автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Роль политической деятельности в обеспечении политической стабильности общества (теоретико-методологический анализ)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Роль политической деятельности в обеспечении политической стабильности общества (теоретико-методологический анализ)"

на правах рукопису ШАПОВАЛЕНКО Марина Володимирівна

роль політичної діяльності у забезпеченні

ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

/ теоретико-методологічний аналіз / '

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути і процеси

АВТОРЕФЕРАТ . дисертації на здобуття вченого ступеню кандидата політичних наук •

, ' . на правах рукопису

ШАПОВАЛЕНКО Марина Володимирівна '

РОЛЬ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ політичної СТАБІЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА / теоретико-методологічний аналіз / ’

, Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути і процеси

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття вченого ступеню кандидата політичних наук •

Робота виконана на кафедрі політології природничих факультетів Київського університету ім. Тараса Шевченка.

Науковий керівник - Бабкін В.Д., доктор'юридичних наук, процесор

О^іціРні опононти :

Авер"яиов В.Б., докторо врвдичпих наук, проф. Тупчієико Л.С., кандидат гілосо'ськнх паук.доц.

Провідна організація ■- кафедра <гілосо’’:ії і політології Київського автомобільно-дорожнього інституту. . ,

Захист відбудеться *'/-/- 11 г/гі^Гг/Л________; 1993 р. о Т&.00

на засіданні спеціалізовано/ р^дті Д-ОІб.29.02 по захисту цкоор-тапі" па здобуття вченого ступгчш доктора'політичних наук пр;г Інституті держави і права і;<. У.?\Корецького АН України / 252001, Київ, вул. . Трьохсвятительська, 4/. ,

З дисертацією можна ознайомитись у.науковій бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Кореиького АН України

Автореферат розісланий " <(} ''л ч- L <•' р.

^чзни" секретар у ,

спеціалізованої ради,

доктор юридичних наук І Зайчук О.В.

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Процеси сформування і становлення незалежної української держави як соціальної, демократичної та правової, сприяли появі в політичному житті суспільства нових явищ, політичних сил та суб"єктів. Необхідність створення нової політичної системи, проведеїшя економічних і соціальних реФорл ставить високи вимоги до культури політичної діяльності, котра повинна врятувати Україну від дестабілізації.

Від ді<* лідерів, партій та суспільних рухів, державних структур, їх здатності адекватно оцінювати ситуацію в країні в цілому та окремих її регіонах багато в чому залежить функціонування економіки, добробут людей, стабільність суспільства. В той же час в період перетворень системного рівня дещо ускладнюється забезпечення порядку і стабільності. Україна знаходиться в унікальній ситуації: переборюється тоталітарне минуле, створюються нові

економічні'відносини, самостійна політична система.

Перехідні процеси до демократії значно пожвавлюють ентропій-. ність соціально-політичних процесів. Принцип політичного плюралізме дозволяв репрезентувати значне коло інтересів у політичному просторі, породчсуючи велику кількість негативних тенденцій. Це проявляється у виникненні рухів екїремістського типу , для яких ха характерні нетерпимість до противників, прагнення силовими методами збільшити кількість своїх прибічників. Разом з тим багато професійних політиків, котрі не вміють застосовувати принцип політичного плюралізму під час прийняття рішень, не мають досвіду політичної боротьби, навичок ведення діалогу, проявляють надмірну емоційність, демонструють незнання політичних закономірностей та психологічних законів, що безумовно негативно відбивається на ефективності політичної діяльності.

Тому в умовах становлення Нового українського суспільства, особливо в період ^ого політичної модернізації, стає необхідним науковий аналіз структури, (?ункціі‘, стаді!?, їорм політичної діяльності, її ресурсної забезпеченності та впливу на політичну стабільність. Цей період вимагає певної стабільності політичної системи та політичного режиму. Важливого методологічного та практичного значення набуває розуміння критеріїв політичної стабільності, її чиіпіг-ків та джерел. Це .дозволяє швидше створити стратегічні програми економічного і політичного розпитку суспільстса, пн-

робити досконалі політичні технології та сформувати культуру політичної діяльності на професійному рівні; надати політичнш Діям раціонального характеру, • . .

Стан розробленості теми. З огляду на те, що категорія "діяльність " має ватливе методологічне значення в філософії, політології, соціології, психології застосовують різноманітні підходи під час її розгляду: соціально-психологічний, функціональний, структурний, системний, соціологічний, культурно-історичний, котрі реалізуються в працях Л.Еуевої, М.Булатова, В.івано-ва, М.Кветоого, О.Леонтьєва, Є.Осічнюка, О.Панкратова, В.Табач-ковського, 01. ї'офанова та інш.

Політична діяльність як вцц соціальної діяльності е похідною від економічних відносин і як засіб реалізації суб"єктами своїх інтересів розроблена О.Демідовим, В.Литвином, А.Лузан, А* Попченком, Тї'.Рябовим, Ю.Тихомировим.

