автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.10
диссертация на тему: Литературно-критическая и журналистская деятельность Михаила Рудницкого в украинской периодике 10-30-х годов

Полный текст автореферата диссертации по теме "Литературно-критическая и журналистская деятельность Михаила Рудницкого в украинской периодике 10-30-х годов"

Квіт Сергій Миронопич Індекс УДК 002.703 (9) Рудницький + 82

ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНА Й ЖУРНАЛІСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА РУДНИЦЬКОГО У 1910-1930-Х РОКАХ

Спеціальність 10.01.08 — журналістика

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КИЇВ - 1997

Квіт Сергій Миронович Індекс УДК 002.703 (9) Рудницький + 82

ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНА Й ЖУРНАЛІСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА РУДНИЦЬКОГО У 1910-1930-Х РОКАХ

Спеціальність 10.01.08 — журналістика

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КИЇВ — 1997

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі Історії української літератури Х> століття Інституту літератури НАН України

Науковий керівник — доктор філологічних наук, член-кор. НАЬ України ДОНЧИК Віталій Григорович, головний редактор журнал; «Слово і час» Інституту літератури НАН України

Офіційні опоненти:

— доктор філологічних наук, професор ШКЛЯР Володями] Іванович, зав. кафедрою Міжнародної, журналістики Інституту журна лістики Київського університету імені Тараса Шевченка

— доктор філологічних наук, професор ФЕЛЛБР Мартеї Давидович, зав. кафедрою Народознавства Міжнародного Соломоново го університету

Провідна організація — Львівський університет імені Іван Франка

о "З

Захист відбудеться £т жовтня 1997 р. о 11 год. на засідань спеціалізованої вченої ради Д. 10.01.08 при Київському університет імені Тараса Шевченка за адресою: 252119, м.Київ, вул. Мельникові 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеи Київського університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, вул. Володи мирська, 85).

Автореферат розіслано вересня 1997 р.

Вчений секретар ,

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук,

професор ч У

В.П.ОЛІЙНИ1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність наукового дослідження. Постать Михайла Рудницького ривертає увагу одночасно як істориків української періодики, так і тих ослідників, які займаються історією та теорією української літератури, ідповідно сама дисертація так чи інакше охоплює проблематику із цих двох ілузей. Михайло Рудницький, окрім того, що одержав блискучу філологічну ї філософську освіту й виступав як теоретик літетератури і літературний ритик, за фахом, по суті, був журналістом. Тобто він також був професором, итав лекції студентам, але академічні жанри не захопили його. Рудницький озвиває в Галичині перед другою світовою війною активну журналістську ¡іяльність, піком якої стало редагування ним «Назустрічі» — одного з іровідних літературних часописів. Зокрема український письменник і один із іатріархів української журналістики Іларіон Чолган, який мешкає зараз у .'ША, назвав Михайла Рудницького своїм учителем, відзначаючи його исокий професіоналізм і популярність у тогочасному галицькому ередовищі, причетному до літератури й журналістики*.

Також можемо відзначити особливу роль періодики в літературному китті міжвоєнної Галичини. Зважаючи на обмеженість видавничих южливостей, літературний процес розвивався навколо газет і журналів, які іредставляли різні політичні та естетичні орієнтації, вели відповідні дискусії, іавали на своїх сторінках місце літературним та критичним творам. Тому іктуальність дослідження полягає саме у важливості для сучасного вкраїнського літературознавства та історії української журналістики наукового іредставлення постаті Михайла Рудницького — організатора української іеріодики, літературознавця і журналіста.

Об’єктом накового дослідження є українська періодика 10-30 років, де друкувався Михайло Рудницький. Найбільшу цікавість тут викликають га-гти «Діло» і «Назустріч», журнал «Літературно-Науковий Вістник». Ми маємо шогу розглянути естетичні позиції, дискусії, взаємодію та суспільк--іолітичну роль цих та інших часописів в українському культурно-політичному контексті тих років. Однак для з’ясування системи естетичн;«;; поглядів Рудницького до об’єкту дослідження включаємо також дві його книжки — «Між ідеєю і формою» (Львів, 1932) та «Від Мирного до Хвильового» (Львів, 1936), оскільки вони є безпосереднім продовженням його літературознавчо-публіцистичної діяльності. Тобто об’єктом наукового дослідження є та друкована продукція, в якій формулювалася і через яку реалізовувалася у тогочасній українській дійсності літературознавча концепція Михайла Рудницького.

Предметом дослідження є літературознавча концепція Михайла Рудницького у її концентровано-дефінітивному вигляді. Як уже зазначалося,

Рудницький не писав монографій, тобто він не подавав наукових визначен а якщо і намагався це робити, то не як професор, а як письменник а( публіцист — для того, щоб спровокувати дискусію, навіть іноді готовий б) заперечити сам себе. Тому для автора важливо через його публікації різні жанрів виявити методологію Рудницького як цілісність.

