автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Музыка как модель мироустройства (опыт культурологического исследования)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Музыка как модель мироустройства (опыт культурологического исследования)"

р г ^САР^|ВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 140.8 : 78

ТАРАПАТА Лідія Григорівна

МУЗИКА ЯК МОДЕЛЬ СВІТОБУДОВИ /досвід культурологічного дослідження/

09.00.04. - філософська антропологія і філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ХАРКІВ - 1998

Дисертацією є рукопис .

Робота виконана в Харківському державному університеті Міністерство освіти України

Науковий керівних:

Шкода Володимир Васильович:, доктор філософських наук, професор, професор кафедри теорії культури і філософії науки Харківського державного університету

Офіційні опонентк

Бурова Ольга Кузьмівна, доктор філософських наук, доцент, професор кафедри філософи Харківського державного університету

Колєсніков Михайло Петрович, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Харківського політехнічного університету

Провідна установа: Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого,

кафедра культурології

Міністерство освіти України, м. Харків

Захист відбудеться « 2. ^ * Об___________________1998 року о годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 при Харківському державному університеті за адресою:

310077, Харків, майд. Свободи, 4, ауд. 3~/3

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці ХДУ за адресою: 310077, Харків, майд. Свободи, 4.

Автореферат розіслано « £/ » ¿Я5~________________ 1998 р.

Учений секретар ,7

спеціалізованої вченої ради г~>/у у 0<—' Старовойт B.C.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В умовах сучасної світоглядної кризи на особливу увагу в діалогічному просторі культури заслуговує традиція «світових гармоній», що визначають наріжним принципом світобудови гармонійну узгодженість усіх елементів всесвіту та проголошують гармонію між людиною і світом як життєво-необхідну умову їх існування. На зламі двох тисячоліть людина знову прагне відчувати себе «не атомізованою піщинкою, а самодшним мікрокосмом, співзвучним вищій музиці Космічних Сфер»1, тому повернення ідей позитивної всеєдності до активів смислотворчих фондів та пошук шляхів до розуміння світу як цілісності є важливими чинниками успішної розбудови культури XXI століття.

Звертаючись до тезауруса «світових гармоній*-, культурологічні та історико-філософські дослідження зазначають, що важливе місце у процесі формування уявлень про світ-гармонію посідала музика. Вона розглядалась як первісний взірець, за яким будується і розвивається всесвіт. Саме в музиці людина знаходила «ідеальну, так би мовити звукопластичну, модель витворюваного її уявою гармонійного космосу*2.

Роль музики в процесі семантизацц світу потребує уваги дослідницької думки, адже музика - феномен сучасної культури. Дослідження її функції як засобу світо пізнання дозволить не тільки уточнити функціональні горизонти музики в культурі, але й, можливо, відшукати ті неординарні технології пізнання світу, які допоможуть у розумінні його цілісності та сприятимуть позитивному переосмисленню взаємовідносин у системі «людина - світ*.

Рівень наукового опрацювання проблеми. Деякі аспекти участі музики в процесі семантизації світу достатньо відображені в дослідженнях окремих культурно-історичних контекстів. Роль музики як джерела інформації про світобудову в культурі Древнього Китаю аналізує Г-АТкаченко, вивчаючи процес формування світогляду на етапі реінтерпретації міфа в термінах протонауки. Вплив музики на формування давньокитайського ідеалу світової гармонії обгрунтовує М.В.Єсіпова. Аналіз культурних механізмів, що обумовили актуалізацію в Новий час плеяди теологічних та міфопоетичних світоустрійних концепцій, пов’язаних з піфагорійською музично-космологічною традицією, здійснює М.Сторожко. Схильність романтичного мислення до використання музики як евристичної моделі людської душі та всесвіту констатує О.Є.Махов. Частково висвітлюють функцію музики як засобу світопізнання історихо-філософські дослідження, що вивчають піфагорійську «гармонію сфер» і музично-числову структуру космосу в натурфілософії Платона та досліджують філіацію піфагорійсько-платонівських ідей в контексті подальшого розвитку філософської думки (О.Ф.Лосєв, Л.Я.Жмудь).

1. Иванов В.А. Принципы формирования культурного космоса // Вестник. Московского университета. Серия 7 - Философия, 1994, № 2. - С. 19.

2. Ткаченко Г.А. Космос, музыка, ритуал; Миф и эстетика в «Люйпш чуньцю». -М.: Наука, 1990. - С. 13.

Наявність фактів ссмантизахід музики за допомогою світоглядних категорій, традиційний погляд на музику як науку про закони світобудови, а також тенденція частини сучасного музикознавства до реставрації уявлень про музику як про дзеркало ідеальних сил, що формують космос, не дозволяють залишатися осторонь проблеми музично-космологічних взаємозв’язків і музичній естетиці, яка здійснює аналіз цих кореляцій у відповідності з метою та за допомогою дослідницької оптики власної науки (Ц.Золгаі, В.П.Шестаков, Т.В.Чередніченко).

У своїй теорії психосеміозису, розробленій на підставі компаративного аналізу стародавніх вчень, інтерпретацію музичних закономірностей в системах архаїчних уявлень про будову мікрокосму пропонує В.Є.Єрємєєв. Владний пошук законів гармонії світу здійснює за допомогою музики МА.Маругаєв.

Однак констатувати цікавість сучасної дослідницької думки до феномену музично-космологічних взаємозв’язків поки що немає підстав. Поза увагою науковців залишаються методи діахронічного аналізу, які б дозволили узагальнити факти музично-космологічних відповідностей, розглянути їх як кроскультурний, а не локальний феномен, встановити пристайність та розбіжність його різних концептуальних форм. Численні музично-космологічні кореляції на сьогоднішньому етапі їх наукового опрацювання провокують більше запитань, віх задовольняються вже існуючими відповідями. В умовах якої системи смислових координат вдається співставити космос і музику, щоб встановиш відносини аналоги між ними? Наявність якого обгрунтування дозволяє використовувати музику як джерело інформації про всі онтологічні рівні світобудови - глобальний (Космос), соціальний (Суспільство) та індивідуальний (Людина)? Як саме екстраполяція музичних закономірностей на всесвіт впливає на уявлення про його будову? Чи немає в тезаурусі музично-космологічних ідей тих технологій пізнання, що залишились обабіч магістральних напрямків розвитку науки, однак могли б успішно сприяти заповненню лакун сучасного знання про людину і світ? На ліквідацію деяких прогалин у вищезазначеному проблемному полі й спрямоване дане дослідження.

Об’єкт дослідження - музика як феномен культури.

Предмет дослідження - функція музики як моделі світобудови.

