автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.02
диссертация на тему: Речестилистические средства народнопоэтического эпоса в украинской художественной прозе второй половины XIX - начала ХХ века

Полный текст автореферата диссертации по теме "Речестилистические средства народнопоэтического эпоса в украинской художественной прозе второй половины XIX - начала ХХ века"

РГ6 од

- *1 \\1Р УШЗЕРСИТЗГ

■. . ' :!а правах рукопису

. ’ РУЗТГКО Кдія Іванівна

МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБІ .ШОШиСЗГКЧаОІО ЗІ ОСУ ; В УКРАЇНСЬКІ') ХУДО'ЇПП ПРОЗІ .

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

10.02.02 . - українська мова .

.. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Харків - 1994

.Дисертація є руд одно ом.- ' ' . .

Дасзртяція виконана в ларківсько^ церковному унівєроптегі.

Науковий керівник - доктор філологічних наук .

. лалашявк Володимир Семенович

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор Чабаненко Віктор Антонович

- кандидат філологічних наук,

. доцент Стаоевоький Станіслав Борисович

Провідна установа - Дніпропетровський державшій університет

• Захиот.відбудеться " £ 11 /2$П7НЛ 1994 р» о АООгоя.

на засіданні спеціалізовано? вченої ради К 053.06.06 у Харківської^ деряавног^ університеті за адресою:

310077, Харків, майдан Свободи, 4, ауд. ^-3% .

Із дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету.

Автореферат розіслано " ^ .1994 р.

Вчений секретар ’

спеціалізованої Широнорад Є.Х.

вченої ради .

Дисертація присвячена вивченню .одного з питань загальної проблем "мова фольклору і літературна мова" - функціонування засобів образності народноепічної поезії ь українській художній прозі другої полонини XIX - початку XX століття. Народному віршованому епосові належать особлива роль у виробленні й удосконаленні епічного стилю прозових яанрів літератури.

Актуальність роботи визначається необхідністю поглибленого теоретичного осмислення зв'язків фольклору і літературної мови. Проблема з'ясування місця фольклору в розвитку мови української художньої літератури потребує подальшої розробки на матеріалі • багатої у жанрово-тематичному відношенні творчості письменників різних періодів. Важливим є дослідження впливу виратсально-зобракувальнпх засобів народного віршованого епосу як своєрідної сукупності жанрово-стильових різновидів, народнопісенної мови на прозові твори означеного періоду. Саме иародноепічна поезія стада одним із головних джерел розвитку національної прози.

Предметом дослідження є функціонування мовностилістичних засобів українського народного віршованого епосу в художній прозі другої, половини XIX - початку XX от. Передумовою розгляду цього питання в виявлення і систематизація образних елементі.;.’ тіексико-фразеологічного рівня мови дум, історичних пісень та балад. .

Мета роботи полягає у визначенні система художньо-зобриху-вальних засобів народноеаічної поезії, розкритті загальних. закономірностей уживання окремих її складників у зв’язку із специфікою розвитку літератури досліджуваного періоду, аналізові Індивідуально-авторських особливостей використання на -родноеаічних елементів у мові прозових творів. .

Завдання: І) теоретично осмислити і критично узагалі нити літературу з питань дослідження; визначити на цій основі особливості поетичної.природи фольклорного слова[ .

2) описати мовностилістичні засоби лекоико-фразеологі чинго

рівня'українського народного віршованого епооу (символі епітет, метафору і порівняння, синонімічні та репрезентативні пари) як певну функціонально-стильову систему( ' . ,

3) проаналізувати прийоми введення няродяоепічних мопних образів у худояні контексти прозових творів означеного іігріоду} простежити структурно-семантичні зміни, що виникають у'р^ульта-ті індивідуально-авторських трансформацій та модифікацій і(юль-

' . З ' . ■

КЛОрПЗіЧІВ.

Об'су.том досліджепня є худокньо-зобрайувалькі елементи фольклорних творів із таких збірок: двотомного видання • "Укрл'-’нські народні душі" /К.: Дера. впд-до України, 1927. -Т.І; Харків: 'Поачотлп, 1951.- Т. 2/, "Українські народні душі та іоторятеі її і сні" /ІС,: Зид-во АН УРСР, 1955/, "Дуг.®" /К.:

Впд-но худои. літ., 1959/, "Історичні пісні" /К.: Зид-во АН УРСР, 1961/, "Українські народні.дуга та історичні пісні"

/К.: Зоселка, 1990/; а токок відповідні образні одаїшці з тво- • рів квсьг«нникія другої полозпші XIX - початку XX ст., представлених у зібраннях: О.Кобилянська "Твори в двох тогах" /К.: Дніпро, І98Е/, іг.КошбйнсшіЗ "Твори в семи томах" /К.: Наук, думка, 1973-І975. - Т. 1-4/, ІІпнос Мирний "Твори в п'яти томах" /К.: Злд-во АН УРСР, 1954—1955. - Т. 1-4/, І.С.Нечуй-Левицький "Зібрання творів у десяти тонах" /К.: Наук, думка, 1965-1967. -Т. 1-9/, іи.Федьковлч "Твори. З двох тонах" /К.: Дерк. вид-во худоЕ. літ., 1960. - Т. 2/, І.Франко "Зібрання творів у п'ятдесяти томах" /К.: Наук. дуі,;ка,. 1978-1979. - Т. 14—Й2/; з творів Б.Грінченка і Г.Хогкевича розрізнених видань; із серійних видань:- "Бібліотека української літератури" (Марко Зовчок, А.Сзидиицькик), "Бібліотека історичної прози" (І.Нечуй-Левиць-кий, А.Чайкрвський, Г.Хоткевич); з окремих творів М.Грушевсько-го, П.Куліша, ОЛ.Іаковєя.

