автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Художники в общественно-политической и культурной жизни Украины XVI-XVII веков (Из опыта изучения письменных источников по истории украинского искусства)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Художники в общественно-политической и культурной жизни Украины XVI-XVII веков (Из опыта изучения письменных источников по истории украинского искусства)"

1 6 ОПТ 1935

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКО! АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА їм. М. С.ГРУШЕВСЬКОГО

На правах рукопису

АЛЕКСАНДРОВИЧ Володимир Степанович

МАЛЯРІ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ТА КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ ХУІ-ХУП СТОЛІТЬ (З досвіду вивчення письмових джерел до історії українського мистецтпа)

■ №.№.00

4)7іОЙЛ^- Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ 1995

Дисертацією є рукопис

Робот виконана в Інституті українознавства ім.І.Крип’якешічг. НАН України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор,

академік НАН України ІСАЄ8ИЧ Ярослав Дмитрович

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

КРИКУН Микола Григорович дохтої мистецтвознавства, професор МІЛЯЄВА Людмила Семенівна

Провідна організація: Інститут східноєвропейських досліджень

. НАН України :

Захист відбудеться “ Х,Ь ** 2)<.0 §Т1995 р. о годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.43.01 по захисту дисертацій в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (254050, Київ-50, вул.Пугачова, 12/2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевської о НАН України.

Автореферат розісланий “ Ь і'' ” ЬїїЛіЛЬ- НлХ'-1995 р.

Вчений секретар *

спеціалізованої вченої ради Тодійчук О.;

Актуальність дослідження. Роль і місце майстрів малярства у суспільно-політичному та культурному житті українських земель XVI-XVII ст. у їх відображенні р тогочасних письмових джерелах належать до тих сторінок історії, коту: дотепер мало привертали увагу дослідників й фактично значною мірою перебувають поза їхнім полем зору. Не дивлячись на те, що звернення до письмових джерел з історії українського мистецтва припадає ще на середину мішулого століття і таким чином має вже понад півторавікову традицію, джерелознавство українського мистецтва все ще навіть не усвідомлене як самостійна і самоцінна наукова проблема, а задокументований значний масив фактів мистецького життя дотепер не відкритий у всій своїй доступній з відстані декількох століть реальній повноті і значимості, хоч вже сам факт його всебічного відкриття об'єктивно складає один з обов'язкових елементів пізнання культурної традиції у її внутрішньому розвитку й виступає неодмінного склздовою уявлень як про її еволюцію в цілому, так і про окремі загал-ні закономірності та характерні особливості цього процесу. Як показує досвід багаторічної систематичної робити з документальними джерелами, на українському грунті внаслідок особливостей складу наявного фонду пам'яток малярства саме письмові джерела нерідко подають взагалі єдине свідчення про ті чи іьлі суттєві сторони мистецького процесу, особливо, коли йдеться про давні часи починаючи від XVI ст. (з огляду на малочисельність документальних матеріалів з-перед XVI. ст. джерельний аспект історико-мистецьких досліджень для попередніх століть української історії існує лише в стосовно нечислепш’х окремих своїх проявах і внаслідок цього неможливий як самостійний науковий напрямок). Недостатня увага дослідників до джерельної бази історії українського малярства ХУІ-ХУІІ ст. негативно відображається на нинішньому стані уявлень про певні важливі аспекти тогочасних мистецьких процесів, а через них і культурне життя відповідної епохи у всій багатогранності його проявів в, цілому. Тому студії над

документальними матеріалами до історії українського мистецтва не лише складають один з дивним чином непоцінованих актуальних напрямків джерелознавчої науки, але й вповні заслуговують бути кваліфіковані як об'єктивна обов'язкова передумова успішного розвитку історико-

1 /ЛЬТурНИХ ДОСЛІДЖСІІЬ ЗиГиЛОМ. , . .

Мета дисертації - на конкретних прикладах, з документальних матеріалів до Оіографій п'ята вибраних майстрів малярства середини XVI -другої половини XVII ст. - Августина Пенселя, Лавріна Пухали (Пухальського), Федора Сеньковича, Сниона Богушовича, Матвія Дома-радськ - го, - показати роль і місце письмових джерел у дослідженні різних аспектів історії малярської культури на українських землях, акцентуючи увагу передовсім на тих моментах, коли актові матеріали дають важливі, а нерідко навіть унікальні свідчення про певні аспект., мистецької культури, втім взагалі не зафіксовані в інший спосіб.

