автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.01
диссертация на тему: Интерпретация как проблема смыслотворения

Полный текст автореферата диссертации по теме "Интерпретация как проблема смыслотворения"

од

і ДПР 1993

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ 'УКРАЇНИ •

ХАРКІВСЬКИЙ Д ОТАВНИЙ ПВДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМ.Г.С.СКОВОРОДИ

' На правах, рукопису .

• СРКЕВИЧ Олена Миколаївна

' ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЯК ПРОБЛЕМА СМИСЛОУТВОРЕННЯ 09.00.01 -діалектика і теорія пізнання

АВТОРЕФЕРАТ’ '

- дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук

*чрків - 1993

Робота виконана на кафедрі філософії Харківського державного університету . . .

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент ПР0ЦЗНК0 0.«.

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, в,о.професора , , БУД]К0 В.В. • • •■ • . ■ .

канди/іат філософських наук, професор .

• . . . РИБАЛКО В.К. ■' ...

Провідна установа - Українська фармацевтична академія

Захист відбудеться ’Ь?'/" /Т’І/'І’Л'1993 р. о ^^

годині на засіданні спеціалізованої ради К ИЗ.24.03 Харківського державного педагогічного інституту іи. Г.С.Сковороди за адресою: ЗІ0І68, Харків, вуЛ. Блвхвра, 2, ауд. А-22І / зал засідань/.

З дисертацій) можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного інституту ім.Г.С.Сковороди.

Автореферат розіслано 1993 р.

Учений секретар . ^ .

спеціалізованої ради^^ В.В.Корженко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. Привертання особливої уваги «одо пробкеки інтерпретації в сучасній європейській філософії обумовлено кількома факторами і перш за все усклад-венням теоретичних досліджень в умовах плюралізму методологій.

У зв"язку з останнім інтерпретація «ose бути розглянута не тільки як процедура одержання істинних значень та адекватного змісту в системі пізвавальної діяльності* а такогс як об"скт відображення особливостей різних філософських шкіл, традицій та "стилей з точки зору їх здібностей до діалогу. Особливе положення інтерпретації в складі івоих філософських проблем обуновле-ко, як нам здається, тим, ко саме вона е сьогодні виразником . суті вільного філософського пошуку у варіативності, полісемая-тпзиі, багатозначносте псряд із пошуком внутрішньої гарнокії в . різноманітних формах одервдяяя знань. Від того як вирішується сьогодні проблема інтзрзрвїзції, за якими мотивами формуються

• її- суттєві риси,.зал9кить образ, доля і вектор філософської рофлекоії. . ' ■ '

Уявлення про істину в класичній філософії, а такоа про засоби її досягнення та наукові форми втілення формують власно образ раціональності, до інтерпретації відводиться досить пезна-чнз місцо. Цз пов"язпне із зздаїиш у класиці ідеалом абсолютної цінності інваріантного рвза^язаяня проблем, де варіативність постає як закзх аз істиетіеть взагалі. Крім того.^абоо-лвтпу цінність нас тазез сЗ"с« іеїврзоетгції (текст, обрзз, ііоппїтя), спроба гаіп*' якзга розціввгаязсь як Іптерпротаційно свавілля, Звідса іетерзреізяія обо огоишиоаись із яізивзаль-зва актом гзагзпі, cío еяяючзезсь з гьогз. Тобто, esas понят-; гя "інтерпретація* ябо й<з виділилось csarasí es особлива пізнавальна процедура, "бо уявлялось яя задавша згесот^тизЗ тон. Йззлзс'дахЗ їяз філософствування яіеця аїК - вочзїиу SScto-. • гіття, айяапча проблемі інтерпретації все білкзого вазччаяя, §оряуз <5агатсчаелс2яі паарямки.в маяах яких Jsedssh іат^рирета-зії «згребе рсзсйзаіись "уламками" раціональності. Вгаеказа-г:г:лс-:і уявлення як про галузь 5ункціонуввиня (звання, яозеді-sna, еезіальпа практика), так і про сутгсвість цього яеячз (р®скцїя-гзаслідок, феномен свідомості, соціально детврмівовбив

З

діяльність, засіб буття в лові, пізнавальний акт) сприяють дезорієнтації осмислення даного феномена в тому плані, в якому . в них самих виключається направлення (тобто, і прзво) об'єднання інтелектуальних та неінтелектуальних зусиль. Саме тому з"ясування специфіки поняття "інтерпретація" набуває можливості тільки в процесі переосмислення методологічної ситуації в філософії XX століття.

