автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Творчество Остапа Тарнавского в двулинейном литературном процессе

Полный текст автореферата диссертации по теме "Творчество Остапа Тарнавского в двулинейном литературном процессе"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім.Т.Г.ШЕВЧЕНКА

« ^ На правах рукопису

2 1\ Н П Я 283.3 / 809.1 Т 21

ЛАНОВИК Зоряна Богданівна

ТВОРЧІСТЬ ОСТАПА ТАРНАВСЬКОГО У ДВОКОЛІЙНОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

10.01.0Ї — українська література

>.01.0^

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КИЇВ — 1997

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету.

Науковий керівник — доктор філологічних наук, зав. кафедрою теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету, професор Гром’як Роман Теодорович

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, провідний

науковий співробітник Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України Погребешшк Федір Петрович

кандидат філологічних наук, доцент кафедри історії української літератури філологічного факультету Національного університету' ім.Тараса Шевченка Бандура Юрій Олександрович

Провідна установа: Львівський державний університет ім.І.Франка,

кафедра української літератури ім. академіка М.Возняка

Захист дисертації відбудеться 25 листопада 1997 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.24.02 при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (252601, Київ — 1, вул.М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.

Автореферат розіслано 22- жовтня 1997 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ««/ ] Сулима М.М.

ч/

- 1 -

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідженпя

Вивчення історії української літератури вимагає врахування не лише її різноманітності та багатогранності, а й умов функціонування. Українська література творилась і твориться як на етнічних землях; так і за їх межами, бо велика кількість письменників змушена була покинути батьківщину. Але й на чужині вони продовжували писати. Таким чином, у духовному житті українства з’явився такий феномен, як емігрантська література. «Утворення московсько-большевицькою владою залізної заслони найперше після першої світової війни, над Збручем і потім, після другої світової війни, далеко на Заході спричинило такі наслідки у розвитку української літератури, що вона розкололася на дві галузі, з яких одна направилась на схід, а друга на захід».1

Цей поділ передовсім відобразився у тематичних та ідеологічних розходженнях. Зараз ніхто не може заперечити того факту, що в час, коли українська література не могла вільно і повноцінно розвиватися в Україні, письменники діаспори зуміли зберегти і продовжити кращі традиції українського письменства і літературної критики. У вільному світі вони писали твори, які не могли б з’явитися в умовах тоталітарного режиму, піднімали теми і проблеми, які виходили далеко за рамки накинутого тоді в Україні всезагального методу соцреалізму. Українські письменники Заходу творили літературу альтернативну до материкової. Відбувався своєрідний «двоколійний» (Г.Костюк) процес.

Історія української літератури була б неповною і однобокою без докладної характеристики літературних процесів діаспори. Діяльність українських письменників за кордоном тривалий час залишалася поза увагою дослідників: їх вагомий внесок у розвиток українського літературного процесу ще й досі належним чином не осмислено.

Ситуація змінюється з 1991 року. З’явилися дослідження М.Ільницького, Т.Салиги, М.Неврлого, ряд вступних статтей до видань творів письменників-емігрантів, журнальні публікації і т.п., та в основному вони висвітлюють міжвоєнну емігрантську літературу, діяльність письменників, які жили і творили в Чехословаччині та Польщі — літературне життя, осередком якого була Празька школа. Лише поодинокі статті присвячені українським письменникам Аргентини та Бразилії. Що стосується американської діаспори — основна увага у дослідженні її літератури приділяється так званій Нью-Йоркській групі письменників, яка є уособленням високого рівня сучасної української нематерикової літератури.

Поза межами дослідження залишалися постаті, не пов’язані з діяльністю цих шкіл чи груп, хоч і вони мали помітний вплив на розвиток української літератури. Довгий час білою плямою була і творчість Остапа Тарнавського — поета, прозаїка, літературного критика, перекладача та

1 Радзикевич В. Українська література 20-го століття. — Філадельфія: В-во «Америка», 1952,— С.115.

публіциста, чий життєвий шлях — цікавий і складний. Він проходить від Львова, де Остап провів дитячі та юнацькі роки, розпочавши літературну діяльність, — через повоєнну Європу до Західної Німеччини, і далі — до СІП А. Тарнавський був активним учасником українських культурницьких рухів у Західній Європі та Америці, таких, як МУР (Мистецький Український Рух) та Об’єднання українських письменників в екзилі «Слово». Він є автором шести поетичних збірок, книжки прозових творів, філософсько-літературних есеїв, більше тисячі статей, великої кількості перекладів творів англійської, американської, німецької, польської літератур. Проте до цього часу немає цілісного дослідження життя і творчості Остапа Тарнавського.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження розпочате як частина комплексної теми «Історія української еміграції», що розробляється кафедрою українознавства Тернопільської академії народного господарства (ТАНГ), і завершене в руслі тематики, яку опрацьовує кафедра теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету, — «Образ світу і поетика еміграційної літератури». Тему дисертації погоджено з Науково-координаційною Радою Національної Академії Наук України «Класична спадщина і сучасна художня література» при Інституті літератури ім.Т.ІПевченка.

Стан наукової розробки. Поцінування творчості Тарнавського починається з кінця 40-х років в українській західноєвропейській періодиці одразу ж після виходу першої збірки поезій «Слова і мрії». Володимир Державин, рецензуючи її, наголосив, що вона — одне з небагатьох видань «молодої» української поезії, що «заслуговує на серйозну увагу».2 Б.Романенчук, аналізуючи поезію Тарнавського того часу, особливо підкреслював, що «в першій його збірці немає вже нічого початківського,... це збірка виробленого і визрілого поета».3

Постать і творчість Тарнавського привертала увагу критиків і згодом. Серед тих, хто писав про письменника, — Святослав Гординський, Ростислав Єндик, Ігор Костецький, Григорій Костюк, Леонід Рудницький, Ігор Качуровський. У своїх літературних розвідках вони неодноразово зверталися до творчості О.Тарнавського, високо оцінюючи філософське спрямування його лірики та оригінальність синтезу неокласичної манери письма з елементами модернізму.

