автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Остап Грицай - писатель, литературный критик, переводчик

Полный текст автореферата диссертации по теме "Остап Грицай - писатель, литературный критик, переводчик"

львівський національний університет

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

-д\\ ... •*>

ПРИМА ЛЮБОВ ОЛЕКСІЇВНА

УДК 821.161.2’06 - 2.09 (092 О.Грицай) 821.161.2-9

ОСТАП ГРИЦАЙ - ПИСЬМЕННИК, ЛІТЕРАТУРНИЙ КРИТИК, ПЕРЕКЛАДАЧ

Спеціальність 10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологчних наук

-

ЛЬВІВ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Наукові керівники: доктор філологічних наук, професор

Погребенник Федір Петрович, |

Інститут літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат філологічних наук, доцент Гузар Зенон Петрович,

Дрогобицький державшій педагогічний університет ім. І. Франка,

професор кафедри декоративно-ужиткового мистецтва та основ дизайну.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук,

провідний науковий співробітник Сеник Любомир Тадейович,

Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича (Львів),

провідний науковий співробітник

кандидат філологічних наук, доцент Гнатюк Михайло Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри української літератури імені академіка М.Возняка.

Провідна установа

Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гиатюка Міністерства освіти і науки України,

кафедра історії української літератури, м.Тернопіль.

Захист відбудеться “ 20 ” грудня 2000 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 35.051. 06 з філологічних наук при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000 м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м, Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий ‘У<Р 'У!МСР1//пУ')Х 2000 року Вчений секретар

спеціалізованої вченої #

ради Д. 35.051. Об. Терлак 3 м

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Процес українського національного відродження в останні роки спричинився

5 появи на літературній карті багатьох досі невідомих імен, які у свій час були зиречені на замовчування з ідеологічних міркувань. Створено об'єктивні, ізовані на архівних даних, грунтовні наукові дослідження про Пантелеймона уліша, Володимира Винниченка, Миколу Євшана, Олександра Олеся, Богдана епкого, поетів січового стрілецтва, Євгена Маланюка, Уласа Самчука, Богдана-оря Антонича та багатьох інших. На кваліфіковану літературну оцінку своєї раці чекає ще багато постатей, серед них - Остап Грицай (1881-1954), відомий ітературний критик, публіцист, перекладач, поет і прозаїк, громадський діяч гршої половини XX століття, який більшу частину свого життя провів у еміграції Австрія, Німеччина). Його твори ще донині залишаються не перевиданими, а то й е опублікованими і належно не оціненими.

Актуальність дослідження життєво-творчого шляху О.Грицая зумовлена, з цного боку, загальною тенденцією в сучасному літературознавстві, яку чітко формулював М.Жулинський: “дбати про ліквідацію “білих плям” у нашій історії, ультурі та літературі, тим самим дбати про створення цілісної концепції розвитку країнської національної культури”1. А з іншого боку, вона зумовлюється агатогранним і різноаспектним духовним доробком письменника, який необхідно вести в науковий обіг.

Літературний процес як на західноукраїнських землях, так і в еміграції ав свої особливості. Тут склалися сприятливі умови для взаємодії українського исьменства з літературами різних народів. На рубежі ХІХ-ХХ століть у уховних центрах Заходу (Відень, Прага, Мюнхен та ін.) відбувалось знайомство країнських митців з новими явищами в європейській культурі та можливостями, що їх несли в собі нові художні форми1'2. Українські исьменники, живучи поза межами рідної землі, продовжували розвивати кращі радиції вітчизняної культури, були думками разом зі своїм народом, його извольними прагненнями.

Жулинський М, “Із забуття в безсмертя”(Сторінки призабутої спадщини). - К.: Дніпро, 1990. - С.22.

Мегела І. Відень як магніт// Слово і час.-К., 1999,-№4-5. - С.104.

• 2

Творчість О. Грицая, як представника літератури "вигнання" (І.Дзюба), бул незнаною у нас майже півстоліття. Оскільки в УРСР над іменем письменник тяжіло тавро політичного емігранта та соціальне походження (з духовенства пріоритет у дослідженні його біографії та творчості належить ученим українське діаспори, передусім відомому історикові, приятелеві письменника Любомирої Винару, який 1960 року видав у Клівленді нарис про життя і творчість О. Грицая Перша довідка про О.Грицая на його батьківщині, яку написав Б.Гавришків, бул надрукована в “УЛЕ” (1987).

Спорадично ім'я О.Грицая з'являлося в науковій літературі і в радянська час. У бібліографічному покажчику “Ольга Кобилянська” (склав О.Кущ зафіксовано дев’ять позицій з ім’ям О.Грицая (1960). Як автора передмов ді перекладів творів Г.Мопассана, що вийшли у видавництві "Чайка", його згадуі М.Гресько (1962)2. Б.Гавришків називає О.Грицая серед відомих перекладачі] творів Т.Шевченка німецькою мовою (1969)3, вчений перерахував такої літературно-критичні статті О.Грицая про 1.Франка, друковані в німецькомовном; часописі "Ukrainische Nachrichten" 1916 року, проте, з відомих причин, не змії назвати їх автора (1973)4. Заслуги О.Грицая (поруч з А.-Ш.Вуцкі) у справ популяризації літературного доробку Лесі Українки в німецькомовному світ окреслив Ф.Погребенник (1971 )5. Про роль О.Грицая як популяризатора творчост І.Франка серед німецьких читачів йдеться в матеріалах міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО "Іван Франко і світова культура" (1986), у статті австрійськогс літератора Ґ. Витженса6.

Інтерес до постаті письменника-емігранта помітно зріс в умовах незалежної України. 1989 року побачили світ низка поезій митця в антології “Молода муза", переклад О.Грицая німецькою мовою прологу до поеми "Мойсей" - в антології “Іван Франко. Народе мій: Пролог до поеми "Мойсей" мовами народів світу". Аналізові перекладу О.Грицаєм травестійної поеми І.Котляревського "Енеїда"

1 Вшир Л. Остап Грицай. Житія і творчість. - Кпівлевд: Накладом української громади «Зарево», I960. -

92 с.

