автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Русская ойконимия Северо-Казахского региона

Полный текст автореферата диссертации по теме "Русская ойконимия Северо-Казахского региона"

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

1 о ОД

2 ї-лАП іСЗЗ

На правах рукопису УДК 801,311:003,084

НУРМУХАМЕТОВ КЕУЛІМЖАН ЄРКУАНИСОВИЧ

РОСІЙСЬКА ОЙКОНІМІЯ ПІВНІЧНО-КАЗАХСЬКОГО РЕГІОНУ

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Дніпропетровськ - і998

Робота виконана в Костанайському державному університеті ім. А. Байтурсинова.

Офіційні опоненти: .

доктор філологічних наук, професор

Гоппииич Володимир Олександрович, академік Академії наук Вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України, професор кафери Дніпропетровського державного університету,

доктор філологічних наук, професор

Лобода Василь Васильович, завідувач кафедри російської мови Київського міжнародного університету цивільної авіації,

доктор філологічних наук, професор

Оті» Євген Степанович, члеи-кореспондент Петровської академії наук і мистецтв (м. Санкт-Петербург), декан філологічного факультету, завідувач кафедри загального мовознавства і історії мови Донецького державного університету.

Провідна установа: Черкаський державний університет ім. Б.Хмельннцького, кафедра російської мови.

Захист дисертації відбудеться “г* ” оа -1998 р. о

із годині. На засіданні спеціалізованої вченої ради Д.08.051.05 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Дніпропетровському університеті за адресою: 320625, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, буд. 72, філологічний ф-т, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету.

Автореферат розіслано “ оз ” о-. .~ 1998 р.

Учений секретар спеціалізованої .

Вченої ради, доктор філологічних наук, доцент

Т.С.Пристайко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку мовознавства серед актуальних проблем топоніміки чільне місце належить дослідженню процесів становлення і функціонування російських субститутивів національних топонімів. Казахські топоніми до цього часу в основному досліджувалися в діахронічному плані в історико-етимологічному аспекті. Описані лексико-семантичні явища, викликані екстралінгвістичними факторами, досліджені лексико-семантичні аспекти в процесі творення топонімів, висвітлено їх функціонування в казахській мові, обгрунтовано пропозиції з проблем російської транскрипції казахських топонімів. Але казахські топоніми і їх похідні не досліджувалися в синхронному плані з урахуванням реалій сучасного стану казахсько-російською мовою зближення, значення російської мови в житті полінаціональної держави.

Розробка ідеї ойконімічної системи до цього часу не привела до єдиного погляду на механізм організацій цієї системи, дуже важливого для розуміння сутності топонімічних процесів і специфіки функціонування субститутивів, яка ще не була предметом спеціального дослідження.

У вивченні глобальної системи топонімів, особливо її внутрішньої природи, важливе значення має всебічне дослідження ойконімічних основ Північно-Казахського регіону, які належать до категорії відносно молодих топонімічних систем, становлення якої зафіксовано як в писемних документах, так і в мовленій стихії місцевого населення.

На території Казахстану російські субститутиви місцевих топонімів - одна з найменш досліджених ділянок топонімічної карти. Топонімічна система Північно-Казахського регіону. Кожна міграційна хвиля зберігала тут попередні топонімічні назви, в значній мірі деформувала їх і створювала свої топонімічні моделі. Тому в сучасній ойконімічній системі краю виявляються такі лінгво-етнічні шари: а) тюрксько-монгольський, б) слов’янський (російський, український). Тому топонімічна взаємодія мои - це одна з форм не ліпне становлення, але іі функціонування сучасної

системи ойконімічних назв Північно-Казахського регіону. Між тим субститутивна ойконімія комплексно не досліджувалась, не були об’єктом вивчення питання взаємодії споріднених: неспоріднених мов в топонімії, адаптації казахських топонімів російською лексичною системою, не були предметом вивчення і функції казахських топонімів у російській мові, а також зміни в структурі російської мови під впливом національних ойконімів.

Російські субститутиви національних топонімів розвиваються за законами своєї мови, при цьому важливу роль в становлені і їх зміні відіграють екстралінгвістичні фактори, кількісні і якісні параметри північно-казахської ойконімії, які зумовлені або особливостями заселення регіону, або природно-географічними особливостями території. Все це також ще не досліджувалося.

Отже актуальність теми зумовлена її перспективністю в мовознавстві, необхідність заповнення відповідної програми в сучасному мовознавстві, недостатнім вивченням російського топонімічного словотворення казахського регіону.

Об’єктом пропонованого дослідження є російські субститутиви казахських і інших, тюрських ойконімів, засвоєних казахською мовою, що функціонують в Північно-Казахському регіоні.

Предметом дослідження є внутрішня форма, морфемна будова, фонематична і морфонологічна структура російських субститутивів казахських ойконімів, їх словотвірні і сполучувальні можливості, зміни (перебудова) в сгруктурі російської мови під впливом субститутивів на рівні лексики, морфології, морфеміки, фонетики, морфонології, словотворення.

Основна мета роботи - проаналізувати структурно-словотвірні типи російських субститутивів Північно-Казахського регіону в порівнянні з близькоспорідненими мовами (узбецьким, азербайджанським, їх словотвірні і сполучувальні можливості і визначити ті нові елементи, якими збагачується російська мова внаслідок виникнення ойконімічних субститутивів.

Досягнення поставленої мети реалізується шляхом розв’язання таких конкретних завдань:

1) огляд праць з питань російської і казахської топоніміки;

2) виявлення і опис структурно-словотвірних російських субститутивів у їх внутрішніх і зовнішніх взаемовідношенііях п процесі формування ойконімічної системи;

3) осмислення внутрішнього механізму топонімічної взаємодії близькоспоріднених тюркських мов і вплив їх на лексичну систему російської мови, оцінка результатів цього впливу;

4) виявлення і опис структурно-семантичних особливостей російських субститутивів досліджуваного регіону;

5) опис фонематичних особливостей субститутивів і в залежності від них словотвірних і сполучувальних можливостей російських субститутивів;

6) обгрунтування лінгвістичних засад нормування похідних утворень від російських субститутивів;

7) виявити і обгрунтувати зміни в структурі російської мови, зумовлені субститутами національних топонімів.

Зв’язок дисертаційного дослідженая з науковими програмами. У Костанайському університеті функціонує галузева «Лабораторія топонімічних досліджень». Тема дисертації входить до плану наукової роботи цієї лабораторії, с його складовою частиною і фінансується державним бюджетом.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

1) вперше в російському мовознавстві (і не тільки в російському) досліджуються російські субститутиви казахських топонімів (новизна фактичного матеріалу);

2) вперше в російському мовознавстві розглядаються субститутивні основи як центральна, визначальна одиниця творення похідних лексем;

3) вперше в російському мовознавстві вивчаються сполучувальні моисливості російських субститутивних основ;

4) вперше в історії російського мовознавства аргументується наукове положення про те, що в структурі російської мови під впливом національних ойконімів в умовах російсько-казахських міжмовних зв’язків відбуваються значні перебудови на рівні лексики, морфеміки, морфології, фонології, морфонології, словотворення, сполучуваності.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній ставляться і нашим чином комплексно вирішуються як деякі

загальні, так і окремі кокретні питання про російські топонімічні субститутиви казахських топонімів у зіставленні з іншими тюркськими мовами. Дисертація розвиває новий напрямок в ономастиці - ареальну топоніміку, новий напрямок в дериватології

- основоцентричний аспект в словотворенні, новий аспект в міжмовних контактах - перебудова в структурі російської мови як мови міжнацінального спілкування під впливом національних мов, нове наукове положення в принципах нормування - лінгвістичною базою нормування відсубститутивних походних є офіційно-діловий і публіцистичний стиль, а відтопонімшгх похідних - ще й діалектне та розмовне мовлення.

Практична цінність роботи в тому, що її результати можуть бути використані в теоретичних працях з ономастики, словотвору, лексикології, лексикографії та соціології, при розробці спецкурсів та спецсемінарів, при укладанні словників та адміністративно-територіальних довідників, при укладанні підручників для шкіл Казахстана і Росії. Матеріали дисертації впроваджуються в Костанайському, Північно-Казахстанському, Кіровоградському, Дніпропетровському університетах.

Особистий внесок автора полягає в тому, що автор одноосібно без співавторів збирав фактичний матеріал і також одноосібно аналізував його. Праць, публікованих в співавторстві, у мене немає.

Джерела Фактичного матеріалу: усномовні записи від респондентів, матеріали, зібрані під час експедиції і анкетним способом, газети, журнали, словники, адміністративно-територіальні довідники, географічні карти. Піддано аналізу 6255 російських субсгитутивів казахських ойконімів.

Методологічні основи і методи дослідження. Топонімія розглядається як підсистема в системі мови. Російсько-казахська двомовність розглядається не як наявність двох мов в середовищі одного етноса, а як вміння казаха володіти обома мовами. Російсько-казахські мовні зв’язки розглядаються як двобічний, а не однобічний вплив однієї мови на іншу. При дозбируванні фактичного матеріалу практикувався метод польових записів, респондування і анкетний метод. При аналізі фактичного матеріалу

- описово-зіставний системний і кількісний метод в поєднанні з методом порівняльної ідентифікації.

Апробація роботи. Наслідки дослідження з 1991 року постійно оприлюднювалися на підсумкових наукових конференціях Костанайського університету, на засіданнях Кустанайської обласної ономастичної комісії, на міжвузівських конференціях в Кустанаї (1990-1997), Кокшетау (1995-1997), Караганді (19961997). По темі дисертації опубліковано 20 робіт, з них дві монографії (1993, 1997), три брошури і 15 статей.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, узагальнень і бібліографії. Розділ І - «Огляд літератури про тюркські і слов’янські топоніми». Розділ II -«Морфемні і словотвірні типи російських топонімічних субститутивів». Розділ III - «Фонематична структура російських топонімічних субститутивів». Розділ IV - “Валентністні можливості російських топонімічних субститутивів і зміни в структурі російської мови під їх впливом”.