Мета і завдання роботи. Завданням дисертації є концептуальї розкриття творчої особистости Михайла Рудницького, зокрема йоі журналістського стилю й літературознавчої концепції як творчого методу, а його можна застосовувати у практичній публіцистичній, літературознавчій і літературно-критичній діяльності. Постать цього вченого привертає уват насамперед тому, що ми впритул підійшли до проблеми осмислени феномену української культури, зокрема української літератури, історі філософії тощо. Українська гуманітарна наука вже переходить ві накопичення і засвоєння невідомих донедавна фактів до їх концептуальні систематизації. :

Рудницький пропонує метод, спосіб такої систематизації. Він д: систему оцінювання літературного твору та літературного процесу. В йог особі ми знаходимо автора певної літературознавчої та ширше -культурологічної доктрини. Сенс свого дослідження я вбачаю також і продовженні справи «метакритичних досліджень», розпочатої у нашому ча Іваном Фізером-2. Це також допоможе чіткіше осмислити особливос' українського критично-філософського стилю, що випливає із стилі українського національного мислення.

Джерельна база. Оскільки спеціальних розвідок про. Михайл Рудницького практично не існує, джерельна база дисертації має свої специфіку. Фактично книжки «Між ідеєю і формою» (Львів, 1932) та «Ві Мирного до Хвильового» (Львів, 1936) не можна назвати монографіями — її збірки літературознавчих і літературно-критичних статей та літературни портретів. Спочатку, працюючи над книжкою «Між ідеєю і формою; Рудницький хотів написати монографію. Проте надалі він не виходить 2 межі журналістських (хоч і спеціально орієнтованих на літературу і культурз жанрів: будь-який розділ з книжки «Від Мирного до Хвильового» міг бут видрукуваний як газетна, принаймні як журнальна публікація. Цілко; вірогідно, що спочатку вони так і писалися, а потім були об’єднані вступним теоретичними статтями в окреме видання.

За своєю концептуальністю обидві книжки зберігають свою актуальніст по сьогодні. Михайло Рудницький намагався написати велику теоретичн працю, ще перебуваючи на навчанні у Франції. Він працював над неї впродовж багатьох років і зміг видати лише 1932 року. Друга книжка вже підсумком «літературної дискусії», розпочатої Миколою Хвильовим, і полеміки про заангажованість (чи незаангажованість) мистецтва повсякденному житті й політиці, що велася в Галичині та на еміграції.

з

Величезний конгломерат джерельних матеріалів складають публікації Михайла Рудницького у періодиці. Маємо зазначити, що найповніше його обличчя як критика розкрилося під час редагування ним газети «Назустріч». Рудницький, почасти разом із Святославом Гординськии, був душею та Ідеологом цього часопису. До речі, на світогляд Гординського також великий вплив справила французька культура та інтелехтуальна мода. Довгі роки Михайло Рудницький працював редактором літературного відділу «Діла». На це видання припадає багато матеріалів різного характеру.

За своєю вдачею Михайло Рудницький був полемістом. Він мав просто гаки органічну потребу брати участь у літературному житті з усіма його необхідними атрибутами — дискусіями, конкурсами, професійним спілкуванням, різного роду жартами та містифікаціями. Тому в дисертації використовуються як його власні полемічні статті, так і ті матеріали, що з’явилися друком проти нього. Треба зазначити, що літературні рецензії, також літературознавчі, історико-літературні розвідки, публіцистичні статті на літературні теми, що виходили з-під пера Михайла Рудницького, всі вони тією чи іншою мірою мали полемічну загостреність. Як уже зазначалося, це була його стихія.

Важливим джерелом для вивчення спадщини Михайла Рудницького також є дві його автобіографії, написані 1918 року в Києві та 1924 року у Львові, В них Рудницький робить короткий огляд своїх ідей і творчості та послідовно викладає біографічні факти, що є для нашої теми принциповими. Навчання у Франції, мандри по Європі, знання багатьох європейських мов — з одного боку, та ґрунтовні студії над творчістю Івана Франка, поетичний дебют у середовищі «Молодої Музи», подальша письменницька діяльність в якості прозаїка й поета

— з другого, сформували надзвичайно цікаву особистість Рудницького-теоретика, який дав власний погляд на проблему європеїзації української літератури.

І, нарешті, з використаних джерел слід назвати деякі архівні матеріали, знайдені автором у Відділах рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Центральної Наукової Бібліотеки ім. В.Вернадсьхого НАН України, Центральної Наукової Бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, Центрального Державного Історичного Архіву м.Львова та в приватному архіві Михайла Рудницького.

Стан досліджуваної теми. Із сучасних публікацій про життя і творчість Михайла Рудницького передусім треба назвати згадки у Богдана Рубчака, Тараса Салиги та Миколи Ільницького. Ці науковці підходять до постаті Рудницького цілком об’єктивно, зважаючи на її трагічність та віддаючи належне її науковому авторитетові. Деякий допоміжний матеріал для дисертації, що стосується родоводу Рудницьких, був взятий із публікації Ярослава Грицака, який мав можливість працювати з архівами Івана Лисяка-Рудницького. Надзвичайно цікаві документи люб’язно надав професор Ярослав Дашкевич.

Загалом треба відзначити, що під сучасну пору фактично не з’явилося жодної спеціальної розвідки, присвяченої авторові книжки «Від Мирного до

Хвильового». Загальне уявлення про Михайла Рудницького складалося 2 розповідей тих людей, які знали його за життя. Це його дружина п.Людмилі; Рудницька, також п.Лариса Крушельницька, п.Зенон Гузар, деякі йогс колишні студенти й співробітники.

