автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.02
диссертация на тему: Словотворчество поэтов-восмидесятников (текстовая структура и поэтическая номинация)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Словотворчество поэтов-восмидесятников (текстовая структура и поэтическая номинация)"

5 / ІііОЛ 1393 АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ .МОВИ

На правах рукопису

ОЛІИНИК Ірина Григорівна

МОВОТВОРЧІСТЬ ПОЕТІВ-ВІСІМДЕСЯТНИКІВ (ТЕКСТОВІ СТРУКТУРИ ТА ПОЕТИЧНІ НОМІНАЦІЇ)

Спеціальність 10.02.02 — українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук '

Київ 1993

Робота викопана у відділі стилістики та культури мови Ігістгтуту укрзінськзх і зви АН України.

Еаукэзп?. керівник: доктор філологічних наук, професор

єр;,:оленко с..я

Сїчщї'.ііі опоненті:: доктор Філологічних наук, професор

Провідна установа: Київський дерлавний педагогічний

” інститут ш. II Драгоманова.

Залпет відбудетеся 29 червня 1893 року о 15 годині на сі'с:-..-дні спеціалісозапої ради (спфр Д 016.28.01) для захисту ,»':с<-р;тці'” га здобуття ученого ступеня доктора філологічних ї:.:ук'пр;; інституті гавоакавства і і.;. О. С, Потебні АН України і 2^001 Ііпів-і, ьух. 1і Грусевського, 4).

З дисертацією козаа сзкайоглитися в бібліотеці інституту ¡..оьозисггтва іїі. 0.0. Потебні ¿Н України.

ПОНОСІВ О. Д. ;

кандидат філологічних наук, доцент САБЧІНКО Л Г. "

Лі.торсСор---- розіслано

✓

Уч:-:::.,: сенрь* ?' -споі.іа.:івоі^;оі рар; доктор філологічні;;: наук

ОЗЕРОВА Н.Г.

Шва поезії, як і художній стиль у цілому, засвідчуючи динаміку літературних напрямків, індивідуальних уподобань', відбиває зміни в загальновживаній літературній мові, а через неї, опосередковано,і зміни в житті суспільства. Саме на це

■ звертає увагу один із представників наймолодшого поетичного ■покоління, член групи "Бу-Ба-Бу"* Віктор Неборак: "Чим

відрізняється одна літературна епоха від іншої? Найперше мовою. Так, адже. спочатку потрібно вивчити мову, якою написано той, чи інший твір, щоб уже потім збагнути, про що у цьому творі йдеться... Чим відрізняється Сковорода від Шевченка? -Найперше мовою... Яке завдання стоїть перед кожним літературним поколінням, а конкретніше - перед кожним художником слова?

- Найперше мовне. Нехтування цим завданням... призводить до того, що літературний твір (напрямок,література) втрачає свою субстанційну основу і просто-напросто Нездатний підняти весь комплекс естетичних,світоглядних, соціальних - і т. п. - питань, які щоразу нав"язує життя"**. •

Естетичну функцію мови часом розглядають, спираючись на формальну мовну систему. Проте, вивчаючи еволюцію поетичної мови,розглядаючи літературні напрямки й стилі, треба враховувати як фонові усі соціальні та культурні процеси доби.

йзча завдання лінгвопоетики були сформульовані ще на початку століття і, як зауважив Гегель, "Поезія почалась, коли людина стала виражати себе..."***, проте сучасна філологічна наука, тільки розробляє шляхи переходу'від формул типу "поезія - організована мова" до більш детальних експлікацій поняття "поетична мова". ****

* Від складноскороченого "Бу-Ба-Бу" - буфонада,балаган, бурлеск.

** Неборак Е Мова і поетичне покоління. Сучасність, 1091, ч.З. - С. 42,43. '

. *** Гегель В. Ф. Эстетика, т. З -£ 357.

**** Григорьев В. П. Поэтика слова. -М. ,1979. -С. 23,72.

Українська лінгвостилістика має певні традиції в дослідженні поетичної мови. В 50-60 роках XX століття застосовувались конструктивно-описовий та емпірично-образний методи дослідження, за якими увага насамперед приділялась тропам, їх вичленуванню, естетичному навантаженню. Рівневий підхід -аналіз лексичних, морфологічних, синтаксичних, фразеологічних одиниць переважав у характеристиці мови художніх творів, знайшовши Своє відображення у працях !. Білодіда, В. Ващенка, П. Плк>-ир, А.Коваль, Г.їжакевич та інших дослідників.

