автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.03
диссертация на тему: Мифологическая лексика украинских говоров карпатского ареала.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Мифологическая лексика украинских говоров карпатского ареала."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім.І.КРИП’ЯКЕВИЧА

Спеціалізована вчена рада К 063.26.14

РГ 6 ОД

На правах рукопису

- 5 КЮН Ш

ХОБЗЕЙ Наталія Василівна

МІФОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКИХ ГОВОРІВ КАРПАТСЬКОГО АРЕАЛУ

Спеціальність 10.02.0Д - Укра

інська нова

у г

,[г с Г

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступені* , кандидата філологічних наук '

її.'

ЛЬВІВ - 1995

Дисертацією е рукопис.

Робота виконана у відділі української мови Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України

Науковий керівник —доктор філологічних наук, професор Я.В.ЗАКРЕВСЬКА

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор П.Ю.ГРИЦЕНКО кандидат філологічних наук, доцент О.-В.Т.ЗАХАРКІВ

Провідна організація — Прикарпатський державний університет ім. В.Стефаника

Захист відбудеться " >■' і " /-А' 1995 р. о / ^ год. на

засіданні Спеціалізованої ради К 068.26.14 у Львівському державному університеті ім. І.Франка (290602 м.Львів, вул. Університетська, І)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Львівського державного університету ім. І.Франка (290005 мЛьвів, вул. Драгоманова, 17)

Автореферат розіслано __/<’ />: -С. 1995 р.

Учений секретар . ‘ .-7 ." •

■ ■ , ^ мэр

Спеціалізованої вчено» ради ° V з.м.ТЕРЛАК

- канд. філол. наук

Актуальність теми і предмет дослідження. Міфологічна лексика становить своєрідну, надзвичайно цікаву мікросистему мови кожного народу, яка допомагає змоделювати і відтворити мовний образ світу в народній візії. Це бачення світу, втілене в мові і доступне завдяки мові, що входить у сферу духовної культури народу, вимагає комплексного підходу до його вивчення. Дослідження міфологічно! лексики з уваги на ії понятійно-семантичну суть не обмежується рамками суто мовознавчого вивчення, а інтегрується з пошуками суміжних наук, і в першу чергу - з етнографією, що призводить до аналізу на рівні етнолінгвістики - комплексної дисципліни, яка за допомогою лінгвістичних методів вивчає зміст культури, народної психології і міфології, незалежно від способів їх репрезентації (слово, предмет, обряд і т.п.).

Духовна культура народу, особливо етнолінгвістичні дослідження (у тому числі і міфологічна лексика) протягом довгого часу у роки тоталітарного режиму перебували за межами актуальних проблем дослідження, належали до "табуїстичних" тем, а унікальний фактичний етнографічний і діалектний матеріал з цієї ділянки безповоротно пропадав, не будучи зафіксованим ні фольклористами, ні діалектологами. Все, що було засвідчено з царини духовної культури, ігнорувалося, зокрема міфологічна лексика наполегливо зараховувалася до пасивного фонду, оскільки вважалося, що не існує самих понять, які вона називала. Такий стан попередніх досліджень у галузі духовної культури надає особливої актуальності етнолінгвістичним студіям у наш час, коли ці ділянки вийшли з-під "заборони".

Актуальність комплексного дослідження міфологічної лексики в діалектах української мови визначається особливим місцем і вагомістю цієї мікросистеми в контексті загально-українсько» мовної системи, відсутністю комплексних етнолінгвістнчних сту- . дій з цієї ділянки, яка має одночасно важливе значення для пізнання історії, культури і духовності українського народу.

Мова і духовна культура настільки споріднені, що можна їх . досліджуватн подібними методами і описувати в подібних категоріях -таких, як система, опозиція, контраст, парадигматика і синтагматика, модель, варіант, текст тощо.

Об'єктом дослідження обрано українські говори карпатського регіону - в першу чергу гуцульські, бойківські, лемківські, частково середньозакарпатські і буковинські, які зберігають значну кількість архаїчних рис на всіх мовних рівнях, у тому числі й на лексичному. Саме цей регіон, що є своєрідним перехрестям елементів різних слов'янських (а також неслов'янських) мов-і культур, характеризується віковими мовними взаємозв’язками і взаємовпливами,.активно зберігає низку давніх, часто, ще ' дохристиянських звичаїв,, традицій, вірувань, є дуже вдячною базою для етнолінгвістичних студій. .

