автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: Философия в учебных заведениях ордена св. Василия Великого (XVII-XVIII ст.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Философия в учебных заведениях ордена св. Василия Великого (XVII-XVIII ст.)"

Львівський державний університет ім. І.Франка

На праеа< рукопису

лнтошок

Галина Дмнгрівна

ФІЛОСОФІЯ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ЧІШУ СВ. ВАЄИЛІЯ ВЕЛИКОГО (ХУІІ - ХУШ СТ.)

Спеціальність 0Э.00.С5 - історія філософії

Аитореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Львів - 1996

Робота виконана в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НА II України

Науковий ке])іиник - доктор філософських наук М.В.Кашуба

Офіційні опоненти - доктор філософських наук М.Г.Пратасюк ісяндндаг філософських наук І.С.Захара

Провідна організація - Інститут філософії І1АН України

Захист відбудеться /Л.(/ ‘ 1 Э!)6 р.о АУ годині на засіданні

Спеціалізованої вченої ради К.04.04.13 у Львівському державному університеті ім. І.Франка (290000, м.Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у науковії! бібліотеці Львівського державного університету ім. І.Франка (м.Львів, вул. Драіомамова, 5).

Автореферат розіслано 1ЭХ

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук

А.Т. Нечинору

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність гемн дослідження випливає із завдань паукоиого ШШЧСШІЯ процесу розвитку філософської думки и Україні. Протягом останніх десятиліть досліджено філософську культуру Княжої доби, багато зроблено у висвітленні спадщини діячів Києво-Могилянської академії, письмеиників-полеміспп, просвітників доби романтизму тощо. Однак ще недостатня увага приділялася рслії іншім інституціям, особливо ж тим, які пов’язані з історією греко-католицької церкви. Серед них важливе місце посідає Чин сн. Василія Великого.

Діяльності Чину присвячено чимало праць учених Росії, Польщі, Німеччини - М.Петрова, М.Коилоинча, К.Харламповнча, Й.Лукашсшіча,

ІО.Пелєша, М.Підлипчак-Маєрович, М.Воііиара, М.Ваврика та ін. Однак згадані автори зосереджували <вою увагу на висвітленні історії Чину та загальній характеристиці- його діяльності. Зовсім не розглядались проблеми, пов’язані з [шсиітлештм ролі Чину в організації культурно-осьітньої роботи, місцем васнліяпських шкіл у розвитку філософської думки в Україні.

Дисертаційна робота грунтується на широкому колі джерел, більшість з яких вперше вводиться в науковим обіг. Матеріалом дослідження послужили лагиномовні записи філософських курсів, які зібрані у відділі рукописів Наукової бібліотеки ім. В.Стефаннка НАН України із різних монастирів, а також окремих індивідуальних збірок. В основу даного дослідження лягли філосо^іські курси: “Коментарі до фізики Арістотсля “Диспути з універсальеиої логіки", “Філософські настанови”, “Настанови з .загальної і часткової фізики”, “Філософія, викладена сучасним методом у ІІідгорецькому монастирі Чину св. Василія Великого ... року 1778”, “Загальна ортодоксальна вільна філософія, викладена у Луцькому монастирі року 1758", “Останній крок філософії, якиіі пміщує Етику, поділену, на дві частини ... внкл'здену у Лапріпгькому монастирі Чину св. Василія Великого року 1767” та ін.

Мета і завдання дисертації: Мета даної дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу філософських курсів, які викладались у навчальних закладах чину сп. Василія Великого, прослідкувати закономірність формування в Україні філософії як науки, іцо базувалася на певних світоглядних позиція:;; глибше осягнути традиції {.тенденції її розвитку, типологію і специфіку.

Для досягнення вказаної мети необхідно було вирішній такі завдання:

- розкрити історичні передумови виникнення навчальних закладів Чину св. Василія Великого, дослідити їх роль і місце у системі тогочасної освіти України;

- визначити типологію і специфіку філософського вчення професорів-василіян, розкрити зміст поняття “філософія” у контексті освітньо-виховної діяльності василіянських шкіл;

- дослідити зміст кожною розділу філософського курсу, показати, що в їх основі лежить арістотелізм як певна риса філософського професіоналізму;

- обгрунтувати закономірність еклектичного характеру філософських курсів, що проявилася у синтезі середньовічного авторитаризму і.і спробами створення філософського вчення, що тяжіє до раціоналістичного розуміння філософських проблем.

