автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Украинская поэзия резистанса 40 -50-х годов XX века: генетический контекст и эстетическая природа.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская поэзия резистанса 40 -50-х годов XX века: генетический контекст и эстетическая природа."

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

£5

РОЗДОЛЬСЬКА ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

сг

УДК 883 - 1 ”1940 / 1950’

УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ РЕЗИСТАНСУ 40 - 50-х років XX століття: генетичний контекст і естетична природа

10.01.01 —українська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ — 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Іва Франка Міністерства освіти України.

Науковий керівник

доктор філологічних наук, лрофес САЛИГЛ Тарас ІОрійооь Львівський національний університет імені Івана Франі кафедра української літератури ім.акад.М.Возняі професор, завідувач кафедр

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, провідний науковий співробітні

СЕНИК Любомир Тадейові Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича (Льві провідний науковий співробітні

кандидат філологічних наук, професс ГУЗАР Зенон Петрові Дрогобицький педагогічний університет імені Івана Франі кафедра методики та історії народних художніх промисл

профес»

Провідна установа

Київський університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії української літератури XX століття,

Кабінет міністрів, м.Київ.

Захист відбудеться «22» лютого 2000 р, о 12 годині на засідаї спеціалізованої вченої ради Д. 35. 051. 06 з філологічних наук при Львівсько національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Льї вул.Ушверситетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівське національного університету імені Івана Франка (м.Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий «*^ ^ 2000р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д. 35. 051.06

Терлак З.М

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Завдання національного літературознавства незалежної України в умовах виходу з єдиного колоніального простору СРСР - цілісно відтворити літературний процес початку і середини XX століття в усіх його аспектах з огляду на вимушено забуті тоталітарним режимом явища, особливо ті, що перебували у межах культурної доктрини метрополії.

Постколоніальні студії українських вчених зробили чимало для деколонізації, інтелектуальної та духовної, колишньої периферії Радянського Союзу - повернуто, зокрема, у пантеон національної культури постаті літераторів періоду визвольних змагань 1917-1923 років, доби Міжвоєнна, еміграційного поетичного періоду, що утверджували своєю творчістю одвічні українські вартості.1 У деяких із них можемо знайти факти, що стосуються ще однієї «білої плями» - розвитку поезії, яка супроводжувача збройні українські національно-визвольні змагання 40 - 50-х років під проводом ОУН-УПА проти фашистського і радянського тоталітаризму, «...поезії Опору та національно-визвольної ідеї, поезії нескореного духу...»2, назва якої - «українська поезіярезистансу». На думку О.Забужко, епопея УПА «...так і не зробилася фактом культурної історії (сотні тисяч життів канули в прах, і не лишилося в жодному жанрі жодного художнього твору, що на повну силу скристалізував би й зафіксував для прийдешнього естетичний смисл цієї гекатомби...)»3. Дана дисертаційна робота є спробою зазначити, що «епопея» УПА залишила таки художню хронологію битв і в сукупності - відважимося так ствердиш - зафіксувала естетичний смисл гекатомби, а вже у який саме спосіб це зробила - обов’язок з’ясувати.

Зв’язок роботи з на-уковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка на кафедрі української літератури ім.акад.М.Возняка. Наукові пріоритети кафедри включають дослідження «білих плям» та «забутих імен» в українському літературному процесі XX століття. У їх руслі і виконано дисертаційну роботу. .

Предмет дослідження - маловідома поетична спадщина Марка Боєслава (збірки поезій «Із днів боротьби», «В хоробру путь», «Непокірні слова», «Вітчизна кличе», «Протесі», «На столі на сіні», «Хай слава луна»), Мирослава Кушніра (поетичні зошити «Невкоєне серце», «Стрічі», «Синє місто», «Ясенові брості»); Петра Волоша-Василенка - Петра Гетьманця (збірки «Мої повстанські марші», «Ранок смерти. Поезії на день 22 листопада (Базар)»); Богдана Будка (збірка «Осінні серенади»); Степана Корнецького (збірка «Сто повстанських віршів»); Івана Хміля (Василя Лагодюка-Бойтика) (поезії періоду 40-50-х років із збірок «Іду з кобзою», «Гомін Полісся»), Герася Соколенка (поетичні твори 40-50-х років із збірки «Твори поета невідомої

1 Вийшли у світ «Історія української літератури XX століття» (К., 1993-1995), монографії МЖумінського «Ь забуття - в безсмертя» (К, 1990). Кііпьмцького «Бід «Молодої Музн» до «Празької школи» (Львів, 1995). «Українська повоєнна еміграційна поезія» (Львів, 1995), «Література українського вілрвдгигнвя» (Львів, 1994); Т.Саяиги «Продовження» (Львів, 1991), «Високе світло» (Львів, 1994), «Імпергтнв» (Львів, 1998) таін.

2 Салига ТЮ. Поезія вояків УПА. // їсіоряуіфашськоїлпераіури ХХсіадшзс У 2 кн. -КЯ.2. -'Ч1. - К: Либідь, 1994. - С49.

3 Забююсо О. «Що сказано», або ях українська література «виходять у людн» // Пост Поступ. -1995. Ка 2 (160). -014.

г

долі»), Н-Орельця (цикл «Прощання»); Степана Хріна (поезії із збірників «Зимою в бункрі», ((Крізь сміх заліза», Миколи Вереса (поетичні твори означеного періоду із збірки «В чужинних припливах»); Олени Теліги (поезія означеного періоду зі збірки «Душа на сторона»); Марти Гай (збірка поезій «До зорі»), твори періоду національно-визвольної боротьби Яра Славутича, Пантелеймона Василевського, Олега Ольжича, Павла Єтушенка, Дніпра Грицька (Цяпки), Миколи Сарми-Соколовського, Юрія Киянця, Богдана Федчука, Святослава Ольшенка-Вільхи, а також твори анонімних авторів, вміщені в антологіях повстанської поезії та в періодиці.

Мета і завдання роботи. Головна мета дисертації полягає у якнайбільш повному, достовірному, системному і послідовному висвітленні української поезії резистансу 40-50-х років XX століття як окремого феномену в тканині українського літературного процесу, з’ясуванні закономірностей розвитку через міжлітературний і внугрішньолітературний контекст.

Досягнення поставленої мети передбачало реалізацію таких дослідницьких завдань: 1) проведення бібліографічної роботи щодо виявленння і збору художніх творів поетів, діячів українського збройного руху Опору 40-50-х рр., а також критичної літератури на них; 2) аналіз та систематизація літературно-критичного матеріалу, 3) проведення біографічних пошуків для підтвердження особистої і творчої заангажованості автора в означених історичних подіях; 4) з'ясування історико-культурних передумов виникнення та їхнього впливу на подальше формування української поезії резистансу 40-50-х рр. XX ст.; 5) визначення співвідношення ідеології та естетики у поетичному баченні завдань мистецтва слова; 6) пошук поетичних паралелей з подібними явищами в інших європейських літературах через порівняння з ними; 7) визначення основних тенденцій функціонування і розвитку української поезії руху Опору; 8)з’зсування спорідненості і поетичних зв’язків поезії резистансу 40-50-х рр. XX ст. (на рівні змісту і форми) а) з українською поетичною традицією (усною і писемною); б) з іншими українськими поетичними феноменами означеного періоду; в) з поезією наступників.

Синхронні та діахронні типологічні зіставлення із хронологічними попередниками, наступниками, а також схожими мистецькими утвореннями створюють необхідний генетичний контекст, надаючи підстав для визначення естетичної природи української поезії резистансу 40 - 50-х років XX століття.