Слід підкреслити, що в межах даної роботи мова йдеться не про здатність музики, як, втім, і будь-якого іншого мистецтва, моделювати дійсність у властивому йому матеріалі, а про музику як об’єкт пізнання, що на тих чи інших підставах виступає аналогом певних світоусірійних структур і тому свідомо використовується як джерело інформації про закономірності їх будови. На наш погляд, сучасна філософська дефініція моделі як об’єкту (квазіоб’єкіу, імітації), що в процесі пізнання виступає замісником іншого об’єкту (оригіналу, прототипу) на підставі встановлених або гаданих відносин аналогії між ними (ВА.Штофф, Р.Шеннон, А.М.Синицький, Ю.МЛотман), обгрунтовує правомірність використання терміну «модель» для визначення функції музики як джерела інформації про будову світу.

з

Матеріали дослідження - тексти культури, де музичні категорії є невід’ємною ланкою тих концептуальних матриць, за допомогою яких описується світ.

Мста дослідження - на підставі діахронічного аналізу текстів з’ясувати роль музики в процесі формування та репрезентації уявлень про закономірності світобудови.

Для досягнення вказаної мети в роботі вирішуються такі завдання:

■ на підставі аналізу текстів, які належать до різних культурно-історичних контекстів, визначаються ті системи смислових координат, їдо дозволили використовувати музику як джерело інформації про всесвіт;

■ в процесі інтерпретації текстів встановлюється переліг музичних закономірностей, що поширюються на світоустрійні структури; з’ясовується вплив цих екстраполяцій на уявлення про світобудову;

0 на підставі діахронічного аналізу текстів визначаються зміст та причини трансформацій функції музики як засобу світошзнання; в розглядається реальна участь та евристичний потенціал музики в процесі розширення горизонтів сучасного знання про людину і світ.

Слід зазначити, що дане дослідження спрямоване на вивчення не просто однієї з функцій музики у просторі культури, але й само! культури як вже оформленого людиною існування, як форми жипя. Аналіз квалітативних та квантитативних параметрів світобудови, обумовлених поширенням музичних закономірностей на структури світу, надає інформаційний матеріал про створену людиною на тому чи іншому етапі її історичного розвитку «картину світу»- та про місце людини у цьому світі, що власне і є одним із завдань будь-якого культурологічного дослідження. «Культурологія вивчає світ у контексті його культурного існування, тобто з боку того, чим цей світ є для людини, яким сенсом він для неї сповнений»1.

Основний: методой дослідження обрано герменевтико-семіотичний аналіз текстів. Культура - це не тільки система знаків, але й система смислів, тому семіотичний простір культурних текстів, взятий у його історичному розвитку, буде цікавиш нас як з боку кореляцій між знаками (музичними та світоглядними категоріями), так і в аспекті прихованих за співвідношеннями цих знаків смислів. Саме інтерпретація знаків, розпредмечування символічного світу культури є основою вивчення культури в «специфічно-гуманітарному»2 плані.

Методологічну основу дослідження складають роботи з теоретичних проблем герменевтики і семіотики (Х.-Г.Гадамср, П.Рікср, Ю.Хабермас, Р.Барт, М.М.Бахтш, КЛеві-Строс, Ю.МЛотман) та роботи, що експлікують культурологічні підходи до вивчення музики (ЛАЗакс, 1.Зсмцовський, В.В.Медушевський,

О.Є.Махов, Ю.М.Холопов, Т.В.Чередніченко).

1. Левит СЛ. Культурология как интегративная область знания // Культурология. XX век. Антология. - М.: Юрист, 1995. - С. 654.

2. Баткин Л. Два способа изучал» историю культуры // Вопросы философии, 1986, № 12. - С. 107.

Новизна результатів дослідження обумовлена застосуванням методів діахронічного аналізу до феномену музично-космологічних кореляцій, що дозволило використати компаративні підходи до різних концептуальних форм даного феномена, визначити зміст та причини трансформацій цих концептуальних форм, встановити інваріантне та змінне в процесі семантизації світу за допомогою музичних категорій, з’ясувати динаміку впливу музики на уявлення про будову світу.

В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд теоретичних положень, яхі виносяться на захист:

1. Музика як джерело інформації про світобудову є інваріантною конституентою процесу семантизації світу. У смисловому просторі культури музика як сукупність звуків-явищ є сукупністю звуків -символів, що містять унікальну інформацію про усталені зв’язки і принципи будови глобального, соціального та індивідуального рівнів буття.

2. Наявність музичних категорій у світоглядних структурах є результатом метафоризації • фундаментального механізму мислення, що здійснює пізнання як екстраполяцію відомого на невідоме. Метафора відкриває спістемічний доступ до об’єкту, що пізнається, забезпечуючи його семантизацію «по аналогії».

3. Західний та східний варіанти музично-космологічних відповідностей е поліморфними втіленнями однієї й тієї ж семантики. Вони об’єктивують апріорне знання, яке змістовно не залежить від розбіжностей культур.

4. Редукція людиною надскладного внутрішнього та зовнішнього світу до простоти

музичного звукоряду і гармонії позитивно вплинула на процес формування світогляду, дозволивши конкретизувати та узгодити між собою структури макро-та мікрокосму, декларувати гармонію між людиною та всесвітом як визначальну умову їх існування. .

Теоретичне та практичне значення результатів доопідження полягає у розширенні горизонтів розуміння природи музики та можливостей її функціонування в культурі. Узагальнення численних фактів участі музики в процесі пізнання світу слугує культурологічним підгрунтям для подальшого філософського осмислення функції музики як моделі світобудови. Результати дослідження привертають увагу сучасної наукової думки до ідеї про універсальність музичних законів як до апріорного знання, вивчення умов та механізмів об'єктивації якого дозволить на практиці використовувати евристичний потенціал музики в процесі пізнання людини та світу. Репрезентуючи ідеї коеволюдїї, проведене дослідження сприяє поверненню до активів смислотворчих фондів ідеалів універсальної гармонії, вносить свій вклад у процес формування та пропаганди принципів «еко>-безпечного світогляду.

Матеріали дослідження можуть бути використані в лекційних курсах з теорії та історії культури, естетики, історії музики, в спецкурсах для студентів консерваторій, інститутів культури, музично -педагогічних факультетів педінститутів та університетів.

Результати дослідження апробовано на міждисциплінарному симпозіумі «Дух і Космос: культура і наука на шляху до нетрадиційного світосприйняття» (Харків, 1992); на Міжнародній науковій конференції «Єдиний космос, єдиний поліс, єдина людина» (Маріуполь, 1993); на Всеукраїнській науковій конференції «Музика Західної Європи ХУ11-Х1Х століть: творчість, виконавство, педагогіка» (Суми, 1993); обговорювались на семінарах кафедри теорії культури і філософії науки ХДУ (Харків) та кафедри теорії і історії музики СДПІ (Суми).

