автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: Философская антропология и историософия Пантелеймона Кулиша

Полный текст автореферата диссертации по теме "Философская антропология и историософия Пантелеймона Кулиша"

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ¡МЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ ■ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Ч- На правах рукопису

ПОПЕРЕЧНА Галина Антонівна

УДК — 1 (4 Ук) 5

ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ ТА ІСТОРІОСОФІЯ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

Спеціальність 09.00.05 — історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

КИЇВ — 1998

Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Науковий керівник кандидат філософських наук,

старший науковий співробітник ЛУК Микола Іванович,

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу історії філософії України.

ОГОРОДНИК Іван Васильович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії України і культури;

кандидат філософських наук МОЗГОВА Наталія Григорівна,

Київський національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, старший викладач кафедри філософії.

Офційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Провідна установа: Інститут українознавства імені Крип’якевича, м.Львів.

Захист відбудеться 22 травня 1998 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.161.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, адреса: 252001, м.К‘ИіВ-1, вуя.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (Київ-1, вул.Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 22 квітня 1998 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах духовного та національного відродження важливого значення набуває відтворення цілісного історико-філософського процесу як складової інтелектуального життя українського народу. Перед історією філософії як наукою, що покликана задовольняти духовні потреби національної культури, стоїть завдання перегляду усталених концепцій і оцінок, реконструкції рис філософської думки, котру з певних причин не брали до уваги, а також визначення ролі та справжнього місця того чи іншого мислителя в історії української духовності.

В останнє десятиріччя у вітчизняній історико-філософській науці спостерігається перехід до аналізу історико-філософського процесу в контексті культури, ствердження його плюралістичного, діалогічного розуміння. Це передбачає розширення поля досліджень, де предметом вивчення стають не лише результати, отримані філософською теорією, але й продукти філософського мислення, філософської думки, що в фрагментарній формі наявні в різноманітних здобутках духовної творчості. Велику увагу привертає до себе кри-тико-публіцистична та літературно-художня спадщина багатьох вітчизняних мислителів, позаяк літературний процес в Україні настільки повно й виразно відображав процес духовного відродження нації, що дає нам підстави вважати історію української літератури водночас і історією інтелектуальної думки.

Всебічне висвітлення останньої буде далеко не повним без грунтовного вивчення творчої спадщини такого визначного діяча українського відродження XIX сторіччя як Пантелеймон Олександрович Куліш, у доробку якого знаходимо не лише майстерне володіння художнім словом, але й високий рівень засвоєння основних філософсько-світоглядних ідей того часу та вироблення на їх основі власної філософської позиції.

Проте, донедавна для пересічного читача Куліш був мало відомим як письменник і поет, а як мислитель і культурно-громадський діяч ще менше. В радянській історико-філософській науці його ім’я згадувалося, як правило, лише в контексті критики «українського буржуазного націоналізму*, де він фігурував як один із основоположників цього напрямку, ідейний супротивник Т.Г.Шевченка. Без здійснення належного аналізу творчості та її світоглядної основи, фальсифікуючи та спрощуючи основні ідеї, радянські історики філософії визначали світогляд Куліша як відверто реакційний, а роль і значення його в духовно-суспільних процесах України XIX сторіччя

оцінювали негативно.

Відтворення справжнього образу цієї постаті передбачає не тільки ознайомлення широкого загалу зі спадщиною мислителя, але і нового її прочитання та аналізу, позаяк досі остаточно не з’ясована філософсько-світоглядна канва його творчості, не вироблено однозначної позиції щодо його ролі та місця в історії української духовності.

Обрана тема дистертаційного дослідження — «Філософська антропологія та історіософія Пантелеймона Куліша» — дозволяє, на наш погляд, грунтовно осмислити його ідейну спадщину мислителя, показати оригінальність і самобутність цього мислителя, прослідкувати зв’язок як з основними ідеями того часу, так і з українською духовністю в цілому. Під новітнім терміном «філософська антропологія» ми розуміємо погляди Пантелеймона Куліша на природу людини, шляхи її становлення та вдосконалення.

Куліш — неоднозначна постать в історії української інтелектуальної думки. Впродовж довгого життєвого шляху його світогляд ево-люціонізував під впливом соціально-політичної та духовно-культурної ситуації країни, знайомства з передовими вітчизняними та західноєвропейськими філософсько-соціологічними напрямками. Дане дослідження є спробою відшукати у багатобарвній неоднозначності цієї натури певну стабільність та цілісність. Це видається нам можливим завдяки аналізу його філософської антропології та історіософських ідей. Звернення до філософської антропології мислителя дозволяє розкрити його погляди на природу людини, значення її внутрішньої духовної сутності, з’ясувати, яку роль він відводить навчанню та вихованню у процесі формування особистості. В дисертації вперше проаналізовано історіософські ідеї П.Куліша, що, на нашу думку, допоможе адекватно відтворити погляди мислителя на українську суспільність, її історію, показати значення цих ідей для українського національного відродження XIX ст.