Ім’я цього науковця залишається для української літературної науки майже в тіні. Тому є кілька об’єктивних і суб’єктивних причин. Михайлг Рудницького пам’ятають як професора, до якого прихильно ставився режим Його ім’ям були названі вулиця в Бережанах та колгосп на Тернопільщині До того ж, він став співавтором пасквілю «Під чужими прапорами». Але є іі інше — контроверсійність поглядів і зацікавлень Михайла Рудницького Багато хто вважає їх мотлохом історії, дивакуватими вигадками екстравагантного професора. У своїй праці я роблю спробу довести їх цінністі для сучасного українського літературознавства. Ми не маємо права разом ; постанням Української держави змінювати свої погляди за принцига» чорне—біле. Навпаки, новий етап розвитку української науки про літератур) має бути позначений іншими принципами, а саме професійною об’єктивністк та незаідеологізованістю.

Наукова новизна дослідження теоретичної спадщини Рудницькогс полягає не у «відкритті» якихось його формул чи рецептів, а в якомогг повнішому розкритті всієї його суперечливої, неоднозначної, але надзвичайне цікавої творчої натури. Михайло Рудницький не залишив академічне викладеної концепції, тому розкрити тему неможливо без порівняльнії; характеристик. Мова йде не лише про історичне тло. Адже питанні європеїзації української літератури та культури розроблялося ще декільком, нашими визначними теоретиками, що були сучасниками Михайлі Рудницького.

Без сумніву, величезний вплив на нього справив Микола Зеров, з якик він зазнайомився в Києві під час Першої світової війни та пізніше три вал и і час, поки це було можливим, листувався. Зеров ставився до писані Рудницького загалом прихильно. Думається, це він прищепив смак молодом; «модерністові» більше до теоретичної праці, ніж до творчо-поетично'і Величезна професорська ерудованість Миколи Зерова та літературознавчі школа неокласиків спрямували теоретичні шукання Михайла Рудницького Однак естетичні засади неокласиків суттєво відрізнялися від «модернізму: Рудницького.

Він не зійшовся з візією Європи Миколи Хвильового, вважаючи автор; памфлету «Україна чи Малоросія?» слабким теоретиком, віддаючи одночасні належйе' йбго небуденній особистості письменника і політика, який виступиі ідеологом свого покоління, що пізніше, з руки Юрія Лавріненка, ввійшло і історію під назвою «Розстріляне Відродження».^

Проти естетичної поліфонічності «Назустрічі» зокрема виступив Дмитрі Донцов у редагованому ним «Вістнику». На його думку, позиція та критичн;

діяльність Михайла Рудницького була нічим іншим, як дитячими забавками, що грали на руку ворогам української нації, послаблюючи її відпорність.

Сутність літературної полеміки, яка розгорнулася навколо постаті Михайла Рудницького, я докладніше розглядатиму у відповідних розділах. Важливо наголосити на тому, що на подальший поступ української літератури та літературознавства чи не найбільше мали вплив концепції цих чотирьох теоретиків — Миколи Зерова, Миколи Хвильового, Дмитра Донцова та Михайла Рудницького, хоч були й інші. Всі вони хотіли осягнути європейське мислення, віднайти в українському думанні правдиві європейські первні. І кожному з них належиться шана за свою частку зробленого.

Отже, наукова новизна дисертації полягає, з одного боку, у розкритті постаті Михайла Рудницького як журналіста, публіциста і організатора української преси, а з другого — як оригінального мислителя, що виступив з оригінальною естетичною концепцією, яка до сьогодні зберегла історична, теоретичне й практичне значення.

Методологічна основа дисертації. Методологія дослідження випливає з особливостей теоретичної та журналістської спадщини, творчої індивідуальності Михайла Рудницького і є поліфонічною. З історичної точки зору має місце певний об’єктивістський фактологізм, який спрямований ш безпосереднє дослідження праць Рудницького, систематизацію і перший етап розгляду його творчої спадщини. Наступні етапи ґрунтуються головним чином на філософії персоналізму, інтуїтивізму й естетиці модернізму.

Теоретичне й практичне значення дисертації. Естетичну доктрину М.Рудницького, пропаговану ним через журналістику, можна цілком правомірно окреслити як концепцію «європеїзації». Вона цікава для сучасного українського літературознавства з кількох поглядів. По-перше, в історичному аспекті. Проблема літературної дискусії 20-30-х років після проголошення 3‘»! року незалежності, відкриття невідомих раніше фактів і доку мені :ь, поєднання зусиль науковців України та діаспори, викликає велике зацікавлення істориків літератури. На питання «Європа чи Просвіт.*.?» Михайло Рудницький давав таку відповідь, яка суттєво розширювала обрії «європеїзації» поза рамки питання, поставленого Миколою Хвильовим. Більше того, свою концепцію європеїзації української літератури Рудницький фактично почав розробляти ще перед 1917 роком.

По-друге, болючі проблеми, що постали перед українською літературою, ба більше — перед українською культурою у 20-х роках, не розв’язані по сьогодні. Тобто їх вивчення є важливим для сучасного літературного процесу. Нам потрібно з’ясувати вихідні умови та практичний досвід дискусії. Також розглянути проблему «європеїзації» в контексті української критично-філософської традиції.