Методи дослідження. Вивчення та аналіз філософських курсів проводились з урахуванням діалектичної єдності протилежностей, співвідношення загального і специфічного, об'єктивного і суб'єктивного. Комплексний підхід до вирішення завдань, поставлених у дисертації, вимагає застосування конкретної методики дешифрування, прочитання латнномовннх рукописних філософських курсів ХУІІ - ХУІІІ ст., способів їх перекладу, специфіки передачі засобами рідної мови середньовічних латинських філософських термінів. Для порівняльного аналізу залучались також рукописні філософські курси викладачів Кт во-Мопі.тянської, Віденської та . С.тои’япогГрско-Латнпської акаде-

з

мій. Об’єм матеріалу та використання рілшх методів дослідження забезпечують достовірність та об'єктивність отриманих результатів.

Наукова новизна дисертації полягає і) тому, що в обіг вводиться цілком нона, недосліджушша досі група писемних пам’яток, яка має .иажлипе значення для ішсвітлення історії культури, філософської думки українського народу. Філософські курси ордену васпліян є оригінальними пам’ятками філософської думки, оскільки складалися викладачами на основі їх ерудиції, історичного досвіду, з урахуванням традицій духовної культури українського народу, а також з надбанням європейської і світової історико-філософської науки. Кожен філософський курс відрізнявся від іншого не лише побудовою, але й орієнтацією на різні філософські школи тогочасної Європи, способом інтерпретації та викладом матеріалу. Отримані результати мають пивний ступінь новизни:

- встановлено, що навчальні заклади чииу св.Васнлія Великого відіграли ■ значну' роль в процесі розвитку духовної культури українського народу;

- обгрунтовано, що викладачі васнліянських шкіл творчо сприй-

няли здобутки античної і середньовічної західно-європейської філософської науки ; '

- показано, що процес формування і розвитку філософської думки у василіанських навчальних закладах пав свої особливості: досить чітко виражений компроміс старих і нових світоглядних установок та ідей; синтез теології й натуралізму, ідей античності, середньовіччя та Нового часу;

. - встановлено, що філософська думка васнліянських шкіл XVII -

XVIII ст. має свої закономірності розвитку і характерні риси, типологію і специфіку; ' •

- теоретично осмислено основні тенденції розвитку філософії у васнліянських школах, що відображають процес становлення натуралістично-раціоналістичних уявлень у тогочасному світорозумінні;

. - показано, що Чіш св.Василія Великого своєю освітньо-культурною діяльністю сприяв зміцненню авторитету греко-католицької церкви.

Теоретичне і практичне значення роботи. Теоретичні твердження і висновки, зроблені в дисертації, можуть бути використані для дальшого поглибленого дослідження історії духовної культури українського народу, зокрема історії його філософської думки. Отримані результати можуть служити вихідним пунктом для вивчення і аналізу тенденцій, що склалися в духовній культурі України XVIII ст., сприяють виясненню суті процесу гуманізації, демократизації нашого суспільства. Результати отримані в процесі дисертаційного дослідження, можуть бути також використані:

- у вузівському курсі з історії української філософії та історії української культури;

- у спецкурсах з історії філософських вчень XVIII ст. в Україні; лри складанні лекцій з проблем формування духовності, як окремої особи, так і народу, нації.

Апробація роботи. Результати дослідження були представлені у формі доповідей на наукових конференціях, семінарах, симпозіумах 1987 - 1996 pp. ( Київ, Полтава, Львів ). Дисертація обговорювалась на засіданнях відділу філософії культури Інституту українознавства ім.

І.Крип'якевича НАН України.

Матеріал дослідждешія, пов’язаний з розкриттям особливостей формування філософської думки у навчальних закладах чину василіян, визначив основні положення, які виносяться на захист:

1. Українська філософія періоду XVII - XVIII ст. не може бути зведеною лише до арістотелізму. На значні елементи схоластизованого Арістотеля напластовуються ідеї епохи Відродження та Нового часу.

2. Філософія, яка викладалась у навчальних закладах чину св. Василія Великого в період XVII - XVIII ст. має синкретичний характер, оскільки з неї ще не були чітко вичленепі конкретні науки про природу і людину. Процес відокремлення філософії від теології ще не був

завершеним, хоча у василіянських школах філософія і теологія викладались нже як окремі дисципліни.

3. Основними розділами, шо пходили до філософських курсів васнліянських шкіл, були логіка, метафізика і натурфілософія. У першій полонині ХУІІІ ст. зустрічається розділ етики. Своєю структурою філософські курси,, які викладались у васнліянських школах, не відрізнялися від аналогічних курсів Києво-Могилянської академії, що, як ми знаємо, будувалися на зразок курсів західно-європейських університетів.