3 Гресько М. Г.де Монассал в критиці і перекладах на Україні//Радянське літературознавство. - К„ 1962. -№ І. - С.135

3 Гавришків Б. З історії німецької Шевченкіани // Архіви України. - 1969. -№ 2,- С.36.

4 Гавришків Б. Обрії німецької франкіани//Жовтень. — 1973. -Х° 5.- С.124.

5 Погребенник ф. Леся Українка і зарубіжна література//Рад*нське літературознавство. - К, 1971 - №2. -С. 48-60.

6 Wytrzens G. Zum literarischen Schaffcn Frankos in deutscher Sprache/Лван франко і світова література. Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11-15 вересня 1986.): У 3 кн.- Наукова думка, 1990,- Kji. 1. - С.58.

з

перших 12 строф) грунтовну статтю присвятила Я.Погребенник (1990)1. Про гімн мериканських українців "Для України живем!", який створив О.Грицай, писав !>.Погребенник, коротко розповівши про життєвий шлях поета та окремі його вори (1992)2. Цей гімн увійшов у хрестоматію з української літератури для ьомого класу (Львівська регіональна програма). Журнал "Січ" у 1992р. подав іібліографічний покажчик творів, які друкувались у 20-і роки в "Українському ірапорі", серед них 26 позицій займають твори О.Грицая (переважно літературна ритика). '

Активну громадську діяльність О.Грицая у віденському товаристві "Січ" писав Р.Кухар (1994)3. Свої дослідження німецькомовної літературної творчості ).Грицая та окремих періодів його біографії публікує Я.Лопушанський(19954, 9965). Про віденські роки життя і творчості письменника пише І.Мегела (1999).

Більшість із названих праць охоплює окремі твори митця або певні аспекти іого діяльності. Сьогодні ще немає цілісного дослідження літературного доробку ). Грицая.

Звідси випливає мета даного дослідження: на основі вивчення

ажкодоступних джерел (українських та німецьких) осмислити літературну падщину О. Грицая, зібрати і систематизувати розсіяний по українській та мігрантській періодиці творчий доробок письменника; розкрити своєрідність ).Грицая як поета, прозаїка, критика, історика літератури, перекладача; окреслити іого літературно-критичні погляди, специфіку перекладацької практики, ;оповнити конкретними штрихами життєво-творчий шлях.

Основній меті дослідження підпорядковані такі завдання: скласти на основі виявлених у малодоступній періодиці початку XX століття удожніх, літературно-критичних, перекладних та публіцистичних творів ). Грицая бібліографію його творчості;

Погребенник Я. Спроби перекладу І.П. Котляревського німецькою мовю// Творчість Івана Котляревського контексті сучасної філології. 36. паук, праць /АН УРСР. Ін-т мовознавста ім.О.О.Потебігі; Редкол.: і.А.Бур*чок (відпреда.) та ін. - К: Наукова думка, 1990. - С. 129-141.

Погребенник Ф. Українські пісні-гімни. К: Товариство “Знання” України. МП “Пам’ятки України”, 'ерія 6 “Кобза” т-ва “Знання” України, №4; Серія 3. Народна культура: українські обряди і звичаї, бібліотека журналу “Пам’ятки України”, №4. - 1992. - С.61-64.

Кухар Р. Віденська Січ. Історія українського академічного товариства «Січ» у Відні (1868-1947).

1 пам’ять 125-річчя від існування «Січі». - К.: ЦКСП «Кобза», 1994. - 188с.

Лопушанський Я. Остап Грицай - студент і доктор Віденського університету // Acta рИі)оІо^са.-Дрогобич,1995.-№1 .-:.30-36.

Лопушанський Я. Українська класика в німецькомовиих інтерпретаціях О. Грмцая II Wiener Slawistisches Jahrbuch.-Vien.- Verlagder 6sterTeichischen Akademieder Wissenschaftcn, 1996-Band42.-S.205-216.

- визначити ідейно-тематичну та жанрово-стильову своєрідність художньо доробку О. Грицая, окреслити складові його мистецького ідіолекту;

- на основі систематизації та аналізу літературно-критичних праць О. Гриц дослідити їх проблематику і жанрову специфіку, виявити найістотніші естетич основи їх автора, розкрити їх цінність для свого часу і для сьогодення;

- охарактеризувати особливості перекладацької практики О. Грицая, наголосити і значенні його спадщини для розвитку українського перекладознавства;

- з’ясувати місце О. Грицая в системі українсько-німецьких літературних взасми його роль як популяризатора української літератури в світі та світової літератури Україні;

- визначити місце О. Грицая як творчої особистості в загальноукраїнсько», літературному процесі першої половини XX століття;

- на матеріалах епістолярію письменника, що знаходяться в Україні та поза межами, його власних творів реконструювати життєвий та творчий шлі О. Грицая.

Об'єктом дослідження с багатоаспектна творчість О. Грицая в контекс українського літературного процесу першої половини XX століття, зокреіи духовної спадщини представників української еміграції.

Предметом дослідження стали: проблематика та художня своєріднісі поетичної і прозової творчості О. Грицая, розмаїття його літературно-критичног доробку (який охоплює як українську, так і європейську літератури), особливою перекладацької праці в галузі інтерпретації німецькою мовою кращих здобуткі української літератури та популяризації світової літератури в Україні.

Матеріалом для дослідження послужили: а) у вивченні життєвого шляху архівні документи Львова, Києва, Відня, спогади самого О. Грицая та йог сучасників; б) у вивченні поетичної спадщини - поезії О. Грицая українською т німецькою мовами і дві поеми; в) у вивченні прозового набутку - оповідання т новели; г) у вивченні літературно-критичної діяльності - більше 60-ти прац письменника; д) у вивченні перекладацького доробку - понад 50 перекладів творі української літератури німецькою мовою та німецької - українською.

Методологічну основу дослідження становлять передусім загальнонаукови принцип системності, що полягає в аналізі явищ, які вивчаються, в їх розвитку т взаємовідображенні, а також порівняльно-історичний, контрастивно-зіставний т описовий методи.

