автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Литературное и научное наследие Омэляна Огоновского

Полный текст автореферата диссертации по теме "Литературное и научное наследие Омэляна Огоновского"

р Г б од

^ ДЕРЖАВШІЙ університет імені і.франка

Спеціалізована вчена рада К 068. 26. 14

На правах рукопису

М И К И Т Ю К Володимир Ільковим

ЛІТЕРАТУРНА І НАУКОВА СПАДЩИНА ОМЕЛЯНА ОГОНОВСЬКОГО

Спеціальність 10.01.03 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ 1995

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури ім.М.Возняка Львівського державного університету ім. І.франка

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Денисюк Іван Овксентійович

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гром'як Роман Теодорович

кандидат філологічних наук, доцент Івашків Василь Михайлович

Провідна установа - ПРИКАРПАТСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Захист відбудеться "\ 995 р. о год, на засіданні спеціалізованої вченої ради К 068. 26. 14 у Львівському державному університеті ім.І.Франка (290601, м.Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Львівського державного університету ім. І.франка. '

Автореферат розіслано ". 1995 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

сТ „

канд. філол. наук ' ^ З.М. Терлак

В українській культурі другої половини 19-го століття Омелян Огоновськнй залишив яскравий слід, однак довгі десяти-лГття тоталітаризму наклали ідеологічне табу на доробок цієї заслуженої людини. Предметом окремого комплексного дослідження як самостійна ісгорико-літературна й естетична проблема художня й наукова спадщина Омеляна Огоиовського ще не була, а вона складна і багатоаспек гна. Ні фактори і зумовлюють актуальність пропонованої дисертаційної праці.

Мета і завдання роботи визначаються необхідністю підготувати синтетично-аналітичне дослідження про творчу спадщину Омеляна Огоновського-поега, прозаїка, драматурга, літературного критика, історика літератури, педагога, окреслити його місце у суспільному й літературному процесі другої половини 19-го століття. Здійненню цієї мети підпорядковано такі завдання:

по-перше, систематизувати життєпис ученого, його педагогічну працю та громадсько-просвітницьку діяльність;

по-друге, проаналізувати поетичну, прозову - й драматичну ;падщину Ом.Огоновського, ввести її у контекст історії україн-;ької літератури;

по-третє, дослідити діяльність Ом.Огоновського як літературного критика та історика літератури, з'ясувати його роль у юзвитку української філології другої половинин 19-го століття.

Предметом вивчення стали літературно-критичні та істо-шко-літературні праці Ом.Оганопськоіо, опубліковані у галицькій періодиці, його монографічні дослідження, зокрема відома Історія літератури руської" (1887-1894). Уперше аналізуються ісі збережені тексти художніх творів письменника, більшість з іких не відома у сучасному літературознавстві. Розглядаються

и

факти літературного оточення, необхідні для з'ясування інтенцій Огоновського-митця, Огоновського-вченого.

Джерелом роботи, крім текстів досліджуваного автора, є наукові літературознавчі та естетичні розвідки І.Франка, М.Дра-гоманова, А.Кримського, С.Єфремова, М.Зерова, М.Возняка, системні огляди 1і дослідження історії української літератури, літературної критики; праці і сучасних літературознавців, і тих, чиї твори донедавна були закриті у спецфондах: К.Чеховича, О.Ма-карушки, В.Барвінського, І.Брика, В.Яніва, В.Кубійоиича, Ю.ІІІе-реха та ін.

Широко використано архівні матеріали з фондів Львівської наукової бібліотеки ім.Стефаника АН України та Львівського центрального державного історичного архіву, баї ато з них опрацьовано вперше.

Методологічною основою дослідження є системно-функціональний підхід до вивчення літературно-критичних явищ; застосовано й естетичний та ісгорнко-порівняльний методи.

Наукова новизна реферованої роботи полягає в тому, що в пій уперше зроблено спробу комплексного літературознавчого аналізу практично всієї творчої <'падщини Ом.Огоновського, з сучасних позицій з'ясовано місце та роль ученого і письменника в науковому й мистецькому житті України у другій половині 19-го сторіччя. У дисертації систематизовано й проаналізовано значний за обсягом літературно-критичний та історико-літературний матеріал з намаганням повернути в історію національної літератури твори оригінального письменника та вченого з проекцією на художні й науково методологічні напрями його доби. Світоглядні аспекти Ом.Огоновського та багатьох його сучасників, які співпрацювали з ним на ниві національної культури, теж певною мірою з’ясовуються в роботі.

Практичне значення дисертації полягає в тому, ідо її матеріалами можна скористатися при характеристиці літературного процесу в Україні другої половини 19-го століття, при’ читанні загальних курсів з історії української літератури та у спецкурсах в університетах та педагогічних інститутах. Комплексне дослідження Омеляна Огоновського дозволяє заповнити штучну прогалину в історії української науки й красного письменства. Реферована праця може дати матеріал і для підготовки бібліографічних довідників різного гину.

Апробація дослідження здійснювалась у формі публікацій (чотири статті) і доповідей на республіканській науковій конференції "Сучасна філологічна наука в національному відродженні" (Львів, 1992) та регіональній "Українська філологія: історія і перспективи (До 145-річчя кафедри української філології у Львівському університеті)" (Львів, 1993).

Об'єм і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії;- викладена на 196 сторінках, з них 180 сторінок основного тексту. Бібліографія нараховує 178 позицій.

ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" обгрунтовується актуальність теми дослідження та її наукова новизна, визначається мета та завдання праці, проаналізовано ступінь вивченості проблеми.

