автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.08
диссертация на тему: Самоорганизация как способ iснування биологических и социальных ценностей (философско-методологический анализ)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Самоорганизация как способ iснування биологических и социальных ценностей (философско-методологический анализ)"

РГ6 од

1 9 ДПР 1393 додастшк шит

1НСШУТ ЙДОСОШ

На правах рукопису СУЛИМ Одекс1й Болодииироэнч

УДК 113 4-500

ШОСРГАНЗЗАЩ ЯК СП0С1Б ГСНУВАННЯ Б1СЛ0Г1ЧНИХ ТА СоЩМШК ЦШШООТЕЙ /йЫосогшо-мЕ'ЮдойоПчнм анаш/

09.00.СВ -фхлоссфсыапитания природознавства х техники

АДГ О Р Е $ В Р АТ дисера'ецх! на аошукання ученого ступени . кандидата фтлософсышх наук

Ки£в - 1993

Робота виконана иа кафздрі філософії природничих , факультетів Одеського дєряаишго університету ім.І.І.Мачнікова

доктор філософських наук професор СЕТРОВ Ы.1. .

доктор філософських наук . професор ПІКЛШВА Т.Д.

доктор/філософськкх наук , ; професор ОГОРОДЩІ 1.3.

Провідна організація: Центр гуманітарної освіти ' - ■ ' . .. 4 /Н України .

Захист відбудеться ^ ^

о 14 годині, на засіданні Спеціалізованої ради Д СІ6.26.02 при Інституті філософії АН України за адресов: . 252 001, Київ - І, вул. Трьохсвятительська, 4. , . ; . . •'

З дисертаціє® моаша ознайомитися в бібліотзці Інституту філософії АН України.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Автореферат розісланий

______'__199 То

Вчений сакретар Спеціалізованої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми дослідження..3 нш час, коли суспільне життя стрімко змінюється, стає все більп 'різноманітним і дгааміч-яям, коли зростає активність соціальних суб’єктів різного рангу і значно розширюються технологічні можливості людей, особливої ваги набуває проблема гармонізації відношень між різними соціальними групами і організаціям^, різними країнами і культурам, а також - під лвдино») і природою Уперті за eco жирою природою/. Підтримання динамічної узгодженості і стабільності кк в рамках . окремих суспільств, так. і в масштабах всього лвдства і планети, пом'якшення гостроти приз і конішіктів, ідо виникають в ході со-ціохультурних паротворень, потребують невпшнкх і все зростаючих зусиль, все більш ефективних, обгрунтованих і відповідальних втручань в хід соціальних і біологічних процесів, а також, у багатьох випадках, - свідомого утримання від можливих втручань, самообмеження суб’єктів управління на користь саморегуляції процесів. , '

Боа це потребує всебічного і глибокого розуміння усього-спектру закономірностей поведінки біологічних та соціальних систем, пізнання як специфічного, так і загального в них. Зокрема, • важливим фактором підвищення ефективності управління різними "живими утвореннями" і процесами.їх взаємодії виступає вивчення загальних структурно-організаційних механізмів, які'tí спільники для біологічної і соціальної життєдіяльності і обуюовлвзагь здатність усіх "живих систем" до актгтного самозбереження, саморегулювання і саморозвитку. Витоки цих•механізмів сягають уоменту зародження життя. В той яе.чао вони продовжують визначати найбільш суттєві,

•' ЇКВарІЕгіТНІ риси життя /б широкому розумінні/ в усіх його сучасних розгалуженнях і на всіх рівнях, хоча форма їх конкретного прояву стає все більш складною. Результативне управління '‘живими системами", продуктивна взаємодія з ними вимагають переходу від завади притаманного лхідям інтуїтивного розуміння вказаних механізмів до їх раціонального пізнаная, яке повинно стати невід'ємним елементом як управлінської культури, так і культури сучасної людини взагалі. ■ ■ ‘ ' * ‘ . ■ , .

Виділеукя Такого стриктурно-організаційного "каркасу" існування біологічних і соціальних систем в сучасних умовах здійсняється у вигляді форуузання загальнонпуг.свіЛ концепції біссоціаль-ної сакоорганігадії. , _ . , .

Ступінь розробленості проблеми. Коицептуалізиція структур- ' но-органігяці'йних принципів біологічної і соціальної життб-

діяльності привертає значну увагу дослідників і здійсшзється у єдності теоретико-філософського конструювання та загальнонауко- . вого синтезу. Великий вплив на цей процес мають діалектичні уявлення про органічне ціле та саморозвиток /Кант Шедлінг Ф., Гегель Г., Маркс К./. . ■1

Багато авторів, відзначаючи здатність біологічних та соціальних систем до активного самозбереження і самозміии, роль струї турної основи їх якісної стійкості відводять циклічному характеру зв’язків детермінації в них /Богданов A.A., Вінер H., Ано- ■ хін П.К., Абрамова ПЛ., Иетрушенко Л.А., Українцев Е.С. ,і)гай Г.і Ляхова H.H. .Ыатурана Г,Р.,Варела S.І/, а спонтанне виникнення в них нових якостей пов’язують з дарвіновськиии принципами варіюва* ня та відбору /йибі У.Р.,Кемпбел Д.Т..Алдріх Г..Пфеффер й.,

Чейз Р..Растрягін 1.А./. У цьому плані відзначені структурні подібності між біологічного еволюцією, індивідуальним навчанням, со-ціокультурною еволюцією, процесом пізнання /Прінгл І., Рідль P., •Пері П., Поппер K., Лау К.,Ебелікг В..Моісєев H.H. та ін./,

