автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Иван Багряный — романист (Проблематика и жанрово-стилевое своеобразие).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Иван Багряный — романист (Проблематика и жанрово-стилевое своеобразие)."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

1 О С . -І

УДК 883.3.09(043)

2 і» НО? 'ос*’

СПОДАРЕЦЬ МИХАЙЛО ПАВЛОВИЧ

ІВАН БАГРЯНИЙ - РОМАНІСТ (ПРОБЛЕМАТИКА ТА ЖАНРОВО -СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ)

Спеціальність 10.01.ОІ^ — "Українська література"

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ — 1997

Робота виконана у Харківському державному університеті Міністерства освіти.

Науковий керівник — доктор філологічних наук, професор Голубева Зінаїда Сергіївна Харківський державний університет, професор

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор,

Ковалів Юрій Іванович,

Київський державний лінгвістичний університет, професор

кандидат філологічних наук,

Мовчан Раїса Валентинівна,

Інститут українознавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, старший науковий співробітник

Провідна установа — Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, кафедра української літератури, Міністерство освіти, м. Кіровоград.

Захист відбудеться (ихсл(ша^к 1997 р 0________годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради, шифр Д 01.24.02 при Інституті літератури

ім. Т.Г. Шевченка НАН України за адресою: 252001, м. Київ-1,

вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури

ім. Т.Г. Шевченка НАН України за адресою: 252001, м. Київ-1,

вул. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий 1997 р

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Актуальність дослідження. Літературознавство України нині переживав період творення нової історії літератури, в якій би знайшлося місце для всіх напрямків, стилів та імен. Така історія має грунтуватися на об’єктивному аналітичному осмисленні конкретного художнього доробку як уже відомих письменників, так і тих, творчість яких ще донедавна замовчувалась або була заборонена. До останніх належить і Іван Багряний.

Творчість І. Багряного — цікаве й своєрідне явище в історії української літератури XX століття. Його романна спадщина як невід'ємна складова загальноукраїнського літературного процесу XX століття поєднує різкі періоди (20-ті - 40-ві - 50-ті роки) та різні — радянську й еміграційну — гілки українського письменства. Романістиці 1. Багряного, попри значну увагу критиків до його творчості, ще не було приділено достатньої уваги. Дослідження спадщини письменника представлені головним чином статтями та передмовами, більшість з яких присвячена його біографії, політичним поглядам та аналізові політичного становища в Україні. Відтак, наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній вперше зроблено спробу цілісного й системного аналізу романного корпусу І. Багряного.

Метою дослідження е вивчення найбільшого масиву художнього доробку 1. Багряного — його романістики як цілісного явища на основі аналізу проблемно-тематичних аспектів, типу, героя і засобів його зображення, жанрових особливостей та своєрідності індивідуальної манери письменника, визначення місця його творів у літературному процесі.

Методологічною основою дисертації е комплекс методів, які звичайно використовуються для літературознавчого аналізу творів: конкретно-історичний та порівняльно-історичний з елементами ■/.іфопоетіїчксго, структурального та психоаналітичного. Автор спирається на науково-методичні положення, викладені у працях М. Бахтіна,

О. Білецького, Г. Гегеля, Й. Гейзінги, Л. Гінзбург, А. Есалнек, Г. Клочека, К. Леві-Стросса, Н. Лейдермана, Ю. Лотмана, Л. Новиченка,

A. Погрібного, В. Проппа, Н. Фрая, 3. Фройда, К. Юнга та ін.; на конкретні розвідки з теми дисертації: Ю. Войчишин, Г. Грабовкча,

B. Гришка, М. Жулинського, I. Качуровського, Г. Костюка, В. Мельника, I. Михайлина, Д. Нитченка, Л. Череватенка, Ю. Шевельова, М. Шлемкевича, О. Шугая.

Предметом вивчення е романи 1. Багряного "Скелька", "Тигролови", "Сад Гетсиманський”, "Маруся Богуславка" та "Людина біжить над прірвою". При цьому береться до уваги поетична та публіцистична спадщини письменника. Названі твори розглядаються в контексті української та світової літератур.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можна застосувати при написанні курсу історії української літератури, а також у лекціях у вищих та середніх навчальних закладах.

