автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Движение декабристов: историография проблемы (1917 - середина 1930-х годов)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Движение декабристов: историография проблемы (1917 - середина 1930-х годов)"

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

л ' На правах рукопису

" ' <■ ' *

Казьмирчук Григорій Дмитрович

РУХ ДЕКАБРИСТІВ:

Історіографія проблеми (1917 - середина 1930-х років )

Спеціальність 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Київ -1997

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Росії Київського університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

О.І.Пуіро,

доктор історичних наук, професор В.Г.Сарбей,

доктор історичних наук, професор М.Г.Щербак

Провідна організація - Інсшіут української археографії та

джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України

Захист відбудеться 12 травня 1997 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 01.01.32 в Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці університету (Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 11 квітня 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент

Структура дасеутацВ. Дисертація складається із вступу, десяти розділів, висновків, списку джерел та літератури.

Вступ. Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку історичної науки значно зростає значення історіографічних досліджень. За нових суспільно-політичних умов, що склалися на рубежі 80-90-х рр., історики відмовилися від застарілих догм у висвітленні минулого і ведуть активний науковий пошук історичної правди. Для того, щоб він здійснився активно і ефективно, потрібні історіографічні праці. Вони покликані вивести історичну думку на новий рівень узагальнень, звільнених від схем і стереотипів, що панували раніше. Історіографічні дослідження сприяють як ефективності тукового пошуку істориків, так і поглибленню теоретичного рівня їх творчої праці, підвищують якість і результативність конкретно-історичних розвідок. Разом з тни воші використовуються для розробки основ наукової політики та в соціальній практиці. Повного мірою це стосується і історіографії руху декабристів. Спираючись на сучасне розуміння історичних процесів, на гуманістичне сприйняття історій вона покликана допомогти подолати нагромаджені раніше стереотипи і ті недоліки, які є у вивченні декабристського руху, активізувати дослідницьку роботу у цьому напрямку, що значно послабилася останнім часом.

Декабристознавство - складова частина новітньої історіографії. І підготовка історіографічних праць з заначеної теми має наукове й пізнавальне значення ще й тому, що дає змогу визначити внесок у 5 розробку, насамперед, дослідників України, а також тих чи інших регіонів Співдружності незалежних держав, окремих шкіл і напрямків, охарактеризувати сумарні досягнення у цій галузі історичних знань. Історіографічні дослідження мають забезпечиш утвердження правди й об'єктивності у висвітленні руху декабристів, переосмислення накопичених історичних знань, ліквідацію наявних * історичній науці прогалин. Історіографія декабристознавства спрямовує зусилля дослідників на підготовку сучасних праць, позбавлених недоліків, притаманних публікаціям часів радянського тоталітаризму.

Актуальність обраного дослідження зумовлена ще й тим, що історіографія опозиційного руху, зокрема, і декабристів, посідає важливе місце в процесі навчання студентів історичних факультетів університетів і педагогічних інститутів як України, так і близького зарубіжжя. Проте відсутність узагальнюючих праць, в яких би вивчалися історіографія декабристського руху, внесок істориків у розробку окремих проблем

теми і & баченні ролі й місці "споборників святої волі" в суспільно-політичному ЖИТТІ українського і російського народів, вимагає створеній спеціального дослідженні.

Декабриста - феноисн у російській історії кінці ХУШ - другої половини XIX ст., у загальнокультурному процесі Росії. Вони справили значний вплив на розвиток історії і культури народів, які у свій час були насильно включені до складу Російської імперії. До вивченні декабристського руху зверталося не одне поколінні дослідників, політичних й культурних діячів. Зрозуміло, що неупереджсне вивченні їх спадщини є нагальною проблемою. Тим більше, що ще й сьогодні помітні спроби полпизувати декабристську проблематику. У сучасних щукових та публіцистичних виданнях декабристів часто порівнюють з невдахами - призвідниками будівництва комуністичного суспільства. А в ряді російських публікацій відчувається ностальгія за пестелівською унітарною Російською державою.

У з'вжзку з цим актуальним і повчальним є звернення до декабристознавчих праць, що з'явилися з 1917 р. до середини 30-х рр. Вони переконують, що вивченні руху декабристів саме в умовах радянського тоталітаризму набуло політичного забарвлення, почало підпорядковуватися ідеології та практиці більшовиків. Тому одним Ь важливих завдань дослідників сьогодні є історіографічне переосмислення декабристознавства радянської доби, повноцінне й об'єктивне відтворення умов, за яких здійснювалося вивчення проблеми з 1917 р. до середини 30-х рр., визначенні факторів, які негативно впливали на історичну науку в цілому і дослідження руху декабристів, зокрема, в зазначений вище період. Сам час вимагає створення спеціального історіографічного дослідження, яке б відповідало сучасним завданням, що стоїть перед історичною наукою.

Зверненні до наукової спадщини з історії декабризму, нагромадженої в період становленні! радянської історіоргафії, це навіть не стільки данина пам'яті істориків, як об'єктивна потреба часу, яка диктує необхідність нового прочитанні і нсупередженої оцінки Ех творчого доробку, без чого сучасна історична наука не може рухатися вперед. Насамперед цим і зумовлений вибір дисертаційної теми.

Предметом дисертаційного дослідження є відтворення процесу формування і нагромадження історичних знань про рух декабристів з 1917 р. до середини 30-х рр., особливості і основні напрямки декабристознавства в зазначений період.

Об'єктом історичного анагіт виступає, насамперед, література з 1917 до

середини 1930-х рр., присвячена рухові декабристів, а також листуванні

2

декабрнстознавців, архівні й рукописні матеріали, що виникли в результаті к діяльності, документа галузевих наукових та дослідницьких установ.

Стан нткоШ розробки проблеми. З середини 20-х рр. у колишньому СРСР з'явилися перші історіографічні праці МВ.Нєчкіноі; ЛГІДобровольського, ДХБагалія та інших дослідників, в хких розглядалася наукова та науково-популярна література, присвячена "первісткам свободи*, що вийшла друком до 100-річного ювілею повстання декабристів. Зарубіжні дослідження з цієї теми аналізувалися в працях Л.В.Крестової, ЬЗвавича, О.МШебуїгіїїа, Є.В.Тарле. Окремо слід відзначити історіографічну працю ПЛарадизова, з якій зроблено спробу подати дореволюційну історіографію проблеми.

У другій половині 30-х - пертій половині 90-х років було підготовлено близько 40 історіографічних праць, де аналізувалась декабристознавча література, що побачила світ у 1917 - першій половиш 30-х рр., висвітлювалася наукова й культурно-суспільна діяльність окремих дослідників руху декабристів.

В умовах наступу сгаліизиу на історичну науку з'явився цілий ряд публікацій в яких піддавалися гострій і необгрунтованій критиці погляди ММ.Покровського і М.В.НєчкіноІ, які нібито завдали значної "шкоди* декабристознавству. З такими полшоованими і просякнутими зневагою до відомих на той час декабрнстознавців виступили ІГохберг, О.ПОглоблин, ЛА.Кияшця та інші, що свідчило про утвердження в історичній науці сталінізму, його ідеологічної одноманітності

"Хрущовська відлига" в цілому серйозно не вплинула на теоретичні й методологічні підходи до оцінок декабристознавчих досліджень так званих "українських буржуазних вчених", праці яких були заховані до спецхранів, а їхня діяльність оцінювалася або негативно, або замовчувалася радянською історіографією. Ідеологічному остракізму піддавалися дослідження українських та російських емігрантів-історнків, зокрема, праці О.О.Юзеветтера, ДХДорошенка та інших. Негативно оцінювалися в той час і праці зарубіжних вчених, доробок яких продовжував розглядатися як фальсифікаторський і ненауковий.

Сучасні декабристознавіц, наприклад, Г.В.Семенова, В.О.Федоров, А-Г.Болебрух, О.В.Орлик та інші спокійно і неупереджено оцінюють доробок своїх попередників, але не звертають уваги на складність епохи, яка негативно впливала на розвиток радянського декабристознавства часів його становленні. Не сприймаються достовірними також висновки деяких історіографів про низький науковий рівень

З

конкретно-прикладних декабристознавчих праць 1917 • середини 1930-х рр., зокрема, досліджень М.В.Нечкіної.

Усі історіографічні розвідки, присвячені рухові декабристів, за жанром і тематикою можна поділити на такі основні групи: а) узагальнюючі; б) проблемно-

хронологічні; в) написані на етиці наук; г) присвячені розвитку галузевих наукових центрів і періодичних видань; д) біо-бібліогріфічиі (персоніфіковані); є) пращ, в яких аналізується зарубіжна декабристозкавча література. їх сдаас тема, а специфіка наповнює & зміст певними теоретичними й методологічними властивостями.

Не зважаючи на порівняно велику кількість історіографічної літератури про рух декабристів, її аналіз свідчить, що стан наукової розробки історіографії декабристознавства залишається поки що незадовільним, у зв'язку з чим назріла необхідність у створенні сучасного дослідження, в якому б відповідно з вимогами часу об'єктивно і неупереджено підсумовувалася б праця декзбристозшвцш з 1917 р. до середини 1930-х рр., після чого, як відомо і в радянській історіографії декабристського руху повністю і надовго усталилися ідеологічні й політичні штампи.

Мета іоайізкення полягає в тому, щоб на основі вивчення наукової продукції, присвяченої рухові декабристів, розкрити у всій складності і суперечності процес формування історичних знань про декабристів з 1917 р. до середини 1930-х рр., висвітлиш особливості розвитку радянського декабристознавства в зазначений період, показати об'єктивні й суб'єктивні фактори, які зумовили головні напрямки і тездеіщй у дослідженні проблеми, визначити вплив суспілм іо-полггочного життя, ідеології, політичної практики на рівень теоретичного усвідомлення руху декабристів, виявиш дискусійні, маловнвчені питання, що потребують подальшої розробки.

Заїдання дослідження. Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- відповідай до сучасних вимог історичної науки розкрити процес формування історичних навчальних та дослідницьких закладав, підготовки кадрів історичної науки, зокрема, декабристознавцш у 1920-х - першій половині 1930-х рр., дати характеристику декабристознавчих шкіл, показати їх особливості і напрямки дослідницької дальності;

- визначиш періодизацію декабристознавства;

- проаналізувати історіографічні дослідження з історії вивчення руху декабристів, розкрита стан публікації документів, з'ясувати характер і особливості археографічної роботи з даної проблеми в 1917 - першій половині 30-х рр., ввести до наукового обігу

нові документа, що розкривають внесок істориків-дисидентів у розробку окремих напрямків і тем декабргому,

- на основі неупереджсного анатазу наявної літератури висвітлити динаміку розробки окремих тем, процес нагромадження знань з проблемі формування світогляду декабристів, організації й діяльності таємних товариств, повстання "споборників святої волі", а також арешту, слідства та заслання декабристів;

- проаналізувати стан наукового вивчення впливу декабристів на розвиток літератури в Росії в 20-ті - 60-ті рр. XIX ст., на творчість таких українських письменників, як І.Я.Франко, МИДрагоманов та ін.,здійсниш історіографічне узагальнення безпосередніх зв'язків декабристів з О.С.Пущиним, О.С.Грибоєдовим, ЛМ-Толстим, Ф.М.Достосеським, Т.Г.Шевченком;

- дослідити внесок зарубіжної історіографії в декабристознавтво, і, насамперед, представників української та російської діаспори, оцінити роль і значення створених за кордоном емігрантських навчально-дослідних установ у розробці окремих декабристознавчих проблем, ширше ознайомити наукову громадськість України з життям і науковою діяльністю провідних вчених цих центрів;

- виявити історіографічні уроки й обгрунтувати перспективи подальших досліджень руху декабристів.