!’■ Виділені такі загальні риси біологічних та соціальних систе як іерархічність і централізованість,відзначено наявність об’єктивних меж централізації /Богданов A.A. .БерталанффіЛ..Лернер А.Я. Лебедев П.Н. .Илахов В.Д. .Казарінов М.Б./.Показано,що біологічна і соціокультурна життєдіяльність значков міро» виражається у вигляді процесів селэ: иії, досліджені механізми і особливості від- , бору на різних структурних рівнях, взаємодія міх рівнями, співвідношення між внутрішніми та зовнішніми факторами селекції/Бог-данов A.A. Дау К.,1іозеяов А Лі. .Карпінська P.G. ,Ніко:;Ьсьхий С.А., Уайт Л.Л./, Розглянуто ряд принципів фіксації, кодування і актуалізації функционального репертуару в "живих системах* .підкреслено наявність подібності у роботі механізмів біологічної та соціальної пам’яті /Україицеь B.C. .Кремянський B.i. ,11етлєнко В.П. ,■ Ребаяе Я.К..Колеватов В,А./. Вйязлені деякі.структурні закономірності взаємодії ніж високоавтономними цілісностями/Емерсон P., Клопф А.М.,Дубровський ДЛ. та ін./.Відзначене особлива роль рефлексивності як специфічного фактору саморегуляції і саморуху со- • ціокультурних процесів /Лефєвр В.А. .Гендін А.М. ,14ертрн P., Гііа-j-же Ж., Балл Т. ,Бак P.C. .Голіциа І’.А./. Показано, що еволюційній поведінці як на біологічному, так і на соціальному рівні прита- . манні їакі універсальні риси як єдність моьгантів адаптивності і нейтральності, лінійності і нзлініЕності /Нерсесова БД», Таф-

Juiep 0.,Дубінін Н.П. ,Готт B.C., ¿¡for В.Н.,Канке В. A., Кінура M., äatVmix В., Гааг Г. та ін./.

Багато дослідників вказують на нерозривність структурно-інформаційних та динамічних, енерго-ентропійних аспектів життєдіяльності і відзначають важливу еврістичну роль принципів рів-■іоваги та стійкості /роботи Богданова A.A., Бауера Е.С., Берта-іанффі Л.,Сетрова М.І., Вершина В.E., Прохоренко В.K., Черни-па B.I., Радзівіла A.A., Мещсрякової H.A./. Показано, що життєдіяльність необхідно розглядати як один з моментів в рамках глобального процесу еволюції структур / Сутт Т.Я., Моісеєв H.H., Фабріці E., Янч E., Унсольд А., Колчинський Ё.1., Гогіи А.В./. Дослідження в області синергетики, теорії катастроф продемонстрували наявність зв’язку еволюційних процесів з переходами ніж станами стаціонарної рівноваги, з віддаленістю від рівноваги, з не-стійкостяш /Прягожин І., Хакен Г., Тон P., Ейгєн М./.

В роботах ряду авторів проаналізовано методологічні і світоглядні наслідки вивчення саморегулятивних, адаптивних, еволюційних та екологічні« аспектів життєдіяльності /Абрамова Н.Т., Костяк Н.Т. ,■ Карпінська P.C., Депенчук Н.П., Кисельов Ы.Н., Геор-гієвсьхий A.B., Колчинський E. І., Крисаченко B.C., їїікашсва Т.Д. та ін./, а такса - пізнання кібернетичних і синергетичних закономірностей функціонування і розвитку систем різної конкретної природи, механізмів сямодетормінації і самоорганізації останніх /Клаус Г., І^'дермут P., Крізель В., Мороз А.Я., Добронравова І.C., Дукышець B.C., Лар&к fJ.A., Петрушенкс Л.А., Соловей Jl.А., Урсул Л.Д. та ін./.

d той ке час структури і динамічна інваріантність в біологічній та соціальній життєдіяльності не знайшла поки що свого вираження у вигляді цілісної узагальнено-змістовної моделі спосо-5у існування "живих систем", яка 0 синтезувала консервативний і конструктивний, кібернетичний і синергетичний, структурний і ди-:,г.лічний моменти життєдіяльності. .'.(етодолстічна я потреба у такій ійодзлі г роста?, у зв'язку з ускладненням управлінських проб-ї.~!.и (іонз перепон на ігчяху до реалізації такого синтезу вис-гупав «розробленість втдчгвідн/х понятійних засобів.

с цо.-:тр падчесу коніїйптуаяіоацтї механізмів самодєтерміна-шсунутось поннття саі'сої.тгінізаі'і 1 ,яке народилося я:< ктберне-і/лне/їїилі У.К ,.іінер Н./, згодок стало ялючозим у сгнчргчтицт

/їіригожин І, .ііхколіс і'. ,.Хакєн Г J. Розгляду різних явищ б терг мінах самоорганізації присвячено багато робіт конкретно-иауково-k*Q та філософсько-методологічного плаку, в яких виділено ряд загальних принципів самоорганізації /Ейген М.,Коган -А.Б..Марка- ' рян Е.С.,Юдін Е.Г. .Пушкін З.Г. .Бойко’ В.С.,Рабоаі ІЗ.А*. .Кузнецов &!.. Рузаоін Г.1..Щербаков A.C./. Однак, аналіз цих та інших робіт ' свідчить про наявність суттєвої розбіжності - в тлумаченні поняття "самоорганізація", що знаходить свій вираз, головним чином, в тенденції до універсалізації цього поняття, з одного беку, та у ііраїчіенні обмежити його вживання сфероа "живих систем", - з іншого. % розбіжність значно» мірою обумовлена різним розумінням' сутності організованості, В літературі відсутнє чітке розмежування цих смислів, недостатньо уваги приділяється визначенню загального та специфічного в них. В той же час, поняття самоорганізації мо.т.е стати основой вищезгаданої’цілісної моделі'способу існування "киеих систем" лише при умові виділення і розробки такого варіанту його значення, котрий був би найбільш-адекватним біоосцталь-ніР життєдіяльності та дозволяв би розглядати різні'аспекти останньої в єдиних термінах. ’

