автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Процесс становления украинской социал-демократии (последняя треть XIX века).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Процесс становления украинской социал-демократии (последняя треть XIX века)."

2 8 ОПТ

УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ МВС УКРАЇНИ

На правах рукопису УДК 329.14

ГОШОВСЬКА ВАЛЕНТИНА АНДРІЇВНА

ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ (ОСТАННЯ ТРЕТИНА XIX СТОЛІТТЯ)

Спеціальність 23.00.02 — політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичівк наук

Харків — 1997

Роботу виконано на кафедрі філософії і політології Університету внутрішніх справ МВС України

Офіційні опоненти:

— доктор юридичних наук, професор, член-кореспонд Академії правових наук України Скакун Ольга Федорії (Університет внутрішніх справ)

— доктор політичних наук, професор Буцевицышй Володіп Сергійович (Сумський державний університет)

— доктор історичних наук, професор Білоцерківський Васі Якович (Харківський державний педагогічний університет)

Провідна установа: Інститут політології і національних відносин

Захист відбудеться 27 вересня 1997 р. о 15-й годині на засід: Спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Університету внутріп справ за адресою: 310080, Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27, ауд. 2£)9

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Універси' внутрішніх справ.

Автореферат розіслано «25» серпня 1997 р.

Вчений секретар Спеціалізованої ради доцент

В. Я. Гоц

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається збігом принаймні двох гтєвих обставин. Кольори соціал-демократії, по-перше, виявляються ними з найпомітніших на політичній мапі світу кінця XX століття: изько 100 партій діють у різних країнах усіх континентів, члени багатьох з х очолюють національні уряди або входять до їх складу, мають велику тому вагу в парламентах. По-друге, в спектрі тих політичних сил, що лоть на меті розбудову України як демократичної, соціальної і правової ржави1, соціал-демократичні утворення не виглядають випадковими або збавленими перспектив.

У такий спосіб підкреслено принципову відповідність соціал-мократичних положень тим конституційним настановам, з котрими ів’язано розбудову сучасної української держави. Аналіз або оцінка альної діяльності партій, які в назві та в програмних документах свідчили свою прихильність соціал-демократії (дві соціал-демократичні іртії України, Народно-демократична партія України, Аграрна партія <раїни, яка нещодавно приєдналась до соціал-демократичного руху та ін.)

: е безпосередньою метою дисертаційної роботи. Разом з тим вивчення горії національної форми соціал-демократії виявляється необхідним дґрунтям осягнення її новітнього буття (або його сурогатів), а вірогідно -іого оптимізації2. Цим обумовлюється практична актуальність виконаних ^літологічних студій.

Отже, дослідження феномену української соціал-демократії є сьогодні ¡кономірним шляхом шукання відповідей як на питання національного плітичного буття, так і на проблему всебічного залучення України до іітового політичного простору.

Після тривалих десятиріч стану «клінічної смерті», в якому соціал-гмократія трималась - часто-густо через пряме насильство - в країнах злишнього «соціалістичного табору», в тому числі і в УРСР, її

Див.: Конституція України. - К., 1996. -Ст.І.

Своєю увагою до дослідження соціал-демократії дисертант не має аміру применшити внесок інших конструктивних політичних сил - більш правих» або «лівих», у процеси, що відбуваються в сучасному олітичному просторі України.

Проблеми та труднощі на цьому шляху описано, наприклад, в: Політичні груктури та процеси в сучасній Україні/ Ф. М. Рудич (керівн. авт. кол.). -І., 1995; Висоцький О., Голуб А. Витоки сучасної української соціал-емократїі// Генеза. - 1995. -№ 1(3). - С. 184 -187.

національна форма повинна пройти певний етап відродження самовизначення. Що має слугувати тут за дороговкази? Цілком зрозумі що немає можливості ігнорувати якнайменше два з них. По-перше, більш ніж столітній досвід світового соціал-демократичного ру особливо його надбань у тих країнах, де він досяг найбільшого уст (Австрія, Австралія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Німеччина, Шве та ін.): на такому напрямку досліджень визначається загальна і і апробована стратегія діяльності. По-друге, це хоч і початкові, але зовсім мізерні результати, одержані е процесі становлення соціал-демократії національному грунті наприкінці XIX - на початку XX століття. І напрямок студій у змозі виявити особливості її національної фор можливі її інваріанти, які є стійкими навіть за умов радикальних змі: суспільстві, і у такий спосіб прискорити та полегшити баж; відродження1.

Дисертаційна робота пов’язана з політологічною рефлексією ще перебігу та досягнень процесу становлення соціал-демократії національному грунті протягом останньої третини XIX століття, зокре генезі української соціал-демократичної думки. Так тематично, хро логічно і географічно визначена царина виглядає мало не «білою плямо політології.

Та чи не є твердження щодо глибокого коріння соціал-демократ вітчизняній історії одним з політичних міфів, на які багаті суча «українознавчі» містифікації?2 Це запитання є ключовим, а відповідь нього виявляється зовсім нетривіальною справою.

Поширена в Україні філософсько-політологічна література, в якій початку 90-х років панувала марксистсько-ленінська традиція, зви1 класифікувала більш-менш видатних українців - опонентів царату

1 Порівн.: Бабкин В. Д., Селиванов В. Н. Народ и власть. - К., 1997. - Г; «Ирония истории». П.5.

2 Тут слід погодитися з зауваженням київського філософа і політолі Є. Бистрицького, який зазначає, що у посткомуністичній літературі на£ широкого визнання пошук культурно-історичних «архетипів» політич; організації тих чи тих націй, народів, спільнот. «За приклад мож; правити прямі історичні паралелі між «царем Борисом» та «сьогодніші царем Борисом» (Годуновим та Єльциним). Або спроби віднайти героїчному міфі про запорізьку вольницю «вічно притаманні» україни «принципи демократії» ...». Див.: Політологія посткомунізму. - К.,1995 С.ЗО.

■оліоцішіііх демократів або тих, хто до них примикав. Поняття соціал-юкратіі в позитивному сенсі використовувалося в зв'язку з «лівим» зіантом, який було реалізовано в діяльності членів та прихильників сійської соціал-демократичної робітничої партії на засадах марксизму.

«Правий» напрямок соціал-демократії звично розглядався як коли не тії, то прихований супротивник. Ставлення до нього базувалось на гуаційно-запежному тлумаченні класичних висновків В. І. Леніна і, з :ом, ВКП(б) та КПРС. У документах КПРС, зокрема, його оцінено як })ормістську течію, несумісну з «науковим комунізмом». Вимушене шіння соціал-демократії, з 1951 року згуртованої навколо Соціа-тичного Інтернаціоналу, виправдовувалось суто прагматичними рспективами співпраці в умовах «холодної війни» між «вільним світом» і зціалістичним табором».

Заангажованість такої позиції сьогодні стає відчутною, але її тукове ростування потребує поглибленого переосмислення значного обсягу вже іомих інформаційних джерел або введення в обіг тих, котрі з якихось ставин дотепер залишалися поза увагою науковців.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження відповідає «Плану проведення науково-слідних і дослідно-конструкторських робіт на 1997 рік» Університету утрішніх справ, зокрема пункту щодо розробки курсу «Політологія».

Ступінь розробленості проблеми. Цінні спостереження та висновки здо універсального змісту соціал-демократичних ідей, їх теоретичної або іактичної значущості належать визначним політикам соціал-мократичної орієнтації і політологам Заходу (К. Алмонд і Дж. Колеман, Брандт, С. Васбі, Г. Вільсон, Ф. Гонсалес, В. Ейхлер, Ф. Кленнер, Міллер, Ф. Міттеран, Г. Мюрдаль, Дж. Тінберген, Г. Шмідт,

. Шумахер та ін.). Фундаментальне місце у критичній оцінці тут )сідають студії Ф. А. Хайска1.

Особливе значення для дослідження мали ті праці, де у різних іпектах співставлено західноєвропейський, російський та український іріанти соціал-демократичних ідей (В. Винниченко, М. Зеров, Б. Кривців, Лесевич, М. Хвильовий та ін.).

Певне підгрунтя для студій становлять відомі праці, присвячені >ціал-демократії в Російській імперії (М. О. Бердяєв, М. І. Бухарін, . О. Зінов’єв, В. І. Ленін, Г. В. Плеханов, П. Тучапський та ін.).

Див.: Хайек Ф. А. Дорога к рабству// Вопросы философии. - 1990. - №№ )-12; Хайек Ф. А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. -[.,1992.

Вкладом у досліджувану проблему стали праці польських учеі

A. Буловни, В. Соколовської, Особливості соціалістичного руху в Галич аналізували В. Найдус, Е. Хеккер, Е. Хорнова, І. Яжборовська.

Постать С. Полонинського як суспільно-політичного діяча знайи висвітлення в працях В. Дмитриченка, А. Пашука, В. Сокуренка.

Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова в радянські пострадянські часи вивчали Т. Андрусяк, Д. Заславський, Р. Іванчен

О. Скакун, В. Сокуренко, П. Федченко та ін. Ця царина дотег залишається об’єктом ретельних наукових студій.

Діяльність Івана Франка і Лесі Українки досліджували А. Брагіне:

B. Буцевицький, Г. Вервес, М. Возняк, М. Грушкін, О. Дей, В. Калинові

В. Микигась, М. Нечиталюк, А. Паїцук, В. Савчук, О. Скакун, С. Шурат.

Постать Лесі Українки як ідеолога групи Української Соці; Демократії (УСД) досліджував представник діаспори Ю. Лавріненко. «діаспорних» видань інтерес становлять також праці В. Гришка, І. Лисяі Рудницького, В. Пачовського, О. Прицака, Я. Химки.

