автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.02
диссертация на тему: Лексико-семантическая и словообразовательная структура географических названий на -ИН, -ИВ (территория Украины X—XX ст.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Лексико-семантическая и словообразовательная структура географических названий на -ИН, -ИВ (территория Украины X—XX ст.)"

со

дев(всЪкНИ ДЕРЖАВШІЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І. ФРАНКА

На правах рукопису

КУПЧИНСЬКЛ

Зоряна Олегівна

ЛЕКСИКО-СЕЛМНТИЧНА І СЛОВОТВІРНА СТРУКТУРА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ НА -ИН, -ІВ (ТЕРИТОРІЯ УКРАЇНИ, X—XX ст.)

Спеціальність 10.02.02. — Українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеня . кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ — 1993

Дисертація виконана на кафедрі уграінськоі моей Львівського державного університету їм. І.франка

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Т.І.ПАНЬКО

Офіпійні опоненти — доктор філологічних наук, професор ДГ.БУЧКО

- кандидат філологічних наук Р.Й. КЕРСТА

Провідна організація - Дніпропетровський державний університет

Львівському державному університеті ім. І.фрг.-іка (290602 мЛьвій, вул.Університетська, і).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського державного університету ім. І .франка.

Автореферат розісланий -А/Ь Ь р-

ЕченігГї секретар

* /7

Спеціалізованої вченої ради З.М.Терлак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Топоніміка - галузь науки, обЧктом дослідження якої е закономірності виникнення, розвитку і Фу. іщонува; щ власних назв географічних об'єктів, з другорядних мовознавчих і немовознзвчих позицій переміщається у першорядні. Інтерес до дослідження географічних назв не випадковіш. Він зумовлений науковими і практичними потребами.

Зібрані й опрацьовані географічні назви заповнюють значну прогалину у джерелознавстві української лінгвістичної та історичної наук, е важливіш матеріалом для комплексних досліджень суспільних явищ. У назвах широко відображені прямі історичні Факти: фізико-географічне середовище, давні сухопутні і водні траси, розселення зниклих народів. На їх основі, починаючи з найдавнішій часів, відтворюються господарсько життя відповіднії:: територій, розміщення стародавніх промислів. Факти, пов'язані 5 історією духовної культури народу, історичною етнографією. Географічні назви також є цінним джерелом для краєзнавства. Вони пробуджують інтерес до рідного краю, спрчяють пасовому вивченню його природи і культури Поза сумнівом їх загз..ьнхчвпкє і кіхобяє значення.

Окреме місце у дослідженні географічних назв на нежить лінгвістиці. З одного боку, вона є ключем для розуміння і осмислення інформації назв, з другого - сементнка і структурно-морфологічна будова географічних назв творить одну з підсистем мови, яка характеризується сухупністю однорідних за значенням твірних основ і формантів, однотипних за мовним джерелом. Це особливо важливо для реконструкції явищ мови давніх епох, адже у географічних назвах нерідко зафіксовані поняття, давно втрачені живою и->еок>. Загальновідомо, що сьогодні сліди окремих мов збереглися лише' в топонімії. На основі назє можна реконструювати міжмовні зв’язки різких регіонів, часів тощо.

У загалі нослов'янськш та українській топонімічній системі. чільне місце посідають географічні назви на -ин, -ів. Вибір їх не с випадковим. Топонімії Із ними формантами входять до ряду тих ранньослов'янських утворень, які виникли у період зародження класових відносин у суспільстві, консолідації слов'янських племен і створення ранньослсБ'днакш; державки:: інститутів. На це 'вказує історичний розвиток Формантів -ия і.д -ів, утворення за іх допомогою, з одного боку, зпєлтгнених. г другого - власних назв; суспільно-історичні основи потаї топонімічних моделей; словотвірна і морфологічна структура та

семантична значенні топооснов географічних наїв на -ин, -ів.' На території України давні назЕї: фіксуютт.ся ї X ст.

Окремі еідїііьні бід попередніх мовні та історичні характеристики цих назв виявляє XV-XVII, ХУШ-ХХ сг. Протягом усього періоду з X по XX ст. засвідчено понад чотири тисячі назв на -ин, -ів.

Новизна дослідження. Донедавна географічним назвам із формантами -ин, -ів у мовознавстві не надавали належної уваги. На сьогодні не вивчені суспільно-історичні основи виникнення цих назв, не розкриті особливості їх творення в/ контексті загальнослов'янсько! топонімічної системи. Відсутня характеристика морфологічної будови географічних назв та їх значення протягом Х-ХХ ст„ не виявлені тенденції словотвірних формантів у процесі їх розвитку і становлення. Немає достатніх відомостей про просторове поширення ареалів назв на -ин, -ів, характер і динаміку розповсюдження топонімів на різних історичних етапах у кількісно-статистичних параметрах та їх продуктивності в Україні протягом досліджуваного періоду.

Недостатнє вивчення цих типів географічних назв зумовлює актуальність і новизну дослідження. Важливість їх вивчення полягає в тому, що саме топоніми на -ип, -ів як одні з Найдавнішії:-: у слов'янському світі демонструють лексичне багатство мови значної частини слов'янських територій. 4

Спроба вперше дати глибоке і всебічне дослідження географічних назв із формантами -нн та -ів на досліджуваній території протягом десяти століть, розкрити їх семантичне і словотвірне значення, показати динаміку поширення на різних історичних етапах також свідчить про новизну дисертації. На основі топонімів вперше здійснена реконструкція • і класифікація тіірних основ з урахуванням словотвірних характеристик народних варіантів, показано продуктивність і непродуктивність як слов'янських, так і канонічних церковно-християнських імен. Дисертація вводить у науковий обіг понад чотири тисячі назз.

