автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.11
диссертация на тему: Философский анализ языка религии в контексте учения А.А. Потебни

Полный текст автореферата диссертации по теме "Философский анализ языка религии в контексте учения А.А. Потебни"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ФІЛОСОФИ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

, Б ОЙ „ * ДЕК 1598

На правах рукопису УДК 21.21; 21.31.35

БОГАЧЕВСЬКА ІРИНА ВІКТОРІВНА

ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ МОВИ РЕЛІГІЇ В КОНТЕКСТІ ВЧЕННЯ О.О.ПОТЕБНІ

спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ

на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в департаменті філософських і соціальних наук Севастопольського державного технічного університету

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Глушак Анатолій Степанович, департамент філософських і соціальних наук Севастопольського державного технічного університету, професор Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Саух Петро Юрійович,

Національна Академія водного господарства (м.Рівне), завідувач кафедри філософії

- кандидат філософських наук, ст. науковий співробітник

Филипович Людмила Олександрівна, Інститут філософії ім. Г.Сковороди НАН України, докторант Провідна установа - Національний університет “Києво-

Могилянська Академія”, кафедра філософії та релігієзнавства

Захист відбудеться-?^. 1998 року о годіні на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України (252001, Київ,

вул.Трьохсвятительска, 4)

З дисертацією можна ознайомиться у бібліотеці Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України (252001, Київ,

вул.Трьохсвятительска, 4)

Автореферат розісланий -2?и/’&т&ги993 р0Ку.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Головащенко С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження, В сучасній Україні відбувається усвідомлення її громадянами духовно-морального коріння своєї нації, зростає зацікавленість релігією як важливою константою людського буття, що відображає глибинні властивості й потреби свідомості. Спостерігається «криза довіри» до панування раціонального способу осягнення світу. Дослідження форм вербалізації і трансляції знань людства розглядається як одна із домінантних філософських проблем. Без аналізу мови релігії її повністю вирішити не можна.

Величезне значення в релігійній практиці має словесне формулювання узагальнених зразків поведінки й мислення. Для цього використовуються не абстрактно-понятійні, а наочнообразні, символічні засоби - переказ, притчі, культові зображення, ритуали тощо. Тому вивчення функцій і ролі слова в релігійній традиції стає важливим дослідницьким завданням. В дисертації запропоновано один із можливих варіантів філософського аналізу мови релігії.

Вивчення релігійної мови актуалізується не лише академічними зацікавленнями, а й практичними потребами моделювання людської мови й свідомості. Новітні дослідження, іцо зініційовані потребами виробництва, грунтуються на когнітивних концепціях знання, поєднаних з емоціями, почуттями і мотиваціями, неаналітичних методах обробки образної інформації, людських навиків.

Взаїмовідношення мови релігії і національної мови в історії Українського Православ’я виводить на глибинні особливості ментальності українського етносу, дає можливість зрозуміти специфіку світогляду сучасного українця. Релігійна ситуація в нашій поліконфесійній державі, процеси «релігійного самовизначення», що охопили сучасне українське суспільство, вимагають виваженого ставлення до віросповідних мов. Це надає дослідженню суспільну актуальність.

«Лінгвістичний поворот» у світовій філософії XX ст. дав можливість переосмислити традиційні філософські проблеми як

мовні. У вітчизняній науці мав місце самобутній досвід мовного осмислення цих проблем ще в XIX ст. Це - наукова спадщина О.О.Потебні, яка ще ніколи не застосовувалася до аналізу мови релігії. Підхід до мови і релігії як основи самосвідомості нації вперше розроблений в працях вітчизняного вченого, особливо актуальний в незалежній українській державі.

Автор дисертації використовує філософсько-лінгвістичну концепцію 0.0.Потебні при аналізі специфіки релігійної мови, осмисленні проблем богослужбової мови найбільш масової на сьогодні в Україні конфесії -православ’я.

Зв’язок праці з науковими програмами. Дисертація виконувалася в системі досліджень, які проводить відділ філософії релігії Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України з вивчення специфіки релігійного феномена, його функціональності, співвідношення національного й релігійного в контексті відродження незалежної України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розгляд лінгвістичної концепції 0.0.Потебні як методологічної бази філософського дослідження мови релігії, її взаєїмодії з національними мовами, функціонування в сфері релігійної комунікації.