Методом суцільної вибірки з творів народнопісенного епооу наш вилучено 2800.образних одиниць. При картк.уванні ми нв ' враховували повторів того самого иікрообразу в мечах твору і ' його варіантів, фіксуючи тільки перший випадок. Цей'ке метод, тільки враховуючи всі випадки функціонування, застосовуємо такон при виявленні відповідних словесних образів у прозових творах письменників другої половини XIX- початку XX ст.

(вибрано понад 7 тисяч одиниць). . '

Основні методи, використані у роботі: сеідантико-стилістичний, структурно-семантичного аналізу, контекстологічний, ідентифікації, описовий, частково метод компонентного аналізу і принагідно метод статистичних підрахунків.

Методологічну основу дослідження становить матеріалістичне вчення про взаємозв'язок мови 1 мислення, походження шви та її соціальну зумовленість, про національну мову як фактор утворення й розвитку нації.

Наукова новизна роботи поллгис у тому, шо а ні", здійснено аналіз виражально-зобайзузальнах з&соб і в, власталах по'лч'.ці нароспого віооозйного епосу, та схарак'гергйоаано огослі'.ьоо’.'і ?х ЙГНКВІОРУВПККЯ у нові прозових тзорі» україї’.еьиих ПЕСНІбНКаКІй другоТ половкйи -'-IX - попстку Х-І ст. ; наоодноепічпу образність

• ЛЄКОВИО-'Тра30ОЛ£>?ІЧНОГ9 рі» ІЩЄ[Ш розглянуто яя. лвзяу "УДОБНО спсте.чу; подано свою клас:*«} ікапіи поетяпшіх означень, уїк.нь ішх у Д’Г!;':; тг історичних піснях; зздялоно типові способи 1 прпйо'.и ппкочисггшія 'г:ольі'Лорн:;х едшзнтів із.і значених жанрів в індивідуядьбо-пвтгосік:іх сталях худогльої токи. . '

Зроблені у дисертації висновки ппч'тьштеріал аля ге ос з-тпчнпх узагальнень прії науковому оспясленйі зз’лзху сольклору з літературною мовою. Одним з багатьох аспектів цісї ппоблелл в ' з’ясування ролі народнопісенного епосу у <Хормуішші худоккіх засобів прозової літератури другої полопшш XIX - початку XX століття. -

Матеріали і результати дослідження мо::уть зиоЗта практачне застосування у навчальному курсі з основ культури шви і стилістики, наукових семінарах і спецкурсах із стилістики фольклору і художньої моїзп; у лексикографічній і (ТразеограоДчній практиці (зокрема прп створенні словників фольклоризмів.та словників мови письменників). ■ .

На захист виносяться такі положення:

1. Нова українського народного віршованого епосу становить

певну систему загальнойольклорних і вузькожанрових семантико-стилістлчних засобів. Специфіка цієї системі зумовлена характером народнопоетичного мислення, що визначає як ідейно-тематичні особливості дум та історичних пісень, так і добір та функціонування відповідних образних одиниць на рівні формул-тропів (символів; епітетних спол.ук’, фігур тотожності, метафор, репрезентативних пар). . ’ .

2. Художньо-словесна образність народноепічної поезії в одним із важливих чинників розвитку 1.вдосконаленій художнього стилю української прози другої половини XIX - початку XX от.

Це пояснюється особливою роллю фольклору в становленні нової української літератури, формуванні національної літературної . мови, зокрема -‘її жанрово-стильових різновидів.

3; Мовностилістичні засоби української народноепічної поезії функціонують не тільки в іоторичній прозі (головним таном з метою відтворення колориту відповідної епохи)» а й у ,

' ' 5 . . • :

творах сучасної для письменників тематики як елемент худо;к- ■ ньої експресії.

4. Своєрідність використання мовних образів народного віршованого епосу визначається як загальними ідейно-естетичними • особливостями розвитку української прози другої половини XIX-ночатку XX от., так і окремими характерними ознаками індивідуально-авторських стилів. (Іровідними є такі'способи і прийоми уживання народноепічшх елементів художньої образності: концентрування синонімічних пар та сполук із постій ними епітетами 8 метоп стилізації; трансформація на основі переосмислення "■радтдійиої форми і змісту порівнянь то репрезентативних пар і розширення й ускладнення структури деяких компаративних зворо-'СІВ * ХУДОЇШВ розкриття окремих фольклорних СИМВОЛІВ та ін.

• Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і переліку джерел, у яких представлено матеріал дослідження.

Основний зміст роботи.

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета і завдання роботи, подаються використані фоль- . клорні та літературні джерела, методи добору і дослідження вилученого матеріалу, підкреслюється наукова новизна дисертації, її теоретична і практична значимість,

. Вступ містить огляд наукових праць з проблеми зв'язку фольклору з літературою. При аналізуванні наголошуються ті аспекти, які є найбільш близькими до інтересів даної дисертації. Вивченню впливу усної народної творчості на українську художню літературу в різні періоди її розвитку присвячено дослідження М.С.Грицяя, О.І.Гоичара,. О.В.Мишанича та іа. Конкретні вияви образних елементів поетики різних жанрів фольклору в мові -

художньої літератури другої половини XIX - початку XX. от. простежується у роботах О.І.Дея, В.О.Злаоенка, І.б.І^ицютенка, М.С.Дшроти, В.І.Мясальоького, А.Ф.ДОвльничук, М.М.Пазяка, _ Б.В.Хоменка та ін. Серед досліджень про місце моли фольклору в

• процесі розвитку літературної дави особливо слід виділити важлияу

за постановкою і розв’язанням.завдань монографію С.Я.Срмоленко "Фольклор і літературна мова" (К,, 1987). ' ••; '

■ • Перший розділ "Система мовностилістичних засобів народно- . епічної поєуіГ" мнє вступний ппряграф, у якому аналізуються роботи з поетики дум та історичних пісень. На основі уяагалтншчш