Тооретична актуалізація проблеми інтерпретації обумовлена також і практичними міркуваннями. А саме, криза наукових форм організації знань та його значення, ідо виросли з іх спекулятивної безмеяності, створює на сьогоднішній день іншу крайність в претензії їх повного витиснення як “повсякденною мудрістю", так і ненауковими типами духовних практик ( містичних, релігійних, екстрасенсорних ). Переосмислення а мек компетенції наукових типів інтерпретації повинно сприяти виникненню повноцінного діалогу культур і, відповідно, різних методів освоєння дійсності людиною.’ Саме тут філософія повинна зберегти свій пріоритет носія осмислених духовних орієнтирів.

Рівень розроблоності проблеми. Вивчення інторпротації, що ' надало початок відповідної теорії, пов"язано перш' за все з ім"ям Арістотеля. Ним вперио було поставлене питання про правильну побудову судкань з точки зору їх істинності (хибності) та проведено дослідкення логічних параметрів тлумачення. Одноразово із суто науковою орієнтацією філософії особливе значення набули гуманітарні дослідження, відомі під назвою герменевтики. У ХІХ-ХХ століттях'в західно-європейській філософії ці обидві лінії представляють: э одного боку, аналітичну філософію г.фрзге, Р.Карнапа, К.Поппера, а з іншого - філософію мови М.Хайдеггера, Х.-Г.Гедамеро, П.Рікера.

Поряд з цим, у філософській літературі, що розробляла проблеми інтерпретації з гносеологічних позицій мозна виділятн такі аспекта ї_ї розвІІязання: логіко-гносеологічний (С.Б.Кримський, Будко В.В., В.М.Лейбін, Е.П.Нікітін, Г.І.Рузавін, Г.М. Дязгарова, В.П.Філатоз, Е.К.Бистрицький, В.А.Спіданова) та со-ціаяьво-аксіологічний (С.С.Гусєв, Г.Л.Тульчннський, Н.А.Сдюса-рсва, В.Н.Порус ). Окремо слід виділити школу лінгвістичного аналізу, яка активно дослідкує процеси розуміння та інтерпрета-

ції в культурологічному плані (Ю.Н.Лотман, К.О.Свасьян, Б.М.Га-спарова, Н.Л.Мусхалішвілі, Ю.І.Левін, В. Топоров,'И.О.Шрейдер).

Крім того, існує численна література в спеціальних науках з проблеми інтерпретації, де досліджуються конкретні факти, явища, закони та ін. До иих, зокрема, відносяться наукові праці Є.Г.Гуренко, С.М.Хвошнянської, В. Гейзенберга, А.Садбері, Р.Ін-гардена, М.І.Горелікової, Н.І.Коаанової, Д. Магамедова, Н. Ко-рихалової, і.В.Карпінського, Є.І.Чигарьова, В.С.Горського та багатьох інших. .

Проте, незважаючи на існуючу загальнометодологічну та спеціальну літературу з даної проблеми, теорія інтерпретації це потребує подальшої розробки. Серед гостро дискутуючих залишаються питання альтернативності інтерпретацій, їх виникнення та сумісності, такок залишаєте актуальною проблема нормування (ненор-мування) вільного пошуку значень текстів, об"єктів, фактів, а, значить, і проблема авторства і співавторства в процесі інтерпретації. ■

Метою дисертаційного дослідаепня е аналіз креативного аспекту інтерпретаційного процесу за допомогою притаманних йому Онтологічних параметрів смислу. .

Досягнення поотавлапої мети реалізується в процесі розв'язання таких питань. ' • .

' І. Розкриття специфіки розуміння інтерпретації в різних іо-торичних філософських системах. .

2. ¡Змістовна характеристика домінуючих сучасних типів інтерпретації (природонауковог те гуманітарної орієнтацій).

3. Виявлення иетодологічних моялявостей застосування інтер-

претації в пізнанні дійсності з точки зору її смислової плідності. ■ ■

..4. Опис внутрішніх Механізмів регулг.ції інтйрпрзтапійного процесу як пошуку смислів. . •

. 5. Розгляд інтерпретаційного процесу лк §аномана евдсьпої

Суб"ЄПТИБНОСТІ. ■

б. Розкриття специфіки прояву кргаткгпої суттазоогі інтерпретації в різних галузях пізнання. - ■

Теоретичну і методологічну основу дослідаенпя складають фундаментальні положення теорії наукового пізнання, праці філософів як аналітичного, так і геркепевтичного напрямків к. XIX -XX століть та, зокрема, ті, в яких розробляються положонвя щодо онтології смислу. В плані.загальвонаунових методологічних засобів використовується також семіотична система аналізу, застосування якої на філософському рівні здійснюється в меяах синтезу- • ючого та феноменологічного підходів.