Джерельна база дослідження. Основним джерелом матеріалів, за якими написана дисертація, послужили архівні документи львівського походження, передовсім вперше фронтально опрацьовані з метою виявлення документальних матеріалів до історії мистецьої культури актові книги Львівського магістрату та гродського уряду, а також архіву Львівського Успенського братства^ (ЦДІА України у .^ьвові). Серед інших груп документів важливі факти взято з ідентифікованого .. ході проваджених пошуків нині розпорошеного в сховищах Варшави (АГАД), Мінська (ЦДІА Білорусі), та Вільнюса (ЦДІА Литви) архіву західноукраїнських резиденцій польського короля Яна 41 Собеського, який у науковій літературі досі безпідставно вважався втраченим поза декількома

1 Короткий огляд відомостей братського архіву до історії українського мистецтва зробив.: Ісаєвич Я. Д. Джерельні матеріали з історії українського мистецтва ХУІ-ХУІІІ ст. в архіві Львівського братства // Третя республіканська наукова конференція з архівознавства та інших епеціал*.ни*іс (ШНЧНЦХ Дисциплін.-К.,] 968.-С. 99-111.

стосовно схромними фрагментам... У роботі використано також окремі відомості, виявлені в архівах та рукописних відділах бібліотек, - ІДДІА України у Києві (фонд Луцького гродського суду), Львівської наукової бібліотеки їм. В. Стефагчка НАН України (архів Рацзимінських, збірка василіанських монастирів, збірка Осолікськнх), Наукової бібліотеки Льсіпсьхого університету ім. І Франка, сектору рукописів та стародруків Національного музею у Львові, колекції рукопи-сіз бібліотеки Польської Академії Наук у Кракові та Національного музею у Кракові (архів краківського малярського цеху), Головного архіву давніх актів у Варшаві (архів Коронної Метрики, архіз Радгизілїз, архіз Чоловського), Воєводського державного архіву у Кракозі (архів Сгнгуїшсіз), Державного архіву у Перемишлі (архів міста Перемишля).

За обсягом інформації найважливішою групо» документів належить визнати судові акти органів міського самоврядування Львова - раєцького, війтівського та лавинного судів (опрацьовано чистоаі записи, чорновнкк та фасцикули), книги запису видатків міської каси та податкові реєстри. Оскільки значна частина львівс: хих малярів, здебільшого українського походження, жила на передмістях (передовсім Краківському, де традиційно ще з княжих часів зосереджувалася основна кількість українського населеш.я міста), які перебували під юрисдикцією староста, важливі матеріали збереглися в книгах Львівського гродського суду, хоча в цілому у комплексах архівних матеріалів гродських судів дані до історії мистецтва зустрічаються стосовно рідше. Чимало фактів про діяльність окремих майстрів та їх взаємозв’язки з Львівським Успенським братством дав унікальний братський архіз, зокрема, - протоколи засідань і реєстри прибутків та видатків братської каси. Менш інформативними з огляду досліджуваного питання виявилися такі групи документів, як нечисленні вцілілі метричні книги, листи, заповіти та описи майна, репрезентовані тільки одинокими зразками. Окрему групу розгляланих джерел становлять досить мало поширені у тогочасній практиці азторські підписи

иа творах малярства - у поєднанні з відповідними документальними відомостями вони складають надійну основу для проведення авторської атрибуції пам'яток, зрештою, реально можливої щодо малярської спадщини українських земель розглядуваного періоду лише у декількох конкретних випадках. ,

Об'єктом дослідження є автентичні документальні м^те-ріали, у яких відображено різні сторони професійної діяльності та; суспільної активності найпомітніших майстрів українського малярства ХУІ-ХУН ст. Вибір конкретних персоналій подиктований як ширшим обсягом архівних даних до біографії кожного з розгляданих малярів ("особисті архіви" тогочасних митців, як правило, скромні за обсягом й досить часто обмежуються лише поодин кими документами), так і їх вагомим місцем в ''торії мистецької культури своєї епохи та відображенням у відповідних документальних відомостях характерних тенденцій та специфічних особливостей мистецького процесу. ,

Часові рамки роботи обмежені серединою XVI - другою половиною XVII ст. Саме на цей період припадає кінцева стадія розвитху українського малярства візантійського родоводу та становлення й утвердження нової малярської культури ХУПОСУШ століть. У джерелознавчому плані вказаний час відзначається помітним зростанням кілі...ості та конкретики документальних джерел, значним розширенням кола відображуванії •л Ш1МИ аспектів мистецького процесу, що вперше дає реальну можливість перевести історико-мистецькі дослідження в площину документованої інформації і надати їм нового, значно повнішого ■' глибшого виміру: саме від цього часу і мистецький процес набирає характерних ознак писаної історії. Завдяки цьому починаючи саме від XVI ст. на українському грунті вперше у достатньо повному обсязі стає реально можливим джерельний аспект історико-мистецьких досліджень. .