Основні ідеї та результати дослідження висвітлено у 4 публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, приміток та списку використаних літературних джерел (179 найменувань). Загальний обсяг дослідження 182 сторінки, з них ЗО сторінок - примітки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, розглядається рівень її наукового опрацювання, визначаються мета і методи дослідження, характеризується новизна, теоретичне та практичне значення здобутих результатів.

Перший розділ - «Музично-резонансні принципи світобудови в культурі Древнього Китаю» - репрезентує результати аналізу особливостей музично-космологічних кореляцій у смисловому просторі однієї із східних культур.

Підрозділ 1.1.«Музика - агуспгша голограма всесвіту» містить опис тієї системи смислових координат, яка дозволила використати музику як джерело інформації про закови світобудови. На думку давньокитайських космологів, до початку передпочахсу початку була безіменна невимірна порожнеча. Ефір (юань т) плив, складаючи Велику Єдність із тьмою. В абсолютній темряві небуття не було ні форм, ні меж, ні звуків. З початком передпочатку початку первинна світова □невма (юань ці), яка до цього часу була позбавлена будь-яких ознак, під дією породжених Дао сил інь та ян розділилась, утворивши в своїх граничних концентраціях Небо і Землю. Коли ж небесний ефір {шва до) став опускатися, а земний (іньва щ) - підійматися, коли інь та ян вперше об’єднались і попливли в космічному просторі, оповиті благом (де), тамуючи в собі гармонію (хг), тоді й виникла музика. Саме на цьому етапі космогенези давньокитайські мудреці вбачали її витоки, стверджуючи, що музика належить Великому Початку.

Властивістю будь-якого співвідношення іншої та явної щ був певний звук. Осеізііш еманація світу Мислїілзсь як процес ^ійі|ійрсн і пяі і п ¡шсемИ, а все суїде складалось із цього універсального світового субстрату, то конститутивною ознакою кожної речі у світі явленого був звук певної висоти. Параметри звуку залежали від пропорції та кількості субстрату, що утворював ту чи іншу річ. У такій системі смислів музика становила грандіозну космічну силу, до безліччю своїх вібрацій об’єктивувала гармонію Неба і Землі, а Всесвіт виявлявся гармонійним континуумом, середовищем озвучених взаємоперетворень пневми, надскладним поліфонічним простором, де звучав навіть «кінчик осінньої павутинки».

Погляд на музику як на невід’ємну ланку в конструкції світобудови детермінував уявлення людини про власне музикування як про процес ментальної концентрації, в результаті якого вдавалося сприймати і відтворювати універсальну гармонію. Коли людина переносила свій розум в «йсслго душі», вона формувала в собі те «свідоме серце» («серце-ум» - сіль), яке було здатне сприймати гармонію світу і доли як ретранслятор світових частот. За таких умов власна музика виявлялась для людини своєрідною акустичною голоірамою всесвіту, що своїм безпосереднім звучанням апроксимувала озвучений в людській уяві світ. Доступність музики як об’єкту дослідження дозволила без перешкод використовувати цей об’єкт як джерело інформації про світобудову, завдяки чому музичні категорії набувають онтологічних вимірів та активно формують концепт всесвіту.

Реконструкцію можливих варіантів роботи думки у вищезазначеній системі смислових координат здійснено у підрозділі 1.2. «Музичний звукоряд як універсальний класифікатор у системі корелятивного мислення». Оскільки конститутивною ознакою будь-якої речі у світі явленого був звук, висота якого залежала від задіяної в утворенні даної речі пропорції інь-ян^ то кожен звук репрезентував собою сукупність явищ, що складались з такої ж іньянної пропорції. Декодування аналітичних параметрів будь-якого звуку надавало інформацію про певний клас відповідних цьому звуку об’єсгів-речей, а музичний звукоряд, як сукупність різних за висотою звуків, міг виконувати функцію універсального класифікатора, готового взірця для параметризадії та струпуризащї світової пневми. Тексти свідчать, що саме в такій ролі музичний звукоряд і використовувався давньокитайськими космологами. Для прикладу розглянуто: кореляцію звуків 5-ступінчатого звукоряду і 5-™ першостихій у космічному циюіі трансформацій інь-тт, наявність алгоритму музичного звукоряду в системі уявлень про взаємозв’язок часу і простору; пара-мстризацію космічної динаміки іньяттих зів'янень-наростань (сунь-і) через встановлення відповідності міх звуками 12-ступінчатого звукоряду (дюй) і місяцями річного циклу; кореляції міх моральними чеснотами, фізіологічними органами, рівнями соціальної ієрархії та звуками. Зазначено, що для визначення квантитативних параметрів пневми використовуються числові показники музичного звукоряду. Бони «обмежують» всесвіт. Підкреслено інтегруючу роль музичних категорій у побудованій за принципом тотального класифікадіонізму давньокитайській системі понять (Сян шу чхі сюе) - своєрідному функціональному аналозі формально-логічного інструментарію західної філософії та науки.

Взаємозв’язки між елементами світобудови пояснювались у Древньому Китаї за допомогою принципу гань-ін (стимул-реакція, спонукання-відгук). Роль музики в процесі усвідомлення і тлумачення принципу резонансу як наріжного принципу функціонування світу конкретизовано у підрозділі 1.3. «Музячно-акустнчиі закономірності і теорія космічного резонансу». Принцип гавь-ін трактується тут як результат екстраполяції на всесвіт тих музичних закономірностей, що буди отримані дослідним шляхом. Досліди з двома цитрами, які дозволили людині пізнати

явище резонансу, демонстрували природу взаємозв’язку між двома об’єктами. В умовах, становлення дискурсу музична ілюстрація успішно заміняла обгрунтування. Завдяки метафоричному переносу вже відомого на ще невідоме формувались уявлення про здатність будь-якого елементу всесвіту «звучати у відповідь», відгукуватись на частотні імпульси іншого елементу власними коливаннями. Таке взаємо-рсаіування розглядалось як процес інформаційного обміну міх об’єктами, що впливав на їх стан та поведінку. Так експлікувалась ідея про універсальну комуні-катипність речей, про їх взаємозв’язки і взаємозалежність.

З усвідомленням принципу резонансу як наріжного принципу світобудови людина формулювала для себе такі умови існування, за яких кожен її крок відлунював у просторах всесвіту, а вся безодня світових подій відгукувалась в ній самій. Такі уявлення детермінували активну роботу думки над проблемою взаємовідносин в системі «ігодина-світ». В процесі цієї рефлекси успішно формувався концепт «досконалої людини» як тієї репрезентативної особистості, що уособлювала суспільний ідеал. Вплив музики на зміст уявлень про досконалу людину обгрунтовується у підрозділі 1.4. «Досконала людина як резонатор світової гаркони». Зазначено, що використання музичних категорій в процесі семаншзації індивідуального рівня буття обумовлено уявленнями про структурний та субстанціональний ізоморфізм людини і Неба. Впорядковуючи мікрокосм по парадигмі музичного звукоряду, людина узгоджувала себе з всесвітом. Визначального умовою для такої злагоди вважалась чистота «свідомого серця» - здатність людини адекватно сприймати і наслідувати універсальну гармонік). Консонанс окремої особистості з глобальним рівнем буття розглядався як запорука П нормального психосоматичного стану: мідного здоров’я, шляхетності, доброчесні, краси.

