автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Социально-экономические проблемы Украины 70-90- гг.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социально-экономические проблемы Украины 70-90- гг."

<§■ ..

•V V НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

' ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ВАСІОТА Сергій Іванович

СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНІ! 70-90-х рр.

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історіїчннх наук

Київ-199^

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та етнографії України Львівського державного університету ім.І.Франка

Наукові консультанти: доктор історичних наук,професор

С.А.Макарчук доктор економічних наук, професор Ю.Ю.Туниця

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

С.В.Кульчицысий доктор історичних наук, провідний науковий співробітник

В.І.Кучер доктор філософських наук, провідний науковий співробітник

В.С.Крисаченко

Провідна організація: Донецький державний університет

Захист відбудеться "Л6" нД'ил^Л 1996р. о № год. на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 50.17.01 для захисту дисертацій в Інституті історії України Національної академії наук України (252001, Київ, вул.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України Національної академії наук України (252001, Київ, вул.Грушевського, 4).

Автореферат розіслано "20" 1996р.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради

доктор історичних наук н Н.А.Ши»

Загальна характеристика робочії

Актуальність теми дослідження зумовлена гостротою й небезпечністю сучасної соціально-екологічної ситуації в Україні, планетарними масштабами проблеми, оскільки кожна країна в залежності від рівня розвитку вносить свою частку в погіршення природного середовища. В історико-гуманітарних дослідженнях природний фактор традиційно недооцінювався в структурі внутрішньо властивих суспільству процесів. У природничих розробках спостерігалась інша протилежність. "Дотепер, -писав В.І.Вернадський, - історики, взагалі вчені гуманітарних наук, а до певної міри й біологи, свідомо не рахуються із законами природи біосфери - тієї земної оболонки, де тільки іі може існувати життя. Стихійно людина від неї невіддільна. І цю нерозривність лише тепер ми починаємо точно з’ясовувати"1.

Сучасне суспільство балансує на критичному порозі екостабільності, під сумнів поставлені основи життя. Яскравим прикладом у цьому, на жаль, може слугувати Україна, яка з багатьох позицій нині займає чільне місце у світовому процесі аптропотехногенної загрози довкіллю. Нагальність дослідження зумовлена й паралельністю двох глибоких і взаємопов’язаних національних криз - соціально-економічної та екологічної. Радикально вирішувати проблеми останньої може лише багате суспільство. Однак його адаптація до новітніх екоімперативів повинна ■здійснитись до остаточного розбалансування механізмів саморегуляції природи, незворотних змін у генофонді населення. Тим часом, за даними статистики, з 1991 р, в Україні припинилось його природне відтворення, 80% вагітних жінок - хворі (10 років тому ця цифра становила лише 30%). Па тисячу новонароджених в Україні вмирає в містах 13, на селі -14 дітей, загалом 80% дітей країни - хворі. Зростає кількість людей з порушеною спадковістю, що є симптоматичним наслідком глибоких національних еколого-соціальних ускладнень. Крайню стурбованість станом генофонду населення викликає той факт, що лише за 1981-1991 рр. в Україні у 5 разів зросло число неповноцінних дітей. До закінчення середньої школи 46% випускників набувають різних хронічних захворювань, 50 - морфофуикці-оиальиих порушень. З 1986 р. на 5% щорічно зростає кількість народжених дітей-мутантів. Щорічний обсяг забруднення промисловими відходами, який припадає нині на 1 км2 території України, в 6,5 рази вищий, ніж у США, та в 3,2 рази - ніж у країнах ЄЕС. Ніші в Україні щорічно

Гіерекл.авт.: Вернадский В. 1-І. Биосфера: Избранные труды побиогеохи мии. - М.: Мысль, 1967. - С.351.

утворюється більше промислових відходів, ніж у 12 країнах ЄЕС разом узятих. За рівнем інтегрованого занечшцення природного середовища Україна нині вже перевершила відомий техногенно забруднений європейський трикутник Німеччина - Чехо-Словаччина - Польща. На територію України, що займає 0,4% світової суші, нині припадає більше 5% загальнонланетарних забруднень. За оцінкою Міжнародного інституту менеджменту оточуючого середовища (Швейцарія), за кількістю "технічного бруду” на душу населення, Україна та особливо її Донецько-Придніпровський економрайон займає перше місце в Європі, а за рівнем онкоза-хворювань та дитячої смертності - лідирує на планеті. Щорічні втрати внаслідок погіршення екоиогі"ного стану в Україні нині є одними з найвищих у свігі, складаючи 1^-20% валового національного доходу. На Всесвітній конференції ООП з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро, що відбулась у червні 1992 р., підкреслювалось, що Україна, як і багато інших посткомуністичних країн з перехідною економікою в Центральній та Східній Європі, “не можуть самостійно зупинити деградацію навколишнього середовища”, що й було визнано в підсумкових документах конференції. Таким чином, нині Україна є однією з найбільш неблагополучиях в екологічному відношенні країн світу, територія якої в серпні 1990 р. була оголошена Верховною Радою республіки зоною екологічного лиха. Сучасні умови національно-державного відродження сприяють об’єктивній оцінці історичного минулого, щоб на основі критичного вивчення його досвіду призупинити подальший розвиток негативного впливу на природне середовище.

Предметом дослідження є процеси впливу суспільства на природу в єдності їх змісту та структурно-функціональних зв'язків, історичної динаміки, стану, тенденцій та перспектив на території України.

Об’єкт дослідження - політичні та соціально-економічні проблеми аитропотехногенного впливу на навколишнє середовище України в історичнііі ретроспективі.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Протягом тривалого часу поступово накопичувались дослідження різних аспектів екологічної проблеми в надрах ряду наукових дисциплін. Однак, історична наука доіеаер перебуває у боргу перед суспільством, визнаючи необхідність вивчення проблем генезису та суті екокризи в Україні. Тоталітаризм об’єктивно звужував можливості їх суспільствознавчого аналізу ь єдності політичних соціально-економічних, науково-технічних і культурологічних чинників.

Лише у середині 70-х рр в Україні почалась фрагментарна розробка питань історії охорони природи. Але ці праці були малочисельними й не-

об'єктивними, за винятком окремих1, обслуговували пануючі соціальні інтереси2.

Наприкінці ,70-х - початку 80-х рр. дещо активізувалося вивчення історії охорони природи та природокористування в Україні, але джерельна база дослідження залишалася ще обмеженою. Тоді вперше загальнопланово були розглянуті заходи охорони середовища, фауни і флори, участь трудящих у природоохоронній роботі3. В наступні роки робились спроби дати більш повну характеристику екопроблемам. Проте об’єктивний підхід був ще відсутній, а поява праць продовжувала бути вкрай епізодичною-’. Перша спроба проаналізувати в українському науковому історичному виданні методику та завдання конкретних історико-географічних досліджень проблем взаємодії суспільства та природи була зроблена лише на початку . 80-х рр. у статті співробітниці колишнього Інституту історії СРСР АН СРОР3. Тоді ж з'явилася і перша в Союзі колективна робота, присвячена історичним аспектам взаємодії суспільст-

1 Гладилін В.М. Про взаємовідносини людини та природи у первісну епоху//Український історичний журнал.- 1971,- №4,- С. 19-26; Лапін В.В. Людина і природне середовище: До питання про соціогенну форму руху//Український історичний журнал. - 1975. - №7. - С. 15-27; Шемшу-ченко ІО.С. З історії охорони природи на Україні//Український історичний журнал. - 1976. - №6. - С.80-84.

1 Казакова М.С. В.1.Ленін і охорона природи//Український історичний журніш. - 1974. - №4. -С.13-19; Висящев В.А., Казакова М.С. Деятельность КПСС по организации охраны и рационального использования природных ресурсов//Вопросы истории КПСС. - 1974. - №10. - С.12-17.

5 Худяк Р.А. Охорона природи//!сторія Української РСР у 8-ми томах, десяти книгах. - Т.8, кн.2. - К.: Наукова думка, 1979. - С.441-448.

■* Худяк Р.А.Охрана окружающей среды - составная часть социально-экономической стратегии партии//Курсом коммунистического созидания: социально-экономическое, политическое и духовное развитие Украинской ССР в условиях зрелого социализма. - К: Наукова думка, 1983. -С.179-190; Погорслов М.С. Соціально-економічні проблеми охорони оточуючого середовища; У світлі рішень XXVI з’їзду КГ1РС. - К,: Т-во “Знання", 1982; Худяк Р.А. Вклад трудящих Української РСР в охорону навколишнього середовища//Українськнк історичний журніш. - 1985. -

№1. * С.16-20.

5 Істоміна Е.Г. Історична географія і вивчення взаємодії суспільства й гірироди//Український історичний журнал. - 1982. - №6. - С.80-88.

ва та природи1, що, однак, не вплинуло на зміст однієї з небагатьох на той час в Україні філософсько-історичних праць означеного спрямування за редакцією В.В.Косолапова2, витриманої в дусі доктрин ідеологічної боротьби, без урахування національних соціоекологічних реалій.

У середині 80-х рр. з’явились можливості більш продуктивного аналізу, об’єктивних оцінок, розширення проблемних аспектів та історичних джерел. І тим не менше ці можливості реалізувалися дуже обмежено. За винятком однієї цікавої розвідки5 не з'явилося серйозних наукових досліджень з цієї проблематики. .

До середини 80-х рр. радянська історична наука ще не визначила проблем соціоприродної взаємодії серед дослідницьких пріоритетів4. Натомість XVI Міжнародний конгрес історичних наук (серпень 1985 р., Штутгарт, ФРН) засвідчив, що в сучасній зарубіжнії! історичній науці окреслилась тенденція актуалізації проблематики, проектування питань сьогодення на минуле, появи під цим впливом нових підходів і напрямів в історіографії. Як досить критично свого часу зазначав академік С.Л.Тихвінський, “конгрес показав, що радянські вчені поки що слабо розробляють історію взаємовідносин людини, суспільства і навколишнього середовища..."5. На конгресовому засіданні круглого столу "Екологія: природничі за гуманітарні науки” стало очевидним, що екологічна тематика стає популярною; однак серйозні дослідження по ній ведуться в небагатьох світових центрах історичної науки. Спираючись на сучасні наукові дослідження, зазначав бельгійський історик Р.Ноель, “з’явилася можливість зрозуміти далеке минуле в плані екологічних катастроф...

1 Общество и природа: исторические этапы и формы взаимодействия. -М.: Наука, 1981. '

г Экологические проблемы в современной идеологической борьбе: Критика идеологии и политики антикоммунизма /Рук.авт.колл. В.В. Косолапой. - К: Политиздат Украины, 1984.