У дисертації використані результати досліджень багатьох вітчизняна та зарубіжних авторів, присвячених вивченим проблем різних типів раціональності, суб'єктивності, їворчості, свідомості та їх ролі в пізнавальній діяльності людини. Особливе значення для дослідаоиня мало вивчення праць В. Дільтея, Х.-Г.Га-даиера, П. Ріквра, Ц. Зооля, Л.Лосева, В. франкла та інших.

Наукова*новизна.дисертаційного дослідження. Запропонований концептуальний розгляд інтерпретації через "призму" її внутріи-еього конфлікту в різних його модусах (рефлексії та мови) дає ' підстави для виявлення специфіки існування креативного потенціалу інтерпретації, обгрунтування її як сшіслотворчості 8 повно визначеними символічними характеристиками. ' '

Результати дослідкення відбиваються в полоканнях, що відоб-рбааюїь вов:-!8ву дисертації, і які миуть бути ІЯП9СОНІ на оа-хист. ' ■

1. Показано, во вироблені в ігеїгх аналітичної та гериепевти-чарї традицій типи інтерпретації концептуально подають її як процедури обл пояснення, або розуміння, но вичорпувчи при цьоііу її бвгатомірної суті і пара за все в аспекті саислоутворення.

2. Розкрию внутрішній конфлікт інтерпретації, який виявляс себе в модусах рефлексії та мови. При цьому визначено як місце

і роль стверджуючих власних крайніх основ інтерпретації -раціональності та ірраціональності, так і рівні їх співвідношення.

3. Доведено, що конфлікт характеризує онтологічний статус інтерпретації. Наівакливісим шляхом його "зняття" мохна ввавати процес "перетворення свідомості" (В.Франкл) в ТЕОрчу "напругу" (натхнення).

4. Виявлена особливість інтерпретації як методу творчості смислів в аспекті їх символічності, а також з"ясовані особливо-

сті цього процесу на феноменологічному рівні.

5. Обгрунтовано суттєвий вплив інтерпретаційного смислоутво-рвння на дослідження в галузях філософського та естетичного типів раціональності. При цьому, для інтерпретації історико-філо-софських текстів актуалізуються: легендарність особистості та життя автора тексту; образний, метафоричний "врізи" тексту, я також символічна форма стану свідомості інтерпретатора (умов-' ність його зв"язків з текстом, подвійна інтенціональність). А для естетичної раціональності смислотворчість постав засобом подолання "розриву" краси та логіки;

Теоретичне і практичне значення дослідження. Основні висновки, вміщені в роботі, можуть бути використані як теоретичний матеріал для побудови сучасної цілісної теорії інтерпретації у спеціальних галузях зпзнь, а також можуть включатися до курсу теорії наукового яізн8яня університетських програм з філософії.

Апробація роботи. Основні ре^тати дисертаційного дослідження знайшли відображення в публікаціях автора, у доповідях на наукових конференціях "Духовна Культура і формування особи" (Краснодар, 1989); "Творчість: теорія і практика" (Київ, 1991); "Людина, буття, культура4 (Київ - Переяслав-Хмельницький, 1991); "Гуманізація науки і освіти" (Харків* 1991); "Дух і Космос: культура і наука на нляху до нетрадиційного світорозуміння" (Харків, 1992), а також обговорені на методологічному семінарі кафедри філософії ЇДУ і використані в навчальному процесі. °

Структура роботи. Дисертація включав в себе вступ, дві глави, висновки та. список використаної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ . .

У Вступі обгрунтовується актуальність теаи дослідження, характеризується ступінь її розробленості, визначаютьоя мета і зав-' дання дослідження та Boro теоретико-методологічна основа, показуються елементи наукової новизні, визначається авторський підхід до вирішення вибраної теми дослідження і рекомендації до практичного використання запропонованої концепції. -

Пераа глава - "Проблема інтерпретації на "мові" філософії" -присвячена аналізу інтерпретації в різних методологічних снств-

мах і виявленню найбільш характерних модусів її стану в них.

В першому параграф* - "інтерпретація в системі ссдііо " -. дається аналіз основних підходів щодо цієї проблеми в теорії наукового пізнання і семіотиці (аналітичній філософії мови). ’

Розглядаються різні аспекти проблеми інтерпретації в системі категорій теорії наукового пізнання (наукового пояснення, модулювання і опису). Порівняльний аналіз показав, що івгерпре-' тація має тотожні всім основним процедурам наукового пізнання характеристики. Зокрема, спільність її з процедурою опису виявляється в наявності визначеної системи (нови) і способів дослідження (текста, цифр, символів, схем та ін.), а також типу відношення штучної системи з реальністю. Спільними із моделюванням нам уявляються характеристики умовності (подібності з об"єктом) і конструктивності (засобів моделювання - образів, схем, фіаичних конструкцій). Близкість інтерпретації і наукового пояснення зафіксована також етимологічно: інтерпретувати - .