Значна кількість рецензій на твори Тарнавського пов’язана з виходом чергових збірок поета. Досить вагомими є оцінки та міркування Оксани Керч, Софії Наумович, Юрія Бойка, Богдана Бойчука, Євгена Пеленського, Лариси Онишкевич та ін. Певне зацікавлення викликала також художня та есеїсгична

2 Державші В. Остап Тарнавський: Слова і мрії // Український голос. — Мюнхен. — 1949. — 4.4. — 2 червня.

3 Романепчук Б. Літературне життя української еміграції в Австрії // Гомін України. — Торонто. — 1950. — 11 березня.

- З -

проза Тарнавського. їй присвячено ряд статей Р.Єндика, І.Кошара, Б.Бойчука, Дарії Сіяк, В.Жили та ін. Окремі відгуки про творчість Тарнавського є в англомовній періодиці, а також таких всесвітньовідомих американських наукових виданнях, як Ukrainians in North America (1975), International Authors and Writers Who’s Who (1976, 1986), Men of Achievement (1978) та у багатотомному біобібліографічному словнику сучасних письменників світу Contemporary Authors (1978, Т.73-76). Це є свідченням того, що Остап Тарнавський займає певне місце як в українському літературному процесі, так і в розвитку світової літератури.

Починаючи з 1990 p., ім’я О.Тарнавського з’являється в літературній періодиці України: спершу в статтях М.Іпьницького, Ф.Погребенника, Р.Доценка, згодом — у монографіях М.Ільницького, присвячених поезії діаспори, в двотомному виданні «Історія української літератури XX ст.» (Київ, 1995) та в хрестоматії «Українське слово». Йому присвячено ряд критичних статей та досліджень, в яких висвітлюються окремі сторони його творчості.

Деякі статті носять епізодичний характер чи є спробою аналізу лише окремих творів Тарнавського. Однак на даний час нема жодного цілісного дослідження літературного спадку письменника.

Метою даної роботи є комплексне дослідження життєвого та творчого шляху Тарнавського, аналіз його художнього доробку.

При цьому вирішуються такі конкретні завдання:

— окреслити основні віхи життя письменника;

— простежити і відтворити еволюцію художнього мислення митця, виділяючи основні ідейно-образні та стильові домінанти його поетичного світу;

— осмислити творчість О.Тарнавського на тлі розвитку української літератури в діаспорі в контексті поезії Західної Європи та Америки;

— виявити співвідношення національних та універсальних, загальнолюдських елементів у його поезії;

— охарактеризувати тематично-жанрову палітру прози О.Тарнавського.

Філософсько-світоглядні та літературно-критичні праці письменника в контексті теми даного дослідження заторкуються лише побіжно: як і статті з політичною, економічною, загальногромадською та культурологічною тематикою, воші становлять окрему грань творчості Тарнавського і можуть бути предметом окремого дослідження.

Отже, дана робота не має на меті дати вичерпну характеристику життєдіяльності та творчих здобутків Тарнавського, а є першою в українському літературознавстві спробою аналізу художнього світу письменника, еволюції його творчих шукань у контексті двоколійного розвитку української літератури 40-х — 80-х років XX століття, чим і визначається новизна дисертації. Новим у ній є й те, що тут крізь призму життя та творчості О.Тарнавського простежуються основні тенденції функціонування і розвитку української літератури за кордоном, аналізуються культурно-історичні процеси та діяльність тих мистецьких угруповань в

діаспорі, в яких брав участь письменник, піднімається проблема літературних впливів на творчість митця, характеризуються його творчі взаємозв’язки з письменниками Заходу.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для подальшого дослідження літератури української діаспори, при написанні підручників з історії літератури, історії культури, в лекційних курсах та при підготовці спецкурсів та спецсемінарів для студентів філологічних факультетів, а також при розробці вчителями-словесниками тем, що стосуються творчості українських письменників діаспори, їх місця в загальнолітературному процесі, при проведенні факультативів з української та світової літератур.

Методологічна база дослідження.

У дисертації використані традиційні порівняльно-історичний, системно-описовий, типологічний методи дослідження літературних явищ, елементи структурно-функціонального та герменевтичного аналізу поетичних текстів.

Апробація роботи. Основні положення дисертації були викладені на міжнародній науковій конференції «Українська еміграція в історії та літературі» (Тернопіль, 1996), міжрегіональній науковій конференції «Українська еліта: минуле, сучасне, майбутнє» (Тернопіль, 1996), щорічних конференціях Тернопільського педінституту. За матеріалами дисертації є 9 публікацій. Дисертацію обговорено на спільному засіданні кафедри української літератури та кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства ТДПУ. •

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів («Основні віхи життя і творчості О.Тарнавського», «Еволюція художнього світу митця у поетичних збірках О.Тарнавського» та «Художньо-філософське осмислення світу в прозі О.Тарнавського»), висновків та бібліографії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «ВСТУПІ» йдеться про актуальність обраної теми і стан її наукової розробки, сформульовано мету та завдання дисертаційного дослідження, окреслено його методологічну основу, новизну і практичне значення.

У І розділі «ОСНОВНІ ВІХИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ОСТАПА ТАРНАВСЬКОГО» на основі прижиттєвих та посмертних публікацій, присвячених постаті О.Тарнавського, його мемуарної спадщини, архівних документів, матеріалів із родинного архіву Тарнавських, спогадів та листів дружини О.Тарнавського, Марти Тарнавської, яка є його бібліографом, простежується життєвий та творчий шлях письменника, досліджується його участь та роль у діяльності літературних, мистецьких та громадських організацій, угруповань, об’єднань, членом чи учасником яких він був.

