автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.08
диссертация на тему: Диалектика языка и литературоведческий анализ мелодии стиха

Полный текст автореферата диссертации по теме "Диалектика языка и литературоведческий анализ мелодии стиха"

КИТВСЬКИИ УН1ВЕРСИТЁТ 1мен! ТЛРЛСА ШЕВЧЕНКА

:;Г6 од "

■ О Г'г;'? '' ' ■''■ На правах рукопису

БУРАГО Серггё Борисович

Д1АЛЕКТИКА МОВИ Й Л1ТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ АНАЛ13 МЕЛОД1К В1РША

Спещальшсть — 10.01.08 — теор1я литература

АВТОРЕФ ЕРАТ днсертацп на здобуття наукового ступени доктора ф!лолопчних наук

КИГВ- 1993

Работа виконана на кафедр! творИ д{тератури 15 л1тературно1 критики £и!вськото уи1версйтету JueHi Тараса иевченка

0ф1 Д1опоненти:

доктор ф1лолог1чших наук, продесор Краснова juij. доктор ф1лолиг1чнкх наук Соловей 2.С. доктор ф1лолог1чвих наук, npojiecop J/голова. £.3.

Пров1дна установа - доаецький дерхавний у^верситет /кафедра тгорП л1тературк/

Saxaci вхдбудетъся " _I9SS року

о " М* годин1 на зас!данн1 спец1вл!зовано! вчено! ради / ¿1.058,18.21/ при Швському ун1верситет! /252 001, вул. Володиыьрська, 64, 2-й поверх/.

3 дисертаа1ев иоана ознайошхися в б!бл5отец1 Кя!всъкого ун1верагтегу 1ыен1 Тараса '¿ввчепт.

Автореферат роз! елани il

л i- //

1993року

Вчени.1 секретар спец1ал1вовано! рада кандидат ф!долог1чних наук доцент

Ю.дунаевсъка

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОВ!

АктуалыПотъ теми. Необх1дШоть ооыиолвння оутноот! поетич-

но! мови поотала перед людьми практично ¡з оамого початку !1

•функц1онування, причому поезП надавалооя валичвзиого значения.

Свою правд, приовячену оекретам поэтично! майотерноот1, I.Франко

починав, наприклад, так: "Поез1я, по думц! огаринних народ!в,

ов Боже в!тхнення, ¡пвр^аНо ; поет е змльки знаряддям Бокого

объявления"*. Конотагуючи той факт, що "увеоь оекрет оили 1 ба-

гатотва поэтично! фантазП" полягае "в пануванн! над оерэдою на-

шо! нииньо! ов^омоатГ', в!н обгрунтовуе, по аут!, нодрац!ональ-

ну природу поеэИ, щоправдв, опираючиоь уже - в!дпов1дно до умов

2

к1нця отол!ття - на оучаону йому поихолог!ю .

Але питания полягае в тому, чи може на дракона льне в поезН отати предметом регионального л1тэратурознавчого анал!зу, а коли так, то чи эможе такий анал!з оправляти безпоовредн1й вплив ■ на адекватн!оть оприйняття того чи того поетичного твору.

Пильний розгляд проблеми виявляе, що принципи анал!зу поетичного тексту й т! опод!вання, як! на нього покладаемо, неминуче зушэвлан! отавлвнням доол1дника до мови як теко!. На початку XX от., коли актив1зувалооя вивчення поагячно1 мови, т! чи 1нш! в!ршо-знавч! прац! були т1оно зв'яэан! з уов!домленням оутноот! мови чи го в р!чшц! позитив!отоького ов!торозум!ння, чи в р!чищ! ов!-торозум!ння д!алекгичного. Яшцо, наприклад, ц!кава ово!ми конирег-ними опоотерэиеннями книжка Ф.МаЙфета® ор1внтуегьоя на в1ршознав-

1 Ф ^а н. к о 1.Я. 3!бр. гвор1в;У 50 т. - К., 1981. - Т.31. - .

2 Там же. Т.31. - С.74, 59.

3 Див.: Майфет Ф. Магер!яли до характеристики творчоот! П.Тичи-ни. - Харк!в, 1926.

- г -

ч! прац! Б.Томашевоького й В.Ширмуноького i через них на позити-DtoTOBKy л!нгв1отику, го фундаментальна праця Б.Навроцького, на-впаки, прямо офокуоована на д1алектичну концепЩю мови О.О.Потеб-н1 1 багато в чому оп/1вв!днооигьоя з гйдоумковою в!ршознавчою книжкою А.Белого "Ритм как диалектика" 1929/. У ово!й

оц1нц1 праць А.Белого Б.Навроцький, влаоне, розвивав i думки Франка про надрац!онвльну оутн!оть поезi!i "Так було поотавлено на веоь зр!от проблему ыузично! значноот! мовного звучания, вежливого в tím розум1нн!, що воно отановить опору емоц!онально!; оо-ковигоог! мови. Не переб 1лыггуючи надго, можна оказати, що, по оут!, це - проблею в1дродження взагал1 прив почуття в оправ! нашо! кульгури"1.

Сказаним визначаетьоя й актувлыНоть цього доол!дження.

Мета дано! прац! - обгрунтувати 1огинн1агь ! перапективн1ать д!влёктячного в!риознавогво в йогЬ ф!лолог!чному, 1оторичному та ф1лооофаькому контекотах, обгрунтувати теор1ю мелодН поетич-ноГмови та розробити на баз! ц!е! теорМ нову методику анал!зу ■в1рша.

Предмет до о л 1дження. його визчен!оть. У диоертац!! йдетьоя про омиолотворну функц!ю звучноот! поетично! мови /мелодН в!р-ша/. Але для того, t 16 цго функц1ю виявиги й уав!домити, необх1д-но розглянути предмет доал!дження контекотуально, тобто. в зв'яз-ку 1з загальною теор!ею в!рша, у зв'язку з фундаментальними проблемами ф1ло.ооф1! та мовознавогва. Тому предмет доол1дкення, будучи ц!лком визначеним - мелод!я поетично! мови, ■ не мае й не моке мати короткого й формалькэ-механ1чного обмеження.

Розглядуваний наш феномен - омислотворний характер динам!-ки звучноот! в!рша /мелодН/ - у в1ршознавогв1 не в и.окремлював-

1Нввроцький Б. Нова та поез!я. - К., 1925. - С.137.

оя й, отже, не Mir бути вивчений. Найблизсче до теорН, запропо-HOBBHOÍ в Ц1Й робот i, гпдШгов Б.Навроцький, методолог1чно вона близька до висловленого пiзн 1'шз А.Белим, загалыютеорзтичне íi в1дношення до поегичного тексту оп1вв1дносне з працями 0.Лосева, ОЛичерпт, М.Иршмана.

У ц!лому н в!гчнзняне в!ршознаЕство протягом воього штен-оивного його розвитку в XX от. перебувало и!д визначалънпм ыыи-вом позитив ¡стських концепций мови. Це стосуеться i славетно! pooiilcbKoI формально!-школи, й тих, хто догримувався !1 методо-логЛ. Вfдома полем1ка А.Белого й В.Жирмуноького визначила Фун-даментальне протиотояшш двох уявлень про оутн1сть поезП. На тривалнй чао перемогла школа В.Жирмуноького, що призвело як до глобального, поширення оц1ентизму в цивШзацН Заходу, так i до прагнення рацяноъкого в1ршознавотва, ор}ентуючиаь на точ!й науки, вийти з-п!ц безпосереднього впливу ¡деолог1чних

структур влади.

Проте в чистому вигляд! цей П1дхщ зустр1чаеться тьлыш в формал i о тIв та ixhíx найближчих поол ¡довиикíb. В основному ж розвиток в5ршознавства в радяноький период характеризуется послаблениям влаоне теоретичного анал!зу поетично! мови як самостШ-hoí проблемп i бурхлнвим зроотаннягл чаоткових методик в}рыозназ-чого анал1зу. HaBiTb теорэтич!Н npaui Л.Тимофеева та його учн¡в не торкалися св1гоглядних основ концепцп поетично! мови та явно тяж i ли до onncoBOOTi й' емпiризиу.

Проте зростоння чаоткових методик анал!зу поетичногс тексту агшлулювало ппльну увагу до худояньо! мови, актуал1зувало 31 чио-ленн1 шари й саме по oo6i стало важливпм здобутком сТилолог ¡чно! культури. Opani того ж JI.Тимофеева, Ю.Еткп1ца, Вяч.1ванова, Г.Сидоренко, Н.Коотенко, Н.Чамати, В.Ковалевсъкого, Л.Златоустово^,

В.Холшевнииова, С.Колачево!, ЬРалько, О.Жовт1са, В.Павловен га багатьох ¡шлих в{ршознавц!в - вагомий внеоок у вивчення в1рша та в розвиток Л1лолог1чно1 науки вэагал!.

Оообливе значения в цьому аспект! мае наукова творч1оть М.Гаопарова, чи! досл!цження е зрззком пауково! безцоганност!. Самв Ы.Гаопаров виоловив думку про гопдн!оть в!ршознавчих праць п!знього Л.Белого, зауваживши, що з його книжки "Ритм как диалектика" "зроотае в1ршознавотво завграшнього дня"''".

Але й для нин1шнього украгноького в1ршознавотва необх!дна вргументована ор!ентац!я в теорП мови, взята в контеког! за-гальносв!тового культурного розвятку. Спроба в1дШги в1ц емп!-рично! дом1нанти в доол^дженн} в!рша й зумовила необх}дн}оть включиги до прац{ II перший розд!л: "Людина та II мова".

Наукова новизна досл!дження. Новизна цього доол1дження /по-р!вняно з традиц!ями в1ршознавотва оотанн!х деоятир1ч/ е бага-■тоаопектиога. 3 методолог}чного погляду где - ч!тка ор|енгоц!я на д!алектичну концепц!ю мови й поетичного тексту /в !1 протиотав-ленн! теориям позитпв1зму й неопозитив1зму/, П!д методичним кутом зору - обгрунтування теорП мелодН в1рша та II сшюлотворно! функцИ в поезЯ. ГИд кутом зору ре з у л ь та г {в л} те рз ту ро з на вч ого оналЧзу - цв нове тлумачення ряду еп!чних 1 л}ричних твор!в р! з-ного чаоу, написаних укра!ноького, роо1йоькою, болгарською, англ 1йоькою то 10пан0Ы{0ю мовами, а такой пояонення причин розриву в!ршового рядка, що винпк у поезМ XX ст., веганошення феномена адекватноот! звучн!отно1 й омпелово! в!дпов!дност! при поетич-

1Гаопаров !,1.Л. Белый - стиховед и Белый - о тихо творец // Андрей Белый: Проблемы творчества: Статьи. Воспоминания. Публикации. - и., 1933. - С.4б0.

ному перекладI, врахування мелоцН в1рша при розв'язаши деяких текотолог!чних проблем.

Практичне значения роботи. Зц1йонене доол!дження покликана оприяти:

I/ глибшому розумшню природи поетично! мови в П в!дношенн! до людоько! свщомост!;

2/ строгоот! й неуперадженоот! л1тературознввчого анал!зу в^рша;

3/ адекватноег! звучания й омиолу в!рша в художньому переклад! .

'Геор!я мелод!! поетично! мови, що обгрунтовуетьоя в робот! в нерозривному зв'язку 'з семантикою текоту, зумовлюв л!тературо-знавчий анал!з конкретних твор!в олов'яноькими, германоькшли й романськими мовами й в!дкривае нов! монливоот! для пор!вняльно-го в!ршоэнавотва, а водночао п!дтверджуе погляди на д!алектичне розум!ння мови й в!рн!оть напряму, який предотавляють В.Гумбольдт, О.Потебня, О.Лосев, а у в!ршознавотв! А.Белий та Б.Навроцький.

