автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Пещеры Среднего Приднестровья в истории населения региона

Полный текст автореферата диссертации по теме "Пещеры Среднего Приднестровья в истории населения региона"

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

?\ О

о г і. ь

од

0,

РІДУШ БОГДАН ТАРАСОВИЧ

УДК 947.7

ПЕЧЕРИ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІСТРОВ’Я В ІСТОРІЇ НАСЕЛЕННЯ РЕПОНУ

07.00.01 - історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Чернівці - 2000 р.

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент кафедри

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Ботушанський Василь Мефодійович, завідувач кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

кандидат історичних наук, Бобровський Тимур Анатолійович,

завідуючий сектором відділу “Київ підземний” Музею історії м.Києва

Провідна установа - Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України (м. Львів)

Захист відбудеться “27." грудня 2000 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий “ 2. 5~" листопяля 9000 п

етнологи, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Михайлина Любомир Павлович

Вчений секретар спеціалізованої вченої Ради, кандидат історичних наук, доцент

Карпо В.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Серед численних пам’яток історії, археології та культури Середнього Подністров’я печерні пам’ятки складають порівняно невелику частку. Проте саме ця категорія пам’яток, яка привертає чи не найбільшу увагу широкого загалу, а також їхня роль в історії регіону залишаються на сьогодні найменш дослідженими, принаймні в окресленому регіоні.

Печера була першим в історії людства житлом в ті часи, коли людина не була власне людиною в повному розумінні слова. Печерні утвори - печери, гроти, навіси і т. ін., - були тими ділянками довкілля, де найраніше концентрувалась життєдіяльність людей і, відповідно, інтенсивно та концентровано накопичувались сліди цієї діяльності. Пізніше завдяки специфічності внутрішнього середовища ці сліди природним шляхом консервувались та зберігались тривалий час. Це стосується не лише найвіддаленіших епох (наприклад, раннього палеоліту), але й недавнього минулого (наприклад, Першої та Другої світових війн).

На сьогодні в Середньому Подністров’ї відомо близько 100 печер з археологічними та культурними пам’ятками різних епох, і, напевно, згодом їх буде відкрито ще більше. Деякі з них мають світове значення - наприклад, печера Вертеба. Проте поширення цих пам’яток, ландшафтні та геолого-спелеологічні умови їхнього місцезнаходження й закономірності їхнього утворення і, відповідно, роль в історії населення регіону вивчені, очевидно, недостатньо. Зрештою, невідома й загальна кількість цих пам’яток. Багато з них, відкритих наприкінці XIX - на початку XX ст., були забуті, інші ж так і не віднайдені. Відомості про них розпорошені по різних краєзнавчих, археологічних, історичних, етнографічних та інших роботах, звід же даних про ці пам’ятки відсутній. Окрім того, геолого-спелеологічна характеристика умов місцезнаходження подібних пам’яток в археологічній та краєзнавчій літературі нерідко або відсутня, або неточна. Багато пам’яток інтенсивно руйнуються як під дією природних факторів, почасти активізованих антропогенним впливом на довкілля, так і безпосередньо через людську діяльність (наприклад, видобуток бутового каменю з монастирських печер). Останнє часто відбувається не лише з корисливих причин, але і внаслідок звичайної непоінформованості не тільки місцевих жителів, але й владних структур, місцевого вчительства та краєзнавців про справжнє походження, призначення та історико-культурну цінність подібних об’єктів.

Актуальність теми. Виходячи з того, що актуальність теми, за Ф. Генінгом, - “це проблема вибору найбільш пекучих, нагальних питань науки, вирішення яких піднімає її на новий, вищий рівень розвитку та розширює знання про об’єкт науки - закономірності соціально-історичного розвитку стародавніх суспільств”1, вважаємо, що дослідження з історичного погляду такого компонента оточуючого (природно-антропогенного) середовища, як печери (підземні порожнини), є доцільним та нагальним з точки зору розширення джерельної бази наук історичного циклу. З іншого боку, окреслення історії антропогенного впливу на печерне середовище, його розвитку та урізноманітнення є важливим для наук геолого-географічного циклу. Тому залучення цих старожитностей до наукового обігу, визначення їхньої культурно-історичної цінності з метою вироблення заходів охорони та консервації вважаємо за актуальні завдання як історичної науки, так і справи збереження культурно-історичної спадщини України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане історичне дослідження виконане в руслі наукової проблематики кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Його появі також сприяла багаторічна участь автора в створенні кадастру карстових печер України, яке проводить Українська спелеологічна асоціація.

Мета роботи: систематизувати відомі на сьогодні дані про печерні пам’ятки історії, археології та культури; ввести в науковий обіг нові пам’ятки та їх сукупність як окрему категорію історико-археологічних пам’яток; на основі комплексного аналізу значної кількості матеріалів досліджень різних авторів, в тому числі власних, дати узагальнюючу картину використання підземних порожнин (печер) у регіоні Середнього Подністров’я від найдавніших часів до середини XIX ст.; з’ясувати масштаби та способи взаємодії населення Середнього Подністров’я з такою специфічною частиною навколишнього середовища, як підземні порожнини (природні та штучні печери); визначити специфічні для регіону риси використання підземних порожнин та місця печер в історії регіону.

Мета роботи обумовлює такі завдання:

- з’ясувати поширення природних печер різного генезису, а також передумов для створення штучних підземних порожнин;

1 Генинг В. Ф. Структура археологического познания (проблемы социальноисторического исследования). - К.: Наук, думка, 1989. - С. 3.