Перша частина «У довоєнному Львові (19X7 — 1941 рр.)» висвітлює дитинство і юність письменника, у ній аналізуються ті чинники, які впливали

на формування характеру та світогляду молодого Остапа, а пізніше відобразились у його філософській та художній концепції світу.

Остап Тарнавський народився 3 травня 1917 року у Львові в робітничій сім’ї Давида та Ксенії з Добріїв Тарнавських. Сім’я не була багата. Жили Тарнавські у невеликому домі по вулиці Св.Йосафата, 7. Батько працював робітником, але не був людиною грубою і неосвіченою: багато читав, спілкувався з людьми, брав активну участь в організації робітничих рухів. Остап — друга дитина Тарнавських. Мав старшу сестру Софію і двох молодших — Марію та Ольгу. З перших років життя Остап був в українському середовищі, в отченні добрих простих людей, які навчали його людяності, виховували в дусі українських традицій, прищеплювали любов до рідної землі, національної культури; хлопчик виховувався у дитячому садочку «Українська захоронка», навчався у Школі Вправ при Державній Учительській Семінарії, пізніше у Академічній гімназії, на філологічному факультеті Львівського Університету, а згодом — у Львівській Політехніці.

Вирішальний вплив на формування світогляду' юного Тарнавського мала духовна атмосфера Львова, який був тоді не лише осередком культурного життя українців, а й сплетінням різних національних культур і стилів життя, особливо польського, єврейського, німецько-австрійського. Надзвичайно важливим у творчій біографії було особисте знайомство з Богданом Кравцівим, який на той час був редактором місячника «Дажбог», Тарасом Кульчіщьким та Святославом Гординським. Його твори починають публікувати авторитетні тогочасні часописи, зокрема двотижневик «Назустріч», редактором якого був Михайло Рудницький, український часопис у Варшаві «Ми». На той час припадають і перші спроби О.Тарнавського в прозі, які принесли йому несподіваний успіх: у 1937 році в конкурсі газети «Діло» він отримав нагороду за оповідання «Хлоня».

Львівський період творчості Тарнавського аналізується на тлі епохи: із зміною адміністративної влади у Галичині почалися зміни в усіх сферах життя. Новий порядок торкнувся і літературного життя Львова. Закрито українські часописи, які об’єднували талановитих молодих письменників націоналістичного світогляду і були орієнтовані здебільшого на західноєвропейську літературу (Ю.Клен, Ю.Липа, Є.Маланюк, О.Ольжич, У.Самчук, О.Теліга, Л.Мосендз, О.Стефанович, Б.-І.Антонич, Б.Кравців та ін.). Організовано нові радянські видання, керівні пости в яких займали призначені люди з УРСР (газета «Вільна Україна», журнал «Література і мистецтво»).

Здобуваючи інженерну освіту, Тарнавський не полишав літературної творчості. Продовжував писати нариси та оповідання для існуючих тоді видань. А коли у Львові організувалася Спілка письменників, Тарнавський став її членом. На той час членами Спілки вже були Я.Галан, С.Тудор, Ірина Вільде, Уляна Кравченко, М.Яцків, П.Карманський, В.Пачовський та ін. Це був період, коли нова влада не просто ставила митців у рамки цензури, а й змушувала їх писати «на замовлення». З 1939 року він співпрацював із

журналом «Література і мистецтво», де друкувались його літературно-критичні статті та театральні рецензії, ліричні мініатюри. Зустрічі з відомими письменниками з Києва (А.Малишком, В. Сосюрою. Ю.Яновським, М.Рильським та ін.) а, крім того, ближчі стосунки з львівськими митцями (як-от молодомузівці Пачовський, Карманський, Яцків та ін., письменники старшого покоління, які мали щастя зустрічатися з І.Франком, В.Огефаником чи Л.Мартовичем, — Денис Лук’янович, Михайло Рудницький, Ірина Вільде) формували неабиякий життєвий досвід, були доброю літературною школою для молодого Тарнавського.

Друга частина І розділу «Воєнний період (1941 — 1944 рр.)» присвячена діяльності Тарнавського-журналіста. У Львові за період німецької окупації видавалося кілька українських газет та журналів, які більш-менш об’єктивно висвітлювали події життя Львова, подавали цікаві національні матеріали для дітей та молоді. З початком війни Тарнавський повністю віддався праці репортера в газеті «Українські щоденні вісті», які були репрезентивним щоденником на зразок довоєнного «Діла» (пізніше це видання продовжувало існувати під назвою «Львівські вісті»).

З грудня 1941 року у Львові почав виходити український незалежний літературний журнал «Наші дні», з яким співпрацювало чимало відомих у літературних колах людей. Серед них були І.Багряний, В.Барка, Михайло Зеров, І.Крип’якевич, Є.Маланюк, Б.Нижанківський, Т.Осьмачка,

В.Пачовський, У.Самчук, ЮДПевельов, Яр Славутич та ін. До праці у ньому був залучений і О.Тарнавський.

Працюючи репортером у відділі мистецько-театральної хроніки, О.Тарнавський брав участь у театральному житті Львова (готував програмку для прем’єри «Гамлета» у Львівському Оперному театрі, співпрацював з театром малих форм «Веселий Львів», для якого писав тексти пісень, куплети, скетчі). Цей період насичений зустрічами та новими знайомствами з цікавими людьми, серед яких Улас Самчук, Євген Маланюк, Юрій Косач, Аркадій Любченко, Митрополит Андрей ІПептицький, Йосип Сліпий, Мирослав Семчишин та ін.

І хоча цей період життя Тарнавського не виділяється значним набутком (лише поодинокі вірші з 1939-1944 рр. увійшли до першої поетичної збірки автора), однак це був час наполегливої праці журналіста, літературного та театрального критика. До кінця життя він не залишав цих сфер діяльності: скрізь, куди б не привела його доля, він співпрацював з місцевими виданнями, до яких подавав літературно-критичні статті, есе, політичні репортажі, які стосувалися і долі України, і життя українців поза межами батьківщини. Основа для цієї праці, як і для всієї подальшої творчої діяльності

О.Тарнавського, була закладена ще у «львівський» період життя письменника, протягом 1940-1944 рр.