Апробація робот«!. За темою дисертації прочитані доповіді на міжнародній та міжвузівській конференціях (Харків, 1994; Харків, 1996). Основні положення й повний текст дисертації обговорені на засіданні кафедри історії української літератури Харківського державного університету. Результати наукових досліджень подані в чотирьох публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 125 сторінок комп'ютерного набору (283122 знаки), з яких список використаної літератури охоплює 17 сторінок. Наукові джерела складають 25 найменувань довідкових матеріалів, 123 монографії, збірки і брошури, 81 наукову статтю, в тому числі з 33 періодичних видань. Список художніх творів становить 56 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЩІ

У вступі обгрунтовано тему роботи, її актуальність та наукову новизну, охарактеризовано стан її висвітлення в літературознавстві. А відтак подано огляд досліджень, присвячених творчості І. Багряного, яг такими часовими періодами: перший — 1929-1931 рр., другий —

1944-1969 pp., третій — від 1990 р. Визначено мету і завдання дослідження.

Перший розділ — "Перші спроби письменницької самореалізації ".

Аналіз ранніх творів І. Багряного (1926-1931 pp.) дозволяє простежити жанрові пошуки молодого автора і визначити основні

чинники його світоглядних та естетичних поглядів, що суттєво

позначились ка великій прозі письменника подальшого — еміграційного періоду.

Літературну діяльність І. Багряний починав із поезії, в якій

домінували провідні настрої доби динамічних перших пореволюш'йнкх років ("дух неспокою"). Гасла побудови нового суспільства на засадах рівності й братерства, модернізація життя української нації на противагу її "хуторянському" минулому, індустріалізація, злам традиційного ладу буття, соціальної й національної, структури міста і села породжували надії, що були передовсім пов'язані з проголошеною на владному рівні культурною політикою. "Українізація", суттєве розширення сфер функціонування української мови, боротьба з імперсько-шовіністичною ідеологією — наслідком політики Російської імперії в Україні, існування ггезксї поліфонії ідей та активний пошук нових форм у літературі й культурі сприймалися селянською та робітничою молоддю як орієнтири в побудові нового суспільства. Цей оптимізм революційної романтики загалом притаманний раннім поетичним творам 1. Багряного.

Проте аже наприкінці 20-х років реальна політика більшовицької влади далеко відійшла від накреслених ідеалів, що суттєво позначилось на духовній та суспільній атмосфері в країні. Несприйнягтя тоталітарної ідеології найяскравіше відбилося у передмові до поеми "Ave Maria” (1S29), написаній у досить поширеній для інвективи формі листа до редактора, та в багатьох ненадрукованих творах. Значний вплив на формування політичної та естетичної позиції І. Багряного справив своїми памфлетами та творами М. Хвильовий.

Етапним твором цього періоду для письменника' став роман у віршах "Скелька" (1930). Попри всю умовність авторського жанрового визначення твору (на нашу думку, "Скелька" ближча до ліро-епічної поеми), у ньому виразно виявилися ті основні культурні, історіософські та

морально-етичні проблеми, що пізніше стануть визначальними для великої прози І. Багряного.

За своєю проблематикою "Скелька" вписується в контекст української історичної белетристики 20-х років, що орієнтувалася на соціологічну концепцію історії України (концентрація уваги на антифеодальному селянському повстанні; класові конфлікти; розуміння бездержавного існування України як наслідку "зради" козацької верхівки, антиклерикальна спрямованість; критика імперської колонізаторської політики Росії в Україні тощо). Водночас роман І. Багряного виходить за межі суто соціологічного підходу до зображення дійсності, що виявилось у відсутності показу соціального розшарування серед українського селянства; явно немарксистському розумінні ролі особи та народних має в історичному процесі; зосередженні уваги на національному питанні на противагу соціальному. Все це не лишилося поза увагою радянської критики.