спостережень, що містяться у працях ІІ.Г.літецьпого, а.Ф.Суццова,

. Ф.Іл.Колесси, Б.іІ.Кирдйна, О.О.Назарукя та ііепх, визначається поетична природа словесних образів народного лірооздрого епосу, зумовлена гішои народнопоетичного изслекпя. Оотмшіо, з одного боку, е традиційним, а з-другого, їм є певні оообдпзості в ДмНІІі ■естетичній системі. Специфіка відтворення дійсності з народно-епічних канрах сприяла розширенню систем!! традиційних мовних образів* фольклору, які у свою чергу такои е невід’смн.чм їх складником. Багольно^олшіорні образні елемент;) ужавпатьоя не лише в усталеному значенні, деякі з них зазнають якісних змін та модифікацій. ■ •

Наступні параграмі присвячені епітет?, метафорі та метонімії, символам, порівнянням, синонімічнім і репрезентативним ■ парам. У кожному з параграфів відповідно з’ясовуються теоретичні питання, які стосуються визначеній і функціональних особливостей даних мовностилістичних засобів. .

Творці дум, історичних пісень та балад -найактивніше послуговуються образами епітетного типу. Подано класифікацію епітетів, яка. демонструє не тільки їх багатство, а її розмаїття означуваних ними денотатів, що пов'язані з різними сферами життя.

В основу класифікації покладено розподіл епітетів за приналеж- ■ ністю означуваних слів до тієї чи іншої тематичної групи, а саме:

І) епітети, які сполучаються з іменниками-назваїяі країн ■ (земель), міст та інших місць подій, напр.: земля християнськая. татарськая, кралевоька: Україна славна, козацька: людославна Запорожжя: - - '

’ 2) епітети, що функціонують із найменуваннями народів, різ-

них соціальних угруповань та окремих осіб: безбожнії бусурмани. люд (мір) хрещений, хороший•. ляхи крулввські: військо ОХОТНОІ Хмельницький - батько козацький та' ін.; -

3) епітети, які поєднуються з абстрактними назвами, що стосуються яиттедіяльнооті країн, народів, персоналів, напр.і ві£а свята, козацьке щастя, молитви божі, великі войни,'темний до- .

- хорон. народні муки; • . . . .

4) епітети, що утворюють сполучення з назвами явищ: фіори

(зелений явір, г.усті терни, зелений, хрещатий барвінок і т* ін.), фауни (пппр., поиваький сокіл. соаіл-білозірець. орли-чорно-крильці. повки-оі романці). ландшафту (степ широкий, темні луги, йдті_ШДгПі под.), неба і небесних світил (ясне, праведне сон-

це, святе небо та ін}, метеорологічних явйш .(напр., синії, си- .

в і тукани, б.уііш',’;, тііхііі; зітео); '

5) окрему групу становлять епітети, що функціонують з назвам: частин людського тіла:.козацьке тідо. козацькії пани, кров хрсстячнсько. молдавська. біла тіло і под.

6) худохні означення, уживані з,назвами будівель, зброї,

одяїу, їкі та інших предметів побуту, Епітети цієї груші вказують на різні властивості речей (приналежність,'матеріал, спосіб виготовлення, зовнішній вигляд, вагу і т. ін.), напр: к£-рінь козацькнії-нетязькиЗ. срібні таляри. китайка червона, грозна гармата. ' • ' .

Між образами, утворюваними епітетними сполуками, існує внутрішнії! зв’язок, яки"; забезпечується, зокрема, полівалентністю більшої частини традпційних художніх означень та деяких означуваних слів (дпв.: рука (-и) (біла. во-"на моя. чуні. козацькії постріляні. голі християнські); у той ке час-епітет білий (-а. -е) сполучається зі словами рука, тіло, шия. лице. камінь. овіт, таляри. хати, літо та ін.). '

У текстах досліджуваних фольклорних творів функціонують за-гальномовні метафори когнітиоиого типу, в основі яких лежать давні міфологічні уявлення або пізніші вірування, напр.: біда настигає, лихо доганяє, молитва (отцева і матчина) карає. Аналіз зосереджено на експресивно-образних метафорах, семантика яких пов'язана в основному з явищами духовного рівня: віра, слава, воля ("слава не умов, не поляяе". "розлилась козацька слова", "к;обв вір.у християнську марно не згубити"-, "та дай ще раз засіяти козацької волі"). Метафоризації зазнають і певні військові дії (рушниці ревіли, з гармат г.устовали, ляхів частували) та факт загибелі козаків (зустріла могила і т. ін.).

У гшродноепічнііі поезії поширеними є антропоморфічні метафори, як-от: вітер дише; верхи за Довб.уша "отченапі" говорять тощо. Народнопоетичний епос послуговується і стилістичним прийомом . метонімічного зображення ("зажуриться, заклопочетьоя Хмельницького старая голова", "зажурилась Україна", "На тобою. Морозенку, вся Україна плаче" та ін.). Мовностилістичний аналіз народного віршованого епосу засвідчує активність Функціонування яскравих художніх образів, створених шлаком метафоризації, вони є найбільш виразники носіями сонтекот.уалниїх і стильових ознак думі та історігпип пісні.

П

У роботі відзначається різноплановість аародноєпічної спмао ліки. Традиційні об рази-символи, що є вісиикаки лиха або смерті (чорті:-) ворон (коук). (чорна) хмара. - ко.чуть угшватася у сш,і-волічно-умовпоілу чи реально-символічному значенні. Показовим!)

■ длл українського історичного ’епосу а сяиюлп на яозиачзшш військових ДІЛ: бенкету. гуляння. варіння пява (ма;;.у). а такоя символічний образ смерті як одруження (у варіативному художньому вт.ілешГІ), Інакомовність символів частково "рулнуєтьсл" жкттс-виг.ш реаліями, описуваними у. думах та історичних піснях. Символічне значення епітетів розглянуто у відповідному параграфі.