з

- визначити печерні утвори Середнього Подністров’я, які будь-яким чином використовувались населенням в історичному та доісторичному минулому і є пам’ятками археології, історії та культури регіону. З’ясувати ступінь реалізації природних передумов у використанні підземного простору;

- встановити природно-спелеологічні особливості печер, які сприяли тому чи іншому виду їхнього використання населенням у різні історичні періоди;

- оцінити характер та інтенсивність використання підземного середовища на різних історичних етапах. Систематизувати історико-археологічні та природно-спелеологічні дані щодо використання печер Середнього Подністров’я.

Об'єктом дослідження є процес взаємодії населення регіону з підземними порожнинами, роль печер та їх використання в історичному минулому.

Предмет дослідження - природні печери й штучні підземні порожнини в Середньому Подністров’ї, які відігравали певну роль у житті населення регіону і є пам’ятками археології, історії та культури.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження означеної проблеми є діалектичний метод наукового пізнання та принцип історизму. У роботі застосовані методи кількох наукових дисциплін, що обумовлено характером проведеного дослідження -на стику наук суспільно-історичного та природно-географічного циклу. Насамперед, це методи польових спелеологічних та архео-спелеологічних досліджень: фізико-механічні, літолого-мінера-логічні, палеонтологічні та археологічні; седиментологічний аналіз застосовано при дослідженні відкладів печер. Відповідно до завдань дослідження, при визначенні поширення печер та передумов їх виникнення використовувались картографічні методи, карсто-спелеологічне районування території. При пошуках слідів людської діяльності в печерах, крім картографування широко використовувались археологічні методи, серед яких провідними є стратиграфічний, порівняльно-типологічний, а також безпосереднього польового спостереження та описовий. Визначення місця печерних пам’яток в історії населення регіону здійснювалося на підставі порівняльно-історичного методу, ретроспективних та палеогеографічних реконструкцій.

Територіально дослідження охоплює регіон Середнього Подністров’я та деякі прилеглі до нього території. Завдяки географічному розташуванню, ландшафтному розмаїттю та природним

особливостям регіон протягом усієї історії був перехрестям етномігра-ційних процесів, контактною зоною різних культур та етносів.

У правобережній частині досліджуваний регіон простягається до Пруто-Дністровського вододілу, де межує із Середнім По пруттям. На заході Середнє Подністров’я граничить з Верхнім поблизу м. Галич. Межа між Середнім і Нижнім Подністров’ям різними авторами трактується з невеликими розбіжностями, і ми умовно проводимо її біля м. Ямпіль. За північну межу регіону приймемо північний вододіл басейну Дністра. У дослідженні використано також деякі печерні пам’ятки із суміжних до Середнього Подністров’я регіонів:, Попруття, Волині, Верхнього й Нижнього Подністров’я.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють майже увесь період освоєння людиною підземного простору в Середньому Подністров’ї та на прилеглих територіях: від палеоліту - часу появи на цих теренах найдавнішого населення, - до середини XIX століття -початку індустріальної епохи, коли освоєння підземного простору пішло надто активними темпами і набуло якісно іншого характеру (розширення підземного видобутку корисних копалин, підземне військове будівництво, тунелі гідроспоруд і т. ін.).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим комплексним дослідженням печер регіону як окремої специфічної категорії пам’яток археології, історії та культури. Роботу виконано на стику різних галузей знань, таких, як історія, археологія, спелеологія, географія та ін. Під час виконання роботи до наукового обігу було введено ряд нових печерних пам’яток. З них декілька вперше відкрито та описано автором: палеолітичне місцезнаходження в печері Буковинка, печерний скит і паркова печера біля с. Отроків та комплекс підземель в с. Сокілець, печерний комплекс Церквочка біля с. Кормань, християнські культові печери з наскельними графіті біля с. Галиця (комплекси ГМ-ІІ, ГМ-ІІІ, ГМ-IV), нова печера з графіті в Нагорянському печерному комплексі (Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.). Досліджено або обстежено спелеологічно та археологічно ряд пам’яток, які раніше лише згадувались у літературі: печерні каплиці в Бабині і Хрещатику, печерний монастир у Василеві, печерний скит в Онуті, печера Мартинівка, Змієва печера біля Нагорян (Кельменецького р-ну Чернівецької обл.), печери біля с. Василівці, печера Триголо-ватка біля с. Хотимир. Проведені також додаткові або поглиблені дослідження на раніше відомих пам’ятках, зокрема, таких, як Галицький монастир (комплекс ГМ-І), Субіцький монастир,

Турецька Хата біля с. Комарів, печера Пустельника біля с. Крути-лів, печера Кришталева біля с. Кривче. У дисертації задіяні як уже опубліковані, так і не опубліковані матеріали розвідок й розкопок.

Уперше до наукового обігу залучено ряд матеріалів, головним чином результатів власних польових досліджень. Уперше в українській історіографії на прикладі окремого регіону простежено використання підземних порожнин від найдавніших часів до початку промислової епохи.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає насамперед у заповненні певної прогалини, яка існувала на стику наук історичного та геолого-географічного циклів щодо дослідження печерних об’єктів. Основні положення, висновки та зібраний матеріал можуть бути використані в дослідженнях регіональної історії та археології більшості історичних епох, в історико-географічному краєзнавстві. .