Завершує І розділ частина «На еміграції (1944 — 1992 рр.)»» Де аналізується діяльність і творчість Тарнавського в контексті розвитку української літератури за кордоном. Вивчаючи культурне життя в еміграції,

- 7 - .

можна ствердити, що воно було продовженням культурницької діяльності, започаткованої у воєнні роки в Україні. Перші видання в таборах — газети, журнали, книжкова продукція — явшца не нові, а започатковані на теренах рідної землі. Майже всі ініціатори ідеї про велику літературу (серед яких Ю.Шерех, У.Самчук, Ю.Лавріненко, Г.Костюк, Є.Маланюк, С.Гординський,

І.Багряний) жили і творили у Львові воєнної пори, їхні твори виходили друком в «Українському видавництві», публікувались у «Наших днях» та інших львівських часописах. Емігрувавши у 1944 р. за кордон, Остап Тарнавський усе життя був серед тих, хто брав активну участь у культурно-мистецькому та громадському житті українців в екзилі. Живучи в Австрії, він продовжував здобувати інженерну освіту в місті Ґрацу. По закінченні навчання у 1948 році Тарнавський повернувся до Зальцбургу, де працював у місцевому бюро Злученого Українського Американського Допомогового Комітету (ЗУАДК), який займався переселенчою акцією Міжнародної Організації Біженців (International Refugee Organization, ЖО).

Перший пік розвитку української літератури за кордоном був пов’язаний з діяльністю МУРу (Мистецького Українського Руху) — об’єднанням письменницьких сил у Західний Європі, літературними центрами діяльності якого були Мюнхен, Штутгарт, Новий Ульм, Зальцбург, Інсбрук, Париж. У цих умовах, в такому літературному контексті, розвивався літературний хист Остапа Тарнавського як представника молодшого покоління письменників. Поет публікував свої вірші у літературно-мистецькому журналі «Арка», що виходив у Мюнхені, в інших виданнях Німеччини, Франції та Англії. 1948 року в Зальцбурзі побачила світ перша поетична збірка О.Тарнавського «Слова і мрії», до якої увійшли й ранні юнацькі вірші молодого автора, і твори, написані на чужині.

У 1949 р. Остап одружився з Мартою Сеньківською, разом із родиною Сеньківських він виїжджає до СІЛА. Довгий час довелося працювати на різних випадкових роботах, щоб забезпечити прожиття сім’ї. У вільні години писав. Здебільшого це були політичні замітки, які він подавав до газет «Шлях» і «Свобода». З переїздом до Філадельфії найтісніші стосунки зав’язуються у О.Тарнавського з українським журналом «Київ». Працюючи службовцем в централі ЗУАДК, включається в роботу в управі Українського Літературно-Мистецького Клубу у Філадельфії, який був одним з центрів культурного життя українців в діаспорі (співробітничає з літературним додатком газети «Свобода» (Джерсі Ситі), «Шлях» (Філадельфія), журналом «Листи до приятелів» (Нью-Йорк), стає членом Союзу Українських Національних Демократів, бере активну участь в діяльності Об’єднання українських письменників в єкзшгі «Слово» — спочатку в ролі секретаря, а пізніше — на посаді голови).

Цей період відзначився виходом нових поетичних 'збірок «Життя» (1952) «Мости» (1956), «Самотнє дерево» (1960). У 1965 р. у журналі «Сучасність» опублікована його літературно-філософська праця «Подорож поза відоме: Шляхами модерної поезії», яка згодом вийшла окремою книжкою, у 1966 р.

вийшла книжка есеїв Тарнавського «Туга за мітом», а у 1979 р. — книжка малої прози «Камінні ступені».

У 60-70-ті роки О.Тарнавський не концентрував своєї уваги на чомусь одному — його діяльність різноманітна і багатогранна. І вся вона була спрямована передусім на популяризацію української літератури у світі. Він намагався заповнити прогалини в історії української літератури, що виникли внаслідок несприятливих умов розвитку літературної науки на батьківщині: писав дослідження творчості заборонених в Україні письменників «розстріляного відродження», розвідки про діяльність українських письменників діаспори (У.Самчука, Є.Маланюка, Т.Осьмачки, І.Багряного та ін.), філософсько-мистецькі статті — в такті спосіб збагачував літературну науку дослідженнями творчості українських письмеників у контексті розвитку світового письменства, місця України в історії всесвітньої літератури, на тлі епох і зміни філософських течій. У такому ракурсі виконана і його дисертація «Т.С.Еліот і П.Тичина», успішно захищена в Українському Вільному Університеті в Мюнхені.

У 1984 вийшла друком ще одна книжка О.Тарнавського, яка виявилась останнім прижиттєвим виданням автора, — збірка «Сотня сонетів». Ця остання збірка засвідчила, що Тарнавський справді є стійким прихильником цієї поетичної форми і талановитим сонетистом.