Основний зміст дисертації. У вступі обгрунтовується актуальність і перспективність вивчення топонімічної системи, викладаються найважливіші методологічні положення, які становлять теоретичну основу дослідження, формулюються мета і завдання дисертаціїю. Значне місце у вступі відведено обгрунтуванню екстралінгвістичного аспекта розгляду ойконімної системи Північного Казахстану в умовах казахсько-російського білінгвізму, який спричинив наплив до російської мови з національних мов значної кількості топонімічної лексики на правах міжмовних паралексІв, у зв’язку з чим в структурі російської мови відбуваються значні перебудови.

РОЗДІЛ І

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ПРО ТЮРКСЬКІ ТА СЛОВ’ЯНСЬКІ

ТОПОНІМИ

•

На російські субститутиви інонаціональних ойконімів першим звернув увагу В.О. Гориинич (ойконіми узбецької, естонської, грузинської мови).

Говорячи про вивчення ойконімів Північного Казахстану, слід відзначити, що інтерес до них виявили спочатку не стільки

лінгвісти, скільки географи, геологи, біологи, історики, які намагалися розгадати і пояснити незрозумілі географічні назви. У працях В.В. Радлова, П. Мілеоранського, В.В. Бартольда, Г.Є.

Грумм-Гржимайл а, Г.А. Левшина, Н. Аристова, Ч. Валіханова подані перші відомості про етимологію казахських топонімів. У багатьох історичних і писемних пам’ятках давнього періоду і середньовіччя, які с спільним надбанням усіх тюркських народів, зафіксовані численні матеріали про власні імена, племінні, родові та географічні назви, які безпосередньо стосувалися історії Північного Казахстану.

Значну роль у вивченні тюркської топонімії Середньої Азії і Казахстану відіграли праці географа Е.М. Мурзаєва, який перші статті почав друкувати у 1930 році і завершив їх узагальнюючою працею в 1974 році.

Багаторічні етимологічні дослідження дали йому можливість обгрунтувати ареальність топонімічних термінів і єдність походження топонімів, утворених з ії участю на величезних трансконтинентальних просторах.

Зразки наукового вивчення тюркських топонімів знаходимо у працях А.П.Дульзона, який створив при Томському педагогічному інституті науковий центр з проблем походження мов і топонімії Сибіру.

У вивчення тюркської топонімії значний внесок зробила х послідовниця А.П. Дульзона О.Т. Молчанова, яка надрукувала ряд серйозшіх праць з топонімії Гірського Алтаю. Слід відзначити/її працю “Тюркські топоніми з демінутивними суфіксами”.

Топонімія Хакасько-Мінучинської улоговини досліджена в кандидатській дисертації М.А. Жевлова (1982).

Питанням башкирської топонімії присвячені праці Д. Кіекбаєва, Т. Гарикова, Н. Гарипової, Г. Корнілова, Н. Ішбулатова,

А.Азнабаєва, серед яких особливе місце займають дослідження Д. Кієкбаєва (1956, 320-247) і А. Камалова (1969). Етимологія багатьох топонімів досліджувалася в працях X. Хасанова, А, Ііпаєва, С. Караєва, 3. Дусимова, Л. Куджамбердієва, Л. Карімової,

Т. Рахманова, Н. Охунова, Н. Мінчбаєва.

Значну і багатопланову роботу з дослідження топонімі] проводять азербайджанські вчені: С.М. Моаладзе (АДД, 1978),

7 .

М.М. Мамедов (АДЦ, 1982), Т.М.Ахмедов (АДЦ, 1982), які захистили докторські дисертації і опублікували ряд праць та наукових статей. А.І. Алієв (1975), А.11І. Гаджиєв (1983), 1. Джафаров (1988), Ч.М. Мірза-Заде (1981), Ф.Р. Халітов (1982), P.M. Юзбашев (1962) захистили кандидатські дисертації з різноманітних аспектів азербайджанської топонімії, в яких зустрічаються етимології деяких географічних назв цього регіону. Топонімія Азербайджану досліджується і в працях А.М. Курбанова (1986) та Г.А. Гейбуллаєва(1986).

Говорячи про тюркську топоніміку слід назвати праці визнаних тьоркологів, які стосуються цієї проблеми. Так, деякі статті А.Н. Кононова (1954, 83-85; 1978, 72-89; 159-179), присвячені семантиці окремих слів тюркської лексики і топонімічної термінології, є ключем до розкриття етимології як топонімічних апелятитів, так і самих топонімів. Зокрема в книзі “Родословная туркмен” (1958, с. 79-105) А.Н. Кононов дає етимологію топонімів Мангишлак, Балхаш, Едил, Жайк, ІСазжак, Арка-Шераф, Мавреннахр, Аллалик Дехинау, а також етнонімів турк, огуз, татар, уйгир, капли, кнпшак, карлук, бозок, ушок, печенег, туркмен і отуш.

Відомий дослідник С.Г. Кляшторний надрукував статті про давньотюркські топоніми, а в його монографії, присвяченій давньотюркським пам’яткам (1964), аналізуються топоніми та етноніми давньотюркського каганату.

Коротшій огляд тюркської топоніміїш свідчить, що дослідження в цій галузі в основному здійснювалося в семантичному та історико-етимологічному напрямках, тоді як дослідження словотвірного аспекту тюркських географічних назв подані недостаньо. Вони наявні в деяких підтемах чи окремих главах дисертації, захищених з етимології тюркських топонімів. Окремі зразки словотворчих досліджень деяких топонімів є у працях визначних тюркологів: А.Н. Кононова, А.Н. Баскакова, С.Г. Кляшторного, А.М. Щербака, які також спеціально не займалися цією проблемою. Таким чином, словотвірні типи топонімів Північного Казахстану порівняно з іншими регіонами республіки, Даними інших тюркських, монгольських мои у сучасному мовознавстві вивчені целостны). На пату думку, на сучасному

етапі розвитку науки словотвірні дослідження географічних назв на синхронному рівні - одне з основних завдань топоніміки.

У роботі В.В. Лободи, яка охоплює матеріал сучасної Миколаївської, Дніпропетровської та Кіровоградської областей, пояснюється 688 назвами населених пунктів.

У статтях, присвячених тому чи іншому ойконіму, вказуються всі похідні утворення, можливі варіанти, локалізація топоніма, час його виникнення, найважливіші етапи його розвитку. Лінгвістична частина словникової статті інтерпретує назву з точки зору його походженя, фонетики, структурно-словотвірних особливостей. В цілому робота становить історико-лінгаістичне дослідження.

У колективній монографії “Топонімія північно-східної Одещини” характеризуються назви всіх існуючих поселень цієї території', а також тих населених пунктів, які уже зникли. Тип роботи такий же, як і у В.В. Лободи.

I.A. Воробйова книгу “Російська топонімія середньої частини басейну Обі” присвятила дослідженню сучасного стану та історичного формування топонімічної системи вказаної території, виявляючи її зв’язок з географічними назвами аборигенів краю і сибірським старожитнім говорам. У роботі дається спроба показати системний характер топонімії цього регіону і умови її фукціоаування.

У монографії Ю.О. Карпенка “Топонімія Буковини” прослідковується історія буковинських ойконімів і гідронімів, які зазнали складного міжмовного впливу. Розглянувши мовну взаємодію в топонімії Буковини, автор приходить до висновку про її східнослов’янську (українську) основу.

Питанням використання топонімії в процесі створення географічних карт і застосування картографічного методу присвячена книга Є.М. Поспєлова “Топоніміка і картографія”, характеристиці топонімічних робіт - праця “Топонімічні карти”.

Результати вивчення топонімії знайшли відбиття у статтях К.Ф. Гриценка, А.К. Матвєєва, Є.М. Мурзаєва, В.О. Никонова, З.П. Нікуліної, В.А. Жучкевича, A.A. Камалова “Деякі питання вивчення топонімії Башкирі»", Ю.А. Сем “Підсумки і завдання вивчення ономастики Далекого Сходу”, A.B. Суперанської “Лінгвістичний аспект ономастичних досліджень”.

Методам дослідження топонімії присвячений збірник “Розвиток методів топонімічних досліджень, у якому вміщені статті А.1. Попова “Про історичний метод у топонімічних дослідженнях”, Г.П. Бондарук “Історія форматного методу в топоніміці”. За тематичною до цих робіт приєднується стаття Г.ІС Конташпаєва “Помилки в застосуванні методу формантів у поясненні топонімів Казахстану”.

У багатьох статтях розробляються прийоми етимологічного аналізу. А.К. Матвєєв у статті “Етимологізація субстратних топонімів і апелятивні запозичення” конкретизує методику етимологічного аналізу субстратних топонімів, показує значення апелятивних запозичень при етимологізації субстратних топонімів, а у статті “Етимологізація субстратних топонімів і моделювання компонентів топонімічних систем” ставить питання про використання системних зв’язків rtpft етимологічному вивченні субстратних топонімів, виявляючи два шляхи реалізації системного підходу: 1) пошук корелятивних членів у фонетиці, семантиці, словотворенні, встановлення ареальних опозицій; 2) моделювання компонентів топонімічної системи. Проблеми топонімічного етимологізування стали основним предметом розгляду в статтях Ю.О. Карпенка “Лінгвістика - географія - історія” та “Історія етимологічного методу у вітчизняній топоніміці”, а також Є.С. Отіна “Про природу топонімічного етимона”.

Достатньо інтенсивно розроблялася в ці роїш в сучасній топоніміці проблема взаємодії мов. Розв’язувалася вона в різних аспектах. А.К. Матвєєв у статті “Взаємодія мов і методика топонімічних досліджень” поєднав що проблему з методом етимологізації субстратних топонімів, який він розробив, звернувши увагу на виявлення синхронних і діахронних кореляцій, топонімічних і метонімічних кальок; I.A. Воробйова у статті “Про зв’язок топонімії Західного Сибіру з топонімією аборигенних народів” відзначила вплив субстратної топонімії Сибіру на російську географічну термінологію, збільшення кількості основ для утворення топонімів , зміцнення позицій безафіксного топу топонімів.