Ряд авторів розглядають власне політичну діяльність в структурі політичного життя / Б.Гаєвский, В.Литвин, А.Лузан, Ф.Рудич/} політичних відносин / В.Бебик, В.Лісовий, Ю.Пахомов, В.Ребкало,

0.Чередниченко/; у взаємодії ^ політичною культурою, ідеологічною забезпеченістю /М.Михальченко /. Технологія політичної діяльності, її структура та функції р*зглядаються в статтях В.Баб-кіна, А.Білоуса, Д.Видріна, М.Пашкова та ін. Вони визначають її залежність та детермінованість потребами, інтересами, політичними відносинами, підкреслюючи її суб"єктивний та стихійний характер. Особливості сучасної політичної ситуації в Україні аналізуються в працях В. Авер"янова, В.Кременя, М.Михальченка, В. Небо-женка, М.Мокдака, В.Пазенка, В.Парахонського, П.Ситника, Л.Туп-чієнка та ін. 1

В теоретичному осмисленні феномену політичної стабільності автори застосовують порівняльні методи, аналізуючи особливості історичного досвіду політичної стабільності, політичної діяльності по створенню системи стабілізуючих чинників суспільного розвитку; принцип самоорганізованних систем / І.Пригонила,В.Кухтен-ко, В.Хакена та ін./. Автори грунтовно доводять, що основним критерієм політичної стабільності суспільства є наявність легі-

тішчої політичної ситтеми та демократії.

Проблеш створення громадяського суспільства, :':ого роль в створенні правової держави о основою стабільного поступального розвитку суспільства, що висвітлено з прапях І?.Красіна, І. !{рав-чанка, В.Шшкарука та ін. Робляться спроби •т'їзити його сутність, позначити копмокенти і механізми взаємодії держави та громадянського суспільства.’ Ці проблеми досить розширено розглядаються в часописах " Піче", "Розбудова держави ", "Сучасність", "Філософська та соціологічна думка", " Політологічні ч"та:г'я " та в інших РвОІОДИЧНИХ ПИДаїГ.'ГПС, ЯКИГЛЇ а?. гОР ПСОТДІО користувався.

Проте, іде недостатньо розроблені пообле"'! співвідношення оГ)"пкту та суб'єктів політгфюї дічльтсті, співвізнотення політичних інтересів, взасмо?в"язои чолігтопгс ціле1, та політичних, рі-Ч!~: !Ь, ЇХ МІСІ»'? в структурі ПОЛІТ'^ТТО' ДІЯЛЬНОСТІ, мінливість її характеру в залежності від отругтуровачності, не досліджені чин-ІП1КИ забезпечення ПОЛІТИЧНОЇ СТПбіЛЬ'ГСТІ, ’’О створюються в проносі політично ' діяльності, її особливості в умовах сучасного ' перехідного періоду України. ^ ■

І'ета та зпвдрі» :я дослі д':ення. :і своїй роботі дисертант поставили за коту пюаналізусатп стабілізуючи;'. та дестабілізучий вплив політичної діяльності на суспільство, виявити саме роль . політичної діяльності в забезпеченні політичної стабільності суспільства.

Досягнення цієї мсти пгиволо до постановки та вирішення . наступних завдань:

- визначити сутність політичної діяльності, її стадії, 'Тюрми, методи, її детермінованість;

- уточнити структуру власне політичної діяльності; ■

- визначити сутність та основні критерії політичної стабільності, роль ПОЛІТИ'ГИОЇ діяльності в її розвитку; •

- визначити основні гактори стабілізації політичних процесів в y-мовах перехідного періоду створення української дертавності.■

' Методологічна та теоретична основа. Під час написання дисертації автор виходив із багатомірності загальнонаукових, Філософських та інших методів, використовуючи структурно- Цункціональ-

і *

ни*, системний, порівняльний, діяльні спий та діалектичний методи.

Здійснюючи методологічний аналіз політичної діяльності як Фактору політичної стабільності суспільства, автор використовував роботи вітчиЗЗяних і зарубіжних філософів, соціологів і політологів, котрі суттєво допомогли в теоретичному аналізі таких проблем як детермінація політичної діяльності! її Функції, стадії, Форни та методи, критерії політичної стабільності та особливості стабілізації політичних процесів в умовах політичної модернізації сучасного українського суспільства.

Наукова новизна. ЗдіЯснсшя дослідження дозволило с/оруляпати та винести на захист ряд тез і теоретичних висновків про взаємозв'язок політичної діяльності суспільстга, котрі відрізняються науковою новизною: .