У процесі вивчення поставленої проблеми використовувались досягнення тчизняних і зарубіжних вчених (І.Франка, Лесі Українки, А.Кримського, Зайцева, М.Лукаша, М.Жулинського, І.Дзюби, М.Ільницького, Р. Зорівчак, Міщенко, Є. Сверстюка, М.Ласло-Куцюк, В.Іванова, Л.Винара, Я.Погребенник, . Погребенника та ін.).

Наукова новизна дисертації полягає в системному дослідженні ролі і місця Грицая в українському літературному процесі першої половини XX століття як іета і прозаїка, літературного критика, перекладача, активного учасника ізвитку українсько-німецьких літературних взаємин, у визначенні істотних іикмет його індивідуальної манери як художника слова, основних позицій як тературного критика та історика літератури, осмисленні специфіки його рекладацької праці.

Теоретична і практична цінність роботи. Оскільки на сьогодні більша стина творів О. Грицая залишається невиданою, то вагомості набуває складена 5ліографія творів письменника, яка певною мірою доповнює картину гературного процесу першої половини XX століття.

Матеріали дисертації можуть бути використані в процесі викладання різних лологічних дисциплін. Вони орієнтують викладачів вузівського курсу “Історія раїнської літератури” на проведення паралелей між творчістю видатних раїнських письменників та відомих репрезентантів світової літератури. Есеї Грицая про європейських класиків (В.Гюго, Т.Ґотьє, Стендаля, Г.Мопассана, Діккенса, Г.Кляйста, А.Шніцлера та ін.) зацікавлять студентів, які вивчають курс ітової літератури. Результати дослідження доцільно застосовувати у лекційному рсі та на практичних заняттях з теорії і практики перекладу, історії раїнського перекладознавства, інтерпретації художнього текту, країнознавства, ецкурсу про українсько-німецькі та українсько-австрійські літературні зв'язки чатку XX століття. їх можна розглядати як базу для розширення проблематики укових, курсових та дипломних робіт студентів.

На захист виносяться такі положення:

1) Жанрово-стильова своєрідність прозової та поетичної творчості О.Грицая.

2) Утвердження в літературно-критичних дослідженнях О.Грицая високих ідейно-естетичних вартостей українського художнього слова.

3) Специфіка перекладного доробку О. Грицая та вагомість його внеску в діалог культур.

4) Єдність життєвого і творчого шляху О. Грицая в контексті розвит

українських національно-визвольних змагань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тему дисертації погоджено з Науково-координаційною радою Інститу літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми “Класична спадщина сучасна художня література”.

Апробація роботи. Результати дослідження виголошувались

обговорювалися на щорічних звітних наукових конференціях професорсьі

викладацького складу Дрогобицького педуніверситету ім. І. Франка, міжнародній науковій конференції “Німецький романтизм і європейська культу XX століття” (м. Дрогобич, 1997), на П’ятнадцятій щорічній франківсьі конференції (м.Львів,2000), філософських людинознавчих читаннях “Гумані; Людина. Творчість” (м. Дрогобич, 1995). Матеріали дисертації відображені восьми публікаціях.

Структура і зміст дисертації.

Робота складається зі вступу, до якого включений опис життєвого і творче шляху О.Грицая (маловідомі сторінки), трьох розділів, списку використан джерел, який містить 241 позицію, та додатку. Повний обсяг тексту дисертації 162 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, висвітлено стан вивчення, сформульовано мету і завдання роботи, окреслено її методологіч основу, наукову новизну і практичне значення.

У дисертації подаються точні біографічні дані О.Грицая, оскільки попередніх виданнях з різних причин вони зафіксовані наближено або не повніст Важливими джерелами для висвітлення багатьох фактів життєпису О.Грицая бу.і автобіографія письменника, написана ним при вступі до Віденського університе-його нарис-спомин “Шовковий альбомик” (про матір та близьких родичів, ро навчання в Дрогобичі); архівні документи відділу рукописів Інституту літерату ім. Т.Г. Шевченка НАН України та Центрального державного історичного архі України у Львові, які увиразнюють характер стосунків митця з такими відоми діячами української культури, як Антін Крушельницький, Катря Гриневичеі Ольга Кобилянська.

Хронологічну послідовність виходу в світ друком творів письменника встановлено в процесі вивчення багатьох періодичних видань (які сьогодні належать до раритетних): „Ukrainische Rundschau", “Ukrainische Nachrichten“, „Ukrainische Blatter", “Діло”, “Ілюстрована Україна”, “JIHB”, “Воля”, “Чайка”, “Всесвітня бібліотека”, “Нова хата”, “Український прапор”, “Український скиталець”, “Нова громада”, “Українське слово”, “Студентський вісник”, “Самостійна Україна”, альманахи “Січ” і “Над синім Дунаєм”та ін.

Дослідження життєво-творчого шляху О. Грицая дає підставу говорити про нього як про митця багатогранного - вимогливого критика, талановитого перекладача, пристрасного публіциста, цікавого поета та прозаїка, що бачив свою місію творця у служінні Батьківщині.

Громадська діяльність стала доповненням до багатогранної літературної творчості митця. Як політично заангажований учений і журналіст О. Грицай був активним членом товариства “Січ”, тісно співпрацював зі Союзом визволення України, ОУН та іншими українськими політичними і культурно-просвітніми організаціями еміграції, слугуючи національній ідеї. На його долю випало бути очевидцем визвольних змагань українського народу - як перемог, так і поразок. Але він ніколи не втрачав віри в майбутню державність України. Зустрічі з Є. Коновальцем та іншими діячами проводу ОУН додавали несхитності його ідеологічним переконанням. Це особливо відчувається в публіцістиці автора (“Щурі: Малюнок з суспільного підземелля”, “Несмертельна: У Світлий день торжества Листопадових роковин 1918-1923 pp.”, “Смертельна справа” та ін.).

Літературний доробок О. Грицая різнобічний. У ньому втілені високі духовні ідеали, а тому йому належить вагоме місце в історії вітчизняної культури. Письменник сприяв розвитку українського художнього слова, пов’язуючи його з потребами народу, поширюючи найкращі досягнення українських митців у світі та в свою чергу популяризуючи здобутки світової літератури на рідному ґрунті.

