автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: История фауны и животноводства Нижнего Побужья в античное время

Полный текст автореферата диссертации по теме "История фауны и животноводства Нижнего Побужья в античное время"

РГ 6 од

1 я АПР 1393

АКДЦЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

На правах рукопису

ЖУРАВЛЬОВ Олег Петрович

ІСТОРІЯ ФАУНИ І ТВАРИННИЦТВА НИЖНЬОГО ПОБУЖЖЯ В АНТИЧНИЙ ЧАС

07.00.06 - археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук

КИЇВ 1993

Робота виконана у відділі теорії і методики археології Інституту археології АН /країни.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук А.С.Руояєва кандидат історичних наук Н.О.Леішунська

Провідна організація - Одеський археологічний музей АН України

Захист відбудеться " 8 " кВГГИ-Я 1993р. на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту докторських дисертацій при Інституті археології АН України за адресою:

252025 м.Київ, вул.Болодимирська, 3, о лц . годині.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту археології АН /країни /м.Київ.-вул.Лидубеиька, 40/.

Автореферат розісланий "2І>" ЛЮТОГО І993о.

Вчений секретар спеціалізованої рада

кандидат історичних наук сі, —В.О.Петрашенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення історії фауни і тваринництва останніх тисячоліть неможливе без ретельного дослідження остеологічних матеріалів, знайдених під час археологічних розкопок старовинних поселень, городищ та інших пам"яток. Цей матеріал е одним із Еажливих джерел реконструкції господарської діяльності людини. .

Навіть найпростіше визначення кісток, знайдених під час археологічних розкопок, може дати певне уявлення про господарство населення, якому належало те чи інше поселення і городище. Саме дослідження кісткових решток дозволяє встановити склад видів тварин, з якими була пов"язана господарська діяльність людини в минулому. Ткм самим з'являється можливість робити висновки про значення мисливства, рибальства, тваринництва, отримувати певне уявлення про виробничі сили. Все це сприяє вірному розумінню історичних процесів.

Актуальність і необхідність археозоологічних досліджень зараз не викликає сумнівів. Проте як публікації минулих років, так і ряд сучасних,страздають уривчастістю і далеко не завжди дають всебічну характерстику кістковим решткам-із археологічних пам"яток. Через відсутність відповідних методик в той час в ранніх археозоологічних працях немає даних про віковий і статевий склад стад. В більшості робіт відсутня біометрична обробка даних вимірів і пропорцій кісток, тому немае можливостей порівнювати порідний склад свійських тварин у населення різних територій і культур. Такий рівень досліджень остеологічних матеріалів із археологічних пам"яток викликає необхідність нових праць на сучасному рівні науки.

Ретельний аналіз кісткових решток на підставі існуючих методик дозволяє зараз вирішувати питання не тільки тваринництва і господарства в цілому - розведення тих чи інших тварин або полювання на них, напрямок тваринництва /м"ясний, молочний/ та інші, - але і виходити на чисто історичні проблеми: шляхи розселення племен, зміни в оточуючому середовищі, викликані діяльністю людини, торговельні зв"язки населення тощо.

Остеологічні матеріали із Ольвії та поселень Ольвійської хори вивчаються вже близько шестидесяти років. Але через від-

сутність відповідних методик досі не вирішувалися такі важливі питання, як віковий, статевий і порідний склад свійських тварин і його зміни на протязі часу існування Ольвійського полісу. Останнє було неможливим іде й тому, що весь остеологічний матеріал давався, як правило, єдиним комплексом, в кращому випадку поділених на два періоди - догетський і післягетський.

Зараз з"явилася можливість розділити остеологічні матеріали із античних пам"яток Нижнього Побужжя на чотири періоди -архаїчний /друга половина УП - перша чверть У ст. до н.е./, класичний /друга чверть У - друга третина ІУ ст. до н.е./, елліністичний /остання третина ІУ - середина І ст. до н.е./ і ' римський, або післягетський /друга половина І ст. до н.е. -перша половина ІУ ст. н.е./ - згідно археологічної періодизації і простежити розвиток основних тенденцій в фауні цього району і тваринництві на протязі всієї історії існування Ольвійського полісу. . .

Мета роботи - дослідження історичних змін фауни Нижнього Побужжя і тваринництва 'у населення цього району, починати з моменту заснування древньогрецьких колоній і до припинення існування їх. " "

Основними завданнями дослідження е встановлення.змін у фауні ссавців Нижнього Побушся в античний час, ролі полювання в господарстві населення цього району, вивчення складу стад і особливостей тваринництва на ранніх етапах древньогрецької ко' лонізації Нижнього Побужжя, дослідження основних гевденцій тваринництва на протязі всього часу існування Ольвійського полісу, встановлення вікового, статевого і порідного складу стад свійських тварин та їх зміну в часі.

Наукова новина роботи полягає в тому, що вперше проведено комплексне дослідження археозоологічних матеріалів із античних пам"яток Никнього Побужжя, одержаного на протязі майже двадцяти років /1972—1991 рр./. Цз дозволило простежити історію фауни і тваринництва цілої античної держави від часу заснування перших поселень і до припинення життя на останніх із них. Вперше дана характеристика диких і свійських ссавців за історичними періодами існування Ольвійського полісу, пропонується картина історичних змін у фауні та тваринництві під впливом як природних чинників, так і загальноісторичної обстановки в цьому районі.

- З -

Джерелом роботи 0 остеологічний матеріал із 16 античних поселень і городищ Нижнього Побужжя - всього близько 300 тис. кісток, а такон свідчення античних авторів, епіграфічні матеріали тощо. Для порівняння використані дані по території Європи, надруковані іншими дослідниками.

Практичне значення роботи полягає в току, що результати археозоологічних досліджень можуть бути використані при відтворенні природного середовища минулого, палеоекономічних реконструкціях, розробці музейних експозицій, екологічному моделюванні, вивченні генезиса сучасних порід худоби тощо. Еони спріяать такоя більш вірному і глибокому розумінню історичних процесів, які відбувалися ке тільки в господарській діяльності людей, у виробничих силах суспільства, але і загальної сторичній ситуації того чи іншого району в стародавні часи.

: Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації викладені в ряді наукових статей та виступах на республіканських і всесоюзних конференціях і нарадах, у повному обсязі на засіданнях секторів природничо-наукових методів досліджень археологічних натеріалі в, теорії і методики археологічних досліджень і античної археології Інституту археології АН України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури і додатку із таблиць і малюнків. .

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ. У вступі обгрунтовані актуальність теми, визначені мета і завдання роботи, коротко викладені основні результати дослідження і висвітлені джерела написання дисертації.

Розділ І. "Історіографія, джерельна база". В першому розділі основна увага приділена свідченням античних та сучасних авторів про фауну, природні умови і свійських тварин Північного Причорномор'я і, зокрема, Нижнього Побугая в часи існування античних колоній в цьому районі, та джерелам, що використані в цій роботі - остеологічним матеріалам, епіграфічним та іншим даним.

Перші згадки про тварин Північного Причорномор'я є вже в "Гліаді” та "Одисеї" Г'омера.

Антична .традиція не зберегла свідчень про склад тварин, який був у перших колоністів, умови, в які.вони потрапили в Нижньому Побужжі. Лише тоді, коли вони обжили цей район, почали з'Являтися і описи нового краю.

Перші більш-менш повні дані про Північне Причорномор'я дійшли до нас у викладі відомого стародавнього історика Геродота, який, за свідченням античної традиції, побував там у У ст. до н.е. Більш пізні автори в основному тільки доповнювали те, що писав Геродот, хоч у деяких із них знаходимо і оригінальну інформацію. .

' Природні умови, в які потрапили давньогрецькі колоністи, діставшись до Північного Причорномор'я, за свідченнями античних авторів, були дуже суворими. Геродот писав, що на протязі восьми місяців стоять нестерпні холоди, повітря наповнюється білим пір"ям /снігом/, крізь яке неможливо дивитись, а решту чотири місяці ідуть дощі і теж дуже холодно. Через ці холоди там неможливо розводити мулів та ослів, а'у биків не ростуть роги. Він звертав увагу і на те, що скіфська земля дуже бідна на ліси, які були лише в одному місці - Поліссі, або Гілеї. Про скіфські холоди писали також Гіппократ, Страбон, Діонісій та інші античні автори.

У Діона Хрисостома знаходимо опис місцевості безпосередньо біля Ольвії: болотистих берегів ліману, де росли чагарники і дерева.

Очевидно, при дослідженні текстів античних авторів про клімат Північносо Причорномор'я треба мати на увазі, що для еллінів, які прийшли туди з теплого Середземномор'я, тутешній клімат і справді міг здатися дуже холодним і суворим. Сучасні дослідження великої різниці з кліматом нашого часу не встановили /Бучинский, 1963/. .

Почав колонізацію Північного Причорномор'я, елліни зустріли там різноманітний тваринний світ. Описуючи землі будинів, Геродот згадував таких тварин, як видру, бобра, Арістотель повідомляв про дельфінів і тюленів, які жили в Понті, та вовків біля Меотійського озера /Азовського' моря/. Про понтійських бобрів, оленів, кабанів, диких ослів /куланів?/ та кіз /козуль,• сайгаків?/ і полювання на них писав Страбон. Лисиць, вовків і дельфінів в Понті та біля нього згадував Клавдій Еліан. Деталь-

ний опис тварин Скіфії, зокрема тарандрів /лосів/, візонтів /зубрів/, урів /турів/, оленів давали Пліній Старший і Гай Юлій Солін. .

Як бачимо, цілісне уявлення про фауну Північного Причорномор'я користуючись лише свідченнями античних авторів, скласти важко. Навіть промислові види, на яких полювали мешканці античних поселень і городищ Нижнього Побужжя і кістки яких зустрічаються в остеологічних матеріалах /про них мова піде нижче/, згадуються далеко не всі. Отже, основним джерелом наших знань в цьому питанні можуть бути лише кісткові рештки.

Про те, як саме полювали елліни на диких ссавців в Північному Причорнсмор"ї, свідчень майже немає. Лише Страбон згадує про полювання на оленів і кабанів у болотах, а Вергілій /в третій книзі "Георгік"/ описує, як здобували оленів взимку по глибокому снігу, та на стелі із Козирки /Фабрициус, 1951/ є сцена полювання на кабана за допомогою собак. '

І у еллінів, і у римлян було відомо багато способів полювання: за допомогою списа, лука і стріл, тенет, спеціальних ровів, мисливських собак. їх опис можна знайти у Платона, Полібія, Плутарха, Арріана, Оппіана, Секста йшіріка та інших. Очевидно, вони застосовувалися і в Північному Причорномор"ї. Але де і які, поки що сказати важко. .

До нас не дійшло свідоцтв про свійських тварин, які були у давньогрецьких колоністів у Нижньому Побужжі. Очевидно, ці дані можна отримати лише за допомогою остеологічних матеріалів.

Проте є свідчення про свійських тварин,, які розводили північно-причорноморські племена.

Першу згадку про комолу /безрогу/ породу биків, які були у скіфів, знаходимо у Геродота. Він пояснював це холодним кліматом Скіфії. Останнє твердження є помилковим, оскільки наявність чи відсутність рогів не залежить від клімату. В жаркому кліматі Африки успішно розводяться як рогаті, так і комолі породи великої рогатої худоби /Дмитриев, 1978/. Пізніше про комолих скіфських биків писали Гіппократ, Страбон та інші античні автори. Страбон і Клавдій Еліан згадують також і рогатих биків. До нас дійшов єдиний опис понтійської корови Михайла Апостолія Візан- -тійця. Він писав, що тварина була невелика за розміром, дуже коротка від голови до стенна, рогів не мала, а кістки у неї були довгі і широкі.