Структурний же розгляд топонімів характерний для статей К.А. Новнкопа “Структурні тип . топонімів Північно-Східного

Сибіру”, А.П. Громова “Типи топонімічних назв у паданському говорі карельської мови”, Н.К. Фролова “Німецькі географічні назви басейну ріки Таз”, П.Н. Макалатіа “До питання про топонімічну афіксацію”.

В.Д. Бондалєтов у праці “Семіотичне вивчення топонімії (назви населених пунктів Пензенської області)” підійшов до питань семантики ойконімів з теоретичних позицій, показуючи набір мовних (семіотичних) засобів, з допомогою яких ойконіми виконують свою функцію. A.A. Бонщхов у статті “Семантичні відношення компонентів похідних топонімів (на матеріалі шорських топонімів)” вказує на зміну в семантиці компонентів похідних апелятнтів при переході їх у власні імена і приходить до висновку, що однозвучні афікси топонімів і апелятивів є омонімічними.

З ряду багатьох теоретичних проблем, які стоять перед ономастачною наукою, ми виділимо лише деякі і спробуємо їх розглянути, залучаючи матеріал однієї з тюркських мов, зокрема казахської, оскільки тюркські мови можуть виявитися ключем до розв’язання ряду спірних загальнометодологічних питань.

Що таке географічна назва стосовно матеріалу, який аналізується, тобто субститутивам Північно-Казахського регіону, розглядувана з урахуванням даних казахських топонімів. Відповідь на це питання, як і на інші розділи даної глави, не є повного і вичерпною, бо такою вона і бути не може, але подальше введення в науковий обіг величезної кількості матеріалів мови, яка не має багаторічних традицій наукового дослідження, вимагає викладу хоча б робочих гіпотез, потрібних для подальшої інтерпретації топонімічних фактів.

У книзі “Загальна теорія власного імені” A.B. Суперанська докладно зупиняється на історії вивчення імені власного, викладаючи думки і лінгвістів, і філософів, і логіків. Огляд цей настільки грунтовний, що не вимагає повторень, і кожний дослідник конкретного мовного матеріалу може вибрати для себе необхіні положення, на які слід послатися. Наприклад, зовсім очевидним виявляється той факт, що побудова ономастичної теорії, виходячи з одних лише мовних категорій, є неможливою. “Внаслідок специфічності ономастичної лексики, її найтіснішого

зв’язку з названими об’єктами, внаслідок соціальної закріпленості імен їх лінгвістична цінність вимірюється соціальною, географічною, економічною значущістю, а доля в мові визначається

екстралінгвістичними факторами”. (A.B. Суперанська, 1973, с. 88).

Зважаючи на складність і багатоплановість,у географічних назвах може бути декілька етимологій, які виявляють різні підходи, що цілком закономірно: Аманкарагай (Кет), Кайнарбулак (Плд), Аккудук (Ктч), Карасу (Акм), Алларбугет (Трг), Аулиеколь (Кет), Ерментау (Акт), Бестау (Трг), Єкибастуз (Плд).

З точки зору значення власне ім’я визначається нами “як мовний знак, який відрізняється специфікою обох його сторін (матеріальної та ідеальної) від інших знаків мови і який служить завдяки цьому видокремления в системі мови індивідуального із загальною” (М.Н. Єрмаченко, 1970, 31). Якщо ми звернемося до казахського матеріалу, то побачимо, наскільки багата оціночними характеристиками його жива топонімія: Аксоран (-ак “білий” і соран “солончак” - назва степової трави), Аксу (-ак вказує не на колір води “біла”, а на те, що річка живиться за рахунок танення гірських снігів). Карасу (-кара вказує не на колір, а на те, що поселення знаходиться поряд з горами), Жакси (“добре” чн “добрий”), Жаманколь (“небезпечне, погане озеро”).

У Казахстані “найголовнішими джерелами топонімії були два: імена володарів і назви ландшафту” (А.М. Селищев, 1969, с. 69). Ці висновки А.М. Селищева справедливі і для топоніміки північних областей, хоча вони не вичерпують все розмаїття семантики назв.

Розглядаючи семантику топонімів Казахстану, слід мати на увазі, по-перше, специфічність ландшафту, в якому переважають рівні степи. Все, що якось виділяється на степовому фоні, одержує назви, навіть одиноке дерево. По-друге, в топоніміці відбита специфіка побуту, пов’язаного у казахів з постійним кочуванням і степовим скотарством, Так, у топоніміці Костанайської, Кокчетавської, Акмолннської, Північно-Казахстанської, Павлодарської і тургайської областей поряд з назвами за ім’ям володаря землі або за найменуванням роду кочівників, а також Назвами, які відбивають різноманітні природні особливості, характер об’єкта, його місцезнаходження, флору, фауну і т.д.,

зафіксовано багато назв, які відображають кочовий спосіб життя казахів-скотарІв. Предметом нашого подальшого дослідження є 6225 казахських у російській огласовці топонімів північних регіонів Казахстану. Неказахські та гібридні утворення в роботі нами досліджені оглядово.

РОЗДІЛ II

МОРФЕМНІ ТА СЛОВОТВІРНІ ТИПИ РОСІЙСЬКИХ ТОПОНІМІЧНИХ СУБСТИТУТИВІВ

Ця глава присвячена аналізу словотвірних типів географічних назв Північно-Казахського регіону в порівнянні з найменуваннями населених пунктів споріднених тюркських мов. У ній

розглядаються такі питання: 1) класифікація структурних типів субститутивів у порівнюваних мовах; 2) склад ойконімічних основ з точки зору казахсько-російської двомовності; 3) ступінь ' продуктивності кожного типу.

Топоніми шести північних областей Казахстану, безперечно, становлять собою певну систему, під якою ми розуміємо закономірну єдність елементів, об’єднаних загальними структурними і функціональними ознаками, спільним значенням. Структура казахських ойконімів складає підсистему казахської мови, відбиває дериваційні, лексичні, фонетичні особливості її.

■ У наш час спостерігається два підходи до вивчення топонімів. Дуже активним є синхронний опис топонімії конкретного регіону. Такі дослідження, як правило, у кінцевому підсумку знаходять фіксацію в топонімічному словнику досліджуваного регіону. Другий підхід пов’язаний з діахронічним описом топонімів. Тут дослідники зустрічаються з великою кількістю труднощів, зокрема на рівні субстратної топонімії.

У дисертаційному дослідженні аналізуються словотвірні типи не від усіх найменувань географічних об’єктів північного регіону Казахстану: гідронімів, оронімів, ойконімів, церомонімів і т.д. Таке завдання спонукало б дослідника братися одночасно за характеристику основ і їх похідних від декількох типів назв географічних об’єктів, що було б вкрай неправильним. Дериваційні типи топонімів півночі Казахстану ще ніким не вивчені.

ІЗ

Вапентностні можливості топонімічних основ не розглядалися в жодній тюркській мові. Думається, що продуктивніше йти від часткового до загального, тобто від аналізу словотвірних типів ойконімів і їх похідних до більш детального вивчення топоніміїї в цілому.

Актуальним на сучасному етапі є питання взаємовпливу двох мов, російської та казахської, і відображення цього впливу на структурі казахської та російської мов.

В умовах активного білінгвізму оминути функціонування казахських ойконімів ніяк не можна. Тісний і тривалий взаємовплив казахської та російської мов виявив суттєвий вплив на формування топонімічної системи Казахстану, особливо північних регіонів. Активне взаємопроникнення йшло на рівні лексичному і словотвірному.

На рівні словотвірному можна говорити про виділення російських суфіксів в ойконімах північного регіону: -ск, -ов, (-ев), -ин, -к: наприклад, Казахский (Свк), Чигириновка (Кчт),

Есебулатово (Трг), Джальгендино (Трг), Танбаевский (Кет), Апановка (Кет), Алтинсарино (Кет), Айсаринское (Кчт), Талсайчик (Кчт), Узункольский (Кет), Затобольское (Кет), Зааятское (Кет), Алжанка (Свк),Калмакісольский (Акм), АксуатскііЙ (Свк), Макашевка (Кчт), Чаглинка (Кчт). Але таких прикладів не багато. І тому говорити про витіснення місцевих назв в ойконімічній системі північного Казахстану російськими найменуваннями немає підстав. Кількісна зміна ойконімів на всій території північних областей республіки відбувалася шляхом паралельного збільшення кількості російських і казахських назв, при цьому в коленій підсистемі діяли свої традиційні закони.

Подібність помітна на рівні ідеології, що знайшло відображення у. вживанні семантично схожих твірних слів і в активному введенні меморіальних ойконімів. Етнос прагне зберегти традиційну систему називання, і тільки вплив соціальних причин приводить до зміни у складі ойконімів. Територія шести північних областей Казахстану стала тим полігоном, де мозга ¡а прослідкувати процес проникнення російської ойкошмії в мови народів, .які населяють Казахстан, взаємовпліш казахської і російської топонімії. Склад ойко"імів північного регіону з точки

зору казахсько-російської двомовності можна розбити на три групи: перша і найбільш значна - казахські назви, друга - російські назви і третя - гібридні.

Казахські ойконіми Костанайської Північно-Казахстанської, Акмолинської, Павлодарської, Тургайської, Кокчетавської областей Казахстану відбивають природу цілинного краю, надра, різноманітність ландшафзу: Босколь (АТД, 1986, с. 116), Каратал (АТД, 1926, с. 119), Кенарал (АТД, 1986, с. 125), Карасу (Є. Койчубаєв, 1974, с. 113) Кызылагаш (Є. Койчубаєв, 1974, с. 180), Камысты (Костанайские новости, ?997, с. 5), Балыкты (Костанай таны, 1996, с. 4).