Хрвтіюпчгй рамки дослідження охоплюють період від 1917 р. до середини 30-х рр. Лютнева революція 1917 р. змінила політичне обличчя Російської імперії. Було повалено самодержавство і виконана одна з головних програмних вішог декабристів. Країна стала найбільш демократичною державою світу, у якій відбулися разючі зміни у суспільно-політичному та культурному житті, наслідок чого почали активніше вивчатися суспільні рухи, зокрема, декабризм, з'явилися нові і перевидаються вже відомі документальні матеріали, спогади, щоденники та наукові й популярні дослідження. Жовтневий переворот 1917 р. не вплинув спочатку на вивчення проблеми, але оголошена невдовзі більшовиками програма будівництва нового соціалістичного суспільства на основі розгортання класової боротьби змістила акценти у вивченні руху декабристів. Швидкими темпами відбувається революціонізація усіх декабристів, перевтілення їх у зачинателів організованої боротьби проти самодержавства, підведення марксистсько-ленінської спадщини як теоретичної основи дослідження декабризму.

Наприкінці 1920-х - у першій половині 30-х рр. радянська тоталітарна машина насильно утвердила марксистське розуміння проблеми, знищила національну наукову еліту, по-більшовігцькому реформувала історичні навчально-дослідні заклади, підготувала істориків-марксистів, чий докорінно змінила підхід до вивчення руху декабристів.

Методологічною осноіою дисевташХ є загальні принципи наукового пізнанні: об'єктивність, єдність історичного та логічного. У роботі використані, перед -усім, методи історіографічного аналізу: іфоблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний та системного аналізу і синтезу. Розв'язуючи поставлені завданні, автор враховував важливі в концептуальному плані розробки раду вчених-і іауковозі іавців, теоретико-методологічні висновки і узагальнення яких мали вплив на спрямування аналізу, осмислення та формулювання принципових положень дисертації.

Джерельна бога дослідження. Обгрунтовані в дисертації мета і завдання розв'язується на широкій джерельній основі, яка включає, насамперед, монографії, брошури, етапі, нариси, рецензії, що з'явилися в період з 1917 р. до середини 30-х рр. і присвячені історії руху декабрист.

Окрему, досить важливу групу джерел становлять наопубліковані дослідження істориків, літературознавців, філософів, їхні листа і програми лекційних курсів з історії декабризму, насамперед, це рукописи видатних українських вчених ДХБагалія,

B.В.Міжівського. Усі ці матеріали зберігаються в рукописних відділах наукових бібліотек та в архівах і, як правило, ще не використовувалися з метою історіографічного аналізу.

У дисертації використано документальні видання, листи, щоденники декабристів та їх сучасників, зокрема, листа декабриста П.Х.Граббе, матеріали опису Подільської губернії декабристом ЬБ.Аврамовиы, документе, що дають змогу по-новому розглянути дату народження декабриста А.І. Борисова, матеріали про переслідування декабристів

C.Г'.Водконського, С.П.Трубецького після їх амністії Для з'ясування деяких аспектів декабристознавства залучалися документи і про соціально-економічний розвиток України в першій чверті XIX ст.

Наукова качана праці полягає і тому, що в ній відповідно з сучасним рівнем розвитку історичної науки здійснено аналіз становлення і розвитку радянського декабристознавства 1917 - середини 30-х рр. Подана нова, в порівнянні з тією, що існувала в радянську добу, оцінка досліджень про рух декабристів, показана &

6

залежність ид юталітаршї системи, їнявлєні причини, що негативно впливали на об'єктивне висвітлення проблей декабризму, висловлені застереження від виникнення нових факторів, які можуть спричиниш однобічне вивчення декабристського руху.

Значна частина наукових праць залучається до історіографічного аналізу в дисертації вперше, що теж визначає її новизну. По суті, через історіографічне переосмислення аналізується науковий спадок, від якого тривалий час дослідники були відлучень В роботі обгрунтовується нова періодизація вивчення руху декабристів, узагальнюються на основі переосмислення усталених раніше критеріїв уявлення декабристознавців цю формування світогляду "споборників святої волГ. Разом з тим визначені перспективні, на думку автора, проблеми, які вимагають свого подальшого дослідження. Це, зокрема, розвиток МИДрагомановим декабристської ідеї федеративного устрою держави, українське національне питання в програмних документах декабристів, створення наукових біографій провідних декабристознавців тощо.

У джерелознавчому плані новизна дисертації полягає в тому, що в ній до наукового обігу вводиться значна кількість нових документів, на основі яких висловлено криіичне ставлення до ряд)’ усталених висновків і фактів.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що Е висновки та рекомендації можуть бути використані при розробці історії та історіографії України й Росй, для читання у вузах нормативного курсу і спецкурсів з історії Російської імперії та історіографії. Дана дисертація покликана допомогти науковцям краще орієнтуватися у величезному масиві декабристознавчої літератури, сприятиме критичному ставленню до неї і привертає увагу дослідників до нерозв'язаних ще завдань і перспектив подальшого вивчення окремих питань руху декабристів. Результати дослідження уже частково реалізовані під час читання 32-годинного спеціального курсу "Рух декабристів: Загальна історіографія" на історичному факультеті Київського университету імені Тараса Шевченка.

Науко*а апробація роботи. Матеріали й основні висновки дисертації викладено у друкованих працях автора: двох монографіях, брошурі, статтях загальним обсягом понад 20 друкованих аркушів. Основні результати досліджень розкривалися на 10 наукових конференціях, в роботі яких автор брав участь і виступав з доповідями і повідомленнями. Розділи, окремі статті обговорювалися на засіданнях кафедри історії

Росії Київського університету імені Тараса Шевчика. Текст дисертації обговорювався і був схвалений на розширеному засіданні зазначеної кафедри.

У першому роздай "ІІевіодизаиія історії чинення tmcv декабристі* ж складаю істотогваЛічної науки ” аналізується історія вивчення руху декабристів.

Як кожна наукова дисципліна, так і окрема проблема, зокрема, рух декабристів, має свою історію вивчення, яса відбиває періоди становленні, розвитку і тимчасового занепаду, коли необхідно зупинитися, осягнути пройдений шлях, щоб спокійно оцінити раніше зроблене. Складовао частиною історії проблеми є S періодизація.

Декабристознавство нараховує понад сто сімдесят років. За цей час до вивчення руху декабристів зверталося не одне покоління істориків, літературознавців, юристів, економістів, та представників інших гуманітарних наук. Серед них були талановиті вчені, такі, зокрема, як МЛСШльдер, ММ-Покро&ський, М.В.Довнар-Запольський, Д.ІБагашй, М.М.Дружшгін, М.В.Нєчмна та ін. Революціонери XIX - XX ст. -ОХГерцен, МП-Огарьов змальовували декабристів як фундаторів антасамодержавної боротьби, палких прихильників скасування кріпосного права.1 Революцюнери-демократи В .Г.Бєлінський, М.Г.Чернишевський, М. О. Добролюбов, акцеїпуючи увагу на ангисамодержавних і антикріпосницьких вимогах декабристів, звернули увагу на їх значний внесок у розвиток світової культури, зокрема, в галузі літератури 2.

До історії руху декабристів зверталися держави й політичні діячі Росо, які у своїй більшості використовували ідеї декабристів для утвердження своїх політичних цілей, або дискредитували їх. діяльність на догоду своїм покровителям. Так, статс-секретар Миколи І, однокашник О.С.Пушкіна і декабристів В.К-Кюхельбекера, ІЩуіщна, В.Д. Волховського, М.А.Корф, виконуючи "вошо наследннка престола" Олександра Миколайовича, розглядав декабристів як ворогів самодержавства і вітчизни 3. ВХЛенін, який підпорядкував & ідеї цілям більшовицької партії, характеризував декабристів як революціонерів, зачинателів визвольного руху в РосЙ *.

1 Герцен А.И. Собрание сочинский: В ЗО-ти т. М., 1957. Т.7. С. 137-258; Огарев Н.П. Избранные содивльно-пошсгачесше в философские произведения: В 2-х т. М., 1952. Т.1. С.783-788.

2 Белинский В.Г. Собрание сочинений; В 9-ти т. М., 1977. Т.2. С.253,280,346,399; ТЗ. С.7-37,110,574, Т.4. С.56,88,552 та ш.

3 Ксгрф М. Восшествие на престоя императора Николая I. Изд. 5-е. СПб, 1857.

4 Леши В.1. ПамМ Герцена // Пова абр. та Т.21. С.249.

Зрозуміло, що на позицію дослідників декабристського руху, на £х ставленш до окремих питань, впливали соціально-економічні, політичні, етнко-моральні фактори. Наприклад, напередодні скасуванні кріпосного трава 1861 р. суспільні діячі Росії згадали вимоги декабристів про необхідність знищенні кріпосного стану, а перша буржуазно-демократична революції і Роси 1905-1907 рр. привернула увагу до розв'язання декабристами аграрного питання. Жовтневий переворот 1917 р. започаткував вивченні проблем руху декабристів з класових, більшовицьких позицій, а після відомих серпневих подій 1991 р. до декабристів почали ставитися як до зачинателів будівництва невдалого комуністичного суспільства \

На кожному етапі розвитку декабристознавства змінювалися поколінні дослідників, рівень їх фахової підготовки, тематика досліджень, уточнювалися старі й формулювалися нові висновки завдяки розширенню джерелознавчої бази. Але необхідно відзначиш, що зміст і розвиток декабристознавства як в дожовтневій, так і в радянські часи обумовлювалися, насамперед, позицією держави, яка підпорядкувала історичну науку гаяпичним завданням.

Тривалий час радянська історична наука не звертала уваги на необхідність вироблення періодизації декабристознавства та Н виняткового значенні для розвитку конкретно-історичної проблематики цього напрямку історії. Тільки на початку 1960-х рр., коли відбулася дискусія про періодизацію радянської історичної науки, були визначені періоди, які автоматично стали використовуватися для вивчення першого етапу визвольного руху в Роса *.

Автор даного дисертаційного дослідження у 80-х рр. запропонував власну періодизацію радянського декабристознавства, видаливши такі етапи: І) жовтень 1917р. - середина 30-х рр.; 2) - друга половина 30-х рр. - перша половина 50-х рр.; 3)-друга половина 50-х рр - до наших днів 3. Звичайно, така періодизація зумовлювалася значною мірою усталеною на той час періодизацією радянське? історичної науки. Зрозуміло, що на сучасному етапі розвитку науки вона застаріла. На нашу думку, сьогодні в історії вивченні руху декабристів можна виділити такі три періоди:

1 Мамонтов В. Он дюбипудтъ рыбу и возводить города// Комсомольская правда. 1991-17 сентября.

2 Нечюша М.В. Предисловие // Очерки истории исторической науки в СССР. М., 1966. Т.4. С.11.

’ Казьмирчук Г .Д. "...Все, до посіяне, зйде...' (Нариси суспілько-лолігнтного руху Росії першої половини XIX ст.). К., 1988. СЛ.

дореволюційний, радянський і сучасний, які в свою чергу поділяються на ряд вііуїріптіх етапів.

Дореволюційне дскабристознавство характеризует;» існуванні»! охороішоі, дворянської, буржуазної; лібералшо-буржуазноц революційно-демократичної та зародаенням марксистської історіографи. Виникнення, розвиток і занепад цих напрямків визначити хронологічно важко. Часто один із напрямків історіографії, будучи домінуючим, співіснував з іншим. Зокрема, це чітко прос лідковусться у другій половині XIX - на початку XX ст. Але всі ці напрямки об'єднувала мета дослідження - рух декабристів. Відмінність, передусім, полягала в тому, що їх представники ставили перед собою різні завдання. Представники академічної науки, зокрема, М. І. Богданович, М.К.ІПільдср, О.МПипін, В.ІСемевський та ін., зосереджували увагу на виявленні, опублікуванні документальних матеріалів та наукових розробок. Ьагі дослідження не біули позбавлені суб’єктивності, помилкових висновків, на які впливали не тільки певні умови, але й стан дослідження проблеми \ Публіцист, революціонери-демократи і марксисти зверталися до ідей декабристів з метою обтрушування необхідності боротьби проти існуючого суспільно-політичного ладу 2.

Суттєві зміни у вивчення декабристознавства внесли більшовики, які прийшли до влади. Радянське декабристознавство поділяється на три етапи: 1)- жовтень 1917 р.-перша половина 30-х рр.; 2>- друга половина 30-х - перша половина 80-х рр.; 3)- друга половина 80-х -1991 р.

