автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.06
диссертация на тему: Свадебный костюм в Галичине конца XIX-XX веков (художественно-образная характеристика)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Свадебный костюм в Галичине конца XIX-XX веков (художественно-образная характеристика)"

тег

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ Львівська академія мистецтв

На правах рукопису

ФЕДИНА ОКСАНА ЯРОСЛАВІВНА

ВЕСІЛЬНИЙ КОСТЮМ В ГАЛИЧИНІ КІНЦЯ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ (ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНА ХАРАКТЕРИСТИКА)

Спеціальність 17.00.0В - декоративно-прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Львів - 1996

Робота виконана у Львівській академії мистецтв

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент

3.0. Тканко

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Г.Г. Стельмаїдук

■ кандидат мистецтвознавства Г.В. Врочинська

Провідна організація: Інститут народознавства НАН України

Захист відбудеться "¿0 ” грудня 1996 р. о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 04.12.01 у Львівській академії мистецтв (290011), м. Львів-11, вул. Кубійовича, 38).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської академії мистецтв.

Автореферат розісланий "20" листопада 1996 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої рад

кандидат мистецтвознавства І.В. Голод

Весільним комплексам одягу українців - традиційному і сучасному, як цілісним художнім ансамблям, відведене особливе місце в мистецтві творення костюма й культурі народу взагалі.

■ Так, народний весільний костюм у Галичині кінця XIX - першої юловини XX ст. виступає яскравим, багатогранним синкретичним <ультурним явищем. Він є не тільки святковим вбранням, але й зиразником певних світоглядних уявлень, синтезом матеріального та чухозиого начал. Сутність автентичного обрядового костюма та його компонентів, їх художній образ та. функціональна семантика розкривається іайбільш повно і виразно в циклі народного весілля. Через ритуальну функцію весільного вбрання проявляється широкий спектр духовної сультури народу, його спосіб буття, етичні та естетичні принципи, ,'явлення про людське щастя, основи сімейного життя, продовження роду гощо. .

Обрядове призначення костюма зумовлює ряд його художніх особливостей. Він відзначається, зокрема, силуетною формою та кроєм, зб'ємно-просторовою будовою та кількістю компонентів, системою іекорування, колоритом. Весь комплекс засобів, виразності одягу, • -лмпозиційних, художніх та стилістичних - створює відповідний художньо-гстетичний, емоційно-психологічний образ весільного костюма. Він юв'язаний з обрядовими термінами "князь" і "княгиня", якими називали в тродному середовищі молодих, підкреслюючи тим самим соціальну іначимість, неповторність,.урочистість події. . ч

Актуальнюіь.дослідження.-. Український весільний костюм в Галичині, ік культурне явище, цікавий в. баптьох аспектах: мистецтвознавчому, ¡тнографічному, історичному, соціологічному та ін. Художній ансамбль іесільного вбрання вирізняється образно-змістовною наповненістю та ігдцтичною специфікою. За ступенем виразності художнього образу іародний иссільний костюм є довершеним зразком для створення

' | модерних ансамблів святкового та обрядового вбрання на національній основі. Знання основних законів композиції весільного костюма є важливим для розробки теоретичних та практичних проблем сучасного моделювання одягу.

Відсутність у мистецтвознавчій літературі праць з окреслених проблем робить дане комплексне дослідження весільного костюма доцільним і науково обгрунтованим. Актуальність теми “Весільний костюм в Галичині кінця XIX - початку XX століть” в художньо-образному аспекті зумовлена, зокрема, й всезростаючим зацікавленням історико-культурною проблематикою та обрядово-святковою спадщиною нашого народу в даний чгю. Використання художніх традицій шлюбного вбрання у весільних нарядах на сучасному етапі засвідчує глибокий зв'язок минулого та сьогодення.

Історіографія питання. Перші загальноісторичні відомості про елементи шлюбної символіки у вбранні знаходимо у найдавнішій книзі в історії людства - біблії (набір коштовних прикрас як знаків розпізнавання в костюмі засватаної дівчини, вінок і довге волосся в дівочому уборі голови, намітка як ознака заміжнього стану тощо) {Кн.6ут.24, Кн.Второзаконня •21:12]. . . .

Конкретні факти до вивчення обраної теми є в давньоукраїнських літописах (опис подій ХІ-ХІІІ ст:), зокрема про розвинену форму весільної церемонії наших предків, одруження князів (наприклад, в Київській Русі був звичай покривати голову молодої, ритуал роззувати . молодого молодою).

Заслуговують на увагу й численні документи з сімейного побуту наступних періоде історії України, в яких зафіксовані шлюбні договори знатних осіб (згадки про обручки е обряді, заручин, вінок нареченої, одяг та прикраси як подарунки та цінні складові посагу дівчини тощо).

На межі XVIII-XIX ст. український весільний костюм вперше став об'єктом наукового дослідження, яке проводилось в контексті розгляду народного весілля та української культури взагалі. Першою спеціальною такою працею була монографія Г.Калиновського "Описание свадебных украинских простонародных обрядов в Малой России и Слободской Украинской губернии” (1777). Перший опис весілля в Галичині належить польському публіцистові й етнографу Ігнатію Червінському "Сватання, весілля і родини у люду руського на Русі Червоній описане мешканцем цього краю" (1805). . - .

Вагомим внеском у вивченні проблеми семантичного трактування весільного вбрання стали праці О.Потебні (1865), М.Сумцова (1885, 1890). Певні матеріали з досліджуваної нами теми знаходимо у монографії Я.Головацького “О народной одежде и убранстве русинов или русских в Галичине и северо-восточной Венгрии" (1877).