-на основі цілісного аналізу обгрунтовано, що політична діяльність є відкритого структурно-^'ункціональпоіо системою, сутність якої полягає в реалізації 'інтересів соціальних та етнічних груп політичними суб"ектами. До структури політичної діяльності входять, на думку абтора, об"єкти / політична влада, політико-, владні структури/ суб"єкти / політичні партії, суспільні рухи,

. політичні діячи та дертапні особи, державні та політико-гладпі структури/, процес діяльності / окремі дії/. На характер політичної діяльності впливають об'єктивні / потреби, інтереси/ і суб" ■ єктивиі / політична свідомість та політична культура/ детермінанти, котрі змінюються також під впливом політичних дій, пере- . бувати-у діалектичному взаємозв'язку, які моасна віднести і до структури політичної діяльності;

- встановлено, ;::о процес політично/ діяльності у виконанні своїх Функцій/ актуалізація інтересів, репрезентація їх у програмах партій, рухів, офіційному політичному курсі країни, пберекян-ня цілісності суспільства / мая певні стадії: політичне ці-лепокладання, політичне прогнозування, політиці рішення, їх здійснення, контроль /. Це обумовлює існування різноманітних Форм політичної діяльності, ркі концентруються у політичному функціонуванні, політичному керівництві та управлінні / законодавча діяльність, державне -упраііління, продвиборча боротьба та ін./;

- показано, що політична стабільність досить складне і ¿агато-мірне явище, сутність якого полягав у здатності політичної системи зберігати свої базові характеристики, уникати кризового стану системи та адаптуватися в динамічних політичних та соціальних процесах. Критеріями політичної стабільності в легітимность влади, ступінь підтримки її населенням, наявність консенсусу трьох рівней, громадянське суспільство, як головна основа динамічної стабільності суспільства;

- особливостями стабілізаційного стану українського суспільства на сучасному етапі є слабка політична структурованість, 'відсутність крайніх проявів екстремізму та націоналізму на державному рівні; інерційність ще не достатньо зруйнованої колишньої системи управління, апатія людей. Але це складає в Україні ситуацію нестійкої / нестабільної / стабільності,- Тому політична діяльність в сучасних умовах України носить занадто ризиковий характер і потребує відповідного професіоналізму, струнтуроганості, цілісності, комплексності, компромісності,-, рішучості та продуманості.

Теоретично та практичне значення дисертаційного лосліляення. Визначення місця та ролі політичної діяльності у політичному нитті, її органічної єдності з політичними відносинами дозволить краще зрозуміти механізми функціонування суспільного життя, розглянути критерії ефективності політичної діяльності, співвідношення иілеп та результатів її, виявити механізми постійної легітимації політично' влади. Результати дослідження можуть бути використані під час .аналізу сучасних процесів політичної модернізації України; складових її компонентів, її ефективності та адекватності демократичним нормам цивілізації, потребам суспільних реФорм. Результати можуть бути використані під час вирішення проблем консенсусу в переговорних процесах, політичному прогнозуванні, практичні?! реалізації принципу політичного плюралізму, Формуванні політичної культури суб"ектів діяльності, забезпеченні політично’ стабільності українського суспільства. '

Практично значзгш дисертаційного дослідження полягає в можливості використання результатів у подальші.'! науково-дослідній роботі, в учбовому процесі, під час читання лекцій та спецкур -сів з політології, політиччих технологій, в процесі підготовки П ГО1' ес і ''них полі ти сіп.

Апробація роботи.Основні результати дисертаційного дослідження відбиті в тезах і доповідях на конференціях: " Общечелочес-кие ценности- основа гуманизации преподавания социально-политических дисциплин в педагогическом вузе "/ Київ, листопад І991 р./ " Українська культура: методика^ і зміст викладання" / Київ, травень 1992 р./; " Рынок и проблемы гуманитарной подготовки экономических кадров в высшей школе " / Київ, вересень 1992 р./; ,

" Гуманізм. Людина. Культура " / Дрогобич, жовтень 1992 р./;

" Политика и власть "/ Запоріжжя, квітень 1993 р./; " Проблеми сучасно' політики та шляхи її здійснення "/ Одеса, квітень 1993 р 11 Духовная деятельность и ее специфика " /Запоріжжя, жовтень 1993 р./; " Україна: становлення незалежності. Зміст та методика висвітлення в курсах соціальних та гуманітарних наун " /Одеса, згавтень 1903 р./; "Дух, душа, человек: истоки и поиски" /Суш, листопад 1993 р.'/; статті, поданій до збірника " Питання соціально-політичних наук",/ Вип.83, К.,1992 р./. ■

Апробація основних тез роботи проходила під час " круглого столу " и Інституті національних, відносин та політології.АН України у травні 1992 р. "Шляхи до цивілізованої дертавності України: політологі розмірковують, дискутують в учбовому процесі під час читання лекцій слухачам ІПК кафедри політології Київського уніьерсіїтету, проведення теоретичних семінарів, при підготовці політологічного словника та підручника / Политология. Конспект лекций.™ ^Іарьков, 1993,- 0,5 д.а. у друкові/.

Ст. ¡;тура роботи. Дисертація складеться із вступу, чотирьох розділі;: та висновків, списку використаної літератури. Такого типу су, , .:тура, на думку автора,співпадає з цілями та завданнями даного оертаційного дослідження. ‘ . ' .

■ ' ОСНОВНИЙ. ЗМІСТ РОБОТИ '

У л.тупі автор обгрунтовує акутальність томи дисертаційного досліді; ї м, аналізує ступінь її розробки, визначає мету та завдання наукову новизну, виявляє теоретичні та методологічні’

основи, зоретичне та практично значення дисертації.

