автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Происхождение и семантическое развитие украинской лексики, связанной со свадьбой

Полный текст автореферата диссертации по теме "Происхождение и семантическое развитие украинской лексики, связанной со свадьбой"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ. О.О. ПОТЕБНІ

РГВ од

І 2 \т £93 ■

ШЕВЧЕНКО

Вікторія Тарасівна

УДК 808.3 -3

ПОХОДЖЕННЯ ТА СЕМАНТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ, ПОВ'ЯЗАНОЇ З ВЕСІЛЛЯМ

Спеціальність 10.02.01. — українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ — 1998

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Науковий керівник — член-кореспондент НАН України,

доктор філологічних наук, професор Віталій Григорович Скляренко, директор Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Сологуб Надія Миколаївна, провідний науковий співробітник Відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України

кандидат філологічних наук Гнатюк Ірина Святославівна, доцент кафедри філології Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого

Провідна установа — Кіровоградський педагогічний університет ім.В.К.Винниченка, кафедра української мови, Міністерство освіти України

Захист дисертації відбудеться 28 квітня 1998 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої ради Д. 26.172.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (252001, Київ-1, вул., Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Автореферат розіслано « <££» березня 1998 р.

Учений секретар спеціалізованої ради доктор філологічних наук, професор ^ Н.Г.Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній лінгвістиці інтенсивно досліджуються окремі лексико-гематичні групи як системні утворення літературної мови. Значна увага при цьому приділяється галузевим термінологіям. Меншою мірою досліджено обрядові найменування, які тісно пов’язані з духовною культурою народу. Аналіз лексики, яка пов’язана з найважливішим компонентом духовної культури — обрядами, дає можливість показати взаємозв’язок матеріальної і духовної культури народу, його світорозуміння. Обрядова лексика часто лишається єдиним елементом, ікий дає можливість з’ясувати походження, історію та функції обрядових зеалій. Вона є важливим джерелом для вивчення як історії мови, так і історії народу.

Основи етнолінгвістичного напрямку заклали дослідники середини ЯХ — початку XX ст. (Б.Д.Грінченко, М.С.Грушевський, Д.К.Зеленін, ЯКоморовський, І.В.Охримович, О.О.Потебня, М.Ф.Сумцов, ГШЛубинський, П.В.Шейн та ін.), які використовували етнографічні, сторичні та мовознавчі дані для аналізу елементів духовної культури. У Іругій половині XX ст. значний внесок у вивченні обрядової лексики ¡робила група вчених сектору етнолінгвістики Інституту слов’янознавства і балканістики Російської Академії Наук під керівництвом М.І.Толстого.

Особливе місце серед обрядів та звичаїв займають весільні юмінації. Ця група лексики є дуже давньою, широко розвиненою. Вона ¡берегла найбільш архаїчні елементи, що робить її дуже цінною з наукової гочки зору.

Розгляду саме весільних найменувань в ареальному, рідше — їтнолінгвістичному та порівняльно-історичному аспектах присвячено гілька кандидатських дисертацій у російському мовознавстві (О.В.Гура, П.І.Ларіна, О.С.Євтихєєва). Разом з тим існують дослідження

В.А.Прокопенка, Я.Ю.Вакалюка), в яких весільна лексика розглядається у характерному для лінгвістики аспекті (походження назв, значення слова), іле без будь-якого зв’язку з аналізом реалії. Весільні найменування також тредставлені і в дисертаційних дослідженнях українських вчених. Г.Г.Пашкова звертається до лексики поліської весільної обрядовості в суто етнографічному плані. П Ф.Романюк розглядає весільні найменування того к поліського регіону в ареальному та етнолінгвістичному аспектах. ЗХБорисенко проводить історико-етнографічне дослідження українського ¡есілля на широкому діалектному матеріалі. О.В.Тищенко аналізує весільні шви української та російської мов у семасіологічному, ономасіологічному 'а дериваційному планах. М.В.Бігусяк досліджує весільні обрядові назви уцульського говору.

Незважаючи на те, що українська лексикологія має певний досвід у дослідженні весільних найменувань, немає сумніву в тому, що особливо актуальним є комплексне дослідження української весільної лексики із залученням широкого лексикографічного та етнографічного матеріалів.

Об’єктом дослідження є загальновживана літературна та діалектна лексика (у тому числі й фразеологічна) традиційного українського весільного обряду, її склад, семантична структура, мотиви номінації, генеза, частково просторова варіативність. Особливу увагу звернуто на зв’язок мовних та позамовних сторін обряду.

Мета нашого дослідження — з’ясування походження, особливостей семантичного розвитку та виявлення специфічних рис українсько] весільної лексики у зв’язку з обрядовим планом реалій.

Поставлена мета потребує вирішення таких завдань:

- виявити склад української лексики (слова, словосполучення, ідіоматичні вислови), пов’язаної з весіллям, на синхронному та діахронному зрізах;

- виділити лексико-тематичні групи українських весільних номінацій;

- показати взаємозв’язок мовної та екстралінгвістичної сторін традиційного весільного обряду (етнографічної, фольклорної, історичної, міфологічної);

- з’ясувати походження та джерела поповнення української весільної лексики;

- виявити коло і характер запозичень досліджуваної групи слів;

- пояснити (якщо це можливо) символіку та первісне значення лексем;

- встановити способи творення весільних найменувань.

Джерела дослідження — дані тлумачних, діалектних,

фразеологічних та історичних словників української мови; матеріали деяких діалектологічних програм та атласів; найкращі опубліковані описи весілля та інші публікації, що стосуються цього обряду і репрезентують не лише сферу фіксації, а й сферу функціонування; окремі власні записи.