. Неабияку наукову значимість мають дослідження П.Чубинського (1877), Н.Теодоровича (1899), В.Шухевича (1899). Зібраний ними значний етнографічний, фольклорний матеріал дає змогу виділити деякі художні риси весільного вбрання. .

На особливу увагу заслуговує праця Ф.Вовка ’Етнографічні особливості українського народу". Аналізуючи сёмантичйе значення весільних одягових атрибутів в Україні (обручки, чоботи, сорочка тощо), вчений наводить аналогічні зразки їх функціонального використання в обрядовій культурі інших народів, прослідковує їх витоки. Однак, питання, художніх особливостей весільного вбрання він не торкається.

Вивченням духовної та матеріальної культури нашого народу займалися і польські дослідники, Заслуговують на увагу праці Л.Голембйовського, Вацлава з Олеська, Й.Лозин'ського, А.Новосельського та ін. (перша половина XIX ст.). Вони містять цінні, етнографічні відомості, в яких зафіксовано частково і характер весільного вбрання. У 1835 р.

вийшла у світ дослідницька праця Й.Лозинського "Рускос весілє” -найдокладніший і найповніший на той час опис українського весілля в Галичині, де багато уваги відведено символіці та атрибутиці весільного обряду. У другій половині XIX ст. народній весільній обрядовості в Західній Україні присвятили свої праці О.Кольберг, К.Фалькевич, І.Коперніцький, В.Сокальський, Я.Байгер та багато інших етнографів-професіоналів й аматорів.

Проблема характеру весільного вбрання наречених у більшості згаданих праць спеціально не висвітлювалась. Однак, і семантика, і частково мистецькі риси окремих компонентів обрядового костюма потрапляли в коло досліджень науковців. їх вивчення проводилось з точки зору важливості ритуалу. Тому дослідження весільного костюма в цей період (кінець XIX - початок XX ст.| має часто випадковий, побіжний, фрагментарний характер.

Українське традиційне весілля в різних аспектах продовжує викликати зацікавлення дослідників і в наш час. Так, цій темі присвятили наукові розробки О.Правдюк (1970), І.Здоровега (1974), В.Борисенко (1988) та ін. Питання одягової атрибутики найбільше •відображене у монографіях В.Борисенко. В її книзі "Весільні звичаї та обряди на Україні" відзначено неабияку вагомість цих ритуальних предметів і необхідність їх спеціального дослідження. ,

Не позбавлені певної .вартості і праці українських дослідників з діаспори: ’Бучач і Бучаччина" (1972), Тороденщина" (1978), “Збаражчина” (1980), “Зборівщина” (1985), "Надбужанська земля" (1989), "Рогатинська земля" (1989), "Яворівщина і Краковеччина" (1984) та ін.

Вивчення народного костюма на сучасному етапі виділилося в окрему галузь, набуло мистецтвознавчого характеру. З цієї точки зору заслуговують на увагу дослідження К.Стамерова (1978), К.Матейко (1987),

І.Гургули (1961), Р.Чугай . (1979, 1988), Т.Ніколаєвої (1987, 1996),

Г.Стєльмащук (1993), Г.Маслової (1984) та ін. Але в їх дуже грунтовних працях не достатньо висвітлене коло питань, пов’язаних з художньо-образною характеристикою народного весільного костюма в Галичині.

Таким чином зтупінь вивченості українського весільного костюма свідчить про неабияке зацікавлення спеціалістами різних галузей

народознавчої науки даною темою. Однак, до цього часу в

мистецтвознавчій літературі немає спеціального дослідження художніх особливостей ансамблів обрядового вбрання. Тому а дисертації

розглядаються проблеми, пов’язані з художньо-образною, символіко-

обрядовою системою весільного костюма в Галичині кінця ХІХ-ХХ ст. збереження та розвитку художніх традицій в практиці сучасного моделювання костюма - складових культури суспільства, національно-культурного відродження в Україні.

Мета роботи: дослідити весільний костюм в Галичині у художньо-образному, обрядово-семантичному аспектах; реконструювати автентичні комплекси шлюбного вбрання окремих її регіонів, провести їх мистецтвознавчий аналіз; окреслити основні засади творення образів сучасних весільних ансамблів костюма.

Для досягнення цієї мети були визначені такі аав&аннж .

- простежити витоки і розвиток традиційних форм народного одягу ритуального характеру;

- визначити функціональну семантику одягових атрибутів у структурі народного весілля;

- систематизувати компоненти шлюбного в£іїзния за їх

ритуальним навантаженням; ■

- дослідити залежність художнього вирішення весільного одягу від

його обрядового призначення; .

- проаналізувати особливості художньо-образної системи

весільного костюма; • •

- розкрити емоційно-психологічні функції художнього ансамблю

шлюбного вбрання; '

- визначити місце та основні тенденції розвитку художніх традицій обрядового костюма на сучасному етапі;

- визначити загально-теоретичні проблеми проектування модерних весільних ансамблів.

Об’єктом дослідження стали типові форми вбрання галичан, які слугували обрядовими атрибутами. .

Предметом дослідження є художньо-стилістичні особливості ансамблів шлюбного вбрання, функціональна символіка складових частин.

весільного народного костюма в його художньо-образному семантичному аспектах проводиться в межах кінця ХІХ-ХХ ст. В історичному огляді автор використовує матеріали більш давніх часів.

Географічні рамки - історико-етнографічна територія Галичини. Для порівняльної характеристики використані й інші історико-етнографічні регіони України, частково Білорусії, Словаччини, Польщі та ін.