Серед ойконімів казахського походження виділяються такі структурні типи: 1) давній шар з тюрксько-монгольськими, тюрко-іранськими елементами мов (-ал, -ала, -бай, -бала, -тогай, -шар, -кар, -кок) і дуже давніми формантами (-ты, -сы, -ын, -ум). До цього шару зараховуємо топоніми: Казанбасы (Кет, Акт) - “початок улоговини”, Карсьг (Трг)-“зустрічний, що стоїть напроти”, Алпаш (Пдд) - незрозумілий, Карамырза (Кет, Свк) - “поганий пан” або “чорний пан”, Толсты (акт) - незрозумілий, Алабота (Трг, Акт, Плд) — незрозумілий; 2) тюркомовний шар, який відбиває в основному ознаки тюркських мовних сімей з їх різними характеристиками: йоканням, чоканням, доканням, еканням та іншими. До цього шару зараховуємо топоніми: Кайранколь (Кет, Кчт) - незрозумілий, Кайындыколь (Плд) - “березове озеро”, Акчаколь (Акм, Плд) - “багате озеро”, Аманкарагай (Кет, Трг). -“здоровий ліс”; 3) шар, який відбиває особливості сучасних тюркських мов: казахської, киргизької, алтайської, каракалпацької, башкирської, узбецької, уйгурської. До цього шару зараховуємо топоніми: Карасу (Кет, Кчт, Акм) - “чорна вода”, Джамбул (Плд, Трг, Свк), Акчаколь (Трг) -акча “гроші”, “багатство”, -коль “озеро”, “багате озеро”, “священне озеро”, Жыландытац (Трг, Свк) -жьшан “змія”, -ды формант прикметника, -тау “гора”, “зміїна гора”; Тобол (Кет, Плд) - річка, що служить кордоном; Бестобе (Кет, Акм) -бес “п’ять”, -тобе “горб”, “п’ять горбів”; Амангельды (Кет, Кчт, Трг, Акм) - власне ім’я, “прийшов із здоров’ям”.

Слідом за A.B. Суперанською і В.О. Горпиничем виділяємо два типи топонімів: 1) однослівні, які поділяються на два підтипи:

а) прості (непохідні і похідні); б) складні; 2) багатослівні. Тим більше, що для казахського матеріалу внаслідок умовності розмежування понять “корінь”, “основа” і “слово” в тюркських мовах ці терміни до деякої міри виправдані й прийнятні. Враховуючи структуру ойконімів, фонетичне оформлення фіналі твірних слів, їх похідність, непохідність, ойконіми Північно-Казахського регіону поділяються на однослівні і багатослівні, односкладові і багатоскладові, що відбивається на способах словотворення і словотвірних тинах похідних.

Однослівні: Есиль, Дамдьі, Кокчетав, Амантогай, Житикара, а багатослівні: Ескене-Булагьі, Жана Тасаши, Бирлесу-Енбек,

Сарьпсоль. До однослівних належать ойконіми, які в російській мові оформлені одним словом, незалежно від того, похідні вони чи непохідні. До багатослівних належать казахські назви, оформлені в російській мові тільки двома словами.' Однослівні назви населених пунктів складають абсолютну більшість. Ця група твірних слів у свою чергу поділяється на: 1) безафіксні; 2) суфіксальні; 3) складні.

Безафіксними ойконімами є ті назви, які утворилися від апелятивів або ойконімів без допомоги дериваційних засобів, тобто новоутворені ойконіми не одержали ніякого словотвірного оформлення. Наявність ойконімів, які не одержали ніякого суфіксального вираження, є однією з характерних ознак топонімії тюркських мов, у тому числі й казахської.

Серед безафіксних ойконімів виділяються такі типи: 1) назвн населених пунктів, які є похідними від власних імен: Абай (ІК, 2.11.1967), Даулет (АТД, 1986, с. 358), Турар (АТД, 1986, с. 471); 2) ойконіми, утворені від географічної апелятивної лексики і назв рослин: Тал (АТД, 1986, с. 462), Курган (СПНГ, 1986, с. 253), Копа (АТД, 1986, с. 400), Саз (АТД, 1986, с. 450), Карагай (АТД, 1986, с. 38); 3) назви-патріотизми, утворені від апелятитІв абстрактного характеру: Кайрат (АТД, 1986, с. 378), Азат (АТД, с. 317), Енбек (АТД, с. 359), Кенес (АТД, 1986, с. 391), Мадениет (АТД, с. 417).

Ойконіми казахського походження утворюються морфологічним і синтаксичним способами. Морфологічний спосіб утворення іменників реалізується в казахській мові у вигляді афіксації, тобто шляхом приєднання до твірної основи суфіксів:

Куандык (АТД, 1986, с. 406), Тогайлы (АТД, 1986, с. 468), Балыкши (ПК, 21.01.1967).

Казахська ойконімія має у своему розпорядженні більше десятка спеціальних суфіксів, з допомогою яких утворюються однослівні назви. В утворенні найменувань населених пунктів досліджуваного регіону беруть участь такі суфікси: 1) -лык (15;

0,48 %): Аркалык (АТД; 1986, с. 326); 2) -лик (32; 1,04 %): Басшилик (АТД, 1986, с. 335); 3) -лы (107, 3,49 %): Аккойлы (АТД, 1986, с. 20); 4) -ли (26, 0,84 %): Шиели (АТД, 1986, с.484); 5) -ды (125; 4,07 %): Амангельды (TH, 1997, с.4); 6) -дык (16; 0,52 %): Дайындык (АТД, 1986, с. 352); 7) -дик (7; 0,22 %): Тендик (АТД, 1986, с.467); 8) -ши (33; 1,08 %): Балыкши (ПК, 21.01.1997); 9) -ма (18; 0,59 %): Акжарма (АТД, 1986, с. 308); 10) -шы (21; 0,68 %): Койшы (СПГН, 1986, с.308); 11) -ты (66; 2,15 %): Кокпекты (АТД, 1986, с. 396); 12) -ди (27; 0,89 %): Кольди (АТД, 1986, с.397).

. На відміну від споконвічно - російської ойконімії, основну групу твірних слів казахського походження становлять складні ойконіми, утворені шляхом поєднання визначального слова і географічного терміна в одну ойконімічну назву: Кызылата (АТД, 1986, с.410), Жанакара (АТД 1986, с. 364), Ерментау (АТД, 1986, с. 326). В утворенні складних казахських ойконімів значну роль відіграють місцеві географічні терміни, які раніше використовувалися для назв об’єктів. Пізніше виникла необхідність відрізнити один об’єкт від усіх інших, внаслідок чого перед першим іменем з’являється нове слово, яке характеризує об’єкт за його ознаками (за розташуванням, за об’ємом, за кольором, за смаком) чи позначає подію з життя людей, природи, явищ: Ортаагаш - “серединний ліс” (АТД, 1986, с. 436), Актогай -“світлий ліс” (АТД, 1986, с. 323), Сарыкамыс - “жовтий очерет” (АТД, 1986, с. 452), Ашису - “солона вода” (АТД, 1986, с. 332).

Необхідність створення в мові розвинутої географічної номенклатури, як справедливо відзначає В.А. Казакевич (1934, с.

6), була викликана у монголів і в ряді тюркських народів особливими формами господарства - кочовим скотарством. Надзвичайно показовою у цьому плані є термінологічна деталізація ойконімів Північно-Казахського регіону, причому цікавою є , територіальна особливість індикаторів у складі ойконімів, тому для

топонімії Казахстану індикаторами виступають слова, які Г.К. Конкашпаєв називає “Казахські народні географічні терміті” (1951, с. 3). Ойконімія' Казахстану характеризується наявністю певної типологічної схеми, в якій перший компонент - прикметник, числівник, іменник або дієслово, а другий компонент - частіше за все іменник, термін, який позначає характер географічної назви (річка, озеро, низовина, болото, джерело, колодязь і т.д.). Географічний термін булак “джерело” одержав подальший семантичний розвиток: він набуває додаткового значення

“струмок”, інколи “річка”, а в поєднанні з означеннями -кайнар, -каскат, -кара, -акпа, -акан утворює індикатори кайнарбулак, каскатбулак, карабулак, акпабулак, аканбулак, які деталізують характер ойконіма.

У складі більшості складних найменувань наявні місцеві терміни: 1) -коль - “озеро” (СНГТ, 1*984, с. 312) - 197; 6,43 %: Куйгенколь (АТД, 1986, с. 406), Бесколь (СПНГ, 1986, с. 70), Алаколь (Є. Койчубаєв, 1974, с. 30), Алкаколь (Є. Койчубаєв, 1974, с. 31), Балдырколь (Є. Койчубаєв, 1974, с. 52), Бараісколь (Є. Койчубаєв, 1974, с. 56), Баранколь (Є. Койчубаєв, 1974, с. 56), Кайранколь (АТД, 1992, с. 321); 2) -булак - “джерело” (СНГТ, 1984, с. 100) - 123; 4,01 %: Текебулак (АТД, 1986, с. 466), Мынбулак (АТД, 1986*, с. 426), Айнабулак (Є. Койчубаєв, 1974, с. 19), Байбулак (АТД, 1992, с.226), Кайнарбулак (Є. Койчубаєв, 1974, с. 113), Узьшбулак (Є. Койчубаєв, 1974, с. 230); 3) -сай - “яр” (СНГТ, 1984, с. 491) - 93; 3,03 %: Суйгенсай (АТД, 1986, с. 460), Куруксай (АТД, 1986, с. 409), Баксан (Є. Койчубаєв, 1974, с. 50); 4) -кудук - “колодязь” (СНГТ, 1984, с. 308) - 81, 2,64 %: Аккудук (АТД, 1986, с. 321), Ашыкудук (АТД, 1992, с. 272), Бапкудук (Є. Койчубаєв, 1974, с. 53), Баскудук (Є. Койчубаєв, 1974, с. 59), Шьшраукудук (Є. Койчубаєв, 1974, с. 259), Сайкудук (АТД, 1986, с. 450); 5) -су - “вода” (СІІГТ, 1986, с. 526) - 77; 2,51%: Сарысу (АТД 1986, с. 453), Атасу (АТД, 1986, с. 331); 6) -агаш - “ліс” (СНГТ, 1986, с. 371) - 49; 1,60 %: Караагаш (АТД, 1986, с. 383), Ушагаш (АТД, 1986, с. 475); 7) -аул - “село, селище” (СНГТ, 1984, с. 37) -22; 2,68 %: Жанааул (АТД 1986, с. 363), Ахметаул (АТД, 1986, с. 331); 8) -арык - «штучний канал» (СНГТ, 1984, с. 57) - 22; 2,68 %: Алтынарык (АТД, 1986, с. 327), Тьсарык (АТД, 1986, с. 464); 9) -

тобе - «горб» (СНГТ, 1984, с. 554) - 93; 11,31 •%: Аралтобе (АТД

1992, с, 452), Бестобе (АТД, 1992, с. 359), Кентобе (Плд. Э. Койчубаэв, 1974, с. 133), Тастобе (АТД, 1986, с. 465), Уштобе (АТД 1986, с. 476); 10) -тогай - «заливний ліс» (СНГТ, 1984, с. 567) - 18; 0,59 %: Акгогай (АТД, 1986, с. 322), Бартогай (АТД,

1993, с. 55), Ходжатогай (АТД 1986, с. 478); 11) -сор - «солончак» (СНГТ, 1984, с. 576)- 1Ц 0,35 %: Каитансор (АТД 1986, с. 379), Тауксор (АТД, 1986, с, 465); 12) -тау - «гора» (СНГТ, 1984, с. 576)

- 46; 5,59 %: Каратау (АТД, 1992, с. 59), Жылантау (С. Койчубаев, 1974, с. 105), Кокчетау (ІК, 1967), Ер^ентау (ЦП, 1987).