Становлення радянського декабристознавства, на наш погляд, відбувалося до середини 30-х років. На той час дореволюційні установи, де розглядалися проблеми руху декабристів, були замінені новими навчально-дослідними закладами, а історичні Гфаці стали підпорядковувати ідеолога та політиці. У перші роки радянської влада тон у вивченні проблеми задавали фахівці дореволюційної дскабристознавчої школи, а з середини 20-х рр. сформувалася генерація радянських істориків, яка розробила нову концепцію руху декабристів, підводячи під неї більшовицьку теорепясо-методологічну базу. Поряд з цим в Україні ще зберігалася концепція "українського декабризму”, яку було піддано гострій кришці на початку 30-х рр.

1 Пылия АН. Исторические очерет. Общественное движение в России щ>н Александре І. 2-е изд. СПб, 1885; Сеыевскнй В.И. Политические и общественные идеи декабристов. СПб., 1909 те ін.

2 Плеханов Г. 14 декабря 1825 года. М.; Л., 1926 та ін.

Другий і третій етапи радянського декабристознавства характеризуют;* повним пануванням марксистсько-ленінської методології. Після розгрому "школи Покровського" у декабристознавстві утаердаусться юлив марксистської Певні зміни в історичній науці відбулися за часів "ХрущовеькоГ відлига", але в концептуальному плані вивчення історії декабристських організацій практично не змінилося. Лише з середини 80-х рр. в умовах тгк званої демократизації і гласності з'явилися нові можливості в дослідженні історичного минулого і були пом'якшені "залізні обійми" марксизму-ленінізму.

Серпневі подо 1991 р., розпад СРСР, створення на його тсреігі суверенних держав започаткували новий період у дскабристознастві, який характеризується полярністю думок, запереченням марксизму як теоретико-мстодологічної основи,

і іеуперсджении висвітленням проблем, поверненням заборонених раніше праць українських істориків , зокрема, М.С.Груціевсьхого, В.В.Мігковського, О.П-Оглоблина та інших . Та в цей же самий період започаткувалися й негативні явища: порушилися зв’язки з декабристознавцями інших незалежних держав, суттєво знизилася увага до революційної ак неперспективної, зокрема і декабристської тематики, помітне недостатнє фінансування історичної науки, що обмежило можливість скликання наукових конференцій і ослабило інтеграційні процеси тощо.

У другому роздал ”Дасабряапозшичі наукой шкот" висвітлюється становлення, розвиток та знищення декабркстознавчих шкіл та & напрямків.

Тривалий час у радянській історичній науці не звергали уваги на необхідність вивчення сформованих у 20 - 30-ті роки декабристознавчих наукових шкіл та основних напрямків їх дальності. Утверджуючи існування єдиної радянсько? історичної школи, представники влада нав'язували вченим одноманітний івдхіц до розуміння історичних процесів і проблем, який формувався на марксистсько-ленінській методології. Щоправда, В.В.Дугачов у свій час констатував, що "в радянському декабристознавстві створилися в основному три школи: М.М.Дружиніна, Ю.Г.Оксмана, М.В.НсчкіноГ. Проте він не відзначив, чим саме вони відрізняються одна від одної \ Термін "школа", як правило, використовувався тільки з метою огульної критики "школи Покровського" або "української ішдоналістичної школи Грушевського".

1 Пугачев В.В. О специфике декабристской революционности (некоторые спорные вопросы) // Освободительное движение в России. Межвуз. гаучл. сб. Саратов, 1971. Вып.1. С.5.

Історіографічний аналіз праць свідчить, що у 1917 - першій половині 30-х рр. існувало три школи: російська (московський, ленінградський, саратовський, сибірський напрямки), українська і зарубіжна. Першу очолював історик-більшовик М.МПокровський, а після смерті вченого - його "вірна учениці" МВ.Нєчила. Саратовський напрямок російськім школи репрезеїпував СЛ1 Чернов. Сибірський -сформувався навколо М.К. Азадовського, зосередивши увагу на дослідженні життя й дальності декабристів та Ес оточених у Сибіру.

У цей час сформувалася й українська школа радянського декабристознавстаа. Біля & витоків стояв професор Київського університету св. Володимира М.В.Довнар-Запольський '. У ній виділяється три напрямки: київський (МС.Грушевський), харківський (Д.І.Багалій), одеський (Ю.Г.Оксман).

Необхідно відзначній, що саме історики 20-х - 30-х років вкладали в своє розуміння в термін "історична школа*. Так, ОЛОглоблин, зокрема, вважав, що "осноіні момент, що визначають загатне поняття історичної школи, - це ідевлогічпо-помтичне спрямугання цілої науково-громадської діяльності й методологія історичного досвіду". А сучасний російський історик МГ.Вандалковська, учениця М-В.Неткіної, акцемує увагу ш таких ознаках шкоті, як підтримка "негоду вчителя”, органічний зв'язок політичних поглядів дослідника з істеричною думкою \

Українська декабристознавча школа до середини 30-х років характеризувалася цілеспрямованою підготовкою висококваліфікованих спеціалістів (ВХМаслов, В.МБазилевич, О.Д.Багалій-Таггаринова та ін.), активною діяльністю лідерів, зокрема, МВ.Довнар-Запольського, Д-ЬБагалія, навколо яких об'єднувалися вчені-декабристознавці єдиною програмою - вивченням жити й діяльності декабристів в Україні та об'єднанням дослідників навколо {даної концепції (існування українських декабристів, основним фактором якого був винятковий вплив історії України на формування світогляду декабристів), наявністю організаційних структур, тобто науково-навчальних установ і осередків дослідників, у програмах яких декабристський рух посідав почесне місце.

1 Казышрчух Г.Д., Сшкки АВ. Изучение движения декабристов в Киевском университете // Программа и тезисы Всесоюзной научно-методической конференции:.. Днепропетровск, 1990. С.91.

2 Огаоблнн О.П. Буржуазна історична школа Довнар-Заподьсъкого // Зап. Історкга-врхеографічного ін-гу ВУАН.Т.І. С.ІЄ9.

Київський, харківський і одеський напрямки українського дскабристозісавства об’єднувало бажання глибокого вивчення дальності таємних декабристських організацій в Україні Різнилися вони лише бажанням представників цих напрямків глибше вивчити малодосліджеігі питання проблеми, тісно пов’язані з окремим регіоном і перебуванням тут того чи іншого декабриста. Відзначимо, що українському декдбрисгознавству були притаманні об'єктивізм, що не поєднується з марксистським підходом, наукова грунтовність у розробці проблеми, виявлення і видання джерельній бази, причому значна увага приділялася місцевим документам.

До київського напрямку українського декабристознавсгва належали: Л.П.Добровольський, В.В.Міпсівський, В.МБазилевич, Й.Ю.Гериайзе, ІНІФшшпович, П.А.Книпіці, М-В.Довнар-Запольський, М. С .Грушевськнй,

В.С.Ікошшков та ін. До харківського - ДХБагалій, О.ДБагалін-Татзринова та ін. До одеського - Ю.Г.Оксман, О.О.Рябінін-Скляревський, ДГ.Гофшн, МЛ-Рубігаигейн,

В.В.Стратен, О.П-Парадиськнй, МЄ.Слабченко, І. А. Хмельницький та ін.

Російська школа декабристознавців, крій перерахованих властивостей, щяпгаманннх укркнськй школі, характеризувалася лояльністю до маркснстсько-лешнського вчення, нігілістичним ставленням до ранніх декабристських організацій, концентрацією уваги на вивченні діяльності Північного товариства, повстання 14 грудня 1825 р., упередженою криївкою досягнень українській декабристознавців, зокрема, теорії "українського декабризму”.

Головним напрямком діяльності членів російської школи була публікація документів 15» декабристів, повстання 14 грудня 1825 р. Поступово школа стає на позиції великодержавного шовінізму, нав’язує своє бачення проблеми, критикує результати наукове» діяльності інших шкіл та напрямків.

Російська школа декабристознавців була найбільш потужною, вона об’єднувала таких маститах вчених, як М.М.Покровський, М.М.Дружинін, О.Є.Пресняков та інших, а також молоду генерацію, яскравою представницею якої була МВ.Нєчкша. Декабристознавці гуртувалися навколо Центрархіву СРСР - найбільшого власника докумеїпів з історії декабризму.

Сибірській напрямок російській школи декабристознавців не мав конкретного центру, нлвколо якого б об'єднувалися дослідники; його члени працювали над виявленням архівних матеріалів та підготовці їх до друку, писали змістовні краєзнавчі

розвідки, виявляли й увінчували пам'ятники і пам'ятні місці жиги й діяльності декабристів-засланців на обширах Сибіру.

Зарубіжна дскабристоїнавча школа умовно поділяється ш три напрямки. До першого відносяться публіцисти, журналісти західноєвропейських країн, які відгукнулися на сторічний ювілей з дня повстання декабристів. їх доробок ще належить дослідити. Це • завдання сучасних історіографів. Другий - репрезентують російські історики-еміїрагаи, зокрема, О.О.Кізсветтер, П.М.Мшоков, МА-Ааданов,

С.ПМельтунов, В.О.Мнсотін та ін. До третього віднесемо українських істориків-еміїрашів: І.Борщака, ДІ-Дорошенка, Н.Д.Полонську-Васнленко, Б.ДКрупницького та ін. Якщо російські історики зосереджували увагу на критиці декабристознавчих праць російських радянських дослідників, то українські вчені акцентували уваїу на доробку українських радянських вчених, підкреслюючи захоплення останніх виявленням української ідеї в діяльності декабристів.

У третьому розділі "Кекабоисяипнмато « системі наук«*о-достд!ШХ та ншчаїипих галпе*их заклади " розкривається реорганізація старих і створення нових галузевих закладів, досліджується підготовка спеціалістів-декабристозшавців, з 1917 р. до середшш 30-х рр.

Жовтневий поворот у Росії поставив перед радянською владою завдання побудови нової, так званої соціалістичної культури, у зв'язку з чим помітно зросло значення історичної науки. "Для того, щоб будувати соціалізм, - казала Н.К.Крупська, -нам треба знати минуле"1. У перлі дні свого існування радянський уряд ухвалив рішення про спорудження пам'ятників П.Шестслю і ІСФ.Рилссву, прийняв ряд декретів про збереження пам’яток старо виїм й мистецтва, відводячи велику роль вивченню революційних традицій народів Роса. Але для вирішення поставлених перед історичною наукою нових завдань радянський уряд змушений був залучиш фахівців "старої" "буржуазної науки", насамперед "спеців’Чсторит. Екстремістська за своєю суттю радянська влада вже з 1922р. почала "перевиховувати" вчених. ВХЛеніи радив М.МПокровському зобов'язати їх терміново опанувати основи марксизму, склавши спеціальні екзамени \ обмежити їх діяльність "тверд ими програмами” 3.

' Крупская Н.К, Выступление ка траурном митинге, посвященном памяти М.Н.Покровсхого // Вестник Коммунистической академии. 1932. № 4-5.0.71.

2 Чанбарисог Ш.Х. Формирование советской университетской системы. М., 1988. С.135,157.

3 Покровский М.Н. Общественные ваукя в России за 4 года (1917-1921) // Наука в Советской России. М., 1927.Сб.8, Н-12.

Не менш важливіш напрямком впливу на істориків старої формації стає критика результатів їх діяльності за те, що вони нібито з «коюсь незрозумілого упереджсніс-по продовжували культивувати теми, які ‘були покладені на горище ще після першої революції..." \ Дореволюцііних істориків переконували в ущербності досягнень попередніх поколінь, обіцяли всіляке сприяння у праці.

Щоб прискориш перехід фахівців старої історичної науки на службу новій владі, радянський уряд розпочав критику “націоналізму", "шовінізму" і "великодержашосгі", що були притаманні, на думку чиновників від науки, буржуазній історіографії Від дослідників стали вимагати висвітлення історичних проблем через призму "класової боротьби" як рушійної сили історичного процесу.