Для світоглядної та загально методологічної оцінки дороб національної соціал-демократичної думки важливими виявились прг філософів, політологів та науковців інших спеціальностей, зокре

В. Бабкіна, О. Бандурки, В. Білоцерківського, Є. Бистрицької К. Гаджиєва, В. Головченко, В. Горського, В. Іванова, М. Козюбр

В. Копєйчикова, В. Креміня, О. Кривулі, І. Кураса, М. Марнені

О. Мироненка, Л. Нагорної, В. Пастухова, В. Полохала, М. Попови1

В. Потульницького, П. Рабіновича, Ю. Римаренка, М. Томенка таін.

Мета дисертаційного дослідження полягає в доведенні тези що, існування глибокого коріння соціал-демократії у вітчизняній історії, вивченні та критичній оцінці процесу становлення національної фори соціал-демократії на тлі політичної історії України XX століття, яке добіг свого кінця.

Вказана мета дисертаційного дослідження визначає коло завдань, ц мають бути розв’язані.

1. Виявити передумови, головні чинники та шляхи зароджені української соціал-демократії, особливо поза межами Російської імперії -Східній Галичині, для чого:

- проаналізувати та оцінити дотепер практично невідомі історикам політологам матеріали полономовних легальних професійних poбiтнич^ газет «Іі^косігіеіпік» («Ремісник») та «Сгсіопка» («Літера»);

- проаналізувати та оцінити маловідомі дотепер матеріали перші загальноробітничої газети «Ргаса» («Праця»), що видавалась у Львові.

2. Визначити специфіку утворення, змісту та форми тих цептуальних побудов, що вплинули на процес становлення української іал-демократії або можуть розглядатися як певні віхи цього процесу, чого:

- дослідити внесок С. Подолинського та М. Драгоманова у підстави здження, визначити їх місце та роль у генезі української соціал-ократії;

- виявити засадничі принципи формування української соціал-ократії, розроблені Іваном Франком та Лесею Українкою, показати їх ив на еволюцію соціал-демократичного руху;

- простежити становлення української соціал-демократичної думки в іьності групи УСД, зокрема на підставі реконструкції та ітологічного аналізу втрачених брошур цієї групи;

- уточнити значення політичної групи УСД для інституціалізації іал-демократії на теренах України.

3. Оцінити надбання процесу становлення української соціал-ократії для перспективи відродження демократичних політичних итутів та оптимізації внутрішньо- і зовнішньополітичного буття існої України взагалі.

Характеристика об’єкта та предмета дослідження.

Об’єктом дисертаційного дослідження безпосередньо є витоки та (ес становлення української соціал-демократГі протягом останньої :ини XIX століття.

Обраний об’єкт є системним, він утворюється кількома невіддільними а від одної складовими. Науковий аналіз матиме тут справу, перш за

з більш-менш автономними процесами теоретико-політичного •¡усвідомлення та іпституалізації соціал-демократичного руху.

Розглядуваний об’єкт є невіддільним від формування в Європі соціал-зкрагичної традиції як важливої домінанти суспільної активності юких верств трудящих.

Предметом дисертації є моменти та події детермінації виникнення і ювлення національної соціал-демократії, які мають принципове іення в ідентифікації і осягненні цього явища.

Оскільки предметом дослідження обрано не «суцільний» процес ювлення, а певна множина його важливих пунктів (віх), остільки вибір іентів такої множини припускає певну варіативність. Головним герієм, яким керувався тут дисертант, є вимога репрезентативності рки відповідних віх розвитку політичної думки.

Методологічне та джерелознавче підгрунтя дослідження.

Загальнометодологічним засобом досягнення мети та розв’язаі завдань дисертаційного дослідження обрано поєднання системного нідх до розглядуваного об’єкта з компаративним аналаом суттєвих етапів й еволюції.

Системний підхід дозволить відтворити структуру становлю національної соціал-демократії з урахуванням як внутрішніх чинників, п відповідного соціального середовища.

Компаративний аналіз дозволить осягнути багатоманітність про* розглядуваного об’єкта, уникнути однобічності, фрагментарності в й осягненні.

Необхідним дороговказом історико-політологічного дослідженн обраної теми має бути коректне визначення поняття соціал-демократи і принаймні характеристика сутності її позиції. Тут існує пе методологічна проблема, пов’язана з історичною залежністю змі поняття: взагалі, неприпустимо беззастережно екстраполювати категс визначені на матеріалах кінця XIX століття, на останні роки XX ; навпаки. Тому історико-політологічна думка, спираючись компаративний аналіз, має зрозуміти межі тієї чи іншої модифікації змі категорій, особливо ключових, задля того, щоб уникнути поми механічного запозичення накопиченого колись досвіду у виріше сучасних проблем.

Головні положення світогляду сучасної соціал-демократії містять! останньому програмному документі Соціалістичного Інтернаціон «Декларація принципів», ухваленому на XVIII Конгресі в 1989 poL Стокгольмі. У своєму дисертаційному дослідженні вважаємо за доре взяти як вихідну ту суттєву характеристику цього світогляду, ко зафіксовано у зазначеному документі і визнано усталеною в су чаї літературі: вона стосується погляду на існуючі проблеми соціальн устрою та перспективи їх переображення і концентровано зафіксоваи модельній характеристиці демократичного соціалізму.

1. Ідеологічною підставою сучасної соціал-демократії є доктр демократичного соціалізму, основними цінностями якого проголош свободу, рівність, соціальну справедливість та солідарність.

2. Соціал-демократи прагнуть фундаментальних змін в соціально економічному та політичному житті, але демократичними засобами. 3n мають здійснюватися не шляхом революції, а з допомогою виборів і ballot box»). Це виключає революційну діяльність, яку обстоював Маркси: заміщує її процесом політичних реформ, що є наслідком сприйн? наголосу лібералів на політичних правах і свободах людини.

3. Держава мас підтримувати економічну рівність на рівні можливості я своїх громадян, у тому числі реальну участь трудящих та їх об’єднань в равлінні економікою, без чого неможлива соціальна держава, здійснення рантій прав і свобод людини.

4. Економічне зростання може стимулюватися поєднанням приватних іприємств та підприємств з громадського формою власності з залученням ржави як інвестора або контролера у важливих галузях виробництва.

5. Серед соціал-демократів немає єдності щодо найкращого способу ординації суспільної діяльності задля досягнення громадських цілей: одні них обстоюють державне планування, інші - модель «ринкового ціалізму» тощо. Але всі вони вважають, що «чистий ринок» з пануванням иватної власності не в змозі забезпечити соціальної справедливості.

6. Організаційні принципи соціал-демократичних партій характе-зуються як такі,.котрим властиві вільні дискусії, автономність партійних ганізацій, існування фракцій, висування альтернативних проектів, зпимість до інших думок1.

Подана характеристика має слугувати тим робочим зразком, іблоном, за яким будемо шукати та ідентифікувати в історичних теріалах зародок національної соціал-демократії в сучасному розумінні ко слова.

Разом з загальнонауковими методами дослідження, які описано вище, я розв’язання тих чи інших завдань буде використано конкретнонаукові, саме гермепеетичний метод - задля осягнення змісту текстів (статей, ошур тощо), семіотичний метод - задля реконструкції брошур групи

'Д-

Джерелознавчу базу дослідження складають документи нтрального державного історичного архіву України у Києві та Львові, зжавного архіву Львівської області (ДАЛО), відділу рукописів іліотеки НАН України ім. В. Стефаника у Львові. Робота у зазначених

Соціал-демократія, навіть коли обмежитися її сучасним станом, є ^складна система, котру навряд чи можна схопити в короткій дефініції. му ми звертаємося до іншого логічного засобу - характеристики цього :пільно-політичного феномену, яку подано в усталених джерелах, напр.: <icon of ternis and concepts in public administration, public policy and political гпее/ S.Badger e.a. - Kyiv, 1994. - P.108; Политология. Энциклопедический зварь. - М.,1993. - С.354-356; Майер Т. Демократический социализм -шальная демократия. - М.,1991. Див. також першоджерело: Новый эграммный документ Социнтерна// Коммунист. - 1989. -№16.

сховищах дозволила знайти матеріали газет «Ri’kodzielnik», «Czcionkí «Ргаса», у тому числі їх конфісковані примірники, нелегальні видань документи цензури, матеріали судових процесів над соціалістам брошури групи УСД і т.п.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим вітчизняній літературі концептуалізованим та монографічно оформлені дослідженням витоків та процесу становлення національної форми соціа демократії. Акцент зроблено на основних складових процесу і йо наслідках - нагромадженні соціал-демократичного теоретико-політично доробку, політичній інституціалізацїі української соціал-демократії.

Зроблено обґрунтовану спробу під новим кутом зору, пов’язаним уникненням промарксистської заангажованості, розглянути внесок соціа демократії Західної та Східної України у національну політичну історію скарбницю світової соціал-демократичної думки. Визначено своєрідніс української соціал-демократії, котра народилась і пройшла етаї становлення в останній третині XIX століття, а потім передала естафе через програми соціал-демокрагичних партій актам Української Народи Республіки та відроджується сьогодні як традиційний для Україї суспільно-політичний феномен.

Розкрито роль національної ідеї у формуванні української соціа демократії. З іншого боку, доведено значення української соціа демократичної думки як чинника пробудження національної свідомості.

Новизна дослідження відображується сукупністю наукових положен висновків, які винесено на захист:

1. За висновками дисертанта, в Україні наявна глибоко вкоріне соціал-демократична традиція, в започаткуванні якої значну роль відігра діяльність газет «R^kodzielnik», «Czcionka» і «Ргаса», політик публіцистична і громадсько-організаційна діяльність С. Подолинської М. Драгоманова, М. Павлика, І. Франка, Лесі Українки, групи УСД.

2. Українська соціал-демократія формувалась і розвивалась не тіль; в постійних суперечках і конфліктах з консерватизмом, лібералізмо марксизмом, які виражали інтереси важливих блоків соціально-політичн сил, а й через певні запозичення з них. Тому специфіка української форг соціал-демократичної думки визначається критичною переробке відповідно до національних умов здобутків зазначених суспільн політичних рухів.