Стан наукового опрацювання теми. Пошукг письмових джерел до історії 'у-ргікського малярства розпочалися від середину минулого

століття, проте їх вивчення ще а донині не набрало цілеспрямованого систематичного характеру і демонструє картину далеку від реальних можливостей, подиктоваїг'Х обсягом наявних джерел та станом відображення у них реалы її повноти мистецького життя у всій багатогранності його проявів. В працях дослідників намітилося переважання інтересу до персонзлій небагатьох майстрів, найчастіше реалізовуваного у словниках малярів^, де здебільшого повторюються одні і ті ж дані, нерідко у досить вільному - стосовно автентичних повідомлень першоджерел - викладі, без об’єктивного критичного підходу до інтерпретації документальних свідчень, природно покликаного ст. новити основу наукового дослідження. Перші спеціальні публікації відомостей про малярів ХУІ-ХУІІ ст. побачили світ наприкінці минулого століття і мали характер побіжних переліків імен, не завжди з конкретними посиланнями, зрідка - цитуванням найцікавіших за змістом документів^. Імена окремих митців іноді трапляються у спеціальних документальних виданнях, Найбагатшою у цьому відношенні є публікація частини матеріалів архіву Львівського Успенського братств: 4. Вперше її широко використав Микола Голубець у розвідці про львівських малярів українського походження ХУІ-ХУІІ ст.5 Найповніша і єдина до цього часу студія про львівських ма дярів ХУІ-ХУІІ ст., зіперта безпосередньо на актовий матеріал, належить

2 Ця традиція бере початок від- Rastawiecki Е. Stownik artyst6w polskich. -Warszawa, 1851.- 1857.-Т. 1-3.

3 Lozinski W. [Komunikat] о malarzach Iwowskich // Sprawo?dania Komisyi do badania historii sztuki w Polsce. - Krak6w, 1891. -T. 4. - S. LVII-LXI; Idem. [Komunikat] о Iwowskich malarzach XVII wieku // Ibid. - Krak6w, 1896. - T.

5. - S. XLVII-XLIX; Bostel F. Z dziejdw malarstwa lwowskiego // Ibid. -S 157-161.

4 Архив Юго-Западной России. - К., 1904. - Ч. 1. - Т. 10-1.2.

5 Голубець М. Українське малярство XVI-XVII ст. п*д покровом

Ставропігії // Збірник Львівської Ставропігії. - Львів, 1921. - Т. 1. -С. 247-324. .

Тадеушеві Маньковсько.іу, котрий акцентує увагу на середовищі майстрів польського походження, примен-шуючн роль і значення українських малярів^. Як певний підсумок зробленого у напрямку вивчення документальних матеріалів про майстрів українського талярства XVI. ГУН ст. можуть бути розцінені друга, розширена версія словника українських малярів Павла Жолтовського? та відповідні біограми видаваного від 1971 р. багатотомного "Словника польських митців", до якого включено і майстрів з території України^. В цілому ж згадані публікації нерідко мали принагідний характер, або ж відомості про окремих майстрів здебіл того розглядалися в них досить побіжно в рамках ширших досліджень. За характерний приклад може слугувати зазначена монографія Тадеуша Маньковського гю львівський малярський цех, де перерахо-"уються усі митці, біографії яких становлять предмет дисертаційного дослідження, проте кожному присвячено від кількох рядків до півсто-рінки тексту. Єдине в новішій літературі ширше звернення до одного з досліджуваних нами майстрів - студія про російський епізод з життя маляра вірменського походження Сииона Богушовича^, - виявилося побудованим на невірному тлумаченні відповідних джерел та цілком очевидному перекрученні не лише засвідчних ними фактів, але й подій польської інтервенції в Росії початку XVII ст.Ю -

6 Mankowski Т. Lwowski cech malarzy vv XVI і XVII wieku. - Lw6w, 1936.

7 Жолтовський П. М. Словник художників, що працювали на Україні у XIV-XVIII ст.// Він же. Художнє життя на У ктїні у XVI-XVIII ст. -К., 1983.-С. 111-17В.

.8 Slownik artystow polskich. - Wroclaw; Warszawa. -T. 1-5.

9 G?barowicz M. Pocz^tki malarstwa historyczneg'-» w Polsce. - Wroclaw; Warszawa; Krak6w; Gdansk, 1981.-S. 122-157.

Ю Александрович В. С. Архівні документи до російського епізоду в біографії львівського маляра вірменського походження Симона Богушови-ча // Український археографічний щорічник. - К., 1993. - Нова серія. -Вип. 1. vKpaiHcbKnft археографічний збірник. -Т. 4. -С. 11^-124.

Наукова новизна дослідженню: =■

- вперше систематично простудійовано документальні матеріали, які містять основний обсяг зб режених відомостей до історії українського малярства ХУІ-ХУІІ ст., з метою виявити роль і місце окремих його представників у суспільно-політичному та культурному житгі України; запропоновано погляд на життя і діяльність майстрів малярства виходячи

з контексту історичного процесу та особливостей розвитку української культури;

- обгрунтовано роль біографій діячів мистецтва у студіях над мистецькими аспектами культурного життя на украї ських землях, впроваджено до наукового обігу відомості про досі не акцентовані явища і процеси у мистецькій культурі, відкрито нові її аспекти, завдяки чому значно поглиблено уявлення про маловідомі і невідомі сторони української культурної історії;