Є у античних авторів згадки і про дрібну рогату худобу. Ткбуни овець, які йшли за повозками скіфів, згадує Гіппократ. Про густу та жорстку вовну понтійських овець писали Арістотель і Євстафій. Клавдій Елі'ан розповідав, що понгійські вівці стають жирнішими, вживаючи гіркий полин. Страбон згадував про великі розміри скіфських овець. На жаль, із тексту не зрозуміло, з якими вівцями було проведене таке порівняння.

Про свиней згадка є лише у Геродота, що цих тварин скіфи зовсім не бажають розводити. Це зрозуміло, якщо враховувати кочовий характер господарства степових скіфів. У лісостепових вона була досить чисельна /Еєлан, 1982/.

Мабуть, найбільша кількість .свідчень античних авторів припадає на скіфських коней. Геродот писав, що одним із основних продуктів харчування у скіфів було кобиляче молоко і що скіфські коні легко переносять холод. Скіфських коней згадували також Гіппократ, Арістотель, Антігон Каристський та інші автори. Страбон підкреслював невеликі розміри скіфських коней та їх гарячий норов, через що їх холостили. Арріан звертав увагу на те, що скіфського коня важко розігнати, але він дуже витривалий і може пробігти велику відстань. Очевидно,скіфи вже використовували прийоми селекції, зокрема інбридінг, оскільки ряд авторів /Антігон Каристський, Пліній Старший/ повідомляли про злучку жеребця з кобилою, Його матір"ю. Згідно Павла Оросія, за наказом Філіппа Шкедонського було доставлено 20 тисяч скіфських кобилиць для розпліднення. Із вищесказаного можна зробити висновок, що античний світ був добре знайомий з кращими якостями скіфських коней і користувався ними по мірі необхідності.

Щодо спосабів утримання тварин у Північному Причорномор"ї, то є лише одне свідчення Вергілія, що худобу тримали заперту в хлівах. Хороші скіфські пасовища згадувалися також у Геродота, Псевдо-Арріана та інших античних авторів. Якщо виходити із того, що знали про утримання свійських тварин та їх селекцію в античній ойкумені, то можна вважати, що свійські тварини утримувалися і на пасовищах, і в загонах та хлівах. Рекомендації по вирощуванню тварин та їх селекції можні знайти у Платона, Лук-реція, Варрона, Вергілія, Катона та інших авторів античного часу.

Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що і мисливство,

і тваринництво були добре розвинені у .античного населення Північного Причорномор'я як високопродуктивні галузі господарства і, напевне, в Нижньому Побужжі застосовувалися ті я самі способи мисливства і тваринництва, що і в Середземномор"ї та інших місцях античної ойкумени.

Отже, можемо зробити висновок, що із античних джерел ми дізнаємося про окремих диких та свійських ТЕарин, але цілісне уявлення про фауну Нижнього Побужжя і тваринництво у давньогрецьких колоністів за ними скласти практично неможливо. Т&кі дані дає лише дослідження остеологічного матеріалу, який знаходять під час археологічних розкопок. •

Перше повідомлення про фауну Ольвії за кістковими рештками було зроблено В.1.Громовою /Громова, 1928/, яка описала знайдені там кістки лева і пояснила ці знахідки тим, що леви могли жити в ті часи в Північному Причорномор"ї, але їх могли завозити і для звіринців. У 30-х роках нашого століття остеологічні матеріали із Ольвії вивчав Ї.Г.Підоплічко /Підоплічка, 1938; Пидопличка, 1938, 1940/, а пізніше, крім нього /Підоплічко, 1956/, інші українські палеозоологи /Гопачзвський, 1956; Бібі-кова, 1958/. Завдяки їх дослідження?.! було встановлено видовий склад диких і свійських тварин, зроблені перті висновки про природні■умови і розвиток тваринництва в цьому районі, а також зроблені перші спроби розібратися із порідним складом свійських тварин. Зокрема, були виділені кілька порід свійського бика, вівці, кози, коня, собаки, які розводилися населенням античних поселень і городищ Нижнього Побузхжя. Але через відсутність відповідних методик весь матеріал було подано як єдиний комплекс, в кращому разі поділений на два періоди - догетський і після-гетський /зараз їх чотири/, що не дозволило простежити основні тенденції розвитку тваринництва та зміни в фауні і навколишньому середовищі, були також відсутні еисновки про статевий і віковий Ьклад стад і біометрична обробка даних. Такий стан вивченості кісткових решток привів до невірних висновків істориків, зокрема про відсутність кормової бази тваринництва в Нижньому Побужжі в догетський час, про те, що кози заміняли оль-віополітам корів тощо /Либеров, 1960/.

Така ситуація викликала необхідність нових досліджень остеологічних матеріалів із античних пам"ятск Нижнього Побужжя, '

результати яких представлені в другому і третьому розділі цієї роботи. '

Наведені тут і результати.останніх палеокліматологічних досліджень /Иевлев, 1989/. '

Наприкінці першого розділу наведено методику збору і обробки остеологічних матеріалів, яка буйа застосована в цій роботі, згадані інші джерела /епіграфічні тощо/.

Розділ П "Історія фауни диких ссавців Нижнього Побужжя в античний час". За остеологічними матеріалами, знайденими під час археологічних розкопок античних пам"яток Нижнього Побужжя в 1972-1991 рр., було визначено кістки від 21 виду диких ссавців /заєць русак, байбак, бобер, дельфін білобочка, вовк, лисиця, ведмідь бурий, куниця кам"яна, горностай, ласка, тхір лісовий, тхір степовий, борсук, лев, леопард, кулан, кабан, олень звичайний, козуля звичайна, лось і сайгак/, із них 3 види /байбак, кам"яна куниця і горностай/ в цьому районі вперше. Швидше за все, ці види мешкали в Нижньому Побужжі в той час і були здобуті населенням під час полювання. -

За біометричною обробкою даних встановлено достовірні відмінності між розмірами деяких кісток із шарів різних періодів у зайця русака, лисиці, кулана і кабана, але невеликі вибірки не дозволяють робити остаточні висновки. При порівнянні цих даних із Нижнього Побужжя й іншими районами та культурами можна констатувати наявність відмінностей між розмірами кісток району Ольвії та середньовічним Подніпров"єм у кабана, тим же районом та трипільським Середнім Подністров'ям .і лісовою зоною середньовічного Гродно у оленя звичайного і відсутність відмінностей між лисицями із Нижнього Побужжя і д"яковських, верхньо-окських і юхновських городищ та кабанами із району Ольвії та району середньовічного Гродно /І&лкин, 1962; 1954; Ік»іченко,

1972; Еелан, Логвиненко, 1986/.