Дане дослідження має і практичну цінність. Беручи до уваги стабільне підвищення інтересу до історії України як усередині країни, так і закордоном, а також те, що багато з досліджуваних об’єктів мають властивості атрактивності, деякі з них можуть бути використані як об’єкти екскурсій і туризму.

Може бути відновлене функціонування деяких культових об’єктів, як це вже сталось з Галицьким печерним монастирем.

Матеріали дисертації можуть застосовуватися при підготовці лекцій, проведенні практичних занять з історії кам’яної доби, епохи ранніх металів, середніх віків, доби пізнього середньовіччя, історії слов’ян, при розробці окремих спецкурсів і спецсемінарів.

Особистий внесок здобувана. Ряд досліджень були проведені за участю інших науковців. Печери в Отрокові та Сокільці досліджувались спільно з В. Захар’євим. Особистий внесок автора полягав у проведені топографічні зйомки цих печер, визначенні їхнього призначення, походження та геологічних умов залягання. Печери в Субічі досліджувались за участі П. Нечитайла. При цьому автором описані походження та геологічні умови залягання цих печер, дано історичну інтерпретацію їхнього використання. Разом з В. Артюхом досліджені декілька печер у Комарові, де автором проведені розвідкові шурфування та дано оцінку генезису цих печер. Палеонтологічне визначення плейстоценової фауни, виявленої автором у печері Буковинка, було проведене М.Времіром та

В. Кодря. Результати викладені у спільних публікаціях та звітах.

Апробація результатів дисертації. Робота апробована на засіданнях кафедри етнології, античної та середньовічної історії, кафедри історії України Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, а також основні положення даної дисертації виносилися автором на обговорення на декількох міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях. Серед них: II Історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців “Буковина - мій рідний край”. - Чернівці, 1997 p.; V Міжнародна археологічна конференція студентів та молодих вчених. - Київ, 22-24 квітня 1997; Наукова краєзнавча конференція “Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій”. - Дунаївці, 1997; Третя історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців “Буковина - мій рідний край”. - Чернівці, 17 травня 1998 p.; VIII Міжнародний круглий стіл “Історія релігій в Україні”. - Львів, 11-13 травня 1998 p.; Міжнародний симпозіум із штучних печер. - Київ-Одеса, 9-13 вересня 1998 p.; Наукова конференція українсько-румунської комісії з історії, археології, етнології та фольклористики: “Південно-Східна Європа: контактні зони, торговельні шляхи”. - Чернівці, 10-13 червня 1999 p.; Міжнародна конференція істориків-медієвістів “Середньовічна Європа: погляд з кінця XX ст.”. - Чернівці, 16-18 березня 2000 p.; Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі XXI ст.”. - Чернівці, 16-18 травня 2000 p.; Міжнародна конференція “Karst Studies and Problems: 2000 and Beyond”. - Клуж-Напока (Румунія), 14-22 липня 2000 p.; Міжнародна конференція “Climate Changes - the Karst Record II”. - Краків (Польща), 30 липня

- 4 серпня 2000 p.

Основні положення дисертації викладені у понад 20 публікаціях, з яких 9 опубліковані у фахових наукових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 8-у матеріалах конференцій, в т.ч. міжнародних.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків (разом 16£ сторінки). Крім того, вона супроводжується списком використаних джерел (30 сторінок, 304 назви), двома додатками: з описами печерних пам’яток (112 сторінок); з ілюстративним матеріалом - схемами розташування пам’яток, планами та фотографіями печерних комплексів, графіті, малюнками речових знахідок (40 сторінок, 61 ілюстрація).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються актуальність обраної теми, її територіальні та хронологічні рамки, визначаються мета і завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, показаний його зв’язок з науковими програмами, а також наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, дано термінологічні визначення.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дослідження”

- проаналізовано стан наукового дослідження проблеми та характер джерельної бази, викладено розвиток історичних знань про печери регіону, коротко наведено історію їхнього дослідження.

У процесі розвитку історичних знань про печери Середнього Подністров’я нами виділено три етапи.

Перший етап - найбільший за тривалістю - з X ст. до третьої чверті XIX ст. При цьому, слід визнати, що нижня межа даного етапу досить умовна і, можливо, дещо спірна. Цей етап характеризується епізодичними згадками про печери або про їхнє використання в деяких історичних документах, літописах, свідченнях мандрівників і т. ін. Найбільше даних про печери Поділля, якими ми послуговуємось й досі, було зібрано у працях Г. Жончинського. Найвидатнішою подією цього періоду вважаємо відкриття 1822 р. Я. Хмелецьким печери Вертеба, яке було першим, власне, цілеспрямованим дослідницьким спелеологічним заходом.

Другий етап розвитку спелеоархеологічних знань - остання чверть XIX ст. - перша чверть XX ст. - характеризується першими спробами наукового дослідження печерних об’єктів. У східній (на той час російській) частині регіону він був започаткований дослідженнями видатного українського історика та археолога В. Антоновича, який розпочав цілеспрямовані наукові дослідження природних та штучних печер з погляду історії та археології. В. Антоновича слід вважати засновником української археоспелеології. У західній (на той час австро-угорській) частині регіону цей період започаткований дослідженнями видатного польського археолога А. Кір-кора. Серед видатних імен археологів, істориків та краєзнавців, які в цей період докладали зусиль до дослідження печер, слід згадати М. Грушевського, К. Мельник, ІО. Сіцинського, В. Гульдмана,

А. Грушецького, В. Карповича (Б. Януша), В. Деметрикевича, Г. Оссовського, І. Крип’якевича.