Стан дослідження проблеми. Дослідження творчості П.Куліша розпочались уже з кінця XIX ст., а загалом перші тридцять років після його смерті становлять період найбагатшого ужинку на цій ниві. Проте, варто зауважити, що вони присвячені переважно оцінці життєвого шляху, літературної спадщини, культурно-громадської діяльності мислителя. Тогочасних критиків цікавило насамперед визначення його ролі та місця в історії красного письменства, в суспільно-політичному русі XIX сторіччя. Це праці М.Драгоманова, Б.Грін-ченка, О.Маковея, С.Томашівського, ¡.Франка та ін. Вже перші роз-

з

відки, присвячені Кулішеві, показали неоднозначність ставлення до нього, складність і суперечливість його особистості, неможливість віднайти універсальну формулу, за допомогою якої можна було б пояснити всі його погляди та вчинки. Стало зрозуміло, що констатуючи злети й падіння, «борсання» та «зради», неможливо здійснити висвітлення цілісної постаті мислителя.

Серед праць того часу певний інтерес являють дослідження С.Єф-ремова, який розглядає письменника не лише в контексті історії красного письменства, але й присвячує йому спеціальні розвідки, де намагається проаналізувати його сі ¡угріті ии сеіт, «сумніви філософської натури», знайти пояснення життєвої драми, довести, що Куліш був натурою, яку серце тягло в один бік, а розум — у другий, натурою, що не знала синтезу.

М.Грушевський у праці «Етнопсихологічні та соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчості» (К., 1927) наголошував, що предметом зацікавлення дослідника повинні стати не факти «безсистемності» Куліша, а зв’язок з добою, певними її ідеологічними течіями і соціальними верствами. Згідно позиції автора, цей діяч українського відродження успадкував традиції своєї верстви, ідеологію «статочних кармазинів»; його ідеал — пансько-козацько-хуторянський, з ухилами в бік запорізької традиції, в слов’янофільство.

Одним із перших, хто звернувся до дослідження філософсько-світоглядних засад творчості П.Куліша, був В.Щурат. У книзі «Філософічна основа творчості Куліша» (Львів, 1922), присвяченій 25-річчю смерті письменника, він обстоював думку про незмінність основних його світоглядних ідей і підкреслював, що філософський фундамент творчості мислителя складає спінозизм.

Дещо іншої думки щодо світогляду П.Куліша був В.Петров. Досліджуючи культуру миколаївської епохи, він намагався з’ясувати наскільки суспільно-політичні умови того часу та обставини життя письменника зумовили розвиток його ідей. Подаючи грунтовний аналіз політичних позицій П.Куліша, його селянської теорії, хуторянства, культурництва, пов’язуючи їх із особистими настроями й переживаннями мислителя, В.Петров наголошував на вирішальній ролі романтичних ідей у його світогляді, впливі слов’янофільства та теорії Руссо.

Доля Куліша — типова доля романтика, — погоджувався з В.Петровим Д.Чижевський, праці якого й до цього часу слугують нам зразком зи'і-гізнбнкя і осмислення філософськи значимих Ідей із багатогранного доробку Пантелеймона Куліша. Д.Чижевський нама-

гався довести, що основним принципом світогляду мислителя, провідною ідеєю, яка спричинила його «еволюції», «рухи між суперечностями», була ідея «внутрішньої людини» і зовнішнього в ній. У зв’язку з цим Чижевський уважає Куліша одним із представників традиції «філософії серця».

Т.Закидальський, відмовляючи українському кордоцентризмові у національній оригінальності, заперечує приналежність Куліша до цієї традиції (як і наявність самої традиції), позаяк поняттю серця не приділено окремої уваги в його творчості.

В контексті розглядуваної нами теми є також цікавими й розвідки, здійснені такими представниками української діаспори як Г.Гра-бович, Ю.Луцький, Ю.Шевельов.

Останнім часом до спадщини Куліша звертаються в зв’язку з дослідженням української національної ідеї (статті М.Копиленко,

О.Копиленка та ін.). Цікавими є літературознавчі розвідки Є.Нахліка, присвячені творчості Куліша. Що ж стосується філософських засад світогляду останнього, то досі вони ніким спеціально не досліджувалися, що й спонукало нас звернутися саме до цієї теми.