Розділ І. Громадсько-просііігщсльськ.а діяльність Омеляна Огоновського. Характерною особливістю для українських митців та науковців в умовах бездержавності було майже обов'язкове поєднання творчих функцій з національно-суспільною діяльністю, якщо, звичайно, вони були патріотами. Витоки унікальної працездатності та універсальності Омеляна Огоновського з метою

З

прислужитись ріднім культурі, нації вбачаємо у йор староукраїнській, патріархальнім у хорошому змісті цього слова шляхетській родині. Греко-каї олицький священик Михайлі Огоновський у 1832 році після богослов'я у Львівськом; університеті став душпастирем у селі Григорів Рогатинськоп повіту у Галичині. Тут 8 серпня 1833 року народилась перш, дитина у сім'ї Михайла та Катерини Огоноиських. Мати Омелян; також походила із священнцького роду. Його батько був взірцен священика і сім'янина. Усі діти (крім Омеляна було ще-четвер* синів і дві дочки) отримали добре виховання та освіту. Браті Омеляна - Олександр, Петро,, іларіон, Филимон відігравал) помітну роль у культурному й науковому житті Галичини (надп Олександр - професор права Львівського університету, редакго[ українських часописів). З семи років Омелян Огоновськиі навчається в Бережанах, у гімназії з німецькою мовок викладання, де виявляє різнобічні мистецькі обдарування прекрасні вокальні дані,, майстерне володіння скрипкою, хист живописання, орнаментування. Після шести класів Бережансько гімназії продовжує навчання у першій академічній гімназії j Львові, поступає до Львівської духовної семінарії, яку закінчує ) 1857 році. Цього ж року одружується з дочкою священика ) Чесниках (недалеко ‘ Рогатина) Фалииою Недведською. Щ< семінаристом Огоновський слухав лекції Якова Головацького. Е університеті студіює класичну філологію. У 1865 роц Ом.Огоновський стає доктором філології, а'з 1867-го виконуй обов'язки професора після Якова Головацького на кафедр української словесності Львівського університету. Паралельно : викладацькою роботою слухає цикл філологічних курсів j Віденському університеті і подає до захисту дисертацію пі/ назвою: "Uber die PrSpozitionen in der altslovenischen unc

ruthenischen Sprache". Опонентами на захисті були відомі славісті

1>ранц Міклошич та Антін Маленький. З грудня 1870 року Эм.Огоновський працює на посаді ординарного професора Львівського університету.

У 1881 році Краківська академія наук обрала професора споїм членом. Омелян Огоновський - один із засновників і діяльний член "Руського Товариства Педагогічного", організованого в 1881 році (потім - "Рідна школа"), члеіі-засновник і керівник філолої ічної секції Наукового товариства ім.Т.Шевченка, діяльний учасник народовської партії.

Педагогічну діяльність професора Ом.Огоновського важко переоцінити:'він творець першої національної філологічної школи нового часу в Україні. Ще у 60-х роках учений компонує ряд підручників і посібників українською мовою для шкіл і гімназій, ставши керівником першої україністичної університетської кафедри, розробляє цикли оригінальних лекцій, гуртує національно свідому молодь. Серед учнів Огоновського-педдгога треба назвати І.Франка, М.Павлика, О.Брюкиєра, О. Колсссу, О.Маковея, В.Ко-цовського, Р.Заклинського, О.Макарушку та ін. Виконуючи обов'язки декана філософського факультету, Ом.Огоновський уперше виголошує українською мовою інавгураційне слово на початку 1871-1872 навчального року. Працює в галузі мовознавства та літературознавства, перекладає українського мовою підручники з релігії. •

Ще у 1868 році загальні збори засновників товариства "Просвіта" обирають Ом.Огоновського головою організації, але лише з 1877 року він переймає на себе важку і почесну місію вісімнадцять років очолює цю феноменальну інституцію. Це безперечна заслуга Огонопського. Він відігравав поважну роль у розвитку української національної культури в Галичині у другій половині 19-го сторіччя.

Розділ 2. Художня спадщина Омеляна Огоновського. Ця частина праці побудована так, щоб максимально вичерпно охопити мистецьку спадщину досліджуваного письменника. Молодий семінарист увійшов у літературу як поет у кінці 50-х років 19-го століття, остання його поезія датується 1864 роком. Якщо не враховувати невдалої першої редакції історичної драми "Федько Острозький" у 1861 році, то з другої половини 60-х років до початку 80-х Огоновський реалізовує себе як прозаїк. 1882 і 1887 p.p. - час появи його двох історичних драм. У дисертації детально окреслюється час написання тих чи інших творів з метою їх хронологічного розгляду. ' '

Перші опубліковані поезії Ом.Огоновського виявлені у львівському часописі "Зоря Галицька" за 1856 рік. Це "Песнь радостна во честь ново избранного Кардинала его еминенціи Кир Михаила Левицкого", "Спаситель мира", "Время и вера". Двадцятн-трьохрічний семінарист пише твори на релігійні теми галицьким "язичієм", оспівує таїнства віри, використовує біблійну символіку. Суєтність та нікчемність людського життя у порівнянні з вічним - жертовністю Спаса задля людського роду - один з лейтмотивів цього циклу. Незважаючи на афектований релігійний дидактизм, дещо штучний пафос, названі поезії мають вартість для історії літератури своїми соціально-національними мотивами: поет відтворює у них радість патріота з приводу обрання першого українця-кардинала, адже відкривається краща перспектива г гупу церкви, рідної культури, нації. "Бодрені надії" на зміни, краще майбутнє окрилюють поета. Тематично близькою до названого триптиху є "Посмертна песнь в память Кардинала Кир Михаила Левицкого" (1858 p.), де у панеї ирічній формі оспівано заслуги цього діяча церкви для українства.

У 1858 році Ом.Огоновський остаточно обирає світське майбутнє - наукову і мистецьку працю. У цей час з'являються у

.6

віденському "Отечествеїшому сборнику" його поезії "При коминку взимі" та "Думка на розвалинах замчища Галицького", які показують певну творчу еволюцію автора, прагнення відійти від "язичія", урізноманітнити тематику. Перший із названих творів -це ідилічний образок "сільського щастя", гармонії з природою, суспільством, розкошування епікурейця, який ладить з усім світом. Крім мрій автора про родинне тепло, про "щастя при коминку", "щастя їздити до сусідів у гості", важко знайти тут якусь глибшу проблему. Однак треба відзначити намаганння автора збагатити техніку віршування, застосовування різних розмірів І способів римування, пошуки оригінальних стилістичних засобі» при загальній ритмічній невправності початківця. "Думка..." - це вже твір, написаний під впливом поезії Великої України 30-50-х років 19-го сторіччя га польської романтичної поезії. За жанром - це історична поема, у якій патетично прославляється Галицько-Волинська держава, оспівуються герої того часу. Антиподом образу державного життя у минулому є "сонне царство" сучасності. Ідеалізація минулого, таємнича, містична символіка - це характерні ознаки романтичного письма.

