автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.06
диссертация на тему: Особенности поэтики предмодернистской поэзии начала XX столетия: ранняя лирика Александра Олеся

Полный текст автореферата диссертации по теме "Особенности поэтики предмодернистской поэзии начала XX столетия: ранняя лирика Александра Олеся"

kVuiii.i.'iiii yiiiuc|)ciiu'i i'uiii T;i|nu.a ПІїнченка

— Л

: о

o;

lla npuitav (>> кощії у

ТХОРУК РАКА ЛКОІШШІІА

осчиілііносп поетики штшмкршстс ьмио ІШЧ1ІУ ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ:

РАНІШ ЛІРИКА ОЛЕКСАНДРА СІЛ ЕСТІ

10.01 06 - теорія літератури

А ІПОРКФЕРАЇ

дисертації начліжупя и:і; і.гцмі о сіунсня ь:жди;шш і(іітщип'тич наук

(міїіі - 19%

Дисертації ю с рукопис.

Робін а шжошіш ня кафедрі іеорії лі гсряіурм та фольклористки Рівненської о державного неданнічітго інсііпугу Науковий керівник - локюр філолоіічтіх кі\ к. професор ГАЛИЧ ОЛЕКСАНДР ЛНДРІІЮШІЧ Офіційні опонент, докгор філологиш!»; наук КОСЛ (:І)КО НА1ДЛІЯ ВАСИЛІВНА, каїщилаг фіііолоіічннч наук МАЙДАН ОКСАНА ПСГІІОЛОДІННА

Провівна ориші іація - Тернопільський держашшіі педагогічний інсппут

Захист ііілоулетьея 11 4 _1997 р. на засіданні

снепіалічопаної вченої рали Д 01.0! .28 по зпхисіу диееріаііій при Київському ушперешеп імені Тараса Шевченка /252017,

Киіп-П, Спді.нар Шевченка, 14/

З дисершііію можім оліаіКмІипіія у бійліоісиі Китсьиоі о ■ унінсротту імені Тараса Шевченка

Аьіорефераї роіісламиії _ ___И1^ р.

У'ІПІИИ СІІКРІЛ ЛР .

актіалі іоі’-аної рл.ш ■ ......... -

' ломор фгіплічімтіч ь ‘ V ’ Дніапіська Л Ф

Дослідження особливостей поеінмі лірики початку XX оіодіпи дає •МОЖЛИВІСТЬ ІірОСІСЖП ПІ НОІШОрСМД рис» іиорчнх манер, що е виявом світоглядних змін. Останні можуть ІШОСІІІІІСЯ свідомо, тобто нк контрольована усі анонса аьюра - осіюлішо не cnicyf.it,ся періоду модерну * його рантналісінчинм іракі^вашіям компіншіії найбільшої сутеснпшої сшш - або ж напівсвідомо, маслься на увазі перебування в пануючій формі естетичної свідомості, яка сприяє уніфікації форми і'і іворчнч іірішшшііі, Ііідпладнісіь-ненідядаднісгь існуючим моделям, формам і формулам ( актуальніш аспектом зацікавлень лііературоіпавсіва, враховуючи структурність поетичного тексту н рівень уснідомлювшіосіі актором окремих вживаних елементів; тобто важливою с можлішсіь виявіші роль наявного риторичного коду, поза який прагне шип» кожен мнтеиь.

Форді}в.т/шя ес(епічної свідомості залежить від багатьох чишнікіь. Однак безсумнівним с гой факт, що естетична свідомість виивляс себе опосередковано, а тому про ії сушісіь можна говорити лише внаслідок дослідження явищ, зокрема, художніх текстів, конституційним чинником яких вона ії виступає.

Для дослідження органі ШИІ художньої Сірукіури 110СЗІЇ прсмодершеїської о ' періоду ( натішимо так початкошііі сіап розцінку методу на українському грунті вслід ю Б.І’убчаком ) цікавіш матеріалом с поеіія Олеке.ішіра Олеся,

' Кришінні характер культури у цю дооу ща.чодить нішпіток і п пошуках ію,шх підчодів ло осмислення людської супіосіі, краси у мнсіскгні, вагомих зрупіеініііх у системі иішюстеіі, смакові, сірдчпві іираш національної ідеіпичносгі. . і

Актуальність тнсеріації Серед дослідників,зі,і звері<шис:і до осмисленім проблем носійки модернізму, симнолнму, імпресіонізму' П 5 Ціаїїісі.кі.і дмературі, виділятися ОДорошкеїшч, М.'іерои, ІІІІеіров. іІ.Фидшюішч, М.ІІасло-Куинж, М Ііондар, С'.ІІан пічко, Д.Налніиііко, ( Гуіпиром;