Наприкінці 20-х років в Україні розгорнулася шалей критика "контрреволюційноГ діяльності в галузі історичної науки МС.Грушевського, О.ПОглоблина, МІ.Яворськош та ін. /Цільність останнього, як зазначалося в тогочасних публікаціях, "була і залишається за своїми наслідками найбільш небезпечною" 2. Критика спрямовувалася і проти Д І. Баталія, якого звинувачували в тому, що, залишившись на старих буржуазних методологічних засадах,гпдгрішує концепцію вождя (МС.Грушевського. - авт,)". "Називаючи себе марксистом, - писав Т.Т.Скубицький, - Баталій змазує класову боротьбу на історичному фронті ніж істориками-марксистани - ідеологами пролетаріату - і представшками буржуазного націоналізму .

Важливою ланкою у формуванні сітогляду радянських істориків стає реорганізація навчально-дослідних закладів, зокрема, історичного профілю. Було здійснено централізацію архівної справи *, знищено так звані ворожі матеріали, в тому числі Херсонської духовної консисторії друкувалися "головним чином матеріали по історії революційного руху" *, основна увага концентрувалася на збиранні матеріалів з історії партії більшовиків і Жовтневого перевороту. У той час в архівних установах працювало багато дослідників руху декабристів: в Одесі - О.О.Рїбіїгін-Сюїїревський,

’ Покровскнй М.Н. В.И.Леннк я внешая школа // Правда. 1924.27 япв.

2 Сгубицкий Т. Кпаосовая борьба в Украияской нсторичесхш дагературе /І Исгсршс-марксист. 1930. Т. 17.

С.ЗЗ.

3 Там само. С.37.

4 Баталій Д.І. До Укрценірархіву. Звіт про вдрадхення до Москви // Інстигут рукописів НБ НАН України іметВ.Вфнадсьюж>(*аж!РНБНАН України). Ф.1. Спр.45041. Арк.2.

5 Державний ерхів Одеської області (Дат: ДАОО). Ф.Р. 100. Оп. 1. Спр.83. Арк.2.

* Центральний державний архів вищих органів вдадн і упраЕЛІїшя України (Далі: Ц ДАВОВУ). Ф.14. Ол.1. Спр.24. Арк.10.

В.В.Сіратен, М.Є.Слабчеико, у Києві - В.В.Миковський / директор Історичного архіву в Києві імені В.Аішишвича */ та ін.

Значні шли декабристознавщв Украпи на початку 20-х рр. зосереджувалися в Інститутах народної освіти, створених на базі університетів. У Київському ЩО працювала плеяда відомих дскабристознавціг: ЛПДобровольський, ЙЛО.Гермаюс, ШХФилнпович, В.МБазилевич; у Харківському - ДХБагашй; в Одеському -Ю.Г.Оксман, М.Л.Рубшппейн та ін. В Москві працювали М.М.Дружинін, М.В.Нсчкіна, ММ-Поіфовський, у Саратові - С.МЧернов2.

Питання суспільно-політичного руху в Російській Федерації опинилися в центрі уваги новостворених навчальних центрів, зокрема, Соціалістичної, а пізніше Комуністичної Академії (1918-1936 рр.), Інститутів Червоної професури, Комуністичних університетів імені Я.МСвердлова і Артема, Інститутів марксизму-ленінізму. У них працювали провідні історики, які розробляли проблеми руху декабристів, у тому числі КІМЛокровський, МІЯворський, О.ШІарадисьхнй, В.Шевський, МС.Ольишський’ таін.

Проблеми руху декабристів були в полі зору академічних установ. У союзній та республіканській академіях працювали відомі вчені МС.Грушевський, С.О.Єфрсмов, ДХБагалій, О.Є.Прссняков, МЛІДрухинін, а також виховані радянською владою історики-маркснсти, такі, як М.В.Нечкіна. У & декабристозвдачнх досліджяпих використовувався новий архівний матеріал, робилися оригінальні висновки, критикувалися досягнення буржуазией історіографи 4. У складі ВУАНу працювали спеціалісти кафедри, зокрема, Науково-дослідча кафедра історії України в Києві, де проблемами руху декабристів займалися МС.Грушевський, Й.Ю.Гермайзе, аспірант ИА-Княниця, у Харкові активно діяли члени науково-дослідч^ кафедри історії української культури ш чолі з ДЬБагалісм. Співробітничали з кафедрою ОЛОглобдии, О.О.Романовський, Є.М. Іванов, Н,В.Суровцева та ін. 5. Активно розроблялася декабристська тематика в Одеській Комісії краєзнавства при Українській академії наук.

1ДАОО. Ф.Р.1593. ОІІ.1. Спр.282. Арс.3.

2 Добровольский Л.П. Главные участники восстания Черниговского полка // Из эпохи борьбы с царизме»». К., 1926. Л» 5. С.67-84, Дружинин Н.М, Кто были декабристы н за что они боролись? М., 1925.

5 Ольминский М. Из прошлого. М.; Л, 1919; Парадисышй О. "Декабристи" в ппеолі // Путь просвещения. 1925.№11.С.77-85таш.

4 Пресняков А.Е. Тайные общества и общестаенно-лолитические воззрения декабристов // Каторга я ссылка. 1925. № 8. С.35-64; Багалй Д. Декабрист на Україні. ДВУ, 1926 та ік.

5 Богдалшна О.М. Діяльнісїь харківської науково-йослідтої кафедри історії української культури імені академіка Д.І.Багалія (1921-1934 рр.). Харків, 1994.

З доповідали на Ж засіданні виступали О.Ф.Малеєв, М.Л.Рубішіггсйн, Є.В.Сказін, Л-Г. Гофман1 та ін.

У новостворсних науково-дослідних закладах значна увага приділялася підготовці професійних історикй-марксистів, в тону числі і декабристозиавців, через аспірантуру. Серед аспірантів того часу, ясі стали декабристознавцями, необхідно назвати ЛХ.Гофмапа, П.А.Кияницю, Ю.Г.Оксмана, В.ІМаслова. У 1920 р. склав магістерські іспити В.М. Базилевич. В аспірантурі навчалися майбутні декабристознавці МВ.Нєчкіна, М-МДружинін, Н-В.Суровцева та ін.г.

Декабристознавці активно співпрацювали з редакціями новоутворених історичних, літературно-публіцистичних журналів. Матеріали, няукок розвідки друкувалися на сторінках "Каторги и ссылки", "Архівної справи", "Літопису революції", "Записках”, "Вісниках" навчальних та імуково-досггідних заклада. Тільки на сторінках журналу "Красный архив" надруковано ЗІ дослідженні, в яких аналізується життя й діяльність "апостолів правди" 3.

Розвиткові радянського декабристознавства сприяла діяльність створених ще до революції 1917 р. наукових товариств, зокрема, Нестора-яігописця, а також організованих таких нових товариств, як "Товариства колишніх політкаторжан і засяаиопоссляпд»", "Товариства старих більшовиків" і "Товариства істориків-марксистів". Ь члени збирали ^хівні матеріали про рух декабристів, друкували розвідки, організовували виставки матеріалів і друкованої продукий вечори й лекцЗі присвячені декабристам Л.

У четвертому розділі "АвхеогваМчяа база проблематики * контексті історіографічних досмдзкен»я дасться характеристика опублікованих матеріалів про рух декабристів, розкривається зміст археографією! робота з 1917 р. до середини 1930-х рр.

Революційні подЙ 1917 р. створили сприятливі умови для публікації архівних матеріалів. "Тільки тепер перед нами - істориками України і Росії - поодиикалися різні секреті архівів фонди, - писала дослідниця тих часів О.Д.Багалій-Татаринова, -

' Звіт про дальність сопзапьно-іоторичної сегоЗ II Вісник Одесько! КоміеЙ краєзнавства ярк Українській Академії каук. Одеса, 1925.4.2-3. С.И5-116.

г ДАОО. Ф.1593. Оп.1. Спр, 282. Арк.3, Николай Михайлович Дружинин (1886-1987). М, 1987.

1 Движение депйряетсв. Декабристы П Акнотнровашаїй уизатепь содержания журнала 'Красный архив". М, 1960. С.30-36.

* Центральний державний історичний архів Укра&т у м Ккєві. Ф.833. Оп.1. Спр.3544. Арх.1-2.

порозчинялися воєнні архіви, що й дозволяють нам прочитати ці маловідомі сторінки нашого недавнього минулого..."

Історичні матеріали про дворянських революціонерів умовно можна поділити на генеральні і партикулярні. Першу групу становлять слідчі справи декабристів, розпорядженні центральних органів влади, рапорти місцевих чиновників. Сюди ж відносяться мемуари, щоденники, спогади членів таємних організацій та їх сучасників. Важливою групою докуметів є епістолярна спадщина декабристів, дружин та ос кореспондентів. До партикулярних належать матеріали тих сучасників декабристів, які залишили нам спогади на підставі розповідей людей, часто далеких від декабристів.

Документи декабризму (явиться за масштабами, хронологічними рамками, охопленням матеріалу, присвяченого окремому декабристу або цілій епосі Разом з тим вони с суб'єктивними, в них часто трапляються помилки, перекручені факти, недостовірні висновки й оцінки, що примушує дослідника критично ставитися до них, ствставляш події, використовуючи інші документальні матеріали, щоб відновити правду.

Особливою увагою у дослідників і співробітників архівних установ у період становлення радянської історіографи користувалися слідчі справи декабристів. З утворенням Цсшрархіву СРСР та Центрархіву УРСР навколо них згуртувалася когорта таких відомих фахівців, як П&Щоголєв, В.М. Базилевич, В-В-Міяковський, ММЛокровський та інші Центрархів розробив велику програму публікації корпусу документів під назвою "Восстание декабристов. Материалы". За короткий час було видруковаїю шість томів. У 1925 р. побачив світ перший том, у якому опубліковано 9 справ, зокрема, декабристів АЛ Арбузова, М-О.Бестужева, у 2-му томі вміщено 9 справ, у 3-му томі - 8. Справи ШЛестеля і С.ЬМуравйова-Атостола увібрав у себе 4-й том. У наступному томі опубліковано архівні матеріали членів Товариства об'єднаних слов’ян. Надзвичайно цінним с 8-й том, де вміщено довідковий матеріал за абетковим принципом на всіх пришнутх до слідства 576 осібг.

Значна кількість слідчих документів, листів, спогадів друкувалися у тематичних збірниках. В Україні друкувалися збірники, що складалися із студій і документів.

1 Баїалій-Тггарнгава ОД. Таоша агентура на Україні сто років тому (за рапортами і записками

В.С.Согпнкова) И Декабристи на Україні. К., 1930.72. С.1.

2 Восстание декабристов. Материалы (Далі: ВД). Т.1. М.; Л., 1925; Т.2. М.; Л., 1926; Т.З. М.; Л., 1927; Т.4. М.; Л, 1927; ТА М ; Л, 1926; ТА М.; Л, 1925.

Пошуки велим у центральних та республіканських актосховищах. Наприклад, відомі декабристознавді, зокрема, П.П.Фклипови% ДХБагалій, В.В.Мйдавський виїжджали довготермінові відрядження "до Ленінграду й Москви для робота в архівах" \

Особливий інтерес для дослідників становили рапорти командирів військових частин, що брали участь у розгромі повстати чернігівців, зокрема, декабриста ПО.Набокова - командира Кременчуцького піхотного полку \ Були опубліковані документи 'дуту диких рот" Чернігівського полку, розпорядження Київського цивільного губернатора ІГ.Ковальова, рапорти Васильківського городничого Девільєра таін.3.

Не менш цінними джерелами про рух декабристів с опубліковані в 20-ті - 30-ті рр. щоденники, записки, спогади декабристів МВ.Бзсаргіна, братів Бсстужсвих, зовсім невідомі записки О.Ф.Брігена "гро походження Павла Г 4. Подібні матеріали друкувалися на сторінках хрестоматій, це зокрема, "Із записок” МО.Фонвізіна, ДІЯкушкіна та ін.5. Змістовну інформацію про подц у и.Василькові наприкінці 1825 • на початку 1826 р. містіть видані записки поміщика Мотовилівського ключа Й.ІСРуянковського *. Конкретними фактами про повстати Чернігівського полку насичені спогади ИГорбачевсысого, МІМуравйова-Апостола 7.