тлумачити, розкривати зміст чого-небудь, пояснюючи (С.І. Ожегов); в логіко-процедурному плані вона вслід за науковим поясненням виявляє і підводить пввни;; закон під конкретну пізнавальну ситуацію, не беручи «одночас на себе функції його відкриття і до- . лазу. • -

Поряд із тотожними характеристиками в практиці наукового пізнання формуються і специфічні ознаки інтерпретації. Вони подай іьсявплані вторинної пізнавальної процедури, що націлена на надання значення, виявлення змісту первинної акції пізнання. Звідси, дотримуючись порівняльного аналізу, автор приходить до висновку пій) різноплановість відношень інтерпретації в системі ■понять наукового піввапнп, де вона постає смисловий елементом (інтерпретатввні : опис, моделювання, пояснення), а також самостійною процедурою пізнання, яка використовує механізми організації.інших процедур (описова, моделююча, пояснювальна інтерпретації). При цьому вибір системи пізнавальних зввязків і, відповідно, гносеологічна визначеність інтерпретації буде залежати від пізнавальної ситуації.

Б семіотичній системі вобнєкт - знак - значення" досягається відносно більша внутрішня системність і упорядкованість процесів створення знань, а також достовірність судяень про нього

(інтерпретація). Семіотичний ракурс розглядання проблеми інтерпретації відрізняється такою ж різноплановістю у формах вживання інтерпретації як позначання (в семантиці) та використання (в прагматиці). Крій того', в будь-якій ланці триадичної системи "знак - репрезентамен - інтерпретанта" міститься елемент останньої. Інтерпретанта так рухомо застосована в знаковій системі саме в силу принципової багатомірності II внутрішніх зв"язків. В цілому я, інтерпретація в теорії наукового пізнання і семіотиці постає суго аналітичною процедурою, переважно націленою на одержання науково обгрунтованого однозначного результату. Проїе в процедурному плані вона відрізняється відносно більшою маневреністю внаслідок взаємодії факторів . (реляційного та смислового), які "включаються" не вторинній стадії пізнання. ; ‘ '

Як показано в роботі, в даний момент теорія інтерпретації, розроблена в гносеологічних системах, знаходиться у кризовому стані, ідо обумовлюється необхідністю перегляду критеріїв і 1<еж" науковості, а також переорієнтацією ракурсів II вивчення від вузько-процедурних методологічних - до культурно-історичних і особистих, оскільки традиційна система аналізу схилялась до звуження II СМИСЛОВОГО "простору"..

В другому параграфі - "Тлумйчення в області єхілієлИа " -аналізуються основні концепції інтерпретації в системі герме-невтичної "філософії мови". в

Пера за все досліджуються основні підходи до інтерпретації, в яких остання постає, як правило, в плані структурного компонента розуміння (ДільтеЙ,.Гадамер та ін.). Відзначається, що для праць сучасних вітчизняних філософів характерна ситуація слабкого розмежування сутгєвості розуміння та інтерпретації. • Крім того, тут практично відсутні роботи, приовячані влаоне проблемі інтерпретації 8 позицій герменевтики..І тільки в вежах лінгвістичного аналізу (ЮЛотман, В.Топоров; Ю.ПреЯдер,

Н.Мусхелішвілі) та київської філософської школи (Б.С.Кримський, Є.К.Бистрицькяй, М.В.Попович) є дослідження, які побічно порушують проблему, що нас цікавить. •

Відзначається, що герменевтичний тип філософствування по- . дає інтерпретацію перо за все вк метод тлумачення тексту (розуміюча інтерпретація), що утримує в своєму арсеналі принцип*

вживання, співчуїтя, інгроспекції. Таким чином, в пізнавальний процес включені суб"єктивні сіани в плані необхідної умови попуку смисла. Логіка герменевіичного визначення тлумачення така: існувати - означає бути зрозумілим у мові, де бути зрозумілим означає бути розтлумаченим. Звідси, інтерпретацій-на діяльність постає як діалог культур (М.Бахтін), де розгортається панорама засобів існування, які формуються мовою, як процес виявлення контексту ("текста в тексті" - Ю.Лотман), де авторський сенс кодується як би "засловесним" кодом; як деши-фроввд символів (К.Свасьян) або як вільна асоціативна діяльність (З.Фрейд) - діяльність по виявленню "прихованих" думок на спосіб мовного спілкування.

