автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Аграрная политика Украинского Государства П. Скоропадского

Полный текст автореферата диссертации по теме "Аграрная политика Украинского Государства П. Скоропадского"

О Аз АПОР13ЫШЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

... *¿£03

Терела Галина Василівна

W338.43.01 (477X048)

АГРАРНА ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ П.СКОРОПАДСЬКОГО

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Запоріжжя - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Полтавського державног педагогічного університету ім. В.Г.Короленка Міністерства освіти і науки Україні

Науковий керівник - доктор історичних наук, доцент Нестуля Олексій Олексійович, завідувач кафедри філософії та політології Полтавського кооперативною інстшуіу Укркоопспілк

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор Панченко Петро Пантелеймонович, завідувач відділу сучасної України Інституту історії України Національної Академії наук України (м.Киїе

- кандидат історичних наук, доцент Волошко Олексій Олексійович, доцент кафедри загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України

Провідна установа - Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченк

Захист відбудеться уь&а-ш 2ооо р. о годині н

засіданні спеціалізованої вченої ради К17.051 Ш по захисту дисертацій в Запорізьком державному університеті (адреса: 69600, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корпу У,ауц. 326)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізьког державного університету (адреса: м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус II)

Автореферат розісланий

Вчений секретар _

спеціалізованої вченоїради _______ <[1\ с, Тимченко СЛ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розбудова незалежної Української .ержави в число першочергових завдань поставила реформування аграрного ;ктору економіки, наукового обгрунтування соціальних наслідків запровадження ового типу виробничих відносин на селі. Пошук шляхів виходу з соціально-шномічної кризи неминуче ставить питання про оцінку історичного досвіду рарних перетворень. У зв’язку з цим непересічне значення мас аналіз спроб цйснити земельну реформу урядом Української Держави П.Скоропадського: його рагнення створити стан міцних селян-господарів, налагодити систему державного ггулювання розподілу земельної власності, провести землевпорядкування.

Виходячи із наведених міркувань, актуальність дисертаційного зслідження визначається, по-перше, необхідністю переосмислення досвіду инулого в зв’язку з сучасними проблемами здійснення реформування аграрного :ктору економіки. По-друге, при наявності досить значної кількості загальних та теціальних робіт з історії Гетьманату до цього часу відсутні праці, в яких би детально іалізувались головні аспекти аграрної політики уряду П.Скоропадського. Тому шикає необхідність комплексного дослідження на основі нового джерельного атеріалу. Наукова актуальність проблеми обумовлюється і тим фактом, що в тературі ствердився ряд поверхових та догматичних схем у висвітленні ситуації на ші за часів Гетьманату та, особливо, в оцінці земельного законодавства уряду .Скоропадського. Тому об’єктивний аналіз цих проблем дозволить відновити торичну правду та історичну справедливість стосовно багатьох діячів доби пьманату. Нарешті, на наше глибоке переконання, стосунки держави і селянства ізначили характер та динаміку не лише суспільно-політичних, а й економічних юцесів в Українській Державі і, по великому рахунку, її долю. Отже, неможливо іти об’єктивну оцінку доби Гетьманату без об’єктивного вивчення і узагальнення рарної політики того часу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планам», темами. Робота іконана відповідно до планів науково-дослідної роботи Полтавського державного дагогічного університету ім. В.Г.Короленка.

Мета і основні завдання дослідження. Враховуючи актуальність, наукове, шітичне та практичне значення проблеми, недостатнє її вивчення в історичній гературі та можливість опрацювання недоступних донедавна архівних матеріалів, ісертант ставить замету проаналізувати головні складові аграрної політики уряду Скоропадського та її наслідки.

У суспільствознавстві та історичній науці під аграрною політикою держави ізуміють сукупність організаційних заходів уряду в землекористуванні та

відносинах власності на селі, регулювання ринку тих видів продуктів, я виробляються в сільському господарстві на території даної держави. Підкреслим іцо аграрна політика розглядається нами як невід’ємна частина внутрішньої.

У зв’язку з цим, для досягнення визначеної мети в дисертаційної^ дослідженні ставляться такі науково-дослілніиіькі завдання:

- визначити напрямки та сутність організаційних заходів уряд спрямованих на налагодження ефективного використання сільськогосподарські угідь, дослідити процес створення інституту державних органів в справі розробки • втілення аграрної реформи;

- з’ясувати основні етапи регулювання відносин власності, висвітли' роботу аграрних комісій з вироблення основного земельного закону;

- виявити та простежити особливості аграрних перетворень на се; проаналізувати ситуацію навколо поміщицьких каральних експедицій;

- визначити соціальну спрямованість, основні етапи, ефективність ■ наслідки продовольчої політики в досліджуваний період;

- проаналізувати практику здійснення та результати запровадження хлібн монополії;

- дослідити поведінку німецько-австрійських військ на продовольчої^ ринку України;

- узагальнити досвід аграрних перетворень доби Гетьманату, на осно принципових положень і висновків дисертаційної роботи окреслити коло питаї для подальшої розробки теми.

Об’єктом дослідження виступає процес формування та практш здійснення аграрної політики Української Держави.

Предметом дослідження стали напрямки та форми діяльності урядові органів у ході реалізації продовольчої та земельної політики, сутність самі перетворень та ставлення до них суспільних станів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період існування Українсм Держави. За нижню межу взято 29 квітня 1918 р., а за верхню - 14 грудня, им держава П.Скоропадськош перестала існувати.

