автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Праславянский гидронимный фонд междуречья Западного Буга и Случи

Полный текст автореферата диссертации по теме "Праславянский гидронимный фонд междуречья Западного Буга и Случи"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

> од

Ш< 1998

ШУЛЬГАЧ Віктор Петрович

УДК 808.1-311.5

ПРАСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ПДРОНІМНИЙ ФОНД МЕЖИРІЧЧЯ ЗАХІДНОГО БУГУ І СЛУЧІ

Спеціальності: 10.02.01 - українська мова 10.02.03 - слов’янські мови

АЦТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Відділі лексикології, термінології та ономастики Інституту української мови НАН України '

Офіційні опоненти: дбктор філологічних наук, професор . Багмут Алла Йосипівна,

. завідувач Відділу теорії та практики мовної . комунікації і соціолінгвістики .

Інституту української мови НАН України

доктор філологічних наук, професор Отін Євген Степанович,

завідувач кафедри загального мовознавства та історії мови Донецького державного університету

доктор філологічних наук, професор ГІещак Марія Михайлівна, завідувач Відділу лінгвістики. Українського мовно-інформаційного фонду НАН України

Провідна установа- Одеський державний університет

ім. 1.1. Мечникова, кафедра загального . та слов'янського мовознавства

/Г П

Захцст відбудеться !.... грудня 1998 р. о .... год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172,01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук в Інституті мовознавства. ім.О.О.Потебні НАН України,(252001, м. Київ, 1, вул. Грушевського, 4).

• 3 дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мовознавства

ім. О. О. Потебні НАН України (м. Київ, 1, вул. Грушевського, 4).

ІЗ

Автореферат розіслано.......листопада 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук, професор

ОЗЕРОВА Н.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження. Реконструкція праслов’янського гідронімного фонду є однією з найактуальніших проблем у студіях із слов'янської ономастики, оскільки вона тією чи іншою мірою дотична до не менш важливої проблеми - етногенезу -слов’ян (пошуків їх прабатьківщини (прабатьківщин?), міграційних процесів, стосунків із сусідніми народами в ранньоісторичні часи та ін.). Успішне її розв'язання “дозволило б'природним чином окреслити межі давньої Славії без насильства над фактами, без підгонки їх під теорії, побудовані на мізері фактів, і т.д.” (Р.М.Козлова). Фундаментальних праць з цієї проблематики ще не написано, хоч пошуки в цьому напрямі вже розпочаті. Так, реконструкції старожитньої гідронімії басейну Сожу присвячена дисертаційна робота Т.М.Богоєдової (Білорусь). Дослідниця відновила значний шар потамонімів (160), які з більшою чи меншою мірою ймовірності можуть кваліфікуватися як праслов’янські. Встановлення найдавніших структурних типів гідронімів, реконструкція праслов'янського фонду - одне із завдань, поставлених О.П.Карпенко в роботі “Гідронімія Центрального Полісся на загальнослов’янському тлі”. Як стверджує дослідниця, “лінгвістичний аналіз спрямований на реконструкцію праслов’янського гідронімного фонду в найповнішому обсязі” (див.: Автореф. дис.... д-ра філол. наук. - К.,

1996. - С. 11). Увага праслов’янському прошарку гідронімів приділена в дисертації “Гідронімія Середнього Дніпро-Бузького межиріччя” В.В.Лучика. Автор прагне простежити архаїчні ознаки цього хронологічного зрізу водних найменувань на всіх мовних рівнях: лексико-семантичному,' структурно-морфологічному, словотвірному, фонетичному. При цьому паралельно наголошується на семантиці твірних основ; крім власне "водної”, “у найдавніші часи мотивуючими досить часто виступали інші актуальні властивості об’єкта чи навколишньої місцевості: об’єктно-просторові, кольорові, Чуттєво-сприй-мані, наявність тварин, яким поклонялися, та ін.” (Див.: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук. - К., 1995. - с. 18 - 19).

Поняття фондової ономастики (топонімії, гідронімії, антропонімії)

*

актуалізується в одній з останніх робіт О.М.Трубачова1. На думку автора, можна сперечатися щодо об’єму поняття фондова ономастика, але мова

1 Трубачєв О.Н. Праславянское лексическое наследие и древнерусская лексика дописьменного периодаЮтимология 1991-1993. - М., 199£. - С. 3 - 23.

повинна йти про архаїчний, непродуктивний шар утворень. У принципі ця теза є повторенням однієї з характеристик'давньослов’янської гідронімії, виділених

О.М.Трубачовим у його монографії. “Названия рек Правобережной Украины”. Так,' на карті № 11 цього дослідження старожитні слов’янські водні назви охоплюють частину Середньої Наддніпрянщини, центральну частину бас. Прип’яті (Уборть, Горинь і сусідні райони)" Кілька гідронімів з ознаками нерегулярності, непродуктивності структури, з відсутніми чіткими зв'язками в лексиці східнослов’янських мов фіксуються на Верхньому Дністрі й Лівобережжі' Дніпра. До ендемічних віднесено автором Ка-/Ко-, Су-префіксальні похідні, , архаїчні основоскладання (Радоробапь, Чамишель), назви типу Рубча, Глумна, які локалізуються на південь від Прип’яті і на захід від Дніпра. Тези

О.М.Трубачова були розвинуті в книзі І.М.ЖелєзНяк “Рось і етнолінгвістичні процеси Середньонаддніпрянського Правобережжя" (К., 1987). Тут ідеться, зокрема, про семантичну „архаїку гідрооснов, залишки іншомовних впливів праслов’янського періоду (наприклад, балто-слов’янська взаємодія), а також про праслов’янські типи гідронімів, утворені семантичним способом від апелятивів на позначення тварин чи рослин без гідронімних деривативних ознак. Зважаючи на сказане, в басейні Росі до праслов’янських віднесенч 11 гідронімів,

• * - * ■

Теоретичні проблеми й методика вилучення праслов’янського стратуму в білоруській- ойконімії розроблені Р.М.Козловою. Як зазначає дослідниця, “вироблені порівняльно-історичним мовознавством принципи і критерії відбору лексичних старожитностей і їх етимологізації є корисними і для розв’язання завдань ойконімічної стратиграфії. Ойшнім при всій складності процесу його виникнення, як 1 апелятивне слово, несе певну інформацію про час його виникнення”2. Р.М.Козлова детально зупиняється на характеристиці фонетичного оформлення слова, моделі, географії похідних і особливо наголошує на реконструкції праслов’янських генетичних гнізд - найбільш надійного джерела, за яким можна простежити історію формування й функціонування праслов’янського слова.

Методика реконструкції праслов’янських двоосновних особових імен розроблена польським дослідником К.Римутом. ' На його думку, до праслов’янських імен-композитів належать такі, які зафіксовані не менше, ніж у двох слов'янських мовах, або ті, складові компоненти яких повторюються в різних іменах і в різних мовах. К.Римут наголошує на зіставленні структурних

! Казлова Р.М. Айканімічньїя старажьітнагці Беларусі// Беларуская лінгвістика, 1994. - Вып. 44. - С. 34-42.

моделей імен, спробі їх хронологізації. При цьому, як і в авторів ЗССЯ та SP, нижньою межею реконструкції приймається VII - VIII ст. н.е.3

. Таким чином, запропоноване нами дослідження є логічним продовженням пошуків попередників у цьому напрямкові. Під прагідронімом ми розуміємо потенційно живе слово, реконструйований предок існуючих чи історично засвідчених водних назв; його сучасні рефлекси можуть розцінюватися як прояв певного стану мовної еволюції на всіх її рівнях.

Мста дослідження полягає в тому, щоб представили по можливості вичерпний реєстр праслов’янських гідронімів окресленого регіону з реконструкцією їх базових праформ, умовно приурочених до нижньої межі праслов’янського періоду. В зв’язку з цим у роботі пропонується теоретичне обгрунтування й практичний розв’язок таких завдань:

1) обгрунтування лінгвістичних критеріїв вилучення праслов’янського гід-ронімного стратума та з’ясування статусу потенційного прагідроніма;

2) реконструкція праслов'янського шару гідронімів межиріччя Західного Бугу і Случі (п. Горині);

3) встановлення генезису назв, які не мають загальноприйнятих етимо-

логій, і тих, які ще не етимологізувалися у фаховій літературі. Поставлені завдання розв’язуються лише лінгвістичними засобами, фрагменти історії, географії, археології та ін. наук залучаються як допоміжні. ’

Матеріалом для роботи послужили назви' водних об’єктів - річок, струмків, озер, боліт, ставків тощо межиріччя Західного Бугу і_ Случі, відображені в “Словникові гідронімів України”, зібрані під час експедицій (1987 - 1989 pp.), в результаті анкетування (1985 - 1996 pp.), вилучені з різноманітних картографічних (ЦНБ України ім. В.І.Вернадськош), архівних (фонди державних архівів Волинської,^ Житомирської, Ровенської областей, Російського військово-історичного архіву у Москві), історикостатистичних, літописних та ін. джерел, а також Ономастичної картотеки й Ономастичногс архіву Інституту української мови НАН України, топонімічної картотеки кафедри філології і народознавства та .топонімічні матеріали кафедри української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки, топонімічні матеріали Бродівського краєзнавчого музею Львівської області.

Матеріал подається у вигляді етимологічних статей, розміщених за праслов’янською абеткою.

1 Rymut К. Metoda rekonstrukcji zasobu praslowianskich imion dwuczlonnych-//Anthroponymica Siavica: Vorträge der I. Internationalen Konferenz zur slawischen Anthroponomastik/Hrg. von W. Wenzel. - Leipzig, 1993. - S. 2! - 30.

В основній масі випадків слов’янська гідронімія не має документальних свідчень, особливо раннього історичного чи доісторичного періодів. Промовистими іцоДо хронології відповідних фактів у такому разі є власне лінгвістичні показники. Так, при реконструкції праслов'янського апелятивного фонду укладачі ЗР, наприклад, наголошують на морфологічній будові,. апофонії, наголосі (акценті), семантичному аналізі, хоча, одная, досить часто доводиться мати справу із слов’янськими новотворами, які постали паралельно й незалежно на грунті окремих слов’янських мов. Частково перелічені фактори можуть залучатися й при реконструкції праслов’янського гідронімного словника. Пор., наприклад, псл. *І^ку, -ь\е (: укр. р. Луква п. Дністра, варіант ¿икіеи1) - промовисте свідчення функціонування й-іменної основи, невідомої, здається, в апелятивній лексиці, або псл. *Рыу, -ъуе > укр. р. Іпатва в бас. Горині, яка традиційно зараховується до ілліризмів. Беручи до уваги сказане, при відборі фактичного •матеріалу, його лінгвістичній експертизі стосовно хронології слід послуговуватися спеціально виробленими, методологічно вивіреними критеріями, на основі яких можна було б реконструювати корпус слов’янських топонімних (гідронімних, ойконімних, антропонімних тощо) старожитностей. , ‘ '■■■.■; . .