Тему історичного минулого розвиває Ом.Огоновський у 1860 році у Поемі "Хрест, оповідання з часів наїздів татарських". Наскрізний образ освяченого в Єрусалимі Хреста, який став символом, естафетою наступності поколінь патріотів у боротьбі за державу, волю, має Іі друге символічне навантаження: це й Хрест Христа як символ страждання'за людей взагалі. Образи тисячника Всеслава, князя Данила Галицького, старого дружинника представляють усі верстви народу, які одностайні у боротьбі за державу, волю нації. Закінчення поеми трагічне, песимістичне: лунають докори поета винуватцям розбрату, міжусобиць.

Уперше туга і сум за "втраченим раєм" змінюються оптимістичним, бадьорим закликом до праці, до національно-культурного

освідомлення народу у поезії "Руська гііснь" ("Галичанин, 1862). Зображуючи кількасотлітшо летаргію нації, поет уже не може "тліти", "жалітися", його позиція активна і життєстверджуюча. У центрі уваги Огоновського-романтика - воля нації, воля людини. Поема "Руська піснь" побудована на системі антите-зичних символів. З одного боку - це "ніч", "зима", "могили", "сон", "тьма", "нічний страх", "чагарі", "мертвий пень", "цвіт під ледом", "могильний глаз", а з другого - "красна, ясна зоря", "світанок", "голос тру,б",, "свобода", "зерна віщої весни". Заклик до праці, боротьби, віра в "зерна віщої весни" - ось визначальні ідейні мотиви аналізованої поезії.

У роботі розглядається також лірична ноезія-спогад Ом.Огоновського "Святий вечір" (1861 р.), для якої характерні живосхоплені художні деталі, оповиті серпанком настроєності, пластичні жанрові сценки, емоційність. Деталізована картина святовечірнього настрою, особливий спокій, урочисте чекання заходу сонця в селі напередодні Різдва, замилування староукраїнською патріархальною містерією створюють інтимний, камерний клімат всього твору.

Останній відомий вірш Ом.Огоновського - "Пролог" до відкриття українського театру у Львові (1864 р.) -отримав,

схвальну оцінку І.Франка як поезія, "котра найпростішим словом уміє трапити до серця", де поет уміє передати настрої громади, сформулювати і відтворити суспільну думку.

Віршовані твори Омеляна Огоновського оцінюються як проби художнього пера, як не основний у творчості письменника жанр. Ця "професорська лірика" поступається перед прозою, драматургією письменника, а тим більше науковими жанрами діяльності вченого, якими він зробив помітний внесок у нашу культуру. Однак це не є підставою для абсолютного ігнорування Огоновського-поета. Його творчість припадає на переломний час у

розвитку галицького письменства, адже саме на зламі 50-60-х років у Західній Україні відбувається активний процес засвоєння творчих здобутків європейського романтизму, який уже став панівним на Великії) Україні. Деіцо запізніле засвоєння романтичної естетичної концепції було зумовлене у Галичині застоєм національно-суспільного руху. Поруч із поетичною спадшиною Євгена Згарського, Ксенофонга Климковича, Миколи Устияно-вича, Павлнна Свєнцицького, Сидора і Григорія Воробкепича лірика Омеляна Огоновського повинна зайняти своє місце в історії української літератури як -приклад поезії перехідного періоду, адже без неї уявлення про складність літературного процесу на теренах, штучно відмежованих від "метрополії'', є неповним. Огоновський-поет починає писати "язнчієм" і лише поступово звільняється від нього, для перших його поетичних творів характерний клацисистичний "високий стиль", глорифікація віденського престола. Пізніші ж твори поета ("Руська піень", "Хрест", "Святий вечір", "Думка на розвалинах замчища Галицького") типово романтичні. Попри звеличення історичного буття нації, вони відтворюють багате духовне життя особистості. Це характерний зразок еволюції галицької поезії на зламі 50-60-х років 19-го століття.

У роботі акцентується увага на тому літературному середовищі, у якому починав писати Ом.Огоновський: "граматичні" та "азбучні" війни, дрібноіем'я у літературі, нерозвннутість. форми,

’ дивовижна макаронічна мова, підкреслена орієнтація на "верхівку" суспільства, ігнорація народних джерел, засилля клерикалізму. У такій ситуації лише енергія справжнього таланту могла прорвати замулені джерела. І такий каменярський пролом здійснить Іван Франко та когорта західноукраїнських пнсьмен-ників кінця 19-го - початку 20-го ст. його школи. Вони вже вийдуть не тільки на загальноукраїнський, але й на загаль-

9

ноєвропейськнй рівень. Генерація галицьких шістдесятників - це підготовчий етап до рішучого Sturm und Drang періоду. Це покоління дуже часто вже займало чітку національну і соціальну платформу, але ще не зуміло висунути таких яскравих особистостей, як Г.Квітка-Основ'яненко, Т.Шевченко, П.Куліш, М.Вовчок. Типовою для цього проміжного етапу є прозова творчість Ом.Огоновського. Його перше оповідання "Святий вечір" (1866 р.) має підзаголовок "образок з новіших часів" і є спробою відтворити життя тієї верстви галицького суспільства, серед якого жив автор, - повітової (або містечкової) шляхти. Твір прикметний зображеною ситуацією, в якій розкривається роль і становище українців у їх конфронтації з представниками різних національностей. Водночас він має атрибути святкового, або різдвяного оповідання - жанру, у якому вславився Ч.Діккенс, а по.ім у нас культивувала його Олена Пчілка на сторінках "Зорі". "Святий вечір" розглядається у дисертації не лише в аспекті відображених суспільно-політичних типово "галицьких" реалій. Тут колоритні побутові картини, цікавий Та різноманітний типаж. Мова персонажів влучно індивідуалізована, оригінальні окремі психологічні й предметні дет.лі. А пластика, як відзначав І.Франко, - ознака доброї прози. Це в першу чергу стосується початку твору, коли група мужчин-кавалерів збирається на Різдвяний вечір до греко-католицького священика Поклонського. Жвавий опис дороги, гумористична пригода зі саньми, у корчмі, оригінальні портрети слуг - це безперечні художні достоїнства цЬого оповідання. Проте у зображенні конфліктної ситуації -словесної сутички українця і поляка за святковим столом -превалюють шаблон і фраза. Надмірна тенденційність, органічно не втілена в образи, а висловлена "від автора", ідеалізація однобічно змальованих позитивних героїв, різка полярність персонажів зумовлюють наскрізь моралізаторську, невмотивовану