Територіальні межі дослідження поширюїоться на 9 губерній, які входи до складу Гетьманської Держави: Волинську, Катеринославську, Київськ Подільську, Полтавську, Таврійську, Харківську, Херсонську та Чернігівську.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому з сучасні теоретико-методологічних позицій та з допомогою залучення нових джерел впері у вітчизняній історіографії здійснено цілісне дослідження аграрної політиі Української Держави П.Скоропадськош:

- вперше показано суперечності між урядом та командуванням австр

з

мецьких військ на продовольчому ринку, розбіжності в ставленні до хлібної онополії між великими землевласниками та торгово-промисловими колами, мтиріччя між намаганнями деяких членів уряду провести буржуазно-демократичні ^створення та позицією поміщиків;

- виявлено пріоритети організаційних заходів при регулюванні :млекористування та продовольчого ринку;

- дістало подальший розвиток вивчення спроб уряду реформувати дносини власності на землю, з’ясовано причини їх неефективності;

- визначено соціальну спрямованість, ефективність та наслідки юдовольчої політики, відтворено механізм реалізації хлібної монополії;

- у суспільно-політичному та економічному контексті автором ^аналізовано зміст та особливості низки законів і законопроектів, окреслено коло ;ржавних структур, які займалися розробкою основного земельного закону, ведено до наукового обігу невідомі, а також раніше не опубліковані архівні жументи.

Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому,

о:

- матеріали роботи можуть бути використані при створенні (агальнюючнх праць з економічної історії України та історії України в цілому першої юрті XX століття, а також при підготовці відповідних лекційних курсів у вищих та :редніх навчальних закладах, у краєзнавчій роботі;

- висновки дисертаційної праці стануть в нагоді центральним органам ;ржавної влади і управління та органам місцевого самоврядування при розробці іганізацінно-правових підвалин реформування аграрного сектору економіки на /часному етапі.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові результати ісертаційного дослідження опубліковані у чотирьох статтях, вміщених у фахових щашіях, та тезах конфереї щій. Вони доповідались на науковій конференції “Україна: ¡ржавотворчі традиції новітнього часу” (Полтава, 24 червня 1999 р.) та на четвертому іжнародному конгресі україністів ( Одеса, 26-29 серпня 1999 р.).

Робота обговорювалась на засіданні кафедри історії України Полтавського ¡ржавного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка і дістала позитивну оцінку.

Структура дисертації обумовлена її метою і завданнями та відображає )гічну послідовність пи тань, що досліджувались. Робота складається зі вступу, трьох ззділів, висновків, переліку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації впадає 191с. машинописного тексту, список джерел і літератури - 45 с. (нараховує 16 найменувань).

ОСНОВНИЙЗМІСГ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження та її актуальніст визначаються мета, завдання, об’єкт дослідження, йога хронологічні татериторіаль межі, розкривається наукова новизна та практичне значення розробки проблем апробація результатів дисертації.

Перший розділ - “Історіографія, джерела, методологія та методш дослідження” - присвячено розгляду відповідних аспектів дисертаційної роботи.

З певною долею умовності наявні історичні праці, в яких розглядаєш земельна та продовольча політика Гетьманату, можна поділити на декілька груп.

Першу групу визначили радянські історики, які вважали гетьмаї ставлеником буржуазно-поміщицьких кіл України та політичною маріонетко німецько-австрійського військового командування, а його аграрну політику прагненням до відновлення дореволюційних відносин на селі. Характерною рисо робіт радянських істориків було майже повне ігнорування української державнос часів Гетьманату. Тому ними досліджувалась в основному політика окупаційні адміністрації. Будь-які самостійні кроки уряду або замовчувалися, або груС фальсифікувалися.

Друга група представлена роботами так званої “уенерівської школи”, сер< яких такі діячі Центральної Ради та Директорії, як В.Вннниченко, П.Христюк, а тако їх послідовники. Вони звинувачують уряд ГІ.Скоропадського не лише в реставраіі дореволюційних відносин, а й у “неукраїнстві” російського генерала, якиі спираючись на підтримку окупаційної армії, встановив на Україні військовий режи із засиллям німецько-австрійських та поміщицьких каральних експедицій [ 1 ]

Третя група - праці авторів консервативного напрямку, серед яки Д.Дорошенко, Н.Полонська-Василенко, в яких аграрна політика уряд ГІ.Скоропадського носить здебільшого позитивні оцінки [2]

Зрозуміло, що праці зазначених двох останніх напрямків позначеі суб’єктивізмом, оскільки написані або безпосередніми учасниками революцій!« діяльності на Україні, або ж відображають політичну боротьбу в середовии української еміграції.

Нарешті, четверту групу складають дослідження сучасних історикі України та діаспори, які з віддалі часу намагаються дати об’єктивну оцінку подія 1918р.

1. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х ч. - К., 1990; Христюк П. Замітки і матеріали до істор української революції 1917-1920 рр.: В 4-х т. - Нью-Йорк, 1969.

2. Дорошенко Д. Історія України (1917-1923): У 2 т. - Нью-Йорк, 1954. - Т.2: Українсьі Гетьманська держава 1918 р.; Полонська-Василенко Н. Історія України. 1900-1923 рр. - К., 199

У радянській історичній літературі 20-30-х рр. переважали роботи юпагандистського характеру. Це, зокрема, стосується праць Д.Мануїльського, Клунного. Певним винятком стала надрукована у 1928 р. - в умовах так званої країнізації” - стаття В.Качинського, в якій аналізуються основні принципи мельного законодавства уряду Української Держави [3].

Наступний етап радянської історіографії визначають роботи, написані у 40--ті рр. У зв’язку із початком Великої Вітчизняної війни увага істориків була звернена період перебування на території України німецько-австрійських військ у 1918 р. шовний акцент у історичних дослідженнях цього періоду, зокрема в роботах Маркова, Г.Заставенка, А.Лихолата, ставився на маріонетковому характері уряду Скоропадського [4].

Певні зрушення в історичній науці щодо висвітлення історії Української ¡ржави в 1918р. відбулися у 60-ті рр. - у часи так званої “хрущовської відлиги”, юбливої уваги заслуговує праця історика Є.Скляренка “Боротьба трудящих :раїнй проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини в 1918 р.” На відміну І попередників, які ігнорували сам факт існування гетьманського уряду, історик рактеризує певні аспекти його діяльності [5]. Загалом у 60-ті роки з’являється ціла рія робіт радянських істориків М.Супруненка, Ю.Бслана, П.Балковош, О.Карпенка

о боротьбу селян проти німецьких окупантів, в яких описувалась ситуація на селі 918 р., але діяльність уряду Української Держави не аналізувалась.