В пертому розділі " Сутність, структуш. об'Єктивні та су б" ективні чинники детермінації політичної діяльності " автор розглядає зміст політичної діяльності. її головнім змістом є перетворення та зміна існуючої дійсності до потреб та інтересів людей та суспільства. Тому в діяльності здійснюється діалектичний зв"язок і взаємозалежність потреб та інтересів, цілей та результатів, свободи та необхідності, активності та відповідальності, об'Єктивності та суб'єктивності. Автор виходить з того, що цілеспрямованість, предметність, об"єктивність і суб'єктивність, об'єктивна та суб" єктивна детермінованість, самодетермінованість, діалектика суспільного та індивідуального е іманентними властивостями діяльності.

>В процесі діяльності відбувається опредмечування мети, створюються умови для подальшого розвитку самих об'єктів діяльності та вдосконалення власне дій. З огляду на те, що потреба може реалізуватися лише в діяльності, вона виступає умовою діяльності, . створюючи її об'єктивну сторону.

В'-зв"язку з тим, що діяльність супроводжується визначеними засобами задоволення соціальних потреб і невизначеністю своїх результатів, доцільність її не гарантує раціональності, відповідності цілей та результатів, цілей та засобів одне одному.

. В залежності від відповідності цілей, засобів і рззультатів пропонується наступна типологія діяльності: раціональна / результат найбільш наближений до задуманої, передбачуваної мети та ідеального проекту /у нераціональна діяльність /із-за хибних вихідних засновків під час аналізу ситуації, вибору неадекватних засобів результати повністю не співпадають з первісними цілями /; ірраціональна / для досягнення цілі застосовуються спонтанні,, емоційні дії /. В залежності від типу вона може ¡лати більш чи менш цілеспрямований характер, бути більш-менш струїргурованби. *

Діяльність також можна розглянути як задоволення соціальних потреб, які .визначають цілі, що досягаються шляхом конкретних, дій / засобІЕ, операцій, способів та прийомів/; при цьому част-ві цілі дозволяють уточнити загальну ціль, змінити скерованість дій, засобів, способів. За виразом Гегеля, індивід " не може виз-

- о - .

начити ціль своєї діяльності, поки він не ДІЯВ.*' '

Зміна ціле* та засобів діяльності змінює також і її характер. Па це в свіП час звернув увагу М.Вебер. На підставі аналізу відповідності діяльності та цілі він виділив ціннісну раціональність / раціональність в ціннісному відношенні/ та цілеву раціональність / діяльність, раціональність яко? полягає в цілеспрямованості /.

Реалізація інтересів могишва за допомогою політичної влади, різноманітних політико-владних і дортазних структур. Поєднання ' в свідомості індивідів сутності потреб та умов їх реалізації зумовлює наявність стійкої направленості діяльності як єдності об" єктишого та суб"єктивного.

В процесі реалізації конкретних інтересів задовольняється І загальний інтерес, сутність якого полягає.в збереженні цілісності суспільства. Це дозволяє виділити в політичній діяльності реальні дії та їх результати, зовнішню мотивацію ді?!, деклагова-ні та дійсні цілі. Зовнішня мотивація зчупує політичних суб'єктів шукати ідеологічну та психологічну обгрунтованість для при’іусу соціальних суб"єктів під час здійснення повного політичного ;-:урсу.

В процесі політичної взаємодії відбувається зміна дійсності вдосконалюються способи і засоби впливу на неї, змінюються та-коя власне політичні суО'"скти / агенти дін /.

Окрім соціальних інтересів в проносі політично? діяльності визначаються національні інтереси, котрі виступають інтегративним виразом інтересів усіх членів суспільства, и:о реалізуються за допомогою політичної системи. Для України є вачтерпн ^орггуппнн^ національного консенсусу, в основі якого поличні бути загальнодемократичні цінності, громадянське суспільство, правова дер^а^а, економічний та політичнії?': плюралізм.

Для більш повної реалізації ідеалів та цілеГ з політичні": інноваційній діяльності необхідні поетапність, поступовість, котрі дозволяють збалансувати раціональне та ірраціональне в політиці, що призведи до раціональної доцільності. До нього нєоо'хі-дно додати коректування політично? програші, в які" орг&чічно Зули б поєднані цілі, засоби, соціальні, політичні та Ьгтелеотурль-

' - 9 - .

ні ресурси, політичні установи.

■Репрезентація інтересу, його актуалізація, регуляція відносин вимагають політичного функціонування, політичного керівний/:'^ та політичного управління. '

Політична дія -ьність - це складне структурчо-^ункціоначьн« утворення, суть якого полягає в діяльності політичних суб’Єкт іі> у справі реалізації різноманітних інтеросів / соціальних, політичних /. Основними її структурними елементами є суб"єкти / індирі-ди, етносоціальиі групи, партії, рухи, політичні та дер~авні структури /, об'Єкт / політична влада- / та власне політичні дії.