По-третє, така тематика структурно не опрацьована нашою наукою. Іншими словами, історія української літератури та літературознавства мас

набагато більше видатних імен й оригінальних доктрин, ніж ті, що перебувають у реальному науковому обігу. Михайло Рудницький, попри те, що був визначним критиком і теоретиком літератури, не здобувся на необхідну увагу з боку українського літературознавства.

Нарешті по-четверте, наукова спадщина Михайла Рудницького цікава для нас суто з теоретичного боку і значною мірою може збагатити методологічну, базу української науки.

Апробація дослідження. Дисертація пройшла обговорення і рекомендована до захисту на засіданні відділу української літератури XX століття Інституту літератури НАН України 1 квітня 1997 року та на засіданні кафедри історії української літератури і журналістики Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка 29 травня 1997 року.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури та рукописних джерел. Перший розділ — «Загальний огляд життя і творчості», другий розділ — «Концептуальні засади літературознавчої концепції та журналістської методології» з підрозділами: «Полемічний аспект», «Філософський аспект», «Літературознавчий аспект», «Літературна критика», третій розділ — «Культурологічний аспект», четвертий — «Висновки». Є в роботі список використаної літератури й рукописних джерел. Така оглядова деталізація є необхідною через відсутність синтетичних праць, присвячених літературознавчій концепції Михайла Рудницького.

Свою розвідку я обмежую часовими рамками до 1939 року. Після «визволення» Галичини радянською армією Михайло Рудницький був зломлений режимом, і його праці цього періоду не становлять якоїсь цінности для нашої теми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі йдеться про концептуальні засади дисертації, подається огляд використаних джерел і літератури, пояснюється актуальність та наукова новизна дослідження, розглядається предемет і об’єкт дослідження, структура, теоретичне і практичне значення роботи, стан досліджуваної теми.

Перший розділ: «Загальний огляд життя і творчості» містить розгляд творчої біографії Михайла Рудницького з урахуванням, що питання європеїзації найкраще відбиває загальний зміст його творчості, зокрема праці на ниві літературознавства та критики. Гасло європеїзації, як і відповідний інтелектуальний рух, були дуже популярними в 20-ті роки, коли вже вповні розвинулася особистість Рудницького-теоретика. Дослідження літературознавчої концепції Михайла Рудницького, без перебільшення, дозволить нам по-іншому поглянути на літературний процес 20-30-х років. Вона випала з поля зору науковців, була упосліджена як явище в історії

української філософсько-критичної думки.

Михайло Рудницьхий одержав блискучу освіту — спочатку у Львівському університеті, потім у Сорбонні. Під час першої світової війни він був висланий царськими військами зі Шьвова до Києва. Там працює Українському Народному Університеті. Пізніше, разом з делегацією УНР потрапляє на Захід, мандрує по Європі. Повернувшись до Львова, Рудницький стає професором підпільного університету. Це підтверджує 21 лютого 1957 року у своєму листі його колишній студент Іван Прокопів: «Знаю Вас ще з тих часів, коли Ви були професором підпільного українського університету, а я студентом філософського факультету (історично-літературний відділ)».^ З 1922 по 1939 рік Рудницький живе у Львові, веде літературний відділ газети «Діло», стає головним редактором газети «Назустріч», бере участь у редагуванні цілого ряду інших галицьких часописів.

Аркадій Животко помиляється, коли пише про те, що «Назустріч» редагували Василь Сімович, а потім Святослав Гординський, не згадуючи при цьому Михайла Рудницького. Не зрозуміло, чому він саме так ставить справу. Дмитро Штогрин стверджує усталену в українському літературознавстві думку про те, що редакційні статті писалися в «Назустріч!» Рудницьким, який також відігравав вирішальну ролю в редагуванні цього видання.-* Однак показовою є висока оцінка, що її дає Аркадій Животко газеті: «Цей багато ілюстрований часопис був живим відгуком на кожний прояв літературно-мистецького життя і творчости. Під вправним редакційним веденням здобув він одно з поважних місць в українській журналістиці, піднісши її на світовий рівень».®

Ще замолоду він мав уже славу поважного критика. Про це, зокрема, свідчить зміст його листа до Михайла Возняка, датованого 4 жовтня 1921 року. Очевидно, це відповідь на прохання Возняка про рецензію. «В.Поважаний пане! Складаю Вам щиру подяку за 2-ий том Вашої історії літератури, який я зустрів із справжньою втіхою. Не поминайте лихом, що я не спромігся на рецензію, але в теперішніх умовинах мого життя це нелегко [...]. Тому поки що не обіцяю і не зарікаюсь».^

Михайло Рудницький бере жваву участь у літературному житті Галичини, підтримує контакти з деякими інтелектуалами із Західної Європи та радянської України. Він працює відразу в декількох виданнях, його матеріали з’являлися в «Книгарі», «Літературно-Науковому Вістнику», «Музагеті», «Шляхах». Також веде активну роботу в «Товаристві письменників і журналістів ім. І. Франка»,** а 1926 року очолює оргкомітет по проведенню ювілейного вечора Василя Стефаника.^ Водночас Рудницький нарікає на рутинність літературного життя Галичини. В листі до Миколи Зерова він пише, що «в нас нема ніякої літературної атмосфери».*” Він власне і був тією людиною, яка безпосередньо творила цю атмосферу та щоденне літературне життя