Гармонійно-узгоджене індивідуальне «Я», викликаючи резонанс на соціальному рівні буття, виступало центром певного силового поля, яке у взаємодії з іншими «Я»-полями детермінувало суспільний лад. Соціальна гармонія починалась з Правителя, що розглядався як домінуючий «резонатор» світової гармонії і як основний тон в межах соціуму. Подібно до поширення звукової хвилі, гармонія, яку ретранслював Правитель (тон тун), за допомогою чиновників (тон тав) поширювалась на народ (тон пзюе), від якого залежали справи (тон аап) і добробут (тон ю8) держави. Роль музичних категорій в системі уявлень про соціальний устрій розглянуто в підрозділі 1.5.«Соціум: «музнчність» організаційних та регулятив-ішх принципів». Зазначено, що дієвим засобом оптимізадіТ суспільного житія вважалась музика. Об’єкшвуючи природні закони, вона узгоджувала людську спільноту з глобальним рівнем буття.

Наявність гармонії між людиною, суспільством і природою на апікальних рівнях аксіологічної шкали - це важлива риса екологічного світогляду. Вплив музики на процес формування «ехо»-безпечних світоглядних принципів конкретизовано у підрозділі 1.6. «Музика як пршшсова модель екосистеми». Доводиться, що в культурі Китаю музика виконала роль не тільки «описової», але й

«лршшсової моделі» (Р.Шеннон). Бона не тільки сприяла пізнанню будови індивідуального, соціального та глобального рівнів буття, але й приписувала людині правила її оптимальної поведінки у стосунках з суспільством і природою.

Аналогічна схема використання музики як джерела інформації про світобудову спостерігається і у смисловому просторі західної культури. Результати компаративного аналізу західного та східного варіантів музично-космологічних кореляцій дозволяють вважати ці концептуальні форми поліморфними втіленнями однієї й тієї ж семантики. Цс твердження обгрунтовується у другому розділі - «Музичні захоно мірності у «світових гармоніях» західно-європейської культури».

Ідея про взаємозв’язок музики та космосу завдячує своїм існуванням у контексті західної культури піфагорійцям, які відкрили числові основи акустики та екстраполювали їх на всю видиму частину унівсрсуму (2.1.«Піфагорійська «гармонія сфер»: світ у масштабі звукоряду»). Античні тексти (Архіт, Гіппас, Арістотель, Філолай) свідчать, що логічним підгрунтям для такого інформаційного запозичення був погляд на звук як на результат руху. Оскільки не буває звуку без руху, то не може бути і руху без звуку, тим більше, важко уявиш беззвучний рух таких величезних тіл, як небесні евпила. Висота звуку небесного тіла ставилась в залежність від швидкості його руху, а та залежала від відстані між тілом і центром всесвіту. Чим ближче до периферії, тим більша швидкість і вище звук. Співвідношення між звуками небесних тіл відповідало співвідношенню між звуками музичного звукоряду і об’єктивувалось за допомогою числа. Музичні інтервали відображували ще й рівень узгодженості між елементами всесвіту (діафонність - симфоншеть).

Оскільки світ складався із «неподібних» та «неспоріднених» сушостсй, то вони не могли б утвориш єдиний космічний порядок, якби не гармонія. Завдяки їй світ являв собою систему взаємоузгоджених елементів, містив красу і лад та мав всі підстави називатись «космосом». Розміри космосу обмежувались «гармонією», що у піфагорійському слововживанні означало «октаву». Пронизуючи собою всі рівні світобудови, гармонія виступала єдиною онтологічною та естетичною сутністю як макро-, так і мікрокосму. При цьому власна музика, як мімешчне відтворення гармонії світу, гарантувала людині ідеальну злагоду з глобальним рівнем буття та використовувалась як джерело інформації про його будову.

Піфагорійські ідеї успадковує Пдахон. Місце музики у платонівському вченні про генезу та будову світу розглянуто в підрозділі 2.2.«Музкчяо-'£Ислова структура космосу в натурфілософи Платова». На підставі аналізу відповідностей між звуками та космічними сферами, першоешхіями, їх втіленнями та звуками (Держава 616с - 617(1, Тімей) встановлено, що числові показники музичного звукоряду активно використовуються Платоном для параметризації як «світового тіла», так і «світової душі». У просторі платонівської думки звук - це символ упорядкованості простору та інтенсивності часових функцій тієї чи іншої космічної сфери. Висота звуку - міра її одухотворення. Інтервали - цс співвідношення рівнів одухотворення та часово-просторові співвідношення між тими сферами, з яких скла-

дасться космос. Музичний звукоряд - символ гармонійно - узго джен ого всесвіту, що покоїться і в своєму озвученому розміреному русі ніколи не виходить за одного разу встановлені йому межі. Розміри платонівського космосу обмежуються діапазоном чотирьох октав з великого секстою (за інтерпретацією О.Ф.Лосева), або діапазоном «досконалої незмінної системи» древніх греків (дві октави), символом якої була знаменита піфагорійська тетрактида (за інтерпретацією В.Є.Єрємєєва). Звучить платонівський космос у дорійському ладі, що являє собою «єдину дійсно елінську гармонію» (Платон. Лахст 188сі). Оскільки уточнення космічних параметрів вимагало знання музичних закономірностей, то музика офіційно проголошується наукою, яка поставляє античній філософії інформацію про світобудову. Разом з арифметикою, геометрією та астрономією музика допомагає людині піднятися від вічно сущого космосу, що сприймається почуттями, до вічно сущого космосу, що осягається тільки розумом, тобто пізнати «справжнє буття».

Пропорції зовнішнього світу, що впорядковувався за музичними зразками, людина відтворює в собі. Вже піфагорійці «вважали душу гармонією» (Філолай 44 А 23). Роль музичних категорій в системі античних уявлень про людину узагальнено в підрозділі 2.3. «Алтіппість про ігуашші закономірності в структурі мікрокосму». Розглянуто погляди Платона, Арістотеля, Клавдія Птолемея, есхатологічний зміст ідеї про душу-гармонію в філософи Арістіда Квінтіліана. Зазначено, що ідентифікуючи структури макро- та мікрокосму, античність усвідомлює гармонійну узгодженість тпта світів як наріжний принцип світобудови. Фізична та моральна досконалість людини залежить від рівня її узгодженості з всесвітом. Обіймаючи кожним пісенним подихом межі космосу, людина прилучається до тих неушлітар-них цінностей, які обумовлені загальним сенсом її земного бутлі. Виникає ефект психологічної гармонізації та духовного самоствердження людини. Через ототожнення з абстрактними законами космічного порядку утворюється окреме «Я».