Джерела дослідження. Автором використані архівні, літературні, іконографічні матеріали, а також вивчені збірки та окремі зразки українського народного вбрання у колекціях: Державного музею народного декоративного мистецтва України (Київ), Державного музею народної архітектури і побуту (Київ), Національного музою у Львові, Музею етнографії та художніх промислів Інституту народознавства НАН України (Львів), Музею народної архітектури і побуту (Львів), Державного музею етнографії народів світу (Санкт-Петербург), а також деяких регіональних музеїв (Червоноград, Угнів, Дрогобич, Самбір, Тернопіль та ін.).

У процесі опрацювання одягових експонатів створено серію графічних робіт (40 таблиць) українського народного костюма кінця XIX -

Науковий аналіз особливостей

першої половини XX ст. та окремих форм традиційного обрядового вбрання з акцентом на їх художніх та конструктивних особливостях. Зроблено детальні наукові описи.

Важливим джерелом стали матеріали польових досліджень, зібрані автором впродовж 1992-1996 рр;, та творчий доробок сучасних художників-модельсрів Львова, Києва, Торонто, Парижа, зроблено численні фотографії, ескізи.

Методологічні засади зумовлені розумінням народного мистецтва як складової частини фундаменту національної культури. Український весільний костюм розглядається у руслі розвитку декоративно-ужиткового мистецтва та народних художніх традицій.

У дослідженні застосовано порівняльно-історичний метод у хронологічному та територіальному аспектах, проведено типологічний розбір фактологічного матеріалу та його мистецтвознавчий аналіз. Це дало можливість виявити особливості художньо-образної системи українського весільного костюма, його емоційно-психологічну функцію. Для відтворення локальних рис (деталей) шлюбних комплексів народного одягу застосовано метод реконструкції.

Наукова новизна роботи. Вперше зроблена спроба дослідити генетичні витоки весільного костюма в Галичині, проаналізовано художньо-образну систему шлюбних ансамблів - як традиційних, так і сучасних, дана їх порівняльна характеристика. .

Вперше традиційний весільний костюм розглядається комплексно і як довершений зразок народної естетики, доцільності, обрядовості. Визначається місце (значення) художніх традицій обрядового вбрання у творчості художників-модельєрів другої половини XX ст. .Введено в науковий обіг новий фактологічний матеріал.

Практичне значення дослідження, полягає у тому, що його висліди можуть стати теоретичним матеріалом у поглибленому вивченні окремих

питань українського "народного декоративно-ужиткового мистецтва й народознавства, історії костюма, а також художнього проектування одягу. Рекомендації, запропоновані у вигляді схем, малюнки та креслення сприятимуть розв’язанню творчих проблем (теоретичних і практичних) дизайну весільних ансамблів на сучасному етапі. Знання художніх, історико-етнографічних особливостей ансамблів українського весільного народного костюма допоможуть у визначенні мистецької вартості сучасного обрядового вбрання. .

Об’єм та структура роботи. Дисертація складається зі “Вступу”, трьох розділів, “Висновків" (150 сторінок машинописного тексту), переліку джерел та використаної літератури (157 позицій).. Всі посилання на джерела та використану літературу подаються безпосередньо у тексті у квадратних дужках. До дисертації додаються два альбоми з ілюстративним матеріалом: фотографії (55 таблиць) та малюнки (51 таблиця).

Основні положення роботи апробовані у доповідях на науково-творчих конференціях професорсько-викладацького складу ЛАМ (“Український весільний костюм (до питання семантики)” (1993), “Генезис народного весільного костюма України” (1994),, “Художні прикраси та доповнення в українському весільному костюмі” (1995)), а також у наукових статтях.

Короткий зміст та основні висліди дослідження. У “Вступі’'• обгрунтовані актуальність, наукове та практичне значення дослідження, сформульовані мета і завдання, визначені методологічні засади і методи роботи, висвітлюється історіографія питання.

У першому розділі - Тенеза українського народного весільного костюма” на основі вивченні й узагальнення архівних, літературних джерел, іконографічного матеріалу зроблено спробу проаналізувати витоки та еволюцію весільної одягової атрибутики в Гапичині.

Писемних джерел про прадавній весільний одяг українців не збереглося. Генезу обрядового вбрання на території сучасної України частково висвітлюють дані археології епохи пізнього палеоліту.

Своїм давнім ритуальним характером і генетичним кодом вирізняються прикраси вбрання. Вони пов'язані з первісним мистецтвом людини, з її світоглядними уявленнями і магічними обрядами, культом. Вже у часи енеоліту у художньо-образній системі цих декоративних предметів знайшла відображення ідея шлюбу (статуетки жінок і тварин). Відбивалась вона і в оздобах одягу праслов'янського язичництва (фібули, колти, персні тощо). Можна припустити, що обрядова сутність “прикрас" людини стала визначальним чинником у формуванні ритуального одягу вже у Київській Русі ще до прийняття християнства.

З літописів довідуємося про весільне вбрання Рогніди. Перед її стратою Володимир звелів Рогніді одягнутися "у всі убори цісарські, так як була одягнена при шлюбі", що свідчить про існування шлюбної одягової атрибутики, символіки в князівському костюмі.

У. тому ж літературному джерелі є згадка про те, що жителі Судомира, найперше бояри і боярині, готуючись до смерті від оточуючих татар наряджались "у весільне вбрання і одяг”. Терміни "вбрання" і "одяг" дають підстави припускати, що йшлося, як про повний шлюбний комплекс вбрання - костюм, такі про окремі його компоненти. Ймовірно, їх одягали тільки на весілля, а також "на смерть”, і в цьому полягала основна ознака ритуального вбрання.

Лаконічні відомості про обрядовий стрій (як весільний, так і поховальний) знатних осіб в Київській Русі е особливо цінним з огляду на те, що матеріалів про народний весільний костюм цього періоду не збереглося. Основу ж князівсько-боярського і народного весілля складали елементи давньослов’янської обрядовості.