Об'єктом дослідження є науково-публіцистична та художня спадщина Пантелеймона Куліша.

Предметом дослідження — філософська антропологія та історіософські ідеї П.Куліша в контексті вітчизняної та зхідноєвропейської філософської культури сер. — II пол. XIX ст.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертації є розгляд процесу становлення світогляду П.Куліша, аналіз його філософсько-світоглядних ідей в контексті філософської антропології та історіософії, з’ясування їх місця в духовній культурі України. Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення таких завдань:

— осмислити духовно-культурну ситуацію України в середині XIX ст. і виділити ідейні джерела формування світогляду Куліша;

— дослідити розуміння мислителем проблеми людини, з’ясувати роль і значення ідеї подвійності людської природи в його антропології;

— прослідкувати зв’язок філософської антропології П.Куліша з традиціями української духовності;

— розглянути і проаналізувати Кулішеву концепцію української історії;

— розкрити розуміння Кулішем української національної ідеї і з’ясувати її місце в структурі його світогляду.

Теоретико-методологічний фундамент дисертації. В процесі дослідження використано загальні методологічні принципи наукового аналізу історико-філософського процесу, зокрема, принцип об’єктивності, історизму, загального зв’язку та світоглядного плюралізму, а також порівняльний метод наукового дослідження.

Автором аналізувалися всі праці П.Куліша, опубліковані за останнє десятиріччя, де надрукована значна частина спадщини мислителя; його фольклорно-етнографічний збірник «Записки про Південну Русь» (репринтне видання 1994 р.), листування. Водночас вивчалися праці, опубліковані в 6-ти темному виданні творів П.Куліша (Львів, 1910), та тритомна праця «История воссоединения Руси» (18741877). Поряд з цим було опрацьовано літературні джерела, пов’язані з дослідженням вітчизняної філософської думки; використано матеріали, які з певних ідеологічних мотивів, рідко застосовувались в процесі аналізу історії філософії в Україні, зокрема праці В.Щура-та, Р.Багрій, С.Грушевського, С.Єфремова, Є.Маланюка, ¡.Мірчука, В.Петрова, І.Пулюя, І.Романченка, Д.Чижевського. Автор послуговувався також останніми дослідженнями вітчизняних істориків філософії (праці А.Бичко, ¡.Бичко, В.Горського, Л.Депенчук, О.Забужко, В.Лісового, М.Лука, В.Нічик, І.Огородника, М.Русина, Н.Шупик-Моз-гової та ін.).

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в існуючій історико-філософській літературі предметом спеціального аналізу стали філософсько-світоглядні ідеї П.Куліша, зокрема його філософська антропологія та філософія історії, а також погляди на проблеми педагогіки. В результаті проведеного дослідження, дисертантом висунуто і обгрунтовано ряд нових ідей, які й виносяться на захист:

— показано, що розкрити суть світоглядних позицій, філософські засади творчості, пояснити наявність в останній суперечливих, часом взаємовиключаючих ідей, частих непорозумінь із громадськістю Куліша можна лише за умов розгляду його спадщини принаймні в трьох площинах: по-перше, в контексті вітчизняної культурно-філософської традиції; по-друге, у зв’язку з типовими рисами менталітет'/ українського народу; по-третє. враховуючи рівень розвитку та завдання, які стояли перед суспільно-політичною думкою України середини — другої половини XIX ст.;

— доведено, що світогляд П.Куліша формувався під вирішальним впливом духовно-культурних традицій українського народу;

— на підставі порівняльного аналізу тлумачення змісту поняття

«серце» П.Кулішем, Г.Сковородою і П.Юркевичем, визначено міру близькості їх позицій у цьому питанні та розкрито відмінність його ролі й місця в філософії Куліша, порівняно з філософією Сковороди і Юркевича. На відміну від двох останніх, у творчості першого відсутнє теоретико-методологічне осмислення поняття «серце», проте ідея «серця» стає для Куліша тим принципом, на якому грунтується його філософська антропологія, україноцентричний світогляд;

— показано, що виходячи з високої оцінки внутрішнього духовного єства людини, до основних чинників становлення і вдосконалення особистості Куліш відносить розвиток релігійного начала, яке наближає її до пізнання сенсу людського буття; філософію, яка сприяє формуванню певної життєвої позиції, допомагає спрямовувати свої зусилля на виховання «приборканого і смиренного серця»; «природну освіченість», яка означає, що першою наставницею людини як у розумовому, так і в моральному розвитку повинна стати природа, влаштована божественною мудрістю. У цьому зв’язку вперше розкрито педагогічні погляди Куліша, що логічно випливали з принципів його світогляду;