Мета дисертації конкретизується в часткових дослідницьких завданнях, постановка і вирішення яких зумовлені станом і рівнем розробки проблеми в науковій літературі:

-на основі опрацювання джерел з дослідження мови релігії в сучасній філософії релігії, філософії мови і психології визначитися в специфіці мови релігії, її функціональності й характері розвитку;

- виходячи з положень потебнянської лінгвістичної концепції, прослідкувати характер і форми впливу сакральних мов на етнічні мови;

- розглянути православно-богословську концепцію Слова в контексті вчення О.О.Потебні як відображення в релігійній мові загальноконфесійних християнських форм вербалізації феноменів релігійної свідомості;

- на основі концептуальних засад потебніанства

проаналізувати розвиток церковнослов’янської мови як знакової системи, що включає як загальноконфесійні сакральні форми, так і національні граматичні елементи;

- виявити механізми взаємодії загальноконфесійних форм християнської релігійної мови з національним мовним узусом України в історичній перспективі і в наші дні.

Теоретико-методологічна основа і джерельна база дисертації. Дисертаційне дослідження має міждисциплінарний характер. В ньому співставляються лінгвістичні й філософські концепції мови релігії з метою побудови єдиної концепції з досліджуваної теми. Методологічною базою нашого наукового пошуку слугувала творча спадщина О.О.Потебні. В процесі роботи використовувалися теоретичні й методологічні засоби філософського аналізу (структурно-функціональний, історіософський, конкретно-соціологічний), синтезу, індивідуалізації й узагальнення. Дослідження велося в рамках когнітивної теорії, яка виступає в ролі загальної дослідницької програми філософії, психології, лінгвістики та їх прикладних наук.

Комплексний характер праці зумовив звернення до загально- і конкретнонаукових методів релігієзнавчого дослідження, зокрема філософських, історичних, соціологічних. При аналізі релігійних явищ автор прагнув дотримуватися принципів об’єктивності дескриптивно-історичного раціонального осмислення релігійних феноменів, аконфесійності.

Зазначені методологічні принципи дисертант почерпнув із новітніх праць вітчизняних релігієзнавців і філософів релігії Т.Біленко, В.Бондаренка, А.Глушака, М.Заковича, А.Колодного, Б.Лобовика, О.Сагана, П.Сауха, Л.Филипович, П.Яроцького та ін. Враховувалися також гносеологічні та історіософські досягнення вітчизняного академічного релігієзнавства.

Осмислюючи історичні аспекти проблеми богослужбової мови в українському православ’ї, автор звертався до методологічних принципів праць І.Огієнка, а також сучасних українських істориків та філософів Я.Дашкевича, Я.Ісаєвича,

О.Крижанівського, Ю.Мицика. О.Моці, В.Нічик, В.Ульяновського та ін.

Автор опанував також зміст поглядів з проблем мови релігії зарубіжних науковців, зокрема К.Гарая, Г.-І.Дамса, ЕО.Кимельова, Е.Флю,Р.Хїера, Г.Шредтера.

Підбір релігійних і богословських текстів зумовлений історичним місцем церковнослов’янської мови серед богослужбових мов в Україні. В ролі джерельної бази залучалися в основному православні релігійні тексти й описання православної обрядовості. Допомогу дисертанту надала підбірка історичних джерел і коментарі до них, зроблені для 1 тому «Історії релігії в Україні» проф. Б.Лобовиком.

Джерельну базу дисертації умовно можна поділити натри

групи:

1) загальнохристиянські священні тексти - Біблія, апокрифи, житія святих, тексти літургій;

2) конфесійні православні джерела-літописи й оповіді про прийняття християнства Київською Руссю, житія Кирила і Мефодія, документи, які розкривають церковну і державну політику щодо богослужбової мови на українських землях; посібники з гомілетики й екзегетики для православних пастирів; молитвослови, духовні вірші тощо;

3) конфесійні неправославні джерела - булли та енцикліки римських пап, документи Берестейської унії 1596 року з питань мови богослужіння, друковані матеріали римсько- і греко-каголицьких церковних громад.

Наукова новизна дослідження. Вчення О.О.Потебні про зв’язок слова й думки, вербальний фідеїзм і словесну магію, лінгвістичні особливості міфологічного, поетичного, наукового й релігійного мислення, про взаємопереходи образних і необразних смислів у «внутрішній формі» слова дає можливість розширити методологічну базу філософських досліджень мови релігії за рахунок системності аналізу мови на внутрімовному й екстралінгвістичному рівнях, продуктивно поєднати семіотичні й когнітивні підходи в їх психологічній та соціальній обумовленості. Найбільш актуально в контексті теми дослідження постає потебнянське виокремлення двох складових людського мислення у мові - універсальних загальнолюдських логічних форм і

зумовлених етнічною мовою національних граматичних форм.