Специфіка сучасного стану' дрслідження праслов’янської мови і слов’янських старожитностей полягає у тому, що лінгвістична реконструкція завдякй її надійності стає найефективнішим знаряддям (Вяч.Вс.Іванов, В.М.Топоров). Тому з-поміж лінгвістичних метода перевага в роботі надавалася порівняльно-історичному (точніше, за словами О.М.Трубгчова, -інтегрованому методу»';куди входять генетичне порівняння, внутрішня реконструкція, структурна типологія) і лінгвогеографічному методам. Фактичний матеріал відбирався за методикою, в основному розробленою й успішно апробованою для апелятивного словника. Перш за все, відкидалися так звані “молоді гідроніми” (запозичення типу Фоса, Тама, Біндюга, Бурт та ін.; багатоафіхсальні похідні на зразок Любичка, Кисяянка, Купалівха, Мочулянка, Лубиївський тощо; відоґжонімні та відантропонімні деривати, як-от: Батятичка ~ с.Баштичі, Бишівський потік ~ с.Бишів, Боб’ятинка ~ с.Боб'ятин, Горпинка ~ с.Горпин, Мадярки ~ с. Мадярки і под.) і формувався реєстр давніх утворень. До нього увійшли як чисто кореневі, так і різноманітні похідні, утворені за архаїчними словотвірними моделями (часто - на апелятивному рівні), яким властива архаїчна гідронімна семантика (на рівні основ), подекуди - рання фіксація в історичних джерелах. Зважаючи на те, що іноді важко відрізнити нове слово, утворене за старою моделлю, яка продуктивна до сьогодні, від

давнього слова, яке виникло в праслов’янський період, до реєстру могли потрапити окремі.прагідроніми, утворені вже після розпаду праслов'янської єдності. Іноді реконструкція базової праформи грунтується винятково на українському гідронімному матеріалі, що пояснюється як станом джерел, так і може підтверджувати тезу О.М.Трубачова про первісне діалектне розчленування праслов’янської мови і його думку про ймовірність праслов’янських лексичних діалектизмів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що Ь ньому вперше в українському мовознавстві етимологізується давньослов’янський прошарок гідронімів межиріччя Західного • Бугу і Случі за спеціально розробленою методикою. Виходячи з критеріїв вилучення праслов’янського ономастичного стратума, на цій основі реконструюється фрагмент праслов’янського гідро-німного фонду. Запропонована методика дослідження, яка передбачає вивчення водних найменувань не ізольовано, а на широкому слов'янському тлі, дозволила по-новому підійти до етимології чималої кількості гідронімів, які не мали надійного тлумачення або пояснювалися як запозичення; п науковий обіг уведено значну кількість нового фактичного матеріалу, який вперше отримав відповідну лінгвістичну інтерпретацію. В теорію й практику етимологічної роботи вводиться поняття “детермінативний комплекс/детермінативна група” як компонент структури праслов’янського слова, один із засобів лінійного розширення індоєвропейських дієслівних основ на голосний або сонант. •

Наукове значення дисертації, її практичне застосування. Терретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній розроблені критерії й методика вилучення старожитньої слов'янської гідронімії, якими можна керуватися при реконструкції праслов’янського гідронімного фовду. Пара лельно з цим розглядаються важливі, проблеми праслов’янської деривації, зокрема знаходить подальший розвиток теорій детермінації, порушена в працях Е.Бенвеніста, Г.А.Іллінського, P.M.Козлової, Е.А.Макаєва, О.С.Мсль-ничука, Ф.Славського, О.М.Трубачова, В.М.Топорова, Х.Шустера-Шєвца та щ. Результати дослідження можуть. знайти практичне застосування при укладанні словників праслов’янських ономастичшя старожитностеіі; реконструйований при цьому корпус прагідронімів, який нараховує понад 600 одиниць, може розцінюватися як фрагмен’г до майбутнього Словника праслов’янської гідронімії. Висунуті в дисертації теоретичні положення й узагальнення можуть бути використані в порівняльному вивченні слов’янського словотвору, а також можуть знайти практичне застосування при укладанні етимологічних словників слов’янських мов. Фактичний матеріал дисертації

сприятиме доповненню реєстру “Словника гідронімів України” при його перевиданні, ним можна послуговуватися в практиці вузівського викладання, зокрема при читанні курсів із слов’янської ономастики, курсів порівняльної граматики слов’янських мов, історичної граматики раціональних мов тощо.

На захист виносяться такі положення: , .

1. Реконструкція праслов’янського гідронімного фонду здійснюється на основі фактичного матеріалу, спільного для всіх або для кількох слов’янських-мов, іноді - однієї мови, беручи до уваги всі лінгвістичні чинники, які свідчать про його архаїчність: ареал рефлексів, структурно-фонетичне оформлення слова, словотвірну модель та ін. Потенційний прагідронім може характеризуватися наявністю в його структурі детермінативних комплексів - асемантичних елементів, які, як правило, передували власне слов’янській суфіксації.

2. Аналіз фактичного матеріалу дозволив вилучити понад 600 найменувань, які із значною дэлею ймовірності можуть бути віднесені до праслов’янських.

3. Ареал рефлексів переважної більшості прагідронімів спільнослов’янський; окремі з них мають відповідники лише на терені західних слов’ян; для ряду назв знаходяться аналоги лише в південнослов’янській зоні; відношено значну кількість архаїчних локалізмів. .

• 4.'Всебічне вивчення історії кожної назви із залученням максимально можливих "внутрішньослов’янських лексичних ресурсів дозволило переглянути ряд загальноприйнятих етимологій, а також запропонувати етимологічні версії для введеного в науковий обіг нового фактичного матеріалу.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на об’єднаному засіданні Відділу слов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні і Відділу лексикології, термінології та ономастики Інституту, української мови НАН України. Окремі положення і результати дослідження відображені в доповідях на Вчених радах Інституту мовознавства (1992 р.) та Інституту української мови (1997 р.), Шостій республіканській ономастичній конференції (Одеса, 1990 р.), Сьомій Всеукраїнській ономастичній конференції (Дніпропетровськ, 1997 р.), на республіканських наукових семінарах: “Історична ономастика України” (1989 р.), "Ономастика Полісся” (1990 р.), “Ономастика та етимологія” (1992 р.), “Проблеми регіональної ономастики” (1994 р.), “Реконструктивні можливості ономастики” (1995 р.), “Ономастика східних слов’ян” (1996 р.), “Проблеми ономастнчного словотвору” (1997 р.), “Українська ономастика” (1998 р.), на наукових читаннях пам’яті Л.А.Булаховського (1995 р.). З теми дисертації опубліковано наукових робіт загальним обсягом 23,5 друкованих

аркушів. Результати дослідження відображені в авторській монографії “Праслов’янський гідронімий фонд (фрагмент реконструкції)’’, колективних монографіях “Ономастика України першого тисячоліття нашої ери”; “Ономастика України та етногенез східних слов’ян”, наукових статтях і тезах.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списків лексикографічних джерел (512 позицііі), використаної літератури (233 найменування), умовних скорочень. Повний обсяг тексту дисертації - 399 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, мета і завдання роботи, характеризується джерельна база дослідження, аргументується новизна, теоретична і практична цінність одержаних результатів та форми їх апробації, формулюються основні тези, які виносяться на захист.

У першому розділі “Теоретичні засади вилучення праслов’янського гідронілтого .апратуму “ обгрунтовуються й формулюються основні критерії діахронної стратиграфії слов’янської гідронімії. Однією з найважливіших хронологічних характеристик прагідроніма є ареальний критерій. Традиційно під ономастичним ареалом розуміють територіальне поширення певної групи онімів, об’єднаних спільними словотвірними ознаками, або лексем, які лежать в їх основі. На його важливості в ономастичних студіях акцентували, увагу . учасники V Міжнародного з’їзду славістів у Софії (1963 р.) ще на зорі створення Слов’янського топонімічного атласу. Так, наприклад, у відповідях окремих з них на анкету “Основні заздання й принципи побудови слов’янського топонімічного атласу” наголошується: “Географічне розміщення найдавніших топонімних утворень (не лише найраніше засвідчених, але й реконструйованих порівняльним шляхом)... дшго б надійну основу простежити шляхи раннього розселення (слов’ян)” (І.Дуріданов). Про важливість “виявлення структурних типів слов’янських.топонімічних назв, і їх географії” писала Л.Л.ГумеЦька та ін. Проблема функціональних характеристик топонімічного ареалу була значно конкретизована й всебічно опрацьована укладачами Слов’янського ономастичноі*о атласу в процесі підготовки матеріалів і безпосередньої роботи над ним. Зауважимо, що ознаку “ареальна характеристика” слід розуміти як динамічну, тобто таку, яка завжди може коригуватися залежно від повноти наших знань про той чи інший ономастичний факт, .оскільки всі лексикографічні (відповідно й ономастичні)

праці, які е в нашому розпорядженні, не відображають і не можуть відобразити лексику певної мови в усьому її обсязі. Беручи до уваги сказане, враховуючи досвід укладачів ЗССЯ i*SE, можна констатувати: а) загальнослов’янське поширення дільнолексемних рефлексів прагідроніма (або локалізація їх на більшості слов’янських теренів), б) фіксація їх у локально обмежених несусідніх зонах чи в) в одній або двох сусідних мовах при .наявності позаслов’янських (індоєвропейських) відповідників - свідчення архаїчності прагідроніма. Проілюструємо ці тези конкретними прикладами:

а) псл. Kmeja/*Kbnéja відновлюється з огляду на укр. Кнія - гідронім у

бас. Серету л.Дунаю, схв. Kneja, Duga Kneja - гідроніми в бас. Сави. Ймовірність реконструкції' захищається наявністю споріднених фактів інших ономастичних класів: блр. Кнгя - ойконім у колишній Мінській губ., слвн. Kneja, Knija - мікротопоніми, чеськ. Kníje - топонім, кашуб. Кпеуа, 1353 р. -топонім; .

б) для гідроніма Говтва л. Псла л. Дніпра (1105 р. - Гьлта) є паралель у

слвн. Golt — назва джерела при слвн. gólta, goli “прірва”. Ареал рефлексів псл. *Gblta/*Gbl!b можна розширити за рахунок пол. Gielt - лімнонім у бас. Одеру. Про'архаїчність реконструйованої праформи свідчить і її структура: первісне *Gbltb, -а :< *gbltb, -а - похідне з розширенням -t- від основи і,є. *gel- “м’яти, стискати”; .

в)’хронологічна глибина псл. *АІЬа підтверджується герм. Alba, 983 p.,

сюди ж Alba, 1095 р. - у Швейцарії, галльск. Alba та ін. .

Спід’ особливо наголосити на важливості неслов’янських гідронімних (ширше - топонімних)_ відповідників реконструйованим праслов’янським прототипам, перш за все, балтійських, іллірійських, фракійських, іранських, германських тощо. Пор. до сказаноі-о: а) псл. *Skorda ~ лит. Skard-upis ~ макед. A-skordus - гідроніми ~ іллір. Skardus - топонім; псл. *Бегть ~ лит. Sernas, Senna ~ фрак. Еєрцг) ~ дак. Sirmium. Встановлення праслов’янсько-балтійських гідронімних паралелей на зразок псл. *Кь/рь, -а ~ лит. Kulpe, Kulpis, псл. *Кьгтіпь ~ лит. Kurminé, псл. *Кьгть ~ лит. Kurm-ezeris, псл. *Вьгха ■*- лит. Birva,' псл. *Сегь/*Сегь ~ лит. Ker-upé та ін. свідчить не лише на користь глибокої давнини кожного з компонентів наведених пар, а й про актуальність відповідних мотивів номінації в праслов’янський період.

Відсутність апелятианих відповідників - промовисте свідчення архаїки прагідроніма. В деяких випадках при цьому може йтися'про так звані генуїнні гідроніми (термін О.М.Трубачова), для яких потенційно не обов’язкова агіелятивна стадія • (напр.;- псл. *Могіса), іноді реконструкція апелятива

*

зумовлена станом джерел - відсутністю фіксації тієї чи іншої лексеми.в лексикографічних цам’ятках. Ураховуючи сказане, ' в роботі- на основі фактичного матеріалу відновлкнотсья псл. *bezdbbnikb, *éervaxa, *drçzbcb, *gbbií£e, *gbblo, *gyzica, *kl$zbma, *koravica, *leto, *mylovica, *nemyja, *oblf¿a, *<jdola, *çdro, *permçtb, *persuptb(jb), *pobollbje, *роіьпь, *рпкъгпъ, *ръку, *рьтъсъ, *rydlica, *sista, *skorenb, *хъ!р£ь, *sbtoxodb, *sbvina, *si>visa, *sbviiçzb, *sbvortbva, *5ькопъ, *Шь1ъ(-а), *terbptb, *ііпьпіса, *vizbva, *гьМьсь та ін., а похідні від них прагідроніми кваліфікуються як праслов’янські.

