автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Социальное положение украинского крестьянстваПравобережной Украины в 60-90 гг. XIX в.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социальное положение украинского крестьянстваПравобережной Украины в 60-90 гг. XIX в."

Г- Г ■) ■'•

2 •! іДбнець^кий державний університет

На правах рукопису

ПРИСЯЖНЮК Юрій Петрович

СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В 60-90 рр. XIX ст.

Спеціальність 07.00.01. -- Історія України

Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук

Донецьк - 1997

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства та історії Черкаського інженерно-технологічного інституту

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Бушин М.І.

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор Тригуб П.М.

- кандидат історичних наук, доцент Нестерцова С.М.

Провідна установа - Черкаський державний університет ім. Б. Хмельницького

Захист відбудеться " ^ " М 1997 р. 0 годині на засідані

спеціалізованої ради К.Об.06.01 по присудженню наукової ступеня кандидата історичних наук у Донецькому державноіу університеті (340055, м.Донецьк, вул.Університетська, 24, корп..' ауд.309).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецької державного університету (вул. Університетська, 24)

%

Автореферат розіслано "<У " <> 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради

С^В.Крапіш

з

Актуальність теми зумовлена сучасним станом вітчизняної історичної науки, завданнями, які стоять перед нею.

В умовах тоталітаризму селянська проблематика, через політичну кон'юнктуру, надмірну заідеологізованість історичної науки, всебічно не досліджувалася. “Соціально-класовий підхід” перешкоджав ученим неу-переджено аналізувати історію селянства, невиправдано спрощував соціальне становище землеробського населення України. Висвітлення проблем добробуту, державного управління, соціальної активності сільських мешканців мало дотепер здебільшого догматизований, стереотипний характер.

За роки незалежності України, коли предметом наукового аналізу вже стали яскраві сторінки державотворення, непересічні особистості нашої історії, всебічне осмислення вітчизняної минувшини вимагає дослідження історичного шляху найчисленніших верств українського народу, насамперед селянства. Воно ж, як відомо, впродовж століть становило основу української нації, багато в чому і сьогодні продовжує визначати соціальне обличчя українства.

Отже, злободенність теми обумовлена значенням селянства в історії України загалом і, зокрема, в 60-90 рр. XIX ст. Наприкінці

XIX ст. сільська людність становила понад 3/4 українського загалу. Мешканці українських сіл створювали більшу частину матеріальних благ суспільства, залишалися основними платниками податків. Зайняті переважно в сільськогосподарському виробництві, вони водночас через державні та формуючі ринкові механізми інвестували розвиток промисловості, транспорту. До того ж, в умовах колоніального гніту, відсутності національно-державної еліти, посполиті фактично репрезентували весь український народ.

Незважаючи на це, вченими поки що не створено наукового доробку, який цілісно охоплював би реальне становище українських селян у пореформеному суспільстві. Зокрема, на Правобережній Україні, де, окрім усього, соціальний статус тутешніх селян значною мірою залежав

від традиційних особливостей регіону та специфічної щодо цього краю політики російського самодержавства.

ст., протягом яких відбувався перехід суспільства від усталеного впродовж століть устрою до нових форм економічного, соціального, почасти національного, культурного, політичного життя.

Стаи наукової розробки темн. Інтерес науковців до даної проблеми виявився ще під час підготовки та здійснення реформи 1861 р. У 60-х рр. XIX ст. з'явилися праці М.Вольського, М.Моргуліса, К.Могола, М.П.Драгоманова, в яких висвітлювалися окремі сторони соціального становища українських селян регіону в перші пореформені роки: стан господарства, виступи проти грабіжницьких положень уставних грамот, ставлення селян-українців до повсталої польської шляхти (повстання 1863-1864 рр.) тощо

У 70-90 рр. XIX ст. селянська проблематика знаходилася в полі зору насамперед етнографів та економісгів-статистиків.

Виділимо праці П.П.Чубинського 2 , якому вдалося не тільки зібрати багатий етнографічний матеріал, що вже сам по собі становить велику наукову цінність, але й узагальнити його. Досить грунтовно вчений відстежив рівень матеріальної забезпеченості сільських жителів, діяльність волосних судів, а почасти - проблеми управління, суспільно-правового статусу, психології українських селян краю. В цьому ж

1 Вольский М. Обработка земли крестьянами собственниками. - Одесса, 1865. - 187 с.; Рабская обработка земли. - Одесса, 1869. - 98 с.; Моргулис М. К вопросу о воспрещении евреям приобретать земли в Западных губерниях. - К., 1865 - 22 с.; Могол К. Крестьянские беспорядки в Луцком уезде, Волынской губернии в 1862 году // Русский вестник. - 1869. - Кн.7. - С.321-334; Драгоманов М. Записка украинца из времени польского восстания 1861-1864 года- - К., 1869. - 61 с.

2 Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в западнорусский край. - Т. VI-VII. - СПб., 1876-1877. - 370 с.