4. В центрі уваги філософії стають проблеми відношення

природи і людини, що обумовлює струшурну субординацію підрозділів філософського знання. У філософськх курсах відчувається потреба у зміні стилю мислення, способів доведення критеріїв істинності, ціннісної орієнтації процесу пізнання. ''

5. Специфіка філософії, що формувалася у навчальних закладах чину василіян, полягає у компромісі світоглядних установок і ідей середньовіччя та Нового часу, у синтезі натуралізму й теології. Розвиток філософії здійснювався у напрямку становлення натуралістично-раціоналістичних уявлень у розумінні світу, природи, людини, зближення з філософією Нового часу..

Структура роботи зумовлена специфікою об’єкта й предмета аналізу, логікою дослідження, що випливає з його мети ! та основних завдань. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, а також заключної частини і списку використаної літератури. Обсяг 176 сторінок.

II. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми, її місце в системі історико-філософських досліджень, обгрунтовується вибір матеріалу дослідження, формулюються мета і завдання роботи, подаються методи дослідження, визначаються теоретичне і практичне значення роботи та ТІ застосування, а також положення, які виносяться на захист, дається короткий опис структури роботи.

У першому розділі " Василіанські школи в системі шкільної освіти України періоду ХУІ-ХУШ ст.” розглядаються соціально-історичні передумови розвитку шкільної освіти в Україні ХУІ - ХУІІІ ст., показано місце василіанської системи навчання в цьому процесі.

. Освіта становить основу духовної культури суспільства, перебуває у тісному зв’язку з його економічним і соціальним розвитком. Її рівень залежить від потреб суспільства в освічених людях у сфері економіки, політики, ідеології. Освіта відображає досягнення культури, традиції, нові явища в житті, що були викликані соціально-економічними змінами, в свою чергу впливає на всі сфери суспільного і культурного розвитку.

В епоху. середньовіччя завдання освіти зводилось, головним чином, до утвердження релігійного світогляду, проповіді християнських етичних норм. Але в другій половині ХУІ ст. під впливом соціально-історичних факторів освіта в Україні значно розширила свій зміст. Виникла необхідність створення певної системи шкільної освіти, розширення програм за рахунок предметів, що викладались в польських католицьких та та інших західно-європейських школах, організації вищої школи. .

. Велике місце відводила школі в духовному житті тодішньої Речі Посполитої католицька церква. У середині ХУІ ст. у Речі Посполитій організовують свої школи єзуїти. Для української школи значення єзуїтської системи полягало в тому, що чин Ісуса самою своєю появою і утворенням шкіл підняв рівень освіти у католнцькх навчальних закладах, сприяв тому, що православні, протестанти, віросповідникн інших конфесій підтягували свої школи до належного рівня.

Початки василіянської системи освіти припадають на перші десятиріччя ХУІІ ст., а далі її розвиток та діяльність триває аж до кінця ХУІІІ ст. Освітню і педагогічну працю василіян на проіязі двох століть можна поділити на два характерні періоди. Початок василіянської системи освіти припадає на першу половину \УІІ ст., після чого наступає майже сторічний застій, який триває аж до половини ХУІІІ ст. Відродження васнліянського шкільництва і виникнення нових

осередків припадає на період “золотої доби” (1754 - 1772) у діяльності Чину.

Василіяни розвинули і зміцнили парафіяльні школи, середні школи для духовної і світської молоді, а також зреформували вищу освіту Чину. Серед інших шкіл, що діяли на той час на українських землях, василіанська система освіти посідала важливе місце, адже Чин повинен був стояти па висоті вимог часу. Ченці-васнліяни організували 6 друкарень: у Вільно, Супраслі, Почаєві, Уневі, Львові та Мінську. Завдяки плідній праці видавництв книга стала тією ланкою, що поєднувала цінності західної, польської та східної культур. Василіяни організували, крім того, свої орденські бібліотеки, де нагромадили велику кількість кииг, власних та ввезених з інших країн, що було свідченням активності ченців та їх прагненням до реалізації цілей, поставлених перед чернечим Чином.

Отже, василіанські школи (уніатські) поруч з католицькими, єзуїтськими, протестантськими, з школами, які очолювали братства, увійшли складовою частиною в систему шкільної освіти України ХУІ -ХУШ ст. Вони відіграли значну роль у поширенні освіти серед молоді (ченців, світського духовенства, простого народу). Василіянська система освіти у всіх фазах свого існування була нерозривно' пов’язана із західноєвропейською культурою, і тим самим сприяла засвоєнню надбань європейських народів в українському середовищі.