До багатослівних ойконімів належать: 1) назви, компонента яких об’єднуються на базі атрибутивних відношень у яких опорним компонентом виступає іменник, а залежний - прикметник: Слу Агаш, Темир Казык; 2) найменування, у яких одибва компоненти іменники: Айдаркул — Кашар, Калам - Карасу.

З точки зору російського словотвору всі твірні основи казахської мови за кількістю складів доцільно поділити на дві групи: 1) односкладові (складаються з одного складу): -Тан, -Тал, -Хан, -Тай, -Туз; 2) багатоскладові (мають два і більше складів): Агарту, Кызыласкер, Кызылкистау, Кызылшаруа, Талапкер.

Усі топоніми азербайджанського регіону в російській мові за кількістю компонентів, як і казахські субститутиви, поділяються на дві групи: однослівні і багатослівні. Однослівні географічні назви серед топонімів азербайджанського регіону в російській мові складають переважну більшість. -

Учені, які досліджують питання словотвірних можливостей іншомовних слів, відзначають роль морфемної структури топоніма в цьому процесі. В.О. Горпинич, зокрема, стверджує, що твірні ойконіми з непохідною основою, як правило, повністю входять до складу мотивованого, твірні ж ойконіми з похідною основою теж можуть повністю входити до мотивованого, проте часто кінцеві морфи слів такого типу є зайвими і підпадають усіченшо (Горпинич, 1973, с. 68). На це вказуваний і інші дослідники (Черненко, 1978, Тригуб, 1978). Отже, необхідно встановити, чи є ойконіми азербайджанського регіону в російській мові похідними, враховуючи, що більшість розглядуваних ойконімів, як було зазначено, у мові-джерелі є складними словами, тобто виступають

в якості похідних одиниць, чи можна вважати їх подільними, і, накінець, спробувати встановити, чи впливає похідність -непохідність, подільність - неподільність цих топонімів на утворення похідних слів.

Поділ топонімів азербайджанського регіону в російській мові на похідні і непохідні не викликає особливих труднощів. Аналізуючи групу слів, абстрагуємося від того, які співвідношення між морфемами існують у мові -джерелі, оскільки це є предметом спеціального дослідження - етимологічного. Цей зіставний аналіз азербайджанських субститутивів стосовно до казахського топонімікону проводиться в синхронному аспекті, а синхронніш морфологічний аналіз, як відомо, не повинен виходити за межі певної мовної системи, у цьому випадку - російської (Максимов, 1977, 142). Якщо виходити з того, яка будова основ ойконімів азербайджанського регіону в російській мові, то можна визнати їх непохідними, оскільки для носіїв російської мови, а також для тих, хто володіє російською мовою як засобом міжнаціонального спілкування, слова типу Арабхана, Аскипара, Зейхуроба, Хучбала, Гайжышаты (АТД, Аз, 141, 47, 163, 202, 151) і г.і. не поділяються чітко на твірну основу і словотвірний афікс, а це один з важливих ознак похідних слів.

Більшість нині існуючих топонімів узбецького регіону -тюркські. За кореневими, афіксальними і семантичними основами вони мають багато спільного з топонімами інших тюркських регіонів Середньої Азії, Казахстану, а також Кавказу. '

Топонімія узбецького регіону має і свої характерні особливості. Двомовність, яка триває кілька віків, проникнення в узбецьку мову казахських,'согдійських, монгольських, арабських елементів, змішування різних племен і народів у минулому відбилося і в топонімії всього Узбекистану. Природно,- існують своєрідні структурні типи і словотвірні моделі .назв, які пояснюються специфічними особливостями узбецької мови, з одного боку, і нетюркськими мовами - з іншого. . •

В Узбекистані, Казахстані, Азербайджані та інших тюркомовних республіках Середньої Азії широко поширені прості непохідні топоніми, утворені-від кореневих або історіїчно похідних основ: від географічних термінів, власних імен, прізвищ; прізвиськ,

етнонімів, від назв тварин і рослин. У цьому яскраво відображена специфічна риса тюркської топонімії, зумовлена граматичною будовою тюркських мов, на відміну інших, наприклад, слов’янських мов. У слов’янській (російській) топонімії панівним є суфіксальність (Никонов, 1962, с. 21; Суперанська, 1964, с. 73). Якщо в російській мові кінцеві елементи визначають приналежність слова до тієї чи іншої частини мови, то в узбецькій (також і в інших тюркських мовах) частиномовна належність слова визначається значеннями і функціями лексичних основ.

У топонімії узбецького регіону зустрічаються власні географічні назви з такими афіксами і формантами: -ли, -лык/ -лик, -чи, -ча, -чшс/ -чук, -лак/ -лав/ -нак, -ак/ -ук, -ык, -ма, -иш, -чах, -зар, -истан; -абад, -кент, -сана, -(х)о, - ан/ -йан, -гар та ін.

РОЗДІЛИ!

ФОНЕМАТИЧНА СТРУКТУРА РОСІЙСЬКИХ ТОПОНІМІЧНИХ СУБСТИТУТИВІВ

Цг глава присвячена аналізу фонематичних особливостей фіналей російських субститутивів Північно-Казахського регіону (порівняльна ‘ характеристика фіналей субститутивів азербайджанського, узбецького регіонів). У ній досліджуються питання: класифікації субститутів за фонетичною структурою, продуктивності: фонотактики і морфотактшш субститутивів у процесі словотворення. „

У ісазахській мові 15 голосних і 25 приголосних, а в азербайджанській - 9 голосних і 23 приголосні звуки. Наголос в обох мовах динамічно фіксований на останньому складі, він суттєво впливає на словотвірні можливості сусбститутивів. Іменники в усіх порівнюваних мовах мають категорію числа і відмінювання, але не мають категорії роду. Ні категорія числа, ні відсу лпсть категорії роду не відбивається на словотворі відтопонімних похідних. І тільки здатність відмінюватися російських субститутивів обумовлює деякі.морфонологічні явища у словотвірних моделях. У казахській топоніміці створилися сталі умови для мовної взаємодії близькоспорідиеиих мов, перш за все

21 . узбецької та азербайджанської. Найбільш поширеними фіналями у казахській топонімічній системі є такі суфікси: -ман, -лар, -ган, -льік, - ран, - тай, -льі, *лик, -рен, -сай. Ці ж фіналі зустрічаються і в споріднених казахській мові найменуваннях. Порівняємо, Байжансай (каз), Ашисай (каз), Есенсай (каз), Кувасай (узб), Касансай (узб), Алтьшсай (узб), Шуралисай (узб), Уйгурсай (узб), Учсай (узб), Ойтогансай (каз), Чаган (каз), Жанатаган (каз), Куйган (каз), Биссойган (каз), Гаран (узб), Катаган (узб) Кужган (узб), Боздоган (азерб), Зораган (азерб), Жоломан (каз), Гержьіман (азерб), Тюркман (азерб), Хатман (азерб), Читман (азерб), Чарман (азерб), Аякларман (узб), Наймай (узб).

В азербайджанській літературній -мові дев’ять голосних фонем:.а, з, з, и, ьі, о, у, о (там же, с. 67). У казахській мові 15 голосних фонем: а, е, е, и, і, о, о, у, У, и, з, з, ьг, ю, я. У кінці російських топонімічних субститутивів азербайджанські і казахські голосні передаються шістьма голосними російської мови: ьі, и, а, у,

з, о. Двадцять три азербайджанські приголосні в абсолютному кінці російських субститутивів передаються російськими приголосними, хоча деякі азербайджанські приголосні не мають відповідників у російській мові. .

За фонетичною структурою назви населених пунктів казахського походження поділяються на дві групи: 1) назви, які закінчуються на приголосний (консонантні ойконіми): Аксай, Зкибастуз, Карабальїк, ' Аксуат, Сарьїкамис; 2) назви, які закінчуються на голосніш (вокалічні ойконіми): Акоба, Каргашльї, Аксауле, Бестобе, Бестау, Каракия. .

У залежності від кінцевих звуків в ойконімах виділяються такі види фіналей: 1) приголосний + голосний + приголосний (ЇЗГП). Аккудук (АТД 1986, с. 321), Даулбай (Авд, 1986, с. 345), Джамбул (Прв, 12.09.1988), Марген (АТД, 1986, с. 412), Асан (АТД, 1986, с. 330); 2) голосний + приголосний + голосний (ГГ1Г): Акоба (АТД, 1986, с. 322), Кушокьі (СПГН, 1986, с. 756), Сарнсу (СПГН, 1986, с. 406), Састобе (СПГН, 1986, с. 406), Сага (АТД, І986, с. 450), Саркьірама (АТД, 1986, с. 451), Жалдама (АТД 1986, с. 192); 3) приголосний + приголосний + голосний (ППГ): Акмьірза (АТД, 1986, с. 371), Жарма (АТД 1986, с. 375), Олентьі (АТД 1986, с. 434), Оракбалга (АТД 1986, с. 435), Тогайльї (АТД 1986,* с. 468),

Теспе (АТД, 1986, с. 434); 4) голосний + приголосний + голосний + голосний (ГПГГ): Жанашарма (АТД, 1986, с. 366), Кьізьілжалау (АТД, 1986, с. 410); 5) приголосний + приголосний + голосний + голосний (ППГГ): Бестау (Зт, 19.04.1977), Бейнеу (ПК, 21.01.1986), Уркуіщеу (АТД, 191, с. 10); 6) голосний + голосний + приголосний (1Т11): Досмаил (АТД, 1986, с. 357), Акбеит (СПГН, 1987, с 36), Жансуат (АТД 1986, с. 367), Коксиьір (АТД, 1986, с. 396), Жанааул (АТД 1986, с. 367); 7) голосний + приголосний + приголосний (ГПП): Жомарт (АТД 1986, с. 37,43), Копр (АТД, 1986, с. 400).