Методологічний аналіз розуміючого типу інтерпретації дозволяє зробити висновок про та, що процедура тлумачення постає в ньому як ;засіб узгодження смислів, який здійснюється в рамках мовного діалогу (Я - інше: Ти, текст, знак, слово), а не як конструктивна визначеність. Звертається увага до веінтелектуа-льного контексту мовного діалогу (здогадка, чуттєва івтуіція, тон мови, жест, міміка, виразність рухів), що ініціює саме смислове узгодження. Однак герменевтиками робитьсп метафоричне припущення, яка значно роздирає сферу.компетенції розуміння та ускладнює виявлення специфіки інтерпретації. Це метафоризація наріжних для теорії розуміння понять "текст0 і "мова”. По суті під текстом та мовою розуміється як власве письмове джерело, штучна або природна мова, гак і їх імітатори - "текст житів", "мова природи", "мова почуттів". Завдяки цьому інтерпретація eras тотожньою розумінню ха постає єдиним можливим методом пізнаная, але тільки в екзістеЕціальноиу Його статусі. Поширювальна трактовка цих понять, з одного боку, "знімає" універсалізм науковості, а а другого, - відводить у світ чуттєвості. Тому тлумачення стає можливим тільки як імпліц;ітна форма розуміння, співпереживання, співчуття.

Таким чином, суттєвість розуміючого типу інтерпретації (тлумачення ) проявляється в процесі виховання комунікативних функцій мови, прилучення до мовного змісту. Однак виявлене вами в процесі аналізу ототожнювання розуміння і інтерпретації дає вам підставу для подальшого самостійного аналізу цієї проблеми.

В цілому а визначені традиції (неділе та елакпіи), фактично не виходять за межі розуміння Її як пізнавальної процедури. Більш того, деколи спостерігається тенденція редуціювання її, зокрема, до процедур пояснення, розуміння та ін. .

У другій главі - "Динаміка інтерпретації: від внутрішнього' конфлікту - до творчості" - розкривається креативна оуть інтерпретації на основі аналізу її внутрішнього стану конфлікту.

' В першому параграфі - "Багатошаровіст: модусів методологічного конфлікту" - розкривається конфліктна ситуація, по скла-‘ лася в сучасній теорії інтерпретації, а такоя яка проявляється в різних модусах філософствування. ■

На думку автора, недосконалість сучасного стану філософської науки взагалі (особливо вітчизняної), а в теорії інтерпретації зокрема, становить надмірність аналітичного критицизм?. Він, в свою чергу, сприяє появі та зберіганню конфліктних відношень різних методів філософствування (і, зокрема, аналітичної та герменевтичної філософії мови). Джерела цього конфлікту можна знайти з самого початку становлення цієї теорії в рамках філософії.античності мі* елеатською однозначністю і софістичною багатозначністю. А в філософії XX ст. цей конфлікт в • іманентній формі проявляс себе в "Ло'гіко-філософськОму трактаті" Л.ВітгенштеЙна, доходячи до рівня обгрунтовування'в працях П.РІКера (^> ^)гтЬм-рге+^ї+'.рл.В-іл УегиісМ йіег Fru.icl.-fr.im ІТіа'П.-І'РН).

Розробляючи правила раціонального судження, філософ змушений з пошуках "чистого” істинного знання відмовитись від риторики та поектики, від виразу істини "айвою" мовою, тобто, від прагматичних аспектів обгрунтовування істини. Подібний тип ло-гіко-аналітичного "очищення" від чуттєвого, який знайшов свій кінцевий класичний вираз в картезіанстві, ставить'інтерпретацію, пояснювального типу в-конфліктне відношення, в позицію "розриву11 з життям, існуванням, реальністю. Аскетичність і самообмеження такого підходу до інтерпретації викристалізувалась в аксіому, яка стала головним гаслом логічного позитивізму: "Не дати визначення - все рівно, що не зробити нічого". Звідси ясно, що сучасні уявлення про інтерпретацію мають специфічну проблемну галузь внутрішніх протиріч (конфлікт), обумовлену кризою її логічних параметрів. Криза * логічних пара-

метрів інтерпретації, по суті е кризою границь рефлексії. Вона проявляється в галузі теоретичних альтернатив 'знання і розуміння, логічного і онтологічного, рефлексії і почуття, конструктивного і семантичного, значення і смислу, науки і віри та.ін.

Другим модусом конфлікту є-галузь мови, криза якої виростав з її подвійної дійсності, в двоплановості тексту, в розриві міх відзначенням та дією, а також в альтернативності письма і мовлення. Вивчення даних модусів конфлікту приводить нас до висновку, що абсолютизація ідеалу "чистої" раціональності або навпаки, ірраціонального в тлумаченні не е його вирішення, тобто, це не приводить до визволення від ілюзій свідомості - хибних прагнень, надій та побоювань в рамках цієї теорії.