3 Худя к Р.А. Охорони навколишнього середовища міста Киева и 70-80-х роках/Лсторичні дослідження. Вітчизняна історія: Республіканський міжвідомчий збірник наукових праць. Вип.П. - К.: Наукова думка, 1985.-С.З-5.

4 Актуальные проблемы изучения истории СССР//История СССР. - 1984-№> 2. - С.3-19; Тихшиський С Л. Актуальні проблеми радянської історичної науки і деякі питання вдосконалення підготовки й атестації наукових кадрів//Український історичний журнал. - №2. - С.5-27.

5 Тихвинский С. Советская историческая наука в преддверии XXVII сьезда К11СС7/Коммунист. ■ 1986. - №1. - С. 107.

Тому історичнії наука повинна допомагати робити висновки з минулих невдач та виявляти ті межі, котрі людина не повинна переступати”1.

Певним кроком до аналізу соціальної суті проблеми стала стаття М.І.Малишка та О.М.Крилова2 щодо природоохоронної діяльності КПРС і Радянської держави. Залучивши цікаві на той час факти, трактуючи дещо по-новому ряд питань, автори наблизили екопроблема-тику до розуміння її на політико-владному рівні, при цьому не уникнувши прийнятого в тон період характеру оцінок. Далекими від реалій були статті Д.Й.Проценко (колишньої голови Держкомітету УРСР по охороні природи), вміщені в історичному виданні3 та партійнії! пресі4. Вони зацікавили наукову громадськість, але не привели до активізації досліджень означеної проблематики.

У квітні 1987 р. пройшла перша всесоюзна конференція з історичної екології, в якій взяли участь історики, філософи, географи, демографи, етнографи, археологи, економісти з 28 міст колишнього СРСР. Шість секцій (теоретичні та методологічні проблеми історичної екології; історіографія, джерела та методика; економіка та екологія; народонаселення та екологія; людина і ландшафт; етнічна екологія) відобразили спектр формування нових напрямків вітчизняної історичної науки5. Разом з тим, проблематика сучасної екокризк в Україні не знайшла тут жодного відображення*. Інших подібних наукових конференцій аналогічної проблематики та представництва в СРСР, на жаль, більше не проводилося.

Означений науковий доробок не міг задовільніші потреб дослідження історичних проблем соціально-природної взаємодії, окреслив лише певне коло аспектів та методів їх аналізу. Вкрай недостатнє історико-гуманітарне вивчення питань історії природокористування та охорони

1 Тихвинский С.Л., Тишков В.А. XVI Международный конгресе исторических наук//Вопросы истории. - 1986. - №1. - С.24.

2 Малишко МЛ., Крилов О.М. Основні напрями природоохоронної діяльності КПРС і Радянської держ'ани//Український історичний журнал. -1985. - № 10. -С. 15-24.

3 Проценко Д.Й. Охорона природи - всенародна справа//Український історичний журнал. - 1986. - №3. - С.25-33.

4 Проценко Д. В интересах нынешнего и будущих поколений//Под знаменем ленинизма. - 1985. - №9. - С.41-42.

3 XXVII съезд КПСС и проблемы взаимодействия общества и природы на различных исторических этапах: Тезисы докладов и сообщений Всесоюзной научной конференции (Нальчик, 15-17 апреля 1987 г.).-М., 1987.

6 Ганжа А.Г. Первая всесоюзная конференция по исторической экопо-гии//Вопросы истории. - 1987. • Аг212. - С.102-105.

довкілля в українській історичній науці середини 40-х - кінця 80-х рр. засвідчили також й узагальнюючі історіографічні праці1.

Суттєво не вплинуло на стан розробки екологічної проблематики й те, що вона була визнана серед пріоритетних у прийнятій в 1990 р. АН України Республіканській програмі розвитку історичних досліджень, покращення вивчення та пропаганди історії України2. '

Однією з перших публікацій з проблем екокризи в Україні була стаття Ю.Міщенка3, опублікована в 1990 р. у виданні “Сучасність" Українського товариства закордонних студій (Мюнхен). Цікава за змістом, вона носила публіцистичний характер. Побачила світ у 1991 р. і книга

В.Я.Шибка4, яка в масштабі СРСР розглядала основи соціалістичного природокористування, проблеми екобезпеки в світлі командного адміністрування та нового політичного мислення.

Поступово актуалізувалися дослідження взаємовпливу виробничо-територіальних і природних комплексів у розрізі регіонів. Так, у 1992 р. в колективному збірнику з’явилася стаття Р.ДЛяха та Л.М.Добробог про стан природного середовища Донбасу, в якій на місцевому матеріалі аналізувався техногенний вплив на населення та довкілля регіону в 1985-

1990 рр.*

Надзвичайно мало робіт присвячено “зеленим” суспільним об’єднанням України, аналізу їх діяльності. У цьому зв’язку слід відзначити статті Л.Я.Угрин з приводу особливостей і тенденцій сучасного екоруху в Украї-

1 Санцевич А.В. Українська радянська історіографія. 1945-1982. - К.: Вища школа, 1984. - С.99-129; Санцевич А.В., Комаренко Н.В. Развитие исторической науки в Академии наук Украинской ССР. 1936-1986 гг. -К.: Наукова думка, 1986; Историография истории Украинской ССР. -К.; Наукова думка, 1987. - С.491-492.

2 Республіканська програма розвитку історичних досліджень, покращення вивчення та пропаганди історії УкраїннУ/Український історичний журніш. - 1990. - №11. - С.7.

3 Мітенко Ю. Екологічна криза на Україні - проблема українська чи між-народна//Сучаснісгь: література, мистецтво, суспільне життя. - Мюнхен.

- 1990. - Березень. - 4.3(347). - С.92-98.

4 Шибко В.Я. Экология и политика. - К.: “Либідь”, 1991.

5 Новые страницы истории Донбасса; Статьи. - Кн. 1-2. - Донецк: Донбасс,

1992. -

ні1, О.С.Дмнтроци про екокультуру як політичне явище2. Аналіз зазначених праць свідчить, що історико-екологічні дослідження і в останній час не охопили глибоких наукових пошуків. Немас жодної дослідницької структури, яка б цілеспрямовано вивчала історію антропотехногенного впливу на природне довкілля, охорони, використання та відтворення ресурсів в Україні.

* Процес екологізації історичних досліджень відбувається повільно. Упродовж 80-х рр. в Україні був захищенні! ряд кандидатських дисертацій філософсько-історичного профілю за спеціальністю “теорія наукового комунізму”, які не могли компенсувати потреб розвитку конкретно-історичних, об’єктивних досліджень соціоекологічного спрямування3. Лише в період державної розбудови України з'явилися передумови для об’єктивного історико-екологічного аналізу. Серед небагатьох відзначимо політолого-історичну кандидатську дисертацію Л.Я.Угрнн4 та близьке до неї дослідження О.С.Дмнтроци5. З історичних дисертаційних досліджень кризових екопроблем з’явилася лише кандидатська дисертація Л.М.Добробог з історії природоохоронної діяльності державних установ і громадських об’єднань Донбасу в 1986-1992 рр.6 Жодного докторського дослідження з цих проблем в Україні, на жаль, поки що не виконано.

1 Угрин Л.Я. Екологічний рух України: особливості і тенденції розвитку //Вісник Львівського університету: Серія суспільних наук. Вип.ЗО. -Львів: “Світ”, 1992. - С.54-59.

2 Дмитроца О.С. Екологічна культура як фактор подолання кризи в Україна/Вісник Львівського університету. Серія суспільних наук: Проблеми державності та національно-культурне відродження. Вип.ЗО. -Львів: “Світ", 1993. - С.53-58,

3 Ишимикли И.Н. Экологическое воспитание молодежи в условиях развитого социализма: Автореф.дисс...канд.философ.наук. - К., 1982; Саенко А.А. Гармонизация взаимодействия общества и природы как социальный фактор совершенствования развитого социализма: Автореф. дисс...канд.философ.наук. - К., 1985; Поддубный Н.П. Социальные проблемы охраны природной среды и их разрешение в процессе совершенствования социализма: Автореф.дисс.,.канд.фнлософ.наук,- К., 1987.

4 Угрин Л.Я. Екологічні організації, рухи та партії в системі суспільних об’єднань України: Автореф.днс...канд.політлчннх наук. - Львів, 1994.

5 Дмитроца О.С. Екологічна культура як політичне явище: суть і проблеми формування: Автореф.дис...капд.політичних наук. - Львів, 1995.

6 Добробог Л.М. Діяльність державних установ і громадських об’єднань Донбасу по охороні навколишнього природного середовища. 1986-1992 роки: Автореф.дис...канд.історичних наук. - Донецьк, 1994.

Фактором недостатнього розвитку історичних розвідок екопробле-матики в Україні є невизначеність їх наукового та суспільного статусу, визнання пріоритету аналізу цих питань за галузями природничого знання, ігнорування досягнутого у світі розуміння екопроблем, перш за все, як соціально-економічних та політичних. Саме з цих позицій в кінці 80-х рр. почали розвиватися такі дослідження в зарубіжній історіографії, зокрема, представниками української діаспори. До здобутків слід віднести історичне дослідження проблем Чорнобильської катастрофи Д.Марплза -професора Альбертського університету в Едмонтоні (Канада)1. Володіючи унікальною першоджерельною базою, українські історики, на жаль, ще не спромоглися на такого роду дослідження, які представляють нині значний інтерес для світової громадськості. Лише співробітники відділу сучасної історії України Інституту історії України НАМ України на початку 90-х рр. вперше розпочали науковий аналіз документів :> різних аспектів історії Чорнобильської трагедії, її соціально-медичних наслідків, підготували грунтовну працю ' Ентузіасти утвореної в грудні 1988 р. у Торонто (Канада) Української екологічної організації “Еколос” та канадського Товариства Прихильників Руху в часі відвідань України зібрали певний історичний матеріал про екобіди України з періодичних видань, а також наданий Українською асоціацією “Зелений світ” та Рухом, і на основі цього опублікували в 1990 р. перший у діаспорі довідник “Україна на грані екологічної катастрофи”. Короткі витримки з праці друкувалися республіканською пресою3. Новаторським підходом відзначена книга канадського історика Д.Вайнера (Уінера), в якій висвітлюються трагічні долі маловідомих вчених-приро-доохорошіів, протиріччя становлення охорони природи з початку XX ст. до кінця 30-х рр. в СРСР та Україні4. Спробу оцінити стан “зеленого" руху та діяльність партії Зелених України в процесі становлення нетрадиційних суспільних об’єднань зробив, хоча й побіжно, А.Каміиський у праці, що побачила світ у видавництві УВУ (Мюнхен)5.