РОЗДІЛ IV

ВАЛЕНТНОСТНІ МОЖЛИВОСТІ РОСІЙСЬКИХ ТОПОНІМІЧНИХ СУБСТИТУТИВІВ ТА ЗМІНИ в

СТРУКТУРІ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ ПІД ЇХ ВПЛИВОМ , *

Вивчення валентностних можливостей • казахських географічних назв є одним з найважливіших аспектів дослідження топонімії. Знання закономірностей сполучуваності тюркських твірних основ з російськими та українськими словотвірними елементами значною мірою збагачують не тільки дериватологію на синхронному зрізі, а.й сприяють їх етимологізації, оскільки нові назви виникають як результат розвитку певного ряду, певних морфологічних і семантичних типів і словотвірних моделей (Біленька, 1966, с. 22). Крім того, знання сполучувальних можливостей топонімів вкрай необхідні при найменуванні нових відкритих чи створених географічних об’єктів (Никонов, 1965, с. 1), при підготовці атласів, укладанні словників географічних назв.

Винятково важливе значення має дослідження валентностних можливостей тюркських ойконімічних основ у складі топонімічних назв, які виявляються при найменуванні чи перейменуванні географічних об’єктів як розмежувальні елементи. При утворенні похідних і сполученні з топоформантами.

Мета цієї глави: 1) описати сполучувальні можливості ойконімічних основ Північного Казахстану; 2) установити, якими причинами обумовлений вибір тієї чи іншої моделі; 3) визначити сіупіш проду» явності того чи іншого топоформанта в

. аз • словотвірному процесі, виявити зміни в структурі російської мови, зумовлені російськими субститутивами казахських ойконімів.

Сучасна російська мова нині функціонує в трьох сферах - у сфері національного і міжнаціонального спілкування, а також у сфері міжнародних відносин. Уявляється, що відповідно до цього в структурі російської мови відбуваються певні зрушення, що різні системи і підсистеми всіх рівнів російської мови в цігх умовах “працюють”неоднаково, що в них відбувається перегрупування і видозміни окремих її ланок. Міжнародні контакти обумовлюють входження в російську з національних мов певної кількості топонімічної лексики . на правах міжмовних паралексів, субститутивів, тобто слів, спільних, однакових за значенням, однакових або схожих за звуковим складом, але різних за граматичними і фонологічними ознаками: Ташкент, Карши, Баку, Джусалы, Житикара, Ананкарагай, Баянаул.

Національні топонімічні паралекси, субстшупгаи, які належали до іранської (таджицької, осетинської), тюркської (азербайджанська, туркменська, казахська, киргизька, якутська і т.д.), фінно-угорської (естонська, карельська, вепська), кавказької (грузинська, інгуська) і інших мовних сімей, увійшовши в російську мову, сформували в новому мовному середовищі численні групи слів' з нехарактерними для російської мог’і семантичними, морфологічними, структурними, фонематичними, морфонологічними та акцентними особливостями, які зразу ж стали впливати на словотвір: тбилисцы, кутаисцы, ташкеїгґцьі, каршинцы, тартусцы, бакинцы, ртксцы, ереванцы, талменцы, джусалинцы., • . . .

Входження в російську ыову великої кількості нових, незвичних іншомовних лексичних одиниць спричгагіио в її словотвірній системі значні зміни, які являють собою Не заміну одного явища іншим, а актуалізацію існуючих і формування нових елементів системи, невідомих їй раніше, тобто таких, які розвивають і збагачують її структуру. •

Заткнення двох мовних стихій завжди було для будь-якої мови могутнім засобом її розвитку й актуалізації таких сторін и підсистем, які до того знаходилися в потенційному стані, пор. взаємодія давньоруської мови із старослов’янською, російської з

тюркськими і монгольськими мовами під час татаро-монгольської неводі (1243-1480 рр.) І.О. Бодуен де Куртене взагалі вважав, що сама ідея розвитку мови пов’язана з обов’язковим мішуванням мов (Бодуен де Куртене, 1963, с. 365). '

Входження в систему російської мови нових, спочатку структурно чужих елементів ономастичної лексики значно збагатило її підсистеми на різних рівнях.

На рівні лексики:

1. Лексична система російської мови за короткий час поповнилася

декількома мільйонами ойконімів іншомовного походження для лінгвалізації неросійської дійсності: Амирбан, Бахарлы,

Гаджиман, Гетаван, Таирли, Юсифли (азерб); Байконур, Бакалы, Бахты, Бахша (каз); Бирлик, Газган, Учсай, Чинабай (узб).

2. Різко збільшилася кількість ойконімів, які втратили на російськомовному грунті внутрішню форму: Бальщсу (рибна ріка), Карасу (глибока вода), Аксу (мілка вода), Кызылсу (червона вода), Джетысу (семиріччя), Ашхабад (місце любові), Душанбе (другий день тижня), Сешамба (іретій день тижня), Якшамбе (перший день тижня), Шорсу (сонячна вода) і т.п.

3. Сформувалася тенденція до набуття нової внутрішньої форми деякими іншомовними ойконімами на російськомовному грунті: Набережные Челны - пов’язують з човном (насправді - від давньобулгарського чаллы - кам’янистий, чал - камінь) Сазановка- (Туркменія) - пов’язують із сазаном (насправді - від тюрк, саз - болото, багнисте місце).

4. Ряд лексем російської мови, неприйнятих у російському топоніміконі, в ойконімії національних мов стають основою для формування національних найменувань населених пунктів. Наприклад, у казахському регіоні, будучи елементом топонімічної системи казахської мови, лінгвалізують казаську

. дійсг’сть такі ойконіми (найменування аулів): Агроном, Алебастр, Аэропорт, Боевик, Буревестшнс, Гес.юг, Нефтяник, Геофизик, Горняк, Достижение, Мир,, Мечта, Сельстрой, Энергетик и другие.

5. Деякі лексеми російської мови вступають у дериваційні зв’язки

із словотвірними елементами національних мов, формуючи гібридні ойконіми: Новоабад, Нефтеабад, Социалды, Соцкогам, Соцкурылыс (каз). .

У складі міжмовних ойконімів ці російські елементи виконують зовсім нову функцію порівняно з первинною номінацією.

6. Тільки деякі ойконіми можуть залишатися в російській мові і входити в її топонімічну систему: Шанхай (мікротопонім), Камчатка - найбільш віддалена частина села, Кимлычка -найбільш крайня частина села. Але звичайно російські субститугиви є елементом тільки лексичної системи російської мови, в його топонімічну систему не входять, залишаючись компонентом топонімічної системи національної мови. •

На рівні морфології.

1. У російській мові сформувалися великі групи невідмінюваних

ойконімів на голосний, що нехарактерно для слов’янських мов взагалі: (каз) Актау, Атырау, Аккара, Бозбие, Челгаши, Уштобе; (узб) Алтынтау, Гаиба, Денау, Кутчи, Муратали, Навои, Пулатчи, Чайдари; (азерб) Арысу, Ахсу, Бальбо, Газыдере, Гейтепе, Джафарли, Кадирлн, Рагимли, Тюркеди, Халфали, Юсифли, Яшма. ' ‘

2. Інтенсифікувалося . варіювання в системі відмінювання . ойконімів. Зараз у російській мові спостерігається значне коливання у відмінюванні ойконімів на -ов-о, -ин-о. До своїх внутрішніх приєдналося ще й коливання у. відмінюванні субститутивів: Джусалы - родился в Джусалы и в Джусалах; Сочи - живу в Сочи і отдыхал у Сочах; Саки - живу в Саки і в Саках. Багато варіантів ойконімів на ггрт’олоснші:- в городе Аксай - в городе Аксае; в городе Зайсан - в городе Зайсане; в ауле Темир - в ауле Темире; в ауле Учарал - в ауле Учарале і т.п.

3. У російсьісій мові утворилася група слів, які знаходяться за межами числової системи: більшість ойконімів > російській мові може вживатися у формі однини і у формі множиш^ якщо

однойменних населених пунктів більше чотирьох (шесть . Варваровок, пять Конотопов, десять Тростянцов, девять Долин). Проте багатьом російським субстшутивам такі морфологічні особливості не характерні: пор. Кумтобе, Кустобе, Кумкешу, Куркуреусу, Кызыллау, Кызылту.

4. У російській мові сформувалася група субститутивів, які ще не ввійшли і її родову систему. Родова приналежність іншомовних оііконімів - основна умова, за якою формується явище їх відмінювання. Характер кінцевого приголосного в іншомовних ойконімах виявився не здатним диференціювати їх родову приналежність. Не розв’язує проблеми і родова форма номенклатурних слів аул, кишлак. До цієї групи належать ойконіми типу. Ескара, Жанакала, Жарма, Каґіга, Каработе, Жангизтобе, Карабие, Кокжиде, Когерту, Коксу, Коныстану та ін. .

На рівні морфеміки: •

1. Похідні в мові-джерелі тополексеми в російській мові втратили ознаки похідності, зберігши здатність до формального членування: (каз) Сорбулак, Бестамак, Карабутак, Шырганак, Ташлык, Берліне, Тендик, Кумсай, Самбай, Теренсай, Сырысай; (узб) Таргелик, Тегаучи, Кегели, Карали, Халфали, Чайдари; (азерб) Бабаки, Воитала, Гарибли, Делали, Жинди, Керимли, Рапімли, Тярбизлн, Чийни, Юрдчу.