Метою роботи є комплексне дослідження окремих груп міфологічної лексики - назв демонічних істот (анімістичних і ма-иістичних), які функціонують у говорах карпатського регіону. Проблематика дослідження зумовлює вирішення таких завдань:

- максимально зібрати, згрупувати й осмислити, міфологічну лексику говорів карпатського регіону і визначити критерії . її 1 лексико-семантичної класифікації; • ' ' ’ ' ' .

. ' - проаналізувати її семантику, виявити найімовірніші етимології, простежити шляхи і динаміку розвитку; .

- розглянути міфологічні назви в контексті інших слов'ян-

ських мов (і відповідно культур), визначивши їх спільні і специфічні риси; '

- визначити (в міру можливості) територіальну диференціацію аналізованих назв у досліджуваному регіоні;

- з'ясувати деякі теоретичні і, практичні питання взаємних -стосунків мови і духовної. культури, що' є суттк) власне етно-лінгвістичних досліджень.

Наукова новизна роботи полягає у спробі здійснення комплексного дослідження міфологічної лексики українських го-. ворів карпатського ареалу з наголосом на її системному описі, лексико-семантичній класифікації, територіальній диференціації, -що в українському мовознавстві зроблено вперше. , * ,

* Практичне значення дослідження полягає в тому, що1 його результати і фактичний матеріал можуть використовуватися у роботі над ^укладанням загальноукраїнського діалектного, регіональних та спеціалізованих етнолінгвістичних словників, у . вузівських курсах з української діалектології; сучасної- української мови і спецкурсах з фольклористики, - етнографії, народознавства. Основні положення дисертації доповнять зміст курсів з історії мови, української і слов'янської лексикології.

Д ля дослідження міфологічної лексики - використано метопи. -в основі яклх-.лежить системний підхід опрацювання матеріалу. Надається перевага описовому з одночасним застосуванням зістав-ного та .порівняльно-історичного методів. Використано також прийоми лінгвогеографічного методу. ‘

Джерела дослідження. Фактичний матеріалом . дисертації послужила спеціальна картотека міфологічних назв, укладена на підставі власних польових записів, зібраних на території говорів

З

карпатського регіону за спеціальним питальником, а також на основі записаних і опублікованих наприкінці XIX - першій под. XX ст. етнографічних матеріалів, зроблених М.Гнатюком, М.Зуб-рицькнм, Ф.Колессою, А.Онищуком, І.Франком, В.Шухевнчем та ін. Базою дослідження стали також фундаментальні картотеки: другого тому "Атласу української мови: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі” та "Словника гуцульських говірок”, що знаходяться у відділі української мови Інституту українознавства НАН України, картотека "Словника закарпатських говірок" М.Грицака, що зберігається у відділі діалектології Інституту української мови НАН України, опубліковані діалектологічні праці (словники, монографії, статті), загально-мовний Атлас української мови, регіональні та проблемні атласи української мови (Й.О.Дзендзелівського, Я.Рігера, К.Нічша,

З.Штібера, Карпатський діалектологічний атлас, Загальнокар-патськнй діалектологічні ї, атлас та ін.), загальномовні й регіональні атласи і словни;и та спеціальні дослідження інших слов’янських мов. В історичному аспекті використано "Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст.” (т. І-ІІ), "Словник української мовн XVI - першої пол. XVII ст." (вип. 1-2), "Історичний словник українського язика" за ред. Є.Тимченка, матеріали і картотеки цих словників.

Стан дослідження проблеми. Слов'янське язичництво не раз привертало увагу видатних мовознавців, насамперед з погляду етимології слів, пов’язаних із цим історико-культурним явищем. Це були хоч і епізодичні, однак глибоко наукові студії. Тут варто відзначити імена І.І.Срезневського, О.І.Соболевського, О.О.Потебні, В.Ф.Міллера, Г.А.Ільїнського та ін. '

Історія вивчення цієї групи лексики в українському мовознавстві зводиться в основному до фрагментарних історнко-ети-мологі'пшх спостережень та окремих порівняльних досліджень. Серед лінгвістичних праць, які порушують деякі проблеми, пов'язав! , з міфологічними назвами, - роботи Б.В.Кобилянського, Т.Б.Лукінової. Локальні аспекти вивчення цієї проблеми висвітлено у лексикологічних працях Б.К.Паласа, М.Голянич, М.А.Гри-цака, П.Ю.Грицеяка, Й.О.Дзендзелівського та ін. Окремі етнографічні розвідки І.Вагилевича, В.Гнатюка, І.Франка також частково з’ясовують міфологічні поняття, виражені відповідними лексичними одиницями.