Використання автором основних положень потебнянської лінгвістичної спадщини в процесі аналізу мови релігії дало можливість сформулювати наступні теоретичні положення, які мають наукову новизну й виносяться на захист:

- мова релігії - це специфічна, конфесіоналізована внаслідок своєї кодифікації знакова система, яка виникає, як правило, на основі якоїсь природної національної мови (або мов), й виконує в релігійному спілкуванні когнітивну і комунікативну функції. Джерелом розвитку сакральної мови постає протиріччя між необхідністю її бути зрозумілою широким масам віруючих і внутрішньою тенденциєю цієї мови до перетворення в замкнуту систему, яка є далекою від живих національних мов і не піддається якимось змінам із-за боязні спотворення віровчення;

- лінгвістична концепція О.О.Потебні дає підставу для виокремлення в будь-якій релігійній мові її незмінної змістовної основи, що є спільною для богослужбових мов певної конфесії, і конкретних форм вираження цього змісту, які змінюються під впливом позаконфесійних чинників і насамперед функціонуючих національних мов на території поширення конфесії;

- в будь-якій сакральній мові наявні як загальнолюдські форми, що виражають спільні особливості релігійної свідомості, так і конфесійні форми, що пов’язані з конкретними особливостями певного релігійного культу. Вплив сакральних мов на етнічні мови виявляється в контексті релігійної комунікації і основних її текстових формах;

- конфесійні форми релігійної діяльності й комунікації грунтуються на релігійній картині світу, структура якої зафіксована й обмежена сакральною мовою як загальною її основою. Остання вбирає в себе невербалізований індивідуальний досвід віруючих, які об’єднані спільною когнітивною установкою й комунікативним контекстом;

- виражена в теологічній концепції Слова незмінна змістовна основа конфесійних мов християнства грунтується на понятті боговтілення в образі Христа (Логоса) і Духа Святого. Ця основа визначає спрямованість і специфіку кодифікації

християнських мов, служить критерієм істинності й авторитетності релігійних текстів;

- в процесах сакралізації й кодифікації церковнослов’янської мови на теренах України провідна роль належить екстралінгвістичним факторам. Саме вони послужили причиною сучасної кризи релігійної мови православ’я в Україні, можливість вирішення якої пов’язана з подоланням їх негативного впливу на богослужбову мову.

Теоретичне значення дисертації визначається тими можливостями аналізу мови релігії, які відкриваються завдяки використанню автором нових підходів до вирішення поставлених перед собою наукових завдань, грунтованих на філософсько-лінгвістичній концепції О.О.Потебні. Осмислення релігійної мови в контексті творчості українського вченого є внеском в дослідження не тільки теоретичної спадщини О.О.Потебні, а й його наукової методології. Запропонований підхід дає можливість розглядати сакральні мови системно на внутрішньомовному і на екстралінгвістичному рівнях, розширити теоретичну та методологічну базу дослідження сакральних мов, проблем церковної та державної політики з питань богослужбових мов в Україні.

Практичне значення дисертації. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані при читанні лекцій з курсу філософії релігії, філософії мови, загального мовознавства, спецкурсів з релігієзнавства, філософських питань мовознавства, культурології, народознавства.

Зв’язок проблем релігійної мови з проблемами української національної духовності та культури робить дисертацію актуальною для широкого кола фахівців, які займаються соціокультурними проблемами українознавства. До дисертаційного тексту можуть звернутися також представники відповідних державних установ, засобів масової інформації при вирішенні і висвітленні актуальних проблем, пов’язаних із сакральними й богослужбовими мовами.

Апробація дослідження. Наслідки роботи над темою повністю відображені в шести статтях дисертантки і двох тезах

виступів на міжнародних наукових конференціях загальним обсягом 3,4 друк.аркуша. Апробація результатів дослідження відбувалася також через участь дисертантки в міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, зокрема щорічних міжнародних наукових конференціях «Проблеми духовності в кінці XX століття» і «Шляхи самопізнання людини в філософії, релігії, науці і культурі», що проводилися в Севастополі з 1994 р., на VI (травень 1995 р.) і VIII (травень 1998 р.) міжнародних круглих столах «Історія релігій в Україні» , які відбуваються на базі Львівського музею історії релігії, на Других міжнародних філософсько-культурологічних читаннях «Діалог культур: Україна у світовому контексті» (Львів, вересень 1998 р.).