За розмірами кісток можна виділити окрему популяцію звичайного оленя із нижнього Побужжя, яка достовірна відрізняється від лісостепових популяцій Середнього Подніпров'я, Середнього Подністров'я та лісової на території Білорусії і Росії.

Про зміни в фауні Нижнього Побужжя на протязі УІ, У і більшої частини ІУ ст. до н.е. /в межах архаїчного і класичного періодів/ на підставі остеологічних матеріалів І972-І99І рр.

сказати щось певне важко через невелику вибірку. В наявності е кістки як степових видів /кулан, сайгак/, так і лісових /бобер, звичайний олень/ з перевагою других над першими. Зберігається ця перевага і в елліністичному періоді /кінець ІУ - І ст. до н.е./. А от в післягетський /римський/ період в остеологічних матеріалах як Ольвії, так і її хори повністю домінують степові види - кулан і сайгак, особливо останній. Очевидно, зміни в складі мисливської здобичі відбили реальні зміни в фауні Нижнього Побужжя на початку І тис. н.е., викликані, швидше за все, скороченням площі лісів.

І.Є.Бучинський /Бучинский, 1963/ писав, що на території України, починаючи з Ш ст. до н.е., відмічається зменшення кількості опадів та посилення посушливості клімату. Це могло викликати скорочення площі лісів. 1 хоч 1.6.Бучинський спеціально підкреслював, що південних, степових районів України ці зміни не зачепили, не виключено, що на невеликі ліси в останніх вони . могли якось вплинути, що підтверджено палеогеографічними даними /Иевлев, 1989/. Але, звичайно, не так істотно, як показують зміни в фауні Нижнього Побужжя. Основна причина була, очевидно, в іншому.

Ольвія, як великий античний центр, звичайно, потребувала деревини. Потрібна вона була і поселенням та городищам Ольвій-ської хори. Дерево йшло на будівництво /перекриття стель,полі в ’ тощо/, на різні теслярські потреби. Розвинене ремісниче вироб- ' ництво вимагало деревного вугілля, воно йшло також на опалення • приміщень в холодні пори року. Вимагало деревини і будівництво та ремонт кораблів, які в той час будувалися в основному із сосни. Сосну Ольвія могла завозити із Гілеї - великого лісового масиву в Нижньому Подніпров"ї, який згадував Геродот у У ст. до н.е., а пізніше - Діон Хрисостом та інші античні автори. На думку С.О.Жебельова /ЗКебелев, 1953/, Гілея простиралась із півночі на південь на 40 км, а з заходу на схід - до 140 км.

Свою роль в знищенні лісів відіграла і система хліборобства еллінів. Для одержання родючої землі під ниви вони викорчовували цілі лісові масиви. В.Д.Елаватський /Елаватский, 1976/ писав, що в стародавній Елладі та Італії були великі ліси, але вони були поступово вирублені і змінилися геїнами. На острові Кріті теж було багато лісів, і там видали указ, згідно з яким будь-який

бажаючий міг викорчувати- ліс собі під ниву і земля ця не підлягала оподаткуванню.

Таким чином, дані, одержані при вивченні остеологічного матеріалу, свідчать про значне скорочення площі лісів біля рубежу нашої ери. Це відбулося, швидш|| за все, в результаті діяльності людини, яка, можливо, була посилена кліматичними чинниками. Тому зменшилася чисельність лісових видів ссавців і ольвіополіти почали полювати в основному на степові види. Основним промисловим видом став сайгак, чисельність якого могла зрости ще в результаті розвитку тваринництва, оскільки він не був конкурентом в їжі свійським тваринам на відміну від інших диких копитних /Динесман, 1982/. .

Взагалі значення мисливства в господарстві населення античних поселень і городищ Нижнього Побужжя було незначним, хоч і неоднаковим в різні часи. '

В архаїчному періоді відсоток диких ссавців за числом особин складав від 1,% в Ольвії до 6,2$ на Вейкуші, в серед- -ньому 4-5%. Найбільша кількість видів - по II - була знайдена в Ольвії /заєць русак, вовк, лисиця, ласка, тхір степовий, лев, кулан, кабан, олень звичайний, лось, сайгак/ і на Березані /заєць русак, бобер, дельфін, до виду не визначений, вовк, лисиця, лев, кулан, кабан, олень'звичайний, лось, сайгак/. 8 видів було на Чорноморці-2 /Журавлев,. 1981/, 7 - на Еейкуші, 6 -на Чортуватому-7. Менш за все було їх на Адаголі-І і Лупарєво

- по одному /тільки лисиця/. І&ка строката картина, швидше за все, відбиває ставлення до мисливства мешканців різних поселень. Пояснення цьому слід шукати^ очевидно, не тільки в природних умовах біля того чи іншого пункту, але й в щільності населення того чи іншого району, особливості господарства /спеціалізація тощо/ та інших причинах.