У другому розділі “Логіка у філософських курсах василіянських шкіл” аналізуються логічні проблеми, які викладались у філософських курсах василіянських шкіл. За основу дослідження проблем логіки взято філософський курс “Загальна ортодоксальна вільна філософіа, викладена у Луцькому монастирі 1758 р." Автор курсу - Ігнатій Чайковськнй (НБ ім. В.Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Ф.З. № 22Н).

Логіка виникла і розвивалась у лоні філософії і розглядалась ак частина теорії пізнання. Найбільш широко питання логіки ц античності були вперше розроблені Лрістоплем, праці якого снраведліпю вважалися

вершиною розвитку античної філософії. Логічні трактати Арістотсля 'лягли в основу філософських курсів, які викладались у навчальних закладах Західної, Європи ХУІ - ХУІІ ст. Цс стосується і василіянських шкіл.

Логіка, як частина філософського курсу, у василіянських навчальних закладах викладалась з позицій поміркованого номіналізму. Виходячи з цієї позиції, був вироблений погляд на логіку, як на активну,

■ • Л

практичну частину філософії. Логіку автори філософських курсів вважали наукою і мистецтвом. Щоб бути життєвою, вона повинна бути практикою, але перш ніж стати практикою, вона повинна бути теорією. Виходячи з того, що логіка є і теорія, і практика, її можна назвати практичною наукою.

Об’єктом логіки є три операції розуму, які він дійсно здійснює, пізнаючи зовнішній світ, а метою - набуття досконалого знання, отже, прямий обов’язок логіки - навчити правильно укладати і керувати операціями розуму. Весь виклад логіки присвячений розглядові трьох операцій розуму - простого сприймання ( appraehensio), судження (judicium), умовиводу (ratiotinatio).

' Автор “Загальної ортодоксальної вільної філософії" виходить із визнання об’єктивного, незалежного від нас існування матеріального світу речей, який може бути пізнапий лишим розумом за допомогою відчуттів. Це пізнання має різні етапи, які характеризують три операції розуму.

Найхарактернішим питанням, в якому проявився світогляд філософа, була проблема універсал»!. Василіанські філософські курси не є винятком і даній проблемі відводиться чи не найбільше місця як у Малій так і у Великій логіці. Вихідним пунктом трактування універсалій у викладі Ігнатія Чайковського було рішуче заперечення їх реального існування. Автор даного курсу відкидає нагляди на універсали Платона, стоїків та крайніх номіналістів і погоджується в цьому питанні з тими із перипатетиків, котрі вважають суб'єктом універсальності натури, які є універсальними, чи н бутті чи в предикації. У імперіал і я

існує в дійсності як формальна єдність, тобто найвища подібність, яка є в самих речах. І це так звана невластива універсалія. Якщо ж універсалія розглядається властиво, то вона не існує в дійсності, а хіба що виникає в розумі, бо для її появи необхідна абстракція, яка виникає лише в розумі. З точки зору автора досліджуваного філософського курсу загальні поняття є продуктом абстрагуючої пізнавальної діяльності людського розуму. Слід зазначити, що така позиція в трактуванні проблеми унівсрсалій була характкерною і для інших філософських курсів, зокрема: “Філософія, викладена сучасним методом в Підгорецькому монастирі", “Логіка або філософія, яка складається із схоластичних диспутів”, “Дворічний курс філософії...” та ін.

З розділу “Логіки” є очевидним, що викладачі василіянських навчальних закладів не обмежувались формальним її трактуванням. На логічних теоріях викладчів-василіян не міг не позначитися вплив основних тенденцій науки Нового часу, а саме: математизації наук, особливо природознавства. В логіку василіянських шкіл починають проникати елементи символічної логіки, яка дала початок математичній логіці. .

В третьому розділі “Проблеми натурфілософії” розглядаються питання першооснови буття - матерії та її атрибутів, принципи космології і космографії, вчення про елементи, а також питання, пов’язані з властивостями живого тіла. В основу даного розділу покладено філософський курс “Третя книга філософії, яка вміщує генеральну фізику", викладений у школі при Любарському монастирі 1758 р.”, автор - Бснсднкт Холевчннський. У цьому розділі широко використано спадщину мислителів античності ¡ середньовіччя, а також дані тогочасної науки і природознавства. .

У питанні про співвідношення матерії 1 форми викладачі василіянських навчальних закладів стояли на позиціях арістотелізму: вічна матерія Арістогеля є пасивною, недиференційованою 1 не може існувати без форми, якою матерія актуалізуєтьтея, тобто стає тим,

завдяки чому дана річ є такою.