Серед опублікованих у зазначений період джерел з історії руху декабрнсгів важливе місце посідають записки Миколи І, що відбивають ставлення консервативної частин російського дворянства і сімТ самодержця до подій 14 грудня 1825 р., ІІШссгелі та ін. 8 Близькі до них свідчення "лжечлена" таємних організацій поміщика ОІСБошняка, агента графа Ш.Вітге, засланого до декабристів

Виняткове значення мають спогади близьких і рідних декабристів, зокрема, онуки декабриста 1.0. Анненкова М.В.Бртгалової, Д.Оболенсысого та ін.10

1ЦДАВОВУ. Ф.І66. Оп.4. Спр.933. Арк.165.

2 Девабрисгы. 1825-1925. М., 1925. С. 10-36 таін.

3 Рух декабристів на Україні. Харків, 1926. С.24-78.

* Записки Н-В-Басарпша. Піт., 1917; Записки Брнгена II Каторга и ссылка. 1925. Кл№8. С.293 та ін.

5 Декабрист. Хрестоматій. М., 1926 та ін.

1 Повстання Чернігівського полку (Ь споминів Й.Руднковсшях>) // Декабристи на Україні. К., 1926. С.51-101 таін.

7 Записки і лист декабриста ІХГорбачевського. ІС, 1933 та ія.

5 Междуцарствие 1825 года и восстание декабристов в переписке и мемуарах членов царской семьи. М.; Л., 1926.

9 Показання коп. сов. Бошшжа // Красный архив. 1925. № 2. С.204-216.

10 Брызгалова М. Встречи с декабристами // Тайпые общества в России в начале XIX столетня. М., 1926. С. 179-183 таін.

Епістолярна спадщина декабристів і їх дружин - також важливе джерело для вивченні історії декабризму. За своїм змістом листи умовно подошотьс* ка побутові і ті, у яких висвітлено суспільно-політичні й культурологічні моменти суспільно-політичного життя Російської імперії. Епістолярна спадщина декабристів дуже велика і вона включає листа, написані до арешту, після слідства й амністії дворянських революціонерів. За кількістю й тематикою групи цих листів не однозначні. Але в 20-ті -на початку 30-х рр. друкувалися листи переважної більшості членів таснних організацій декабристів. На жаль, значний пласт епістолярної спадщини учасників руху був втрачений, це насамперед листи, написані до ареппів. Разом з тим чаліша & зберігається й досі не опублікована. Це листи декабриста ІІХ.Граббе, які зберігаються в ЦЩА України в м.Києві, а також у Державному архіві Іркутської області Російської Федерації * тощо. У розділі характеризується опубліковане листуванні декабристів, їхніх дружин та оточення, які розкривають різнобічні стосунки засланих декабристів з оточенням, рідними і близькими, діячами літератури й науки *.

Серед партикулярних документів, опублікованих В.КіБазилевичем на етапі становлення радянської історіографії; варто назвати лист із родинного архіву М.А.Лакерди, документи генерал-лейтенанта Ф.Г.Гогеля • організатора таємного нагляду за настроями військових у 1-й армії3 тощо. У розділі робиться висновок, що археографічна робота істориків з 1917 р. до середини 30-х рр. сприяла розширені по документальної бази декабристазнавства, а опубліковані документальні матеріали дали змоіу поглибити вивчення окремих тем, наприклад, стосунків декабристів з Тарасом Шевченком4 тощо.

У п'ятому розділі "ІспшвіогошЬічні дослідження з дехабристознаечих проблем" простежуються тенденції розвитку декабристознавчої історіографії у роки становлення радянської історичної науки.

Перші в радянські часи історіографічні дослідження з'являються в дні святкування 100-річного ювілею з дня повстання декабристів. Вони належать перу молодих декабристознавців, зокрема, М.В.Нєчкіній, і досвідченим, авторитетним

1 ЦЦІА України в м Кит. Ф. 1475. ОпЛ. Спр.74.556,1831; Державний архів Іркутській області. Ф.244. Оп.3. Спр. 332,337,361 тат.

2 Сьистунов П.Н. Товстому Л.Н. // Тайкие общества в Россяи в иачапе XIX ст. М.( 1926. 0.200-204; Пшш дскабристов: В З-хт. М., 192 .ТЗ. С.150-201 таін.

3 Базюввич В. З приватного листування 1825-1826 рр. II Декабриста на Україні. Т.2. С.175-179 те ін.

4 Кн. Репнина - Ш.Зйизру И Русские пролипен. М, 1916. Т.2. С.203-221 та ін.

20

вчених, у тому числі ДХБагалііо та Л.П.Добровольськоиу. Ьс аналіз свідчить, що історики розуміли доцільність історіографічного узагальненні зробленого, виявленні першочергових завдань у вивченні ключових проблем руху декабристів. Більшість дскабристозі ивців схилилися до думки, що "святкуванні 100-річного ювілею декабристського повстанні збудило великий інтерес до нього в наукових колах..." *. Зростанні інтересу до історіографічних досліджень пов'язане такое: з появою майже 2,5 тисяч праць, присвячених рухові декабристів1, бажанням істориків виївши недостатньо вивчені питанні, прагненням показати ущербність дореволюційного декабристознавства.

Серед перших історіографічних розвідок необхідної уваги вимагає дослідам! іня МВ.Непокої, в якому подано загальну картину ювілейної роботи над історією декабризму. Аналіз вівса по головних напрямках роботи радянських декабрнстознавців, яка вилилася в джерелознавчі праці, монографічні дослідження, статті й популярні нариси. М.В.Нечкіна першою визначила коло проблем, над якими вчені працювали у ті роки: економічні передумови виникнення руху декабристів (Б.Д.Греков,

М.Л.Рубінштейн); формуванні світогляду дворянських революціонерів (М.В.Нечкіна, МВ.Довкар-Запольськпй); повстання декабристів (О.ЄЛресюжов,

Л.П. Добровольсысий) тощо.

М.В.Нєчкіна відзначала, що "ММ-Покровськнй був першім вченим, «кий зробив аналіз класового змісту руху декабристів" 3, розпочав вивченій економічних підвалин руху, розробив нову загальну схему, в основу якої, на відміну від попередньо^ поклав виняткову роль Південного товариства, а не Північного та повстання 14 грудня, як це робилося в дореволюційній історіографи. Разом з тим необхідно зазначити, що історіографічний доробок МВ.Нєчкшоі; яка стояла біля витоків радянського історіографічного переосмислення декабризму, включає ряд "розгромних" статей. Вони свідчать про полпязацію декабристознавства наприкінці 20-х рр.

У розділі докладно аналізуються історіографічні праці Л.П.Добровольського, ІЮ.Парадизова, О.О.Кізеветгера, на які до недавного часу мало звертали уваїу науковці. Показується, що монографічна праця П.О.Парадизова порівняно

1 Барвшсыяй Е.А. Історіографія й джерелознавство в УРСР її рр. 1917-1927 // Бібліографічний збірник, пряоииенкн Хрічкияі Жовтневої революївї наУїсраіт (1917-1927). Харків, 1930. С.21.

2 Восстание деквфкетов. Библиография. М.; Л., 1929.

3 Нечвяю М.В. Столетие восстания декабристов в юбилейной литературе (1825-1925) // Исторяк-ыаркснст. 1926. № 2. С.247.

комплексно, як на той час, висвітлювала внесок у вивчення руху декабристів представників охоронного, дворянського, буржуазного та революційного напрпків, Фундаментальна стаття Л-П-Добровольського, про яку не знала більшість вчених, оскільки вона була опублікована в збірнику, присвяченому ДЬБагалйо, що знаходився у спецхранах, з високим тггеток, але глибоко й об'єктивно розкриває внесок українських радянських декабрнстознавців у вивчених проблемної історіографі У ній позитивно оцінювалася концепції "українських декабристів", праці М. С.Грушевського,

С.О.Єфремова та інших так званих "ворогів” і вроду, буржуазних українських націоналістів\

Дисертант не знайшов жодного вагомого факту, що з'ясував би причину гоніння на історіографічну працю С-Гессена, * «ій виважено розкривається стан розробки проблем руху декабристів. Важливою рисою цього досліджених є те, що автор, визначаючи якусь проблему, пропонує свій шлях її розв'язання2.

У цьому розділі дисертації відповідна увага приділена історіографічігим працям, в яких аналізується література, опублікована за кордоном. Кількість таких досліджень незначна. В основному вони охоплюють публіцистичні матеріали і аналізують погляди представників англійського, французького суспільств на рух декабристів. Але Б.Ніколаевський, Є.В.Тарлс, О.Шебупін, ІЗвавич нерідко зводили такий огляд ДО констатації наявності тієї чи іншої праці і не ставили перед собою завдання виявиш В вплив на наступні дослідженш. Дисертант дійшов висновку, що іюлггнзованону радянському суспільству були непотрібні оцінки буржуазних фахівців, які вороже ставилися до влади робітників і селян. Поява ж таких історіографічних праць - це результат індивідуальна професійне» праці, бажання всебічного висвітлення історії вивченім руху декабристів. Сьогодні необхідно звернута увагу на праці О.О.Кізевсттерз та ІБорщака. Радянська історіографія у свій час дала цим грунтовним, з оригінальними висновками, дослідженням негативну оцінку. Настав час об'єктивно і виважено підійти до оцінки внеску цих вчених у розробку історіографічних сюжетів декабристознавства.

У шостому роздай "Висатпення Нормування світогляду декабристів * історичній літературі" з'ясовуються основні напрямки наукового відтворення процесу формування світоглядних позицій декабристів.

1 ДоСроводьсьжий Л-П. "ЦесетЬгіапа". До підсумків ювілейної літератури про південний декабризы. С.901-921; Парадюов П. Очерки по историографии декабристов. М.; Л., 1928. г Гессен С. Декабристи перед судом истории (1825-1925). М., Л., 1926.

Аналіз літератури свідчить, що декабристознавці 1917 - середини ЗО-х рр. йшли у дослідженні проблеми різними шляхами, віддаючи пріоритет тіш чи іншии факторам. Вісначилося декілька напрямків. Перший репрезентувала М.В.Нечкіна, яка віддавала перевагу російським чинникам, зокрема, соціально-економічному розвитку, кріпосній дійсності, і тим самим започаткувала великодержавне трактувати руху декабристів у цілому. Заради справедливості зазначимо, що дослідниці, розглядаючи формуванні світогляду братів Борисових, правильно відзш’шла вплив "відгоміїов* "французької революції", які давали їм більше свіжих приклада вольності і боротьби за неї1.

Другий напрямок очолив М.М-Дружишн, який схшмвсї до виняткового впливу ш формування світогляду декабристів західноєвропейських факторів, зокрема, передової французької філософа та англійської економі чий науки, революційних подій в ІспаиЗ, ГГемонгі, грецької національно-визвольної боротьби, існуючих конституцій тощо1.

Третій напрямок репрезентував М.МПокровськнй, який слідом за М.В.Довнар-Затальським розглядав причини виникненні руху декабристів як результат впливу як російських, тж і західноєвропейських чинників. Висновки М.М.Покровського були значніш кроком уперед у розв'язанні наукової проблеми. Вони поглиблювали концепцію МВ-Довнар-Запольського, котрий західноєвропейські фактори розглядав як другорядні, наголошуючи при цьому, що декабристи не були сліпими послідовниками західноєвропейських таємних організацій, оскільки одночасно ставиш як політичні так і культурні завдання

Декабристознавці Укргйш 1917 - середини 30-х рр., розглядаючи внутрішні фактори формування світогляду декабристів, велику увагу приділяли економічному розвиткові України та я культури процесам, що, безперечно, впливало на світогляд молодих офіцерів, які служили у цьому регіоні. Але цей перспективний напрямок був тільки започаткований і не з вини українських декабрнстознавців глибоко не досліджений. Наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. були, як вже зазначалося, звинувачені у "нсевдомарксизш" ДХВапшій, М.І.Яворський, Й-Ю.Гермайзе, МО.Слабчснко та інші, що негативно позначилося на українській історичній науці.

1 НечпшаМ.В. ОЗДество соединенных сламн. М.; Л, 1927. С.19. г Дружинин Н.М. Указ. соч. С. 16-17,103.