Методи дослідження. Основний метод дослідження — описовий, застосовуються прийоми контекстуального, компонентного ті статистичного аналізу; використовується порівняльний та порівняльно історичний методи.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що пропоновані дисертація є першим в українському мовознавстві монографічні» дослідженням генези української лексики традиційного весільного обряд;

з

в її тісному зв’язку з культурно-етнографічними звичаями народу. Дисертація вперше максимально повно представляє склад української лексики (в тому числі й діалектної), пов’язаної з весіллям.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що запропонований аналіз весільної лексики української мови дає глибше уявлення про системну організацію лексики, різні типи взаємозв’язку і взаємозалежності лексичних одиниць у межах окремої тематичної групи. Вивчення закономірностей об’єднання лексичних одиниць у складі певних угрупувань сприятиме подальшому розвитку теорії лексико-тематичних груп. У роботі підтверджено тісний зв’язок лексики традиційного весільного обряду з позамовною дійсністю, їх взаємодетермінізм, що дозволило встановити глибинні мотиви номінації та з’ясувати конотації лексем цих семантичних груп; здійснено крок до створення цілісного образу традиційної культури України, до з’ясування особливостей ментальності українського народу; продемонстровано пріоритетне значення мовних свідчень у комплексному вивченні такого феномену, як традиційна культура українського народу.

Практичне значення нашого дослідження полягає в тому, що зібраний і описаний матеріал може бути використаний при укладанні різних типів словників (зокрема етнолінгвістичних та діалектних), при дослідженні деяких проблем української історичної лексикології, у зузівській та шкільній лінгво- та етнодидактиці.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та узагальнень, списку використаної літератури (225 джерел); до роботи додається перелік умовних скорочень (скорочення використаних джерел, назв мов і діалектів та ін.). Загальний обсяг дисертації 186 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми та актуальність проблеми, визначено об’єкт дослідження, сформульовано мету та основні завдання, названо основні джерела дослідження, вказано наукову новизну, практичну й теоретичну цінність дисертації, подано методи дослідження та відомості про апробацію роботи.

У Розділі І — "Назви весільного обряду та його елементів" розглядаються назви весільних обрядів та обрядодій за часовою послідовністю їх здійснення: лексика на позначення елементів

передшлюбного, власне весільного, післяшлюбного етапів, а також лексика на позначення деяких інших елементів весілля.

У підрозділі "Лексика на позначення елементів передшлюбного етапу" — розглядаються назви обрядів, пов’язаних з досягненням згоди двох родин на шлюб молодих.

На позначення попередньої розвідки про наміри батьків дівчини щодо шлюбу використовуються назви віддієслівного походження, які відображають процес вивідування висланниками корисної для них інформації. Найбільшу групу складають лексеми з коренем від- (вед-): [вивідки, вивідування, звідти, осв'ідчини, перев'едкі]1, розв'ідини, [розвідки]. Існують й інші найменування: [визнаєш, відозн'аваня, д'опити, запити, гіопіти] та ін.

На позначення обрядової зустрічі представників роду нареченого з родом обраної дівчини для вирішення питання про шлюб у більшості випадків використовуються віддієслівні утворення від свататися “просити руки”, пов’язаного з псл. *тгґь “свій, родич”: сватання, [св'адь&иньї, свальб'иньг, сватані, св'атапка, св'атництво, свїачини]. Іншу групу складають лексеми, пов’язані з різними назвами посередників обряду, наприклад: [дівосл'юб, дівоснуби, дівошл'юб, свот'стьник,

старости, старощ'інля]\ засилання сват'ів. Трапляються і запозичення: з польської мови — [заль'оти], з молдавської — [д'ути пікупт'ер, прийт'и на піч] “свататися дівчині до хлопця”. На зв’язок з атрибутами-знаками згоди на шлюб вказують такі назви: [ма(о)гор'ич, перший хліб, пироги, рушники], а також дієслівні ідіоматичні вислови бр’анн'я (данн'я) рушників, [запити могорич], обміняти /обмиіити хліб, [под'ати рушники (хустки)]. Про те, що цей обряд був ще й мирною угодою між ворогуючими родами свідчать такі назви віддієслівного походження: [¿ода, договор, договорини, зговір, згов'орини, змовини]. У разі згоди на шлюб з боку нареченої давалося слово, обіцянка: [сЯовипи, слово], пор. словосполучення [піт'и по сл'ово, сх'одитися до сл'ова, подавати/под'ати сл'ово].

На позначення зустрічі сватів з метою ознайомлення з господарством молодих наявні назви віддієслівного походження, більшість яких пов’язані з коренем гляд-: [в'игляди, виглядини], [огляди], оглядини, [огл'ядіни, поглядки, розгляди], розглядини, [сугляди, убгл’єдине] та [ду(о)м'овини, ум'оеини], обз'орини, а також назви, утворення яких пояснюється зв’язком із символом сімейного вогнища — піччю: [пецарі, печеглядгши, печеглядинки, печогл'одини, печогл'одіни, печогл'ядини, печогл’ядіни]; [пець важити, п’єц в'ажити, піч позир'ати, розгляд'ати піч].

У квадратних дужках подається діалектна лексика.

На позначення урочистої обрядодії скріплення передшлюбних угод, за якою хлопець і дівчина оголошуються нареченим і нареченою, найчастіше вживаються такі назви: заручини, заруч'ання, [заручене, заручнички, зарук’овини, заручинки, зрук'овини, рук'овини, рукод'аїни/; [руку дав'ати /придав'ати, в’язати руку, зв’язати руку]. Усі ці найменування об’єднуються тим, що пов’язані з обрядодією з’єднання рук. Назви атрибута заручин перейшли в деяких місцевостях і на назву самого елемента обряду: [рушникове, хустки]. Після обрядового скріплення рук відбувається гостина, під час якої остаточно домовляються про час весілля, подарунки для гостей та ін. Вона має такі віддієслівні найменування: домовини, зм'овини, [г'ода, зг'одини, зл'адіни, л'агодня, л’юбліни, намова, побр'анки, пол'юбки].

Підрозділ "Лексика на позначення елементів власне весільного етапу" присвячений аналізу назв обрядів, пов’язаних з підготовкою до весілля, обрядів, що санкціонують шлюб та стверджують перехід молодих в інший соціальний статус — до сімейної групи.