■ Образніш-багатством у народному віршованому епосі характери зуються порівняння, яі(і об'єднуємо в кілька видів залежно від об'єкта зіставлення: '

І. Компаративні структури, у яких підставами для порівняння виступають типові риси зовнішнього вигляду, поведінки, способу життя представників (Тауни. Різноманітними е порівняння люде.'і з птахами (орлами, голубоньками, павою, во р о наглі та ін.) і тваринами (вівцями, волами, собаками; защями, ведмедями. вовкаш і т. ін.). Так, зокрема, традиційні образи-символи сокола, орла, зозулі нерідко виступають семантичним ядром заперечних порівнянь Спостереження наД компаративними зворотами цього виду, узятого в цілому, виявляють таку тенденцію: порівнянням, які вкЛючають назви птахів, властива як позитивна, гак і негативно оцінка суб'зктів порівняння із значною перевагою першої, а . зіставлення людей з тваринами в епічній поезії здебільшого виступає з негативною оцінкою.

’ 2. Порівняльні звороти, що включають назви рослинного сві-

ту та їх частин, зовнішні ознаки яких служать підстава*! для порівняння. Найчастіше У порівняльних зворотах народноелічної поезії фігурують такі .назви квітів, як рожа і мак, що їх залучають для характеристики, зовнішнього вигляду персонажів.

У. Порівняння, в основу яких покладено зіставлення з явищами природи, напр.(чорна) хмара, грім, вітер, туман, а також небесними бвітилами (сонце, місяць, зорі та ін.). Назви природних утворень, таких, як море, річка, що вражали людину своїми просторовими і фізичними даними (масштабністю, силою, глибиною і т. ін.), були покладені п основу порівнянь з гіперболічним відтінком: "Загуділо Запорі^жй, як те Чорне море..." і под.

4. Порівняння з людьми за їх зовнішніми рисами, віковими

якостям, соціальні».! от ¡топ тощо: "0,1 ви, запорожці, ой би молодії! Поздавались один в одного, як браття ріднії" і т. ін.

Б. Структури, у яких надається зіставлення з процесами чи результат ша лепської діяльності, ншір.: "Пішій козаки між-ордою иататься, Почала орда, як скоп», валяться”. Як показує аналіз, ті вили порівнянь, .об'єктам яких є ляди, процеси і результати праці, рослини тп небесні світила, менш різноманітні.

У порівняннях підбилося національно-культурне світобачення народу. Природо, праця, суспільно-побутово пиття людей у народ- ■ поїду віршоваиоьіу епосі виступають об'єкта.® порівнянь і служать за пілота?;; уорм-ування їх емоційно-оцінної семантики. .

У дисертації розглядаються синонімічні поєднання, які поряд

• з прияладеовлип сполученнями і репрезентативними парами широко функціонують у народноепічній поезії. Лкао лексична синонімія ß вираглльшш засобом шва, то використання парних сполук синонімів іноді розглядається як одна з фігур тотожності. Мова ліро-епічної поезії містить значну кількість синонімічних парнях утворень різного ступеня злитості, шо залежить від семантики поєднуваних компонентів, структури їх розташування та певного мірою від частоти функціонування даних слів-синоніміп у парі. Дібраний наст фактичний матеріал подаємо за одним із тра-дицШшх поділів і виділяємо: семантичні синоніми (напр., сік-ти-рубата, дуиаєц-гадаои. штити-поважати; на .біду, на горе. у,ви лять-гшокздляеть, біиїть-підбігае. хвалить-вихваляе); стилістичні (речс-ппомовляд. не вмре, не поляже, старці-торбишни-їи та ін.); сємантяко-стилісгвчні (напр.: реве-плаче. пала-■поодягла, нлакала-убивалаоь): контекстуальні синоніми (як-от: ідаста-доля. гуляннз-воювоння. козацькії-молодецькії та ін.). Більшість сполук останньої групи (у першу чергу іменникові) лише із сучасного погляду на значення їх компонентів можна вважати контекстуальними синонімами, з діахронічного ж - вони могли належати до попередніх типів. У мові нпродноепічної поезії , пі дівається помітна перевага дієслівних синовімів-уточнювачів. 'Семантичні особливості дієслів є одним із чинників надання внутрішнього гуху розвиткові скпстнпк подій і самій епічній оповіді. O.Ü. Потебня РВЯЯОВ, що синонімічні сполуки повинні розгля- . датися як засіб створення нового значення. На нздіу думку, під ■ цим мог.на розуміти передусім образність.

\ 3 опрямому tinpm’pn>T-i характеризуються реіірпзпптптпвні пари,'

які за своїми структурно-семантичним! особливостями істотно відрізняються від атрибутивних і синонімічних: словосполучень. Серед дослідників немає одностайної думки з приводу того, до якого рівня мови належать специфічні мовні утворення типу хліб-сіль, батьг,о-г-іати (лексичного, лексико-фразеологічного чи синтаксичного). Репрезентативні пари виражають узагальнене поняття через часткові (Потебня). Як ня наш погляд, це стає можливим унаслідок "кількісної" переваги в асоціативній сполуці спільної гіперсеми над різниш гіпосемами складників. ' .