Процес діяльності обумовлений наявністю об'єктивних та суб" вктнших детермінант: соціальних потреб та інтересів, наявних політичних відносин, політично'! культ-ури та політичної свідомості.

Це обумовлює наявність в структурі діяльності суб'єктивних та об'єктивних г'о?тонячг: відносі;іш мі” суб'єктами діяльності та об" пктом, мотиви та способи впливу на об'Єкт, цілі та програш, пш-иес самої дії; результат дії та контроль за процесом діяльності та ї' результатом. Сутність діяльності ЕІдбиваеться в Функціях: репрезентація інтересів соціальних суб'Єктів, 'орі.іування ціле'’ т-' політичних програм розвитку суспільства; мобілізація ресурсів :-:л р-залізагіп цих ціле"; інтеграція окремих інтересів у загальний інтерес; розподіл і перерозподіл цінносте’4; забезпечення цілісності соціуму. '

. В другому розділі " Сталії. горми та методи політичної чіяль-

ності" автор підкреслює методологічне та концептуальне значення аналізу стадіГ, горм і методів дій з політичному лситті. Де дозволяє більш адекватно зрозуміти суть діяльності, її складові, вдосконалити політичну техніку,еивєстч її на рівень раціональний та науко виГ;. '

, Сутність та структура політичної діяльності, її полгїіунгсціс-

нальність визначають наявність певної послідовності розгортання пронесу діяльності, прояви ї'і суті. ■

Політична діяльність починається із цілепокладання, як оси ви політичної програми, політичного курсу, засобів, способів і методів, Бианача-очи лпр:п: та методи політичного прогнозування, ге<-пологію при'чня?'г:; рішень і різні Форми контролю. Політичне ціле-

докладання відбивається у програмах партія, конституційних законах, політичних реформах і політичному курсі, '

Виз^гвння характеру цілей, засобів досягнення- це функція наступної стадії політичної діяльності - політичного прогнозування. Автор підкреслює, що поряд із політичною рефлексією на основі прогнозування для прийняття політичного рішення важливу роль грає солітииня інтуїція та політична майстерність. Ці якості та здібності привносять до політичної діяльності гру, що дозволяє називати політику мистецтвом.

Здатність приймати рішення на основі прогнозування свідчить про зрілість політичних суб"єктів, культуру політичної діяльності, забезпеченість її ресурсами. Рішення та ьибір методу досягнення цілей та реалізації політичної програми поєднує теоретичний та практичний рівні політичної діяльності, позаяк опредмечує, надає повної форми цілям і завданням суб"єктів у відповідності до наявних заоиОїв і конкретно* ситуації.

Автор детально аналізує структуру політичних рішень, їх типи. Він підкреслює, що колективність його прийняття прирікає рішення на непередбачуваність, знижує політичну відповідальність. Харак-"•ер рішення, механізм його реалізації свідчить про здатність політичної влади до управління, ступінь її легітимності. Історичний досвід людства показує, що чим менше репресивних засобів мобілізації населення для реалізації офіційного курсу, тим більш легі-т-едюю є влада, ". . ,

На характер політичного рішення впливає економічний стан суспільства, соціальні настрої, традиції. Рівень розуміння проблеми, усталена система цінностей - все це.створює навколо рішення пеине поле, яке впливає на технологію реалізації ріщення-, його . ктниевий результат. В той же час у механізмі прийняття рішення через його стандартизацію з"являється іллюзія, що дане рішення для певної ситуації є найбільш оптимальним і едено можливим.

Цілепокладання, прогнозування, інформаційна забезпечечність, політичне рішення як акт містить конкретні методи та шляхи досяг-неиня - основні стадії політично' діяльності. Розробка та прийняття рішення є циклічного за своїм характером: аналіз і виявлення проблеми, визначення цілей та завдання, способів її реалізації, підготовка та обговорення, прийняття рішення як такого, ін^орма-

ція про виконання, контроль і оцінка його ефективності.

Автор вважає, що політична діяльність реалізується в наступних основних Нормах : політичному функціонуванні, політичному управлінні, політичному керівництві. Управління спирається на певні пршщипи політично' діяльності, до яких налетать принцип основної ланки, зворотного зв"язку, принцип раціонального сполучення чи співвідношення цілей, засобів і методів їх досягнення, принцип спадковості, системності та комплексності. Використання перерахованих принципів дозволяє‘підвищити ефективність політичної діяльності, забезпечити стабільність політичних процесів. Окрім того, важливими принципами є принцип консенсусу та компромісу. Вони дозволяють знаходити адекватні політичні рішення, попереджувати конфлікти, регулювати їх, забезпечуючи рівновагу між збереженням та змінами в політичній системі..

В розділі третьому 11 Політична стабільність: сутність, основні критерії та чинники 11 автор підкреслює, що це поняття є зараз одним із ключових в сучасній світовій та вітчйзняій політології України. ■ &ііст цього поняття завжди відрізнявся великою різноманітністю і завжди був досить розпливчастим і розмитим.