Діагностуючим показником архаїчності прагідроніма може бути словотвірна модель, за якою віїг утворений, її повторюваність, або регулярність, в ономастиконах інших індоєвропейських народів (як відбиття типології людського мислення). Пор., наприклад, псл. *Sbtoxodb ~ лит. Simt-upis, Simt-ä-kelis ~ франц. Cent Fonlaitines 1251 p., la Sanfond (історично Centum Fontes, 1229 p., як "forme...une multitude de petites sourses” - грецьк.'Гекатопесса (=Cmo островів) - архіпелаг дрібних островів між о. Лесбос і малоазійським берегом ~ Centum cellae (=Сто хатин) - топонім у давній Італії та ін. Компонент *Sbio-(100) вжитий у наведених прикладах не для позначення конкретного числа, а в значенні “багато” (пор. ще.кирг. беш “п’ять; багато”, кырк “сорок; багато", отуз “тридцять; багато”, тогуз “десять; багато” в складі відповідних географічних назв); псл. *Medjigonje ~ лит. Mëd-upis, лтськ. Mçdus-birze, Mçdus-purvs ~ іллір. Metubarbis (у межиріччі Сави й Драви) ~ д.-франц. Entraigues < *Ітег aquas “entre les eaux”, Tramesaigues <*Inter ambas aquas ~ галльськ. Mëdia-liïnum., “Мілан” тощо.

Структура архетипу. Хронологічна глибина реконструйованого прагід-

• роніма не може бути задовільно прокоментована без належної уваги до його фонетичної й словотвірної будови. Йдеться, наприклад, про наявність у складі його похідних формантів, які давно втратили свою продуктивність. У такому разі для з’ясування лінгвістичного статусу потенційного праслов’янського оніма головною засадою діахронної стратиграфії виступає етимологічний аналіз. Він допомагає встановити і час появи назви, і її етнічну належність за тими мовними законами, які в ній відклалися (Р.М.Козлова). Пор., наприклад, ймовірність псл. *Секьгпа - > укр. р. Чикаріт в бас. Слову п. Десни, співвідносного з псл. *Cekbrda > рос. ЧеКарда - назва ріки й поселення в колишній Пермській губ., блр. Чакірда - антропонім, псл. *Cemvrda > рос. Чемарда Кузьма, 1628 р. - антропонім, псл. *СеръВь - антропонім > озеро Чеполшево на Новгородщині, псл. *СекъШа > р. Чекалда в бас. Ками, псл. *Cevbrda > укр. Чеверда Герасим - антропонім у козацьких реєстрах, псл.

ЇО

*Секыкъ > Сектіііі - топонім у Боснії і'Герцеговині й под., фонетика і словотвірна будова яких (“мертвий” префікс *Се-, наявність детермінативів у кореневій частині структур - ІьП, іьп, Ы1, відсутність вторинної детер-мінації=слов'ян. суфіксації) свідчить про їх архаїку, як і майже повна втрата апелятивними словниками національних мов відповідних мотивуючих лексем.

. Неможливо без. спеціальної етимологічної процедури пояснити гідроніми на зразок укр. Акра - потік у бас. Дністра, рос. Вакра - озеро на лівобережжі Оки і под., утворених за архаїчною моделлю “префікс *а- + корінь (іменник)”: *Л>/."’¡--Г< *із/сьгд (реконструкція пел. *йкьга здійснена Р.і>Ї.Козловою). Цієї ж структури ще деякі ономастичні одиниці, проаналізовані в роботі, праслов’янська давність яких не викликає сумнівів (*АЬъШа, *АЫс1а, *Аіьг-ца, *Аіогра). У цьому ж розділі детально описується структура праслов’янських архетипів з прислівником */и- (*ТизіаІь, *ТиЫЫпъ, *ТшьІтіпь, *Ти]ьпуа, *Ти$когь), вказівним займенником *іь- (*8ькопъ, *5ъкъгь]а, *Бьгета, *8ы1ауа та ін.), префіксами *та-/*то-. Останні в спеціальній літературі кваліфікуються як експресивні. Почасти вони вилучаються без особливих труднощів, напр., укр. змущуритися “зіщулитися, зменшитися” ~ щуритися “мружитися”, рос. діал. мутузить “бити кого-н.', рдо-н.” ~ тузить “бти, лупцювати кулаками” тощо. Проте найчастіше, коли це стосується ономастичної лексики із затемненою мотивацією основ, префікс *та-/*то- можна виділити лише в результаті етимологічної процедури. Пор., для ілюстрації, гідронім Макарзпа п. Десни п. Дніпра - субстантивація ад’єктива *Макъггьпъ(]ь)1*такъпы1ъ(]ь). Стосовно кореневої частини вкажемо на ойконім Корзново в колишній Ярославській губ. < антропоніма *Кързьцъ, мікротопонім Кирзенець - на Чернігівщині, із *Къпъпъсъ -та ін.; мотивовані відповідною апелятивною лексикою. Пор. словотвірно пов’язані з *Къггьпа/*къпъпа рос. діал. карзень “припічок уздовж бічної стінки печі...”, карзник “лаз у льох”, кокорзни мн. “підсанки” <*ко-къпьпъ і под. Названа модель на рівні ономастичної лексики підтверджується архетипами *Мо1ъгга, *Мокъ^а, *Макь1ъсь, *МакъЫа, *Матътйа. Враховуючи досвід попередників і наші особисті спостереження, її можна розцінювати як спільнослов’янську, з більшою чи рентою долею продуктивності реалізованою в різних слов’янських зонах. •' ’

У роботі приймається термін детерміншпитшй комплекс, або детер-міиативна група, запропонований Р.М.Козловою. Необхідність у його виділенні виникла при аналізі структури пел. *рйго, Юёпо, *5'иіа, *Еькпіса, *Котьпь(]ь) та ін. Йдеться про один із структурних засобів лінійного розширення індоєвропейських Дієслівних коренів (основ) на голосний або сонант

поруч із детермінацією, префіксацією, основоскладанням тощо. За нашими переконаннями, детсрмінативний комплекс - це стійкий консонантний сегмент, асемантичний за своєю природою, як і будь-який детермінант (розширювач) узагалі, який служив для формування категорії імен. Утворені за його допомогою нові лексичні одиниці зберігали, як правило, генетичну семантику базових індоєвропейських основ, при цьому вона, однак, конкретизувалася в залежності від предметної співвіднесеності похідних, їх закріпленості за тією чи іншою сферою людського буття, тобто перебувала в Динамічному стані.. Оскільки детермінативні комплекси (іноді їх традиційно називають суфіксами) вичленовуються не лише в складі праслов’янських лексем, це свідчить про те, що вони були успадковані з індоєвропейської мови-основи як . словотвірний засіб. При цьому дериваційна активність, а відповідно ,й продуктивність детермінативних комплексів, судячи з попередніх спостережень, на праслов’янському (глибше - індоєвропейському) рівні була неоднаковою. Через те, що поняття детермінативний комплекс є новим, воно вимагає лінгвістичного захисту.

Детермінативний комплекс -tr-: а) цсл. *vitra (слвн. vitra "різки для плетіння”, схв. vitra “шар, стружка”, “гілка для плетіння решета”, чеськ. vitra “різка”) кваліфікується Л.В.Куркіною як "похідне за допомогою суфікса -tra від дієслова *viti”. При цьому для *vitra вказується буквальний відповідник -лтськ. *vTtra “ein Schling-, Rankengewächs”. Сюди варто додати ще лімнонім Вит'ра в колишній Могильовській губ. Наведений матеріал дає підстави для реконструкції і.є. (діал.) *Mlrâ\ б) укр. діал. cimpa “хитра, пронизлива людина, наклепник”, “гуляща, розпутна жінка” реконструюється як *sitra (*sêtro) і членується на корінь *і7- (*sé-), і.є. *si-, *sej[- (*so¿-), розширений консонантною групою -tr-. Аналізована лексема належить до ряду однокореневих похідних на зразок *яІа, *sidlo, "selb тощо і може пов’язуватися з незасвідЧеним дієсловом *siti *”зв’язувати, сплітати”. На його потенційність указує серб, dosir.uti .ve "potiri, оволодіти, захопити”. При цьому, як зауважує Л.В.Куркіна, *siti співвідноситься з *sinpli як *viti з *\'ingti. Щодо вмотивованості значень “хитрий” ~ “розпутний” укр. cimpa пор., напр., семантику рефлексів пся. *krçt-: рос. діал. крутелка “повія” і крутиться “хитрувати, обманювати”. Наявність -/г-розширення обстоюється також у псл. *çlro, *jutro, д.-івд. mitra, piaras.

Детермінативний комплекс -st-: а) псл. *рьть “палець” ~ лет. ptfstas, лтськ. pirksts, p)rsts “т.с.”, д.-прус. pirsten “палець”, д.-в.-нім. first “вістря, гребінь даху”, д.-інд. prsthám “хребет, вершина”, авесг. parsta- “спина” < і.-є. *per-/*pr- + -st- ; б).псл. *bbrstjb (j-ове похідне від *bbfstb) ~ д.-інд. bhrpjs

- ■ 12 . ...

“вістря”, д.-в.-нім. burst, нім. Borste “щетина”, Bürste “щітка” та ін. < і.-є. *Ь (її)er- + -st-; в) псл. *korsta, на думку Р.М.Козлової, - реконструкція без задовільного тлумаченая словотвірної структури. Спроба пояснити його як віддієслівне ім’я (< *£ersti) В.А.Меркуловою не може бути прийнятою, оскільки форми *коша і *iersti взаємопов'язані (генетично), але ніяким чином не взаємовигідні. Стосовно -st- розширення синкретичного і.є. *(s)ker- пор. ще н.-в.-нім harsch “жорсткий, шерехатий”, сер.-.ниж,-щм. 'barst “граблі”. У цьому ж фрагменїі наявність -.н-детермінації обґрунтовується також у структурі псл. *usta, *kustb, *gbrstb,

Детермінативний комплекс -dr-: пся. *bbdn>, за версією укладачів ЗССЯ, віддієслівний прикметник з суфіксом -r- (: *bbd£ti), етимологічно тотожний лит. bu,drus “уважний, пильний”. Сюди ж авест. zaeni-'buöra “дуже уважний, пильний“; пор. також лит. Budrus, Budrins, Büdrys - антропоніми. Первісно *bhudh-ro-. Ми схиляємося до членування xicn.*bbdn> як *Ьь-йг-ь - розширення на -dr-

і.є. *bTi-/*bhu-“надуватися”: *b(h)u-dro-. Щодо опозиції лінійному нарощенню на -dr- пор. лит. budyne “сидіння біля покійника, неспання” (*bu-d-). Цілком імовірно, сюди ж псл. *budra (пор. укр. будра бот. “назва плющоподібної рослини, Glechoraa)”, а *bu-dra, апофонічиий варіант до *bb-dn. -(¿--детер-мінація обстоюється також у структурі псл. *£dro, \drof\dra.