Можна вважати, що на той час склались дві археоспелео-логічні школи - українська та польська. Найбільш яскравими

представниками першої були: В. Антонович, К. Мельник, М. Грушевський, ІО. Сіцинський, В. Карпович, І. Крип’якевич; другої - А. Кіркор, Г. Оссовський, В. Деметрикевич, В. Дідушицький.

Третій етап спелеоархеологічних досліджень у регіоні - від другої чверті XX ст. до сьогодення, - відмічений зростанням наукового рівня дослідження археології печер. Його початком можна вважати роботи О. Кандиби та Ю. Полянського.

У цей період на печерних пам’ятках працювали також Т. Су-лимірський, Ж. Ботез, К. Яжджевський, Я. Пастернак, С. Бібіков,

О. Черниш, О. Формозов, І. Свешніков, Б. Тимощук, І. Винокур,

О. Пломеницька. В останні роки досліджували печери з історичного та археологічного погляду Л. Мацкевий, М. Бандрівський, М. Сохацький, В. Артюх, В. Олійник, Ю. Малєєв, Б. Томенчук,

В. Захар’єв, В. Коржик, С. Пивоваров, І. Чеховський та інші.

Джерельна база. Для з’ясування поширення природних та штучних печер, передумов їхнього виникнення, поширення явища троглодитизму в історичному минулому краю, інших видів використання підземного простору та розповсюдження печерних пам’яток дисертант перш за все звернувся до аналізу літературних джерел. Серед них публікації в історичних, археологічних, геологічних, географічних, спелеологічних періодичних виданнях та монографіях, краєзнавчих виданнях, публікації у місцевій пресі, звіти про походи спелеологів і туристів, матеріали кадастрів печер спелеологічних клубів Тернополя, Чернівців, Одеси. Перелік тих із них, які були використані в даній роботі, наведено в “Списку використаних джерел”.

Проводилось також усне опитування спелеологів та краєзнавців міст Чернівців, Львова, Тернополя, Борщева, Чорткова, Дунаїв-ців, Кам’янця-Подільського, Івано-Франківська, Одеси та інших із метою одержання інформації про можливе виявлення нових печерних пам’яток.

Разом із тим автором здійснювалися польові дослідження регіону. Проведено ряд розвідок та обстежень на печерних пам’ятках, складено їх описи, карти й схеми. На деяких пам’ятках велися збір підйомного матеріалу, розвідкові шурфування, фіксувались наскельні зображення. При виборі об’єктів для обстеження перш за все зверталась увага на пам’ятки, які згадувались в літературних джерелах кінця XIX - початку XX ст., а також на усні повідомлення спелеологів та краєзнавців.

Інтерес до печерних пам’яток історії, археології та культури Середнього Подністров’я не згасає серед науковців ось вже понад

сто років. Але звернення до них у більшості дослідників було здебільшого епізодичним, іноді випадковим і аж ніяк не систематичним. За останні десятиріччя зусиллями науковців Львова, Києва, Чернівців та інших міст було досягнуто суттєвого прогресу на цьому терені. Дослідження останніх років показали величезний джерелознавчий потенціал печерних пам’яток, який мало використовувався до останнього часу.

Проте на фоні надзвичайного поширення природних печер та природно-історичних передумов для створення штучних, завдяки чому Середнє Подністров’я є одним із найбільших спелеологічних районів світу, стан дослідженості печер регіону з погляду історичного та археологічного явно недостатній. Залишаються недослідженими або лише частково дослідженими з археологічного, архітектурного, спелеологічного тощо погляду ряд пам’яток, які давно відомі, а деякі знані вже понад сторіччя - Нагорянський комплекс, Субіцький, Студеницький та інші печерні монастирі, Кривчанська печера тощо. На сьогодні в регіоні відомо близько 100 печерних пам’яток історії, археології та культури. З них більш-менш детально досліджені лише одиниці. Безсумнівно, що із зростанням наукового інтересу до цієї категорії пам’яток, вдосконаленням методів археоспелеологічних досліджень їхня кількість значно збільшиться. Зросте й інформативність цих пам’яток як джерела до вивчення історії регіону.

В цілому ж на сьогодні стан історичної та археологічної дослідженості печер та інших підземель регіону слід визнати вкрай недостатнім та таким, що не відповідає потенційним можливостям печер як джерела до історії взаємодії людини й природи.

У другому розділі - “Заселення печер у палеоліті та мезоліті” -відображено використання печер в епоху існування виключно привласнюючого типу господарства - палеоліту та мезоліту.

У досліджуваному регіоні в плейстоцені та ранньому голоцені (палеолітичний та мезолітичний час) печери заселялись людиною починаючи з пізнього ашельського часу і до мезолітичного включно. Про це свідчать поки що поодинокі печерні археологічні й тафономічні місцезнаходження у Середньому Подністров’ї та на прилеглих територіях. Місцезнаходження ашель-мустьєрського часу безпосередньо в регіоні не зафіксовані (за винятком навісу у Касперівцях), проте вони є у печерних утворах товтр північно-західної Молдови, аналогічних до подільських за ландшафтно-геологічними умовами. Мустьєрська стоянка виявлена також у Верхньому Подністров’ї, у печері Прийма І.