Передшлюбні дійства розпочинаються зі збору роду молодих для того, щоб простити молодим їхні можливі провини щодо інших членів роду — [пр'оща, прошіннє, перші прощі, відпуст, в'ідпуск, благословенство] (віддієслівного походження). На позначення обрядодії запрошення гостей на весілля вживаються такі віддієслівні утворення: [спросини, просини] — більш давнього походження, оскільки запрошення на весілля — це, фактично, прохання дозволу на шлюб у всього роду; запросини — очевидно, з’явилося пізніше, коли утворення нової шлюбної пари стало більш вільним і залежним насамперед від волевиявлення молодих.

Прощальний молодіжний вечір, під час якого здійснюється підготовка обрядового переходу наречених до сімейної групи, як правило, проходить у домівках обох молодих. У нареченої він має особливий статус, про що свідчать назви типу д'Шич-в'ечір, [д'івт-в'ечір, дів'ичник, дґвоцькі юп'оїни], пов’язані з давнім *<іе\ісь(]ь) “належний, властивий дівчині”. Складовими частинами дівич-вечора були деякі обрядодії, назви яких іастково перейшли на назву самої вечірки: [вінк!и, вінкоплетини, вильг(е, кос'иці, посад, розплітки, чоботоносини] та ін. Назви [виграванці, юграванки, зачинання, підвес'ілок] вказують на те, що з дівич-вечора, по :уті, розпочиналося весілля.

Протягом підготовки до весілля відбуваються й інші обрядодії, які в основному мають назви віддієслівного походження: [торочини] "обрядодія >здоблення тороками рушників молодої", розпл'етгши, розч'ісуваиня, грозпл'ітки, розколини; пострижини молодого, розчісування кучерів

молодому, трігіаннє кос'и; р'езаті к'осу, стр'ігті к'осу, одру&аті аг'осу, посм'алівать к'осу, подгіалівать ¡¿осу].

Велике значення для розуміння світоглядних ідеалів слов’ян становить походження та первісне значення лексем на позначення обряду одруження, шлюбного весілля. Найбільш уживаною в Україні є давня назва весілля та її варіанти [вес'еля, весел'ійко, весельц'е, весіллячко, вес'іленько], пов’язані з пел. *х'еае1ъ]е “веселощі”, утвореного від *уезе1ъ “веселий”. Деякі дослідники прийшли до висновку, що слово вес'ілля (первісно “веселощі, радощі”) у значенні “обряд одруження, шлюбне весілля” стало вживатися не пізніше XV ст. і є українською, а можливо, й українсько-білоруською інновацією. Проте обрядове значення цього слова зустрічається у багатьох інших слов’янських мовах, а це означає, що лексема вес'ілля “обряд одруження” за походженням є праслов’янською. Слово вес'ілля пов’язується ще й з назвою язичницького свята, присвяченого богові сонця, яке у праслов’ян мало назву *\'еяеІь]е і елементом якого було одруження багатьох пар. Згодом пора одружень відділилася від річного свята, але зберегла свою попередню назву вес'ілля в українській та в багатьох інших слов’янських мовах. У деяких регіонах вживаються ще й лексеми [св'адьба, св'атьба, св'айба, св'альба, св'адьбины] — походять від псл. *вУМьЬа, первісно “родичання, сватання; домовляння про шлюб”, яке є пізнім віддієслівним утворенням від псл. *5\'ШаІі (ьф “просити руки”, *таії(і (їф “тс.”. Відомі ще й інші назви, як правило, віддієслівного походження: [брак, віддаля, відд'ажжя, вінч'ання, жен'ячка, заміжжя, зв’єз'анєчко, зв'одини, коровай, лад'о], одруження, [ожен'іння, побрання, реєстрація, росп'иска] та ін.; фразеологізми: золот’е вес'шія, брати вз'яти за с'ебе, брати вз'яти (прийн'яти) зак'он, віддав'ати [і] руку [і с'ерце], сто'яти під вітаєм, [вінець і чіпець, до слюбоньку ставати, зрівн'атисязлюдьліи] "тс." та ін.

Основною санкцією на шлюб є спільне сидіння молодих на почесному місці: п'ос'ад, [пос^адець, вогад]; [завод'іть на по<?ад], пов’язані з назвою самого почесного місця на покуті під образами, призначеного для молодих.

Свідченням переходу нареченої з дівочої громади до громади жінок і разом з тим під владу чоловіка є обрядодія, яка має такі назви (в основному, віддієслівного походження): покривання, покритт'я,

[скрив'ання, закручування, завив'ання, оч'епіни, оч'іпчіни, пов"язини, поч'епини, поч'іпкування]; [накривати (скрив'атц), покрив'ати молод'у, оч'епок надєв'ать, пустку одєв'ать] та ін.

У підрозділі "Лексика на позначення елементів післяшлюбного етапу" розглядаються назви обрядодій, які виконувалися протягом тижня (іноді довше) після шлюбної неділі.

На позначення обрядодій шанування батьків за гарно виховану дочку вживаються насамперед назви віддієслівного походження: перезв'а, перезивки, [перев'одіни, д'яковти]. Обрядодія роздачі короваю, як правило, передається такими словосполученнями: розгіоділ короваю, розд'ача коров'аю, [кл'іканнє коров'айом; визив'ать на коров'ай, діл'ити коровай, обсіл'ать коров'айом, прос'гти на хліб, роздати хліб] та ін. У відповідь на отриманий шматок короваю гості обдаровували молодих — д'ар'ини, [д'аров'изна, повн'иця, скл’адня]; [викид'ати под'арки], [др'апать ст'іни] “записувати на стіні назви подарунків, якими обдаровують молодих”.

Звичай традиційного гуляння у вівторок після весільної неділі, яке полягало у тому, що юрба переодягнених весільних гостей приходила до всіх учасників весілля і збирала складчину, має назви: циганщина [циг'ани, р'ядження, л'овчі, спр'авлгння к'уні (кун'иці), кугіща, вн'осини, зн'осини, потр'усти, заворини, повориті, зворини, розгр'ебіни, г’осці; зн'осний стіл, зн'осна гор'ілка, справлення кучі] (віддієслівного походження або пов’язані з атрибутами та назвами виконавців обрядодії).