В класичний і елліністичний періоди значення мисливства дещо зростає в порівнянні з архаїчним. Так, в класичних шарах Козирки-І2 диких ссавців за числом особин було 7,7$, в елліністичних шарах Глибокої Пристані - 7,4$, Але в той же час на Білозерському поселенні - всього %. Правда, питання про належність останнього до Ольвійської хори остаточно не вирішене ■ /Еылкова, 1989/. Простежується тенденція збіднення на периферійних аиселеннях видового складу диких ссавців в порівнянні

з Ольвією. Так, якщо в класичних шарах Ольвії було знайдено кістки від 12 видів /заєць русак,’ дельфін білобочка, дельфін до виду не визначений, можливо, морська свиня, або азовка, вовк, лисиця,горностай, тхір степовий, леопард, кулан, кабан, олень звичайний, сайгак/, то на Козирці-І2 - всього від 8 /заєць русак, вовк, куниця кам”яна, борсук, кулан, кабан, олень звичайний/, тобто в 1,5 рази менше. В елліністичних шарах Ольвії було 18 видів /заєць русак, байбак, бобер, дельфін біло- ‘ бочка, дельфін до виду не визначений, можливо морська свиня, вовк, лисиця, ведмідь бурій, тхір лісовий, тхір степовий, борсук, лев, леопард, кулан, кабан, олень звичайний, лось, сайгак/, а на Глибокій Пристані - всього 6 /заєць русак, дельфін, до виду не визначений, лисиця, кабан, олень звичайний і сайгак/, тобто в 3 рази менше. Очевидно, і тут роль відігравали не тільки природні умови.

, В римський /післягетський/ період спостерігається найбільший за всю історію Ольвійського полісу відсоток диких ссавців в остеологічних матеріалах, що свідчить про зростання ролі мисливства в господарстві населення. Дикі ссавці складали за , числом особин від 8,7$ї на Скельці до 24,3% на Золотому Йісі /Широкій Білці/. Знову простежується збіднення кількості видів, які здобувалися на периферії, в порівнянні з Ольвією. Якщо в Ольвії були знайдені кістки від ІЗ.видів /заєць русак, бобер, дельфін, до виду не визначений, вовк, лисиця, ласка, борсук, кулан, кабан, олень звичайний, козуле звичайна, лось і сайгак/, то на Золотому Місі - від 8 /заєць русак, дельфін, до виду не визначений, вовк, лисиця, кулан, кабан, олень звичайний, сайгак/, на решті - ще менше. 1 це не зважаючи на те, що відсоток диких ссавців у кісткових рештках на периферії був вищим, нія в Ольвії /за винятком Скельки/. Поки що важко сказати, чим це викликано. ‘ .

Зростання ролі мисливства в господарстві ольвіополітів римського /ліслягетського/ періоду звичайно пов"язують з приходом в Ольвію римського гарнізону в П ст. н.е. Проте були,очевидно, й інші причини.

Способи полювання, які згадуються в античних джерелах,були розглянуті в першому розділі. Слід тільки додати, що на одній із фресок склепу № 9 Неаполя Скіфського та на стелі із Козирки

е зображення сцзни полювання на кабана за допомогою собак.

Іаким чином, мисливство в господарстві еллінів в Нижньому Побужжі відігравало незначну роль крім, хіба що, останнього періоді' існування Ольвійської хори. Чітко простежуються два напрямки в полюванні - хутровий і м"ясний. Проте на підставі лише остеологічних матеріалів робити висновки про перевагу того чи іншого із них неможливо, оскільки кістки від тварин, які вживалися в їжу, як правило, приносилися на поселення або городище разом із тушею, а кістки хутрових звірів звичайно залишалися в тушах на місці полювання, із собою забиралися лише шкіри.

Дрібних тварин здобували за допомогою нехитрих пристроїв /тенет, ловчих ям тощо/, це було доступно практично всьому населенню. На великого звіра полювала, швидше за все, переважно знать, оскільки таке полювання вимагало і певної підготовки,

«і багато .вільного часу, а облавні полювання та риття спеціальних ровів - ще й людських ресурсів.

Розділ Ш "Огляд основних сільськогосподарських тварин та основні тенденції тваринництва". Остеологічний матеріал, знайдений на античних пам"ятках Нижнього Побужжя на протязі 19721991 рр., свідчить про досить високий рівень тваринництва їх населення. В кісткових рештках основний відсоток складала велика та дрібна рогата худоба, свиня, кінь та собака. Знайдено також невелику кількість кісток від осла та свійського кота. В попередніх матеріалах були поодинокі кістки буйвола і верблюда, відмічалися мули /Підоплічко, 1956; Топачесський, 1956; Бібіко-ва, 1958/. .

Для характеристики собак потрібні достатньо повні порівняльні колекції, яких на території України немає. Тому повністю охарактеризувати цей вид зараз неможливо. Часткову характеристику йому дали попередні дослідники /Топачевський, 1956; Бібі-кова, І958/. Повторювати її тут не варто. Важко сказати щось певне і про осла та свійського кота через незначну вибірку.

Тому автор вирішив обмежитися характеристикою основних сільськогосподарських тварин, а саме: великої рогатої худоби /бик свійський/, дрібної рогатої худоби /вівця свійська і коза свійська/, свині і коня.

Кісткові рештки свійського бика, або, як ще пишуть, великої рогатої худоби /для території України пі дві назви можна

- ІЗ -

вживати як рівноцінні, а взагалі під терміном "велика рогата худоба" розуміють два роди буйволів і один - биків/, займали провідне місце в усіх періодах існування античних поселень і городищ в Нижньому Побужжі'за винятком архаїчного. Оскільки в остеологічних матеріалах зустрічаються практично всі частини скелету, можна зробити висновок, що тварини забивалися і розбирання туш проводилося безпосередньо на поселеннях і городищах, включаючи і Ольвію. Тільки не зовсім ясно, робилося ца на спеціально відведених місцях чи в кожній оселі окремо. Ька сама картина простежується і для решти свійських тварин.

■ Оскільки в їжу йшли в основному дорослі тварини, можна говорити про розвинену кормову базу тваринництва /очевидно, як природну - пасовища, так і штучну - заготовлені на зиму корми/, починаючи вже з самого початку колонізації еллінами Нижнього Побужжя.

Стаїевий склад стада великої рогатої худоби свідчить про значний розвиток землеробства в архаїчний і класичний періоди, оскільки в цей час воли /основна тяглова сила хліборобства/ складали чверть і більше від загального поголів"я стада цієї групи тварин, і розвиток молочного напрямку, починаючи з- елліністичного періоду, оскільки почав зростати відсоток корів, а відсоток волів значно знизився.