Найраніше в Подністров’ї могли бути заселені печерні утвори у товтрових вапняках баден-сарматського часу. Після прорізання Дністром та його притоками рівнів 5-ї та 4-ї терас доступними для заселення стали численні великі печери у гіпсах, які сформувались, головним чином, значно раніше. На можливість заселення місцевих печер ще у ранньому плейстоцені вказують палеонтологічні місцезнаходження цього часу біля Чорткова. На нашу думку, нагромадження у печерах тафономічних решток різновидової фауни, особливо великих ссавців, у т. ч. травоїдних, є наслідком діяльності людини (або інших гомінідів). Так, знайдено підтвердження нашого припущення щодо антропогенного походження тафономічного місцезнаходження у п. Кривченській (Кришталевій), а також печер і гротів Дівочих Скель біля Кременця.

Прикладом заселення глибоких частин великих гіпсових печер є печера Буковинка. Остання знаходиться у басейні Пруту, але за геолого-геоморфологічним розташуванням та історією розвитку вона схожа до аналогічних наддністрянських печер-лабіринтів. Численні кістяні рештки пізньоплейстоценових тварин (печерних гієни та ведмедя, волохатого носорога, тура первісного, бізона, оленя благородного, коня первісного, дикого кабана, лиса) зі слідами людської діяльності зафіксовані нами на значній (біля 100 м) відстані від колишнього входу. Деякі фрагменти щелеп та кісток посткраніального скелету ідентифіковані нами як знаряддя (остео-донтокератична культура). За аналогією до знахідок із моравських печер це місцезнаходження датоване нами мустьєрським часом.

Відсутність у регіоні великої кількості печерних місцезнаходжень епохи палеоліту обумовлене не стільки відсутністю факту використання печер у той час, скільки недостатньою археологічною вивченістю печер регіону.

На відміну від численних палеолітичних печерних місцезнаходжень інших регіонів світу, наприклад, Західної Європи, більша частина входів до печер, які існували у Середньому Подністров’ї у плейстоцені та могли використовуватись викопною людиною, через ландшафтно-географічні умови та особливості палеогеографічного розвитку території на сьогоднішній день поховані під сипкими четвертинними відкладами.

Починаючи із середнього палеоліту в регіоні заселялись не лише гроти й навіси, але й неосвітлені глибокі ділянки печер. Останнє стало можливим після надійного оволодіння людиною вогнем, а, отже, і штучним освітленням.

Диференціація видів використання печер у палеолітичну епоху видається поки що неможливою через обмаль фактичного матеріалу. З найбільшою ймовірністю можна стверджувати про їхнє житлове використання, яке може бути, в свою чергу, диференційоване за тривалістю заселення (постійні, тимчасові, сезонні тощо). Навряд чи у палеолітичну епоху в печерах могли існувати осілі житла, які замешкувались протягом цілого року. З огляду на кочовий спосіб життя, пов’язаний з полюванням на великих ссавців (які також мігрували), печерні сховища могли мати характер тимчасових помешкань, що підтверджується на загал незначними культурними нашаруваннями цих епох у печерах досліджуваного та прилеглих регіонів. Подібний характер житлового використання тривав включно з мезолітом до початку неолітичної епохи. З переходом до відносної осілості мав змінитись і характер використання печер.

Наступний з основних видів використання печер - сакральний (культовий), зафіксований у даному регіоні лише для мезоліту (печера Баламутівська). Відомо, що сакральне використання печер у Західній Європі, на Близькому Сході та в Криму, індикатором якого є печерні поховання, започатковане ще в мустьєрську епоху, а в пізньому палеоліті широкого розвитку набув живопис на стінах печер (Західна Європа, Урал). Чогось подібного в Середньому Подністров’ї поки що не знайдено.

Ще один з імовірних видів використання підземних порожнин

- сховище для зберігання продуктів. Використання природних печер-холодильників могло набути найбільшого поширення в холодній периґляціальній зоні, проте можливе і в прохолодному та помірному поясі. Наприклад, багаторічний лід і сьогодні акумулюється в печерах Великий Бузулук та Бездонна в Криму, Кунгурській Льодяній та інших уральських льодяних печерах; до початку, а іноді і до середини літа зберігається лід у печері Піонерка на Буковині.

У третьому розділі - “Використання печер за доби неоліту, енеоліту та ранніх металів” - відображено використання печер за суспільств із переважаючим відтворюючим господарством - неоліту, енеоліту, ранніх металів.

У цей час населення продовжує використовувати природні печери. Навмисного створення штучних печер із метою їхнього подальшого використання на досліджуваній території не відмічено, хоча у Західній Європі вони відомі з неоліту (наприклад, скельні гробниці). Проте завдяки переходу до відтворюючих форм господарювання штучні порожнини починають утворюватись через

підземний видобуток корисних копалин, зокрема кременю. Такі штольні відомі на г. Білій біля Студениці та у с. Буківне.

Найпомітнішою пам’яткою означеного періоду є печера Вертеба. За кількістю виявлених тут знахідок вона може вважатись найвизначнішою печерною пам’яткою України. Про характер її використання досі існують різні думки. Ми схиляємося до того, що печера використовувалась у культових цілях, проте в періоди гострої небезпеки могла використовуватись і як сховище. Пролити світло на справжні мотиви перебування людей у Вертебі та їхньої загибелі там допоможуть широкомасштабні археоспелеологічні дослідження цієї унікальної пам’ятки в майбутньому.