3. Структура процесу виникнення української соціал-демокра складається з низки взаємопов’язаних етапів: створення передум зародження (газети «Rgkodzielnik», «Czcionka», «Ргаса»); дозрівай підстав і зародження (С. Подолинський, М. Драгоманов, частково «Ргас

ін.); розгортання та певне довершення процес)' становлення (І. Франко, :ся Українка, група УСД).

4. Матеріали газет «Я^косігіеіпік» та «Сгсіопка» демонструють гьшу або меншу «розмитість» як в теоретичних поглядах, так і в пропонованих для робітничої аудиторії економічних та політичних атформах дій (дилеми: страйк - угода між підприємцями та робітниками; гернаціоналізм та «сепаратизм» робітничого руху тощо). На матеріалах зет позначився вплив марксизму, хоча вони і не перейшли цілком на його з и ції.

Суспільно-політичне значення газет «Ііекосігіеїтк», «Сгсіопка» лягає в тому, що вони виявились засобами формування гальносощалістичпого річища теорії і практики - необхідної передумови дальшої його диференціації, у тому числі і в соціал-демократичному прямку.

5. Газета «Ргаса» репрезентує кристалізацію національної діалістичної думки з певним нахилом до марксизму. Важливим прямком діяльності газети слід визнати активне сприяння і забезпечення літичної інституціалізації соціалістичного руху, зокрема створення в 39 році Галицької робітничої партії. Суттєвим виявляється свідоме і слідовне обстоювання національної ідеї.

6. Різнобічне підгрунтя становлення і зародок національної форми діал-демократії сформували С. Подолинський і М. Драгоманов. ецифіка її теоретичного самоусвідомлення визначається, зокрема, немічною» забарвленістю (С. Подолинський); спробою поєднання діональних і загальнолюдських цінностей, збалансування прав нації і зв людини (М. Драгоманов); розробкою принципів федералізму та дституціоналізму; обгрунтуванням необхідності демократизації :пільства як суттєвого показника переходу до соціалізму.

7. Утвердження загальнонаціональної форми соціал-демократії з’язане з іменами І. Франка, Лесі Українки і з групою УСД. Вони ігатили її теоретико-політичну та організаційну платформу низкою тевих надбань, які відрізняють її від марксизму: спрямованість на ікнення революційного вирішення суспільних конфліктів і більш-менш :уче протиставлення цьому шляху еволюції, зокрема через зсвітницьку активність; через конституціоналізм і використання хпаментської трибуни, через організаційну оформленість у політичні іариства і партії з метою здобуття місць у парламенті; заперечення :лгочної ролі пролетаріату в суспільстві та протиставлення йому союзу елігенції, освічених селян і робітників; несприйняття ідеї диктатури >летаріату, як і будь-якої диктатури, котра здатна лише завадити

співвідношенню інтересів держави і людини за демократичним принципі «держава задля людини».

8. Поряд з конкретними вимогами політичних прав та свобод люди і народу (нації), значне місце в поглядах української соціал-демокра посіли соціально-економічні вимоги, які певною мірою аналогі1 визнаним соціально-економічним принципам сучасної соціал-демокра (порівн.: економічний егалітаризм - економічна демократія).

9. Стосовно вирішення національного питання українська соціг демократія запропонувала, зокрема, принципи федералізму децентралізації, реалізація яких визначала шлях до політичної незалежне України.

10. Еволюція української соціал-демократичної думки як в Західн так і у Східній Україні йшла в напрямку розгортан загальногуманістичних, соціально- і національно-визвольних цінност» Системоутворюючими виступали тут принципи соціальної справедливос свободи, рівності, солідарності в поєднанні з ідеями соборності національно-політичної незалежності України. Тому соціал-демократич традиція, що утвердилась на зламі ХІХ-ХХ століть, здатна виступати підгрунтя національної самоідентифікації, визначення інтересів пріоритетів українства, що звично розглядалося як прерогатн консервативного політичного мислення.

11. Аналіз теоретико-методологічного виміру національної фор соціал-демократичної думки свідчить про поступове зростання відповідності критеріям науковості і оформлення як особливого варіаі європейської соціал-демократичної парадигми. Елементи науковості бу внесено в тлумачення проблем соціальної, національної, політичі свободи, конституціоналізму, федералізму, народного самоуправліні Цим самим було закладено основи української політології.

12. Яскравим представником національної соціал-демократії, і досяг помітного рівня політичної інституціалізації, є група УСД (Л< Українка та ін.). Цю групу доречно розглядати як передпартій інституцію, котра значно сприяла поглибленню теоретичної бази організаційно-політичної діяльності української соціал-демократії.

13. Задля забезпечення достатніх підстав політологічного анал діяльності групи УСД за схемою «загальна структура праці - голови зміст - домінуюча ідейна спрямованість» вперше реконструйовано втрач брошури УСД «Михайло Петрович Драгоманов (український емігрант «Програма соціал-демократії», «Про соціал-демократичну роботу се{ українського селянства», «Царі, пани, а люди», «Яке наше життя і московськими царями».

14. Поряд зі змістовним, теоретико-методологічним, інститу-ліальним, еволюціонував вимір оприлюднення тєоретико-політичного робку української соціал-демократії: починаючи з популярних газет -рез окремі брошури і книги - до впорядкованої ішзки видань.

15. Суттєва роль преси, наявність різноманітних дискусій на її іальтах, а також прилюдні або приватні «дискусії між своїми» в процесі оновлення сприяли формуванню поліваріантності поглядів української ціал-демократії.

16. Платформа теперішньої соціал-демократії, модифікована з ахуванням національних особливостей історичного поступу, здатна рієнтувати формування так званої «третьої сили» (центристської') як шійної сили і гаранта суспільної еволюції у відповідності з новою інституцією України.

Практичне значення дисертацій ного дослідження полягає у тому, що го результати можуть бути підґрунтям подальшого ефективного іродження української соціал-демократії, розширення поля тих літичних сил, які відповідають критеріям не тільки національного, а й ітового поступу.

Публікацією дисертанта «Соціал-демократія як український ціональний феномен» («Голос України» від 19 грудня 1996 р.) вже кликано теоретичну дискусію серед членів і прихильників Соціал-мократичної партії України(о). Дискусію було продовжено в дванадцяти мерах газети СДПУ(о) «Альтернатива». Підсумок обговорення було рилюднено на шпальтах «Голосу України» 15 квітня 1997 р. Концепція сертанта сприяла тому, що Аграрна партія України та Республіканська ноча організація «Солідарність» проголосили свою належність до соціал-мократичного руху.

Одержані в дисертації результати можуть бути використані в івереитетському курсі політології, спецкурсі з історії політичних вчень.

Результати дослідження здатні виконати й певну виховну функцію, ливаючи на формування поліваріантності політичного мислення омади, що вкрай необхідне для подолання тоталітарних стереотипів літичної активності.

Апробація роботи. Окремі положення і результати дослідження говорювались на засіданнях Парламентської Асамблеї Чорноморського юномічного Співробітництва (ПАЧЕС) та Комітету культури, освіти, ціальних питань ПАЧЕС (Кишинів, 1994; Бухарест, 1995; Анкара, 1995; :боксари, 1996; Афіни, 1997).

Положення та висновки дослідження використано в законотворчій боті дисертанта як народного депутата України, зокрема внесено ряд

зауважень і пропозицій до Конституції України, в «Закон про місце самоврядування», «Закон про місцеві адміністрації», «Закон про освіту «Закон про політичні партії», «Закон про громадські об’єднання», альтернативний проект «Закону про вибори народних депутатів» тощо.

Частину матеріалів дисертації було використано в курсах, і дисертант читав у Харківському державному педагогічному університеті Дрогобицькому державному педагогічному інституті.

Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на засідаї кафедри філософії і політології Університету внутрішніх справ.

Результати дослідження викладено в 15 наукових публікаціях, у тої числі в двох одноосібних монографіях.

Структура роботи. Дисертаційна робота містить вступ, чоти; розділи, висновки, список використаних джерел. Обсяг тексту дисерта становить 385 сторінок. Список використаної літератури містить З джерела, з них 35 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обгрунтовано актуальність проблеми досліджеш розглянуто ступінь її розробленості, визначено мету та завдання роботи методологічне та джерелознавче підгрунтя, вказано основні положення, і винесено на захист.

Перший розділ має назву «Передумови зародження українсьі соціал-демократії (за матеріалами Східної Галичини)». Звернення . матеріалів Східної Галичини визначено якнайменше двома важливиі чинниками. По-перше, саме в цьому регіоні витоки соціал-демократії сучасному розумінні цього слова знайшли найбільш концентровано виразу. Це не виключає визнання дисертантом наявності аналогічного, а менш помітного процесу в Східній Україні. По-друге, у вітчизняі політології обраний матеріал ще не знайшов спеціального аналізу монографічного оформлення.

У першому підрозділі розділу - «Діяльність перших професій!! робітничих газет Східної Галичини «ІІ£ко«ігіеІпік» (1869-1873) «Сгсіопка» (1871-1876) як передумова зародження національної соціа демократії» - розглянуто названі газети та проаналізовано їх внесок створення передумов соціал-демократії в Україні.

Дисертант обстоює тезу, що перші легальні робітничі газети, > видавалися у Львові в 60-х - 90-х роках XIX століття польською мово були чинником і польського, і українського руху загальносоціалістичг

ієнтації, незважаючи на розбіжності поглядів їх видавців або авторів у танні про державно-національний характер Східної Галичини. Вони рияли не тільки об’єднанню сил робітників у боротьбі за соціальне зволення, але й сприяли поширенню тих вихідних економічних та літичних поглядів, які пізніше були розвинуті першими вітчизняними иіал-демократичними партіями.