Протягом 70-80-х рр. спостерігається тенденція до поглиблення системи гументації пануючих у той час в історичній науці ідеологічних та політичних ложень щодо оцінки ситуації на селі за часів Гетьманату, представлених, зокрема, ботами Р.Ляха, Г.Нікольнікова, Ю.Терещенка, А.Олєйнікова [6]. Крім того, вперше івляються роботи, зокрема, Ф.Турченка, в яких висвітлювались позиції різних :пільно-політичиих сил та їх вплив на формування політики українських урядів у 17-1920 рр. [7]

Таким чином, здобутком радянської історіографії є дослідження

(ачипський В. Аграрний рух за часів гетьманщини // Літопис революції. - 1928. - № 1(28). -8-59.

парков С. Отечественная война украинского народа против германских интервентов в 1918 М.,1941; Заставенко Г. Розгром німецьких інтервентів на Україні в 1918 р. - K., 1948; Скляренко Є.М. Боротьба трудящих Україні! проти німецько-австрійських окупантів і ьманщини в 1918 р. - K., 1960.

Іях Р.Д. Розв’язання аграрного питання на Україні (1917-1923 рр.) - Кнїв-Допецьк, 1975; ещенко Ю.И. Великий Октябрь и становление социалистической экономики на Украине (19170). - К., 1986 та ін.

Гурченко Ф.Г. Великий Октябрь и ликвидация эксплуататорских классов на Украине,- Киев-;сса, 1987. •

соціально-економічної та військово-політичної ситуації на селі у 1918 р. Але її істотним недоліком, поряд із однозначно негативним трактуванням Гетьманської Держави, було ігнорування самостійних кроків уряду П.Скороиадського, в том) числі й у проведенні аграрної політики.

В цьому плані на краще відрізняється зарубіжна україніка. Саме праці В.Винниченка, П.Христюка, Д.Дорошенка ввели до обігу значну частину документі! про аграрну політику Гетьманської Держави, за межі яких впродовж багатьох роки майже не виходили як радянські історики, так і науковці діаспори. Окремо елі; відзначити працю колишнього приват-доцента Кам’янець-Подільського Українськоїх державного університету Х.Лебідя-ІОрчика “Бюджетове право”, видану в 1927 р.) Львові [8]. Автор детально проаналізував бюджетні видатки Української Держави спрямовані на розвиток сільського господарства в 1918 р.

Для зарубіжної історіографії тривалий час залишався характерний для 20х років спектр оцінок аграрної політики Гетьманату від різко негативна (представлений роботами М.Сціборського, І.Тиктора, С.Доленги, М.Ростовця П.Феденка) до панегіричних (дослідження Д.Левчука, О.Терлецького), ще відзеркалював, окрім усього іншого, ще й політичну боротьбу в середовищ української еміграції. Характерно, що в працях істориків діаспори, опублікованих) 30-60-ті роки, нові документальні масиви з аграрної політики уряду використані ні були. їх автори здебільшого обмежувалися висвітленням свого ставлення де вирішення земельного питання в Українській Державі. В зв’язку з цим на особлив} увагу заслуговує досить поважна, як на тлі попередніх відповідних розвідок пращ І.Витановича, яка привертає увагу дослідників спробою її автора дати системний т; порівняльний аналіз аграрних перетворень українських урядів у перші пореволюційн роки [9].

У період 70-х - початку 90-х років за кордоном виходить ряд систематичнії} досліджень історії України Н.Полонської-Василенко, Т.Гунчака, О.Субтельного

І.Нагаєвського, в яких, зокрема, розглядаються і певні аспети аграрної політикі Гетьманату.

Назріла ще в кінці 60-х років і лише певною мірою реалізована в наступи) чверт ь століття потреба в нових архівних матеріалах та можливість на основі їх аналіз} об’єктивного висвітлення аграрних перетворень за доби Гетьманату почал; втілюватися в реальну історіографічну традицію з початку-середини 90-х років. Сам< тоді історики отримали доступ до раніше утаємничених архівних масивів часії

8. Лебідь-Юрчик X. Бюджетове право (Додаток: перший державний бюджет України на 1918 ріі і пояснення найважливіших позицій бюджету). - Львів, 1927.

9. Витанович І. Аграрна політика українських урядів, 1917-1920 pp. - Мюнхен-Чікаго, 1968.

фаїнської Держави, з’явилися можливості до прямої дискусії між представниками ільнених від ідеологічних пут вітчизняних істориків та дослідників з діаспори.

Щоправда, ще й сьогодні певна, нехай модернізована, заполітизованість >глядів та оцінок деяких істориків дається взнаки. Однак, маємо всі підстави інстатувати суттєві зрушення в бік виваженого та багатовекторного аналізу подій ремного 1918 року в Україні загалом і аграрних перетворень зокрема. З цієї точки ру заслуговують на особливу увагу статті істориків Я.Малика, Ф.Проданюка, Буравченкова, Я.Пеленського, вміщені на сторінках ювілейного збірника “Останній тьман”. Слід відзначити опубліковану в 1997 р. роботу П.Захарченка “Селянська іша на Україні :рік 1918”, в якій автор детально характеризує аграрні перетворення іби Гетьманату та їх вплив на суспільно-політичне життя в країні [10]. Ситуація на юдовольчому ринку, поведінка німецько-австрійських військ в українському селі загментарно розглянута в роботах В.Верстюка, Я.Грицака, М.Держалюка, Граціозі. Політико-правові аспекти державного перевороту 29 квітня 1918 р. юаналізував О.Волошко [11]. Заслуговують на увагу дослідження військово-зацької системи Гетьманату О.Тимощука [12].