На поетику "Скельки" значний вплив справили фольклорні оповідні моделі (легенда, переказ, пісня, казка), головним чином в інтерпретації Шевченківської традиції. Можна говорити про тривання безперервного творчого діалогу з Т. Шевченком упродовж життя письменника, що стало приводом для зумовленої ще й політичними чинниками полеміки в еміграції з Д. Донцовим. Вплив творів Т. Шевченка ("Гайдамаки") позначився на ідейному та формальному рівнях "Скельки". Так, у першому розділі, що є ключовим для концепції роману як цілого, І. Багряний розгортає експозицію та розпочинає оповідь цілком у дусі "Гайдамаків" ("Як дід велів почати"). Суттєву роль у поетиці твору відіграє опозиція "свій / чужий", що несе вагоме змістове навантаження, розставляючи акценти та відповідно характеризуючи персонажів і події. Усвідомлення єдності героїв із власною землею та історією є для автора запорукою збереження національної та особистісної свободи. За характером опозицій, функціями й засобами змалювання героїв можна стверджувати, що на роман значний вплив мала міфопоетика казки. Відсутність фантастичних образів та настанова на реалістичність пов'язані із орієнтацією сюжету твору на матеріал місцевих переказів. Хоча сам І. Багряний анонсував "Скельку" у виданні поеми "Ave Maria”

як "легенду", поява нового жанрового визначення зумовлена посиленим інтересом до роману в українській літературі з другої половини 20-х років.

Таким чином, рання творчість І. Багряного свідчить про пошук художніх моделей, найбільш придатних для мистецького самовираження, що виявилось, насамперед, в інтересі до великих жанрових форм (поема, роман у віршах) та прози взагалі (новела, оповідання, нарис).

Другий розліл — "Мені моя Вітчизна сниться щоночі..." (Тематико-проблемні аспекти та жанрова своєрідність прози І. Багряного 1940-1950-х років).

Романи І. Багряного ("Тигролови", 1946; "Сад Гетсиманський", 1950; "Маруся Богуславка", 1957; "Людина біжить над прірвою", 1964) з'явилися після більш ніж десятирічного перебування письменника в радянських тюрмах і концтаборах та наступної еміграції до Західної Німеччини. У той час творчість І. Багряного безпосередньо пов'язана з Українським мистецьким рухом та діяльністю очолюваної ним УРДП. Відтак тематико-проблемні аспекти романістики письменника слід розглядати співвідносно з його політичними поглядами, викладеними в публіцистиці. Основним літературним надзавданням І. Багряний вважав показ шляхів боротьби України за свою незалежність — цьому підпорядковується тематика великої прози письменника. Доля України та її народу були тим наскрізним стрижнем, навколо якого сконцентровані порушені романістом проблеми.

І. Багряний не ідеалізує дореволюційного життя українського народу, в якому зін бачить злидні та безправність селянства, панування імперської влади чужинців, у боротьбі з якою гинуть покоління українців, прикладом чого е доля "першого політичного засланця до Східного Сибіру"1 — гетьмана Дем'яна Многогрішного. Часто письменник вдається до екскурсів у минуле задля того, аби більш виразно зобразити антилюдяну дійсність 30-х років XX ст. І. Багряний показує, що сталінський режим успадкував найгірші традиції Російської імперії, нкзеівши країну (під балачки про ідеали революції) до стану середньовіччя ("Сад Гетсиманський"). Суттєву роль у проведенні таких

1 Багряний І. Тигролови: Роман та оповідання. / Післямова М. Жулинського; Упоряд.

О. Гаррильченка та А. Коваленка. — К.: Молодь, 1991. — С. 24.

б

паралелей відіграє безпосередній коментар автора-оповідача, що вводить у тканину творів елементи публіцистичної статті або фейлетону.

Зображуючи дійсність, І. Багряний вдається до засобів сатири, що нерідко межуе з чорним гумором. Елементи комічного мають підсилювати відчуття трагічного стану в'язнів, "пущених на конвеер безглуздої дійсності"2. Подібне зустрічаємо у багатьох творах спорідненої тематики ("Скотоферма” Дж.Орвелла, "Де подівся Леваневський", "Кінний міліціонер" Б. Антоненка-Давидовича, "Москва 2042" В. Войковича тощо). Засобами сатири І. Багряний розкриває сутність ідеології тоталітаризму, що породжує в людині "шизофренічний спосіб мислення" ("анекдот з Бунчуком" — "Сад Гетсиманськнй”. — С. 245-246.).