Інші пам’ятки означеного часу також відображають переважно культове використання печер у цю епоху - печерне поховання культури стрічкової кераміки у Колоколині, енеолітичне поховання та святилище культури фракійського гальштату у печері Затишній-Бутиновича (Одаїв XVIII), печерне поховання висоцької культури у Куликові, неолітичне (або енеолітичне) печерне поховання біля Непоротового, жертовне місце чорноліської культури у печері біля Галиці, печера-жертовник бронзового віку в Бакоті.

Усі пам’ятки цього періоду в регіоні поки що є унікальними в своєму роді, а тому потребують ретельного дослідження та збереження.

Четвертий розділ - “Освоєння підземного простору в епоху середньовіччя та нового часу” - охоплює епоху середньовіччя та нового часу. Цей період характерний інтенсифікацією створення штучних печер, простежений нами до середини XIX ст., коли кількість штучних порожнин різко зростає внаслідок підземного видобутку корисних копалин (фосфоритів, будівельного каменю тощо).

Лише для доби пізнього середньовіччя маємо декілька незаперечних письмових свідчень про характер використання печер у регіоні: літописне свідчення про “ченців у горі” щодо Бакоти; свідчення У. фон Вердума про переховування опришків у печерах біля Нагорян (Вінницької обл.) та Василівців; запис у кам’янецькій актовій книзі про права жителів місцевих сіл на переховування у Нігинській печері.

У добу середньовіччя значного поширення набуває створення штучних підземних порожнин як у військово-оборонних цілях, так і в культових. Печери вирубувались не лише в порівняно м’яких скельних породах (вапняки, травертини, пісковики, мергелі, гіпси), але і в піщано-глинистих відкладах (леси, лесовидні суглинки,

глини, насипні грунти). Поряд з цим використовувались практично всі доступні природні печери й гроти.

На сьогодні відомо лише дві пам’ятки, на яких зафіксовано ранньосередньовічне використання печер: печера Мартинівка та печерно-скельний храм у Буші. В обох випадках існують підстави говорити про культовий характер їхнього використання.

Остаточно не з’ясованим залишається характер знахідок давньоруського (давньоукраїнського) часу (ХІІ-ХІІІ ст.) у печерах Вітрова та Мартинівка. Можливо, це сліди печерних поховань, але не виключено, що й рештки жертв ворожого нападу.

До окремої категорії печерних об’єктів нами віднесені штучні та природні колодязі, що зустрічаються на давньоруських язичницьких святилищах та інтерпретовані дослідниками цих святилищ як культові (Збруцькі святилища: Богіт, Звенигород, Говда, святилище у Зеленій Липі).

Особливу та напоширенішу категорію печерних пам’яток цього часу складають християнські культові печери: печерні монастирі, скити, каплиці, пустельні, які налічуються десятками. Часто вони розташовані у важкодоступних місцях - на високих прямовисних скельних кручах, а, отже, поєднували функції сакральних та оборонних об’єктів. Через свою важкодоступність вони залишаються малодослідженими, як, наприклад, Нагорянський, Василі-вецький, Корманський комплекси. Інші ж поховані під чохлом делювіальних відкладів, як, наприклад, частина печер Бакотського та Субіцького монастирів, Василівський монастир та ін.

У регіоні відомі кілька великих комплексів, які налічують по декілька або й десятки приміщень. Це монастирі Лядовський, Нагорянський, Галицький (Непоротівський), Бакотський, Субіцький, Василівецький та ін. Переважна ж більшість подібних пам’яток налічує 1-2 приміщення. Печерні каплиці складаються з одного приміщення (Бабин, Нігин) або використовують лише карстову нішу у скелі (Хрещатик). Пустельні, як правило, складаються з двох приміщень - каплиці та келії (наприклад, пустельня у Крутилові). Деякі поєднують житлову та культову функції в одному приміщенні (пустельні біля Галицького монастиря, біля Голіградів).

Характерними ознаками християнського культового призначення печер, окрім специфічних речових знахідок, може бути: їхнє планування та орієнтація за сторонами світу; наявність специфічних архітектурних елементів - вівтарної ніші або виступу-престолу або вівтарного заокруглення (апсиди) у східній частині примі-

щення, об’ємної ніші або полиці збоку від вівтаря (жертовника), ніш для ікон; наявність скельних гробниць; графіті на стінах із зображеннями хрестів та написами релігійного змісту. Крім того, на християнський культовий характер печер можуть вказувати місцеві топоніми або народні перекази, легенди.

Багато як природних, так і штучних печер використовувались місцевим населенням для переховування особистого та майна від ворожих нападів (печери Біщанська, Бушанська, Мартинівка, Нігинська, Кернички у Городку, Кошова, Лиличка та ін.).

Окрему категорію штучних печер, що з’являються у першій половині XIX ст. (а, можливо, й раніше), становлять паркові печери. Унікальною для регіону є паркова печера у с. Отроків.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження. Вони зводяться до наступних положень.

1. Встановлено, що у регіоні Середнього Подністров’я печерні утвори активно використовувались від палеоліту до сучасної епохи. До часу раннього заліза та раннього середньовіччя використовувались виключно природні печери. Перші штучні печери виникли в енеолітичний час у зв’язку з розширенням підземного видобутку кременю, проте бурхливого розвитку набуває цілеспрямоване спорудження штучних печер лише в розвинутому середньовіччі - з XI ст. (можливо, що подекуди і з IX ст.).