У останні роки з досліджуваної проблеми були підготовлені дисертаційні іаці В.І.Борисова, С.Є.Мякоти, Ф.М.Продаиюка, І.В.Шпекторенката Н.А.Ковальової 3]. Однак, поза увагою істориків залишилось чимало аспектів аграрних перетворень і селі часів Гетьманату, а саме: недостатньо проаналізовані організаційні заходи іяду в землекористуванні, далеко не вивченим залишається питання регулювання гщосин власності в аграрному секторі, потребує додаткового висвітлення ситуація , селі в 1918 р., фактично не розглянуто законодавсто та організаційні заходи уряду здо врегулювання продовольчого ринку, не з’ясовані етапи, методи та наслідки ійснення хлібної монополії, недостатньо вивчена поведінка німецько-австрійських

. Захарченко П. Селянська війна в Україні: рік 1918. - K., 1997.

Волошко О.О. Політико-правові аспекти державного перевороту 29 квітня 1918 р. // Вісник гюрізького юридичного інституту. - 1999. - №3. - С. 169-178.

Тимощук О.В. Військово-козацька організація Української Держави 1918 p. // Там само. - С. 0-169.

. Борисов В.І. З досвіду вирішення продовольчої проблеми в Україні в 1917-1920 pp. >івняльний аналіз діяльності політичних партій): Автореф. дис... докт. іст. наук. - K.,1993; ікота С.Є. Економічна політика уряду Української Держави (квітень-грудень 1918 p.): тореф...дис. канд. іст.наук. -K.,1997; Проданюк Ф.М. Внутрішня політика Української Держави • квітня-14 грудня 1918 p.): Автореф... дис. канд. іст. наук - K., 1997; Ковальова H.A. Аграрна ітітика українських національних урядів (1917-1921): Автореф... дис. канд. іст. наук. -іпропетровськ, 1999; Шпекторенко І.В. Державна політика у галузі хлібозаготівель в Україні юки першої світової війни 1914-1918 pp. (На матеріалах Катеринославської губернії) : Автореф. :... канд. іст. наук. - Дніпропетровськ, 1998.

військ в українському селі. Це обумовлює необхідність комплексного досліджена складових аграрної політики Гетьманату.

Джерельну базу роботи склали опубліковані та архівні документальн матеріали. За принципом походження та цільового призначення опублікован джерела розподіляються на такі групи: 1) законодавчі акти вищих органів влади [14] 2) тематичні збірки документів та матеріалів [15]; 3) партійні матеріали - програми рішення з’їздів та конференцій з аграрного питання [16]; 4) статистичні збірник) [ 17]; 5) періодична преса (загалом автором залучено 39 найменувань періодичнії: видань за 1918 р. різних політичних напрямків); 6) наративні джерела - спомини т щоденники сучасників подій 1918 р. на Україні [18].

Неопубліковані джерела репрезентовані матеріалами архівів (в тексі дисертації містяться посилання на 125 справ 16-ти фондів центральних та Харківської! обласного архівів). Найбільше документів залучено з Центрального державной архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ). Зокрема, булі опрацьовані матеріали фонду Ради Міністрів Гетьманату (Ф.1064), та фонди ряд; міністерств: Міністерства земельних справ (Ф. 1061), Міністерства продоволыгах спра: (Ф.2196), Міністерства внутрішніх справ (Ф. 1216). Характер документів цих фондів а саме: протоколи засідань вищих органів влади, документи розпорядчого характер) поточне відомче листування, законопроекти і закони, матеріали діяльності урядови: земельних комісій, - дав можливість визначити головні етапи вироблення основной земельного закону, з’ясувати суть змін напрямків урядової політики з аграрной питання, принципи і шляхи регулювання продовольчого ринку.

Проаналізувати практику здійснення хлібної монополії, організацію т результати роботи Центрального правління та місцевих контор ДХБ, прослідкував діяльність німецько-австрійських військ на продовольчому ринку, розглянуті ситуацію зі станом забезпечення міст продуктами харчування допомогли матеріалі фонду ДХБ (Ф.2193) та фонду особливоуповноваженого м. Києва з продовольств (Ф.1758): протоколи засідань центральних та місцевих органів ДХБ, статистичн

14. Конституційні акти України 1917-1920: Невідомі конституції України. - К., 1992;

15. Крах германской оккупации на Украине (по документам оккупантов). - М., 1936; Гражданска война на Украине (1918-1920): Сборник документов и материалов: В 3 т.; 4 кн. - К., 1967. -Т.1 кн. 1.

16. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали: В 3 т. - Б.м 1983.

17. Підсумки вибіркового підрахунку сільськогосподарського перепису 1917 року (Комбінацій! та групові підсумки). - Харків, 1931.

18. Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917-грудень 1918 р. - Київ; Філадельфія, 1995; Зеньковски В. Пять месяцев у власти (15 мая - 19 октября 1918 г.) - М., 1995; Вернадский В.И. Дневник 1917-1921: В 2 т. - К., 1994. - Т.1.

атеріали щодо результатів хлібозаготівельної компанії 1918р., повідомлення з місць.

Цікаві документи виявлені у фонді головного повноважного представника німанського уряду в місцях розташування королівської і імператорської Східної )мії (Ф.2311). Зокрема, це телефонограми, циркуляри на місця, відомча переписка, они-дали можливість розкрити характер взаємин між австро-німецькими військами і населенням України.

У фондах губернських старост: Київського (Ф.3598), Полтавського (Ф.2988), арківського (Ф.1325), Подільського (Ф.1793), Волинського (Ф.3616), атеринославського (Ф.4541) найбільший інтерес складають постанови, впорядження, обіжники, накази, інструкції, циркуляри центральних відомств щодо яльності своїх представників у губерніях, а також звіти, доповіді, оголошення старост ю становище та організацію роботи на місцях. На їх основі проаналізована сутність рарних перетворень на селі в 1918 р.

У Центральному державному архіві громадських об’єднань України ІДАГО) опрацьовані: фонд комісії з історії громадянської війни при ЦК КП(б)У 917-1938 рр.) (Ф.5), фонд комісії з історії Комуністичної партії і Жовтневої революції і Україні при ЦК КП(б)У (Ф. 17), фонд колекції документів по історії КПУ періоду дготовки і проведення Великої Жовтневої соціалістичної революції і періоду омадянської війни (Ф.57). Вони містять документи (донесення, телефонограми, тії законів та законопроектів, протоколи засідань органів місцевого моврядування) про становище на місцях, про поведінку німецько-австрійських ііськ на продовольчому ринку тощо.