визначаються 60-90 рр. XIX

зв'язку певний інтерес становить стаття М.П.Драгоманова в якій автор проаналізував національний та конфесійний склад сільської людності Правобережжя.

У пореформені десятиліття здійснювалися спроби узагальнити статистичний матеріал . На жаль значна частина документів, зібраних переважно місцевими чиновниками, не збереглася. Відтак особливо цінною для дослідження економічного становища українських селян регіону в 60х - першій половині 70-х рр. є праця ІО.Е.Янсона 3. Йому вдалося не лише об'єктивно показати специфіку поземельного устрою основної податкової верстви населення Правобережної України, але й правильно оцінити загальний стан та перспективи матеріальної забезпеченості селян.

Тільки фрагментарно, в контексті русифікаторської політики царизму в "частині колишнього польського королівства", торкнувся проблеми соціального статусу селянського населення Південно-Західного краю у багатотомній "Всесвітній історії" Ф.ПІлоссер і. Однак важливим було те, що вже з середини 70-х рр. XIX ст. питання становища українських селян "ополяченого" регіону України почали висвітлюватися на тлі європейської історії.

У 80-90 рр. з'явилися статистичні огляди І.Рудченка, А.Забеліна,

І.Толмачова, Т.Осадчого 5. Констатуючи тезу про пагубний вплив подвір-но-участкової системи землекористування на добробут селян

1 Драгоманов М.П. Евреи и поляки в Юго-Западном крае (по новым материалам для Юго-Западного края) // Вестник Европы. - 1875. - Кн.7. - С.133-179.

2 Статистические сведения о Подольской губернии за 1862, 1863 и 1864 годы / Составил А. Демьяненко. - Каменец-Подолъский, 1865.

3 Янсон Ю.Э. Опыт статистического исследования о крестьянских наделах и платежах. - СПб.: Тип. Стасюлевича, 1877. - 186 с.

4 Шлоссер Ф. Всемирная история. - Т. VIII. - Ч.Н. - СПб., 1877. - 549 с.

5 Рудченко И. Записка о землевладении в Юго-Западном крае. - К., 1882-167с.; Забелин А. Военно-статистическое обозрение Волынской губернии.-Ч.Н. -К., 1887 - 133 с.; Толмачев И.Н. Юго-Западный край. Статистическое обозрение. -К., 1897.-Т. 1-И. - 246 с.; Осадчий Т.И. Земля и землевладельцы в ЮгоЗападном крае (на Украине, Подолии и Волыни).Опыт статистического исследования,- К., 1889.-126 с.

Правобережної України в порєформений період, автори приділяли основну увагу масштабам обезземелення їх господарств. При цьому традиційно недостатньо показувалася роль нових джерел існування сільської людності.

Спробу комплексно розглянути зміни в соціальному становищі землеробського населення Південно-Західного краю протягом другої половини XIX ст. здійснив Ф.Ф.Воропонов *. Одним з перших він дав аналіз впливу специфічної щодо Правобережної України політики російського самодержавства на добробут тутешніх українських селян.

У цілому наукові дослідження пореформеної доби характеризувалися фрагментарним висвітленням, здебільшого в періодичних виданнях, окремих проблем селянського становища.

На початку XX ст. інтерес учених до селянської проблематики 60-90 pp. XIX ст. не зменшився. Увагу заслуговують праці А.Лосиць-кого, В.Голубева, І.Ігнатович, О.Ярошевича 2, в яких дослідники здійснили перші узагальнення наслідків пореформеної еволюції соціального становища селян-українців Правобережної України.

Окремі сторінки соціально-економічного, національно-релігійного життя українського селянства "ополяченого" краю знаходимо в науковій спадщині М.Грушевського, О.Єфіменко 3.

У радянський період інтерес до селянської тематики майже ніколи не зникав. Одначе, здебільшого історики зосереджувалися на аспектах класового розшарування та соціальних виступах проти визиску. Певна увага приділялася проблемам добробуту, державного управління

1 Воропонов Ф.Ф. Крестьянская реформа в Юго-Западном крае // Вестник Европы. - 1900. - Кн.8. - С.754-804; кн.9. - С.63-89.

2 Лосицкий А. Выкупная операция. - СПб., 1906. - 164 с.; Голубев B.C. Крестьяне после освобождения (1861-1906 гг.). - СПб., 1906. - 26 с.; Игнатович И.И. Помещичьи крестьяне накануне освобождения. - СПб., 1910; Ярошевич

А.И. Юго-Западный край в экономическом отношении. - К., 1913. - 123 с.

3 Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - СПб., 1904; Ефименко А.Я. История украинского народа. - СПб., 1906.

критськими селянами. '

У 20-30 рр. з'явилися дослідження, присвячені становищу кріпа-ів напередодні реформи 1861 р. та їх соціальному статусу після скасу-ання кріпосного права. Слід виділити праці М.Корніловича,

5.Кашина і, особливо, М.Слабченка *. Останній, зокрема, узагальнив татистичні матеріали, що почасти характеризували питання мо-ілізації земельної власності селян краю, уточнювали розміри достроково икуплених наділів (на Київщині), забезпечували порівняльний аналіз кремих сторін економічного становища українських селян Правобережжя, Лівобережжя та Півдня України в пореформені десятиліття.