- вперше на прикладах конкретних персоналій поставлено питання п^о співвідношення вкладу митців польського і українського походження в малярську культуру українські.х земель та шляхи формування тут малярського напрямку західноєвропейської орієнтації;

- вперше так широко розглянуто пробпему мистецьких взаємозв'язків через призму діяльності окремих майстрів і на підставі документальних матеріалів поставлено питання про сестему малярських осередків України ХУІ-ХУІІ ст.;

- аналіз відомостей про особливості розвитку громадської активності окремих митців показав, що в офіційному плані вон виражалася у зайнятті окремими малярами польського походження здебільшого другорядних посад в системі органів міського самоуправління та розвиток активності в рамках релігійних братств, тільки у менших містах без сильної патриціанської верхівки малярі, втім також українського походження, мали шанси посісти перші посади у міських урядах;

- впроваджено до наукового обігу значний комплекс неопубліковамих джерел до багатьох аспектів історії мистецького процесу, котрі перебували поза увагою дослідників;

* перевірено за першоджерелами використовувані в на} совій літературі .публіковані відомості про окремих майстрів і за результатами проведеної роботи зроблено суттєві доповнення та уточнення до них, оскільки, як виявилося, при цитуванні документальні свідчення досить часто подавалися у довільному викладі з багатьма неточностями, тому подавані в науковій літературі відомості вимагають ретельної всебічної перевірки;

- зстосов-но комплексний підхід до аналізу джерел з широким використанням методики інших історичних дисциплін - історіографії, палеографії, історії мистецтва, на конкретних прикладах проаналізовано "оль письмових джерел у проведенні авторської атрибуції пам’яток малярства.

Методологічні основи дослідження. У дисертації застосовано доти не практикований у вітчизняній науковій літературі з проблем історії мистецтва підхід, суть якого полягає у дослідженні мистецького процесу через призму індивідуальних біографій окремих представників малярського середовища. Внаслідок інтерпретації відповідних документальних матеріалів вдалося розглянути як важливі теоретичні питання, пов'язані з осоЬливостями розвитку мистецького життя на українських земля*, так і методику та механізми співставлений документальних свідчень з конкретними пам'ятками. Дослідження велося і за часовою вертикаллю, відповідно до наявного комплексу матеріалів про т го чи іншого з обраних майстрів, і через висвітлення характерних ознак еволюції мистецької культури конкретного періоду у їх відображенні в письмових джерелах.

Науково-практична цінність дисертації:

- дисертація впроваджує до наукового обігу чимало нового фактичного матеріалу до історії української кул: гури досліджуваного періоду;

- запропоновані висновки д„ють можливість розвинути на якісно новому рівні студії над джерелами до історії мистецького життя українських земель, а .спостере'кешія над діяльністю майстрів неукраїнського походження відкриваю'". переспективу для встановлення конкретного змісту мистецьких і культурних взаємозв'язків, акцентуючи увагу на маловнвчених нюансах (взаємопроникнення .культур Центрально-Східної Европи;

- запропоновані теоретичні висновки стосовно атрибуційної роботи можуть знайти застосування у повсякденній практичній діяльності істориків мистецтва та музейних працівників.

Структура роботи визначена поставленими у ній завданнями. Дисертація складається з вступу, п’яти розділів, присвячених аналізу персоналій окремих майстрів, висновків, переліку використаної літератури.

У вступі обгрунтовується тема, аргументується її актуальність, часові рамки, дається загальний огляд історіографії та джерельної бази, ви іа-чаються мета і завдання дослідження, його методологічні засади, наукова новизна та практачне значення.

Кожен з розділів дисертації становить біографію окремого майстра, написану на підставі сукупності віднайдених документальних матеріалів за схемою, котра включає: 1) детальний огляд літератури, 2) аналіз виявлених джерельних свідчень про життя та діяльність даного маляра з врахуванням історико-культурного контексту і критичного інтерпретацією відомостей у перспективі вірогідної ідентифікації творчої спадщини митця.

У першому розділі - "Августин Пенсель. Документальні матеріали про особливості розвитку малярського напрямку європейської орієнтації на західноукраїнських землях у другій половині XVI ст." — аналізуються документи про першого з відносно краще знаних виключно за письмовими джерелами представників львівського малярства, окреслюваного в дотеперішній науковій літературі як "маляр Августин". В дисертації його особу ідентифіковано з малярем Августином Пенселем, зафіксованим у

матеріалах краківського та варшавського- архівів 40-х рр. XVI ст. Це припущен" ч не лише дозволяє дати нову інтерпретацію початкового періоду біографії митця, але й прокладає підходи до реального-висвітлення проблеми взаємних контактів західноєвропейської "а української малярських традицій на західноукраїнському грунті.

Вивчення біографії Августина та мистецьких взаємозв'язків представників малярства європейської традиції на західноукраїнських землях показало якнайтісніші контакти даного малярського напрямку у мистецькому середовищі столиці Польщі - Кракова, що дає можливість зрозум. ги як нйгізагальніші закономірності, так і характерні особливості однієї з важливих сторін мистецького процесу на західноукраїнських землях.

