автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.05
диссертация на тему: Традиционно-бытовая культура украинцев Галичины на страницах львовской прессы 1811-1848 гг.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Традиционно-бытовая культура украинцев Галичины на страницах львовской прессы 1811-1848 гг."

#

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА їм. І.КРИП’ЯКЕВИЧА ^ ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

УДК39 (477.8)

Мовна Уляна Василівна

ТРАДИЦІЙНО-ПОБУТОВА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИНИ НА СТОРІНКАХ ЛЬВІВСЬКОЇ ПРЕСИ 1811 - 1848 рр.

Спеціальність 07.00.0^-етнологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі карпатознавсгва Інституту народознавства НАН України

Науковий керівник- ГОШКО ЮРІЙ ГРИГОРОВИЧ,

доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України

Офіційні опонеігга- МАКАРЧУКСГЕПАНАРСЕНТІЙОВИЧ, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри етнології Львівського Національного університету ім. І.Франка

ПАНЬКІВ МИХАЙЛО ІЛЛІЧ, кандидат історичних наук, директор Івано-Франківського краєзнавчого музею

Провідна установа - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (відділ “Український фольклорно-етнографічний центр”)

Захист відбудеться 4 квітня 2000р. о 15-й год. на засіданні Спеціалізованої вченої Ради Д.35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Кри-п’якевича НАН України (79026, Львів, вул. Козельницька, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім. Крип’якевича НАН України.

¿і [фццЯ,

Автореферат розісланий *7 2000 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради / кандидат історичних наук Ф.І. Стеблій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Дослідження народознавців зосе-іеджені переважно у сфері традиційно-побутової культури -тійкого шару культури етносу, який передається з покоління в юкоління і основні елементи якого (заняття, звичаї, обряди, громадське шття та ін.) етнодиференціюють і етнорозмежовують один етнос від (ішого. Водночас, на наших очах зникає чимало елементів і цілих омплексів традиційної народної культури та побуту. Проте духовність іароду - явище неплинне: традиційне органічно входить у сьогодення. Іивчення національних традицій має надзвичайно важливе значення ля вирішення проблем ґенези культурних явищ та процесів взаємодії учасної і давньої культур.

У більшості історико-етнолоґічних праць досліджуються окремі омпоненти традиційної культури українського етносу кінця XIX -очатку XX ст. Однак, з поля зору етнологів випав цілий пласт радиційно-побутової культури українців першої половини XIX ст. -ультурно-побутового, виробничого, духовного явища, яке сприй-ається усім народом і є його сутністю. У цьому контексті поважний нау-овий інтерес становлять публікації львівської преси 1811 - 1848 рр., яких акумульований солідний матеріал, що значною мірою проливає йтло на побут українців Галичини в зазначених діахронних межах, [ародознавча інформація періодики дозволяє ґрунтовніше дослідити дгато аспектів традиційно-побутової культури українців краю першої зловиниХІХст.

МЕТАРОБОТИ- на основі народознавчих матеріалів львівської реси 1811-1848 рр. дослідити:

- господарську діяльність (основні і допоміжні заняття), окремі :пекти матеріальної (житло, одяг) та духовної (календарна і сімейна Зрядовість) культури, громадський побут українців Галичини першої хловини XIX ст.;

- співставити інформацію преси з іншими джерелами - архівними і друкованими для відтворення більш достовірної картини •адиційно-побутової культури українців краю;

- визначити внесок тогочасної львівської преси у вивчення льтури та побуту українського народу.

НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІ

Вперше на основі народознавчих матеріалів львівської преси 181 1848 рр. досліджено основні аспекти традиційно-побутов культури українців Галичини - господарську діяльність, окрс складові матеріальної і духовної культури, громадський побут, контексті вивчення ролі церкви у громадському житті з’ясова роль церковних братств та духовенства у боротьбі за тверезі спосіб життя галицького селянства у 40-х рр. XIX ст., визначе внесок тогочасної преси у вивчення культури та побуту украі ського етносу. Дисертант залучає до наукового обігу маловивчс і невідомі джерела та народознавчі праці відомих вчених.

ОДЕРЖАНІ РЕЗУЛЬТАТИ можуть бути використані д підготовки узагальнюючих праць з історії української етнографії преси, у спецкурсах з цих предметів у вищих навчальних закладах краєзнавчій роботі, він є важливою джерельною базою для вивчен різних компонентів традиційно-побутової культури українсько народу.

РОБОТА АПРОБОВАНА на засіданнях відділу карпатознавст і Вченої ради Інституту народознавства НАН України. Основні положення викладені у доповідях на всеукраїнських (Львів, 199; “Польська прсса Галичини першої половини XIX ст. як джepeJ вивчення побуту гуцулів” (на матеріалах ЛНБ ім. В.Стефаника А України), Дрогобич, 1993 - “Господарська діяльність населені Бойківщини у дзеркалі галицької преси першої половини XIX ст. ’ міжнародних конференціях (Косів, 1993 - “Побут гуцулів на сторінк; львівської преси першої половини XIX ст.”), міжнародному історик народознавчому семінарі (Самбір, 1995 - “Заняття бойків у світ львівської преси першої половини XIX ст.”). За темою дисертації оп бліковано 5 статей та тези двох доповідей загальним обсягом 2,5 а.;

ДИСЕРТАЦІЯ СКЛАДАЄТЬСЯ зі вступу, п’яти розділі висновків, списку використаних джерел (340 найменувань), перелії умовних скорочень. Обсяг дисертаційної роботи -165 сторінок .

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтована актуальність теми, визначено предмет, основну мету і завдання дисертації.

У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” характеризується ступінь вивченості теми.

Традиційно-побутову культуру українців Галичшш досліджували І. Лгобич-Червінський, І.Вагилевич, Я.Головацький, В.Поль, О.Коль-берг, Р.Кайндль, І.Франко, В.Шухевич, В.Гнатюк, М.Зубрицький, Ю.Шнайдер, А.Фішер, Я.Фальковський, сучасні автори Р.Рейнфус, К.Матейко, М.Тиводар, С.Павлюк, Т.Гонтар та багато інших. Проте, вони не залучали багаті матеріали про культуру та побут українського етносу, які містилися в публікаціях преси. .

