами твірних основ: прикметникових, дієслівних, іменникових тощо, озділ є по суті підсумковим, він служить базою для остаточних исновків і узагальнень про розвиток суфіксальної словотвірної истєми української мови на різних етапах її функціонування.

Висновки. І. Проведене дослідження дає підстави стверджува-

и, що українська мова, успадкувавши з давніх часів структурну ' рганізацію суфіксальної системи, основний фонд дериваційних су-іксальних засобів, зберегла й розвинула головні тенденції в розетку продуктивності окремих формантів, у внутрішніх процесах де-явації, у взаємодії частин мови при словотворенні.

Зміни торкнулися головним чином матеріальних реалі заторі в си-геми - суфіксів: змінилася їх продуктивність, розширився або зву-ївся набір їх семантичних функцій, зросла кількість формантів,

) поєднують у собі денотативяі й кваліфікативні значення, а та-ш тих, які мають чисто характеризуюче значення. Появилося ряд )вих формантів, розширилася дериваційно база словотворення.

Переважна більшість суфіксів у семантичному плані рухається напрямку від вираження нерозчленованих словотвірних значень до льш розчленованих, однозначних. Ці процеси стримуються тим, що івотвори із семантично спеціалізованими суфіксами співіснують у іві поряд зі структурами, успадкованими з попереднього етапу, які :ють дифузні словотвірні значення.

II. Словотвірна система впродовж усього періоду розвитку мови ла відповідний "запас міцності": однотипні словотвірні значен-виражаються за допомогою багатьох різних формантів. Зіставлення суфіксів через призму лексико-словотвірних значень утворених нк-слів показує, що при всій подібності суфікси різняться між coro не лише набором функцій, а й словотвірними зв'язками з рїзни-частинами мови, семантичною орієнтацією при словотворенні, ак-вністю їх використання в тих чи інших значеннях тощо. Це дає ' дстави стверджувати, що на рівні конкретних лексико-словотвірних ачень в історії української мови конкурувало небагато формантів, свідчить не про зниження здатності словотвірної системи реагу-ги на потреби мовців, а про її високу впорядкованість у рамках вної варіативності. Конкуруючі словотворчі засоби зазнавали сти-зтичної диференціації, дистрибуції на рівні мовної норми, на вні обслуговування різних тематичних груп лексики /більшої чи лпої конкретизації/ в рамках єдиного лексико-словотвірного зна-іня, що не виключало також дистрибуції афіксів за різними осно-

вами, зумовленої традицією. .

IIі. Різні підходи до позначення предметів і явищ навколишнього світу /об"єктивно-нейтральний, суб"єктиЕний і підсилювальний/ зумовлюють вибір певного кола словотворчих формантів. Б українській моеі спостерігається тяжіння до використання формантів, які в XI—ХІЧ ст. займали позицію високої продуктивності /-ник, -_0 • -ець, -ар/, здебільшого для творення лексики стилістично нейтральної. Такі форманти, як правило, не поширюють також твірні основи просторічних, розмовних слів. З другого боку деривати, що займають у лексичній системі мови стилістично марковані позиції, творяться за допомогою суфіксів, які розгорнули свою продуктивність пізніше /-ан, -ун та ін./. Це свідчить про те, що розвиток словотвірної системи мови значною мірою інтенсифікований не лише розширенням денотатквної бази словотворення й потребами збагачення стилістичних ресурсів української мови, власне, їх розбудовою.

IV. Розвиток словотвірної системи української мови відбувався під знаком генетично правильних уявлень носі ів мови про словотвірні відношення й словотворчі одиниці та уявлень генетично неправильних, але реально усвідомлюеяних мовцями. Найширше й найповніше останні знайшли реалізацію в зміні мотиваційної співвіднесеності твірних і похідних основ, що виявляється в множинних мотиваціях і появі нових формантів.

V. Високопродуктивні суфікси -ник, -ець, -тель з широким набором лексико-словотвірних значень виявилися найбільш гнучкими

й мобільними в реагуванні словотвірної системи на потреби комунікативної діяльності. Ці суфікси постійно нарощували свою продуктивність, освоювали дедалі ширшу дериваційну базу, збагачували коло лексико-словотвірних значень, що обов'язково призводило до розриву єдиної старої форми, до поліморфемізації, тобто до появи морфемно ускладнених суфіксів, які перебувають на різних ета- ■ пах спеціалізації. .