2. Характер використання печер у палеоліті здебільшого важко визначити через обмеженість матеріалів. Єдине достовірне свідчення культового використання печер у період привласнюючого господарства існує для мезолітичного часу - Баламутівська печера.

3. В епохи від неоліту до раннього заліза печери використовувалися здебільшого в культових цілях. Безперечно, що мали місце й інші види спелеокористування, проте їхніх достовірних слідів у печерах регіону поки що не виявлено.

4. В епоху середньовіччя помітний широкий спектр видів використання печер - культове, поховальне, військово-оборонне, житлове тощо. Набули поширення штучні печери, які створювались навмисно з тією чи іншою метою. Від цієї епохи збереглось найбільше археологічних решток, проте обмаль (як на цю епоху) історичних свідчень.

5. Особливу категорію не лише серед культових, але й серед усіх історичних печер регіону становлять християнські печерні пам’ятки. Вони відрізняються найбільшим поширенням, специфікою створення та функціонування, тривалістю існування і т. ін. Своєму

надзвичайному поширенню у регіоні ці пам’ятки завдячують перш за все впливові близькосхідних чернечих традицій.

6. Протягом усієї історії населення Середнього Подністров’я активно використовувало практично всі природні порожнини, більш-менш придатні для цього, включаючи важкодоступні у прямовисних скелях тощо. Виняток становлять надто вузькі чи вологі печери.

Для влаштування штучних печер використовувались здебільшого скельні урочища, які вже містили природні порожнини різного генезису.

7. Порівняно невелика кількість печерних пам’яток від епох, що передували середньовіччю, обумовлена:

а) знищенням багатьох скельних урочищ із входами до печер через видобуток каменю у ХІХ-ХХ ст.;

б) похованням багатьох входів до печер через інтенсифікацію схилових процесів (зсуви, площинний змив тощо);

в) модифікацією та пристосуванням до своїх потреб багатьох печер у середньовічну епоху, що призвело до знищення відкладів попередніх епох;

г) усе ще недостатньою археологічною дослідженістю більшості печер регіону.

8. Необхідне подальше проведення комплексних та широкомасштабних археоспелеологічних досліджень печер регіону, що, безперечно, збагатить історичні знання про його минуле та дозволить повніше розкрити ряд історичних проблем. Наприклад, може бути отримана нова неоціненна інформація щодо поширення християнства в Україні. Не менш цікаві дані можна одержати для дослідження палеоліту, інших історичних епох.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Рідуш Б. Печерні монастирі Буковини // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії: Збірник наукових статей. - Чернівці, 1997. - Вип. 3. - С. 108-111.

2. Рідуш Б., Захар’єв В. Спелеоархеологічні та спелеістичні дослідження у Сокілецькому мікрорегіоні (Хмельницька область) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії: 36. наук, статей. - Чернівці, 1997. - Вип. 4. - С. 120-126.

3. Рідуш Б. Підземні ходи Поділля, Галичини та Буковини // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці, 1998. - Том. 1. -

С. 139-148.

4. Рідуш Б., Нечитайло П. Субоцький печерний монастир // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври,

1999. - Том 2. - С. 188-193.

5. Рідуш Б. Сліди палеолітичної культури в печері Буковинка (попереднє повідомлення) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. -Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Том 3. - С. 118-132.

6. Рідуш Б. Непоротівський (Галицький) печерний монастир: стан та перспективи дослідження // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - Том 1. - С. 108-127.

7. Рідуш Б. До питання про вік малюнків Баламутівської печери // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць. - Чернівці: Золоті литаври,

2000. - Том. 2. - С. 76-80.

8. Артюх В., Рідуш Б., Станкевич В. Мегалітичний культовий комплекс на Дністрі // Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи: Збірник наукових праць. - Київ-Чернівці, 1997. - Вип. 1. - С. 225-230.

9. Захар’єв В. А., Рідуш Б. Т. Унікальна пам’ятка минувшини // Вісник Інституту “Укрзахідпроектреставрація”. - 1999. - № 10. -

С. 150-151.

10. Захар’єв В.А., Рідуш Б.Т. Археологічні та археоспелеологічні роботи у середній течії р. Ушиці на Поділлі // Археологічні відкриття в Україні 1997-1998 pp. - К.: Інститут археології НАН України, 1998. - С. 16.

11. Рідуш Б. Печерні монастирі Подністров’я: проблеми дослідження та датування // Середньовічна Європа: погляд з кінця XX ст.: Матеріали Міжнародної наукової конференції. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - С. 46-51.

12. Рідуш Б. Т. До питання про культові печери слов’ян у Середньому Подністров’ї // Археологічні студії. - Київ-Чернівці: Прут, 2000. - Вип. 1. - С. 184-193.

13. Vremir М., Ridush В., Codrea V. The Late Pleistocene Vertebrate Taphocenosis of Bukovinka Cave (Western Ukraine): Preliminary Results // Karst Studies and Problems: 2000 and Beyond: Proceedings of the joint meeting of Friends of Karst, Theoretical and Applied Karstology and International Geological Correlation Program. -Cluj-Napoca, 2000. - C. 158-161.

Анотація

Рідуш Б. Т. Печери Середнього Подністров’я в історії населення регіону. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. -Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. -Чернівці, 2000.