— доведено, що критика Кулішем міської цивілізації логічно випливала з ідей його антропології. Розглядаючи людину як істоту духовно-моральну, він не приймає цивілізації саме через її руйнівний характер стосовно людської особистості. Звідси ідея «хуторянства», як звичного і здавна притаманного українському народові способу співжиття з природою, символом якого є хутір. Відтак хутір у Кулішевому розумінні слід розглядати не як заклик до відсталого патріархального побуту, а тлумачити як своєрідний романтичний символ, яким він широко послуговується для позначення справжньої самобутності України, особливостей внутрішнього світу українця. Це — символ упорядкованості, стабільності, спадкоємності, утвердження мирної землеробської цивілізації;

— вперше предметом спеціального дослідження стали історіософські ідеї Куліша. З’ясовано, що виходячи із визнання природного права кожного народу на існування, він розвиває романтичну ідею про визначальну роль «народного духу» в процесі історичного розвитку. «Народний дух» тяжіє над кожною людиною і з необхідністю проявляється в ній, втілюється в конкретних явищах суспільного життя, зрештою в ідеалі, який визначає спосіб життя даного народу, Куліш тлумачить історію як історію становлення й розвитку внутрішньої діяльної сили народу як збірної особи, що проявляється в його духовно-культурній традиції;

— показано, що Куліш одним із перших серед українських мислителів поставив і спробував розв’язати проблему тяглості української історії, яка є однією з наріжних для всієї подальшої вітчизняної історіографії.

Теоретичне та практичне значення дисертації. Звернення до філософської антропології та історіософії Пантелеймона Куяіша, їх критичне осмислення у контексті української духовності дають змогу досить широко охопити філософсько-світоглядну канву і певною мірою збагнути внутрішню сутність цієї постаті. Тому результати дисертації можуть бути корисними як для висвітлення розвитку української філософської думки XIX сторіччя, так і в спеціальних дослідженнях присвячених творчій спадщині мислителя.

Основні положення та висновки можуть використовуватись у подальшому вивченні «філософії серця» та у дослідженнях, присвячених розвитку і становленню української національної ідеї.

Дана робота сприятиме духовній реабілітації П.Куліша, що є актуальним в процесі переосмислення духовної спадщини українського народу.

Результати дослідження можуть бути використані також у процесі читання академічних курсів та спецкурсів вітчизняної філософії та української культури взагалі.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та висновки дисертації було викладено на науковій конференції «Національна ідея в духовній культурі України ХІХ-ХХ ст.» (вересень 1993 р., м. Полтава), Міжнародній науковій конференції «Михайло Грушєвський

— український вчений, державий діяч, громадянин» (до 130-річчя від дня народження, вересень 1996 р., м. Тернопіль), на Українсько-Польському симпозіумі «Проблеми трансформації в гуманітарній, соціально-економічній та науково-освітній сферах» (червень, 1997 р., м. Тернопіль), в щорічних викладацьких наукових конференціях Тернопільського державного університету та в шести публікаціях автора.

Структура дисертації. Структура роботи визначена специфікою теми, метою та завданнями дослідження, а також логікою наукового аналізу поставленої проблеми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації 158 сторінок і 161 найменування використаних літературних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, розглядається ступінь її розробленості, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дисертації, ЇЇ методологічні основи й теоретична бяза. Сформульовано наукову новизну тез, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі «Формування світогляду Пантелеймона Кулі-ша» подається аналіз існуючої критичної літератури, присвяченої спадщині мислителя. У цьому контексті розглядаються праці Д.Дон-цова, С.Єфремова, В.Щурата, В.Євдокименка, Д.Чижевського та ін., на підставі чого показано, що в українській науковій думці не існує єдиного підходу до вивчення цієї визначної постаті XIX ст., а тим паче грунтовного аналізу філософсько-світоглядних ідей П.Куліша. Нерідко автори демонструють не лише протилежне ставлення до нього, але й суперечливі думки з одного й того ж приводу. З усього розмаїття підходів дисертант виділяє два: ідею В.Щурата про те, що філософською основою творчості мислителя є спіно-зизм, та ідею Д.Чижевського про романтичність і україноцентрич-ність світогляду П.Куліша. Проте, в результаті порівняльного аналізу основних положень філософії Спінози та світоглядних ідей П.Куліша, стає зрозуміло, що ідеї спінозизму є наявними, але не вирішальними у його світогляді. Якщо ж розглядати цю постать у контексті української духовності та романтичної культури, то це дасть змогу знайти пояснення багатьом суперечливим його позиціям та вчинкам.