Структура дисертації. Мета і характер дослідження зумовили послідовність і логіку викладення матеріалу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, заключення і списку основної використаної літератури. В першому розділі розглядається сучасний стан дослідження проблем релігійної мови в філософії релігії, філософії мови та психології. Аналізуються провідні дослідницькі підходи до релігійних текстів - семіотичний та когнітнвний. Автор показує переваги використання філософсько-лінгвістичної концепції О.О.Потебні як методологічної бази аналізу релігійної мови. Обгрунтувавши вибір методів дослідження релігійної мови, дисертант у другому розділі переходить до аналізу функцій слова в релігійній практиці. Послідовно використавши концепцію О.Потебні для розгляду процесів взаємодії конфесійних та етнічних мов, релігійної комунікації, в розділі з’ясовується зміст християнського розуміння мови релігії як змістовної основи богослужбових мов конфесії. В третьому розділі розглядаються основні етапи розвитку сакральної мови Українського Православ’я

- церковнослов’янської, розкриваються історичні й політичні причини сучасної кризи богослужбової мови православ’я в Україні.

Зміст роботи подається на 144 сторінках, список літератури включає 195 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі з’ясовується вибір теми дисертації, її актуальність і степінь наукової дослідженості, формулюється її мета і завдання, наукова новизна положень, які виносяться на захист, розкриваються методологічні засади і обгрунтовується логіка структури дисертації, визначається науково-теоретична і практична значимість дослідження.

В першому розділі Форми і методи дослідження релігійної свідомості і мови», який складається із двох параграфів, визначаються ті основні філософські, лінгвістичні та психологічні форми й методи аналізу мови в їх використанні до мови релігії, які відображають загальний стан дослідження релігійної мови в сучасній науці. Автор показує актуальність і плідність потебнянської спадщини як методологічної основи досліджень мови релігії.

В першому параграфі «Методологічні аспекти аналізу мови релігії в філософії релігії і Філософії мови» дається огляд основної літератури з теми, окреслюється місце досліджень мови релігії в системі філософії релігії XX ст., аналізуються провідні парадигми сучасних досліджень релігійної мови в філософії, лінгвістиці, семіотиці, психології - семіотичний і когнітивний підходи, визначаються провідні напрямки їх дослідження.

Для сучасного дослідника особливий інтерес мають ідеї лінгвістичної філософії XX ст. (Л.Вінгейнштейн, М.Дамміт, Дж.Серльта ін.). Проте проведений рядом науковців (Ю.Кимельов,

A.Грязнов, М.Козлова, В.Петров) аналіз їх ідей лише визначив вихід на проблеми сакральної мови. До продуктивних дослідницьких напрямків відноситься семіотичний аналіз релігійних текстів (Р.Павлійоніс, Н.Мусхелішвілі, Ю.Шрейдер,

B.Матвеєв та ін.).

В наш час активно і плідно досліджується проблема вербалізації релігійного досвіду, зв’язку мови й свідомості віруючих. Праці зарубіжної психолінгвістики і психології в рамкам концепції Л.Виготського, психолінгвістики Н.Хомського та ін. в дечому співзвучні погебиянському психологічному напрямку

мовознавства.

Християнські церкви нагромадили й систематизували богословський досвід теологічного аналізу мови релігії, способів його використання в богослужбовій практиці. Нині актуальними є наукове осмислення цього досвіду, а також дослідження спадщини православних філософів і богословів, зокрема В.Лосського, М.Дронова, А.Кураєва, Л.Воронова. Вітчизняна традиція грунтується на працях І.Огієнка, який досліджував історію сакральних мов християнства, діяльність Кирила і Мефодія, здійснив багато перекладів священних текстів на живу українську мову. Проблема сакральної мови українців і можливості проведення богослужінь рідною мовою знайшла своє розв’язання у працях А.Річинського, Ю.Мулика-Луцика, С.Ярмуся, Яніва.

У вітчизняному релігієзнавстві останніх років активно досліджується проблема побутування церковнослов’янської мови на українському національному грунті, співіснування церковнослов’янської мови в українській і російській версіях, взаємовпливу церковнослов’янської та української мов як в історичному, так і в сучасному контексті. Проблемою сакральної мови українців займаються А.М.Колодний, Т.І.Біленко, питань особливостей перекладу священних текстів українською мовою торкається Є.Дулуман. В цьому ж напрямку працюють В.Німчук,

В.Суярко та інші дослідники.

Незважаючи на великий матеріал з проблем мови релігії, нагромадений сучасною наукою, а також деякі спроби його узагальнення з метою виявлення характерних особливостей і функцій цього феномену, філософський аналіз специфіки релігійної мови на різних лінгвістичних рівнях в Україні ще не проводився. Релігієзнавчі дослідження мови релігії практично відсутні. У виданій нещодавно близькій до нашої проблематики книзі Н.Б.Мєчковської «Мова і релігія» мовні і релігійні явища аналізуються лише в контексті історії їх взаємовпливів. Філософський аналіз мови релігії тут відсутній.