Звертання (кінець 60-х років) до кількісних (статистичних) методів дослідження художьої мови зумовлене, зокрема, намаганням ' наблизити мовознавство до точних наук, змінивши відповідно й прийоми аргументації та висновків. Результати цих досліджень висвітлені у колективних монографіях: "Ста-

тистичні параметри стидів", "Структура мови і статистика мовлення" та ін.

У 70-80 роки лінгвостилістика бере на озброєння функціонально-стилістичний і семантично-текстовий підходи.

Дослідники послуговуються поняттями типу семантичне поле, парадигма, перифрази, синонімічні ряди, семантичні варіації, мовний знак та ін. Це дає змогу займаїися поглибленим вивченням індивідуального художнього стилю. Семантика слова багато-аспектно розглядається в поетичному контексті. У працях

3. Франко, Г. Колесника, Е Русанівського, М. Лилинського,- колективній монографії "Мова і час": розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови досліджується реалізація мовних одиниць у конкретному тексті на фоні загальних процесів літературної мови.

. Українські мовознавці обгрунтовують теоретичні положення лінгвопоетики на прикладах аналізу творів М. Рильського, А. Малишка, М. Бажана, JL Костенко, ДПавличка, 1. Драча, Е Олійника,

В. Стуса, поетів української діаспори та інших персонал і й.

Здійснюється лексикографічне опрацювання словників мови окремих поетів або цілих напрямків. Крім цього розробляться і 'загальнотеоретичні проблеми, як-от "Фольклор і літературна мова", "Термін у сучасній українській поеаії" та ін. Питання те-

орії поетичної мови представлені у працях С. брмоленко, Е Сологуб, ЛПустовіт, Е Калашника, Л. Масенко, Л. Ставицької, Л.Сав-ченко та ін.

Необхідною складовою частиною дослідження індивідуальних поетичних систем є вивчення загальних процесів у поетичній мові XX ст. Творчість поета не ізольована від епохи. Вона є її .складовою частиною. Стиль доби позначився на мовотворчості по-єтів-вісімдєсятників, на їхніх індивідуальних творчих пошуках. Мова "нової" української поезії 80-х років досі не була предметом спеціального аналізу лінгвістів. Тим часом цей хронологічний відрізок у розвитку поетичної мови становить інтерес як з погляду збереження поетичних традицій в художньому стилі, так і з погляду індивідуального внеску поетів у розвиток мовно-виражальних засобів. Для поетів-зісімдесятників характерний новаторський підхід до творення поетичного тексту. У текст вводяться різноманітні побутові реалії. Мовотворчості поетів 80-х років притаманне заземлення і конкретизація, зниження високого, зіткнення високого і буденного, що спричиняє функціональну значущість поетичних номінацій. Лналітичність і неординарність їхнього мислення виявляє' себе у своєрідності текстових структур. ' . .

Актуальність.дослідження мовотворчості поетів 80-х років визначається- зрослим інтересом лінгвопоетики до питань семантичного переосмислення слова в поетичній мов і,особливостей побудови сучасних віршових текстів.

Мета роботи полягає у виявленні стильових ознак нової української поезії, зокрема специфіки її текстової організації та взаємодії традиційно-поетичної, фольклорної, розмовної лексики на тлі загальновживаного стилістично нейтрального словника.

Для реалізації зазначеної мети передбачено розв’язання таких завдань: •

- визначити характерні ознаки поетичної мовної особистості з погляду співвіднесення ідіолекту з нормативною мовою та розмовними позалітературними джерелами;

- описати типові структури семантико-синтаксичної організації тексту; ' <

- проаналізувати шляхи семантичної трансформації традиційного поетичного словника; ■ .

- укласти словник понять, щр визначаються поетичним контекстом (поетичні номінації).

На захист виносяться такі положення:

1. Мовотворчість поетів-вісімдесятників виокремлюється як

лінгвопоетичне і СОЦІОЛІГВІСТИЧНЄ явище в художньому стилі сучасної української літературної мови. '

2. Мовна особистість поета (поетичне "я") охоплюється такими параметрами: мова художніх творів, оцінка ним мови як

історико-культурного явища, введення в поетичну мову розмовних елементів. ’ ■

3. Швна особистість виявляє себе у семаніико-синтаксичній організації тексту, зокрема, в типових позачасових аксіоматичних структурах ідентифікації. Останні виконують роль художніх дефініцій.

4. Поетичні цитації як одна із характерних стильових оз-

нак поезії вісімдесятників переосмислюються і зазнають зниженої інтерпретації у контакті з іншими структурними компонентами поетичного тексту. . .

' 5. Еволюція заголовків у напрямі до максимального ла-

конізму пов’язана із загальною тенденцією розвитку поетичної мови - конденсованістю думки. .