Дослідження 40-50 рр. (переважно кандидатські дисертації) про-;овжили започаткований у 30-х рр. розгляд соціального становища селян :к передумову "наростання класової боротьби" в пореформеному селі, івичайно воно оцінювалося як тяжке і нестерпне 2.

І все ж найбільший науковий інтерес до селянської проблематики ¡иявився наприкінці 50-х - у 60-х рр., що було пов'язано з відзначенням 00-ліття скасування кріпацтва. Домінуючою залишалася тематика кла-ової боротьби. Виділимо праці А.З.Барабоя 3, П.Ф.Щербини 4,

Корнілович М. Волинський кріпацький селянський двір і громада.у першій юловині XIX віку. - К., 1930; Кашин В.Н. Крепостные крестьяне землевла-іельдьт накануне реформы. - Ленинград, 1934. - 92 с.; Слабченко

*1.Є.Матеріали до еконо-мічно-соціальної історії України XIX століття. - Т.І. -Сарків, 1925; т.2. -К., 1927.

Марковский М.Е. К истории крестьянских движений на Украине в 70-х годах СІХ в. - М., 1939. - 245 с.; Басов Е.А. Положение крестьян и крестьянское івижеиис на Подолии в конце XIX - начале XX века / Аьтореф. дисс. ... канд. історич. наук. - К., 1951. - 20 с.; Горбатюк В.Т. Развитие капитализма в зем-іеделии и буржуазное разложение крестьянства на Украине во 2-й половине ІІХ века / Автореф. дисс. ... канд. историч. наук. - Львов, 1951. - 20 с. Барабой А.З. Обезземеливание помещиками крестьян Киевской и Подольской уберний накануне и в период революционной ситуации 1859-1861 гг. / Рево-шционная ситуация в России в 1859-1861 гг. - М., 1960. - С.29-47.

Щербина П.Ф. Крестьянская реформа 1861 года в Подольской губернии / Чвтореф. дисс. ... канд. историч. наук. - К., 1955. - 16 с.

Ю.Курносова \ І.О.Гуржія 2, М.М.Дружиніна 3 , В.П.Теплицького 4 Д.П.Пойди \ А.К.Волощенка 6 , М.Н.Лещенка 1, І.Д.Ковальченка 8, П.А.Зайончковського 9. Відзначаючи істотний внесок цих науковців у досліджувану проблему, зазначимо, що не завжди їм вдавалося залишатися на позиціях історичної правди. Так, конфлікти українських селян краю з тутешніми колоністами Д.П.Пойда трактував як боротьбу "зубожілого селянства" з "куркульською частиною села", хоч у багатьох випадках (у тому числі наведених ученим) 10, вони були зумовлені національно-релігійною неприязню, правовою необізнаністю, загальною невихованістю.

Крім класової боротьби, дослідників 60-х рр. цікавили проблеми сільського та волосного управління, розвиток селянської промисловості в пореформсний період 11.

1 Курносов Ю. Положение крестьянства Правобережной Украины и его классовая борьба в 40-50 годах XIX ст. / Авгореф. дисс. ... канд. историч. наук -К., 1960.-20 с.

2 Гуржій І.О. Селянський рух на Україні в 1856 році. - K.,1956.- 116 с.; Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років XIX ст. - М.,1959. -191с.; Гуржій І.О., Лещенко М.Н. Боротьба трудящих мас України проти соціального

і національного гніту в період капіталізму. - K., 1958; Боротьба трудящих України за соціальне і національне визволення (XIV-XIX ст. ст.). - K., 1967.

' Дружинин Н.М. Государственные крестьяне и реформа П.Д.Киселева: В 2-х т. - М.-Ленинград, 1946-1958; Крестьянское движение в России в 1890-1900 гг. / Под. ред. Н.М.Дружинина. - М., 1959.

4 Теплицький В.П.Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні.-K., 1959,308 с. •

5 Пойда Д.П. Крестьянское движение на Правобережной Украине в период (1866:1900 гг.) - Днепропетровск, 1960. - 487 с.

6 Волощенко А.К. Классовая борьба на Правобережной Украине в период второй революционной ситуации. - К., 1965. - 320 с.

' Лещенко H.H. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением ре-фор-мы 1861 года (60-е годы XIX ст.)-К.,1959. - 512 с.; Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного каріталізму (60-90-ті роки XIX ст.)-К, 1970.-304 с.

8 Ковальченко И.Д. Русское крепостное крестьянство в первой половіте XIX в

- М., 1967.

9 Зайоичковскнй П.А. Отмена крепостного права в России. - М., 1954-1968 -368 с.

10 Пойда Д.ГІ. Указ. соч. - С.373.

11 Бондаревський A.B. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. - K., 1961; Рындзюнский П.Г. Крестьянская промышленность в пореформенной России (60-90-е годы XIX ст.) - М., 1966.