В дисертації автор окреслює коло питань, пов’язаних із взаємовідношеннями сакральних і національних мов, взаємовпливами мови релігії і мислення етносу, характером зв’язків

сакральної й секулярної мови нації з світоглядом її представників.

Враховуючи сучасний стан досліджень релігійної мови, в ролі методологічної основи філософського аналізу мови релігії дисертант обрав принципи когнітивної парадигми, які грунтуються на поняттях:

- когнітивного стану носіїв мови;

- контексту' (включаючи мікро- і макроструктуру тексту, соціально-культурні характеристики контексту тощо);

- акту вживання (включаючи стратегії планування і керування дискурсом).

У другому параграфі «філософсько-лінгвістична концепція О.О.Потебні як методологічна основа філософського аналізу мови релігії» розкриваються методологічні засади проведеного дослідження й аналізуються його конкретні методи. Наукова концепція О.О.Потебні активно осмислюється і високо оцінюється вітчизняними дослідниками (Т.О.Амірова, Ф.М.Березін, О.І.Білодід, Л.А.Булаховський, Ю.Н.ВІльчинський,

І.В.Іваньо, А.І.Колодна, С.Б.Кримський, Д.Х.Острянин, О.П.Пресняков, М.Ф.Скорик, Ф.П.Філін, В.Ю.Франчук та ін.). Методологічним підгрунтям при розгляді теми послужили насамперед визначальні положення філософії мови О.О.Потебні. Теоретичні розробки українського вченого про зв’язок свідомості і мислення людини з її мовою, про міфічні й неміфічні форми свідомості та мислення, вчення про «внутрішню форму» слова, оригінальна концепція образності постали основою для запропонованого автором виокремлення в конфесійних мовах сталих змістовних форм, що є незмінними в межах всіх богослужбових мов певної конфесії, і форм вираження, які під впливом граматичних форм національних мов по-своєму вар’ірують в різних сакральних мовах християнських конфесій. Думки О.О.Потебні про особливості релігійного мислення і його зв’язки з національною мовою покладені в основу аналізу сакральної мови православ’я, особливостей її впровадження і

Лп/штіпт/паима ия трпмтппп Л/к’пяїнм

. J ------- ^ - Г * ‘ ‘ ~ Г ' ‘ “ -'Г .

Питання про релігійну мову є складовою проблеми взаємозв’язку мови нації і національного мислення. Будучи

започаткованим О.О.Потебнею, воно розроблялося в світовій науці як гіпотеза лінгвістичного детермінізму і лінгвістичної відносності Е.Сепіра і Б.Уорфа. Проте окремі вітчизняні дослідження з проблем філософії мови (С.Васильєв), незважаючи на їх високий науковий рівень, в такому контексті мову релігії не розглядають. І тут саме системний підхід О.О.Потебні до аналізу мовного організму може послужити методологічною основою для філософського аналізу мови релігії загалом і сакральної мови православ’я в Україні зокрема.

Аналіз релігійної мови в дисертації проведнений як міждисциплінарне дослідження. Автором обгрунтовується використання загальнонаукових і конкретнонаукових методів до аналізу феномену релігійної мови.

В другому розділі дисертації: «Слово в релігійній практиці» аналізуються егнолінгвістичні процеси взаїмодії конфесійних й етнічних мов, текстові форми релігійної комунікації в сакральних мовах Писання, специфіка християнського розуміння слова.

Перший параграф розділу: «Етнолінгвістичні процеси взаємодії конфесійних та етнічних мов» розкриває роль конфесійних факторів в соціолінгвістичних й етнолінгвістичних процесах протягом історії людства. Розглядається явище виникнення і розвитку профетичних мов, їх взаємодія з мовами етнічними. На прикладі аналізу функціональної двомовності, коли в церкві, освіті, книжково-писемній культурі використовується надетнічна сакральна мова, а в повсякденному побутовому усному й писемному спілкуванні - місцеві етнічні мови та діалекти, автор показує, як конфесійні фактори впливають на розвиток національних мов, всебічно позначаються на лінгвістичних процесах соціуму. Наслідки цих впливів часто визначають хід етнічного й культурного розвитку регіонів на століття наперед. Проте є всі підстави твердити, що на всіх етапах розвитку як конфесійних, так і етнічних мов мають місце зворотні процеси -вплив етнічних мов на мови конфесійні. Ці процеси менш очевидні і для. їх з’ясування автор віднаходить те, що в сакральних мовах однієї конфесії є спільного, а що залежить від конкретних національно-культурних умов, в яких здійснюється релігійна

комунікація.