з

ВАтеніа, М.ільтшький, ІО.Кшиїлів та in. Вони, здебільшого, створили літераіуркі поріреїн ряду письменників початку XX століття. Враховуючи вагому г.ідмішікіі, періоду'модернізму па українських теренах "нробшні леї ’, і,т висловом БРубчака ), дослідники зосереджувалися на прозі, то ззобулася і;а яскраві іі оригінальні івори з погляду творчої манер», зокрема доробок О.КоСйілянської. В.Стефатшка, М.Коцюбинського, або ж творчих ішшкідулльткгіях Лесі Українки, (.Франка, які, як видається, будучи неординарними митями, виходять у творчості поза капотім іі норми (ршоричпіій код) будь-яких напрямі», більш формуючи середовище навколо, аніж підпадаючи під ного вплив. Відтак поеті* початку XX століття і на сьоюлні лишається недостатньо дослідженою з огляду цілісності її функціонування як структури. Роль окремих принципів та рис, іцо сприймаються як модернісіичні - М.Кондар зазпачас дві основні ознаки: зміну світобачення в бік ножеличетшя індивідуалізму як пріоритету та екснернмеїпаюрето - в поезії того часу і виявлені в творах І.Франка (Т Гундоропа), Лесі Українки ,( ГО.ЬоіікоТілохіш ), молодомузіїшіп (М Ільннцькіїн), може бути перебільшеною або ж не бути визначальною щодо сеього масиву іворчосп чи певного періоду, тобто не стати навіть темлеішкк). Тому иажлшлім видасться комплексне дослідження поетики тиорів мпікіп мсіпн яскравих. але теж популярних у той час, зокрема Олександр.') Олеся.

Неоіппім відзначити тне іі той момент: форма поетичного тексту залежна він і >(шнтанії- на псині 'зразки чи ьашшм та віл пплииу традиції, присутньої у ічті лялі чтікунань чшачіі\ та добуткіп авторитетних для автора попередників. І ам факт іилмторства мо.кс мат' як світоглядну, так і прагматичну основу.

Огмнелсшю тнорчич принципів Олександра Олеся щодо ліричних текетіп ЛГМ МР.ГЛНПІСИ. ШИПІМ II мпрактф системи цінностей і окреслиги, хоча доволі fxcstaiH'iiio і побілію, іи иктюцу змін структури та їх функціональною

об''шу. Таким чипом, досліджений поетика д ає змшу нооачипі закономірності формування нових естеїнчіш?; підходів и український ноез» початку XX стшііпя, що кайнеріи були зумовлені індивідуальністю і можлнвосіямн сприГшяття окремої ліолшш з Ті сірахамн, унеред/кеност ями іі нратненнями.

Метою дисертаційного дослідженні! с шіявдеїшн творчо* ирншишів Олександра Олеся, то дає можливісі і, с класні уявлення про його творчу постать на тлі літературного пронесу початку XX стоніші. Особливості функціонування елементів структури (мпііачакш. не тіпьки, хоча іі в основному, Індивідуальний СТИЛЬ творення поетичної'!) світу, а ґі тенденції постання нового методу, шо зумовлюються специфікою національної літератури.

Завданням дпсеріаніа с опис системи елементів ршмічного (фоніка, система віршування, мелодика ), семантичного ( система локальних та ключових образів ) рівнів структури; аналіз прийомів творення й увиразнення смислу в поетичних текстах, дослідження особливостей використання поетом вироблених національною поезією поетігішн' форм.

Наукова ііошпна робиш полягає в системному осмисленні манери поета. Ії особливості, що виявляються в ліріші, розглядаються шляхом аналізу еіруктурп поетичного свіїу, функціональної взаємодії елементів, шо зумовлює формування певних смислів, при дослідженні враховувалися аспекін залежності від поетики традиціиних фпрм, від вимог модерні іаиії української літератури, що особлива відчувалися на початку XX сіоліпя.

Методологічною основою досліджений с праці віїчшні/шіх іа зарубіжних літературознавців Р.Інглрдена, Н.Колгіцсо, І* Барта, К Рйхенбаума, 10 Лоїмаиа, Ж.Дюоуа, В.Смшяиської.І.Качуроисшзго. Автором зааосовано історико-иорівнялмшіі, сгрукіуралміиіі, статистії'їннїі та пшолшічніні методи вивчення літературних явищ.

Матеріал іп об’Ч'кг дослідження. Положення дисертації баїуіоться на непові спостережень над поетичними текстами Олександра Олеся, створеними у період 1907-1917 рр., за найповнішим на сьогодні зібранням іворів у двох і омах ( К.,1990 ). До спостережень над творчими принципами долучалися також лірика 1.Франка, Лесі Українки, Гр.Чупринки, М.Вороного та інших сучасників посга. За складності і суперечливості, певним чином "о.'ніівршіеш," (Т.Гундорова), модерністичних здобутків української лнераіурн в цілому вдавалися до зіставлення і) рецепцією модерних творів у польській, французькії! та німецькій лііературах.