Автор приходить до висновку про принципову неусуненість такого роду конфлікту в силу його онтологічних основ. Однак метафізика інтерпретації дав можливість замість "задоволення" конфлікту здійснити його'^перетворення", тобто здійснити акт переорієнтації проблеми в креативну площину її розглядання. Якщо конфлікт це "нульова точка" самовичерпування альтернативних позицій, то вона * мове явитись точкою творчої "напруги", початком нового етапу смислотворчості. Автор розглядає можливість синтезу раціональних і ірраціональних компонентів мислення людини на базі категорії смислу яв засобу подолання того 8 конфлікту. У зв"язку з тим, в категорії смислу актуалізуються одномомонтно обидва її компоненти - семантичний і аксіо-логічний, а також два її рівня - логічний і онтологічний; при цьому ставиться питання про зняття "заборони" смислової новини в інтерпретації. Остання, що уявляється автору як метод осмислення (мислення смислу, смислоутвороння), тобто творення нового смислу, вже не ідентифікується в повній мірі ні з її. типом наукового пояснення, ні з типом розуміння. На думку автора, здійснення логічної операції ще не означає виконання акту думки (тобто, не мас сексу). А ідентифікація смислів в розумінні (смиолове узгодження) може також бути комунікативним артефактом, як і логічна імітація інтерпротативної процедури. Все це суперечить як гносеологічним спрямуванням, так і онтологічній свободі інтерпретатора і долається завдяки роз-о

гляду інтерпретації у зв"язку з еволюцією смислу. Смисл не є редукцією до змісту, ні до значення, а є абстракцією більш високого порядку. Він відбиває ідею внутрішньої цілісності особи також, як і цілісність особистої ідеї.

Смислоутворююча суть інтерпретації розкривається автором також шляхом феноменологічного аналізу суб"єкгивного смислу, який являє по суті самоінтерпретацію особи. В цьому пласті аналізу' •інтелектуальна творчість (інтелектуальна селекція) не мислить-ся поза нзінтелектуальними творчими станами свідомості (натхнення, екстаз). Звідси, шлях переконання як логіцизму, так і , психологізму і алогізму в інтерпретаційній процедурі полягає в площині їх самовичврпування в процесі самоінтерпретації. Іншими словами, смисл знаходиться в глибинах суб"єкгилності лй~ дини, і постає спочатку у вигляді онтологічних станів самозабуття Я, і лише потім раціоналізується, освідомЛюється і репрезентується в мові. Якість раціоналізації (інтелектуальне зу-цилля або інтелектуальне насилля) буде свідчить про зберевен-ня "живої" думки або "мертвої" схеми. Таким чинон, людина є одноразово автором смислу другого порядку і співавтором смислу першого порядку.

У-зв"язку а проблемою авторства в. інтерпретації, що використовується для доказу її творчої суті, виділяються такі аспекти її у вигляді аксіом: а) сзмоутиснутий авторський смисл, або смисл Я у тлумаченні з наступними його характеристиками - оригінальністю, самобутністю, самоцінністю; б) агенетична доказовість смислу, або самодостатність авторської індивідуальності, при цьому мається на увазі, що смисл Я є ззподією самого себе; в) діалектика кінцевого і безконечного, свідомого і несвідомого в співавторстві. Смисл тут реалізується як безкінцева можливість, -як "чистий"смисл., ідея, здатності людини.

В результаті, інтерпретація заявляє про своє творчо відкриття тільки після здійсшння самоінтерпретації, тобто, вона характеризується як гіпотеза прихованого цілого, що розкриваєть-■ ся в якості нового смислу я в супердіалозі.

^Зроблені висновки'відносно змісту послідовних фаз станов- ' лення індивідуальності в людині, які є по суті фазами внутрішнього досвіду інтерпретаторської творчості: а) фаза симптоме--

ІЗ

тичної появи нового в Я, що має за тягар протиставлення Я особистій індивідуальності; б) фаза неінтелектуального прояву індивідуального смислу в "чуттєвому пориві" (М.Шелер) як визволення від суб"єктивізму в акті натхнення (оамозабугтя Я); в) власне інтелектуальна фаза становлення авторського смислу.

У другому параграфі - "Смислотворчість в історико-філософ-Ських текстах" - розглядається специфіка творення нового смислу в інтерпретації філософських текстів і практиці викладання філософії. • ’■ •

Обгрунтування креативного потенціалу інтерпретації стикає-тьоя в філософії із проблемоо протиставлення II із зміненням: "Філософи тільки по-різному пояснювали (в ній, варіанті -Lti-■Urpreii&rnx. - С.0.) світ, але справа в тому, щоб змінити його" (К.Маркс). І, хоча в даному разі до поняття зміненая вкладався зміст історико-соціальнях перетворювань, автор вва- . хає його за характерний для теорії інтерпретації і в інших аспектах співвідношення цих понять:

Аналіз пйказав, що ці аспекти формувались в руслі двох конкуруючих підходів до тексту - в системах сajito та ativkn&4 , де останній постає: а) як текст-об"єкт і б) текст- medium- . Об"єктивні характеристики щодо тексту містять в собі: завершеність та визначеність його.форми (структури, композиції тексту), а також предметно-змістовву визначеність (термінологіч-вість змісту). Такий текст постає результатом перетворення . філософського, тексту в науковий; з нього необхідно вивести всі метафори, образи, символи, тобто всі "ознаки” авторства заради "одержання" з нього раціональної ідеї. Саме вона явить собою змістовну реконструкцію філософського твору. .