Методологічною основою дисертації є принцип історизму: всі художні твори досліджуються у зв’язку з часом їхнього написання, з подіями біографії того чи іншого автора, дотичними до аналізованого ісгорико-літераіурного періоду, у контексті розвитку української поезії опору 40-50-х років, а також у єдності із глибинними традиціями як української літератури резистансу від найдавніших часів, так і відповідної європейської літератури взагалі. Під час написання роботи застосовувано порівняльно-історичний, біо-бібліографічний, естетичний, психологічний, типологічний, комплексно-системний наукові метода у поєднанні із формою літературного портрета. У методологічній базі дисертації -матеріал із праць українських істориків, теоретиків літератури, фольклористів, націологів,

з

культурологів І.Франка, Д.Чижевського, М.Драгоманова, Л.Білецького, Д.Донцова, С.Петлюри, ІО.Лшш, Ю.Бойка-Блохина, Т.Салнги, З.Гузара, І.Декисюка, М.Жулинського, М.Ільницького, Б.Рубчака, І.Качуровського, С.Андрусів, М.Павлишина, Ф.Погребенника, Л.Сеника, А.Скоця, ІІ.Гарасіша, АТкаченка, О.Силаєва; та зарубіжних- Р.Барта, М.Бахгіна, К.Вики, Г.Гачева, О.Ельяшевича, Х.-Е.Керлота, Е.-Д.Сміта, Ж-П.Сартра, Т.Тишки;

З.Фрейда, К.Г.Юнга, Е.Фрома, АШопенгауератаін.

Наукова новизна роботи. Уперше в українському літературознавстві здійснено спробу осмислення комплексу української поезії резистансу 40-50-х років XX століття ж етапного явища в українському літературному процесі доби радянського колоніалізму в зв’язках із українською поетичною традицією, сучасністю, в проекціях у майбутнє, а також у контексті подібних феноменів в інших літературах; систематизовано напрацьований до цього часу масив літературної критики на предмет дослідження; у науковий обіг введено невідомі поетичні персоналі і тексти, яким дається перпюоцінка; здійснено уточнення українського семантичного поля термінологічного словосполучення <шоезія резистансу 40-50-х років XX століття».

Теоретичне і практичне значення роботи. Положення дисертації можуть бути використані для доповнення і систематизації закономірностей розвитку української літератури 40-50-х років XX століття як літератури опору; для подальшої теоретичної розробки поняття літератури резистансу, для теоретичних узагальнень про функціонування і розвиток літератури Опору взагалі; для подальшого виведення загальних законів і схем, спільних для таких явищ у національних літературах. Матеріали і результати роботи можна застосовувати у лекційних курсах з історії української літератури та українознавства у високій школі, як основу вузівських спецкурсів та спецсемінарів, присвячених як українській поезії 40-50-х рр. взагалі, так і окремим її авторам; у вузівському підручнику «Історія української літератури XX століття». Окрім того, основний матеріал дисертації послужив базою для підготовки спеціального лекційного курсу, що його автор роботи чигає студентам четвертого року навчання філологічного факультету ЛНУ імені Івана Франка

Апробація дослідження. Результати роботи апробовано у доповідях, виголошених на таких наукових форумах: Всеукраїнському науковому семінарі «Феномен текстовості у сучасній культурі» (Львів, 1997); Третій Міжнародній науковій конференції «Славянскія літаратурьі у каїпзксцє сусвєтнай» (Мінськ, 1997); Міжнародній славістичній конференції, присвяченій пам’яті проф.К.Трофимовича (Львів, 1998); Міжнародній науковій конференції «Харків 30-40-х років XX століття. Література. Історія. Мистецтво», присвяченій 85-літпо професора Ю.Бойка-Блохина (Харків, 1998); Міжнародній науковій конференції «Українська філологія: школи, постаті, проблеми», присвяченій 150-річчю заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 1998); Міжнародній науковій конференції молоді «И ничєгожє бьість» (Львів, 1999); Звітній науковій конференції Львівського державного університету за 1998 рік (Львів, 1999); Науковій конференції, присвяченій 60-літпо від дня народження І.Калинця (Львів, 1999), ХГУ-й щорічній Франківській міжвузівській конференції (Львів, 1999).

Структура робота. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списк використаних джерел (175 позиції) та додатку; містить одну ілюстрацію до розділу другогс викладена на 232 сторінках (з них 197 -основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, що належить до «білих гоїям» літєратурног процесу, визначено семантичне шле наукового поняття резистансу, хронологічні рамки йог функціонування в історіі' літератури із вказівкою про наближення до рівня універсалі Відмежовано традиційне трактування поняття від подальших, зумовлених застосування! терміна до інших явищ; сформульовано прийнятну робочу дефініцію української поез резистансу 40 - 50-х рр. XX ст. як такої, що супроводжувала український рух Опор антифашистського і антирадянського спрямування під егідою ОУН-УПА. Зазначено метз завдання, відповідний методологічний інструментарій роботи; відзначено її наукову новизну Зафіксовано положення, винесені на захист. Окреслено зв’язок дисертації із науковимі програмами, планами, темами кафедри; подано рекомендації щодо пракшчног застосування одержаних результатів із інформацією про реальне впровадження деяких із шв Окрім того, вказано, на яких форумах оприлюднено результати дослідження, подано перелі авторських публікацій, що передають його основний зміст.

Перший розділ - «Українська поезія резистансу 40 - 50- х років XX століття • окреме явище літературного пронесу» з’ясовує окремішність явища у загальному потоп поетичних ланок. Звернення до спеціальної теоретичної літератури, подій епохи та історика літературної фактографії - публікацій, видань, літературної критики, читацьких відгукі розкривають макропроблему, поставлену у заголовку. Відправною точкою наукових пошукії дисертанта є те, що теоретико-практичний досвід літературознавства засвідчу нерівномірність, різновимірність буття літературного процесу. Передумовою нормального здорового йото функціонування залишається взаємодія «вершин і низин», новацій народжених геніями і канонів, утверджених «середнім» письменством. Об’єкте», дослідження у дисертації є вимушено забуті і невідомі автори. Однак насущним питанню залишається те, наскільки ці автори другорядні і підпорядковані художньому масовізму тобто у чому полягає естетична вартість означеної ланки літературного процесу.

1.1. Культурно-історичні умови формування. Тісна взаємодія вказаної поезії і національно-визвольним рухом 40 - 50-х років закономірно скеровує уваїу до кдючови: моментів контексту доби, в яких - причини появи феномена. Історичні колізії літераіурногс явища не отримали однозначної, безпристрасної, визнаної «більшістю голосів» фахово наукової оцінки в українській політології та історії (написання академічної історі українського війська 40-50-х років XX століття - ще попереду), та й автор цього за мету н; ставить.

У відповідь на фашистський і радянський геноцид майже одночасно із першиму загонами Української Повстанської Армії (1942), в її надрах виникло письменство Опору, як в багатьох європейських країнах. Початок його «другорядності» - у продовженні борсхп^ зброєю слова, у тому, що література ця стала породженням знекровленого національногс

ірганізму, і відповідно, не мала змоги дорівнятись до тієї, якій пощастило започаткуватися у іирний час. Але у такій літературі, наче у Космотвірній точці, фокусуються основні ідеї, гативи, що виступають оберегами національного Космо-Психо-Логосу (Г.Гачев), але і ггають твірною субстанцією, аби згодом повторити первинний Космогонічний акт, ритуал ^створення Світу.