Широке та всебічне тіло української реальності 30-х років у творах письменника вимальовується з розповідей багатьох другорядних персонажів, завдяки чому атмосфера України та СРСР показана з багатьох точок зору, які доповнюють одна одну, нагромаджуються, творячи своєрідний ефект, істотний для розуміння доби. Художня правомірність такого прийому виявляється в документальній та мемуарній літературі ("Українська інтелігенція на Соловках", "Недостріляні”

С. Підгайного, "Сибірські новели" Б. Антоненка-Давидовича, "Колимські оповідання" В. Шаламова, "Архіпелаг ГУЛАГ" О. Солженіцинй, "З вогню воскресли" Є. Гуцала, "Я з вогняного села" А. Адамовича, Я. Бриля,

В. Колесника та ін.). .

Змальовуючи проблеми національного життя українців, ¡..Багряний водночас переймається проблемами корінних народів Далекого Сходу ("Тигролови") та інших націй в Україні ("Сад Гетсиманський").

У романі "Сад Гетсиманський" важливим е питання про мету і причини репресій 1937-1938 років, яке так і лишається відкритим, попри кілька версій, висловлених автором.

У романах І. Багряного з проблематикою тісно пов'язана ігрова метафорика, яку можна висловити змістовими опозиціями "людина / доля", "кат / жертва". Поряд із цим важливу роль відіграє

2 Багряний І. Сад Гетсиманський: Роман. /Передм. О. Гаврильченка, А. Коваленка. — К.: Дніпро, 1992. — С.107-108. (Далі посилатимемося на це видання, вказуючи в тексті автореферату в дужках сторінку).

паралельний до реального метафізичний рівень, пов'язаний передусім із біблійними мотивами й символікою. Архетипні структури "Іуда / Христос", "зрадник / жертва" відіграють ключову роль у сюжетній побудові романів "Сад Гетсимаксьхий" та "Людина біжить над прірвою". Інша архетипна опозиція — "Каїн / Авель", що виявляється в романі "Сад Гетсиманський", постає ніби символом одвічної роз’єднаності українського суспільства, яке так і не стало національно монолітним.

Не оминає своєю увагою І. Багряний таких традиційних для української літератури проблем, що стосуються відносин міста й села, долі та призначення інтелігенції, котрі осмислюються з позицій основного надзавдання його творчості — перспективи побудови незалежної України. Урбаністична тематика в романістиці письменника розробляється в річищі, започаткованому письменниками-"попутниками" в 20-ті роки, що мали на меті "опанувати" місто, зробити його українським. Проте герої І. Багряного відчувають певну упередженість у ставленні до міського простору, оскільки для них, як і для автора, він е джерелом постійної небезпеки, що походить від символів влади: управління НКВС

("Тигролови”, "Маруся Богуславка”), в'язниці ("Сад Гетсиманський", "Людина біжить над прірвою") тощо.

Зображуючи трагічну долю інтелігенції, І. Багряний разом із цим показує величезний інтелектуальний поступ української нації, започаткований у 20-ті роки, що був для письменника одним із беззаперечних позитивних наслідків революцій 1917 року та передумовою подальшого розвйтку України на шляху до незалежності. Це виразно показано на прикладі переліку професійного складу в'язнів харківських тюрем у романі "Сад Гетсиманський" та інших творах.

Однак, зосередженість на суспільному та літературному житті України 20-х років призвела письменника в романі "Маруся Богуславка" до прикрих прорахунків, пов'язаних із незнанням реалій культурно-мистецького життя Радянської України наступних десятиліть (тлумачення української мови як "дрібнобуржуазної", поділ письменників на "пролетарських", "попутників” та "опозиціонерів" тощо).

І. Багряний звертається до проблеми збройної боротьби з радянською владою, погляди на доцільність якої зазнають з часом певної еволюції.

Позиція автора, висловлена спочатку у публіцистиці, знайшла образне втілення в його останньому романі "Маруся Богуславка”. У творі письменник торкається питання ролі мистецтва в боротьбі за пробудження національної свідомості. І. Багряний пропонував у "Марусі Богуславці" — як ідеологію для майбутньої держави — релігійно-філософський світогляд, заснований на "вірі в людину". Суспільний устрій незалежної України письменник бачив умовно-ідилічно: він мав би грунтуватися на вільній праці людей без соціальної нерівності та експлуатації (родина Сірків з роману "Тигролови"). У цьому можна вбачати екстраполяцію політичних поглядів М. Хвильового про "азіатський ренесанс" та "загірну комуну".