!{д думку дисертанта, стабільність, яка схильна до різних впливів соціального та гіозасоціального ряду, є складним і багатомірним явищем. Ллє її іманентними якостями виступають ефективність влади та..її наступність, порядок і умови прийняття та реалізації рішень, легітпмність системи та ї ' здатність адекватно реагувати на зовнішні зміни, та ступінь застосування насилля з боку репресивного -апарату держави. '

Різні грані легітимності як умова політично1" стабільності дозволяють розглядати її як якісний стан суспільства, її здатність до змін і зовнішніх впливів з одного боку, і іншого - як процес ії-сомупанпя і підтримки впевненості в оптимальності та ефективності існуючого релиму, ■найбільш адекватного цінностям і традиціям суспільства, ^{е дозволяє під час дослідження стабільності врахувати правові норми, втеановлепі в результаті спеціальних меха-нізмів.та пгоцедур, як меяі дій та умов стабільності.

' В зв"язку з поліваріаігтністга нестабільності-стабідьності духе ва.-ско знамти якусь універсальну систему стабілізуючих чинників для ко’яюї країни. Та найва:кливішою за бу^ь- якого політичного режиму є наявність соціальних каналів для виведення протес-

ту, легалізації конфлікту, своєчасної політичної інституалізації соціально-економічних змін. '

Західні політології, які працюють або працювали над проблемами політичної модернізації в нраїнах Азії, Африки та Латинської Америки / С.Хантінгтон, Д.Сендерс, Д.Істон, Р.Дарендорф, Л.Лейп-харт та ін./, прийшли до висновку, що в країнах нерозвинутої демократичної традиції з недостатньою політичною структурованістю, авторитарно-бюрокгратичними методами прийняття рішень, відсутністю кваліфікованих кадрів, необхідне дотримання ряду умов для елективного реформування суспільства: колективно лідерство, поетапність реформ і проведення їх частинами, тактика "бліцкригу ", врахування політичного часу, пильна виконавча влада. Ці висновки, на думку автора, є важливими і для аналізу сучасної політичної ситуації Україні, засобів стабілізації її стану.

Зрозуміти умови стабільності - значить зрозуміти та визначити найбільш небезпечні для існування соціуму порушення його сутнісних параметрів і визначити найбільш оптимальні умови для його Функціонування. Тому закономірності динаміки розвитку стабільності шляхом дестабілізаціf -цо рестабілізації дозволяють суб"єктам політичного процесу вдосконалювати методи та засоби управління та політичного регулювання.

Суспільство як багаторівнева система з внутрішньоди^еренцій-ваною структурою може зберегти свою цілісність та здатність змінювати деякі свої властивості, залишаючи незмінними,базисні параметри зі сполученням різних корелятивних сгїер стабільностіt економічної, соціальнополітичної та екзистенціальної. Чим вищий рівень соціально-економічної стабільності, тим меншу небезпеку являє собою політична нестабільність в своєму (’ункціоняльнону вираженні: урядові та конституційні кризи, правова невизнамзнність. інукціональна нестабільність локалізуються в окремих зонах і охоплює обмежені інтервали часу, не торкаючись власне принципів функціонування системи, зберігаючи таким чином структурну стабільність. ‘

Коливання політичного маятника від стабільності до нестабільності помітно гальмуються за рівного економічного розвитку, соціальної стабільності. Якщо система ще не вичерпала свого потен-

- ІЗ -

ціалу, навіть вийшовши в цілому з рівноваги, тк> вона здатна забезпечити адекватне функціонування в змінених умовах, частково скоректувавши власні підсистеми. При вичерпності потенціалу розвитку йда тї перехід до іншого якісного стану. Структуруваїшя цієї системи чде шляхом дестабілізації економічної, соціальної, політичної. Країни колипшьогго СРСР перебувають зараз у стані де-стабілізаці*ного розвитку. Тотальний хаос супроводжується пошуком найбільш прийнятних іїїс ти туч і аль них механізмів управління, регулювання економіки, зняття соціальт'ої'"напруги. Але лігле створення політично' стабільності, інтегрування в єдине ціле суспільних перетворень, !.юке забезпечити умови для екзистенціальної стабільності. Таким чином, стабільність системі - це рухливйй і не-стіЯкиІ стан, ятш'5 в своє;іу розвиткові пгюхолить -тази дестабілізації, рестабілізації різних котзолятивтгх с"ер суспільства.

Політичній с^еоі необхідна динамічна стабільність..Будь-яке віпхилеиля. в ту чи іч:иу сторону, нестійкість чи занадто жорстка стабільність свідчать про її обмежену життєздатність. Тому най- ' більш оптимальною моделлю стабільності може бути одночасний розпірок дшір.’-!ітг-іі’.х процесів та їх саморегуляції. Зміна елементів може впливати на характер взаємодій та їх співвідношення, сприяючи появі нової рівноваги. Мік різними стабільностями існують певні часові інтервали: чим маншііі інтервал часу, тіш більша .ймовірність того, що система збереже спій стабільний стан, буде стійкою. Великий розрив ні:к станами рівноваги призводить до розпаду основ . Існуючої системи ЯК ЦІЛІСНОСТІ, ':\0 -юже призвести до її повного гюзпаду. Перманентна нестабільність системи уявляється нам таким станом, в якому переважають неконтрольовані або слабо-комтрольова-. ні процеси. Стихійні базисні зміни та трансформації виходять за нєїкі управління і будь- яка спроба реформування'-з боку владних структур порушує систему: на місці зниклих, і відпрацьованих еле- • ментів не виникають нові якості смстз'.н, зона перестав відтворювати' свої' базисні характеристики.