Античність ставиться до музики як до конститутивного елементу всесвіту, що дозволяє людині власну музику вважати мімегичним відтворенням універсальної гармонії. При цьому всесвіт є самогонною та самозаконного сутністю. В умовах християнського світорозуміння всесвіт стає Божим Одкровенням. Існування музики як науки про закони світобудови в умовах нової системи смислових координат тепер залежить від того, чи буде музика знову сприйматися частиною всесвіту як Божого Творіння і чи будуть музичні принципи світб будови відповідати задумам Творця. Особливості музично-космологічних кореляцій в умовах теслоіічно-орієн-тованої культури розглянуто у підрозділі 2.4.«Світова, людська та інструментальна музика середньовіччя». Босщй, Макробій, Кассіодор, Аврслій Августин залишають музику в системі Божого домобудівництва. Успішній асиміляції античних музично-космологічних ідей культурою середньовіччя сприяли: адаптація

піфагорійських ідей Платоном, який розглядав світоугворення як процес еманації Єдиного; наявність «гармонії сфер» у геоцентричній моделі світу Клавдія Птолемея, що зберігала свою актуальність і в контексті середньовіччя; а також вдала

компіляція античних ідей Боецієм, його розподіл музики на «світову» (гармонія нсбссних рухів і природних процесів), «людську»- (гармонія душі, тіла і злагода між ними) та «інструментальну» (міметичне відтворення універсальної світової гармонії). Завдяки Боснію музика залишається в традиційній системі смислових координат, тому вважається наукою, що проливає світло розуму на гармонію всесвіту. Функцію посередника між музичними та світоустрійними законами виконує число (Іоан Скот Вріугена, Іоан Солсбсрійський, Тсодорік Шартрський, Ніколай Орем). Вийти за межі усталених уявлень вдається лише Орсму, який в своєму трактаті «Про сумірність та несумірність рухів неба» відмовляється від кореляції між звуком та швидкістю небесного тіла, встановлюючи залежність між звуками і величинами сфер. Заперечуючи можливість раціональних співвідношень між швидкостями небесних тіл, Орем руйнує ще з часів Піфагора встановлені межі космосу, однак все ж залишає всесвіт гармонічним.

Аналіз музично-космологічних відповідностей в період руйнації середньовічної системи смислів (2.5.Музвха як наука про загони світобудови в умовах культурного білінгвізму) та в період формування засад нового світорозуміння (2.6.Парадокси раціонального ХУ11 століття: «механічний унівсрсум» і «світові гармонії») дозволив констатувати поступову деструкцію традиційних зв'язків музики з онтологічними та аксіологічними структурами світового порядку. Ситуація культурного білінгвізму, впливаючи на глибинні механізми свідомості, обумовила трансформацію мислення, що тільки «причащалось», у мислення, що прагне пізнавати. Активізація креативних тенденцій мислення детермінувала парадиг-мальні зміни світогляду. «Світова» музика остаточно зникла з конструкції новочасового всесвіту. Екзистендійне відчуття самоціяності творчого акту, прорвавшись на понятійний рівень ще у просторі ренесансної думки, призвело до теоретичного обгрунтування уявлень про музику як про творчість. Як один із засобів людського самовиразу, «мова почуттів» (барочна теорія афекгів), музика втрачає число та онтологічні конотації. За таких умов вона не може претендувати на універсальність своїх законів та зберігати статус джерела інформації про будову світу. Наведені причини остаточно визначають перехід музики з нормативно-ціннісної системи «наука» в нормативно-ціннісну систему «мистецтво». Поява у ХУ11 столітті таких розгорнутих світоустрійних теорій як «Універсальна гармонія» М-Мерсена, «Світовий монохорд» Р.Флада, «Універсальна музика» І.Кірхера, «Гармонія світу» ІКеплера не в змозі запобігти руйнації традиційних муаично-космалоіічнах взаємозв’язків, оскільки ці «світові гармонії» суперечать загальному напрямку смислотворчих процесів і є лише однією із спроб думки, що знаходиться в ситуації світоглядної кризи, перевіреними методами впорядкувати світ.

Наявність у семіотичному просторі культури Нового часу численних музич-во-позамузичних кореляцій дозволила припустити, тцо з переходом музики у нормативно-ціннісну систему «мистецтво» відбувається не руйнація, а трансформація Е функції як джерела інформації про всесвіт. Правомірність даного припущеная

обгрунтовується у третьому розділі - «Музика - творчість: метаморфози цузнм як моделі світобудова в умовах нового логічного обгрунтування».

Підрозділ 3.1.«Музика я засіб самовиразу» репрезентує погляди на музику як на відображення втаємничених глибин суб'єктивного світу. Музика трактується як форма самооб’єктивації душі (К.-В.-Ф.Зольгер, 1.Шайбе, Г.-В.-Ф.Гегель), як чуттєвий образ внутрішніх почуттів (Й.Гьоррсс), як мистецтво внутрішніх розумових коливань, що втілює вібрації самосвідомості (Т.Мундт). Зазначені погляди ва музику, співпадаючи з прагненням людини до самоідетифікації в умовах нового світорозуміння, провокують цікавість до цього мистецтва як до джерела інформації про внутрішній світ людини.

Роль музики в процесі пошуку фундаментальних констант людського «Я», що починає усвідомлювати свою автономність, аналізується у підрозділі 3.2. «Музика як знаряддя самопізнання: любов та житія, світ душі і світ духу крізь призму иузлчпнх аналогій». На прикладі текстів Б.Брентано, К.Брснтаво, В.Вакенродера, Е.Гофмана, Й-Гьорреса, К.Зольгера, К.Краузе, Т.Мундта, Й.Кггера, Ф.Шеллінга, Ф.Шлейєрмахера доводиться, що у просторі романтичної думки музичні категорії - цс дієві посередники між серцем, що відчуває, та розумом, який аналізує. За їх допомогою світ суб’єктивних відчуттів та прагнень отримує «прописку* в об’єктивному смисловому просторі людського бупя. Результат роботи романтичної думки репрезентують метафори. Ключові метафори («любов -це музика, а музика - це любов»; «все життя - музика, а музика як саме життя») породжувать численні відповідності між корелятами та забезпечують їх семанш-заціго «по аналогії». Правомірність встановлених аналогій теоретично не обгрунтовується. Екзистенцшного відчуття подібності корелятів та пристайності їх продесу-алших ознак цілком достатньо для того, щоб обумовити акгавну взаємодію двох концептів. Зазначено, що музичні категорії допомагають людині не тільки тлумачити, але й впорядковувати свій внутрішній світ за заковами звуко -космосу. Вміння підпорядкувати суб'єктивні риси та якості «тоніці дупп>, досягти досконалого співзвуччя пристрастей, гармонії почуттів, знань, волінь та дій розгляд аються романтиками як обов'язкові умови для саморсалізації особистості. Гармонія міх світом душі і світом духу проголошуються ідеалом структурної організації внутрішнього світу людини, запорукою її співіснування з всесвітом.