У 70-80 pp. історіографія проблеми збагатилася монографіями

В.Г.Чериухи II.Ф.Щербини 2, А.К.Волощенка 3, А.М.Анфімова 4, Д.Мейсі 5, А.П.Кореліна 6, Т.І.Лазанської7, Л.Г.Мельника 8 та ін.

Досягнення історичної науки 50-80 pp. знайшли своє відображення в синтетичних "Історії Української PCP" в 10 т. (К., 1983), "Історії народного господарства Української PCP" в 3 т., 4 кн. (К., 1983), інших аналогічних виданнях. Сюди ж погрібно віднести і колективну працю "Історія селянства Української PCP" у 2 т. (К., 1967).

Учені радянської доби внесли значний вклад у дослідження соціального становища українських селян Правобережної України в 6090 pp. XIX ст., проте "соціально-класовий" підхід заважав їм неуперед-жено аналізувати дану проблему. Він зарання протиставляв селянство іншим верствам населення (особливо поміщикам), невиправдано спрощував розмаїття селянського буття.

В умовах здобуття Україною державної незалежності увагу істориків привертає передусім національно-політична сторона проблеми 9,

1 Чернуха В.Г. Крестьянский вопрос в правительственной политике России (6070-е гг. XIX в.). - Ленинград, 1972. - 225 с.

2 Щербина П.Ф. Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине. -Львов, 1974. - 190 с.

3 Волотценко А.К. Нариси історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х

- на початку 80-х pp. XIX ст. - К.: Наук, думка, 1974. - 246 с.

4 Анфимов А.М. Крестьянское хозяйство Европейской России. 1884-1904. - М.: Наука, 1980. - 239 с.; Экономическое положение и классовая борьба крестьянства Европейской России. 1881-1904. - М.: Наука, 1904. - 232 с. .

5 Мейси Д. Правительство и крестьянство в России 1861-1906: предпосылки столыпинских реформ. - М., 1987.

6 Корелнн А.П. Сельскохозяйственный кредит в России в конце XIX - начале

XX в. - М., 1988. - 402 с.

7 Лазанская Т.И. Государственные крестьяне Украины в период кризиса феодально-крепостнической системы. - К., 1988. - 114 с.

8 Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні у XIX ст. - К., 1972. - 240 с.

9 Стельмах С.П. Политика самодержавия в области народного образования на Украине в 60-90-х гг. XIX в. / Автореф. дисс. ... канд. историч. наук. - К., 1991.-20 с.; Орловський Б. Селянські реформи в Україні 1848-1861 pp., їх значення і наслідки // Генеза. - 1994, N4. - С.150-153; Щербак Н.О. Національна політика царизму у Правобережній Україні в кінці XIX - на початку XX ст. (За матеріалами звітів місцевих державних установ) / Автореф. дис. ... канд. історич. наук. - К., 1995,- 20 с.

однак узагальнюючих праць, які цілісно охоплювали б дану тему, фахівцями поки що не створено.

Мета даного дослідження - якомога повніше, комплексно висвітлити соціальне становище українського селянства Правобережної України в 60-90 рр. XIX сг., зосередивши при цьому увагу на процесах його пореформеної трансформації.

Лля досягнення зазначеної мети поставлені настипні завдання:

• проаналізувати, як матеріальну основу соціального становища, рівень та еволюцію добробуту українських селян Правобережної України протягом досліджуваного періоду і насамперед:

а) відстсжити динаміку забезпеченості землею,

б) показати зростаючу роль нових джерел існування;

• прослідкувати реальні зміни в соціально-економічному становищі українських селян у контексті специфічної щодо регіону політики російського самодержавства;

• дослідити особливості створення та трансформацію органів державного управління, самоврядування українських селян, виявити їх роль у житті пореформеного села Правобережжя;

• через висвітлення взаємовідносин з іншими верствами населення краю показати фактичне становище і значення українських селян у тогочасному суспільстві;

• відстежити специфіку соціальної активності селян-українців Правобе-

режжя в 60-90 рр. XIX ст., об'єктивно показати її вплив на їх соціальний статус. •

Нанкова новизна роботи полягає в тому, що вперше в історіографії робиться спроба узагальненого, комплексного висвітлення соціального становища українського селянства Правобережної України в період його прискореної трансформації в капіталістичні відносини (60-90 рр. XIX ст.).

Джерельна база. Вирішення поставлених завдань потребувало відповідного джерельного забезпечення. При написанні дисертації залучалися документи Російського державного історичного архіву в м. Санкт-

Петербурзі (фонди 391, 1263, 1281, 1291), Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (фонди 127, 274, 301, 317, 318, 348, 442, 444, 446, 473, 485, 491, 492, 493, 514, 515, 707), що дало змогу проаналізувати демографічні процеси, специфіку економічного становища селян регіону в розглядуваний період, оцінити значення для їх добробуту заробітків на місцевих заводах, роль відхожих промислів, оренди, а також дослідити особливості переселенської політики царизму на Правобережжі та її наслідки, участь українських селян в єврейських погромах тощо. Особливо цінними при аналізі матеріальної забезпеченості сільської людності краю виявилися матеріали фонду КМФ.4 ("Становище селян і селянський рух на Україні в XVI1-XX ст."), які вперше введені в науковий обіг, а крім того етнографічні свідчення, що містяться в фонді 2205 (427 церковно-статистичних описів сіл Волинської губернії) і дотепер, за незначним виключенням, залишалися поза увагою дослідників.