Цінннм літературознавчим внеском є реисішіч творів О.Олеся сучасниками (N1 Сріблянськпґі, М.Р'тнан, І.Франко ), покоління 20-их ( М.Зеров, ІІ.Филижшнч, В.ІІеіров ), листування письменників початку століття, оскільки воно демонструє рівень усвідомлюканості різноманіття пошуків кризової доби.

Широко використовуємо положення і праць українських дослідників Н.Костенко, Н.Чамати й М Судимії для витворення еволюційної лінії розвитку систем віршування' і прийомів ритмічного варіювання; частково -результат спостережень пал поетикою, здійсненими О.Ііілецьким, Д.Чижсвським, Т.Сільмдн, В.Жирмунськнм, МБондарем, О.Гнаткж, школою "нових ріиоріь'', М.Фуко, Н.Фраєм, матеріалами міжнародного симпозіуму "Симводісппніиіі рух у діїераіурах європейськими мовами" ( Нікіарсзі, 1982 ), Пра кгігіна ціпнісі і, роГюія та її апробація. Результати роботи можуть бути використані в процесі викладання вузівських курсів теорії та історії української дїгф.чіури, при чиганні спецкурсів та спеисеміпарів, створенні методичних посібників. За»альнІ положення і -висновки мають певне значення для осмислення важливих літературознавчих проблем, зокрема, методів оітсу звучання поетичних текстів, особливостей формування смислів V ітсгнчішх іекстах. специфіки модернізму о українській літературі.

Основні положения й висновки дослідження шаіішди НІ'шбраЖгіНИЯ З доповідях та виступах па чиіших наукових конференціях у Рівненському педагогічному інституті ( 1904-1996 ), на міжвучівськич иаукоміч

конференціях в Одесі, Рівному, Херсоні.

Структур» робиш. Дисертація складається іі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії та додатків ( умовні позначення до ритмічних счем, нерелік форм силабо-тотчинх цочмірш, таблиця меірнко-еірофічного репергуару чотирьох опублікованих 'збірок ) .

За основу структури дисертації взяю запропоновану Р.ішарденом систему рівнів виявлеиості художньої ідеї тексту або метафізичної якості, як назвав її дослідник. Згідно і феноменологічною теорією Р.Інгардена поетичний свії автора формується повторюваним способом пред"явленн;] предметі ( иу^ЦсІу ), шо "показуються" шаром семаишчішх одиниць і риімічшш виокремленням ( Іпуапіеи Гї. О сі/іеіе ІІІегаекілі - \Уагеуа\уа, І9МІ ) Відповідно перший розділ присвячено спосіереженням над характером звучання поетичних текст Олександра Олеся; другий та ірегііі -особливостям пред"явлення обратної системи.

Термінологічний інструмент, що пикористогіуеіься н роботі, поданий у такий спосіб: 1) терміни, стосовно об’єму наповнення иміх точаться суперечки ( символ, декаданс ), окреслюються у исічпі при розіляді існуючих у диературоліавсгві теорій; 2) термінологія, перейнята ратом іі методологічними підходами, пояснена здебільшого у примітка* до іексіу роботи; 3) введені дисертантом робочі терміни пояснюіоіьсії у «етшич іауваіа\' до кожного і розділів, в якому ними оперовано.

ЗМІСТ РОБОТИ .

У всіупі вмоппкжуаься вибір теми, нкгуальмісіь дослідження визначав іься його меіа, меюдологічпі засади Вступ міегиіь також стислий виклад сучасних теорій поетики худолньою тексі у, рецепції

7

доробку О Олеся в українському літературознавстві. З метою (мінімального з ’ясування поглядів на особливое і і модерну як методу подаємо тракгуваня піїчнзняпих і зарубіжних вчених.

Розділперший. ЗВУЧАННЯ: ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ФОНІКИ, РИТМІКИ ТА МЕЛОДИКИ РАННЬОЇ ЛІРИКИ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ.

Розділ присвячений обгр\ніувапню тези про значимість шару звучання для формування смислу в поетичних текстах лірики Олександра Олеся. Спостереження ведуться у трьох напрямках, ідо виявляюіься на ньому рівні структури, а саме над просодією, ритмічними варіаціями метричною тину і мелодикою.

Повтори звуків діють як ( І ) експресивна ознака, тобто наявні у певних відтинках ( алііератиші плями ) і перетворені на прийом акцентуації словесних значень слів, та ( 2 ) організаційна - характер асонансів і повтори опорних приголосних у певних позиціях стають засобом, що поєднує рядок у цілісіь. Тому алітерації одного звуку працюють у площині здебільшого одноїо-двоч рядкіп, за винятком випадку задученості до алігератншіих цдям з іншою функціональною роллю.

Дотримання ії руйнування порядку чергування голосних ( в основному Олесь вживає поєднання лекторії) голосних внсокоіО й низького піднесення) викорнсговусться як прийом , що підтримує нлавиісп, ( монотонію ) руху мелодичної хвилі або ж вияекравлгоє місце зламу її плавності ( “В квітках була душа моя” ). Асонанс» діють здебільше) о на рівні' організації рядка, строфи, злоемієчуючи просторове розташування звукового потоку. Участь у експресивному увиразненні певного семантично изжливою відіинку' мінімальна ті підміну від повторів приголосних.