У четвер та п’ятницю відбувається післявесільне гостювання по черзі у кожного з родичів молодих: [перез'ивки, перез'овини, заз'ови, заз'овини, переклик'аннє, перекликати, бенк'ат] — віддієслівного походження; бесіда, [беседонька; вест'і бес'еду, перзив'ать бескеду, перклик'ати бес'еду] — праслов’янського походження.

В останній день весілля в домі молодої гості в складчину варили іусту кашу з маслом, над якою потім виконували ритуальну дію розбивання: битт'я к'аиіі, [біть к!ашу, дзел'щь ііашу].

Відбувалися й інші обрядові акти: [від'їдини] “гостювання у батьків молодої через тиждень після весілля”, [відкіінщина, одкл'інщини, відв’одини, отв'одіни] "прощальний бенкет по закінченню весілля у суботу", [міни] "весільне пригощання у батьків молодої через тиждень після весілля, під час якого батько віддає те, що обіцяв дати молодій у придане" — віддієслівного походження; [родичі] “збори усіх родичів на гостювання у батьків молодих”, [ліатьчини] “післявесільна гостина, під час якої названа мати благословляла молоду на своє господарство”, [старощини, сващини] "гостювання у батьків молодої через тиждень після весілля" — пов’язані з назвами головних виконавців обрядової дії; [великі пироги] “пригощання, яке відбувається в домі молодої у наступну, після весільної, неділю”, [кал'ачини] “велика гостина, яка відбувалася через місяць або й пізніше після весілля, яку робили молоді хазяї в своєму домі

для весільних батьків та гостей” — пов’язані з назвами атрибутів весільної ДІЇ • •

У підрозділі "Лексика на позначення деяких інших елементів весілля" аналізуються назви тих елементів весілля, які могли відбуватися кілька разів протягом весілля, а тому віднести їх до будь-якого з вищерозглянутих підрозділів неможливо. Крім того, тут наводяться назви деяких маловідомих локальних обрядодій, назви окремих незначних елементів весілля та деякі обрядові дієслова та словосполучення.

Усі ці назви, як правило, віддієслівного походження, деякі з них пов’язані з атрибутами обрядодій або з назвами виконавців дій: пер'ейма “обрядова зупинка весільного поїзда з метою отримати могорич”, [перегіин, встрєча, рог'атка, зая'ога] "тс.", переп'ій “обряд випивання за здоров’я молодих, що супроводжується подарунками”, [проп'оєнько] "тс.", [вінкобр'ангі] “отримання нареченим та дружком невеличких вінків”, [дружчини] “пригощання старшою дружкою молодих, бояр та дружок; післявесільне проводжання дружки гостиною у неї вдома”, [посираикі] "весільна обрядодія під час засідання молодої на посаг, коли староста виносить горілку й осухи з сиром, а молода пригощає дівчат; дружчини", [вор'ота, вор'ітний могорич] “обрядове пригощання, яке дається місцевим парубкам за пропуск у ворота нареченої поїзда нареченого”; [поч'есна ч'арка] “пригощання горілкою в деякі моменти весільного обряду”, [скуповування дружок] "дружби платять гроші за вишиті хустинки чи прикраси у вигляді букетиків квітів", [церковні заповіди] "повідомлення священикові про майбутній шлюб хлопця та дівчини"; [викупіть косу] “купити наречену”, [обийв'ать п'оїзд] “пришивати букетики неодруженим родичам та друзям наречених”, [опєв'ать молод'ую] “співати пісні перед виїздом нареченої до вінця (до нареченого)”, [загуд'овувати молод'их] “кормити молодих медом”, [зат'оптувать слєд'и] “ступати по слідах нареченого, який їде по наречену (дія, яка відхиляє чаклунство, чари)", [об’єждж'ать гіоєзд] “обходити навколо весільного поїзда з метою благословення”, [вішати деревце] "ритуальне прикріплення весільного деревця до плодового дерева" та ін.

Розділ II — "Назви дійових осіб" присвячено розгляду назв учасників весілля, які потрібні для виконання комплексу ритуальних дій традиційного українського весільного обряду: назви дійових осіб у сукупності; назви молодих; назви родичів та друзів наречених (одружених і неодружених); назви осіб, пов’язаних з виготовленняям весільних страв та напоїв; назви інших осіб.

Насамперед розглядаються назви дійових осіб у сукупності. Усі запрошені учасники весілля називаються так: [весільчани, весел'овци,

вес'тьники, еес'ельні л'юде, цілоє весілля], [свадьб’яни, свадьб'опка, свадь&ові] —• пов’язані з назвами обряду одруження. Звернуто увагу на специфічні найменування представників двох родів: роду нареченого {[сват'ові, св'ахи молодого, бо'яра, заручники]) і роду нареченої ([св'ахи, сват’и молод'ої, прид'ани, заііоснщі, бр'альниці, прод'айниці]) — пов’язані з назвами дійових осіб, що входили до складу цих груп. Для номінації обох весільних родів, які супроводжують наречених, вживаються назви типу: п'оїзд, п'очет, дружина— віддієслівного походження; перезв'а, [перз'овини, перезв "яне, пропощі, пропійч'ани, і(иг'анщина] — пов’язані з назвами елементів весілля; [рох'иня, св'ита, шл'юбний корт'еж] — іншомовні запозичення. Цікавими є назви незапрошених на весілля учасників обряду: [запорожці, бокові, надв'ірні] — мотивуються через семантико-словотворчий зв’язок із словами поріг, бік, двір; [сліпак'і] — відприкметникове утворення; [пос'ертухи] —очевидно, походить від псл. *зьгші "рухатися взад і вперед", згодом "топтатися на місці", "чекати".