5 Довнар-Запопьспй М.В. Тайное существо декабристов. М., 1906. С.327; Покровский М.Н. Очерки по истории революционного движения в Россия ХІХ-ХХ ев. 2-«изд. М.; Л.,1927. С.14.

Поступово домінуючим став напрямок, з якого згодом виникла школа МЛЗЛсчкіноі. Однією з причті утвердженні концепції МВ.НечкіиоІ стала політика цеіпралЬацй, що Б проводили ЦК ВКЩб) і РНК СРСР, декларуючи рівність народів, а ш практиці підпорядковуючи все завданням і меті прославленню "великого російського брата*. Абсолютизація, згідно з догматами сталінізму внутрішніх факторів, що впливали на формування світогляду декабристів, призвела до того, що школа ММПокровського в Росії і ДХБапигії в Украйгі були знищені.

Жахлива російська дійсність з 5 феодально-кріпосницькою системою, реакційна внутрішня та зовнішня політика уряду Олександра І, антикріпосницькі селянські виступи, ознайомлення з передовими філософськими ідеями французьких просвітителів та англійських економістів, піднесення свідомості народу після перемоги над Наполеоном у 1812 р., передова російська суспільно-політична думка й революційні події у Західній Європі - ось головні чинники, що впливали на розвиток прогресивної думки серед дворянської молоді, думки, що постійно шукала шліхів дпі знищення відживаючого феодального ладу. Саме ці фактори й намагалися розкрита радянські дослідники до друга половини 30-х рр.

У розділі сьомому "Дослідження історії таємних томоиств "спсбошіша* с4ятої*от " висвітлюється процес нагромадження знань з історії виникнення, розвитку й трансформації таємних декабристських організацій.

У першій чверті XIX ст. в Роса під впливом передових суспільно-політичних ідей виникає ціла мережа таємних товариств як важлива форма об’єднання однодумців. До них відносяться масонські ложі, військові артілі, таємні декабристські організації та об'єднання, що були близькими до них за програмними вимогами. Наприклад, Малоросійське товариство на чолі з В.ЛЛукашевичем або Товариство об'єднаних слов'ян до його злиття з Південний товариством у 1825 р.

Аналіз декабристознавчої літератури з цього питання свідчить, що більшість вчених схиляються до думки, що однією з причин виникнення товариств була зміна політики Олександра І, який відмовився від спроб реформування Росії. "Тоді, • пише В.МБазилевич, • зневірившись в тому, що не може бути реформи згори, боячись революції знизу, найбільш поступова частина дворянства поклала взяти на себе

реформуванні держави: в столицах і в провінції почали закладатися таем» громади та гуртки, що ставили сой таке завдання” \

Особливістю декабристознавчої літератури було те, що дослідники з 1917 р. до середини 30-х років досить поверхово зупинялися на історії виникнення ранніх таємних організацій. Наприклад, В.МБазилевнч, О.МЛадгскенський та інші вчені приділили Союзу порятунку та Союзу благоденства лише кілька рядків тексту 2, а М.І.Яворськнй тільки згадав "ні товариства" * На нашу думку, нгреволіоційшм налочислевдим товариствам історики не приділяли належної увалі, бо ніхто не хотів запсречукгш М.МПокровськоиу, який закликав вивчати найбільш революційне товариство декабристів - Південне. Полгпвоваїгій історичній думці в СРСР була притаманна тенденція до дослідження революційних рухів і організацій.

У розділі обгрунтовується висновок, що серед декабристознавців не було єдиної думки про час виникнення Союзу порятунку. Одш вчені називали 1816 р., а інші наголошували, що товариство виникло у 1817 р. Не дійшли дослідники єдності щодо назви таємної організації<. Традиційно, в дусі вимог часу товариство поділяли на лівих і правих, відтіняли гостру боротьбу, екої, на нашу думку, бути не могло. Не достатньо глибоко досліджувалася і дальність товариства, його програмні документи, причини розпуску тощо 3.

Кількість праць, присвячених історії Союзу благоденства, незначна. Тільки в розвідках ММДружиніт, М.В.Нєчкіно£ ІЮ.Парадазова фрагментарно висвітлюється виникнення, кількісний склад товариства тощо. Необхідно виділиш ряд публікацій саратовського дослідника С.МЧернова, який у своїх статтях розглянув участь членів Союзу благоденства в розробці програмних документів, показав позицію окремих декабристів е. Розгляд літератури переконує, що молоде радянське декабіристознгвство не зуміло переосмислити висновки О.М.ІІИШИ і ВХСемевського, які помилково вважали, що статут Союзу благоденства "Зелена книга" був копією Тугекбунду. Цієї ж

1 Базилевич В. Декабристи на Київщині. К, 1926. С.б.

2 Базилевич В. Декабристи на Київщині. С.8; Ладыженский А.М. Декабристы (мировоззрение, организация, выступление) // Из эпохи борьба с царизмом. 1926. № 5. СЛ1 гаш.

3 Яворсысий М.І. Основи декабризму на Украіиі И Повстання декабристів на Україні. К., 1926. С. 7-42.

* Пресняков А.Е Зазнач, праця. G.40; Парадизов П. Декабристы. Харьков, 1930. С.25.

5 Парадизов П. Зазнач, іфавд. С.27, 29; Дружинин Н.М. Кто были декабристы н за что они боролись? С.31-32; НгаошзМ.В. Деквбристы. М., 1930. С.ЗЗ.

* Чернов С. Из работы над "Зеленой книгой* И Декабристы н их время: В 2-х т. М., 1932. Т.2. С.44-112; Йот ас. К истории политических столкновений на московском съезде 1821 года // Ученые зая. Саратов, ун-та. Т.4. Вып.3. Саратов, 1925. С. 103-139.

точки зору притримувався і М.М.Покровський \ Не зважаючи на наївні документальні матеріали, з 1917 до середнниЗО-х років радянські дослідники недостатньо, на наш погляд аналізували кількісний склад, структуру Союзу благоденства. Ці питання по суті були тільки поставлені, на відміну від більш грунтовного вивчення теоретичної дальності членів Союзу благоденства *, ного програмних документів, причин розпуску товариства5.

Декабристознавча література 20-х - 30-х років свідчить, що дослідники активно вивчали історію Південного і Північного товариств, між якими не було "ні зовнішньо^ ані внутрішньої єдності" 4. На думку М-МПокровського, Південне товариство, і особливо Товариство об'єднаних слов'ян, заслуговують на те, щоб їх історія була глибоко і всебічно вивчена. Поділ ‘товариств на революційні і нереволюційні підгвердяд'е, що в історичній науці відбувалося не завади обгрунтоване возвеличенні "демократів" і "різночншвв", тобто Товариство об'єднаних слов’ян і приниження не "революційних” членів Північного товариства У зв'язку з цим варто звернутися до висновку емігранта П.М.МІтокова, який писав, що по суті "великої різниці ніж обома течіями не було" *. Схема вивчення діяльності Південного і Північного товариств була приблизно однаковою: причини виникненні, організаційна структура, дальність, зокрема, в галузі написання програмних документів, стосунки між лідерами тощо. Українські декабристознавці більше уваги зосередили на подіях березня 1821 р., коли в Тульчині було створено Південне товариство, а московські вчені - на історії Північного товариства.

У восьмому розділі "Анапа досліджені гаю збройний іиступ декабристи"-огляд літературні про військовий виступ декабристів з метою втілення в жит розроблених у Конституції МММуравйова і в "Русской правда" НІПестеля вимог.

Збройний виступ, як найбільш дієва форма досягнення поставленого завдання, має значну літературу. За підрахунками декабристознавця С.Я.Гессена повстанню на Півночі присвячено близько 50 студій1. За нашими підрахунками, у роки становлення радянського дскабристознавства збройний виступ Чернігівського піхотного полку

* Псжровсккй М.Н. Декабриста: СС. ст. М.; Л„ 1927. С19,34.

2 ГІресншсов А.Е. Вказ. праця. С4ЦПарадизов П. Вгаз. праця. С.32 таін.

* Дружинин Н.М. Конституция Никиш Муравьева // Декабриста я их время. М., 1928. Т. 1. С.62-108.

4 Дружинин Н.М. Кто бьвщ декабристи и за что ани боролись? С.39.

5 Псжроисжяй М.Н. 14 (26) дежвбря 1825 г. // Правда. 1925. ЗО декабря.

* Миїлоков П. Роль ддабрксгов в сагаи поголений //Гопос мннувшего на чухой стороне. 1926. № 2. С.63. 7 Гессен С. Солдати и матроси в восстанни дехабристов. М., 1930. С.155-158.

26

аналізувався у 19 студіях. На жаль, запланована до друку Л.ІІДобровольськнм 5-та аркушда монографія "Восстание Черниговского полка в 1825 г." так і не була опублікована. Не побачив читач і праці О.О.Романовського про "Чернігівський пож за Руиянцевським списком'

У декабрясгознавчій літературі, присвяченій цій проблемі, дослідники активно розглядали такі питання, як причини повстань, розробка планів виступу, практична реалізації виступу, його хід і причини поразки. МВ.Довтр-Запольський і ММ.Покровсысий вважали, що причиною повстання у Санкт-Петербурзі "було питання про престолонаслщуванк*’ *. Звичайно, це не відповідає дійсності, оскільки збройний виступ розглядається ваш як упередаувальний захід, який бн перешкодив урядові провести арешти членів таємних організацій. Особливо це чітко прослідковусгьс* в діях СХМуравйова-Апостола, коли йому стало відомо про розпорядження Миколи І про його арешт. Переприсяга в столиці й була вибрана декабристами як найбільш сприятлива ситуація дві повстання.

Гостра дискусія точилася серед істориків і з питання наявності у декабристів планів військового виступу. Думки розділилася. Одні вважали, що самого плану не було3, інші ж переконували своїх опонентів у тому, що він був і спішно розроблявся \ Аналіз документів та наукової літераіури перехоиує, що плани виступу розроблялися керівниками таємних товариств, але їх реалізація не прив'язуалася до конкретної дати або подй. Тому декабристам доводилося терміново вносите певні зміни до концепції виступу \ "Політичне повстання" розпочалося "під династичними, а не політичними гаслами, - твердив ММ.Фірсов, - і було підготовлене наспіх" *. Цю тезу намагався спростувати МВ.Довнар-Запольсыскй, який переконливо довів, що підготовка до повстання велася "з перших днів грудня"1.

Зверталися дослідники і до тактики повстанців. М.В.Дошар-Запольський спростовує думку П.Є.Щоголева про те, що "царевбивство було основною і давно

1ЦДАВОВУ. Ф.ібб. Оп.4. Спр.953. Арк.45.

г Довнар-Ззпопьсышй М.В. Декабрьская революция 1825 г. // Ггаюс минувшего. 1917. № 7-8. С.6; Покровсккн М.Н. "Из истории общественного движения в России в начале XIX вега" // Молодая гвлрдая. 1923. Л 4. С.104.

’Мережковский Д.С. Первенцы свободы. Истерта восстаиня!4 декабря 1823 года. Птг., 1917. С.20.

4 Гизггш А. От декабристов до наших дней: Сто лет борьбы за свободу. Птг, 1917. С.10; Пресняков А.Е. 14 декабря 1825 года. М.; Л., 1925. С.93.

5 Дружинин Н. Кто быпя декабриста и за что они боролись? С.70.

4 Фнрсов Н.Н. Герои 14 декабря. Л., 1926. С.59-60,61.

7 Довиар-Заполгаий М.В. Зазнач, праця. С.13.

прийнятою ідеєю К.Ф.Рилссва" \ Він поставив під сумнів правильність положенні офіційної і дворянської історіографії про те, що ОХЯкубовнч одеюзшшю висловився за вбивство царя. Водночас декабристознавщ розглядали пиття виведення військ на Сенатську площу, маршрути їх руху, захоплення Зимового палацу, пропаганду серед солдат. Практично з більшості проблем, які розглядалися, вчені висловлювали діаметрально протилежні думки, використовуючи для цього різні документальні джерела і намагаючись деталізувати пода, з'ясувати найменші штрихи діяльності декабристів 2.