•6. У поезії вісімдесятників зазнає семантичного переосмислення традиційний поетичний словник, формується новий лекси-ко-асоціативний комплекс значень, нові конотації, пов'язані з уявленнями, почуттями, емоціями певного поетичного покоління.

7. Віршована поетична мова взаємодіє з усною стихією мови, спричиняючи характерний розмовний аналітизм сучасних поетичних текстів.

Основним методом у роботі є метод ідентифікації поетичних номінацій. Використовуються метод стилістичного експерименту

функціональний та контекстологічний методи.

За матеріал дослідження правлять поетичні тексти різних індивідуальних стилів. Це твори їй Андруховича, Н. Біло-церківець, В. Герасим'кка, 0. Забужо, 0. {рванця, 1. Маленького,

І.Малковича, А. Могильного, R Неборака, О. Пахльовської, І.Рима-рука, С. Чернілевського, О. Чубачівни та ін., надруковані в збірках та періодичних виданнях, матеріали зарубіжних видань українською мовою; "Вісімдесятники",Антологія нової української поезії, упорядкованої Ігорем Римаруком, виданої в Едмонтоні та добірки віршів часопису "Сучасність".

Наукова новизна. Вперше в українському мовознавстві досліджується мова поетів-вісімдесятників у плані текстового аналізу і виділення поетичних номінацій.

. Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у введенні таких понять: структури ідентифікації, художні дефініції як поетичні номінації. Здійснюється співвіднесення поетичних номінацій із поетичною фразеологією. Визначено принципи вичле-нування останніх із тексту. Важливе значення має висвітлення проблеми співвідношення поетичного і розмовного синтаксису.

Практичне значення дисертаційної роботи. Одержані результати можуть бути використані для зіставного аналізу поезії віеімдесятників із поезією попередніх періодів, для виявлення особливостей, індивідуального мовотворення, та співвіднесеності останнього із загальними процесами в літературній мові. Матеріали і результати дослідження, можуть.бути використані в наукових семінарах та спецкурсах із стилістики мови художніх творів, спецсемінарах із синтаксису поетичної мови» для лінгвостилістичного аналізу мови поезії у старших класах середніх шкіл, ліцеїв, гімназій. Дослідження йіє матеріал для лексикографічних ппаць. , . .

Апробація роботи. Основні положення роботи обговорювались на засіданнях Вченої ради Інституту мовознаІства*гм. 0.0. Потебні АН України, відділу стилістики і культури мови Інституту української мови АН України, на Всесоюзній лінгвістичній кон*

ференції (Перм, 1990), Регіональній науково-практичній конференції (Львів, 1990); різні аспекти досліджуваної проблеми відображені у 5 публікаціях.

Структура роботи. До дисертації•входять чотири розділи, вступ і висновки, список джерел, бібліографія, словник понять, щр визначаються поетичним контекстом (поетичні номінації).

У вступі обгрунтовується актуальність і новизна дисер- . таційного дослідження, визначається об’єкт та методи дослідження.

. Зміст роботи ■

Перший розділ "Мовна особистість як лінгвопоетична категорія” висвітлює зв'язок мови української поезії 80-х років XX ст. з динамікою позамовних суспільних явшц у ділянці матеріальної і духовної культури. Спираючись на лінгвістичні праці О. Потебні, Р. Якобсона,' 0. Пєшковсь'кого, В. Вик 'Градова, Г. Винокура, Л. Щерби, Ю. Тинянова, Ю. Лотмана, дослідження українських лінгвістів, автор подає своє розуміння поняття "поетична мова", "мовна особистість поета" або "образу автора" ідіостилю. Швна особистість письменника, його ідіостиль охоплюється такими параметрами: мова його творів, ставлення до мови як до суспільного історико-культурного явища, використання мовних різновидів у. комунікативних ситуаціях. Досліджуючи мовну особистість автора, важливо враховувати загальні процеси поетичної мови, її зв’язок а мовою доби, в яку живе поет. Через займенникові форми відбувається процес узагальненого самовираження поетичного "я", його відсторонення вїд конкретних власних імен,• перенесення в "надконкретні" ситуаці ї. Для поезії вісімдесятників характерний потяг до заміни структур розгорнутих суджень займенниковими структурами, поетикою невизначеності і натяків. Займенникова поетика має у своєму розпорядженні велику кількість виражальних можливостей і переваг.