У другому параграфі: «Сакральні мови Писання і релігійна комунікація» розкривається спрямованість, логіка та антиномії релігійної комунікації. Автор розглядає особливості християнської мовної «картини світу», вербалізації містичного досвіду, аналізує богословську аргументацію богопізнання й збереження знання в слові. Аналізуються три «сфери» божественного, які виділяються християнством щодо проблеми вербалізації, а саме: 1) непізнаване;

2) пізнаване, але таке, що не передається словом; 3) те, що не є чужим людському слову. Конфесійна ієрархія релігійних жанрів християнських текстів засвідчує чітку зорієнтованість книжної культури на конфесійні потреби, яка притаманна певному періоду в розвитку християнства і його сакральних мов.

Автор виділяє основні принципи вербалізації та трансляцій релігійного знання, які є спільними для релігій Писання, а саме:

- принцип неконвенційного (безумовного) сприйняття мовного знаку;

- принцип «ipse dixit», що визначає ієрархію значимості сакральних текстів.

Проте в християнській релігії наявна особлива концепція сакрального Слова, що пов’язано з догматом троїстості Бога, образом Ісуса Христа, який іменується в богослов’ї «втіленим Логосом». Щоб зрозуміти її сутність і вплив на сакральні мови християнства, в третьому параграфі розділу «Специфіка християнського розуміння сакральної мови» автор звертається до християнських богословських концепцій Слова.

На матеріалах творів Патристики, сучасних Отців Церкви та християнських філософів розглядаються:

- християнська богословська концепція Слова як засобу одержання Одкровення і передачі досвіду Богопізнання, в якій Слово - не лише зовнішній знак для визначення того чи іншого поняття, а й зміст, який розумно самовизначається і, втілюючись, говорить про себе шляхом включення в будь-який засіб вербалізації;

- Священне Писання і Священний Переказ як два способи передачі людям Божественного Одкровення, коли Священне

Писання постає засобом вираження різними шляхами релігійної істини, а Священний Переказ -єдиним способом адекватного її сприйняття. Показані функції Слова в кожному з них;

- критерій авторитетності й істинності релігійних текстів, прийнятих в християнській традиціп, що грунтується на такому розумінні Святого Духа, яке відповідає Священному Писанню;

- специфіка розуміння Слова, його ролі і значення в релігійній практиці християнства.

Аналіз християнської богословської концепції Слова виявляє втілену в текстах Священного Писання смислову основу системи християнських сакральних мов. Будь-яка зміна цих текстів визнається християнством недопустимою. Священний Переказ як модус існування Священного Писання із-за своєї можливості його доповнення і розширення дозволяє, з одного боку, зберігати в постійно змінюваному світі незмінними основи віровчення, а з другого, - виражаючи відношення церкви до змін в соціумі, поповнюватися новими догматичними визначеннями і формулюваннями, які збагачують наявний корпус догматів.

В третьому розділі дослідження «Конфесійна мова Українського Православ'я» на прикладі впливу національних мовних норм на формування й кодифікацію церковнослов’янської мови показані наслідки для конфесійних мов християнства, його поширення по територіях держав із власними етнічними мовними й культурними традиціями. З цією метою в першому параграфі третього розділу «Особливості церковнослов’янської мови як культової мови православного слов’янства»

- аналізуються основні етапи виникнення, поширення та кодифікації церковнослов’янської мови, лінгвістична й політична діяльність Кирила і Мефодія з сакралізації богослужбової мови слов’янства;

- виявляються екстралінгвістичні фактори, які вплинули на ці процеси - політика молодих слов’янських держав та їх незалежних церков, зовнішня та мовна політика Західної (Римської) й Східної (Візантійської) церков;

- досліджується взаємовідношення церковнослов’янської мови з етнічними слов’янськими мовами, з'ясовуються причини

звуження ареалу використання мови православного слов’янства в процесі розвитку національних мов від інтернаціональної культурної мовної ізонорми слов’янського світу до богослужбової мови православних слов’янських церков і перетворення її за сферами богослужіння в «мертву мову».

Особливу увагу автор приділяє мовним процесам на території України. Саме вона постала важливою ланкою в поширенні кирило-мефодіївської традиції й візантійської книжності в інших слов’янських землях. Показано внесок України в духовні традиції православного слов’янства, роль українських діячів культури в поширенні й кодифікації церковнослов’янської мови, впливи національних мовних факторів на периферійні структури конфесійної мови, її зміни під впливом національних мовних форм.