Вночі 19 вересня Остап Тарнавський у віці 75 років помер за робочим столом у своєму кабінеті. Це сталось через два тижні після того, як він завершив переклад усіх 154 сонетів Шекспіра. Похоронений 26 вересня на Українському Православному Цвинтарі Св.Андрія в Савт Бавнд Брук, у штаті Нью Джерсі, СІЛА. Через два місяці після смерті, в листопада 1992 року, вийшли друком підготовані ще самим автором «Зібрані вірші» О.Тарнавського (Філадельфія, 450 с.). А у 1995 році львівське видавництво «Просвіта» видало його спогади «Літературний Львів, 1939 — 1944». Об’єднання Українських Письменників в екзилі «Слово» заснувало конкурс на прозовий твір українською мовою імені О.Тарнавського, який вперше був оголошений 1 червня 1995 року. Ім’я Остапа Тарнавського назавжди увійшло в історію українського письменства. Його різножанрова спадщина чекає своєї публікації у вільній Україні. ■

II розділ «ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬОГО СВІТУ МИТЦЯ в ПОЕТИЧНИХ ЗБІРКАХ О.ТАРНАВСЬКОГО» с першою спробою в українському літературознавстві зробити системний аналіз усього поетичного спадку О.Тарнавського. А він є чималий, поки що не зібраний, навіть не окреслений повністю, оскільки не всі з написаних творів увійшли в опубліковані збірки. Деякі з ранніх творів молодого поета, що друкувалися в пресі чи не були опубліковані, втрачені в час війни, інші з післявоєнної пори залишаються для нас недоступними, бо друкувалися в призабутих виданнях кількох європейських країн, а пізніше — за океаном. Тому за основу дослідження беремо опубліковані автором поетичні збірки О.Тарнавського, куди увійшла переважна частина віршів поета

Творче життя письменника чітко ділиться на два періоди, що, спонукає до певних протиставлень його творів, і ці протиставлення поглиблюють розуміння еволюції хисту О.Тарнавського. Хоча, незважаючи на всі відмінності умов життя, суспільного та літературного середовища, навіть віку поета, його тексти не дають достатніх підстав для різких протиставлень. їх зіставлення з метою порівняння, фіксації еволюції мислення виявляє внутрішню логіку поетичного світу, з якої постає кожен наступний вірш чи творчий етап поета.

Власне з такої точки зору розглядаємо поетичний доробок О.Тарнавського. Хоч Остап Таранвський виступив на ниві української поезії ще в 1934 році, будучи гімназистом, і його поезії неодноразово друкувалися у часошісах «Дажбог», «Назустріч», «Ми», та перша збірка поета вийшла лише у 1948 р. в Зальцбурзі. Критика одразу ж зреагувала на її вихід, підкресливши, що Тарнавський належить до тих поетів, що не спішать оприлюднювати невизрілі вірші окремою книжкою. Тому в першій його збірці й не зауважено «нічого початківського». Навпаки, перша книга О.Тарнавського оцінювалась як збірка «виробленого і визрілого поета, що свобідно володіє своїм поетичним пером і до поетичної творчости ставиться серйозно».4 Це твердження є справедливим. Проте О.Тарнавський, укладаючи першу збірку, не відкинув ранніх віршів, а вибрав найбільш вартісне з усього написаного. У збірці, поряд із творами, написаними уже в еміграції, є й поезії, датовані 1935-36 рр.

Збірка «Слова і мрії» (1948) є підсумком першого періоду творчості

О.Тарнавського. Вона вирізняється з-поміж інших його книг національним колоритом. У ній народно-поетичні образи-символи домінують над світовими. Багато поезій не тільки образністю, а й ритмікою, метрикою тяжіють до народно-пісенної творчості. Його поезія міцно закорінена у самому стилі життя і світобаченні українського народу, його історії, культурі. Вірші першого періоду творчості Тарнавського написані з точки зору психології українця і передають його ментальність, що проявляється у ставленні до рідної землі, до природи, до матері, до коханої дівчіши, чого не можна навчити чи запозичити, бо воно генетично закладене в свідомості, в душі людини.

Остап Тарнавський до кінця життя залишався вірним основній тематиці ранніх творів: ще в молодості обравши темою своїх віршів людину на дорозі життя, людину як маленьку пісчинку в безмежності простору і часу, перед лицем вічності і Творця, піднімаючи в своїх творах споконвічні філософські проблеми буття і смерті, безконечності і миттєвості, він з кожним наступним твором поглиблював і розширював цю філософську тему, дивився на неї з різних ракурсів, шукав нових граней, та ніколи не відходив від цієї серцевинної геми його поезії.

4 Романенчук Б. Літературне життя українськоі еміграції в Австрії І/ Гомін України. — Торонто. — 1950. — 11 березня.

Тарнавський продовжив і поглибив цю тему в наступних збірках, які вийшли на американському континенті — «Життя» (1952), «Мости» (1956), «Самотнє дерево» (1960), «Сотня сонетів» (1984). Аналізуючи їх хронологічно, ми прослідкували діалектику його творчості: розвиток тематики і зміну стилю. Як поет Тарнавський поетичною формою, літературно-художніми засобами, мовою творів тяжів до неокласиків. Ігор Костецьхий

називав його поезію «новим клясицизмом», а Григорій Костюк говорив про вплив на нього М.Рильського та Миколи Зерова. Поетичний світ Тарнавського, в якому постійно звучить голос тривоги за недосконалість людини, сповідування правди мистецтва, вічної еволюції шукань, потреба самовдосконалення, кристалізацією і багатогранністю образів, глибиною думки, красою мови справді може сумірятись з основними параметрами художнього світу неокласиків. Найбільше це виявилось у збірці «Життя. Вінок сонетів» (1952), що засвідчила появу ще одного письменника-філософа, який у своїх творах піднімає споконвічні проблеми людського буття, сенсу земного життя, віри. Хоч і в першій збірці звучали філософські мотиви шукань місця людини у безмежних просторах світу, розроблялася тема дороги як символу земного шляху від народження, до смерті, але у збірці «Життя» вони зазвучали по-новому: автор оспівував не просто людину в світі, а людину, створену Богом, обдаровану чуттями, розумом, волею, яка, стоїть перед безмежністю таємниць Всесвіту, людину, яка пізнаючи безконечність простору і часу, хоче віднайти шлях до вічності, людину перед лицем Творця. Обравши складну поетичну форму — вінок сонетів, — О.Тарнавський увійшов в історію української літератури як один з небагатьох авторів, кому вдалося подолати опір цієї жорстко регламентованої поетичної структури.