Головними персонажами весілля є молоді, на позначення яких існує дуже багато назв. Майже всі вони характеризують наречених на конкретному етапі весілля. У дошлюбний період вживаються такі назви: відд'аниця, [д'івчина на в'иданні], жен'их, св'атач, засватана, просватана, [прошена дівчина, оглядник, розглядовець, обз'ірець, обр'учнш], обручена, [заручений, зар'учниі(Я, зарученка] — віддієслівного положення; [кав'алір]

— іншомовне запозичення. Починаючи з власне весільного етапу, після відбуття дівич-вечора або після приїзду з вінчання вживаються інші найменування: князь, княг'иня, [король, королевна], нев'іста —

праслов’янського походження; молод'ий (~да) — відприкметникове утворення, нареч'ений (-на), [нарек'ований, обл'юб'енець, обл'юбенниця, проп'итка, зап'итка] — віддієслівні утворення, [иіл'юбник, гил'юбнш(я] — пов’язані з назвою обряду одруження, [пані молода] — запозичення з польської мови. У післяшлюбній обрядовості відомі такі назви: [мол'одик, молод'уха, молод'айка] — відприкметникового походження, [нев'істка] — праслов’янського походження, [покр'иванка, повитиця, сповив'альниця, підданочка] — віддієслівного походження). Молода шлюбна пара також має свої назви: подружжя, [друж'ина] — віддієслівного походження;

иолодож'ени, [новоженці] — утворені в результаті основоскладання. Цікавими є й символічні назви наречених, наприклад, куна “наречена” — пов’язане з переосмисленням найменування плати за наречену.

Назви учасників весілля, родичів та друзів наречених, розрізняються відповідно до належності певній статево-віковій групі (групі одружених гбо неодружених). Серед одружених учасників весілля найважливішу роль відіграє особа, що сватає молодих, а потім є головним розпорядником

весілля. Ця особа має такі назви: спіароста, [старост'ойко, спіароста добовий, спіароста вес'ільний], сват, св'ат'ач, [сващак, сват'айко, св'атник, сват домовий], [дівосн'уб, дивошлюб] — праслов’янського походження; [в'идавця, придало, просатарь, п'іслан'ець, наст'авник, говорун, зводж'ай, домовник, мол'отник, підбрех'ач, підт'аіїачка, підт'овчкачка] — віддієслівного походження; то(а)мад'а, мариі'алок, [крупіач, інош] — іншомовні запозичення. Староста, який виступає від роду молодого називається [спіароста бр'анський, староста боярський], а староста від роду молодої [староста данський, придонський староста, придало, видавця]. У парі зі старостою виступає його жінка, яка називається [старост'иха, старосц'іна], сёаха, [сёатниця, свах'унъця] — праслов’янського походження, [прив'одча] — віддієслівного походження. Певне значення на весіллі, особливо в південних районах, мали посаджені батьки, в ролі яких найчастіше виступали хрещені: [вінчальний батько, мама свадьбяна] — праслов’янського походження; нан’ашко, нанашка — запозичення з молдавської мови.

Перехід наречених у сімейний статус включав цикл прощальних обрядів з дівуванням і парубоцтвом. Тут головною при виконанні дійств була неодружена молодь. Виразну роль на весіллі грають помічники наречених, які мають, наприклад, такі назви: др'ужба, др'ужка, [друж'ок, дружбиненько, дружбант, друж'ейка, подр'ужка] — віддієслівного походження; бо'ярин, [бо'ярчик, бо'ярка], иіафер, [шафер'ина, иіахверка, марш'алка] — іншомовні запозичення. Хлопці та дівчата, підлеглі головних помічників молодих, називаються [підкняззя, кнеж'а, піддр'ужба, піддр'ужбик, піддр'ужний, поддр'ужий, піддр'ужка, піддр'ужая, подм'олода] мол'одша др'ужка, м'ениіа др'ужка та ін. З боку молодого виступає ще й неодружена родичка, яка тримала весільний атрибут (оберег) шаблю, меч і пильнувала, щоб не згасла свічка при посаді молодих: світ'илка, [світивка, світ'гтонька, св'ічнищ] — віддієслівного походження.

На позначення осіб, пов’язаних з виготовленням весільних страв та напоїв також вживаються певні найменування: кухов'арка, [вар'илиха, пек'аройка, маспіелиха, старша смачиха] "особа, запрошена для виготовлення весільних страв"; [виміт'ач, віміт'айло, подмет’айло] "особи, які вимітали піч перед випічкою короваю" — віддієслівного походження; [пелехатий, петлехатий, кучер'явий] "тс." ■—

відприкметникові утворення.

Існують й назви багатьох інших учасників весільного обряду: [весілики, гудьба, гуд'ака, грачі] "музики на весіллі", [звачі, проиіак] “ті, хто запрошують гостей на весілля”, [пропішальник, затв'альник] "особа,

що продає молоду", [прікл'аднікі, перекл'адиики] “особи, які перегороджують дорогу весільній процесії”, [вітал'ьніца, посєв'альніца] "особа, яка зустрічає молодих, обсипаючи їх зерном, грошима тощо", [завиёалночка, сповів'альнща, покривалночка] “учасниця обряду, яка змінює головне вбрання нареченої на вбрання одруженої”, [чадк'стьнтр, л'адканка] “жінка, виконавиця весільних пісень”, [р'яджені] “фальшиві молоді у післяшлюбній обрядовості” — віддієслівного походження; музикант, муз'ика, [ді-дж'ей] "музики на весіллі", [код'аш] “особа, що виконує обов’язки візника на весіллі" — іншомовні запозичення; короёайниця, [калаиіниця] ’’особа, запрошена для виготовлення весільних страв", [кос'атор, к'оснак] “учасник обряду, який продає молоду”, [прид'аник, прид'анник] “весільний гість від молодого”, [хор'ужий] “весільний чин, який носив весільну корогву” — пов’язані з назвами атрибутів та інших весільних реалій.

У розділі III — "Назви інших уеапій. пов’язаних з весітлям” розглядаються назви приданого, обрядового головного вбрання нареченої, назви обрядових приміщень та елементів житлового простору (покуття, піч, комора та ін.), назви атрибутів весілля (коровай, гільце, корогва, світильник та ін.), назви весільних страв та напоїв (елементи їжі, обрядові напої, вироби з тіста).