• Існує внутрішній зв’язок між індивідуальним, глибоко своєрідним характером поетичного бачення,особистої думки про предмет мовлення і тенденцією до заміни особи чи предмета аай-

менником. В поетичному тексті "я" ідентифікується з "ги" і "ми". Позиція поетичного "я" шрдо актуального денотативного простору - це прийняття його в усіх проявах. Практична повсякденна мова визначається як адекватний засіб відображення цього денотативного простору. Поетичний текст, народжений на традиціях повсякденної практичної мови, забезпечує вияв суб’єктивності, конкретної реальності.

Другий розділ "Різновиди текстових структур" присвячений аналізові семантико-стилістичних структур ідентифікації. Обгрунтовуються шляхи вичленування з текстів структур ідентифікації- засобів вираження'поетичного "я" , шр виступають у вигляді позачасових аксіоматичних конструкцій: Я - Орфей

(КІПЬзаяк), ... Я - сновид Одіссей (В. Неборак), Я - Бог і Диявол в одній особі (І. Анйгашук), Я - Калі гула цезар (І.Рима-рук). Помітна тенденція до зниженої самооцінки, самозаперечення , пор.: Я триста разів ніхто. Невтішний. Я - це фізія

пісна. Ця маска - це моє обличчя, товариство (В. Неборак). Тільки знаю - шр ніч навколо, / а десь в ній є маленьке я (0.Чубачівна). Для поезії вісімдесятників характерна семантична ускладненість предиката, вираженого конструкцією із орудним порівнянням. Основний Логічний семантичний, зв’язок фіксуєтеся між займенником "я" і формою орудного відмінка; напр.: ... і

пропалю твій дах / я золотим дощем (і.Римарук); Рікою світла в тебе переллюсь (0.Пахльовська); ... Блакитним вітром туги до-

горяю (0. Пахльовська); Я споришем стелі’-ймусь біля ніг / і німуватиму споришем (0. Шалак); . Я... виростала високою і гордою смерекою (В. Герасим’юк). Вибір об’єктів порівняння виявляє залюбленість поетів у природні реалії, знання характеру язичницької міфології. Розглянуто також зміну семантики займенника "ми". "Ми” - це поети-вісімдесятники. Вони заперечують "ми" - П. Тичини, виражене у відомих рядках: "Ми тривожим стратосферу, атомне ядро і сферу ..." На противагу "рішучості" своїх попередників вони відчувають себе не зовсім певно у цьому тривожному сучасному світі: Ми невеличкі, незграбні і

трагічні сонця, / по кілька променів маємо в собі і не знаємо

що робити а ними (1. Малкович). Певним чином звужується соціальне наповнення прагматичної семантики займенника. "Ми" -це вже не увесь народ, країна, суспільство, а лиш коло однодумців, представників "новоі” чи, як їх ще називають, "третьої хвилі" української поезії. За традицією вони декларативно і з юнацьким максималізмом заявляють: Якшр колись ми покладеш ьа-ше життя на музику, / це буде музика куряви цегли й мазуту / де найбільшою поезією були ми (А. Могильний). _ •

Аналіз художніх дефініцій у досліджуваних текстах показує, що в них певною мірою руйнується ідіоматика поетичної мови, усталені асоціативні парадигми; створюються власні дефініції, шр є одим із типів тлумачення слів. Наприклад: Раби

- це нація, , / котра не має Слова (0. ПахльоЕська), Поема - небо без кінця, а небо - де рею життя (В. Неборак). Художні дефініції є мовним інструментом опосередкованого образно-інтуїтивного пізнання дійсності тобто це метафора, метонімія, синекдоха, порівняння. Різні за структурою вони є образними асоціаціями в художньому мисленні: Моя Вітчизно, ти -

циганка: / чужа, небажана й прекрасна (І. Малкович); увімкни

музику -/ це золото тих, цр не мають / це Батьківщина тих, шр в дорозі, це народ тих, що спрагли боротьби С А. Могильний); Життя - це симпатична драма / легкий мінор, легкий мажор.. . (Ю.Пазаяк), Кохання - то велика дивовижність / там де лише народжувалась ніжність / За хвилину може виникнути ніж (Ю. Андру-хович). ■ '

, Художні дефініції поєтів-вісімдєсятників виразно суб’єктивні і становлять опосередковані багатьма асоціаціями вияви мовних особистостей. Якщо не вказати поряд із ними предмет, який вони, визначають, то процес ідентифікації значно утруднюється. Не претендуючи на наукову точність і однозначність, еони цілком залежать від характерної стилістичної функції, текстової настанови. Водночас поетична формула увиразнює уявлення про предмет, виступає засобом створення гумору, іронії,

патетики, декларативності, образного тлумачення предмета.