Група дослідників Інституту слов'янознавства і балканістики Російської академії наук під керівництвом М.І.Толстого плідно працює над вивченням, українського і білоруського Полісся у мовному (діалектологічному), етнокультурному планах, у тому числі і над міфологічною лексикою.

Апробація роботи. Результати дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні відділу української мови Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України і на засіданні Вченої ради цього інституту. Крім цього, основні теоретичні положення -і висновки дослідження були викладені в доповідях на наукових конференціях: "Екологія культури: історія, традиції, сучасність" (Львів, 1990); "Гуцульщина: перспективи її соціально-еконо-ч мічиого і духовного розвитку в незалежній Україні. Перший світовий конгрес гуцулів" (Івано-Франківськ, 1993), на засіданні лінгвістичної секції Наукового товариства ім. Т.Шевченка (Львів, 1994). З темн дисертації опубліковано 4 праці, одна з яких є частиною колективної монографії "Українська лексика в історичному та ареальному аспектах” (Київ; 1991).

ЗМІСТ РОБОТИ

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, списків скорочень використаних джерел та населених, пунктів. До роботи .входить також індекс .міфологічних назв, які становлять дослідно-ілюстративний корпус роботи, і картосхеми. _

У Вступі, крім обгрунтування теми; її актуальності, теоретичної та практичної цінності, сформульовано мету.і завдання роботи, висвітлено її новизну, подано короткий виклад, історії дослідження проблеми, охарактеризовано джерельну базу.

Перший розділ - "До проблеми етнолінгвістичиих досліджень" - відображає стан теоретичного, осмислення в слов’янському мовознавстві проблем, пов'язаних із вивченням мови у „її відношенні до різних'виявів культури, до, етнокультурних та етнопсихологічних- особливостей народу в їх взаємодії на .грунті функціонування та еволюції мови. У сучасній мовознавчій науці сформувався і відповідний ¡.лпрям - етнолінгвістика, яка у шир-■ шому розумінні є комплек» ною дисципліною, що вивчає за допот могою лінгвістичних методів "зміст" культури, народної психології і міфології.

, , Пізнання духовного, культурного елементу через посеред-

ництво мови стало предметом зацікавлень дослідників, зокрема етнографів, уже в'XVIII - на поч.'ХІХ ст. У цьому напрямі, висловлюючи думки про 'взаємозв'язок мови, мислення і "духу народу",' проводив Свої -дослідження Й.Гердер, на ідеі якого спирається і лінгвістична'концепція В.Гумбольдта з1 його розумінням мови як живої діяльності людського духу, єдиної енергії народу, що виходить з'глибин» людської, суті і пронизує все йрго буття." Дослідження взаємовідносин, , що -пов'язують мову і культуру, проводились на початку XIX ст-_ і творцями знаної в . ' б ■ ■ '' ■

цілому світі, міфологічної школи - братами Гріии. Я.Грімм вважав, що мова може стати своєрідним ключем у пізнанні історії за приципом "через літературу до духу”. Серед слов'янських дослідників- подібна’ проблематика приваблювала А.Н.Афансьєва, Ф.І.Буслаєва, К.Мошинського, О.Потебню та ін. ,

Як бачимо, етнолігвістичний підхід в науці про мову не є новим, бо етнолінгвістика як. самостійний науковий .напрямок зародилась у глибинах етнографії на зламі ХІХ-ХХ ст. і широко розвинулася у мовознавстві США ще' з 70-х рр. минулого століття. Спочатку перевага надавалася етнографічному матеріалу, і лише з 1-ої чверті XX ст. Ф.Боас закладає нові традиції в американській лінгвістиці. Його наукові погляди розвинув' Е.Сепір, який вважав, що мова є виключно історичним спадком колективу, продуктом довгого соціального вжитку. Ідеї- ЕСепіра та Ф.Боаса продовжив і поглибив їх співвітчизник Б.Уорф, який пов’язуваамову також, з нормами поведінки.