Детермінативний комплекс -kn-і а) псл. *рикпо (: блр. діал. пукно “опук-лість”,’рос! Пукна - гідронім у бас. Великої на Псковщині) ~ лит. pulend ’’віспа; прищик”, Pukn-upis - гідронім. Балто-слов’янська лексична ларалель, у структурі1 якої простежується нарощення -kn-. І.є. *реи-/*роц-І*ри- “надуватися, пухнути”. Як опозицію, що опосередковано підтверджує правомірність нашої точки зору,, пор. семантику рефлексів псл. *рикь\ блр. діал. пук “випуклість, покатість”, “опукла, заокруглена,- підвищена місцевість”, рос. діал. пук “випукла середня частина бочки” г лит, pükys, pukis зоол. “йорж”, лтськ. риіка “вугор”, - похідних з -^-детермінативом; б) псл. *Іькпо “жовте латаття” в ЗССЯ не має задовільного тлумачення. Група -кп- розцінюється як така, складники якої належать різним морфемам, а корінь - з і.є. *іеик-/*Іоик-“світло, світлий”. На наш погляд, псл. *Іькпо, як і лтськ. Іикпе “т.с.”, а також лит. iuknas “з рогами, які стирчать, прямо в сторони”, лтськ. lukns “гнучкий, рухомий”, належать до гнізда i.e. *leji-/*iou-/*l%- “згинати”, а в їх структурі віічленовується'консонантний неподільний сегмент -kn-. Стосовно поділу псл. *Іь-кп-о пор. як опозицію з /¡-розширенням пол. Lek - ’топонім, якому щодо вокалізму кореня ідеально відповідає лит. Luko - гідронім у Галіндії, із *Luk-<

ІЗ

*ІЛ-к-. Детермінативний комплекс -кп- убачаємо також у структурі псп. *1ікпть]ь, *рфпъ}ь. •

• Діагностуючим критерієм архаїчності прагідроніма може виступати власне ономастичний показник - індивідуально-посесивний суфікс наявний у структурі реконструйованого архетипу. Він оформлював, як правило, дохристиянські особові імена-композити. Зважаючи на те, що верхня межа продуктивності цього форманта сягає (за твердженням деяких дослідників) доісторичного чи ранньоісторичного періоду, оформлені ним гйфооснови можуть розцінюватися як потенційні праслов’янізми. До таких у роботі віднесено: *Сапёдь, *ХоІітіг]ь, 'иіотіг]ь!*Ь'шотіуь, *ИепаШр, *Лас!оЬіі]ь,

*Radogostjь, *Каііоїіуь, *5тгоЬуІ}ь, *Вутёг]ъ/5<рп1ф, *ЗігіЬощь, *У$сгтёгр/ *У%£етіуь, *Уісіотіуь/*Уі(1ітіг]ь,*Уііоопць, а також похідні.від гіпокористик: *воііот/ь, *Ка<1опуъ, “Іііоауь. Додамо, що паралельно при цьому почасти від-новшоються й незасвідчені антропонімними джерелами "особові язичницькі імена, напр.: *Иепахїсіь, *Сапір>, *Цийьпй^ь, *ЗезігоЬуІь та ін;

Прагідропім і етимологічне гніздо. Під етимологічним гніздом розуміють систему генетично споріднених слів, об’єднаних навколо стержневого (базового) етимона. Відновленняі генетичних гнізд і дослідження слова в генетичному гнізді "дозволяє успішно вирішувати ряд проблем, пов’язаних із формуванням , структури праслов’янського слова, ставлячи ці проблеми в' контексті того реального мовного середовища, в якому слово сформувалося як одиниця'певної мовної системи. (Р.М.Козлова). Як показує практика, дослідження, праслов’янського слова (оніма) в межах генетичного гнізда, аналіз семантико-словотвірних відношень між його складниками в діахроішій площині часто є найважливішим аргументом стосовно його походження. Маємо на увазі традиційні випадки неувагц до засобів.внутрішньої реконструкції, нехтування мовними ресурсами слов’янських мов, в результаті чого та чи“ інша лексична одиниця кваліфікується як запозичення з відповідного неслов’янського джерела лише на тій підставі, що для неї не знаходять реального слов’янського підгрунтя. В дисертації практичне обгрунтування сказаного ілюструється на прикладі пел. *ВъИапъ/*Ьъ1\>апъ < *ЬъЫа/*Ьъ!уь і дериваційно пов’язаних з ним пел. *ЬъМпъ, *ЬФапь) *ЬФаіь, *Мгаіь, *ЬъЫ$1е, *ЬъЬит>\

Таким чином, до основних критеріїв'виділення праслов’янського гідро-німного стратуму слід віднести фонетичну й структурну будову архетипу,

4 У повному обсязі обгрунтування генетичної питомості пел. *Въ!\’апъ/*Ьъ1\’апъ див.: Шульгач В.П. Праслов’янський гідронімний фонд (фрагмент реконструкції).-К., 1998. - С. 30-33. *

ареал його рефлексів, словотвірну модель, наявність/відсутність апелятивних відповідників, дериваційне гніздо. Підсумовуючи сказане, можна цілком погодитися з Р.М.Козловою, яка. писала, що для хронологічної стратиграфії топо-дімного матеріалу й. реконструкції його праслов’янського фонду важливі всі види лінгвістичного (додамо - в першу чергу) й нелінгвістичного аналізу в їх сукупності. ' •

У другому розділі “Праслов'янський гідронімний фонд. А - І (фрагмент реконструкції)" відновлюється праслов’янський прошарок гідронімів межиріччя Західного Бугу і Случі, встановлюється генезис назв, які не мають загальноприйнятих егимологій і'тих, які ще не етимологізувалися у фаховій літературі. Принципово нові етимологічні розробки запропоновано для гідронімів: Белзець, Британ, Горинь, Грана, Локня, Нобель, Отавии, Тиші, Тая, Утора, Пересута, Прикрин, Пульмо, Іпатва, Серет, Стрий, Сайдак, Свитязь, Тумень, Вижва, Вілія та ін.-Фрагментарно зупинимося на деяких із них.

Назва р. Белзець л. Полтви л. Зах. Бугу генетично співвідносна з літо-писиим ойконімом Белз (1030 p.). Його тлумачили то як полонізований балтизм (із ятвязького bilsas “білий”), то як ілліризм (із *buli-/*buls- “брус, балка”, звідки, мовляв, іллірійський топонім mons Bulsinius) (О.М.Трубачов). Остання версія була піддана критиці Ю.Удольфом. Зіставлення назви м. Белз з пол. belzy (belzy) щ “білитися’’ (О.Брюкнер)відхиленеМ.Юрковським, Я.Д.Ісаєвичем та ін. Не ’можуть бути прийнятими з фонетичних міркувань порівняння цього ойконіма з балтійськими географічними назвами гнізда *bauz-, до яких апелює В.П.НероЗнак. Белз, а тако;к пол. Belzec, Beizyce (південно-східна окраїна Любельського воєводства), Bolzyna (Сандомирщина), Belzec, Belzec - на порубіжних, бойківських теренах (колиш. Золочівськнй пов.) мотивовані географічним терміном (бойк.) бевз, бевза “провалля”, “прірва”, “безодня”, сюди ж похідне бевзина “стрімкий бік гори” < *bvlzb/*bblza, *bblzina з місцевою рефлексацією J > ьі > ел (пол. еі аналогічно Chebn .< *хъ1тъ) замість закономірного для україномовної території / > ьі > ол > ов. У такому разі сюди вписується на правах спорідненості схв. Виїапіп - оронім, оскільки реалізація / > и є натуральною для сербохорватських діалектів. Логічно залучити до списку похідних від *bblz- ойконіми Булзинское і Мало-Булзинская в колишній Пермській губ. < *ВьШпъ (кореневе ул < ьі пояснюється тут наявністю лабіалізуючого середовища позицією після лабіального приголосного). Можливо, сюди ж і оронім Бозна на Буковині (зв’язок якого з укр. бої “бузина”, на думку Ю.О.Карпенка, сумнівний): субстантивація ад’єктива *bblzbnv(jb) (з абсорбцією плавного І). Додамо, що деривати від *bblz- відомі

також в українській (Бевз, Бевза), білоруській (Болзан, Бажзан) і польській (Beiz, Belza) антропонімії. Стосовно словотвору реконструйовані *Ьъ1га/*Ьъ1гъ вписуються в структурний ряд *Ьь!Ь-, *bbld-, *bblt-, *bbls-, *bblv- та’ ін., в яких кореневе *btl- < 'b(h)el- поширене відповідними детермінативами. Відношенням кількісного чергування *Ьъкъ пов’язане з *Ьокъ. Демінутив *Ьъ1гъсь > р. Белзєць в апелятивній лексиці реально не засвідчений.

Вілія - назва двох річок у. басейні Горині з аналогом у бас. Тетерева. О.М.Трубачов залишив їх без тлумачення. Спроба пов’яза-їи ці гідроніми з д.-рус. еаиія (вєлья) “велика” (Я.О.Пура) не пояснює форм типу р. Вилейка - в колиш. Калузькій, Могильовській (2), Тверській та Нижегородській губ., при тому, що Вілія і Вилейка, на наш погляд, споріднені й структурно взаємопов’язані. Етимологічно промовистою в даному випадку слід уважати форму Білля (як одші з варіантів ряду Вилля, Вилья), яка знаходить підтримку зі сторони блр. р. Вилье в бас. Сожу, укр. р. Вилля в бас. Норину та ін. Вони продовжують первісне *Vilbja < *vibja (: рос. діап. вилья “рогатка (вилка), на якій налаштовують котушку з нитками' при їх перемотуванні”), звідки фонетично закономірне й оправдане *vih,jbka > рос. діал. вилейка “вид коси (тонка коса)” - р. Вилейка. Сучасні варіанти типу Вілія книжного характеру, вони виникли під впливом імен на -ija і можуть розцінюватися як вторинні. На правах генетичної спорідненості сюди вписується й назва -р.Ілля л. Ужа п. Прип’яті (варіанти Илья, Л'ля, Іл’п'а, Jlia, Jlija) як форма з трансформованим анлаутом, яка сягає Білля. Стосовно аналогів пор. р. Илия л. Вілії (бас. Німану), р. ІІслочь (там же) < Вислочь з відповідною фонетичною редукцією початку слова, спостереженою й в апелятивній лексиці (укр. діал. ильха "вільха”, оздух “повітря” і под.). У структурно-етимологічному відношенні *vi!bja-похідне на -у- від детермінативно (-/-) ускладненоїоснови і.є. *(s)xi-/*(s)uei-.

Гідронім Пересута тлумачився до сьогодні' як балтизм (О.М.Трубачов, Г.Шалль) або як дериват від і.є. *pers- (Ю.Удольф). Спроба зіставити його з апелятивною лексикою на зразок блр. сутокі “місце поєднання рік” (тобто членування Пере-сута) не може бути прийнятою, оскільки сутокі мн. пов’язане з *sytakb/*sqtnka. Для назви р. Пересута, як і для ойконіма Пересута на Новгородщині, слід відновлювати базове *Per-suptb(jb), мотивоване дієсловом *per-supti, *per-sbpf. Пор. безпрефіксальне Сута - гідронім у бас. Оки~пол. droga suta=sypana z piasku тощо. Як на апелятивному, так і на пропріальному рівні гніздо *Sup-/*sup- (з апофонічними варіантами *Syp-/*syp-//*Sbp-/*sbp-) досить розмаїте і заслуговує монографічного опису.

Не має задовільного тлумачення й гідронім Тумень л. Горині. Я.О.Пура спробував пов'язати його з контактним ойконімом Тумень, далі - з особовою назвою *Тумеи (*Тум), що не переконує. Наша версія грунтується на ймовірності реалізації сонанта/ > ьі > у в групі nit замість очікуваного ов, як це маємо, напр., в укр. штовб=штуб “стовбур дерева” < *stblbb, буван-бовван “ідол, кумир" < *ЬъЫапъ, кушип-кувиїин “глечик”., < *Ль1$іпь тощо. З урахуванням цього факту можна відновлювати первісну форму гідроніма Тумень як *Тъ1тепъ, пор. Товмень у бас. Тетерева п, Дніпра. Генезис останнього як питомої праслов’янської одиниці описаний у фаховій літературі (Р.М.Козлова).