10

ситуативно розв'язку. Ці недоліки знизили художню вар гість цікавого задуму, але оповідання цінне для історії української, літератури тим, іцо засвідчує певні прикметні тенденції складного суспільного і літературного процесу 60-х років XIX століття у Західній Україні, ставить проблему національної інтелігенції.

Решта прозової спадщини Омеляна Огоновського друкувалась як популярні книжки "Просвіти", й у реферованій роботі її розділено на гри групи: 1 (релігійно-моралізаторські "повістки". ("Оповідання о житю святих мучеників Бориса і Гліба" (1876 р.) та "Оповідання про житія святого великомученика і лікаря Пантелеймона" (1882 р.); 2) деся ть оповідань для дітей і про дітей (1876 р.); 3) публіцистично-художні есе про Тараса Шевченка та Маркіяна Шашкевича ("Житє Тараса Шевченка" (1876 р.) та "Маркіян Шашкевич. Про його життя і письма" (1886 р.)).

' Релігійно-моралізаторські оповідання Ом.Огоновського залишились в історії української літератури як спроби глибоко віруючого апгора в сакральній тематиці зиайіи свою читацьку аудиторію. Літописну легенду про смерть князів Бориса та Гліба письменник використовує як канву своєї оповіді про історію України, доповнюючи подекуди сюжет цікавими, дотепними аналогіями минулого із сучасністю. 'Гак ж нарративна форма (бесіда священика з групою селян) і в "Оповіданні про життя святого великомученика і лікаря Пантелеймона". Однак, якщо перший твір досить живописно та об'єктивно відтворював історію Вітчизни, то "чудеса" Пантелеймона, иузькобічне і тенденційне трактування історії світу, профанація теми, недооцінка рівня ■ тогочасного читача викликали гострий осуд 1.Франка, критичні зауваження якого використано у дисертаційній праці.

Дисертант уперше аналізує внесок Омеляна Огоновського в дитячу літературу. Його "Повістки для дітей" були опубліковані

у 1876 році. Ці десять невеликих оповідань - рельєфні малюнки з галицького життя другої половини XIX століття. Образи обдарованих дітей, які наполегливим трудом здобувають освіту і працюють для свого народу ("Нагорода ішльности", "Верховина"), соціально-побутові картини життя села і доля дітей-сиріт ("Пожар", "Похорон школяра навесні", "Сироти"); дидактичні оповіді про неминучу кару для неслухняних і примхливих дітей ("Пещена Феся", '"Пустий Терапонт", "Небезпечна купіль"); чудові описи народних звичаїв і релігійних свят ("Святий вечір", "Верховина") - усе це має безперечну вартість. Добре розуміння дитячої психології, добірна, збагачена фольклорними інкрустаціями мова, різноманітна тематика - все це зацікавить і сучасного читача цих незаслужено забутих художніх знахідок, незважаючи на моралізаторсько-дидактичний стиль оповіді у них.

У роботі детально розглянуто художньо-публіцистичні нариси Ом.Огоновського про Тараса Шевченка і Маркіяна Шаш-кевича як новаторські пошуки біографічного жанру. Свої враження, асоціації і роздуми письменник будує на грунтовному знанні біографії і творчості обох великих синів України, адже . Огоновський був піонером у вивченні та популяризації їхньої спадщини в "австрійській" Україні. Національно-патріотичні мотиви, чиста народна мова, живі образи героїв - позитивні прикмети цих біографічних есе, а саме так конкретно можна окреслити їх генологічну характерність. Письменник-патріот, пристрасний публіцист відтворив на основі життєписів Ті"раса Шевченка та Маркіяна Шашкевича широкі картини жіпт : нації, підняв і доніс до широкої читацької громади багато гострих питань, які стояли перед суспільством.

На основі архівних матеріалів, періодики кінця 19-го століття, наукових розвідок І.Франка, А.Кримського. К.Чеховича,

Н.Вахняншм, В.Барвінського, В.Коцоиської о, О.Макарушки у

дисертації розглянуто творчий шлях Оіоновського-драматурга. "Найбільше притягала його (Омеляна Огонопського - В.М,) боротьба української нації проти Польщі в добі литовсько-руської державності, щоби плястичнпм способом пригадати українцям досвід минулого, очевидно з національно-виховним планом, щоби той досвід використати для сучасних завдань,"1 влучно сформулював надзавдання драматурга Костянтин Чехович. Першу відому драму Огоновський пише ще у 1861 році, але оприлюднена вона була лише у 1882-му. Дисертант використовує деталізовані рецензії М.Вахня інша га В.Барвінського на цей твір Огонопського, оскільки п'єса ке друкувалась, - існувало лише лібрето "Федька Острожского". Дається детальна інтерпретація другої історичної драми Огоновського — "Гальшка Острожска" (1885).

Письменник вважав драматургію вершиною художньої творчості, був знавцем теорії драми (І класичної та пізнішої європейської драматургії, пробував свої сили як театральний рецензент. Як європеєць Огоновський перебував'під сильним впливом німецької ідеалістичної естетики, йшов у руслі поглядів на історичну драму Лессінга, Хетнера, Геббеля. Визначальний вплив на драматурга мала традиція української романтичної драми М.Костомарова, П.Куліша. Історичні драми Ом.Огоновського є ідеологічними, або драмами ідей. Характери, образи його творів цього роду літератури досить статичні. Автора у першу чергу цікавить не трагедія особистості, а ті постулати, які вона втілює. Гальшка Острозька гіперболізацією пристрастей - силою любові до Вітчизни, коханням до запорозького лицаря Дмитра Вишне-

1 Чехович К. Омелян Огоновський як історик літератури // З журналу слов’янської філології "Слово". - Льпіп, 1937. - Рік І. -

Кн. 2. - С. 6.