' Лля соціальних і політичних процесій характерні дискретність і хвилепйдібність. Хвилеподібні коливання гз стабільності суспільства вираженні в кризових і конфліктних станах політичної системи.

В нестабільних станах закладені джерела якісних змін, конфлікти і протиріччя призводять до полого стану рівноваги. Кризи створюють нові альтернативи для розпитку і Формування нових комбінацій елементів структури суспільства. Че веде до появи в результ таті синтезу нових утворень. Тої,ту стабільність і нестабільність становить гтерті ^пзи трипалих хвиль розвитку суспільної системи:

держави, ПОЛІТИЧНОГО родичу, ПОЛІТИЧНИХ ПООЦ9СІВ.

Гікч'р в системі зпі^счп’оться надлишкові процеси стандартизації, МОНОТОННО ГОВТОПІОІІПЧНЛ 'т.уН--ЦІЙ, Чдо гальмузашш політичних процесів "'ото демократизації. В результаті цього в суспільстві домінуо отагн'чтИ'на стабільність, іі тоталітарних суспільствах сло с тері гл стьс,<; котг'-роитаці'їна стабільність. Найбілья оптимальною та Є'Т'Єтгт:'Вмо''.і ’.’одолліо тривалої стабільності є динамічна стабільність. Дня неї характерні: гнучкість, спадкоємність, логітим-иість. Стабільність в динамічні« соціальні'*. систе-чі утвориться З ряду сугсупчих НЗСТІІ'КИХ ОТачІ” ріпнопзги с-аніп мік систппо-тяопнигго та системозмінними процесами і елементами. Горизонтальною основою політичної стабільності е громадянське суспільство з розвинуто!.} інфраструктурою. И основі вертикального зрізу стабільності лежать виявлені та оформлені, інстптуалізовані інтереси соціальних суб"г.;;,їів, гармонізація та рівно гага поміж ними.

.. На думку автора, наглішими показниками стабільності політичної системи є динамізм політичного розвитку суспільства,-сприятливість до змін, реактивність системи, леггтимність влади і консенсус суспільства. _ ■ ' '

В четвертому розділі " Особливості стабілізації' політичний

пі'рттвсхв в умовах становлення та розвитку української держави"_________

автор розглядає засоби і мєхг'-'ірмн стабілізації еуспільстгл, українського суспільства, яке опинилось в ситуації вибору і намагається успішно здійснити' політич-гу модернізацію нашого суспільства. "

Пришшп розподілу функцій політичної влади на законодавчу, виконавчі’’ та судову, закріплені" в конституції, є необхідною • умово» розгортання стабільного політичного процесу, ствогехня правової демократичної дерглви. В"перехідних суспільствах, яким зараз є молода українська -держава, валко забезпечити динамізм

і стабільність політичного розвитку. В політичному' гцюцесі існують по-різному спрямовані фактори, які забезпечують спадкоємність і безперервність політичного розвитку, відтворюють логітш-ність наявних політико-владних структур, схильність до політичних змін і рухливость. Вони.; також перешкоджають попиреїшю стихійності в кризових ситуаціях, відтворюють і відновлюють " суспільний договір " соціальних суб"єктів і владїшх структур. Ці стихійні політичні процеси / неіотитуалізовані / можуть порушити збалансованість існоючої політичної системи, політичну рівновагу і узгодженість політичних інтересів. Суперечливе СПІРІСНу-вання та боротьба помія ними визначають стан політичної системи " ста'більність-нестабільність".

. В перехідні періоди, в якому знаходиться сучасна Україна, в рез льтаті руйнування попередніх моделей регуляції суспільних зв"язків, рівень їх невпорядкованості значно зростає. Ця здатн ність росту обмежується ступенем підтримки масами перетворень на особистому рівні, що проявляється в почутті безпеки та екзистенціальної стабільності. Процеси реформування в перехідній період / Наприклад, в сучасній Україні/ необхідно обмежувати певного мірою соціальної напруги, політичної стабільності. Ейфорія радикальних перетворень з метою швидкого наближення результату може принадити до себе крайні методи політичних дій. Вони можуть призвести до нового витку насилля, розширення зони правового нігілізму, владного вакууму, до ще більшого росту зон нестабільності. А розширення зон нетса'більності в політичній та соціальній сферах веде до кризового стану суспільства і катастрофи.