У цілому романи І. Багряного були незмінно гостро-злободенникк, органічно пов'язаними як з історичним минулим, так і з перспективами майбутнього України. Перевага публіцистичного струменя в осягненні поставлених питань, частково зумовлена політичними концептами УРДП, призводила до посилення художньо не завжди виправданої декларативності, що позначилося ка жанрово-стильовій своєрідності великої прози письменника.

Жанрова специфіка романів І. Багряного переважним чином була зумовлена особливостями осмислюваних проблем. Романістиці письменника властиві такі риси, як автобіографічність та пов'язана з нею документальність, неприхована політична тенденційність і публіцистичність. Усі ці елементи тісно переплетені та взаемозумовлені небуденним досвідом автора. Тому романи І. Багряного е близькими до таких жанрових різновидів великої прози, як "роман-памфлет" та "політичний роман", що посідали чільне місце у світовій літературі XX століття, особливо в період так званої холодної війни. Проте твори романіста, попри неприховану тенденційність, не е стовідсотково "романами-памфлетами", оскільки в них відсутні суттєві компоненти, притаманні епічним памфлетним формам (елементи фантастичного, узагальнена типізація, розкриття комічної неспроможності негатітнсго тощо).

Романи І. Багряного започатковують в українській літературі XX століття течію, що отримала назву "табірної прози", персаахсну

частину якої складають саме мемуарно-документальні твори. У радянській літературі розвиток документалізму припадає на 60-70-ті роки й пов'язаний передусім із антифашистською тематикою. Документалізм І. Багряного виступає не тільки політичним, а й естетичним чинником, синонімом правди і поєднується з потужним ліричним струменем. Тому стиль великої прози письменника можна умовно визначити як "ліричну документалізацію".

Письменник у своїх романах органічно поєднував елементи памфлетності й документалізму, прагнучи ідейно-політичну змістовність та гостру проблемність реалізувати в пригодницько-авантюрному сюжеті. Увага до окремої людини, що зумовила індивідуалізацію персонажів, позначилася на стильовій своєрідності його романістики. Саме поєднанню цих рис і завдячують своєю популярністю такі твори, як "Тигролови" та "Сад Гетсиманський".

Третій розліл — "Герой Івана Багряного — тираноборець XX століття".

Боротьба людини з владою е одвічно» темою фольклору та літератури. В українській літературі вона посідає одне з центральних місць, співвідносячись із певним типом героя. Доволі своєрідно змалював таких людей І. Багряний.

Сутність героя-тираноборця, як відомо, розкривається через конфлікт. Тип конфлікту та пафос романістики І. Багряного е героїчними, оскільки "героїчний характер відповідає за всі свої діяння всією своєю індивідуальністю"3, відповідно героїчний конфлікт орієнтується на діяльний самовияв людини. Герої І. Багряного свідомо стають на шлях боротьби з тоталітарною владою, розуміючи, що це е єдиною можливістю залишитися Людиною, зберегти власну гідність та духовні цінності, г.трдта яких руйнує особистість. Головний персонаж завжди виходить переможцем із цього нерівного поєдинку. Віра у власні сили, воля до перемоги, довіра до людини, відчуття єдності з історією та долею України й игроду підтримують такого персонажа в боротьбі.'

Гегель Г. Эстетика: В 4-х т. — М.: Искусство, 1968. — Т.І. — С. 197.

Герой романістики І. Багряного переважно показаний як уже сформована особистість, він, можна сказати, позбавлений внутрішньої еволюції. Це зумовлено вибором тематики й характерне для багатьох письменників (В. Бонко, В. Шаламов, Ю. Домбровський та ін.), оскільки в екстремальних умовах тоталітарної держави внутрішня еволюція будь-якої людини можлива тільки в одному напрямку — униз, до стану тварини. Показуючи людину в межовій ситуації, письменник засереджуеться на розкритті її внутрішнього світу. Однак автора цікавить герой як носій певного комплексу ідей, його позиція в ідеологічних суперечках, а не процес формування цих ідей. Кожен із головних' героїв е в певному сенсі відбитком морально-етичного та суспільно-громадського кредо самого письменника, що частково обумовлено автобіографічним матеріалом творів. Тому погляди автора-оповідача та головного героя нерідко збігаються, що е характерним для героя романтичного роману.