' ’13 ■

вецького, незламністю характеру - репрезентує романтичний тип особистості. Федько Острозький, розплачуючись за тимчасове вагання, гине від руки недавнього соратника, проте смерть героя є перемогою його сили духу - герой повертається до своєї ідеї, спокутовує вину відступництва.

Критика відзначала у драмі "Федько Острожскій" чимало хиб2, зокрема те, що любовна лінія не пов’язана з головною акцією (кохання Василя Красного і Ольги Зубревицької - дітей антагоністів Федька Острозького і Митка Зубревицького); брак психологічної мотивації, виразної характеристики осіб і недоліки композиції. Незважаючи на те, п'єса мала значний сценічний успіх, створювала ажіотаж навколо українського театру у Львові.

Об'єктом зображення у драмі "Гальшка Острожска" обрано вже не збройну українсько-польську боротьбу. Тут - показ асиміляційної експансії польсько-католицької аристократії на українські землі, яка здійснювалася шляхом поступового захоплення територій через перерозподіл їх з боку короля й шлюбні асиміляційні зв'язки. На прикладі життя родини Острозьких драматург оригінально відтворює політичні, національно-релігійні змагання, жертвою яких стає головна героїня твору - дочка українського князя Ілька Острозького, єдина спадкоємниця величезних багатств покійного уже батька. Автор дослідження намагається аргументувати думку, що безпосереднім джерелом до створення художнього образу Гальшки була праця львівського історика Ізидора Шараневича, близького родича Ом.Огоновського. Безперечно, письменник підступає в творі від окремих історичних фактів, але це не є недоліком п'єси, адже "...істо-

2 Див.: Барвінський В. Федько Острожскій // Діло. - Львів,

1882. - Ч. 79; Вахнянин Н. Федько Острожскій, Драмат Д-ра

Ом.Огоновського // Зоря. - Львів. 1882. - Ч. 20.

14

рнчна драма не може бути тільки відтворенням на сцені історії як такої. Це означало б перетворити театр у своєрідну школу, що знайомить глядачів з історичними подіями"?.

Драматурга цікавить не'фотографічне відтворення минулого, його реалій, а характери з їх драматизмом, психологічне студіювання трагічних колізій, у які поставлені герої. Прикметно, іцо письменник врахував недоліки, на які вказала йому критика при оці.іці драми "Федько Острожскій". У "Гальшці Острожскій" зв'язок між історичною та любовною акцією безпосередній: героїня закохана у Дмитра Вишневенького, неможливість щастя з яким детермінована різницею національно-політичних поглядів матері і дочки. Веата Острозька, яка представляє собою тип польської аристократки на українській землі, не хоче бачити своїм зятем українською православного шляхтича, та ще й ватажка козацтва. Якщо образ героїні любовної лінії у драмі "Федько Острожскій" Ольги Зубревнцької схематичний, слабо окресленні!, вчинки її, зокрема самогубство, психологічно не вмотивовані, то образ князівни Гальшки - українки-патріотки, справляє враження досконалого художнього моноліту. Смерть "Байди" - це вирок Гальшці, але помирає вона не переможена морально. Загибель героя в силу необхідності, однак внутрішньо не скореного, означає його перемогу. Саме так, у руслі шілле-рівських поглядів на особливості трагедійного жанру, вирішує Ом.Огоновськції основний конфлікт у цій драмі.

Варто відзначити, що трагічна лінія Гальшки Острозької як безкровної жертви суспільних змін, що відбувались у той час, не затінює основної теми, навпаки, вона-органічно пов'язана з нею, власне, для її висвітлення створена. У центрі уваги драматурга -

З Анікст О. Теорія драми на Заході у друт іі» половині XIX ст. -М., 1988. - С. 79.

проблема трагічної втрати української шляхти, своєї національної еліти, яка могла б очолити боротьбу народу за державну незалежність.

Контрастне зображення характерів, ситуацій, різка зміна подій, поєднання трагічного начала з комічним - ці типові для романтичної драми прийоми використовує Огоновський-драма-гург. "Гальшка Острозька" сублімує в собі традиційні тенденції української ідеологічної драми і новітньої психологічної (увага до внутрішнього світу національних героїв в історично вагомих ситуаціях). Драматург успішно спроектував думки і вчинки своїх героїв на сучасне йому життя, створив оригінальний образ жінки-патріотки; у параметрах сценічних можливостей показав глибокі джерела української національної ідеї, причини і наслідки денаціоналізації української шляхти, не впадаючи у надмірний соціологізм.

П'єса "Гальшка Острожска" мала значний сценічний успіх, була у репертуарі театру корифеїв (трупа М.Старицького), заборонялась московською цензурою для постановки у російській імперії.

У третьому розділі - "Омелян Огоновський - літературний критик та історик української літератури" - розглядаємо цілісну систему поглядів ученого на шляхи розвитку літератури, аналізуємо його численні наукові розвідки. Дисертант спростовує традиційну в радянському літературознавстві необ'єктивну оцінку діяльності Омеляна Огоновського як і всіх діячів "націоналістичної орієнтації" - О.Барвінського, С.Смаль-Стоцького, М.По-долинського, Г.Цеглинського. Вважаємо, що саме народовський рух 60-90-х років 19-го століття створив умови для інтенсивного розвитку національного мистецтва і науки, а певна домінація національно-суспільних критеріїв у розв'язанні питань історико-літературного і літературно-критичного характеру в Омеляна

16 ■

Огоновського га інших народовців була зумовлена погребами розвитку української національної культури, яка намагалась ставити опір колонізаторському її.утискуванню.