Практична спрямованість дослідження. Вивчені і систематизоі;>ні номінації можуть • стати підгрунтям топонімічних словників і топонімічних атласів, про які ЙШЛ'ХЯ на останніх Славістичних і Археологічних з’їздах, окремих топонімічних конференціях і нарада::.

Як п*рше монографічне дослідження географічних іГлзв на -ин, -ів Х-ХХ ст. на території України, дисертація заповнює одну з прогалин в українській тспокоча'/пци. Отримані результати можуть бути Е!':;ос':ктзні для лі.’гс.’юго г-кг/іенкл історії у:р?ічсюі хювя. м:?лкг?

ономастики. Маємо на увазі їх застосування у загальнослов’янській лексикографічній практиці, у дослідженні питань соціальної історії, історичної географії, кра^знаьстЕа тощо.

Мета і ?~вдання роботи. Актуальність теми дисертації визначається завданнями, які стоять перед українською наукою в дослідженні топонімії. Зростає зацікавлення географічними назвами різни:; народів, прагнення до поглибленого вивчення загальнотеоретичних питань топонімії зумовлене но лише місцем цієї дисципліни серед галузей лінгвістики, а н значенням її для історії, географії, етнографії кожної нації. Тому мета роботи - еияеити, зібрати і опрацювати географічні на*ЕИ на -ин, -ів за вказаний період, показати усю різноманітність їх лексико-семантичноі і словотвірної будови, географію поширення.

У дисертації поставлено такі завдання:

- еиявити в доступних писемних джерелах, картографічних

матеріалах українські географічні назви на -ин. -ів від найдавнішого періоду нашої історії до XX ст. включно; .

- визначити суспільно-історичні основи виникнення назв на -ин,

-ів: ' -

- показати особливості творення топонімів на -ин, -ів, з’ясувати при цьому зміни, функцій значення формантів -ин, -ів, історію їх становлення;

- дати характеристику топонімних матерізлів з огляду на їх

структуру та значення твірних основ назв, •

- простежити історичне просторове поширення, характер розповсюдження даних назв протягом Х-лХ ст.

Методи дослідження. Для вивчення назв на -нн, -ів у діахронному плані застосовувалися різні метоли дослідження. Під час збирання матеріалу Еііг.орисТано метод формального аналізу. На його основі назви, і одноґ> боку, групуються, об’єднуючись в один топонімічний ТИП, 5 другого - диференціюючись, класифікуються за формантами своїх основ. Історію виникнення назв на -ин, -ів з'ясовано за допомогою порівняльного методу: порівняльно-генетичного для аналізу розвитку первинних формантів *-ш, *-0”, порівняльно-ретроспективного - для розкриття історичних умов появи даних назв. У дослідженні значення та ОудсЕи топонімів вихідним став структурний метод. Історична динаміка' появи поширення назв представлені картографічним та статистичним

МгТОДЗМИ. і

Джерела. Розвиток географічних назв на -ин, -ів простежено з X по XX ст. Основою для їх виявлення послужили рукописні та опубліковані писемні пам'ятки ряду, архівів, бібліотек, музеїв. Використано також відповідну наукову і науково-довідкову літературу, карти. Сучасні матеріали наводяться принагідно.

З усіх джерел опрацьовано лише ті, в яких найбільше подана топонімія. Ш джерела поділяються на первинні і вторинні. Первинні:

1) історіографічні;

2) документальні (грамоти, адміністративно-судові матеріали, метричні записи і книги);

3) картографічно-топографічні матеріали; .

4) довідкова література.

До вторинної групи джерел належить наукова і науково-популярна .література. Опрацьовані джерела неоднакового походження, різної наукової вартості, складені різними мовами: українською, латинською, польською, російською.

Обсяг досліджуваного матеріалу. Із доступних джерел взяті фактично всі назви на -ин, -ів. На першому етапі робота у процесі загального аналізу пам'яток матеріал був розписаний на окремих картках, внаслідок чого створено дві Йртотеки: назв на -ин (близько 6000 карто;:), назв на -ів (понад 11000 карток). Після редакції картотек,! створено словник назв на -ин, -ів, шо охоплює 1095 топонімів на -ин і 3164 назви на-ів. .■

Українські географічні назви , на -ин, -ів пояснюються на загальнослов'янському ономастичному та апелятнвному матеріалі.

Структура роботи. Дисертація складається: зі вступу, трьох розділів 1 висновків. До р Лоти додасться- список літератури, список використаних джерел, список умовни:: скорочень, вісім картосхем, графіки і таблиці.

. ОСН^НИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У 'Вступі' вказується на актуальність теми, обгрунтовується новизна дослідженні, визначається об'єкт, мета, завдання і методи дослідження, наголошується на практичній спрямованості дисертаційного матеріалу. Подаються короткі відомості з історіографії питання. 4

У першому розділі - "Історія формантів -ин, -ів" викладені такі міркування дисертантки

Історія виникнення форманта -нн сягає індоєвропейської епохн. Суфікс *-по - один з ніипродуктиЕшши;: формантів цієї доби; за його допомогою творилися дієслівні ад'єктиви та іменники. Цей суфікс має деякі першоподібні прикметники типу ст.сл. юнь, лнт. )аипа$ деетимологізовані настільки, що формант *-по тут виділяється важко навіть за допомогою етимологічного аналізу.