1 Marpls D.R. The Social Impact of the Chernobyl Disaster. Hounmilles Machmillan Press. - 1988; Марплз Д.P. Чорнобильська катастрофа: погляд із Заходу/Юйкумена. - 1991. - Л1>4. - С.27-32.

1 Чорнобиль: проблеми здоров'я населення. Збірник документів у 2-х чч. -К., 1995.

3 Де живемо сьогодиі?//Зелепий свіч. - 1990. - № 9,10,11,14,15; 1991. - №1.

4 Дуглас Вайнер (Упнор). Экология в Советской России. Архипелаг свободы: заповедники и охрана природы, - М.: Прогресс, 1991.

5 Камшськпп А. На перехідному еташ: “Гласність”, “перебудова” і "демократизація” на Україні. - Мюнхен: УВУ, 1990.

Об’єднанню дослідницьких зусиль, в тому числі й представників істо-рнко-гуманітарних наук, сприяла проведена у жовтні 1990 р. в Торонто конференція1 з проблем занечнщення і охорони довкілля в Україні під патронатом Світового Конгресу вільних українців. Численні науковці засвідчили велику стурбованість сучасним станом екокризи в Україні.

Таким чином, реалізація об’єктивної необхідності комплексного аналізу політичних та соціально-економічних проблем генезису - й сучасного стану екокризи в Україні, становлення історико-соціоеколо-гічного підходу няні лише започаткована окремими роботами вітчизняних дослідників, не набрала повномасштабного розвитку в інтересах національно-державного відродження.

Завдання конкретно-історичного дослідження дисертаційної проблематики зумовили необхідність залучення монографічних праць інших наукових напрямків, які проаналізовані у рукописі дисертації. Отже, історіографічний аналіз наукових публікацій з питань історії впливу суспільства на природу свідчить, шо, порівняно з іншими дисциплінами, де напрацьовані чималі обсяги матеріалів і методик, у досліджуваному автором напрямку зроблено практично дуже мало, а те, що з’явилося за умов відсутності екоінформації та статистики не може задовільнити сучасних потреб національно-державного відродження. Звісно, невеликий історіографічний доробок не компенсує відсутності глибоких та всебічних історичних досліджень, присвячених питанням генези та стану екокризи в Україні. Малочисельність і загальноплановість історичних праць, які становлять для дослідження безпосередній інтерес, посилюють наукову новизну та значимість комплексного аналізу політичних і соціально-економічних проблем антропотехногенного впливу на природне довкілля України, соціально-історичного підходу до вивчення його проблемних, регіональних та ресурсних аспектіз.

Мета і завдання роботи. Автор переслідував мету дослідити політичні та соціально - економічні проблеми генезису кризового стану природного середовища України внаслідок посилення негативного антропотехногенного впливу на нього протягом 70-90 рр. В силу того, що коло проблем надзвичайно широке й багатопланове, розгляд усіх аспектів не видався можливим. Тому, спираючись на комплексний аналіз численного фактичного матеріалу, дисертант виділив пріоритетні завдання дослідження:

Сандуляк Л., Леко Б. Наукова конференція “Проблеми занечнщення і охорона довкілля в Україні”, 20 жовтня 1990 р., Тороито/Юнкумена. -1991.-№1.-012-115.

- концептуально обгрунтувати необхідність та методологічні основи конкретно-історичного аналізу проблем аптропогехногенного впливу, генезису сучасного кризового стану природного середовища України;

- створити узагальнюючу історичну картину процесів і тенденцій розвитку антропотехногенного впливу на природне довкілля України 7090-х рр.. які в політичних та соціально - економічних умовах радянського суспільства привели республіку в розряд найбільш екологічно вразливих держав зі значним негативним транскордонним впливом;

- показати вплив державно-імперської екологічної політики на посилення антропотехногенного занечшцення природного середовища, процеси її реалізації в Україні за умов адміністративно-командного планування, суперечності становлення та розвитку національної екологічної політики в період державної розбудови;

- розкрити наслідки Чорнобильської трагедії як соціально-екологічної межі псевдотехнократичної тоталітарної політики, реалії впливу на природне довкілля й стан здоров’я населення країни;

- проаналізувати фактори та наслідки кризового характеру, сучасні масштаби негативного антропотехногенного впливу на довкілля України у різних її регіонах, виходячи з історично сформованих там еколого-еко-помічшіх умов;

- дослідити проблеми і тенденції нераціонального природокористування як основного чинника посилення негативного антропотехногенно-і о впливу та розгортання екокризи в Україні;

- розглянути історичний генезис і сучасний стан соціально-екологічних протиріч розвитку урбанізованих територій України;

- розробити ряд науково-практичних рекомендацій у контексті політичних і соціальних чинників зменшення негативного антропотехногенного впливу на природне довкілля України.

Хронологічні рамки дослідження - 70-90-і рр. обумовлені рядом обставин.

По-перше, у першій половині 70-х рр. розпочався процес становлення державної системи збору окремої статистичної інформації з приводу природоохоронних заходів, масштабів і структури забруднень природних ресурсів, міст, що дає змогу науково проаналізувати з цього часу означені проблеми.

По-друге, після конференції ООН у Стокгольмі (1972 р.) з питань житгєвого середовища, утворення за її рекомендаціями Програми ООН з навколишнього середовища та розвитку (ІОНЕП), в умовах зростаючого забруднення довкілля в Україні з середини 70-х рр. розпочалось державне планування заходів по охороні природи та використанню ресурсів у

контексті загальнодержавного планування. Екологічна проблематика почала. хоча іі епізодично, але псе більше впливати на різні сфери діяльності радянської держави, яка, однак, реально не сприяла зменшенню гштропо-техногенного забрудення середовища.

По-третє, з початку 70-х рр. спостерігалось швидке наростання негативного антропотехногенного впливу на природу України, внаслідок чого інтенсивно формувались явища, характерні загалом дня екологічної кризи, забруднення різних видів ресурсів і територій.

По-четверте, процеси погіршення екоситуації протягом 70-80-х рр. привели стосунки в межах системи “суспільство-природа" в Україні на початок 90-х рр. до кризового стану, гострота, причини іі фактори якого не зняті й по нині.

Теоретико - методологічною основою роботи є положення про нерозривність та взаємозумовленість історії природи та історії людей на всіх етапах суспільно-історичного процесу. Аналіз проблем здійснено з позицій вивчення функціонуючих за власними законами, але нерозривно пов’язаних між собою систем соціально - економічних і природних явищ та процесів. Не менш важливим методологічним принципом аналізу конкретних форм і проявів впливу суспільства на природу є розуміння причин і суті екопроблем, перш за все, як соціальних, розв’язання яких можливе на шляхах суспільного реформування та піднесення рівня соціально-економічного іі науково-технологічного розвитку. Універсально широке методологічне значення має розуміння суспільної трудової діяльності, соціогенного речовинно-енергетичного обміну з природою як основної форми впливу на неї сучасної людини. Пошук, систематизація та узагальнення джерел, аналіз подііі і явищ здійснено з позицій пріоритету фактів, історизму та наукової об'єктивності.

Джерельною базою дослідження стали матеріали 57 фондів 28 архівів України різної о державного рівня та відомчого підпорядкування. Вагомі узагальнюючі дані щодо проблем використання усіх видів природних ресурсі», охорони довкілля почерпнуті автором з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та Центрального державного архіву громадських об’єднань України. Особливо важливими є інформації, листи, довідки з означених питань до витих органі» партійно-державної влади, які свідчать про значну різницю між реальними оцінками та рівнем обізнаност і суспільства.

Багатий фактичний матеріал почерпнуто на місцевому рівні, у фондах державних архівів Івано-Франківської, Волинської, Закарпатської, Миколаївської. Одеської, Рівненської, Херсонської, Чернівецької областей, Алуш пінського міською архіву Кримської АР, об'єднаних

архівів Рал професійних спілок Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької областей. В міру відкладеності матеріалів вони відобразили реалії впливу історично сформованих виробничо-територіальних комплексів, їх галузевих структур на природні ресурси та ландшафти регіонів, областей, міст, діяльність конкретних трудових колективів.

Пріоритетне значення мають матеріали, зосереджені в архіві Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Виняткову цінність представляє інформація з фондів постійного зберігання поточного архіву даного Міністерства. Структура й зміст документів, які тут постійно накопичуються, відображають сучасний стан екокризи в Україні. Значні обсяги не менш важливих конкретно-історичних документів містяться у фондах поточних архівів державних управлінь екологічної безпеки у Волинській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Херсонській областях.

Екологічна криза, поглиблена катастрофою на Чорнобильській АЕС, спричиняє зростаючий вплив на стан здоров’я населення. У зв’язку з цим важливі документи містяться у фондах поточного архіву Міністерства охорони здоров’я України, перш за все, його управлінь - санітарно-епідеміологічного, медичних проблем аварії на ЧАЕС і радіаційного захисту населення. Важко переоцінити суспільно-політичне значення інформації, яка міститься у документах Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Української академії аграрних наук, Міністерства освіти України, Міністерства статистики України. В зв’язку з цим важливими також є матеріали архіву Івано-Франківської медичної академії, що містять результати завершених науково-дослідних робіт по вивченню негативного впливу на стан здоров’я населення Прикарпаття - одного з промислово забруднених районів України.

Вагоме місце серед документів .належить статистичним даним, чимало яких міститься » архівних матеріалах, раніше закритих. Лише в 1990 р. Мінстат України підготував перший спеціалізований збірник, який містив відомості з середини 80-х рр. З того часу такі збірники публікуються щорічно, вдосконалюється їх структура. У ряді областей також епізодично публікувались спеціалізовані довідники.

Для аналізу причин негативного впливу на довкілля велике значення має вивчення законодавчо-нормативної бази діяльності по охороні природи та використанню її ресурсів. Аналіз суп державно-імперської еко-політики проводився на грунті джерел, що містяться не лише в архівах вищих органів влади та управління, громадських об’єднань, міністерствах, на місцях, але й були свого часу опубліковані.