В дисертації показано, що автор “Третьої книги філософії”, розглядаючи природу .та її явища намагається пояснити її за допомогою її самої. Разом з тим дисертант відзначає, що пояснення автором курсу природних процесів і явищ у багатьох випадках має споглядальний характер, не спирається на дані експериментального дослідження, однак воно є важливим кроком на шляху до розуміння .явищ природи такими, якими вони є без втручання потойбічних сил. ■

Значне місце в натурфілософії відведено розглядові питань світобудови. Змальовуючи картину світу, професор перебуває на релігійних позиціях, слідує за біблійними оповіданнями про створення світу. Однак такою картиною світу, як про це свідчить аналіз даного філософського курсу, він себе не обмежує. Автор детально описує всі відомі- на той час системи світобудови. Він викладає вчення про Всесвіт Птолемея, Тихо-де-Браге, Коперника, супроводжує свої пояснення схемами і малюнками. В роботі зазначено, що хоча автор детально подає опис системи Коперника, але відкрито не стає на її захист, а зазначає, що “ця система може бути захищеною як гіпотеза, не може бути захищено як теза, оскільки суперечить Письму, бо Екклезіаст говорить: "Земля стоїть вічно”. Хоча пасиліянські викладачі не приймаїдть геліоцентризму, виклад ними системи Коперника знайомив читачів і слухачів з тогочасними науковими досягненнями.. '

Складовою частиною вченя про природу була концепція єдності, незнищенності і взаємного перетворення чотирьох елементів, з поєднання яких виникають різні тіла природного світу. Однак, пояснюючи явшца живої і неживої природи, автор розкриває їх фізичні, хімічні властивості, що є свідченням наукового підходу до висвітлення явищ і процесів навколишньої дійсності.

Особливий інтерес становить розділ натурфілософії, який розглядає властивості живого тіла. Згідно традиції, що брала свій початок від Арістотеля, живими вважалися тіла, що мали душу. Це -рослин», тварини і людина. Згідно цього поділу існує потрійний поділ душі на: вегетативну (anima vehetativa), яка включає живлення, ріст,

розмноження і властива рослинам, тваринам 1 людині; чуттєву (anima sensitiva), яка є у тварин і людей і раціональну (anima rationale),яка властива людині. . '

Велика увага у даному розділі приділена вивченню людини, її анатомії, фізіології, психіки; піднімаються питання, що стосуються пізнавальної діяльності: відчуття, пам'яті, уяви, мислення. Характеризує автор також психофізичні акти і афекти людини. У трактуванні відчуттів автор дотримується раціоналістичних поглядів, вважає, що "афекти душі збуджуються не в серці, як це подобається багатьом, а в головному мозку”. Таким чином, у трактуванні психічних і фізіологічних процесів Б.Холевчннський поділяє погляди Декарта, який вперше в історії науки відкрив механізм реакції-відповіді тваринного організму на афекти-подразнення його органів предметами і явищами навколишнього світу.

При розробці теорії пізнання автор досліджуваного філософського курсу дотримується теорії образів (species). На його думку, образи є замінниками об’єктів навколишньої дійсності. Вони входять у органи чуття і спричиняють відчуття.

Чуттєве пізнання було першим, нижчим етапом пізнання. Вшций етап - інтелектуальне пізнання. У даному розділі натурфілософії ми не знаходимо трактувань інтелектуального пізнання, автор лише згадує про нього (зокрема, де говорить про інтелегибельиі образи). Це пояснюється, набуті.. тим, що інтелектуальне пізнання входило в сферу діяльності раціональної душі, яка мала, згідно існуючих уявлень, божественне походження, а це вже було предметом вивчення метафізики і теології. Закони інтелектуального Пізнання розглядала також логіка.

Розділ натурфілософії охоплював широке коло питань; про першооснови матеріального тіла, його складові частини, елементи природи, їх властивості, різні системи світобудови, а також ^питання, пов'язані з діяльністю жипих організмів. Даний курс філософії свідчить, що внкладчів васнліянськнх навчальних закладів вже не задовільняє схоластичне трактування природних явищ, автори- часто апелюють до даних емпіричного пізнання, експерименту, досвіду щоденного життя.

Але в тогочасних умовах, коли була відсутня експериментальна база, лабораторії, фізичні та астрономічні прилади, наукові ідеї ще не мали достатньої реалізації. Та пошуки авторів, висловлені у філософських курсах, були на той час прогресивним явищем, оскільки торували новий шлях для розвитку вітчизняної філософії у напрямку зближення її з дослідним природознавством. .