Переконаність у тому, що всі таємниці всесвіту містяться в людській Душі, дозволяє романтикам екстраполювати результати самоаналізу на навколишній світ (3.3.«Світ як музична єдність: романтичні варіації на піфагорійську тему»), Ідея паневфонії - музики у кохному звуці (1.Гердер), образ Еолової арфи всесвіту (С.Кольрідж), бачення світу як результату вібрації однієї безмежної струни (Й.Рітгср), пошук принципів мелодичної та гармонічної організації рухів всесвіту (Т.Мундт), проголошення музичних пропорцій основними співвідношеннями природи (Ф.Новаліс), філософське обгрунтування правомірності музично-космологічних кореляцій (Ф.Шеллінг), ототожнення структури всесвіту та звуко -музичного

континууму (А.Ф. фон Тімус) дозволяють стверджувати, що романтизм має всі підстави проголошувати ссбс спадкоємцем піфагорійської традиції. Поширюючи на природу гармонію людської душі, романтична думка створює образ світу-гармонії. При цьому людина усвідомлює себе «тоном* в універсальній звуковій палітрі. Існування окремого тону без музики всесвіту не має сенсу, однак і музика природи без людини - цс лише плач та туга розгубленого всесвіту, що не може досягти повної гармонії та усвідомити самого себе.

Особливості музично-космологічних відповідностей у просторі романтичної думки аналізуються у підрозділі 3.4.«Моделююча роль метафори: логіка та особливості семантичного процесу». Встановлено, що діапазон прототипів музики значно розширюється. Музика вбирає в себе як закономірності Сонячної системи, так і структуру любовної аури, розглядається як программа життєдіяльності, стає моделлю особистості у її самовідчутті та поведінці. Домінуючий об’єкт пізнання -внутрішній світ людини. Стратегія пізнання зовнішнього світу - погляд зсередини, з позицій тотальної цілісності людського існування. Механізм пізнання - метафоризація. При цьому метафора виступає не тільки знаряддям, але й результатом семантичного процесу. Вона не розгортає себе у теоретичній системі понять, а лише створює образ. Цей образ, апелюючи до уяви, породжує смисл, що сприймається розумом. Оскільки романтизм чує, а не вимірює консонанси, то музично-числова система світових пропорцій у просторі романтичної думки відсутня. Звідси безмежність та погана структурованість романтичного космосу.

Впевненість романтичної думки в універсальності музичних законів поділяє

А.Шопенгауср (3.5.«Музика як еквівалент світової воді та світ як втілена музика в філософії А-Щопенгаусра»). В процесі інтерпретації шопенгауерівеьхого твердження - «світ можна назвати як втіленою музикою, так і втіленою волею»1 - встановлено, що логічним підгрунтям тих музично-космологічних відповідностей, до яких вдається Шопенгауер, намагаючись розкрити таємниці світобудови, є погляд на музику як на унікальну форму несвідомої об'єктивації людиною глибинної сутності світу. Граничними підвалинами світу є світова воля. Світ, взятий як «річ у собі», - це світова воля, що роздрібнюється на безмежну множину своїх об’єктивацій. Безпосереднім відображенням волі є музика. На відміну від інших мистецтв, що об’єктивують волю опосередковано, відображуючи тіїгтлги «ідеї», численне явлення яких складає світ «для нас», музика безпосередньо об’єктивує волю, тому для всього фізичного у евггі вона показує метафізичне, для всіх явищ - «річ у собі». Переконаність, що світ явищ та музика є двома різними формами об’єктивації світової волі, дозволяє Шопенгауеру встановлювати численні аналогії між ними. За допомогою музики «річ у собі» стає предметом дослідження. Проголошуючи музику несвідомою метафізичною вправою душі, яка не відає, що вона філософує, Шопенгауер закликає обрати її камертоном філософської рефлексії про світ.

1. Шопенгауэр А. Мир как воля и представлсние//Собр. соч. в 5т. Т.1. - М., 1992. - С.259.

На відміну від А.Шопенгауера, Т.Адорно вважає музику формою спонтанної об’єктивації соціальних імпульсів, що притаманні людині як суспільному суб’єкту. Це дозволяє йому використовувати музику як джерело інформації про латентні тенденції та механізми суспільного розвитку (3.6. Музика як криптограма розвитку соціуму: аналогія музичних та суспільних структур в соціальній філософії Т.Адорно). Засобом для інформаційної взаємодії між музикою та соціумом Адорно обирає діалектику «загального*' та «індивідуального». Тенденція до панування «загального» об’єктивує себе у сонатній формі, яку Адорно визначає звуковим еквівалентом капіталістичного суспільства. Принцип тематичного розвитку - аналог розподілу праці. Репризність символізує суспільну тенденцію до руху по колу. Повторюючи те, що вже було, реприза стоїть на заваді тому, що було б «іншим». Повну перемогу «загального* над «індивідуальним* знаменують серіальні композиції. Це аналоги суспільного тоталітаризму. Вони свідчить про повне відчуження людини від соціуму, хоча офіційна ідеологія і приховує загострення цього суспільного антагонізму. Першу об'єктивацію енергії протесту Адорно вбачає в музиці "вільного атоналізму”. Форма атональної музики, що уникає бути конструкцією, проголошується Адорно формою нового соціального світу - «світу свободи».

Смисловий простір сучасної культури демонструє суперечливі ставлення до музично-космологічних ідей: від зневажання - до спроб реставрувати, експлікувати, обгрунтувати та використати музику як джерело інформації про всесвіт. Реальна участь та евристичний потенціал музики в процесі розширення горизонтів сучасного знання про людину і світ аналізуються в четвертому розділі - «Функція музяжл як джерела інформації про світобудову в контексті сучасної культури: факти, аргументи, перспективи». Умови функціонування музики в діалогічному просторі сучасної культури розглядаються в підрозділі 4.1. «Гармонія світу - втрачена парадигма!? Про закоп збереження духовних енергій культури*.