■ Дослідження стилістичних функцій прийому цитації показало, щр функціональне навантаження поетичної цитати виявляється характерною ознакою стилю філологічної орієнтацій Череа них демонструються не лише естетичні потенції поетичної мови, а й розкривається сутність поетичного "я". Мисляча поетичними асоціаціями, реміні сценці ями і цитатами, використрвуючи ци-тацію як діалог, поети виявляють ставлення до поезії як до складової частини дійсності. Звідси оперування поетичними формулами, ідо їх створили попередники. Йдеться не про наслідування," а відмінну інтерпретацію тих самих вис^.вів, .внутрішній діалог іе ними, чим досягається пародійний або іронічно-комічний ефект, напр.: В пустелі глас лунав - а все ж когось діймало / Захиріло б без нас газетне ремесло (І.Римарук); Влд "слова" ах до воробйова / від техінструкції до мату / і позичаєш тую мов у в свою чудову пребагату С 0. Гриценко).

Ідіоматизовані вислови, поетичні цитати, штампи, переосмислюючись у поетичній мові вісімдесятників, е джерелом, що постійно живить мовотворчість письменників. . _

У дослідженні текстових структур особливу увагу звернено на семантичний потенціал заголовка. Зазначено,' а;о заголовок виконує функцію втілення жанрового поетичного мислення, а.ширше конструктивну функцію визначення місця твору в структурі поетичного світу автора. Заголовок не тільки народжується текстом, але й сам породжує текст, не тільки виступає пізнавальним знаком, а й невід'ємною частиною тексту. ■

Для поезії вісімдесятників характерна еволюція заголовків у напрямі до максимального лаконізму, шр пов’язано із загальною тенденцією розвитку поетичної мови - конденсованістю думки. Переважна більшість віршів не мають заголовків. Тяжіння \о циклічної поезіі свідчить про аналітично-класифікаційний тип мовомислення, схильність до індивідуально-авторських дефініцій. У заголовках виявляється специфіка 'ідіостилю, зокрема: а) зниження високого, зіткнення високого й низького, парадокси;

б) традиційні поетичні номінації: рослини, тварини; пейзажні

номінації на означення міської субкультури і под.; в) розмовно-комунікативні заголовки.

Третій розділ "Семантичне переосмислення традиційного поетичного словника" висвітлює проблеми функціонування в поезії вісімдесятників фольклорних елементів. ■

Стверджується, що саме у фольклоризмі поетів-вісімдесят-ників слід шукати першоджерела'формування мовної особистості, поетичного "я”, "образу автіра", що виявляє цілісність зображеного поетичного світу. Як зазначає С. Єрмоленко, "Входження типових слів-образів у нові образні контексти свідчить про єдність традиційного і новаторського нач і у мові художньої літератури, про творення нових мовно-виражальних 'засобів української літературної мови, забарвлених колоритом фольклорності"*. Культурна конотація .'-фольклорного.слова супроводжує вияви національної сво-рідності в творчості поетів-вісімдесят-ників. Традиційні образи наповнюються індивідуальною семантикою, новим філософським змістом. .

в У кожноі'о поета є свій поетичний словник, свої стійкі семантичні ряди, власна фразеологія, особисте тлумачення деяких понять. Для фольклорного поняття в поетичному тексті характерні ледь помітні зміни значення, ускладненість'і. водночас спрощення семантичної структури слова, несподіваність його внутрішніх зв’язків. Звертаючись до народної етимології, поети вибирають ту з асоціативної парадигми, яка їм найближча, хіапр., з поняттям кров пов’язано кілька фольклорних символів,, пор.: Горобина - кров суша (О. Ковалевський); На листі -краплі крові? / Це ягідки! УстаІ Це макІ Це в'накі / 1 він поглянув і сказав: / "Калина" ( Е Білоцерківець). Традиційний в

українській поезії образ калини. Це в поетичному слоенику інтимної лірики образ дівчини, символ вірності,чекання. Поети

* Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова. -К. ,1987.-

С. 9. ’ ■

розширюють семантичне поле образу калини шляхом поетичного контрасту: не над ними калина палає, / не над нами реве вороння1 (1. Малкович). Лексична сполучуваність забезпечуй експресивне навантаження слів, які віддалено асоціюються ь безмежністю, незліченністю, пор. "мак" і "море”. Образи побудовані на зорових асоціаціях: Макове горно уяви, / остуджене образом сніжного тіла (К1 Буряк). Семантичне наповнення і стилістичний спектр лексики, образи, побудовані на звукових асоціаціях , створюють лірично-пісенний колорит поетичної мови вісімдесятників, пор.: зацвітають 'маки / болем гайдамаків / Гайдамаки - маки (0. Чу-бачівна). Лід Маковій / сіяв радості мак; У діда Маковія / ім’я - ¡з маку / і хата - стара маківка / обпалена сонцем (0. Чубачівна). У 1. Малковича цілий цикл (оповідь о кількох з'явах) мають назву "На сцені маку".