У четвертому розділі “Метафізика” розглядаються проблеми, які викладались у розділах надприродної філософії василіянських філософських курсів. Цей розділ, поділявся, як правило, па певні частини: це - онтологія, психологія і натуральна теологія. Такий поділ метафізики ми зустрічаємо у курсі "Загальна ортодоксальна вільна філософія, викладена у Луцькому монастирі року 1758”(Ф.З.№226).

У першій частині даного філософського курсу досліджуються загальні категорії буття: сутнє ( ens), відмінність та ідентичність (distinctio et identitas), сутність (essentia), існування ( existentia), субстанція ( substantia), акциденція ( accidentia), субснстенція (subsis-

tentia).

Основним поняттям онтології було сутнє. Категорія сутнього поділяється на такі види: сутнє від себе ( ens a se), тобто Бог; сутнє.від іншого ( cns ab alio), що є створіння і означає створену природу; сутнє само по собі ( ens per se), що є субстанцією, тобто головною категорією буття; сутнє в іншому ( ens in alio), що є акциденцією, тобто категорією для позначення несуттєвих ознак субстанції. .

До інших категорій метафізики належить сутність (essentia) та існування ( existentia). Категорії сутності та існування є одними з основних категорій метафізики, в тому числі і томістичної. У томістів ці категорії ( сутності та існування) розрізняються: речам властива

сутність, ;іле вона не обумовлює існування. Це відбувається тому, що все п світі створено Богом, а отже і залежить від нього. За Фомою Лквінськпм, світ матеріальних речей існує не в силу власної природи, а є чисто випадковим, залежить від творця іі існувати не повинен. Автор

“Загальної ортодоксальної вільної філософії...” заперечує точну зору Фоми Акпінського щодо розрізнення сутності та існування і стверджує, що ці дві категорії не можуть відрізнятися, бо одне не може існувати без іншого. При розгляді ішішх категорії! автор курсу опирається на вчення Арістотсля, зокрема па ного “Метафізику".

У другій частині розділу, яка має назву “Психологія”, розглядаються питання, пов’язані а діяльністю раціональної душі, яка

властива людині. Це питання про природу раціональної душі, її

походження, властивості. У даному філософському курсі стверджується, що душа людини є духовною субстанцією, вона є тим “нриишшом , яким людина думає, або яким правильно мислить, яким хоче добра, а також завдяки своїм поняттям і бажанням свідомо існує”. Трактуючи природу раціональної душі, автор чітко слідує за авторитетом Св. ІІисьма і визнає її иемаїеріальність та безсмертя.

Основними властивостями раціональної душі є інтелект, воля і нам’’ять. З викладу даної частини “Метафізики” видно, що автор

дотримується вчення Арістотсля, але не обмежується ним, а

використовує дані раціопалістичної філософії ХУІІ ст., зокрема вчення Дскарта, що було свідченням того, що викладачі намагалися побудувати свої курси з урахуванням найновіших досягнень тогочасної науки навіть стосовно такого чисто духовного поняття, як душа.

У третій частині розділу - “Натуральній теології” розглядаються питання про існування і атрибути Бога, наводяться докази існування Бога. Ігнатій Чанковськнй визначає Бога, як “найбільш досконале сутнє само по собі”, вважає, що буття Бога потребує доказів. У даному філософському курсі наводиться три докази існування Бс'га. Перший -аргументи про безсмертя душі; другий - аргументи нро походження Землі, красу і досконалість світу, третій - теза: “Не може кожне сутнє бути під іншого, бо якесь сутнє повинно бути само від себе”. Таким чином, утверджується ідея першопричини речей світу, якою є Бог.

Розділ “Натуральної теології” у. метафізиці василіянських шкіл вміщувався для тою, щоб зробиш спробу раціональною пояснення

божого існування в природі речей. При доведенні буття Бога автор використовує ті ж аргументи, до яких вдавалися всі його попередники у філософії.

У п’ятому розділі “Моральна філософія” аналізуються моральні проблеми,' які викладались у філософських курсах василіанських навчальних закладів. Ці проблеми розглядались авторами у розділі “Етики”. .