Українська поезія резистансу 40 - 50-х років XX століття - один із багатьох виявів ;уїіьтури резистансу. Її творцями були безпосередні учасники збройних підпільних іаціонально-визвольних формувань, не завжди із вищою академічною філологічною ісвітою. Специфіка поезії полягає у тому, що, на відміну від подібних синхронних явищ з нншх літератур, її спектр розширювався у двох напрямках - антифашистському та інтирадянському власне через історично-культурний контекст: український націонаяьно-іизвольний рух у своїх струкіурних формах був опертий на ідеологію українського гаціоїшізму і, відповідно, змагав проти всіх опонентів української ідеї.

Наступна специфічна риса, породжена мілітарним середовищем, що вирізняє українську тосзію опору, як і сам рух, - така, що і написання історії УПА, і створення її «літературного» іітопису «стрічається ще з одним родом величезних труднощів: Українська Повстанська \рмія - це армія безіменних, ...бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до івичайного рядовика, закритий для постороішіх глядачів, і навіть для своїх приятелів, тсевдом, прибраним іменем... Розкриття псевда зволене тільки після смерті даного Революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні тошкодити справі».'* Звідси - значні труднощі при встановленні прізвищ та імен воінів-тоетів, пошук біографічних матеріалів, які підтвердили б дотичність особи до національно-шзвольного руху 40-50-х років, і надали право розглядати її в контексті поезії названого теріоду. Розпросторення руху Опору по всій Україні повело за собою і поезію Опору, іумовюю її «всеукраїнсьйсть», що пізніше підтвердиться на рівні її змісту.

1.2Як об’єкт книговидавництва, бібліографії, літературознавства. Видавничий та Зібліографічний етапи фіксують художній твір у літературному процесі, передуючи уже подальшим літературно-критичним студіям. Виходячи із цього, звертаємося до текстодруків, початкових бібліографічних списків, існуючих розвідок, застосовуючи хронологічний принцип з елементами проблемно-тематичного, порівняльного, системного підходів в обробці документально-критичного матеріалу. Адже врахування літературної фактографії дозволяє чіткіше окреслити явище хронологічно, методологічно, функціонально. Початок друку текстів у заснованих Проводом УПА підпільних періодичних виданнях підтверджує обраний у дисертації часовий відлік - 40-ві роки. Відтоді розпочалась і систематизація літературних, публіцистичних, біографічних матеріалів. Загалом у студіюванні української поезії резистансу можна виділити три умовні етапи: 1) автодослідження, 2) діаспорні розвідки, 3) студії материкової України.

4 Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952.-Львів: Просвіта, 1991.-С.10.

Перший характеризується спорадичними біографічними довідками до сильвет. Друга розпочавшись у 50-х роках нарівні із публікацією художніх текстів у діаспорній періодиці, представлений бібліографічними реєстрами, основне призначення яких, на думку їх автор - наголосити на тому, що український рух Опору існує, оскільки уряд СРСР будь-я інформацію про нього замовчував. Серед дослідників Ю.Русов, Д.Донцов, ЛЛолтаї

B.Барка, С.Гординський, В.Феденко, П.Маляр, Б.Романенчук, П.Слобожанський та ін., ц представляють українську поезію резистансу в оглядових статтях, чи присвячених окремі персоналіям. Наголошується на прерогативі змісту над формою, серед якого провідно залишається ідея соборності усіх українських земель.

Знайдено термінологічну альтернативу поняттю резистансу - Л.Полтава, В.Бар*

C.Гординський пропонують кваліфікувати поезію національно-визвольного руху 40 - 50-років під проводом ОУН - УПА в системі поняття акдеіраунду. Варто наголосити і відмінності поезії резистансу від того мистецтва, що існує в Зах. Європі та СІЛА на засад; протиставлення офіційній ідеології яскравою асоціальністю, асуспільніспо (рух хіта пізніше панків, графіті у метро, музичний андеграунд). Хоча, ці далекі одне від одного явил мають спільне, яке дозволить поставити знак рівності міяс рухом хіпі і поезією упівців -активній солідарній опозиції офіційній ідеології.

З 90-х років українська літературознавча думка материкової України в особах І.Гуща* Г.Гордасевич, ЗГузара, П.Драгомирецького, М.Дубаса, Б.Завадки, М.Іванченк М.Ільницького, І.Калинця, Р.Качурівського, В. Неборака, М.Петренка, Ф.Погребенник Т.Салиги, В.Сеник, Л.Сеника продовжила і поглибила напрямки дослідницько-видавнич роботи вчених української діаспори, а саме: 1) видання і перевидання поетичних збіро антологій, добірок у періодиці; 2) видавництво споминів сучасників про поетів резистансу; пошук і друк біографічних матеріалів 4) пошук і друк епістолярії поетів резистансу 40-50-років XX століття; 5) дослідження окремих творчих персоналій (рецензії, літератур портрети, нариси поетичної творчості тощо). У них порушено болісну, але важливу проблеі функціонування творчої особистості та й художнього твору в умовах тоталітарної естетик Здійснено спроби порівняння поезії резистансу із «бентежною музою остарбайтерів

- гулагівською та поезією 60 - 70-х років, попередніми мистецькими фазами (Міжвоєнн Січові стрільці). У полі зору - світогляд авторів у контексті періоду другої світової ВІШІ традиції і новаторство мікро- і макропоетики упівського вірша (система жанрів і стилі образна структура, ритмічна організація).

Таким чином, огляд досліджень виявив рейтинг поезії серед інших явищ літературної процесу, зосередив увагу на проблемі створення особливої сукупності методів, які б упові розкрили феномен межового мистецького утворення - поміж політикою і есгегпш» Більшість дослідників, говорячи про технічну, версифікаційну недосконалість поезії, х «рядових літератури» її авторів не зараховують, співставлення ведуться «на рівних» - а і частково знецінює висновки. Відсутність же у літературно-критичній думці комплексної дослідження підтверджує потребу у представленій дисертаційній роботі.

У другому розділі - «Естетична програма авторів: від вибору екзнстенційного до третичного» - досліджуються погляди поетів резистансу на завдання мистецва слова, його ггосушк до дійсності. До уваги беруться фактори зовнішнього середовища, іцо моделююче іплинули на конструювання особистісного підходу поетичної індивідуальності до творчості. Декларативна площина розкривається у дисертаційній роботі через звернення до таких тем: :<Жттєвий вибір в межовій ситуації як творчий стимул»; «Поміж стилетом і сгилосом», що тлумачать індивідуальне і колективне програмно-ідеологічно засадниче в поглядах на завдання митця і мистецтва в екстремальних умовах національного виживання із долученням те своєрідної методологічної «прелюдії» проблемно-генетичних ракурсів.

2.1.Традиція мистецького заатажування. Початки європейської літератури тану припадають на VII - V ст. до н.е. - давньогрецьку поезію тоді представляли воїни і вожді Тіртей, Солон, Феогаід, оновивши жанр елегії, що став формою вираження політичних і моральних поглядів. Аналізованій у роботі поезії передували як антична, так і власна, фольклорна, традиція - кобзарські думи XVI - XУП ст., гайдамацькі пісні, опришківські, чи й старші - періоду княжого, IX - XIV ст., найбільш наповнені «політико--сощальними думками»5. Звернення до поглядів Т.ПІевченка, Лесі Українки, ¡.Франка, молодомузшцв, представників журналу «Українська хата», М.Євшана, Г.Чупринки та ін. стверджує думку про те, що моральним імперативом письменства є служіння народним інтересам. Декларується зв’язок між твором та суспільством; манера письма автора перетворюються на «акт історичної солідарності»6.