Автор приходить до висновку, що в даному випадку адекватність інтерпретатованого інтерпретуєиому досягається завдяки нормованим викривленням (обмеженням) смислів.тексту, які по суті і є його "змінення". Звідси г і внутрішній конфлікт інтерпретації тексту-об"скта: між мотивацією до адекватності на рівні "чистих" апріорних пізнавальних настанов та мотивацією до результативності на рівні роботи механізмів внутрішньої пізнавальної діяльності.

. Аналіз другого типу текстів ( mtcllum ) показав, що, на о

відміну від тексту-об"єкїо він набув інших характеристик : суб'єктивності, тобто "живого" невизначено-особистого середовища, де перебуває авторський смисл, та посередництва. Таким чином, людська в тексті гіпертрофується в "текст-людину", який містифікується через розрив його зв"пзків з автором. Набирання партикулярпості тексту трапляється за рахунок неадекватності смислу тексту його задуму . Звідси - і внутрішня розяєдиа-' ■ність (парареальність) токену. Тэкст-іжЛит. містифікує і діалог інтерпретатора з автором, оскільки подвійна реальність тексту народауе ілюзію тотогпості смислів. Звідси, на думку автора, ми приходимо до нарээз"яззиня внутрішнього конфлікту інтерпретації. Інтерпрзтатор не нозе подолати його, але при цьому вія має можливість переорієнтувати свою свідомість від "примарного". діалогу з автором в сторону дізлогу з буттям. Звідси

- інтерпретація моклива як засіб створення нових смислів, а інтерпретатор набуває дійсні права співавтора. Конфлікт тут переосмислюється як творча "напруга".

Автор рахує, що відношення1 до тексту і до автора тексту набувають тут риси символічності. Ца проявляється: у відноаенпі . до яиття і особи автора тексїу яи до легенди; при увавному відношенні до образного, метафоричпога "зрізів” тексту, а такоз-з символічній формі ставіз свідомості інтерпретатора (умовності Його зв"лзяів з текстон, подвійній інтенціональиссті ).

Розглядається такоз специфіка філософської інтерпретації ’ стосовно інстптуціональної системи викладання філософії. Фактично заборонений смйслотворчості у вузівських програмах з філософії в СРСР означав, по суті, забороішння власне інтзрлро-тативного нислепнп,'тобто і філософствування взагалі. Смисл інтерпретативної процедури був підмінений описом,- поясненням, коментуванням, розумінням.-Класовий, ідеологічний, заполітизо-ваний підходи до філософії і її.викладання в "обрізання безкінечності" (С.Б.Кримський), тобто, скорочення буттєвого символічного зрізу її проблей на зористь окремої конкретно-історичної форми суспільної свідомості (зокрема, ідеології). Таким чином, інтерпретацій історії філософії повинна заливатись власне філософською інтерпретацією, здійсненою на базі філософських критеріїв пізнання та самопізнання. •

Отже, смислотворчіоть постає як процес "живого" філософствування, конгеніальності інтерпретації у вузівській системі викладання. Зроблені висновки про необхідність скислотворчоо-ті для інтерпретації історико-філософської спадщини. •

В третьому параграфі - "Специфіка створення нового в естетичній раціональності" - дослідяується стан інтерпретаторської теорії в естетичній практиці, де її внутрішній конфлікт постає у вигляді розведення позицій краси і логіки організації художньої критики. ’ ' .

Виходячи з відомих положень аналітичної філооофії (Г.Фрего) естетика мови мас менше значення ніж її логіка, а широта зміо-ту, що обумовлена в свою чергу його естетичністю, ускладнює логіку дослідження. Звідси й виникає висновок про пріоритет логіки в мові і раціональності в естетиці. Майстер мистецтва, таким чипом, залишається "малярои ідей", а інтерпретатор володіє методом діставання цих ідей з мистецтва. Саме ж мистецтво, специфіка естетичного залишається за межами інтересів інтерпретації "річчю в собі". Завдяки усталеності класичних ідеалів естетики в наш час'інтерпретатори створили уявлення про мистецтво як про особисту форму відображення і пізнання об"єк-тивного світу з точки зору його істиності і типовості, а неповторність і особливість (прекрабне) художнього твору розглядається тільки з точки зору неповторності його логіки.