Автором опрацьовані документи Житомирського, Київського, Хмельницького, Черкаського обласних державних архівів, що забезпечило висвітлення внутрішнього життя сільських громад, взаємовідносин українських селян з повітовими чиновниками, судовими органами. Залучення матеріалів державного архіву Черкаської області дозволило детальніше зупинитися на соціально-економічному становищі селян південних повітів регіону, яке порівняно в більшій мірі залежало від розпитку ринкових відносин.

У роботі широко використані опубліковані джерела: законоположення, циркуляри міністрів, звіти та донесення губернаторів, листи, звернення, свідчення, телеграми, рапорти, клопотання, інструкції урядовців ("Полное собрание законов Российской империи”, "Крестьянское движение в 1861 году после отмены крепостного права" та ін.). Не меншу користь дало опрацювання статистичних матеріалів ("Поземельная собственность Европейской России", "Статистика поземельной собственности и населённых мест Европейской России", "Статистические сведения по земельному вопросу в Европейской России", губернські "Обзоры" тощо),

соціально-економічних, історичних, географічних, енциклопедичних записок, збірників, нарисів, описів, словників.

Для більш вичерпного, "живого" аналізу становища українських селян регіону в пореформеному суспільстві певне значення мало залучення свідчень публіцистів таких видань як: "Киевские губернские ведомости", "Киевские", "Подольские", "Волынские епархиальные ведомости", "Вестник Юго-Западной и Западной России", "Киевская старина", "Вестник Европы", а також спогадів громадських діячів В.К.Дебагорія-Мокрієвича, М.П. Драгоманова.

Предметом дослідження є еволюція і тенденції соціального становища українського селянства Правобережної України в пореформеному суспільстві (60-90 рр. XIX ст.), об'єктом дослідження - історія українського селянства Правобережної України XIX ст.

Методологічною основою манат, наукового пошуку є принципи об'єктивності, історичності, всебічності, логічності, що дозволяють найбільш адекватно висвітлювати історичні події, явища, процеси. При написанні дисертації використовувалися проблемно-хронологічний, статистичний, описовий та порівняльно-історичний методи. Комплексне застосування різноманітних способів теоретичного пошуку дало можливість оптимально задіяти нові і вже опубліковані архівні джерела, статис-тисні матеріали, монографічну літературу, грунтовно та комплексно дослідити проблему.

Положення, то виносяться щ^захяст:

• пореформена трансформація в ринкові відносини, в умовах прискореного подвірного обезземелення, сприяла забезпеченню здебільшого лише прожиткового мінімуму, податкоспроможності українського селянства Правобережної України. Суттєво збагатилася тільки заможна верхівка села;

• специфічна імперська політика самодержавства в регіоні двояко впливала на соціально-економічне становище тутешніх селян. Окремі по-

ступки вряди-годи дещо покращували їх добробут, натомість стримувався відтік зайвих робочих рук, посилювався колоніальний гніт;

• реформи 60-х рр. XIX ст. істотно покращили правове становище українських селян Правобережної України, започаткували уніфікацію їх соціального статусу. Водночас, через збереження станово-правових обмежень, національно-релігійну неприязнь місцевих поміщиків, надмірну бюрократизацію адміністративних та судових органів, консервативність світогляду, своєрідну (землеробську) ментальність самих українських хліборобів, вони залишалися протягом пореформеного періоду "соціальним дном" суспільства;

• соціальна активність українських селян Правобережної України в 6090 рр. XIX ст. почасти гарантувала від масового розорення, крайнього зубожіння, зловживань урядовців, однак фактично не сприяла підвищенню їх соціального статусу.

Структура і обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків (загальний обсяг - 165 сторінок машинописного тексту), а також додатків, списку використаних джерел і літератури.

У вступі обгрунтовані актуальність і новизна теми дисертації, визначені конкретна мета та завдання, характеризуються джерела і література, викладені методологія, методи дослідження.

У пертому розділі - "Соціально-економічне становище українських селян Правобережної України в 60-90 рр. XIX ст." аналізуються особливості становища різних розрядів українського селянства регіону в передреформені роки, висвітлюються процеси трансформації його добробуту в пореформений період.

Зокрема, показано, що соціальне становшце поміщицьких, державних, удільних селян краю в 50-х - на початку 60-х рр. XIX ст. визначалося самим характером дореформеної доби, її соціально-економічним устроєм, культурно-цивілізаційними цінностями, а також істотно залежа-

ло від історичних особливостей регіону, політики російського царизму в умовах відсутності національної держави.