Для аналізу проблем морального характеру був обраний філософський курс “П’ята книга філософії, яка вміщує етику, або моральну дисципліну"(Ф.З. №683). Розділи “Етики” філософських курсів василіанських шкіл, так само як і єзуїтських, сильно тяжіли до Арістотеля. У їх основі лежало етичне вчення Арістогеля, інтерпретоване для потреб західноєвропейських шкіл Фомою Аквінським та іншими середньовічними авторами. Головною етичною категорією у розділах "Етики” василіянських філософських курсів є добро. Автор "П’ятої книги філософії...” визначає цю категорію за Арістотелем. Бажання добра поділяється на бажання природної потреби і бажання того, що подобається. І одне і друге може бути розумним, чуттєвим/ природним. Розумне є у людей; чуттєве - у тварин, природне - у рослин і неживих предметів. Добро поділяється на добро по суті, що є загальне добро (bonura universale) і причетне добро ( bomim per participationem), абсолютне і відносне добро.

У тісному зй’язку з категорією добра у розділі “Етики” розглядається питання про природу зла. Зауважується, що зло не існує само по собі, як добро, а- являє собою позбавлення (privatio) добра. Автор “П’ятої книги філософії..." приходить до висновку,*що джерелом морально поганого вчинку є зла воля. Однак, оскільки до такого вчинку її схиляє людина, отже, вона і є причиною зла.

Головна етична категорія - добро - тісно пов’язана з іншою категорією - метою. Останньою метою всіх речей є Бог, найвище благо (summum bonum), він є першою причиною всіх речей, а отже і останньою метою. Автор даного курсу стоїть на теологічних позиціях у

розумінні вищого блага. Він погоджується з думкою Платона, що абсолютного блага досягнути в земному, реальному житті не можна. Справжнього блага можна досягнути лише в світі ідей. Світ ідей - це істинне, справжнє буття, а вище благо розцінюється як споглядання істинного добра, яке розміщене в Бозі.

З питанням про вшце благо у розгляденому розділі "Етики” тісно пов”язане питання про добровільність і недобровільність людських дій. Людським вчинком, згідно поглядів автора курсу, називається той, який стається з певним обдумуваням. Автор переконаний, що людські вчинки тільки тоді є справді людськими, коли вони спонукані доброю волею людини, тобто коли вони є добровільними. Добровільність акту обов’язково пов’язана з вільною волею людини. Вчення про свободу волі людніш у даному розділі “Етіпси” викладається за Августином, згідно поглядів якого розробив своє вчення про свободу волі і Фома Аквінський.

Свобода волі належить до суті людини і означає здатність людини орієнтувати полю на ті чи інші вчинки, вибирати серед них. Свобода волі є свобода вибору, яка невіддільна від волі і дана людині Богом в момент творіння. Бог заздалегідь передбачив все, що відбудеться з людиною, але не не означає, що все передбачене Богом відбудеться без вибору людської волі. Але якщо людина щось вибирає, то до цього вибору вона

приведена божественним провидінням. Таким чином, свобода волі існує лише тоді, коли її підтримує Бог, тому що він є першим джерелом всіх природних причин і вільних людських рішень.

Недостатньо, щоб вчинки приводились в рух вольовим началом, необхідно, щоб вони були свідомими, розумно обгрунтованими. Основа людської свободи - розум. Людина стає вільною, здатною до морального способу дій в міру того, як правильне судження вона робить умовою і основою свого бажання. Для доброчинності, гідного способу життя, потрібна також божественна допомога, яка постає у формі закону і божественної благодаті.

Керують людськими діями закони, які вказують на досягнення вищої ; мети; .блаженства. Закони поділяються на: природний,

божественний, громадянський (цивільний), ' вічний. Якщо людські дії регламентовані законами', то пристрасті - афекти таким законам не підвладні. Любов, ненависть, хотіння, смуток та інші афекти, які даються людині, самі по собі не містять нічого ганебного, як і високого. Вони набувають тієї чи іншої моральної якості в залежності від того, наскільки піддаються керівній ролі розуму.

Широко викладене питання про чесноти і протилежні їм вади. Прн розгляді чеснот автор дотримується відомого арістотелівського принципу ередини, яка одержала назву "золотої”, оскільки вважалось, що кожна окрема чеснота розміщена між двома вадами. Чеснота в кожному окремому випадку має свою власну міру, визначити яку неможливо без відповідних навиків, досвіду, такту. Щоб добитися такого в кожній ситуації слід знаходити міру чесноти, необхідно в афектах і вчинках досягнути середини.