Окреслюючи минуле своїх персонажів, І. Багряний користується оповідними засобами, притаманними легенді, що вочевидь має підкреслювати генетичний зв'язок героя-тираноборцд з міфологічними образами української давнини, на що в текстах натякає і сам автор ("Слово до читача"4). Такий персонаж типологічно походить від архетипу "культурного героя" як фундатора певної соціальної та релігійної організації суспільства, вчителя й наставника в різних галузях людської життєдіяльності, борця з хтонічними силами тощо. Центральний персонаж романістики І. Багряного е і творцем, і носієм доволі широкого комплексу ідей — від соціальних до релігійних. У поведінці головних героїв письменника наявні також і елементи архетипу трикстера, що зумовлено, на нашу думку, ще й ідеологічною природою таких персонажів.

Важливою рисою героїв І. Багряного е відчуття родини, вірності родинним зв’язкам — запорука збереження національної ідентичності. У структурі романів родина виступає носієм національних традицій, уособленням зв’язку героя з рідною землею та Батьківщиною, що в поетиці романіста е суттєвими характеротворчимн чинниками. Виразно це

4 Багряний 1. Людина біжить над прірво»: Роман. — К.: Укр. письменник, 1992. — С. 40-41.

виявляється при змалюванні персонажів, що втратили свої родинні

зв'язки, часто зрадивши навіть власних батьків.

Герой І. Багряного сіережквае протягом твору кілька катарсисних моментів, концептуально значимих для розуміння змісту романів, коли до зневіреного та підупалого духом центрального персонажа знову

повертаються віра у перемогу та життєві сили, що пов'язано для автора із його концепщею "віри в людину’’. Наприклад, у романі "Сад Гетсиманський" можна виділити розповідь священика Петровського про моління Христа (С. 226-230); зустріч Андрія Чумака з сестрою (С.420-425); спробу самогубства Андрія (С.485-490). У письменника катарсис е наслідком взаємодії двох змістовних суперечностей, що випливають із самої тематики та проблематики творів — зіткнення людини і дійсності, боротьба героя з машиною смерті тоталітарної держави.

Передати напружену внутрішню роботу героя І. Багряному вдається за допомогою розкритого за формою плану думок, спогадів, рефлексій героя, що не прямо збігається з сюжетом, а лише сполучається, стикається з ним. У світлі суб'єктивно-психологічної домінанти отримують жанровотворчу функцію психологічно вмотивовані медитації героя, перегук із біблійними образами й сюжетами, спогади, що стають лейтмотивом його свідомості. Внутрішній сюжет у романах письменника

доповнюють ще мистецький та літературний контексти, що суттєво

розширюють межі оповіді, творять відповідний духовний континуум, за допомогою чого автор прагне подолати зовнішню провінційність тематики.

Контрастом до нелюдського зовнішнього світу виступає мотив кохання. Особливу функцію, пов'язану з цим, в поетиці І. Багряного-романіста виконує образ серця, яке для письменника — мірило істинності людини, її вчинків, а відтак, — наскрізний характеротворчий засіб й оціночний критерій при змалюванні головних персонажів. Кордоцентризм романістики письменника, очевидно, формувався ке без впливу духовно-філософських та естетичних ідей Г. Сковороди.

Важливою для розуміння тзорчості І. Багряного є його концепція "іііри в людину", що безпосередньо пов'язана зі структурою образів головних персонажів творів. Віра в людину для них — орієнтир у світі, де добро і зло ніби помінялися місцями, а саме поняття моральності стало

зайвим і непотрібним. Одним із важливих складників цієї концепції с активне духовне життя героя — необхідна умова виживання в тюрмах і таборах. Другою складовою е висока ідея, за яку варто віддати життя, антитезою якій е доля відданих системі "морітурі".

Образ героя романів І. Багряного співвідноситься із символом вовка — уособленням того стихійного, інстинктивного, тваринного, що до пори живе в кожній людині утаємничено, підсвідомо.

"Вовчий інстинкт" виступає життєдайною силою, що забезпечуй персонажам здатність боротись і перемагати за межею людських можливостей. Яскравим виявом взаємодії в структурі образу інстинкту та ідеї, натури й розуму е духовні шукання головного героя роману "Людина біжить над прірвою" Максима Колота. Він віднаходить у собі ту позасвідому силу, яка рухає його волю, допомагаючи долати будь-які перешкоди, інстинктивне й несвідоме асоціюється з природженим потягом до життя ("вітаїстичні сили" — як у М. Хвильового) і е більш важливими для людини, ніж логіка й розум.