Народознавчі матеріали львівських періодичних видань 1811-1848 рр. фрагментарно, частково все ж використовували українські історики та етнологи М.Возняк, Я.Кісь, М.Герасимснко, Ф.Стсблій, В.Задо-рожний, Ю.Гошко, Р.Кирчів у працях, присвячених національно-визвольним змаганням українців Галичини першої половини XIX ст., їх соціально-економічному становищу, антифеодальній боротьбі, виробничій діяльності, етноґрафічно-фольклористичним студіям “Руської трійці”.

Отже, як головне джерело у названих роботах матеріали преси не застосовувалися і не використовувалися для дослідження народної традиційно-побутової культури українців краю.

Галицьку пресу 1848 р. як основне джерело для висвітлення селянського питання використала сучасна польська дослідниця Г.Фльорковська.

Тим часом у періодичних виданнях першої половини XIX ст. можна почерпнути цінну народознавчу інформацію. Іван Франко у статті “Огляд праць над етноґрафією Галичини в XIX в.” (Возняк М.С. “З життя і творчості І.Франка”. - К., 1955), підкреслив вагоме значення львівських часописів “ІІогтаЦовзСІ” і “Ідустапіп” у накопиченні українознавчого матеріалу.

Окремі публікації польських вчених Ю.Сеньковського, Ж.Паулі,

В.Поля, у львівській періодиці, зокрема, “Ііогтаіїоьсіасії” і “ВіЬІіоІссе Naukowego іт. ОБзоІіозкісЬ”, які висвітлювали різні галузі

традиційно-побутової культури українців, стисло проаналізовані в роботі З.Болтарович “Україна в дослідженнях польських етнографів XIX ст.” (К., 1976).

Певне науково-методичне значення для вивчення поставлено; проблеми мають дослідження зарубіжних авторів (А.Овсіньської. І.Химки), написані на основі матеріалів преси.

Детальна інформація про цінні матеріали з даної теми міститься у працях українських та польських бібліографів XIX - початку XX ст. І.Левицького, В.Ігнатієнка, К.Естрайхера. Найповніший у польській бібліографії огляд етнографічного матеріалу з україніки, опублікованого B“Gaze/cie Lwowskiej” (1811-1848) та “Rozmaitosciach” (1817-1848), зроблений у дослідженнях В.Станішевського (Bibliografía “Gazety Lwowskiej”. 1811-1846.- Lwow, 1911-1914; Stulecie “Gazety Lwowskiej”. 1811-1911.-Lwow, 1913. -T. 3. -Cz. 1). Цінною в даному контексті с “Bibliografía Historii Polski XIX w.” (Wroclaw; Warszawa: PWN, 1958), не позбавлена, однак, деяких прикрих неточностей і помилок, які були виявлені нами в процесі пошуку матеріалів.

Огляд літератури показує, що досліджувана проблема не отримала адекватного висвітлення науковцями, які використовували матеріали прсси для вивчення різних сторін життя та побуту українців Галичинн першої половини XIX ст.

Основними принципами дослідження є конкретно історичний підхід, розгляд предмету з позицій історизму, в комплексі соціально-економічних, політичних, культурних факторів. В основу роботи покладено тематичний принцип систематизації, який дозволяє дослідити увссь спектр традиційно-побутової культури українців Галичини, зафіксований львівською пресою 1811-1848 рр. Для вирішення поставлених завдань використано основні методи етнографічної науки: рстроспективно-реконструкційний, порівняльно-історичний, формально-типологічний аналіз.

Джерельну базу дисертації становить львівська преса 1811 -1848 рр., насамперед, “Gazeta Lwowska”, “Rozmaitosci”, “Czasopism Naukowy KsiQgozbioru Publicznego im. Ossoliñskich” (пізніша назва “Bibliotcka NaukowegoZakladu im. Ossoliñskich”), “Lwowianin”, “TygodnikRolniczy i Przemyslowy” (пізніша назва “Tygodnik Rolniczo-Przemyslowy”), “Rozprawy Galicyjskiego Towarzystwa Gospodarskicgo”. У газетах публікувалися матеріали етнографічного, краєзнавчого, госпо-

дарського змісту відомих і менш відомих польських та укр«*.. -ьких вчених, краєзнавців, публіцистів С.Бредецького, В.Новаковського, І.Чсрвінського, Л .Г олембйовського, Ф.Сярчинського, С.Яшовського, М.Штогера, К.Туровського, В.Поля, Ж.Паулі, Л.Зелінського, Г.Ільке-вича, І.Білявського, М.Вітвіцького. Тут зафіксовані не лише певні факти і явища матеріальної та духовної культури, але й зроблені спроби їх наукового осмислення і тлумачення. Крім того, на сторінках преси містилися численні публікації народознавців-аматорів-статті, нариси, замітки, подорожні нотатки і кореспонденції, етнографічні відомості, вплетені у топографічно-статистичні описи окремих округів, міст та сіл, описи маєтків. Вони засвідчують інтерес їх авторів - Л.Сухо-дольського, Ю.Камінського, К.Пструського, Т.Дідушицького, П.Ро-машкапа, М.Пассакаса, О.Завадського, Е.Вітмана, Ю.Гібля, Б.Стен-чинського до народної традиційно-побутової культури українців краю. Значення цих робіт у фіксації народних звичаїв, обрядів, забобонів, свят, багато з яких були забуті вже в наступні десятиліття. В окремих публікаціях спостерігається пихате ставлення авторів до українців Галичини, ототожнення їх з польським народом.

У дисертації використані також рукописні матеріали редакцій, які зберігаються у науковій бібліотеці Львівського Національного університету ім. І.Франка, Львівській науковій бібліотеці НАН України ім. В.Стефаника та тогочасна аґрономічно-технічна, мемуарна література, календарі, альманахи, інструкції та розпорядження органів влади представникам громадського самоврядування.