Добробут селянського загалу залежав передусім від наявності та розмірів надільної землі, яка знаходилася здебільшого в подвірному користуванні, відносин з поміщиками та державою, а певною мірою від рівня розвитку промислів, домашніх ремесел, власної підприємливості. Цьому приділяється основна увага в першому розділі.

Оскільки в 1847-1861 рр. землезабезпеченість кріпаків (понад 83% тутешніх селян) зменшилася в 1,4-1,5 рази, а розміри повинностей, передусім панщини, яку відбували близько 97% панщинників,, настільки ж збільшилися, становище мешканців українських сіл Правобережжя напередодні реформ 60-х рр. XIX ст. різко погіршилося. Заможністю виділялися лише окремі понадтяглі господарі.

Перетворившись до середини XIX ст. у соціальний і економічний анахронізм, розтлівало тіла і душі українських селян регіону кріпацтво. Тяжкість їх становища посилювалася специфічними для цього краю факторами: майже 90% маєтків належало польським поміщикам, поширеною була практика здачі сіл разом з мешканцями в оренду (посесія), де кріпацтво досягало "вершин дикості". У передреформені роки панщинники Правобережжя залишалися самим пригнобленим прошарком українського суспільства.

Дещо в кращому становищі знаходилися удільні (менше 1% місцевих селян) та державні селяни (близько 16%). З середини 40-х рр. XIX ст. останніх почали переводити на грошовий оброк. Окрім того уряд відмовився від практики здачі маєтків Міністерства державного майна в посесію.

У 60-90 рр. XIX ст. своєрідним мірилом заможності посполитого люду залишалася земля. Проте вже у середині 60-х рр. пересічний український селянин краю виявився неспроможний прожити за рахунок власного господарства. "Природне” обезземелення в наступні десятиліття зумовлювалося різким зростанням чисельності селянського населення (за

40 років на 105%) та збереженням подвірно-спадкової системи землекористування. Внаслідок (у 90-х рр.) майже 28% селян становили зайву робочу силу в регіоні, причому 12% взагалі не мали землі. Купівля та оренда грунтів не могли суттєво покращити добробут селянського загалу, оскільки всі куплені землі (без придбаних громадами, товариствами) зосереджувалися в руках найзаможнішої верхівки села - менше 1% дворів, а за орендовані ділянки селяни нерідко переплачували або недоотримували в

2, 3, 5, навіть 10 разів.

Матеріальна скрута змушувала сільську людність шукати заробітків на стороні. Щорічно (у 90-х рр.) в інші регіони тогочасної імперії направлялося понад 500 тис. відходників. За пореформені роки з краю емігрувало до 250 тис. сільських мешканців.

Неоднозначно впливав на добробут українських селян Правобережної України розвиток товарно-грошових відносин. Створюючи додаткові, а вряди-годи і єдине джерело існування, формуючий ринок прискорював майнове розшарування сільських жителів. Одночасно капіталізація більшості селянських господарств характеризувалася локальністю та од-нобічносгю. Посполиті продавали, як правило, тільки надлишки продукції.

У розділі показано, що в умовах прискореної земельної пауперизації істотного значення набули приробітки селян у маєтках поміщиків, в яких постійно або тимчасово працювало близько 90% сільських жителів, а також - посезонні заробітки на місцевих заводах, залізничних станціях, візникування. Аналіз архівних джерел та статистичних матеріалів засвідчив: в 80-90 рр. XIX ст. річний заробіток пересічного селянина регіону становив 30-50 крб. До половини цієї суми йшло виключно на виплату викупних платежів. Відтак трансформація в ринкові відносини сприяла забезпеченню здебільшого прожиткового мінімуму, податкоспро-можності українського селянського загалу Правобережжя.

Належне місце в першому розділі (як і в наступних розділах) приділяється селянській політиці самодержавства, яка мала в досліджу-

ваному регіоні певну специфіку. Загалом вона характеризувалася непо слідовністю та недостатньою гнучкістю. Окремі поступки вряди-годі сприяли покращенню матеріальної забезпеченості сільської людност краю., Разом з тим селяни потерпали від неврегульованості подвірно участкової системи землекористування, "однобічного" розверстання сер вітутів, стримування еміграційних процесів. Уряд не враховував, як пра вило, неготовність селян, насамперед психологічну, до нових умов госпо дарювання.

У другому розділі - "Система державного управління селянаиі регіону в пореформений період" розкриваються особливості створення т; еволюція органів державного управління, самоврядування українськю селян Правобережжя, показується їх роль в житті пореформеного села.

В 60-90 рр. XIX ст. державне управління українськими селянам* зазнало на Правобережній Україні суттєвих, загалом прогресивних змін У перші пореформені роки вчорашніх панщинників підпорядкували но воствореній адміністративній системі, що складалася з мирових посеред ників, повітових мирових з'їздів, губернських у селянських справах при сутствій і з роками, на відміну інших регіонів, не змінювалася. 1866 р. з відання цих установ були передані державні селяни краю.