Дослідники К-Н-Левін, Є.В.Сказін, МАшукш та інші звернулися до вивчення гахшня збору і розстановки сил на Сенатській площ *. Струнку і зрозумілу "диспозицію повстання 14 грудні" змалювала МВ.Нєчкіна4. Хід повстання 14 грудні описується у кількох десятках праць. П.О.Парадизов, А.Дрезот з’ясовують кількісний склад протиборствуючих сторін 3, а О.Є.Пресняков, Є.В.Сказін - психологічний стан повстанців в. Докладно досліджувалися тактичні маневри ворогуючих сторін, психологічний стан солдат, офіцерів, роль народних мас та площі ’•

Значна література в 1920-ті • першій половині 30-х рр. була присвячена подіям в районі м.Василькова. Історики акценіували утяту на подіях після лсреприсяга, зокрема, на прибутті фельд'єгерів з розпорядженням заарештувати СХМуравйова-Апостола, на пошуках його в Житомирі, на заходах М.П.Бестужева-Рюиіна, щоб попередиш свого друга про небезпеку *, на зібранні рот Чернігівського полку і захопленні м.Василькова повсталими, на підготовці ’Катехізису", на виході повстанців з міста і їх тактичних маневрах та інших сюжетах. Найбільш грунтовні праці про ці події написали МВ.Нєчкіна, Л.ГІДобровольський, В.МБазилевич 9. Але вони різняться міх собою використанням документальних матеріалів. Так, МВ.Нсчкіна послідовно йшла за

’Там само. С.37.

2 Дрезен А. Матросы-декабристы. Материалы к восстанию 14 декабря 1825 гола // Каторга к ссылка. 1925. >6 4. С.112; Чулкоа Г. Мятежники 1825 года. М., 1925. С.62-69 та І&

3Левик К. Декабристы. История вооруженного восстания 14 декабря. М., 1918. С.49-52; Сказик Е.В. Восстание 14 декабря 1825-го. М.; Л., 1925. С 33 та ія.

* Нечюша М.В. Зазнач, праця. С.75.

5 Пврадихж П. Зазнач, праця. С.95; Дрезен А. Стонете выступления декабристов // Красный флот. 1925. № 12.С.20таін.

* Пресняков А.Е. Зазнач, праці С.125; Сквзин Е.В. Вкаэ. іциця. Сбйтаіи

7 Пресняков АЕ. Зазнач, праця С. 128 та ін.

1 Добровольский Л Л. Главные участники восстания Черниговского полка// Из эпохи борьбы с царизмом. К., 1926.М» 5. С.67-84; Базилевич В.М. Декабристи на Київщині. С.50.

* Базкяевич В.М. Восстание Черниговского полка в 1825-26 гг. // Из эпохи борьбы с паргомом. К., 1926. №

5. С.42-46, Нечкика М.В. Восстание Черниговского попка // Каторга и ссылка. 1923. Кн.21. С.90 та ін.

"Записками" ІД-Горбзчсвського, а В.М. Базилевич викладав події стисліше й обережніше. Він, на відміну від московської дослідниці, не ідеалізував членів Товариства об’єднаних слов’ян у питанні організації Й керівництва повстанням.

Історики не обминули й таку проблему, як причини поразки повстань на Півночі та Півдні. Єдиної душки щодо цього серед них не було. М.М. Дружини виділяв декілька факторів: відсутність порядку та революційної енергії; цілковите безначалля, брак сміливої ініціативи, небажання використати ігацізтигу нас Інші дослідники доповнювали; пасивна таганка (Є.В.Сказін), прорахунки керівників (М.МФірсов), химерність і непослідовність змовників (ПО.Парадгоов) тощо2. Значна частина декабристознавців взагалі не висловлювала свої думки з цього приводу, концентруючи увагу на самому повстанні, його перебігу. При чому політичним було дещо романтичне сприйняття народних мас, зокрема, солдатів, які "дали змогу відбутися навіть такій "нереволюційтй революції"

У дев'ятому розділі "Відображення апетиту, суду, засятпя дека&тат» у дехабписпипшичій літературі" йдеться про історично-наукове сприйняття найтрагічнішої сторінки шптя й дальності "споборників правди", коли їм довелося не лише відповідати за свої вчинки, а й переосмислювати & в контексті майбутнього.

Література з цій проблеми в 20-ті - першу половину 30-х років була незначною, оскільки в той час усталилася думка про те, що "революційні задуми полишили декабристів у Сибіру, історія декабризму закінчується фактично слідством і судом", а тому "цей період вже не становить інтересу для істориків декабризму* 4. Щоправда, такий підхід історика-марксиста МВ.Нєчкіної не поділяли ті вчені, котрі наполегливо розробляли окремі сюжети теми переважно на краєзнавчому рівні

Так, історики Б.Г.Кубалов і МКАзадовський звернули увагу на систематичне вивчення документів про сибірський період життя декабристів, які зберігалися в місцевих актосховшцах. Вони виявляли нам'яти місця декабристів, організовували виставки, чигали лекцй; присвячені перебуванню "споборників святої волі" в Сибіру, публікували дослідження і документальні матеріали у місцевих періодичних виданнях3.

1 Дружинин Н. Кто бши декабристы и за что ояя боролись? С. 107-108

* Спвии Е.В. Зазнач., праця. С.65; Фирсов Н.Н. Зазнач, праця. С.70; Парадизов П. Виз. праця. С, 100,102.

3 Похровсккнй М.Н. "Из история общественного движения в России начала XIX века." С. 90-106.

* Нечкина М.В. Декебриоты. М., 1930. С.90.

5 Декабристы в Буряти. Верзснеудннсас, 1927; Два листа Волконських до матері // Рух декабристів ва Україні. X, 192б.С.110-116таіи.

Аналіз документальних матеріалів сибірських архівів спростовує міф радянського декабристознавства про скрутне становище більшості поселенців, дозволяє об’єктивно висвітлити особливості їхнього жгатх й /цільності, розкріпи ту матеріальну допомогу, яку надавали заслані декабристи місцевим жителям *.

Значно більше місце у порівнянні з сибірським періодом житлі декабристів займало у працях М-В.Нєчкіної, ІЛІТроцького, АЛЗЛІебалова та інших декабристознавців висвітлення арештів учасників повстань і члени таємних організацій, ролі Миколи І у розв'язанні долі кожного заарештованого 2. А-Ьюмов, ЮХ.Оксман, ДХБагалій розглядали методи і форми проведення допитів Слідчим комітетом, звернули увагу т те, що свідчення заарештованих часто були вимушеними і не завжди сприяли виявленню прїгшн руху декабристів \ Було розглянуто блок питань, пов’язаних з роботою Верховного карного суду і виконанням вироку 4. Декабристознавство в зазначений період збагатилося кількома розвідками про етапування засуджених до місця заслання 5. З'явилися дослідження, присвячені перебуванню засланців в Іркутську, їх ’урочий" каторжній роботі в Благодатсыок копальнях, Ь житло на поселенні *. Увагу декабристознавців привернуло повстання в Зсрентуйських копальнях, яке очолив ІЛ.Сухююв, з метено "звільниш себе і всіх" засуджених Суттєво збагатили новим фактичним матеріалом та оригінальними висновками декабрисгозіввство 1920-х - першої половини 30-х років розвідки . МХАзодовського і ІМТроцького про літературну й освітню дальність декабристів у Сибіру.8

Тема "Дружини декабристів" завжди користувалася підвищеним інтересом у декабристознавців. "Ангелам-охоронцям" присвятили свої праці С.МЧернов,

1 Державний архів Іркутсько! області, Ф.24.0п.З. Спр.474.Картон 17. Арк.14. Спр.361. Картон 14. А|ж.І0 таік.

2 Нечхяка М.В. Зазнач, правя. С86; Шебалсе А. Арест Пестеля // Бунт декабристов: Юбилейный сборник. 1825-1925. Л., 1926. СЗЗО та ів.

3 Изюыов А. Декабристы // На чухой стороне. 1925. Т.ХП. С.261,262; Свсмвн ЮГ. Понмка горушка И.И.Сухиноаа (По неизданным материалам) И Декабристы. Неизданные материалы и стали. М., 1925. С-53 та ін.

* Голицын Н.В. Спгранскнй в Верховном уголовном суде над декабристами Н Русский пет. журкаа 1917. Т.2. С.62-102; Щегаоев П.Е. Дасвбрпста. М.; Л, 1926. С.261-276 та ін.

5 Чернов С. Декабристы на пути в Кдагодатск (две первые шрткк) // Каторга н осылга. 1925. Мг 5. С.250, 260 та ш.

* Модзолевскнй Б. Декабрист Волконский » каторжной работе на Ьпагодатеком руднике // Бунт декабристов. С332-358 та ін.

’ НечптаМ.В. Заговор в ЗерентуЛсюоы руднике //Красный «рхнв. 1925. Т.6. С.253-279таін.

* Азядовскяй М. Стерн в воспоминаниях декабристов// Бунт декабристов. С.З&5.

В.МФігнер та інші вчені, *кі показали активну полггачиу позицію дружин декабристів, їх боротьбу за права людини, високу гідність і роль у формуванні суспільної думки *.

Дослідження радянських декафистознашда 1917 - першої половини 30-х рр. були лише першою спробою у вивченні складних питань слідства, суду й засланні декабристів. Недостатньою була документальна основа праць істориків, більшість розвідок мала хрокікаліло-описовий характер і була перевантажена документальними переказами. Деякі праці мали поспішні помилкові висновки тощо.

У десятому розділі "Лекабвпсти і ттттяуот ппоиеси * РоеЬС 20-60-х оо. XIX суп. " подасться історіографія впливу декабристів на розвиток літератури в Російській імперії, їх стосунків з представниками літературних кіл краям, визначаються основні напрямки дослідження декабристозгащхми взаємозв’язків та взаємовпливів декабристів і представників літературних та суспільних кіл.

У 20-ті - першу половину 30-х років найбільш грунтовно була вивчена тема "Декабристи і Пушкін". Наїв» розбіжності у трактуванні окремих аспектів, зокрема, про те, чи належав великий пост до руку декабристів чи ні, як і його ставлення до подій у столиці, тільки підкреслювали необхідність подальшого пошуку документальних матеріалів та & всебічного вивченняг.

Тема "Декабристи і Грибосдов* була тільки започаткована. П.Є.Щоголєв, який активно розробляв їх ще у дореволюційний час, перевидав виправлені студії Радянське декабристознавство збагатилося працями В.МБазняевича. Декабристознавці роздумували над питанням про належність автора Торя з розуму" до таємних декабристських організацій. П.Є.Щоголев схилявся до думки, що поет номінально належав до товариства 5, а В.МБазилевич ставить цю ідею ідд сумнів \ Сам же О.С.Грибоедов на слідстві визнавав, що підгримував знайомство тільки з декабристами-лгтсраторами К.Ф.Рилєсвкм, О.О.Бестужевим, ОХОдосвським5.

Наприкішд 50-х - на початку 60-х рр. XIX ст. Л,М.Толстой активно працював над виявленням матеріалів, щоб написати книгу, присвячену декабристам, тим самим започаткувавши особисте знайомство з декабристами та & рідними і оточенням. У

' Чернов С. Жены дегабристов в Бвагсаатсте // Тайные общества в Роосия в иотвлг XIX столетня. С.151-171; Фктяер В.Н. Жены декабристов. М, 1925 га и.

2 Нечгата М.В. О Пупкине, декабристах и их общих друзьях // Каторга и ссылка. 1930. № 4. С.4; Фатов

Н.Н. Пункт и декабристы. М., 1929 та га.

3 Щеголев П.Е. Декабристы. С114-115.

* Бюнлевяч В. Грибоедов в Киеве. К, 1928.

5 Щеголев П.Е. Зазяач. правд. С.И1.

1920-ті -першій половині 30-х років тема "Декабристи і Толстой" розроблялася дасть активно. До неї зверталися Б.Є.Сироечковськнй, М. О.Цявловський, О.Є.І рузинський. Вони зробшм вагомий внесок у дослідження цього аспекту декабристської проблематики. Найбільшою увагою користувалося питанні про тс, чому Л.МТолетой не написав роман про декабристів, його особисті стосунки з декабристами ПМ-Свистуновим, О ПБелясвнм 1 тощо.