У другому розділі “ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИНИ” досліджена традиційна господарська культура на основі матеріалів періодичних видань.

Характеристика традиційних господарських занять посіла чільне місце у львівській періодиці. Публікації преси розкривають весь спектр виробничої діяльності українців Галичини - сільськогосподарське виробництво, допоміжні заняття - бджільництво, рибальство, мисливство, домашні промисли і ремесла, торгівлю.

Найбільше уваги з-поміж інших господарських занять преса приділила сільському господарству (землеробству і тваринництву) як домінуючій формі виробничої діяльності селянства. У ній давалася оцінка родючості ґрунтів, характеризувалися системи землеробства,

розглядався агротехнічний процес - способи удобрення, технологія обробітку ґрунту, способи та строки сівби, жнива, зафіксовано народні способи обмолоту, очищення зерна, збереження та переробки сільськогосподарських культур, землеробську техніку. У багатьох публікаціях зроблена загальна характеристика та адекватна оцінка родючості ґрунтів різних регіонів краю, підтверджена даними сучасних ґрунтолоґічних досліджень. У селянських господарствах застосовувалися різні системи землеробства - вирубно-вогнева, з якої виділилося вирубно-польове господарство як перехідний етап до орного землеробства, перелогова, трипільна (парова) системи, елементи багатопілля. Про панування трипільного господарства в Галичині писав Т.Дідушицький (явно перебільшуючи, беручи до уваги той факт, шо воно набуло поширення лише у рівнинних районах). Так, відсутність трипілля у Карпатах засвідчують як матеріали преси, так і сучасні дослідження (С.Павлюк). Основним способом підтримання продуктивності родючого шару землі було удобрення гноєм, хоча ще не всі селяни прийшли до усвідомлення цього факту. Існувало два способи доставки його на поле - вивіз транспортом і стаціонарний (коша-руванням). Останній частіше використовували горяни. У зв’язку з гострою нестачею добривного матеріалу преса часто піднімала питання про застосування інших добрив-пропонувалося вирощувати трави, що відновлюють структуру ґрунту, користуватися міндобривами, вапнувати кислі ґрунти. Значну увагу приділила преса технології обробітку ґрунту - застосуванню загінної оранки у селянських господарствах, яка виробилася у XIX ст. на основі вчення німецького аґро-нома А.Теєра про раціональне господарство та видам оранки - оранка в склад, терасування. Селянами краю вирощувалися пшениця, жито, ячмінь, овес, гречка, картопля, горох, льон, коноплі, буряк, ріпа, біб, ріпак. За строками розрізняли ранню та пізню весняну й осінню сівбу. В горах весняна сівба зернових починалася на кілька тижнів пізніше. Щодо технічних культур, зокрема, льону, то культивували два його сорти - скочень, який сіяли біля Св. Юрія (6 травня), а словень - біля Св. Миколи (22 травня). Картоплю садили під мотику та під плуг, а кукурудзу - за мотикою у ямки і висівали. Жнива розпочиналися збором злакових культур у липні-серпні. Колосові жали серпом, лише гречку косили грабками - видом граблів з довгими зубцями, що поступово зменшувалися в довжину. Після завершення косовиці

ернових селяни бралися до збору льону й конопель. Зернові молотили ііпами; при помолі зерна на борошно використовували жорна і водяні їлини. Очищали обмолочений хліб за допомогою лопати - простої їй спеціальної жолобоподібної віячки з короткою ручкою. Призначену т насіння кукурудзу зв’язували в “коси” і розвішували під стріхами. 5ешту обривали при лодизі і всипали для подальшого зберігання до ‘кошниць”. Кукурудзу на борошно мололи на жорнах. Картоплю іберігали в пивницях чи спеціально зроблених ямах - “долах”. До :кладу хліборобської техніки, описаної в періодиці, входили знаряддя )бробітку ґрунту (соха, рало, плуг); посіву, боронування та коткування )іллі (борони, котки); збирання врожаю та молотьби зернових культур серп, ціп, лопата-віялка, решета, грабки). Вже на початку XIX ст. на ггорінках преси була висловлена необхідність запровадження щосконалених зразків традиційного землеробського реманенту, якого шмагав розвиток капіталістичних відносин.

Численні публікації, присвячені тваринництву, свідчать, що воно іаймало вагоме місце у структурному поділі занять українського :елянства Галичини, проте домінувало лише на Гуцульщині, що іідтперджують наведені у пресі податкові відомості та інші матеріали, ’озведення худоби було настійною потребою селянського госпо-іарства. Молоко годувало всю родину, в першу чергу дітей, а віл був іайпоширенішою робочою твариною. Найбільше значення тварин-шцтво мало в горах. Важливою умовою для розвитку тваринницької 'алузі була наявність пасовищ. Найбільшу увагу приділяла преса сарактсристиці окремих галузей тваринництва-вирощуванню великої югатої худоби і коней, вівчарству і козярству, розведенню свиней, іомашньої птиці. Породи рогатої худоби - в центрі уваги члена 'осподарського галицького товариства М.Пассакаса, який виділив три зсновні різновиди місцевої худоби (низинний, підгірський, карпатський) і дав їх вичерпну характеристику. З метою заохочення селян до толіпшення порід рогатої худоби австрійським урядом призначалися ’рошові нагороди. Селяни Галичини утримували коней польської, юдільської, волоської породи, широковідомих гуцуликів. Випас югатої худоби і коней тривав від весни до осені. Важливим елементом іідготовки до стійлового утримання тварин була заготівля сіна влітку. Эсновною проблемою в утриманні худоби була її зимівля. Оцінюючи югляд селян за худобою, автори періодичних видань висловили на її