З метою вирішення поставлених у дослідженні завдань нами було стосовано ряд універсальних і загальних методологічних принципів. Насамперед, іинцип об’єктивності, що серед іншого передбачає орієнтацію автора на соціально-шітичну “нейтральність”. При вивченні аграрної політики Гетьманату були аховані позиції усіх соціально-політичних станів, їх вплив на уряд і, не стаючи на ізиції якоїсь одної політичної сили, зроблений висновок про характер перетворень іграрній сфері. Керуючись принципом історизму, проблема аграрної політики раїнської держави розглядалася в зв’язку з ситуацією, що склалася на селі навесні 18 р. і була спричинена невизначеністю земельного питання за доби Центральної ди. Дотримання принципу багатофакторності, який передбачає дослідження ього спектру об’єктивних та суб’єктивних факторів, які виливають на історичні оцеси, обумовило необхідність аналізу неоднозначного впливу керівництва :нтральних Держав на аграрну політику в Україні. Завдяки використанню облемно-хронологічного принципу викладу матеріалу, аграрна політика гьманату досліджувалась через виділення основних науковій проблем: здійснення мельної реформи та регулювання продовольчого ринку. При написанні

історіографічного огляду літератури використано приігцип світопшщного плюралізму, який передбачає визнання кількох точок зору на проблему, що висвітлюється.

Перелічені принципи застосовуються у дисертаційному дослідженні завдяки ряду загальнонаукових та власне історичних методів дослідження. Зокрема, логічний метод, складовими частинами якого є аналіз та синтез, дозволив з’ясувати сутність аграрного питання, визначити основні напрямки та характерні риси аграрної політики. За допомогою використання системно-структурного методу досліджувались принципи організації роботи органів ДХБ. Застосування методу аналогії дало можливість виділити спільні та відмінні риси земельної реформи Гетьманату та Столипінської аграрної реформи. Історико-генетичний метод дозволив простежити еволюцію поземельних відносин на початку XX століття, виділити основні проблеми, що обумовлювали гостроту земельного питання на Україні, що. в свою чергу, дозволило зробити висновок про нагальність здійснення аграрної реформи в 1918 р.

У другому розділі - “Здійснення земельної реформи” - аналізуються організаційні заходи уряду в землекористуванні, форми державного регулюванш відносин власності в аграрному секторі та сутність аграрних перетворень на селі.

Показано, що уряд Української Держави при розробці організаційних підвалин аграрної політики змушений був рахуватися з вимогами німецько-австрійського командування, за виконання яких останнє погодилось на державній переворот 29 квітня 1918 р. Чільне місце серед них займало відновленя правг приватної власності на землю з можливим її відчуженням тільки за плату. Погляді провідних діячів Гетьманату з цих двох пунктів аграрної політики збігалися ' вимогами німецько-австрійської сторони. В результаті, 29 квітня 1918 р., в дені обрання гетьманом, П.Скоропадський видав маніфест - “Грамоту до всьогс українського народу”, яким проголосив відновлення права приватної власності свободу укладення договорів з купівлі-продажу землі. Були реставрован дореволюційні порядки в аграрному секторі. Не зважаючи на урядові повідомленні про наміри провести земельну реформу, з її здійсненням не поспішали. Натомісті основні заходи уряду були спрямовані на налагодження ефективного використанш землі шляхом організації сільськогосподарських робіт, вирішення проблеми орендшп земель, землевпорядкування селянських господарств.

У розділі аналізуються спроби Кабінету Міністрів врегулювати відносиш між власниками землі та її орендарями. Доводиться, що “орендна політика’ Гетьманату не сприяла парцеляції землі: оскільки податки були перекладен державою на орендарів, поміщики вважали більш вигідним здавати землю в оренд) ніж продавати її.

Досліджено заходи уряду та Міністерства землеробства, направлені на ;млевпорядкування селянських господарств, подолання черезсмужжя, яке виникло іе внаслідок реформи 1861 р. Зокрема, аналізується робота Особливої комісії з ерегляду “Положення” про землевпорядкування від 29 травня 1911 р., яка ункціонувала у серпні-вересні 1918р. при Земельному Департаменті Міністерства їмєльних справ. Результатом її діяльності стало прийняття ряду важливих рішень, [о усували практично всі існуючі на той час перепони до землевпорядкування на їлі: 1) дія “Положення” була поширена на всі землі незалежно від того, хто був їх іасником; 2) при впорядкуванні земель різних осіб, так званій “дачі розверстання”, ззмір землеволодіння останніх перестав братися до уваги; 3) розверстанню стали ідлягати також землі під орендою і під заставою. Такі заходи сприяли, з одного зку, інтенсифікації сільського господарства, оскільки зменшували затрату ресурсів і одиницю оброблюваної площі. З іншого боку, прискорювався процес становлення іцних одноосібних селянських господарств, полегшувалась можливість шцентрацп у них землі. Цьому сприяла також передача питань з розмежування :мель із судових установ до землемірно-технічних відділів при губернських ;мельних комісіях. Розгляд спірних питань про розмежування земель у них значно трощувався.