З метою виділення основних чинників ідейного становлення П.Куліша аналізується соціально-політична та духовна атмосфера України першої половини XIX сторіччя, прослідковується їхній зв’язок із провідними на той час філософськими течіями Західної Європи. Відзначено, що в західноєвропейській суспільно-політичній думці, поряд з ідеологією «Просвітництва», дедалі більшого впливу набирають ідеї романтизму. Останні, особливо ідеї народності й демократизму поширюються і в Україні, де у зв’язку з втратою державної самостійності та остаточним поневоленням українського народу, спостерігається пробудження інтересу до свого минулого, бажання зберегти свою національну ідентичність, культурні традиції. Розвиткові романтичних ідей сприяли також і спроби української еліти відшукати серед історичних документів підтвердження прав і вольностей, яких вона була позбавлена внаслідок підступної політики царизму після воз'єднання України з Росією.

Проводиться думка про те, що Куліш був добре обізнаний із сучасними йому вітчизняними та західноєвропейськими філософсько-соціологічними вченнями, а романтичні рухи й ідеї справили досить помітний вплив на формування його світогляду. Романтична традиція започаткувала студії, за допомогою яких дослідники намагались утвердити історичну, культурну та психолої ічну ОКрбмІШНІСТЬ України, істотний внесок на цій ниві було здійснено самим Кулішем. Знайомство і захоплення першими збірками українських народних пісень, історичними думами та іншими фольклорно-етнографічними розвідками викликали у нього інтерес, що визначив характер його занять на все подальше життя. Вивчення народної творчості, звичаїв та обрядів, історичних документів сприяло утвердженню у світогляді мислителя рис, якими визначається спосіб світобачення, світовідчуття, світосприйняття українця.

Велике значення в ідейному становленні П.Куліша відіграло також вивчення творів вітчизняної і зарубіжної літератури, зокрема М.Гоголя, Г.Квітки-Основ’яненка, А.Міцкевича, В.Скотта. З названих митців значну увагу приділено впливу М.Гоголя і В.Скотта, позаяк перший був одним із найвизначніших представників української теми в російській літературі і відіграв надзвичайно важливу роль у підвищенні інтересу до глибокого і всебічного вивчення України, а другого вважали в Російській імперії «рупором романтичної течії». Крім того, від юнацького захоплення творами Гоголя на українську тематику, Куліш еволюціонізував до критичного їх переосмислення, у зв’язку з чим «Чорна рада» є твором, що демонструє альтернативне «Тарасу Бульбі» зображення подій української історії, побуту і звичаїв народу.

Одним із вирішальних чинників, що вплинули на кристалізацію основних світоглядних ідей П.Куліша, стало Кирило-Мефодіївське товариство, діяльність якого становила одну з ланок широкого соціального руху, що визрівав на той час. При розгляд; ¡деолагі! братчиків з’ясовується ступінь спорідненості українофільства зі слов'янофільством та відмінності між ними. Відзначається, що в учасників товариства романтизм набирає нового звучання, створюючи основу для теоретичного формулювання української ідеї. Намагаючись обгрунтувати повноцінність та самобутність українського народу, вони звертаються насамперед до його історії, культурно-психологічних особливостей, характеру, проблеми взаємин з іншими народами. Поєднання романтичного націоналізму з християнським містицизмом вело їх до захоплення проблемою національного духу, пробле-

мою тємничості людської душі.

У другому розділі — «Філософська антропологія П.Куліша» автор виходить із того, що проблема людини становила один із найважливіших напрямків духовних пошуків цього мислителя. Засадничим принципом, на якому виростає його антропологія, є принцип подвійності людської природи. Будучи переконаним, що природа людини є поєднанням двох натур, двох істот — «внутрішньої людини» і зовнішнього в ній, Куліш підкреслює, що внутрішнє єство, як царина духовного життя людини, має визначальний характер для особистості, зумовлює зовнішні прояви та п індивідуальність. Воно з необхідністю проявляється в думках, настроях людини, її поведінці в суспільстві. Його заповнюють протилежні начала, які перебувають між собою у постійних змаганнях, що, зрештою, є показником ступеня духовності, людяності внутрішнього багатства. Цю внутрішню сутність людини символізує «серце».