Просодичними засобами Олесь тношггь високу звучність (мелодійність ) могноіо потоку'в іюенпному тексті, не пов'язуючи ії безпосередньо із зиачеингшім шаром: <]мр.ууьться ."музика1' поезії. ’ ‘

Проте просодичні засоби, впорядковуючись через морфолого-сиїпаксичне вираження і а накладаючись на згармоиізонану систему чергування акцептованих та неакцептования позицій, водночас активно залучаються Олександром Олесем до творення наскрізною мелодичного руху, який міметичпо виражає експресію плину відчуттів. Поет зумів витворити сильне та слабке ритмічне акцентування. Перша модель полягає у вибудовуванні мелодичної кульмінації декількома типами ритмів водночас ( “Душа моя -пустка холодна й німа”, ‘Нестися б ішачу, леті і и б крику” ). Друга - у накладанні ритмічної варіації одного з типів ритмів на “монотонну” підтримку інших ( “Хіба не бачите, як небо голубіє” ).

Метричний репертуар лірики-Олександра Олеся вказує на те, шо силабо-тонічні розміри працюють як основа, шо забезпечує мелодійнісіь. Ритмічні варіації розміру не досить розроблюються; крім гого, з’являючись , вони відразу ж вводяться у повторюваний ритм позицій даного метричного варіанту через рядок чи у наступній строфі, тобто, згідно з нашою терінологією, впорядковуються, гармонізуються. Схильність Олександра Олеся до впорядкування будь-яких ритмічних варіацій надзвичайно висока; гармонізується навіть позиція “блукаючого” складу ( поезія “І Гро схід сонця, про схід сонця я вже одспівав” ). Спостереження над силабо-тонічшіми розмірами другої опублікованої збірки “Будь мечем моїм (” показують, що вживаються в основному повноударні форми, які для експресивного мелодичного виокремлення не надаються.

Лінгвістичний елемент ( просодичні засоби ) перетворенні! поетом на прийоми вибудувавші експресивної виразності. Розгалуженою сисіемою мелодичних рухів характеризується романс. У дисертації подано перелік найпоширеніших -ціпів романсної побудови, то пригаманні поетові ( градашя висхідного та ішсхідного характеру, кільце, кода ); розглянуто особливості іа чинники, що зумовлюють використання романсного наскрізної о мелодичного

руху як тшргнпиї ознаки ера юрської о віршу. Ллє поезії на громадські теми мають спій “експресивний" малюнок: їм характерне чергування менш іа

більш емоційних частин, тобто описова сірофа змінюється наснаженою риіоричними фііурпми ( “ П міщанськім одіжі та в рідному пінку” ). Ііри мінімальному сірофіючу забезпеченні маємо віддалену аиалшію романсної форми, хоча як іакий мелодичніш ннскрі ший рух і? поступовим нароеіанням чи снилим чідсуічіп. Гаму закиди щодо зловживання романсною формою [і Филииович ). маючи підстави, не і посутніми. Громадська лірика виявляє спробу компонування ораторської о віршу з огляду підмішеної та не)ііикмої Скб'ЧтнВІІОС'ТІ, підкресленого індивідуалізму, який спонукав до тміяскрашіеиня не стану оіГєкту, а найперш позиції ліричної о тероя .

Схильність до ритмічною впорядкування викликає вагому залежність Олександра Олеся від пісенної форми, що чпниіь опір прагненню чіткої ■мелодичної лінії, яка характеризує романс; тому й приклади романсної форм» значно поступаються кількісно творам пісенною характеру.

) Іроіе вагомим с сам притиш досягання експресивної виразності поеіичною тексту поза ріпнем семантичних значень. У його використанні Олександр Олесь лосяг особливої майстерності.

У другому розділі “ЛОКАЛЬНА ОБРАЗНІСТЬ, ТОПОСИ ТА ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ” аналізується семантичний рівень структури поеінчннх текстів. Предметнії світ Олесевої лірики - згідно системи Іти прдетіа лруї иїі шар впявленості поетичного евйу - складає незначне число образів. питаних дисертантом локальними, та повторюваних мотивів, то онгачмютьсч як топосп. Прач^вано їх продуктивність саме ял я передачі

немпоч) - емотивного - значення, що спричинило звернення до термінів

"ерелньові'Ж'.іі поетики. '

• Ріннм лірика Олександра Олеся засвідчує функції!»}иання дев'яін пои-ціркінанг-с .чопч'ів - юиосів: нір року, г.ідтннків доои,'неволі, бороп.Ои,