На позначення майна, яке дарувалося нареченій під час одруження, існує досить багато назв: придане, nod аг, [пр'идаж, випосаження, жиёий п'осаг, даризна, даровии{е, под'арок, ёиряд, взяток, сужене, проторг] — віддієслівні утворення; [дз'естра, з'естра] — запозичення із східно-романських мов; [дів'изна,часть] — праслов’янського походження; [скриня, п'од'ушка, посуд'та, от'ариця] — пов’язані з назвами інших реалій; [кунное, худ'оба, худ'овий продукт] — символічні, алегоричні назви. Зі свого боку наречений повинен був формально забезпечити реальну грошову вартість посагу нареченої віном. Згодом звичай давати віно перевівся, а сама назва залишилася на позначення того ж посагу: в'іно, [велике (мале) віно] — праслов’янського походження. Відомі й деякі інші найменування такого плану: [вим'ова, в'имовки].

Виділяються й назви обрядового головного вбрання нареченої. Насамперед це вінок, вінець молодої під час весілля: [кур'уна, короговка]

— іншомовне запозичення; віїіець, [ёінчик] — праслов’янського походження; забрати (зірв'ати, зн'яти) він'ок, позбутися вінк'а. Вінок виступає ще й символом цнотливості нареченої, вічності кохання та шлюбу, символом сонця, виконує захисну функцію від злих сил тощо. Коли наречена втрачає дівоцтво, то вона втрачає й вінок, замінюючи його натомність жіночим головним убором, який має такі назви: оч'іпок,

кибалка, [чігіець, чепачок, зборник] — віддієслівного походження; [к'апт'ур, к'апір] — іншомовні запозичення; [к'ика] — праслов’янського походження. Головні убори, які нерідко одягалися поверх чіпця, називаються так: завив'ало, нам'ітка, [пер'ем'ітка, примітка, пов'іток], покривало, [покрив'сиіьна х'устка, скрив'ало, накривенце] — віддієслівного походження; [білув'ання, біл'ило, вільця, ширінка] — відприкметникові утворення; убр'ус, тат, [полотенце] — праслов’янського походження; рант'ух, [билець] — запозичене з німецької та румунської мов. Звичай покривати голову молодої білою тонкою прозорою тканиною з самого початку весілля перейнято, напевно, з європейських країн. На позначення такого покриття вживаються назви: фат'а, [в'ель’он] та ін.— іншомовного походження.

Певне значення у весільній обрядовості мають назви деяких обрядових приміщень та елементів обрядового простору: п'ок'уття, [гіокуть, гіок'ут, побуте] “червоний кут” — праслов’янського походження; п’ос'ад, [пос'аження, пус'аг] “місце на покуті, призначене для молодих” — віддієслівного походження. Яскравим свідченням значимості покуття є й словосполучення [ходити на отченаш] “молодим заходити на посад, займати місце на покуті”. Цікавою є назва [богад], пов’язана з бог (псл. *Ьо“наділяючий, податель”), первісно "священне, пов’язане з богом місце". Просторовою антитезою червоному куту є піч, яку вшановували як символ домашнього вогнища: гл'адити піч, [колупати піч /комин] "виконувати обрядодію під час сватання" та ін. Важливим елементом житла є комора — найбільш міцна та захищена частина житла. Найбільшу роль комора відіграє в обрядовості першої шлюбної ночі молодих, про що свідчать наступні назви: [ком'ора] "місце проведення першої шлюбної ночі молодих" — давнє запозичення з грецької або латинської мови; [кл'єть, кл'уня] "тс." — праслов’янського походження. Новотворами радянського часу стали назви державних установ та приміщень, в яких відбувається реєстрація шлюбів: загс, Палац щастя, Палац одруження, Будинок громадських церемоній, Будинок (Палац) урочистих подій, зал реєстрації та ін.

Невід’ємним атрибутом українського весілля є обрядовий хліб — коровай, [коров’аль] — походить від псл. *коіуа]ь “коровай”; загальноприйнятої етимології немає. На нашу думку, обрядовий хліб став заміною жертовного бика, а тому первісними назвами вважаємо псл. *коп>а]ь “жертовний бик”, букв, ‘'той, кого заріжуть, принесуть у жертву богам”, як і псл. *когуа “жертовна корова”, букв, “та, яку заріжуть, принесуть у жертву богам” — від індоєвропейського кореня кег- “різати, приносити у жертву богам”.

Напередодні весілля прикрашалося невеличке молоде деревце або, точніше, велика гілка, яку встромляли у хліб: гільц'е, [г'ильц'е, гиіьц'е, гол'ячкі, гольки, галузка, дер'евц'е, деревечко, єльц'е, їльц'е, 'єлечко, й'олка, хв'ойка, сосонка, тройчатка, тривольцове галуззя, різка трикінцева] — пояснюються тим, що у зазначеному обряді досить часто використовувалася гілка з певного дерева, часто з трьома пагонами; [різка, різка гільчаста] — запозичення з польської мови; [квітка] — очевидно, прикрашене гільце нагадувало велику квітку; в'ильц'е, вільне, [впєл(ь)це, в’йол(ь)це, в'течко, в'ілечко, дівування, парубоцтво] — віддієслівного походження. Весільне гільце розглядається і у значенні опредмегненого символу світового дерева, дерева життя, дерева роду, райського й хресного дерева ([райськоє деревце, різка хрещаста], виступає символом бога сонця та одночасно своєрідною жертвою на честь його головного річного свята, пор. назву [ріжки], яка, очевидно, є відгомоном давнього заклання биків. Первісною ж назвою обрядового деревця, на нашу думку, було *§оїьсе, а первісне значення — “голий прут”, згодом — “гілка”.

Знаком вдалого сватання, а також знаком цнотливості нареченої у післяшлюбній обрядовості виступає весільний прапор, який називається: кор'ог'ов, [кор'угв'а, трупов, прапор, хоруговка, заст'ава, знамя], — праслов’янського походження; /ма'яка] — віддієслівного походження; [ф'анойка], [флаг, хлаг, хлак] — запозичення з польської та голландської мов; [кал'ина, покраса] — результат лексико-семантичної видозміни.