На прикладі А- Пенселя вдається доволі детально простежити механізм становлення професійно! та громадської кар'єри прибулого до Льдава майстра польського походження, реконструювати унікальні для тогочасного мистецтва дані про ужиткові напрямки діяльності малярів, не зафіксовані пам'ятками і відомі лише з пмсьмових свідчень. Нововиявлені матеріали про А. Пенселя дають найраніші для українських земель конкретні дані про місце майстра у міській цеховій структурі - з-перед 1560 р. він належав до об'єднаного цеху золотарів, конвісарів та малярів, був його цехмайстром. Не дивлячись на документально потверджену активність майстра, письмові джерела не дають підстав для ідентифікації його малярської спадщини.

У другому розділі -"Лаврін Пухала (Пух льський). Джерела до професійної діяльності та суспільно-політичної активності маляра українського походження другої половини XVI ст." - аналізується найбільший з виявлених "особистих архівів" майстрів українського малярства, який нараховує близько 120 документів за 1526-1632 рр. Пухпа відомий передовсім як один із авторів графічного оз. эблення львівського лершодр; хованого Апостола 1574 р. і активний представник братського

руху на зламі XVI-XVII ст. Нововиявлені матеріали помітна розширюють уявлення про обидва згадані аспекти біографії митця, що дало можливість їх значно глибшого осмислення та інтерпретації. Зокрема, встановлено якнайтісніші особисті зв'язки майстра в тому середовищі львівських міщан та передміщан, з якого походив основний контингент діячів братської » руху.

Аналіз відповідних персоналі» показав, що здебільшого з тим же колом львів'ян підтримував особисті контакті» й друкар Ізан Федоров. Це дозволяє повніше зрозуміти співпрацю останнього з Пухалою і дає вагомий аргумент на користь того, що саме Пухала був автором оригіналу-рисунку підписаної монограмою "ЛП" гравюри євангеліста Луки фронтиспису львівського Апостола 1574 р. Перебування Ііухали на службі у брзцлап-ського воєводи князя Романа Сангушка в 1569 р. стало підставою для гіпотези, що маляр уже на той час міг запізнатися з друкарем, котрий тоді працював у саигушкового тестя - литовського гетьмана Григорія Ходасевича в Заблудові.

Загальний аналіз зібраних документальних свідчень про діяльність львівського митця дозволяє вбачати в Пухалі майстра, мистецька індивідуальність якого склалася у 1560-х роках на грунті малярської традиції середини століття. В останній чверті XVI ст. він виявився одним ? небагатьох її продовжувачів у львівському малярстві, а наприкіїн" життя йому довелося стати свідком своєрідного "вибуху" 1590-1600-х рр в середовищі львівських малярів: саме з цим поколінням пов'язані початки формування нової художньої системи у львівському іконописі.

Вихований на традиціях мнетецокої культури середини XVI ст., Лаврін Пухала не міг мати безпосереднього активного відношення до нових мистецьких процесів у львівській школі українського малярства на зламі століть. Відтак спроба побачити в ньому одного з авторів г нтральної ранньої пам'ятки нового львівського малярства - іконосі-су П'ятшщько»

церкви! 1 - у світла наявних матеріалів не витримуй исрншша. Новоанявлені відомості та запропонований на їх основі перегляд взаємин майстра з створеним в середині 1590-х рр. цехом малярів-католиків дозволив виробити поглиблений погляд яа зміни у львівському мистецькому середовищі зламу ХЩ-ХУЙсш., їх характер, ірушійиі сили *а перебіг. Комплекс джерел до біографії Іїухали іпоказав також якнайтісніший зв’язок між його професійною кар'єрою та громадською активністю, виявивши внутрішні мотиви участі митця в братському русі, вершиною якої стало членство у посольстві від львівських братств до Варшави "о волі.ностсх народу ру скопо". В цілому докуменшн задемон-стрували пиняткове місце Л. Пухали у культурі Львова останньої третини

XVI ст. Проте поза участю в оздобленні Апостола 1574 р. інших даних про значні роботи майстра малярського характеру у документальних матеріалах виявити не вдалося.

У і рстьому розділі - "Федір Сенькович. Роль і місце документальних матеріалів у висвітленні багатогранної діяльності львівського маляра першої третини XVII ст." - аналізуються письмові джерела до біографії відомого маляра першої третини XVII ст. Йому єдиному з українських митців - вихідців з-поза Львова (був сином маляра зі Щирця) - вдалося зробити успішну професійну кар’єру в місті До особливостей біографії Сеньковича належать якнайтісніші зв'язки з Львівським Успенським братством (хоча, цілком очевидно, немає підстав відносити всі документальні згадки про "маляра Федора” кінця XVI - початку XVII ст. саме до нього, як це робилося в літературі). Завдяки матеріалам братського архіву в розпорядженні дослідників виявився унікальний комплекс відомостей до атрибуції майстрові однієї з центральних пам'яток

11 Атрибуція запропонована: Овсійчук В. А. Українське мистецтво другої половини XVI - першої половини XVII ст. Гуманістичні та визвольні .у"!Ї. - К . 1985. - С. 141-142.