Біометрична обробка даних засвідчила достовірні відмінності між кістками великої рогатої худоби із Березані з одного боку, Ольвії - з другого і решти архаїчних поселень - з, третього /Куцуруб-І, Чортувате-7, Стара Богданівка-2/. Не зовсім ясно в цьому плані становище на Чорноморці-2 /Журавлев, 1981/, де за деякими ознаками спостерігається схожість із третьою з названих вище груп, але є і розбіжності. .Не виключено, що там могла бути і четверта група свійського бика. Можливо, ми маємо справу із кількома породами великої рогатої худоби, які були завезені в Нижнє .Побужжя кількома хвилями давньогрецьких колоністів /перша заснувала Березань, друга - Ольвію і ще деякі поселення, третя - більшість античних поселень Нижнього Побужжя/.

Різниця між розмірами кісток свійського бика між Ольвією та периферійними поселеннями збереглася і пізніше в класичному і елліністичному періодах. Тільки вже за меншою кількістю ознак. Вона майже, але не остаточно, зникає лише в римському періоді.

Спостерігаються достовірні відмінності і в розмірах кісток із шарів різних періодів у Ольвії, що,можна зв"язати як із зміною порідного складу, так і з успіхами в селекції.

При порівнянні розмірів кісток свійського бика із античних пам"яток Нижнього Побужжя з аналогічними із пам"яток інших часів та культур можна констатувати відмінності і з попередніми доби бронзи, і з синхронними скіфськими і черняхівськими на території України, а також римськими і кельтськими на території Німеччини, і з наступними за часом середньовічними древньо-руськими і золотоординськими пам'ятками, а також Волжською Болгарією. Отже, порідний склад великої рогатої худоби на античних пам"ятках Ншкнього Побужжя не мав аналогів на відомих нам пам"ятках інших культур та територій України і розвивався своїм самобутнім шляхом.

Дрібна рогата худоба /під цією назвою розуміють два види: свійську вівідо і свійську козу/ в матеріалах із античних пам"я-ток Нижнього Побужжя за кількістю кісток посідала на Березані перше місце, на решті - друге, а за числом особин в більшості випадків - перше місце серед свійських тварин.

Віковий і статевий склад стад свідчить про розвинену кормову базу тваринництва і молочний напрямок в розведенні цих видів. . ■ .

Біометрична обробка даних вимірів і пропорцій кісток овець дала майже таку ж картину, як і у свійського бика. Причини,очевидно, ті ж самі.

У кіз в Ольвії не виявлено будь-яких достовірних відмінностей між розмірами кісток із різних шарів і періодів. Через малу вибірку одержати аналогічні дані по Ольвійській хорі неможливо.

Кісток свійської свині-було так мало, що добавити щось істотне до висновків В.О.Топачевського /Топачевський, 1956/ немає можливості.

Серед кісток свійського коня знайдені в основному кістки від малорослих /висотою в холці 128-136 см/ і середніх за ростом /висотою в холці 136-144 см/ тонконогих, напівтонконогих і середньоногих коней східного типу. Є також кілька кісток крайньо тонконогих коней. Аналогічні знахідки, зроблені в Ольвії раніше, В.0.Топачевський відносив до мулів /Топачевський,1956/

В.Ґ,.Цалкін /Цалкин, 1966/ подібні кістки із Середньої Азії

визначав як кістки куланів. Окрім цих знахідок е кілька кісток від товстоногих коней західного типу, близьких до сучасної голландської породи.

Біометрична обробка даних через малу вибірку поки що не дає можливість порівняти розміри і пропорції кісток коней із шарів різних періодів Ольвії, а також із Ольвії та її хори.

При порівнянні даних по елліністичних і римських парах Ольвії з одного боку і лісостеповими і степовими скіфськими, а також кельтськими /Німеччина/ пам"ятками з другого слід зазначити достовірні відмінності між ними. А от різниці між розмірами кісток коней із післягетської Ольвії і з черняхівських пам'яток українського лісостепу немае.

Ткким чином, швидше за все порідний склад коней в Ольвій-ському полісі розвивався своїм самобутнім шляхом, як і порідний склад свійських бика і вівці.

На самому ранньому етапі колонізації еллінами Нижнього Побужжя на поселенні, розташованому на сучасному острові Березані /тоді він був півостровом/, в ранніх шарах переважали кістки дрібної рогатої худоби. На неї припадало близько 65% від загального числа особин свійських тварин. Друге місце посідала велика рогата худоба - 17%, третє - свиня, 8$, далі - кінь і собака, по %. Таке співвідношення не має аналогів ні в попередній, ні _ в наступний час на території України. Наприклад, на найближчому скіфському городищі - Трахтемирівському, яке датується УІ ст. до н.е. і розташоване в Середньому Подніпров"ї, було 29,6$ дрібної, 26,® великої рогатої худоби, 19,2$ свиней і 24, ко-

ней /Бєлан, 1982/. Отже, причини своєрідності складу свійських тварин на Березані слід шукати за межами території України.

У стародавніх народів був звичай, вирушаючи в далекі мандри або військові походи, брати з собою саме дрібну рогату худобу. Дотримувалися його і елліни. Тварин могли переганяти по суходолу і перевозити на кораблях. Свідчення про подібні перевозки зустрічаються у античних авторів. Таким чином, можна зробити припущення, що елліни, які вирушили колонізувати Нижнє Побужжя, поряд із необхідним для життя майном привезли з собою і худобу. Цікаво, що ті ж самі 65$ дрібної рогатої худоби були на ранньому етапі колонізації /тільки він датується трохи пізніше, ніж ольвійський - У ст. до н.е. /і в іншому районі висадки еллінів -Боспорському царстві /І^иікин, 1960/.