Отже, І. Багряному вдалося створити доволі своєрідний тип героя XX століття — мужньої людини, яка, пройшовши крізь неймовірні випробування, тільки завдяки власним силам спромоглася протистояти владі. Перемога героя є для автора уособленням незнищенності української нації та віри в майбутнє України. Водночас привабливість персонажів І. Багряного полягає в тому, що маючи "вовчий інстинкт" до життя, вони не втрачають і віри в людину, у людяність.

У Висновках узагальнено результати дослідження проблематики, типу героя та жанрово-стильової своєрідності романістики І. Багряного.

Творчість І. Багряного — визначне й своєрідне явище в історії української літератури XX століття. Як і переважна більшість літературних творів даного періоду, велика проза письменника нерозривно пов'язана з політичним життям в Україні, чим зумовлені її тематика, проблематика, тип героя та жанрова своєрідність.

Уже рання творчість І. Багряного дозволяє простежити, як формувалися ідейно-філософські та естетичні погляди письменника, як і чому він врешті-решт прийшов до романного жанру. Його тодішній інтерес до великих епічних форм (поема, роман у віршах) та звернення до прозових жанрів (новела, оповідання, нарис) свідчать про певну еволюцію

канрових уподобань. Показовим у цьому плані є роман у віршах 'Скелька", який можна вважати за перехідний твір на шляху іисьменника до великої прози.

Головною темою романів І. Багряного е доля України та її народу, юмислювана різноракурсно — від давнини і до сучасності. '

Увага до конкретної людини, віра в її сили та призначення дозволили . Багряному створити своєрідний тип героя XX століття. Головним іерсонажам романістики письменника притаманні такі позитивні риси, як лужність, сила волі, вірність родині, традиціям та національній ідеї, віра у їласкі сили, усвідомлення особистої відповідальності за долю України та і майбутнє.

Взагалі тип героя романістики І. Багряного за своїми функціями >лизький до міфологічного "культурного героя". Перемога такого іерсонажа е символічною запорукою збереження існування всієї гкраїнської спільноти. .

Герой І. Багряного переживав протягом твору кілька катарсисннх їомєнтів, що е концептуально значимими для розуміння змісту юманів — зіткнення людини і дійсності. Важливим характеротворчим жшиком е розкритий за формою план думок, спогадів та медитацій ероя, за допомогою чого вимальовується внутрішній світ персонажа, гротиставлений реальній дійсності. Аналогічні функції виконує мотив :кстого, незрадженого кохання та мотив людського серця.

Іншим важливим чинником е "натура" людини, "вовчий інстинкт", що гособлюе підсвідомі вітаїстичні сили головного героя. "Вовчий еістинкт" — суттєвий складник концептуального для романістики ¡исьменника поняття "віри в людину", що полягає у протиставленні дціонг.льній ("плановій") системі тоталітарної держави людської собистості як такої, котра у байдужому навколишньому світі може озраловувати лише на власні сили. Ці сили письменник вбачав у самій рироді людини, найглибших шарах її підсвідомості. Не заперечуючи ультури як компенсаторного механізму руйнівній силі інстинктів,

, Багряний наголошував на тому, що саме звідти живляться почуття собистої гордості та національної свідомості, які неспроможна винищити удь-яка ідеологія.

Поряд із цим деяким персонажам письменника властива публіцистична декларативність — як функціональне озвучення або ілюстрація політичних гасел, що, звичайно, зменшує художню вартість творів.

Жанрово-стильові особливості романістики І. Багряного значною мірою зумовлені відповідною проблематикою. Пригодницький детективний сюжет у творах нерідко поєднується з елементами памфлетності, автобіографічними деталями, політичною тенденційністю та публіцистичністю. Основними жанровотворчими чинниками романів письменника е автобіографізм та документалізм, що, з одного боку, є видовою ознакою творів даної тематики ("табірна проза"), а з іншого — зумовлені увагою письменника до кожної конкретної людини. Стиль

І. Багряного можна визначити кк "ліричну документалізацію". Романи письменника е "доцентровими" і розвивають традиції романтичного роману XIX століття, в яких ідеологічна позиція автора е домінуючою, об сднувчою Н5 оціночному ріВНІ КОМПОЗИЦІИНОї Структури. V..! о ЗО В романах спрямоване на полеміку з радянською ідеологією і тому в тексті має завжди подвійне значення.