Пропонована методика анал!зу поетичного текоту можз бути заотооована /I нами вже заотооовуетьоя/ в загалъних курсах теорП л!гератури й спецкурсах з поетики, в!ршознавотва й майотерноот! перекладу. Обгрунтовувана в диоертац!! концепц!я мови впро1.адке-нй в методичн! принципи навчання отуцент!в мов! й лттератур!.

Апробац!я. ДисертацШна робота обговорена на кафедр! георН л!таратури 1 л 1 тературно! критики. ф!лолог1чного факультету Ки-Твоького ун{вераитету !м.Тараоа Шевченка. Резульгати доол!дження апробован! у виступах на дванадцяти м!кнародних ! реопубл1каноь-ких конференц!ях протягом 1979-1992 рр.

По тем! дисертац!! опублтковано дв! монографII /18 друк. арк,/ ! 4 статт! /3,3 друк.' арк./; з урахуваяням обгрунгованоГ

в робот} концепцН мови створено /в сп!вавторств!/ 3 навчалъних пос!бники, загальним обсягом 13,5 друк. арк. /обояг тексту, п!д-готовленого автором диоертацН, складае 5 друк. арк./.

Структура роботи. Дисертац!я склвдаеться з1 вогупу, в яко-му дано огляд основних праць з обрано! теми, визначено мету й завдання доел Жжения, 1 трьох роздШв, вионовк!в 1 додатку /до-в!дкового апарату й гра-Т) 1к1в руху мелодН поетично! мови/.

Зм!от роботи. У парному розд!л! - "Людина та П мова. /Скептицизм ! д!алектика у зв'язку з концепцию людини й смислогл ф!ло-лог!чного анал1зу/" обгрунтовуегьоя ов!тоглядна основа вих!дних принцип!в, зд!йснених в робот1 в ход! л!тературознзвчого анал!-зу в!рша. Починаетьоя розд1Л з попереднього визначення поетично! мови як становления й комун!кагивно! реал!заи!1 розум!ння та пе-рэтворения людпною св1ту просто! видимоот! на оонов! рац!ональ-но-чуттсвого проникнення в оугн!сть жнття й <зв!топорядку. Причо-му важливою пршшетною.рисою поетично! мови визнаеться !! омп-ояовотворна музшшльн!сть. Це визначення поетично! мови через розум!ння й пере творения видимо! д!йсноот! ставить

нашу роботу в ряд нов!тн!х антипозитив!стських ф!-лооофоьких 1 ф!лолог!чних праць, як! здШонпли, за словами В.Петрова, "трансформац!ю в!д ф!лооофН цови до ф!лософН ов!домоот!"^.

Оонови такого повороту виклацаються в § 1 "Два принципи", де протиставляютъоя гумбольдт¡вська антрополог¡чна теор!я мови 1 п!дх!д до мови у Гегеля, котрий г!постазував поняття ! цигл са-мигл у розглядI нашо! проблеыи в!дсунув людину вб!к. Перший п!д-х!д зв'язус мову з людоьким, у тому чиол! й з особист!сно-людсь-кою св!дом!стю, ■ надвючи тпм самшл ключ до п!знаная людського духу через пГзнання мови. Другий П1ДХ1Д кладе початок р!зноман!тним

I С1 I л о с о ^ п я. Логика. Язык:/Сб. статей/. - ¡л., 1937. - С.17.

досл1дженням "мовних 3aco6iB" як явшц,- що ¡онують в1докремлено в1д людини; анал!з цих "заооб{в" принципаво обмежуетьоя опецифг-кою мовних законом{рноотей 1 безпосередньо не зв'язаний з ооягнен-ням духовного QBfTy "нос¡я мови".

Витоки них протилежних п!дход{в до мови лежать за межами л{нгв{отикп й поэтики як таких, але поза ix урахуванням немонли-ве й розв'язання влаоне ф{долог!чних проблем.

Таким чином, поотае доконечна необх{дн1сть розглянути витоки описаноi антиномП - i в § 2 "Витоки протиотояння" даетьоя анал!з концепцП людини в европейовкШ фfлоооф!I нового чаау.

. Ооновна проблема полягае в тому, що, визнаючи людину лише малою чаогинкою ов{топорядку, ми повинн{ були б отавитиоь до здобугих знань про ов!т як до "людоьких, надго людоьких" /Hiте/. Ясно, що обмеження п{знания самою природою людини повинно ов{д- ' чити й про оумн1вну як!оть цього п!знання. Таким е основополож-не м{ркування скептицизму, з якого, зокрема, випливае в{цоутнють будв-якого б внугрШнього зв'язку м¡ж речами, в тому числ1 й м{;г. об'ектом та суб'ектом. Людина ж визнаетьоя непод{льною, замкне-' ною в ооб{ ц1л1он1отю. Не визнаючи оутн{сного зв'язку суб'екта й об'екта, скептицизм не може тлумачиги й людоьку мову як без-пооередню д1йсн{оть мислення~~й почутгя: оотанне якраз би изнача-ло визнання внутршнього взаег.тозв'язку людей через опглыисть ix-ньо! мови. Тим-то мову в ф{доооф{1 окептицизму ц{лком можливо з{-отавити з ... грошима, a li впкористання виключно зумошноетьоя вигодою*.

Ооновуючись на почутт! очевидности 1.Кант, як в{домо, зро-бив спробу вивести фглософш з глухого кута скептицизму, зайняв-

I Див.: Юм Д. Собр. соч.:В 2-х т. - Л., I9G5. - Т.2. - С.351.

шиоь передус!м критичним вивченням г^знавальних можливоотей людсь-кого розуму. СправкнШ 6Ш окептикам Кант дав у вченн: про апр!-орн1сть людоького знания,яке було безпооередньо опрямоване про-ти емп|ризму як основи скептично! ф1лососШ.

Олюднена Кантом ф1лооо<Тия о тала основою концепцН мови В.Гумбольдта, для якого будь-який предмет "завжди можна сп!вв1д-неоти з людннога, а оаме - з цШнл П штелектуального й морального органхзму"1 .

Проблема сп!вв1дношення почутгя й розоудку в духовн!й д!яль-ноот! людини, в тому числ! й отосовно п1знання нею ов!ту та I! влаоно! мовно! творчост!, опец1ально розглядаетьоя в § 3 "Д1алек-тика романтизму". В етичнШ фfлооофiI Канта, яка з!грала видаг-ну роль у подоланн} морального релятив!зму, все к !снуе начало, яке оприяе в!цродженню скептицизму, йдеться про полярне проти-ставлення "двох стовбур!в" людського п{знания - розоудку й по-чуття. I хоча Кант визнае 1хнШ "сп1льний кор!нь", в!н лишаеть-оя у ф!лософа принципово неп1знаванним, i тому реально маемо справу виключно з антином!ею розоудку й почутгя. Таким чином, скептицизм отосовно людини як тако! Кантом не знятий, а лише об-межений скепоиоом, недов!р'ям до емЪцШно! природи людини, що викликало свого чаоу протест, зокрема, з боку ИНллера.

Але в ц!лому п!оля uie! "критично! ф1лософП" з'явилаоя мок-лив!сть'в!дстоювати ц1л1сн1сть людсько! особистоот!. Саме з цим ■ зв'язана бурхлива "реабЫтаи^я чуттевостГ', такахарактерна для н!мецького романтизму. Вже Шелл1нг, зам!сть умоглядного поотулю-йання "речГв самШ co6i" як гаранта {снування реального св1ту, реабШтуе почуття очевидност! ¡снування навколишнього св!ту, i

I Гумбольдт В. Язык и философия культури. - Л., 1985. - С.161.

взагал! реабШтуе чуттеве йнесвщомеяк повноправн! компоненти п!знання. Сама така постановка питания дала змогу надати во!й концепц!! ов1ту динам!чного характеру, тобто ввеоти в не! фактор чаоу. Враховуючи, що ооновний д1алекгичний закон едноот! проти-лежностей в отатичн!й картин! ов!ту /де д!е ар!ототелевоысий закон виключеного третього/ неможливий, ! конотагуючи, що динам!-ка - це вт!лений у реальноот! чао, враховуючи також ту оботави-ну, що- оаиий чао даетьоя в чуттевому опогдяданн!, нам н!чого не лишаетьоя, як дШти едино ыожливого вионовку: оамз д!алектичне миолення грунтуетьоя на синтетична, рац1онально-чуттев!й природ! людоького "Я" ! поза циы рац!онально-чуттево! едноот! не !о-нуе. Гностицизм романтизму заонований на уов!домленн! д!яльно! едноот! людоького "Я" та ун!вероуму й тому принципово виключае будь-як! формально-!ндив!дуал Готичн! п!дходи до взаемов!днооин людини з !ншими людьми й природою. Виключае в!н також 1 формаль-но-лог!чну ф!лооофоьку опекуляц!ю, оок!льки виходигь саме з рь- ' ц!онально-чутт8во! природи людини, а вона в романтик!в, як ! в Канта, е "м!рою во!х речей" ! не може зводитиоя до заообу доояг-нення будь-яко! мети поза ним. У р!чшц! цього ов1торозум!ння пе-ребувають антрополог1я та мовознавотво В.Гумбольдта.

Проте д!алектика ф1лософН романтизму, попри веоь и Е.щат-ний I нав1ть визначальний вллив на культуру XIX й XX ст., викли-кала /й продовжуе викликати/ роздратування опонент!в, аж до !о-теричного обурення п!знього Н|цше. Д1алектику, втЬтену в ф!лооо-ф1I романтизму, почали !нтенсивно долати двома опособами: шляхом !1 зведення. до (Ьормальноот! й шляхом Формально-лог!чного запере-чення !! постулапв. I рац!онал!отичний !деал!зм Гегеля, ! мэта-ф!зика зупиненого руху Фейербаха, постали проти того почуття оче-видноот!, на якому, врештЬрешт, грунтуетьоя трактування мови як

безпооереднво! д!йоноот! думки й почуття 1 що, по оут!, ц!лком узгоджуеться з розум!нням мови у В.Гумбольдта та теоретик!в н!-мецького романтизму загалом.

§ 4 дисертацН приовячений досл!д:кенню моралыю-естетично! оутноот! мови. ВIп так 1 називаетьоя: "Мова 1 мораль". Ясна р!ч, мовою можна вполовити буць-яку думку, в!рну чи хибну, добру чи злу. А чи не м!няеться в реальноот! сама мова у зв'язку з тим, що в н!й висловлюеться? Проблема стилю - це не .проблема форми вираження думок, а проблема сутноот! самого миолення.

У ц!й чаотин! робоги предметом анал!зу стае стиль ф1лооофоь-кого миолення Ф.Шлегеля, який, виходячи з рац!онально-чугтево! цШсност! людсыш! ов1домоот1, саму ф!лософ!ю насичував худож-н!стю 1 тим самим, на його глпбоке переконання, в!дкривав дорогу до д!йоного, а не однобоко рац!оиал!отичного й тому хибного п!з-нання св1ту. 3 погляду романтизму, не гола лог!ка, а людсыш мова в аилу П рац}онально-чуттево! природа е пров!дною й веде до ¡отшшого п1знання ов!ту.