Програмна редакційна стаття першого числа газети «Я^косігіеіпік» д 3 січня 1869 р.) зробила наголос на пропаганді економічних теорій. :ршочерговим завданням газети вважалося виробити у галицьких бітників потребу в усвідомленні свого соціального становища і залучити до організованих форм робітничого руху. Політична свідомість читачів рмувалась газетою у напрямку пропаганди поєднання боротьби літичної і економічної, стрижнем якої став принцип справедливості.

Своєрідним є підхід газети «К^косігіеіпік» до марксизму, який на цей : вже набув поширення в Східній Україні завдяки праці «Теорія іностей і капіталу Д. Рікардо у зв’язку з подальшими доповненнями і з’ясненнями» професора Київського університету М. Зібера. єкосігіеіпік» спеціально не популяризував марксизм, але статтями «Про зші», «Торгова ціна» сприяв поповненню словника читачів новою діально-економічною і соціально-політичною термінологією, яка гтосовувалась у працях К. Маркса і Ф. Енгельса (буржуазія, капітал, олетаріат, соціалізм), знайомив з ідеями 1-го Інтернаціоналу та физької Комуни.

З урахуванням деяких положень марксизму роз’яснювалась сономірність капіталізму в Галичині, зростання класової боротьби, оводилось ознайомлення з формами, методами цієї боротьби (агітація, і-іонстрації, страйки тощо), збагачувалась політична свідомість бітників через збудження інтересу до міжнародного робітничого руху, юте газета пропагувала не тільки шлях страйків задля перебудови :пільства, а й економічні та політичні реформи.

Подібної орієнтації набула й газета найбільш організованої і віченої частини робітників-друкарів - «Сгсіопка» (1871-1876, з зервами)1. Ініціатори видання газети - Ш. Беднарський, А. Левай, Зенюк, Ю. Вишневський, Л. Зубалевич. її офіційним редактором був Зубалевич, котрий належав до «правого» крила редколегії. Значний пив мав А. Маньковський, представник «лівого» крила, який разом з . Беднарським та І. Сенюком спромігся надати газеті соціалістичного

омплект газети з першого числа від 15 грудня 1871 р. до числа від 26 :топада 1874 р. знаходиться в ЦДІА у Львові.

забарвлення. «Праве» крило засуджувало експлуатацію чужої праці водночас відкидало наявність класової боротьби в Галичині, вважаючи властивою лише розвинутим країнам Західної Європи. Воно орієнтувало на мирний шлях вирішення усіх соціальних конфліктів через об’єднані праці і капіталу, угоду між підприємцями і робітниками. «Ліве» крш вимагало більш рішучої політичної активності в боротьбі за соціаль права і свободи, повідомляло про боротьбу робітників з капіталом кордоном, вітало страйки, брало участь в їх організації.

Газета «Czcionka» ставила питання про об’єднання робітників відповідності з принципом солідарності, наполегливо вимагала створи' умови для освіти робітників, особливо молоді, з тим, щоб вон спираючись на Конституцію Австрії 1867 року, якою проголошувало рівність прав усіх громадян, могла використовувати свої прав обстоювати свої законні інтереси. Гаслом газети було: «Через освіту - і свободи і добробуту».

В цілому матеріали газет «R^kodzielnik» та «Czcionka» демонструю' значну «розмитість» як в теоретичних поглядах, так і в платформі економіко-політичних дій, що їх пропагувалось серед робітничої аудитор Доречно визначити їх суспільно-політичне значення як засобів формувані загальносоціалістичпого річища теорії і практики - необхідної передумої подальшої його диференціації, в тому числі і в соціал-демократичної' напрямку.

У другому підрозділі - «Роль першої легальної загальноробітнич газети «Ргаса» (1878-1892) в інституціалізації вітчизняного соціалістично руху» - аналізується внесок газети у нагромадження передумов зародження національного інституту соціал-демократії. Перший номі газети з’явився 1 липня 1878 року1. Видавцем її спочатку був } Вариньський, а редактором (з 1880 р. - і видавцем) - Йосип Данилкж. І політичний напрямок «Ргаса» мав певний вплив робочий комітет у скла А. Маньковського, Й. Данилюка, М. Павлика, Л. Інлендера, І. Франк Б. Червенського, що був створений наприкінці 1878 року. З 1879 рої «Ргаса» стає загальноробітничим органом.

Виходячи з головного завдання - формувати політичну свідомість інтернаціональну солідарність робітників, об’єднати їх в єдину польськ українську партію, редакційний комітет газети у складі 1. Франк Б. Червенського, Л. Інлендера розробив «Програму Галицької робітнич партії» (надрукована у Лондоні в 1881 p.). Специфіку питань, н

‘Повний комплект газети “Ргаса”( 1878-1892) знаходиться у ЦДІА Україні

^ворювалися газетою, значного мірою визначило пожвавлення опального руху: у фокусі визвольної боротьби народних мас стало опальне питання, яке своєю пріоритетністю не відставало від питання ільиого. У газеті запроваджувалась українська мова, друкувалися іадсько-політичпі заяви української інтелігенції, які закладали товні основи для формування національного світогляду соціалістичної нації (тут було, зокрема, надруковано твори 1. Франка «Вічний лгоціонер» та «Каменярі»).

Ідеологи українського національного руху послуговувалися гаслами зеті, поваги, гідності всіх націй. Ці гасла були органічно співзвучними )ціалістичними і загальнодемократичними ідеями цивілізованого :тва. Солідарність людей праці всіх національностей, інтернаціональна арпість - кредо цієї газети. Важливо, що йшлося також про щаиня і солідарність робітничого і селянського рухів, незалежно від знального складу їх учасників. Свідченням цього є звернення в газеті ольських і українських селян із закликом вибирати послів у Сейм зі з соціального середовища (підготоване І. Данилюком і М. Павлнком). Газета сприяла процесу інституціалізації соціалістичного руху - через вну участь у розробці або висвітленні теоретико-політичних платформ іманітних робітничих угруповань, через сприяння та безпосередню гь у створенні в 1889-1892 роках Соціал-демократичної партії чини і забезпеченні її діяльності та ін. Врешті-решт вона сама стає ійннм виданням галицьких соціалістів.

'•Соли «Я^косігіеіпік» та «Сгсіопка» репрезентують переважно змічний рівень визвольних намірів пролетаріату, то «Ргаса» - вже ¡ажно політичний.

Певною політологічною подією була спроба газети проаналізувати сть та рушійні сили соціалістичного руху, пояснити його головні ципи, гасла, а також досягнення і вади.

Створенням «Програми Галицької робітничої партії» газета «Ргаса» їла підвалини для програмних документів майбутніх партій лістичної орієнтації, у тому числі і соціал-демократичиих: цим було щено перехід від інформування і пропаганди до практичних спроб >ити політичну інституцію з тим, щоб вона змагалася за місця в Сеймі іедставницького та законодавчого органу і через нього впливала па ті рішення і законодавство в інтересах робітників і селян.

Газети «Я^койгіеіпік», «Сгсіопка» і «Ргаса» одними з перших пили поширювачами в Україні ідей, які можна ідентифікувати як ;умови соціал-демократичної думки (у сучасному значенні слова). Тут перш за все, зазначити певну (хоч і не загальну) схильність до відмови

від силових засобів розв’язання міжкласових конфліктів (страйки особливо - революція) на користь реформаторських. Підгрунтям важливим засобом здійснення реформ стверджувалась просвіта широк верств населення. Суттєвою є й ідея об’єднання робітників з селянами така, що відрізняється від категоричної тези марксизму щодо «всесвітні історичного» пріоритету пролетаріату.

Отже, передумови зародження соціал-демократичного руху в Східі Галичині були визначені і сформовані діяльністю преси, зокрема газ «Іі^косігіеіпік», «Сгсіопка» і «Ргаса». Вони були не тільки рупорі пропаганди соціалістичних ідей серед трудящих мас, а й засоб< ініціювання української соціал-демокрагичної думки, яка сприймала кра надбання західноєвропейської соціал-демократії і брала до ува національні особливості краю.

Оскільки ж названі газети не тільки пропагували ідею просвіти, а здійснювали реальну економічну та політичну просвітницьку організаторську діяльність у відповідності з визначеними принципами, їх слід визнати дієвим чинником інституціалізації соціал-демократії Східній Галичині.

Другий розділ дисертації - «Дозрівання підстав і зароджен національної соціал-демократії» - складається з двох параграфів.

Першим є підрозділ «Внесок С. Подолинського у підстави зароджен української соціал-демократичної думки» .

Дослідженню теоретико-політичної спадщини Сергія Андрійови Подолинського (1850-189!) присвячено важливі і цікаві праці, але не аспекті зазначеної в дисертації мети. Зосередження уваги на пост; Подолинського пояснюється тим, що серед українських мислителів друї половини XIX століття він одним з перших ґрунтовно і послідов розпочав осмислення ідей світового соціалізму у контексті тогочасно становища українства.

Подолинський репрезентує вихід політичної думки за М£ популярних газет і підвищення її наукового рівня. Його перу належ!-програма демократичних перетворень на українських землях. Вона бу підписана, крім нього, ще М. Драгомановим та М. Павликом і викладеш першому числі суспільно-політичного журналу «Громада»-'(1Ш),; як виходив у Женеві. Він є автором перших популярних брошур і робітників і селян, виданих українською мовою: «Парова машина», «П бідність», «Правда». Названі брошури не мали чітко виражене соціалістичного спрямування, вони несли на собі відбиток народництв українофільства. І все ж саме ними і програмою в «Громаді» бу започатковано новий рівень і нову форму національної соціалістичі

тератури. З часом цю традицію вдало підтримали і розвинули 1. Драгоманов та група УСД на чолі з Лесею Українкою.

Чільне місце серед питань, які досліджував мислитель, посідали ітання щодо сутності, ролі і значенні праці у розвитку людських спільнот, сновні положення цієї проблематики викладено у творі «Людська праця і іність сили». Певним свідоцтвом високого рівня є те, що твір виявився зедметом листування К. Маркса та Ф. Енгельса.