Однак усі ці заходи не могли вирішити найгострішої проблеми тогочасного :ла - проблеми малоземелля основної маси селян. Для її вирішення необхідно було 'ІЙСНИТИ земельну реформу, в ході якої провести перерозподіл земельної власності ітифундистів на користь малоземельних. Проте праві політичні сили, представлені оюзом земельних власників та Союзом промисловості, торгівлі, фінансів і льського господарства (Протофіс), виступали лише за “вільну мобілізацію” землі рез ринок. Кадети, атакож і сам гетьман заради заспокоєння селянства і стабілізації ітуації на селі готові були піти на відчуження частини землі у латифундистів і іділення нею малоземельних селян з метою збільшення на селі прошарку редньозаможних хліборобів-власників, які були б опорою уряду. Завдання іділення землею всіх безземельних та безгосподарних не ставилось (тут позиція детів та П.Скоропадського розходилась з вимогами хліборобів-демократів, які іступали за наділення землею всіх селян). Взагалі, панівні сили Гетьманату не ¡ачали економічної доцільності аграрної реформи, погоджуючись на неї лише для ліквідації протистояння соціальних груп та забезпечення умов для успішного ржавного будівництва. Відтак, прагнучи хоча б частково задовольнити вимоги лян, 14 червня 1918 р. уряд ухвалив тимчасовий закон про купівлю та продаж млі поза міськими оселями. Згідно з ним, власники могли продавати землю фжавному Земельному Банкові або безпосередньо селянам. При цьому придбати >жна було наділ не більший 25-ти десятин. Володіння землями більших розмірів

допускалося за особливим дозволом міністра земельних справ для промислових та громадських потреб. Проте відсутність у законі положень про примусове відчуження поміщицької землі зводила його дію майже нанівець. Як засвідчила статистика, добровільно на продаж було виставлено надто мало землі.

За таких умов, починаючи із серпня 1918р. Міністерство земельних справ розпочало інтенсивну роботу над проектом аграрної реформи. У розділі детально проаналізована діяльність комісій В.Колокольцева та Вищої Аграрної наради з вироблення основного земельного закону. Відмічено, що робота комісій зводилась нанівець небажанням поміщиків поступитися з головного принципового питання -питання примусового відчуження землі.

У розділі висвітлюються принципи організації Державного Земельного Банку. Документи свідчать, що він за рахунок свого земельного фонду не міг задовольнити навіть потреби заможних селян, попит яких на землю перевищував пропозицію у декілька раз. У зв’язку з цим керівництвом ДЗБ велись переговори з Міністерством землеробства про передачу в розпорядження ДЗБ частини державних оброчних земель дня наступної парцеляції її між селянами. Для обговорення питання щодо використання державних та удільних земель при Міністерстві землеробства в кінці серпня 1918р. була скликана нарада начальників управлінь землеробства та державного майна. Обструкція поміщиками законопроекту про передачу державних земель ДЗБ, вчинена на нараді, яскраво засвідчила їх опозиційність будь-яким спробам уряду розв’язати земельне питання. Проте Рада міністрів 18 жовтня 1918 р. все ж ухвалила закон про передачу державних земель ДЗБ. Це засвідчило схильність уряду до так званої “середньої лінії” у вирішенні аграрного питання. Такі половинчаті заходи Кабінету Міністрів не задовольняли, однак, ні селян, ні поміщиків. У перших викликала протест реставрація латифундій, у других - спроби уряду, нехай здебільшого лише задекларовані, провести земельну реформу. Хіба що заможні селяни позитивно сприйняли політику Гетьманату, яка несла елементи стабільності та відкривала можливість для них придбати землю.

Оскільки Кабінет Міністрів аграрні перетворення планував розробити на основі дореволюційних порядків у аграрному секторі, то в результаті однією з головних проблем на селі у 1918 р. стало питання відновлення власності поміщиків. З нею були пов’язані і питання про механізми відшкодування понесених в ході революційних перетворень власниками майна збитків. Факти засвідчують, що спроби уряду досягти компромісу між останніми та селянами спочатку в земельних, потім в земельно-ліквідаційних комісіях успіху здебільшого не мали. Запроваджений у комісіях принцип “полюбовного” вирішення справ не спрацював. Поміщики, не сподіваючись на результативність останнього та керуючись своїми егоїстичними інтересами, надавали переваги силовим методам повернення майна. До того ж.

эзволивши 4 липня 1918 р. надавати право поміщикам вказувати розмір збитків, зда Міністрів сама провокувала їх надмірні вимоги.

Результатом повернення до дореволюційного стану аграрних відносин, з того боку, і затягування проведення земельної реформи, з другого, стало гостре ^задоволення селян політикою уряду.

У третьому розділі - “Регулювання продовольчого ринку” -ірактеризуються організаційно-правові підвалини регулювання розподілу продуктів ірчування, практика та результати здійснення хлібної монополії, поведінка німецько-¡стрійських військ на продовольчому ринку Української Держави.

У розділі показано, що регулювання розподілу продуктів харчування було )сить складним завданням уряду. В ході його вирішення потрібно було не лише безпечити продуктами харчування населення України, але й виконати умови эестського мирного договору відносно поставок продовольства до Центральних гржав. Становище ускладнювалось загальною економічною кризою, викликаною :ршою світовою війною та революцією. За таких умов уряд пішов у руслі заходів, ілюваних у життя ще за часів першої світової війни царатом, Тимчасовим урядом Центральною Радою. Основне місце серед них відводилось хлібній монополії. На й наполягали також представники німецько-австрійського військового імандування, які розраховували за допомогою централізованої системи [ібозагогівель вилучиш в сільського населення всі залишки хліба за твердим! цінами, їм більше, що останні були вже обумовлені положеннями економічного договору ж Німеччиною, Австро-Угорщиною та Центральною Радою від 23 квітня 1918р.

У розділі висвітлено ставлення провідних діячів Гетьманату до провадження монополії. Зокрема, П.Скоропадський, не знаходячи підтримки іібної монополії у основної соціальної сили, на яку спирався - у поміщицтва - все не міг не бачити і позитивних наслідків її запровадження. Адже хлібна монополія вала змогу контролювати експортні поставки продовольства і обмежити вільні готівлі німецько-австрійськими торговими агентами.