Зг1дно з романтичною концепцией мови, по-перше, вона не е якоюоь сиотемою знак!в, в!дчуженого в!д людипи й основаного на сусп!льному договор! ,-навпакн, мова е безпооередня д!йсн!сть людсько! ов!домоот!. По-друге, оок!льки !ндив!дувльиа.св!дом1сть людини не зводигьоя до II предметно! обмеяеноот!, а визнаетьоя I! !ототниГ1 зв'язок з духовним ов!том !нших людей, мова за свосю природою е реал!зац!сю цього духовного взаемозв'язку людей. Потрете, ця дзвлектика загального й ¡ндив!дуального на г,гаке не проявится ! в свм!й мов! як жив!й реал!зац!1 д!яльнэст1 людсько! ов!допост!. й оск!льки це так, то, по-четв-зрте,'мова, реал!-' зу1:чи взаемозв'язок загального и одиничного, не може бути нейтрально:? стэсогно людсько! природи й набутого лгадиною ¡сторичного

досв!ду. В MOBi завжди вт!люеться влаоив людсъке начало в Його розвитку. Bono е началом моралъно-естетичшш. От^а, мова в сео-ему влаоному розвитков! - безумовно прекраона й морально. Все потворне, виранене в мов!, е наопльством над 1! природою.

На початку § 5 "Феномен Сайма" йдетъоя про овГтоглпдну сут-HiOTb творчоат} "апогея романтизму" Р.Вагнера й про фЫософувшн ня П13Нього Ф.Шцше. На основ! провзценпго анал!зу впсловлена думка, що, протиотввивши себе св!тогляду й д!плектиц! романтизму, Шцше 3Mir лише в1цродити ооновн! положения скептично! ф}ло-соф 11, падавши !м, щоправда, безапеляц!йно-аграанвного характеру. ВJh завбачливо подав руку не т1лыш ов1тоглядним ооновам май-бутн!х тотал1тарних режш.ив, а й ixiiitt моен!й полiтип 1. Мзвну пол!тику тоталiторизму мн й наавали уыовно"Феноменом Сайт" /за 1м"нм одного з геро!в антиутопil Дк.Орувлла "1984"/. Створмва-ний Саймом "новояз" - то не позбавлена грунту фантазш письменни--ка, а згуоток його тривожних роздум1в над мовною реальности П розвитком л!нгв!отнчних концетпй XX ст. л1нгв10тичп1 OTOpiHlUl роману Оруелла скошдентрували пршщппи наснльства тоталiторизму /"ангсоцу"/ над природн!атю людсько! мови, i вшшиюоя, що "новояз" також оснований на супротиЕндй д!алектиц1 фдлософИ скептицизму. "Феномен Сайма" - важливий пункт в!дл!ку при визначотП молтивоотi й омнолу Фiлолог ¡чного ааал ¡зу художньо! л!тературп.

Та передуош ввнжаемо необхгдншл визначиги овою позицп в питанн'1 про можлнв'ють фмлолог¡чного анол|зу як такого, чому й прпсвячено § 6, останнш в першому роздип на::ю! роботи.

Здавалося б, що може бути сильного Mist п5днесешил ф1лооо-Фувагшям Шцше й грунтовншл^дшсовиго рацк)нал!1ьтиппш.1 познти-В13мом, pieni в¡дралузгення якого ьаполоиилн Европу й Америку. Але ж i "ангсоц" вельгли рэп'юнэлдстичниП: бо;:;ев!лля взага;п не

завжди icTepime, часом воно прибираетьоя в ctyBopi рац1онал!отич-ni шаги. По31ТТИВiзм, - це, звичайно, не "ангсоц". Binbiue того, Bin поз1рно npoTiicToiTb BotaflKifi тотал1тарнп'1 i штучнIii м1фоло-rii, його мета - не закрШачення, а зв1лыюння людини. Хоча про Himne ii кажуть, що diu брав-участь у звшъненн} людини1, та питания лише в тому, в!д чого Bin люцину звпшшв ...

Люди, що вяякаюгь науку едино вгршш шлпхом тнтелектуально-го розвнтку, очевидно гадають, що наука може ii повинна окласги для нас {стяну картину свггу. Тим öinbiiie, що наука принципово в!дмовляегься в!д "оуб'екгивних омоц!й" i грунтуеться виключно на розум}. Але з'яоовуегься, що це не так. За Раооелом /\ э ним тут не можна не погодитись/, наука безоглядно п!длягае безк!неч-ному плину односпрпмовяного 'Мзичного часу, й тому "оам II метод не допуакэе повногэ й остаточного доказу"^. Рассел мае рацш, коли вбачас основу монизму й диалектики в почутт! любовь що зу-мовлюс сприйняття св1ту. Але йому здаеться, що саме почуття -ц?? первень абсолютно суб'ективниП, i в!н наполягае на "безособис-

Q

т¡он 1й незацпшвленостГ в п!знанн! овгту. Проге i Його концеп-ц!я /як } вся теч^я скептично! (üiлосо<ТтiI/ також.грунтуеться на почутт!, тальки на почутт} недов!р'л до людини П cBiry. I якщо вже говорити про в!дм!нний чуттевиИ "першсруш!й" диалектики й окептицизму, то думка Достоевського про то, що краса врятуе св1т, б найточн1Шим i найтверез ¡шим визначенням Bipnoro ii надежного розвитку людського шляху, основаного но почутт! краси й rapMOHiii-но*1 едност! ов!топорядку.

1 Див.: Я к о в. л е в A.A. Предисловие //Сумерки б о -г о в. - М., 1989. - С.16.

2 Р а о с е л Б. Почему я не христианин. - И., 1907. - С.135.

3 Там же. - С.49.

"Об'ективнтть", як II розум!ють у оц!внтизм|, не е оинон!-мом {стинноот! /аб'оолютну 1отину Расоел заперечуе гак же категорично, як 1 Шцше/, а окор!ше е вираженням позалюдськост1 й не-людоькоот! /якщо вже поптулюеться !мморал1зм - вморал!зм науки/ нашого знания. Не варто ошукуватиоя таким роэум1нншл "об'вктив- -ноет!" Я тоц1, коли ми визначаемо овою позиц!ю в контекот! оучао-них ф!лолог1чних дискуоШ про оутн}оть нови взагпл1 й поетично! мови зокрема.'Тим б!льше, що "чиота наука", основана на оуто ем-П1ричних началах, як I Шцще.чи згадуваний Сайм, перебувае в опо-зицИ до реал!зовано1 в мов! природно1 людоько! ов}домоот1.

Критика формал¡отично! л1нгв1отики,зд1йснена О.Лооевимг'', дае змогу порушити лише деяк! тенденцП в розвитку оучасно! л!н-гв!отики, передуо!м проблему однозначност1 олова. Це фантастич-не прагнення визнати реальне ¡снування однозначност! пов'язане, зокрема,' з 1менем Гегеля, який нав!ть оимвол зводив до "простого знаку" з його ц|лком одиничним значениям 1 для якого нав!ть притча "уявляетьая чимооь придумании для даного випадку, «имооь

одиничним, котре явно оамо по соб}, оок1льки само приводить 1з

о

ообою омиол . Але ж нав1ть 1 науковий термШ е контекотуальним ! тому не може бути однозначним. "Закон не може бути точним, -писав з цього приводу А.Ейнштейн, - хоч би тому, що поняття, за допомогою яких ми його формулюемо, можуть розвиватиоя 1 в

гэ

майбутньому виявитися недосгатн1ми" . Та й загальноприйнятий ре-лятнв1зм науково! ¡стини сам по ооб} оуперечить уявленню про од-нозначн1оть паукового терм!ну.

1 Див.: Лосев А.Ф. Языковая структура. - М., 1983.

2 Г е г е л ь. Эстетика: В 4-х т. - М., 1969. - Т.2.'- С.18.

ЗЭйн штейн А. Собр. ооч: В 4-х т. - М., 1967. - Т.4. -С.143.

- 1'1 -

На ц!11 гНдстав! в дисергацП запаречуеться оем!отичне уяв-лення про "однозначн!оть наукових терглШв" /ТО.Борсв1/, а тако:к той л 1нгв1стич!шП екстрсглГзм, зг!дно з якшл визначосться ¡ону-. па'пш "п1д-мопи" т 1еI чи т!в! науки як "р!зновиду зпгалыюна-родпо! мови"". .. •

На п!датав! (шал!зу основоположень «,ункц1о1шлыю1 стил!сти-ки в робот! дал! з'ясовустьоя прягла залежи1оть останнъо1 в!д скептичного ов!тг>гляд.у, вт!леного в гегел¡вськопу !деал!зм1, з одного боку, 1 в позитшистаькШ л!нгв1отиц1, з другого. В обох лииадкзх лгадину в нронво! п!знажш в!дсупуто, ! лишастьоя або якеоь порожне й' позпкиттпве Ноняття, або охолаотична схематиза-И1Я "очшцених" в!д дом!шки почуття безособист!сних "наукових плосторежень". Саме п.остульованип скептицизмом розпад людсько! осоОиотост! на оулрогивн! один одному почуття и розум закладено у фундамент ф!лолог!чного формализму.

Анлл!з погляд!п на шву О.Потеби! Я О.Лооева змушуе коиота-• тувяти, ню уоуненнп людшш в формул! "д!Гшн!ить - мова" стано-впть основу скептично! философП I що тглыш формула "д!йсн!оть -людина - мова" передбачав повну свободу мовного вираження.вумовлену р!еноман!тн!отю розугл!ння люднною д1Поност! та II свободою !нтер-нретацН ц!е! д!йоност!. Оск!льки ж, за в!рним визизченням Канта, закон свободи е моралышй закон , ми й наполягаемо тут на отико-еотетичн!й едност! мови та ов] домости

I тому, ввакасмо, омисл ф!лолог!чно! роботи - не в безконеч-н!й охемопобудов! в 1ы'я "оистемов!р'я" /II. Флоре не ышп/, о в п!з-

I Т е о р и я, школы, концепции. - М., 1986. - С.27.

2Бчдагов Р.А. Писатели о языке и язик писателей. -1934. - С.33.

3 Див.: К я и т Т. Соч. в 6-ти т.' - Т.4/1/. - С.457.

наши й творчому перотворзнн! навколишньо! реальности на оанов! етико-естетично! сутност1 людоького "Я" в його оправ?кпьому природному зв'язку з ¡ншими людьми 1 во1м ов!том. Мо:шга!сть ц!е! $1лолог1чно! д!яльност1 закладена в д1алектнчн!/ф!лоаоф!5 мови як ф 1ЛософI! людськоI ов^омоотк

У другому роздгл! - "Поегична мова та п мелод1я" - йдзтьоя про методолог1ЧНI основи л¡тературоэнавчого анал!зу В1рша й до-ол1джуеться теор!я мелодП в1рша, а також методика анал!зу пое-тично! мови з погляду п ог.шолодинам1чного розвитку.

У § I "Про смиол ф!лолог!чногэ анал!зу художньо! л}тератури" констатуеться, що р!зне розумШня ф!лологамисмислу свое'1 д1лльност1 зумовлюе й р!зну методолог1ю !х робота, а це призводить до необ-х1дност1 пояснит, то склацае для нао омиол л¡тературознавчого анал1зу поетично! мови.

У 20-1 роки у формал!о?1в м!оце позажиттево! аботрзкцП "примату зм1сту над формою", що походить з Гегеля, пссига не менш позажиттева абстракция оречевленого слова. Опредмечугэння олова /"Слово - р'т"^/ прпзволо,в свою чергу, до розробки методики виявлення р!зних тип¡в комб¡наторики статичних композиц!й-них олемент!в художньо! л!тератури. Звщси мимов1льне повторения В.Шкловськшл,пор!вняння мови з шахами /Ф. де Соооюр/, т!льки росШсышй ф!лолог пор!внюе з грою. в шахи д1ю Л1тературного тво- 4 ру~. Але таке зведения художньо! творчоот! до дискретних ! само-цостатн!х елемент1Б тексту як рач! й зумионе 1гн0рування особио-тост!, св1Т0гляду й мети гавгорэ мае п!д ообою ц1лком уав!домлену позитив!отоьку основу /про що прямо говорив у 1926'р. Б.Ейхен-

1 Ш к л о в с к и й В,Б. 0 теории прозы. - Г.!., 193?. - С.37.