Безперечно, генеза наукової методології Огоновського-літературознавця - в культурно-історичній школі. Він иеребунаи під значним впливом П.Куліша та інших літературознавців романтичної доби (М.Максимович, О.Бодянськиіі, М.Костомаров), які застосовували теорію інтерпретації літературного твору як відображення історичного життя нації. Однак Огоновськнй-критик 80-90-х років використовує, крім біографічного й ідеологічного та естетичного методів літературознавчого аналізу, ще (1 елементи історико-порівняльного дослідження літературного процесу.

Як освітній діяч і вчитель львівських гімназій, Ом.Огонов-ський укладає гімназіальні (1863) та шкільні підручники (1868), що вже тоді формувало коло Ііого наукових зацікавлень. Проте лише з часу вступу на університетську кафедру (1867) з'являються наукові розвідки у періодиці, які виростали із лекцій професора. "Одним із шляхів, який сприяв згуртуванню українських філологів Галичини, були, безперечно, (і університетські лекції Ом.Огоновського,"•< - писав Іларіон Свєнціцький.

Досліджується роль Ом.Огоновського у вивченні й популяризації художньої спадщини Маркіяна Шашкевича Й Тараса Шевченка, адже вчений був одним із засновників Шевченко- та шашкевичезнавства у Галичині. Грунтовну розвідку про життя і творчість М.Шашкевича професор опублікував у 1872 році на сторінках "Правди" (4.4, с. 157-163). У цьому ж часописі надруковано перші статті Ом.Огоновського про творчість Т.Шевченка:

4 Свєнціцький І. Огляд університетських курсів Я.Головацького та О.Огоновського // Листування українських славістів з Францем Міклошичем. - К., 1993. - С. 46.

17

"Критично-естетичний погляд на декотрі поезії Тараса Шевченка" (1872 р.); аналіз творів "Посланіє землякам", "Неофіти", "Тополя" (1873 р.). Огоновський досліджує філософсько-естетичні погляди Т.Шевченка ("Погляд на важніші думки Шевченкові" (Правда, 1873 р.)), робить спробу наукової біографії поета, публікуючи ряд статей ("Шевченка Тараса дитинний вік", "Шевченко маляр і поет", "Шевченко на науці") у "Руській читанці для нижчих кляс гімназіальних" (1879 р., ред. Ю.Романчук).

У дисертації розглядаємо монографію Ом.Огоновського про поему Тараса Шевченка ."Гайдамаки" (Львів, 1879 р.). Ця розвідка професора львівського університету, яка мала у свііі час гучний розголос, викликала неоднозначні оцінк:: сучасників. Значну частину студії займає переказ та коментування змісту поеми, з'ясування історичного тла. Однак є ту ї і спроби психологічної о дослідження художнього світу героїв "Гайдамаків", зокрема, вияву "особнстісного" в образі Яреми, аналізуються особливості світобачення автора. Ом.Огоновський відзначив уміння поета мовними засобами створити зорові і слухові картини,, вказує на синкретичність його поезії, на вміння створювати і гармонійно поєднувати контрастні художні сцени. Класичним в українському літературознавстві стало зіставлення численних паралельних місць у поемах "Гайдамаки" Т.Шевченка і "Замок Каньовський” С.Гощинського, що відзначив, зокрема, І.Франком Для Огоновського безсумнівною є вища художньо-естетична вартість ІІІев-ченкового твору, образи Небаби та Орлики поеми Гощинського не можуть грівнятися з образами Яреми п- Оксани. Дослідник майстерно аналізує композицію "Гайдамаків", окремі трагічні колізії героїв поеми, ставить декілька концептуальних питань

З Див.: Франко І. Переднє слово (до видання: Шевченко Т.Г.

Перебенця... - Львів, 1889) // Зібр. тв.: У 50 т. - Т.27. - С. 300.

,• 18

щодо оцінки твору Т.Шевченка і доробку Кобзаря взагалі; особливості мистецького світосприйняття поета вбачає не тільки у його глибокому національному корінні, айв інтелектуальному багатстві. Т.Шевченко, який займав почесне місце серед європейської духовної еліти, знав і своєрідно трансформував передові філософські, соціально-політичні теорії свого часу.

Про принциповість наукової позиції вченого свідчить його полеміиа з Пантелеймоном Куліціем щодо окремих його тверджень у статті "Мальована гайдамаччина". Вважаючи П.Куліша найзначнішою постаттю після Шевченка, він сміливо заперечує його "промосковську орієнтацію'' того часу, відстоює позицію Шевченка в оцінці Коліївщини.

У реферованій роботі зазначається, якої протидії зазнавав український професор Ом.Огоновськнй у Львівському університеті. Дуже показовою є його полеміка з польською критикою на сторінках стуціуму про поему Т.Шевченка "Гайдамаки". Учений аргументовано спростовує твердження про полонофобство Т.Шевченка, про епігонство цього твору, але визнає слушність, думки про те, що Т.Шевченко неточно трактує окремі історичні події, зокрема, Барську конфедерацію, постать короля Понятовського; у цих випадках поет дотримувався переказів і переконань простого люду, який не розрізняв конфедератів від розбійників.

У дисертації проаналізовано рецензію І.Франка на монографію Ом.Огоновського про поему "Гайдамаки" Т.Шевченка, бо саме так можна назвати статтю "Чи можна "Гайдамаків" назвати поемою історичною і найкращою в естетичнім взгляді?" (Світ. -Львів, 1881. - 4.8-9. - Рочник І). І.Франко визначив метод Огоновського як виключно формально-естетичний, критикував його за відсутність психологічного і соціологічного аналізу, а саму книгу професора назвав такою, що не з’ясовує нічого нового. Вважаємо, що причини такого нетипового для І.Франка

19 ' .

"запрограмування" були у міжпартійній політичній боротьбі того часу, ускладнених особистих стосунках. Такий погляд доводиться на основі листування І.Франка та М.Драгоманова. Апріорна заданість на заперечення роботи Огоновського боляче вдарила і по Шевченкові, тому ЬФранко пізніше сам не захотів передруковувати цю статтю у "Причинках до оцінення поезії Тараса Шевченка”, що, однак, не могло бути причиною виключення цієї розвідки з п'ятдесягитомника. .