У першому розділі “Поетична та прозова творчість Остапа Грицая. Проблематика та художня специфіка” зроблена спроба інтерпретації друкованих художніх творів письменника, в яких він досяг значного мистецького рівня.

Дебют О. Грицая-лірика відбувся 1908 року в альманасі “Січ”, де поет опублікував низку віршів, позначених суб’єктивними настроями (“Ви всі мені такі байдужі...”, “Цвинтар”, “Noctis imago", “Наполєон.1812”) та впливом молодомузівців з їх мотивами суму, самотності та розчарування. У окремих творах

відчувається перегук зі світовою літературою: у поезії “Noctis imago" знаходим багато спорідненого з “Гімнами ночі” Новаліса. Для образності перших поезі характерне вплітання фантастичних, неоромантичних елементів.

Друкуючись у 20-і роки у "JIHB", Грицай продовжує створювати лірик романтичного спрямування, яка увібрала в себе чимало рис фольклору (сюжет казок, легенд і повір’їв, народнопоетичні образи-символи, персоніфікаці алітерації), які надають віршам “Пісня ночі”, “Фата Моргана”, “Казка”, “Балляда своєрідного колориту. В цій поезії стан ліричного героя реалізується різноманітних тематичних виявах: ностальгія за рідним краєм, неноділене коханн та інші дисонанси буття. Різноманітна версифікаційна картина кожного твор) О.Гридай схильний поєднувати в строфі різні за довжиною рядки, коли окремі них відіграють роль специфічного рефрену на зразок народної пісні.

Громадянсько-патріотична лірика поета приурочена, як правило, д важливих подій в історії українського народу (“Україні. Слово на свят Листопадових Роковин”, “У Листопадову Ніч. Слово на свято Х-их Роковиі збройної боротьби за державність Західної України”). Брак художньої глибини окремих поезіях компенсується публіцистичною загостреністю, експресивністю Особливою популярністю відзначався другий гімн американських українці; О.Грицая “Для України живем!”, домінантний мотив якого - єднання розкидани: по світі українців у боротьбі за волю Вітчизни. З особливою виразністю вії простежується в приспіві:

Як прийдеться стати разом,

Ми в Україну підем,

Бо для неї лиш на світі -Для України живем.

У поезії “До молоді” митець висловив надію на молоде покоління України якому належить продовжити визвольні змагання. Грицаєве звертання до молод перегукується з однойменним віршем М.Старицького та суголосне з ідеямі Франкового твору “Великі роковини”. “Руйнуй, сторощ ярмо й заржавілі окови” -цей клич міг прозвучати лише в автора-патріота, не скутого лещатами цензурі великоросійської колонії, і стимулював визвольні прагнення нації.

Патріотичну лірику О. Грицай1 писав і німецькою мовою. У часопис; “Ukrainische Nachrichten" з'явилися 1915 р. п'ять його поезій (в „УЛЕ“ згадуєтьсл лише одна): „Weihnnachten 1914“, „An Ukraina", .,Auferstanden“, „Peremyschl, das auferstandene", „Dem Genius der Ukraina“. їх поява тісно пов'язана з ходом

визвольних змагань українців у час Першої світової війни, наприклад: „Ап Ukraina" - радісний пеан легендарній нині січовичці Олені Степанів. У стильовій палітрі цих творів бачимо біблійні образи, антитези, оригінальні метафори, неологізми.

Вагоме місце в поетичній творчості О.Грицая належить ліро-епічним творам. Соціально-психологічна поема „Утеча Олекси Перхуна“(1909) позначена заглибленням автора у психологію героїв та вмінням показати неволю як антиприродне явище, що нівечить людські долі. Для віршованого переказу „Щуролов з Гамельн“(1936) характерні експресивність малюнку, промовистість портретних характеристик, незвичайні музичні враження, драматизм подієвого сюжету, чіткий ритм.

У розділі розглядаються проблематика та генологічна структура малої прози О. Грицая. В оповіданні “Візита у Ексцелєнциї”, опублікованому 1906р. в часописі “Діло”, письменник спрямував свою сатиру проти багатих, нездатних на співчуття до трудящого люду, який доведений до крайнього зубожіння. Мова твору пересипана полонізмами та діалектизмами, які загострюють сатиричність зображення, посилюють локальний колорит оповідання.

Майже в дусі Стефаникової новели розгортаються сюжетні колізії в оповіданні “Етрурійська ваза”. Автор стає на захист сироти Рузі, яка зі страху перед покаранням накладає на себе руки. Соціальна загостреність, стислість форми, драматизм змісту, психологізм та ліризм зображення - якраз ті риси, що характеризують твір О. Грицая.

Друковані 1920 р. у тижневику “Воля" твори з екзотичною для української літератури тематикою (події у них розгортаються в екзотичних країнах - Індії, Єгипті, Греції) увиразнюють, з одного боку, загальнолюдські ідеали, а з іншого -порушують актуальні проблеми українського життя: за казковим сюжетом

вчуваються події боротьби українського народу за визволення та поразка УІІР (“Про Анандра та Змія”, “Невольник”, “Про Смарагдову Оазу”, “Про султана та ного жінку”).

Майстром рідкісного жанру - філософського оповідання - постає О.Грицай у гворі “Anima universalis" (1932), написаному під впливом “Фауста” Гете та творчості Новаліса. Тут ставиться ряд філософських проблем: у чому щастя людини, про вартість знань і реальних справ, про межі буденного і творчого та Загато інших. Неординарні розмірковування, діалоги, поєднання дійсного і

фантастичного, застосування художніх гіпербол роблять цей твір надзвичайп цікавим.

У світогляді О. Грицая вирізняються дві домінанти - патріотизм т християнські переконання, що особливо відбилось у циклі оповідань “Шляхої Месії”. Цікаве, зокрема, друковане в “Українському прапорі” різдвяне оповіданн “Світло в темряві”, основний зміст якого - філософія національного буття т; філософія жертви.

Ідеї та образи німецької літератури (з роману В. Ешенбаха “Парцифаль” ті однойменної опери Р. Ваґнера) використав О. Грицай в зеленосвятній легенді “Прі Парціфаля, Героя”, утверджуючи героїчний світогляд та висловлюючи надію ні молоде покоління, його здатність вибороти волю для свого народу.