2 Див.: С о о с ю р Ф. Труди по язнкознашш^.- М., 1377. - .

С.120-122. Шкловский В.Б. Цит.праця. - С .379.

баум1/. Оотонне виявлле, эокрема, "оп}лышй кор{нь" форг.юл 1отич-ного.л!тературознавотва з ф!лолог1чиого KOHuennieio В.Виноградова, що оправила чималий вплив на розвиток л inrn i с тики ¡1 методики ви-кладання мов.

Методолог 1л формалiзму, не враховугочи реального контексту того чи того факту лп'ературп, п1цм1нювала його контекстом оконструйовшш! теорП, шо в!дмежувплося Bifl будь-якого оп{впе-реживання Й сп!пчуттл як начал пршщипово ненаукових. У л!тера-турознавствi в1«буваеться пряма п 1цм!на художнього твору pauio-иал!стичнт.1 трактатом про цей тв1р,.якиП i ставав самоц!ллю "науки про л1терптуру".Подолчння основних постулат!в роЫВського формвл1ему "зеередини" повертае (НлологЬо до принципу дов}р>я i до ов!ту, I до матер!алу доол!джсиня. В словах В.Шкловоького "шлях розум!н-

о

ня миотецгва - пгзпання життл"" п1дозр!л¡сть скептицизму эм}нк>-етьоя усв1домленням позигивних основ реальност!, то оточуе ф!ло-лога. А водночао ! омисл ф1лолог!чно! роботи но зводиться до при-родничо-наукового глумачзння "точностГ, набувае характеру без-пооереднього д!алогу з митцем I,яоноз читачем, упод!бнюетьсядо ро-л1 хору в античнШ трагедП.

Цей параграф завершуеться анал!зом л!тературознавчо! концен-ц!1 М.БахПна, в якого олушна критика формал¡зму /в 1924 р./ й структуралiзму /в 70-т! рр./ за депероонал1зац1ю й панлог13м у мегодологП поеднуеться з Tie! ж деперсонал1зйЦ{сю, але вже не на piBHl тексту, а на р!вн! д!алогу. який, на думку вченого, проймае вое наше життя.

Внасл1док загальнолюдоько! /морально.-естетично1/ природи мови

1 Див.: Эйхенбаум Б.М. О литературе. - Ы., 1987. -С.379.

2 Ш к л о в о к и й В.Б. Цит. праця. - С.118.

об'екгом досл1джання не може бути художн!й текот як узята в аб-отрагованост1 в{д люцшш 1 ц¡нн!оно! характеристики ов!ту само-доотатня "оловеона структура""'; як аботрагована в!д автора "р!ч": природа мовн чинить спротив будь-якШ операцП знелюцнення; об'ектом л!тературознаватва в1дтак може бути "'льки'життя, що його фЬчолог осмиолюе в своему компетентному д|алоз! з митцем до загальнолюдоьких оонов ового "Я", вт]леного в миотецтв! слова. Не менторська укавка ! не бухгалтероький обл(к, а оправж-ня оп!втворч{оть Ф1лолога й художника, яка розширюе й поглиблюе оферу впливу лк'ератури, дае п!дстави об'ективноот! ф!лолог!ч-ноТроботи. Але рб'ективн1оть та 1отина дан1 не в неможливому аботрагуванн! людшш в!д оамо! оебе, а в доланн1 нею оуб'ектив-но-зовн!шн!х стор!н влаоно! особистоот!, коли реал!зуетьоя II духовне оамоатояння, а отасе, й розум1шш нею пшшх людей, життя й ц!лого ов!ту.

Уое оказане вшце конкретизуетьоя в}дпов1дно до завдань ди-оертацН в § 2 "Про розум!ння поезИ та про об'ективн!оть Ф1ло-лоНчного анал!зу в!ршовано! мови". Як олушно зауважив М.Бахт1н, принцип п1дозр!лоот! передбачае "паопортизац{ю" текот1в, прин-цив дов!р*я - розум{ння текот!в. Але перший принцип е принципом окептично! ф1лооофН. Нам, отже, ол1д прийняти принцип дов1ри й виоловити овое отавлення до герменевтично! проблематики. В робо-т{ детально анал1зуеться коментар А.Ракитова до найб!льш концен-трованого викладу Ф.Шлейермахером ово!х погляд1в I робитьоя вио-новок про те, що Д1алектика як метод мислення зумовлюе й буквально проПмяе вою герменевтичну теорш нгмецького ф!лйаофа. Цей вза-емозв'язок герменевтики й д!алектики.е н}чим {наш, як теоретич-

I В и и о г р а дов В.В. О художоотвенной прозе. - М.-Л., 1930. - С.28.

ним в(дбпттям взаемозв'язку розуг.п'пня й ш'знания, як1 но перебу-воють в опоэицИ одни до одного, ani в як Hi би то не було меха-и 1чпiii оуборлпнацП, а е, по сут1, позначенням единого процеоу п1эипш1я ¡отппи, але з корекц1ею чи то на антрополог 1чний бik конкретного знания /герпено-втикэ/, чи то на узагэльпен1 пршщи-гш знания як такого i на uinicny картину сшту /д!электика/. Ро-зум1шш топоту та кого автора неылпуче е й п¡знаниям вт^лено! в цьому такст 1 жипо! реальности

Сыисл поэтичного тгору особист icmrii, зле сама особистсгь людпни неповторно всесв1тня, тому й визначс1псть сшслу Bipnia п1для1'ас розвитку, ан1ск!льки не втрячаючи при цьому свое! виз-ночеиооть Наше безносередне, п'пототично-дпвиштпгне рззум}ннл поетичного тексту попертас нас до основи особистосг! його автора ! до глибишшх шзр!в нашо! особистоот!, i це проншшепня в суть тексту е водночас i нашим п¡знаниям взаемозв'язку людини й ов!ту в тому його иим1р! й у тому його аспект), який представлений цим художн1м тг.ором. Проте отуп!пъ такого проннкнення може бути р|зним, i в усякому paai /оскЬчыш пронес розуг.Ниня не зво-дигься до статики абсолюту/ зэвжди е мо;;слнв1сть зрозум!ти щось глибше ! в ¡нших aconiatiiBtinx зв'язках; Ф1Лолог}чшгй анализ пое-тично! мови й покликаниП виявитн псвну характерну визночс-н!сть омислу того чи того твору, або шляху iioro герменевтнчно обгрунтованого прочитапня, яким тке екорногаглся вцулшшпЧ чн-тач.

Показово, що оаме на романгичнш гермеиевтиц1 ii на д!алек-тичн}й ф!лоооф 1 i взагал! було засноване й почастп набуло свого розвитку в}тчизняне в!ршознавство. Йцетьсл про студi! Л.Белого, почат! те в першому цесятир!чч1 столгття й заверыэн1 книжкою "Ритм кок диалектика", cepieio лекций та доповщей, виголошених

Г

ним в р!з:тх наукових товариотвах, та рПГОые досл1дж:зшм Б.Нав-роцького "Мова та поез1я". Проанал{зований в ройотI ряд в!ршо-знавчих допов1дей А.Белого 20-х рок)в цае змогу д{йти вионовку про безумовну илгдншть його методолог!!.

У § 3 "Звук 1 ритм" з'ясовуетъоя характер вживания олова "музика" отооовно твор1в оловеоного мнотоцтЕа. Биявляетьоя, що в ов1домоот1 поет¡в /наприклад, Франка, Блока/ I музикант!в /на-приклац, Лиаешш, Асаф'ева/ "музика в!рша" - це не просто оперта на аналог!! милозвучна метафора; музика гут не що ¡пше, як омислотворне, орган ¡зоване звучания пай довершенного музичного Ьютрументу - людоького голосу. М!ж тш.1 оп1льн!оть матор!ольно! оонови людоько! мови й музики - звуку, хоча й не викликала н!коли оумн!в1в, вле трактувалаоя далеко нооднаково.

ХудожнШ ов1домоот! /тобто, ов1домоот! поета та його читача в момент безпооероднього оприймання в!рш!в/ влаотивий глибокий оинтез омиолу й "чутгевого матер1алу".

Говорячи про музикалыНоть поезП, мають на уваз1 звг-чайно ритм, метр, ал!терац!ю, аоонанои, риму. I.Франко говорить у цьо-му зв'язку й про ыузикальну образншгь та музикальну символ ¡ку. Проте ил оимвол1ка, викликавчи асоц1ац1ю реального звучания, оа-ма не с реалышгл звучаниям. Образ дзюркотливого отрумка, без аум-н!ву, впкличе в нао звуков! аооц!ацП, але реально звучать лише олова "дзюркотливий" 1 "струнок"..Таким чином, музикальна образ-н1сть лише опоаередковано входить у сферу музики поетично! мови, на вщ.ниу в!д ритму, метра, ааонано1в } рими, як1 мають до на-шо! теми найбззпосеродн1ше вшюшення. 'Гут зауважшло: коли метр виражае законом¡рн1сть коливання о или звуку на икладовому рIвн 1, то в алIтероцIт, ооопансах 1 рим1 лт!ленэ теглбральну забарвле-н!оть поезЛ.

Як 1 в музичному миотецтв!, тембр у. поезН - це забпрвлен!оть звуку, тобто оаме те, що перебувае н!би на поверхн! звучания, йо-го (|'ункц|я о виклгачно вежливою: саме тембр зумовлюс члппопод1ль-н!сть, а в1дтпк ! оомислен1сть людського мовлеиня. ПоетичнН! мо-в!, як.) ыов! взагал!,- влясТина р1зпома1Птн1сть тембру. Еотетпч-на значпм!оть звукового повтору /пл1герацМ, аоонаноу, рими/ 1 можлииа як порушения цтсз1 эпично! ргзномангтно'стг. Але звуковий повтор, звнчайно, по може внт1С1Шти р1знопа1Нтност1 тембру: тоц! втрачалась бп и¡дмIни1пть зпук{в, тобто тагпл1 неможливою б стала мова. Звукори!! повтор тому Я отанэвить лише тендонц1ю до ун1-Ф1кац1! тембру. Очевидно, протз, що ця теицепц1я не може бути основою всIеI звуково! орган!зацП поезП хоча б тому, що дотич-на не до рс!х, а лише до окремнх звук1в поетично! мови.

Злачно ун1вороальи!ишм началом, ан!ж тембр, у в!рш! може вважатиоя динам1кв звучания, яка на о«ледовому р!вн! е досить в!днооною: 1 хорей, 1 ямб, 1 трискладов1 розм!ри, в!дбиваючи за-коном!рн!оть повторения в рядку наголошоного голосного, принци-пово 1гнорують звучания приголосних. Це обмеження вочевидъ випли-вае з приховано! апологН м!ж поезтею то музикэю. Адяе голосний у людоькШ мавленн! - основа вокалу,цього оортут музикального ми-отецтва. На недостатн!оть метра в пошуках ун!версального звукового начала в1рша вказуе, зокрема, В.Т.Шаламов у так!й парадоксальна, на наш погляд, думц!: "Для рос Шського в1ршування важ-ливими е т!лыш приголосп! букви, 1х поеднання й групування ..." Але якщо в мов! опочатку абсолютизуються ! протиставляються го-Лоон! й приголоон!, а пот!м, отооовно поезп, впключяеться значения то голосник, то приголосних, це перс,пусти руПну'с роэумтн--ня природно! цШсност! людського мовлення. Кр1м того, г!поота-зуючи окромий звук, чи групу звуктв, ми позбовлясмо ыову !1 руху

й розвитку, зводимо живий процео до диократних, ататичних еле-мент!в, у той чао як людо'ьке мовлення - це едшшй процео звук!в, единий плиц думок 1 почутт1в.