У цьому контексті необхідно звернути особливу увагу на поховання зазначеного періоду в силу відомого обрядового взаємопроникнення поховального (давнішого) і весільного (пізнішого) ритуалів. В єдності смерті та шлюбу криється розуміння зміни сутності людини в уявленнях праслов'ян. Комплекс поховального одягу в Київській Русі відповідав соціальному та сімейному статусу людини (костюм певного етапу весілля). Незаміжню дівчину ховали у вбранні нареченої. Заміжню жінку старшого віку споряджали у костюм завершального весільного циклу.

За традицією в Галичині називали нареченого та наречену “князем” і “княгинею1. Тому і давньоукраїнські князівські костюми парадно-церемоніального характеру в їх художньо-семантичному аспектах становлять предмет особливого наукового зацікавлення. Вони мали значний вплив на творення образу весільного костюма у народному середовищі. \ •

Іноземна експансія, монголо-татарська навала зумовили те, що матеріалів про весільну обрядовість з ХІ\/-Х\/ ст. збереглося надзвичайно мало. •

4 На другу половину XVI • початок XVII ст. - період піднесення та утвердження в європейському контексті національної української культури припадає найвищий розвиток народного костюма українців (за Т.Ніколаєвою). Цінні матеріали щодо шлюбної одяговоі атрибутики цього періоду зафіксовано в різного роду актах і документах, записках іноземних послів, мандрівників тощо. ’ .

Цікаві відомості, зокрема про весільні головні убори містяться у відомому “Требнику" Петра Могили, до якого докладаються особливі “Молитви на разрешение венцев в осьмий день". З нього довідуємося, що в Україні (подекуди в Галичині) у середині XVII ст. зберігався давній звичай, за яким наречені не знімали з голови вінців впродовж цілого

тижня. Подібний звичай існував у Візантії. Молитви “на розрішення вінців” у восьмий день були й у грецьких требниках.

Відповідно до урочистості та високих титулів “князь" і “княгиня” є центром загальної уваги, головними дійовими , особами весілля. їм притаманні особливе піднесення, поважність, гідність у манері поведінки, їм віддається належна честь і шана. Очевидно, тому костюм у весільному обряді набув особливого образно-змістовного наповнення та художньо-естетичної специфіки. Можна припустити, що художній ансамбль

народного весільного костюма,-як і парадно-церемоніальний князівський мають в своїй основі спільні засади творення. Підстави для таких

міркувань дають матеріали весільної обрядовості українців у Галичині подальших століть, й особливо кінця XIX - першої половини XX ст.

З кінця XVIII ст. у спеціальній етнографічній літературі зафіксовані перші конкретні відомості про характер народного весільного костюма, зокрема у відомому описі Г.Калиновського "Описание свадебных украинских простонародных обрядов в малой России и Слободской украинской губернии”. З опису видно, що в цей час весільне вбрання

.українців було цілком сформованими одяговими комплексами. Тому

видається справедливим вважати, що виділення шлюбного одягу (в системі традиційних форм), як завершеного ансамблю костюма в народному середовищі відноситься до другої половини XVI - початку XVII ст. - періоду активного творення національної української культури.

Таким чином, можна зробити висновок, що витоки українського народного, а значить і галицького, весільного костюма як форми образно-символічного відношення до дійсності (в структурі ритуалу) беруть свій початок у праслов'янський язичницький період та культурі Київської Русі. В період Княжої доби весільний наряд, насамперед у знаті мав чітко виражений характер. Його основні риси виявлялися в особливостях головних уборів (зокрема жіночих) та наборі “прикрас". Також можна

припустити ритуальне-виготовлення основних компонентів костюма, які мали бути обов'язково новими (верхній одяг, чоботи тощо).

весільного костюма в Галичині (кінця XIX - першої половини XX ст.) складається з двох підрозділів.

традиційних форм одягу розглядаються особливості шлюбного вбрання в системі “людина-ритуал-костюм", досліджується динаміка семантичної та естетичної функції компонентів весільного костюма, висвітлюється питання сутності та обрядової значимості вбрання за його функціональним навантаженням.

Костюм у весільному обряді як формі образно-символічного відношення до дійсності має особливе значення. В ньому відібрані акцептовані даним середовищем символіко-обрядові, семантичні, художні риси, в яких збереглося чимало давніх традицій. -

У комплексі головного убору нареченої важливе символіко-обрядове та естетичне значення мала зачіска (заплетена коса дівчини, розпущене волосся нареченої, підрізане волосся молодиці).

Проте, основними обрядовими атрибутами, домінуючими декоративними акцентами у художньому ансамблі народного весільного костюма були головні убори. В них проступали як традиційні народні риси, так і елементи світського характеру, відповідно пов'язані з язичницьким світоглядом українського народу, візантійсько-київською культурою та новою добою.

Такі обрядові прикраси ‘голови як "коруна”, "золотий вінець", “чільце” в костюмі нареченої слід вважати рудиментами давньої символіки уборів знатних осіб. Формою, декором, способом розміщення вони надавали обрядового характеру та образно-емоційної виразності уборам

- "Особливості художньо-образної системи

на основі систематизації та аналізу

1,1. Весільний головний убір

голови. Численні оздоби - живі та штучні квіти, пір’я, вовняна пряжа, нитки, “кутаси", різноманітні стрічки, фольга, папір, лелітки, бісер, скляні намистини, коралики, металеві пластинки, гудзики тощо, а також гармонійне поєднання основних та доповнюючих декоративних елементів зумовлювали барвисту соковитість й викликали відповідні емоційно-естетичні відчуття, підкреслювали народний характер обрядових ансамблів, надавали їм національної своєрідності та локапьно-обумовлених відмінностей. .