Для романістики І. Багряного характерна локалізація оповідного простору. Обмежений простір дії головного героя немовби оточений панорамою народного горя, яка твориться автором за допомогою "кумулятивного ефекту": включенням до основної фабули твору багатьох дрібних мікрофабул із доль другорядних персонажів.

У змалюванні картин природи і міському пейзажі І. Багряний використовує імпресіоністичну техніку. Пейзаж у його творах завжди несе вагоме ідеологічне навантаження. Звертае також увагу письменник і на ритмічну організацію прози задля відтворення і передачі емоційної повноти почуття. У поетиці романів І. Багряний поєднує ігрову метафорику, елементи міфопоетики та біблійну символіку.

Підсумовуючи, можна констатувати, що творчість І. Багряного збагатила тематично і технічно жанр роману XX століття.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДБИТІ В ' ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Іван Багряний — письменник і громадянин (До дев'яносторіччя з дня народження). — Харків: ХДУ, 1996. — 104 с.

2. "Скелька" І, Багряного в контексті української історичної белетристики 20-х років XX ст. / / Літературознавство. Бібліографія. Інформатика: Доповіді та повідомлення III Міжнародного конгресу україністів. —Харків: Око, 1996. — С. 140-145.

3. Ідеї Г. Сковороди в романах І. Багряного // Тези доп. Міжнар. наук, конф., присвяч. 200-річчю з дня смерті українського поета і філософа Г. Сковороди. — Харків, 1994. — С. 41.

4. Фольклорні елементи в романі І. Багряного "Скелька".

// Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів: 36. тез міжвузівської наук. конф. — Харків,

1996. — С. 33-34.

Сподарець М.П. Іван Багряний — романіст (Проблематика та жанрово-стильова своєрідність). — Рукопис. •

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 — українська література. — Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної Академії Наук України, Київ,

1997.

У дисертації вперше зроблено спробу цілісного й системного аналізу романів І. Багряного. Визначаються ідейні та естетичні джерела творчості письменника, його еволюція від поета до прозаїка-романіста. Комплексно розглянуто тематику й проблематику романістики І. Багряного у зв'язку з біографією письменника та його політичними поглядами. Окремо досліджені тип героя та питання жанрових і стильових особливостей романного корпусу письменника. ’

Ключові слова: роман, жанр, публіцистичність, документалізм, герой, поетика, І. Багряний.

Сподарец М.П. Иван Багряный — романист (Проблематика и жанрово-стилевое своеобразие). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 — украинская литература. — Институт литературы им. Т.Г. Шевченко Национальной Академии Наук Украины, Киев, 1997.

В работе впервые осуществлена попытка целостного и системного анализа романов И. Багряного. Выявлены идейные и творческие истоков писателя, его эволюция от поэта к прозаику-романисту. Комплексно рассмотрена тематика и проблематика романистики И. Багряного во взаимосвязи с биографией писателя и его политическими взглядами. Специально исследованы тип героя и вопросы жанровых и стилевых особенностей романов И. Багряного.

Ключевые слова: роман, жанр, публицистичность, документализм, герой, поэтика, И. Багряный.

Spodarets М-Р. Ivan Bagryany — novelist (Problems and genre and style peculiarities). — Manuscript.

Thesis for submitting to the degree of candidate of Philology Science on speciality 10.01.01 — Ukrainian literature. — Schevchenko Literature Institute of Ukrainian National Academy of Science, Kyiv, 1997.

The thesis is the manuscript. The work presents an attempt of a complete and systemic analysis of I. Bagryany’s novels. Ideological and creative sources of the writer, his evolution from a poet to a prosaist-novelist were revealed in this scientific research. Subjects and problems of the novels were examined in conference with the writer’s biography and his political views. A special attention was given to a type of hero and to questions of genre and style particularities of I. Bagryany's novels.

Key words: novel, genre, publicism, documentary, hero, poetics,

I. Bagryany.