Сприймання метра"як чогооь абстрактного й неживого, що око-вуе овободу оргаюзацП поетично! нови, привело в в1ршознавч1й концепцП, наприклад, А.Белого^до протиотавлення метра 'ритмов!. Але р!ч у т!м, що ово! пошуки ритму А.Белий проводить у кадрах того ж метра, адже пунктом в1дл!ку в його. концепцП олужить мет-рична м!ра - о топа. Його ритм оправд! не залежить в!д метра в тому розумПш!, що тут не мае значения - ямбом чи ам^1брах1ем написаний в1рш, але цей ритм вое ж не виходить пова иеж1 ыетрично-го принципу анал1зу в!рша, який, враховуючи силу звучания голоо-ного, н!чого не може оказати щодо приголооних. Прихована анало-г!я звучания голоаних 1 музикалыш! мелодП присутня, таким чином, 1 в книз! "Ритм как диалектика" А.Белого.

Проанал!зувавши ряд в!домих визначень 'ритму , дисертенг обстоюе думку про визначення ритму як повторения сп!вм'рних одиниць. Виявляетьоя, що повторения не е таким проотим. його смиол, а, от;ке, за нашим визначенням, ! омиол ритму, в тому, щоб в!докремити потр!бний елемент !з загального потоку часу !, исключивши, таким чином, механ1зми пам'ят! людини, отворити худож-ню цШоть. Тим-то ритм е ун1вероальним принципом орган!зац!1 будь-якого матер1алу.

Але, кр!м ун(вероального принципу орга1пзацП, ол!д визначи-ти й те, що ортаизуетьая, тобто визначити ун1взроальний "матер!-ал" поазП. Таким матер|алом ол!д, звичайно, визнати звук. I ал!те-рацП з асонансами, ! характер чергуввнняцпголошених твненаголошених оклад1В, тобто метрика, - все це стооуетьоя оаме звучания поетично! мови. Тому гулком лог!чним е намагання вивчати вимовлений в!рш.

Однак не сл!д спиратиоя виключно на прочиташш в!рша, ооноване на iiiryinll читця: щоб прийти до об'ектпвних висновкгв, треба виходити 1з самого тексту. При цьому слш врпховувати не одн! голоси) чи приголоон1 а весь ритг.Нчно оргшизований плин мовлення. Як:цо музикплыш мелоц!я внмагвс виключио в!дкритого звучания, Bifl-noBii;noro n мои! звучанию голоспого, то мелод!я в!рша повинна окладатион в моллснн! Í3 звучания вс1х звукíb мови, з единого реально чутного П сприйыаного потоку.

Про методику виявлсння молод!! Bipma як мэтер!алу л!терату-рознапчого анальзу йдоться в § 4 "Ыолод1я". 'Гут одразу ж уточню-еться поняття "мелод!я", яко, з музично! точки зору, становить "поступальний пух rouin", I оскшькп сам тон - не не що !нше, як "звук певно! виооги"*, то глелод!« i е сп !вв1дношенням звук ¡в з погляду ixiiboi лисотн.

Що ж цэ людоького повлешш, то тут глелод!я трздицшно зв'я-зустьоя з рэзширеннчм д lana зону звучания голоспого, тэбто з 1н-tohbuígio. Але за целыми експерпминталыю! гопотики властива роз-гловноыу мовлонню ¡UTOHanin здзтна п1цвнщнти або понизити висоту ■ звуку лише на два-три ¡нтервпли^. Само но обможения рШуче долас музикальна мелод1я, якп народилася з гпдкрнтого звучания голоспого. Мелодгя ж в i ршп не може склодатися лише ¡з звучания голосних, нев!домо як псреокакуючи через б1льиисть звук!в мови /тобто через приголоон!/, грунтуетьоя вона на вс!х бзз винятку звуках. Во! звуки мови 3 погляду зб1льш0ш1я íxhbol звучное tí Д.Блум1'!лд/ отановлять "природний ряд", ! usíi ряд в слою чергу глокнэ поц!ли-ти на к!лька р!вн!в звучноот!. Якщо "звучнгсть" - це "чуипсть

1 А о а Л ь е в Б.В. Путеводитель по концертом. --W., 1978. -С.81, 153.

2 Див.: Ч е р е м и о и н а Н.В. Русская интонация: поэзия, проза, разговорная речь. - i.¡., 1982. - С. 12.

звука на б!льау чи метлу в!дотзнь" /при однвковШ сил! голосу/1, то оаме звучн!оть I в сила звука, дана в самШ лов!. Водночао

о ^

0 ила звуков людоыс!й мои! зявжди пов*язана з його висотою : чнм сильн!ший звук, тин вш вищий. Отож, посл!доенэ зм!на сили звучания е воцночас ! зм!ною висоти звучания, гобто н!чим ¡ншим, як в1ршовою мелод!сю.

Под!ливши "прпродний ряд" наростання звучност! в!д. глухого проривного ' до наголошеного голо'сного на групи в поряд-

ку зрэстання !хньо! звучност!, одержимо змогу надзти 1м в!дпов!д-них чиолових екв¡валент!в, причому тут сл!д врахурдти гакож ! значения паузи. 0ск1льки людоысе мовлення - це пот!к звучания, а водночао ! "ц!лком певний пот!к людсько! ов!домоог!" ,• го пауза отановить необх!днкй елемент цього потоку з погляду ! Фонетики ! семантики. До того ж чнм б!льшэ пауз у в!рш!, тим значШиов е роль кожно! з них, ! ця обставила мусить позначитися на наиому анал!з1.

Отже, ми п¡д!Пшли до опису методики, покликано! вияеити мело-д!га В1рша як Гюго ун!версальну характеристику, яка складасться !з звучания во!х зиук1п поетичио! мови й пауз. Передус!м кожнпЧ з В1Докремлеппх груп, а також поуз1, надаемо члеловий екп!валенг у

А

порядку зросганпя звучност!: "-1" - пауза; "2" - н.т.к.ф ; "3" -и, щ,ч,ц,с,х; "4" - г,б,д,з,ж; "5" - р,л,м,н,в,й; "6" - ненаголо- • тений голосний; "7" - нзголошений голоспий.

Прцйнявши за основу-с!м р!вн!в звучност!, легко гложемо визнв-чити й загалышй р1вень звучност! кожного в!рша: це не що !нше,

1 Л х м а н о в а О.С. Словарь лингвистических терминов. - М., 1966. - С.153,403.

2 Див.: Ч е р е м и с и н а II.В. Циг. прзця. - С.ИЗ,116,158.

3 Л о с'е в Л.Ф. Знак. Символ. 1.№. - М., 1982. - С.459.

4 Тут I дол! маегло на у лаз! водночао тверд! й м'як! прпголоон!,

ТОбгО П-П1, Т-.Т" ТО'ЦО.

як передне арифметичне вIд оуми чиолових позначень звучност! й

загально! к!лькоог! звук!в у рядку:

Пора, мой • друг, пора! покоя сердце прооит

12657 565 457211 265711 262Г756 37536 251736211

Виключаючи паузи /%"/, маемо: 151

- = 4,72

.32

Проте ол1д врахувати й значения паузи. Тривал!сть 51 у в!р-ш! може бути р1зною, ! треба на це зважати, тим б!льше, що до- . оить часто, як ! в цьому приклад!, вона визначаетьоя оинтаксич-но. Припускаемо, що в розташуванн! пауз може проявитися 1 певно-го роду оуб»ективн!оть досл!дника, що залежить од його безпоое-реднього прочитання тексту, але ця оуб'ективн 1огь торкнетьоя т!ль-ки оинтакоично немотивованих пауз, чи !хньо! тривалост! довготи, тому на тл! об'ективних даних, як! залежать од р!вня звучност! вс!х звук!в рядка, ця оуб»ективн1ать виявитьоя м!н!мальною ! не викривить загально! картини. 1нша р!ч, коли б ми взялиоя врахо-вувати сильний ! слабкий наголоо: тут мало допом1г би "об'ектив-ний" оинтакоис. Числове вираженкя паузи бачимо в оередньому ариф-мэтичному в!д оуми загально! к1лькост1 пауз ! оуми голосних та приголооних в !х реальному звучанн!. В нашому приклад!, отже, "поправка на паузу" окладе ^г? = одиниц! звучност!. Загаль-ний р!вень звучност! /= висоти/ рядка, таким чином, окладае ви-'раз: 4,72 + 0,19 = 4,91. I ще: кожний в!рш, строфа чи II граф!ч-на розбивка на початку передбачають паузу - перший помах дириген-тсько! палички, момент настрою на звучания поетично! нови, тому наш чиоловий запио пушк!нського рядка й почався з Ч".

Зрозум!ло, що^знаючи звучн!оть кожного .рядка, легко визна-чити оередн1й р!вень звучност! всього твору: це середне арифметичне в!д,суми чиолових значень звучност! кожного рядка й загаль-

но! к!лькост! ряцк!в у в!рш!. Ооь розрахунок р!вня звучноот! олаветного в!рша Пушк!на:

Пора, мой лруг, пора! покоя сердце просит 4,91 Летят за днями дни, и кажднй час уносит • 5,00 Чаотичку бития, а мн о тобой вдвоем 1,83-

Предполагаем жить, и глядь - как раз умрем. 4,84 На свете счастья нет, но есть покой и воля, 4,81 Давно завидная мечтается мне доля - ' 5,27

Давно, усталий раб, замыслил я побег 5,00

В обитель дальную трудов и чиотнх нег. , 4^83

Середн!й р!вень звучност! в!рша дор!внюе: /4,91 + 5,00 + + 4,83 + 4,84 + 4,81 + 5,27 + 5,00 + 4,83/ : 8 = 4,94. Це ! е пункт в ¡ал !ку, необхшСип для начгаго анал!зу. Але анал!з твору, зверненого водночас 1 до розуму, й до почуття людшш, не може !гиорувати чуттеве оприйняття як таке. Тому мелод!я в!рша повинна набути при анал1з! тако! форма, яка б сприймалася не аМлыш розумом, а й почуттям.

Ця (Т^орма - диокретний граф!к усього твору, побудований на основ! числовпх еквтваленттв р!вня научност!. /= висоти/ кожного в!рша. |".;елод!я, таким чином, набувае нзобх(дно! й приступно! чут-тевому сприйнлгтю просторово-часово! характеристики, 1 ми маемо-змогу безпосерэдньо сп!вв!дносити динам!ку р!вня звучност! й семантику художпього тексту. Сп!вв!цнесення цих двох компонент!в веде до поглнблення розумМшя ст.шслу твору.

Детальний анал!з композицН наведепого в!рша Пушк!на ! по-т!м кожного Лого рядка у зв'язку з рухом мелодН в!рша1 дозволяе д!Пти висновку, чю перед нами зово!м не елег!я. Павпаки, потаем-

I 3 копкретним внал!зом цього та !нших в!рш1в, наведених у другому розд¡л ггажна ознайомитися також у кн.: Бураго С.Б. пузика поэтической речи. - К., 1980.