. г1

емертмівиніаря, сміху-слі), мук-сірал;даві.. Уімлсіїіінешсіь лпкальп.ло іч наповнення, то може варіюватись для уСкмнечення більшої зоучіюсн. примушує зосередиш‘аналіз на зв"я заносі і п відчутною сферою, і обіг, розі ляда і и топосп й локальні обрані як знаки певних емоційних станів, то пов'язуються і) ядерними значеннями слів. Причому _и\валимо, то залучуване емонііше значення отримується словом за су.ііжшсікі, виходячи із вкдюченоеді до опису породжуючої значення емоційної співанії; виокремлена деталі, вказує на відчупя Текст злебільшоїо злсііідчуі.пь взаємозамінність топосів, іх здашісіь до коніаміпації іа оношціііиою введення.Утворюються стійкі нари, що визначають ііросіір персонажів: ніч-ранок, неволя-бороіьба . Більш складні топосії - неволі іі бороіьби - постаю її. на основі , закладенім мотивами пір року та відіинків лоби Серед семи основних мотивів три - а саме: сміху-сліз, емері і-ішиигаря, мук-страждаїшя -здебшишио супідрядні, спрняіоть уточненню основною настрою іл формуванню каналів бажаною сприйняття.

Тональпіспе окреслення мотивів однозначне. “Мінор” виявлений багатіє, що лояснюс частоту вживання топосів весни та ранку-днл. Клішованість представлення сшуаиіґі вказує те іі па відмову иоега віл іидниідуаппапіі за рахунок словеснік значені.. Як наслідок - бідна тропіка, баї а пні риторичні фігури.

Олекеаплр Олесь широко впкорисюьуе МОЖЛИВОСТІ КОМбіїїЛІІ.рППІ. “доокресліоіочн” певним чином як сюжетну сніуанію ( інаніька на породжуючий ПОІІК відчупів момент ), ТіІК І ІМЧаІКОІЛНІ 01,НІ ДОСЛОВССИОТО осмислення відчувань, що відбувається ішлоншпі ііснхолоііі по осі насолод.і-огиди, (фііішятного-неирнііилшого Відтак опозніїііініеіь і!ре.кчавііепіі\ і. поетичному текс і і мої пнів вказує як па ідиіісіі, “к)|)ПіГ іа ‘"р.гіосіі\ іобіо на амбівалентність цудь-якого почуй я (Ііою ланами а іміі>£ не* мелодикою'), так і на доступність людському "я’ розріїняіп їх. 'Іоіилчі \лраі.~іерін)кш.С'.і

упостійненнм емоіипннм значенням, - весна - момент очікуваної радості, зворушення; ніч - мас любовних втіх, і т ім.; спосіб їх представлення дозволяє творити мерехтіння приємних та відлякуючих відчуттів. Топоси можуть використовуватися Олесем як засоби сугестії певного настрою, як аргументи утвердження певних иінностей ліричного героя чи автора.

Локальна образність вводиться до поетичних текстів як складова мотиву, як виокремлений із топосу завдяки включенню до паралелізму, до апострофи образ ( випадок автономізації ), як образ-персонаж.’ Спосіб введення не вносить зміни семантики локального образу, а лише нюанси, регулюючи сугестивну силу образу. Тому образи природи - бестіарій, небо, сонце, квіти -виявляються залежними від топосу зі сталим емотивним значенням й умовним, оскільки вказують на значення топосу, а не витворюють пейзаж , співвідносний із референтним світом автора. Особливо відчутний тиск обраної манери в циклі “3 кримських образів” та поезіях, написаних в Італії.

Залежність від комбінування образу із знаків-детален виявляється у характері мовної організації творів, що мають пізіішу основу, а не наслідування внутрішньою сіаиу людніш ( “ Я ріс в болоті, мов бур”ян”, “Пало мною в’ ються хмари’’). Олександр Олесь,творячи образ-персонаж, іде від деталей до цілості, шо зумовлює неспівпадання зіставлень та трамаїичної форми порівняльного звороту. Саме порівняння постає як рудимент, якого не встигли позбутиея( наприклад, “Постій: душа моя розквітла, Як пташка, крилами тремтить” ). Саме опійні твори виразніше представляють творчу манеру письменника. '

У тексти посга локальні образи приходять уже як сформовані емблеми, несуть із собою сліди попередніх вжитків. Використання алегорій Та символів-емблем із упостійиешім значенням дозволяє притлумлювати лігсралміе слопесне значення, то пов’язане із референтною сферою ,

змішуючи сприйняття в бік емотивого та символічного ( структура словесного значення трактується за І.РІчардсом ).

Тому стверджуємо про тяжіння до знакової передачі емоційного досліду, використання символічної здатності словесних значень, закріпленої літературним чи повсякденним вжитком ( ідіоматика ). Локальні образи та топоси є периферійними щодо творення сюжету; в Олесевій творчості вони здебільшого Надають тональнісного “забарвлення” субтельннм відчуттям.

Розділ третій “КЛЮЧОВІ ОБРАЗИ ЛІРИЧНИХ ТЕКСТІВ".