Другий розділ «Концептуальні засади літературознавчої концепції та журналістської методології» поділяється на чотири підрозділи, перший з яких

— «Полемічний аспект» — розглядаються ті тези, які Михайло Рудницький у сеоїй концепції заперечив. Насамперед йдеться про народництво як ідеологію, естетичну доктрину та методологію, що вже не відповідала вимогам поточного літературного та політичного життя. З’ясувавши об’єктивні та суб’єктивні причини застійних явищ в українській літературі та літературознавстві, Михайло Рудницький у 20-30-х роках відкидає народництво, вважаючи, що його традиції вже виконали своє завдання на певному етапі історії літератури. Він пропонує власну літературознавчу та культурологічно-філософську концепцію «європеїзації», — безумовно оригінальну на тлі вже існуючих. Рудницький прагне передусім подолати самоізоляцію, догматизм і дидактику.

Другий підрозділ — «Філософський аспект» — містить аналіз філософічного підґрунтя літературознавчої концепції Михайла Рудницького, яка перегукувалася з найновішими досягненнями філософської та естетичної думки тих часів (насамперед з інтуїтивізмом Анрі Берґсона, лекції якого він слухав) та увібрала в себе українські традиції. Скрізь і завжди Михайло Рудницький підкреслює ірраціональний характер мистецтва, а відтак — і вихідних засад дослідницької методології. На його думку, в літературному процесі існують три самодостатні головні чинники: автор, твір і читач, естетичне функціонування котрих можливе лише за умови повної свободи — творчої та суспільної. «Велика доба обнови європейських літератур починається від тої хвилини, коли письменники пробують поєднати дві найвищі та найдальші одна від одної ідеї: свободу суспільну та індивідуальну» [1936; с.68]. «Успіх архитворів, талановитих авторів і бульсарної сензаційної літератури підлягає аналогічним законам, що і примхи любови» [1932; с.152]. «Мистецтво — це пізнання світу при помочі інтуїції і тому спрямоване на все індивідуальне» [1932; с,164].

Михайло Рудницький вказує, на ..три головні ознаки «європейськості» літератури. Це вільний мистецький індивідуалізм, рівність позицій письменника й читача та —. жанрова й адресна структурованість. «Представники європейської літератури . буртуються проти стандартизації, нормалізації, соціялізації чи націоналізації літературної творчости в обороні духового розвитку одиниці» [1936; с.388]. . ... . .....

Філософічний аспект літературознавчої концепції Михайла Рудницького .можна сформулювати як гїерсоналістичний. інтуїтивізм. Має значення, не, лише інтуїтивістський спосіб (від)творення тексту, а й завжди персональна адресність автора та читача. Важливість доктрини Рудницького також полягає в тому, що.вона цілком лягає в українську індивідуалістичну традицію.

У третьому підрозділі — «Літературознавчий аспект» ідеться про власне

;тодологічні засади літературознавчої концепції Рудницького. Він ¡трактовує український літературний процес якомога більше поліфонічним, ким, що знаходить точки дотику й взаєморозуміння з іншими літературами, ікрема, в царині тематики, художніх засобів, філософсько-критичної «моди», 'льтурноі'о «кодування». Розглядаються впливи французької та німецької тературознавчих шкіл. Якщо виходити з класичної класифікації тературознавчих українських шкіл, запропонованої 1929 року Костем опержинським, то методологію Михайла Рудницького можна віднести з гвними застереженнями до:

— філологічної («Наукове дослідження літературних явищ складається з ігатьох ступневих моментів, кожен з яких має свою систему наукових рийомів. Виявляючи сутність літературного процесу, історію літературних гилів за ріжних епох і потім поєднуючи цю сторону культурно-історичного роцесу з усім цілокупним історичним процесом, дослідник, перш за все, має

о діла з текстом»);

— порівняльно-історичної («В основі всякого дослідження, так само, в гнові студіювання тексту школою філологічною, стоїть принцип орівнявчий (comparerc’est compredre), школа філологічна є водночас і школою орівняльно-історичною»).

— формально-психологічної. І'

Доцільніше зосередитися на порівняльному аспекті, адже тут ми цілком иправдано можемо поставити поруч Драгоманова, Франка, Сумцова, Перетца, ерова, Драй-Хмару, Филиповича і Михайла Рудницького.

Як аргумент на користь психологізму літературознавчої концепції ’удницького можна навести його слова про необхідність описувати їсихологію життя — весь комплекс відчувань і мотивів вчинків людини в їлині її ловсякдення, у щоденному побуті. Він пише, що саме такими цляхами провадиться розвиток європейських літератур.

У підрадянській українській літературі розвивався метод виявлення в удожніх творах таких собі «документів життя». Проте «та сама метода в руках шстця і звичайного письмацького реєстратора дає два зовсім протилежних фекти». Як ми вже переконалися, Рудницький заперечує будь-які форми ;стермінізму.

Тезі «між ідеєю і формою» Рудницький надає гегелівського розуміння, стина критики є наслідком протистояння ідеї та форми. «Ось чому йде іевпинна боротьба за ідеал «чистого» мистецтва — форму незалежну від значених ідей і за ідеї, щоби одному родові мистецтва накинути «зміст», іробити твори яснішими, виразнішими, загальнішими» [1932; с. 183].