2. Фінальні морфеми ойко.чімів мови-джерела в російсьісій мові перетворилися або в звукові елементи кореня, або в субморфи: (каз) Курылыс, Куйлыс, Саракамыс; (азерб) Уйчи, Кокче; (узб) Самарканд, Коканд та ін.

3. Серед категорії іменників різко виросла кількість кореневих

морфем з фінальним голосним звуком (Карши, Батуми, Сухуми, Али.аты, Мары, Алга та ін.), що вже дає підставу поділяти кореневі морфеми на дві групи: 1) кореневі морфеми

консонантні (консонантні корені); 2) кореневі морфеми вокалічні (вокалічні корені). -

На рівні фонетики:

1.У російській мові виникли численні групи топонімічних субститутивів з нерухомим фіксованим наголосом на останньому складі: Аксу, Алга, Ангар, Жарма, Качеры, Кшт, Кульсары, Лепсы, Кугалы, Атасу, Жаксы, Кзылту, Маканчи, Учтена, . Челангу, Чигерчи, Юкары, Яртепа (з азерб., узб., каз. та іи. тюркських мов).

2. Збільшилася кількість основ, які закінчуються групою приголосних. У давньоруській мові діяв закон відкритого складу, але навіть після занепаду редукованих кількість основ з групою приголосних у фіналі в російській мові незначна. З появою топонімічних субститутивів таких основ стало значно більше: Ташкент, Самарканд, Айдарлы, Аксасты, Балболды, Баспанды, Катаган, Кумарык, Хисарак, Шаханд, Арындж, Цакури.

Вокалічних основ у російській мові не спостерігається, їх просто немає. Але в субститутивному лексичному фонді російської мови вони сформувалися за рахунок вокалічних топонімів тюркських мов. У фіналях міжмовних вокалічних ойконімів наявні всі шість голосішх російської мови: [а], [о], [у], [и], [ы], [е].

У мові-джерелі кожний з голосних є складовим компонентом ойконімічної основи. Але на фоні морфологічної системи російської мови деякі з них асоціюються з ойконімічннми закінченнями. На основі асоціативних ознак кінцеві голосні міжмовних вокалічних ойконімів поділяються на флексоподібні (фіналі а, е, н, ы) і нефлексоподібні (фіналі з, у, о). Субстнтутшш з флексоподібними " кінцевими звуками здатні • усисатися, а субститутиви з пефлексоподібшши звуками - не усікаються. •

Звичайно, такі новації в структурі топонімічних основ при утворенні ад’єктонімів за російськими словотвірними моделями обумовили певні морфонологічні зміни в структурі субститутивів.

Тому утворення від російських субститутивів казахських ойконімів похідних часто • супроводжується' різноманітними морфонологічними явищами: Бестобе - безтобинский, Кушокы -кушокинский, Тигермень - тигерменский, Тосьі - тосынский, Тасты - тастьзнский. / -

У самій структурі казахських ойконімів закладені можливості:

1) сполучуваїгості їх з суфіксами російської мови; 2) утворення похідних від них за моделями російської мови; 3) появи морфонологічних явищ, притаманних російській мові при сполучуваності з російськомовними географічними назвами. Відносно нечисленних ойконімів із структурного типу ГГП і ППГ, характерних для казахської мови, необхідно зазначити, що в російському топоніміконі вони не зустрічаються, оскільки сполучення двох голосних фонем в кінці слова не характерне для російських слів.

Багато кінцевих звуків казахських ойконімів за своєю якістю збігаються із звуками у фіналях назв російської мови. Основна маса твірних слів закінчується на приголосні звуки.

Найбільш регулярними в кінці субститутивних ойконімів є приголосні -к, -й, -н, -р: Акбулак, Аксай, Копжасар, Сарытоган, Жанашар, Даулетиман, Талдысай. У кінці слова шиплячий приголосний [ж], щілинні [в], [ф], задньоязиковий [г] і-африката [ц] не зустрічаються. Основна маса назв на приголосний має структуру “приголосний + голосний + приголосний”, тому ніяких труднощів при утворенні похідних не виникає: Костанай - костанайцы, Экабастуз - экибастузцы, Бозшаколь - бозшакольцы, Иртыш -иртышцы, Егиндыбулак - егиидыбулакцы.

Кінцеві консонантні фонеми ойконімів у процесі сполучуваності взагалі неусікаються, а повністю входять до складу твірних основ: Аккум - аккумец, Акжал — акжалец, Белагаш - -

белагашец. Серед ойконімів казахського регіону зустрічаються основи з двома приголосними у фіналі. Такі назви малохарактерні і є результатом запозичення з інших мов (зафіксовано 5 назв): Жомарт. '

Звукосполучення -рт легко сполучається з простим суфіксом і створює міжморфемннй вузол у відповідності до орфоепічних норм російської мови: Жомарт - жомартцы. .

J назвах казахського походження в кінці знаходиться 5 голосних звуків. На відміну від російських найменувань, серед , ойконімів казахського походження відсутні найменування на -о. ,

Закономірності в утоо^ешіі похідних зв’язані із характером наголосу. У казахській мові ойконіми мають наголос на останньо?,«у

складі. Цю особливість вони зберігають і при їх вживанні в російській мові: Алабыша, Карата, Кызылту, Сарыарка, Кумкешу, Кокжиде, Теспе.

Наголос на кінцевому звукові мають і ойконіми з двома голосними -уа: Алуа (АТД, 1986, с. 353), тільки в назвах на-ау, -еу наголос падає на передостанній голосний, і тому кінцевий звук -у виявився у післянаголошеній позиції: Уркендеу, Ерментау. Проте ойконімічні основи з наголосом на передостанньому голосному для казахського топонімікону не характерні.

Фіксований на останньому складі наголос відбивається на виборі моделі, за якою утворюються похідні. У процесі створення похідних у твірних словах кінцеві наголошені голосні можуть усікатися. Разом із звуком усікається і наголос, внаслідок чого руйнується акцентна модель ойконіма. У цій позиції для утворешія похідного вибирається такий складний суфікс, який починається на голосний, здатний перебрати на себе наголос ойкоиіми і зберегти його в похідному слові: Алуа - алуанский, алуанцы; Дамса -дамсинский, дамсинцы; Каргалы - каргалинский, каргалинцы; Аксауле - аксауленский, аксауленцы; Дамды - дамдинский, дамдинцы; Бурли - бурлинский, бурлинцы. При цьому у похідних зберігається акцента модель ойконіма, “тобто відповідно до закону акцентної тотожності наголос у похідному утримуєтьмя на тому ж складі, що і в твірному слові” (ВГ, 1980, с. 286): Басыкара -басыкаринцы, Тамды - тамдшіцьі, Каратсбе - каратобгащы, Токуши - токушинцы, Челгаши - челгашинцьг, Щербаїсш -Щербактинцы, Чалгы - Чалгинцы. . .

Найтиповіші і найпоширеніші в казахських ойконімах кінцеві звуки -ы, -а завжди усікаються і до складу похідних не входять: Амангельды - амаигельдинцы, Жиргккопа - жиренкопинцы, Сазды

- саздинцы, Каргайлы ~ каргайлинцы, Акоба - акобинцы. '

Менш поширені звуки -и, -te при утворенні похідних також усікаються: Мереке - мерекенцы, Акггобе - актобішцьі, Теспе -теспенцы, Сумбе - сумбинцы, Балыкши - балыкшинцы. Звертає на себе увагу той факт, що в казахських ойконімах усікається лише один з двох кінцевих голосних: Длуа - алуанцы. Усічеііня зачіпає акцентну модель ойконімічних основ, тому для утворення похідних фіксований наголос обумовлює вибір складного суфікса. ' •

Характерною особливістю для ойконіміо казахського регіону при утворенні похідних с: 1) послідовне усічення фінальних наголошених голосних -ьГ, -а, -и, -е; 2) послідовне збереження наголошеного і ненаголошеного звука

- у в складі похідного слова.

ВИСНОВКИ І УЗАГАЛЬНЕННЯ

1. Систематичне вивчення топонімії Казахстану почалося з 40-

50-х років XX ст. Першим казахським топонімістом був Г.К. Конкашкаєв. Його праця “Казахские народные географические термины” в свій час одержала високу оцінку і була поштовхом до подальшої розробки проблемних питань казахської ойконімії. '

2. Ойконіми Північно-Казахського регіону з погляду походження поділяються на три групи: 1) казахські назви (6225); 2)

' російські.та українські - слов’янські (2554); 3) гібридні (94). Російські субстшутиви казахських, азербайджанських і узбецьких топонімів за будовою поділяються, як і російські топоніми, на однослівні (безафіксні, суфіксальні, складні) і багатослівні, за морфологічним ознаками - на відмішовані і невідмінювані, за морфонологічними властивостями - на усічувані і неусічувані, за фонемною будовою - на односкладові і багатоскладові. Як видно, російські субститутиви тюркських ойконімів набувають в значній мірі тих же структурних, морфологічних, морфонологічних і фонетичних ознак, якими характеризуються і російські ойконіми і якими зумовлені ті чи інші словотвірні та сполучувальні особливості субститутивних основ.

3. Етимологія субститутивів у порівнювальних регіонах не

впливає на сполучувальні можливості ойконімічних основ. Казахська, азербайджа!ШлЫ, узбецька мови належать до аглютинативної 6 якій значення, наприклад,

ад’сктонімів, ШЦШсііЬііІЇі зовсім інакше, Ніж у флектШліНх мовах. Тому 'НЬ'ІіїіЬІікіі словотвірна система не вшіїшае на творення похідних від російських субститути ні и за моделями російської МОЇ)II.