У висновках до першого розділу висловлюється думка про те, що поетичниі та прозовий доробок О. Грицая, в якому втілені загальнолюдські вартості і яком; притаманні новаторські риси, - цікаве явище в українському літературному процес першої половини XX століття, а тому заслуговує на увагу сучасного читача дослідника.

Другий розділ “Літературно-критичні праці Остапа Грицая та їх місц, в спадщині письменника” присвячений аналізові літературознавчих досліджен: ученого, оскільки літературна критика - одна з найвагоміших часток у доробк; письменника. Він пильно стежив за літературним процесом в Україні та в світі працюючи в різних жанрах (нарис, літературний портрет, загальний огляд літературно-критична студія, розвідка, передмова, стаття, рецензія, відзив).

Остап Грицай був невтомним популяризатором творчості видатни: українських письменників у німецькомовному світі. Виступивши 1915-1916 рр. і часописі “икгаіпіксіїе КасЬгісМеп", критик подав галерею портретів діячі] української літератури, чим сприяв поширенню серед німецького читацькогі загалу відомостей про українську культуру. У час, коли російські шовіністі представляли українську мову як діалект, О.Грицай розкривав процес розвитк; національного письменства впродовж кількох століть; він показав тяглісті української літератури від “Слова о полку Ігоревім” до творчості видатних свої: сучасників (І. Франка, Леся Мартовича, В. Стефаника та ін.). Репрезентуючі художній доробок українських митців,' він звернув увагу на його самобутність ті вселюдський сенс, новаторство на тлі загальноєвропейської культури, суголосністі з головними віяннями епохи та пов’язаність з боротьбою українського народу з. своє визволення.

Розглядаючи українську літературу в світовому контексті, О. Грицай провів ряд цікавих паралелей, порівнюючи, наприклад, оповідання Франка з творами Золя, зіставляючи Леся Мартовича з Чеховим, а Коцюбинського з Тургєнєвим тощо. Ці зіставлення дослідник проводив не тільки на тематичному, але й на стилістичному рівні. Він довів, що Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська - митці, які йшли в ногу з літературним процесом своєї, епохи, а то й випереджали її.

Подвижницька праця О.Грицая, спрямована на популяризацію кращих творів світових письменників в Україні, йшла в річищі загальноукраїнської тенденції до зближення культур. Найбільшої результативності домігся критик, працюючи у віденському видавничому концерні “Чайка” (під керівництвом редактора

A. Крушельницького), який протягом 1919-1923рр. випустив 13 перекладів книг зарубіжних авторів. До кожної з них О.Грицай написав ґрунтовну передмову. Ці вступні статті допомагали читачеві краще зрозуміти основний задум автора, зацікавити творчістю письменника загалом. Звідси їх деякі стильові особливості -уникнення складної наукової термінології, емоційність, есеїстичний стиль. З іншого боку, передмови О.Грицая містять цікаві спостереження, що відбивають зв’язок митця з літературними, політичними та філософськими тенденціями його часу, характеризують авторський стиль, заслуги письменника перед світовою та національною літературою. Такий підхід спостерігається в передмовах до творів Гюго, Ґотьє, Мопассана, Стендаля, Мюссе, Діккенса та інших авторів.

Мріючи про видання популярної історії світової літератури, О.Грицай опублікував ряд розвідок про західноєвропейських письменників у “ЛНВ” та “Новій хаті”. Ці розвідки зберігають свою актуальність і до сьогодні.

Найбільша частина літературно-критичних праць О.Грицая присвячена дослідженням з історії української літератури. Розпочавши з рецензій в “Ділі” (1906-1913) на твори своїх сучасників, зокрема М. Яцківа, М. Кічури,

B. Пачовського, О.Грицай еволюціонував до літературних портретів та розлогих розвідок, статей та оглядів, чимала кількість яких з’явилась 1920-1929 рр. в “Українському прапорі”. У дослідженнях О.Грицая порушується проблема іманентності розвитку національної культури. В них помітне прагнення показати українську літературу невід’ємною частиною літератури світової, її здатність порушувати наболілі питання часу, розкрити її художнє новаторство. Він вказав на пріоритет Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, П.Куліша, Ганни Барвінок у

селянській проблематиці серед письменників Європи (“Нерозгадана Сфінкс” “Пам’яті автора “Марусі” та ін.).

Літературно-критичну розвідку “Нерозгадана Сфінкс” (1938) О.Грицаі написав з нагоди 30-ліття смерті Марка Вовчка. Критик підкреслив самобутність 5 письменницького хисту, шляхом типологічних зіставлень зі зразками зарубіжни; літератур (творами Жорж Санд, К.Л. Іммермана, І.Тургенева) вказав па високиі ідейно-естетичний рівень її писань та порушив питання про світове значення ї художньої спадщини.

До Т.Шевченка як до джерела національно-визвольних прагнень народ; О.Грицай підходив насамперед з патріотичної точки зору, акцентуючи на ти> аспектах його творчості-, що засвідчували невмирущість народу. Водночас критиі обгрунтував цілий ряд концептуальних міркувань про художній рівень теорії Т.Шевченка, його неперехідне значення як одного з найбільших митців не липи в українській, а й у світовій літературі. О. Грицай зосередив увагу н; самобутньому характері поезій “Кобзаря”, універсальності його ідей, пафос християнського милосердя. О. Грицай підкреслив драматизм слова поета багатство його палітри.

Інтерпретуючи колосальний літературний доробок І. Франка, О. Грицаї передусім підкреслював його громадянсько-патріотичне спрямування тг актуальність у національно-визвольних змаганнях українського народу, а такоя універсалізм творчого генія письменника. Ставлячи І. Франка поруч з Е. Золя, О. Вайльдом, Ф. Достоєвським, О.Грицай особливо наголошував на новаторстві видатного письменника в розробці робітничої теми.

Немало оригінальних думок висловив критик про О. Кобилянську, окремо виділивши її заслугу в створенні нового жіночого “володарського” типу - типу аристократки духу. Епістолярій О.Грицая свідчить, що критик був одним із перших рецензентів письменниці і сприяв творчому зростанню авторки “Землі", він багато зробив для популяризації творів письменниці на чужині.