У цьому розділі дисертації розглядаємо також діяльність Омеляна Огоновського як текстолога, редактора і видавця творів Т.Шевченка, адже професор був головою комітету з видання спадщини Шевченка, разом з ним працювали І.Франко, О.Бар-вінський, В.Коцовський. Довільна нераціональна комплектація творів Т.Шевченка за жанровим гніздами викликала справедливу критику І.Франка та М.Драгоманова, які відстоювали жанрово-хронологічний, історичний у своїй основі принцип побудови наукового видання. Однак "Кобзар" за редакцією Ом.Огоновського, опублікований 1892-1893 рр. у двох томах, виконав свою роль у збереженні і систематизації спадщини Т.Шевченка, був швидко розкуплений, став раритетом. •

Складними і неоднозначними були стосунки Ом.Огоновського і М.Драгоманова, зокрема, їхня полеміка щодо оцінювання творів Т.Шевченка. Як зазначає Л.Новиченко, "... б'ючи по фальшивих канонізаціях Шевченка, критик (М.Драгоманов - В.М.) часом боляче й несправедливо вражає самого поета"5. Це стосується і взаємин М.Драгоманова та Ом.Огоновського. Визнаючи величезні історичні заслуги.М.Драгоманова в українській культурі, його різнобічну літературно-критичну працю, впровадження нових

6 Н овиченко Л. Шевченко в соціально-культурній концепції

М.Драгоманова //Слово і час. - К., 1990. - 4.2. - С.9.

' 20 ...

методів дослідження п науку, вважаємо, що оцінки софійського професора діяльності Ом.Огоновського, загалом народовської партії, часто тенденційні • необ'єктивні. Па основі матеріалів листування Ом.Огоновського і М.Драгоманова, творів 1.Франка, К.Чеховича у дисертації розглядаються причини різко негативних, часто нетактовних виступів М.Драгоманова у галицькії) періодиці ("Шевченко у чужій хаті свого імені" (1893 р.), "Дотепи професора Омеляна Оі оновського" (1894 р.), "Наукова вартість "Исторіи литератури рускои" гіроф. Ом.Огоновського" (1895 р.)). М.Драгоманов щиро вірив у західноєвропейські ідеали соціальної рівності та політичної волі, однак применшував значення національних чинників.

У 1875-1877 рр. з-під пера Ом.Огоновського з'являється ряд розвідок з історії давньої української літератури, про розвиток освіти, права, які публікувалися на сторінках львівського педагогічного часопису "Газета школьна" (редактор Омелян Пар-тицьк-.ій). Це "Погляд на староруський поетичний пам'ятник "Слово о полку Ігоревім" (1875), аналіз "Правди руської" (1875), "Деякі замітки історико-літературні про руські школи у XVI і XVII вв." (1877). До цієї групи праць можна зарахувати і його перше синтетичне дослідження окремого періоду в історії української літератури - "Погляд на історію руської літератури в часі Татарщини". Глибокий лінгвістичний аналіз давніх пам'яток, з'ясування шляхів проникнення української мови у книжну, рясні цитати і фахове тлумачення їх, національне підгрунтя у підході до психологічного мотивування образів - характерні прикмети цих праць професора Ом.Огоновського, які постали на основі його університетських лекцій.

У 1876 р. Омелян Огоновський видає монографію про "Слово о полку Ігоревім", яка звернула на себе увагу не тільки в Україні, але й у цілій Європі. Окрім тексту поеми, її досконалого

21 '

перекладу сучасною українською мовою, мовних коментарів, автор характеризує староукраїнську освіту в 12 столітті, робить історичний та літературознавчий аналіз твору, розповідає історію рукопису, розглядає поетичну мову автора "Слова", її форми. У вступі історик літератури окреслює свій погляд на поему як найвищий прояв національного мистецтва в час державності, коли сформувалась культурна еліта, яка творила високохудожні літературні Твори. Концептуальні підходи Ом.Огоновського до оцінювання пам'яток давньої української літератури близькі до поглядів Олександра Потебні. Високий науковий рівень цієї праці львівського вченого визнавали В.Ягич, О.Брюкцер, П.Куліш,

І.Франко, М.Сумцов, М.Грушевський та ін.

Літературно-критичні зацікавлення Ом.Огоновського були дуже різноманітні. У 1875 році з'являється у народовському часописі "Правда" рецензія “Письма К.Н.Усгияновича" на історичні поеми "Вадим" та "Искоросіень". Цікаво, що ця рецензія викликала один з перших виступів молодого І.Франка, який написав статтю "Слівце критики", де подав свій погляд на твори К.Устияновича, полемізував із своїм учителем.

З університетських викладів професора Огоновського постав "Погляд на Квітчниу повість "Маруся" ("Зоря", 1880 р. - Ч. 2021), де дослідник відзначає синкретизм творчого методу Г.Квіт-ки-Основ'яненка. Цей грунтовний аналіз "Марусі" пізніше знайшов схвалення у багатьох літературознавців, зокрема, М.Даш-кевича, М.Плевако, М.Зерова, Ю-Шевельова тд ш.

Активчою була участі, професора у і горетнчному обгрунтуванні шляхів розвитку української драматургії - він пише театральні рецензії на п'єсу В.ільницького "Настася” ("Правда”, 1872 р. - 4.8) та Олександра Кониського "Порвалась нитка" ("Зоря", 1886 р. - 4.20), у яких виявляє себе прихильником

німецької ідеалістичної естетики Лессінга, Хетнера, творчості В.Шекспіра.