Як запозичення з ятвязької мови (версія А.П.Непокупного) фігурує в наукових дослідженнях з балто-слов’янської проблематики лімнонім Пульмо. Його порівнюють з прус. Palme, Palmeniken - асимілятивні варіанти до Pólwy ~ pólwy “сухі влітку і затоплені під час повені долини і .прибережні луги...". В даному випадку не врахований місцевий апелятив - географічний термін * укр. пульмо “піскуватий твердий берег”, записаний свого часу О.Цинкаловським. Він успішно етимологізуєтеся на слов’янському мовному грунті - як віддієслівне похідне на пов’язане з пулити, аналогічно до псл. *ЬИьто < *МІШ, *кигьто <*kuriti; *pisbmo < *pisati тощо. Регулярність словотвірної моделі і наявність рефлексів псл. *-ри!Ш практично в усіх слов’янських мовах свідчить на користь слов’янської генези розглядуваної назви.

Одна. ‘ з найбільших правих приток Прип’яті - Турія має історичні варіанти: Турьм (1366 p.), “на Тури” (серед. XV ст.), "отъ Турьи" (1546 p.), Turia (1613 p.),‘сучасне живомовне Турйа (запис 1991 р.) та ін., які зводяться до первісного *Turéja. Форми тігау Туря, Тура виникли в результаті асиміляції інтервокального -j- попереднім м’яким приголосним і подальшого ствердіння -р'-; сучасне Турія - під впливом імен на -і«. Ця назва має аналоги в Білорусі (Турья - тричі в бас. Німану), Росії (Турья - двічі в бас. Оки), сюди ж болг. Туря бара - в бас. Златиці, Turja - в бас. Сави на Балканах, Типа, Типу роїок -у бас. Вісли і под., що дає підстави кваліфікувати базове *Тить}ь, -а як праслов’янський архетип - старий присвійний прикметник (у даному випадку вжитий у відносному значенні) з суфіксом -у- (різновид -jb) від основи *1игь “Bos primigenius” і відмовитися'від його балтійської генези.

Укр. Стрий - 1-2. назви річок у бас. Горині й Дністра, 3. назва колодязя (с. Кукли Маневицьк. р-ну Волинськ. обл.), пол. Stryj - гідронім у бас. Вісли, на наш погляд, можуть пояснюватися як рефлекси первісного *Stryjb, пов’язаного з *Strujb(-a) на основі аблауту ои:її. Фіксація гідроніма Стрий /Stryj у територіально ’віддалених -слов'янських зонах свідчить на користь архаїки

реконструйованої праформи і на ймовірність псл. *stryjb як географічного терміна. Сказане дозволяє переглянути версію О.М.Трубачова, за якою дні-стерський Стрий тлумачився як іллірійський гідронім.

Назва р. Втора в бас. Горині залучалася свого часу як фоновий матеріал при тлумаченні назви р. Утора в бас. Росі. Остання пояснювалася (І.М.Же-лєзняк) як фракійський залишок на території України. На наш погляд, обидва потамоніми сягають першопочаткового *Qlora < *gtora (:*vbterti). Стосовно фонетичного руху У - > -В- й семантичної мотивації вкажемо на укр. діал. утор/втор “лінія, що окреслює дно посудини у вигляді обручика”, вторії/утори “угори”; пор. також Вторец, Вторник Пустой, Вторка - ойконіми в різних регіонахРосії, які сягають *фіогьсь, *ріогьпікь, *Qton>ka.

' На слов’янському мовному ґрунті тлумачиться назва Отавин (варіант Отавпя) - гідронім у бас. Горині. Він реконструюється як *ОЬіа\іпь - дериват на -іпь від *obiaviti, генетично спорідненого з *taviti, *tyti, *tyjp, i.e. *ieu-, *tu-“schwellen”. Варіант Отавпя < *Obtavbn'a - субстантивація ад’єктива *ob-lavbrtb (jb). У спеціальній літературі Отавин/Отаеня розглядалися (О.М.Труба-чов) поряд з назвами річок Тня і Тиня (варіант Тенька) в бас. Горині як неслов’янські утворення. Названі три гідроніми порівнювалися з відношенням кельт. Taunus (оронім у Німеччині^галльськ. ‘Apxauvov. Витоки цих топонімів шукали на заході, в кельтсько-іллірійському мовному континуумі. В новіших дослідженнях ця точка зору приймалася практично без коректив (В.Е.Орел) або ж висувалися не до кінця обґрунтовані контрверзи (Я.О.Пура). На наш погляд, із ряду Отавин/От'авнЬ -Тня -Тиня випадає з фонетичних міркувань перший гідронім. Назва р. 7ияя,(пол. Тупіа, рос. Тыня) має варіант Тінька/Цінька -Тенька. Щодо пари Тиня - Тінька/Цінька, то її члени фонетично співвідносні (за умови, що первісне *tin- > *tyn-, беручи до уваги закономірності формування категорії твердості ~ м’якості приголосних і долю звука і на україномовній території), і можуть тлумачитися як девербативи від *linati (гніздо псл. *t$ti, *tbnp). .Пор. до сказаного рос. діал. тина "павутина”, утинок “невелика смужка”, укр. діал. перетинка “проточний водяний потік, що відійшов убік від головного русла”. Сюди ж і назва р. Стинавка в бас. Дністра (загальноприйнятий германізм - В.Ташицький, Я.Розвадовський, О.М.Трубачов; проти -Я.Рігер), яка етимологізується нами як *Suinava - похідне на -ava від ітератива *suinaii. Назва р. Тня (вона ж Спа) і варіант Тині - Тенька теж тлумачаться в гнізді *tbiif Як форми із голосним презента: *Тьп’а (*Тьпа). *Тьпька.

Стосовно семантичної мотивації пор. рос. діал. тень “павутина” < *Іьпь. Таким чином, гідроніми Тня, Тиня/Теиька і Отаеии/Отавня відносяться до

архаїчних слов’янізмів: перші два з них сягають псл, *іьпр, останній -

*tyti, Чщ. • .

По-іншому, ніж у попередників (А.П.Непокупиий, Б.Серебреников), осмислюється походження назв рр. Кпяземка (бас. Зах. Бугу) і Клязьма (бас. Оки). Базове *JO(Zbma< *к1&ъта - дериват на -ьт-. (аналогічно до *кьт£ьта, *ки£ыпа і под.) від *kl$za/*kl%zb уводиться в контекст псл. *kl(ka/*klfkb, *kl(£a/*kl<¿£b, *kl$pa/ *klyn>, *кЦЪа/*к1фь, мотивованих у гнізді і.є. *(s)kel- з нульовою огласовкою. Цим самим переглядається версія про генезис окської Клязьми як залишку дофінсько-угорського населення.

Потамонім Прип’ять тлумачиться як віддієслівне ім’я з оформленням фіналі аналогічно, до йменних основ. Значення “прип’ята” стає зрозумілим, якщо врахувати той факт, що власне Прип’яттю ріка називається від місця її злиття з Ясельдою (біля с. Качановичі Пінського р-ну Білорусі). У зв’язку з цим коригуються припущення Я.Розвадовського, М.Фасмера, К.Мошинського, В.М.Топорова і О.М.Трубачова, А.П.Корепанової та ін., у працях яких Прип'ять пояснювалася як неслов’янська назва.

На основі гідронімів Серет пр. Горині, Серет л.Дністра, Серет л. Дунаю відновлюється архетип псл. *Seríb. Дяя останнього факту промовистою с фіксація Еєрєто® у Костянтина Багрянородного (905г-959 рр.), через що сумнівною видається його кваліфікація як дослов’янського залишку (О.М.Труба-чов) або іранізму (Ю.О.Карпенко). Генезис прагідроніма *Sertb співвідноситься з гніздом і.є. *ser- “текти, струїтися”, “плести, зв’язувати”. Відношенням кількісного чергування *Serlb пов’язане з *5ь«ь (: рос. діал. сертать “сновигати взад-уперед без діла", сертуха “дрібний дощ, мжичка”, схв. posfnuti “потекти, поринути”, пол. siertac “метушитися” і под.). Значення “текти” у рефлексів *sbrt-, за твердженням Ж;Ж.Варбот, досить рідке, а в гідронімії може розцінюватися як реліктове. Стосовно базового *sert- і його континуантів, то вони практично не виявлені й не описані. .

Щодо походження назви р. Случ у бас. Горині (вперше фіксується’під 1150 р.) відомо кілька версій: а) із псл. *.ч1икъ “чистий” або із *sluíi “чистити, змивати” (К.Мошинськнй); б) із *slul<b "вологий” (Т.Лер-Сплавинський); в) < *Sblp£b, пор. укр. діал, слутий “незграбний”, рос. діал. спукий “згорблений, скорчений; кривий, вигнутий” (М.Фасмер); г) із балтійського першоджерела (В.М. Топоров, О.М.Трубачов); д) із *-l¡k-l*~luk- (Ст.Роспонд); е) “очевидно, з тією ж основою, що й у слові сьлЛнти “з’єднувати” (А.П.Корепанова); є) як дернват від *sblg£iti, *sblg£ati (Т.М.Богоєдова). Ми поділяємо останню точку зору, тобто розцінюємо *Sbfy£b/*sblp£b як віддієслівне похідне (: д.-рус.

СьдЛнтисА “з’єднуватися”, укр. злучати, злучити “з’єднувати, з’єднати”, рос. діал. случать, случить, пол. zlqczyó тощо). В контексті сказаного мотивується й архаїчність прагідронімних баз *Sbl¡ka, *Oblf£a, *Orz!p¿b, *Sblp£bka та ін.

Вперше лінгвістичну інтерпретацію отримали гідроніми: Кухта, Чала, Ягуїія, Молдова, Тула, Тужа, Угриня, Шиитя, Шабер, Скварява, Журба, Желдеуь, Цир, 'Цітин, Лицемир, Охнич, Сеапория, Чизпа, Jim ель та ін. Зупинимося на деяких із них. .

’ Назва пот. Желдець у бас'. Зах.Бугу розцінюється як продовження базового

*¿b!dbCb у словотвірному ряду *¿blda, *¿bldakb, *¿bldyba, *2bldyga, мотивованих відповідною апелятивною лексикою. Попутно у гнізді i.e. *gel- “м’яти, стискати; що-небудь округле; грудка, куля” тлумачаться й назви гідрооб’єктів Жовлак (бас. Десни) < Жолвак < *2йъ\акъ, Жовинка (с. Жсввинка на Чернігівщині) < *2ьІьппька, Жон (бас. Дністра) < *2ьІпь - як форма з абсорбованим Женпо - лімнонім у Білорусі, « *¿blr.bno - ад’єктива на -ьп- від базового *їь!п-тощо. ■

Реконструкція пел. *МьШо\’а грунтується на основі укр. Молдова п. Серету (бас. Дунаю), чеськ. Moldova пр. Лабп; сюди ж Молдово - ойконім на Псков-щині. Генетично споріднені назви з основою *МъШ- (як залишки мало-освоєного в етимологічному відношенні гнізда з базовим *тьШ-) є ц на інших слов’янських теренах. Стосовно мотивації семантики гідрооснов пор., наприклад, рос. діал. майдан “чорторлй”, “водоворот в яру”, “суводь, вир на широкому плесі”, укр. майданить вода “крутить воду, водоверть” (й < л’ < л), чеськ. muida "заглибина, канава”, “долина”, muldña ’’калюжа”, співвідносні щодо вокалізму кореня з/шт. mulde “грязь, болото”. Відношенням кількісного чергування основа *МьМ- пов’язана з *Mo!d-/*Smold-, реалізованих в укр. Смолод - гелонім, блр. Молода - назва потоку, пол. Mlodmva - гідронім у бас. Вісли та ін. . :