С. Подолинський розробив власну концепцію, осердям якої є теза: заця задля накопичення, збереження і перетворення сонячної енергії є фішальиим чинником розвитку суспільства.

Поступ суспільства вчений визначає тим, що більш розвинутий його ан дає більше можливостей для збільшення енергетичних запасів та їх іціонального використання. За цим критерієм соціалістичне суспільство /де більш прогресивнішим за капіталістичне. Соціалізм забезпечить шкраїці умови для накопичення і використання енергії Сонця, тому - й ійефективніше продукування потрібних людству благ. Отже, одолинський прагнув найти точне тукове обґрунтування необхідності іціальних перетворень, тобто переходу від капіталізму до соціалізму.

Подолинського можна вважати одним із перших українських учених, :ий високо ставив політику і розглядав її як унікальний засіб »аціональної організації суспільного устрою», «зміцнення і розвитку :ржавного ладу». Без політики, на його думку, не можна забезпечити інутрішній зміст суспільного життя».

Як і його співвітчизники - публіцисти газети «Ргаса» (М. Павлик, Франко та ін.), він вважав рушійними силами перебудови суспільства ібітників і селян, не сприймаючи Марксової ідеї про диктатуру юлетаріату. Роль вирішального чинника в політичній боротьбі за провадження соціальної демократії в майбутньому суспільстві він

а,водив інтелігенції.

Вбачаючи в бунтах і страйках такі форми соціальної активності, які ноть лише підготувати трудящих до свідомої соціалістичної боротьби, він весь голос поставив питання поширення ідей соціалізму, особливо в лянському середовищі: цей тягар мас взяти на себе інтелігенція ціаяістичної орієнтації. "

Пропагуючи перебудову суспільства, Подолинський передбачав ¡рішити такі завдання: знищити експлуатацію, ліквідувати приватну асність на знаряддя і засоби виробництва з тим, «щоб робітники мали в оїм власнім розпорядженні весь здобуток своєї праці»; змінити «суть іядових відносин», тобто демократизувати політичну систему, створити івий суспільно-політичний та економічний лад.

Складена Подолинським програма соціалістичних перетворень Україні включала надання всім трудящим рівних політичних і економічни прав, незалежно від стат: і національності; свободи совісті, слов; можливостей для широкого культурного розвитку. Мислитель вів мову н про загальну і абсолютну рівність, а про «рівність політичних громадянських прав і знищення класів». Підкреслюючи важливіст соціально-економічної функції громади - чарунки суспільства (розподі праці і її облік), він вимагав створення для правильної форми організац праці при соціалізмі наступних умов: колективна форма власност загальність праці (з’єднання права на труд і обов’язок працювати справедливий розподіл продуктів праці та ін.

Вчений розглянув розвиток експлуататорської за своєю сутті держави за часів рабовласництва, феодалізму та капіталізму. Ліквідуват експлуатацію людини людиною, забезпечити втілення ідеї справедливості соціальної рівності здатна, за думкою Подолинського, тільки соціалістичн революція. На останньому висновку позначився вплив революційног народництва.

Щодо форми державного устрою, то в цьому питанні мислите: стояв на позиції федералізму, в чому важко не угледіти інтенції д національно-політичного самовизначення українства. Такий напряме думки споріднений федералізму Кирило-Мефодіївського товариства.

В цілому погляди Подолинського відповідають характеристиці йог Грушевським як соціаліста другої половини XIX століття - з визнання егалітарної справедливості, необхідності соціалістичної революції та іі Вважати цього мислителя представником соціал-демократії в сучасною розумінні терміна було б помилкою (тут є критичним, зокрема, визнані необхідності революційних перетворень суспільства). Але помилковим буї й не вгледіти в теоретичних студіях цього діяча певних соціа. демократичних інтенцій.

Суттєвим для нашої оцінки творчості С. Подолинського є й визнань вищого порівняно з розглянутим раніше, власне теоретичного рівня і нові форм його суспільствознавчих студій. Це суттєво збагачувало поживі середовище, в якому проростали зернятка української форми соціа. демократії.

У другому підрозділі другого розділу дисертації - «Місце і ро.і М. Драгоманова у генезі української соціал-демократії» - досліджеі творчий доробок, котрий визначає місце Михайла Петрови1 Драгоманова (1841 - 1895) у розвитку української соціал-демократичн традиції.

Багатогранна спадщина Драгоманова почала активно вивчатися гориками, філософами, філологами, політологами, юристами з 80-х рр. ст. Враховуючи досягнення у її вивченні і зважаючи на своєрідне ;рсш!етіні!я в його поглядах ідей лібералізму і соціалізму, дисертант гцептує увагу саме па соціал-демократичному забарвленні світогляду рагоманова, яке висвічується в його журнальних і газетних публікаціях. У ;й спосіб визначено унікальне місце, котре він посів в історії української >ціал-демократичної думки.

За обставинами життя, значна частила якого сплинула в країнах іхідмої Європи, та за своєю творчою вдачею Драгоманов виявився одним найкорисніших «каналів», завдяки котрим ідеї світового соціалізму заполювалися на український грунт. Момент рецепції, запозичення адбань світової думки сам Драгоманов так виклав в одному з листів до >ранка: «Принципи сучасної всесвітньої цивілізації - найбільш одповідні оступові: лібералізм в його найпослідовнішій формі - федералізм - у травах держави, демократизм - у справах соціалізму з його найтвердішою арантією, асоціацією в справах економічних, раціоналізм - у справах исьменських, наукових і умілостях»1.

Проте зміст будь-якої серйозної політичної концепції становить изначення не тільки мети та найзагальніших дороговказів її досягнення, а акож рушійної сили та методів, засобів, більш-менш точного плану дій. (рагоманов, атестуючи себе як «практичного політика», розробив ослідовний план здійснення соціалістичних перетворень на національному рунті. Грушевський так охарактеризував цей доробок: він «ставив авданням культурну національну працю, за нею - політичну свободу конституцію), і тільки за тим уже - розв’язання соціальних проблем».

Вказуючи на першочерговість культурної праці, Драгоманов іизначає водночас і суспільну рушійну силу, котра здатна її виконувати: ¡розумову пропаганду» покликана проводити українська інтелігенція. При Н>ому він закликав інтелігенцію не обмежуватись культурницькою цяльністю (називав таку діяльність «українським етнографічним іатріотизмом») і займатися політичною стороною питання, яка є (важливішою».

Соціалістичну пропаганду, за своєю сутністю інтернаціональну, драгоманов вимагав пристосувати за формою до української таціональності. Він ставив питання про створення національних толітичних товариств, об’єднаних у партію на федеративній основі за

Див.: Пам’яті Михайла Драгоманова. -Харків,1920. - С.14.

принципом «з низу до верху» («Історична Польща і Великоруськ Демократія»). Драгоманов керувався переконанням, що соціалізм не однаковим для всіх народів, що кожна нація привнесе в нього свс особливості. Вживаючи специфічні вислови «націоналізація соціалізму> «локалЬація соціалізму», він мав на увазі різноманітність національни форм побудови соціалізму.

М. Драгоманова як політичного мислителя можна вважати одним творців вітчизняної політології, котрий відіграв значну роль в активізац національного соціал-демократичного руху саме тим, що з’єднав його політичною наукою, здатною спрямовувати активність людей. Драгомано поставив видання політичних брошур на нову основу, надавши їм значенн: наукових виразників ідей українського соціалізму. Публікацією статей ; львівських газетах та журналах він відіграв роль ідейного фермента котрий, за висловом І. Франка, привів до позороту частини молоді д( «новоявлених ідей соціалізму і радикалізму». Саме Драгоманов буї ініціатором створення так званих «гуртків політиків» (1870 - 1890рр.), як ще називалися «драгоманізськими».

Місце М. Драгоманова у становленні соціал-демократичної думкь визначається винесенням на розгляд громадськості низки нових проблем постановкою під іншим кутом зору відомих питань оригінальних співзвучних сьогоденню, їх аналізом з притаманною йому різнобічністю теоретичної аргументації. Це такі проблеми: конституціалізм.

парламентаризм і місцеве самоврядування, співвідношення прав людини і прав нації, політична свобода і нація, національна партія і політична боротьба, федералізм і децентралізація та ін. Будучи не юристом, а істориком за фахом, він все -ж залучив до обгрунтування концепцій конституціалізму і федералізму правову аргументацію і послідовно обстоював необхідність перебудови суспільства на правових засадах.

Важливо, що він включив ці питання, зокрема ліберальну ідею про вищу цінність людської особистості, в концепцію еволюційного соціалізму. З гуманістичних позицій - захисту прав людини на життя - він засудив революційні акції, передовсім терор «Народної волі». Магістральним напрямом боротьби за досягнення політичної свободи (самостійності) України і свободи в ній людини він вважав всеохоплюючу державно-правову реформу, суть якої - у створенні гарантій конституційних прав та свобод людини за принципом «держава для людини», в утвердженні самоврядних засад функціонування політико-правових інститутів, демократизації способів (порядків) здійснення влади.

Водночас Драгоманов збагатив ліберальну думку ідеями соціального плану, які посідали чільне місце в його соціал-демократичній

знституційній програмі. До них слід віднести: право на працю, утворення пасу дрібних власників (економічний егалітаризм), піднесення життєвого івня населення, його освіти і культури, обмеження тривалості робочого ия, будівництво житла для трудящих. Одна з основних ідей соціалізму -ро докорінну зміну форми власності («інтернаціоналізація» власності) - не ідкидалася ним, а вважалася кінцевою метою соціал-демократичних еретворень. Перехідним етапом для цього визначено такі соціальні іходи, котрі пом’якшують, але ще не ліквідують «несправедливості гперішнього економічного укладу, який базується на приватній ласності».