Важливим також о аналіз методологічних і світоглядних наслідків пізнання структурно-функціонального каркасу біологічної та соціокультурної життєдіяльності. ; :

Теоретично і практичне значення вказаних нерозроблзнкх аспє-ктіь проблеми гизначвли вибір тзми дисертації, її мету і завдання.

Мота і завдання дослідження. Метою даної роботи є розробка вихідних принципів загальнонаукової моделі 5і¿соціальної самоор-гпніеації і визначення методологічного та світоглядного значення цієї концепції. Дяя реалізації цієї мети потрібно було вирішити сліду»«! завдання:

_ - проаналізувати типи і фактори срмодетермінчції систем;

. - визначити принципіальну специфіку бгосеціальної самодатер-

МІнації , її ОСНОВНІ риск, СіШІЬНІ для біологічних і соціокультур-них систем; ,

1 - розглянути рі.чаі тлумачення самоорганізації та визначити,

яко а ких найбільше відповідач особливостям біосоиіеяьчоХ кит-тєдіяльнссі'і; ' '

- виділити структурно-організаційну спзцифіку соціокуяьтур-ної самоорганізації, поъ*пап*-;.? з тим, що її ешлнтпхи є жйтїє-діяяькіг.ть суб’єктів, наділених ргідомісто; , .

г розглянути суспільне життя як цілісний процес функціональної самоорганізації та. проаналізувати роль і можливості управління як елементу цього процесу. .

Методологічна і теоретика основа дисертації .У ролі відправ' них методологічних і теоретичних принципів дослідження дисертант використав положення про органічно ціле і саморозвиток /Канг 1., Шеллінг Ф..Гоголь Г.,Маркс К./.про ієрархів фори руху матерії,про відносний спокій як необхідний момент руху та умову диференціації матерії /Енгельс Ф./.При цьому автор виходить з тези про необхідність структурно-організаційної конкретизації та збагачення діалектичних принципів саморозвитку /Пушкін В.Г. .Мііслін А.К. «Подоль-ський В.А,/. ;

У своїй роботі Пошукувач спирається на положення про замкненість зв’язків детермінації як загальний структурний механізм са-йопідтримки біологічних та соціальних систем /Українцев Б.С.,Юг-ай Г.А. .Матурана Г.Р.,Варела E.t./ та про "дарвіновську тріаду" як загальний алгоритмах самотрансформації /Дарвін Ч.,Кемпбел Д., Прінгл й./.У процесі дослідження використані функціонально-структурні принципи, функціональне трактування організації /Анохін П.К., Парсонс Т.,Сетров Я.І./.положення про відбір як універсальний організаційний і еволюційний механізм /Богданов A.A..Моісаев H.H./ та про роль самовідтворення як найбільш фундаментального вихідного селективного шханізцу в процесах самоорганізації /Ейген М./.

. Дисертант також застосував уявлення про плинну рівновагу,ди-.намічну інерцію як факторах структурораалізації і’стійкості, про віддаленість від рівноваги як умову сїруктурогензративності систем-, про нестійкість еволюційних траєкторій систем /Богданов A.A., Берталанффі Л. .Іїригояин І.,Хакен Г.,Ейген М./.Як уніфікуючий засіб для Характеристики стійкості і еволюції систем використані уявлення про фазовий іростір /еволюційний "ландшафт"/системи та про атраірори. у цьому гіросторі/Пригояин І. ,Ейген. Ы. ,'Хом Р. .Уоддінг-тон К..Ебалінг В.,Волькёнштейн М.В.,Райт С,,Кейлоу П. ,Левін К./.

, Йри дослідженні закономірностей взаємодії мі* одиницями самоорганізації пошуку вач виходив із принципу обміну ресурсами, положень про обмінну мережу у соціальній спільноті,,про фіксацію /ін-ституціокалізацію/ цієї мережі.уявлень про її рівноваяність і не-рівноважність, що висуваються в екології, опврантній психології, економіці та соціології /ДкЬшер’ П. .Емерсон Р.Ы.,Парсонс ї. ,Скін-нвр Б.Ф..Самуольсон Л./,із положення про конкурентний відбір як загальний механізм стабілізації і трансформації систем /Ейген lit./.

Як важливий структурний елемент соціокультурної самоорганіза ції в роботі розглядається принцип, згідно з яким теорія соціального цілого мусить враховуватися як складрва частина самого цілого /Мертон Р.,Лефевр В.А. .Лекторський В.А. .Гєндін А.М./. Аналізуючи світоглядне і методологічне значення концепції функціональної самоорганізації, дисертант спирався на положення про суттєву роль віри в творчих актах свідомості, у визначенні грані мік можливим і немоікливим /Шинкарук В. 1. .Іванов В.П. .йценко В.І./, а. також на тези про єдність стабілізуючої та стимулюючої функцій світоглядного самовизначення людини і про те, що в сучасних умовах світоглядна свідомість еволюціонує у напрямку саыокерованого, обмежуючого себе антропоцентризму, обмеження гіперактивізму /Та-бачковський В.Г./.