Окремо розглянуто праці, присвячені проблемам літератури чину, провідників українських визвольних змагань, безпосередніх натхненників українського руху опору і «бажаних осіб» у поезії резистансу. Кяшу С. Петлюри «Завдання української літератури» розглянуто через спадкоємний момент у вимірі ідеологічно-естетичних настанов, мілітарно-літературних орієнтирів, що їх у мистецький спосіб зінтерпретували поети УПА. Завдання мистецтва слова, ідеологічно-літературної праці, - служити ідеї оборони нації, бути табором, військовим обозом, нагадуючи про небезпеку зовні, творити образ національного вождя-політика на фоні «ясного образу минулої воєнної боротьби Українського Народу за свою державну волю»7. Декларація С.Петлюри щодо ідеологічно-естетичних завдань літератури отримала своє продовження у конкретний мент національної історії в художньому втіленні, декламації поетів резистансу, які продовжили обрії українського «табору», обозу, українського світу в хаосі Великої Битви за буття. У книзі «Бій за українську літературу» ЮЛшіа розгорнув панораму української тенденційної літератури XX ст., накресливши шляхи її розвитку. В його теоретизуваннях з приводу другорядної літератури привертає увагу класифікація утилітарного письменства, один із рівнів якої за параметрами відповідає

5 Драгоманов М. Палітико-социяльта думкн в нових піснях українського (малоруського) народу // Розвідки Михайла

Драгошнова про уіраінську народну словесність і шсшежтво (Зложив МПавлик). - Т. Ш. - Львів: Накладом Наукового Товариства імени Шевченка, 1906. -С.61. -

6 Борт Р. Нулсвая стелеш, писіма II Семиотша. -М.:Радута, 1983. - С.312.

7 Петлюра С. Завдання! української військової .чпсратури.-Варшава, 1937.-С54.

предметові дослідження у дисертації. Йде мова про т. зв. «червону літературу», ознаки яке такі: представники, що керуються у творчості бажанням «оповісти, запалити й придатися» переважно у літературі новачки, твір для них - поетичний вибух, часто єдиний у жити спровокований печаттю смерті, має безпосередній кровний, духовний зв’язок із епохоїс загалом же цей рівень є найвищим щаблем утилітарного мистецтва, з нього формуєтьс. «духовість більших письменників, що мають власний профіль і власний спектр барв»8.

2.2.Життевий вибір у межовій ситуації як творчий стимул. Окресливши проблем} вдаємося до з’ясування психологічних і філософських параметрів понять «вибір», «рішення: у просторі масового руху. Стереотип сприймання масовізму психологічно спрощує те, чогі масовість стосується. Розкриття мотиву життєвого вибору дозволяє збагнути, наскілью індивідуалізованим, особистим було сприйняття свого призначення.

Необхідно сконстатувати, що кожен із бійців-поетів САМ обирав свій шлях, внутрішню переживаючи «кінцесвітнє». Межові обставини, страх перед смертю, що є «найбільнію страхом»9, за висловом АШопенгауера, велика ймовірність втрат створили кризові умові вибору - тим величнішим виглядає рішення кожного представника цього явища залишитися чі стати бійцем. Вибір загалом проходив поміж двома основними світонасгановами - Ероом (біофільна орієнтація) і Танатосом (некрофільна орієнтація). Відповідно Ерос охоплював юпочое державницькі вузли - це Україна, її останній бій, національно-визвольний рух, покликання буп бійцем; Танатос - це, передусім, примирення з ворожим середовищем, внутрішня покор; перед ним, власне буття у якості не-воїна.

Природною життєвою потребою кожного автора руху опору стало пристрасне бажати «виплекати свій світ із зовнішнього хаосу» (Д.Донцов). Позитивні екзистенціали віри, надії любові, концешуально розгорнуті через призму християнських ідей, творять етичниі контекст мотиву екзистекційного вибору. Парадоксально, але покорою перед фізичні» кінцем поета утверджують Гармонію людського бутгя у контексті національно-державно гармонії, бо «не в самому житті, а по той бік, не в його іманентних якостях, а і трансцендентній вартості, в над жштєвому додатку до блаженства підноситься життя до своє можливої гідності».10 Мотив смерті як громадянського обов’язку однаково розгортався і; творах, і в життєписах досліджуваних персоналій. Біографічні факти підтверджукгп сформульовані тези. Отримавши у своє володіння власне буття, поети резистансу з повнок відповідальністю за існування (Ж.-П.Сартр) абстрагувалися від нього у бік національно-визвольної ідеї - поетична тканина т.ч. отримала пласт образів, асоційованих із добок козацької вольниці. Мотив екзистенційного вибору посприяв психологізації письма - текст містять приклади авторського самопереконування - т.зв. отехніки мислення вголос», що ; практичній психології буде запропоновано у 1974р.11

‘ ЛипаЮ. Бій за українську лггергпуру// Уїраїнський засів, -1993. - 4.7. - С.31.

5 Шопенгауэр А. Смерть и ее отношение к неразрушимости нашего существа // Шопенгауэр А. Избранные произведения. - М Просвещение, 1992. - С. 108.

10 Ортега-і-ТсатХ. Темз нашої доби//Ортега-і-ГасеїХ Вибране. -К.: Основи, 1992. - С.350.

" ТтгкаТ. Analizadecyzyjmipgxtotogiadecyzji. - Waiszawa: PWN, 1986,- S.2C2.

Мікроаналіз виявив рецепцію тих образів доби Міжвоєння, співзвучних конкретиці ійни, їх глибоке переживания, оскільки у попередньому поетичному періоді їх креативна ірирода базувалась на передчутті. Проведене зіставлення у мотиві вибору із польською [оезією резистансу, представленою творчістю вояків Армії Крайової - К.К.Бачинського, '.Гайци, Т.Боровського, В .Боярського, А.Тшебинського, З.Строїнського з відповідною юхибкою на відмінність ідеї національної експансії свідчить про гуманісшчний пафос юльської і української поезії, зумовлений апокаліптикою часу, що передує аістдесятницькому, уже позбавленому трагічного оптимізму.

Погляд на людину у вихорі «генераційного катастрофізму» (К.Вика) іде від поетичної радиції січового стрілецтва: пошук людського еталону серед кривавої маси тіл і душ умовлює постійну фіксацію, затримку на шляхетних рисах людської натури: величі, іеликій ефірності, в яких акумулюється і виходить у світ велетенська енергія життя, яка дає ;илу до протистояння, до жертовності, адорування того, хто «вибрав цю дорогу», хто «п’є ;вою чашу до дна». Різниця між поколіннями - у загальній ноті світосприйняття -жгволістського у січовиків, неоромантичного в упівців - звідси і різниця у «численні» кертв, погляді на чуттєвість у поезії - гедонізм і еротизм січової, любовна аскеза упівської. Аскетизм породжений впливом доктрини «державницької літератури», поширеної у уйжвоєншш період. Християнські ідеали, символи жертовності (Чаша, Христос, Хресна юрога, Голгофа) в контексті мотиву екзисгенційного вибору в кризовій ситуації включають юезію у простір української культури взагалі.

2.3.Поміж «стилетом і стилосом». Підрозділ забезпечує розкриття основних грограмних моментів у системі поглядів поетів опору на мистецтво через співвідношення іаангажованості й естетства у поезії на декларативному рівні.

Антитеза Є.Маланюка у поезії резистансу переросла до рівня концепції, кожен із її ¡лементів став утілювати діаметрально протилежні настанови щодо творчості - задіяної у іроаеси зовнішнього світу (стилет) і відстороненої від нього заради себе самої і краси стилос). Категорія стилоса підпорядковується стилетові. Мотивацією саме такої пропорції' :прияє уже здійснений поетично і здійснюваний у реальності екзистенційний вибір - тому накше і не могло бути. Освячуєтеся момент особисгісного заангажування - через поетичні іегенди про власне мистецьке призначення, з Божого провидіння, наказів Великого Духа, що [гакусує в собі і потенціал українських вождів. Ці легенди для деяких поетів стали початком юзвитку мотиву «поетичного роздвоєння», що засвідчив його сприйняття через творчість Э.Ольжича, власної поетичної недосконалості, своєрідного «топосу скромності».