Увійшовши в літературу як поет традиційного напряму, пройшовши певну еволюцію творчості, Тарнавський залишався прихильником традиційних класичних принципів творення поетичного світу. Звідси і схильність поета до такої суто класичної, строго регламентованої форми як сонет. Написані упродовж усього життєвого шляху письменника сонети складають окрему збірку «Сотня сонетів» (1984), яка об’єднує в собі поезії різні за змістом та тематикою, за силою вислову та настроєвістю. У ній вповні відображений внутрішній світ письменника, всі відтінки його почуттів, усі грані його духовного життя. У ній переплелись думки автора про життя і смерть, спогади і сподівання, ідейно насичені болючі роздуми і ліричні картини, меланхолія та іронія. «Індивідуальна збірка поезій — один пройдений період духовно-інтелектуального злету, авторове ствердження життьових пріоритетів, віддзеркалення інтимного світу поета, плід покладених трудів у поетичному себевиявлешіі»,5

Найбільш виразно еволюція творчості Тарнавського виявилася у збірці «Мости» (1956). Творчість О.Тарнавського 50-х років акумулювала в собі деякі риси популярних тоді мистецько-філософських течій — імпресіонізму,

5 Кухар Р. Поезія вроди й міри II Свобода. — Джерсі-Сіті. —1984. — 24 липня.

експресіонізму, екзистенціалізму. їх елементи наявні в усій творчості поета, навіть у його ранніх творах. Вони визначають індивідуальний авторський стиль упродовж усього творчого життя Тарнавського. Еволюція полягає лише у дещо відмінному співвідношенні і домінуванні цих компонентів у різні періоди творчості: від імпресіоністичної манери ранніх творів до екзистенціалізму пізніх. У поезії Тарнавського, в структурі його поетичного світу, де зливається об’єктивне і суб’єктивне, навколишній світ і духовне життя поета, з’являються цілі ланцюги віддалених образних асоціацій, створених конкретними уявленнями й абстрактними ідеями, де домінуючим є мотив самотності. Навіть якщо він як проміжна ланка складного асоціативно-образного ряду упускається, то мотив самотності наявний у підтексті кожної поезії, передається складними комбінаціями словесних мікрообразів, високопоетичними оригінальними авторськими метафорами.

Життя, віковічне дихання світу — не тло, на якому розгортаються внутрішні ліричні сюжети, — це сама форма поетової душі. Тарнавський відтворює у своїх віршах безмежне багатство форм людського духу, внутрішнього світу: сни, мрії, радість, страждання, самотність, розлуку. Опинившись на Заході, він опрацьовує творчість цілої плеяди майстрів світової літератури (Т.С.Еліот, Ездра Павнд, Альбер Камю, Жан Поль Сартр, Роберт Фрост, Ернест Хемінгуей, Семюель Беккет, Арчі Баль, Мек-Ліш та ін). Це значною мірою відбилось на характері і стилі його власної поезії. Нові мотиви і настрої, починаючи від збірки «Мости», звучать все більше і виразніше.

У наступних збірках поета простежується вплив Т.С.Еліота, причому не лише на рівні мотивів і ідей, а й на рівні художніх мікрообразів, поетичних прийомів, ритміки. Спостерігається урізноманітнення поетичних форм: ритміко-інтонаційне варіювання, ускладнення внутрірядкових відношень у дво- і трискладових розмірах. Автор також вдається до білого вірша, до просодичної поезії та до верлібру. Він часто ламає строфу, створює інтонаційну та смислову дисгармонію для передачі внутрішнього стану ліричного героя. Нові мотиви й концепції, майстерне володіння віршем не могли з’явитися в поета раптово і набути переконливого звучання й художньо-образної сили, якби не мали певного часу для внутрішнього визрівання. Мав рацію Г.Костюк, твердячи, що «Остап Тарнавський уже в добу першої своєї збірки психологічно був готовий до своєї європейської місії. Друга світова війна лише прискорила можливість, хай поневолі, але вийти у світ і спробувати тут зробити те, що не вдалося на рідних землях».6

Лірика О.Тарнавського, пройнята філософськими медитаціями, бачиться нам як космо-інтелектуальна. Інтелектуальність — це перша ознака поезії Тарнавського. Вона властива усій його творчості, починаючи від ранніх поезій, написаних ще у Львові. До цієї думки схильні майже всі критики творчості Тарнавського. З інтелектуальністю чи «церебральністю» поезії

б Костюк Г. Триєдиність творчого вияву (Остап Тарнавський)// Нові дні. — Торонто. — 1981. — вересень. — С.9.

Тарнавського логічно пов’язується космічність його поетичного бачення. У Тарнавського це зумовлює не лише розширення фізичних масштабів бачення світу, а й освоєння нових вимірів, проникнення в досі невідоме. Тарнавський свідомо вибрав для себе цей шлях у поезії — філософське осмислення світу, екзистенціальне розуміння людини. Уся його творчість наскрізь пронизана філософськими ідеями, але у поезії вони проявились у найбільш сконцентрованому вигляді, бо саме в ній, згідно з законами творення, вони знаходяться на межі раціонального та ірраціонального, саме в ній поет найбільшою мірою здійснює «подорож поза відоме».

Збірка «Самотнє дерево» (1960), незважаючи на те, що до неї увійшло лише 18 поезій і невеликих поем О.Тарнавського, є вершиною творчості поета, який, будучи відірваний від рідної землі, зумів зберегти з нею духовну єдність і створити оригінальний і неповторний художній світ, збагативши тим самим українську літературу і культуру. Важливу роль у його творчості відіграло оточення, яке своїми демократичними законами, збереженням прав людини, різноманітними філософськими та культурно-мистецькими впливами створювало умови для розвитку його особистості, спонукало до творчої праці. Весь поетичний доробок Тарнавського представлений у підготовленій самим автором збірці «Зібрані вірші», що вийшла у 1992 р. посмертно.