У розділі визначаються особливості творення сюжету' на семантичному рівні. Ключовими образами він означасгься як породжуюча емоцію сюжетна ситуація; на цій основі в поетичних текстах вибудовується динаміка нюансуючих відчуттів.

Ключові образи забезпечують сюжетну ситуацію, обмежуючи собою простір для експресивної динаміки емоції, шо виникає як напруга-відношення. Сама емоція, абівачентність якої реалізується в антитетпчності топосів, набуває конкретності відносного характеру через стосунок до образіп-ключів. їх у поетичному творі здебільшого два. Поява третього образу, що включається до означення сюжетної ситуації, зумовлена розщепленням одного із двох ключових; зокрема, образ друзів-ворогів щодо ліричного “я” опосередковано втії ;оє стосунок .ліричного суб”скта до образу України, який частково лише представляється образом друзів. Відповідно пісня, душа, серце почасти реалізують інтроспекцію ліричного героя, вняскравлюючи аспект зумисного, мелодраматичного за супто, розщеплення. Наявнісь трьох образів-ключів не ускладнює картину поетичного світу, а вказує на звуження проблематики.

Любовна поезія Олександра Олеся творена в жанрі романсу. Тому жінка-дівчипа Олесепих творів слабко окреслена, позбавлена індивідуального жесту, є слухачем, сприймаючою свідомістю. Любоина лірика поста містить

романси зворушення обожнення, романси-докорн та елегії, сповнені туги за

ЬІ|іЛЧЄШ1М і НСДОСЯЖІШМ

Для ліричного н-роя романсів зворушепь-обожнеш» причиною ексташчиого стану е поява, вигляд жінки, її прису інісіь. Зворушення може прибирані форми заперечення ншмносіі почуття та самої необхідності жіночої уваїм, стверджено самодостатність кохання. Формально зваблпвіеіь почуття вкладашметьси як а освідчення, іак і в докір; поезії велемовні, вражають наї ромаджсішям орнаменгуючих прийомів ( “Хіба не сонце ги прекрасне” ).

Ьачеиня жінки призвідцею страждань, зрадницею складає основу іноренни групи романсів із прямими докорами та скаргами. Кінцевою метою творів е розчулення й благання нрихнлмюсіі у спосіб навнакн - іексін зберіїаючь адросатність.

Любовні елегії, виявляючи вилив іншої традишї , привіюся її. ДЄ11Ю відмініині оораї жінки. Романтична єдність елеіішшх "я” та “ти”, виражена об ’єднуючим займенником “ми”, не долас,проте традиційного зображення іероіпі як пасивної особи; остання втягується в ршуал поєднання чоловічого та жіночоїч» начал, але не набуває характеру, існує підпорядкування почуїтю

ІііШОІО.

Нідіак вирізняються тиори "Небо блаките, зелена земля" та “Не жди докорів іа погрн”: поетичні тексти є не монологами ліричного героя, а

рсиліками-відповідями на мовчання чи жести жінки. >

Обраі пісні-сдова поєднує два рііко нрошсіанлеїшх, відокремленії'; значення: пісні як вираження інорчої супюсіі, чупем.ї вразливості людини та пісні як кулмурного здобутку нації. Останнє значення спізвучне до декларованих народнинтіюм тем оспівування функціональної о баїаіства мови, актцтігунання сіражденіюсті розвитку літератури ( "О слово рідне, орле скучнії”, “1 Іе слів мені, а стріл крилатих, вогняних” ).

и

Активність ліричного іерол у підношенні “я"-пісня розночипа( ться лише у момент втілення чуття у сніп; за музою чи будь-яким зовнішнім чинником лишається врачсати, забезпечувати можливості чуттєвого жнпя. У деяких текстах образ- мотив пісні замінено паралельним мотивом гри на музичних інструментах, що використовується для декларації морального вибору ліричним іероєм свого місця в суспільному ЖІІПІ.

П ієрархії цінностей поета образ краю-Украіни стоїть више за образ народу, хоча обидва розгортаються у схожих мотивах та прийомах. Народ як складова краю почасти підпорядковує обрач України як локальний для змалювання тла розвитку сюжету; образ народу піддається слабкій рефлексії. Поезія “Промінь в темряві руїн” розглядається як свідчення бачення структурованості народу. Принцип поділу на трупи всередині народу вказує на залежність віл романтичного світогляду її традиційних для української культури ієм: божевілля-пезсвідомления, національної зради, митня-нророка.

Доводиться визнати, що ні образ народу, ні обрач України не творять повнокровних характерів; персоніфікуючі мотиви позбавлені оригінальності (Україна - маїи-сирота, жебрачка, несплатами небіжчиця ) ; декларативне підпорядкування щодо них ліричного героя має перверсііїниіі характер, наслідує референтний світ, але міиімапізусться його внрачююсуб'ектністю.