Альтерпагиви, що мають місце в естетиці, утримують конфліктну позицію розриву раціонального і естетичного: ідеалу тотальної обгрунтованості протистоїть прикцвпова иообгрувтова-ність, містифікуюча як джерела, процес, так і результат художньої творчості. Розуміння мистецтва як виключно самоцінност-ного ірраціонального феномона приводить до спроби "знаття" логічного вару в інтерпретації і, по суті,-до скасування самої інтерпретації як раціональної процедури. Ця крайність обумовлена, як ми вважаємо, вичерпанням кола можливостей класичних методів інтерпретації в раціональній естетиці і особливо відносно до мистецтва авангарду. . . .

Перемагання конфлікту раціонального та ірраціонального в даному аспекті дослідження постає в плані синтезу краси і логіки, естетичного і логічного, раціональної естетики і есте- «

Іб

тики непояснимого. Такого роду синтез, заявлений .уже в образі естетичної раціональності, що нині формується: естетична критика не повинна відказувати собі в естетичності заради раціональності, щоб не поруйнувати перманентність буття естетичного. А це, на думку автора, можливо в'процесі вільної смисло-творчості. Тут інтерпретатор набуває можливості створювати свій власний текст, де індивідуальні образи, сумісно з тим, ' ■збережуть і зв"язок з первинним текстом за допомогою символу. Створена тріада "образ автора - символ - образ інтерпретатора" сприяс еволюції смислу в творчому акті такого роду, де перманентність буття естетичного ке рветься.

Зроблений висновок про те, що вільна критика - це критика, яка обмірковує щоразу по-своєму власні правила в процесі естетичного досвіду, тобто логічні параметри II більш рухомі та ■ піддаються змінам на користь естетичного. ’

У висновках розглядаються основні результата, накреслюються можливі напрями подальших досліджень цієї теми. ,

Результати дослідження відображені в публікаціях: •

1. Юркевич Е.Н. Ответственность субъекта художественного творчества как критерий преодоления отчужденного сознания// Духовная культура и формирование личности: Материалы науч.

• конф.-’Краснодар, 1989.- С.89-90.- 0,1 д.аре. • ■.

2. Проценко А.Ф., Юркевич E.H. Конфликт интерпретации как ви-бор смысла// Человек, бытие, культура.- Киев - Переяслав-ХмельпицкиЯ, 1991.- С.77.- 0,1 д.арк.

3. Юркевич Е.Н. Смыслотворчество "Я" в инторпретаторской дея’ тельности//Творчество: теория и практика: Тез.'докл. .

П Всес. науч. конф.- їїиов: КПИ, 1991.- 0.222-223.-0,1 д.арк.

4. Юркевич Е.Н. Метод интерпретации философских произведений ' в нормативном курсе философии// Гуманитаризация науки и

образования: Материалы науч.-метод, конф.- Харьков, 199r.-с.38.- 0,1 д.арк. ' '

5. Юркевич"Е‘.Н. Мышление об интерпретации и интерпретатив- ■ ность мышления в философии// Дух и Космос: культура и нау--

■' ка на пути к нетрадиционному миропониманию: Тоэ. докл. и выступл. - Харьков, 1992.- С.57;- 0,1 д.арк. .

6. Юркевич E.H. Эстетическая рациональность: сингулярность разума и феноменальность необъяснимого// Квинтэссенция философии и время: Сб. науч. Ср. /Отв. ред. А.А.Мамалуй.-Харьков: ХГУ, 1992.- C.I06-II2.- 0,4 Д.арк.

7. Вркевич Е.Н. йллпзия причастности, или "беспредел" отечественного философствования// Сб. научных работ аспирантов Харьковского госуниверситета: Гуманитарные науки /Общ.ред. ироф. Чигринова В.И.- Харк1в: Основа, 1992.- С.128—131.—

' 0,2 д.арк. • •

6. Юркевич Е.Н. Интерпретация как иокок смысла.- Дел. в Укр. НИИНТИ. 20.05.92, К> 617.- Ук. 92.- .96 с. - 4 д.арк.

. Ответственный аа випуск К. ф.и.. Ski;_____________________Xffl____________________________________

Подл, х печ. 16-01. 93 • Формат 60x8-l'/ii. Бумага тип. Почать офсетная. Уел. исч. УЧ.-КЭД. л. Тираж Ььф» экз. Зак. №» ЪСо» .Бесплатно. .

Харьковское межвузовское арендное полиграфическое предприятие. 310093, Харьков, ул. Свердлова, 113.