Букет квітів із свічкою на шаблі, яку тримає на весіллі світилка, має назви: світ'шьник, [свєт'ільнік] — віддієслівного походження; [ш'абля, меч] — пов’язані з перенесенням значення частини, елемента атрибута на ціле, на сам атрибут; [трійця] — свідчить про троїсту структуру атрибута.

Атрибутами згоди на шлюб на весіллі були рушники: [наліетка, пад'арок, перев'язванік, перев"язіч] — віддієслівного походження; [ручн'ик, красний рушник]', готув'ати (дбати) рушники (скриню) “збиратися одружуватися з ким-небудь (про дівчину, жінку), рушники тч'уться “дівчина готується заміж”, сл'ати (засил'ати, присип'ати, пост'ати) /застати (прислати) старост'ів (люд'ей) [за рушниками] “просити згоди на шлюб в обраної особи”, вернутися з рушниками “засватати дівчину”, ст'ати /став'ати на рушнику “взяти шлюб, одружитися” (слово рушн'ик праслов’янського походження). Спеціальними предметами-атрибутами є персні, якими обмінюються молоді під час весілля: обручка, [вобр'учка] — праслов’янського походження.

Цікавими є символічні атрибути-знаки відмови женихові при сватанні. Найчастіше, не бажаючи прямо відмовити старостам, дівчина виносить їм гарбуза (первісно страву з гарбуза, яка вважалася не ситною,

на відміну від страв — знаків згоди на шлюб: могорич, сир, хліб тощо). На позначення цієї обрядодії використовуються численні фразеологізми, пов’язані з гарбуз “кабак” (запозичення з тюркських мов) або кабак (запозичення з турецької мови): давати (підн'осити) /д'ати (піднест'и) [печ'еного] гарбуз'а “відмовляти кому-небудь у сватанні, залицянні”, [гарбуз'у д'ати], роздав'ати гарбуз'и, годув'ати гарбуз'ами, [прикот'ити гарбуз'а, кабаки д'ати], дав'ати (підн'осити) /д'ати (піднест' и) [печ'еного] кабака “тс.”; діставати/ діст'ати (покуиїтув'ати, схогіити) [печ'еного] гарбуз'а “одержувати відмову під час сватання”, з "їсти гарбуз'а, ост'атися з гарбуз'ом, скуштує'ати гарбуз'ової ііашг, [вчепити гарбуза, кабака], п'ахне гарбуз'ом “передбачається відмова тому, хто сватається” та ін. Існують й інші словосполучення на позначення відмови під час сватання: 'облизня спітіати (пішіати, схогіити, вхоп'ити, отримати, діст'ати, скуштув'ати, з *їсти і т. ін) "одержати відмову під час сватання"; [маког'ін облиз'ати]; [бр'индзу прикіт'ити] “дістати відмову під час сватання”; [потягт'и ковиіа] — ці словосполучення, подібно до вищезазначених, первісно, очевидно, означали “погане пригощання”; давати (дістав'ати, одержувати) /д'ати (діст'ати, одержати) відкош’а “відмовляти кому-небудь у сватанні”; дав'ати /д'ати відсіч “рішуче відмовляти (відмовити) кому-небудь у залицянні” та ін.

Наявні ще й назви деяких офіційних документів про взаємне зобов’язання сторін, більшість яких віддієслівного походження або запозичені з інших мов: [змовний лист, віновний лист, ииіюбний лист, передитюбна інтерциза], свідоцтво про одруження, шл'юбний контракт, [поручне, обручне, з'аклад, з'аклад уст'упний, уст'уп, з'астав, заст'ава, к'аеція, каві(іштй з'аклад].

Деякі весільні страви мають знаковий характер і нерідко мають специфічне обрядове найменування. Важливими є назви страв та напоїв, які сигналізують про закінчення пригощання: [к'аиіа-розг'онщиця,

розган'яй, виган'яйло, розхідн'ий борщ, шинці-ваштовханці, віган'ято, віліз'айпо, еишибалка] — віддієслівного походження; [дивоснубний сир] — пов’язане з назвою дійової особи. Символічними є назви горілчаних напоїв, які подавалися тоді, коли молода виявлялася чесною: [добрая гор'елка, черв'она горілка, сол'одка горілка, ліктор, нал'ивка, вароха, варьоха, варенуха]. Наступні назви напоїв відтворюють своєрідний тип мислення, коли такі емоції, як любов, осмислювались як магічна сила: [любисток, ласкавець]. Найбільшу групу складають назви виробів з тіста: [близн'ята, борона, бугай, верч, ве'рчик, ве'рчичок, гастінчик, голубці, г'уска, дар Вожи, д'ивень, дивне, діжа, докум'ент, доля, прощівний хліб, заруч'инний хліб, пасажний калач, коров'айчікі, подкоров>айнічкі, крученик,

весільні куюігі, к'укля, лялька, л'ежень, марц’игіан, двійки, парові калачЧ, весільні парки, підвіночник, підручник, піраж'ок для малад'их, тещин пиріг, перегіієць, пл'аканий кал'ач, сватовсіїі хлєб] та ін.

У висновках сформульовано основні результати дослідження:

1.Українська лексика, пов’язана з весіллям являє собою складну і розгалужену систему, яка є частиною загальнолітературної мови. Досліджуваний матеріал становить 1329 лексем та їх варіантів, а також 467 словосполучень і фразеологізмів.

2. З погляду структури переважають однослівні найменування. Меншу, але все ж таки істотну групу складають назви, утворені з кількох (переважно з двох) слів. Лексеми об’єднуються у сполучення за такими принципами:

а) поєднання назви дії та предмету, атрибуту, елементу житлового простору або дійової особи, з /над якою (з /над яким) ця дія виконується;

б) поєднання назви елементу обряду, дійової особи, предмету, атрибуту, іншої обрядової реалії та її ознаки (якісної або відносної характеристики).