В останньому параграфі третього розділу «Релігійна мова в сучасній Україні», показано, що в історії вживання церковнослов’янської мови на українських теренах, в діях різних політичних і соціальних сил приховані причини сучасної кризи Українського Православ’я і кризи його конфесійної церковнослов’янської мови. Останні автор пов’язує з екстралінгвістичними геополітичними факторами, зокрема відносинами з Росією. Цьому сприяють і внутрімовні причини. Церковнослов’янська мова, яка є закритою системою, практично не змінювалася за останні два століття. Вона так віддалилася від живих, динамічно змінюваних національних слов’янських мов, що стала незрозумілою віруючим, особливо молодим. Це стає перепоною на шляхах зростання кількості послідовників конфесії.

В параграфі розглядаються богослужбові мови основних конфесій, які діють в сучасній Україні. Відзначається, що християнські церкви всього світу долають кризові ситуації в сфері конфесійних мов за допомогою таких акцій:

- переклад «священних книг» на сучасні національні мови;

- надання дозволу на використання місцевих мов в проповідях при одночасному збереженні в літургії сакральної мови;

- повна заміна канонічних форм богослужбовоп мови у всіх

релігійних відправах мовою сучасною, утвердження її форм повноцінними формами сакральної мови нації.

Внаслідок відомих історичних причин Українська греко-католицька церква використовує українську мову, Українська Автокефальна Православна Церква, Українська Православна Церква Київського Патріархату' й Українська Православна Церква Московського Патріархату користуються різними версіями церковнослов’янської мови. В українському християнстві, особливо в православ'ї, що має тут свою тисячолітню історію, ситуація з сакральною мовою нагадує часи, коли Кирило й Мефодій, утверджуючи сакральність слов’янської писемності, відстоювали право кожного народу «славити Бога своєю мовою».

Мовний фактор значною мірою визначає те, що традиційне для України православ’я програє «битву за душі» свого народу західним місіонерам чи проповідникам «New Age», які використовують в ролі знаряддя переконання живу національну мову.

В українській церкві питання мови богослужіння завжди пов’язувалося з питанням церковної незалежності, ато й ширше -незалежності національної. Тому після постання України як суверенної держави актуалізувалось вирішення кола проблем, пов’язаних з функціонуванням релігійної мови в країні.

Проблеми богослужбової мови православ’я в Україні, що стосуються глибин національної самосвідомості, не мають однозначного вирішення. Проте усвідомлення їх значимості широкою громадськістю, компетентна державна мовна політика сприятимуть вирішенню кризової ситуації. Це може постати одним з факторів консолідації віруючих навколо загальнодержавної національної ідеї.

В Заключенні дисертант робить висновки із проведеного дослідження. Відзначаються переваги аналізу мови релігії з методологічних позицій, що грунтуються на філософсько-лінгвістичній концепції О.О.Потебні. Уточняються основні особливості конфесійних mor релігій Писання, дається узагальнюючий аналіз взаємовпливів конфесійних та етнічних мов на територіях поширення християнства.

У висновках визначаються перспективні напрямки подальшого вивчення релігійної мови в рамках концепції О.О.Потебні, які відповідають актуальним теоретичним і прикладним завданням вітчизняного релігієзнавства.

Основні положення і висновки дисертації подаються в публікаціях автора:

1) Богачевская И.В. Слово. Миф. Мысль. (В концепции А.А.Потебни)// Межкультурные коммуникации и проблема духовности в конце XX в,- Киев-Севастополь,1995. - С. 106-111.

2) Богачевськаї.В., Глушак А.С. Роль мови в релігійному мисленні в концепціі О.О.Потебні // Історія релігій в Украіні. Тези повідомлень VI Міжнародного круглого столу.- Львів, 1996. - С. 21-23.

3) Богачевская И.В. Лингвистический аспект мифологического мышления в творчестве А.Потебни // Вестник СевГТУ. Сборник научных трудов. Вып.4. Экономика, политика, философия.-Севастополь:изд-во СевГТУ, і996.-С. 84-86.

4) Богачевская И.В. К проблеме религиозного языка нации.// Пути самопознания человека.- Киев-Севастополь, 1997. - С. 71-74.

5) Богачевская И.В. Мыслительные процессы и язык религии.// Вестник СевГТУ Сборник научных трудов. Вып.9. Философия и политология. - Севастополь: изд-во СевГТУ,І998. - С. 108-114.

6) Богачевська 1.В. До проблеми богослужбових мов в українському православ’ї.// Історія релігій в Україні. Тези повідомлень VIII круглого столу. - Львів, 1998. - С. 23-24.

7) Богачевская И.В. Слово в христианской религиозной традиции./ / Українське релігєзнавство. Бюлетень Української Асоціаціі Релігієзнавства Інституту Філософії НАН України N7.-Київ, 1998. -С. 102-106.

8) Богачевская И.В. Сакральный язык и национальная духовность./ / Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: 36. наук, праць.-Львів: Каменяр, 1998.- Вип.З. -С. 278-283.