Надзвичайно важливу інформацію містить періодична преса, нерідко таку, що зовсім не відкладена п архівах, В умовах відсутності зведених даних, особливо в 60-70-х рр., завдячуючи зусиллям ентузіастів, преса нерідко досить критично реагувала з приводу болючих екопроблем. Однак, використання даного виду джерел вимагає надзвичайно зваженого підходу. Окрім цього, автор залучив широке коло матеріалів з істо-рико-літературних прань. Особливий пласт джерел становлять спеціальні наукові праці біологів, медиків, аграрників, лісівників тощо, в яких аналізується вплив забруднень на окремі сфери природи.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українськії! історіографії з конкретно-історнчиих позицій досліджено комплекс політичних і соціально-економічних проблем антропотехногенного впливу як вирішального фактору генезису кризового стану навколишнього природного середовища України протягом 70-90-х рр. Новизна отриманих результатів полягає у наступному:

- розкрито об’єктивну недостатність науково-методичного потенціалу екології як біолого-природннчої галузі знання для аналізу та розв’язання політичних і соціально-економічних проблем національної екологічної кризи антропотсхногенного походження;

- розроблено концептуальне підгрунтя історичного дослідження соціоеколопчппх проблем, в основу якого покладено конкретно-ісгоричний підхід;

- обгрунтовано необхідність поширення завдань новітньої історичної науки у сферу досліджені, системного виливу суспільства на характер змін у природному довкіллі та життєдіяльності населення, визначено пріоритеті напрямки їх розробки;

- доведено соціальні причини екологічної кризи, вирішальну роль політичних і соціально-економічних чинників стосовно її історичного генезису л Україні;

- показано вилив державно-імперської екологічної політики, посилений її колоніальним характером та деформаціями соціалізму, на розгортання процесів аигропотехног енного занечищення природного довкілля в Україні;

- встановлено, що каїаегрофічна пшбнна національної еколою-еко-номічної кризи, що склалась в Україні на кінець 80-х - початок 90-х рр., стала закономірним наслідком функціонування систем радянського господарювання та адміністративної о планування, які, при наданих їм практично необмежених можливостях, не забезпечили раціонального природокорисїуваиня Іа охорони довкілля на тлі згубності екстенсивно-

витратного розвитку, вкрай низької виробничої та соціальної культури, деградації особистості;

- визначено, що історична необхідність прнчупшіепня національної еколого-економічної кризи, подолання наслідків некомпетентної екопо-лігикп поряд з іншими факторами об’єктивно посилила національні устремління до реального політичного суверенітету та економічної самостійності, демократизації суспільства;

- виявлено відсутність дієвої взаємодії влади, громадських організації!, їх сукупної політичної волі та послідовних намагань до радикалізації нині здійснюваної в Україні національної екологічної політики, невідповідність її змісту та характеру сучасним завданням виходу з кризи, погребам національно-державного відродження;

- розкрито законодавчу й практичну неврегульованість механізмів врахування всіма гілками та рівнями влади й управління соціального замовлення на екологізацію різних сфер суспільного життя. Тому тенденції, які були притаманні тоталітарному суспільству, що цілковито ігнорувало екологічні нрава населення республіки, фактично продовжують діяти в період незалежної державної розбудови;

- унаочнено ряд трагічних еколого-соціальних наслідків Чорнобильської катастрофи як неминучого прояву історичної безперспективності псевдотехнократичної тоталітарної політики, соціально-екологічної межі її подальшого існування, що сприяло краху тоталітарної системи. Уроки аварії об’єктивно вимагають історичного відновлення в Україні одвічних цінностей людського життя, прав людини на здоровиіі генетичний статус га відповідну якість довкілля, їх закріплення на політико-правовому рівні;

- поглиблено наукове бачення причин, факторів і наслідків кризового антропотехногенного впливу, його сучасних масштабів у різних регіонах країни, визначено й охарактеризовано найбільш забруднені райони, показано комплексність, неоднорідність і взаємозалежність показників соціально-екологічної ситуації в них;

- розкрито, що нераціональне природокористування, досліджене протягом розглядуваного періоду у контексті проявів різних проблем і тенденцій, стало основою історичного генезису екологічної кризи в Україні й сьогодні зумовлює тут нечувашій за масштабами, структурою та наслідками негативний антропотехногенний тиск на навколишнє середовище, не обминаючи жодного елемента природи та людину, руйнуючи підвалини добробуту нації, що нині вирізняє лише слаборозвинуті країни;

- доведено, що більшість сучасних міст і населених пунктів України за умов адміністративної практики управління урбанізованим середовищем, ного відповідних соціально-економічних підвалин історично перетвори-

лись у центри зосередження агресивних внробннцтн, не відповідгноть об’єктивній історичній потребі коеволюційного розвитку людини та природи, реалізувати яку в контексті існуючого тут урбанізованого середовище неможливо;

- встановлено, що екстенсивний промислово-комунальний і транспортний розвиток місг без вирішення природоохоронних питань нині представляє реальну. загрозу довкіллю та здоров'ю значної частини населення країни. Транспортні забруднення в багатьох випадках зайняли вирішальне місце серед комплексу факторів сучасної урбоекологічної кризи. Недостатність озеленення, ігнорування природно-ландшафтного національного колориту не сприяли екологізації містооблаштування;

- на підставі узагальнення історичної картини процесів і тенденцій

показано, що марно очікувати ніші швидкого зростання природоохоронних видатків серед суспільно пріоритетних, зменшення негативного ан-тропотехногенного впливу та реального подолання подекуди вже катастрофічних наслідків екокризи в Україні. Внаслідок занедбаності іі складності екопроблем, відсутності політичної волі та економічних можливостей держави змінити екоситуацію на краще, реальні підстави їх вирішення можуть з'явитися лише протягом тривалої історичної перспективи; .

- обгрунтовано, що подальше затягування радикалізації державної екоподітики в Україні історично вже недопустиме іі може обернутися подальшими бідами для багатостраждального українського народу, національною соціально-екологічною руїною.

Практичне значення дисертації полягас у можливості використання висновків та матеріалів для обгрунтування правового регулювання ряду процесів антропотехногепного впливу, використання, охорони та відтворення природних ресурсів країни. Результати дослідження можуть бути корисними органам виконавчої влади різного рівня через те, що історичний метод дав змогу проаналізувати проблеми в реальному іі територіальному вимірах, визначити конкретних адресатів інвестиційної, технічної та консультативної допомоги, сприяти формуванню як завдань національної політики, так і творенню конкретних доцільних механізмів її реалізації в суспільній практиці. Суспільна значимість полягає також* у можливості використання матеріалів роботи в діяльності політичних і громадських організацій по радикалізації "зеленого’’ напрямку ідеології та політики в умовах економічного реформування та державної розбудови. Дослідницькі матеріали, оцінки й висновки сприятимуть становленню різнорівневої масової професійної та постпрофесійної екологічної освіти та виховання. Вивчення історичних проблем антропотехногепного

впливу на природне довкілля України може прислужитися також реальним підгрунтям для більш узагальнюючих наукових досліджень.

Апробація результатів дослідженії». Теоретичні узагальнення та фактичний матеріал, які містяться у дисертації, знайшли відображення в опублікованих автором протягом 1983-1995 рр. 41 науковій праці загальним обсягом 48,1 друк.аркуша, у тому числі 2 авторських монографіях, розділах 2 колективних монографій та 4 навчальних посібників, 2 брошурах, 12 наукових статтях, доповідались на 19 міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференціях, семінарах, Другому міжнародному конгресі україністів (Львів, 1983 р.; Київ-Чернігів, 1984 р„ Львів, 1986 р.; Москиа-Нальчик, 1987 р.; Львів, 1987, 1989 рр.; Москва* Криішіі Ріг, 1989 р.; Львів, 1990, 1991 рр.< Дніпропетровськ, 1992 р.; Умань, 1992 р.; Одеса, 1992 р.; Вінниця, 1992 р.; Луцьк, 1993 р.; Дніпропетровськ, 1993 р.; Львів, 1994 р.). Ряд пропозицій щодо проблем розвитку історико-гуманітарного та соціоекологічного спрямувань екологічної освіти в Україні знайшли відображення у доповідній записці на ім’я Міністра охорони навколишнього природного середовища України (1992 р.). Матеріали дослідження також відображені в публікаціях у пресі з проблем історії екологічного лиха в Україні, аварії на ЧАЕС і тоталітарної політики, становлення історико-соціоекоосвіти. Матеріали роботи були використані в процесі викладання спецкурсу “Історія природокористування та охорони довкілля в Україні” на історичному факультеті Львівського університету їм.(.Франка, підготовки планів спецсемінару "Сучасна соціо-скологічна політика: проблеми і шляхи вдосконалення (40 год.; для студентів 4-5 курсів усіх спеціальностей. Львів: ДУ "Львівська політехніка” 1991. - 1 друк.арк.),пропагандистській роботі.

Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри новітньої історії •України та кафедри етнографії Львівського університету ім.{Франка, відділу сучасної історії України Інституту історії України Національної академії наук України.

Короткий зміст дисертації

Структура дослідженні! складається зі вступу, п’яти розділів, заключсішн, додатків у складі цитованого джерельного матеріалу, 80 таблиць, переліку основних джерая і літератури.

У вступі обгрунтовано актуальність, мегу і завдання, теоретико-мстодологічиі основи, хронологічні рамки, наукову новизну та практичну значимість дисертації.

У першому розділі - “Концептуальні основи конкретно-історичних досліджень проблем антропотехногенного ВПЛИВУ на природне довкілля України" - обгрунтовано теорстико-методологічне, історіографічне та джерелознавче підгрунтя дослідницької концепції. У параграфі першому -“Формування соціально-істогтчного підходу до вивчення проблем генезису кризового стану природного середовища” - визначено, іцо розвиток екології як біолого-природничої галузі знань стримувався в умовах тоталітаризму відсутністю соціального замовлення та псевдонауковим догматизмом. Не дивлячись на це, зміни у ставленні до цієї науки виявились об’єктивними. Загальнометодологічне коріння мало історико-еволюцііше розширення предмету її досліджень, намагання переоцінки їх внутрішнього змісту. Протиріччя соціальної практики висунули несподівані вимоги до цієї галузі знань, засвідчили суспільне значення її результатів. Разом з тим, науковий потенціал, тенденції розвитку екології об’єктивно виявились недостатніми для розв’язання політичних і господарських проблем, нерідко приводили до нефахових підходів та дефініцііі. Необхідність оношшнш методології та інструментарію наукового відображення сучасних соніоприродних протиріч, їх практичного вирішення актуалізувала як галузеві дослідження, так і міждисциплінарні контакти.

Показано, що система “суспільство-природа” представлена тісно взаємозв'язаними, але дискретними елементами, структурно-функціональні особливості яких несумісні. Тому застосування біологічних підходів до аналізу суспільних процесій та інститутів, підміна їх соціальної суті в науковому плані малопродуктивна. У цьому зв’язку визначено місце та роль соціально-історичного підходу. Наголошено, що лише на основі притаманних ііому методів можна реально дослідити генезу екокризн в радянському суспільстві, її стан у різних сферах та проявах на сучасному етапі. Обгрунтовано, що недооцінка або формальне визнання ролі соціального у стосунках з природним, теорія паритетності їх взаємин походять від недостатнього конкретно-історичного аналізу, відсутності широкого спектру робіт, які б засвідчили вирішальну роль суспільства, його механізмів та інститутів у процесах соціоприродної взаємодії, генези та сучасних масаїтабів національної екологічної кризи.