Розуміння Кулішем сутності поняття «серця», внутрішнього начала в людині з’ясовується у зв’язку з біблійним тлумаченням «серця», типовими елементами українського народного світогляду та ідеями романтизму. З іншого боку, простежується зв’язок його з вітчизняною культурно-філософською традицією, зокрема з основними ідеями мислителів доби Бароко: Г.Сковороди та П.Юркевича. Розглянувши тлумачення «серця» у Куліша, Сковороди і Юркевича, автор наголошує на спорідненості міркувань і на оригінальності кожного з мислителів: усі вони демонструють зв’язок як з християнською традицією, так і з українською духовністю, проте, це поняття відіграє неоднакову роль у філософії кожного з них. Для Сковороди «серце» є центральним поняттям його філософської антропології, на якій виростає етична теорія, але у нього воно не отримує належної теоретичної розробки. У Юркевича знаходимо спробу осмислення цієї теми на метафізичному рівні і створення на її грунті філософської антропології. У Куліша, який, на відміну від Сковороди і Юркевича не займався філософією «професійно», немає теоретичного осмислення ідеї «серця», але вона стає принципом, на якому виростає його україноцентричний світогляд.

Н Рт'.'МІНЧР **мґчП1АТРПтд ппмплпм пшлмим оі/тгм^п» ппішлл имм

ю ти II І/« ' ....... —* ..........

внутрішнього духовного її єства логічно випливають його погляди на освіту та виховання. Останні, на думку Куліша, повинні сприяти формуванню «праведного серця», чистоти душі, розкриттю її багатства, що можливо лише на природній основі. Висуваючи ідею «природної освіченості», автор «Хутірської філософії...» наголошує, що

саме природа, влаштована божественною мудрістю, є першою наставницею людини як в розумовому, так і в моральному розвитку. Тому навчання і виховання повинно не відривати людину від природного середовища, не принижувати в ній почуття власної гідності шкідливим ідолопоклонством, а засівати в її душу зерно правди, мудрості, високої моральності, наближати до пізнання найвищого закону життя, краси і любові, що існуюють в природі. Важливе значення у формуванні особистості він відводить релігії та філософії. Якщо виховання «серця» слід починати із вивчення Святого Письма, то освіту розуму — з науки народознавства, позаяк кожна людина повинна «знати свій грунт і вміти ним живитися». Через таке виховання передається духовний та інтелектуальний потенціал нації. Українська поезія, психологія, мораль, естетика в сукупності з українською природою стимулюють розвиток духовної культури людини, її філософічності.

Такий підхід дозволяє нам по-новому підійти до розуміння проблеми «хуторянства» та критики Кулішем цивілізаційних процесів.Цивілізація створює умови, в яких людина змушена перебувати в постійній напрузі та боротьбі, веде до порушення людських взаємин, ігнорує та спотворює природну мораль і психологію, руйнує ознаки індивідуальності і неповторності людини. Протестуючи проти негативного впливу цивілізації в такій її формі, мислитель наголошує на необхідності відновлення та збереження історично-природного духовного світу українського простолюдина і виступає за утвердження землеробської цивілізації, людинолюбивих моральних понять, поширення культури, яка б сприяла здоровому способові життя людини, що в сукупності символізує «хутір». Відтак «хутір» у Кулішевому розумінні це не заклик до відсталого патріархального побуту, а романтичний символ, яким він широко послуговується для позначення образу справжньої самобутньої України; іноді його можна тлумачити як уособлення глибокого внутрішньої о снігу людини, а також як символ впорядкованості, стабільності, спадкоємності.

У третьому розділі — «Історіософські ідеї Пантелеймона Куліша» аналізується історіософська концепція та погляди П.Куліша на проблему походження українського народу, його історію, культуру та взаємини з сусідніми народами. З’ясовується ряд методологічних принципів, якими користувався мислитель у процесі дослідження української історії.

Показано, що в своїй історіософській концепції мислитель виходить із переконання, що народи живуть за вищим єдиним і вічним

законом божественної природи, який дає право на ¡снування кожному з них. Кожен народ є окремим специфічним соціальним організмом і відрізняється від інших своєю духовною сутністю, що впродовж віків залишається майже незмінною і відіграє визначальну роль в процесі історичного розвитку. Тому Куліш бачить історію як історію розвитку і становлення внутрішньої діяльної сили народу як збірної особи. Ця сила втілюється у його звичаях, психіці, культурі, традиційно успадкованих громадянських поняттях, що в сукупності складають грунт, на якому виростає спосіб буття народу і який визначає його стосунки з іншими народами. Таким чином мислитель дотримується типової романтичної концепції, яка передбачає насамперед вивчення не зовнішньої, а внутрішньої історії, зводиться до пошуку в минулому реалізації «народного духу».

Досліджуючи минуле українського народу, Куліш вважає добу Київської Русі одним із початкових періодів власне української історії, позаяк уже в цей час було досягнено досить високого рівня розвитку культури, основні прикмети якої зберігаються і в подальші часи, сформовано специфічний спосіб організації життя і побуту, закладено деякі прикмети українського народного характеру. Головним досягненням цього періоду було утвердження громадського права, яке у наступні часи стає одним із елементів українських визвольних змагань. Така позиція суперечила усталеному в тодішній історичній науці погляду на князівську добу як один із етапів розвитку і становлення російської держави.