Українська ліро-епічно поезія має у своєму складі подібні-парні утворення як загальноїТольклорні, так.'і вузькоконрові. Подаємо тх, розподіливши за-лексико-семавтичними полями. Репре- ■ зентативні.парп у народнопісенному епосі утворюються перепаяно іменниками, яким за частотою функціонування значно поступаються дієслівні пари. Лексико-семантичне поле (ЛСП) "людина" пред--ставлене такими лексяно-оемачтпчтігли ірупамі (ЛСГ): "люди ва їх національністю" (тотарп-турки, турок-і:гвед). "батьки" (отець-ма- . ти), "частини людського тіла" (рукп-ногп, ручкп-пучкн). До цього ЛСГІ також входить пара куш-побратими, яка означає "найближче оточення" і виступає у мові віршованого епосу єдиним представником однойменної ЛСГ. •

. До ЛСП "діяльність людини" відносимо групи іменникових утворень .з ерхісемами 'багатство, гроті’ (срібло-злрто). 'майно, власність* (грунти-маєтки. гпунта-худоба). ’будівлі’ (сіни-хата). Це поле вмішує також репрезентативні пари, які складаються з понять, пов’язаних з духовною сферой, я саме: танці-иузики (розваги), правдд-неправда ([»еобхідна інформація). У межах визначеного поля знаходяться лсі зафіксовані дієслівні пари: пили-- . їла (споживали), стріллти-р.убати (убивати), пити-гулята (роз— ваяятпся). Поняття, пов'язані з полом "продукти харчування”, поєднуються у репрезентативн і пари таких ппдів: мед-горілка. пи-со-ндд. тшптки-ноТлкп» • - ■

Досить різноманітним гнітилося ЛШ "простір" (або "лячд-іта'їгг"): ярн-бори. лтгв-яри. стеїш-цолл. степ-дорога. отепи-лу-пі, ,сади-лани. Асоцілтипиі з роте ти зпіо-пташ (фауна) і ип-лп-тумаїш (пвпна природи) іншпепеятутоть різні групи ЛСП "природа".

Пя'У> і чт-шор ачт-''чН''Т'і) підзіипяттт-оя пари :>пгол»>н ьклор-иого 0”сі5ь-мятп. ял!б_~о!ль, срібло—‘ЗЛОТ7, МСД-СТПО.

І ї

пити-гуляти. Ці та подібні парні утворення зазначених жанрів . виступають виразними носіями їх стилю та художньої експресії.

У нлродноепічній поезії найяскравіше виявилася національна свідомість українського народу. Художньо-словесні образи дум, історичних пісень та балад є відбиттям національного менталітету, що іі зумовило їх активне використання у період становлея-. ня й розвитку пової української літератури.

Другий розділ "функціонування яародноепічшіх фольклоризмів в українській художній прозі другої половини XIX - початку XX століття" нас структуру, співвідносну із структурою першого розділу, і відкривається параграфом, у якому визначаємо конкретні причини звернення письменників до виражально-зображувальних засобів народного віршованого епосу.

§ І. "Образні засоби народнопісенного епосу як елемент пое-'тики худокньої прози". Українська проза другої половини XIX сто-_ ліття характеризується тяжінням до великих епічних форм. Провідне місце у літературному процесі цього періоду посідає жанр роману. Художній потенціал народнопоетичної творчості був для письменників об'єктивна даністн. Не випадково В.0.Власенко зазначає, що український соціальний роман зростав на національних традиціях. Серед його фольклорних джерел дослідник у першу чергу називає душ /Власенко, 1903/, які засвідчили свого часу новий етап у розвитку національного худокньбго мислення. Свозрідність уживання образних елементів фольклору та їх структурно-семантичні зміни-у прозових творах зумовлені об'єктивними’причинами: виробленням якісно нових художніх принципів відтворення соціальної дійсності,, переходом від оповідної форми до об'єктивно-розповідної манери письма, відмінностями у структурній організації творів і побудові літературного образу, зверненням до сучасної-для•письменників тематики, суміщенням різних часових та просторо-.вих координат, поєднанням в одному художньому творі мовних елементів різних стилів і т. 1н. Присутність авторського "я", відкривало широкі можливості розвитку образних засобів прози, адже еволюція художньої семантики знаходиться на перетині індивідуальних варіантів бачення світу і над індивідуальних семантичних спотом /Поляков, 1978/.

Досліджуючи функціонування у мові літератури традиційних елементів, зважаємо на те, що "кожне слово ппхне контекстом і контекстами, в ярих воно кило своїм соціально на пру догоїм життям" /Бахтін/. Та з позиції сучасного художнього сгрпіімашш прозової ' . . 12 .

літератури визначеного періоду відчуття належності певних Фор^л до стилістичної системи нзродноепічних яанрів зменшилося, тог ту особливого значення•набував виявленні показників маркованості Аналізованих зображуввльно-вирл'тіальшіх засобів. До таких показників відносимо: -

- стилізовані контексти, які створюються підвищеною концентрацією певних образних елементів; ■

- відповідна структурно-семантична організація художньо-

словесного образу на основі народноепічного мотиву (у даному разі тільки детальне знання джерела дозволяє визначити генетичні властивості актуалізованого в прозового творі мовностилістичного засобу); ’ .

- різностильова, а часом контрастуюча тональність мовних одиниць, уведених в індивідуально-авторський контекст;

- відповідно оформлені цитвції ; •

- яскраво впряжена мирова приналежність деяких образів.

Мовностилістичні засоби фольклору поряд зі слонами-номінвці-

ямп народних обрядів, етнографізкаш,• топонімами, внтропонішь гли, історизмами, ш виконують вторинну функцію в мові художньої літератури, 'розглядаються як фолмілорвзш, словник яких може' поповнюватися в літературній практиці /Срмоленко, 1987/.