нпй i даний читачев! в безиосередньому чугтсвому сприйнятт1 рух Bipma - це рух дедал1 б^льшо! емоцшно! наповненост1, чоиу шл-коы в1дпо]идае г.;елоц!я i що цшсом в1дгюв1дае також смислу гво-ру. Сгосовно ж само! мелоцП Bipma, то воиа нерозривна в згстав-леши з еноцпшо-омислоЕ'ою cyruicTio поезп, a !î вняв га анал1з набувае опислу виключно в безиосередньому зв'язку ¡з семантикою текоту.

Розглядэючи приклад з (сианоько! поезiï /"«.д.-и^то " Ф.-Г. Лорки/, внявляеыо ту ж законом1р|псть - сп'1вв!днэсен1сгь м!к ру-хом мелодП Bipma й семантикою поетично! мови. Тут звзртаемо упогу ще на один смислотворний Фактор внутршньо! мелодН Bipma, _ „g контрастщсть р}вня зпучноот! рядкт. тобто пере xi д в!ц пов-нозвуччя до приглушеностi Г: навлеки. Pi3KicTb такого переходу створюе внутр¡шип напругу поетично! мови. Маючи числовий екв1-валент р}вня звучное^ кожного рядка, можемо легко визначити й екв}валент piBim !хньо! контрастностиякий виявиться pîbhhm pi3-Hiini числових екв1палент1в звучноот1 рящив.

Дал! йце мелодико-оемантичний аналтз Bipma У.Блейка "Sorig " /германська група мов/, якпй дас змогу дШти загалыюго вионов-ку: наш график цшком може застосовуватися для анал!зу мелодп украпюького, pooiiicbKoro, !опаноького та англпйського Bipma,

ми виявляемо загальн! тенденцН вiuriOBiдностi м|ж piBHeM звуч-Hoori й смислом твору. У високому звучвннi Bipma проявляться його емоц1йна в i дк рит ic ть, на середньому р î вн i звучания розтэшо-BaHi елементи, найважлшзш! в тематичному вiunouicnn!»нпапаки,глухо заучить те, що позначене емоцШюю скупстю. Причому в кожному окремому випадку мелодпчний рисунок досить. pi3nor.aniтний, 1 його анализ е анал}зом В1дпов}дност} мелодп й семантики текоту.

Маемо, отже, конкретно ышвлену д!электпчпу едгПсть 3Micry й <Т>ор-ми поетпчпого твору. KpiM того,. враховугачи баз винятку во! звуки моей, а також паузи ii няголоси, наш граф i к виявляе те ун1версаль-не начало музикальпо! opmniзпц!I nipnia, яке е однаяово хврзктэр-ниг.1 для поезП, отворено! рiзишли европеНськими моваг.ш. :

У § 5 "Музика i омпол л ¡рпчного твэру" поиэрэцпя хароктерис-тика мелодП в!ршз одержуе свое п1дтворд;;;ення й розвиток. Наспм-перед стас ясно, -до уоунення автора як реально! лвдсько! особис-тостi /в комп'ютермих Bipuiax7, когрз резл!зуе в мов! сво! думки й почуття.е водночвс i в^иценням. медодП в!ршо,яку слухом сприйняти неможливо .1 грпф!чне воброяення i"i в1дбивсе,влвсне, це беоглувдл.

Виявляеться, таким чином, :цо мелод)я в!ршз двоб!чно-Зв,яза-на Í3 семантикою твору: вона безумовно с смислотторпим фактором, який спри:;маеться й ^ункц!онус, тобто стае мелодией як такою ттль-• ки за наявносп семзнтично зв'язного тексту. На пiдизердоения сказаного анал!зуетьоя невеликий уривок з !спансько1 народно! пое- г зП ХУ1 от.

13ip:u i.l.Лермонтова "П скучно и грустно, и некому руку подать ..." нэ наломить до якпхось загадкових TBopin, i ця iioro загальнозрозумЫсть дае змсгу пцльн!ше придивитнея до законом!р-hoctí мелодичного розвитку у зв'язку iз семантикою тексту. I тут ' аиал!з виявиюс повну в!дпов!дн!огь illa ивлод|его Bipma та floro емоцíííhíim розвитком i загальним смислом. Взагал!.в лipimi, де концентрация поетично! дУмки при невеликому обсяз! сягае апогея, мелод!я поетично! мог.и нзйт1онше зв'язана з емотпйно-смисловою насичен1стю кожного рядка.

Луже характерною в поведьчка мелодично! л íhгI i в inaiíi еле-ril Лермонтова - "Утес". Ясно, и;о при а па л i з i Л1рики доцьчьно не плъки п0р1впювзтл pir-ень звучное?! окремпх рядк i в з !хньой се-

мантикою, сл i д також враховувати загальний рух мелод!! Bipuia, зiaтавнии 13 загальшш характером розвитку поетично! думки та образу. Кр1м того, взаемозв'язок звучания й значения в поезН зовоШ не виключае й руху "в 1ц музики до слова", - вш е вельми характерним не т!льки для Лермонтова i не т1льки для л1рики форми, про що йдегься в третьому роздал! роботи.

Анал13 вip^a Т.Шевченка "Не тополю високую ..." виявляе його граничну психолог¡чну доотов ipn ¡сть, яка зумовлена взаемозв'язком yofx KOMrioHeHiiB поетично! мови. Тут уое: мелодия, образн{сть, граматика, - взаемозв'язане й значиме. I значения музики Bipuia тод! отае зрозум!лим, коли виявляемо !1 зв'язок з 1ншигли компонентами поетично! мови.

ч

Стосуегьоя це й виразного за своею музикалыюю орган1зац1ею уривка з драми 0.Блока "Роза и Крест" - "Пеоня Гаэтана". Тут до-оконал1сть звуково! органiзац!I Bipuia виявляе себе вже на метрич-ному piBHi, де бачимо дивовижну 4iTKioTb й завершзн!оть рисунка кожно! отрофи. Ыетричний рисунок "Пеони Гаэтана" повною м!рою зм!отовний: р ньому в!дбилася сувора гармондя ов1ту.

Ритм перепаду звучноот1 у б ipiut /як i ритм наголошенодт! го-лооного, який виражений у метрик/ е ч!ткий ! також становить оми-слотворне начало в поезП. .,1злодико-семантичний анал!з дае змогу д!йти вионовку, що мелод1я Bipina веоь чао перебувае в точн!й в!д-jioBUnoori ¡з лекоичною оемантикою твору. Причому вона не "роз-фарбовуе" текст, а, навпаки, е на2безпооередн1шшл виявом того згу-отка творчо! енергП, або, як говорив Блок, "нервового клубка", котрий 1 реал!зуетьоя пот1м у поезП. Малод1я Bipuia тут макоималь-но насичуетьоя смиолом i, Bpemri рёшт, отае явоер1дним художШм символом, який здатний бути оправжн!м лейтмотивом твору.

При анал!з{ "Песни Гаэтана" врэховувався piBenb звучиостг ряд-

ка й р1вень звучност1 цгло! строфи. Але рядок не icHye окремо, BiH осмислюеться в контекстг целого i сам становить частину цього контексту для 1нших рядков. Тому найважлившим при ана-• Л1з! s знайти взаемозв'язок р1зних компонента i ргзних "масштабов" Bipma. Рядок здатний виразити яскраву емоцш чи поетич-ну думку, строфа - бгльш эагальну законом1рн1сть руху емоци та думки, а повне завершения одне й друге здобувае у творг як ц1лост1. Рядки сп1ввгдносяться м1ж собою г si строфами, строфи сп!вв1дносяться М1Ж собою, а все - 13 загальним звучаниям i смислом твору.

Це особливо очевидно на прикладг аналгэу Bipma К.Симонова "Иди меня, и я вернусь ..." i Bipma болгарського поета Димчо Дебелянова "Помниш ли, помниш ли тихия двор ...", де зустр{ча-емось i3 дивовижиою подЧбнгстю звучное^ окремих строф - при одночасноцу природному po3MaiTTi звучания окремих рядкгв. Але й в безпосередньому сприйнятт1 обидва цг поетичн! шедеври cniB-3By4Hi за единим пашвним у них почуттям молитви чи заклинания.

3 наведеного матергалу стае очеввдним, що р1вень звучнос-тг вгрша сп1вв1дноситься з еммцйно-смисловою наповненгстю рядка, строфи й усього твору. Разом .3 тим, будучи смислотворним фактором, мелод1я вгдгграе в поезп i важливу композгадгйну роль-. Це пгдтверджуеться, зокрема, аналгзом Bipma С.Т.Кольр{джа "Phantom" i Bipma Rniceo fliero "Entr L.'iter.fin Ins tolas escog Idas.'.',

Композицхйна чх'Лйсть Bipma, будучи ясною сама по co6i, у Bipmi Лес! Укра!нки "Ви щасливь пречист!i 3opi ...".' зумов-лена не тоьки будовою кожно! строфи, а й поеднанням строф, що повною Mipora вгдбиваеться також i в графщ1 розвитку мелодп

Bipma.

Велику роль композиц1йна значимгсть ыелодн вхрша вадграе в Л1риц1 С.Тютчева. Знову к таки, як показуц аналгз В1рша "Восток белел. Ладья катилась ...", безпосередне сприйняття тют-чевських в1рш!в грунтуеться не Т1льки на лексико-семантичному паралелгзьп будови строфи: музика поетично! ыови повол{, але владно формуе те вгдчуття композицхйнох ч:!ткост1 й ц1л!сност1, без яких поез1я Тютчева була б неможливою.

"Мелодичний" анал13 другого тютчевського В1рша "Певучесть есть в морских волнах" дав змогу звернутися також I до тексто-лог1чно1.проблематики. Остаточний текст цього вгрша складаеть-ся, гадаемо, не з чотирьох, а з трьох строф: вхд четверто! строфи Тютчева зыусило в1дмоеитися те чуття смислово! й ыузикально! сп1вмгрност1, яке притаманне кожноцу справжньому поетов1.

Але якщо мелод1я вЧрша спхввщноситься з його композиц1ею I з його смислом, це не може не позначитися I на його поетично-му переклад!. В роботг аналхзуеться вгрш Байрона та його переклади, з.роблен1 Тютчевим /"Как медлит путника вниманье ..."/ х Лермонтовим /"Нет! - я не требую вниманья ..." та "Как одинокая гробница ..."/. Поргвняльний анал13 цих твор1в виявляе,- що змхна теми в1р;па Байрона веде Тютчева до повнох змгни характеру мелодичною розвитку поетичнот' мови й навпаки: в ранньому та тзньому перекладах Лермонтова збережешю теми оригшалу вгдповгдае I схпльний з першоджерелом характер мелодичного розвитку, причому П13Н1Й вар1ант, будучи взгрцем пере-кладацького мистецтва, виявляе I власну лермонтовську поетичну манеру.

Порхвняльний мелодико-семантичний аналхз раннього ! П13-нього вархантхв вхрша А.Белого "Над травой мотылек ...", а та-

кож автокоментаря поета до переробки цього твору, дае шдста-ви д}йти висновку про хцлком усвхдомлений П1ДХ1Д художника до його "incтрументовки". Те ж можна сказати й про вгрш Мля-ковського, графхка яштх далеко не е форнзлышм прийомом.