У ході дослідження також були використані роботи інших вітчизняних і закордонних філософів, соціологів /іДамардашвілі М., Спїркіна А.Г..Свідерського В.1,,Юдіна Е.Г.Долстих В.1.,Спенсера Г.,Тейяра де Шардена П.,Хайека Ф.А. ,Бунге М..Вебера М..Тернера Дж. та ін./, а також представників різних галузей природознавства /Вавілова А.І,.Беляева Д.К,.Бернадського В.1.Деонтье- . ва А.Н. ,Гальперіна II.Я. .Шмальгаузена 1.1.,Зімбардо ГІ.Г., Клік-са Ф., Лоренца К., Ыоно Ж. та ін./. .

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що запропоновано концептуальну модель, з допомогою якої реконструюються важливі закони функціональної самоорганізації біологічних та соціальних систем, і проаналізовані методологічні та світоглядні • можливості цієї моделі. Більш конкретно результати дослідження, яким притаманні елементи новизни і які виносяться на захист, виражаються в слідуючому: . .

- адекватною основою концептуалізації системно-структурного "каркасу", спільного для біологічних і соціальних систем, виступає поняття самоорганізації, взяте в його функціональному тлумаченні, яке дозволяє відобразити загальну здатність цих.систем до самовідтворення і саморозвитку в їх нерозривній єдності;

- в системно-структурному плані життєдіяльність як на біологічному, так і на соціокультурному рівнях "складається" з відносно самодостатніх одиниць, котрі /в більшій чи меншій мірі/ здатні до конструктивного самовідтворення; для означення цих "самостей", які невпинно себе організують і реорганізують, запропонова-

но поняття "суб’єкт функціональної самоорганізації";

- в своїй основі всі конструктивні зміни суб’єктів самоорганізації здійснюються через варіювання /генерацію "нормо-гіпотез"/ та відбіркову інтеграцію варіацій в систему /перетворення "нормо- гіпотез" в функціональні норми/ на підставі їх позитивного впливу на здатність системи до самовідтворення; вадливим імперативом існування всякого суб'єкту самоорганізації /нерозривно пов’язаним з імперативом "повернення до себе"/ виступає тенденція до виходу за рамки усталеної нормативності, до експансії у просторі своїх . функціональних можливостей;

- узгодження життєдіяльностей окремих суб’єктів реалізується на базі.їх взаємної екологічної доповнювальності і відповідного обміну ресурсами, на основі чого виникають у різній мірі стійкі спільнот« суб’ржтів; досліджені загальні структурні механізми стійкості і мінливості спільнот; спільнота набувас рис суб’єкту самоорганізації популятітного /на відміну від індивідуалізованого/типу за умови наявності в ній модельно-репрезентативної підсистеми, яка "уособлює" цілісність даної спільноти, програмує поведінку /і будову/ її учасників і, з той же час, формується за участю більшості з них;

- вивчення системно-структурних закономірностей біоеоціаль-ної життєдіяльності виступає особливим каналом реалізації погляду "іззовні" на- соціальне ціле і на роль, яку відіграє в рамках цього цілого суб’єкт управління.У цьому зв’язку показано: І/формування нових соціокультурних норм є продуктом самоорганізації відповідного суспільного цілого /"носія" цих форм/, а будь-які планомірні нововведення слід розглядати як нормо-гіпотези,2/розуміння •юрмо-гіпотетичності всіх свідомих інновацій і усвідомлення суттєвої нелінійності історичного розвитку є застереженням проти переоцінки можливостей управління, особливо в плані довгострокового зоціального проектування, проти гіперактивізму,3/в той яе час,вра-сування дії механізмів см-ореол і опції/та саморуйнування/прогнозів

і очікувань, розуміння наявності в суспільному розвитку фаз несті-ікості /і відповідної "надчутливості" процесів до флуїстуаціП/пші-шо утримувати від недооцінки можливостей планомірно-вольового ¡пливу на.майбутнє, від безвідповідальності і пасивності.

Теоретична та практична значимість роботи. Отримані резуль-■ати можуть бути використані у процесі подальшої розробки мето-;ологічі!их і світоглядних проблем біологічних і соціальних наук, ля удосконалення 'методології соціального управління.

Матеріали дослідження також можна застосувати з процесі викладання філософії, у ході читання лекцій та проведення семінарських занять з таких том як "Діалектика та її альтернативи. Концепція розвитку", "Суспільство як система, що розвивається", "Соціальне прогнозування і глобальні проблеми сучасності" та ін. Вони такоа можуть бути використані при підготовці спецкурсів з філософських питань біологічних і соціальних наук, з питань суспільного розвитку, загальних проблем самоорганізації. '

Апробація роботи. Публікації. Основні положення і результати, отримані в дисертації, викладені в 5-й публікаціях, загальним обсягом 3 д.а. Результати роботи доповідались на республіканській науково-теоретичній конференції "Еврі стичне значення теорії організації” /Одеса ,1984р./, на теоретичному семінарі філософського відділення інституту підвищення кваліфікації при Київському держуніверситеті /Київ, 1990 р./. .

Стюуктупа дисертації обумовлена цілями і завданнями дослідження. Реалізація останніх визначила наступну логіку побудови роботи: спочатку виділити особливості біосоціальної самодетерміна-ції »а фоні загальних принципів системорєалізації і самодетермі-нації систем, показавши, цо ці особливості можна адекватно відобразити в термінах функціональної самоорганізації /розділ І/ , Потім визначити глибинні особливості функціональної самоорганізації , звернувшись до природничо-наукової моделі ї ї вихідної мінімальної форми /розділ П/, далі, більш детально дослідити механізми функціональної самоорганізації та особливості їх прояву на со-ціокультурному ріпні /розділ Ш / і, нарешті, проаналізувати методологічне і світоглядне значення даної концепції самоорганізації / розділ І//. . .