Ширше розуміння предмету і завдань етнолінгвістики наступає з пожвавленням у 70-80-х роках XX ст. досліджень у' галузі фольклористики, коли виявлено нові сторони взаємозв'язків мови і найрізноманітніших виявів культури. Над цими проблемами плідно працює група вчених Інституту слов’янознавства та балканістики РАН під керівництвом М.І.Толстого, який, розвиваючи думки попередників, стверджує, що в етнолінгвістиці, з огляду на ряд принципових міркувань, найдоцільніше звернути увагу на гомогенний ряд - мова,, релігія, вірування, звичаї, мистецтво. Саме такі дослідження в історичному, діахронному аспекті важливі для реконструкції давніх співвідношень мови й етносу, мови і народної-культури, оскільки народна культура

настільнії ж діалектна і е не менш яскравим показником етносу та етнічних утворень, віж мова*.

Зближення лінгвістики та етнографії на сучасному етапі, розширення .завдань етнолінгвістики відбулися завдяки внутрішнім шляхам розвитку: з одного боку - науки про слов'янські старожитності, з іншого - лінгвістики (насамперед етимології, історії лексикології та семасіології). Таке зближення призвело до необхідності залучення широкого етнокультурного контексту для реконструкції вихідних значень і шляхів еволюції древнього пласту "культурних слів” (маємо на увазі, зокрема, роботи

О.Н.Трубачова, В.Н.Топорова, В.В.Іванова, Т.Б.Лукінової).

Міждисциплінарні етнолінгвістичні дослідження користуються матеріалами двох наук, а аналіз послідовно проводиться в ра\іках мовознавства й етнографії. Особливо важливими у цих дослідженнях є ареальна характеристика явища. Відсутність уявлень про "міфологічний" ландшафт, про поширення м кордони різних локальних рис давніх слов’янських обрядів, звичаїв і повір'їв створює серйозні перешкоди не тільки для реконструкції шляхів їх історичного розвитку, але й для включення міфоло-' гічних фактів у систему наукової аргументації при, вирішенні загальних етногенетичних питань слов'янської історії. - .

Цікавим і сприятливим полем для етнолінгвістичних досліджень-є лексика та фразеологія. В основному це зумовлене тим, .що на цих мовних рівнях позначуєт.ься мінімальний тиск системи, який досить значний у морфології і сильний у фонетиці.

* Толстой Н.И. О предмете этнолингвистики и ее роли в изучении языка и этноса7/ Ареальные исследования в этнографии. Язык и этнос. - Л.; 1983. - С. 184.

Своєрідна мозаїчність лексики підвищує ступінь її розвитку, що спричиняє певну консервацію окремих блоків лексичної мозаїки як у формальному, так і в змістовому планах. Автономність лексики дозволяє окремому слову зберігати деякі риси, втрачені на інших мовних рівнях. “

Міфологія - продукт розвитку суспільства в певний історичний'період. У силу обставин забобони і магічна практика, які ведуть свій початок з епохи .первіснообщинного ладу, продовжують, у різних формах існувати в наші дні. У галузі народної міфології спостерігається стратифікація особливого характеру: на давні повір'я нашаровуються нові, не замінюючи попередніх, а співіснуючи з'ними. Цим пояснюється’така розгалужена система демонологічних повір'їв і магії. Донедавна панувало твердження, що наша епоха не породжує нових вірувань, а їх дослідження було до певної міри’'закритою” ділянкою. Тому міфологічна лексика на сьогодні ще далеко не зібрана і, відповідно, до кінця не відома.

У лексиці, яка належить до спільнослов’янського фонду й успадкована з індоєвропейської, особливу групу становлять слова, пов'язані з міфологічними уявленнями слов'ян. Ці назви іноді вивчались у широких рамках абстрактної лексики чи включались у семантичне поле "духовне життя", але ніколи не досліджувались окремо. Вчені вважають, що існує особлива лексико-семантична група назв народних.вірувань, що,виникає на основі екстралінгвальних ознак, серед яких виділяються номінації демонічних істот та осіб з_ вродженими чи набутими надприродними властивостями. У сучасних слов'янських мовах ця група досить компактна, хоч і не надто, чисельна, а оскільки вона охоплює слова, які відображають духовну культуру, то їх аналіз

може дати цінну інформацію для історії культури слов'янських народів.