VI. Дослідження дає можливість стверджувати, що окремими фрагментами розвиток словотвірної системи української мови безпосередньо стимулювався синтаксичною розбудовою мови. Ідеться про субстантиви, парадигма яких представлена лише однією або кількома словоформами, і які виступають здебільшого складовими прийменниково-відмінкових сполучень типу без просипу, без перестанку, до остану, до змору, до вподоби, на розсуд, на загин, на попас, у

юзпалі, у розорі та багато інших. Такі іменники неповної парадиг-іи означають опрєдмечені ді ї, процеси й перебувають на. перифері ї іинтаксичних функцій цієї частини мови: вони, як правило, не викупають підметами, присудками, додатками в реченні. Обмеженість :интаксичних функцій і зумовила обмеженість парадигматичного ря-іу цих іменників. Вони покликані до життя й активного функціону- •' іання значним зростанням прийменникових конструкцій, які прийшли іа зміну широко вживаним у давній період конструкціям безприймен-іиковим. Оскільки ні наявні іменники, ні їх еквіваленти не могли і плином часу задовольнити зростаючі потреби мовців у вираженні (умки, у мові спостерігається процес творення нових, головно від-

і,г пслі ших, рідше - відприкметникових іменників з і спецталізова-юю функцією: виступати в постприйменниковій позиції обставинних ірийменниково-відмінкових конструкцій. Цей процес започатковано, іевне, у найдавніші часи писемного розвитку української мови, ін-.’енсиф?кується в ХІУ-ХШ ст., особливо багато таких іменників фік-:усться в творах XIX-XX ст. Згадані структури є ознакою національ-юї специфіки словотвору української мови, оскільки в інших схід-юслов”янських мовах трапляються значно рідше.

У11. Серед дериватів з модифікаційним словотвірним значенням ’ загальних описах словотвірної афіксальної системи української юви звичайно не виділяються іменники зі значенням чоловічої ста-?і, оскільки для української мови типовим є творення назв жіночої :таті від чоловічої, а не навпаки. Між тим фактичний матеріал по-¡азує, що такий словотвір має місце в мові, він започаткований іе менше трьох століть тому.

Серед назв осіб іменники з модифікаційним значенням чолові-юї статг трапляються рідко: усього, за нашими даними, починаючи і перших фіксацій поч. ХУ1І ст., утворено близько трьох десятків 'аких структур: відьмак /відьма/, босоркун /босорка "відьма, ча- ■ лунка"/, вдовин "вдівець" тощо. У той же час тенденція до сло-. ютвірного розмежування за статтю серед назв тварин у напрямку ііноча стать > чоловіча в українській мові зміцнилася, набула [ітко окреслених рис, хоч історично цей процес, очевидно, охоп-[Юб менший проміжок часу. Іменники з модифікаційним значенням чо-іовічої статі творяться переважно при необхідності позначати самії в тварин: сарнюк "самець сарни", качук, жабун, крисак та ін. Ос-:овна маса подібних утворень з"являється в пам"ятках XIX - поч.

X ст. ■

УІІ!. У розвитку й становленні словотвірної системи української мови значну роль відіграли запозичені суфікси, які у сполучуваності з власними чи іномовними основоли /за винятком давно-заиозиченого -ар/ перебували в опозиції до східнослов"янськюс формантів: поєднувалися, як правило, лише з неслов'янськими твірними основами. Однак там, де іномовні суфікси освоювали той фраг- ■ мент денотативної бази, у якому не вживалися українські форманти, запозичені суфікси, виявляючи виняткову продуктивність, регулярність, творять чітко окреслені в семантичному плані іменники, дериваційна база яких опирається як на іномовні, так і на власні твірні основи.

IX. Відіменнкковий словотвір неживих предметів за загальною кількістю дериватів і діапазоном лексико-слоЕОтвірних значень ка тлі словотворення відприкметникового й віддієслівного був найбід-нішим. Деяке розширення функціонального діапазону суфіксів -ик, -ок, -ець і значне зростання їх продуктивності в українській мові дали словотворчі процеси, пов"язані з дедемінутивізацією. Зменшувальне значення, як правило', співіснує в слові зі значенням подібності. Втрата демінутивного значення в багатьох випадках супроводжувалася більш чітким окресленням значення супровідного "схожий на". Це створило передумови для активного творення ряду назв тварин, рослин, інструментів тощо за допомогою колишніх деміну-тившіх формантів без проміжного етапу - демінутивного.