Щодо походження цього суфікса немає єдиної думки. Для нас найбільш переконливою є позиція А.Мейе. Дослідник вважає, що суфікс *-іп -результат ускладнення суфікса -ьп(< *-їпо), яке відбулося внаслідок злиття ь похідної оснсеи і ь суфікса в і1. Небезпідставною є також думка Л.Коцюби, що суфікс -*іп міг походити від індоєвропейського суфікса *-іпо, який мав складну історію формування і є результатом конглютинації похідної основи і первинного суфікса *-по2.

Надзвичайно стабільний характер функціонування даного суфікса склався ще в давню слов'янську епоху. За часів появи пам'яток він став живим і продуктивним у всіх сферах свого вживання із незначними змінами.,

Суфікс -ин є одним з усього ряду суфіксів (*-), *-ьп‘, *-іп, *-07), різних за походженням, але близьких за Еласпшстю виражати посесивні відношення, в тому числі індивідуальну приналежність. Давні похідні із цими суфіксами утворювали в період Київської Русі особ айву групу, що мала спільні тенденції розвитку: від перЕишюго "синкретизму" значень, похідних у кожному із суфіксальних типів, від їх більшої предметності -до утворення двох диференційованих типів: одного - вузымприсыйного, від основ власних або персоніфікованих і. іенників, і другого - присвійно-відносного типу, ■ з подальшим щораз чіткішим формальним і семантичним розмежуванням вигани:: типів б умовах прогресуючої ад'єктивації і взаємодії з конкуруючими синонімічними суфіксампЗ.

Суфікс -ов // -ів своїм походженням зобов’язаний дериватам на -о, -а віл старих основ на *-\5, з які':; вія віпленовувався в результаті перерозкладу осаов, у процесі взаємодії основ на ♦-и і і перерозподілу старих типів відмін, кнує припущення, що взаємодія типів основ на 1‘-5 та г-й, що призвела до раннього поглинання '-іб-основ основами на *-*о, почзлз» з іх м'якого різновиду (*-$ *-р1). Очевидно, це могло

1 МеіЬ А. Общеславянский ятык..- М.: ІЇ5Д-Е0 ш«:тр. лит., 1951. - С. 293.

- Коцюба Л Д ІЬ потерті оуффтиов относительны): прилагательных украинского д-нга: літиреф дії:... кайл. фіілоя. нар: - К„ 1954. - С. Н.

і Зеєрігоїскї.і І! П.Суффкк;іліизг слоіоо5?з;;ет«ше п;іг:п гате лі них

ХЬХУП в« - и ■ Нлук, 1906 - с. !'Л ; ‘ '

сприяти більш ранньому виділенню даного суфікса власне в похідних від основ м'якого різновиду. ■ До. м'якого різновиду відміни на *-$ в праслов'янській мові належали переважно імена діячів чоловічого роду з суфіксаі-ш *-ЬеГ)Ь, *-аг )ь та ін. Суфікс, шо вичленуЕався з похідних ця:: основ, міг поступово набувати значення таких похідних. Оскільки значення пссесіїЕності було типовим для більшості утворень від назв осіб, то даний суфікс міг природно поширитися на імена осіб чи персоніфікованих предметів, що змінювалися за іншими типами відмін. Перш за все у сферу Функціонування могли потрапити імена чоловічого роду незалежно бід того, до якої відміни еони належали. Розвиток суфікса -ов- • у праслов’янській мові йшов двгма шляхами: морфологічним (початково за м'яким різновидом основ на *-й і ’♦-о) і функціонально -семантичним (вираження приналежності, у тому числі особистої).

У ХІ-ХІІІ ст. похідні з суфіксом -ов- від Бласних назв входили в особливу групу прикметників,'включаючи також і похідні від назв тварин, рослин Особливістю останніх була можливість означати відношення до матеріалу. ’ ,

Наприкінці XIV - псч. XV ст. джерела фіксують прикметники з суфіксом -ов-, що походять від назв осіб; ці прикметники вказували на індивідуального власника або на яіЙ-небудь інше відношення' до одиничної особи. Вони становили ядро групи власне присвійних прикметників, що характеризувалися присвійними суфіксами (*-іь, *-янъ,.*-овъ) і короткою формою. Інші прикметники ТЕорилися від назв тварин і рослин за допомогою суфіксів -ов, -нн, поповнили розряд відносних прикметників. ■

Розвиток формантів -нн, -ів розглядісться в основному яа ріг яі апелятивному Лі суфікси могли впливати нз формування окремих морфологічний груп, гроте нас цікавить, яких змія або яких впливів зазнавали або завдавали форманти -ин, -ів, коли йдеться про перехід від особової назви до сйкошиа. п

Топоніми на -ин, -ів творилися двома шляпами: 1) від ососоьпх назв; 2) від неособйвих назв, тобто формально Первісною о:новою досліджуваних нами топонімів н» -ин, -ів була вяз>:на назва людини. У період зародження майнової диференціації суспільства. розвитку приватної власності людина набуває нової суспільної функції. Ротом з цим її власна назва в даних умовах спричинюється до розвитку не лише лексичного, але гі структурного значення утворень ■

7 роботі простежуємо мовно-історичний розвиток топошмннх формацій на -ян, -ів. У широкому комплексі питань, пов'язаних із творенням топонімів, розглядається розвиток формантів -ип,. -ів на трьіх рівнях: 1) ім'я (власна назва людини) -> власна назва колективу;. 2) власна назва людини або колективу -> назва місця, на якому проживає ця людина або колектив, засновником якого о ознічена людина; 3) назва місця (території), яке заселяс сім'я, колотив -> назва поселення частини села, кута села, села. . •

Топонімні назви на -ин, -ів належать до категорії відприсвійних, оскільки ці су $ ікси впродовж усього їхнього формування визначалися основним значенням приналежності. Із втратою семантичного навантаження присвійності суфікси -ян, -ів могли формувати географічні назви і структуральним способом.