АНОТАЦІЯ

Богачевська І.В. Філософський аналіз мови релігії в контексті вчення О.О.Потебні.. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук по спеціальності 09.00.11 - релігієзнавство. Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (Відділення релігієзнавства). Київ, 1998.

Дисертація є філософським дослідженням релігійної мови православ’я України, проведеним в контексті філософсько-лінгвістичної концепції О.О.Потебні. Виявлено методологічне значення потебнянської наукової спадщини для вивчення мови релігії. Запропоноване О.О.Потебнею виокремлення всередині національної мови загальнолюдських логічних форм й національних граматичних форм вираження застосоване до аналізу релігійної мови. В останній на національних територіях виділяється незмінне загальноконфесійне сакральне змістовне ядро й змінювані під впливом національної специфіки конфесійної практики форми текстового й обрядового вираження цього зміст у. Релігійна мова досліджується в системі релігійної комунікації на внутрімовному й екстралінгвістичному рівнях. Аналізуються процеси становлення, сакралізації й кодифікації церковнослов’янської мови на теренах України. Виявлена визначальна роль екстралінгвістичних факторів в цих процесах. Визначені причини сучасної кризи богослужбової мови в православ’ї України, можливі шляхи її подолання.

Ключові слова: мова релігії, неконвенційне (фідеїстичне) сприйняття мови, конфесійна мова, релігійна комунікація, священний текст, сакралізація богослужбової мови, кодифікація богослужбової мови, мовна політика церкви.

АННОТАЦИЯ

Богачевская И.В. Философский анализ языка религии в контексте учения А.А.Потебни. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальность 09.00.11.- религиеведение. Институт философии им. Г.С.Сковороды НАН Украины (Отделение религиеведения). Киев, 1998.

Диссертация является философским исследованием религиозного языка православия в Украине в контексте философско-лингвистической концепции А.А.Потебни. Показано методологическое значение потебнянского наследия для изучения религиозного языка. Предложенное А.А.Потебней выделение внутри национального языка общечеловеческих логических форм и национальных грамматических форм выражения применено к анализу языка религии. В религиозном языке на национальных территориях выделяется неизменное общеконфессиональное сакральное содержательное ядро и варьирующиеся под влиянием национальной специфики конфессиональной практики формы текстового и обрядового выражения этого содержания. Религиозный язык исследуется в системе религиозной коммуникации, на внутриязыковом и экстралингвистическом уровнях. Анализируются процессы становления, сакрализации и кодификации церковнославянского языка на территории Украины. Выявлена определяющая роль экстралингвистических факторов в этих процессах. Рассмотрены причины современного кризиса богослужебного языка православия в Украине, возможные пути его разрешения.

Ключевые слова: нековенциональное (фидеистическое) восприятие языка, конфессиональный язык, сакрализация, религиозная коммуникация, священный текст, кодификация богослужебного языка, языковая политика церкви.

SAMMARY

Bogachevskaya l.V. The Philosophy Analysis of Religious Language in the Context of Doctrine of A.A.Potebnya. Manuscript.

The thesis for the candidate of the Philosophy sciences degree on religious studies - the code of specialisation is 09.00.11. The G.S.Scovoroda Philosophy Institute of the Ukrainian National Academy of Sciences (Department of Religious Studies). Kyiv, 1998.

The candidate thesis represents the religious studies investigation of sacral language of Urainian orthodoxy in the context of A.A.Potebnua’s linguistic and philosophic doctrine. Potebnya’s doctrine is considered as a methodological base of the modern studies of the religious language. Potebnua’s thesis of dividing in national language international forms of logic thinking and national grammar forms of statement is applicated to the religious language. In religious language on the national territories may be divide constant confessional forms of thinking and variative national forms of statement, which are incarnate in different national rituals. Religios language is investigated in a sustem of religious communication, on the enterlinguistic and extralinguistic levels. There is accomplished a complex analysis of the process of appearance,sacral isation and codification of Church Slavonic language on the Ukrainian territory.The decisive influense on this processes of extralinguistic factors is istablished. In the Thesis are considered the reasons of crisis of sacral language of Ukrainian orthodoxy and possibilites of its solution.

Key words: nonconventional (fideistic) state to the language, confessional language, sacralisation, religious communication,sacral text, language policy of the church.

Підписано до друку 13.10.98 р. Формат 60x90/16. Ум. друк арк. 1,0. Обл. - вид. арк. 1,0.

Наклад 100. Зам. 254

Відділ оперативної поліграфії ПП “Сігнал” 335011, Севастополь, пр-т Нахімова, 8-182 52-41-35