Драгоманов фактично першим серед українських громадських діячів аголосив на констнтуціаламі як принципі державної політики, дав рунтовне тлумачення дотичних питань. Прихильність до еспубліканського устрою (хоча він припускав існування конституційної юнархії як перехідної до республіканської форми правління), вимога брання парламенту на засадах загального і рівного виборчого права, :евного дотримання принципу розподілу влад, поєднання центрального .ародного представництва з представництвом місцевим, широке місцеве амоуправління і утворення федерації за принципом децентралізації, іеформи судової системи, зміцнення законності - все це входило в :онституційну програму Драгоманова, яка викладена в «Проекті основ татуту української спілки «Вольный союз - Вільна спілка».

Проголошення Драгомановим необхідності конституції як іередумови розв’язання соціальних питань підтверджує його орієнтацію на •волюційний, такий, що йде в межах закону, шлях перетворень у суспільстві. Зтже, з цього ключового питання мислитель виступає вже як справжній >еформіст, тобто соціал-демократ у сучасному розумінні слова.

Політичний світогляд Драгоманова, систему його поглядів слід юзглядати як рецепцію ідей класичного лібералізму і соціалізму та їх теренесення на український грунт, але не механічне, а творче. Цей (іислитель остаточно сформував світоглядні і методологічні підстави, на ікі спиралася перша генерація українських власне соціал-демократів.

С. Подолинський і М. Драгоманов створили підґрунтя й сформували ¡ародок національної форми соціал-демократії. їх здобуток доречно характеризувати в кількох суттєвих вимірах. По-перше, це вимір тістотий. У його межах фундаментальне місце посідає обстоювання тгальнолюдських принципів справедливості і рівності, права на свободу в зізних сферах суспільного буття (зокрема, на політичну свободу). Іншою суттєвою складовою змістовного підґрунтя виявляється національна ідея -чи то як ідея національного визволення, чи то як ідея об’єднання західної

(«австрійської») та східної («російської») частин України. У меж; змістовного підгрунтя закріпились вже й суто соціал-демократич твердження, перш за все щодо еволюційного переходу від капіталістичної суспільства до соціалістичного. Правда, Подолинський цю ідею і сприйняв, але у Драгоманова вона не тільки стверджується, але й у певн мірі знаходить деталізацію через поняття конституціалізму.

Поряд з виміром змісту доречно акцентувати увагу й на теоретик методологічному. Національну суспільно-політичну думку в межг загального річища соціалізму було піднесено до рівня, котрий відповіде критеріям науковості.

Було суттєво розвинуто й вимір форми оприлюднення думки, а са&. започатковано видання низок брошур.

Здобуток «батьків-фундаторів» української соціал-демократії н обмежується цариною теоретичної або публіцистично-пропагандистськ< роботи: зокрема, через «драгоманівські гуртки» певний крок було зроблен на шляху політичної іиституціалізаціїнаціональної соціал-демократії.

У третьому розділі - «Розгортання та довершення процес становлення української соціал-демократії» - подано науково-аналітичн характеристику теоретичної та публіцистично-пропагандистське спадщини І. Франка та Лесі Українки з точки зору їх внеску у становленн національної соціал-демократії.

Перший підрозділ цієї глави - «Соціал-демократичні ідеї і теоретичній спадщині Івана Франка» - присвячено аналізу суспільно політичних поглядів мислителя, зокрема соціал-демократичної складово його величезного і різноманітного інтелектуального доробку.

Вихідним положенням дисертації є те, що І. Франко акумулював ; своїх політичних концепціях практично всі гуманістичні ідеї, що булі актуальними в його епоху, і завдяки цьому сприяв утвердженню соціал демократичної традиції в суспільно-політичній думці України. Разом : М. Павликом у жовтні 1890 року він зініціював утворення в Галичин Русько-Української Радикальної Партії, яка стала практичним втілення\ концепції соціал-демократії на національному ґрунті. Названа парті? фактично поклала основи партійно-політичної діяльності на український землях, що сприяло піднесенню рівня національної самосвідомості сере,і широких верств українського народу, активізації національно-визвольного руху, подальшому розвитку української державницької думки.

Лейтмотивом світогляду І. Франка, подібно до багатьох інших українських соціал-демократів, була проблема соціальної свободи, яку він розумів як співвідношення двох сторін - свободи суспільства і свободи

;оби. Ставлячи розвиток свободи в залежність від «економічного стану» спільства, його політичного устрою, рівня знань і просвіти, він робив іголос на розширенні свободи особи або «частини суспільства» в кожну горичну епоху. Разом з тим, він підкреслював, що повної свободи людини суспільстві не може бути: людина «повинна віддавати частину своєї ■ободи і свого особистого права», тобто може бути вільною в тій мірі, в ;ій вільні інші. Це є рівність у свободі. Відзначаючи, що в різні історичні їси не було єдиної для усіх міри свободи, а значить і справедливості, він іклав підвалини для політичного висновку про відсутність свободи, вності і справедливості в буржуазному суспільстві і можливість їх становлення лише при соціалізмі. Його статті і брошури («Що таке щіалізм», «Соціалізм і соціал-демократія» та ін.) розкривають ці ринципові ідеї, які мають соціал-демократичну спрямованість.

На І. Франкові позначився вплив марксизму, який він ретельно івчав. Разом з тим, у роботі підкреслюється, що Франко вважав енауковими і заперечував так звані «відкриття» Маркса: «матеріалістичну онцепцію історії», ідею «всевладності держави» тощо.

Визначаючи соціалізм як «велике культурне надбання новіших часів» відносячи себе до «соціалістів за переконанням», І. Франко запропонував пасне розуміння соціалістичного ладу. В його основу він поклав ідеали праведливості, рівності, братерства; поєднання інтересів особистих і елективних (національних) при недопущенні нівеляції окремої собистості; пріоритетності еволюційного шляху реформ перед збройного оротьбою і революцією; «економічну рівність», тобто відміну продуктивної власності» (земля, фабрики і т.п.) при збереженні «власності поживчої»; відсутність експлуатації і соціального гніту; обов’язок рацювати «за своїми власними здібностями».

Бачення І. Франком майбутнього устрою включало «повну ромадянську і політичну свободу» при наявності влади, яка, порівняно з іуржуазним ладом, змінить форму і зміст: замість відношення «панування ■ підкорення» між тими, хто править, і тими, ким управляють, буде істановлене відношення «керівництво-підкорення». Щоправда, його оціалістичний ідеал мав утопічне забарвлення, успадковане, зокрема, від 1 Подолинського, М. Павлика. Це стосується таких положень: розгляд ■ромади як господарчо-економічної та культурно-виховної одиниці, ведення політичної влади при соціалізмі «до нуля», вирішення судових штань безпосередньо на зборах громади, а не в судових установах та ін. Іроте проект соціалістичного устрою І. Франко розробляв у загальній [юрмі, вважаючи, що конкретизувати його мають люди, на долю яких шпаде практична робота з побудови нового суспільства.

З точки зору сучасної програми соціал-демократії І. Франку сл поставити в заслугу, передовсім, наголос на здобутті загального, прямогс рівного виборчого права, а також позитивне ставлення до використав буржуазного парламенту в інтересах трудящих. Шлях «прискорення полегшення» переходу від капіталізму до соціалізму в «розумній формі, б< насильницьких і кровавих потрясінь», він вбачав у завоюванні більшос місць у парламенті. Він покладався на парламентську діяльність легітимації проведення таких соціальних заходів як надання в оренд окремим робітникам або їх товариствам за низькими цінами фабриї маєтків, будинків у містах тощо. Цим пояснюєься його неодноразог балотування в австрійський парламент і галицький сейм.

Один з істотних моментів розходження Франка з марксизмом поляга у тому, що проблему «індивід - народ (напія)» він вирішував чере усвідомлення нації як фактора історичного поступу, залучення до якої обов’язковою передумовою саморозвитку особистості. Головним гаслої повсюди і в усі часи, на його думку, має бути: «...повна політична свобода рівність кожної людської особистості, задоволення її людських прав тільки націй основі - автономія національності»1.

І. Франко не поділяв погляди тих, хто відкидав ідеали національне самостійності, протиставляючи їй «ідеали соціальної рівності і політично волі». Останні він вважав складовою частиною національної самостійност

- грунтом для їх «повного розвою». Досягнення ідеалу справедливост можливе за умови невіддільності від втілення національної ідеї Суверенність України була для нього єдино можливим засобом створенні добробуту й здобуття гарантій соціальної справедливості. З його огляду «все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, ще інтернаціональними ідеалами прикривають своє змагання до пануванні одної нації над другою», або «хворобливий сентименталізм фантастів», як загальнолюдськими фразами маскують своє відчуження від рідної нації.

Механізм взаємопроникнення національного і загальнолюдського послідовно осмислювався в творчій діяльності І. Франка в дусі соціал-демократичної традиції. Боротьбу за «загальнолюдські права» він називав головною метою, бо був переконаний, що народ, який виборює собі загальнолюдські (економічні, політичні, культурні) права, тим самим здобуває і права національні. Але якщо Маркс закликав до єдності дій пролетаріату всіх країн, то Франко говорив про згуртування політично активних рядів «робітників» (селянства, робітничого класу, інтелігенції)

' Франко І. Вибрані суспільно-політичні і філософські твори. - К., 1956. -

С.473.

іх націй, не виділяв робітничий клас як «гегемона», не поділяв ідеї іктатури пролетаріату.

У поєднанні боротьби селянства за землю з боротьбою пролетаріату соціалізм Франко вбачав історичну необхідність. Він пропагував )бітничо-селянську солідарність в обстоюванні політичної свободи та іціально-економічних прав, рекомендував іти до зближення радикального соціал-демократичного рухів.

Нерозривна єдність ідеалів соціал-демократизму і національних тересів народів - відправна точка зору Франка на національне питання і зго політичне вирішення. Завдяки їй він підняв на новий щабель розвиток іціональної соціал-демократичної думки, сприяв її утвердженню в іхідній Україні.