Судове гіерепідпорядкування українських селян у досліджуванні період було пов’язане з введенням загальних для всіх станів судів, ще мало в Південно-Західному краю місцеву специфіку.

Суть новацій у нижній ланці державного управління полягала т спробі царизму законодавчо урегулювати, уніфікувати сформоване впро довж століть громадське самоврядування селян, одночасно включивші його до складу і поставивши під контроль державного апарату.

В цілому реформування державного управління носило демокра тичне спрямування, оскільки влада над селянами перейшла від поміщиків до заснованих відповідно з законами державних органів з обмеженок участю самих посполитих.

На відносини селянин-держава в 60-90 рр. XIX ст. накладали відбиток ознаки перехідного періоду, особливості регіону. Через соціальні, національно-релігійні суперечності з урядовцями українські селяни постійно зазнавали всіляких обмежень і утисків. Адміністративно-судовий устрій характеризувався організаційно-структурною недосконалістю. Кадрова політика самодержавства лише в тій мірі враховувала специфіку краю, як це стосувалося інтересів самого режиму. Водночас давалися взнаки кріпацької минувшини, особливості селянської культури,, ментальності: діяльність органів самоврядування позначалася надмірною бюрократизацією, утилітаризацісю.

На думку здобувача, аналіз відносин селянин-держава дав можливість більш вичерпніше висвітлити досліджувану проблему загалом.

У третьому розлілі - "Українське селянство Правобережної України в станово-класовій структурі пореформеного суспільства" висвітлюються взаємовідносини українських селян з іншими верствами населення краю, показано фактичне становище посполитого люду в поре-форменому суспільстві та його значення (почасти це розкривається в перших розділах). Крім того відстежується специфіка активності сільських мешканців, зроблена спроба об’єктивно показати її вплив на їх соціальний статус.

Особиста свобода (для кріпаків), низка соціально-економічних, громадянських прав, отриманих українськими селянами в ході реформ 60-х рр. XIX ст. якісно підвищили їх соціальний статус. На основі детального аналізу нормативних актів, архівних джерел, матеріалів періодичних видань робиться висновок, що за правовим становищем українські хлібороби протягом другої половини XIX ст. почасти зблизилися з іноземними поселенцями, парафіяльними церковнослужителями, купцями, поміщиками, по суті зрівнялися з міщанами. При цьому становище селян певного мірою "вирівнювалося" завдяки великодержавній політиці царизму, направленої на обмеження прав поляків-поміщиків, євреїв-орендарів,

а згодом і колоністів. Одночасно відбувалася уніфікація суспільно-правового статусу різних розрядів селянського населення.

Попри демократичні зміни, українське селянство залишалося найбільш безправною, содіально-незахищеною верствою населення. Воно несло основний податковий тягар, було істотно обмежене в соціально-політичній сфері. Для росіянина-чиновника, поляка-дідича, єврея-орендаря та й православного священика, селяшш-українець залишався нижчою, "підлою" людиною. В урядових колах до нього продовжували ставитися як до "грубої", "тупої" істоти. Шляхом економічного збагачення, завдяки участі в органах самоврядування, через отримання освіти "вибитися в люди" змогла тільки незначна частина селян.

Певною мірою становище українських селян у пореформеному суспільстві характеризувалося їх соціальною активністю. В третьому розділі розкриваються чинники, специфіка селянських виступів, аналізується проблема їх масовості. Зазначається, ідо у розглядуваний період Правобережжя виявилося самим "бунтівливим” регіоном України: в краю відбулося майже 3/4 масових селянських заворушень. Однак вони не були головною тенденцією в житті пореформеного села. На одного "активного" бунтівника в середньому припадало, зокрема, 10-15 (інколи до 20) селян-відходників. Неупереджений аналіз архівних джерел показав, що сільські мешканці вдавалися здебільшого до пасивних форм боротьби: ігнорували закони, розпорядження, не підписували уставні грамоти, акти, самочинно переселялися, бродяжили тощо.

До певної міри погіршення рівня життя взагалі не викликало з боку селян ніякої "активної" реакції. Разом з тим, доведені до відчаю, вони, як правило, діяли безкомпромісно, "не дотримуючись кордонів і меж у злостивості". Нерідко траплялися випадки, коли селяни зводили на односельчан, а вряди-годи й на чиновників та священиків, наклепи.

Загалом, захищаючи почасти від масового розорення, зловживань урядовців, соціальні виступи не сприяли підвищенню соціального статусу посполитого люду.