сторінках дві діаметрально протилежні думки. Носії першої тенденційно закидали селянам брак раціональних знань і старанності у вирощуванні та відгодівлі худоби. їх опоненти вважали догляд за тваринами (зважаючи на можливості селян) добрим. Голоси розділилися далеко не рівномірно - значно більше зустрічаємо публікацій, де йшлося про незадовільне утримання худоби (С.Бреде-цького, К.Петруського, невідомих дописувачів). Думку про належне вирощування домашніх тварин селянами обстоював П.Ромашкан і два невідомі автори. Значно менше місця відведено в пресі характеристиці вівчарства і козярства. Селяни утримували овець різних порід -простих чорних, кошлатих, місцевої карпатської породи. Батьківщиною гуцульської породи була Гуцульщина, яка постачала овець для всієї західної частини Карпат. Овець на гуртовий випас виганяли на Св. Юрія (6 травня), а забирали додому на Покрову (14 жовтня). Б горах будували великі огороджені кошари, в які пастухи заганяли овець на ніч. Відомий польський етнограф Ж.Паулі відзначив побутування у лемків яскравого церемоніалу - полонинського ходу овець і подаїз перший його опис. При стійловому утриманні овець і кіз годували сіном три рази на добу; поїли один раз. У відлигу тварин гнали де лісу, де вони обгризали гілки хвойних дерев. На жаль, фрагментарне описано розведення свиней селянами (їх породи, утримання). Лише згадане селянське птахівництво.

Допоміжним заняттям українців Галичини (бджільництву, рибальству, мисливству) присвячено чимало матеріалів львівської періодики Чільне місце на її сторінках посіло бджільництво, яке на початку XIX ст. перебувало у квітучому стані. Два види вуликів (колоди і дуплянки^ -у центрі уваги співробітника ‘Ч^обпіка Ііоіпісз^о і Przemyslowego’ фольклориста К.Туровського. Стисло і критично характеризувався > пресі тодішній спосіб догляду селян за бджолами - пасічники вмілі: зібрати рій, посадити його у вулик, а восени вигублювали комах Детальний опис отримав догляд за бджолами (способи підгодівлі роїння, ловля роїв, медозбір) у вуликах-колодах на Бойківщині у першії спеціальній розвідці, присвяченій бджільництву на сторінка? тогочасної етнографічної літератури, греко-католицького священникс зі Стрия І.Білявського. Вже на початку XIX ст. була помічена висловлена на сторінках преси необхідність запровадження вуликів у яких би не знищували бджіл заради меду.

Відомості про рибальство, що зосередилися на описі цього заняття $ українців Карпат, надзвичайно скупі та уривчасті. У матеріалі <.Петруського розглянуто основні способи та знаряддя ловлі риби на у. Стрий та її притоках. Щодо знарядь, то автор описує шість типів шбальського знаряддя (саки, сакули, підсаки, сітка з поганячем, ості, 5удки). Істотним є те, що зазначаються і особливості їх використання і залежності від різних погодних та географічних умов, статі рибалок. Іринагідно згадано у пресі мисливство, де зустрічаємо лише його (онстатацію як одного з видів господарських занять та перелік диких івірів і птахів, на яких полювали в різних частинах Галичини.

Характеристика промислів та ремесел, які відігравали важливу золь у виробничій діяльності українців краю, посіла вагоме місце на сторінках львівських періодичних видань 1811-1848 рр. Селяни зиготовляли господарські знаряддя та предмети побуту; до того ж тселення, особливо гірське, для забезпечення прожиткового мінімуму нукало додаткових заробітків, поєднуючи працю у власному 'осподарстві з домашніми промислами і дрібним ремеслом. Окремі їаняття виходили за межі домашнього промислу, набуваючи рис товарного виробництва. Публікації преси різною мірою проливають світло на виробництво полотна і сукна, деревообробні та лісохімічні іромисли, обробку шкір, гончарство. Найбільший за обсягом та іайцінніший матеріал присвячений полотнярству як найпошире-іішому домашньому селянському промислу в Галичині, який в окремих ткацьких центрах (Корчин, Горлиці Ясельського, Комарно Сам-Зірського циркулу) набрав рис товарного виробництва. У вирощуванні іуб’яних культур існував зональний поділ праці. Основна робота по виготовленню прядива лягала на жінок. Як констатував Я.Кісь, для ткацької промисловості краю була характерна наявність розсіяних лануфактур, які аж до другої половини XIX ст. не переростали в сонцентровані мануфактури.

Важливу роль у житті селянства відігравали заняття, пов’язані із іаготівлею та обробкою деревини, яка використовувалася у будівництві китла та господарських споруд, предметів домашнього та госпо-іарського вжитку, ремісничих виробів, у виробництві деревного іугілля, поташу. Теслярство та виробництво ґонтів і драниць, бондар-'тво, стельмаство, випалювання вугілля, виготовлення поташу, мазі, моли, скипидару становили окремі галузі деревообробного та

лісохімічного промислів. Технікою виготовлення ґонтів і драниць, як констатують матеріали преси і підтверджують сучасні дослідники (Ю.Гошко), володіло все доросле чоловіче населення Карпат і Прикарпаття. В Карпатах ґонти виробляли переважно на Бойківщині і Лемківщині, а гуцульські майстри спеціалізувались на виготовленні драниць. Публікації періодики акцентують на високому рівні розвитку теслярства в реґіоні. Виготовлення возів, саней, та деталей до них було значним, хоча й побічним заняттям селян, а у високогірних селах - основним джерелом їх заробітку. Випалювання вугілля було допоміжним заняттям значної частини населення Галичини, яке вимагало відповідних знань та навиків. У пресі докладно йшлося про вибір порід дерева, технологію та способи випалювання, методи перевірки готовності вугілля. Обробка шкір та виготовлення з них ужиткових речей - одна із галузей домашнього виробництва селянства краю. У значних розмірах займались домашнім шкіряним промислом на Гуцуль-щині. Селяни самостійно виправляли і фарбували шкіри. Найдавнішим способом виправлення сирої шкіри було покриття її корою дерев, багатих на дубильні речовини, в першу чергу дуба. Основними центрами розвитку шкіряних промислів Галичини названі у пресі Львів, Яворів, Зимна Вода, Жовква, Любачів, Снятиц, Кути, Тисмениця. Лише побіжно згадано у пресі селянський гончарний промисел - стисла інформація обмежилася переліком деяких осередків гончарної справи (Залозці, Оліїв Золочівського, Глинсько, Потелич Жовківського, Береска Ясельського, Войнилів, Миколаїв Стрийського циркулів).