ОСНОВНИЙ ЗІШ ДИСЕРТАЦІЇ У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження,розкривається ступінь її розробленості, визначається мета, головні завдання, вихідні методологічні принципи дослідження, формуявиться елементі» наукової новизни, виьначена теоретична і практична значимість роботи. •

. Розділ І "функціональна самоорганізація як специфічний механізм самодетермінацтї систем". На базі залучення конкретно-наукового матеріалу полукувачем розглянуті загальні закономірності системо- та структуро реалізації і їх трансформації. Основою існування структур і систем виступає лекальна стійкість руху, відносна рівновага. Показано, цо цей принцип у найбільш абстрактному гиг-

ляді можна представити в термінах атракторів, що діють у певному полі можливостей. Відповідно до цього, всяке стійке якісно визначене утворення, його стабільну будову слід розглядати як прояв дії локального комплексного атрактору, до якого "притягується" /відбирається за критерієм динамічної "вигідності/ багатоманіт-тя потенційного "системно-структурного матеріалу", реалізуйте тим самим обмеження у полі можливостей. В основі ж трансформації систем і структур лежить руйнування умов існування старого та перехід до нового комплексного атрактору. Виходячи з даних нерів-новашої термодинаміки /1.Пригожим/, відзначено, що динамічною умовою структурогенеративності системи /на відміну від консервативного структурування/ виступає суттєва нерівноважність, яка робить можливою появу в рамках системи множини альтернативних "часткових" атракторів і, відповідно, - дисипативних структур.

Далі розглянуто питання про співвідношення зовнішніх і внутрішніх факторів реалізації системного атрактору і зроблено висновок про те, що самодетермінація системи забезпечується наявністю суттєвої замкненості зв’язків детермінації в рамках групи явищ, що утворюють дану систему. Такі системи існують не тільки "завдяки" певним зовнішнім умовам, але і "ьоуперач" значному діапазону змін середовища, об’єктивно самовиділяючись на їх фоні. Суттєві риси систем, що у вирішальній мірі самі детермінують сеоє існування, адекватно виражаються поняттям "організованість" в його функціональному тлумаченні: компоненти таких систем в їх ■властивостях і формах взаємодії виступають "органами", що виконують функції реалізації і підтримки системного інваріанту.

'Показано, що на макрорівні можна виділити два основних типи самодетермінуючихся систем: І/ речовинно-замкнені інертно стійкі системи типу атомо-молекулярних утворень та їх комплексів у виг-ладі макро- і мегасб’єктів; 2/ відкриті системи квазістаціонарних кругообігів, що самі себе підтримують. Останні, на відміну від перших, при деяких умовах набувають здатності асимілювати елементи хаосу у,ролі фактору своєї цілісної трансформації, а не руйнування. Основними представниками цього типу систем виступають біологічні та соціальні цілісності, різноманітні прояви життєдіяльності яких, як показано на основі матеріалів із біологічних та соціальних наук, в кінцевому підсумку зводяться до безупинного самовідтворення, яке; супроводжується інноваційними зрушеннями в циклах відтворення. '

Дисертант обгрунтовує висновок про те, що відзначена здатність до самозбереження і саморозвитку в узагальненому вигляді може бути охарактеризована як здатність до самоорганізації. Проаналізувавши використання поняття "самоорганізація" в сучасному науковому мисленні, автор підкреслив необхідність розрізняти /у тому числі і термінологічно/ два його основних тлумачення.В одному випадку мова іде про спонтанне виникнення структури, впорядко-ванорті в деякому багатоманітті явищ, тобто по суті про "сашстру-ктурування", а б іншому - про інтегративну характеристику способу існування складних динамічних: цілісностей. Другий варіант розуміння самоорганізації явно чи неявно виходить із функціональної інтерпретації організованості. Відповідно, під самоорганізацією мається на увазі конструктивне самовідтворення цілісності, тобто локальний органічний процес, у ході якого здійсняється вкутріш-ньо-детерміноване відтворення і створення структур, здатних виконувати функції "органів" самозбереження даного процесу та його самозмінн. Відзначено, що саме таке тлумачення самоорганізації, якому притаманна як досить висока ступінь узагальненості, так і достатня конкретність, дозволяє ефективно відобразити структурно-організаційну специфічність біосоціальної життєдіяльності.

: Розділ II "Проблема генезису та головних рис Мінімальних

систем функціональної самоорганізації". Відзначивши, що невід’ємною ланкою сучасних теорій біогенезу с припущення існування примітивних добіологічних систем, здатних до еволюції /О.І.Опарін/, дисертант аналізує з точки зору еволюційних можливостей ряд моделей простих спонтанно виникаючих систем хімічних перетворень,які здатні до самопідтримки. На основі розгляду особливостей самоін-

дуктивних, процесів / Н.С.Акулов/ і відкритих каталітичних систем

/А.П.Руденно/ зроблено висновок про те, що як перші, так і другі, імітуючи конструктивне самовідтворення, в той же час, в силу надзвичайної простоти і відсутності матричної підсистеми кодування

структури системи, дуже обмежені у еволюційному плані і виступа-

ють скоріше не структурегенераторами, а простими "пошуковими механізмами", що здійснюють за рахунок незначних структурних еволюцій пошук більш ефективних форм переходу до хімічної рівноваги.