У шсішакш підведені підсумки дослідження:

• впродовж пореформеної доби українське селянство залишалося на Правобережній Україні основним виробником матеріальних благ, забезпечувало більшу частину податкових надходжень. Своєю працею жителі українських сіл сприяли піднесенню поміщицьких господарств, через державні та формуючі ринкові механізми фінансували розвиток промисловості, торгівлі. В умовах колоніального гніту, становлячи наприкінці XIX ст. близько 4/5 сільських і понад 3/4 всіх мешканців краю, фактично репрезентували в регіоні всю українську націю;

• соціально-економічне становище українського селянського загалу в 6090 рр. XIX ст. було тяжким. Купівля, оренда грунтів, сервітути не змогли компенсувати пагубних наслідків прискореного подвірного обезземелення. Трансформація в ринкові відносини сприяла забезпеченню лише прожиткового мінімуму, податкоспроможності селян. Суттєво збагатилася тільки заможна верхівка села - 7-22% сільських мешканців;

• політика самодержавства на Правобережній Україні двояко позначалася на добробуті місцевих українських хліборобів протягом досліджуваного періоду. Так, реалізація положень указів від ЗО липня 1863 р. тимчасово покращила економічне становище селян. Натомість уряд залишався цілковито байдужим до інтересів селян при розверстанні сервітутів, здійсненні переселенської політики тощо;

• прогресивним явищем у пореформений період стало підпорядкування селян краю новоствореній адміністративній системі та загальним судам. Після реформ зросла роль сільського і волосного самоврядування. Водночас державне управління характеризувалося становими обмеженнями, структурною недосконалістю, надмірною бюрократизацією, відсутністю земств, що негативно позначалося на становищі селян;

• реформи 60-х рр. XIX ст. істотно покращили правове становище українських селян регіону, різко прискорили уніфікацію їх соціального статусу. При цьому мешканці українських сіл залишалися найбільш безправною, соціально незахищеною верствою населення;

• реакцією на економічний гніт, соціально-політичну нерівнопрвність стали із 60-90 рр. XIX ст. протести, виступи, втечі та інші форми соціальної активності українських селян. Вирішуючи щораз конкретну проблему, посполиті виявилися неспроможними радикально покращити у такий спосіб своє соціальне становите загалом.

Апуобаиія уоботи. Розділи дисертації обговорювалися у 19941996 рр. на кафедрі українознавства та історії Черкаського інженерно-технологічного інституту, її положення викладені в повідомленні автора на Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (жовтень 1996 р.). Робота розглядалася на кафедрі історії України Донецького державного університету. .

Практична значимість дисептаиії. Праця може бути використаною лля наукових пошуків з метою подальшого дослідження селянської (аграрної) проблематики, всебічного осмислення минувшини українського народу як землеробської нації. Крім того, її положення, висновки допоможуть науковцям, політикам, громадським діячам глибше зрозуміти витоки багатьох економічних, соціальних, національних проблем України кінця XX ст.

Положення дисептаиії викладені у пгіблікаиіях:

1. До аграрної історії України: деякі аспекти соціально-

економічного розвитку Правобережної України в XIX ст. - Черкаси: "Сіяч", 1996. - (3,8 друк, арк.) (в співавторстві).

2. Характер самоврядування українських селян Правобережної України в 60-90 рр. XIX ст. // Матеріали Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії: В 2-х частинах. - Ч.І. - К., 1996. -■ С.52-5.5. (0,5 друк, арк.)

3. Вплив політики російського самодержавства на соціально-економічне становище правобережного селянства в період підготовки і проведеіпія реформ (40-60 рр. XIX ст.) // Збірник аспірантів і пошукачів ЧІТІ. - Черкаси. - 1995. - Ч.ІІ.- С.59-61. (0,4 друк. арк.).

4. Суспільно-правовий статус селян Правобережної України в 60-90 рр. XIX ст.: декларація і дійсність // Збірник статей аспірантів і пошукачів ЧІТІ. - Черкаси. - 1996. - С.48-50. (0,4 друк, арк.)

Аннотация

Ю.П.Присяжнюк "Социальное положение украинского крестьянства Правобережной Украины в 60-90 гг. XIX в." Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины, Донецкий государственный университет, Донецк, 1997. ■

Проведено комплексное, обобщающее исследование социального положения украинского крестьянства Правобережной Украины в условиях его пореформенной трансформации к рыночным отношениям (60-90 гг. XIX в.). Дается анализ материального благосостояния украинских хлебопашцев, раскрываются вопросы государственного управления и самоуправления, освещаются взаимоотношения с другими слоями населения, показывается влияние социальной активности крестьян края на их социальный статус.

Y.P.Prisyazhnyuk. "Social status of Ukrainian peasants of the Right-bank Ukraine in the 60th-90th of XlXth century". The thesis for Candidate of Science (History), on speciality 07.00,01 - History of Ukraine, the Donetsk State University. - Donetsk, 1997. .

Complex, generalizing research of social status of Ukrainian peasants of the Right-bank Ukraine in the conditions of their postreform transformation to ■the market relations (60th-90th of XlXth century) is carried out. This work gives the analysis of economic conditions of Ukrainian welfare standards, is dedicated to the questions of state government and self-government; it throws light upon interrelations with other sections of the population, and shows the influence of regional peasants, social activity on their social status. .

Ключові слова: Українське селянство, соціальне становище,

добробут, адміністративне управління, судове підпорядкування, самоврядування, соціальна активність.

Summary