Етичні вчення, які викладались у навчальних закладах чину василіян, мали тенденції практичної науки, настанови якої можна використати у повсякденному житті. Так четверта частина “Етики” викладає питання, що стосуються різних сторін життя людини, різних її обов’язків. В першу чергу перераховуються обов’язки людшш щодо Бога, відносно себе самої, обов’язки. батьків і дітей, панів і слуг. У викладі питання про обов’язки громадян відносно держави автор вважає за необхідне познайомити студентів з основними історичними типами державного правління: монархією, аристократією, демократією. •

На основі даного розділу можна стверджувати, що етика у василіянських школах викладалась з позицій релігійної моралі. Важливе місце відводилось прн викладі моральних проблем етичним концепціям Платона, Арістотеля, Августина Блаженного. В той же час етика не була позбавлена практичної спрямованості щодо земного життя людини. .

У висновках узагальнено підсумки проведеного дослідження. Головним з них є те, що українська філософська думка, в тому числі і

філософія у навчальних закладах чину василіян, не може оцінюватись як схоластичний арістотслізм. Мова йде про певну систему, про намагання навчити студентів витлумачити зміст і форму понять і категорій, інтерпретувати їх. Основу, на якій базувалась філософія у василіанських школах, складає філософська спадщина Арістотеля. Проте ній вже не є "незаперечним авторитетом. У багатьох випадках його твердження піддаються переглядам, виправленням відповідно до досягнень філософських та природничих наук того часу.

Вивчення філософської спадщини пасиліянських шкіл є вихідним пунктом для подальшого дослідження здобутків духовної культури, які раніше замовчувались з ідеологічних мотивів. Воно дозволяє також більш повно осмислити дапиі періоди розвитку вітчизняної філософії, використати це знання для дальшого розвитку багатої духовної культури українського народу.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Орден василіян та ного освітня діяльність. - Трибуна. - № 2.

- 1992 . - С. 32 - 33. .

2. Філософські курси у школах ордену василіян ХУП - першої половини ХУПІ ст: //Філософія. Культура. Цивілізація: Тези доповідей науково-практичної конференції. Львів, грудень. 1991. - Ч.

II. - С. 102 - 103.

3. Категорія “сутнє” у метафізиці філософських курсів василіянських шкіл. Тези доп. УИІ Міжнародної наукової конференції присвяченої 270-літтю з дня народження Г.С.Сковороди. Полтава. 1992,. - С. 44 - 45.

4. Чин св. Василія Великого та його культурно-освітня діяльність //Історія релігій в Україні: Тези повідомлень III круглого столу 3-4 травня 1993 р. - Львів. 1993. - С. 7 - 8.

5. Друкарні чину сп. Василія Великого та їх ралі» у розвитку української культури// Історія релігій н Україііі: Тези повідомлень ІУ круглого столу. Льиін, 9-Ю травня 1994 р.- Львів. - 1994. -С. 8-І).

6. Іпатій Потік. Унія греків з костелом римським 1595 року

(Переклад з давньоукраїнської мови і примітки). // Українські гуманісти епохи Відродження у 2-х част. Київ. -Основи-. 1995. - Ч. II -С. 101 - 130. .

7. Чин си. Васидія Великого і Берестейська унія // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень УІ Міжнародного круглого столу. Львів, 3 * 8 травня 1996 р. - Львів. - 1996. - С. 8 - 9.

Annotation

Antonyuk G.D. Philosophy in educational establishments of Saint Basil the Great order (XVII - XVIII centuries). •

The dissertation thesis for Candidate of Science degree in philosophy, speciality 09.00.03 - History of Philosophy. Lviv Ivan Franko state University. Lviv, 19%. . .

The text of dissertation to he defended deals with the investigation of the forming of Philosophy as science in the educational establishments, wliit li were organized by (he st. Basil the creat monastic order during the 17-18 centuries. On the basis of analysing of the written Latin lingual letteis of philosophic courses the main trends of the development of philosophir thoughts are being investigated, its relationship with the order spheres of scientific knowledge, its influence upon forming of the cultural wealth of the Ukrainian people

Аннотация

Антонюк Г.Д. Философия в учебных заведениях ордена св.Василия Великого (XVII - XVIII ст.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук но специальности 09.00.05 - история философии. Львовский государственный университет нм.Ив.Франко, Львов, 199(5.

Защищается рукопись диссертации, содержащей исследование формирования философии как науки в учебных заведениях, организованных монашеским орденом св.Василия Великого в период XVII-XVIII ст. На основе анализа письменных 1 латиноязычных записей философских курсов исследуются основные направления развития философской мысли, ее взаимосвязь с другими областями научного знания, влияния на формирование духовной культуры украинского народа. .

Ключові слова: Чин св. Василія Великого, навчальний заклад, філософія, огвіта, наука, культура.