Назви місцевостей на -ип, -ів у системі мови с 5Іп§и1агіа ІапШт, але вони не виражають кількісних відношень однини і не мають ні граматичного, ні лексичного означення одиничності, форманти -ии, -ів с топонімними Формантами, які творять іменники в однині, що пе^ивзідносні г фсрмсю множини. Проте, щоб набути такої форми, вени проходили довгий шлях через субстантивацію е<д прикметника. Вивчення розвитку топонімів на -нн, -ів із визначенням Функціонально-структурних аспектів їх формування у конкретному історичному контексті - важливе завдання як б українській, так і в загальнослов'янській оиконімії. Топонімні утворення на -ин, -ів формують у слов'янському світі наіібільший ареал і реконструкція всіх Функціональних особливостей цих •формантів на національних територіях мас особлизе значення порівняльного дослідження усієї слов’янської топонімії (огкошнії) та исвко-істсричних процесів взагалі.

' У Другої :у розділі дисертації "Лексико-сеиантнчиа і словотвірна структура географічних назв на' -нн, -ів" розглядасться топонімний матеріал у десх підрозділах, що визначаються походженням ТРІрних основ топонімія: географічні назви, утворені від особових назв слов’янського автохтонного походження, географічні назви, утворені від осоооеііх назв іншомовного походження.

Утворення від осе:ори:: назв слов’янського автохтонного походження поділяються їалс-".:ио від гец^тични:: рг;ноьид!В слов'янських

лето::тошш:; ін*гн на підгрупи: І) топоніми, утворе.-и від слов'янських особоЕі;:: еяосннк ім-и-компотнтів (у різних варіантах); 2) топоніми, 7тс.:р»:п гід слсв'тгьпш: летохтошпіх від-июлятдапк веїсних імен.

- Ь -

Композитні особові назви типу Добромир (> Добгюмирин). Доброгост {> Добоогостів) 5'ЯЕИЛИСЯ в період племенного СПІВЖИТТЯ слов'ян 7 праслов'янську епоху, а формувалися вони у період праіндосвропейської доби. Підтвердженням цього € те, що дані композитні особові назви зафіксовано у всіх слов'янських мовах, вони лежать в. основах найдавніших топонімних утвореннях на всіх старожитнії;: землях слов'ян..

Двочленні твірні основи трапляються у небагатьох топонімах на -ия, -ів. Це пов'язано з тим, що продуктивне формування назв даних топонімних типів на території слов’ян відбувалося тоді, коли вже двочленні іменні утворення відмирали. На досліджуваній території широко репрезентовані, крім двочленних, скорочені двочлє:-ні основи. Історія їх становлення сягає також давнього періоду життя слов’ян. За своїм структурно-семантичним навантаженням утворення типу Стан, Люб, Рад тощо с чи не першими і найдавнішими скороченими іменами, що формувалися на базі двочленних. Вони належать до дуже популярних найменувань на всіх слов'янських землях. Дані імена утворювалися від різних композитних основ. У ряді випадків у зв'язку з тим, що немає вичерпних документальних підтверджень, ми не можемо категорично твердити, що всі особові назви данії групи розвинулися саме з композитних імен, не виключено, що окремі з них виникли також як одночленні утворення, напр.. Малин > Малослав, Добромзл або ж Маль ("малий"). Семантика основ даного типу не завжди прозора - за давністю приховується справжнє значення твірної основи.

У досліджуваному матеріалі переважають саме скорочені двочленні назви, оскільки гшокористики швидко стали вживатися нарівні із повними компо'.іітзии, а з часом почали їх еитісняти. Очевидно, на цей період і припадає бурхливий розвиток даних топонімних'типів.

Наявність в українській топонімії двочленних конструкцій у пізніших скорочених інноваціях свідчить ' про стійкість давніх композитів, що с своєрідною характеристикою розвитку власних нззв української топонімічної системи.

Велика група твірних основ топонімів на -ин, -ів репрезентована особовими назвами типу Дуб, Лобода, Кандиба Крім того, шо батьки давали ін я новонародженим на підставі відомих їм дз-.членнзх іисн, прибираючи скорочені форми, часто буьало і так, що людина, досягаючи певного Еіку, сама здобувала собі власну назву за своєю зовнішністю, внутрішніми особливостями ::зрэ;:теру, подібністю прег •йт„,в.

тварин, рослин, родом занять тощо. Так, топонім Гадючин пояснюються особовою назвою Гадюка, а географічна назва Капустин походить від особової назви Капуста. Чимало особових назв такого типу знаходимо в "Реєстрі вій'М'а запорізького 1646 р.": Іван Голуб, Андрій Смола, ібзн Соломаха, Василь Чайка, Грицько Коробка, Іван Лопата, Мойсєй Лисиця, Кондрат Ворона та багато інших подібних.

Враховуючи історичний розвиток власних назв та незначну вивченість іх значеннєвого аспекту, твірні основи топонімів на -ин, -ів у даній підгрупі класифікуємо за семантикою. Ця група безафіксних основ топонімів на -нн, -ів завдячує своім розвитком загальновживаній лексиці. Найбільшими кількісно виявилися групи твірних основ, шо походять від назв істот, їх частіш тіла, назв рослин та їх частин.