Другий підрозділ - «Соціал-демократичне спрямування політичного іітогляду Лесі Українки» - містить характеристику суспільно-політичних зглядів видатної письменниці і громадської діячки Лариси Петрівни осач (1871-1913), визначення її ролі в становленні і утвердженні соціал-гмократичної традиції в Україні.

Попередні дослідники творчої спадщини Лесі Українки вже казували, що на формування її світогляду мав вплив її дядько по матері

1. Драгоманов. Можна погодитися з Миколою Зеровим у тому, що вона алежала до тих учнів Драгоманова, які засвоїли «зерна драгоманівської ауки, але зростили їх по-свосму»'.

Леся Українка, як і Франко, цікавилась усіма соціалістичними рограмами та ідеями, які існували в середовищі української нації і поза ого межами, зокрема марксистського спрямування.

Висловлена в працях Маркса точка зору щодо ролі пролетаріату в еребудові суспільства не знайшла підтримки з боку Лесі Українки, хоч еякі його позиції вона вважала вартими уваги у розробці власної онцепції. Вона не поділяла концепції «глашатаїв пролетаріату» про іеволюційний злам існуючих порядків. Одним з головних недоліків Капіталу» вона вважала те, що висновки цієї праці розраховано скоріше іа сліпу віру народу, а не на переконання людей у необхідності суспільно-юлітичних змін. Разом з тим, вона сприйняла і популяризувала гасло ¡Пролетарі усіх країн, єднайтеся!», доповнивши його словами: «Єднайтеся ;к вільний з вільним, рівний з рівним!» їй імпонував також Марксів заклик юбудувати таке суспільство, в якому «вільний розвиток кожного буде 'МОВОЮ вільного розвитку усіх».

Зеров М. Твори у 2-х т. - К„ 1990. -Т.2. - С. 363.

Творчість Лесі Українки переконливо свідчить: вона закликала до єдності і «солідарності» трудящих усіх націй, відстоювала необхідність їх інтернаціональної згуртованості. У післямові до українського перекладу брошури «Хто з чого живе?» вона роз’яснювала, що успіх боротьби за свободу залежить від того, наскільки робітники різних національностей зможуть «триматися разом». Леся Українка дала негативну оцінку програмі Української соціал-демократичної партії, надрукованій у львівському журналі «Воля», за відмову співпрацювати з іншими соціалістичними партіями Російської імперії, обмежившись національною «самостійною» політикою. Переживаючи як особисту трагедію уярмлення свого народу, пригнічення його культури, вона пов’язала боротьбу за національну свободу з соціал-демократичиим рухом.

Принципове значення у соціал-демократичній концепції Лесі Українки мало питання про співвідношення революції і терору, яке вона розглядала в контексті співставлення політики і етики («Замітки з приводу статті «Етика і політика». Ціна поступу»). Вона рішуче відмежувалася від терору як методу політичної боротьби, що пропагував лідер галицьких соціал-демократів М. Ганкевич. Леся Українка засудила ідею про абсолютну непричетність етики до політики, що була покладена ним в підгрунтя виправдання «кривавих» засобів досягнення мети.

Обстоюючи тезу про політичну боротьбу як «чесну справу», вона мала на увазі мирні, без жертв змагання, що грунтуються па принципі соціальної справедливості і здійснюються «чистими способами». Те, що терор є безперспективним методом суспільної боротьби, вона довела на прикладі якобінської диктатури.

Революцію Леся Українка не ототожнювала з терором. Вона вітала революцію мирну, глибоко усвідомлену, революцію не заради революції («акт беззаконня»), а заради побудови вільного демократичного суспільства («відвага незаконності»). Революцію, завдяки якій «звільнення пролетаріату» стане «звільненням громадськості людської».

Турбуючись про долю батьківщини, про розірваність її земель, Леся Українка запропонувала варіант автономії для України, де є не лише «власний закон, своє право», а й утвердилося народовладдя і народи з’єдналися на федеративних засадах. Державне вирішення національного питання вона пов’язувала з соціалістичним ладом.

В основу свого проекту соціалістичного суспільства Леся Українка поклала демократичний «критерій цінності» - обов’язкову працю кожного члена «упорядкованих общин», звільнених від експлуатації і наділених демократичними правами і свободами.

Отже, Леся Українка в Східній Україні, як і Франко в Західній країні, своїм політичним світоглядом і діяльністю сприяла наближенню івершення процесу становлення національної соціал-демократії.

Третій підрозділ цього розділу має назву «Вплив полеміки між Іваном •ранком та Лесею Українкою на процес становлення української соціал-гмократії».

Протягом 1896-1897 років на сторінках часопису - двомісячника ітератури, політики і науки «Житє і Слово» між двома видатними редставниками української інтелігенції - Іваном Франком та Лесею 'країнкою - розгорнулася полеміка. Її загальним підгрунтям виявилась бопільна занепокоєність сторін у вирішенні проблеми: «Як зробити ’країну політичною силою? »

Вихідним матеріалом для обговорення стала стаття Франка «З кінцем оку», написана як передмова до останнього числа часопису за 1896 рік. Іезпосередньо в основу полеміки було покладено питання щодо «значення рушійної сили національного політичного руху та типу вободи, яка є метою цього руху. Працю опонентки «Не так тії вороги, як [.обрії люди» було надруковано в березневому числі часопису за 1897 рік.

Рушійною силою українського політичного руху Іван Франко іизнавав селянство, тому роботі з ним він надавав головного значення. Іозиція Лесі Українки з цього приводу е іншою: «Коли у Галичині оловний грунт для радикальної роботи - селяни, то у нас на Україні перш гього треба здобути собі інтелігенцію, вернути нації її «мозок», аби не було гак, що є над чим робити, та немає кому». «Мозок нації» - це та іаціональна еліта, про яку має піклуватися керівництво й сучасної української держави.

Привертаючи увагу до селянства, Франко висунув за першочергову мету досягнення свободи соціальної. Всупереч йому, Леся Українка запропонувала концепцію першорядності політичної свободи, рушійною силою здобуття котрої є освічена та свідома у суспільно-політичних справах національна інтелігенція. Кожний з них, розглядаючи проблему визвольного руху під власним кутом зору, мав рацію.

Загалом суперечку між Франком та його опоненткою слід тлумачити як «полеміку між своїми» в загальному річищі саціал-демократичної думки. В тому, що це за своєю сутністю було соціал-демократичне річище, переконує проведений у попередніх підрозділах аналіз, у результаті чого встановлено головний зміст цього річища і, зокрема, визнання рушійною силою соціальних перетворень не тільки пролетарських, а й усіх трудящих (непролетарських) верств населення.

Розбіжність у конкретному визначенні цієї сили детерміноваг належністю опонентів до двох регіонів України - Галичини Наддніпрянщини, різних за своєю соціальною структурою, рівне просвіти, політичної активності та ін. Проте інтерпретація важливих дл Івана Франка і Лесі Українки реалій соціальної дійсності, їх оцінка орієнтація в цій дійсності відбувалася вже в межах загальної соціаі демократичної традиції, котру можна назвати й певного соціальні політичною парадигмою (моделлю, річищем думки).

Отже, на рубежі XIX і XX століть соціал-демократичний рух Україні набув основних параметрів і статусу загальнонаціонального.

Національна соціал-демократична традиція формувалась утверджувалась не ізольовано від інших вітчизняних і європейська суспільно-політичних парадигм - ліберальної, консервативної марксистської тощо, а в ідейному протиборстві з ними і водночас і запозиченні того, що імпонувало їй. Останнє особливо стосуєтьс; марксистської і ліберальної суспільно-політичних парадигм, у яких соціал демократія як соціально-політичний рух і як ідейно-політична течі; запозичила ряд суттєвих положень.

Можливість суперечки між Франком та Лесею Українкою -представниками одного загального річища діяльності демонструє явищ« поліваріаитності, внутрішньо притаманне соціал-демократії в сучасному розумінні слова.

Очевидно, що звернення до проблеми створення «.політичної сили» мало вже не тільки теоретичний, а й суто практичний - іпстшиуціональиий аспект. Насправді, розглядувана дискусія добре корелює з реальним процесом інституціалізації національного суспільно-політичного руху, зокрема з утворенням Русько-Української Радикальної Партії (І. Франко та ін.,І 890) і політичної групи УСД (Леся Українка та ін., 1896).

Нарешті, полеміка «між своїми» доводить певну зрілість національної соціал-демократії, яка рефлексує та розвивається вже на своєму власному підгрунті, структурується всередині себе.

Набрання загальнонаціонального статусу, розгалуження соціал-демократичної традиції у собі - тобто саморозвиток вже на власній основі, є віхою, що позначає наближення процесу становлення української соціал-демократії до природного довершення (проте, буде недоречним вважати описану полеміку власне завершенням процесу становлення).

Четвертий розділ дисертації - «Політична група УСД та її значення в інституціалізації української соціал-демократії» - присвячено вивченню

зретичних та політико-публіцистичних чинників перетворення раїнської соціал-демократії в усталений політичний інститут.

Перший підрозділ цього розділу має назву «Група УСД як феномен ціональної соціал-демократії».

Політична група УСД (Леся Українка, І. Стешенко та ін.) ормувалась у 1896 році в Східній Україні. Інтереси групи УСД оплювали широкий спектр проблем - національних, політичних, ціально-економічних тощо. Але у вітчизняній політологічній літературі гльність цього утворення дотепер залишається висвітленою недостатньо.