Таким чином, не тчлькн з теоретичних засношав, а й-з ана-Л1зу ряду лгричних BipmiB рос1Йською, болгарськоэт, украшською, англ1Йською та 1спанською ионами, написаних рхэними псетамн i в pi3ni icTopH'ffli епохи, стае очев.идним, що piseHb зиучност! поетично! мови /мелоди вгршп/ - цё бвзумовне смиелотворне начало твору. Причому високий ргЕень звучност: нидповщае емоцхй-Н1Й в1Дкритост1 згрша, низький - емсщйтй лридавленостг, се-редшй - найбгльш нажливий з тематичного погляду. Крхм того, "ш.истовним" виявилися й загальний рух мелоди, i перепад рхв-ня звучност1 рядкгэ /нонтрастшсть звучания/, яки;'! шгражае сту-niiib внутршньо! нопруженост1 sipraa. Немалова.жно, що мелодх.я Bipina мае двсб1чний зв'язок з лексичним семантикою тексту: ме-лод1Я розкривас справжнз 'значения слова в ценному kohtgkcti, а семантика слова розкривас смисл мелодп.

Як .вагоме начало поетично! мови, мелодхл nipnn, виявленз за допомогою графхчного методу, дотикасться до проблем т'ексто-. логН та художнього перекладу. Адже поет, без всяких спецхаль-• них обчнслювань i грзфШв, усвгдомлено гпдходить до вхдчутно! йому мелодН oiptaa як до смнслотворного начала у властй поетич-

н1й tb0p40cti.

У третьому pooflifli роботи - "Смислотворна функхця молодii Qip;na i "велика форма" в поези" - зробленл спрсба застссувати наш граф1чяий метод до аналхзу двох славетних i "незрозумьчих" TDopi.4 - "Медного всадника" Пушкина та "Дзенадпятя" Блока.

§ I "Мелодхя, композищя I смисл поеми Пушкгна "Медный всадник" починаеться з виявлення трьох основних в л1тературо-знавствг п1дход!в до загального смислу твор1в: I. Петро Перший перемагае Свгенгя, г це справедливо, оск1льки загальнодержавнт гнтереси важливш1 за особист1 штереси дргбного службовця ; 2. Петро Перший перемагае бвгенхя, I це несправедливо, оскхль-ки деспотизм 1мператора зневажае ггдшсть I потреби просто! лю-дини ; 3. Пушкгн сшвчувае бвгенш I водночас визнае рацш за Петром: у поем1 вытворено об'ективну д!алектику розвитку 1сто-рП.

А водночас одностайно вианана . художня досконалгсть поеми, вгдчутне в шй вище натхнення поета чинять .спротив такоцу плю-рал1зь5у трактувань. 1нтерпретац1я поеыи, основана на врахуванш мелодг! вгрша як смислотворного начала художнього твор^ - це спроба знайти об'ективний шлях осягнення смислово? сут1 пуанансь-кого шедевра.

При вивченш мелод11 Л1ричного вгрша ми брали за основу шдрахунку рядок, потгм строфу, вважаючи, що строфа - не формальна метрична одиниця, а едшсть, яка зумовлюе певний етап смислового розвитку твору. Розглядаючи поему, ми неухильно йшли за авторською розбивкою твисту, - адже нщо в художньоцу творг на мае суто формального характеру.

Поск:льки кожна частина ыхстить р1зну к1льк1сть рядкгв, ввдстань, що п займають ргзн1 частини тексту на осп абсцис на-шого графгка, не однакова, а сшвм^рна з 1хн1М реальним обсягом. На граф1к нанесено одночасно чотири "масштаби" звучности поетич-ного тексту: I. Лгтя загального середнього ргвня звучност1 всього твору. 2. Лш1я середнього р!вня звучност1 кожно'1 з трьох

основних !1 частин. 3. Точки р1вня звучностг кожного з граф{чно вид1леного Пушкшим уривку в серединг трьох частин поеми I, нарешт1, 4. Точки, якг вгдповтдають р1вню эвучност1 пхдчастин тексту. В граф1ку не вгдбито звучнтсть кожного рядка поеми, як це було при аналгз1 невеликих в1рш1в г не Т1льки тому, що такий граф!к зайняв би коька сторшок. Р1ч у Т1м, що художня думка в поем1 об'емна I будь-який рядок сам по соб1 е менш эначимим, Н1ж у невеликому творЬ Проте це не означае, що до аналгзу не залучалися й окрем1 рядки твору, адже основою виявлення мело-дП в1рша лишаеться рядок, тобто, мппмально значила одиниця поетичного тексту.

Загальний рхвень звучност1 поеми вельми високий - 4,93, I тут шдтверджуеться наше безпосередне вхдчуття велико! емоцхй-но! насиченост! "Медного всадника". Анал1зуючи лгричш вгрцп, ми бачимо, що все наближене до середньо! лгнп загального р1в-ня звучност: твору виявлялося найб1льш значимим у тематичному вгдношенш. Ця закономгртсть зберггаеться г в поемг. На граф!-ку видно, що найбглыл повно тема "Медного всадника" розкрива-еться в Частинг П, вона лише на 0,01 звучить' пище реального середнього рхвня. На 0,03 виде середнього ргвня звучить Части- • на I, що говорить про !! велику емоцгйну В1дкрит1сть. Дал1 ВС1Х' частин поеми Б1Д !! "тематичного" р1вня звучност1 перебувае "Вступление" - воно на 0,С8 одиниць нижче вхд загального р1вня звучност1 поеми. "Вступление11, таким чином, нзйменш емоцтйна частина "Медного всадника". Взагалг, з погляду музикально! ком-позицг! "Вступление" явно протисто!ть решт1 тексту поеми. Час-тина I й Частина П дещо вили гдеального середнього р!вня звуч-ност! твору, а контраст !хньо! звучност: дорхвнюе всього 0,02

однницк "Вступление", иавпаки, звучить ннжче середнього р1вня, а контраст його звучностх, порхвняно з I I П Частиками, дор1в-нюе вхдповхдно 0,11 I 0,05 одишщх. Та недаремно ж це саме "Вступление" до поеми, - вже назва засЕХДчуе реально 1снуючу Ецдстань М1к идею частшюю та пышми.

"Вступление" до поеми, до речх, стало твердим горшком у трактувашп запального смислу твору: беопрецедентне в рос1йеь~ 1Ш! лхтератур1 славосл1в'я Петербургу рхэко контрастуе 13 змх-стом основного корпусу поеми. I це не порушус-еыисл0в01 Ц1ль-ност1 всього твору. В 1]уашЬюэнавств1 не раз укаэувалося на "прикритхсть" /Д.Л.Благой/ поетичнох емоцГх у "Вступлении". Наш ана;из показав, цо чим нцльшша "запона" одпчно1 1нтслацп, тим глухшим стае вгрш, притамовуеться його внутршня емощй-Н1сть, 1 навпаки, коли "запону" хпднято, вгр^а стае повнозвучним I справдг емоцпшим /як це спостер1гаеться в останнхх рядках "Вступления", де нема шяко! одичнох хнтонаци/.

Ця "двопланслпсть" "Вступления" зумовлена не тгльки цен-зурними мхркуванняыи, а й оставлениям двох м^лв про Петербург - офщгйно-мажорного ¡"1 траг!чпого, створеного народом. Саые в цьому З1ставленнх й мусила ьиявитись значилисть кожного з них. Що ж до познци автора, то Бона досить чхтко проявклася I в образному лад{ поеми, I в мелоди ноетично1 ыови: "Вступление", де прозвучав ифхщйний мхф, - найыенд емоц1Йна частина "Медного всадника". Детальний аналхз тексту дав змогу д1йти висновку, що й само "Вступление" - не просто хвала Петербургу, в ньому також протиставлено два взаемозаперечнх м1фи: на поверхт -офгщйний, ч в глибшшоцу П1дтекст1 - народпий. I поск1лы;н -одпчна хнтонацхя лише прикрив&е спрашшю трагедш, реалхзований

в Н1Й офицйно-мажорний мгф про Петербург ховао реальну правду, В1Н нежиттевий. Такою е позищя Пуикша.

Грунтований на врахуванш мелодп вхрша аналгэ власне "петер5урзько1 пов1стг" тдтверджус висновки, зробленг при энэ-Л131 "Вступления". Дуяе важливою антиномию через усю поему проходить сп1ВВ1ДНотаешя природи й гмператорського волюнтаризму. Причому природа проявляешься не тгльки у вгчнобунтгвливих хви-лях з !хшм спротивом насильству, айв образх Бвгешя, тобто, людини як тако!, що киве згхдно з природним законом I тому е единосущою з бунтхвливими хвилями. Внлвляеться також.що приглушений протест бвгенгя проти Петра I не е композицгйним центром опов1дг ; це - лише необхгдна умова для символгчного зобраяення переел{дування мертвою брилою живот людини. I, нарешт!, останно: Петро I не перем1Г бвгенгя, як не перемхг В1Н I непо1прш хви-Л1. Смислова функщя епгзоду смерт1 6вген1Я на пустельному остров! та ж, що й функц1я спёртI Ромео й Джульетти, чи Тргстэна й 1зольди. Це - в1дновлення попранно! справедливое^ й любовг, утвердкення.надежного, в сфер! трацендентггого, Лише лдаеться, що природн1сть лгадсько! лшп легко подолати, нэсправдг ж вона, як I сама стихгя, нездоланна^ . всяка боротьба про.и не! е зло, що призводить у житт1 людей до трагедп, але Н1Коли не досягае повно! перемоги.

У § 2 "Двенадцать" 0.Блока:.музика в1рша, витоки й природа жанру" простежуеться'не тальки ргдповгдн1Сть мгж мелодгею лек-сико-семантично! сфери I поетичнога мовою, а й витоки домгнуван-ня власне музикального в нпЧ начала, що, природно, веде до виник-кення нового жанру.

Питания про жанр ц151 поеми вже не раз обговорпя^лося

л1тературознавств1, не можна не приеднатися до еуджень Л.Дол-гополова про те, що тут "виник цхлкоы новий вцц великого В1р-шованого твору Але що це за ввд, яка його суть I витоки,

- все це покищо не досить з'ясовано. Тут доводиться вгдхйти в1д "Двенадцати" й окреслити зростання композщцйно-смислово! рол1 цузики в еволюци творчостг Блока. Для б1льшого унаочнен-ня ми зупинилися на драматичних творах поета, тим б1льше, що в лггератург "Двенадцать" прямо пов'язуеться з драматурггею /Л.Дол-гополов, М.П'яних/. Говорячи про роль ^зики в блок1вськ1й драматург 11, передус!м слад шдкреслити И романтичну основу та зв'язок з вершиною ншецького романтизму - творч1стю Р.Вагнера. Аналхз засвгдчуе, що з творчгстю Вагнера по-своеад зв'язаний "Балаганчик", значно б1льше - "Песня Судьбы" й особливо - "Роза и Крест", що не е драмою у звичайноцу розумхшп, а швадше ' кузичною драмою, написаною в передчутт1 власне музикального розвитку, сценгчна постановка яко!' потребуе наскр13Иого музикального звучания. Як Л1тературний .тв^р "Роза и Крест" будуеть-ся на систем! лейтмотив1в, головний а яких "Песня Гаэтана", що е взхрцем досконало! нузикально? оргашзацп поетично! мови. Музика в1рша, таким чином, розгортаеться у Блока в композищй-ний принцип драматург1чного розвитку.

Звучания В1рша й лейтмотивна побудова драматичних та пое-тичних теорIв Блока /наприклад, "Возмездия"/ безпосередньо сп1вв1дносяться а його ф1лософсько-естетичною позицхею. Остан-ня типолог1чно й генетично пов'язана з ф1лософ1ею, естетикою та художньою практикою нгмецького романтизму. Значною м1рою пхд впливом Р;Вагнера "одзика" в слововживанн: Блока набувае

I До л г о п о л о в Л.К. Александр Блок: Личность и творчество. - Изд.З. - Л., 1984. - С.193.