Прикладом примітивної хімічної системи, котру могхна назвати мінімальною системою функціональної самоорганізації, як показано дисертантом, виступав білково-нуклеїновий гіперцикл /М.Ейген/.

Аналіз такої гіпотетичної моделі витоку живого дуже важливий в •плані дослідження принципів функціональної самоорганізації, ос- , кільки дас можливість у простій формі виділити глибинні риси останньої, побачити їх функціональний смисл, взаємопроникнення, що не завжди можна зробити по віднсиенно до складних,.розвинутих систем самоорганізації. В цьому плані підкреслено значення таких основних рис циклів як І/ катаболізму - безупинного оновлення макромолекул за рахунок збереження віддаленості системи від стану рівноваги, 2/ самовідтворення - здатності молекулярних структур матрично інструктувати свій синтез, 3/ стабільності, 4/не-лінійності динаміки росту, що тягне за собою коротку конкурентность між різними циклами. Ці якості роблять гіперцнкли здатними до самовідбору своїх станів за відсутності "зовнішнього селектору!!; Вони виступають одночасно, і генераторами' структурних альтернатив і механізмами їх длференційного відтворення, тобто сласне "селекторами" та акуіулятораки вдалих "знахідок".Еволюція гкперцик-лів постає як процес створення і накопичення цінної інформації, а саме оцінювання /відбір/ структур реалізується за принципом їх впливу на здатність системи як цілого до самовідтворення у певному середовищі. При цьо>с/ еволюція як нескінченний оптимізуючий процес виявляються неминучою, але у той же час сам'еволюційний елях системи не є визначеним наперед і залежить від Еипадкових подій. Відзначено. тако:« те, що еволюція гіперцикду яскраво демонструє нерозривність динамічного та структурного аспектів самоорганізації /зв’язок змін селективної цінності структур з нестіЯкостями стаціонарного стану/. . .

Розділ 111 "Механізми та рівні функціональної самоорганіза-. ції”. Ношукувач обгрунтовуй висновок про те, що концептуалізація "нивих систем" у термінах функціональної самоорганізації передбачав ,еиділєння двох тісно переплетених, але різних рівнів останньої : І/ базового алгоритму самооргенізації та відповідних системних єдностей, що його р-залізуать,та ¿/ похідного від базового, рівня корелятивної самоорганізації, який проявляється у вигладі взаємодії між базовими одиницями у рамках їх спільнот.

... Для ідентифікації субстлнційіих одиниць самоорганізації /ор-ганізупчих себе "самостей"/ запропоновано поняття "суб’єкт функціональної самоорганізації'’. Та чи інша біологічна або соціальна система мояе бути охарактеризована як суб’єкт самоорганізації за умови її оуттчЕсї репродуктивної самодостатності, що дозізолнє

їй виступати механізмом диференційного відтворення /оцінювання/ своїх часткових структур і їх варіантів, а також основою накопичення інновацій. Аналіз біологічних і соціальних утворень показує, що до таких більш чи кеші яскраво виражених суб’єктів самоорганізації можна віднести живі клітини, багатокліткові організми, популяції і біовзди, біологічних та соціальних індивідів, соціальні організації, суспільні організми /яким відповідають сучасні країни і держави/,'людство у своїй єдності, що формується, - тобто як індивідуалізовані, так і популятивні системи. -

Суб’єкти самоорганізації безпосередньо, в ході свого існування, реалізують конструктивне самовідтворення як базовий алгоритм самоорганізації. Вони конституюються у вигляді локального органічного руху "до себе", що здійснюється функціонально-нормативними "шляхами", і в ході якого незворотньо змінюється форма "шляху до себе". У ролі загального механізму конструктивності запропоновано розглядати виражені в абстрактній формі дарвіновські принципи варіювання і відбору : суттєво ненаправлене відхилення структур системи за рамки наявних функціональних норм /генерація "нормо-гіпотез"/ та відбіркову інтеграцію деяких з цих відхилень в структуру цілого / у ролі, нових норм/ на підставі їх позитивного впливу на здатність цілого до самовідтворення. У цьому зв’язку показана ідентичність функціональної ролі в процесах, становлення нового /в рамках відповідних цілісностей/ таких явищ як генетична мінливість, пошукові спроби в ході індивідуального нав- ■ чання, висунення гіпотез в ході наукових досліджень", планомірні соціокультурні інновації. Відзначено, що органічний рух самовідтворення виступає фундаментальним селективним механізмом, на базі якого будуються всі "вторинні" /фіксовані/ критерії х механізми селекції, що відповідають автономним моментам і фазам самовідтворення цілого. Просування життєвого потоку "до себе” виступає також основою корекції, гармонізації та зміни усіх часткових: і фіксованих селекторів. . . ' -

Підкреслено, що, в силу конструктивності самовідтворення, буття всякого суб’єкту самоорганізації наОуває історичного виміру. Створюваний варіативністю внутрішній тиск альтернатив та їх селективне підсилення і стабілізація роблять важливим імперативом існування суб'єктів вихід за межі нормативності,що скла-лась.гетаростазис/А.М.Клопф/."Відшукуючи" і реалізуючи нові функціональні структури,вени здійснюють незворотню експансію у просто

рі своїх функціональних можливостей. При цьому історична траєкто-■рія конструктивного саморуху суб’єкта з значною мірою визначеною наперед, і б цьому плані передбачуваною. Це обумовлено стійкістю атракторів у функціональному просторі суб’єкту, що е наслідком жорсткості його внутрішніх зв’язків і стабільності середовища; В той яз час-конструктивний саморозвиток системи самоорганізації характеризується моментом прішцішіальної кзпередбачуваності. Останнє пов’язане, зокрема, з тим, цо еволюційний шлях в зоні дії ■ стійкого атрактору складається із суттєво випадкових нормо-гіпо-тетичних кроків, а також - із випадковим характером здійснюваного системо» вибору між атракторами /напрямками відбору/ у точках нестійкості.