Сфери просторового вияву с\б’єктносіі ліричного героя залежать гід суміжносіі із певним обрачом-темою в рамках тексту: підношення “ліричний герой - жінка” визначає любовну тематику; образи краю чи народу вводять до тематики громадянського суспільства; стосунок до образі» музи та елова-нісиі творитиме простір особисгісиих пошуків, образи серця та дviiii иадякль можлнвосіі об'єктивізації самоаналізу.

Сюлсті ситуації лише онтлкнь емоніч» чи почуття; Олесь послуговуємся й прямим па тканням ( “Зрадила іа, що любила" ). Отже, досліджується й осмислюється поетичними засобами індивідуальна

чуттєвість у різноманітних нюансах. Автор використовує нескладну структуру із певними модифікаціями.

Дослідження завершується такими ВИСНОВКАМИ.

Естетичний досвід періоду початку XX століття засвідчує: відсутність змін у світобаченні бумовлює безплідність мистецьких експериментів. Утакому випадку втрачає грунт твердження про переломний характер тієї епохи. Постать Олександра Олеся є досить цікавою, оскільки ліричний тни його обдарування вимагав іраннчної щирості н довіри до свого хисту, омошіеаої текстуально.

У ритмічній організації текстів Олександра Олеся спостерігається опертя на тювноударні стшабо-тошчні розміри та вільне оперування доповнюючими ритмами, що створюють інтонаційний рух здебільшого пісенного типу -повторюваного у строфах - і романсового - наскрізного, з виразними кульмінаціями. Певно, почерговісгь піків та спадів емоційної напруги була найадекватнішою для перебігу відчуттів автора.

Багатозначності смислів Олесь не прагне, наслідує динаміці емоційного РУХУ- .

Просодична виразність текстів не є свідомо формованою якістю, як і в романтиків початку XIX століття. Проте значимою видається паралельність ритму акцентованих та риіму лінгвістичних елементів. Оскільки таким чином закладаються підвалини до звільнення від силабо-іонічного принципу як домінуючого. ■ ’

Локальна образність виявляє залежність від моралізуючого розподілу відчувань за найпростішим принципом. Семантика -голосів, які набувають здатності конденсації до образу-знаку, елементу-деталі, залежить від закріпленою емотивного чи символічного значення в літературних текстах попередників. Тобто поет враховує швидкість відчитування цих значень, прагнучії сформувати враження читача, сугеруваїи певний настрій.

Символізм Олесевих текстів за деякими домінуючими прийомами перебуває в полоні фольклорної поетики ( спосіб вибору епітетів, надавання переваги характеротвореиню за рахунок дії, переваїа пісенної форми ) , але суміщеної із умінням творити комбінований символ иа основі відсікання одного із значень. Відчутна тенденція до знакового відтворення експресії може суміщатися із декодуванням ( ‘Пожовклий лисі влетів в моє вікно " ), чітким відмежуванням паралельних, розгортуючих образів ( “І Ія горн високі, на срібло снігів'"). Усе не свідчить про дотримання логіки побудови сюжету, яка не мінімалізустося радикально іншими засобами. Названі тенденції ближчі до. позитивізму та романтизму; Олесь цінує сюжетність, ясність та доступність у сприйнятті при творенні.

Водночас темою твору с завжди емоція, настрій, враження певного моменту, що лає підстави О.Біленькому' говорити про імпресіонізм. Відтворити емоційний шар враження дчя поета можливо лише у системі відповідностей, опосередковано; найкраще до цього надається “музика" поетичного тексту.

Вагомість враження перебуває у відповідності із усвідомлюваною значимістю індивідуалізму людини, а п поетичних теїстах виявляється через граничний суб”єктивізм ліричного героя та повторюване струюурування творів на основі ситуації, сформованої обмеженим числом ключових образів. Домінує романтична структура приєднання до сітльиішої сутності.

ЇГедосягзльність декадентського світовідчуття зумовлена перш за все перебуванням ліричного гсро$ в моменті поставання буття, напередодні здійснення мрій. І Гаді я пов'язується із ідеальною Україною, із прихильністю жінки, із довірою друзів, повагою до поетичного ( інколи пророчою ) хисту. Тобто перед нами випадок декадентських психологічних явиш ( за Т.Валас ).

Постромяігпічні тенденції виявляються в частині творів, ключовими образами яких є Україна, край, народ. Иароднииькг. риторика в поєднанні із

логічністю розгортанії)) поетичної думки перешкоджає домінуванню настроєвого шару іі суб’єктивності ліричного героя, хоча поетичні принципи ашора зазнають незначного пристосування до народницької традиції.

Лірика Олександра Олеся засвідчує момент змін у світобаченні. Поет не тратив віри >• надприродне, яке реалізується' в людських відчуттях. Природний сші тільки паралельний людському, тому е відповідником, знаком. Відтак дня зображення певних сфер буття Олесь вдається до мімезису (інтонаційне копіювання динаміки відчуттевих змін ), а щодо інших корнстає із символізації (вказування через тотюси іі локальну образність на "кольори” емоції).