Серед ТЕірних основ топонімів на -ин, -ів слов’янського походження багато особових назв, утворених морфологічним способом. Таке словотворення у слов'янських мовах, в тому числі в їх топонімічних системах, здійснюється за допомогою афіксації. Найбільше твірних основ топонімів на -ип, -із утворювалося за допомогою суфіксів. Лексичне значення слів, бід яких утворені особові назви, не ззежди зрозуміле, у зв'язку з тк>г частина назви може і не бути суфіксом, тому термін "суфікс" у багатьох випадках використовуємо умовно

Поряд із повними двочленними особовими назвами і їх скороченими варіантами зафіксовані назви, що виникали від антропоніміє, утворених за допомого» суфіксів. Суфікси по-різному використовувалися для ускладнення чи" поширення скорочених композитних особових назв: одні з них дуже продуктивні, інші - менше Топонімів на -ип, -ів, в основу яких покладені скорочені двочленні особові назви, ускладнені суфіксами, налічується близько 130 одиниць. Найпродуктивнішими виявилися •суфікси -к- і -ат(а)-.

На'- досліджуваній території протягом десяти століть виявлена величезна кількість (приблизно 1100 одиниць) топонімів на -ин, -ів, в ОСНОВІ яких ле-длть апелдтпЕні наші, що сформувалася за допомогою суфіксів. • ' '

Аналізуючи топоніми на -ип, -ів, ми виділили незначну (приблизно 100 одншшь) групу твірнії:: основ географічнії:: назв, які формувалися за д*иоиог<*> префіксального способу творення. ‘Оскільки префікси виступали' у мові сапсгтшчс, тільки пізніше поччш поєднуватися з іменними з'оо дієслівними основами, то і тепер важко визначити, у якому

випадку с префікс, а в якому - прийменник, а ще важче встановити, чи це двочленна назва, чи це дісслозо + префікс. ,

Особових назв - твірних основ топонімів на -ин, -ів, які б формувалися за допомогою префіксально-суфіксального способу творення, ."«ше 10.

Значна кількість досліджуваних топонімів утворилася від особових назв неслов'янського походження. У їх основі лежать найчастіше імена людей, рідше - назви племен, народів. Як відомо, неслов’янські імена у переважній більшості запозичені з грецької, латинської, староєврейської нов. Воші пост'/поео входили у нашу мову, починаючи від прийняття християнства у X ст. Разом з культом святих запроваджувався канон нових імен, незважаючи на те, що народ їх не розумів. Давні слов’янські імена здебільшого не приймалися церквою, поступово зникали. Ці суспільні явища вплинули і на формування топонімів.

За нашими даними географічних назв'на -нн. -ів, утворених від особових назв неслов’янського походження, с значно менше, що, очевидно, свідчить про їх появу і продуктивність розвитку ще до запровадження християнства на Русі,

Географічні назви на -ин, -ів із формально-структурним значенням з’явилися тоді, коли ці топонімні форйанти перестали виражати лише присвійне смислове йавантаження. У переважній більшості топоніми даної групи семантично пов'язані із назвами топографічного характеру.

В українській, як і б інших слов'янських мовах, у пізніший період виникли, за зразком давніх композитних імен, нові двочленні утворення. В їх основу були покладені особові назви, що мали функції прізвиськ. Спочатку вони формувалися на основі старих одночленних нагв (напр., ст.ч. СпюЬгаІ;, укр. Волкослав), пізніше церковних імен (польськ. ] агшіау;, словен. Реїтьоізу), а згодом в основу нових композитів входили апелятнви з різним семантичним навантаженням. Із писемних пам'яток XI'/-XV ст. відомі двочленні новотвори типу Голобут, Дубонось, а в період когаччини такі н&тви набувають ще більшого поширення, про ;цо свідчить згаданий “їесстр ..." Як про це говорить зібраний матеріал, в українській мові була значна кількість топонімів, в основі яких лежать вторинні двочленні прізвиськові утворення. В минулому вони були типовими в українській антропонімії. Особливістю даного- типу назв с те, що первинні композитні на~Еи мали загальнослов'янський характер, а вторинні, хоча і мають двочленну • структуру, проте кожен з них с здобутком пезного слов янсистс нар ;;у

У третьому розділі дисертації "Стратиграфія г >графічннх назв нз> -нн, -ів" розглядається загальна статистика та географія поширення топонімів даних типів.

Метод стратиграфічного аналізу топонімів порівняно новий. Найкраща він опрацьований у польській ономастиці. С.Роспонд вважає, що топонімічна стратиграфія - це "пошук структурно-топонімічних шарів, залежних від часу і території"4. Стратиграфія виправдала себе своєю результативністю щодо дослідження хронологічних нашарувань, їх територіального поширення і статистики.

Вивчаючи топонімні назБії на -ип, :ів, особливу увагу звертаємо на їх кількісну характеристику, просторове поширення, локалізацію назв, а так '-ж звзжзємо на хронологію. Статистичний метод у топонімії всебічно доповнює лексико-словотвірний аналіз назв даних типів. Статистика інформує про закономірності розвитку топонімів на різних історичних етапах, їх норми і динаміку в межах загальномоЕної і топонімічної системи. ■ .

На підставі статистичних зіставлень робимо такі узагальнення

1) із 1095 назв на -пн та 3164 назв на -із найбільше число ноЕозасЕідчених припадає на XV - XX ст„ перші століття (X - XIV) досліджуваного періоду подають мінімальне число назв;

2) тенденція до зростання загальної кількості назв простежується в обох типах назв;

3) географічні назви на -нн так само, як і топоніми на -ів ііагсть

споріднені вияви статистичних даних. Це підтверджує близькість даних двох типів назв. .