На протязі УІ ст. до н.е. були засновані в Нижньому По- , бужжі Ольвія і ще близько сотні поселень по берегах Березан-ського і Бузького лиманів /Крыжицкий, Буйских, Дураков, Отрешко, 1989/. Причому більшість із них не мала оборонних споруд - оче- • видно, через відсутність зовнішньої небезпеки.

Співвідношення між свійськими тваринами на щх пам"ятка;х вже дещо інше. Зростає відсоток великої рогатої худоби, в середньому до 2Е$, а також коня і собаки до 10-1252 за рахунок зменшення дрібної рогатої худоби і на деяких пам"ятках ще й свині. Причому, якщо в архаїчних шарах Ольвії і Чорноморки-2 дрібна рогата худоба ще зберігає абсолютну більшість за числом особин /відповідно близько 6С$ і 5І$/, то на решті поселень зберігається лише відносна перевага /близько 40$ і.менше/. Очевидно, причин таких амін могло бути кілька.

Пери за все - це розвиток хліборобства в той час в Нижньому Побужжі, оскільки велика рогата худоба /в основному воли/ становила основну тяглову силу.

Іншою могло стати те, що і,Березань, і Ольвію, й інші античні поселення архаїчного часу в Нижньому Побужжі засновували різні хвилі давньогрецьких колоністів у кілька етапів. В такому разі можна допустити своєрідність кожної хвилі колоністів щодо видового і порідного складу свійських тварин і ведення тваринництва. На користь останньої трактовки фактів свідчить і різний порідний склад великої і дрібної рогатої худоби на окремих поселеннях архаїчного часу, який в цілому співпадає із згаданими хвилями приїзду колоністів у Нижнє Побужжя.

Слід добавити, що біометричну обробку даних в повному обсязі і на сучасному рівні автор зміг зробити лише в останні два роки. Раніше явних достовірних відмінностей в розмірах кісток зафіксувати не вдалося. Це і знайшло відображення в попередній публікації, де говориться про однорідний порідний склад свійських тварин в архаїчний час /Журавлев, 1987/.

Дослідження археологів привели до відкриття в степах на захід від Ольвії тимчасових стоянок архаїчного і більш пізніх періодів, які, можливо, належали пастухам, що випасали стада. /Крыжицкий, Еуйских, Бураков, Отрешко, 1969/. Згадка про село Пастухів є в одному з ольвійських декретів /Виноградов, 1989/. Очевидно, елліни в Нижньому Побужжі практикували як випас стад

на пасовищах, так і стійлове утримання худоби. Останнє особливо в пізній час /Крапивина, 1988/. -

Особливої уваги заслуговують знахідки кісток свійського кота в архаїчних шарах як Ольвії, так і ряду периферійних поселень. Справа в тому, що в стародавній Греції для боротьби з гризунами - шкідниками сільського господарства - застосовували ласок /Памятники византийской литературы, 1968/. Поява свійського кота в Нижньому Побужжі може свідчити про значний розвиток хліборобства вже в УІ ст. до н.е., на ранніх етапах колонізації, який вимагав значних зусиль в боротьбі з гризунами. Завозити котів могли з Єгипту, де їх розводили в той час.

В класичному періоді співвідношення між свійськими тваринами в Нижньому Побужжі змінюється в порівнянні з попереднім архаїчним. Зростає відсоток великої рогатої худоби. В Ольвії вона становить вже 2€$ проти 23%, на Козирці-І2 її ще більше -33$. В середині цієї групи тварин зростає відсоток волів - на Козирці-І2 майже до третини поголів"я стада свійського бика. Змінюється і співвідношення в стадах дрібної рогатої худоби. Якщо раніше переважали вівці, то на Козирці-І2 невелику перевагу отримали вже кози. '

Отже, можна констатувати в цей час значний розвиток хліборобства, і в тій же мірі зростання чисельності тварин, які легше переносять стійлове утримання. Очеввдно, причиною таких змін стало значне скорочення в У сг. до н.е. Ольвійської хори /Кры-жицкий, Еуйских, Краков, Отрешко, 1989/ і в той же час необхідність забезпечувати населення продуктами харчування.

Для класичного періоду /У-ІУ ст. до н.е./ вже е дані по античних пам"ятках суміжного району - Нижньому Подністров"ї.

За визначеннями В.1.Сушка /Сушко, 1966/, в Ніконії /Роксолан-ському городищі/ в цей час було за числом особин 2Є$ великої рогатої худоби, 44$ - дрібної, ^ - свині, 11% - коня і ІЗ% -собаки. За більш пізньою публікацією О.П.Секерської /Секерская, 1989/ було 29,3$ великої рогатої худоби, 43,5$ - дрібної, 5,4$

- свині, 11,9$ - коня і 9,% - собаки. Отже, якщо відсоток великої рогатої худоби в Ольвії і Ніконії майже рівний, то коней в Ольвії було менше, а дрібної рогатої худоби - більше ніж у Ніконії. А от у Козирці-І2 в порівнянні з. Ніконієм було більше великої рогатої худоби і менше дрібної, а коней приблизно одна-

новий відсоток. Можливо, причиною таких відмінностей стали особливості в господарстві цих пунктів.

В-містах Еоспорського царства в класичний час було слідуюче співвідношення між свійськими тваринами: великої рогатої худоби в Пантикапеї - 20,2$, в Феодосії - 28,3%; дрібної - відповідно 64,Е% і 49,1% ; свині - 9,6% і 15,1$; коня - 5,3% і 7,5% /Цалкин, I960/. Отже, істотна різниця є лише у відсотку свиней: на Боспорі їх явно більше, ніж у Нижньому Побужжі.

Для класичного часу є дані і по степовому скіфському Ка-м"янському городищу в Нижньому Лодніпров"ї, де було визначено матеріали У-П ст. до н.е. Правда,- не зовсім ясно, було тал більше матеріалів класичного періоду чи вже наступного - елліністичного. За числом особин там було Z'Sfo великої рогатої худоби, ЗС%

- дрібної, 11$ - свині і ЗЄ% - коня /І^лкин, I960/. Отже, є істотні відмінності між ним і Ольвією та Козиркою-І2 цього часу. Були вони.і між античним Нвдкнім Побужжда і скіфськими лісостеповими пам"ятками /правда', там таке ж широке датування, як і на степових/, на яких було 3 3% великої ^рогатої худоби, 29% - дрібної і по 19% свині і коня /Цілкин, 1966/.