Доведено роль політичних та соціально-економічних факторів у гене-зі негативного антропотехногенного впливу на природне довкілля України в період 70-90-х рр. Тому саме у цій площині слід шукати історичний вихід.

Уточнено процесуальну суть системи “суспільство-природа" на основі аналізу співвідношень її елементів, розуміння суспільного виробництва

як основи впливу соціального на природне. В цьому сенсі суб’єкти господарювання - ведуча ланка соціогенно-енергетичиого обміну з довкіллям. Саме на їх діяльність повинна бути спрямована екополїтика держави, її нормуюча та контролююча функції.

Показано, іцо об’єктивне переростання екопроблематики з вузькога-лузевої у комплексну, з природоохоронної у соціальну зумовило потребу поширення завдань новітньої історичної науки у сферу досліджень системного впливу суспільства на характер змін у природному довкіллі та життєдіяльності населення.

Обгрунтовано, що в період державної розбудови екоімператив повинен розглядатися як один з найважливіших об’єктишніх чинників виживання нації. Проте дана тенденція в Україні історично не реалізується. Показано, що всупереч поширеним стереотипам про несумісність одночасно вирішувати в умовах системної кризи питання охорони природи та розвитку економіки, об’єктивна необхідність вимагає радикальної еколо-гізації суспільно-політичної думки, посиленая у вищих ешелонах влади та будкннііі свідомості уваги до пошуку новітніх шляхів розв’язання цих проблем, внвчспня їх історичних передумов на попередніх етапах розвитку, коренів сучасних суперечливих тенденцій у досвіді минулого, який є вирішальним уроком політики майбутнього, становлення екосвідомості та освіченості.

У параграфі другому - “Історіографія історії соціально-природної взаємодії в контексті сучасних міждисциплінарних наукових підходів’’ • проаналізовано науковий доробок історичної науки, рівень розробленості питань в інших галузях знання. Виявлено, що аналіз екопроблем у структурі сучасних історичних українознавчих досліджень надто відстає від загальних потреб розвитку національної науки, освіти тощо. Показано, що історична наука ще не пройшла етапу екологізації досліджень. У цьому зв’язку її потенціал значний, але використовується повільно. Акцентується, що в умовах потреб державної розбудови доробок, який з’явився у минулий період, не може компенсувати відсутності наукових розвідок, присвячених генезису сучасного катастрофічного антролотех-ногашого впливу в Україні. Разом з тим, потреба в українознавчих істо-рико-екологічних дослідженнях нині відбувається більше у самій історичній науці, ніж у тій проблемній галузі, що формується як міждисциплінарний соиіоекологічшш підхід, предметна сфера, концептуальні моделі та кодо пріоритетних проблем .«кого ніші визначені ще далеко не остаточно. Доведено, іцо подальше посм'киия негативного впливу на довкілля і людину все більше проявлятиме наукову, практичну та освітньо-

ідеологічну потреби у конкретно-історичних дослідженнях проблемних, регіональних та ресурсних аспектів національної екологічної кризи.

У параграфі третьому - ‘‘Джерела до вивчення конкретно-історичних проблем антропотехногенного впливу на природне довкілля” - аналізується відкладєнісгь документів стосовно досліджуваної теми в архівах різного державного рівня та відомчого підпорядкування, роль статистики. законодавчо-нормативних документів, історико-літературних та спеціальних наукових праць, масивів періодики як джерельного підгрунтя роботи. Встановлено, що, виходячи з потреб розвитку історико-еколо-гічних досліджень, важливого значення набули виявлення та узагальненій історичних джерел, які містять відомості про вплив суспільства на природу минулих епох і сучасності, розширення їх видового складу, наукова інтерпретація. У цьому контексті важливо переглянути статус наукових результатів спеціальних дисциплін. Історична наука не володіє методами цих досліджень, не може отримати їх результатів, але спроможна використовувати для творення комплексної картини історичних процесів, обраних в якості об'єкту наукового аналізу. Встановлено, що реалізація саме такого підходу до джерел повинна розкрити інтегруючу функцію історичного методу стосовно досліджень екологічної проблематики, сприяти вкрай потрібному нині переходу від вивчення питань антропотехногенного впливу на еколого-природознавчому ріпні до цілісного погляду на їх причини та важелі вирішенім, ию лежать виключно в надрах суспільства, притаманних йому процесів та інститутів.

У другому розцілі - Розвиток державно-імперської екологічної політики як передумова посилення негативного антропотехногенного впливу на природне довкілля в Україні" - розкрито політичне підгрунтя генези екологічної кризи в Україні 70-90-х рр. У першому параграфі -“Протиріччя Формування та реалізації державно-імперської екологічної політики в умовах радянського адміністративно-командного планування (середина 70-х - 1990 р.У’ - обгрунтовано, що радянське планове господарювання, засноване на споживацькому відношенні до природи, оманливому благополуччі, відсталості продуктивних сил надзвичайно загострило соціоекопротиріччя в Україні. Показано, що, намагаючись вживати позитивних природоохоронних заходів, влада свідомо “недодавала” суспільству інформацію яро масштаби тароспшпя кризовосгі екослтуації, згадуючи про недоліки соціалістичного природокористування як про нетипове. Доведено. що формування засад радянської едополітшш виключно залежало під суб’єктивного фактору - партійно-державної владо з, компетенції та свідомості її окремих лідерів. Відсутність об’ек-

тиішої екоексгіергизи, позаекономічний, неуперсджуючнй характер заходів, формальна мобілізація природоохоронної активності, брак законів, коштів, техніки, фінансово-економічних важелів, відповідальності тощо сприяли імперсько-відомчому, екстенсивно-витратному господарюванню в Україні. Злившись воедино, екологія, економіка га мораль демонстрували процесії деградації кожного з них в умовах існуючої моделі розвитку. Зі сфери громадсько-політичної думки свідомо виводились корені екопроблем, винуватці національного екоциду. Унаочнено, що самі основи системи адміністративного планування при наданих їм необмежених можливостях, механізмах партійно-радянської ріади в республіці, не могли забезпечити раціональне природокористування та охорону довкілля. Прагнення до постійного зиску, злочинне ігнорування пріоритетів екобезмеки населеная, некомпетентні вольові рішення, недоліки контролю за функціонуванням виробництв зумовлювали активне техногенне забруднення, порушеная крихкої екорівноваги. Доведено, що гігантський державний механізм експлуатації природи, що керувався не віковим екологічним досвідом народу, а ортодоксально-господарською сталінською філософією підкорення середовища, знецінив об’єктивний сенс природоохоронної роботи у виробничих колективах. Показано, що відсутність засобів і методів визначення дійсних масштабів техногенних забруднень, їх відомчі приховування, гігантоманія, мілітаризація економіки унеможливили на кінець 80-х рр. здійснення в країні будь-якої реальної державної екополітики. Домогтись відчутного поліпшення екоситуації в Україні при збереженні означених чинників стало історично неможливо. Потреби їх подолання об’єктивно посилили необхідність демонтажу деградуючої адміністративної економіки, поступового переходу від традиційних малоефективних форм природоохоронної діяльності до якісно нових - технологічних, структурно-галузевих видозмін, реконструктивних реформ та ринкових відносин, створення системи управління техногенним ризиком, ліквідації колоніального становища України. Перебудова змісту та структур природокористування екологічної політики стали нерозривно пов’язані з радикальними змінами початку 90-х рр. у житті українського народу.

У параграфі другому - “Стан і перспективи національної екологічної політики в період державної розбудови” - проаналізовано умови формування екополітики напередодні та після здобуття Україною державної незалежності. Встановлено, що характер і масштаби національної системної еколого-економічної кризи, яка склалась на початок 90-х рр., стали закономірним наслідком радянського господарювання на тлі його нераціональності та штучного зростання, низької виробничої і соціальної

культурі!, зневажання тоталітарною державою екологічних прав людшш. Показано, що в нових історичних умовах постала історична необхідність подолати відживаючу систему колоніальної експлуатації природноресурсного потенціалу України, запровадити цивілізовані механізми та підходи щодо його раціонального використання.

Доведено, що умови національно-державного відродження в Україні створили об'єктивні можливості для реалізації цих тенденції! шляхом здійснення національної екологічної політики, заснованої на загальнолюдських пріоритетах. Разом з тим, дослідження виявило надзвичайну складність ситуації, відсутність дієвої взаємодії влади різних рівнів, громадських організацій, їх недоста тнє прагнення до радикалізації державної екоподіпс.и, рішучого зменшення негативного техногенного впливу на довкілля, збереження природно-ресурсного потенціалу України.

Обгрунтовано, що стратегічні пріоритети національної безпеки, оновлення суспільства потребують творення такої його політико-економічної організації, структури якої реально враховували б соціальне замовлення на збереження природи. Форми відпрацювання такої моделі могли б бути різними. Однак, як свідчать факти, відсутність в державі сукупної політичної волі побороти гальмівні процеси деформацій минулого, вирішувати означені проблеми в час системної еколого-економічної кризи не може переломити катастрофічних наслідків здійснення радянської екополітики з Україні.

Акцентується, то при збереженні таких політичних підходів марно очікувати реального піднесення ефективності національної екополітики, швидкого виходу країни з системної кризи, зростання природоохоронних інвестицій як суспільно необхідних.

Розкрито, що найважливішими чинниками кризи стану природного довкілля в Україні нині є надзвичайно сильний антропотехногенний вплив на нього внаслідок низького технологічного рівня та структурних деформацій господарства, переважання сировинно-видобувних та ресур-соємких виробництв, нерозвинутості природоохоронного законодавства, неврегульованості економіко-податкоьих механізмів при повній деструк-туризаціі адміністративних важелів, нестача технічних засобів, кадрів та інші об’єктивні, а нерідко, й суб’єктивні причини, які значно ускладнюють негативні наслідки в сучасних умовах.

Треті» 5’чіділ • “Чорнобильська катастрофа - соціально-екологічна межа політики тспдотехиократичного розвитку тоталітарного суспільства" - присвячено трагічним еколого-соціальним наслідкам Чорнобильської катастрофи, яка кардинально видозмінила уявлення про реалії техногенного впливу, привела до активізації екологічної свідомості

населення. У параграфі першому - “Вплив на природне довкілля" -проаналізовано ряд аспектів впливу безпосередньо аварії, а також тимчасового об’єкту “Укриття”, радіоактивних могильників на природні об’єкти. Обгрунтовано, що Чорнобильська трагедія стала неминучим проявом історичної безперспективності псевдотехнократичної тоталітарної політики, соціально-екологічною межею її подальшого існування. Показано, що поряд з іншими факторами, це об’єктивно сприяло краху нежиттєздатної соцігшьно-економічної системи, зумовило катастрофічне радіонуклідне забруднення довкілля України.