У дисертації визначено значення цієї групи в політичній історії граїни, яке полагає в тому, що вона мала значний вплив на політизовану раїнську молодь, звертаючись до неї як до майбутнього нації, вбачаючи у і той грунт, на якому виросте майбутня політична та соціально-зиомічна незалежність України; активізувала політично і національно ідому українську інтелігенцію, «мозок нації», здатну здійснити суспільно-літичні перетворення в Україні; поглибила національну свідомість іроких верств населення України, освічуючи український народ та рияючи переображенню його на свідому і мислячу силу. Політична група 2Д мала певні потенції для того, щоб перетворитися у повноцінну літичну партію і в цьому розумінні завершити процес інституціалізації ціональної соціал-демократії в формі, спорідненій сучасній. Незважаючи те, що цього не сталося, діяльність групи та її провідних діячів становить жливу сторінку в політичній історії України на зламі XIX та XX століть, презентуючи особливий, відмінний від промарксистського загалу, номен української соціал-демократії.

Важливим елементом діяльності групи УСД виявилась низка даних нею брошур. У них знайшов повне і систематичне відображення літичний світогляд членів групи, описано її стратегію і тактику. Оскільки й доробок виявився чинником інституалізації української соціал-иократії, то систематичному дослідженню його теоретико-політичного істу присвячено другий підрозділ останнього розділу дисертації -озвідка щодо змісту та значення теоретико-иолітичної спадщини групи

:д».

Дотепер більш-менш відомими політикам та політологам є дві ошури з восьми, а тексти решти брошур вважаються втраченими. Через (кливість цих документів для вивчення історії національної форми соціал-чокраі ії, а також їх можливу корисність у сучасному політичному житті раїни, в дисертації виконано їх реконструкцію та здійснено літологічний аналіз.

зо

Реконструкція брошур передбачала не буквальне відтворення текст а обгрунтоване відтворення трьох взаємопов’язаних елементів: «загаль структура праці - головний зміст - домінуюча ідейна спрямованість». ] основі цих елементів визначено мету написання і видання кожного тво] Специфічним засобом розв'язання задачі реконструкції обра семіотичний метод.

Кожна брошура групи УСД є окремою і до певної мі самодостатньою працею. Разом з тим всі вони тісно пов’язані між собо так що можна констатувати наявність структурованої серії праць.

Розглядувані брошури відбивають вплив світової соці! демократичної думки, запозичення її головних ідей та принципів. Разон тим цей доробок осмислюється членами групи УСД в контексті тих умов завдань, в яких знаходилось і які ставило перед собою тогочас українство. Через це відбулася певна трансформація вихідних положеі розвиток їх з урахуванням специфіки геополітичного середовища в Євр< того часу.

Дослідження феномену політичної групи УСД свідчить, як попередній аналіз поглядів Івана Франка та Лесі Українки, про устален загальнонаціональної соціал-демократичної традиції, відмінної і промарксистського загалу. Доробок попередніх діячів і організацій соціг демократичної орієнтації було збагачено і розвинуто.

1. Рушійними силами бажаних суспільних трансформацій соці; демократичною думкою визначався весь трудовий люд (робітники, селяї інтелігенція), а не тільки пролетарії.

2. Завдяки усвідомленню, що неосвіченість і поневолювання щіль взаємопов’язані, соціал-демократія відводила величезну роль економічі та політичній просвіті, з допомогою якої мас бути забезпечено гаран демократії та здійснено переображення влади в дусі соціалістичних ідеалі

3. Українська соціал-демократія надавала перевагу переображені існуючого суспільно-політичного ладу шляхом реформ та «мирі революції» у напрямку утворення демократичного соціалістичне суспільства.

4. Зробивши особливий наголос на виборюванні прав українсьі нації, соціал-демократія спробувала поєднати загальнолюдські цінност національними, збалансувати права людини з правами нації.

5. Розв’язання проблем економічного та політичного характе нерозривно пов’язувалось з обстоюванням української національної ідеї.

6. Завдяки серії брошур УСД форми та засоби політичної просві трудящих і пропаганди соціал-демократичних поглядів було піднесено вищий інформаційно-організаційний рівень.

7. Суттєвого поштовху було надано рухові національної соціал-' мократії через формування в його межах відповідних інституцій. Група "Д, з одного боку, сама репрезентує досягнення національною соціал-мократісю помітного рівня політичної інституціалізації. Цю групу речно розглядати як громадсько-політичне передпартійне утворення. З угого боку, група УСД мала визнаний вплив на подальшу зтитуціалізацію української соціал-демократії (зокрема, сприяла вореншо невдовзі Української соціал-демократичної партії (Львів, 1899)), структурування політичного простору тогочасної України взагалі.

Отже, протягом останньої третини XIX ст. в Україні відбувається орінення на національному грунті і досягнення певної зрілості ціональної форми соціал-демократії (в сучасному розумінні цього іняття). Вона являла собою один з особливих проявів визнаного гальпосвітового феномену.

Не буде доречним розглядати визначену зрілість як остаточне вершення процесу становлення української соціал-демократії, особливо, ов-таки, в сучасному значенні цього слова. Це завдання успадкували гчизняні політики соціал-демократичного гатунку останніх років XX оліття. Розв’язання визначеного завдання тим більш невідкладне, що иє в собі можливість усталення так званої «третьої сили» - потужного спільно-політичного чинника стабілізації розвитку України у значеному новою Конституцією напрямку.

У висновках підбито підсумки дисертаційної роботи, наведено іиклади використання наукового доробку дисертанта у законотворчій їльиості як народного депутата України, обґрунтовано доцільність »дальшої реалізації доробку в сучасному політичному житті та рспективи дослідження теми.

Зміст дисертаційного дослідження викладено в таких основних блікаціях:

Становлення української соціал-демократичної думки кінця XIX -початку XX століття. - Харків: Основа, 1997. - 422с.1 “Я - від неба твого...”. - Харків: Харківський державний педагогічний університет, 1994. - 118с.

Див. відгуки на цю книгу: Олійник Б., Яременко В. Соціал-демократія в сраїні// Сільські вісті. - 1997. - 17 липня; Степанов О., Дзюба В. Як роджується впливова політична сила// Голос України. - 1997. - 24 липня; дітаєва М. Жива сила національної соціал-демократичної мки//Слобожанщина. -1997.-№5. -С. 197-198.

3. Леся Українка - ідеолог української соціал-демократії. - Харк Харківський державний педагогічний університет, 1997. -92с.

4. Перша робітнича. Атеїстична спрямованість газети «Праца»// Людин світ. - 1980. - №10. - С.Зб -38.

5. Голос, звернений до робітника// Наука і суспільство. - 1983. - №6.

С.38-39.

6. Микола Дукин. Штрихи до біографії// Шляхи підвищення рів навчально-виховного процесу в школі та педагогічному вузі. Збір наукових праць. - ХДПІ, 1984. - Частина ІП. - С.87-90.

7. Прогресивні українські діячі і газета «Праца»// Радянське літератур знавство. - 1988. - №10. - С.60 - 65.

8. Соціальне партнерство: яким йому бути?// Голос України. - 1996. 6 травня.

9. Соціал-демократія як український національний феномен// Гол України, - 1996,- 19 грудня.

10. Чи побачать діти, народжені в грудні, червневе сонце?// Віче. - 1996. №11. -С.91-101.

11. Українська соціал-демократія як світовий феномен// Голос України. 1997. - 15 квітня.

12. Михайло Драгоманов - предтеча української соціал-демокра //Наукові записки ХДПУ. Серія літературознавча. - 1997. - Вип.1.

С.8-16.

13. Одержима духом// Голос України. -1997. - 15 травня.

14. До історії соціал-демократії в Україні// Слобожанщина. - 1997. - №4.

С.І81-187.

15. Повернення із забуття// Дніпро. - 1997. - №№ 5-6. - С.113-117.

Анотації

Гошовська В. Л. Процес становлення української соціал-демократії :ташія третина XIX століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Університет утрішніх справ МВС України, Харків, 1997.

Вперше в сучасній українській політологічній літературі подано 'іщептуальний розгляд підстав виникнення та процесу становлення ціональної форми соціал-демократії реформістської орієнтації протягом танньої третини XIX століття.

Увагу приділено співвідношенню в річищі української соціал-мократичної думки національної ідеї та фундаментальних принципів інституціоналізму, федералізму та ін.

Ключові слова: політологія, соціал-демскратичний рух, реформізм, раїнська соціал-демократія, конституціоналізм, федералізм, національна гя.

Гошовская В. А. Процесс становления украинской социал-мократии (последняя треть XIX века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических іук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. -яиверситет внутренних дел МВД Украины. Харьков, 1997.

Впервые в современной украинской политологической литературе >едставлено концептуальное рассмотрение оснований возникновения и юцесса становления национальной формы социал-демократии ;формистской ориентации на протяжении последней трети XIX столетия.

Внимание уделено соотношению в русле украинской социал-:мократической мысли национальной идеи и фундаментальных жнципов конституционализма, федерализма и проч.

Ключевые слова: политология, социал-демократическое движение, ¡формизм, украинская социал-демократия, конституционализм, гдерализм, национальная идея.

Goshovska V. A. Process of the Ukrainian social-democratic movement ¡coming during last third of XIX century. - Manuscript.

Dissertation for a doctor’s degree in political science by speciality 23.00.'

- political institutions and processes. - University of Internal Affairs of t Ukrainian MIA, Kharkiv, 1997.

The ground and the rising of social-democratic movement’s national for during last third of XIX century is conceptually investigated first in t contemporary Ukrainian political science.

Attention is paid to relations between nation idea and fundamenl principles of constitutionalism, federalism etc. in frame of the Ukrainian soci: democratic thought.

Key words: political science, social-democratic movement, reformisi Ukrainian social-democratic thought, constitutionalism, federalism, nation ide<

Відповідальний за випуск В. С. Венедиктов

Підписано до друку 5.08. 97. Формат 60X84/16.

Папір офсетний. Друк офсетний. Фіз. друк. арк. 2,1. Умови, друк. арк. 1,9. Зам. №2820 . Наклад 100 прим.

Видання підготовлено до друку та віддруковано на обладнанні редакції газети «Серп і молот» м. Балаклія, вул. Жовтнева, 38.

Тел. 8(05749)5 45 91, тел./факс 8(05749) 5 41 44.