львівського малярства XVII ст. - іконостасу Успенської церкви. Вдалося виявити переконливі докази на користь того, що роботу над іконостасом Сенькович і справді, як свого часу стверджував Михайло Драіан12( розпочав ще 1616 р. у зв'язку з планованим на наступний рік завершенням храму. Це дає важливу часову віху не лише для студій над спадщиною майстра, але й львівським малярством першої половини XVII ст. взагалі. Правда, переховувана в церкві святих Кузьми і Дем’яна у Великих Грибовичах основна частина іконостасу перемальована, тому використати надану архівними матеріалами можливість для студії над мистецькою спадщиною майстра покищо неможливо. Проте задокументований іконостас становить вихідний пункт для ідентифікації творчості маляра. <Сс,гф Сеньхович виступає як єдиний представник львівського малярського осередку тих часів з непогано задокументованою майстернею - відомі імена п'яти його учнів і помічників. До особливостей біографи митця належать стосунки з міською верхівкою, польською знаттю, вищим духовенством -луцьким єпископом Єремією Почаповським та молдавським єпископом Досифеєм.

У четвертому розділі - "Симон Богушович. Проблема інтерпретації письмових джерел до історії українського мистецтва та авторської атрибуції пам’яток малярства" - розглядаються джерельні матеріали д, біографії майстра, який у науковій літературі посідає цілком собливе місце у зв’язку з відомостями про поїздку до Росії та приписуваними й^му на цій підставі історичними композиціями та портретами, нібито створеними на замовлення родини Мнішків. Однак ретельний аналіз самих джерел показав, що безпосередню пов’язування творчості Богуш^іича з його російською поїздкою та її розгляд у прямій залежності від подорожі на схід є історіографічним непорозумінням. Н«явні матеріали не дають

12 Драган М. Українська декоративна різьба XVI-XVIII ст,- К., 1970. -С. 45.

підстав для поєднання перебування майстра в Росії з професійною діяльністю, навпаки, - свідчать про торговельний характер як відзначеної в літергурі, але невірно датованої, так і декількох невідомих раніше поїздок, котрі ставлять під сумнів саму можливість активної творчості. У коніексті наявного комплексу документальних свідчень атрибуції, зіперті виключно на сам факт перебування Богушовнча в Росії, є безпідставними, оскільки іі них бралася до уваги виключно сюжетно-тематична сторона притягуваних пам'яток при ігноруванні їх стилістичних особливостей. Так само невірно інтерпретувалися (1 відомості щодо діяльності Богушовича у Жопкві в 1620 р. З віднайдених нами документів випливає, що у травні 1620 р. він у Львові виконував невідоме замовлення власника Жовкви коронного гетьмана і канцлера Станіслава Жулкевського. Непорозумінням виявилося і тперджешія про службу у князів Вишневецьких. В його основі лежить невірна інтерпретація відомостей 1652 р. про княжий депозит у вдови маляра (він помер ще 1648 р.). Таким чином, дослідження відомостей про С. Богушовича, поповнюючії його біографію новими даними, вказує на бекритичну інтерпретацію документів і наочно демонструє, якої ретельної перевірки потребують ніби цілком очевидні в літера турній традиції факти.

У п'ятому розділі - "Матвій Домарадський. Письмові джерела до вивчення нових процеів та явищ у західноукраїнському малярстві другої половини XVII ст." - дано огляд документальних матеріалів до біографії маляра, котрий діяв у Львові та Комарному в 60-80-х рр. XVII ст. Його місце в історії визначене передовсім тим, що після жовківського і.итця Івана Рутковича - це другий тогочасний майстер з чітко окресленим доробком, від якого збереглося близько двох десятків ікон, втім фрагменти двох іконостасів. Нововиявлені документальні матеріали дозволили конкретно поставити питання про його авторство в пам’ятках портретного жанру та композиціях на історичні сюжети. Ідентифіковані твори засвідчують виразне пов'язання майстра з малярством

західноєвропейського родоводу, що знайшло потвердження і п документальних відомостях про роботи для Михайла Боїма, Я центі я Вїржболовського, ближче не відомого ксьондза Казимкра, князя Дміггра Вишневецького, сяноцького старости Єжн Яна Мнішка. На згадану орієнтацію вказує і привілей митцеві па знання служебника Яна МІ Собеського, хоча конкретних відомостей про виконані для короля роботи та діяльність у королівських резиденціях на західноукраїнських землях знайти не вдалося. Отже, життєпис М. Домарадського демонструє поні тенденції у розвитку західноукраїнського малярства, подає характерний приклад маловивченої, але, за свідченнями документів, розбудованої діяльності малярів українського походження в оточенні короля Яка Ш.