Особливе місце в структурі весліьного обряду відводилося головному уборові молодого. Він не знімав своєї шапки (капелюха) впродовж всього весілля (за винятком обряду вінчання). Головний убір молодого вважався оберегом і магічним предметом, яскраво вираженим становим знаком. Характерною обрядовою прикрасою “князя" в Галичині був барвінковий вінок на смушковій шапці чи капелюсі. Він надавав особливої виразності образу шлюбного вбрання молодого. Художньо-стилістичні риси чоловічих весільних уборів зумовлювалися регіональними особливостями декору весільного вбрання.

1.2. Верхній плечовий одяг

У художньому ансамблі українського народного весільного костюма надзвичайно важливе значення мали деякі види верхнього плечового одягу з хутра або вовни (кожух, гугля, манта тощо).

У період широкого побутування кожухів - до кінця XIX ст., їх весільні зразки вирізнялися орнаментикою, багатством декору. Серед форм верхнього рукавного одягу, які слугували обрядовими атрибутами були різновиди свити - опанчі, сіряки (сермяги), гуні тощо. Хоча це було, в основному, повсякденне (або святкове вбрання), воно набувалр особливої значимості у весільному ансамблі завдяки оздобленню (багатству декоративних елементів, символіці червоного кольору), частково манері носіння (накинені на плечі), виготовленню (новий одяг).

Спеціально ритуальним вбранням наречених була гугля та манта. Гугля - давній вид плащоподібного одягу. За формою та кроєм вона нагадує князівський плащ-корзно (мантію) часів Київської Русі. Весільна манта аналогічна до них за художньо-образним звучанням, способом носіння,

Таким чином, необхідно відмітити неабияку символіко-обрядову значимість верхнього плечового вбрання, його обов’язковість у костюмі наречених незалежно від пори року. За своїм художньо-образним ладом окремі види цього шлюбного одягу мають яскраво виражений парадно-церемоніальний характер. Інші ж, будучи святковим (повсякденним) вбранням, наближаються до них. .

1.3. Весільна сорочка

Неабияка значимість сорочки чи не найбільш яскраво та повно виявляється в структурі народного весілля. Вони, наприклад, вважалися головною частиною посагу дівчини. Наречена сама повинна була пошити і вишити весільну сорочку собі і нареченому.

Звичай дарувати майбутньому чоловікові сорочку мав місце в культурі різних народів. Зокрема, наречена сама ткала і шила сорочку у стародавніх індусів. Крім того, вона вкривала чоловіка своїм одягом після шлюбного акту, примовляючи при цьому: “Вкриваю тебе одежею своєю, що дав мені Ману, щоб ти належав мені одній, щоб ти не думав ні про яку іншу жінку (Хв.Вовк. Студії з української етнографії та антропології). Грецькі молоді обмінювалися сорочками. Такий взаємний обмін був характерний і для німців у середні віки. У французів також існував звичай носити в день шлюбу сорочку, подаровану молодою. Він мав місце у болгар і сербів й скрізь це - значення взаємності та інтимного зв'язку.

%

Образна характеристика весільної сорочки молодого кінця XIX -першої половини XX ст. генетично пов'язана з вбранням церемоніального призначення для осіб високого рангу. Вона виступала "коштовним"

вбранням, виготовленим з матеріалу високої якості та багато оздобленою -"кошуленька шовкова", "з тонкого рубочку", "наша окрасонька", "наша лляна сороченька", "шовком мережана", "гафтом гафтована", "позліткою позлочена" тощо. Очевидно, тому весільні (святкові) сорочки за традицією вишивали особливо пишно. ■

" Ритуальний характер народної сорочки зберігався впродовж століть, поступово зазнаючи змін, найперше в матеріалі, крої, способі виготовлення й. нарешті, в декорі. II. образна характеристика залишалася незмінною. Це була нова, спеціально пошита для шлюбної церемонії святкова сорочка, а нареченому подарована нареченою.

1.4. Комплекс поясного вбрання Весільному народному костюму молодої кінця XIX - першої половини XX ст. були притаманні, передусім традиційні форми поясного вбрання. За своїми художніми особливостями вони належали до кращих зразків кравецтва, ткацького мистецтва та вишивки. Весільне поясне вбрання нареченої виконувало декоративну функцію в костюмі, слугувало ознакою святковості й несло певне емоційно-психологічне навантаження.

Штани у чоловічому весільному костюмі на відміну від жіночого поясного вбрання, виконували в першу чергу утилітарну функцію, а відтак святкову та обрядову. Весільними були як традиційні види поясного чоловічого одягу, так і нові зразки, продиктовані західноєвропейською модою. Обрядова функція окремих з них виявлялася в декорі, частково якості матеріалу, способі виготовлення. Штани в їх шлюбному варіанті виступали святковим вбранням.

. 1.5. Взуття

У народному весільному костюмі галичан та в структурі обряду взагалі чоботи заслуговують особливої уваги. Для молодої еони були обов'язковим і головним даром "князя”. Це - знак згоди дівчини вийти

заміж, символ покори і залежності жінки від чоловіка, елемент контактної магії.

Чоботи виступали суттєвою частиною художнього ансамблю народного весільного костюма. Слід відзначити тенденцію до використання нового, якіснішого, багатше оздобленого, "панського" шлюбного взуття (сап'янці, хромові, рантові чоботи, черевики).

1.6. Художні прикраси та доповнення Прикраси весільного ансамблю вбрання можна поділити на: оздоби голови (головні убори і прикраси вух), шийно-нагрудні прикраси (намисто, гердани, дукачі, хрести, застібки тощо), оздоби рук (персні, обручки), поясні прикраси (пояси, пряжки), доповнення (хустки і рушники, тайстри і табівки, топірці і палиці тощо).