-Другий розділ має заголовок "Назви осіб з набутими чи , вродженими надприродними властивостями та знаннями"; Особи з такими , властивостями в. досліджуваних говорах» об'єднуються влучною назвою "непрості", які в свою чергу, діляться на дві групи: 1) ті, які, володіючи надприродними властивостями, при. носять іншим користь і 2) ті "непрості", які завдають іншим шкоду. До-перших належать назви, що вживаються на позначення: а) людини, що лікує різними немедичними засобами, нанр,,

- баба, баІльник-баІльниця, байбірник-байбірниця, гадер-гаде'рка,

- знахар- знахарка, примівник-примівниця та ін.; б), людини; що ■.може вгадувати минуле та. передбачати майбутнє, напр., бала,

віжЛун-віжлунка,’ віщун-віщунка, ворожка-ворожбит, звіздар,

• зметлак, картянкаї мудрий, розумний та ін.і в). людини, що вміє

керувати грозовими, хм,рами та.' може відвертати їх, напр.,

.градівник, градобурник, г іаніпіник, тучник, хма'рник -та ін. Шкід-

/ , / / /

, ливі "непрості" — це: босорканя-босоркун, відьма-відьмак, еовкун,

вовку рад, заклятник, лиходійниця, мольфар-мольфарка, тарах-терник, упир-упирка, чарівник-чарівниця, чередінник-чередінниця, -чинтар-чинтарка та ін. .... , ’ ,

До назв, що позначають "непростих", зараховуємо також деякі слова, які безпосередньо, не стосуються двох вищеназваних груп, однак ці лексеми також вживаються на позначення людини, яка в тій чи іншій мірі за народними уявленнями пов’язана з "нечистою силою”, отже посередньо належать до аналізованих назв, напр.: верхоблюдникі "людина', яка володіє зачарованим грошем, інклюзом", сточник "надзвичайно майстерна людина". Ба-

гато слів є одночасно членами декількох груп, у яких вони протиставлені одне одному за певною семантичною ознакою.

Для досліджуваної групи назв характерною є наявність корелятивних пар. чоловічого та жіночого родів, напр.: баїльник-' / . / / г ■ - е . г '

баїльниця, босоркун-босорканя, ворожбит'-еорож.ка, знахар-зна*

харка, примівник-примівниця та іи. Формально такі пари виявлені

у більшості випадків, однак їх функціонування не є однаковим за '

частотою та неоднорідним за ареалом поширення. Трапляються

корелятивні пари,’ в яких назва . чоловічого чи. жіночого роду

/ / / , • засвідчена лише спорадично, напр., відьма, мольфар. Для деяких

іменникових назв властиве вживання лише в одному роді, напр.

ч.р.: верхоблюдник, зметлак, сточник, градівник, хмарник та ін., . -

чи ж.р., напр., баба, картянка та ін., що зумовлено позамовними

чинниками.

Лексеми, що належать до аналізованої групи назв, є різними за походженням. Частина слів сягає корінням праслов'янського лексичного фонду і має паралелі в інших слов'янських мовах, напр.: баїльник-баїльниця, віщу н-віщунка, ворожка-еорожбит,

знахар-знахарка та ін. Іншу частину складають лексеми, що утворились на українському мовному грунті. Спеціальна увага приділена власне діалектним номінаціям, характерним для досліджуваної групи говорів, напр.: іадер-гадєрка, градобурник, зметлак та ін. Лише окремі номени є запозиченнями з, інших мов, напр.: байбірник, босорканя, мольфар. -

Для прикладу детальніше зупинимось на аналізі корелятивних пар босорканя-босоркун. та баїльник-баїльниця, які належать до різних груп і відрізняються походженням,

, Босорканя-босоркун у досліджуваних говірках вживається для позначення людини (жінки чи чоловіка), наділеної, за по-

вір'я ми, надприродними силами, тобто ворожки чи ворожбита. їх характеризує порівняно незначна кількість фонетичних, і ще рідше. •— словотвірних варіантів: босоркан'а, босурган'а, босур-кан'а, спорадично бурсукан'а (з метатезою) і бісуркан'а (можливо, ■¡а народною етимологією до слова-Лс); зрідка словотвірна структура босорка, поширена острівними ареалами у південних говірках, Уясгородщини та північних говірках Рахівщнни 'див. -додану карту, і босоркун,, боУсуркун, а також в українських говірках Східної Словаччини - босор(к)ош. < ’ ' - , -

У системі народних, вірувань босорканя, як і відьма, належить до шкідливих непростих : Зачарувати когос, зло конус нанести • то робила босор’ка (Кваси). Як у відьм, так і у босоркань існує розподіл на сфери впливу. Так, окремим регіонам Бойківщини та Гуцульщини властиве звуження основного значення до: "людина, яка відбирає молоко укорівчи овець". Напр.: Да$но л’уде казали, шойебосоркан'і туди,-Треба змійу прит'ати та голо у посадити