Таким чином, тваринництво на античних пам'ятках Нижнього Побужжя і в класичному періоді розвивалося своїм самобутнім шляхом, відмінним від такого , як Боспорського царства, так і скіфських степових і лісостепових племен Подніпров'я. Поки що важко вирішити, чи були відмінності між античними Нижнім Побужжям і Нижнім Подністров"ям. Звичайно, істотну допомогу надало б порівняння порідного складу цих районів, але останній по Нижньому Подністров"ю поки що відсутній. ,

В елліністичний період в Ольвійському полісі зберігається тенденція збільшення відсотку великої рогатої худоби і зменшення дрібної. Серед дрібної рогатої худоби в Ольвії спостерігаються найнижчий відсоток свійської кози і найвищий відсоток собаки за всю історію міста. На периферійних поселеннях цього ча- ' .су овець і кіз або порівну, або переважають вівці, але не так явно, як в Ольвії.

У цей же час з"являється нова тенденція в тваринництві на античних пам'Ятках Нижнього Побужжя - розвиток молочного напрямку, про що свідчить зростання відсотку корів у великої рогатої худоби. Відсоток волів значно зменшується.

Слід звернути увагу також на різне співвідношення між свійськими тваринами на Козирках-2 і 12 на Бузькому лимані з одного боку і Глибокою Пристанню та Білозерським поселенням на Дніпровському - з іншого /на пертих більше великої і ьенше дрібної рогатої худоби ніж на других/. Очевидно, тут могли зіграти свою роль господарські відмінності між ними.

Як і в попередній період, існують розбіжності в складі свійських тварин між античним Нижнім Побужжям та іншими районами, які були перелічені вище. Отже, і в елліністичний період тваринництво Ольвійського полісу розвивалося своїм особистим шляхом.

В римський період теж зберігаються.всі тенденції розвитку тваринництва Ольвії та її округи, які були в попередньому періоді: зростання великої рогатої худоби відносно чисельності інших свійських тварин, розвиток молочного напрямку і самобутність цієї галузі господарства в цілому в порівнянні з іншими • територіями і культурами.

Висновки підсумовують результати роботи. Тваринництво Ольвійського полісу розвивалося своїм самобутнім шляхом, відмінним від шляхів тваринництва оточуючих негрецьких племен, забезпечуючі населення всім необхідним для життя людей.

За темою дисертації надруковані слідуючі роботи:

1. Домашние овцы и козы эллинистического периода Ольвии// Не-

которые. вопросы экологии и морфологии животных. Штериалы IX научной конференция /Киев, 1975'г./. - Киев: Паукова

’ думка, 1975. - С. 22-24. . _

2. Дрібна рогата худоба елліністичного періоду Ольвії// Археологія. - 1980. - І? 34. - С. 92-101. •

3. Остеологические исследования Ольвии в 1972-1979 гг.// Ак-

туальные проблемы археологических исследований в Украинской ССР. Тезисы докладов республиканской конференции молодых ученых. Киев, апрель - І98І. - Киев: Лаборатория печати Института истории АН УССР. 1981а. - С.83-84. .

4. Фауна поселения Черноморка-П /на материалах костных остатков/ //Использование методов естественных наук в археоло-

■ гии. - Киев: Наукова думка. І98І6. - С.130—161.

5. Животноводство, охота и ландшафтные особенности античного

- 20 -

Ольвийского государства /по костным остаткам/ //Морфолог гические особенности позвоночных животных Украины. - Киев: Наукова думка. 1983. - С. 38-45. ’ .

Кісткові рештки ссавців у Ольвії та на Березані /Дослідження 1972-1976 рр./ //Археологія. - 1983. - № 42. -

С.80-84. ' '

Изучение истории животноводства у населения Нижнего Побужья в античное время. По остеологическим материалам // Тезисы докладов совещания "Комплексные методы в изучении истории с древнейших времен до наших дней". Москва, 20-22 февраля 1985 г. - Москва: Участок- оперативной полиграфии Института истории СССР АН СССР. 1984. - С. 87-88.

Воздействие антропогенных, факторов на природу Нижнего По-бужья в античное время // Человек и окружающая среда в древности и средневековье /ЛЬтериалы совещания 25-26 февраля 1983 г./. - Москва: Наука. 1985а. - С.60-63. Животноводство Ольвии первых веков нашей эры // Проблемы исследования Ольвии. Тезисы докладов и сообщений семинара. - Парутино, сентябрь 1985 г. - Парутино,19856. - С.28. Остеологические данные и история животноводства Нижнего Побужья в античное время // Мзтоды естественных наук в археологии. - Москва: Наука. 1987. - С.35-41.

Животноводство и охота на античном поселении Глубокая Пристань /Софиевка-П/ // Проблемы археологии Северного Причерноморья /к 100-летию основания Херсонского музея древностей/. Тезисы докладов юбилейной конференции. Часть вторая. - йстябрь 1990 года. - Херсон: Множительный участок Херсонской областной библиотеки. 1990. - С.69-71.

О рационе питания архаического населения Нижнего Побужья // Проблемы археологии Северного Причерноморья /к 100-летию основания Херсонского музея древностей/. Тезисы докладов юбилейной конференции. Часть вторая. Октябрь 1990 года. -Херсон: Шожительный участок Херсонской областной библиотеки. 1990. - С.84/в співавторстві із В.М.Отрешко/. '

К истории животноводства Ольвийской сельской округи // Крыжицкий С. Д., Буйских С. Б., Отрешко В. М. Античные поселения Нижнего Побужья /Археологическая карта/. - Киев: Наукова думка, 1990. - Приложение. - С. 98-113 /в співавторстві із Е. П. Мірковой, Л.В.Сычевой/.