Особливе місце в своїх дослідженнях О. Грицай відводив В. Стефаникові, у творах якого “панує драматична невмолимість долі”. Критик захоплювався вмінням новеліста проникати у внутрішній світ людини, животрепетністю порушуваних ним проблем, новизною' поетики, що дало йому підгрунтя ставити новелістику В.Стефаника врівень з творами великих трагіків Еллади. Він усвідомлював творчий доробок В.Стефаника невід’ємною частиною світової літератури.

У працях про Олександра Олеся, Марка Черемшину, Ю. Фсдьковича, Уляну Кравченко, М. Коцюбинського, Б. Лепкого та інших українських письменників

О. Грицай чітко виділив ті художні риси, які чинять кожного з них неповторним мистецьким явищем.

Як рецензент О.Грицай розумів свою місію у шліфуванні молодих талантів, зокрема, Клима Поліщука, Олеся Бабія, Галини Орлівни. Він не замовчував вад аналізованого твору, тому йрго критика має принциповий характер.

В оглядах періодичних видань критик охоплював зором досягнення художників слова всієї України, незважаючи на її розшматованість державами-переможцями. Він, спираючись на засади естетики реалізму, вимагав від митців правдивого зображення дійсності, повнокровних образів. Орієнтував їх на “європеїзацію” - розширення жанрових обріїв української поезії та прози, обмін ідеями та образами. У статті “Психольогія повісти” критик високо оцінив заслуги Нечуя-Левицького перед вітчизняною літературою у створенні широких епічних полотен.

Усвідомлюючи мистецьку вартість творів багатьох українських письменників, О.Грицай інтенсивно популяризував їх творчість у німецькомовних часописах, намагаючись прорвати заблокованість української літератури. Свої літературні спостереження він пов'язував з роздумами про долю української нації. З іншого боку, його передмови та есеїстичні статті про західноєвропейських письменників розкривали перед українською читацькою аудиторією ідейно-естетичне багатство творів світової літератури.

У численних статтях, розвідках, рецензіях і оглядах О.Грицай підкреслював зрілість, самобутність та вселюдське значення творів багатьох українських митців, найбільше уваги приділивши творчості Т.Шевченка, І.Франка, О.Кобилянської та

В.Стефаника як найвизначніших репрезентантів духовності свого народу. Він відіграв значну роль у виробленні теоретичних критеріїв інтерпретації їх творчості, поставивши твори українського красного письменства в світовий контекст, - у цьому пафос і новаторство його дослідницької праці.

Підкреслюючи громадянську функцію літератури, пов'язуючи творчість митця з життям епохи, суспільною мораллю, О.Грицай певною мірою продовжував традиції культурно-історичної школи літературознавства. Він був противником безідейності, суспільної інертності, не приймав декадансу. Не обмежений цензурою, аналізував твори національно-визвольного характеру (В. Пачовського,

П. Карманеького, О. Бабія, К. Поліщука), які аж тепер перевидаються на рідні землі.

У третьому розділі “Остап Грицай - перекладач. Характерні складник, його майстерності” окреслено набуток митця, що охоплює його переклади творі української літератури німецькою мовою і навпаки.

Найінтенсивнішою перекладацькою практикою та найбільшо? результативністю позначений у творчості О. Грицая період його співпраці Союзом визволення України, коли в “Ukrainische Nachrichten" та „Ukrainisch Rundschau" з'явилися „Слово о полку Ігоревім", дванадцять строф перше частини „Енеїди“ І. Котляревського, понад ЗО віршів Т. Шевченка, десят

І. Франка, поезії Леоі Українки, П. Грабовського, Олександра Олеся т „Слов'янська ода" П. Куліша в його інтерпретації німецькою мовою. В основном це твори, що характеризуються соціальною загостреністю та громадянськиї пафосом; вони були суголосними з настроями українських емігрантів, які пильні стежили за бойовими діями УГА.

Авторитет талановитого перекладача О. Грицай здобув передусім завдякі своїм майстерним інтерпретаціям поезії Т. Шевченка. Надруковані в “Ukrainisch Nachrichten" твори Т. Шевченка - лише незначна частина „Кобзаря". Проте вон засвідчує глибоке розуміння перекладачем змістової і стильової своєрідност творчості Т.Шевченка, тому переклади О.Грицая справляють на читача таке у сугестивне враження, що й оригінали. Такі твори, як „Кавказ", „Якби мен черевички...", „Огні горять...", „Пророк", „Мені однаково...", „Я не нездужаю нівроку...", „Муза" увійшли до авторитетних видань творів Т.Шевченка в Україн та поза її межами німецькою мовою.

Високий ідейно-художній рівень поезії І.Франка О.Грицай проілюетрува: перекладами творів „Гімн", „Каменярі", „Наймит", „Беркут", “У долині селі лежить...”, „Рефлексія". Поруч з гостро викривальними, наснаженим) революційною романтикою поезіями О.Грицай репрезентував творчість видатногі поета зворушливо-ліричними віршами збірки „Зів'яле листя" - „Як почуєш вноч край свойого вікна..." та „Хоч ти не будеш цвіткою цвісти...", які є одними вершинних зразків світової інтимної лірики.

Могутній талант Лесі Українки 'О.Грицай представив німецькому читачев перекладами трьох її поезій: бойовим, оптимістичним „Contra spem spero!" глибоко патріотичними “До. Гімн. Grave", „Скрізь плач, і стогін, і ридання...", і яких вміло відтворені дух та поетика оригіналу. Він належить (поруч з А.Ш

Вуцкі) до перших популяризаторів творчості української поетеси в німецькомовному світі.

У січні 1915 р. були надруковані переклади поезій Олександра Олеся „Яка краса: відродження країни..." та „На цвинтар сумно не ідіть...“. Вони відбили радість з приводу фронтових перемог січових стрільців. Ці переклади О.Грицая -повноцінні еквіваленти творів поета, якого тлумач вважав одним із найталановитіших українських ліриків.