у городец та f то ту голоу меснику, а тогп чесно к понести у

- г, / * / ■' / - . ^ / / 1 цер коу -та4 буде витко. босоркану, котра молоко відбирає

(Росіщка). Таке ж значення має і румунське слово bosorkoi. В Угррщині існує легенда, за якою, у день св. Петрія (24 квітня), покровителя снігу, ,босорки голими руками, збирають росу, щоб , збільшити надої від своєї корови. ( . - ' '

<У лексичній ,системі згаданих - говірок номен босоркун має таке саме значення, що й босорканя: Такий c'a наіішоЦ босоркун, шо так від овец відобрау молоко', шо віучар'і ни мали шо сербати (Росішка). . . , • '

. Із слов'янських мов ці лексеми відомі у, сусідніх з українською словацькій bosorâk _(Ч-Р-) bosorka (ж.р.) "у народних по- , вір'ях — чоловік або жінка, які уміють чарувати, тобто чародій-

ник, чародійниця, стрига, стригой" та чеській bosorka, botorkyni, ЬоіоНсе "чарівниця'*, а також у румунській bosorcoi та угорській мовах bosiorkany "відьма, чарівниця". .

В українських говірках лексема босорка, найвірогідніше, є запозиченням я угорської. На думку дослідників, yr. bosiorkany, можливо, споріднене з тюрк, basyrkan "нічний кошмар", що походить від bas - "давати;1 штовхати; мучити". Автори Етимологічного словника української мови вважають, що, босоркун, очевидно, є вторинним утворенням від босорканя, однак % українських говорах босоркун можна сприймати’ як лексичне запозичення з угорської, де побутують структури bosorkon", bosorkan', bosorko:n, що е іменниками спільного роду, але, адаптуючись на українському грунті, словотвірно оформився За аналогією до інших агентивних утворень із суфіхсом -ун-. Лише в окремих угорських говірках Закарпаття (напр., нас.п.п. Косиио, Ратівці) побутує структура босоркань, що є спільною назвою для осіб жіночої і чоловічої статі, як і в угорській мові.

У середньозакарпатських говірках домінує словотвірний варіант босорканя, переважно з наголосом- на передостанньому складі: босоркан'а. Проте в деяких українських говірках, , що межують з угорською мовною територією, наголос переходить на перший склад. Лексема босорканя активно функціонує • ряді українських говірок Східної Словаччини, а також у бойківських говірках: босурган’а, босуркан’аг босуркан'а, бісуркан'а'. У гуцульських говірках Рахівщини крім босоркані поширена і лексема босорка, яка за своєю структурою є однотипною з іменниками жіночого роду з агентивним суфіксом -к(а): брехачка, ворожка, мольфарха. Локалізація іюменів босоркан'а (босорка)!босоркун

(босор(к)6ї) у говірках карпатського ареалу подана на доданій картосхемі.

Лексеми босорка, босорканя з основним значенням "відьма, чарівниця” та босоркун "упир" зафіксовані у словниках Є.Желе-хівського та Б.Грінченка. - ~

У закарпатських говірках лексема босорканя' вживається також у значенні: "нічний метелик”, яке, очевидно, пов'язане з міфічними уявленнями про перевтілення душі людини після смерті; у бойківських та гуцульських говірках зустрічається у переносному значенні - "зла, сварлива жінка”: Tomó чиста босорка баба (Росішка); спорадично слово засвідчене також із значенням “брехуха”.

Назви баїльник-баїльниця (з варіантами байіл’ник, байілнигк, байілник; байіл'а, байіл'ниці, байілниці) поширені в основному в частині закарпатських і північно-західних гуцульських говірок, де вони вживаються на означення людини, яка виліковує "баєм” -замовлянням, зашіптуванням, тобто знахаря-знахарки. В окремих випадках (у гуцульських говірках Рахівщини) можна говорити про сему "ворожбит” у семантичній структурі лексеми баїльник.