Статистика може лише частково відобразити дійсний стан розвитку назв. Це в першу чергу стосується X - XV ст. У цей період простежується пряма -залежність кількості виявлених назв від кількості джерел. Свідченням цього може бути збільшення кількості назв у XV ст. відповідно до X - XIV ст. Так, за п'ять перших століть виявлено лише 97 назв на -иц і 117 на -ів, а за наступні п’ять століть - 1730 одиниць н?. -ин, 5^93 одиниць на -ів.

враховуємо ше один факт не на користь вичерпності статистики у нашому Бііпздку: не всі географічні назЕИ могли бути зпсеідчєні у джерелах, проте ми не можемо заперечувати Факту їх існування

’*■ Ко:{лгі'3 2. СиїлуггаАліо^оттісгка2 роІгкісЬ яиіі&у гіачгіяусшусії. -Угггіатв. ІВД. - 5.153.

Таким чином, можна Еважати, що на першому етапі досліджуваного періоду число виявлених назв знаходиться в прямо пропорційному відношенні до кількості джерел: число назв зростає із збільшенням пам'яток, воно обумовлювалося ростом кількості джерел, а у зв’язку з їх відсутністю не с вичерпно повним. Отже, збільшення числа назв з X ст. до

XV ст. відбиває не реальну Її; кількість, а відносну, пропорційну до зростаючого числа джерел. Це число в даний період загалом лише інформує, що типи назв на -ин, -ів на досліджуваній території розвивалися від найдавніших часів. Різке збільшення назв у XV - XVI ст. свідчить на користь того, що назви даних топонімннх типів були задовго до появи обширної джерельної бази.

Вірогідність статистичних даних залежить від кількості опрацьованих джерел, з яких черпаемо засвідчення назв. Порівняно різке збільшення кількості джерел, на підставі яких проводилось виявленню топонімів на -ин. -ів на другому етапі (XVI - XX ст.) зумовлює порівняно з першим (X - XV ст.) неоднакову оцінку статистичних даних.

На другому етапі (XVI - XX ст.) пам'ятки виконують сбою пряму Функцію, Еіічерпно Фіксують назви місцевостей. На число виявлених назв на даному етапі, як правило, не впливає кількість пап'дтоі^бо вони як у кількісному, так і у жанрової іу відношеннях, дуже значні. Ними охоплена майже вся територія. У джерелах с порівняно всі наявні в дійсності назви об'єктів Отже, пам'ятки за цей час не обумовлюють кількості назв, а ' подають і:: відносно поенє число. .

.Статистика назв на -ин, -ів із XVI ст. до XX ст. Фіксує такий стан розвитку досліджуваних типів назв, які можна визнати за дійсні, а статистичні відомості вважати достовірними '

Одним із засобів комплексного топонімічного аналізу є картографічний ме.тод. Без карти топонімічні дослідження неповноцінні, аджо вона дає змогу показати топошмннй фон території, встановлює межі того чи іншого явища; за допомогою карти виявляється розміщення топонімічних явищ як мовно-історичного факту, їх розЕїітс:: у'просторі, міжмовні контакти і ьзаімодії, зв’язок із різними ландшафтними особливостями території тощо. Наші спостереження проілюстровано вісьмома картосхемами. 4

При виьчткш територіального поширення ■ назв на -ин. -ів приймаємо чотири умовних періоди: X % XIV ст., XV - XVI ст.; XVII -XVIII ст.; XIX - XX ст.

■ Найбільша кількість наїв на -нн, -ів протягом згаданих періодів зосереджена в басейнах рік Дністра, правих допливах Прип'яті, у верхів'ях та у лівих притоках Бугу, б судній течії Дніпра (район Чорнобиль - Черкаси)

. Значно менше виявлено об'єктів топонімів на -ия, -ів у низов'ях 'Дніпра та Південного Бугу.

Для кожного з указаних хронологічних періодів е свої особливості розподілу і розміщення назв на -ин, -ів, що зумовлено конкретними історико-географічними умовами.

Перший (X - XIV ст.) період характеризується тим, що протягом даних століть засвідчено небагато назв на -ин, -ів, вони розміщені на території України поодинокими вкрапленнями, причому саме у тих місцях, які у пізніших періодах стали районами наї^ільших скупчень назв даних типів. Це дас підстави ввзжатп (на що Еказують і кількісні співвідношення назв, поширенії:: на територіях, де вони розміщувались), що назви на -ин, -ів у зоні на цей період та й раніше були представлені значно більшою кількістю, ніж про це.свідчать джерелз.

Період XV - XVI ст. характеризується різким збілішеьням топонімів на -ин, -ів. Осноенє зосередження назв обидвох тішів - Галичина, Волинь, басейни рік Дністра, Горині, Дніпра (середня течія).

У період XVII - XVIII ст. дещо міняється характер просторового засвідчення географічних назв на -ин, -ів. Територія тони стає ше більш насиченою названії, але це насичення, в основному, проходить у традиційних для даних типів назв місцях. Особливістю є те, що топоніми на -нн, -ів щораз більше поширюються на Лівобережжя, утворюючи скупчення нззе , басейні рік Десни, Снова, Сули. Назви на -ин, -ів у даний період широко розповсюджені на території Поділля (район Вінниці, Брацлава, Тетієва, Гайсина) Як і в попередніх періодах, географічні назви на -ин, -ів не поширюються на південь та південний схід України. . .