Заслуговує па увагу спроба О.Грицая інтепретувати громадянську лірику П.Грабовського. Перекладач помістив у часописі „икгаіітсіїе КітсІ5сЬаи“ п'ять поезій митця: „Далеко”, „Пустка", „Сон" („Зелений гай, пахуче поле...“), “Хай видніють видноколи...”, “До матері”. Засобами німецької мови він майстерно відтворив динаміку настроїв і роздумів засланого борця за волю, особливості творчої манери та світоглядної позиції поета.

Сатиричний, обвинувальний тон та зміст “Слов’янської оди” П. Куліша був суголосним ставленню О. Грицая до поневолювачів своєї нації - російського царизму, який ніс підкореним народам безправ’я, тотальне винищення, придушення вільної думки. Тлумач передав гнів і сарказм, публіцистичну загостреність оригіналу, з честю справившись з перекладацьким завданням.

Перу О.Грицая належать і переклади ліро-епічних творів, зокрема перлини вітчизняної культури XII ст. - „Слова о полку Ігоревім", що звучала особливо актуально на зламі століть для української громади своїм закликом до єднання у боротьбі з загарбниками. О.Грицай зумів донести до німецького читача глибину висловленого у творі патріотичного почуття, своєрідність образів - ті риси, що забезпечили творові надійне місце серед середньовічних європейських шедеврів слова.

Дошевченківська доба представлена О.Грицаєм у німецькомовному часописі “икгаіпівсЬе Насіїгісіиеп" бурлескно-травестійною поемою І. Котляревського „Енеїда" (перші дванадцять строф) і є одним з досягнень перекладача, оскільки він зумів „вжитися" в ідейно-образну та ритмічну системи національної поеми та майстерно відтворити її.

Паралельно з перекладами творів української літератури німецькою мовою О.Грицай перекладав твори німецьких класиків по-українськи. 1914 р. у виданні „Поезії" Ф.Шіллера були вміщені чотири балади німецького поета в перекладі О.Грицая (“Перстень Полікрата”, “Журавлі Ібіка”, “Боротьба зі змієм”,

“Кассандра”). Традиції перекладацької спадщини О.Грицая розвинули талановиті перекладачі пізнішого часу, зокрема М.Лукаш, Г.Кочур та ін.

Німецькомовні та україномовні переклади О.Грицая були і залишаються помітним внеском у діалог культур, у справу взаємообміну народів духовними надбаннями. Безперечною є його заслуга в утвердженні високих ідейно-естетичних якостей української літератури та її популяризації. О.Грицая можна назвати до певної міри „тенденційним11 тлумачем, оскільки він перекладав передусім твори, наснажені громадянськими та національно-визвольними мотивами. Його муза освітлювала ідеал боротьби народів за свободу і незалежність. Вона апелювала до українських емігрантів, підтримуючи їх віру в перемогу українських борців, а також до світової громадськості, заявляючи про свій народ як про націю, що прагне самовизначення.

Високий рівень перекладацької практики О.Грицая забезпечували добре володіння рідною та іноземною мовами, знання літератур, власне поетичне обдарування, що було передумовою „вживання" митця в оригінал та вмілого його відтворення.

У процесі перекладання О.Грицай найчастіше послуговувався методом підбору вдалого, дуже близького за змістом відповідника; водночас він використовував описові аналоги та стилізовані вислови, не порушуючи загального естетичного контексту першотвору. У дослідженні вказується і на інші складники творчої перекладацької манери О. Грицая (врахування лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів у процесі перекладу, збереження образної тканини оригіналу, адекватне відтворення його ритмомелодики, увага до звукопису, дотримання еквілінеарності, забезпечення „функціональної" подібності між першотвором та перекладом та ін.).

ВИСНОВКИ

Підведено підсумки дослідження творчої спадщини О. Грицая, окреслено його* роль в українсько-німецьких літературних зв'язках. Мистецька особистість письменника аналізується в контексті української культури першої половини ХХстоліття та історичних подій того часу (Перша світова війна, визвольні змагання українського народу, поразка УНР і т.д.).

Оригінальний художній доробок’О. Грицая, що охоплює лірику українською та німецькою мовами, ліро-епічні і прозові твори, є помітним явищем української літератури як за проблемно-тематичним діапазоном, так і за жанрово-стильовими особливостями.

Багата й різноманітна літературно-критична праця О.Грицая сприяла міжнародному утвердженню української літератури, яку вчений розглядав передусім у світовому контексті.

Значну культурологічну місію виконали переклади О.Грицая творів українських класиків німецькою мовою і навпаки. Вони витримані як в смисловому, так і в художньому ключі першоджерела. Творчі портрети українських письменників та переклади їх творів, опубліковані О.Грицаєм в “икгаіїшсііе Нас1ігісІиеп“, відкрили німецькому читачеві світ образів та ідей українського красного письменства, вказали на його національну самобутність, національно-визвольний характер устремлінь українського народу. Вони залишаються вагомим документом міжлітературних взаємин та високої професійної майстерності їх автора, забезпечуючи йому, таким чином, почесне місце в історії українсько-німецького діалогу культур.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях:

1) Прима Л. Про поезію Остапа Грицая мовою Гете // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. Серія: Літературознавство,- Харків, 1997.- Вип. 2(7).- С.72-77.

2) Прима Л. Ідейно-художній світ ранньої лірики Остапа Грицая // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. Серія:Літературознавство.-Харків,1997.-Вип.6( 11),-С.55-59.

3) Прима Л. Проблема романтичного героя в творчості Остапа Грицая // Романтизм у культурній генезі. - Матеріали Міжнародної наукової конференції “Німецький романтизм і європейська культьура XX століття”. - Дрогобич: Вимір, 1998. - С.114-120.

4) Прима Л. Поема Остапа Грицая “Утеча Олекси Перхуна” в контексті його світоглядних вимірів // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПІ. -Дрогобич: Вимір, 1998. - С.206-213.

5) Прима Л. Остап Грицай - інтерпретатор творчості Т.Шевченка та 1.Франка на сторінках газети “икгаіїшсЬе КасЬпсЫеп”// Матеріали доповідей Міжнародної наукової конференції „Німецька мова в сучасному світі“(1998). - Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2000. - С.112-116.