Художні прикраси обрядового вбрання досліджуваного періоду виступали, в основному, святковими атрибутами. У весільному ансамблі вони набули ритуального характеру. Прикраси максимально підкреслювали багатство та пишність, особливість та унікальність весільного ансамблю, його емоційно-естетичне звучання.

На основі дослідження компонентів весільного народного костюма (комплексу головних уборів, верхнього вбрання, сорочки, поясного одягу, взуття, прикрас) в системі "людина - ритуал - костюм" в їх художньому та семантичному аспектах можна зробити наступні висновки:

- автентичні зразки весільних костюмів поєднують в собі ідейно-образні риси, творені на етичних та естетичних принципах селянського середовища, в якому найдовше затрималися рудименти язичницького світогляду, відтак, запозичених елементах панівної панівної візантійсько-київської, частково центральної та західноєвропейської культур; на цій основі в ансамблях народного весільного костюма творився ідеалізований образ "князя" і ’’княгині";

- за своїми художніми особливостями, технічним виконанням . весільний одяг є здебільшого зразком народного декоративно-ужиткового мистецтва, в якому органічно поєднані мистецтво ткання, вишивання, художня обробка шкіри, народні художні прикраси і, зрозуміло, проектування костюма.' '

. У другому підрозділі розділу II "Художньо-стилістичні риси весільного костюма в Галичині" розглядаються основні композиційні прийоми творення художніх ансамблів шлюбного вбрання Покуття, Західного Поділля, Гуцульщини, Бойківіцини, Північного Прикарпаття (Рогатинщина, Яворівщина, Сокальщина), проблема ансамблевих зв'язків у них.

Ансамбль . весільного народного костюма : це система

взаємопідпорядкованих компонентів, підібраних за єдиним художньо-композиційним замислом з урахуванням традиційних факторів; продуманий зв'язок предметів одягу та їх доповнень, призначених для конкретної людини і ситуації, наділених відповідним обрядово-художнім образом.

2.1. Весільний костюм Покуття Композиція жіночого ансамблю побудована за принципом контрасту колірних плям - червоних і білих, гладких і фактурних (орнаментованих вишивкою, аплікацією, тканим малюнком; гофрованих)'. Йому притаманна динаміка форм і ліній, легкість та графічна чіткість оздоблення, перевага відтінків червоного кольору при поліхромності декору. '

Чоловічий ансамбль костюма вирізняється перевагою площин білого кольору (кожух, безрукавка, сорочка, штани), на фоні яких особливо урочисто звучать орнаментальні композиції (манжети штанів, пояс, оздоблення пілочок та головного убору. Яскравою локальною плямою в цьому ряді виступає широкий червоний вовняний пояс з довгими

тороками та китицями. Весільний головний убір завершує композиційний, стрій одягу в ансамблі. '

2.2. Весільний костюм Західного Поділля •

Шлюбний комплекс характеризується деякою строгістю контурних ліній, притаманних довгому і широкому верхньому одягу приталеного (трапецевидного) силуету (сіряк, опанча).

Композиція жіночого ансамблю розвивається на основі ритмічного чергування чорних (темних) і білих площин. Переважно чорна вовняна обгортка (верхній і нижній краї якої оздоблені червоною орнаментованою смугою) з підкоченим одним або двома краями, та запаска-фартух контрастують з відкритими ділянками довгої білої полотняної сорочки, гармонійно поєднуються з її густо вишиваними уставками. Цільний за формою шапкоподібний убір голови молодої підкреслює монументальність ансамблю й надає йому відповідного обрядово-художнього образу.

2.3. Весільний костюм Гуцульщини

Силует гуцульського ансамблю весільного вбрання визначається формою верхнього одягу (гуглі, манти), накиненого на плечі.

У гуцульському костюмі найбільш повно виявлений принцип ансамблевості. Його форму творять окремі комплекси - види одягу, органічно взаємопов'язані між собою. Композиція ансамблю будується за принципом контрасту форм, фактур, колірних поєднань і складає систему мальовничих акцентів з домінуючим головним убором. Цьому ансамблю костюма притаманна висока архітектонічність, динаміка форм, складна система художньо-декоративного оздоблення, поліхромність і барвистість.

2.4. Весільний костюм Бойківщини

Композиція ансамблю побудована за принципом нюансних пропорційних співвідношень складових, компонентів, підкреслених системою декоративно-конструктивних, контурних ліній (переважно

червоного кольору). Домінуючі горизонтальні смуги виділяють низ кожного компоненту й виразно звучать на їх білому (або темно-коричневому) фоні.

Комплекс прикрас характеризується спокійним ритмом форм і , ліній - шийних герданів, намиста і хреста. Йому притаманна мерехтлива мозаїчність, композиційна легкість, обмеженість колірної гами, що відповідає лаконізму та простоті художнього оформлення бойківського шлюбного костюма. Весільний головний убір бойкинь виступає виразним обрядового акцентом.

2.5. Весільний костюм Північного Прикарпаття Образ шлюбного костюма Рогатинщини зумовлений, насамперед ритуальним верхнім одягом - весільною мантою. Вона надає святково-обрядового звучання всьому комплексу. Весільний вінок та набір різнобарвних скляних "пацьорків" завершують ансамбль, підкреслюють його мальовничість, урочистість. .

Весільний костюм Яворівщини характеризується приталеністю силуету верхнього одягу, зокрема білого кожуха. Давній яворівський комплекс відзначається ясністю та м'якістю форм, перевагою білого фону. Мереживно легкий, чіткий орнамент надає йому своєрідності, ніжності та вишуканості.