Підрозділ 4.2. «До питання про гепезу музично-космологічних ідей» містить аналіз поглядів на витоки ідеї про музично-космологічні взаємозв’язки. Потреба в експлікації феномену музично-космологічних відповідностей реалізує себе у пошуках тих міжкультурних контактів, які б дозволили пояснити появу цих ідей у тому чи іншому культурному контексті як результат запозичення. Такий підхід не пояснює генези самої запозиченої ідеї, однак дозволяє отримати уявлення про процес поширеная ідей, їх генетичний взаємозв’язок та наступність у розвитку думки. Джерелом західної музично-космологічної традиції визначають Древній Китай (А.Гладіш), Древню Індію (Л.Шредер), шумеро-вавілонську культуру (Л.Г.Бсргер). На зв’язок піфагорійських ідей з дельфійським культом Аполона вказує Р.Генон. П.П.Трохимчук вважає авторами «теорії гармонії» ахейців. Г.АТкачепко вбачає джерело музично-космологічних ідей у міфі. Музичність культури на міфологічному етапі освоєння світу - цс той поживний грунт, що виплекав сходи музично-космологічних ідей. Однак, на наш погляд, витоки цих ідей слід шукати в природі самої музики, в умовах її створення та сприйняття.

Результати власного пошуку витоків ідеї про універсальність музичних законів викладено у підрозділі 4.3. «Музика як форма об'єктивації законів світобудови». Сучасні наукові інтерпретації вібраційної природи універсуму дозволяють припустити, що музика як сукупність розташованих у часі звуків є результатом перетворення людиною універсальних вібраційних зв’язків у відчутні акустичні коливання. Мушка - чутливий резонатор тих глибинних процесів свідомості, які екзи-стенційно переживаються людиною, але безпосередньо не об’єктивують себе в дискурсивних формах. Виливаючись із джерела суб’єктивності, музика несе в собі об’єктивну інформацію. Ця інформація сприймається людиною не тільки за допомогою органів чуття, але й на рівні вібраційної чутливості, ідо посилює процеси метаболізму, створює фізіологічну основу для генези емоцій (Б.М.Теплов,

В.С.Мархасін, В.М.Цеханський). Дослідження з трансперсональної психології (С.Гроф), які використовують музику з метою вилучення інформації про архетшш, свідчать про вплив музики і на сферу «колективного несвідомого».

На думку автора, рецепція людиною власного досвіду викликає на «території нссвідомого»(К.-Г.Юнг) ефект, який можна було б визначиш як «ефект редуплікації». «Подвоєння» власного досвіду створює умови для осяяння розуму думкою, що почутий звук - це носій універсальної інформації. Інсайт свідомості об’єктивує себе в раціонально сформульованій ідеї. Ідея стає предметом свідомої рефлексії, збагачується матеріалом усвідомленого досвіду. Перетин двох концептів спричиняє існування динамічної системи, в якій асимілюють старі та виникають нові смисли. Дивергенція понять породжує численні асоціативні ланцюги. Початкова ідея оточується випадковими фантазіями. Можливість для вільного вибору корелятів обумовлена природою самої музики, адже відсутність денотату робить семантичне поле музики безмежним. У цьому випадку культура виступає як змова. Вона оточує початкову ідею культивованими подробицями. Таємниця інтуїтивного осяяння настільки вуалюється результатами суб’єктивного свавілля, що ідея про музично-космологічні зв'язки починає виглядати абсурдом. Між тим, окремі факт реальної участі музики в розбудові сучасної наукової картини світу дозволяють поставитись до ідеї про універсальність музичних законів не як до поверхової фантазії мрійливої уяви, а як до знання, що антиципує деякі наукові ідеї сучасності.

Місце ідеї про ізоморфізм між законами музики та законами всесвіту у просторі сучасної наукової думки розглянуто в підрозділі 4.4. «Музика та сучасна наука». Останнім часом спостерігається активізація міждисциплінарних пошуків законів гармонії світу як тих внутрішніх закономірностей світобудови, що обумовлюють її цілісність, усталеність та рівновагу. Наявність загадкової фізичної константи (числа 137) у всіх вузлових точках музичної форми, збіжність числових характеристик музичного звукоряду, дослідів Г.І.Менделя, планет Сонячної системи, елементів періодичної системи Д.І.Менделєєва провокують наукову думку до висновку про корисність музики в процесі пошуку фундаментальних констант світобудови (В.ЮДельсон, МА-Маругаєв, В.М.Марутаєв, А.Г.Сгахов, ЮА.Урманцсв).

Підхоплюють ідеї древніх сучасні дослідження явища резонансу, що розглядається як упорядковуючий принцип космічного ансамблю планет, визначальний чинник сталої рівноваги будь-якої системи, впливовий механізм процесу самоорганізації матерії (фізика, хімія, біологія). На модельну схожість між власним та піфагорійським баченням світобудови вказують адепти однієї з авангардних концепцій сучасної фізики - теорії суперструн. При характеристиці локалізації глгаон-них полів, що поєднують кварки, вони використовують ідею струн як описових моделей часток- Масштаб мас часток вводиться через параметри натягу струни.

Наведені фали дозволяють стверджувати, що ідея про універсальність музичних законів несе в собі певне знання. Відсутність ознак апостеріорного шляху отримання цього знання дозволяє припустити, що зазначена ідея є формою об’єктивації апріорного знання (4.5. Ідея про універсальність музнчннх заковів як апріорне знання: про евристичний потенціал музики в процесі пізнання світу.) На користь такого припущення свідчать: виникнення музично-космологічних ідей ще в доні міфу як архетипової форми освоєння світу; наявність ідей про універсальність музичних законів у смисловому просторі як західної, так і східної культур, що доводить приналежність цих ідей до того глибинного життєвого досвіду, який артикулюється по-різному, але принципово не залежить від розбіжностей культур. Багатовікова традиція функціонування музично-космологічних уявлень в різних культурно-історичних контекстах - цс також доказ архетипової природи зазначених ідей, оскільки тільки ідеї, в яких об’єктивує себе колективне несвідоме, мають таку життєву силу (К.-Г.Юнг, В.Паулі, С.Б.Кримський).

Як апріорне знання ідея про універсальність музичних законів безумовно має евристичний потенціал. Музика вже показала силу своїх пізнавальних можливостей, обумовивши появу таких результатів роботи думки, що мають як історичне, так і наукове значення. Неможливо заперечити роль музики в процесі систематизації уявлень про світобудову; в усвідомленні ролі резонансу в структурі всесвіту; у формуванні експериментального та кількісного методів дослідження природних явищ. Очевидно, що ідея про музично-космологічні зв’язки вимагає комплексних досліджень, пошуку шляхів декодування прихованої в музиці інформації.

Висновки. 1. В результаті проведеного дослідження встановлено, що констатація відносин аналогії між музикою та всесвітом відбувається в умовах двох пізнавальних парадигм. Логічним підгрунтям першої є погляд на музику як на конститутивний елемент світобудови. Впевненість у споконвічній музичвосгі світу детермінує уявлення людини про власну музику як про безпосередню об’єктивацію (Схід) або мімешчне відтворення (Захід) універсальної світової гармонії. Така система смислових координат дозволяє використовувати більш доступний для дослідження об’єкт як джерело інформації про надскладну систему світоустрою. Переконаність в ізоморфізмі всіх рівнів світобудови обгрунтовує правомірність поширення музичних закономірностей не тільки на глобальний, але й на соціальний та індивідуальний рівні буття, завдяки чому музичні категорії активно впли-

вають на формування концепту кожного з цих світів, набуваючи онтологічних, соціальних та антропологічних вимірів.