Широку палітру господарських занять українців Галичини, представлених у львівській пресі, доповнила характеристика їх торгової діяльності, зокрема торгівлі худобою, деревом і дерев’яними виробами, полотном, продуктами сільськогосподарського виробництва. Особливого поширення товарообмін набув у гірських районах Карпат, де, як зазначають дослідники (В.Задорожний), селянські господарства мали найбільш виражений торгівельний характер. Періодика констатувала важливу роль в організації товарообміну і загалом економічному та культурному житті селянства торгів і ярмарків, тенденція до збільшення кількості яких виразно простежувалася у першій половині XIX ст. Доволі вагомою вимальовується

ль селянства у різних видах спеціалізованої ярмаркової 'івельної діяльності. Важливим заняттям сільського населення, ¡ливо Карпат і Прикарпаття, була торгівля худобою, в першу чергу ікою рогатою. Хоча міжнародна торгівля худобою, як підкрес->ть сучасні дослідники (Ю.Гошко), перебувала в руках поміщиків, івну участь у ній брали українці Карпат - навесні скуповували одняк, випасали його, а восени гнали на продаж за кордон. Лише ується селянська торгівля кіньми. Відомості преси про торгівлю ями сконцентровані на описі цього заняття в українців Карпат, займало важливе місце в господарському житті горян. На рішній торгівлі вівцями значною мірою була зосереджена трудова ьність гуцулів, а лемки переважно брали участь у міжнародній івлі ними. Помітне місце у селянській торгівлі худобою займала 'івля свинями. Селяни торгували свинями у значно більших лірах, ніж поміщики, скуповуючи тварин на торгах з метою ¡продажу на ярмарках. Брало участь галицьке селянство і у народній торгівлі свинями, основними центрами якої виступало .ко Сяноцького і Городенка Коломийського циркулів. Купівля-заж полотна, дерева, дерев’яних виробів, сільськогосподарської цукції одержала порівняно скупіше відображення. Торгівля :вом і полотном велася на спеціалізованих ярмарках (с. Деревач івського, Нове Місто Сяноцького, Корчин Ясельського, Комарно ібірського, Глиняни, Гологори, Поморяни Золочівського, смишляни Бережанського циркулів). У багатьох місцевостях ни скуповували колоди, які різали на дошки і продавали у містах. :а акцентувала на нетоварному характері селянського виробництва [ових - сільське населення низинних районів переважно збувало ликі надлишки зерна, а гірське закуповувало його для власного кивання і на продаж. Деякі матеріали преси доповнюють роботи сних дослідників торгівлі В.Задорожного та Ю.Гошка.

У третьому розділі “МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ іЮ” досліджено традиційне житло, господарські та промислові влі і народне вбрання.

Зацікавлення народним будівництвом виявилося вже на початку ст. - у пресі з’явилися перші публікації про традиційні житло, одарські споруди та промислові будівлі українців різних

етнографічних груп - гуцулів, лемків, бойків, покутян. Подавала характеристика садиб, способів будівництва, будівельного MaTepiaj опис інтер’єрів житла гуцулів. їх садиби були розкидані в горах, рід групувалися навколо церкви. Хати зводили з дерева хвойних порі, напівколод і брусів. Дахи покривали драницями. Хати складалис двох половин - господарського приміщення, двох-трьох стаєн просторої хати. Щодо високогірного будівництва лемків, то вівчарсі стоїще складалося з кошари - загороди для нічного утримання ове та колиби - невеликої хати, де ночували пастухи. У покутських хат висота даху була вдвічі більшою від висоти стін, аби сніг легко спад додолу. Перед кожним будинком розміщувалася загорода для овець кошниця на кукурудзу. Серед споруд народного промислово будівництва виділялися дерев’яний млин голандського типу у Журавники Львівського циркулу та водяні млини у с. Добряни Підгородці Стрийського циркулу. У пресі подавалися рекоменда щодо вдосконалення народної будівельної технології, які, однак, ма сприймались селянами, котрі надавали перевагу традиційні способам будівництва.

Помітне місце у періодиці посіли матеріали про народний о і українців Галичини, що відзначався простотою, зручністю довговічністю. На їх основі можемо відтворити (різною мірою) окремі компоненти, так і цілі комплекси чоловічої і жіночої HOI святкового вбрання, строю дівчат. Чоловічий комплекс складавс довгої до колін сорочки, широких вовняних штанів, зван “холошнями”, верхнім одягом був довгий суконний сіряк. Взим носили баранячий кожух. Пояс з тасьми чи шкіри, чорна бараня шапка (“кучма”), чоботи без каблуків завершували традиційн комплекс чоловічого вбрання. Жіночий комплекс складався з пол< няної сорочки, рукави якої вишиті кольоровими нитками, спідни мальованки, оздобленої вибійкою в сині квіти, верхньої нош “кавтана”. Заміжні жінки покривали голову очіпком, а поверх ньс обкручували кілька разів довкола підборіддя рантух (вид намітк Невід’ємним компонентом жіночого строю були прикраси -пацьорі коралі. Поширеним святковим одягом була шуба чи юпа з синього а блакитного сукна з коміром і вилогами. У пресі вказувалося на локалі відмінності в одязі галицького селянства, на жаль, без дальп конкретизації. Певне місце зайняли описи одягу українців Карп