Кожний фольклорний елемент, утворюючи навколо себе образ-но-емоуійне естетичне поле, не функціонує окремо, а вступає у зв’язки з іншими фольклорними елементами та відповідними полями. Фольклорний колорит залежить від лексично-семантичних прийомів творення поетичних образів, в яких народно-поетичні ¿лементи переплавляються в глибоко індивідуальній поетиці.

Стильову функцію виконують у. поезії вісімдесятників національно-культурні та етнографічні номінації літературної мови. Основним при цьому виступає не загально-прийнятий лекси-коасоціативний комплекс значень, а конотації, шр об’єднують уявлення, почуття, емоції нового поетичного покоління. Тобто основною є конотація, що змінює значення слова, ускладнюючи його залежністю семантики від певних історичних умов 1 носія мови. Наприклад, традиційна номінація "рідна земля" зазнає зниження своєї семантики у порівнянні: За язика продавши мову

/ ми рідну землю, як шинкарку / братушці старшому - за чарку / віддарували... (І. Малкович). ^ ■

Віра, мрія, мати - семантично нав&нтажені слова народнопісенного мовлення. Для них характерні і постійні епітети типу святе материнство. Використовуючи традиційний, народ-

но-пісенний прийом риторичних запитань, автори за допомогою заперечної частки не ' створюють поетичні антисимволи: Де та'

віра / неспалшена / Де та мрія / неостуджена / материнство / не святе (0.Чубачівна), шр сприймаються як такі на тлі традиційних поетичних символів: віра - вірная, свята, мрія - зо-

лота. материнство - святе. До лексико-семантичного поля Батьківщина входить і номінація, щр часто вживається-у функції прикладки: Вітчиана-мати. Україна-мати і под. Синонімом рідної землі у вірші і. Малковича є інтимізоване словосполучення наша мама, із негативною, трагічно-саркастичною семантикою; пор.: а наша мама - щастям п’яна - / бреде цим світом, як селом, / усіх минає і регоче, / і позолоченим ярмом,/ немов коралями грімкоче... Ненька-УкраїНа в традиційно-стилізованій поетичній уяві постає -як щаслива жінка, усміхнена, в національному одязі, з обов’язковим атрибутом'•*, коралями. "Наша мама" руйнує цей ілюзорно етнографічний образ. Не шдслива, а "щастям п’яна”, не іде, а "бреде..., усіх минає”, не сміється, а "регоче", її коралі - "позолочене ярмо”.

п До національно-культурного словника належать також поняття - казка, пісня, коляда. Бони зазнають художнього переосмислення Ь індивідуальних метафорах і порівняннях, пор.: Змерз аг коляда у кожен звук- / 1 тут не допоможуть нам кожухи,

/ не виручить і пташка тетерук, / якщр наш хор хисткий і слабкодухий... (1.Малкович). . .

Іноді національно-культурна атмосфера передається прихованим контекстом, зокрема через використання діалектних слів.’ . Часто одне слово стає гіперобразом багатьох віршів. Поети активізують народну лексику, розширюючи значення діалектизмів. Так, топонімічна назва Коомач виявляється однією із найбільш естетично осмислених у поетичних контекстах Е Герасим' юка. Багата полісемія епітета космацький. утвореного від Космач: рпмяііькі узори, космацькі отави, космацькі небеса, роси, ліси. Космач виступає персоніфікованим . метафоричним образом, пор.! - Що таив, маю, Космач? / Скільки присілків у нього? /

- Сину, це материн плач . / В неї немає нікого (В. Герасим’ юк).

Національно-мовним колоритом означені афористичні фразеологічні одиниці. Показовим шрдо використання народкої фразеології є вірш А. Кичинського "Пошитий у дурні". Він побудований лише на прислів’ях і приказках (всього їх 85). Причому,творячи сюжетну лінію, жоден із них не трансформується, до них не додаються службові частини мови, тобто виступають - вони в оригінальній формі і водночас забезпечують різноманітність сучасного поетичного словника, віршованих ритмів таї інтонацій. Відчувається взаємовплив кількох мовних джерел на систему загальновживаної літературної мови. Поети-вісімдесятники показують майстерне володіння фразеологічно зв’язаним словом. Між справжніми усномовними фразеологізмами та фразеологічними конструкціями авторського походження важко, а часом і неможливо помітити різницю, напр.: Він не став паном слів (1. Малкович) -:ре дотримав слова, "народжений у віці ■хіросіьі" (І. Рима-рук) - в XX сторіччі. Окремі фразеологізми можна розглядати як узагальнення соціально-побутового народного досвіду, ідо піднімається до досвіду вищого порядку - морально-філософсьхо-го. . ■