До праслов’янського гідронімного фонду віднесено назву р. Скварява в бас. Зах. Бугу (< *Skvar’a\a). Генезис основи *Skvar- осмислюється в зв’язку з *Kvar-, *Skvor-, *Skvir-, *Skvbr-, пов’язаних відношенням кореневої апофонії як на рівні пропріальної, так і апелятипної лексики (: укр. діал. иіквора “дерево з гнилою серцевиною”; сквіра “непогода, вітер, сніг і дощ одночасно", рос. діал. сквер “нечистоти, грязь" та ін.). _

Укр. р. Уславиця (бас. Зах. Бугу), пол. Oslawica (бас. Вісли) послужили підґрунтям для реконструкції псл. *0(b)$lavica, співвідносного з *Slavica (пор. схв. Slavica - в бас. Сави, пол. Slawica в бас. Одеру). Обидві праформи сягають псл. *slulí, “текти”. В цьому ж фрагменті роботи переглядаються

20 .. традиційні неслов’янські- версії походження гідронімів Серцысловка/Харти-слова, Хортиця - в бас. Дніпра. ;

Псл. *Cetim, мотивоване ад’єктивом *£еііпь (: укр. діал. цітина “гілка хвойних дерев", схв. China, чеськ. ¿etina “хвоя, голка”), ревізувалося в назві р. Цітип у бас. Горині. Основа *Cet- представлена й в інших класах онімів, пор. укр. Цитомль < *Cetomjb, Четі - мікротопоніми, рос. Чета, Чет — антропо-' німи тощо. В балто-балканському мовному ареалі продовження і.с. *Ket-/*kët-описані В.М.Топоровим. , . ■ •

Структура західнобузького гідроніма Ягуня осмислюється в порівнянні з р. Ягома - в бас. Нижньої Оки, Ягуны, Ягунова, Ягупкшю - ойконіми в різних регіонах Росії, блр, Суягін - антропонім та ін., на основі чого реконструюється первісне *Egun 'а. Генетична семантика кореневого *£g- мотивована в колі апелятивної лексики типу-блр.Діал. лгавіца “щока”, ягіня “зла жінка”, рос. діал. ягая “відьма, злий дух в образі старої жінки”; останнє, без сумніву, пов’язане з яга “баба-яга”. Сюди ж рос. діал. яглиться “гнути, згинати-під кутом у суглобі (про органи руху людини)”, наягать “наяліткарити”, прияговка “п’явка”. Псл. *çga, співвідносне з лит. éngli “душити, стискати, мучити”, автори ЭССЯ кваліфікують як похідне від незасвідченого- гісл. (ймовірність якого,-

додамо, підтверджується й дієприкметником теп. часу *щіь > рос. діал. егутка “бурлака, який тягне баржу” (< *”зігнутий”), “про наївну, простакувату людину”), яке через -стадію антропоніма відобразилося в ойконімі Егутова в колиш. В’ятській губ (є .< я в ненаголошеному складі). Значення “душити, мучити” видається вторинним для похідних ВІД *en-g-/*in-gr (пор. ще лит. пи-engti “здирати шкіру”); первісне *”гнути, кривити” підтверджується й зі сторони інших похідних, напр., псл. *çza/*çzb : болг. еза “хвороба”, ст.-болг. азл “недуга, хвороба, мука”, укр.((похід, коязитися “згортатися, горнутися, згинатися”< *ko-çzili sç, скув'езнутися “померти” < *sko-(v)çznçti îç, рос. діал. езы мн. “невеличкі гнійні прищі, які з’являються на тілі домашніх тварин.. “опуклість, округлість” тощо., Воно могло закріпитися в гідронімії ' як ілюстрація одного з основних чинників номінації в цій сфері онімів.

Назва р. Цир п. Прип’яті має аналоги: р. Чир на Дону, блр. Йвыр -лімнонім (із *Чыр), рос. Цир/Щир - назва озера в бас. Оки, схв. Чир - топонім і под. < *Сегь/*Сыъ//*Сегъ/*Сьгъ. Щодо прип’ятського гідроніма важливими є його давні варіанти: “ріка Чирь”, “по поль рЬки Цря" (1546 p.), жителі однойменного села іменовані тут церяне. Враховуючи вокалізм кореневої морфеми і таку фонетичну рису, як цокання, можна відновити первісне *Черь < *£ьгь, мотивоване укр. діал. чир, цір “чага”, блр. діал..і(ер, чэр “губка”, чыр

“вилиця”, рос. діад. церь “здутий лід”, слвн, £ег “камінь” та ін. Вони зводяться до синкретичного і.є. *(s)ker- “гнути, кривити; крутити, вертіти" і “колоти, рубати”. Стосовно відносної хронології реконструкції пор., напр., литовські гідроніми Ker-upis, Ker-upé. .

Назва стр. Чала в бас. Горині тлумачиться як форма активного нечлен-ного'дієприкметника минулого часу на -л-: *Cqh(jb) < \*4h(jb) < *Длр. Останнє продуктивніше представлене в складі префіксальних утворень (*па£ф, '*ро£ф, *za£(ti, *vbz£(ti). Стосовно мотивації семантики гідрооснови пор., напр., рос. діал. чал, чалка “пристань”, чалить “в’язати, прив’язувати” тощо.

Гідронім р. Кухта пр. Веселухи п. Прип’яті пов’язаний з апелятивом *кикыа (: рос. діал. кукта “людина без пальців”, кухта “рука без кисті”, блр. діал. кукта “залишок покаліченої руки, ноги" в значенні ’’’нерівність, опуклість”. Стосовно формальної сторони реконструкції *КикЫа/*кикЫа розцінюються як деривати «а -Ы- від базових *кика/*кикъ; пор. від цієї ж основи пел. *кикъта, *кикъ1а, *кикыа, *кикъ$а, *ки£ьта і їх відбиття в топонімії. . .. . ■

Псл. *Lgko(je) відновлюється як старе neutra зниклого прикметника, збереженого лише в складі географічних назв: укр. оз. Lukoye, 1564 р. - на Волині, рос. оз. Лукое - в бас. Середньої Оки, блр. Лукае - ойконім у Брестській обл., пол. Jezíoro Lqkie (10) - в бас. Вісли й Одеру, - мотивованих базовими *lgkó/*lgko(je).

Введення в науковий обіг нового фактичного матеріалу, вилученого з різноманітних дж'грел, дозволило вперше гроетимологауеати чимало гідронімів, які за структурно-семантичними, ареальними та ін. характеристиками віднесені до архаїчних слов’янізмів: Баламут, fome, Говда, Дітро,' Дрязець, Дайте, Кобрак, Лівие, Очать, Сікупь, Сумир, Смудиво, Чоеган, Чепуда, Чоломин та ін. Зауважимо, що fio уваги брався повний реєстр водних назв регіону незалежно від розмірів і характеру об’єкта. Цим самим до певної міри спростовуєтеся теза В.Георгієва про те, що архаїчні мовні риси властиві лише макрогідронімії, в той час як назви дрібних об’єктів є хронологічно пізнім явищем. *

Псл. *Gyra відновлюється на основі гелоніма Гіра, зафіксованого в Манеізицькому р-ні Волинської обл. Стосовно апелятивних відповідників для нього вкажемо на укр. діал. г’іра “снасть...”, гир “вершина дерева”, гир а “чуб”, “чуприна”, слвц. gir. girja “вузол”, схв. гЬра “сучкувате дерево", пол. діал. gira "велика нога, яка не згинається”, об’єднані на основі спільної ознаки опуклості, ви-/зігнутості. Відношенням кореневої апофонії *gyra пов’язане з *gtira/*g\on,

рефлекси яких детально описані в науковій літературі (: слвн. gura “потовщення із смоли”, схв. gura “горб”, д.-рус. гверъ “дощова або взагалі водяна булька” тощо). Значення, пов’язане із конфігурацією об’єкта, могло бути перенесене в сферу ландшафтної термінології й закріпитися в ній, пор. лит. guras “виступ гори”, а також, у плані типології, праслов’янські гідроніми бази *Gbrba¿b, *Gr$da, *Griva,*K<jpa і под. . \

Сказане підтверджується й зі сторони пся. *Хъ1ра/*Хъ1ръ > укр. Ховпи -гелонім у Ратнівському p-ні Волині, Ховп/Хоуп/Хоп - оронім у Карпатах. Ці й подібні їм назви мотивовані пел. *хъ1ра/*хъ!ръ, серед продовжень яких натрапляємо на укр. діад, ховп “горб”, “невелика полога гора, горб”, блр. діал. хоуп “острівець (лісу)”, болг. діал. хорпка “пучок вовни, льону, конопель”.

У результаті анкетування зафіксована назва мокрої балки Смудиво (бас. Вижви п. 'Прип’яті). Семантичний, паралелізм апелятивних смудина/смовдина “хворостина”, блр. діал. иімоУдзіна “рослина бружмель, бересклет” дає підстави вбачати в цій назві результат еволюції І > ьІ> у, -тобто відновлювати початкове *Smbldivb(>o). Стосовко ономастичного контексту вкажемо Смовдин Яр - назва лісу в Сумській обл., Smdcfna - мікротопонім на Лемківщині, Smoldno - топонім у Словенії, ойконім Smotdzino на Кашубах, озеро Schmülde-See - в районі Берліна і под. Сюди ж, на думку Р.М.Козлової, й д.-рус. антропонім Асмолдь (варіанти Асмундъ, Асмудъ, Асмутъ)'- ім’я годувальника Святослава Ігоровича, відзначене в “Повісті минулих літ". Зауважимо, що в поліському смудипа спостерігається поглинання плавного, як і в Асмудъ, а також виразніша лабіалізація кореневого голосного, зумовлена наявністю лабіалізуючого середовища. '

До ймовірних праслов’янізмів віднесена назва ставка Очать на Львівщині. У її основі - апелятив укр. чать “межа, до якої доходить річка під час повені”

- пасивний дієприкметник минулого часу від *£(íi, *£ьпр, оформлений аналогічно до Г-іменних основ. До списку споріднених відносимо й гідронім Цата в бас. Десни, кваліфікований свого часу як “темна назва” (І^.М.Топоров,

О.М.Трубачов) < * Чита в результаті змішування палатальних ч ’ і ц

• Назва р-ща Кобрах у бас. Прип’яті тлумачиться як така, що виникла в результаті метатези -¿>б- > -бр- - поширеного явища в слов’янських похідних структури іьгк trl. Припущення обґрунтовується на основі численних фактів не-/метатезних утворень як серед nomina propria, так і nomina appeilativa (пор., напр., pp. Корба - Кобра в Росії < *КъгЬа і рос. діал. кибра “берестяний поплавок рибальської сітки” - кирбы мн. “поплавки” < кырба (-и) <к ърба(-ы).

На основі укр. Сумир - частина течії р. Прип’ять, рос. Сумер/Сумерь -гідронім у бас. Оки, а також ойконімів болт. Сумер, чеськ. So'umef реконструюється псл. *Sçmirjb/*Sçmirjb -]-ове похідне від антропоніма *Spmërb/*Spmirb.

Українсько-польська гідронімпа паралель Готе - гелонім і Gielcz, Gulcz -потамоніми в бас. Вісли й Одеру послугувала основою для праономастичної бази '*Gbléb < *GbIkjb < *gblâb (варіант до псл. *gblka/*gblkb). В ЗССЯ *gblka (реконструкція здійснена на основі.болг. діал. гьлка “пухлина залоз”, гпька ’’залоза під вилицею”, схв. гука “пухлина, наріст на тілі людини чи тварини” та ін., Глька, 1318 р. - місцева назва) подано з ремаркою “праслов’янський діалектизм”. Висновок зроблено без урахування укр. іелка “шишка, пухлина” < *гьлка, голка “цятка”, ’’крапля”, пол. діал. gielka “недозрілий плід на дереві”, значення яких також сягають більш загального “turoultus”.