У розділі розкриваються причини, які згідно позиції П.Куліша, обумовили загострення відносин між українським та польським народами і довели їх до збройного вирішення суперечностей. На його думку, вони полягають у тому, що на українській землі зіткнулись один з одним два різні за своїм духом неприязні елементи — польська та руська народності; два типи світогляду — аристократичний і демократичний. Обидва народи історично виробили різні, несумісні між собою способи життя: свободі, волі й громадянському рівноправству русичів протистояло право сильного, право вищості одних людей над іншими. У цьому контексті порівнюються погляди

Через аналіз позиції мислителя на польсько-козацькі війни з’ясовується його бачення ролі та місця козацтва в українській історії. Неправомірно стверджувати, що Куліш повністю засуджує козацтво,

ГіОЗЗйК БіН НаГОЛОІІіуЄ, ЩО ЗаБДЯКИ КОЗаЦТВУ уКрЗЇ»ІСЬКИИ НЗрОД ЗуМІВ утримати позиції на своїх стародавніх займищах; завдяки козаччині

П « О Лі ІТЛНЛПІ4ПП Сі І и>.Г\1 І І иіі^иупи

Русь зуміла поставити народне право, властиве їй ще з давніх часів, вище права політичного; саме козаччина закріпила право українського народу на предківщину, на старосвітську історію, яку сусіди намагаються приєднати до своєї. Отже, завдяки козакам не була перервана історична традиція, без якої наш народ втратив би право на своє майбутнє. Та поряд з цим мислитель не залишає поза увагою і темні сторони козацтва, підкреслюючи, що «руйнування було єдиним його ідеалом».

Посягнувши на одну із святинь української національної свідомості — козацтво, він ініціює перехід від романтичного захоплення старовиною до критичного самоусвідомлення свого національного буття, що мало велике значення для розвитку і становлення української національної ідеї. Проте, політико-ідеологічна сфера залишається поза межами зацікавлення Куліша; він наголошує на необхідності вивчення й теоретичного осмислення світобачення, світосприйняття, світовідчування українського народу як специфічного організму, наділеного індивідуальними ознаками.

Характеристика мислителем українського національного типу, ставлення його до проблеми відношення з сусідніми народами подається у порівнянні з позицією іншого діяча українського відродження того часу — М.Костомарова. Відзначається, що обидва вони виходять із переконання, що через свої звичаї, характер почуттів, склад розуму кожен народ формує стійкий і незмінний в головних ознаках «свій образ», який і відрізняє його від інших народів. Наголосивши на самобутності України як етнічної та історичної реальності, вони поставили проблему, яка перетворилась на стрижневу для всього українського національного руху, проблему, яка вимагала вирішення питання співвідношення українського народу з іншими народами, передусім з російським. Проте, показавши принципові відмінності між українським та російським менталітетом, приналежність цих народів до різних традицій, Куліш виправдовує «моральну необхідність злиття їх в одній державі».

У заключенні дисертаційного дослідження зроблено узагальнюючі висновки щодо філософсько-світоглядних ідей Пантелеймона Куліша. Подається оцінка основних філософсько-світоглядних ідей з позицій сьогодення.

ВИСНОВКИ

1. У світогляді Пантелеймона Куліша відбилися складності тодішньої доби, спричинені суперечностями між національним буттям і

національною свідомістю.

2. На формування основних філософсько-світоглядних ідей мислителя важливий вплив справили такі чинники: вітчизняна культурно-філософська традиція, український народний світогляд, знайомство з основними напрямками західноєвропейської філософсько-соціологічної думки, серед яких чільне місце відводиться романтизму.

3. Погляди Пантелеймона Куліша на людину демонструють зв’язок із характерними особливостями світогляду українського народу, романтичними ідеями та християнською антропологією, а також з вітчизняною філософською культурою.

4. ідея «серця», «внутрішньої людини» — одне із центральних понять, на якому грунтується філософська антропологія мислителя, принцип, на якому виростає його україноцентричний світогляд.

5. Релігія, філософія та «природна освіченість» — головні чинники становлення і вдосконалення людини.

6. Цивілізація повинна сприяти утвердженню і розвитку духовноморального світу особистості, поширенню людинолюбивих моральних понять.

7. В історіософії Пантелеймона Куліша Україна виступає перш за все як культурно-історична проблема. При цьому автор стоїть на позиціях романтизму і розвиває романтичну ідею про визначальну роль народного духу в процесі історичного розвитку. Ця концепція передбачає вивчення не зовнішньої, а внутрішньої історії, зводиться до пошуку в минулому фактів реалізації «народного духу».