Поезія для бойовиків УПА - серйозна справа, не-гра, а вони, учасники цієї не-гри, - не »ото ІисІепБ, а жерці сакральної сфери буггя. Література ж настільки цінна, наскільки іродуктивно продовжує процес боротьби за державу, відображає конкретику епохи, її чин -' цьому вбачаємо продовження літератури чину Міжвоєння, в якій однак домінувала

безчасовість та позапросторовість подачі історії у поетичному тексті, оскільки «... тепеї поетична мова має виконувати магічні функції: вона не сміє бути тільки поетичною»12.

Від цього - і велике емоційне та силове навантаження образних модифікацій категорі стилоса (це слово, пісня, крик) - народжених у бою, переповнених кров’ю, що є не тілью поезією, а й усією рештою буття в апокалілтичну мить національної історії - виконуючі етичну, сакральну та ін. функції. Поліфункціональність стилоса збільшується чере: навантаження його збройними функціями від позиції індивідуального захисту чи нападу (кулак шпага) аж до зброї масового знищення, абсолютно дієвої «панацеї» проти ворогів (атом). Сталої у всіх своїх модифікаціях наближається до стилета і набуває цінності лише за умови, колі містить у собі збройні елементи. Ланцюга перетворень стилета у сгилос не знаходимо. Сере; психологічних функцій стилоса - індивідуально-психоохороша, націоохороша. Погляд н; поезію як крик наближає явище до естетики експресіонізму, разом із контрастной кольористикою, деформованим зображенням, підтверджуючи вимоги Ю.Липи до мистецтв; слова. Культ пісні веде до культурного феномену січового стрілецтва.

Творчість - ірраціональний процес, буття якого забезпечують однаковою мірою примус, і натхнення - в цьому поетичному волюнтаризмі є відгомін антитези «стилет-стилос», поглядів Д.Донцова. Екстремум у сприйнятті постаті поета як індивідуальност виявляється на рівні Христа, що п’є чашу до дна у служінні нації, і колективістський, що вії

- один із багатьох - звідси і декларація власного «я», мистецьткої неповторності, і «топо< скромності», що іаде від давньої літератури. Ремінісценції із творів І.Франка, Є.Маланюка

О.Ольжича, П.Тичини, Н.Лівицької-Холодної та ін. говорять про націленість поезії н; контекст усієї поперед ньої літератури.

У підсумку - розуміння життя як самоофіри найвищій меті - Україні, а отже і покор; перед смертю заради життя України в тих межових, танатичних нелюдських, апокаліптичнів часах і спровокували поетичний вибух, «поезію чину», сповнену могутнього пасіонарноп бажання не переривати бутгя, з певними, на вимогу доби, естетичними засадами, що разо\ творять комплекс, який можна назвати «екзистенційно-естетичним імперативом».

У третьому розділі «Національний Космо-Психо-Логос і поетичні штампи ^ просторі тоталітарної естетики» розглянуто функціонування в основних закономірностям української поезії резистансу у колоніальному просторі.

Оскільки провідним завданням метрополії є поглинання чужорідних елементів : допомогою асиміляції та нав’язування власних ідеологем, особливо у мистецтві концептуальним ядром аналізу стала запропонована Е.Фромом амбівалентна ціннісно-полярна пара «ми-вони» у сприйманні одне одного в суспільствах, що протиставляються Поняття «ми-вони» Е.Фром розглянув на матеріалі капіталістичної і радянської систем. ^ дисертації ж - погляд на поетичне українство в опозиції до радянського колоніалізму. Ці дозволяє обгрунтувати присутність «чужих» мистецьких кліше в поетичній тканині твору.

12 Рубчах Б. Серів киаоє ралріс // Лївіщ,!&-Хашлш Н. Поезй старі і нові. - Нко-Йоріс Саоз українок Америки, 1986.-С32.

Зміст поезіі' береться до уваги під кутом створеного в ній Космо-Психо-Логосу ¡Г.Гачев) з метою самоідеігтифікації. Космо-Псюсо-Логос або національний образ світу -матеріалізоване в слові (мові), зумовлене особливостями психіки, мисленням, сприйняттям зовнішнього середовища певним національним утворенням, через те художній твір -перетворюється на подвоєну національну конструкцію світу. Звідси і виняткова перевага художнього тексту для дослідження національного сприйняття світу. Особливо, якщо це стосується літератури, що обмежена життєвим часом і простором, котра перебуває поміж буттям і небуттям, - тому що акцентує увагу на найбільш вітальних, енергетично насичених моментах.

3.1. «Свій-чутий» поетичний світ через інтро- та екстравертні образи. Загальний поетичний космос постає як протиставлення і протиборство двох підсвітів - власне українського і другого, ворожого йому, уособлення радянської тоталітарної системи, -двочленність художнього космосу випливала з історичного контексту. Водночас є у цій структурі і відгомін принципу двосвіття, вперше застосованого Е.Т.А.Гофманом. Український світ має позитивний енергетичний заряд; а «не свій» світ - пульсує у ритмі від’ємному - він злий, пекельний, гріховний, чужий, протилежний житло. Між частинами існує межа - це кров синів українського космосу.

Український хронотоп потішається з символічних пуантів національної історичної звитяги і драми (Крути, Базар, Берестечко, Київ, Львів, Батурин і т.д.) і національних абстракцій - містичного кола степу, високих могил, шпилів лісу, гір, що впираються в небо, -все працює на утвердження координат «верх-шіз», духовної вертикалі поміж землею-колискою і небом-Богом через людське «я». Часова триєдиність минулого-теперішнього-майбутнього сприяє розгортанню української поетичної перспективи у вічність. Поєднання майбутнього часу і світу, де володарює змій, дає візи загибелі останнього, в яких «гад жало гидке поломить», «ганебне рабство спалять мов солому» (Марко Боєслав). Ангасвіт є чужим і ворожим з огляду на його основні просторові координати - ширину і даль, що творять чітку горизонталь. Його символом виступає змій, абсолют зла (теж образ - горизонтальний) - від християнської традиції.

Ще одна перехресна точка світів - стихія землі. Українське бачення російського варіанту співпадає із науковим визначенням, як такої, що не є джерелом життя, лиш смерті, або індиферентної субстанції до індивіда: «земля сама по собі мертва. Життя - лише в зоні сусідства, з водами, повітрями і світлом» - це поріг, Далина, російська земля - «тоща и бесплодна»13. Конструктивна функція стихії землі «вочу» українському втілена в образі схрону, криївки, присутнього у поезії чи не кожного поета-повстанця. Зануреність у землю, мінімального для життя простору, що не розходиться в сторони, начебто обмежує людину, що в ній сидить, але і залишає шлях вгору, або ще більше вглиб. Для українського типу мислення це продовження звичайного земного світу, але в концентрованих дозах, - стає

13 Гачев Г. Национальные образа мира. Общие вопросы. Русский. Болгарский. Киргизский. Грузинский. Армянский. - М.: Сов. писатель, 1988. - С. 197, С.Ш, 300.

келією для вдосконалення духу (споріднено з тісним простором тюрми, чи охоронним простором хати), його колискою, ковчегом. Хоч і під землею, але не могила, а живий світ, що його омивають підземні води, даруючи наснагу в цій інтровертивній ситуації для майбутніх експансійних звершень уже екстравертивної української душі, в ім’я утвердження українського світового дерева.