Підсумовуючи все вище сказане, можна без сумніву твердити, що Остап Тарнавський — поет «який виріс на рідному ґрунті й духово, як мистець зформувався на традиційних досягненнях новітньої української поезії».7 1 тому навіть у тих творах, що склали три основні збірки, які вийшли на Заході, незважаючи на те, що в них звучать дещо інші настрої і мотиви, ніж у «материковій поезії», відчувається українська ментальність. «...3 виходом поета на широкі європейські води заник притаманного українського ліризму й пейзажу в його творчості не позбавив його специфіки українського світовідчування й світобачення на широкому тлі світової поезії. Навпаки, це тільки поглибило його творчість й надало їй оригінального суверенного звучання».8 '

У III розділі дисертації — «ХУДОЖНЬО-ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ СВІТУ У ПРОЗІ О.ТАРНАВСЬКОГО» — зроблено аналіз малої прози письменника.

Художня проза Остапа Тарнавського є окремою гранню його мистецької спадщини. Вона не була тимчасовим захопленням автора. У його доробку є оповідання та новели, датовані від 1937 до 1964 року, отже, Тарнавський віддав прозі понад 25 років. У передмові до виданої у 1979 році єдиної книжки оповідань і нарисів «Камінні ступені»9 Тарнавський згадує труднощі, переживання, розчарування, які довелося пережити за той час,

7 Костюк Г. Триєдиність творчого вияву (Остап Тарнавський)// Нові дні. — Торонто. — 1981. — вересень. — С.9.

8 Там само.

9 Тарнавський О. Камінні ступені. — Буенос-Айрес: В-во Юліана Середяка, 1979.

коли його рукопис понад два десятки років лежав у шухлядах різних видавництв, поки знайшов свого видавця.

До книги «Камінні ступені» увійшло лише дванадцять з тридцяти раніше опублікованих творів. Укладаючи збірку, автор вибрав, на його думку, найкраще. Вибрані ним оповідання представляють усі періоди творчості Тарнавського-прозаїка, починаючи від оповідання «Хлоня» (1937), і закінчуючи оповіданням «Сповідь отця Сократа», написаним 1964 року у Філадельфії. Сюди увійшли і два інші нагороджені на літературних конкурсах оповідання «Зрада» та «Крейзі».

Проблемно-тематичний аналіз малої прози О.Тарнавського виявляє її органічний зв’язок із поезією письменника: разом вони творять цілісний художній світ, у центрі якого — екзистенційні проблеми Людини, яка шукає сенсу життя, переймається вічними питаннями, болісно міркує над ними. Концепція людини і дійсності у прозових і поетичних творах О.Тарнавського-філософа єдина — філософсько-етична за своєю спрямованістю.

За жанровими вимірами його мала проза має новелістичний характер. Новелістичної майстерності О.Тарнавський вчився на зразках В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового, С.Цвейга, Е.По, Л.Сінклера, Е.Хемінгуея. Про цих митців слова він не раз згадував, писав про їх твори статті чи перекладав. Якщо сюжетобудувания прози О.Тарнавського типологічно перегукується з досвідом Е.По, С.Цвейга, а характерологія — з письмом М.Хвильового, то спосіб моделювання внутрішнього світу людини через її мовлення в чомусь нагадує В.Стефаника та Е.Хемінгуея. У всякому разі на них прозаїк-поет орієнтувався, їх ощадністю вислову захоплювався, трактував їх як «філософських письменників», що вміли розважливо сприймати «людську трагедію».10 Тарнавському імпонувало те, що «світ Гемінґвея — це, як у Стефаника, світ трагічного приречення».11 Стильові уподобання Тарнавського-прозаїка також формувалися під впливом цієї орієнтації. «Не абстрактні картини, а реальне життя — це тема Гемінґвеєвих творів, — писав Тарнавський, — не прикрашена літературщина, але мова простої реальної людини — це засіб вислову Гемінґвея — дві головні риси літературного стилю, які притаманні теж Сгефаникові. Стефаник перший викинув прикметники та й вкоротив авторську референцію, яку відкинув теж Гемінґвей».12 Засада, що зумовлює такий стиль, була близька Тарнавському, який її сформулював так: «Говорити не про почування, але писати про правдиві речі, які зроджують почування».13 Для нього «Старий рибалка і море» Е.Хемінгуея — це «архитвір великої простоти».14

Ю Див.; Тарнавський О. Туга за мітом: есеї. — Нью-Йорк: Ключі, 1966. — С.65.

11 Там само. — С.66.

12 Там само. — С.68.

13 Там само. — С.70.

14 Там само. — С.72.

0.Тарнавський оволодів новітнім мистецтвом нарації, яке дозволяло «говорити про почування» і про речі, що «зроджують почування». Вимогливий і самокритичний, він до книжки прози включив менше з того, що написав прозою. Обійтися поезією не зміг: світ своїх думок і почувань адекватно оприлюднював у текстах поетичних, прозових, філософсько-есеїстичних. Організовані за іншими законами художнього вислову (дискурсу), ці тексти взаємодоповнювали один одного, «договорювали», «о-мовлювали» те, що залишалося за межами можливостей вірша, новели, літературно-критичної статті, філософського есе.

У Висновках підсумовано і узагальнено основні положення дисертації. Вивчення життєвого шляху і творчості О.Тарнавського дає підставу констатувати, що він є типовим представником того покоління українських письменників, які творили в двоколійному українському літературному процесі національно своєрідні художні вартощі. Розпочавши творчість поезією і прозою в довоєнному Львові, що входив до складу Польської Республіки, О.Тарнавський формувався не тільки на місцевих традиціях, а й відразу орієнтувався на здобутки П.Тичини, М.Рильського, М.Хвильового, Г.Косинки та ін. письменників тодішньої УРСР. Він активно працював у лавах СРПУ протягом 1939—41 рр., а на еміграції з 1944 року до смерті стежив за творчістю українських письменників, критично її осмислював, збагачував україномовну літературу перекладами з польських, англійських, американських авторів; у власній творчості прагнув синтезувати національні традиції і кращі досягнення зарубіжних літератур. ■

Доробок Тарнавського, як і інших представників літератури української діаспори, є надзвичайно цікавим. Тому творчі надбання письменників-емігрантів по праву повинні вважатися здобутками української культури, а діяльність українців, що жили і творили за кордоном, повинна вписатись у загальноукраїнський літературний процес і стати його невід’ємною частиною. Серед них чільне місце належить і Остапу Тарнавському.