§2. "Основні. закономірності угавання і трансформації традиційних епітетів та усталених із ними сполук". Серед фольклорних образних засобів, що функціонують у художній прозі визначеного періоду, найбільш лоииреними є сполуки з постійними епітетами. Цілком закономірно, шо їх питома вага у творчості письменників, які нами досліджуються, різна. № залежить не тільки від рівня обдарування митця, а й від його творчої манери, індивідуального етил« письма. Частіте вживаними виявляються ті епітетні сполуки, які мають загальнофольклорний характер. ■ _

У словепно-композпціЧних структурах, зумовлених новими невластивими народному епосові притіннаїді художнього відображення дійсності, акту плізвиіл сталих епітетних. сполук та активізація їх семантики пов’язана з поліфутшціонзльністю контексту, який тломе: "розшифровувати”' значення епітетної сполуки; відновлювати денотатппнчІ! компонент значення епітета або конкретизувати Його; пічсвлювятп олієне експресивну ег-мпнтпку художнього гпначегшп; виступати чинником стилістичних перетпорень епітетнпх сполук. ,

"гіоцифіия НІ Р.ПОІЧГ'ПЬ контексту і сталих епітетних формул ■гріп/інтг. нпо антеноьке уовідоилепчч малої ініормативності клі-

IП

шованих конструкцій. И цієї причини виникає необхідність доповнювати, конкретизувати означуване в традиційній формулі за допомогою нових епітетів або унаочнювати усталене.поетичне оз- _ наче ніш лексичними повторами та- порівняння}, ш.

Залежно від художнього завданна письменники наділяють традиційні епітетні сполуки необхідним значенням, спираючись при ' цьому на полісемангику художнього означення то асоціативні зв'язки з контекстами його функціонування. Так, наприклад, образ, який створюється поетичними словосполученнями широкі степи, вольні степи (у -значенні'"просторі")-, може бути не лише елементом природи України, а й позначати особливого роду простір, де мокши е ’

формування певшіх духовних і фізичних якостей людей. Це спостерігаємо в деяких творах І.Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, напр.: "Серед широких та розлогих степів, на вільнім просторі вирощував ' Івась свою молоду силу" /Шрн./.

Трансформування семантики народнопоетичного епітета у Мові прози спирається на традиції образного вживання означуваного ним олова. Такі епічні образи, як степ широкий, битий шлях, можуть переосмислюватися і використовуватися як своєрідні експресивні метафори, які інколи є амальгамою кількох поетичних образів., •

Одним із посутніх показників зміни традиційного значення , окремих сталих епітетних формул у мові прози досліджуваного це-ріоду є їх енантіооемія, яка засвідчує процес десимволізації.

Такі сталі сполуки, як добрі молодці. добрі люди, білі руки, у творах деяких письменників ужито в негативному'плані, капр.:

"... хіба на знала вона, як то жити межи тих "добрих людей1'?" /Ії>уш./. . ■ • .

■ Новаторство письменників виявляється у створенні нових структурно-семантичних моделей для передачі художніх ознак, які . так_чи інакше відштовхуються від традиційних епітетних формул, *

.у тому числі - й епічних. Ознака може- передаватися іменником, прислівником, дієсловом (напр., "Темнота нічня уже заоіла землю.." /Фр./, "Над головою ясніли звізди" /Хот./). Ускладнену структуру має означування через порівняння. У таких випадках традиційний епітет виотупно означенням об’єкта порівняння, вираженого орудним відмінком, як-от: "А на румунському боці, ген-ген понад тихим Дунаем зеленою лпоою проотягся кучерявий Г£Й, ’ •

вербовий.. " /Код./. ’ , • .

§3. "Викориоттит народітолічши метпфор то створення на їх

. М

основі індиеідуально-авторських". Метафоричні образи, властиві народноєпічній поезії, використовуються у прозовій творчості таких письменників, як П.Куліш, І.Нечуй-ЛевииькиП, Панас Мирний, М. Коцюбинський, А.Чайковський, М. ГрушеЕський. На основі тра- '' диційних смислових домінант та розтираних асоціативних зв'язків прозаїками створюються нові метафори. У результаті взаємодії традиційного й індивідуально-авторського.виникають структурно й семантично ускладнені образи (іноді навіть із протилежним значенням), напр.: "Спустів, занепав рідний крій. Онуки отих оборонців, одкинувшись від своїх та приставим до чужих, допомагали Його занепаду: чорно» зграєю хикого гайвороння укрили вони вільні степи і, поділивши їх поміж собою, г^сто засіяли п|)осторі_лани . лихим_зерном тяжкої_невсш..." /Мири./. Як уже відзначалося, аналізовані метафоричні (також і метонімічні) образи найтісніше пов'язані зі стилем народного віршованого епосу, віл'ювідно і з епохою, зображуваною в ньому. Історичга "приналежність" деяких аналізованих метафор відчувається незалежно від їх структурних трансформацій-і від тематики творів. Ііе стосується Я індивідуально-авторських образів, створених вляхом метафоризації власних імен героїв'народноепічної поезії, напр. : •Барабанів теп9£_

повна_Україна" /Кул./. Такі метафори тють потужний пізнавально-образний потенціал.

.Гіперболічність притаманна народноєпічній метафорі, частково нейтралізується завдяки сюжетно-композиційному підпорядкуванню образу чи, навпаки, підсилюється (у випадку, коли метафора розгортається у пластичну картину). Пк показує досліджуваний матеріал, це є більш характерним для символу і порівняння. 'Гра-дицтйні метонімічні образи у мові прози другої половини XIX - . початку XX ст. урі зноманітнпються головним чином за рахунок добору індивідуально-авторських епітетів. ■

§ 4. "Символи народнопісенного епосу в прозових творах". Глибока.образна змістовність символів сприяла їх ооліфункціональ-ному використанню. Символи, що передають військові дії (пиру, польових робіт,' варіння пива), уживаються із стилістичними настановами у прозових творах переважно історичної тематики ( І,Нечуя-Левипького, А. Чапковського, Г.Хоткевича). Тематично "універсальними" є ті образи, де символами виступають метеорологічні ішща (хмари, дощ, туман), пта*и ('І9рпі_кру_кп) та ду новий симроя на пені ї_зорі, ич_тихії води. Символічні образи,

”....... ’ Г'