Відсутність мотивуючого *drçzba>, співвідносного з реконструйованими в ЗССЯ *drezga/*drezgb, є одним з аргументів розцінювати гелонім Дрлзець на Ровенщині як потенційний праслов’янізм: *Drçzba>.

З цих же міркувань до архаїчного шару слов’янських гідронімів відносимо, гелонім Дітро (Волинськ. обл.) < *Diiro. Висловлюється припущення про зв’язок цієї прапексеми з псл. *dëti ■ (в розширеному вигляді - *dijati). Словотвірно пов’язані з ннм імена функціонують у значеннях “підставка, опора чого-небудь” і под. (напр., псл. *dëdb). Детермінативна група -//•-вичленовується аналогічно до псл. *pçtro, *\êtrb, *xytn(jb) та ін. .

Переважна більшість проаналізованого в роботі матеріалу має аналоги на інослов’янськігх тйренах, тобто може відноситися Д9 спільнослов’янського гідроиімного фонду. Наприклад, *Bergb, *Bbbrovb(jb), *Во!пь, *Bolto, *Broch, *Dpbrava/*Dç>brova, *Dblgb(jb), *Orkyla, *Orzsoxa, *Ostrovb та чимало інших. Із гідронімних паралелей, які об’єднують окремі слов'янські зони, заслуговують на увагу *ВаІотріь, *Dt,rina, *Вьг£акь, *Osa, *Pçga/*Puga, *Stbpbka, *Stvinnica, *УьіьІа, Ч'ьГьІіпа та ін.

Так, прагідронім *Osa (українсько-польська паралель) дозволяє відновити втрачене *оса “осика” для словника української апелятивної лексики (пор. блр. діал. аса “осіЛ<а”, “осичина”, в.-луж. wosa “осика”, пол. діал. osa “тополя”). Про збереженість аналогічного дендроніма в болгарській мові, на думку Г.Христова і А.Саламбашева, вказують мікротопоніми Осищата, Осището в Маданско і Смолянско < оса + -ище “місце з осиками”. '

Услід за І.М.Желєзняк і Т.М.Богоєдовою переглядається існуюча тюркська версія (О.М.Трубачов) українського гідроніма Бурчак (з топонімними відповідниками в Білорусі й Польщі) - укр. діал бурчак “проточний рукав

річки", “дзюркотливий струмок”, "долина потоку”, блр. діал. бурчак “яр”< *Въгбакъ/*Ьъг£акъ, пропущених у SP та ЭССЯ.

З уваги до вокалізму лтськ. vilu'dls “верба”, лит. ¿ilvhis “біла верба, Salex alba” пропонується реконструкція псл. *\ъЫЫ*УьЫа (: укр., блр., рос. ветла “верба”, пол. wieilá). _ . _

Уточнюється також формальна сторона реконструкції псл. *ЬаІотрІь/ *Ва!отрІь, які традиційно подаються з першим компонентом *bala- (пор., наприклад, рос. діал. баламутной=баломутиой “неслухняний, той, хто порушує спокій...”).

Псл. *Оьгіпа (укр. Дрина - гідронім у бас. Горині, Drina - назва ріки в Боснії) < *dbrina .тлумачиться як дериват на -in- у гнізді псл. *derii, *dbr<¡ (стосовно структури пор. псл. *1ьгіпа < *tert¡, *1ьгр).

З лінгЕОГеографічної точки ,.зору важливо, констатувати наявність у досліджуваному регіоні значної кількості покапізмів - водних найменувань, які мають аналоги лише в межах східнослов’янських Теренів, або таких, ареал яких обмежений територіє» України чи - вужче—Західного Бугу і .Случі. Фрагментарно розглянемо деякі з них. ’ . ■

Псл. *Виіа відновлюється на основі укр.- Буша - гідронім у бас. Стару п,-Прип’яті, рос.' (похід.) р. Буткав колишній Пермській губ. Базова праформа мотивована псл. *buta,- пов’язаним з *bu!ali /*bu!iti] i.e. *bhou-/*bhcti-“иадуватися; бити”,- . ‘ . '

Псл. *pdbla/*pdola як парадигматичний варіант жін. роду до *<pdolb/*$doh реконструюється виходячи з укр. Удола - потамОнім у бас. Верхньої Прип’яті ~ укр. діал. яндола “заглибина на вершині гори”, “низька поляна в лісі”, блр. діал. яндоука “чашоподібна западина”, гандола “яма” та ін. (як фонетично вто-рннні форми з розщепленим д- і. секундарним протезуванням). Ареал пра-гідроніма можна розширити за рахунок похідних: рос: Ундолка (бас. Оки), пол. Wqdolka (бас. Віслм). Видається ймовірним переглянути генезис рос. діал. яндола (япдова), ендова “яр або озеро круглої форми”, які традиційна .тлумачаться як запозичення з тюркського чи балтійського першоджерел.

Ймовірність членування псл. *Tu-stalb (: р. Тусталь у бас. Горині) підтверджується наявністю потамоніма Сталь у бас. Десни - як дерватів на від *síati. - ■ • . , . .

Пропонується слов’янська версія походження назви р. Іпатва п. Полтви п. Горині, в якій вбачали “неслов’янське *Patva, Patava, пор. шлір. Patav-ium назва місцевості на венетській території” (О.М.Трубачов). Щодо формальної сторони реконструкції Іпатва зіставляється з Іпта в бас. Другі (І-патва: І-пта,

ІЗ *Pbtbva, *Ръ1а з вторинним переоформленням анлауту). Кореневе *Ры- уводиться до апофонічногоряду *Put-, *Pyt-, i.e. *pen-/*pou-/*pS- “здуватися", серед реалізацій якого є й так звані “пташині" гідроніми. Стосовно нерегулярного -ав корені Пат• < *Рь1- пор. фонетичну сторону рефлексів псл. *kuropbty, -bve.

Як континуант і7-іменних основ розцінюється псл. *Drçgy, -bve (: укр. Драгва - гіімнонім, а також мікротопоніми (2) у Ровеиській обл.) < *drqgy, -ive, пор. його регулярні продовження в укр., блр. діал. дрягва, драгва “трясовина, топке болото”, рос. діал. дрягва “болото, трясовина”, які подаються укладачами ЭССЯ під гаслом *dngbva.

Серед вузьколокальних найменувань укажемо на гелонім Грамота (Любешівськ. р-н Волинськ. обл.) < *Gramoia ~ результат онімізації апелятива *gramo!a, вокалізм основи якого співвідносний з вокалізмом в.-луж. gramis se “бити, колоти” або може тлумачитись як результат вторинного подовження апофонічного -о- (< *gromota, пор. псл. *grornotb) на основі регулярної морфонологічної моделі о: 5, описаної Ж.Ж.Варбот.

Укр. Нудро - лімнонім на Ровенщині - розглядається як форма з Н-протезою (аналогічно до укр. діал. нутер “жеребець з одним ядром” < *рігь, рос. діал. нутроба “нутрощі” < *ÿtroba і под.) < *Удро < *Çdro. Базова прафор-ма мотивована апелятивом *çdro - паралеллю до *çclro.

Як пізній індоєвропеїзм чи ранній праслов’янізм розцінюється пра-форма *Sisla '

(: укр. Сіста - потамонім у бас. Верхньої Прип’яті) < *sista - архаїчне утворення від і.є. *si-/*se¿- вв'язувати, з’єднувати”, ускладнене детермінативною групою -st-. Стосовно семітичної сторони пор.,- наприклад, серб, ciosimüi se “оволодіти, захопити”, гот. insailjan “прив’язувати”, д.-в.-нім. silo “мотузка, ремінь” тощо. ~

ВИСНОВКИ

У запропонованому нами дослідженні відновлюється понад 600 прагідронімів;*воно може розцінюватися як а) праслов’янський індекс (реєстр) для значної,території України, яка охоплює Волинську, Ровенську, частково Львівську, Житомирську, Тернопільську і Хмельницьку обл., і б) як фрагмент до майбутнього праслов’янського гідронімного словника. Реконструкція праслов’янського гідронімного фонду в усій його повноті, яка_ можлива на основі фактичного матеріалу тих теренів, де мешкають сьогодні або були історично присутні слов’яни, передбачає створення праслов’янських гідронімннх індексів

для кожної з живих мов і діалектів, а на основі цього - зведеного корпусу слов’янських прагідронімів. :

Реконструкція прагідронімів здійснювалася нами на основі лінгвістичних критеріїв, найголовнішими серед яких е: ареал похідних тієї чи іншої прафор-ми; структурно-фонетичне оформлення слова; модель, за якою воно утворене, та ін. Наведені фактори - як діагностуючі - можуть бути притаманні прагідро-німу як вибірково (наприклад, лише архаїчність структури слова), так і сукупно. При цьому особлива увага відводиться “біографії” окремо взятої назви, дослідженню її історії І гекези в межах відповідного гнізда. Це дало змогу по-новому гіроінтерпрегувати чимало так званих “темних" гідронімів або таких, які в свій час різними дослідниками тлумачилися як запозичення з іншомовних джерел. Цим самим значно заповнюється лакуна карти №11 “Архаїчні слов’янські гідроніми, встановлені етимологічно” в монографії О.М.Трубачова “Названия рек Правобережной Украины. Словообразование. Этимология. Этническая интерпретация” (М., 1968). •

Близько 40 рексщструйованих праформ не мають апелятивного підґрунтя. До таких належать: *Ве2с1ьЬткгь, *Сеп>аха, Юг^гьсь, Юуііса, *К1<ръта, *Когспіса, *Ьеіа, *МуІоміса, *Ь'е/пууа, *ОЫдса, *р<іго, *Регтр1ъ, *Рег5іір1ь(/ь), *РоЬоІІь]е, *Ро-йъпъ, *Ргікьгпь, *Ръку, *Ръ1ку, *Рьп1ьсъ, *ЕусІ1іса, *3іхш, *8когепь, *8ъ1уИъ, *5Ыо-хо</ъ, *Бьуіпа, 'Яьиіза, *5ьу//?гь, *Л’ъуо/7?>га, *$ькопъ, *5ііьІь(-а), *ТегЬдП, *Тіпьпі-са, *Уі;ьга, *2ъШьсъ та ін. Це є промовистим свідченням на користь реконструктивних можливостей ономастичного матеріалу взагалі і гідронімії зокрема щодо поповнення потенційного праслов’янського апелятивного словника. В роботі відновлено також ряд дохристиянських особових власних імен, не засвідчених у доступних нам іменниках.

Проведені попередні спостереження показали ефективність методики відновлення праслов’янських гідронімиих гнізд-тих лексичних мікросистем, у яких слово формується і функціонує. Так, наприклад, від'опорного *Вепа в межах досліджуваного регіону реконструйовані деривати: *Веггіпц *Вєг;оуь(/ь), *Вєпоуьсь, *Вепьпіса, *Веггьпікь, *Вегіьпь(}ь). З розширенням фактичної бази дослідження дериваційне гніздо може бути відновлене в усій його повноті. Чільне місце в ньому займуть *Веггапъ, *Вепіпьсь, *Вепоуа1ъ()ъ), *Вепоуіса (див.: “Словник гідронімів України”, сс. 41-43), *Вепа]ь, *Вепіпь, *Вег-ііпь$кь(}ь), *Вегги]ь, *Вегіупь (бас. Оки), *Вепуе, *Веггьсь (бас. Вісли и Одеру) та ін. Разом з тим стає можливим поповнити ряд апелятивних похідних від базового *Ьепа, які пропущені в ЭССЯ та БР.