унгверсального значения, змикаючись э не менш унхверсальним поняттям "творчгсть", якому в р1чищ1 романтизму надавалася пер-шорядна роль у людському житт1 та в життг унхверсуму.

I природно, що жадана для поета постановка "Розы и .Креста" не могла й не може бути реалгзована без власиого музикального наповнення. Тим-то для Блока залигаався единий шлях: розвиток музикально! насичиност1 В1рша. Ромэнтичне прагнення до синтезу мистецтв, не одержавши можливост: зд1Йснитися шляхом синтезу видгв мистецтва, зд1Йснилося через синтез всередмп виду: пое-зхя до краю сповнилася музикою.

У "Двенадцати" Блока музикальна органхзац1Я твору стала тим началом, що об'еднало весь стилхстичний р1знор1дний материал в едине цхле. Причоцу цим об'еднуючим началом част1ше стае мелодхя поетично! мови. Саме до такого висновку пгдводить деталь-ний аналхз смисломелодгйного розвитку твору.

ЗагальниЙ ргвень звучност1 "Двенадцати" /4,95/ досить висо-кий хне набагато псступаеться звучност1 "Медного всадника" /4,98/. Зате контрастигсть звучност1 ВС1Х рядкхв твору в серед-ньому складае 0,29 одиниц! ; це дещо виде контрастност1 "Медного всадника" /0,26/. Таким чином, "Двенадцать", поступи.ичпсь пуш-к1нськ1й поем1 в емоц!йнгй вхдкритостх, перевшдуе II внутрш- . ньою напружен1стю В1рша.

За ВС161 образно-стильово! контрастность в тому числ1 й ВИС0К01 контрастност! перепаду звучност1 рядк1В, вс1 дванадцять частин твору цхлком поеднуються одна з другою за звучшстю, тоб-то нхякого хаосу в мелод1Йному розвитку "Двенадцати" немэс. Нав-паки, наявна сувора звукова срга1пзацхя, а це говорить про те, що "Двенадцать" не просто р!ЗН1 вхрпн пхд однхею назвою, а еди-

ний цгл1сний художнхй TBÍp• При чоцу жодна з його частин пов-híctio не збер1гаеться з Цеальним середшм pi вием звучносТ1 Ц1ЛОГО, а з цього випливае, що тема його розкриваеться лише bcím текстом "Двенадцати".

У поемх "Медный всадник" мелодхя виявляла пгдтекст твору," прямо контрастуючи у "Вступлении" з одичною штонацхею i зов-híiühím смислом поетичнох мови. Докладний анал13 тексту "Двенадцати" дае пхдстави зробити висновок, що тут .дазика вхрша вступав в iMni вхдносини з образами й символами твору: вона стае единим реальним началом, яке зв'язуе калейдоскоп якихось дивних фЬ'ур на вулицях, уривкхв прямо? мови, вигукхв i т.д. Мелод1Я вгрггга тут не просто вгдповгдае видимому чи прихованоь<у смислу вхрша, але сама веде вхрш, тобто, бере на себе навантаксення композтцйного розвитку.

Вельми значимим е фгнал "Двенадцати", особливо остання строфа твору, яка вхддхлена вхд усього попереднього найглухшою з усього тексту звукснасл1дувальною строфою /4,00/'.

Трах-тах-тах!

Трах-тах-тах ..., у контрастi з якою /1,10 одиницх/вона досягас найвищо1 в щй частит звучностг /5,10/. Покаэовою е висока эвучнхсть бхльшост1 рядк}в, особливо вхрша "И за вьюгой невидим" /5,50/; два рядки /"Впереди с кровавым флагом" i "Нежной поступью надвьюжной"/ зб1гаються з 1деальнов середньою звучшстю твору /4,95/, i лише один найостаннший рядок: "Впереди - Исус Христос" /4,72/ -рхшуче нижчий за хншг.

В останньо;.!у рядку "Двенадцати" мелод}я вхрша виявилася недостатньою для виракення сут! того, що мусить бути сказане:

тут вимагалася особлива визначешсть слова. "Першоруш1й" ком-позищйного розвитку твору - (пузика втршз - привела до слова-символа, символа надзвичайно мгсткого, який надав усьому тексту "Двенадцати" небачено! глибипи й вагомостх. Цей рух од цу-зики до слова cnopiflinoe "Двенадцать" з романтичною симфонтею, з Дев'ятого симфонгзп Бетхог&на, наприклад, де влэсна музикаль-на вирвзтсть.також виявилася недостатньою: потргбиа була строга визначентсть слова, втхленого у Bipmax Шгллера. Аналгз, таким чином, привгв нас до усвгдомлення того безпосереднього вгд-чуття споргдненостг "Двенадцати" та Дев'ято! симфстп!, про яку ще в 1921 р. в своему словх, присвяченому пэм'ятг Блока, говорив О.Введенський: "Ви пам'ятэете заключнг рядки "Двенадцати", де Блок, на думку багатьох, дав свою 9-т.у симфонш"*.

Справд1, самодостатня музикальнгсть Bipma як основа композит^! Tisopy зумовлюе те, що читачем оволодтвае вхдчуття власне музикально! noflii, конкретизовано! лексичною семантикою тексту. I це - вищий синтез поези П музики в середти само! noesii. Домшанта власне музыкального начала поетичнох моэи й привела

в "Двенадцати" до народження нового жанру -.поэтично! симфо-

• -2

ни .

Два найдосконалтших творшня Пупнпна i Блока - виде bti- -лення 1х поетичного гетя - вияснюють життеву реальнгсть абсолютно! хстини. Ii втьтенням стае музика Bipma, котра i s гарантом нашого розумтння'смислу поеуично! мови, суть i природа яко! ргшуче протидгють будь-яким проявам злого й самовпевненого скептицизму. Духовна сила високого мистептва - ие непоборна сила

1 ИРЛИ. - 5.654. - Сп.8. - I? 27. - Арк.7.

2 Генеза термхну - в асаф'свському визняченнх симфони. - Див.: Асафьев Б.В. Путеводитель по концертам. - С.121.

Правди.

У "Висновках" уже на основ} практики лхтературознавчих студхй га врахуванням мелоди В1рша даеться аналхз наведено-го вице описового визначення поетично!' мови I пропонуеться най-бгльш мгсткий його варгант: поетична мова - це безпоеередня дтйснгсть музикального мислення в межах мовно! стихп,

Лгтературознавчий анал1з тому мае на мет1 не переклад поезп на мову фхлологхчного досладження, що е неможливим, а усунення непорозум1Иь в I! сприйняттг. Але стаючи ' в!дтак явищем культури й виконуючи свое герменевтичне завдання, найточ-нхший аналхз твору - внаслхдок свое! рацхонально! природи -здатний лише правильно розставити вгхи на шляху розумгння сокровенного смислу в{рша, I ц! В1хи школи не замшять сам шлях, яким кожен !де самостгйно й в1льно. Лхтературознавчий аналхз -не насильство над читачем, а спонука до розумгння життя. Це р!в-ноправний д1алог з автором I читачем, дхалог, який зумовлюе хн-тенсивний розвиток поетичного чуття, точнгае, поетичного слуху I тим самим сприяз справжмй спгвтворчост! читача й поета, роз-сувае межх впливу мистецтва. Зумовлена саморозкриттям особистос-тх, ця спхвтворчхсть е водночас { прямим шляхом до п1знання 1с-тини.

Яйцо фхлософське мислення е концентрацхею розумово! абстрак-Ц1Х в нашому мисленш /при тому, що ф1Лософ!я не позбавлена свое! особливо! емоц1йност1/, а поетичне мислення - це серце нашо! св!домостх /за необх1дно! присутност{ в нхй власне ращональ-ного начала/, поетична мова - це серце людсько? мови. А, отжэ, той високий синтез розуму й почу.ття на основх куэикального мислення, який становить лрикметцу особлив!сть поетично! мови,

властивий I мовг як так1Й. Адже живий оргатзм мови не зводить-ся до суто лог}чних конструкщй } байдужих термштв. 1 те, що в проэ1 е сво1, в!дм1НН1 вгд поезЛ принципи музикально! орга-Н1заци, зовс1м не евтдчить про безцузикальнгсть людсько! мови взагалЬ Саме звучания лгодського голосу не е якимось скрипом чи шумом, а саме музикальним звучаниям.

1 зовс1м недалеким од гстшга був Блок, коли наполегливо говорив про музику евгту. Адже коли сутнтсть лгадсько! свхдомос-Т1 пов'язана з поетичним мисленням, що е нтчим хнлим, як музикаль-ним мисленням у межах мовно! стих!!, т якщо людина единосуща в довк!лл1 /без чого, як уже говорилося в I роздтл1 роботи, немож-ливе не тгльки пгзнання евтту, а й нав!ть твердження про те, що В1Н реально 1снус/, то природно, що своергдна музикалыпеть повинна бути притаманною не тхльки людськгй свтдомостг, а й евг-тов1 взагалт. Бона даеться нам ритмом природних япищ, внутрш-ньою гармонгею евтту та його красою, яка, за точною формулою Достоевського, е запорукою його порятунку й смислу. Поетовг -{ нам разом з ним - музика евгту даеться гармонтею дзвгнкого слова, що й проявляоться, зокрема, в тому феномен! поетично! мови, який ми назвали 11 смислотворноя мелодхою.

По тем! дисертап!! опубл!коаано:

1.Александр Блок. Очерк жизни и творчества. - Киев: Дтпро, 1981. - 236 с.

2. Музыка поэтической речи. - Киев: Дшпро, 1986. - 181 с.

3. Блок и Вагнер: Концепция человека и эстетическая позиция // Известия АН СССР. Сер. "Литература и язык". - Т.4. - 1984.

- № 6.

4. Литературный стиль как реализация единства содержания и формы в произведениях художественной литературы //

Conferencia С ten t i f ica"Cuest ¡ unes de -La Li tcrnlura '3»vict Lea''. Resúmenes de Ponencias. Habana, !9ü6.

5. Мелодия поэтической речи. Ala исп. языке/. // Conferencia Científica 'El Desarrollo do la Literatura y los Vínculos Literarios entre Cuba y la URSS". I<esu;.ienes do ponencias.

Habana, 19Ub.

6. Чичерин А.В. Возникновение романа-эпопеи. - M., 1975у/ Рецензия на кн.. // Рад. лттературознавство. - 1976. - 1Г- 4.

7. Смысломелодическое развитие во Вступлении поэмы А.С.Пушкина "Медный всадник". /На исп. языке/. // Conferencia Cslentif te» ''Sobro el Uv.wro lio de la Literatura Ru:«i Clasica''. Habana, 19H5.

8. Художественная литература и преподавание русского языка иностранным учащимся // Вопросы теории и истории русской классической и советской литературы: Сб. тез. У1 Международный конгресс преподавателей русского языка и литературы. -Будапешт, 1986. /В соавт. с С.Гарсиа Као/.

9. Художественная литература и проблема интенсификации обучения

иностранцев русскому языку // Интенсификация учебного процесса и интенсивные курсы обучения русскому языку иностранных студентов подготовительных факультетов: Тез. докл. Всесоюзн. науч.-метод, конференции. - Одесса, 1989.

10. Феномен Сайма, или о языке тоталитаризма // 2-ой Меэццуиа-род. семинар. Славянская культура в современном мире /изучение и преподавание в иноязычной аудитории/. - Киев, 1991.

11. Человек, язык, культуре: становление смысла // Язык и культура. 1-ая Мелщународная .конференция. Материалы. - Киев, 1992. - С.З-Ю.

12. Понимание литературы и объективность филологического анализа //collegium. - 1993. - J? I. •