Централізована державна заготівля хліба була зосереджена в Державному іібному бюро (ДХБ) та його місцевих органах. До 15 літня 1918р. ДХБ працювало :кладі, сформованому 6 квітня 1918 р. ще за часів УНР. Однак власні економічні, реважно спекулятивні, інтереси хлібно-біржевих товариств та мірошників, які були повними членами ДХБ, спричинили незначну ефективність державних ібозаготівель у першій половині 1918 р. Тому в липні 1918 р. уряд пішов на організацію ДХБ. Була створена по суті чітка централізована державна ібозаготівельна організація. За новим сатутом ДХБ як Центральне Правління, так іого місцеві контори складалися не з вибраних осіб, а призначених міністром одовольства. Був взятий курс на залучення до хлібозаготівельних операцій під

контролем і за дорученням ДХБ, у першу чергу, кооперативів, господарських спілок

і об’єднань хліборобів, установ і організацій органів місцевого самоврядування, Тим самим, Міністерство продовольства прагнуло домогтися розширення фінансової бази та суспільно-політичної підтримки централізованих заготівель хлібе та обмежити спекулятивні тенденції серед приватних торгівців. Це аж ніяк не означало що уряд та Міністерство продовольства остаточно відмовились від послуг останніх

Зрозуміло, що такі заходи, як введення монополії, твердих цін викликали неоднозначну реакцію в суспільстві і вплинули на сам хід діяльності органів, які забезпечували впровадження їх у життя. У зв’язку з цим аналізується ставленій різних соціальних станів до хлібної монополії.

У розділі підраховано, що, незважаючи на усі спроби підвищиті ефективність діяльності органів ДХБ, їм вдалося заготовити на кінець листопаде 1918 р. 45,2 % від запланованого хліба. Основною причиною невиконання план) було незадоволення всього сільського населення - від малоземельних (безземельнії) це питання не стосувалося) до поміщиків - хлібною монополією, реквізиціями тг низькими твердими цінами. Однак, в тих екстремальних умовах воєнного часу цеі відсоток був досить високим. Досить значні обсяги заготовленого восени 1918 р хліба (81 мли. 786 тис. 766 пуд.) дозволили значно покращити стан постачання міст Основна проблема в той час полягала у незадовільному стані транспорту, ще обумовлювало значний відрив показників заготовленого хліба, і того, який дійснс мали у своєму розпорядженні контори ДХБ.

В розділі висвітлюється поведінка німецько-австрійських військ ш продовольчому ринку України в 1918 р. Незважаючи на те, що останні були допущен до хлібозаготівель, вони не мали права самочинно вивозити хліб за кордон. Згідно: постановою Вищої Продовольчої Ради (ВПР) від 4 вересня 1918 р. єдиник відправником вантажів, монополізованих ДХБ, могло бути лише воно та Міністерств« продовольства.

Відзначена закупівля хліба австро-німецькими військами, а не тільки йогт реквізиція, що можна пояснити більшою ефективністю першого способу мобілізаці продовольства та небажанням ускладнювати і без того напружену ситуацію на селі

Наприкінці жовтня - на початку листопада 1918 р., коли вплив Центральнії; Держав на внутрішню політику Гетьманату через поразки на фронтах значш послабшав, уряд Української Держави зробив перший крок до децентралізаці хлібозаготівель, а, отже, до послаблення монополії. На початку листопада 1918 р Рада Міністрів ухвалила закон про передачу функцій розподілу продовольства д< відання органів місцевого самоврядування.

ОСНОВШРЕЗУЛЬТАТИТАВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

- У висновках наведені теоретичні узагальнення щодо аграрної політики країнської Держави П.Скоропадського.

Оскільки гетьманський переворот 29 квітня 1918 р. був погоджений з імецько-австрійським командуванням і став можливим значною мірою завдяки ого підтримці, уряд Української держави був змушений рахуватися з принциповими ціпками перспектив розвитку аграрних відносин в Україні, які давалися Центральними Державами. Останні зробили ставку на реставрацію дореволюційних ¡мельних відносин та тривале існування поміщицьких господарств як гаранту гримання українського продовольства. Відтак, уряд Української Держави певний іс питання широкої аграрної реформи з примусовою парцеляцією латифундій не гавив як першочергове. Основними завданнями Кабінету Міністрів у першій зловині 1918 р. стало відновлення поміщицького землеволодіння та налагодження [)ективнош використання сільськогосподарських угідь.

На кінець літа 1918р. уряд, а також і сам П.Скоропадський постали перед гобхідністю провести радикальні зміни на селі з метою стабілізувати ситуацію в таїні. Окремим інститутом аграрної політики гетьманату стали урядові комісії з фоблення основ земельної реформи. Склад цих комісій, представлений в ¡повному реакційно налаштованими поміщиками - членами Союзу земельних гасників та Протофісу - зумовив те, що і перший проект земельної реформи Колокольцева, і значно прогресивніший проект В.Леонтовича були провалені під іс їх обговорення.

Стратегічним прорахунком влади була відсутність твердості саме у безпеченні основної умови здійснення земельної реформи - примусового цчуження державою хоча б частини латифундій. Уряд Української Держави мав

і підстави застосувати елементи примусу для розв’язання основного соціально-ономічного завдання на селі - наділення землею малоземельних селян. Його рішення призвело б до буржуазно-демократичного розвитку країни, заспокоєння ачної частини селянства, а, отже, сприяло б розширенню соціальної бази уряду, ^вирішення земельного питання стало однією з основних причин падіння раїнської Держави.

Досить суперечливими були також причини, мотиви, соціальні та ілітичні наслідки продовольчої політики П.Скоропадського загалом та [іровадження хлібної монополії зокрема. Створивши за вимогами німців систему готівлі хліба у вигляді ДХБ, уряд Української Держави використав її для

підпорядкування своєму впливу експортних поставок хліба.

Однак засоби втілення монополії були вкрай непопулярні серед сільського населення - від малоземельних до поміщиків, що, в свою чергу, призводило до зростання опозиційних настроїв більшості населення України до діяльності уряду на продовольчому ринку.

Загалом, чітко простежується марність спроб уряду провести соціально-економічні зміни, спираючись на вузьку базу консервативно налаштованих станів суспільства. Неодноразово декларовані урядом зобов’язання провести земельну реформу заради створення широкого стану хліборобів-власників - міцної опори державності - залишились на рівні положень тимчасового закону про купівлю та продаж землі від 14 червня 1918 р. та закону від 18 жовтня 1918 р. про передачу до фонду ДЗБ державних земель. Оскільки землі селянам за цими законами поступило небагато, аграрна проблема так і не була розв’язана.