У дисертації досліджується історія взаємодії населення Середнього Подністров’я з підземним середовищем (печерами) від палеоліту до середини XIX ст. Систематизовано відомі на сьогодні дані з печерних пам’яток історії, археології та культури у регіоні, охарактеризовано їхнє поширення та перспективи подальшого дослідження. Прослідковано розвиток історичних знань про печери регіону, дано узагальнюючу картину використання природних печер на різних історичних етапах, висвітлено час та причини появи штучних підземель. Розглядаються природнокліматичні та карсто-спелеологічні передумови заселення печер у палеоліті, особливості їхнього використання в період від неоліту до ранньозалізного часу. Аналізується продовження старих та поява нових видів спелео-користування в епоху середньовіччя та нового часу. Значну увагу приділено поширенню печерних монастирів та скитів, проблемам їхнього дослідження.

Ключові слова: печера, археоспелеологія, печерний палеоліт, печерний монастир, графіті, культова печера, сховище, підземний хід.

Аннотация

Ридуш Б. Т. Пещеры Среднего Приднестровья в истории населения региона. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины.

- Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2000.

В диссертации исследуется история взаимодействия населения Среднего Приднестровья с подземной средой (пещерами) от палеолита до середины XIX в. Систематизированы известные на сегодняшний день данные по пещерным памятникам истории, археологии и культуры, охарактеризовано их распространение и перспективы дальнейшего изучения. Прослежено развитие

исторических знаний о пещерах региона, дана обобщающая картина использования естественных пещер на разных исторических этапах, освещены время и причины появления искусственных подземелий. Рассматриваются природно-климатические и карстоспелеологические предпосылки заселения пещер в палеолите, особенности их использования от палеолита до раннежелезного века. Анализируется продолжение старых и появление новых видов спелеопользования в эпоху средневековья и нового времени. Значительное внимание уделено распространению пещерных монастырей и скитов, проблемам их изучения.

Ключевые слова: пещера, археоспелеология, пещерный палеолит, пещерный монастырь, граффити, культовая пещера, убежище, подземный ход.

Annotation

Ridush В. Т. Caves of the Middle Dnister basin in history of local population. - A manuscript.

The thesis on award of the scientific degree of Master of Historical Sciences, speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Yuriy Fedkovych Chemivtsi National University. - Chemivtsi, 2000.

In the thesis the history of interaction between the local population and subterranean environment (caves) in the Middle Dnister region is investigated. This issue is pressing from the point of view as historical as geographical sciences. The investigation was fulfilled at the turn of history, archaeology, speleology and geography. Known in the present data on historical, archaeological and cultural cave sites was systemised. The spreading of natural caves and prerequisites for development of artificial cavities were analysed. There were defined caves, which took part in life of ancient population and were used in the past. A number of new objects discovered by the author were put into the scientific circulation. Also characterised the perspectives of future exploration of these kind of historical monuments.

At the same time the development of historical knowledge on caves was observed. The review of historiography on this problem showed that the state of cave sites investigation is inadequate.

The integrated view of natural caves using during different historical stages was shown. Also the time and reasons of artificial subterrains appearance are displayed. The natural-climatic and karst-speleological preconditions of caves inhabitation in Palaeolithic and the peculiarities of

caves using in time from Palaeolithic till Early Iron Age are examined. The continuation of old kinds of cave using and the appearance of new ones in Middle Ages and in the Modem History were analysed. Much attention was paid to spreading of cave monasteries and cells and to the problems of their investigation.

As the result of our investigation the author came to the next conclusions:

In the Middle Dnister region subterranean caves were used from Palaeolithic till the modem time. Till the Early Iron Age and Early Middle Ages only natural caves were used. Despite the fact that the first artificial caves appeared in Copper Age due tp the flint mining, the active purposeful cutting of artificial caves was showed up only in the developed Middle Ages - from

11 century (may be from the 9 century in some places).

The kinds of cave use in Palaeolithic can not be surely defined owing to limited data. The only established fact of spiritual cave use in the period of appropriating economy is known for the Mesolithic Age - Balamutivs’ka Cave.

In epochs from Neolithic till Early Iron Age caves were used mainly in spiritual aims. Certainly other kinds of cave use were present but their reliable evidences in caves of the region for the present were not found.

In time of Middle Ages the wide spectrum of different kinds of caves use - cult, burial, military-defensive, housing, economic etc., can be seen.

Have got spreading artificial caves, which were created deliberately with this or that purpose. From this epoch the greatest amount of the archaeological evidences was kept. At the same time it is not enough of the written evidences.

The Christian cave sites make up the special category among not only spiritual caves but also among all historical caves of the region. It can be taken for granted, that the first cave monasteries occur in Middle Dnister region not later than 11 cent. Probably that the first Christian monks-hermits settled here in artificial caves even in 9 century, but it is not proved finally. The spreading of this kind of cave sites obliges to the influence of the NearEastern hermit traditions.

During all history the population of the Middle Dnister region actively used more or less suitable natural cavities, including difficult in rock cliffs. Too narrow or damp caves made the exception.

For the developing of artificial caves were used mainly rocky tracts, in which already there were natural cavities of different genesis.

Following causes the rather small quantity of cave monuments from epochs, which preceded the Middle Ages: destroying of many rocky tracts together with entrances to caves due to the stone quarrying in 19-20 cent.;

burying of many cave entrances because of the intensification of slope processes; changing and adaptation of caves for the new purposes in the Middle Ages time, resulted in destruction of the previous sediments; still insufficient archaeological exploration of the most of caves in the region.

Key words: cave, archaeospeleology, cave Palaeolithic, cave monastery, graffiti, spiritual cave, subterranean passage.