Стабілізація політичних процесів у перехідний період сучасної .України багато в чому залежить від політичного керівництва та дій професійних політиків, політичного упгхівління та політичного функціонування. Тому основна направленість політичної • діяльності - це максимальне зняття різних причин соціальної напруги та об"єднання суспільства в одну цілісність, створення максимальної екзистенціальної стабільності, ослаблення впливу зовнішніх імпульсів та створення умов для консенсусу на всіх рівнях. Для зняття соціальної напруги необхідне послаблення ко-

- 16 - ■ •

лізій поміж різними соціальними ¿групами, дотримання певних соціальних гарантій, забезпечення відповідного зтттєвого рівня, соціальна та політична маневріність, політичне маніпулювання, силовий тиск, легалізація діяльності опозиції, інтеграція контролі/ ти.

В умовах дезінтеграції суспільних зв"язків, відсутності стабільних відносин між соціальними групами та політичними структурами, нестійкість різних рівнів політико-владних структур, стабільність перетворюється у рівняння з багатьма невідомими, йа думку автора, вся діяльність у перехідний період сучасної України повина бути направлена на створення зон узгоджених інтересів і позицій, єдиних правил та принципів поведінки всіх участників політичного процесу. В результаті створюється широка зона згоди всіх суб"єктів, що дозволяє різним політичним силам і соціальним групам спільпо взаємодіяти по реїор.гуванню суспільства. Складові консенсусу не можуть залишатися незмінними протягом тривалого історичного періоду. Вони мссуть коливатися з об"єктивних і суб"-єктивнух, економічних і соціальних причин. Для цього необхідні як вертикальний, так і горизонтальний рівні-консенсусу: базові цінності, процедурний консенсус, консенсус з приводу політичного курсу.- • .

В сучасній Україні наявні як стабілізаційні, так і дестабілізацій чинники. До стабілізаційних налехять несприіїняття крайніх прояв націоналістичних настроїв і цінностей на офіційному рівні, відсутність у партій масової підтримки, чцо дозволяє лише політико-владним структурам впливати на ситуацію, дасться взнаки значна міііь колишньої державної системи. Серед дпстабідізуючих гТакторів слід назвати відсутність ринкової системи, злидоНість мас, правовий нігілізм, розширення криміногенних зон і осередків нестабільності, апатію та песимізм більшості населення, владний вакуум, слабку політичну структурованість, перманентну політичну кризу, відсутність чіткої програми розвитку суспільства,

домінування того чи іншого комплексу "/акторів буде залежати від про'осібності політичного управління та керіншштпа,- збалансованого політичного курсу, правових гаранті*, соціальної орієнтованості.

У висновках дисертаційного дослідження Формулюються основні результати, що витікають з Г'ого змісту, окреслюються перспективи подальшого розвитку в вивченні проблечи, висвітлюються теоретична та практична значимість роботи.

Основні тези та результати дисертаційного дослідження викладенні автором в таких публікаціях:

Т. Аема "политическая деятельность " в курсе политологии в впс-теЯ школе / методические аспекты / // Тезис:? межвузовской научно-практической •соіг'ерешв'П " Обпечеловечзские ценности- основа преподавания социально-политических дисципліні в педагогическом вузе ,1991.-С.62-54;

2. Ментальність у перехідну добу // Гучаніз?.*. Людина. Культура.

Тези доповіде** л’одинорназчих 'ілосо^ськпх читань,- Дрогобич,

1992. -С. 26-27 / у спізавт./;

3. Політичні аспекти гуманізації виїцої освіти п умовах переходу

до рипкоБіг; віцкосш // Тези Республіканської науково/методичної конференції " Ринок і проблеял гуманітарної підготовки економічних кадрів у вте;ии шкалі ".- -К., 1992.-С.39-41У .

4. Коротки" політологічний словник» К., 1591.- 6,02 д.а./ у спізсвт./ П. ^ооблема політичної стабільності та особливості політичної

діяльності з умовах побудови Української держави // ^итатгня. соціально-політичних наук. ~:тп.8 ,1992.-0.12-10;

6. Проблеми культурного Рідродхечня українського народу на сучасному' етапі // Тези Республіканської нпуково->/етодичної кон- _

ференції "Українська культура. Зміст і методика викладання.-. Ч.,1993,- С. 184-185 / у спіпавт./;

7. Политические процессы в переходиш* период / политическая си- .

туачік в Украине/ // Тезисы научно-практической конференции

” Политика и вдасть Запорожье, І99.3.-Ч.ІІ.-С.2Г>-2п;

о. Консенсус как принцип политической деятельности // Тези Все-

української науково-практичної конференції " Проблеми сучас-лої політики та шляхи її здійснення". - Одеса, І993,-С.2'"8- ,

■ - ■

- .. , -9. Политическая культура із изменяющемся обществе // Тезисы научнотеоретической конференции "Дух, Д.уж>, челозе:»; истоки и поиски." Сумы, 199?. -’і. II. -С ЛІ7-Ш; ^

ГС. Политология. Конспект лвхцт.-Харьков, 1993.-0,Г; д.а. у друкові.