Друга пізнавальна парадигма формується з усвідомленням музики як творчості. Логічним підгрунтям концептуальних форм, що виникають в умовах даної парадигми, є відповідь на питання <іцо'Ь саме музика відображує. Погляд на музику як на результат самовиразу обумовлює можливість 2 використання як засобу самопізнання (романтизм). Ставлення до музики як до унікальної форми несвідомої об'єктивації людиною глибинної сутності світу дозволяє використовувати музику як джерело інформації про «світову волю» (А. Шопенгауер). Уявлення про музику як про несвідому об’єктивацію соціальних імпульсів дозволяє вивчати за її допомогою латентні тенденції розвитку суспільства та моделювати світоглядні засади «іншого» соціального світу - «світу свободи» (ТАдорно).

2. Зміна зазначених пізнавальних параднім у культурі Заходу обумовлена деструкцією традиційних зв’язків музики з онтологічними та аксіологічними структурами світового порядку. Руйнація традиційних музично-космологічних кореляцій детермінована теоретичним обгрунтуванням у Новий час автономної природи художньої творчості та остаточним зникненням музики з конструкції новочасового всесвіту. Вказані зміни є результатом активізації креагивних тенденцій мислення в умовах культурного білінгвізму.

3. Механізмом пізнання світу у просторі обох пізнавальних парадигм є метафоризація. Первинна метафора може розгортати, або не розгортати себе у теоретичній системі понять, однак вона завжди відкриває спістемічний доступ до об’єкіу, що пізнається, та активно конституює його концепт.

4. Відмінність зазначених пізнавальних парадигм полягає у діаметрально протилежних стратегіях мислення: людина або уподібнює саму себе встановленій мірі космосу, або переносить на всесвіт пропорції свого внутрішнього світу, своєї душі. В обох випадках процеси семаншзацц макро- та мікрокосму контамшукль та об'єднують смислову енергію своїх понять в єдину органічну систему, що репрезентує картину світу як цілісності.

5. До музичних закономірностей, що інваріантно екстраполюються на структури світу, належать закономірності музичного звукоряду та гармонії. Звукоряд слугує масштабом для визначення параметрів світобудови та рівня узгодженості між елементами всесвіту. Гармонія традиційно розглядається як універсальна парадигма світоустрою, що репрезентує принцип будови всесвіту як принцип злагоди всіх його елементів.

6. Редукція людиною надскладного внутрішнього та зовнішнього світу до простоти музичного звукоряду і гармонії дозволила: конкретизувати уявлення про будову глобального, соціального та індивідуального рівнів буття; генералізувати принцип гармонії як фундаментальний принцип світоустрою; впорядкувати внутрішній світ людини за законами звуко-космосу та узгодити його з всесвітом; декларувати гармонію між людиною і світом як життєво-необхідну умову їх існування.

7. Діахронічний аналіз ролі музики в процесі семантизалії світу дозволив констатувати дегенерацію музично-космологічної традиції від масштабності концептуальних форм, численності адептів та довготривалості буття в культурі до обмеженості індивідуальним світобаченням, короткочасності та неузгодженості з магістральними напрямками смислотворчих процесів. Врівноважена констатація «тут і тепер»- існуючої гармонії світу трансформується у захоплення мрією про світ-гармонію на тлі світу-конгломерату, який обумовлює дисгармонічністю своїх елементів неблагополуччя та страждання людини. Вказана тенденція вимагає пошуку засад нового світорозуміння, переосмислення умов діалогу між людиною і світом, корекції системи прагнень, що допоможе звернути з шляху самознищення на шлях духовного самоудосконалення.

Результати проведеного дослідження дозволяють автору рекомендувати музику як дієвий засіб оптимізапії психосоматичного стану людини, гармонізації соціуму та позитивної комунікації людини і природи; наполягати на поверненні музики до діалогічного простору культури, на збереженні мелосферної аури культури як запоруки здоров’я людини і суспільства.

Основні ідеї та результати дослідження внсвгшено в таких публікаціях:

1. Космос и музыка: развитие идеи // Концепція цілісності. Проблема духовності в культурі і науці / Вісник ХДУ, №385/2. - Харків, 1996. - С. 55-60.

2. Музыка как модель мироустройства в культуре Древнего Китая // Філософсько-етичні проблеми культури / Вісник ХДУ, Ns400/2. - Харків, 1998. - С. 8-15.

3. Сонорні барви у фортепіанній палітрі сучасних українських композиторів // Проблеми виконавської інтерпретації інструментальних творів українських композиторів / Збірник наук, праць. - Суми: СДПІ, 1995. - С. 36-40.

4. Музыка как модель универсального миропорядка: античность и современность // Туптнъгй космос, единый полис, единый человек / Тезисы межд. конф. по пробд. древнегреч. филос. - Мариуполь, 1993. - С. 78-80.

Тарапата Л.Г. Музика як модель світобудови (досвід культурологічного дослідження). Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія і філософія культури. Харківський державний університет, Харків, 1998.

На підставі герменевтико-сешотичиого аналізу текстів, що містять кореляції міх музичними та світоглядними категоріями, досліджується роль музики в процесі формування та репрезентації уявлень про світобудову. Встановлено дієвість музики як джерела інформації про структуру і принципи функціонування глобального, соціального та індивідуального рівнів буття.

Ключові слова; музика, аналогія, модель, метафора, світогляд, космос, соціум, людина, гармонія.

Тарапата Л.Г. Музыка как модель мироустройства (опыт культурологического исследования). Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология в философия культуры. Харьковский государственный университет, Харьков, 1998.

На основании герменсвтико-ссмиотического анализа текстов, содержащих корреляции между музыкальными и мировоззренческими категориями, исследуется роль музыки в процессе формирования и репрезентации представлений о мироустройстве. Обосновано действенность музыки как источника информации о структуре и принципах функционирования глобального, социального в индивидуального уровней бытия.

Ключевые слова: музыка, модель, аналогия, метафора, мировоззрение, космос, социум, человек, гармония.

Taiapaia L.H. Music as the Model of World-Patterning (the expcricncc of research in culturology). Manuscript. The dissertation competing for the Candidate degree in Philosophy, speciality 09.00.04 - Philosophical anthropology and philosophy of culture. Kharkiv State University, Kharkiv, 1998.

By means of hermcncutic-scmiotic analysis of the texts containing the correlations between the music and world outlook categories, the role of music in the world-patterning concept formation and representation has been studied. The effectiveness of using music as the source of information about the structure and functioning principles of global, social and individual levels of being has been proved.

The key-words: music, model, analogy, metaphor, world outlook, space, socium, human-being, harmony.