В основі композиції весільного костюма нареченої з Сокальщини -контраст чорних і білих площин, гладких та орнаментованих. Рясно оздоблений різноколірними блискітками (композиції рослинного характеру),’чорний оксамитовий горсет виступає композиційним центром костюма. Загалом, песільному сокольському комплексу притаманна зібраність, поєднання графічної чіткості та мальовничості, шляхетність.

Проаналізувавши композиційні засади розглянутих ансамблів весільного вбрання, можна зробити висновки:

- народний весільний костюм є системою комплексів типологічних видів одягу, композиційно зв'язаних між собою: комплекс голоьних уборів і

прикрас, плечового і поясного вбрання, взуття і доповнень. Вони вирізняються формою та декором, значимістю в побудові композиції костюма й творенні обрядово-художнього образу;

- кожному локально обумовленому весільному ансамблю в Галичині притаманна своя система художньо-стилістичних засобів виразності. їм властивий святково-обрядовий репрезентативний характер, багатство та пишність, особливість та унікальність. . ■

костюма в сучасній практиці моделювання весільних ансамблів" досліджуються основні тенденції розвитку весільного костюма впродовж XX ст. Ансамбль народного обрядового вбрання розглядається як джерело творчості в мистецтві художнього проектування та моделювання весільних шат на сучасному етапі. Аналізується творчість художників-модельєрів Києва, Львова, Торонто, Парижа. Автором пропонуються проекти сучасних ансамблів весільного вбрання, створених на основі художніх традицій національного обрядового костюма: "Покуття”, "Західне Поділля",

"Гуцул ьщина", "Бойківщина", "Рогатинщина", а також рекомендації художникам-модельєрам для вирішення творчих проблем моделювання обрядового костюма.

Створення високохудожніх ансамблів на національній основі (започаткованого в перших десятиліттях XX ст.) складає значний інтерес для художньої практики моделювання одягу. Передумовою цього сав перехід до використання тканин (елементів вбрання, прикрас тощо) промислового виробництва, становлення і розвиток проектування одягу на професійній основі.

У 60-х рр. XX ст. окреслилися якісні та кількісні зміни у моделюванні обрядового вбрання. З огляду на це виділяються наступні. тенденції розвитку весільних шат; ,

- пріоритет класичної білої весільної сукні;

ї - "Художні традиції обрядового

- створення історико-етнографічних реконструкцій автентичних комплексів шлюбного вбрання;

- виділення нових варіантів весільних комплексів з яскраво вираженими національними етнографічними рисами узагальнено-символічного характеру;

- створення модерних весільних ансамблів з асоціативним вирішенням образу.

Перша тенденція - поширення білих шлюбних суконь зумовлена, головним чином, живучістю у свідомості народу символіки білого кольору як ідеалу чистоти, дівочості, непорочності, краси і святковості, а також впливом світової моди. Весільні сукні відповідають трьом основним стилям: класичному, фольклорному, авангардному або варіантам .їх поєднань. В цьому контексті заслуговують на увагу моделі українських художників-модельєрів І. Лохманюк, Т. Маєвської, О. Мухи, Г. Старух, Т. Лойко, а також відомих французьких кутюр'є, таких як Ф. Венет, Г. Ляроше, К. Діор, Карвен та ін.

У другій тенденції цінність історико-етнографічних реконструкцій на сучасному етапі полягає в неперервності зв'язку з кращими художніми традиціями народного вбрання. Вони вирізняються ступенем етнографічної точності, інформативності, завершеності обрядово-художнього образу.

Третя тенденція пов'язана з творчістю художників-професіоналів, народних майстрів, таких як В. Шелест і С. Заблоцька, О. Павленко-Ярема, і. Лохманюк, Д. Тесляк, Г. Вінтоняк, 3. Шульга та ін. їх моделі є прикладом творчого використання, переосмислення, збагачення та відбору традицій народного мистецтва взагалі та костюма зокрема. Такі обрядові ансамблі мають підкреслений національний, етнографічний характер.

Весільні шати, що відображають четверту тенденцію їх розвитку викликають особливе зацікавлення. Вони створені майстрами-професіонапами, фахівцями в сфері дизайну костюма. Насамперед, це

львівські художники - Д. Тесляк, 3. Тканко, О. Коровицький, Т. Кечеджі, Г. Гриник, Н. Кондрак, Н. Андрусяк, київські модельєри - Г. Забашта, Л. Семикіна, а також митці української діаспори. їх творчі роботи відзначаються індивідуальністю, неповторністю, фаховістю і різняться глибиною та ступенем виразності обрядово-художнього образу, новизною та оригінальністю композиційних рішень.

Таким чином, розвиток весільного вбраная на сучасному етапі відповідає двом художнім системам - традиційній і новаторській. Перспективним напрямком у практиці художнього проектування одягу в Україні є створення сучасних весільних ансамблів на основі творчого переосмислення художньо-образної системи історико-етнографічних комплексів національного весільного костюма. Вони є високими зразками народного моделювання обрядового вбрання. їх локально обумовлена своєрідність передбачає багатоваріантність обрядово-художніх образів.