зі •

4. Російська ойконімія в тюркомовних регіонах посшоди

становить утворення від апелятивних і ономастігчних назв. Російськомовні ойконіми в Північно-Казахському регіоні представлені дуже бідною парадигмою топонімічних формантів. Вживаються ойконіми з такими формантами: 1)-к-

а, -овк-а, -евк-а, -енк-а, -инк-а: Абакумовка, Алексеевка, Андреевка, Дмитриевка, Ивановка, Каменка, Красногорка; 2) -н-ое: Подгорное, Степное, Маловодное, Водное і багато інших; 3) -ов-о, -ев-о: Парфеново-Зайцево, Ананьево; 4) -ск-ий, -ск-ое, -ск, -ск-ая: Гавриловскнй, Надеждинский,

Покровское, Иовороссийск. Найбільша кількість російських і українських ойконімів має формант -а. Інші топоформанти, яких.в російській і українській мовах нараховується кілька сот, в Північно-Казахському регіоні не вживаються, що пояснюється екстралінгвальними причинами. В російських субститутавах кінцеві морфи казахських (ширше тюркських) ойконімів представлені з абсолютного повнотою. Всі форманти казахських (тюркських) топонімів у російських субститутавах зберігаються повністю, але в іншому статусі: якщо в тюркському ойконімі Карасу - компонент -су є другим повноцінним коренем зі значенням “вода”, то в російських субститутавах це або субморф, або звуковий елемент непохідного кореня “карасу”. , ' • .

5. Російські ойконіми характеризуються такими рисами, яких немає в російських субститутавах: наявність внутрішньої форми, флективна та частково суфіксальна структура ойконіма, консонантний тип всіх без винятку топонімічних основ, наявність в ойкоиімах майже всіх іменникових' і прикметникових суфіксів, обов’язкове усічепня із структури ойконіма флективних морфіів. в процесі словотворення, усічення (регулярне або нерегулярне) деяких кінцевих суфіксів в процесі творення похідних (-к-а, -ськ-, -к-и, -ц-ьі), можливість перенесення наголосу з одного складу на інший. .

6. Російські субстнтушви тюркських топонімів набувають інших ознак, яких немає в російських ойконімах: 1) відсутність фактора спільності походження російських топонімів і російських субститутивів; 2) наявність чітко виражених ознак

відмінності в морфологічній типології російських топонімів і російських субститутивів (пор. Ростов і Уштобе, Алатау); 3) зникнення в російських субститутивах внутрішньої форми ойконіма; 4) відсутність суфіксальних морфів в ойконімічних фіналях російських субститутивів; 5) наявність вокалічних основ; 6) фіксований характер наголосу і неможливість його переміщення в процесі словотворення; 7) неможливість усічення консоначіних і деяких вокалічних фінапей; 8) нездатність кінцевих приголосних субститутивів до нефонетичних чергувань. Всі ці знаки російських субститутивів зумовили специфіку в сполучуваності морфів і словотворенні похідних.

7. За характером кінцевих звуків в російських субститутивах виділяється сім типів фінапей. Абсолютна більшість ойконімів закінчується на приголосний (5803): -б, -д, -з, -й, -к, -л, -л, -м, -н, -н, -п, -р, -с, -с, -т, -х, -ч, -ш. Менша частина (2316)

' закінчується голосними -ьі, -а, -е, -у, -и. Російські

субститутивп казахських ойконімів частіше закінчуються на приголосний, що відповідає основним закономірностям іменного словотвору російської мови.

8. Жодний кінцевий приголосний в процесі творення похідних не усікається, а без зміни своєї якості обов’язково входить до складу утворюваного слова. З числа голосних усікаються звуки -ьі, -а, -е, -и. Фінальний звук [у] не усікається і входить до складу похідного слова.

9. Всі російські субститутивп тюркських ойконімів зберігають їх материнське місце наголошення - останній склад. До рідких винятків належать назви з наголосом на передостанньому складі, але це риса не російської акцентуаційної системи, а особливість наголошення в тюркських мовах.

Усічення наголошеного голосного в процесі словотворення спричиняє вибір такого твірного суфікса, який би починався голосним звуком, здатним прийняти на себе наголос усічуваного наголошеного звука: Джусальї - джусал (ьі) инцьі.

10. Засвоєння російською мовою великої кількості нстямннх для російської мони тюркських ойконімів на правах

субститутивів сформувало в структурі російської мови є нові елементи, які збагачують російську мову на лексичному, морфологічному, морфемному, фонологічному, словотвірному і морфонологічному рівнях.

Матеріали дисертації опубліковано в таких пуаиях автора: ,

1. Основные типы топонимов Северного Казахстана. - Костанай. Вид. КДУ, 1997, 235 с. (монографія).

2. Словообразовательная база адьектонимов казахского региона в русском языке. - Костанай. Вид. КДУ, 194,231 с. (монографія).

3. Топонимия Костанайской области. Пособие по краеведениго.-Костднай. Вид. КДУ, 1994,60 с. (брошюра).

4. Русская и украинская топонимия в системе географических названий северо-казахского региона. - Костанай. Вид. КДУ, 1994,

46 с. (брошюра).

5. Основные типы словосочетаний в ойкошшии казахского

региона. - Костанай. Вид. КДУ, 1995,70 с. (брошюра). . •

6. Словообразовательная структура названия населенных пунктов

казахского региона в русском языке / Сборшнс трудов ; Костанайского педагогического института / Костанай, 1990, с. 30-40. ' • .

7. Современные тенденции в наименовавши населенных пунктов / Сборник трудов Костанайского педагопгческого инсштута,-Костанай, 1990, с. 36-42.

8. Топонимы в составе лексической системы языка / Сборник

трудов Костанайского педагогического института. - Костанай, изд. КПИ, 1992, с. 16-27. . •

9.0 некоторых морфонологнческих явлениях в ойхонимах казахского региона / Актуальные вопросы современного казахского языкознания..- Караганда, 1992, с. 67-72.

10.Гибридное ойконимичеекое словопроизводство при двуязычной ситуации / Сборшнс трудов Костанайского университета. -Костанай, 1993. Вып. 7, с. 3-11.

11 .Специфика образования адьектонимоз от ойконимов на гласный / Сборник трудов Костанайского университета. - Костанай, 1994. Вып. 12, с. 14-28. • .

12.Вариантность ойконимов и языковая норма (на материале названий населенных пунктов Северо-Казахского региона). Сборник трудов Костанайского университета. - Костанай, 1994, с. 144-158.

13. Дернвационно-семантическая классификация ойконимов Житикаринского, Денисовского, Камыстинского районов Костанайского региона /Материалы докладов научнопрактической конференции, посвященной изучению топонимов.

- Костанай, 1995, с. 210-243.

14.Суффиксальное словообразование казахских ойконимов Северного Казахстана / Сборник трудов. - Костанай. Изд. КГУ, 1995, с. 36-62.

15.Роль казахской ойконимической лексики в условиях двуязычия / Сборник трудов. - Костанай. Изд. КГУ, 1996, с. 137-153.

16.0 склоняемости казахских ойконимов в русском языке / Сборник трудов КГУ. Костанай, 1996, с. 140-196.

17.Казахские ойконимы с финалью на консонантный звук в процессе словотворчества. - Кокшетау, 1996, с. 50-64.

18.Именные конструкции в ойкоиимах казахского происхождения Северного Казахстана / Материалы докладов научнотеоретической конференции, посвященной 100-летию М.О. Ауезова. > Костанай, 1997, с. 47-56.

19.Украинская ойконимия северо-казахского региона с казахской основой / Сборник трудов КУ. - Костанай, 197. Вып. 5, с. 16-24.

20.Тюркская географическая лексика в ойконимической системе северо-казахского региона / Материалы докладов научнопрактической конференции, посвященной к 125-летшо А. Байтурсынова. - Костанай, 1998, с. 72-82.

Нурмухаметов К.Е. Російська ойконімія Північно-Казахського регіону (рукопис).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.02-російська мова.

Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1998.

В роботі досліджуються російські субститутиви казахські« ойконімів Північно-Казахського регіону. Предметом дослідження є внутрішня форма, морфемна структура, фонологічна і морфонологічна структура ойконімів, граматична характеристика їх, словотворчі і сполучувальні можливості субстшутивних ойконімів. Вивчаються зміни в структурі російської i мовп, зумовлені впливом російських субслггутивіп казахських ойконімів на лексичному, морфологічному, фонологічному, морфонологічному, словотвірному і валентністному рівні.

Ключові слова: ошсонім, топонім, субститушв, формант, фіналь, валентність, модель, вокалічішй, консонантний, фонологічний, морфонологічний, регіон.

• , SUMMARY

, Ч* <

Nurmuchametov К.Е- Russian oyîçoneamy of North-Kazakh region. • .

Thesis for a Doctor Degree in Philology by speciality 10.02.02 -Russian Language. Dnepropetrovsk State Unuversity, Dnipropetrovsk, 1998. ' . • .

The present dissertation studies Russian substitutes of KazaWi oykoneams of North Kazakh region. The subject of investigation is inner form, morphemic structure, phonological composition of oykoneams, their. grammatical characteristics, derivational and collocational possibilities of substitutive oykoneams. Modifications in the structure of the Russian angüage caused by the influence of Russian substitutes of Kazakh oykoneams on the lexical morphological, morphonological, derivational and valance level have been studied.

Ken words: oykonym, toponym, substytutyv, formant, final (sound), valentia, model, vocalic, consonantal, phonologic, morphonological, region.

АННОТАЦИЯ

Нурмухаметов К.Е. русская ойконпмия Северо-Казахского региона (рукопись).

Диссертащш на соискание научной степени доктора филологических наук но специальности 10.02.02 - русский язык. Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1998.

В работе изучаются русские субститутивы казахских ойконимов Северо-Казахского региона. Предметом исследования является внутрення форма, морфемная структура, фонологическое и морфонолошческое строение ойконимов, грамматическая характеристика их, словообразовательные и сочетаемостные возможности субститутивных ойконимов. Изучаются изменения в структуре русского языка, вызванные влиянием русских субститутов казахских ойконимов на лексическом, морфологическом, фонологическом, морфонологическом, словообразовательном и валентностном уровне.

Ключевые слова: ошсоним, топоним, субститутив, формант, финаль, валентность, модель, вокалический, консонантный, фонологический, морфонологический, регион.

М/ 111дпу## 1/4»и-»,*)« ,их/. ► 1/1.0 П,Л,

.нрукфм и.иаиъопогуоиоьи, с. ииаки.п, чб. 1ии