У XIX - XX ст. помітне дальше згущення об'єктів з назвами на -ин, -ів. Спостерігається загальне розширення зони із заходу на схід, і з Правобережжя на Лівобережжя. Значно збільшується число назв на -нн, -ів у місця:: попередніх скупчень, а п^ряд появляються норі осередки згущенні об'єктів. Це стосується районів ПутіїЕля - Глухова, Fom>:;i -Гадяча - Лебедика, Хорола - Миргорода. Характерним для цього періоду є те, що наші на -нн, -ів поширюються і на південь та схід України, і:оц

все-таки залишаються поодинокими порівняно із зонами, які традиційно насичені даними типами назв.

Об'єкти назв на -ин. -ів протягом усік періодів мали нерівномірний розподіл на території України Це дає нам можливість виді тяти основні і периферійні зони на досліджуваній території.

Основна зона поширення назв на -нн. -ів розі.;щена в районі Володимира-Волинського - Луцька - Рівного - Дубна, у верхів'ях Буга, навколо Львова, у верхній і середній течіях Дністра, у басейнах рік Прута і Черемоша; до основної зони можна віднести територію Поділля (Вінниця - Брацлав), район Овруч - Київ, також басейн рік Десни і Сули (остання зона з'являється у XVII - XVIII ст., а ще яскравіше виявлена.у хіх - хх ст)

Протягом усього досліджуваного періоду виділяється п'ять основних інтенсивно насичених смуг зосередження назв на -нн, -ів: три - на заході та північному заході, одна в центральній та одна в північно-східній частині зони, північно-західна смуга - Володнмир-Волинський -Острог; західна - Сокаль - Львів; південно-західна - Самбір - Галич -Коломия; центральна - Овруч - Житомир - Київ - Черкаси; піенічно-східна - Чернігів - Новгород-Сіверський - Суми. _

У кожній із цих смуг є власні концентрації об'єктів назв, так, наприклад, величезні осередки. назв двох типів засвідчено у районі Льеоез, Белза, Володиинра-Болннського, Луцька, Рівного, Острога, Галича, Жидачева,' Самбора, Коломиї, Брзцлава, Вінниці, Овруча, Києва. Аналізуючи ці факти, приходимо до висновку, що основна маса.назв на -и.і, -ів, зокрема у скупченнях, розташована навколо більш аб«> менш відомих середньовічнії:: міст, заснованих на густо і давно заселених землях при значних водних артеріях і на родючії:: грунтах.

Територія основного насичення заповнена назвами на -нн, -ів здебільшого давніми (X - XVII ст.), а новіші назви зосереджувались на Лівобережжі (XIX - XX ст., частково з XVIII ст.).

Зй:ьід'і-.-кнл назв у південній, південно-східній, східній частинах України - результат сучасього творення і ноі іінації.

Ні сенові досліджуваного мзтеріалу робимо такі висновки:

1. Історія виникнення і формування тспонімни^ формантів -нн, -ів сягає даьнього періоду, вони брали початок еія індоєвропейських суфіксів ’-по, *-07. Ці суфікси упродівл: їхнього формування визначалися основним значенням - приналежністю функціональна еволюція «.уфіксіь Чп, *-оу пережила два етгпн: перший вихідним значенням якого була

загальна вказівка на приналежність, і другий, значно пізніший, коли дані суфікси, поряд із присвійним значенням, творять ідентичні за формою назви з формально -присвійним значенням. Ці топоніми здебільшого утворюються від основ, які не мають жодного зв'язку' з особовими назвами.

2. формування топонімних назв на -ни, -ів відбувалося за такою схемою: власні особова назва, ім'я -> назва колективу -> назва місця, на якому проживає даний колектив -> назва села. Такий шлях пройшли топонімні утворення на всіх слов'янських землях.

З- НазЕИ місцевостей на -нп, -ів у' системі мови с зіп^иіагіа Іагіїшп, проте вони не виражають кількісних відношень однини і не мають ні граї іатичного, ні лексичного значення одиничності. •

4. Усі досліджувані назви аналізуються в лексиу>-семантичному і словотвірному аспектах. За походженням вони поділяються на дві групи: слов'янського і неслов'янського кореня. Назв слов'янського походження у 5 разів більше, ніж неслов’янського. У зв'язку з прозорістю семантики значної частини відприсвійних назв -аналіз твірних основ здійснюється через їх зіставлення з антропонімами, що лежать в їх основі. Основну увагу приділяємо структурі дотопонімних величин ті їх словотворчим ресурсам.

5. Твірними величинами географічних назв на -ин, -ів є іменні кореневі основи (двочленні, двочленні скорочені та скорочені двочленні, ускладнені суфіксами).

6. Серед двочленних "'снов Биступає 40 композитів і 100 скорочених

композитів, утворення яких характерне здебільшого для ранньослов’янськоі епохи. .

7. Велика група твірних основ топонімів на -ип, -ів слов’янського походження репрезентована особовими назвами типу Дуб, Лобода, Кзндибз. Назви відапелятнвного походження дозволяють виділити 15 семантичних груп. Найбільш численними виявилися топоніми, твірні основи яки:: походять бід: 1) назв рослин, дерев та їх частин; 2) наз: істот та іх частин тіла; 3) назв індивідуальних та психічних ознак і прикмет істот, 4) нззв предметів широкого вжитку, знарядь праці і тощо.