X. Обстежений матеріал дозволяє накреслити деякі шляхи, якими

відбувалося й відбувається формування національних специфічних рис українського суфіксального словотвору на тлі словотворення східнослов'янського, а також послужити матеріалом для поглиблених студій у цій царині. Вироблення своєрідних рис українського афіксального словотвору відбувалося такими шляхами. .

1. Нормування власного, відмінного від російської й білоруської мов, фонду словотворчих морфем за напрямками: а/ набуття на терені української мови словотвірної сили давніми непродуктивними суфіксами; б/ утворення в українській мові на базі дериваційних морфем попередніх епох власних словотворчих формантів; в/ запозичення з інших мов, які на східнослов'янському тлі увійшли до інвентаря специфічних українських Формантів.

2. Набуття специфічних особливостей у використанні українською мовою спільносхіднослов'янського фонду словотворчих морфем, а саме: формування розбіжностей у продуктивності аФіксів, специфіки

у функціонально-семантичному, стилістичному, емоційно-експресив-яому навантаженні, відмінностей у перебігу словотворчих процесів та їх результатів і т. ін. Причини формування цих особливостей можна з"ясувати, коли простежується історія кожного форманта на тлі розвитку всієї словотвірної системи.

Основні положення дисертації відображені в публікаціях: ‘

1. Історія суфіксальної системи українського іменника /назви осіб чоловічого роду/. - K., 199с. - 215 с.

Реи.: Бевзенко С.П. // Мовознавство. - І99Е. - № 6.

2. Чи є в українській мові іменники ДАЕН і МАЖ? // Культура слова. - 1988. - И"ЗЬ. - С. 94 - 95.

3. Із спостережень над словотвором деяких іменників непов-

ної парадигми // Стилістика української мови: Збірник наукових праць. - K., 1990. - С. 62 - 67. .

4. Методика вивчення будови слова і словотвору // Олійник І.C., Білоусенко П.І., Каневська Н.Г., Явір В.В. Методика викладання української мови: Практичні та лабораторні заняття. - K., І991. -

С. 128 - 138.

5. Словотвірні діалектизми в новелах В.Стефаника // Василь Стефаник і українська культура /тези/. Частина II. - Івано-Франківськ, 1991. - С. 9 - II.

6. Нульсушіксація у форлуванні словотвірної системи українського іменника // Методичні читання "Словотвірна семантика та семантична структура", присвячені пам"яті засновника дериватологіч-ної школи на Україні проф. Івана Ковалика: Тези доповідей. 15-17 травня 1991 р. - Львів, 1991. - С. 21 - 23.

7. Дослідження з історичного словотвору у вузі /До питання про методику організації студентських лінгвістичних досліджень

та їх проблематику/ // Формування професіоналізму майбутніх педагогів в умовах педагогічного вузу: Тези доповідей та повідомлень науково-практичної міжвузівської конференції. Ч. 2. Шляхи і засоби формування професіоналізму майбутніх вчителів. - Кривий Ріг,

1992. - С. 94 - 96.

8. Нульсуфіксальне творення віддієслівних іменників у давньоруській мові // Вісник Київського університету. Історико-фглоло-гічні науки. Випуск 8. - K., 1992. - С. 86 - 94.

9. Загальнокультурний аспект вивчення словотвору української мови: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. -

Полтава, 1922. - С. 20-21.

10. З історії творення, фіксації та екземпліфікації в словнику деяких іменників неповної парадигми // Современные проблемы лексикографии: Сборник научных трудов. - Харьков, 1952. - С. 79 -

62.

11. Кого разбудила ночь? // Русская речь. - 1993. - №4. - С.

65 - 67. .

12. Суфікс -ун в історії словотвірної системи української мови /Функціонально-стилістичний аспект/ // Українська мова в процесі національно-культурного відродеення України: Збірник наукових праиь /Матеріали конференції/. - К., 1993. - С. 127 - 134.

13. Суфіксальне творення назв тварин в історії української мови /іменники чоловічого роду/// Українське мовознавство. - 1993.-II-’20. - С. 130 - 138.

14. З історії творення іменників з модифікаційним словотвірним значенням чоловічої статі // Актуальні проблеми словотвору української мови: Матеріали наукових читань, присвячених пам"яті Івана Ковалика. - Тернопіль, І92Ь. - С. 44 - 46.

Підписано до друку 15. 02. 94. Оормат 60 X 84 1/16. Тиран 120 прим. Замовлення'7-115 08.04.94. Безплатно.

В0П Рівненського облуправління статистики.