8. Поряд із засудженням негативних сторін козацтва мислитель наголошує також і на його історичній ролі, яка полягає в забезпеченні культурно-історичної традиції. Критикою козацтва Куліш ініціює перехід від романтичного захоплення старовиною до критичного самоусвідомлення свого національного буття.

Основні положення дисертації викладені автором в наступних публікаціях:

1. Поперечна Г.А. Місце Пантелеймона Куліша в українській філософії // псіукоБии збірник ¡сторичного факультету. ТДПІ. Вип. 1. — Тернопіль, 1994. — С. 62-68.

2. Поперечна Г.А. П.О.Куліш про роль слова і словесності у розвитку та становленні нації // Науковий збірник історичного факультету іернопільського педінституту. — Вип. II. —Тернопіль, 1335.

- С. 96-100.

3. Поперечна Г.А. Хутірська філософія П.Куліша та її витоки // Методологічні пролеми соціального пізнання у світлі сучасної науки: Збірник наукових праць. СДПУ. — Суми, 1995. — С. 77-81.

4. Поперечна Г. Елементи «філософії серця» в творчості П.Куліша // Наукові записки ТДПУ. Серія: Історія. — Вип. IV. — Тернопіль, 1997. — С. 304-309.

5. Конотоп Л.Г., Поперечна Г.А. Особливості розуміння проблеми людини в українській філософії // Національна ідея в духовній культурі України ХІХ-ХХст.: Матеріали всеукраїнської наукової конференції. — Полтава, 1993. — С. 113-115.

6. Поперечна Г. Проблеми польсько-українських взаємин у творчості П.Куліша // Проблема трансформації в гуманітарній, соціально-економічній, наково-освітній сферах // Матеріали українсько-польського симпозіуму. — Тернопіль, 1997.

Поперечна Г.А. Філософська антропологія та історіософія Пантелеймона Куліша. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 — історія філософії. — Інститут філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України, Київ, 1998.

Дисертацію присвячено розгляду філософсько-світоглядних ідей П.Куліша на підставі аналізу його філософської антропології та історіософії! В дисертації здійснено спробу розкрити суть світоглядних позицій мислителя, розглядаючи його спадщину у контексті вітчизняної культурно-філософсько/ традиції, у зв’язку з типовими рисами менталітету українського народу та з урахуванням рівня розвитку і завдань, які стояли перед суспільно-політичною думкою України серед. — II пол. XX ст. Розкрито зміст і значення ідеї «серця» у світогляді П.Куліша, його погляди на природу людини, становлення і вдосконалення, а також вихідні засади філософії історії.

Ключові слова: людина, «серце», «хутір», романтизм, «народний дух», Україна, громадське право.

Поперечная Г.А. философская антропология и историософия Пантелеймона Кулиша. — Рукопись.

Диссертация на соискание научного звания кандидата философских наук по специальности 09.00.05 — история философии. — Институт философии им.Г.С.Сковороды НАН Украины, Киев, 1998.

В диссертационном исследовании рассматриваются философ-

ско-мировоззренческие идеи П.Кулиша на основании анализа его наследия в контексте отечественной культурно-философской традиции, в связи с характерными особенностями менталитета украинского народа и с учетом уровня развития и задач, которые стояли перед общественно-политической мыслью Украины середины

— II половины XIX века. Раскрыто содержание и значение идеи «сердца» в мировоззрении П.Кулиша, его взгляды на природу человека, его становление и совершенствование, а также исходные принципы философии истории.

Ключевые слова: человек, «сердце», «хутор», романтизм, «народный дух», Украина, общественное право.

Poperechna Н.А. Philosophical antropology and historic philosophy of by Panteleimon Kulish. - Manusckipt.

Dissertation to obtain the scientific degree of Kandydat nayk in philosophy. - Speciality-History of philosophy. Major Institute of Philosophy of Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv, 1998.

In the given research paper philosophical and cultural ideas by P.Kulish are anaiised on the basis of his philosophical antropology and history of philosophy. An attempt was made to reveal an essence of the philosopher’s main concepts and basic ideas through the analysis of his output in the context of Ukrainian cultural and philosophical traditions connected with peculiarities of Ukrainian way of thinking and the level of cultural development characterizing Ukrainian socal mentality in the II and half of XIX century. In the given theses the meaning and essence of the „heart“ idea by Kulish was investigated as well as his views on human nature and human realization and development based on fundamental ideas of the history of philosophy.

Key words: man, „heart“, „khutir“, romanticism, „people’s spirit“, Ukraine, common law.