Залишившись вірним постулатам модернізму, Михайло Рудницький шзнає, що в мистецтві є абсолютними лише мистецтво та творча ндивідуальність митця (читача). Жодна доктрина не може панувати вічно, бо це зрештою призведе до застою і догматизму. «Гасло «мистецтво для

мистецтва», що з’являється вряди-годи серед письменників — це тільки оди із передостережливих окликів, щоб не покидати світу, де вони пануюі неподільно, без остраху втратити владу» [1936; с. 127].

В оцінці вартості літературного тексту головну роль відіграют враження від прочитання. Не якісь певні почуття, що про них можна сказат наперед, коли і які мають виникнути. Важливі взагалі просто почуття. Чим і буде більше, чим вони будуть різноманітнішими — тим краще. Із цьої погляду критичний текст як реакція на прочитання літературного твору наслідком таких переживань і причиною наступних — зовсім інших вражен

Літературознавчу концепцію Михайла Рудницького можемо впов] схарактеризувати як експресіоністичну. По-перше, тому що він виступає : скрайній суб’єктивізм дослідника, покладаючись на його точку зору. Справ; значимою не проголошується жодна інша естетика, окрім естетик індивідуального смаку. По-друге, фаховий і творчий рівень особистос науковця знову ж таки покладається на самого дослідника. По-трет літературознавство в Рудницького знову осягає ірраціональну ціліснісі мистецтва і світу.

Четвертий підрозділ — «Літературна критика» розглядає практич* втілення естетичної концепції Михайла Рудницького в його літературні критичних публікаціях у періодиці. Критичні статті цього автора свідчать пр систематичне розроблення ним формально-психологічного та порівняльної методів. Цей підрозділ завершує головну частину дисертації конкретним прикладами й ілюстраціями тих теоретичних викладок, які бул сформульовані в попередніх підрозділах.

Третій розділ — «Культурологічний аспект» — розкривг культурологічне та ідеологічне значення естетичної доктрини Михай/ Рудницького у порівнянні з найпомітнішими концепціями того часу -Миколи Зерова, Миколи Хвильового та Дмитра Донцова. На цьому ті літературознавча (також і культурологічна, оскільки вони естетичн нерозривно взаємопов’язані) концепція Михайла Рудницького вигляді найбільш неприземленою. Він наголошує на виділенні мистецтва самодостатню й самоцільну царину — лише тоді стає можливи повноцінний розвиток національної культури. Він не лякається відкритості плюралістичності. Головне для Рудницького — забезпечення свободи вибор й творчості. Втім, не треба забувати, що його поглядам не випало тог поширення, значення і впливу на сучасників, як їх мала творчість згадани перед ним теоретиків.

Всі означені концепції доповнюють одна одну і об’єднуються спільни знаменником — всі вони тою чи іншою мірою спираються на традиційни український індивідуалізм, виходять із поцінування передусім оригінальної стилю: ширше — культурного, вужче — мистецького, авторського. Всі вон

кож є модерними, включно з позицією Миколи Міхновського, >лодомузівців і «хатян», оскільки були тісно пов’язані з процесами армування модерної (державної') української нації. Не зважаючи на те, іцо сраїна стала державою лише 1991 року, українці усвідомили себе державною іцією значно раніше. У XX столітті вони зробили кілька спроб — у 1917, 38 та 1941 роках — але, хай без позитивного результату, тут головне, що ці [роби були зроблені. Ця духовно-політична боротьба нації, з одного боку, цбивалася в ідеологічно-естетичних шуканнях згаданих мислителів, а з зугого — їхні праці впливали на спрямованість цієї боротьби. .' . /

Хоч у завдання цієї розвідки не входить розгляд доктрини європеїзації сучасному літературному процесі — це тема окремої великої праці — зсумнівним є те, що вона досі не вичерпана. Європа залишається для нас

і більше як метафорою, проте й не менше, як сенсом і змістом культурного тва України.

Михайла Рудницького захоплює весь гуманітраний контекст, який в країні ще тільки формується й вибудовується. Лише цільний контекст іроможний створити якнайкращі умови для розвитку мистецтва і, з другого >ку, культурно вплинути на суспільство. Ми є свідками «синтезу доктрин»

- неминучого наслідку розкутості мислення. Не треба бути оракулом, щоб ;відомити той факт, що література завжди обиратиме нові шляхи, навіть »вертаючись до «старих», і жоден з них не залишиться «неактуальним» —

ч що мова справді йде про мистецтво.

Нарешті остання частина дисертації — висновки — дає загальне явлення про постать Михайла Рудницького як теоретика й журналіста, цінюючи теоретичну працю своїх великих сучасників — передусім Миколи вильового, Миколи Зерова та Дмитра Донцова, Михайло Рудницький івжди прагнув звернути увагу на те, чого, на його думку, бракувало їхнім онцепціям. Рухливості й легкості суджень. Одночасно Рудницький втрачав а визначеності, а відтак — на концептуальній окресленості. В будь-якому азі, теоретичній спадщині Михайла Рудницького аж ніяк не бракує ригінальності, особливо тому, що ми розглядаємо її в українському контехсзі. іля сучасної української естетичної думки вона набагато цікавіша й отрібніша, ніж понад півстоліття тому. В той час був більший попит на формовану позицію, сьогодні — на розмову, міркування й філософування, і,о мали б відштовхуватися від такої позиції. Михайло Рудницький завжди озпочинав розмову, обмін думок, дискусію. Він мав смак до філософування в цьому, можливо, є його найголовніша заслуга. З цього погляду слід озглядати його філософсько-критичну концепцію.