. 27

. Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що в межиріччі Західного Бугу і Случі законсервовані й збережені до сьогодні залишки архаїчного словотвору: префіксального - *Tusíalb, *Sbkom, *Jbki,ra, *pgbrina, *Ргікьгпг, *Skomorbje,.*Ob-¡сп'іпь та ін.; основоскладання: *Konotopb, *Kolovortb, *Рфкопъ, *Svaporyja, *Sblo-xodb, *TésoboIb, *Osbnobrostb, *Ва!отр1ъ, *Cbrtoryja та ін.

Індоєвропейських витоків сягають праформи *L$ko(je), *Sosno(je) - старі neutra зниклих (нечленних) прикметників, не збережених апелятивпим словником. Значна частина потенційних прагідронімів має архаїчну структуру: співвідносна з індоєвропейськими прототипами без розширення первісної основи (*Сегь/*Сьгь), а частіше з нарощенням - детермінативом (*Bugb, *Виіа, *GblJa, *Seríb, *Сегть і под.) чи детермінативним комплексом (*Odro, *Sista, *Blizna та ін.). Детермінативний комплекс/детермінатиана група - асеман-тичний структурний сегмент у складі праслов’янського (індоєвропейського) слова, засіб лінійного розширення первісних основ на голосний або сонант.

Ареал рефлексів переважної більшості прагідронімів загальнослов’янський. Для деяких назв знаходяться аналоги лише на південнослов’янських (наприклад, *Dobrica, *Dbrina, *Gon'a, *Когьсь, *MoIka, *Stubbla, *RydIica, *Pra-vica, *2elbina) чи західнослов’янських (наприклад, *Bagm, *Ва1оту1ъ, *Вы6аН, *Gbbío, *Gbl¿b, *Jbzzan, *01мъ, *Nemyja, *Pogon'a, *РегщПъ, *РгогрЬъ, *Rudica, *Rudavica, *Sv<’tt,cb, *Vyr£va, *Vybrodb та ін.) теренах. Зафіксовано тако>:; чимало архаїчних локаяізмів (*Вьп’а, *Вгйапь, *Bystrezb, "Сегть, *Ccrvaxa, *Cetmb, *D¿-tro, Югеръ, *Drqgy, *Хъ1ръ(-а), *Jalelb/*Jathlb, *КЦгъта, *Qdro, *Sisla, *Svaporyja, *Tustalb, "íbldbcb та ін.).

Проаналізований матеріал засвідчив архаїчні номінаціїщї моделі, характерні для старожитньої слов’янської гідронімії: зв’язок з гідрологічними характеристиками водних об’єктів (*Buta, *Въг£чкъ, *Bystrica, *Gon’a, *Rvva, *Revem i под.), з місцевою флорою (*Bagnb, *Bersta, *Berza, *Сеппъ5а, *Е1ьха/*01ьха, *Lipa, *Loza, *Orkyta, *l%rba, *УЫъ!а) i фауною (*ВоЬгъ, *Ръ1у,-ъуе, *EIem>ja, *Tn-nja та ін.), з господарською діяльністю мешканців (*Сєг1е:ь, *Jbzzan>, *Рог^>Ьь, *Poterbb, *Pozegb, *РгогрЬъ, *Рго1егЬъ, *ТегЬе£ь, *Terbun'a, *Vyd>,ra Тощо).

Усе це дозволяє констатувати безперервність слов’янського етнічного елемента в межиріччі Західного Бугу і Случі з глибокої давнини.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Праслов’янський гідронімний фонд (фрагмент реконструкції). - К.,

1998.-368 с. . .

2. Ономастика України та еггногенез східних слов’ян/Т.М.Богоєдова, О.Ц.Карпенко, Р.М,Козлова та ін./ Відп. ред. І.М.Желєзняк. - К., 1998. - 227 с.

3. Ономастика України першого тисячоліття нашрї ери/О.В.Абакумов,

Г.Є.Бучко, Г.Бучко та ін./Відп. ред. І.М.Желєзняк. - К.: Наук, думка, 1992. -275 с. . '

4. До питання відновлення регіональної семантики географічних термінів/ЛІробдеми української діалектології на сучасному етапі: Тези доп. і повідомлень.-Житомир; 1990.-Сі 109-110.

5. Семантичний аспект дослідження гелонімніїх основ//Шоста республ.

Ономастична конференція: Тези доп. і повідомлень. II. Ойнсова та прикладна ономастика. -Одеса,'г1990.-С. 132- 133. '

6. Гелонімія Західного Полісся. І//Мовознавство,1992.-№ 4. - C. 33- 34.

7. Гелонімія Західного Полісся. ІЇ//Мовознавство, 1993. - № 3. - С. 45 - 52.'

8. Українські гідроніми з основою *snn-ll Українське мовознавство. - К.,

1993.-Вий. 20.-С. 150- 156. ‘ .

9. Семантичне переосмислення топооснов як одна із причин народного етимологізування в ономастиці// Семантика Мови і тексту. IV Українські сема>гшчні читання: Тези доповідей. - Івано-Франківськ, 1993. - Ч.ІІ. - С.211.

10. З гідронімії басейну Західного Бугу//Проблеми слов’янознавства. -Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1994. - Вип. 46. - С. 60 - 69.

11. Реліктові антропоосновн* в поліській гідронімії (в аспекті мовної нормативності)//Мовна дійсність в Україні (проблеми,' перспективи): Тези доп. і повід, наук, конференції. - Вінниця. - 1994. - Ч. 1 - С. 110 - 111.

12. К праславянской гидронимии бассейна Верхней Припяти//Русское языкознание. - К.: Изд-во Киевск. ун-та, 1994. - Вып. 27. - С. 152 - 160.

13. Топонімія українсько-польського порубіжжя з погляду її функціонування// ’Функціональна граматика: Тези доп. Міжнародної иаук.-теорет. конференції.-Донецьк, 1994.-С. 224 - 226.

14. Реалізація деяких архаїчних словотвірних моделей в ономастичній лексиці// Словотвір як вияв динаміки мови: М-ли наук, конференції. - Львів,

1994.-.4. II.-С. 93-95.

' 15. Декілька фрагментів з української лімнонімії/ЛІитання історичної

ономастики України /Відп. ред. О.П.Карпенко. - K.: Наук, думка, 1994. - С. 32 -44. •' , , • . '

16. Лексичні архаїзми в топонімії Волинського Полісся//Проблеми регіональної ономастики: Тези доп. і повід, наук, семінару. - K., 1994. - C¡ 59 -60.

17. До старожитньої гідронімії України: Белзець, Пересута, Убідь (етимологічний коментар)//Мовознав9тво, 1995. - № І.-С. 54-60.

' 18. За етимологията на две български диалектни думи//Проглас: Филоло-

гическо списание на Великогьрновския ун-т “Св. св. Кирил и Методий”. -ВеликоТърново, 1995.-№4.-С. 76-80.

19. Мовознавчі інтереси П.А.Тутковського//Постаті та ідеї: 3 історії

мовознавства в Україні. - K.: Наук, думка, 1995. - С. 56-67. ■

20. Ономастика і праслов’янська реконструкція/ЛРеконструктивні можливості ономастики: Тези доп. і-повід, наук, семінару. - K.¡ 1995. - С. 62 - 63.

21. Про одну малопродуктивну словотвірну модель у слов’янській апелятивній і ономастичній лексиці //Актуальні проблеми українського словотвору: М-ли Ш наук, читань, присвяч. пам’яті професора Івана Ковалика. -Івано-Франківськ, 1995.-С. 152- 154.

22. Редукція анлаута як результат занепаду зредукованих (на прикладі літописного Вьсєволожь та ін.)//Пам’ятки писемності східнослов’янськими мовами XI - Х^ІІІ ст. - K., 1995. - Вып. 2. - C. 279 - 282.

23. Українські етимології. 1 - 611 Wiener Slawistisches Jahrbuch. - Wien,

1995. -Bd 41.-C. 175— Ї 81. .

24. Делабіалізація ’> > i і її відображення в топонімії України//Східно-слов'янські мови в їх історичному розвитку: Збірник наук, праць, присвяч. пам’яті С.П.Самійленка. - Запоріжжя, 1996. - Ч. 1. -С. 43 - 45.

25. Пел. *Въ!гапъ/*Ьъ1уапъ ¿етимологічний аспект)//Ономастика східних слов’ян: Тези доп. наук, семінару. - K., 1996. - С. 92-94.

26. За произхода на бьлгарската дума мудгрга/Дїроглас: Филологическо списание на Великогьрновския ун-т “Св. св. Кирил и Методий”. - Велико-Търново, 1997í-№ 1-2.-С. 170- 173.

27. К .этимологическим истокам антропонима *Мамарда//Onomástica,

1997.-Rocz.XLI.-С. 185- 188. ■ „

28. Проблеми реконструкції праслов’янського гідронімного фонду//Пи-тання сучасної ономастики. VII Всеукраїнська ономаст. конференція: Статті та тези за матеріалами конференції. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 198.

29. Слов’янські географічні назви з суфіксом (попередні спостере-

ження)//Проблеми ономастичного словотвору: Тези доп. наук, семінару. - K.,

1997.-С. 68-72. • •

30. Заметки по донской гидронимии: Варгол// Восточноукраинский лингвистический сборник.^- Донецк: Изд-во “Донеччина”, 1998. - Вып. 4. - С. 182 -188. .

31. Праслов’янське гніздо з основою *Pis- (матеріали для реконструк-ціі)//Українська ономастика: ,М-ли наук, семінару, присвяч. 90-річчю К.К.Ці-луйка. - K.: Тираж, 1998.-С. 184-191.

Шульгач В.П. Праслов’янський гідронімний фонд межиріччя Західного Бугу і Случі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук із спеціальностей: 10.02.01 - українська мова; 10.02.03 - слов’янські мови. -Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

У роботі обґрунтовуються теоретичні засади й методика виділення праслов’янського гідронімного стратуму, формулюються лінгвістичні критерії-діахронної стратигра'фії архаїчної гідронімії слов’ян.. Подається фрагмент реконструкції праслов’янського гідронімного фонду межиріччя Західного Бугу і Случі, який нараховує понад 600 пралексем.

Ключові слова: гідронімія, прагідронш, онім, апелятив, етимологія.

Шульгач В.П. Праславянский гцаронимный фонд междуречья Западного Буга и Случи. - Рукопись. '

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальностям: 10.02.01 - украинский язык; 10.02.03 - славянские языки. ^ Институт языкознания им. А.А.Потебни НАН Украины. ' •

В работе обосновываются теоретические предпосылки и методика выделения праславянского гидронимного стратума, формулируются л’ингви-. стические критерии диахронной стратиграфии архаичной гидронимии славян. Представлен фрагмент реконструкции праславянского' гидронимного фонда, составляющий более 600 пралексем.

Ключевые слова: гидронимия, прагидропим, оним, апеллятив, этимология.

Shul’hacli V.P.Common Slavonic hydronymic stock of the West Bug and Sluch interfluvium. - A manuscript.

A Doctor of Philology thesis (speciality: “the Ukrainian language” - 10.02.01 and “the Slavonic languages” - 10.02.03) - Kyiv, O.O.Potebnya Institute of Linguistics, National Academy of Science of Ukraine.

Theoretical methodological principles and identification of Common Slavonic hydronymic stratum are established and linguistic cryteria of stratigraphy of archaic Slavonic hydronymikon are formulated. A reconstructed fragment of the Common Slavonic stock of the West Bug and Sluch interflavium is presented, including more then 600 lexemes.

Key words: hydronymy, protohydronym, onym, etymon, etymology.

Підписано до друку 02. Формат 60x90 1/16

Ум. друк, арк.^86 Обл. вид. арк. £.,0 Тираж 100. Зам. 2.?/ 1998р. Безплатний____________

Поліграф, д-ця Ін-ту історії України НАН України КиГв-1, Грушевського,4 . '