Поетика вісімдесятників засвідчує переосмислення традиційного поетичного словника. Традиційні номінації сніг, дощ, річка, осінь, назви птахів та ін. зазнають у текстах суттєвих змін. На їхній констектуальній семантиці виразно простежується індивідуальне, в якому відбивається синтез образного фольклорного мислення і традиційної поетичної мови. Саме в компресії символів, полісемії значень виявляється образно-асоціативне мислення поетів. Внаслідок цього традиційні поетичні поняття, потрапивши в систему слововживання вісімдесятників, зазнають певних змін. Наприклад, слово сніг виступає із негатиь-но-оцінною зниженою семантикою в асоціативному ряду. Сніг -снігопад - лід; вершина образної парадигми - мерзле сторіччя. Створюється своєрідний комплекс із слів,' пов'язаних у контексті із темою холоду. Мікросемантика образів відразу не

розкривається, а стає зрозумілою при врахуванні всієї образно-символічної картини. Так збірка І.Римарука має назву "Упродовж снігопаду". Образна парадигма об’єднує символи з драматичним навантаженням, концентрує лексику певного емоційного плану, напр.: Вмерзає слово у грубезний лід, / як риба до

весни / а щ розтане? трісне? (І. Малкович). Саме наше сторіччя має епітет "мерзле" (І.Римарук). Генітивна метафора "тьма снігів" (В. Герасим’юк) виступає синонімом нашої доби, пор.: сьогодні - / день снігу. / Д?нь віршів - потім (А. Могильний).

Серед лексико-семантичних центрів, які визначають

індивідуально-авторські особливості, позначені традиційною конотацією, виступають номінації вода, де душа, слово, назви

пір року, та ін. .

Для поезії вісімдесятників характерний процес переходу поетичної лексики високого звучання- у стилістично-нейтральну або зниженого плану. Це засвідчує особливе світобачення, відхід від мови класичної поетичної традиції.

Розглядається співвіднесення поетичного ідіолекту з нормативною мовою, зокрема аналізуються стилістичні функції розмовних елементів. Вісімдесятники зближують поетичну мову з побутовою розмовною мовою, будують поетичний текст за законами розмовного аналітизму. З’являються структури, що синтезують віршовану і прозову мову на грунті розмовного синтаксису. Активізуються прості еліптичні речення, складні безсполучникові речення, типові для розмовного стилю. Текст віршованого твору може складатися із розповідних або питальних речень із конк-, ретним звертанням, прямою мовою, тощо, напр.: Звідкіля ідеш, чоловіче добрий? / Сядь біля вогню, я підкину дров. / Незабаром ніч. Відпочинь а дороги. / Розкажи мені: звідкіля ідеш?

(А. Панчишин). Всі буденні, звичні поняття народнорозмовного мовлення містять у собі потенційну можливість переходу в поетичний жанр. .

Провідним принципом' синтаксичної організації тексту поетичної мови вісімдесятників е введення в нього синтаксично не-

закінчених висловлювань, навмисна розчленованість тексту. Основний спосіб членування синтаксичного цілого - це використання такого прийому експресивного синтаксису, як пчрце-ляція. Відсутність складних синтаксичних, конструкцій створює ефект спонтанної мови, напр.: Я зник на Сирці / / виник на Подолі / Випив пива / і кинувсь під трамвай / Ніякого дива / іронія долі - / На три п’ятнадцять / Мені у рай / собеа (ЮіПо-заяк). •

В аналізованих текстах актуалізуються розмовні форми, народнорозмовна лексика у її первісному необробленому для поетичного тексту вигляді. Поети урбаністичьої • спрямованості підкреслено натуралістично намагаються зафіксувати контрасти міської субкультури. їм притаманний свій власний, часто парадоксальний і несподіваний погляд на життя, своя особлива художня мова - мова самоіронії. Реалії нового часу і міської, субкультури передаються через використання просторічної лексики як ознаки мовної особистості, що формувалася на грунті цієї культури.