Виявлено, що нині існує лише приблизна уява про фактичну радіаційну ситуацію, масштаби занечиїцення площ і ресурсів. Екологічні реалії катастрофи набагато складніші й далекосяжніші. Історичні завдання пом’якшення наслідків того, що сталося й того, що потенційно може відбутись внаслідок конструктивно-технологічних вад реакторів чорнобильського типу, недосконалості тимчасового об'єкту “Укриття", радіоактивних могильників вимагають рішучих, компетентних, комплексних дій.

Аналіз історичних фактів доводить, що Україна нині не взмозі самостійно подолати всі труднощі ліквідації наслідків аварії, потребуючи реальної допомоги країн “великої сімки”, їх сучасних міждержавних політичних, фінансово-економічних і науково-технічних інституцій. Незмінність позиції України, її Президента з приводу необхідності виведення ЧАЕС з експлуатації повинна бути реально підкріплена міжнародними інвестиціями, здійсненням широкомасштабної програми, яка б забезпечила не лише виконання означеного історичного рішення, яке торкається долі усього людства, а й вирішила проблеми ядерної та радіаційної безпеки, компенсації енергопотужностей, соціального захисту. Реалізувати ці завдання в умовах національної системної кризи надзвичайно важко, але вкрай потрібно.

У параграфі другому - “Соніальпо-мсличні наслідки" - проаналізовано ряд важливих аспектів впливу аварії па стан здоров’я різних категорій населення України. На основі архівних, відомчих, иеоиуб-ліковапих статистичних джерел, дисертант виявив, ідо медико-соціальпі наслідки трагедії характеризуються зрослим негативним виливом на стан здоров’я жи телів, перш за все, уражених районів, а також опосередковано па інші території та населення України. В цих умовах необхідно поліпшити медико-соціальний моніторинг, недопустити згортання державної допомоги населенню в зв’язку з означеними чинниками. Пріоритет людського життя кожного може б у ги реалізований лише за умов творення громадянського екологізованого соціуму в Україні. Об-

і рунтовапо, що медико-соціальиі наслідки трагедії, які будуть відчуватися ще не одним поколінням співвітчизників, вимагають історичного відновлення в Україні одвічних цінностей людського життя, пряв громадян на здоровий генетичний статус та відповідну якість довкілля, задоволення енергетичних потреб екобезпечннми методами.

Четвертнії розділ - “Нераціональне природокористування - основа посилення негативного антроиотехногеїнюго впливу на природне довкілля в Україні" - присвячено аналізу регіональних та ресурсних аспектів досліджуваної проблеми. В параграфі першому - “Регіональні особливості Формування негативного аитропотехпогенного впливу на природне середо вінце" - констатується значна неоднорідність показників, ступеня та характеру техногенного впливу, екоситуації у різних регіонах України, виходячи з історично сформованих там територіально-галузевих диспропорцій. Розгляд регіональних статистичних даних формування негативного антропотехногенного впливу на природу засвідчив його надзвичайну складність та комплексність. Встановлено, що Україна стала однією з найбільш екологічно неблнгополучних країн. Найбільш техногенно забрудненим її регіоном є Донецько-Придніпровський, якому притаманно катастрофічне занечшцения як окремих видів природних ресурсів, так і довкілля загалом, простежується значне погіршення стану здоров’я населення. Південно-Західний та Південний регіони, їх природні комплекси п силу історичних обставин розміщення там промисловості та ресурсів нині дешо менше відчувають негативний техногенний вплив, але цілком достатній для констатації в їх межах кризового стану середовища, значного погіршення меднко-соціальних показників.

У параграфі другому - “Труднощі екологізації сучасної енергетики" -висвітлено проблеми історичного зародження та розвитку нетрадиційної енергетики, фактори, що гальмують нині її розвиток в Україні, здійснення окремих проектів по використанню енергії сонця, вітру, моря, геологічних глибіні, біогазу. Акцентується, що перспективи розвитку нетрадиційної енергетики в Україні надзвичайно великі, але не використовуються. Значними с втрати енергоресурсу, що свідчить про крайню нераціональність його виробництва та споживання. Державна програма розвитку енергетики нині не передбачає радикального зростання ролі її нетрадиційних видів. Показано, що ускладнення сучасних паливно-енергетичних проблем, необхідність компенсації потужностей у зв'язку з передбачуваним виведенням з роботи блоків ЧАЕС вимагає не лише тактичних, іще й перспективних рішень вже сьогодні, реальної підтримки нетрадиційної енергетики як одного з шляхів виходу з кризи, адаптації енергониробннцтва до екоімперативів розвитку, досягнення

паливно-енергетичної незалежності. Підкреслено, що реформування економіки повшшо враховувати потреби активі зації вітчизняного шіробниціва обладнання для нетрадиційної енергетики, використання зарубіжного досвіду поліпшення екобезпеки об’єктів, традиційної енергетики, оновлення їх науково-технічних основ. Аналіз свідчить, що держінвестиції та податкову політику слід спрямувати, перш за все, на розвиток процесів енергозбереження, що створює більше робочих місць, ніж сфера енерг^виробництва чи споживання, стимулює підприємницьку ініціативу.

У ііараїрафі третьому - “Подолання ресурсного марнотравства -стратегічний напрям охорони довкілля" - проаналізовано історичні витоки концепції ресурсозбереження в Україні, труднощі використання промислових і побутових відходів. Обгрунтовано, що процеси подолання ресурсною марнотратства в усіх сферах використання первинної сировини, впровадження мало - та безвідходних технологій мають стати стратегічним напрямом зменшення техногенних забруднень довкілля, збереження природних ресурсів держави. Доведено, що масштаби означених робіт протягом 70-90-х рр. були незадовільними. Економіка України запишається складним конгломератом екстенсивних шкідливих виробництв та низьких технологій. Утворення колосальних обсягів промислових відходів, в тому числі високотоксичних, завезення їх з ііниих країн загрожує національній екобезиеці.

V' параграфі четвертому - “Протиріччя використання водних ресур-<І!іІ - досліджено проблеми охорони под від забруднення, причини неадекватності процесів їх використання та очищення, недоліки каналізування населених пунктів, зростаючі масштаби занечищепня малих річок, підземних горизонтів. Доведено, що негативний вилив на поверхневі та підземні водні ресурси України нині досяг критичного рівня внаслідок історично безвідповідальної господарської діяльності. Показано, що вирішувати проблеми не дозволяють вкрай низький технологічний рівень та ексзенсиїшісіь, диспропорції територіального розміщення виробництв, обмеженість національних водних запасів. Обі рунтовано, що відсутність радикальних позитивних змін у комплексі водогосподарських проблем України об’єктивно веде до трати історичних перспектив національною економічного розвитку, загострення соціальних проблем, поі іршенн.ч стану здоров’я населення. Дбаітиве використання водних запасів зимагас і уран і и всього суспільства. Катастрофічні наслідки її відсу шості зумовлюють в сучасних умовач деградацію абсолютної біньшосіі водних

об гкіів України.

У иараірафі п’ятому - “Проблеми охорони повітряного басейну під зростаючого техногенного впливу" - розілянуго протиріччя спорудження й експлуатації пилогазоочисною устаткування, динаміку та обсяги забруднень у різних регіонах, вплив на захворюваність населення. Показано, що спроби вирішення проблеми носили епізодичним, нскомплекс-ніії'і характер, гальмувались інертністю планової економіки, відсутністю податкових важелів, повітряохоронного устаткування, кадрів, відомчими бар'єрами, низьким рівнем технологій тощо. Виявлено, що сучасний рівень соціально-економічного розвитку в Україні не дає змоги засобами національного виробника зменшити шкідливі викиди в повітря, а їх скорочення в умовах економічної кризи лише тимчасово пом'якшує катастрофічність передбачуваних наслідків, вимагає ліквідації першопричин впливу, особливо на здоров’я населення. У цьому зв'язку негативно оцінена ефективність впровадження лімітів техногенної діяльності. Подолання цих тенденцій вимагає комплексу політичних, законодавчих і соціально-економічних зусиль. Наголошується, що при відсутності протягом найближчих років докорінних перетворень у технологічний базі національної промисловості, зі вступом у період економічного піднесення слід очікувати подальше погіршення стану здоров'я населення, якості повітря га екосистем, наслідки якого наочно проявляться не лише у нині вкрай забруднених регіонах України.

У параграфі шостому - “Виснаження земельних ресурсів та зусилля по їх відтворенню" - висвітлена історія використання та охорони родючих угідь України. Зокрема, розглянуто досвід впровадження грунтозахисного землеробства, застосування органічних добрив, біозахисту культур, нетрадиційного кормовиробництва, гідролісомеліоративних насаджень і а інших факторів екологізації агророзвигку. Виявлено, що їх недостатнє використання а Україні порушило оптимальні співвідношення угідь, активізувало ерозію, засолення, висушенім й персзволоження, ущільнення, забрудненні! хімікатами н викидами, втрати гумусу та поживних речовин, а відтак зниження родючості, стійкості природних агролапд-шафтів та їх екосистем. Трипале планово-скстенсивне використання агропогаїціалу ие компенсувалось його відтворенням. Доведено, що негативний антропотехної енний вплив на родючі угіддя України нині досяг критичного рівня. На значних площах досягну га межа екозбалаисо-ваності грунтових екосистем і агрофітоценозів, вони опинились на грані виснаження. Аналіз переконус, іцо умови системної кризи вимагають всебічної екологізації аі родіяльносіі, відмови від звичних стереотип) відношення до землі та факторів її родючості. Обгрунтовано, що сгвсрн-ти м’яку екологобппечну систему мінімального втручання сільською

господарства у природні процеси в силу глибини наслідків нераціонального землекористування в країні нині надзвичайно важко. Однак, наблизитись до цього можна лише шляхом відродження інтересу приватної власності на землю та високопродуктивної праці на ній, розвитку науки й підприємництва, створення техніко-економічних засад самостійності селянина в умовах демонтажу нерентабельних монопольних структур. Показано, що становлення фермерства потребус комплексних, науково зважених підходів. Гонитва за вигодою при ігноруванні природоохоронних вимог щодо реабілітації земель України може обернутися загальною бідою. Техногенна забрудненість агропродукції з України може стати однією з перешкод до світового ринку, насиченог о екологічно ✓ чистими продуктами, п кінцевому рахунку підірве власного виробника. Агророзвиток України повинен базуватися на збереженні біорізноманітгя середовища, його активній реабілітації, диференційних підходах. Доведено, що природоохоронна діяльність селян повинна бути посилена юридичними нормами, стати нагальною історичною потребою соціально-економічного розпитку. Без реалізації цих тенденцій історичне майбутнє народу України неможливе.