Висновки. Дослідження українського весільного костюма в Галичині кінця ХІХ-ХХ ст. у мистецтвознавчому, частково в історико-етнографічному аспектах дають підстави зробити такі висновки:

- витоки традиційного українського, зокрема галицького весільного вбрання, як форми образно-символічного відношення до дійсності беруть свій початок у праслов’янський язичницький період, де визначальним фактором в його генезі є обрядова сутність "прикрас" людини. Чітко виражені ознаки весільного вбрання сформувалися в часи Київської Русі, насамперед в костюмі знаті. Вони проявлялися в особливостях головного убору (зокрема жіночого) та “прикрас” як виразу обрядових символів;

- автентичні комплекси народного шлюбного вбрання в Галичині поєднують в собі ідейно-образні риси, творені на етичних та естетичних принципах українського селянського середовища, в якому найдовше затрималися рудименти язичницького світогляду, відтак запозичених

елементах панівної візантійсько-київської, частково центрально та

західноєвропейської культурних традицій;

- основні риси емоційно-психологічної характеристики та

обрядової функції весільного костюма пов’язані з відображенням зміни сутності людини в новому сімейному статусі, фіксації соціально-значимого перехідного моменту в житті. Найбільш ймовірно, що з другої половини XVI - початку XVII ст. в образах весільних ансамблів народного костюма підкреслені особливість та неповторність стану "нареченого” та

“нареченої", символічно прирівняних до високого князівського рангу;

- кожному локально-обумовленому комплексу шлюбного вбрання притаманна своя система художньо-композиційних засобів виразності. Так, бойківський весільний ансамбль характеризується статикою форм, нюансних пропорційних співвідношень, лаконічною контурно-лінійною системою декорування, стриманістю колірної гами'(з перевагою білого кольору) тощо. Загалом, його образ вирізняється вишуканою простотою. Співзвучний з ним є давній яворівський костюм. Спільні прийоми творення мають покутський та західно-подільський варіанти весільного костюма. В основі їх композицій - контрастне чергування колірних плям, гладких та фактурних поверхонь, лінійно-площинний характер оздоблення, поліхромність (з домінуючим червоним кольором на Покутті та чорним - на Західному Поділлі). Якщо образу покутського ансамблю притаманні святковість і піднесеність, то західноподільському - дещо строга урочистість, величавість. Мальовничістю колірних акцентів, динамікою форм, багатством художньо-декоративного оздоблення вирізняється традиційний гуцульський шлюбний комплекс. Його образу притаманна особлива святковість, пишність та ошатність. Ансамбль сокальсьхого шлюбного вбрання відзначається поєднанням народних та міських форм одягу. Йому властива шляхетність, зібраність, гармонія графічної чіткості та мальовничості;

- за художньо-образними ознаками автентичні ансамблі весільного костюма в Галичині є довершеними зразками декоративно-ужиткового мистецтва, доцільності, обрядовості, народної естетики. їм притаманні репрезентативність, парадність; видовищність, яскраво виражені національні риси (миролюбність, працьовитість, шанобливе ставлення до предків; любов до своєї Вітчизни, краси рідного краю);

- тенденції розвитку весільного костюма в наш час зумовлюються

двома системами - традиційною та новаторською. В них проявляється глибокий зв'язок поколінь, неперервність культурного досвіду минулого та сучасності; - • •

- виразність обрядово-художнього образу, його асоціативність,

високий рівень ансамблевості костюма, використання багатовікового досвіду народу і новизна виступають основними засадами творення модерних весільних ансамблів на національній основі. .

1. Український весільний костюм (до питання семантики)

//Декоративно-ужиткове та образотворче мистецтво. Вісник ЛАМ,-Вип.5. - Львів, 1994. - С. 62-69. •

2. Генезис традиційних форм українського весільного вбрання //Декоративно-ужиткове та образотворче мистецтво. Вісник ЛАМ.-Вип.6.-Львів, 1995,-С. 42-49.

3. Особливості весільного вінка молодої в Галичині (кінець XIX -початок XX ст.) //Зерна. Літературно-мистецький альманах українців Європи.- Львів, 1996. -Ч.З. -С. 33-42.

4. Прикраси у весільному народному костюмі; художній аналіз та семантика // Львівська академія мистецтв і її роль у розвитку художньої освіти в Україні на сучасному етапі.: Тези доповідей ЛАМ . -Львів, 1995.- С. 17 - 19.

5. Людина - ритуал - костюм //Нові наукомі ські технології виробництва: Тези доповідей ДАЛПУ. - Київ, 1996. - С. В - 11.

FEDYNA O.Ya. WEDDING GOWN IN GALICIA OF THE END OF THE ' 19th - 20th CENTURIES (ARTISTIC AND PICTORIAL CHARACTERISTIC)

Thesis for the competition for the scientific degree of candidate of art criticism in speciality 17.00.06 - decorative and applied art.

Lviv Academy of Arts of the Ministry of Education of Ukraine.

Lviv, 1936.

The work deals with the wedding gown in Galicia, the originality of its artistic ensemble, its representativeness, splendour and spectacularness. Headgear, adornments and outer top garments play an important role in it. The main principles of formation and ensemble links of the traditional local sets with .the modern variants of wedding gowns are analysed. The comparative characteristic is presented. Some recommendations for solving creative problems (theoretical and practical) of the wedding ensemble design are given to clothes-designers. .

Key words: artistic shape, gown ensemble, composition, form, decor.

ФЕДЫНА О.Я. СВАДЕБНЫЙ КОСТЮМ В ГАЛИЦИИ КОНЦА XIX-XX ВЕКОВ (ХУДОЖЕСТВЕННО-ОБРАЗНАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА)

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 - декоративно-прикладное искусство.

Львовская академия искусств Министерства образования Украины.

Львов, 1996. '

Свадебный костюм в Галиции, своеобразие его художественного ансамбля, репрезентативность, парадность, зрелищность. Значение головных уборов, украшений, верхней плечевой одежды для выразительности художественного образа. Проанализированы основные принципы формообразования и ансамблевых связей традиционных локальных комплексов и современных вариантов свадебного наряда. Дана их сравнительная характеристика. Предложены рекомендации художникам-модельерам в решении творческих проблем (теоретических и практических) дизайна свадебных ансамблей.

Ключевые слова: художественный образ, ансамбль костюма,

композиция, форма, декор.