Далі поиукувач, виходячи із висновків щодо базових одиниць і способу їх існування, розглянув типи систем, що утворюються в результаті кореляції ниттєдіяльноетей окремих одиниць /системи корелятивної самоорганізації/. До таких систем можна віднести коаліції організмів, біоценози, біосферу, різні соціальні спільноти та ін. Проаналізовані принципи і механізми їх стійкості та мінливості. Спираючись на матеріали екології, психології, соціології та економіки, дисертант робить висновок про те, що кореляцію життє-діяльностей одиниць в рамках їх спільнот можна уніфіковано інтерпретувати у термінах обміну ресурсами між екологічно взаємозалежними суб’єктами. Розглянуті деякі властивості обмінних мерея, механізми їх фіксації /зокрема.інсгитуціоналізації соціокультурних форм/, принципи зміни фіксованих селекторів. Особлива увага приділена виявленню умов, при яких спільноти набувають рис суб’єкту самоорганізації популятивного /на відміну від індивідуалізованого/ типу. Показано, що останнє те місце тоді, коли особливості будови та ресурсна комплементарність учасників спільноти і, від-хюбідно, обмінна мережа в кії "програмуються" особливими організуючими "над структура ми” /загальним для мюжини індивідів генофондом, иорматиБНо-кошітивним фондом соціуму, соціальними інституціями та ін./,які створюються та відтворюються у рамках самої ж даної спільноти за учасш значної частини її зленій. У ньому випадку спільнота може здійснювати селекцію різних гаріантів "на-дсіруктур". що репрезоктуогь її пілісність, і акумулювати вдалі "^нахідки". Талі рд':и пріпауґінпі Сіовадам, соціальним організаціям, ПКрвМИ> оуспільст ЕЗУ, ЛЧД-ТЕУ, Цо постас у своїй єдності. Про— а,іалізоІза;іо ряд ссоб.глгосте? варіюванню та селекції в ’-замках по-

пулятивних суб’єктів самоорганізації. Зокрема, розглянуті позитивні і негативні сторони жорстко-централізованої та "плюралістичної" форм організації спільноти, відзначено еволюційно-плава-ючий характер співвідношення між цими формами. Підкреслена яит-їєво-важлива роль дії конкурентних механізмів в рамках спільноти. Конкурентний тиск виступає засобом протидії процесам деградації функціональних корм і накопиченню "шуму" в системі, фактором конструктивності, засобом більш ефективного розподілу ресурсів у спільноті. Також звернуто увагу на дисфункціональні аспекти конкуренції та розглянуто деякі принципи їх нейтралізації/ресурсна диверсифікація конкурентів, їх субординація, розходження в різні екологічні ніші та ін./.

Розділ ІУ "Методологічне і світоглядне значзння пізнання законів функціональної самоорганізації" Дисертант відзначає, що погляд на суспільство як на систему функціональної самоорганізації значною мірою впливає на спосіб бачення проблем соціального управління, на розуміння співвідношення у суспільному житті об’єктивного і суб’єктивного, формує нове бачення механізмів становлення

і консолідації нових соціокультурних форм. Концепція самоорганізації будується на базі узагальнень,що охоплюють не тільки соціальне життя, але й біологічні процеси. Ца дозволяє певноа мірою -абстрагуватись від раду суто специфічних моментів суспільних процесів і побачити більш глибокий рівень їх будови, що означає доповнення традиційних підходів, де домінує пераї за все бачення специфіки суспільного /так би мовити погляд "ізсередини"/, своєрідним поглядом "іззовні". Зокрема, це дозволяє дещо по-іншому оцінити значення суб’єктивного фактору, роль управління в соціально-історичних процесах. ' - '

Показано, що з точки зору концепції функціональної самоорганізації конституювання нових соціокультурних норм треба розглядати як результат самоорганізації всього відповідного соціокультур-ного цілого /"носія" цих форм/. Опосередкованість самоорганізації суспільства механізмом свідомості та історична тенденція до, зростання ролі суб’єктивного фактору в структурному плані означає все більшу "концентрацію" процесів варіювання та відбору в рамках регуляторно-репрезентативної підсистеми суспільства. Виконуючи ряд позитивних функцій, ця тенденція, однак, наштовхується на певні об’єктивні межі, за якими проявляються її негативні наслідки для суспільства. У цьому зв’язку відзначено, що будь-які суб’єкти- ,

вні'Моделі історично-необхідного, незалежно від міри їх раціонального обгрунтування, слід розглядати як такі, ідо носять пошуковий, нормо-гіпогетичний характер. Наявність же об’єктивної основи для їх перетворення у функціональні норми виявляється лише у процесі подальшого самовідтворення соціального цілого, що о субстанцією всіх часткових функціональних структур. Показано, що не-співпадіння суб’єктивних імперативів та цілей управління, з одного' боку, і тенденцій цілісного процесу соціального самовідтворення, з другого, є типовим. Більп того, воно принципово не ко:г.е бути усунено. Проаналізовано ряд причин цієї немомивості. Зокрема, будь-який суб’єкт управління не може уникнути невизначеності відносно своєї власної ролі і можливостей у збереженні або зміні соціальних обставин тому, що він сам /і його погляди/ є складовою частиною того об’єкту, яким він намагається керувати. Результатом останнього є, як правило,, або переоцінка суб’єктом управління своїх знань, ролі і можливостей, або їх недооцінка /що, однак,виявляється заднім числом/. Неможливість перетворення соціокультур-ної еволюції у планомірний, повністю передбачуваний процес випливає також з того, що суспільство є нелінійною нерівноважною системою, яка у своїй еволюції, поруч з фазами стійкості, проходить фази нестійкості, де вибір між декількома рівнозначними напрямками розвитку /історичними атракторами/ може залежати від випадкових або від дуже незначних факторів.