Мистецтво не сприймається як наслідування референтного світу, лите емотивного - душевною ; але мистецтво й не постає як осяяння, окреміш свїг уяви й істини.

Логіка викладу в текстах Олеся інколи доповнюється існуванням окремого сюжету, що передається знаками - гопосамн й локальними образами. Процес позбавлення від впливу літерального рівня словесних значень недовершений: або архаїчний ( випадки декодування ), або яеяскравиі'і ( збереження паралельних образів ).

Часова форма розриву тягдосгі традиції не відчутна; розмежування між минулим, теперішнім та майбутнім чітке, минуле навіть включається як обов'язкова умова виникнення елегійного настрою.

За виразно відчутного плекання індивідуалізму ,* чуттєвості в літературі початку XX століття, і, зокрема, поезія* Олександра Олеся, заперечення традицій бачиться непріоритетніш прагненням. Через входження до українського літературного процесу інтелігенція часто національно самовизначалася. Експерименіуваніш з формою ще не мак підстав із-за невиробленості класичного канону в українській поезії ; якщо й наявне, то як апробація досвіду, засвоєного в іншій культурі, а українській мові, що.

і»

врешті, сприяло виробленню гнучкості поетичного вислову, Відтак кожен пост щоразу опиняється в ситуації першоосвоювача вражаючих здобутків усного письменства, підпадає під значний вплив фольклорної поетики, яка, зважаючи на розрив тяглості літературного розвитку - між старим і новим письменством, наприклад,- забезпечувати єдність української культури за власними принципами.

Вважаймо модернізм Олександра Олеся, виходячи з його принципів, поміркованим; однак відчутним на тлі попередньої познтнвістичної доби.

Основні положення дисертації відображені в таких, публікаціях:

1 Мотик взаємин з музою в ‘'Ритмах” Лесі Українки \\ Леся Українка і сучасність. - Одеса, 1993. - С. 94-96.

2. Романсна форма першої збірки Олександра Одсся \\ Сучасна

філологія : проблеми, пошуки, знахідки : Випуск третій. - Рівне, 1995. -С. 10-14, -

3. Раніш лірика Олеся та проблема модерністичних пошуків в українській літературі \\ Актуальні проблеми вивчення теоретико-пітературигшвчик дисциплін у віішнх навчальних закладах. - Рівне, 1995.-С. 108-110,

4. Рання лірика Олександра Олеся ( особливості поетики ) \\ Поетика

художнього тексту : Матеріали доповідей і повідомлення. - Київ-

Херсоп, 1996.-С. 269-270.

5. Розцінок Шеиченкових традицій у поетичних творах Олександра Олеся \\ Тарас Шевченко і сучасність: Збірник матеріалів і те* Міжнародної науково-теоретичної конференції 21 грання 1996 року. -Рівне, 1996. -С. 158-162.

6. Віра. Щирість. Ідеал. ( на матеріалі гворчосіі Лесі Українки та Олександра Олеся ) \\ Леся Українка та національна ідея: Збірник статей. - Київ, 1996. - С.

7. Кольори в ранній ліриці Олександра Олеся \\ Сучасна філологія: проблеми, пошуки, знахідки. Випуск четверній. - Рівне, 1996. - С. 26-31.

2(1

SUMMARY .

Tkhomk R. Features of prctnodem poetry’s poetics in the beginning of XX century : Olexavder Oles’s early lyric works. Dissertation for candidate degree of (ilo)ogical sciences on speciality 10.01.06. Theory of literature.The Shevchenko Kyiv University, Kyiv, 1996. ' '

The dissertation i$ a manuscript. Poetic principles of Olexander Oles’s lyric works in the context of the literary, epoch of shifts in the systein of thinking, taste and aethetics canon ate researched in the dissertation. The candidate for degree has determined the structure or poetic world of Oles:s works ( prosody, semantics of images ), 'functions of ifs elements and there connection with traditional poetic forms. T he conclusions about aethetic peculiarity of poetry and changes in thinking manner.

Key-wonJs : premodcrn poetry, prosody, topoi, locate image, key-image, symbol-emblent.

Тхорук Р. Особенности полики премодсрнистскон поэзии начала XX столсгия : ранняя лирика Александра Олеся. Диссертация на соискание

ученой степени кандидата филологические наук то специальноеги 10.01.06. -теория лнгершуры.

Диссертация явяяегся рукописью. И диссертации исследуются поэтические принципы лирических произведений Александра Олеся в контексте литературной эпохи изменении в системе видения мира н мтшеиня. пкусов, эстетических канонов. Диссертант определяет структуру поэтическою мира протпелеимй Олгеч ( просодия, семантика обрачов ) , характер функционирования ее элементов, а таь'жг; их заикотость (>г

' традиционных поэшческ!!* <{юрм. Выводы об эстетических особенностях 1ЮЭ11Ш и изменениях способов осмысления мира.

Ключевые слова : прсмодеринстская поэзия, просодия, юноеы, локальный образ, ключевой образ, символ-эмблема.

22