У висновках зроблено основні підсумки дослідження. Критичний аналіз опублікованих джерел у поєднанні з нововиявленими і вперше впроваджуваними до наукового обігу матеріалами про досліджуваних малярів ХУІ-ХУІІ ст. сприяв глибшому і повнішому висвітленню окремих аспектів мистецького процесу, дозволив переглянути ряд поширених поглядів на певні конкретні питання. Використані в дисертації документи дали можливість у цілком новому світлі поглянути на проблему авторської атрибуції окремих пам’яток та її методику, що є особливо важливим, зважаючи на характерну для давнього українського малярств;' нечисленність авторських підписів та пов’язану з цим п(_>еважну анонімність його спадщини.

На захист виносяться такі положення:

1. Доку ментальні джерела до історії малярства ХУІ-ХУІІ ст. містять значний фонд фактичних відомостей, систематичне опрацювань’ яких складає неодмінну передумову розвитку студій над мистецькою історією України, оскільки актові матеріали в багатьох г-'падках становлять єдине джерело відомостей про тих чи інших майстрів, окремі напр .мкн їхньої діяльності, а відтак - ширші культурні явища, які стоять за їхньою творчістю.

2. Особлнпо важливою є роль документів у вивченні персонального складу майстрів та системи малярських осередків, з якими вони були пов'язані, а також у виявленні тих напрямків їхньої професійної діяльності, матеріальних слідів яких не залишилося. На підставі всебічною аналізу збережених письмових свідчень дисертантові вдалося довести існування розгалуженої системи малярських осередків уже в другії! половині XVI ст„ що послужило підгрунтям для висновху про усталене місце українських митців у системі культурних контактів цен фальїіо-східноевропеі'іського регіону.

3. Завдяки вивченню документальних матеріалів у дисертації пропонується атрибуція декількох творів малярства, хоча в цілому такий напрям досліджень доводиться визнати обмеженим, оскільки анонімність переважної більшості пам'яток складає одну з характерних рис

української мистецької традиції.

4. В дисертації зафіксована значна активність на українських землях митців польського походження, котрі репрезентували місцевий варіант малярської традиції західноєвропейського родоводу, творячи окремий напрямок в еволюції малярської культури західноукраїнських земель.

Апробація дисертації. Основні положення і висновки дисертації викладені у статтях в науковій та популярній періодиці, книжкових виданнях. Відповідна тематика була представлена у доповідях на вітчизняних і зарубіжних конференціях, зокрема - Республіканській археографічній нараді (Київ, 1988), Конференції з проблем барокко (Одеський замок, 19854), Міжнародній науковій конференції до 50-р,іччя Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (Львів, 1990), Другому міжнародному конгресі україністів (Львів, 1993), Конференції з проблем історії мистецтва Перемиської єпархії (Сянок, 1993), Конференції "Культура українських Карпат: традиції і сучасність" (Ужгород, 1993), Конференції "Мистецтво Перемиської єпархії” (Ланьцут, 1995).

Основні результати дослідження викладені автором у таких публікаціях:

1. Соратник першодрукаря // Жовтень. - 1984. - № 8. - 97-99.

2. Украінска-бєларускія сувязі // Помнікі гісторьіі і культуры Беларусі. - 1986. - № 3. - С. 18-19.

3. Львівські малярські родини XVI століття // Жовтень. - 1937. - № 1.-С. 96-100.

4. Новое о контактах Ивана Федорова и Лаврина Пухалы // Федоровские чтения 1983.-Москва, 1987.-С. 168-170.

5. Фельштынский портрет Яна Гербурта // Памятники культуры. Новые открытия. Ежегодник 1986. - Ленинград, 1987. - С. 290-296.

6. Волинські контакти львівських малярів другої половіти XVI ст. // Минуле і сучасне Волині. (Тези доповідей та повідомлень ІІ-Ї історико-краєзнавчої конференції 26-28 травня 1988 р.). - Луцьк, 1988. - Ч. 1. -С. 145-147.

7. Джерела до історії матеріальної та мистецької культури України // Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку. Тези доповідей республіканської наради. Грудень 1988. - Київ, 1988. - С. 99-101.

3. Львів у російсько-українсько-білоруських мистецьких взаємозв'язках ХУІ-ХУІІ ст. // Прогресивна суспільно-політична думка в бороті б і проти феодальної реакції та католицько-уніатської експансії • і Україні. Тези республіканської науково-теоретичної конференції 20-22 квітня 1°88 р. -Львів, 1988.-С. 139-141.

9. Українсько-польські контакти у сфері живопису в останній третині XVII ст. І/ Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1988. - Вип. 38. — С. 61-68.

10. Майстер Юрій Шимонович-старший // Образотворче мистецтво. -1990. -№ 1.-С. 17-18.

11. Малярський осередок у Бродах //Дзвін. - 1990. -№3. -С 113-118.

12 Хронологія іконостасу Успенської церкви у Львові // Українське

барокко та європейський контекст. -Київ, 1991. — С. 141-1 ’8.