йункціонупчг. у норі персоїшзсів, виконують роль елешнтів хоралтеро-гаорепял. Зон;: та кок покуть розгоптат::ся у регіШЮ-свтуатиьні Ечртава, це мас місце у творах І.Печуя-Лв.зіщгг.ого та І.'іранка.; май яаетхчигїі оясіб вакодує спещ£.іф>у Фу'ш:ц1а пропідітх детохей сг>::етно-кожози!й',кпх часті:ії таору (експозиції, вудшінаці? та ія.) папг.: "Ko/.;; Авдоій Зодкк гіроходкв повз головні;;; будинок погорілої оахаркі, зі стіл руїн:; з грмоон зішдось ьогоіш.," /початок попісті ¡.Ї.Кодобйисм'.ого " lata иогеола ”/•

§5. "Отруктурио-секснтзчиі особливості ііїмшііопувтщя народнопоетичних ЯОрІВНїіНЬ". ОднІ'ИЛ ІЗ ВП ГЛИВИХ ЧіШШШ’ІУ розвитку художніх обрлзів прози с игродкоепічяі ког.;п;;р;,тиЕНІ структури. Це ¡:.у<нп г.олсната тш.х і актопаш, то миїлізозані порівняння .в оо-йозі свої;; є з;іга.Г.ьно;.:оіїПі’,:.'к і характеризуються не тільки семантичним багатством, а “і обоазною гнучкістю, що за'’»Ікоовеио 3zo V мові народного зіршоионого епосу. У прозі як історячиої, так і сучасної для «теоріє тематики порівняння або зберігають' ’

свої стоукгурно-се.їїаятп’ті зластітооті, або Ізцебілшого) зазнають часткової т пошіої тошісоопцгщії : "А тут ще почало темніти, так Сомкове військо - паче г~ ?.;опе. іго оир.пзд ч~е хоч видно, як хвилі уоглть. а д;ілк:і у темноті, так к:е тільно пеле та бурхне" /іїул./. -"Стрепенулась уся громада, як один чоловік, неначе стрепенувся , воанці світом степозпГ; орел і махну з ду-кі;м коклам" /Н.-Л./ та багато ін. Індивідуально-авторський підіїд до використання порівнянь виявляється в їх структурно-семантичному розширенні За рахунок як окремих лексем та епітетів, так і цілих зворотів

■ означальної чи обставинної семантики. -

. §6. "Синонімічні пари як елемент епічності стилю". Для прози означеного періоду показовим є використання парних сполук ■

синонімів, які за частотою функціонування не поступаються образам, утвореним аа допомогою епітетів. Індивідуально-авторське начало *■ в. цьому разі зумовлене роллю, яка відводиться письменниками синонімічним парам у художньому викладі. Тут варто говорити не, стільки про вживання народноепічних пар синонімів, скільки про використання форда, яка семантично наповнюється відповідно до поставлених мигцем художніх завдань та його творчих уподобань.

У зв'язку із стилістичними настановами синонімічні пари можуть надавати оповіді розмовного характеру, напр.: стукас-грюкае /Вовч,/, вихиляоом та викрутасом /Свидн./ чи, навпаки, поетизувати її* як-0т: замаячить-замріе /Коц.Л ■ загинув. поліг /Чайк./ та

іII., тіі:і'орпстопутіп?:’сл для »ідтпоропня мовного колориту певної КІСЦОІОСТІ (ЛЯ'ір. , П-ПйУ-ДОЗІ’ТО /'Лот./').

§7. "Функціональне ііазапгазчлшя ролрогоі;тит;;зн;!х- пар". Вілкіісїь декс;и'.о-се:ллнт;;*шпх п.оліл і го.ул, які формують репрезентативні пнрп, вилучені з хуцокньоУ ялозі; другої яолог.;шп

XIX -• початку XX століття, зб і гаяться з т.іпи, по були а;:д!лзні на'.матеріалі яоролноелічіюУ гтезіу, ^прозєитгталЦ парі; (•’.уивді-опупть у сала лі уведених у мовну тканину творів йольклорнпх Фюр-і.іул та зигалигелк»;ааяих фразеологічних ззоротів, яяпр.: "Хіба нам нічого їс ті; об о ітлтіі. або ні б чоі.®г хороша походити?" /Пул./, "Щодня утрьох вони ділили хлі(5-сіль" /К'оц./. Деякі асоціативні сполучення зазнають трансформації (пор.: Стаз середулкппд брат • свого отарного брата Лпапд;і-педпазд;і пптаги: - По то ми будем, брате, Своєму отцю а неньці отвічати./Пума/ та ".. а пікету оотавл» тому, котрий воявть гф.:ніду-непразд,у і кордону впмірюе по ділом его" /Фр./), але здебілшого репрезентативні пари використовуються писшошюкагш в їх трядпціЗлому значенні.

У висновках узагаштеио результати дослідження. Художньо-словесні образи українського народного віршованого епосу (таких його жанрів,' як думи, історячні пісні та історичні баладі:) становлять певну систему, семантико-естетична єдність якої забезпечується специфікою народнопоетичного світобачення.

. Мовностилістичні засобп народнопісенного епосу функціонують у різних зз жанрами та тештавов прозових художніх творах другої половшій XIX - початку XX пт. Письменники використовують виро'іально-зобра^.уоольні можливості ф>льклорпих образів, їх .

стилістичну марнованість та стильову віднесеність, гао дає змогу створювати певний історичний колорит епохи (головним чином. • періоду, пов'язаного з існуванням та діяльністю козацтва).

'Новий етап у розвитку художньої прози характеризується не тільки розширенням її жанрово-тематичних їда«, а Й структурно-композиційними змінами, відмінними принципами організації образів, збагаченням стилістичної системі. У цьому зв’язку надбанням літературної мови стають нясвмперед ті образи, які виникли на основі творчого- підходу до народнопоетичних засобів, .

зокрема властивих 'епічній поезії. Виявлено такі способи трансформації та модифікації [Тол вмори змів і прийоми їх уведення в індивідуально-авторський; контекст творів: .