Естетична доктрина Михайла Рудницького ґрунтується на іерсоналістичному інтуїтивізмі, тобто на інтуїтивному способі (від)творення ексту та — на завжди персональній адресності науковця. Існує два головних

джерела його доктрини: власне українська традиція та європейські впливи, український Індивідуалізм, також чуттєвість, ірраціоналізм мислення (умої дефініції, що почасти перегукуються з висновками багатьох українськ теоретиків). З другого боку — це потужна європейська романтична традиі (передусім німецька та французька), модернізм та інтуїтивізм, представлен Анрі Берґсоном.

Окремо потрібно наголосити на «богемній» рисі творчого мислен Михайла Рудницького. Це органічне несприйняття стереотипів, жвавісті несподіваність наукового пошуку. Разом з тим, Рудницький постійно праг гармонійної картини. Вимога гармонійності обмежує абсолютніс берґсанівського інтуїтивізму. Треба говорити якщо не про перева мистецького типу мислення над науковим, то, принаймні про визнання Рудницьким суто мистецьких прийомів засобами наукового пізнання.

Теоретичну спадщину Михайла Рудницького потрібно розглядати оригінальну критично-філософську доктрину, що продовжила українсі традицію суб’єктивізму та ірраціоналізму, істотно розширила обрії естети (критичної методології) «європеїзації». Проблема «європеїзації» України знс на часі. Дискусія виходить на новий виток. Індивідуалістична доктри Рудницького може тут суттєво стати в пригоді, коли мається на увазі звичайне мавпування Заходу, не порожній нігілізм — а розвиток чеі самодостатність індивідуального стилю як наслідок органічної єдно свободи вибору екзистенції на ґрунті національної культури. Михай Рудницький окреслив модель української культури в поступі «європеїзаці головною ознакою якої є питання свободи.

Для вивчення літературознавчої концепції Рудницького важливе міс має його біографія. Він одержав системну європейську освіту, передусім нього справили значний вплив, окрім рідної української, польська, німецьі французька та англійська культури. Рудницький невтомно цікавився чужиі мовами та культурами. Наприкінці життя він знав 15 мов.

Спробуємо сформулювати його літературознавчу концепцію в шес найважливіших пунктах:

1. Всі теоретизування Михайла Рудницького обертаються навко

модерністичної тези «мистецтво для мистецтва», коли в центр ува дослідника ставиться літературний твір, а всі інші чинники літературне процесу є додатковими. '

2. Аналіз літературного тексту спирається насамперед на психологічні світ письменника. Для літературознавця важливо описати індивідуальні стиль митця, з’ясувати його неповторність і значення для національної світової літератур.

3. Водночас дослідження твору має стати його відтворенням. Тоб читач здійснює такий же самий творчий акт, як і письменник. Тут вступа«

ію принцип персоналістичного інтуїтивізму, який, проте, не переходить в іархічну універсальність.

4. Рудницький фактично зисуває невизначений критерій гармонійності,

засвідчує ірраціоналізм його концепції та означає пріоритет

ідивідуального смаку кожного окремого дослідника.

5. Теза «між ідеєю і формою» є іншим аспектом вимоги естетичної івноваги. Естетична істина не «перехиляється» ні в бік ідеї, ні в бік форми, она перебуває десь посередині. Дослідник мусить відшукати цю рівновагу.

6. Впадає в око неодмінна наявність принципу компаративістики, тобто ,інність твору пізнається в порівнянні з іншими творами рідної та світової ітератур.

Заглиблення в естетичні погляди Михайла Рудницького наводить на ,умку про необхідність відходити від ієрархічних стереотипів у розгляді еоретичного масиву національної науки. Потрібно глибше досліджувати ;ерсоналії науковців, беручи до уваги як біографічні, так і суто теоретичні юменти.

Певна річ, коли йдеться про «метакритичні дослідження», потрібно интезувати літературознавство, культурологію і філософію. Здійснення акого завдання має відбуватися із загальною метою реалізувати оформлення коїсь цілісної критично-філософської доктрини, притаманної українському іисленню. Також особливого значення для нашої науки сьогодні набуває іроблема герменевтики, тобто тлумачення. .

Справою подібного синтезу займався Дмитро Чижевський. Розуміючи :сю її безмежну широту, він зосередив увагу на «філософії серця», додавши ^ цього розгляд значення Барокко, що стало справжнім відкриттям для 'країнської культури. Ми повинні йти далі, досліджуючи насамперед 'країнський індивідуалізм і традиційну (поетичну, суспільну тощо) міфологію.

Приклади такої синтези дає нам і Михайло Рудницький. Його творчість ге визначала шляхів розвитку української гуманітарної думки, проте вона е. тадзвичайно цінною для нас сьогодні, коли ми стоїмо на порозі нового етапу зозвитку української держави й культури. Безперечно, Україна є органічною іастиною Європи, і вона має що сказати Європі.