ули одягалися у білу полотняну вишиту сорочку, суконну бунду, іокі штани (“сподні”), часто червоні, підперізувалися широким ряним поясом - “чересом”. Короткий без рукавів кожушок -птар” носили чоловіки і жінки. Останні часто носили завійки з )го полотна, одягали поверх сорочки дві смугасті вовняні запаски юти”, взимку бунду. Дівчата на свята одягалися у вишиті сорочки рвоні або блакитні з галунами спідниці; волосся заплітали у косу, ев’язуючи стрічкою й укладаючи в круг на голові. Бойки носили / полотняну сорочку, вовняний пояс чи ремінь, високу чорну анячу шапку; верхнім одягом служила сукняна свита з каптуром, зиками та вилогами спереду. Жінки носили на голові завій, який ністю її закривав і обрамляв обличчя, закручували його навколо і, а кінці опускали на плечі. Дівчата залишали на видноті волосся, ікрашаючи голову квітами й стрічками. У описі самобутньої іківської ноші основна увага звернута на чоловічий костюм, який адався з білої полотняної короткої сорочки, подекуди без коміра, нутої на грудях запонкою, з фалдами на рукавах і вузьких білих онних штанів. Підперізувалися широким шкіряним поясом. Літніми овннми уборами були округлі капелюхи різних розмірів, зимовими [ісокі баранячі шапки (“маґерки”). Верхня ноша представлена їдою та гунею. У Сяноцькому та більшій частині Ясельського жулу широко побутувала “чуга”. Взуття горян - “керпці” - постоли •убої шкіри або дертого лика.

У четвертому розділі “ГРОМАДСЬКИЙ ПОБУТ УКРАЇНЦІВ ЛИЧИНИ” розкрита сукупність звичаєвих і державних норм, які улювали відносини громадського, соціально-економічного та іьтурного життя членів певної людської спільноти - громади. Публікації про громадське життя українців краю різною мірою :вітлювали склад сільських громад, громадське самоуправління, ікції громади у господарській та адміністративній сферах, окремі імадські традиціїта інституції. Показані головні риси громадського Зуту, а самс місце і роль громадського самоуправління в системі ■очасних австрійських владних структур та різних сферах життя ьської громади. На основі відомостей про конфесійний склад ьських громад Галичини першої половини XIX ст. можемо ¡начити їх українську етнічну приналежність. У громадах існував

патріархальний лад, де головне слово у всіх справах належа громадській старшині (війту і присяжним). У питаннях судочинст обрана з членів старшини рада у розгляді цивільних, а част кримінальних справ, була судом першої інстанції, а нерідк остаточним. Матеріали преси про громадське самоврядування судочинство доповнюють дослідження Т.Пілата, Р.Роздольсько Адміністративними функціями громади були забезпечення поря^ на своїй території (боротьба із злочинністю, нічні варти), збережеі; рухомого і нерухомого майна (інститут гайових і польових), допомс убогим, сиротам. Господарська діяльність громад передусім базувал; на використанні орних земель; у селянському подвірному землекор туванні зберігся ряд общинних пережитків. Традиції громадське землекористування продовжували жити у зв’язку з необхідніс виділення земель під пасовища. Досить значну увагу приділила нрі діяльності громадських шпихлірів, де активно дебатувалися проблеї пов’язані з функціонуванням зернових сховищ. На сільські громі! лягали тягарі, пов’язані з будівництвом та утриманням в належно стані шляхів та водних споруд. У господарському житті українців кр панував давній звичай взаємодопомоги. Традиційною форм сусідської взаємодопомоги при виконанні спішних чи трудомість робіт була толока. Однією із громадських традицій українців виступ; гостинність. Періодичні видання відзначали велику роль у гром; ському житті таких інституцій як церква та корчма, які були важливії громадськими осередками. У боротьбі з пияцтвом в селянсько середовищі величезною була роль духовенства і церковних брате які у 40-х рр. XIX ст. з’явилися і поширилися по всій Галичі' Нерозкритою на сторінках періодичних видань залишилася рс ярмарків як центрів громадського спілкування.

У п’ятому розділі “ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ КРАЇ висвітлена календарна та родинна обрядовість. Тут акумульоваї доволі значний, хоча далеко неповний, фактичний матеріал з різі місцевостей краю, що репрезентує календарну обрядовість україні Публікації преси можемо умовно поділити на дві групи: принагц зібрані відомості, вплетені у статті ґеоґрафічно-топоґрафічно історико-статистичного, краєзнавчого характеру (С.Яшовсько Ф.Сярчинського, Б.Додольського) та етнографічні розвідки знаї

здознавців А.Бельовського, Г.Ількевича, В.Поля, в яких здійснено ише фіксацію народної обрядовості, але й спробу її наукового ислення. Специфічний характер преси як джерела, що породжує ну фрагментарність даних, унеможливлює створення цілісного азу народної звичаєвості. Найповніше висвітлення у ній отримали

а, що відігравали провідну роль у духовному бутті народу - Різдво >емонія підготовки до святвечірньої трапези, спалення дідухів на гий день свят, театралізовані дії ряджених), Великдень (заворо-ання краси дівчатами у Великий четвер, миття дзвонів у Великодну ницю, обряди, пов’язані зі “свяченим”, великодні дівочі та парубочі

і, гаївка “Зельман”), Зелені Свята (лемківський звичай “ходити по іраках”), Івана Купала (палення святоіванських вогнів - “соботек”, їльські пісні, вірування про цвітіння папороті). Наукова значимість матеріалів в тому, що вони були зібрані методом безпосереднього л ереження чи записані від інформаторів й зафіксували та донесли ьогодешія чимало рідкісних, а то й унікальних народних звичаїв брядів, згодом втрачених і забутих, в тому вигляді, в якому вони утували в першій половині XIX ст. Окремі публікації преси овшоють відомості І.Вагилевича та Я.Головацького про ;ндарну обрядовість.

Сім’я та родинна обрядовість представлені на сторінках періодики звичайно скупо, ескізно, фрагментарно. У контексті вивчення :йного побуту стисло охарактеризоване становище жінки у сім’ї тавлення до неї з боку чоловіка. Родинна обрядовість репрезен-:ша окремими обрядами, пов’язаними з народженням (родильні), уженням (весільні), смертю (похоронні).