■ Одним із ключових аспектів лінгвопоетики е традиційна оцінка естетичності, внутрішньої гармонії мови художніх творів. У поезії вісімдесятників, яку іноді називають "поезією парадоксів", а дехто таврує її і "антипоезіею", часто внутрішня форма не гармоніює з сюжетом, виступаючи його антитезою. ’ Народнорозмовне, знижене навіть до вульгаризму слово-подається як відразливе', контрастуючи із заявленою темою та сюжетом твору. Наприклад, народнопоетичне поняття місяць виступає зовсім в огрубленому образно-асоціативному ракурсі, в нетрадиційному поєднанні з іменниками рило, терпуг, хронік: місяця хворе рило / терпугом голений хронік (С.Либонь).

У творах вісімдесятників засвідчено елементи іншомовного та українського сленгу, тобто суржик, що властивий масовій субкультурі. В поетичних творах використовуються не просто уривки фраз, а й цілі діалоги а висновками про наш біль - суржикову мову. Ось, наприклад, відтворення мішанини із російсь-

кої і української мов у авторському стилі: Киває поважно і каже: / "Не вижу, котра сіводня годила?" / Мотря трясе плечима:

/ "Село, не сіводня, а сі час / Которій час?"/ Міста великі весям не є рівня: / Тут раз у сто більш модний мовний рівень

(С. Либонь). На відміну від поези шістдесятників, де проголошувалися високі слоЕа на захист української мови, вісімдесят-ники застосовують прийом шаржованих мовних ситуацій, переслідуючи таку саму мету: привернути .увагу до проблем мови і

національної культури.

Аналіз віршових текстів дає підстави для висновку про різновиди комунікативних ситуацій, що виконують стилістичні функції автокомунікації (внутрішнього д.ологу) і класичного розмовного діалогу. Особливу увагу ЗЕернено на адресованість діалогічних реплік. Дослідження комунікативних ситуацій у поетичній мові вісімдесятників по'казали , що переважають серед Них автокомунікації, внутрішні діалоги. Діалоги у поетичному тексті можуть виступати умовною формою поетичного самовираження, коли у творі наявні лише зовнішні ознаки діалогічної ко-,-ліунікації. У сучасній поезії елементи діалогу зберігають лексичні і синтаксичні особливості усної мови, виконуючи характерологічну функцію образу' автора або учасників ко-

мунікації.- Діалогічні елементи поетичного твору визначають розмовність авторського стилю. Мінімальна синтаксична

складність, лаконічність діалогічних реплік, використання прямої мови свідчать про синтаксичну простоту тексту як вияв загальної тенденції до прозаізації віршованої мови. Різно'--манітність комунікативної орієнтації, поєднання автоадресації з невизначено широким або узагальненим адресатом встановлює в поетичному тексті тісний зв’язок між внутрішнім світом поета і читача. .

У висновках підсумовуються результати дослідження, які дають змогу сформулювати домінантні мовні ознаки аналізованих творів, а саме: характерні структури ідентифікації 18 загаль-

ним змістом дефініцій; визначень, активізація парадоксів,

зіткнень високого й зниженого, побудова текстів за законами усно-розмовного мовлення. .

Доданий до роботи словник понять, що Еизначаються поетичним контекстом (поетичні номінації) побудований за принципом

виділення ключового слова і слів, що його означають. Поетичні

контексти . виступають у вигляді дефініцій, порівняльних

конструкцій, генітивних метафор. Словник відбиває особливості мовотворчості поетів-вісімдесятник'в в аспекті найхарактерніших поетичних номінацій.

Основні положення дисертації відображені в таких

публікаціях:

1. Мечновиражальні особливості молодої української поезії (80-роки)// Статус стилистики в современном языкознании. Тезисы докладов.-- Пермь, 1990. - С. 124-125.

2. Мова поезії вісімдесятників у контексті духовних цінностей народу// Мова і культура нації. Тез. доп. регіональн. наук,- практ. конф. - Льв’в, 1930.- С. 48.

3. Мова поезії вісімдесятників // Укр. мова і літ. в іес. -1993.- N2.- С. 37-40.

4. Семантика займенника "ми" в поезії вісімдесятників // Культура слова. - 1992. - Вип. 47. - С. 40-44.

5. Дещо про "антипоетичний” словник вісімдесятників // Культура слова, - 1994.- Вип. 47 (у друці).

ПІдп. до друку 21.05.93. Формат 60x84/16. Пап. офс. № 2. 0*с. друк. Ум.друк.арк. 0,93. Ум. фарбо-відб. 1,16. Обл.-оид.арк. 0,95. Тиран: 100 прим. Зам. 318. Безкоштовно.

ІЕЗ їм.С.О.Патона. 252650 Київ 5, МСП, аул. Горького, 69.

ПОЛ ІЕЗ Ім.С.О.Патсна. 252650 Київ 5, МСП, вул. Горького, 69.