Список використаних джерел, у тому числі творів та праць О.Тарнавського, містить 304 позиції.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Історія української еміграції: Навч. посібник / За ред. Б.Д.Лановика.

— К.: Вшца школа, 1997. — 520 с.

(Особистий внесок дисертанта — розробка теми розвитку української літератури у повоєнній Європі та Америці, діяльності Об’єднання українських письменників в екзилі «Слово» і зокрема місця і ролі Остапа Тарнавського).

2. Лановик 3. Остап Тарнавський у двоколійному літературному процесі. — Дзвін. — 1997. — 4.4. — С. 139—143.

3. Лановик 3. Література «втраченого покоління» і творчість Остапа Тарнавського // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Літературознавство. — Тернопіль, 1997. — Вип.1. — С.99—116.

4. Лановик 3. Відтворення внутрішнього світу емігранта у творчості Остапа Тарнавського І І Українська еміграція в історії та літературі. Матеріали міжнародної наукової конференції (18-20 вересня 1996). — Тернопіль, 1996. — С.147—157.

5. Лановик 3. Доля української еліти першої половини XX століття (крізь призму життя і творчості Остапа Тарнавського) // Українська еліта: минуле, сучасне, майбутнє. Матеріали міжрегіональної наукової конференції (12-13 грудня 1996). — Тернопіль, 1996. — С.64—69.

6. Лановик 3. Творчість Остапа Тарнавського і література діаспори // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. — Тернопіль. — 1997. —

С.102—107.

7. Лановик 3., Лановик М. Кожний вернеться до отчого дому. Остап Тарнавський. — Тернопіль. — 1995. — 4.4(24). — С.18—20.

8. Лановик 3., Лановик М. Філософські мотиви у ліриці Остапа Тарнавського. — Мандрівець. — 1996. — 4.2-3. — С.54—60.

9. Лановик 3., Лановик М. Остап Тарнавський — дослідник творчості Павла Тичини. — Освітянин. — 1996. — 4.8-10. — С.22—23.

АНОТАЦІЯ

Лановик З.Б. Творчість Остапа Тарнавского у двоколійному літературному процесі. — Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук по спеціальності 10.01.01 — українська література. — Тернопільський державний педагогічний університет, Тернопіль, 1997.

Дисертація присвячена дослідженню життєвого шляху і творчості Остапа Давидовича Тарнавського (1917—1992), який є типовим представником українських письменників за межами України, — в контексті розвитку української літератури XX століття на етнічних землях і за кордоном. Головна увага зосереджена на літературознавчому аналізі його художнього доробку (поезії і малої прози). Простежуючи філософське підгрунтя його творів, розвиток авторської концепції, досліджуються впливи українських (П.Тичина, Б.-І.Антонич, М.Коцюбинський, М.Хвильовий), західноєвропейських (Р.Рільке, С.Цвейг), американських (Т.С.Еліот, Е.Павнд, Е.Хемінгуей) та ін. письменників і філософів на світогляд і стиль О.Тарнавського.

Ключові слова: розвиток літератури, життєвий шлях, поезія, мотив, художній світ, філософський світогляд, вплив.

АННОТАЦИЯ

Лановик З.Б. Творчество Остапа Тарнавского в двулинейном литературном процессе. — Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологичечких наук по специальности 10.01.01 — украинская литература. — Тернопольский государственный педагогический университет, Тернополь, 1997.

Диссертация посвещена исследованию жизненного пути и творчества Остапа Давыдовича Тарнавского (1917—1992), который является типичным представителем украинских писателей за пределами Украины, — в контексте развития украинской литературы XX века на этнических землях и за рубежём. Главное внимание сосредоточено на литературоведческом анализе его художественного наследия (поэзии и малой прозы). Прослеживая философское основание его сочинений, развитие авторской концепции, исследуются влияния украинских (П.Тычына, Б.-И.Антоныч, М.Коцюбинский, М.Хвыльовый), западноевропейских (Р.Рильке, С.Цвейг), американских (Т.С.Элиот, Э.Паунд, Э.Хемингуэй) и др. писателей и философов на мировоззрение и стиль О.Тарнавского.

Ключевые слова: развитие литературы, жызненный путь, поэзия, мотив, художественный мир, философское мировоззрение, влияние.

SUMMARY

Lanovyk Z.B. Ostap Tamawsky’s creativity in the double-line development of Ukrainian literature of the XXth century. - Manuscript. Dissertation for awarding candidate degree of philological sciences on speciality 10.01.01 -Ukrainian literature. - Temopil State Pedagogical University, Temopil, 1997.

The dissertation is devoted to the investigation of life activity and creative works of Ostap Tamawsky (1917 - 1992), a typical representative of Ukrainian writers outside of Ukraine, in the context of development of Ukrainian literature of the XXth century on the ethnic lands and abroad. The main attention is concentrated on the literary analysis of his artistic legacy (poetry and novels). Observing philosophic foundations of his verse and prose, development of the author’s conception, the investigation outlines the main influences of the famous Ukrainian (P.Tychyna, B.-I.Antonych, M.Kotsubynsky, M.Hvylovy), West European (R.Rilke, S.Zweig), American (T.S.Eliot, E.Pound, E.Hemingway) and other writers and philosophers upon world outlook and style of Tamawsky.

Key words: the development of literature, biography, poetry, theme, artistic world, philosophic world outlook, influence.