ВИСНОВКИ. Характеристика господарювання українців краю їла чільне місце на сторінках львівської періодики першої половини С ст. Публікації преси розкривають весь спектр господарської [ьності - сільськогосподарське виробництво, допоміжні заняття, іашні промисли і ремесла, торгівлю. Порівняно мало місця у іодиці посіли матеріали про матеріальну культуру українців ичини - житла та одягу. Відомості періодичних видань, які ділили певну увагу народному вбранню українців різних регіонів ю (цілі комплекси чоловічої та жіночої ноші, окремі компоненти )ЧОГО строю, святкового одягу, головні убори, взуття, локальні

відмінності), є цінним джерелом у спробі фактографічн відтворення тодішнього одягу українців, хоча й доволі загальн Громадський побут українців краю як важливий об’єкт заці; лення, зайняв помітне місце на сторінках львівської преси пер половини XIX ст. Тут різною мірою висвітлювались такі питаї як діяльність сільських громад, громадське самоуправління, фуг громади у господарській та адміністративній сферах, ді громадські традиції та інституції, роль церковних братств у боро за тверезий спосіб життя галицького селянства. Багата та своєр духовна культура українців Галичини, представлена насампі календарною обрядовістю, посіла певне місце на шпалі львівських періодичних видань. Сімейний побут і роди обрядовість українців краю розкриті на сторінках преси над чайно скупо та фрагментарно, що пояснюється складні проникнення у специфічну сферу сімейних взаємин і обрядів, була менш доступною для фіксації, ніж інші компоненти традиції побутової культури, а отже не отримала адекватного висвітлеї

Таким чином, у пресі, що розглядається, з різною повно висвітлене коло питань, що творить традиційно-побут культуру українців Галичини першої половини XIX ст. На ос матеріалів періодики, використовуючи при необхідності співставлення, уточнення, перевірки і доповнення інші джере архівні та друковані, можна ґрунтовніше дослідити народ побут у багатьох, хоча далеко не всіх його аспектах. Публі* преси дають можливість відтворити достовірну картину тр; ційно-побутової культури, оскільки вони фіксували певні яв в момент їх існування або через невеликий часовий інтервал, т( закарбували живий процес.

Опубліковані в пресі етнографічні розвідки, топографі1 статистичні описи окремих округів, міст та сіл краю, статті гео фічно-економічного, історичного, господарського змісту, нариси, оі маєтків, подорожні нотатки та кореспонденції з місць станов. значну цінність. Хоча ці публікації нерівноцінні за своєю науко вартістю і повнотою вміщених в них відомостей, оскільки їх автор поряд з відомими дослідниками І.Червінським, Л.Голембйовсьі К.Туровським, В.Полем, Ж.Паулі, Г.Ількевичем, М.Вітвіцьки іншими виступали представники адміністрації, вчителі, лії

ладські діячі, священники, просто любителі “живої старовини”. , живучи в Галичині чи подорожуючи нею, вони мали змогу юсередньо спостерігати побут українців, їх традиції, звичаї, >туру. Тому їх відомості є для нас важливими, бо це живий погляд ісників і очевидців.Детальний і всебічний аналіз публікацій львів-[х пресових органів дозволяє стверджувати, що вони, містячи цінні мості, відіграли помітну роль у формуванні фактологічного пусу української етнографічної науки першої половини XIX ст. ність внеску преси у справу вивчення культури та побуту іїнського етносу полягає в тому, що чимало її матеріалів поклали іток етнографічному дослідженню окремих галузей господарства <ільництва, рибальства, стельмаства, льонарства, полотнярства, )бництва ґонтів, випалювання деревного вугілля, способів заготівлі іарської сировини, спеціалізації торгів і ярмарків, торгівлі рогатою )бою і вівцями), матеріальної (землеробські знаряддя) і духовної ітури (різдвяна, великодня, юріївська, троїцька обрядовість, ііївські ворожіння). Сукупність матеріалів періодики разом з гичним осмисленням літератури та інших джерел дозволяє глибше ерити питання родючості грунтів різних регіонів краю, громад-іго самоврядування та судочинства, календарної обрядовості, підлити відсутність трипілля у Карпатах, констатувати наявність роз-их мануфактур у ткацькій промисловості. В той же час необхідно іачи ги, що деякі складові традиційно-побутової культури українців іічинп (народний транспорт, харчування, традиційні знання, адні вірування та ін.) залишилися поза увагою преси.

У народознавчих публікаціях львівської преси 1811-1848 рр. юмаджений вагомий матеріал, що охоплює різні сфери життєді-юсті, вони дають можливість різнопланового погляду на тради-о-побутову культуру українців Галичини в згаданих діахронних їх, а відтак істотним чином прислужуються вивченню автентичної [иційності українського етносу.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1 .Народне вбрання українців на сторінках львівської періодики чої половини XIX ст. // Народознавчі зошити. - Львів: Інститут дознавства НАН України, 1995. - № 1. - С. 52-56.

2.Традиційні житло, господарські та промислові б; українців Галичини на сторінках львівської преси це половини XIX ст. II Народознавчі зошити. - Львів: Інс народознавства НАН України, 1999. - № 3. - С. 402-405.

3. Духовна культура українців Галичини у зацікавл львівської польськомовної преси першої половини XIX ст. (а календарної обрядовості) // Зерна. Літературно-мистеї альманах українців Європи. - Париж; Львів; Цвікау, 1998. -5. -С. 223-232.

4. Господарська діяльність населення Бойківщини у дзе галицької преси першої половини XIX століття II Дрогобиі краєзнавчий збірник. Вип. 1. Матеріали Другої Дрогоби краєзнавчої конференції. 26-27 листопада 1993 р. - 1994. - Дрог 1995.-С. 46-50.

5. Заняття бойків у світлі львівської преси першої половиш століття //Бойківщина: історія та сучасність. Матеріали Міжнаро, історико-народознавчого семінару “Населення Бойківщини у кон загальнокарпатського етнокультурного розвитку”, 14-16 вересня 1 -Львів; Самбір, 1995.-Є. 127-129.