■ Дисертант підкреслює, ідо,, в силу вищезгаданих обставин, жорстка централізація управління та фіксація критеріїв соціокультур-ної селекції рано чи пізно з необхідністю призводять до того, що суб’єктивні імперативи і проекти, які мають лише локальні основи свого існування,в той же час починають нав’язуватись /через силові владні інституції/,всьому соціальному цілому. Тим самим управління набуває "зовнішнього" характеру,що виражається у вигляді руйнівних конфліктів,соціальних деформацій великого масштабу.Розміри таких суб’єктивістських "зигзагів" можна оптимізувати шляхом підтримання у суспільстві плюралістичності, альтернативності, за . рахунок певного "самообмеження" суб’єктів управління. В структурно-організаційному плані останнє означає, що соціокультурне ціле. отримує можливість "приймати участь" у становленні своїх нових якостей більш безпосередньо. Це проявляється у вигляді спонтанного росту і стабіліоаціі деяких відхилень від усталених функціональних норм /"зародків" нових структур системи/, що ві-

дбувається "нсочікуваго" для суб’єкту управління, або навіть всупереч його волі. Тіш самим з самого початку циклу трап ефо рц; ції в дію включається весь спектр критеріїв селекції, які існують в системі, в тому числі і ті, котрі в даний момент "закриті" для свідомості. . ' ' '

Показано також, що із концепції самоорганізації випливає бачення нових можливостей суб лстивного впливу на майбутнє. По/ -перша, внаслідок нелінійносгі поведінки суспільного цілого в фазах нестійкості, доля вибору між декількома "рівноправними" ріаптами розвитку межа бути вирішена творчим вольовим зусиллям відповідного суб’єкту управління / а також випадковим обстави: ми/. По-друге, наявність зв’язків рефлексії, як на рівні соціа ного цілого, так і на рівні суб’єктів управління, означає, цс сам акт самовизначення будь-якого суб’єкта управління щодо сво їх можливостей є не просто відображенням уке наявних можливест вде і актом творення цих можливостей./що виражається у ситуаці так. званих передбачень, які самі себе організують/.

Відзначається, що, таким чином, концепція самоорганізаці породжує певне протиріччя у сфері світоглядних і методологични орієнтацій: з одного боку, її прийняття вимагає бачити в суб’є тиених ітеративах нормо-гіпотези, а з іншого, в шмках цієї к .цепції підкреслюється необхідність високої суб’єктивної оцінки управлінських проектів /віри в них/ як фактору їх самореалізаці Із цього випливає вимога пошуку "компромісних" варіантів рішен у сфері соціального управління. Такі рішення повинні допускати альтернативи, тим самим не дозволяючи суб’єкту управління пере цінити свою власну роль, але в той же час вони повинні передбе чати диференційований підхід до альтернатив, тобто "подавления деяких з них, щоб нз допустити самореалізації песимізм/ і-відп вічної втрати реальних можливосіей. Цз може виражатись,зокрема у еимозі при розробці планів соціального розвитку враховувати ефект самореалізації прогнозів, а також, у випадку неминучості подавления альтернатив /за суб’єктивними критеріями/ в ситуаці прийняття рішень, - у прагненні зСерегти альтернативи у "рецесивному" стані, що означало б можливість їх актуалізації у ви падку необхідності.. . ■! • . .

У заключній частині підведені короткі, підсумки роботи, £ Глянуті деякі напрямки подальшої розробки даної проблеми. '

Основні положення дисертації -відображені в наступних пуб-:ікаціях автора : •

' І.Самоорганизация как механизм существования биологичес-:их и социальных объектов // Методология исследования оргакиза-;ии систем / Под рзд. М.И.Сетрова. - Одесский ун-т: Одесса, 1984г. іукопис депонований в ІНІ0Н АН СРСР. Per. № 21035 від 7.06.І985р.'

С. 47-67..

2. Самоорганизация целсзтных систем неорганической природы

/ Там же. - С. ІІІ-І26. .

3. функциональная самоорганизация как способ существования иологических и социальных целостностей // Принципы организации оциальных систем : Теория и практика / Под ред. М.И.Сетрова. -., Одесса: Вища школа. Головное изд-во,1988 г. - С. £5-38.

4. функциональная самоорганизация целостных образований в еживой природе / Там г.с. - С, 58-70.

5. Некоторые вопросы самоорганизации общественной жизни и ерспективы совершенствования социализма // Социальное прогнози-озание и современная борьба идей /Коллективная монография/. Под ед. П.Г.Гопченко. - Одесский вн-т народного хоз-ва, Одесса,

089 г. рукопис депонований в ІНЇ0Н ЛЯ СРСР. Per. 1? 44275 від .64.1991 p. - С. II-28. . , - '

/

ГЬчписвко к пг»т« '(•- ^£осва* %сМ J/I6 о&ъея /St \ -4>

«*», Ої,1ЄЛ ОПврвТКвЬОЙ ІЗОМ-

O-ti!, ЯТОіСЮ, Драк*,В * гравия