Особисте знайомство Достосвського з декабристами та їх дружинами, непересічний характер письменника, оригінальність його поглядів, па захоплювали декабристозіивців, зумовили в період становлення радянської історичної науки необхідність дослідження стосунків Достосвського і декабристів. Проте слід відзначити, що, за винятком праць Л.Г.Гофмана і Є.П.Покровської, якихось значних публікацій на цю тему створено не було. Разом з тим історики висвітлювали розбіжності в світоглядних позиціях декабристів і Ф.М.Достосгського, у поглядах на суспільні проблеми 2.

Українські декабристознавці та шевченкознавці у роки становлення радянської історичної науки звернули уваїу на грунтовне вивчення проблеми "Декабристи і Шевченко". В зазначений період вийшла монографія ПЛФішотовича. Згодом цього науковці було репресовано, а його працю заборонено. Українські дослідники вивчали особисті контакти ТХ.Шевченка з декабристами, вплив їх творчості на формування світосприйняття Кобзаря, його стосунки з близькими декабристів 3, зокрема, з племінницею декабриста С.Г.Волконсысого княжною В.М.Ршнінок>. Цей сюжет досить груїповно був висвітлений у праці львівського шевченкознавця МС.Возняка, яка ще донедавна перебувала у відділах спєірбережеиня України\ Зрозуміло, що в названих публікаціях, яків інших історичних працях 1920-х - першій половині 30-х рр., є багато дискусійних висновків, допущено неточності у трактуванні окремих питань, відчувається вплив марксистсько-ленінської ідеолога. Але вони стали тією базою, на основі якої створювалося радянське декабристознавство з його певними здобутками і суттсвими недоліками.

1 Сцросчковсккй Б. Тім письма ЛЛ.Толстого к декабристу ГШ.Свистунову // Красный архив. 1924. УЬ6.

С.236гаіа

3 Гофман Л.Г. Декабристы и Достоевский // Тайные общества в России в начале XIX стапели. С.192,193; Покровская Е.П. Достоевский о декабристах И Декабриста. Неизданные материалы и статьи. С.320, 322 твін.

1 Фншшович П. Шевченко і декабрист К., 1926.

А Возняк М. Шевченко 8 княжна Рєпніна. Лівів, 1923.

У шипшшках підбито підсумки дослідженім, зроблені узагальнення. Дскабрі істознавспю пройшло три періоди розвютсу, кожен з яких поділясться ка внутрішні етапи, псі мають свої певні особливості і відмінності. 1917 р. - середина 30-х рр. - етап становлення радянського дехабрнстозиавсгва. Створення нових радянських та відповідна реорганізація старих галузевих інституцій в 20^гі - першій половша 30-х рр. певною мірою підвищила інтерес науковців до вивчення історЯ декабризму. Підготовка нових марксистських кадрів і, зокрема, декабристознавціа зумовила перехід до марксистсько-ляйнських методологічних засад. Разом з тим радянське декабристознавство цих рогів досягло певних здобутків у вивченні цілого ряду конкретно-історичних проблем.

Пошнчні зміни у житті України в наприкінці 80-х - початку 90-х рр. позитивно позначилися на загальному стані історичної науки. Закінчився едтшй ’радянський" підхід до вивчення руху декабристів як революційного. Значно зросло прагнеш ія дослідників опанувати теоретичний здобуток світової історичної науки, утвердиш поняття істини.

На захист вшиються тая мтоженмя:

- створення радянських і реформування існувавших раніше історичних, суспільствознавчих науково-дослідних закладів в 1917 р. - середині 1930-х рр. здійснювалося з метою підпорядкування історичнсй думки тоталітарному режиму, що відповідним чином позначилось на дослідженні конкретної історичної проблематики, впливаючи і на вивчення руху декабристів;

- Комуністична академія, комуністичні університети, інститути червоної професури, інститути марксіпму-леншізиу, університети, реорганізовані в інститути народної освіти та інші дослідні установи, утверджували в історичній науці нетерпимість до "непролетарськоі ідеологи" та ідеологічну одноманітність. Цьому підпорядковувалося і мгрксисько-ленінське перевиховання істориків "старої формацй", для чого використовувались не лише & розгромна критика, а і репресії. Разом з тим активно здійснювалася підготовка науковців історичного профілю, зокрема, декабрнстознавідв, «сі почали висвітлювати рух декабристів через призму "класової боротьби";

- історіографія руху декабристів поділяється на три періоди * дореволюційний, радянський і сучасний, кожний з яких має внутрішні етапні свої характерні особливості;

• у декабристешавстві в зазшчений період функціонували три декабрнстознавчі школи: російська, українська та зарубіжна. їх єднало вивчення питань руху декабристів, а відрізняли, насамперед методико-тсоретичні і концептуальні підходи, а також наїфхмки дослідження проблеми;

- перші дослідженні з історіографії руху декабристів з'явилися у 1920-х роках. За своїм змістом та теоретичним наваїггаженням вони нерівнозначні і показують зростаючий вплив політики на історичну науку та історіографічне узагальнення декабристознавства, засвідчують перемогу в середині 1930-х рр. марксистсько-ленінського розуміння руху декабристів;

- археографічна робота здійснювалася відповідно до основних напрямків дослідження руху декабристів і підпорядковувалася їх змісту. Незважаючи на зростаючу більшовицьку ідеологізацію історичної науки, опубліковані у 1917 р. - середині 1930-х рр. документальні матеріали з історії декабризму значно розширили й збагатили документальні' базу декабристознавства;

- радянська декабристознавча література означеного періоду характеризується рядом нових, у порівнянні з дореволюційними, висновків та концепцій, зокрема, про існування "українських декабристів", про кризу Південного товариства декабристів і перемогою Півночі над ним, про виняткову революційність Товариства об'єднаних слов'ян, про формування світогляду декабристів, організації та діяльність таємних товариств, повстання "апостолів правди", про арешт, слідство і заслання декабристів;

- важливим напрямком радянського декабристознавства періоду його

становлення було дослідження впливу декабристів-літераторів на творчість

Т.Г.Шевченка, ЬЯ.Франка, а також виявлення стосунків декабристів з О.С.Пушкішш, О.С.Грнбоєдовим, ЛМ.Товстим, Ф.М.Достоєвським та ін.;

- зарубіжна історіографія декабристознавства сформувалася, насамперед на основі вчених-еміграіпів з України та Росії, а також публіцистів західноєвропейських країн. У створених емігрантами навчально-дослідницьких установах проблеми руху декабристів досліджувалися менш активно, у порівнянні з радянською історіографією, але без характерної для неї надмірної ідеологізації.

В дисертації обгрунтовуються деякі уроки, пов'язані з розвитком історіографії руху декабристів з 1917 р. - середини 1930-х рр., висловлюються практичні

рекомендації щодо вивчення наукової діяльності вчених-декабристознавців і

необхідності сучасного переосмисленім актуальних проблей руху декабристів, *кі розроблялися в період становленні радянського дехабристознавства.

Осявані публЬсадй актора і тема досертавН:

1. Декабристи. Історіографія проблеми. І9І7-1935рр. К., 1994.125 с.

2. Дегабрисговеденне: Итоги к проблеми. 1917-1993 гг. К.. 1993.114с.

3. Рух декабристів: Методична розробка доя студентів історичного факультету. К-, 1982.120с. (у співавт.).

4. "... Все, що посіак, зійде...' (Нариси суатшшо-полігичяогсі руху Роса першої половини XIX ет.). ІС, 1988.100 с.

5. Дегабрист Евгений Оболенский: Жизнеописание. К., 1990.289 с. (у співавт.).

6. Рух декабристів: Історіографічні дослідження. 1917-1990 рр. К., 1991.41 с.

7. Деякі пятаїия історіографії повстання Чернігівського полку в дослідженнях істориків Укради (1918-1976 рр.) И Віси. № ун-ту. Історія. Вил. 19. К., 1977. С.90-97.

8. Вивчали руху декабристів в радянській історячгай літературі // Шш. Київ, ун-ту. Ісг. науки Ііил.22. К, 1980. С.56-64.

9. Рух деіябристів у дослідженнях істориків Радянської України (1918 - середина 30-х років) // Вісн. Кйв. уи-ту. 1ст. наук». Внп.24. К, 1932. С.79-87.

І О. Освещегте советской псториогрзфпгй в 1917-1934 годах встфоса о влиянии идей декабірнстов ив Т.Г.Шевченко // Декабристские чтения. Материалы гаучно-првктнческой конференции. Вып.1. К., 1988. С.69-73.

И. Изучение движения декабристов в Киевском университете // Программа и тезисы Всесоюзной каучно-теоретнческойконференции... Днепропетровск, 1990. С.91 -93 (у співавт.).

12. Слиовлеян* радянського даабристознавсіва (1917 - перша половина 30-х років) // Актуальні проблеми вітчизняної історя ХУШ-ХХ ст. Вял. 1. К.. 1990. С.40-60.

13. Советское декабристоведекне ка Ухрште (1917-1934) // Декабристские чтения. Материалы Республиканской ваучно-лрахгнчесхой конференции. ВыпЛУ. К., 1991. С.69-92.

14. Повстання декабристів у висвітленні радянською літературою (1917 - перша половина 30-х рр.) II Декабристские чтения. Программа и материалы Всеукраинской научно-теоретической конференции. Вып.У. К., 1991. С.5-21.

15. Проблема "Декабристи і Т.Г.Шевченко': Радянська історіографія. 1917-1992 рр. // Наукові записки з історй Уіфгйш. 36. ст. Кіровоград, 1992. Внп.1. С.4б-60.

16. Дегабрнот і Поділе Вітчнзнткторюграфія//Подільська старовина. Вінниця, 1993. С.167-175 (у співавт.).

17. Історія Товариства об’єднаних слов’ян в дослідженнях М.В.Довішр-Запозьського II150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті: Матеріали Республіканської науково-практичної конференції. К., 1993. С.107-1И (у спікает.).

18. В.М.Базяпевяч - фундатор краєзнавчого руху в Кнсві II Образ епохи. Культурне середовшце Києва кінця XIX - початку XX ст. Тезндоп. міжиародн. конф. К., 1995. С.174-176 (у співавт.).

19. М.В.ДоЕнар-Заиольсыай яс декабрнстозвавоа // Український історичний журная. 1995. № 1.

С.80-86 (у співавт.).

KazBdrdmk C.D. The Dcceubrtet Movwwt Hlftactogn|>kr ^ fte pnUea (1917-the middle <f (be 1930-es yean).

The thesis for a Doctor’s degree of Historical sciences, specialty 07.00.06. - historiography, sources science and special historic branches of science. Kiev Taras Shevchenko University 1997.

The thesis is a manuscript. The author analyses the main tendencies and trends in the research of this topic bases on Hie published literature of scientist, archive and published documents kept in repositories. The main tendencies and trends have been analyzed. The author based his manuscript ofanalyzing the periods of the event, determines the DecembHsh research school, formed at that fane, analyses the man historiographer problems, deciphers the contents and peculiarities of fee period, determines suggestions, concerning further scientific research of the topic.

Кшар'цкГД. Дидсстшедаагіірнетов: Историография проблгмы (1917-середня 1938-х годов).

Диссертация на соискание ученой стелеш докторе исторических наук по специальности 07.00.06. -историография, источкикшсденке н специальные исторические дноипшши. Киевский уняаерсигег иыениТараса Шевченко. Киев, 1997.

Диссертация является рукописью. В работе на основе опубликованной литературы, архивных и изданных документов, посвященных декабристам, а также рукописных материалов и документов декабристоведов, хранящихся в аггохранилищах, нсследуютс* основные тенденции и палравлетя в изучении этой темы, обосновывается гкриодюацня изучения и определяются дегабристоведчіхжие школы, сформировавшиеся в эти годы, анализируются основные историографические проблемы, раскрывается та содержание и особенности, определяются конкретные предложения, касающиеся дальнейшей научней разработки темн.

Ключові слова: історіографія, рух декабристів, декабрксгоздавство, декабристознавчі школи.