6. Побут гуцулів на сторінках львівської преси першої поле XIX століття // Проблеми Гуцульщини. Тези доповідей міжнар науково-практичної конференції м. Косів, 27-28 травня 199 Чернівці, 1993. -С. 61-62.

7. Польська прсса Галичини першої половини XIX століт джерело вивчення побуту гуцулів (на матеріалах ЛНБ ім. В фаника АН України) //Українськаперіодика: історія і сучасі Тези науково-теоретичної конференції 9-10 грудня 1993 р. -І. 1993.-С. 28-30.

АНОТАЦІЯ

Мовна У .В. Традиційно-побутова культура українців Г аличи сторінках львівської преси 1811-1848 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня канди історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. - Інсі українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Інст народознавства НАН України, Львів, 2000.

У дисертації вперше на основі етнографічних публікацій львівської еси 1811 -1848 pp. досліджено основні аспекти традиційно-побутової льтури українців Галичини - господарську діяльність, окремі ладові матеріальної та духовної культури, громадський побут, окупність матеріалів періодики дає можливість відтворити достойну картину традиційно-побутової культури, оскільки вони фіксували вні явища і процеси в момент їх існування. Авторами публікацій ступали як знані вчені-етнографи, так і народознавці-аматори. інність внеску преси у вивчення культури і побуту українського носу полягає в тому, що чимало її матеріалів поклали початок нографічному дослідженню окремих галузей господарства, ітеріальної і духовної культури. Публікації пресових орґанів відіграли імітну роль у формуванні фактологічного корпусу української иоґрафічної науки.

Ключові слова: традиційно-побутова (матеріальна і духовна) льтура, господарська діяльність, громадський побут, фактологічний рпус етнографічної науки, Галичина, Львів, преса.

ANNOTATION

Movna U.V. The Culture of traditional conditions of Galician Ukrai-ms life as stated in the Lviv periodical press of 1811-1848. Manu-ript.

Thesis for academic degree of the candidate of historical sciences speciality 07.00.05 - ethnology. - I.Krypiakewich Institute for Ukrai-m Studies of National Academy of Science of Ukraine, Etnology stitute of National Academy of Science of Ukraine, Lviv, 2000.

The dissertation investigate the culture of traditional conditions Galician Ukrainians life in the first half of XIX century - their usehold activity, some aspects of material and spiritual eulture, public ; as based on the ethnographical publications in Lviv press of 1811 -48. The population of materials of periodicals enables to reconstruct authentic picture of traditional - household culture, as in them the finite phenomena and processes were researched at the moment of jir existence. The writers of the publications were both known scien-ts - ethnographers and amateurs. The value of the contribution of 2ss in study of culture and household activities of the Ukrainian

ethnos is, that the fair quantity of these materials has put a beginn for ethnographic research of separate branches of economy, mate and spiritual culture. The publications of the press bodies have pla an appreciable role in formation of the factological corps of the Uk; nian ethnology science.

Key words: the culture of traditional life conditions (material i spiritual) household activity, public life, factological corps of the ethr ogy science, Galicia, Lviv, periodical press.

АННОТАЦИЯ

Мовна У .В. Tрадиционно-бытовая культура украинцев Галж на страницах львовской прессы 1811-1848 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исто] ческих наук по специальности 07.00.05 - этнология. - Инстит украиноведения им. И.Крипякевича НАН Украины, Инстш народоведения НАН Украины, Львов, 2000. ,

В диссертации впервые на основании этнографических ny6j каций львовской прессы 1811-1848 гг. изучены основные аспек традиционно-бытовой культуры украинцев Галиции - хозяйствен! деятельность, некоторые компоненты материальной и духовн культуры, общественный быт. Совокупность материалов периодию критическое осмысление научной литературы и других источник даёт возможность исследовать народный быт во многих, хотя и дале не во всех его аспектах. Публикации прессы позволяют воспроизвес достоверную картину традиционно-бытовой культуры, так как о фиксировали явления в момент их существования, то есть жив! процесс. Опубликованные в газетах и журналах этнографическ разведки, топографическо-статистические описания отдельш округов, городов и сёл края, статьи географическо-экономическог исторического, хозяйственного содержания, описания помещичы хозяйств, путевые заметки и корреспонденции с мест вызывав значительный интерес. Хотя эти публикации неравнозначны по cboi научной ценности и полноте изложенных в них сведений, посколы их авторами рядом с известными исследователями выступа; этнографы-любители. Их сообщения для нас важны, так как это живс взгляд современников и очевидцев. Ценность вклада прессы в изучен!

культуры и быта украинского этноса состоит в том, что немало её материалов положили начало этнографическому изучению отдельных отраслей хозяйства (пчеловодства, рыболовства, колесничества. иёноводства, изготовления полотна, производства гонта, выжигания цревесного угля, способов заготовки сырья для кожевенного производства, специализации торгов и ярмарок, торговли рогатым скотом и овцами), материальной (земледельческие орудия) и духовной культуры (рождественская, пасхальная, юрьевская, троицкая обрядность, андреевские гадания). В то же время необходимо отметить, что некоторые компоненты традиционно-бытовой культуры украинцев Галицпи (народный транспорт, пища, традиционные знания, верования и др.) остались без внимания прессы. В работе составлена библиография украиноведческих народоведческих материалов, опубликованных на страницах львовской прессы 1811-1848 гг. Введены в научный оборот малоизученные и неизвестные источники, народоведческие работы известных ученых - Винцентия Поля, Григория Илькевича, Казимира Туровского, Лукаша Голембиовского, Жеготы Паули, а также С.Брсдецкого, В.Новаковского, Ф.Сярчинского,

С.Яшовского, М.Штогсра, Ю.Живицкого, Л.Зелинского, Б.Стенчин-:кого. Публикации органов прессы сыграли заметную роль в формировании фактологического корпуса украинской этнографической науки.

Ключевые слова: традиционно-бытовая (материальная и духовная) культура, хозяйственная деятельность, общественный быт, фактологический корпус этнографической науки, Галиция, Львов, лресса.