У параграфі сьомому - “Складності збереження лісових багатств" -розглянуто проблеми лісокористування у різних регіонах України, вади надмірних рубок лісів, їх відтворення, створення й охорони полезахисних, пришляхових та водоохоронних лісосмуг, наслідки техногенного впливу, пожеж, труднощі збереження цінних рослин, природних об'єктів та ландшафтів. Виявлена відсутність ефективно діючих лолітико-правових та соціально-економічних засад збереження лісових багатств України, єдиного господаря і дбайливого підходу держави та суб’єктів господарювання до різних категорій лісонасаджень й рослинного багатомані тні, що веде до їх подальшої дег радації, погіршення стану довкілля. Показано, що зусилля окремих колективів по поліпшенню використання, охорони та відтворення лісових багатств у розглядуваний період відповідали еколого-економічшгм і соціальним потребам, але були не взмозі подолати в цілому негативних тенденцій.

У п'ятому розділі - “Антронотехногснні ПРОТИРІЧЧЯ розвитку упбаиізоваиих територій як фактор посилення екологічної кризи в Україні” - досліджено проблеми впливу на природу і людину в межах урбанізованого середовища. У параграфі першому - “Труднощі екологізанії містооблаїитуиання” - розкрито наслідки реалізації радянської містобудівельної політики, ігнорування національного історико-нриродпого ландшафту в процесах забудови, розробки генпланів, реконструкції міських центрів, недостатнє використання світового

досвіду, перспективних розробок, невдале намагання створити національний екополіс тощо, Встановлено, що все це - фактор значного посилення екокризи в Україні. Поодинокі позитивні приклади містооблаштування не впливали загалом на його кризовий стан, взаємозв’язок з невирішеністю містобудівельних, інженерно-геологічних та комунально-побутових питань. Показано, що екстенсивність індустріальної та урбаністичної політик обумовила високий рівень навантаження господарських об’єктів, територіально-планувальні диспропорції українських міст, нищення історико-природних ландшафтів, другорядність проблем екологізації містооблаштування відносно економічних завдань. Доведено, що соціалістична практика адміністративного управління, соціально-економічні підвалини містооблаштування не сприяли його екологізації, відображали ігнорування владно-відомчими структурами взаємозумовленості архітектурно-планувальних рішень та еколандшафг-них умов. Обгрунтовано, що більшість сучасних міст та населених пунктів України не відповідають об’єктивній історичній потребі коеволю-ційного розвитку людини та природи, реалізувати яку в контексті існуючого тут урбанізоваиого середовища неможливо.

У параграфі другому - “Соціоекологічні наслідки промислово-комунального розвитку” - проаналізовано зростання техногенного впливу на довкілля і здоров'я населення внаслідок непомірного нагнітання індустріального потенціалу міст, недоліки будівництва та експлуатації природоохоронних систем, їх перевантаженість, труднощі зменшення шумового забруднення тощо. Виявлено нераціональний характер промислово-комунального розвитку населених пунктів України. Показано, що неоптимальні підходи до розміщення господарських потужностей обумовили комплекс урбоекологічних протиріч, послаблення яких -надзвичайно складний, історично тривалий, комплексний процес, який повинен полягати у переході від оманливих заходів (нарощення димарів, перенесення виробництв за межі забудови) до техніко-технологічного та структурного оновлення. Встановлено, що природоохоронні заходи в населених пунктах слабо адаптували техногенне навантаження до вимог проживання населення, неіпралізовувались всевладдям імперсько-відомчої системи управління, яка, незважаючи на партійно-урядові документи щодо обмежень росту індустріально перенасичених міст, продовжувала здійснювати нераціональні підходи. Українські міста історичко перетворювались у центри зосередження техногенно аїресивних виробництв, які без вирішених природоохоронних питань представляють реальну загрозу довкіллю та здоров'ю значної частини населення країни, впливаючи на відпалені від них регіони. Обгрунтовано, що саме для розміщеної в містах

індустрії вкрай необхідна екологізація на базі технологічного оновлення, що повинно становити не тільки складність, але, головно, одне із завдань переходу в Україні до соціально орієнтованої економіки.

У параграфі третьому - “Негативний вплив транспортних забруднень та шляхи його подолання" - розглянуто невдалі спроби обм./.киги вплив транспортних забруднень позаекономічним шляхом, причини нерозвину-тості виробництва та застосування в Україні екобезпечних альтернативних видів палива і транспортних засобів, ігнорування світових тенденцій до екологізації у практиці транспортного будівництва. Показано, що катастрофічні масштаби іі наслідки транспортні!" забруднень недостатньо усвідомлювались суспільством. Мізерні, непослідовні, економічно нестнмульовані спроби вирішення проблем не впливали на поліпшення ситуації. Виявлено, що обсяги викидів, за виключенням періоду паливної кризи, постійно зростали в силу неоптимальної структури автопарку країни, недосконалості двигунів,' низької якості палива, відсутності газо-аналізуючої техніки іі нейтралізуючих пристроїв, загалом екстенсивності галузевого розвитку. Викиди перевищували як прийняті у розвинутих країнах рівні, так і ліберальні вітчизняні ГДК. Перспективні розробки ентузіастів не отримували поширення. Доведено, що транспортні забруднення, зумовивши всезростаючу загрозу природі та здоров’ю населення, зайняли в багатьох випадках вирішальне місце серед комплексу факторів сучасної урбоекологічної кризи в України.

У параграфі четвертому - “Стан зеленого будівництва" - висвітлено труднощі створення у містах зелених зон, паркового будівництва, малого озеленення, збереження природно-історичних ландшафтів та екзотичних порід, озеленення шахтних териконів серед населених пунктів, техногенний вплив на насадження. Встановлено, що протягом 70-90-х рр. в урбосе-редовищі України незадовільно розвивалось зелене будівництво, не виконуючи комплекс необхідних суспільству та природі функцій. Виявлено його недостатнє законодавче забезпечення, відомчі суперечності, нестачу спецтехніки, кадрів, коштів. Природне зелене багатство, яке ще збереглось у містах, а також рукотворні зелені масиви постійно піддавалися нищівній антропотехногенній агресії. Саме тому нині ще не досягнуто необхідного рівня комплексного вирішення проблем озеленення урбані-зованих територій України.

У заключешіі дисертації структуровано нові наукові результати, сформульовано ряд рекомендацій науково-практичного характеру. Узагальнююча картина досліджуваних процесів, їх факторів і тенденцій розвитку в сукупності конкретно-історичних проявів засвідчила, що нині в Україні має місце нечуваний за масштабами, структурою та змістом

ногатіші.пй антропотехногенний вплив на навколишнє середовище, який не обминає жодного елемента природного довкілля та людину. Руйнуються природні. підвалини добробуту нації, умови та перспективи її подальшого соціально-економічного прогресу, фізичного і духовного розвою, що нині вирізняє лиіие слаборозвинуті країни. На державному ріпні пріоритет екологічних імперативів, на жаль, не включено до структури вирішення соціально-економічних проблем. Українська ідея, яка лежить в основі сучасної концепції державотворення, не інтегрована з необхідністю екологічної безпеки нації. Брак об’єктивної та повної екоінформації в масових засобах і досі не дає змоги оцінити важливість і першочерговість екопроблем самому народові України. На початковому етапі творення багатоманітгя українських партій декларування нагальності екопроблем на. деякий період об’єднувало навіть полярні політичні сили. Однак, поява нині .все нових суб’єктів соціально-політичної дії, розмежування їх позицій стосовно ряду соціальних проблем, матеріальних, інформаційних та інших ресурсів неминуче відволікає політичну волю та лідерів від вирішення екологічних завдань. Нерозвиненість “зеленої" ідеології та політики, недостатній рівень природоохоронного законодавства, структурно-економічна криза, фінансова скрута, вкрай низький рівень масової соціоекологічної культури та освіти не сприяють нині реальному подоланню екологічного лиха, спричиненого радянською екополітикою, становленню екологічно орієнтованих політико-правових, господарських та освітньо-ідеологічних соціальних механізмів, пошуку нових підходів до вдосконалення еколого-економічннх стосунків - складової національно-державного відродження. Тому марно нині сподіватися на швидке зменшення негативного аптропотехногенного впливу, зростання природоохоронних інвестицій серед суспільно пріоритетних та реальне подолання подекуди вже катастрофічних наслідків екокризи в України. В силу надзвичайної занедбаності та складності вони можуть вирішуватися лише протягом тривалої історичної перспективи. Однак, подальше зволікання радикалізації національної екологічної політики в Україні історично вже недопустиме.

Основні результати та матеріали дисертаційного дослідження відображено у наступних наукових публікациях здобувана:

зо

Монографії

1. Українські Карпати: Природа. Історія. Економіка. Культура. В 4-х тт. Т.2. Історія. - К.: Наукова думка, 1989. - 24,4/ав горські - 2 д.іі. - С.209-223; у співавторстві; рос.мова.

2. Творча активність трудівників лісопромислового комплексу України в 60-80-х рр. - М.: Депоновано в ІНІСН АН СРСР, № 45834 від 28.12.1991 р. - 10,0/3,0 д.а. - С.96-159; у співавторстві; рос.мова.

3. Політологія: Методика комплексного вивчення вузівського курсу. Теми 1-8/Під ред. проф.Шахова О.О. - К.: НМК ВО, 1991. - 10,0/1,0 д.а. -С.5-22; у співавторстві; рос.мова (Тема 1 - "Предмет і методологія науки про політику”).

4. Політологія: Методика комплексного вивчення вузівського курсу. Теми 9-15/Підред. проф.Харченка В.І. - К.: НМК ВО, 1991. - 10,5/3,5 д.а. -

С.118-179; у співавторстві; рос.мова (Теми 14, 15 - “Демографічна політика", “Екологічна політика”).

5. Політологія: Методика комплексного вивчення вузівського курсу. Теми 16-20/Під ред. проф.Харченка В.І. - К.: НМК БО, 1991. -7,0/1,0 д.а. -

С.41-57; у співавторстві; рос.мова (Тема 18 - “Основні міжнародні рухи та їх вплив на глобальні проблеми”).

6. Основи соціоекології: Навчальний посібник для вузів/ГІід ред. проф.Бачинського Г.О. - К.: “Вищашкола”, 1995. - 15,6/1,5 д.а. -С.10-24;у співавторстві (Розділ 1 - "Взаємодія людського суспільства і природи на різних історичних етапах”).

7. Історичний генезис і сучасний стан соціально-екологічних протиріч урбанізованих територій України. - Львів: Вид-во ЛДУ, 1995. - 11,5 д.а. - 254 с.