- концентрування сполук із постійними епітетами та синонімічних пяп з метоп створеній різнопланових стилізованих кон—

текстів U1.Куліш, Панас Мирний, ¡А.І})ушбвсьшш);

. - переосшслошш традиційного змісту порівнянь, усталених

епітет них сполук, репрезентативних пар, ідо породжують нові ілікро— образи, іноді навіть з арптвшш даноцу лсахолргічшш ефектом;

- розгортання структури народноепічшіх порівнянь для інтен-' сифікації їх образності (найчастіше ц;ш послуговується І.Нечуй-Яевицький), а такок надання порівнянням вигляду пластичних картин;

- індивідуально-авторські ускладнення форш порівняльних конструкцій (у творах ІІ.Кулішв та О.Кобилянської), іцо дозволяє поєднувати семантику заперечення й ототожнення або наділяти традиційний об’скт порівняння одночасно функціями і суб’єкта і об’єкта, включаючи його в структуру психологічного паралелізм (у повісті І.Франка "Борислав сміється");

- контекстуальне розширення і ускладнення деяких фольклорних

’етазолів (образ орла: в І.Нечуя-Левицького, Г.Хоткевмча), метафоричних образів та порівнянь; '

-художнє розкриття деяких символів та образів, які передаються епітетними сполуками; • _ ,.t

- уведення традиційної символіки, епітетних структур, реп-

резентативних пар до складу метафоричних образів та компаративних зворотів, перифрастичних виразів, де вони виступають основою , художньої образності; ’

- оновлення змісту і форш вираяально-зобрвкувальних засобів народного віршованого епосу шляхом усічення їх структури, доповненая новими елементами, варіюванням лексичних компонентів;

. . - використання іи)ен. героїв дум та історичних пісень у струк-

турі порівнянь та метафор, а також мотивів народноеиічвях творів як-образної основи компаративних зворотів (І.Нечуй-Левицький,

П.Куліш); .

# - створений образів на основі форм тавтології (в єпітетиці)^ .репрезентативних та синонімічних пар (Марко Вовчок,:І.Нечуй-; Левицький, Панас Мирний твін.); .

- овоєрідне уживання окремих символів у ролі провідних ху-догшіх деталей експозиції, кульмінації та інших сюжетно-композиційних частин творів (М.Коцюбинський, О.Кобялянська, Б.Грін-ченко), а також розгортання символів у реально-ситуативні картини;

- формування відповідного "оточення" (за рахунок додаткових епітетів, символічних образів, епічних чисел, порівнянь тощо) для

. увиразнення традиційних образів, для їх органічного входження в

■ Індивідуально-авторський контекст, .

Трапляються разом із тим випадки буквального введення нпрод-ноепічнвх порізняпв, метафор, репрезентативних пер, епітетнях

сполук, ЯКІ СППІь";г.';ЖТЬСЛ в художніх таорпх як поетичні штампи,’ прнкпашольні засоби (’частіше у творах П.Куліка, Марка Вовчка,

1. Нечул-Лешіцького, Б. Г^інчеШіа).

■ ЯроведеинЗ піші з зпевідчуе ;:ш потворність впливу художньо-словесної образності народноепічної поезії (як утілення української етнопсихології) на мову прози другої половши XIX- початку

XX століття. Становлячи спільну основу індивідуально-авторських стилів, фольклорні засоби зазнають структурно-семантичних змін і реалізують свій худочнііі потенціал у конкретних стилістичних системах. Творче використання народнопоетичних образів с. однією з наква;.жіпі:япх традицій класичної художньої спадщини в розвитку національної літератури. ■ '

Матеріали дисертаційної роботи апробовані па Потобнянських читаннях у Харківському університеті (1993), на міулузівсьних наукових конференціях (Полтава, 1986; Черкаси, І9В8).

З теш дисертації опубліковані такі роботи:

1. Образні елементи народного епосу в нові художньої прози Б.Грінченка’ // Українська нова: Історія і стилі. - Харків; Видео "Основа" при Харків, дврд. ун-ті, 1992. - С. І6&-175.

2. Ковні традиції народного епосу в п'єсі І.С.Нечуя-Левиціг-

кого. "Маруся Богуславм" // Творча індивідуальність Ї.С.Иочуя-Левипького і літературний процес. Збірник тез доповідей і повідомлень республіканської наукової конференції, присвяченої 150— річчга з дня народження письменника, I9G8. - С. ІІ9-І20. ’

У. Лексико-(Тіразвологічні засоби створення (фольклорного колориту в повісті О.Кобилянської "В неділю рано зілля копала" // , Творчість О.Кобиляноької у контексті української та світової літератури (до 125-річчя з дня вародяеняя тсьтипті ). Тези доповідей і повідомлень республіканської наукової конференції. -Чернівці, 1988. - Ч.І7. - Мовознавство. - С. 31. ' '

4. Народнопоетичні засоби у мові повісті О.Маковея "Ярошенко" // 50 років возз'єднання Північної Буковини, Хотинського, Лкерманського та Ізмаїльського попітів Бессярабії з Українською PCP. Тези доповідей республіканської наукової конференції.-Чернівці, 1990. - С. 53-55. '

. 5. Поетична символіка українського народного епосу // А./І.По тебня - исследователь славянских взаимосвязей. Тезисы Всесоюзної* научной конференция. - Харьков, 1991. -’Ч.І. - fi. 150-152.

ПОіп. до друку ¿¿•MW. фарші G0x8i',\t. ÍIe»fp ^f4 •

Друк офсвгииЯ. Умояя.-лруж, up*. />о . Умо*?». ф«рб<*-#1дб. //V . ОЛтїк.^мд. ррх. . Ткр. ** **£ • ‘ 3*«. //V .

Хар^ючхе оренди»: полігр*фічи*ї пЦпон?>*сї^>. 3ÍO093 Хврнії1, «уд Сегрдлепя, 115