На думку Михайла Рудницького,'українська література та українська культура взагалі мають розвиватися під знаком «європеїзації», головною »накою якої є свобода — вибору, творчості й тлумачення.

ПРИМІТКИ:

1. З усної розповіді Іларіона Чолгана.

2. Фізер І. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні. Метакритичне дослідження. — Київ, 1993.

3. Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження. — Париж, 1954.

4. Лист Івана Прокопіва до Михайла Рудницького від 21 лютого 19( року. Відділ рукописів ЦНВ ім. В.Стефаника у Львові НАН України. -ф.Прок. 107/п.І.

5. З лекції професора Дмитра Штогрина на літньому семестрі 1995 рок в УВУ. Рукопис зберігається в особистому архіві автора.

6. Животко А. Історія української преси. — Мюнхен, 1990. — С.250.

7. Лист Михайла Рудницького до Михайла Возняка від 4 жовтня 192 року. Відділ рукописів ЦНБ їм. В.Стефаника у Львові НАН України. — ф.Во 445/1.

8. Лист Михайла Рудницького до Богдана Лепкого, б/д. ЦДІА у Львое

— ф.408, оп.1, спр.1073. — Арк.90.

9. Лист Михайла Рудницького до Василя Стефаника від 7 травня 192 року. Там таки. — Арк.81.

10. Лист Михайла Рудницького до Миколи Зерова від 2 травня 192 року. Відділ рукописів ЦНБ ім. В.Вернадського НАН України. — ф.ХХХ'' №593.

11. Копержинський К. Українське наукове літературознавство за останні 1 років // Студії з Історії України. Том другий, виданий на пошану академік Михайла Сергійовича Грушевського з нагоди шістьдесятої річниці життя і сорокових роковин наукової діяльности. — Київ, 1929. — С.23.

12. Руднішький М. Між ідеєю і формою. — Львів, 1932. Посилання тексті: [1932; сторінка №...].

13. РудницнсийМ Від Мирного до Хвильового. —Львів, 1936. Посиланн в тексті: [1936; сторінка №...].

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Свобода стилю. — Київ: Українська Видавнича Спілка, 1996.

2. Між історією та мистецтвом // Слово і час. — ч.П, 1991.

3. «Щоб слово пламанем взялось» // Слово і час. — ч.П, 1992.

4. Про еротичні поезії Михайла Рудницького // Сучасність. — ч.4, 1993

5. Українська естетика «європеїзації» // Слово і час. — ч.2, 1995.

15

АНОТАЦІЯ

Квіт С.М. «Літературно-критична й журналістська діяльність Михайла Рудницького в українській періодиці 10-30-х років».

Дисертація подана у формі рукопису на здобуття вченого ;тупеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 — журналістика. Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Згідно із загальною метою дисертації, в роботі висвітлені журналістська діяльність, також літературно-критична концепція Михайла Рудницького в українській періодиці 10-30-х років.

В дослідженні Михайло Рудницький розглядається як активний організатор української періодики у передвоєнній Галичині, журналіст, оригінальний теоретик-літературознавець і громадський ціяч. Тема розкривається на основі великого фактологічного і теоретичного матеріалу. Малодосліджена особистість Михайла Рудницького висвітлена в контексті культурно-філософської та журналістської проблематики того часу.

Ключові слова: журналістська методологія, літературно-

фитична концепція, персоналізм, інтуїтивізм, модернізм, романтизм.

АННОТАЦИЯ

Квит С.М. «Литературно-критическая и журналистская деятельность Михаила Рудницкого в украинской периодике 10-30-х годов».

Диссертация представлена в форме рукописи на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 — журналистика. Институт журналистики Киевского университета имени Тараса Шевченко.

В соответствии с общей целью диссертации, в работе осмыслены журналистская деятельность, также литературно-критическая концепция Михаила Рудницкого в украинской периодике 10-30-х годов.

В исследовании Михаил Рудницкий рассматривается как активный организатор украинской периодики в передвоенной Галичине, журналист, оригинальный теоретик-литературовед и общественный деятель. Тема раскрывается на основе большого фактологического и теоретического материала. Малоисследованная личность Михаила Рудницкого представлена в контексте культурнофилософской и журналистской проблематики того времени.

Ключевые слова: журналистская методология, литературно критическая концепция, персонализм, интуитивизм, модернизм романтизм.

ANNOTATION

Kvit S.M. Literary-critical and journalistic activity of Mykhajlo Rudnytsky ii Ukrainian periodocal of 10-30th years.

The thesis in manuscript form is presented for the candidate degree in Philolog; specialising in Journalism-10.01.08. Kyiv Institute of Journalism [Taras Shevchenki University].

In keeping with the objectives set the paper sets out to look at both literary-critica conseption and journalistic activity of Mykhajlo Rudnytsky in Ukrainian periodical of 10 30th years.

The research looks on Mykhajlo Rudnytsky as an orihinal theoretician - literar critic, and also as an active organizer of Ukrainian periodical in prewar Galitchin journalist and person involved in the arts. The theme is discovering on the basis of larg facto logical and theoretical material. Did not research before individual of Mykhajt Rudnytsky presents in the context of culturaly - philosophical and journalistic problem of that time. .

Key words: journalistic methodical, literary-critical conseption, personalisn intuitivism, modernism, romanticism.