Криївка - символ інтровертивного в людині, образ інровертивного мислення, скерованого всередину, орієнтованого на пристосування до колективного підсвідомого, яке протікає не в судженнях, але постає як потік образів і не втомлює, непродуктивного з точки зору узгодження із зовнішнім світом, оскільки йому властивий відхід від реальності у царство фантазії, мрії, сновидства, тому встановлює рівновагу з силами позасвідомого14, його компенсує і доповнює мислення екстравертивне, що спирається на процеси свідомості.

В умовах конкретно-історичного здійснення «Великої битви» український дім, окрім інгровергаої криївки (її основний ідентифікаційна риса - глибинність, зануреність у землю) має ще і мобільний, рухомий зовнішній вимір - говоримо про образ військового обозу, утворення, доречного в ситуації ворожого горизонтального середовища, який може рухатися по поверхні. Цей образний варіант як можливість дому екстравертного, що може в поетичному контексті окрім звитяжної тональності отримати ще й вимір «хресної дорога» на середхресті шляхів, стати «молінням о чаші».

Ця модель, закодована у С.ІІеттори в образі «табора», - конкретна, зумовлена історією та національним світоспришшгши, візія глобального символу корабля, який, долаючи простір, іде до Великого Миру і є «міфом в сенсі перемоги над двома головними небезпеками усіх подорожей: загибеллю (чи торжеством океану, який відповідає перемозі несвідомого) і поверненням як поразкою (деградацією і застоєм)»; загалом змагає до «символіки вертикальності та ідеї висоти. Тут очевидна асоціація з усіма символами, що означають світову вісь»15. Образи схрону та військового обозу вказують на рівновагу інгровертного і екстравергаого начал української поетичної психіки досліджуваного періоду.

Отже, українська поезія резистансу 40-50-х років як породження знекровленого національного організму в межових обставинах буття намагалась зберегти фундаментальні для національного світоспоглядання просторові координати - вертикальний зв’язок української людини, її душі із землею, матірним животворним, теплим началом та небом, домом Божества. Образ схрону, криївки набув значення вмістилища української життєвої енергії, функціональної опозиції до підвалин російської світобудови, еволюціонувавши до рівня символу про перезаселення нової України оновленими «схронами» пасіонарними людьми; військовий обоз засвідчив контрнаступальну налапггованісіь поезії щодо «чужих», став квінтесенцією експансійних прагнень.

14 Юнг К Г. Архетип н симват - М.: Renaissance IV EWO - S&D, 1991.-G16,17.

15 Кэрпот Х.Э. Словарь символов. - M: REFL-book, 1994. - С.258.

3.2.Мотив змієборства в конфлікті «герой-аптигерой». Переможним шляхом вирішення опозиції «свій-чужий» через конфлікт «герой-антигерой» є вказаний у заголовку підрозділу мотив, притаманний усім індоєвропейським народам. Його елементи: змій (антигерой), змієборець (герой), причина зіткнення (скарб), яким незаконно оволодів антигерой. Герой заздалегідь запрограмований на перемогу, антигерой на поразку. Цей мотив типологічно споріднений із поезією українських січових стрільців. Наявність у тексті лише «героя і «змія» не є умовою реалізації мотиву - етичним втіленням його є «скарб». Якщо у початковій моделі мотиву (казки, легенди) «скарб» - лише формальна причина конфлікту, важливішими були «герой» і «антигерой»-змій, то тут ми маємо «скарб» як певну субстанцію, що акумулює етичну енергію, посилюючи енергетичне «поле» того образу, на чиїй «території» перебуває у той чи інший поетичний момент, розставляючи «полюси» у тексті. За умови відсутності «скарбу», а, отже, і етичного виміру образів «героя» і «змія», останні можуть зливатися на основі якоїсь зовнішньої чи внутрішньої подібності, причому образ змії є доповнюючою конструктивною і позитивною характеристикою «героя». Помітні значні модифікації зовнішньої та внутрішньої сторін кожного елемента моделі мотиву: елемент «герой» - це ліричне «я» поетів, образи національних авторитетів - колективні та одиничш; елементи «антигерой» (змій) - звір, павукозмій, гідра, п’явка, сатана, Москва, Кремль - є уособленням смерті, протиприродної, неживої, ворожої українському організмові субстанції з чужого простору; елемент «скарб» -індивідуальні і загальноукраїнські духовні цінності.

3.3.«Свій-чужий» іконостас Підрозділ присвячено аналізові опозиції «свій-чужий» на рівні авторитетів національної історії. З системи образів вождів, представлених у поезії, вичленовуються два іконостаси національних та імперіальних авторитетів.

Піраміда українських провідників має кілька ярусів: перший - герої - конкретні сучасники, товариші по зброї, з якими безпосередньо проходило спілкування. їхні образи, створені поетами в межах парадигми героя, і є узагальненням на тому рівні, який міг дозволити досвід спілкування автора твору із прототипом. Поза тим це ритуал ініціації пересічної людини, що полягає у з'ясувати тих виняткових рис, які б дозволили означувати «кандидата» як «вождя». Це і приклад психологічної самоідентифікації із особистістю, що захоплює своїми вчинками, сприяє душевній рівновазі того, хто ідентифікує себе, додає впевненості, особливо якщо процесом ототожнення з вождем захоплюється група: «чим значніший вождь, тим значніший його послідовник»16.

Другий ярус іконостасу, услід за тами, хто у бою з ворогом упав, - присвячений ликам найвідоміших вождів новітнього часу: ТЛупринці (Р.Шухевичу), С.Бандері, С.Петлюрі. Вожді цього гатунку - безсмертні, святі. Поетичну беатифікацію другого рівня здійснювали поети уже на еміграції маємо чимало поезій, що укріплювали національний культ. Піднесені, осяяні святістю, беатифіковані, глорифіковані образи провідників - це і психологічний захист, оберіг у деструктивній ситуації війни - фізичної, і психологічної (за

!<і Фромм Э. Дутачеловега. -М.: Республика, 1992.-С.64.

рахунок пропаганди противника) - ці постаті творять український егрегор, поєднуючи українську люднну-сім’ю-надіїо-державу і т.д. із енергетичним полем Всесвіту, перетворюючись на ангелів-охоронців душ українських воїнів, рятуючи від зомбування. Одичні інтонації не підтримано строфічно - навіть у цьому виявляється традиціоналізм поезії резистансу. Адже за спостереженнями І.Качуровського, «одична традиція строфи на українському грунті не прищеплена», а була поширена в російській поезії XVIII - поч. XIX ст.17 А ще спорадичні звернення до поетичної техніки думи, пісенних форм.

Антиіконостас не відзначається кількістю фігур, і членування його на підрівні не простежується - серед «авторитетів» Москва, Кремль (неістоти), Сталін, Ленін, Гітлер, а з християнського підмурівку - Юда, Пилат. До чужого табору зараховані (лише в творчості П.Гегьманця) В.Сосюра, М.Рильський, М.Бажан - знову спрацювала механіка антиколоніального мислення, повторивши структуру колоніальних стереотипів, - хто не з нами - той проти нас. Ворог - це демон, а герой - Христос, що п’є свою чашу до дна, вірячи у майбутнє воскресіння. Те, що входить у лексему «свій» у баченні поетів українського резистансу, - належить до сфери Еросу, потягу до життя, «чуже» - підпорядковане другій космічній силі - Танатосу, інстинктові смерті (тенденція до руйнування і повороту до неорганічного стану, роз’єднання). Можливо саме тому з усіх можливих опозиціонерів українській державності найбільше яскравих поетичних мікропортретів видатних некрофілів XX століття Гшіера і Сталіна (Е.Фром). Відповідно через відомий нам процес взаємного ідентифікування вождя і його групи відповідними (танатичними) рисами наділено увесь «чужий» простір. Ця поетична думка 40-50-х років, як не дивно, не позбавлена логіки - у 90-х рр. фаховий психологічний аналіз російської душі здійснив львівський учений Р.Кісь18.