■? Серед тЕірни:: основ топонімів на -ин, -ів слов'янського походження є багзго особсвих назв, утворених морфологічним споссЗом. Таке словотворення у слов'янських мовах, у тому числі їх топонімічних опстчга, здійснюється здебільшого з? допомогою афіксації. Переважну аі’іьпйсть т?:гнт::: основ гоогра річних назв на -па, -ів утворювалися за

я

допомогою суфіксів. Суфіксами ускладнювалися і скорочені двочленні назви, і назви відапелятивного походження. Ці групи наїв перебувають у кількісному співвідношенні 130:1110. Найпродуктивнішими ьаявшгася сукфікси -ак-, -ат(а)-, -ик-, -ил(о)-, -к-, -н-.

9. Префіксальному способу творення зобов'язані понад 100 твірних

основ топонімів на -ин, -ів, проте окремі з цієї групи наїв можна трактувати і як двочленні утворення. .

10. Найменше продуктивним (10 одиниць) виявився префіксально-суфіксальний спосіб творення.

11. Твірні основи неслов'янського походження становлять приблизно одну п'яту частину слов’янських назг. Найбільша кількість твірних основ топонімів на -ин, -ів семантично споріднена з християнськими іменами, що прийшли в українську мову з грецької, латинської, староєврейської мов. Структурна будова даної,групи назв нічим не відрізняється від будови твірних основ слов’янського походження. Виникнення даної група топонімів належить, як про це свідчать писемні джерела, до пізнішого часу. Незначна кількість їх виявлена у ХІУ-ХУІ ст., локалізувались вони, в основному, на Лівобережжі.

12. У хронологічному порядку число виявлених назв і на -нн, -ів розподіляється неоднаково. На підставі зіставлень кількості топонімів за пам'ятками для обох типів географічних назв простежується нерівномірність між числом засвідчень, які припадають на ранні століття (’{-XIV), на середні (XV-XVIII) та пізні (ХІХ-ХХ). Із X ст. по XIV ст. повільно зростає кількість назв на -ин, -ів, із XV ст. спостерігаємо зн:,чний ріст засвідчень. Таке збільшення топонімів на -ия, -ів у ХУ-

XV II ст. можна пояснити тим, що у цей перібд помітьо збільшилась кількість писемних джерел порівняно з попередніми століттями. А ЦІ наводить на думку, що дані типи назв на досліджуваній території розвивалися ще значно раніше, задовго до того, як з'явилися порівняно вичерпні документальні джерела. Статистика топонімів на -ин, -ів з

XVI ст. по XX ст. Фіксує такий стан розвитку, який можна визнати за дійсний.

13. Українська територія назв на -ин, -ів є частиною загальнослов'янського ареалу. Дані назви поширені на території східних, західних та південних слов’ян. Територія української" зони географічних назв на -нн, -ів розташована на південному сході загглінослов'янського ареал у і на південному заході його східної частини. Межі поширення топонімів на -пн, -ів в Україні чіткі'” більшість сб'сгг.в скупчена на

південному заході, заході, у північно-західних, північних і північно-східних областях України.' '

Зона назв на -нн, -ів відповідає частині території найдавнішого слов'янського заселення. Топоніми даних типів у переважній своїй більшості поширені на рівнинних хліборобських землях і майже відсутні 7 горах. ■

Територія основного заселення заповнена назвами здебільшого давніми (Х-ХУІ1І сг), а новіші назви зосереджені на .Лівобережжі. Засвідчення топонімів на -ип, -іп на півдні, південному сході України -результат сучасного творення (рівень- ХІХ-ХХ ст.). Поширення назв на -ип, -ів відбувалося з південного >аходу на північний схід. Таку закономірність простежуємо протягом десяти століть.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

1. Древние славянские имена - производящие основы украинских

топонимов на -ин // Вторая Всесоюзн. конф. "Актуальные проблемы исторической лексикологии и лексикохрафии восточнославянских языков": Тез. докл.-Днепропетровск, 1055.-С. 44-46. ’ ■

2. Відприсвійні топоніми Поділля // Врсьма Вінницька обласна історико-краєзнавча конференція: Тези доп. - Вінниця, 1959 -С. 107-108,

З До питання про словотворчу систему слов'янських географічних назв на -ип, -ів (на матеріалі "Географического словаря ...” Яґоловацького // Наукова конференція "Яків Головацький і рух за національне відродження та культурне єднання слов'янських народів": Тези доп..-Тернопіль, 1989.-С. 134-136.

4. Дослідах:гая в галузі топономастики в НТШ // Матеріали наукового симпозіуму "Шевченко і українська національна культура'. -Львів, 1990.-С. 104-106.

5. 'із спостережень над історією розвитку географічних назв з Формантом -пн на Україні // Республіканська науково-теоретична конференція "Молоді учені -су спільстБОїнавцІ УРСР - 70-річчю Великого Жовтня": Тези доп - Львів, 1957.-С. 19.3-194.

6. Ірано-слов'янські твірні основи українських топонімів на -ин, -ів (структура, територія) ,7 Ономастичшга збірник. - (Здано до цруку).

7. Народно-етимологічне тлумачення топонімів у ТЕорі Мар"іяна Шашкевича "Згадка" // Тези доп. конференції у Дрогобичі. - (Здано до дру'у)

■>

§. Праці І.Огіенка на сторінках "Рідної мови" (1933-1939). Ьіоліографічний покажчик уклала Купчинська 3. // Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 110-річчю від дня народження професора Івана Огіеика: Тези доп. - Львів, 1992.-С. 2 16-241.

9. Топоніми на -ин, -ів слов'янського походження (територія України, Х-ХХ ст.) // Мовознавство, 1993 -Н 5- (Друкується).