3.Становлення і розвиток української весільної лексики визначається рядом позамовних і власне мовних факторів, які перебувають у тісному зв’язку і впливають на функціонування словникового складу весільного обряду протягом усього періоду його існування. Назви багатьох понять успадковані з праслов’янської мови. Чітко простежуються спільнослов’янькі лексичні новотвори, які виникли в результаті афіксальної та семантичної деривації.

4. Переважна більшість назв утворена на грунті української мови. Широко вживаними є найменування віддієслівного походження. Наявні й деякі обрядові дієслова та численні дієслівні словосполучення, які нерідко тяжіють до ідіоматичних, окремі фразеологізми.

5. Внаслідок міжмовних контактів, культурішх і політичних зв’язків з різними країнами засвоєно певну кількість лексем з інших мов. Найпомітнішими є запозичення у групах назв дійових осіб та назв інших реалій, пов’язаних з весіллям. Такі іншомовні елементи дуже незначні, переважає питома лексика, що пов’язано із стійкістю обряду.

6. Весільній лексиці властиві специфічні особливості способів творення. Серед морфологічних способів творення найбільш вживаним є афіксація. Рідше трапляються назви, утворені морфологічним способом основоскладання та єдиний випадок абревіації. Серед неморфологічних способів творення широко використовуваним є лексико-семантичний спосіб: перехід назв предметів, атрибутів весілля, назв дійових осіб, учасників обряду та ін. на назву самої обрядодії, самого елементу обряду;

перехід назв обрядової дії або самого обряду на назву його виконавців, учасників; переосмислення первісної назви. Наявні утворення й морфолого-синтаксичним способом, субстантивація прикметників.

7. Весільна лексика відзначається тим, що має розгалужену систему діалектних назв. На означення певних елементів обряду, дійових осіб, інших реалій часто засвідчується кілька лексем.

8.Іноді певні назви у різних говорах мають різні значення або різняться відтінками у значеннях, що сприяє явищу полісемії.

9.Характерною ознакою весільної лексики є експресивність. Більшою мірою вона властива назвам дійових осіб, завдяки чому найменування учасників весілля відрізняються за ознакою належності до певної вікової групи, за ознакою ієрархії чинів, за ознакою позитивного чи негативного ставлення до певних осіб та ін. Меншою мірою експресивність притаманна назвам елементів весілля, та назвам інших реалій. Такі лексеми характеризують позначувані реалії з точки зору більшості-меншості, ставлення до них мовця і т.п.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. Окремі положення дисертації були викладені у вигляді доповіді й обговорені на всеукраїнській науковій конференції “Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку”, присвяченій пам’яті професора С.П.Самійленка (Запоріжжя, 1996).

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Назви весільного обряду та деяких його елементів //Мовознавство.

— 1996. — № 6. — С. 30-38.

2. Весільне гільце в етнолінгвістичному аспекті //Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку: 36. наукових праць, присвячених пам’яті проф. С.П.Самійленка. — Запоріжжя: ЗДУ, 1996. —Ч. II. — С. 143-145.

3. Походження української лексики на позначення наречених //Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць — Київ, 1998. — Вип. 35.

— С. 7-11.

4. Символіка весільного гільця //Народна творчість та етнографія. — 1996. —№5-6. —С. 82-85.

5. Весільне гільце (студії) //Народознавство. — № 32-33. — 1996. —

С. 4-6.

6. Походження українських лексем на позначення обряду одруження //Тези доповідей міжнародної наукової конференції пам’яті професора А.О.Білецького (1911 - 1995) “Актуальні проблеми сучасної філології”. — Київ, 1996,— С. 108.

Шевченко В.Т. Походження та семантичний розвиток української лексики, пов’язаної з весіллям. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.02.01. — українська мова. — Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, Київ, 1998.

Дисертація присвячена дослідженню української весільної лексики в генетичному, семантичному та структурному аспектах з урахуванням екстралінгвістичних чинників. Дисертація максимально повно представляє українські найменування, пов’язані з весіллям (у тому числі діалектні). З’ясовано, що основу українських весільних назв становить питома українська лексика, цілий ряд слів є успадкованим з праслов’янської мови, незначну частину складають іншомовні запозичення.

Ключові слова: весільна лексика, лексико-тематичні групи, походження, первісне значення.

Шевченко В.Т, Происхождение и семантическое развитие украинской лексики, связанной со свадьбой. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01. — украинский язык. — Институт языковедения им. А.А.Потебни НАН Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена исследованию украинской свадебной лексики в генетическом, семантическом и структурном аспектах с учетом экстралингвистических факторов. Диссертация максимально полно представляет украинские наименования, связанные со свадьбой (в том числе диалектные). Установлено, что основу украинских свадебных названий составляет исконная украинская лексика, целый ряд слов унаследован из прасловянского языка, незначительную часть составляют иноязычные заимствования.

Ключевые слова: свадебная лексика, лексико-тематические группы,

происхождение, первичное значение.

Shevchenko V.T. The Origin and Semantical Development of the Ukrainian Lexis, Connected with Wedding. — Manuskript.

Thesis for Kandidate’s Degree in Philological Sciences with the Speciality 10.02.01. — the Ukrainian Language. - The Institute of Linguistics named after A. A.Potebnya of the National Academy of Scinces of Ukraine, Kyiv, 1998.

The thesis is divoted to the investigation of the Ukrainian wedding lexis under the genetic, semantic and structural aspects in view of the extralinguistical factors. The thesis up to the maximum fully presents the Ukrainian vocabulary, connected with wedding [including dialectal one). It has been found out that the primordial Ukrainian lexis represents he basis of the Ukrainian wedding vocabulary, a whole number of wedding words have been inherited from the Common Slavonic language; loan-words represent an insignificant iart.

Key words: wedding lexis, lexical and thematic groups, origin, primary meaning.

Підписано до друку 25.02.98 р. Формат 60x90/16. Ум. друк. арк. 1,0. Обл.-вид. арк. 0,8.

Наклад 100. Зам. 80.

Відділ оперативної поліграфії Центру Міжнародної освіти 227-12-75, 227-37-86