Працюючи на кафедрі української філології, Ом.Огонов-ський як ніхто інший відчував потребу цілісного опрацювання історії національної літератури. У 1881 році професор пише історико-літературннй огляд у "Хрестоматії старорускій для вищих класів гімназіальних" та "'Короткий погляд на історію літератури руської гід Татарщини до кінця XVII віку". "Короткий погляд..." - одна з перших спроб синтетичного дослідження зазначеного періоду з історії української літератури, її періодизації та аналізу етапів розвитку. Названі розвідки стали основою монументальної "Історії літератури руської" (1886-1894 pp.) Окрім потреби "університетського підручника", на що вказував І.Франко, Ом.Огоиовського примусила взятися за перо необхідність захищати українську культуру від активної асиміляторської експансії московського панславізму. Нерозроб-леність методології створення корпусу історії літератури, відсутність підготовчих монографій зумовили певні хиби цієї фундаментальної праці. Механічний поділ літературного процесу на епос, лірику і драматургію не дав змоги відтворити історичний розвиток літератури. ІІро те, що автор розумів вади такої комплектації літературного матеріалу, свідчить великий за обсягом і старанно опрацьований "Вступ”, у якому історик літератури прагне компенсувати фрагментарність основного змісту праці, підійти системно, цілісно до розгляду літератури у її зв’язках з соціально-політичним, національним життям народу.

Дисертант прагнув з'ясувати конкретно-історичні умови написання "Історії літератури руської", її значення у постановці проблем національної літератури, батату фактологічну базу: Історик літератури надто багато місця відводить переказові змісту твору, судження про художню специфіку чи харак-

23

теристика авторського стилю принагідні, вони здебільшого дедуктивні, а не результат скрупульозного аналізу художньої тканини тексту. Ученому лише частково вдалося розв'язати питання періодизації літературного процесу, ролі розвитку літератури в еволюції ідей, творчих методів, жанрів, стилів, у трансформації впливів на національному грунті і промінюванні української літератури на інші.

"Школа більш філологічна, ніж естетична і політична" (І.Франко), "апологет ідеологічної теорії української критики" (Л.Білецький), вчений із "течії наукового позитивізму, основним завданням якої було збирання фактів без їх інтерпретації" (Д.Чижевськнй), - гак визначали науковий метод проф. Огоновського його наступники. Безперечно, що вченим перебував під значним впливом методології вчених першого етапу розвитку історичної школи (М.Максимович, О.Бодянський, М.Костомаров, П. Куліш). "Надмірне" превалювання національних критеріїв в оцінці літературних явищ було зумовлене позицією вченого-патріота в умовах, коли під загрозою асиміляції перебувала не тільки українська культура, а /і сама нація. Вважаємо, що недоцільно обмежувати метод написання ■ "Історії літератури руської" до біо-бібліоірафічного, адже "філологічна школа" професора Огоновського використовувала також методи естетичного та психологічного аналізу.

До безумовних заслуг Ом.Огоновського зараховуємо його вплив на активізацію історико-літературної праці багатьох його сучасників. Зокрема, П.Куліша, М.Драгоманова, А.Кримського,

О.Барвінського можна вважати якоюсь мірою співавторами першої системної історії української літератури. У дисертації використано архівні матеріали листування Огоновського із названими вченими, а також із М.Лисенком, Р.Заклинським, Ф:Мікло-шичем, Є.Желехівським, О.Коїтиськпм та ін.

24

Вагу "Історії літератури руської" визначає активна полеміка, яка зав'язалась після опублікування вже перших її частин і давала змогу заявити про повнії етап у розвитку науки і культури. У реферованій роботі проаналізовано основні вузли дискусії Ом.Огоновського з О.Пипіним, участь у ній А.Кримського, І.Нечуя-Левицького, В.Грінченка та інших українських письменників. Причиною різкого заперечення російською шовіністичною критикою "Історії літератури руської", - стверджується у дисертації. - був факт, що фундаментальна праця львівського професора знаменувала новий етап у розвитку української науки, стверджувала її самостійність.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження порушеної проблеми.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Омелян Огоновський - культурний і громадський діяч другої половини XIX ст.//Вісник ЛПІ.-Львів, 1992. -Ч. 268. -С. 49-54.

2. "Особлива" історія української літератури // Сучасна філологічна наука в національному відродженні: Тези доповідей і повідомлень. - Львів, 1992. - С. 73-74.

3. Коли студент. переростає професора. Іван Франко та Омелян Огоновський // Українське літературознавство. - Львів, 1993. - Випуск 58. - С. 132-137.

4. Дослідження в галузі історії української літератури у XIX столітті // Slavica stetinensa. - Szczecin, 1993. - С. 77-86.

5. Великий Робітник. Штрихи до літературного портрета Ом.Огоновського // Дзвін. - Львів, 1994. - Ч. 7. - С. 137-141.

6. Педагогічна діяльність Омеляна Огоновського // Українська філологія: Історія і перспективи (До 145-річчя заснування кафедри української філології у Львівському університеті/. -Львів, 1994. - Тези доповідей і повідомлені. (Друкується).

Mykytiuk V.I. Literary and scientific heritage of Omelyan Ohonovskiy. Dissertation for the candidate's degree in Philology. Speciality: 10.01.02 - the Ukrainian literature. Manuscript. Ivan Franko State University of Lviv. Lviv, 1995.

The dissertation for the first time provides a complex analysis of literary and research works of a prominent Ukrainian scientist of the XIX century Omelyan Ohonovskiy. An attempt is made to introduce poetical, prosaic and dramatic works of Ohonovskiy into the History of the Ukrainian literature context, to study the entire system of the author's scientific views as a literary critic and a historian of litera ture, the structure and the contents of his "History of the Ukrainian literature" - the first synthetic work of this genre in the Ukrainian science. ~

Мыкытюк В.И. Литературное и научное наследие Омэляна Огоновского. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - украинская литература. Рукопись. Львовский государственный' университет им.И.Франко. Львов, 1995 г.

Защищается диссертация, в которой впервые комплексно проанализирован широкий круг художественных произведений и научных трудов выдающегося украинского ученого второй половины 19-го века Омэляна Огоновского. В работе делается попытка ввести поэтические, прозаические и драматические произведения исследуемого автора в контекст истории, украинской литературы, исследовать целостную систему" научных взглядов Огоновского-литературного критика и историка литературы, структуру и содержание его "Исторіи литературы рускои" - первой синтетической работы этого жанра в украинской науке.

Ключові слова: літературний процес, історія літератури, літературна критика, наукові дослідження, художня спадщина, полеміка.