Типологічно споріднений, хоч і на діахронному рівні, мистецький погляд на Росію як на ворога є в поезії чеченського національно-визвольного руху 90-х років, яка за своєю соціально-естетичною природою теж антиколоніальна (опозиція «свій-чужий», інверсія систем цінностей). Засудження російського імперіалізму, «месіанства», його життєздатності за рахунок «народів-інородців» г.зв. «племенного разбойного сброда», геополітичних претензій «третього Риму» переростає у ствердження анти-Божої, отже диявольської природи цієї держави, що чумою розповзлася світом, проголошуючи «благом истым свое и рабство, и разбой» (ЗЛндарбієв). Негативний художній образ Москви у поезії УПА - протест проти москвоценгричної візії світу, проти радянської ієрархії народів, нарциснсгачною вершиною якої став росіянин.

Поети резистансу пропонують іншу модель співжиття народів, підпорядковану гаслам боротьби УПА «Свобода націям! Свобода Особистості!», розмежовуючи поняття опору російському народові і російському імперіалізмові. Сукупність народів, художньо представлених у поезії, відповідає їхній структурній організації в УПА - відомо, що існували окремі загони із представників інших національностей. Є приклади і

17 Качуровсьюії І. СірофЬа. -Мюнхен: Інсгаїуг Лпершури ім. Михайла Оресга, 1967. - С.246-247.

18 Див.: Юсь Р.. Передчута великої агонії (Есхатологія* і танатологія російської душі) ¡1 Кісь Р. Фінал Третього Риму (Російська ідея ва зламі тжячашть), - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998. - С.627-704.

національного месіанства. Таке виокремлення і возвеличення себе в опозиції «ми-вони» -приклад рятівного (в ситуації поневолення) групового нарцисизму - в даному випадку це, за Е.Фромом, ('доброякісний соціальний нарцисизм», що його гасло «Свобода народам!» :уггєво пом’якшує і не дозволяє перейти в патологію: через потребу у співпраці з різного роду людьми - і вона протиставила злоякісному нарцисизму «арійців» чи «радянської [подини» ключове гасло українського національно-визвольного руху про свободу і акремої людини, і окремого народу, позбавивши український нарцисизм патологічних відхилень.

ЗА.Ритм та варіації тісту і форми у полеміці між «своїми» і «чужими». Підрозділ дозволяє вмотивувати ті чи інші отемні місця», що «...не відповідають високим поетичним нормам мистецького слова»19. Виділяємо такі особливості рецепції «чужого» ритму: через перекодовування змісту з готової ритмічної канви, на якій «вишивали» «свій» зміст; простіше полемізувати в одній ораторській манері; через конспірацію (є ж чимало повстанських пісень на мотив радянських) і таке ритмічне «маскування» дозволило поезії резистансу культивувати травестійний вірш через використання «чужого» ритму і «свого» змісту. А ремінісценції чи то образів, чи фраз із творів українських письменників (І.Франко, Г.Шевченко, О.Ольжяч, Є.Маланюк, В.Сосюра, М.Рильський та ін.) також передбачають і засвоєння того ритму, що супроводжує образ, сприяють повтору питомо національних, хрестоматійних ритмів, а значить і закріпленню цих ритмічних навичок - це можна кваліфікувати як ритмічне ототожнення зі «своїм».

Таким чином рецепція «чужого» ритму, як і ритаічне ототожнення зі «своїми» (національно-ритмічними зразками) через опозицію «свій - чужинець» на формально-ритмічному рівні поезії є також підтвердженням її антиколоніальної природи поза хронологічними рамками побутування. Ритм у даному випадку стає «...засобом піднесення й солідарності», як у первісній людській громаді, де виступав неусвідомленим законом симетрії-гармонії20. Так чи інакше, але формальна сторона цієї поезії не свідчить про надмірну ускладненість. Однак взявши до уваги культурно-історичний контекст розвитку цього явища, межового за своєю природою, можна зрозуміти її завдання, що не могли вдовольнитись суто поетикальними проблемами.

У «Висновках» синтезовано результати досліджень. У роботі здійснено комплексну спробу осмислити українську поезію резистансу 40-50-х років XX століття як окремий, особливий організм ув українській літературі. Наголошуємо на невід’ємності явища у літературному процесі, специфічності цього виду «червоної» літератури в її самодостатності чи радше замкнутості, в певному герметизмі при зовнішній, позірній простоті - саме у створенні моделі українського космосу в часово-просторових координатах, визначальних для українського світосприйняття в єдності чоловічого і жіночого начал. Аналіз фактографії,

1ЯСатга Т. Нескорена муза Шірихи до поезії УПА//Шлях перемоги. - 1994.-442(2114). -С7.

20 Горосим Я. Культурно-історична шкала в українській фольклористиці. - Львів: ЛДУ імівак'і франка, 1999. - С113.

декларативного, змістового та формального рівнів явища дозволило говорити про йоге

межову природу й антиколоніальне спрямування.

Основні положення викладено у таких публікаціях:

1. Політична естетика в українській поезії резистансу 40-50-х років XX століття у генетичному контексті // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль, 1999. -Вип. IV. -С.281 -286 (0,3 арк.).

2. Поезія українського андегранду 40-50-х років XX століття: Зі схрону реального тг віртуального // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль, 1999. - Вил. V. -

С. 191 - 198 (0,48 арк.).

3. Образ національної еліти у поезії Резистансу // Актуальні проблеми сучасної філології Літературознавство. - Збірник Рівненського державного гуманітарного університету. -Рівне, 1999. - Вип.7. - С. 119-132 (0,9 арк.).

4. Довідник з історії України. - Т.З [Савченко Яків Григорович, Семенко Михаль (Михайль' Васильович, Симоненко Василь Андрійович, Українка Леся, Фальківський Дмитре Никифорович, Федькович Юрій Адальбергович, Филипович Павло Петрович, Філянськи? Микола Григорович, Чупринка Григорій Авраамович, Шкурупій Гео (Георгій) Данилович Ярошенко Володимир Мусійович] /За ред. І.ЗЛідкови, Р.М.Шуста. - К.: Генеза, 1999. - С. 110-111; 149; 163-164; 383; 490; 496-497; 502-503; 595; 506; 628-629; 680-681 (1 арк.).

5. Слова, написані в книгах бою: Екзистенційно-естетичний імператив Мирослава Кушніра І, Дзвін. - 1999. - № 2. - С. 132 -139 (1 арк.).

6. На шляху державницького змагу: Михайло Дяченко - Гомін - Марко Боєслав // Дзвін. -

1999.-№3-4.—С.129-135 (1 арк.). .

7. Дбайлива філігрань його «Імперативу»// Вісник Книжкової палати. -1999. - № 2. - С.18 -19 (0,25 арк.).

8. Мотив змієборства в українській поезії резистансу першої половини XX століття // Матеріалі Всеукраїнського наукового семінару «Феномен тексговості у сучасній культури (3-5 травш 1997р., Львів). - Молода нація. -1997. -№ 5. -С. 132 -140 (0,5 арк).