8. Екологічна криза в Україні 70-90-х рр.: методологічні основи історичного аналізу, політичне підгрунтя. - К.: Депоновано в ДНТБ України,

1970-Ук 95 від 16.08.1995 р. -10,0 д.а. - 226 с.

Брошури

9. Вплив взаємодії суспільства і природи па прискорення науково-

технічного прогресу: На матеріалах лісопромислового комплексу

Українських Карпат. - Івано-Франківськ: Т-во “Знання”, 1983. - 1,2 д.а. -27 с.; рос.мова.

10.Ресурсозберігаючий напрямок пзаємодії суспільства і природи. -Львів: Т-во "Знання”,1986. - 1,0 д.а. - 24с.; рос.мова.

11.Злочин перед майбутнім/Рецензія на книгу: Вавилов А.М. Экологические последствия гонки вооружений. - М.: Международные отношения. 1984. - 176 с.//Наука і суспільство. - 1984. - № 12. - 0,3 д.а. - С. 19.

12.Боротьба трудових колективів Карпатського лісопромислового комплексу за раціональне використання лісових ресурсів в умовах розвинутого соціалі:іму//Укритський історичний журнал.- 1985. - Д°2. - 1,0 д.а. -С.51-58.

13.Розробка КПРС екологічної політики на сучасному етапі// Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні: Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1988. - 0,8 д.а. - С.22-27.

14.Лісокористування в Українських Карпатах: етапи, тенденції, перспективи // Проблеми історичної географії України: Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1991. -1,0 д.а. - С. 105-118.

15.До питання про роль робітничого класу у перебудові//Питанпя суспільних наук: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Вин. 88. - К.: “Либідь", 1991. - 0,6 д.а. - С.74-81; у співавторстві; рос.мова.

16.Двері до пекла//Літопис червоної калини; історико-краєзнавчий часопис. - 1992. - №2-3. - 0,8 д.а. - С.33-35; у співавторстві.

17.Проблеми екологізації ідейно-політичної думки в контексті національно-державного відродження УкраїннУ/Політологічний вісник. Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції “Політична думка в Україні: минуле і сучасне (Київ, 1-4 лютого 1993 р.)”. В 3-х чч. Ч.З. - К.-. НМК ВО, 1993. - 1,0 д.а. -С.54-64; у співавторстві.

18.Проблеми генезису екологічної кризи в Україні у структурі історико-гуманітариої освіти: концептуальний аспект//Проблеми екологічної освіти і виховання; Збірник науково-методичних праць. - Львів: НМК “Тезаурус ", 1993. - 0,4 д.а. - С. 153-156.

19.Екологічна думка в контексті ідейно-політичного відродження України//Український ліс: Науково-популярний та громадсько-політичний щоквартальник. - 1994. - №1. - 0,8 д.а. * С.22-25.

20.Екологічні проблеми сучасного села Українш7Історико-гсографіч-иі дослідження в Україні; Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1994. - 1,1 д.а. - С.89-111.

21. Проблеми екологізації суспільно-політичної думки з контексті націоніїльно-державного відродження України/Юйкумена. Український екологічний вісник. - 1994. -№1-2. -1,0 д.а. - С.75-87.

22.До питання про стан екологічної кризи в Україпі//Вісішк Львівського університету: Дослідження з історії України. Сер.історична. Вші.ЗО. -Львів: “Світ", 1995. - 0,5 д.а. - С.97-107.

Матеріалі! конференцій, тези доповідей і пиступів

23.Науково-технічне співробітництво соціалістичних країн з питань раціонального природокористуванші//Формування та розвиток історичних зв’язків та співробітництва братерських соціалістичних країн: Тези доповідей та повідомлень республіканської наукової конференції. - Львів, 1983, - 0,2 д.а. - С.76-78; рос мова.

24.3 історії діяльності об’єднання “Прикарпатліс” по раціональному використанню лісів Українських Карпаг/Л’ретя республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей.- К.,1984,- 0,1 д.а.

- С.96.

25.До питання про необхідність розширення пропаганди соціоеколо-гічннх досліджень на сучасному етапі//ГІроблемн соціальної еколиі и: Тези доповідей першої Всесоюзної конференції (Львів, 1-3 жовтня 1986 p.).В 3-х чч. 4.1. - Львів, 1986.-0,2 д.а,-С.187-188.

26.Комплексмі лісові підприємтсва, як форма раціонального використання та розширеного відтворення лісових ресурсів в умовах вдосконалення соціалізму (на матеріалах лісопромислового комплексу Українських Карпат) // XXVII зїзд КПРС і проблеми взаємодії суспільства і природи на різних історичних етапах: Тези доповідей і повідомлень Всесоюзної наукової конференції (Нальчик, 15-17 квітня 1987 p.). - М., 1987. - 0,2 д.а. - С.152-154; рос.мова.

27.Природоохоронна діяльність робітничого класу - фактор прискорення соціально-економічного розвитку (на матеріалах Львівської області) //Молоді учені-суспільствознавці УРСР - 70-річчю Великого Жовтня: Тези республіканської науково-теоретичної конференції (Львів, 17-18 грудня 1987 p.). - Львів, 1987. - 0,1 д.а. - С.89-91.

' ’ 28.Екологічні труднощі соціально-економічного розвитку західного регіону України та шляхи їх подолання//50 років возз’єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою у складі Союзу РСР: Тези доповідей та повідомлень республіканської наукової конференції (27-29 вересня 1989 p.). В 2-х чч. 4.1. - Львів, 1989. - 0,1 д.а. -

С.210-211.

■ 29.Соціальні фактори вдосконалення природоохоронної діяльності

трудящих в умовах перебудови//Еколого-економічні та соціально-правові питання природокористування та охорони природи: Тези доповідей і

виступів учасників третьої Львівської науково-практичної конференції. -Львів, 1989. - 0,2 д.а. - С.47-50; рос.мова.

30. Необхідність розширення історико-екодогічпих досліджень на сучасному етані як фактор піднесення зрілості суспільної свідомості //Суспільна свідомість в умовах оновлення соціалізму: Матеріали Всесоюзної науково-практичної конференції (Кривий Ріг, 17-18 листопада 1989 р.). - М., 1989. - 0,2 д.а. - С.220-222; у співавторстві; рос.мова.

31.Проблеми екологізації культури в умовах перебудови//Культура і перебудова: діалектика духовних процесів. В 2-х чч. 4.2. - Львів: ЛЛТІ, 1990. - 0,1 д.а. - С.64-65; у співавторстві.

32.Формування екологічної культури і свідомості в сучасних умовах //Філософія . Культура. Цивілізація: Тези доповідей науково-практичної конференції (Львів, 12-13 грудня 1991 р.). В 2-х чч. 4.1. - Львів, 1991. - 0,1 д.а. • С.113-114; у співавторстві.

33.Проблеми трансформації соціально-екологічної культури на Україні: від декларативного до реального гуманізму//Культура і духовність: Тези виступів науково-практичної конференції (Львів, 25-26 жовтня

1991 р.).-Львів, 1991. - 0,1 д.а. - С.59; у співавторстві.

34.До питання про необхідність викладання ісгорнко-гуманітарніїх аспектів соціоекології як фактору гуманізації технічної освіти//Тези доповідей 44-ї науково-технічної конференції за підсумками науково-дослідних робіт в 1991 р. (лісогосподарська секція, 4-7 лютого 1992 р.). -Львів, 1992,-0,1 д.а.-С.9-10.

35.Про деякі питання викладання соціальної екологнУ/Гуманізація и

гуманітаризація - пріоритетнії напрямок державної політики України в галузі вищої школи: Тези доповідей міжвузівської науково-практичної конференції (Дніпропетровськ, 13-15 травня 1992 р.). В 3-х чч. 4.2. -Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 1992. - 0,1 д.а. - С.Г/; у співавторстві. .

36.Проблеми екологічного відродження села в контексті незалежної державної політики Україпг.//Сучасне село України: шляхи виходу з кризи: Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції. У 2-х чч. 4.1. - Умань, 1992. - 0.2 д.а. - С.17-19.

37.Пріоритет загальнолюдських цінностей у викладанні суспільних

наук: проблеми і проіиріччя//Формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, соціального і гуманістичного мислення у студентів: Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції (Одеса, жовтень, 1992 р.). - К.: НМК ВО, 1992. - 0,1 д.а. - СЛ32-133; у співавторстві. ...

38.Гуманітарні проблеми екологічної освіти як фактор трансформації культури технічної інтелігенцііУ/Тези доповідей республіканської науково-методичної конференції “Проблеми гуманізації технічної освіти” (Вінниця, 13-15 жовтня 1992 p.). - К.: ИМК ВО, 1992. - 0,2 д.а. - С.243-244; у співавторстві.

39.Проблеми екологізації історико-гуманітарних досліджені, в Украї-

ні: концептуальний аспект//Екологія людини: Матеріали Міжнародного теоретичного семінару (Луцьк, травень 1993 р.).-Киїи-Луцьк, 1993.- 0,2 д.а.

- С.97-99. '

40.До питання про стан екологічної кризи в Україні//Українознавство і гуманізація освіти: Тези доповідей на Всеукраїнській науково-практичній конференції (Дніпропетровськ, 19-21 травня 1993 р.).У 4-х чч. 4.4. -Дніпропетровськ, 1993. - 0,2 д.а. - С.73-74.

41. Проблеми становлення історико-екологічних досліджень у сучасному українознавстві//Другий міжнародний конгрес україністів: Історіографія українознавства. Етнологія. Культура. (Львів, 22-28 серпня 1993 p.). Доповіді і повідомлення, - Львів, 1994. - 0,4 д.а. - С.35-39.

Vasjuta S.I. Social-ecological problems of Ukraine in 70-90-ies.

The script of the dissertation submitted in fulfilement of the requirements for the degree doctor in historical sciences on speciality “07.00.01 - History of Ukraine”.

The dissertation deals with the complex of political and social-economical problems concerning the genesis of Ukraine’s environmental crisis as a result of increasing of negative anthropotechnogeneous influence in 70-90-ies. The concept of social-historical analysis of the problem has been developed. Factors, processes and tendencies of anthropotcchnogeneous influence on Ukraine’s natural environment and the importance of state-imperial ecological-poiicy has been examined and generalized. The contradictions of the new national ecological-policy has been studied as well. The Chernobyl tragedy as a social-economic limiting point of the development of pseudotcchnocratic policy and practice has been also examined.

Problems of technogeneous influence on population and environment arc examined in connection with different regions and urbanized territories of Ukraine and different processes of an exploitation of the natural resourse are also examined.

It is stated that conditions of nonpractical model of development put Ukraine in the ranks of the ecologically most vulnerable countries. The tendencies been characterized in the totalitarian-imperial regime in the