13. Ыо\уе гоаіегіаіу ёо Ьїойгаїїі і і\у6гсго£сі Іепг^о Згутопоууісгь-staгszego огаг Іеггедо Еіеиіега Szyшonowicza ЗіетІ£Іп0\У5кіе£0 // Роііе Ніїіогіае Апіит. -Кгак6\у, 1991.-Т. 27.-Б. 111-124.

14 Архіпні матеріали до російського епізоду в біографії львівського маляра вірменського походження Симона Богушовича // Український археографічний щорічник. - Вип. І.-Київ, 1992.-С. 211-219.

15. Ноь. дані про риботицькиії малярський осередок другої половиш-; XVII ст. // Народна творчість та етнографія. - 1992. - Я*. 1. - С. 59-63.

16. Слідами Апеллеса. Історико-архівні фрагменти до біографії

загадкового західноукраїнського маляра кінця XVII століття // Старожитності. - 1992. - Ч. 18-19.-С. 3. .

17. ІШрпхп до історії малярського осередку в Кам'янці у XVI столітті

// Подільське братство. - Кам’янець на Поділлю, 1992. — Інформаційний вісник № 2. - С. 26-30. .

18. Малярі та система малярських осередків Волині XVI ст. //

Матеріали 4-ї науково-краєзнавчої конференції "Острог на порозі 900-літгя". -Острог, 1993. -С. 3-5. • .

19. Невідомі матеріали про західноукраїнське малярство середини -

другої половини XVII століття в рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР //"Бібліотека - скарбниця духовності". Міжнародна наукова конференція, присвячена 50-річчю Львівської наукової бібліотеки ім/В.. Стефаника АН України. Львів, 5-8 вересня 1990р.-Київ, 1993.-С. 232-239. • :

20. Українські малярі польського короля Яна III Собесько^о І/ Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ уЛьвові (лютий 1992 - жовтень 1993). - Львів, І994. - С. 32-33.

21. Аи£ихіуп Репзеї - 1\У0\УБкі таїагг росіїоікепіа polskiego г XVI \уіеки // Рга^!:і<1 \vschoclni, -1992/1993. -Т. 2.-7л%г. 1(5). -Б. 11-32.

22. Оотагасіхкі Маі\уіе] // БІочупік апузгби/ роЬкісЬ, игиреіпіепіа і

Бргозктапіа сі'11.1. - \Varszawa, 1993. —Б. 5. .

23. Donoszowicz Pa wet Bogusz // Ibid. - S. 5.

24. Два документи до початхів біографії Івана Рутковича П Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. — Львів, 1994. - Т. 227. - Праці Секції мистецтвознавства. - С. 372-378.

25. Закарпатський напрямок діяльності західноукраїнських маляпів другої половини XVII ст. як результат розвитку мистецької ситуації у львівсько-перемнському історико-культурному регіоні // Культура Українських Карпат. Традиції і сучасність. Матеріали Міжнародної наукової конференції. - Ужгород, 1994. - С. 289-299.

26. Образотворчі напрямки о діяльності майстрів західноукраїнського малярства XVI-XVII століть // Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. - Львів, 1994. -Т. 227. -ПрздСаі!0містздтоз»шлт!3.-С57-87.

27. Система малярських осередків західноукраїнських земель XVI-

XVII століть // Другий Міжнародний конгрес україністів. Львів, 22-2Е серпня 1993 р. Доповіді та повідомлення. Історіографія українознавства, етнологія, культура. - Львів, 1994. - С. 193-205.

28. Rybotycki oSrodek malarski w drugiej potowie XVII wieku // Polska-Ukraina: 1000 lat s^siedztwa. - Przemysl, 1994. - T. 2. - S. 341-350.

Alexandrovich Volodimir Stepanovich. Artists in the Social and Cultural Life of Ukraine in XVI-XVII cc. (On the experience of written records studies of Ukrainian an).

The thesis submitted for a Candidate of Historical Sciences (speciality 07.00.06) Historiography, source study and special historical subjeds). Institute of Ukrainian Archeography of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1995. . ' - ' . У - / .. ■

Written biography records of the following artists A. Pensel, L. Pukhala, F. Senkovich, S. Bohushovich, M. Domaradsky have been used for determining the role of the archive materials in the studies of Ukrainian art history and the place of its representatives in the cultural life of Ukrainian lands in XVII-XVin cc.

Александрович Владимир Степанович. Художники в общественнополитической и культурной жизни Украины XVI-XVII веков (Из опыта изучения письменных источников по истории украинского искусства).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Институт украинской археографии НАН Украины, Киев, 1995. ,

На примере письменных источников к биографиям художников А. Пенселя, JI. Пухалы, Ф. Сеньковича, С Богушовича, М. Домарадского исследуется роль архивных материалов в изучении истории украинского искусства и места его представителей в культурной жизни украинских земель XVI-XVII вв.

Ключові слова:

малярі, архівні матеріали, історія мистецтва.