9. Поезія українського і польського руху Опору (1939 - 1945): проблема вибору // Матеріалі Міжнародної славістичної конференції, присвяченої пам’яті професора Костянтин; Трофимовича (1-3 квітня 1998 року). - У 2-х т. - Т. 2. — Львів.: Літопис, 1998. - С.232 -237 (0,4 арк.).

10.Світовідчуття і стиль «Непокірних слів» Марка Боєслава // «Харків 30-40-х років Ю< століття. Література. Історія. Мистецтво». Матеріали Міжнародної наукової конференції присвяченої 85-літпо професора Юрія Бойка-Блохина (Харків, 11-12 травня 1998 року) -Харків: Фундаціяім.О. Ольжича, 1998. — С.117 —122(0,3 арк.).

11. Слова, народжені в лісах (До історії білоруської та української партизанської поезі періоду Другої світової війни) // Славянскія літаратурьі у сусвєтньїм кантзкецє Матэрыялыы Ш Міжнародная навуковай канферзнцьіі «Славянскія лігаратурьі у кантэксц« сусвегнай»(Мінск, 18-20лісгапада 1997г.). -Удзвюхчастках.-4.2. -Мінск: БДУ, 1999

- С.137 -139 (0,3 арк).

АНОТАЦІЯ

Роздольська І.В. Українська поезія резистансу 40 - 50-х років XX століття: генетичний контекст і естетична природа. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2000.

Дисертацію присвячено комплексному осмисленню малознаного періоду в історії української літератури XX століття - поезії учасників українського національно-визвольного руху 40 - 50-х років XX століття, яка розглядається як поезія резистансу. Погляд на неї як на окремий мистецький феномен скристалізовується через застосування принципу історизму із біографічним, бібліографічним, психологічним, комплексно-системним методами та елементами «літературно-портретної» форми.

Діахронні і синхронні типологічні зіставлення поезії із подібними явищами в інших літературах творять її генетичний контекст, уповні розкриваючи естетичну природу.

Ключові слова: поезія, резистанс, заангажованість, Ерос, Танатос, самототожність, екзистенція, естетика, національне, антнколоніалізм.

АННОТАЦИЯ

Роздольская И.В. Украинская поэзия резистанса 40 -50-х годов XX века: генетический контекст и эстетическая природа. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Львовский национальный унверситет имени Ивана Франко, Львов, 2000.

Диссертация посвящена комплексному осмыслению малоизвестного периода в истории украинской литературы XX века - поэзии украинского национальноосвободительного движения 40 -50-х годов XX века, которая рассматривается как поэзия сопротивления.

Взгляд на нее как на отдельный художественный феномен обеспечивает применение принципа историзма, биографического, библиографического, психологического, комплексно-системного методов и элементов <иштературно~портретной» формы.

Диахрошше и синхронные сопоставления поэзии с тождественными явлениями в других литературах формируют ее генетический контекст, полностью раскрывая эстетическую природу.

Ключевые слова: поэзия, резистанс, заангажированность, Эрос, Танатос,

самотождественность, экзистенция, эстетика, национальное, антиколониализм.

SUMMARY

Rozdol’s’ka I.V. Ukrainian Resistance Poetry 40-50-th Years of XX Century: Genetic Context and Aesthetic Nature. - Manuscript.

Dissertation on gaining scientific candidate degree of philological sciences for speciality

10.01.01 - Ukrainian Literature.- Lviv National Ivan Franko University, Lviv, 2000.

Dissertation is devoted to complex comprehension of little-known period in the history oi Ukrainian literature of XX century - poetry of participants of Ukrainian national liberating movement of 40-50 - th years of XX century, which is considered a resistance poetiy. A look on it as on a separate artistic phenomenon is formed by the application of historical method principle with biographic, bibliographic, psychological and complex-system methods and elements of «literary-portrait» form, and also the appeal to special theoretical literature, epoch events and historical-literary factography (publications, editions, literary criticism, readers opinions).

The dissertation determines the aesthetic level of poetry-, the beginning of secondary importance of which is in the continuation of fighting with the arms of word. This literature became the result of bloodless national organism, and, though this literature didn’t have a chance to get equal to that one, appeared in peace-time, it concentrates its attention on abyssal national images and tunes.

A look on life as a self-sacrifice to the highest aim, to Ukraine, and a choice of death in extreme thanatic circumstances provoked poetic explosion, a «poetry of deed», with suitable to epoch needs aesthetic principles, which create existent-aesthetic imperative, complex, including triple-unity of historical-political, personal-existent and aesthetic elements. The ait of word foi warriors of Ukrainian resistance is a serious act, not a play, and they, the participants of this non-play are not homo ludens, but the priests of sacred sphere of being. The poetic consecration of initial moment of creative road, of own poetic appointment comes from this setting. Poet ought to be a chronicler to preserve the future generations. Poetic creation becomes a sign of the fact, that its author is still alive, so a poetiy is a life in thanatic war conditions. The typology ol the tune of vital choice before the face of death with the poetry of Polish Resistance Movement, represented by the poetry of Regional Army soldiers is observed. Humanistic pathos ol Ukrainian resistance poetry is a forerunner of this tune in the poetiy of «shistdesyatnyks». There is extreme in port’s perception as an individuality on Christ level, who drinks a bowl to the bottom in service of nation, and collectivism, that he is one of many - hence there is a declaration of his own «ego», unique, and «topos of modesty)), which comes from ancient Ukrainian literature. The dualism in look on the creation as a special gift, bom by God’s blessing and by national necessity is traced. In the apocaliptical moment of history a word must be nol only a poetry, but also the rest of being, so it must have not only aesthetic measurings. Literature is as valuable as it successfully fights for state, reflects epoch,

deeds, so there is a continuation of deed literature of the period between two World Wars not ly on the timeless and spaceless level of artistic comprehension of historic feet, but on" its :ation. The Ol’zhych’s bifurcation tune, «stylet - stylos» of Y. Malanyuk, «seven letters» of Livyts’ka - Kholodna and others testify about the base on prototexts of previous poetic och, song cult and Sich poetic tradition, reminiscences from I. Franko - about the context of :heliterature of XIX century.

Resisting to system of values and mode of life, imposed by colonialism, resistance poetry artistic way offers its own world, transformed by fire of inner passion, National Cosmo-ycho-Logos, that lives and is based on the oppositions, which concretely go on with universal e «its» - «strange». The images of «kryyivka» and military wagon train, camp represent a nstructive vision of land function, reservoir of Ukrainian energy in introvertic and extravertic ychological types, fixing the fundamental for national outlook spatial coordinates of vertical nnection of Ukrainian man, his soul with earth and sky in opposition to horizontal vector of issian perception; harmoniously combining consciousless and conscious types of thinking , dividual and collective principles. Oppositions «hero -anti-hero» in the tune of dragon-;hting or in opposite iconostasis emphasize the ideal features of warrior, advanced on a leader, te conception of knightness contains Christological formula. A Leader is a Father, a nation 3ral earner, a guardian of Good and Evil light traditions. Anti-colonial thinking created in 'ctic cloth an enemies iconostasis - the resistance artists determine their essence as demonic, anatic one. In a look on enemy the diachronous typology with Chechen poetry of 90-th years is vealed. Ukrainian poetiy represents a model of peoples cohabitation, which is different from a :thodological soviet one. Rhythmic borrowing, opposite replacement «strange» contest by «its» e or by sarcastic travestying of this contest in travestic poems, develop anti-colonialism of etry on the level of formocontest.

Therefore diachronous and synchronous typological comparisons of poetry with similar lenomena in other literatures create its genetic context, completely bringing aesthetic nature to

Jit

Key words: poetry, resistance, engagement, Eros,Thanatos, self-identity, existence, sthetics, national, anti-colonialism.