6) Прима Л. Остап Грицай: штрихи до портрета// Слово і час.- 2000.-№5,- С.80-85.

7) Прима Л. Прозові твори О.Грицая на сторінках “Волі” та їх ідейно-жанрова своєрідність // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. - Чернівці: Рута, 2000,- Вип. 83. - С. 47-52.

8) Прима Л: Поезія Тараса Шевченка в німецькій інтерпретації Остапа Грицая і Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Чернівці Рута, 2000. -Випуск 87.- С. 51-58.

Анотація

Прима Л.О. Остап Грицай - письменник, літературний критик, перекладач. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук з спеціальністю 10.01.01,- українська література,- Львівський національниі

університет імені Івана Франка, Львів, 2000.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню творчого шлях; О.Грицая (1881-1954) - літературного критика, перекладача, поета та прозаїка Спадщина письменика аналізується у зв'язку з суспільно-історичнимі

обставинами, особливостями українського та світового літературного процесів філософськими віяннями першої половини XX століття.

У дослідженні показано ідейно-тематичну та жанрово-стильову своєрідністі прозової, поетичної та літературно-критичної творчості письменника, визначені специфіку його перекладацької праці та вагомість внеску в діалог культур. Ні основі матеріалів у архівах України та поза її межами уточнено факти життєвої творчої біографії О.Грицая, складено бібліографію розсіяних у періодиці творі] письменника.

Таким чином, дана робота є однією з перших в українському

літературознавстві спроб аналізу художнього світу О.Грицая, визначення йог<

місця як письменника, літературного критика та перекладача в історії українсько літератури. ,

Ключові слова: художній світ, мотив, європеїзація, художній переклад діалог культур.

Аннотация

Прима Л.О. Остап Грицай - писатель, литературный критик, переводчик.-Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических науі по специальности 10.01.01,- украинская литература.- Львовский национальные университет имени Ивана Франко, Львов, 2000.

Диссертация посвящена комплексному исследованию творческого пут* О.Грицая (1881-1954) - литературного критика, переводчика, поэта и прозаика Наследие писателя анализируется в связи с общественно-исторической ситуацией.

эсобенностями украинского и мирового литературного процессов, философскими зеяниями первой половины XX века.

В исследовании показано идейно-тематическое и жанрово-стилевое :воеобразие прозаического, поэтического и литературно-критического творчества тисателя, определены специфика его переводческого труда и значение вклада в шалог культур. На основе материалов в архивах Украины и за рубежом уточнены ]>акты жизненной и творческой биографии О. Грицая, составлена библиография рассеянных в периодике произведений писателя,

Таким образом, данная работа является одной из первых в украинском штературоведении попыток анализа художественного мира О.Грицая, определения :го места как писателя, литературного критика и переводчика в истории украинской литературы.

Ключевые слова: художественный мир, мотив, европеизация,

:удожественный перевод, диалог культур.

ANNOTATION

Pryma L.O. Ostap Hrytsay - a writer, literary critic, translator.

Dissertation presented for candidate accademic degree in philology /Manuscript, peciality 10.01.01 - Ukrainian literature, Ivan Franko National University of L‘viv, 1000.

The dissertation is devoted to complex investigation of creative work of Ostap Irytsay (1881-1954), a well-known literary critic, translator, poet and prose writer, 'he writer’s heritage has been analysed in connection with the social-historic onditions and pecualirities of the Ukrainian and world literary process as well as with he philosophical ideas of the first half of the 20-th century.

Both ideological and the matic genre and stylistic peculiarities of the creative ctivities of the writer as a poet, critic and prose writer as well as the specific character f his work in the field of translation and the significance of his contribution to the ialogue of cultures has been shown in his work. On the basis of the archive materials nd Hrytsay’s correspondence to be found in Ukraine and abroad some facts of his iography so important for the characteristics of his outlook have been specified and a ibliography of the writeris works scattered in periodicals has been compiled.

This dissertation is one of the first attemps in Ukrainian literary criticism to nalyse O.Hrytsay’s artistic world, to characterise the principal aspects of his creative 'ork, to specify his place in the history of the Ukrainian literature in the first half of le 20-th century.

The urgency of the investigation is predetermined by the general tendency ii modern literary criticism directed to pintting and to “plank spots” in our history culture and literature to the creation of the integral conception of the national literatun development.

Living in exile O.Hrytsay on the one hand continued developing the traditions o the national literature, on the other hand he had a chance to geet aequainted closer witl the new phenomens of European culture and that was promoted by the atmosphere o the spiritual centres of the West (Vienna, Munich) where he used to live.

It has been investigeted that early poetical workes of O.Hrytsay were influencei by his subjective feelings and the lyric poetry of the romantic character published ii the 20-30-ies absorbed the richness of the folklore palette. Well-known is O.Hrytsay’ patriotic poetry both in Ukrainian and German. At great value in the heritage of thi writer are also his lyrical epics. It has been found that as a prose writer O.Hrytsa; worked mainly in the field of small genres dealing with the social, philosophic mora and ethic problems of the world literature too. Most interesting are his philosophii short stories on the exotic background, published in the magasine “Volya”.

O.Hrytsay’s great literary critical activities, in particular his selfless worl directed to popularising the achievements of Ukrainian literature in the Germai speaking world is described in this work.

The critic showed the gravitation of the national literature, beginning with “Thi Song of Igor’s Compaigon” to its contemporaries - I.Franko, O.Kobylyanska an< others. On the, other hand he did his best to enrich Ukrainian literature with the bes echievements of the world literature and oriented it to Europeization. The critic strivei to break the bloking of Ukrainian literature, underlined its originality and novelty.

A detailed characteristics of O.Hrytsay’s heritage in the field of translation i; presented in this work, and its culturological significance is stressed.

The translation technigue of O.Hrytsay is characterised by the selection of thi most proper equivalents in the target language, adequate rendering of the system o images of the original, its rythm and melody. His translations are good from the poin of view of rendering the sense and the artistic beantly of the original works and thui depict the thoughts of their authors. They are published in modern periodicals.

Key words: artictic world, motif, Europeization, art translation, dialgue o cultures.