Гіркий досвід непродуманих та нерішучих заходів у проведенні назрілих соціально-економічних змін повинен враховуватись і на сучасному етапі існування Української держави.

Основні положення дисертації знайшли своє відображення у таких публікаціях:

а) публікації у фахових виданнях

1. Терела Г.В. Здійснення хлібної монополії в Українській Державі П.Скоропадського // Наукові записки / Збірник / Сер. “Політологія і етнологія”/. - К.: ІП і ЕНД, Полтава: АСМІ, 1999. - Вип. 9. - С.74-78.

2. Терела Г.В. Обговорення основного земельного закону в урядових комісіях Української Держави П.Скоропадського // Український історичний збірник. -К.: Інститут історії України НАН України, 1999.-С. 200-219.

3. Терел а Г.В. Сташюіпія соціальних верств до здійснення хлібної монополії в Українській Державі П.Скоропадського // Археологічний літопис Лівобережної України. - 2000. - № 1 -2. - С. УІІ-Х.

4. Терела Г.В. Законодавче регулювання земельних відносин в Українській Державі П.Соропадського // Історія України: маловідомі імена, події, факти. - К.: Рідний край, 2000. - Випуск 11,- С.257 - 273.

б) тези виступів на конференціях

5. Терела Г.В. Аграрна політика гетьмана Української Держави П.Скоропадського (до історіографії питання) // Четвертий міжнародний конгрес україністів. - Одеса-Київ-Львів, 1999. - 4.2. - С. 269-273.

АНОТАЦІЯ

Терела Г.В. Аграрна політика Української Держави П.Скоропадського. -

’укопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за :пеціальністю 07.00.01Історія України. - Полтавський державний педагогічний агіверситст ім. В.Г.Короленка, Полтава, 2000.

В дисертації на основі переважно неопублікованих архівних матеріалів іроаналізовані складові аграрної політики уряду Української Держави. Визначено іріоритети організаційних заходів при регулюванні землекористування та іродовольчого ринку. Показані спроби уряду реформувати відносини власності на емлю та причини їх неефективності. Окреслені зовнішні та внутрішні чинники, які ¡пливали на аграрну політику Української Держави 1918р.

Ключові слова: аграрна політика, земельна реформа, селянство, вдзвичайні заходи, реквізиції, хлібозаготівля.

SUMMARY

Terela G.V. Agrarian Policy of the Ukrainian State of P.Skoropadsky. -/lanuscript.

The thesis for a degree of the master of historical sciences on specialty

7.00.01. - History of Ukraine. -V.Korolenko Poltava State Pedagogical University, Poltava, 000.

On the basis of mainly unpublished archives materials the components of the grarian policy of P. Skoropadsky’s govemement are analysed in the thesis. The priorities fthe organizing measures in land tenure and food market regulation is determined. The ovemement’s attempts to reform the relations of ownership of land and the reasons of іеіг uneffectiveness are shown. External and internal factors influencing the agrarian olicy of the Ukrainian State of 1918 are outlined.

Key words: agrarian policy, agrarian reform, peasantry, extreme measures, ;quisitions, State grain procurements.

АННОТАЦИЯ

Терела Г.В. Аграрная политика Украинского Государства Хкоропадского. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук э специальности 07.00.01. - История Украины. - Полтавский государственный гдагогический университет им. В.Г.Короленка, Полтава, 2000.

В диссертации преимущественно на основании архивных материале проанализированы составные аграрной политики правительства Украинскоп Государства П.Скоропадского. Впервые в отечественной историогафии предложен целостная картина решения Кабинетом Министров Украинской Державы аграрног вопроса.

Определены приоритеты организационных мероприятий правительств; направленных на эффективное использование земель путем организаци] сельскохозяйственных работ, землеустройства крестьянских хозяйств, решени проблемы арендных земель.

Показаны попытки правительства стабилизировать ситуацию вокру разгула помещичьих карательных отрядов посредством учреждения сначал временных земельных, а затем - земельно-ликвидационных комиссий.

Рассмотрен комплекс правительственных мероприятий, направленны на землеустройство крестьянских хозяйств. Исследуется “арендная политика Гетьманата и ее влияние на процесс парцеляции земли. Дана характеристик положений временного закона о купле-продаже земли от 14 июня 1918 г., которьи было положено начало возобновления законодательного регулирования закреплени в частную собственность земли, указаны причины неэффективности ег соблюдения.

Детально проанализирована деятельность правительственных комисси при Министерстве земледелия, с помощью которых Кабинет Министров пыталс согласовать позиции общественно-политических сил в вопросе разрешени основног о земельного закона. В связи с этим рассмотрены причины непринято законопроектов министров земельных дел В.Колокольцева и В.Леонтович! которыми предусматривалось частичное отчуждение латифундий для наделени за выкуп землёй малоземельных крестьян.

В работе анализируется система чрезвычайных мер, предпринятых дл урегулирования продовольственного рынка в экстремальных условиях военног времени: введения хлебной монополии и института уполномоченных Министерсп продовольствия по заготовке других видов продовольствия. Показано влияш военного командования Германии и Австро-Венгрии на аграрную политик правительства Украинской Державы. Сделан вывод о значительно самостоятельности Кабинета Министров в проведении внутренней политики, ] особенно, в контроле над экспортными поставками хлеба.

В диссертации рассматриваются организация работы Государственно! Хлебного Бюро (ГХБ), практика осуществления хлебной монополии, поведен! немецко-австрийских войск на продовольственном рынке Украины. Анализируют« результаты хлебозаготовительной кампании. Определены социальнг направленность и последствия продовольственной политики в исследуемый перио,

Ключевые слова: аграрная политика, земельная реформа, крестьянств чрезвычайные меры, реквизиции, хлебозаготовка.