У наш час досліджувані лексеми вживаються значно рідше і належать, швидше, до рецептивного фонду лексики, що зумовлено позалінгвальними чинниками, про що, засвідчують записи, зроблені у с.Зелена Надвірнянського р-ну у різний час. Так, у 1907-8 рр. А.Онищук, упорядник "Матеріалів до гуцульської демонольогії", писав: "І справді кождий присілок простої громади мае - тот "баїльника" (або й кількох), той "знахара" або грагіуника, а один, а саме "Борсучна" має свого/'ворожбита" і "баїлника" в особі-Аидрїя Куиінєрчука". Натомість у записі з 1986 року, зробленому учасниками діалектологічної" експедиції

Інституту українознавства у цьому ж с.Зелена, зафіксовано: То-уже тепер ні тих байілникіу нема, ґні еіжлун'іу. Колиес, куме, йа закемиу, шо були так*і ¿аЯілмицгЛ "Баїльники" як діючі особи відходять, але сама назва ще добре відома.

Аналогічні лексеми, утворені від кореня бай-, відомі й у деяких інших слов’янських мовах: болг. баяч "знахар”, баячка "знахарка, ворожбитка, знатниця", м. ба]ач "знахар", сяв. ба jan "чаклун", óajalica "чарівниця, знахарка" (з XVII ст.)- bájalo "чаклун", bajalac “чаклун, знахар",(З XVII ст:). . '

Лексеми баїля', баїльник о похідними ' від стсл. баяти "розповідати байки, замовляти, заворожувати, заклинати" - псл. . *bajati "говорити, розповідати”. ‘ ~ ' .. ’ '

Слово бай у джерелах має ранні фіксації. Його знаходимо у значенні "incantare" - "чарувати, заклинати" ‘ вже у Збірнику Святослава 1073 року: Да не боудеть вь Издраили вълъхв4яи влъшьбы или вражай и чірод^иць или баян дивы творди (Срезн.

I, 46): У "Материалах..’. " І.Срезневського„засвідченО'ЦІле гнізДо-з коренем бай-: баяти, баяльникъ, баяльница, баяние, баянъ; у Нягівському євангелії (XVI ст.) з території Закарпаття: А ви ище хрестяне, коли упадаете у якую кощовань' дяволову, албо, у страхь смертний, албо у кваръ, не йдіте ико баилямъ, албо ико * ворожкамъ, албо ико (кому нншему); али лише учини молитву правую смиреную (с.,114). У цій же пам'ятці наявна леіксема бай у значенні дії ''замовляння". Спорадично в сучасних гуцульських говірках можна зустріти слово бай у значенні дії "замовляння", а ■ навіть на позначення "води, над якою замовляють, а потім^ > використовують- як помічний »засіб". ,Там же" зафіксовано' декілька цікавих спільнокореневнх' утворень: баіііта "та, що їй бають", байаний '"зашіптуваний, заклинаний",' баііан'а, байан'и

'зашіптування, заклинання хвороб"; байін’ичко "здр. до баяння", аайітис'и ‘'піддаватися зашіптуванню, - замовлянню", побайати 'оглянуті поставити діагноз", що свідчить про активне функці-снування структур-із коренем бай- у цьому регіоні (подано за картотекою 'Словника -закарпатських говірок" М.Грицака, яка зберігається у відділі діалектології Ін-ту української мови НАН України). > ' . - : ,

, У третьому розділі - "Назви, демонічних-’ істот" - розглядаються лексеми, що вживаються на позначення анімістичних та маиістичних істот, ' , . * - - ,

У досліджуваному регіоні; як і в усіх слов’ян, у , народних уявленнях про демонів можна зустріти найрізноманітніше розу-мікия їх суті і змісту Коняття та .назви. При Такому сприйманні світу носієм народної культури, при його позиції, яка- стає вирішальним критерієм_ д)ія розуміння добра і зла,- що їх припнсуютьтій чи іншій демонічній істоті, деякі риси цих істот стають - визначальними, ініі; - показниками'вторинних властивостей.' Навіть у межах одного регіону властивості і функції , певних демонів, що' мають таку саму назву, можуть, суттєво відрізнятись; в іншому випадку ті ж самі властивості можуть приписуватися демонам, на позначення яких вживаються різні номсни. Це зумовлює певні труднощі як у спробах класифікації, так і у визначенні ,сутіокремих демонічних назв і виявленні сфер' ’ їх поширення; ' , • .

, Назви демонічних істот умовно згруповані у двох підрозділах. До першого віднесено назви чорта , що зумовлено.специфічним характером цього демона, а також великим розмаїттям його номінацій. До другого підрозділу віднесено лексеми, які вживаються ка позначення всіх інших анімістичних та маністичних істот.

Слово чорт у говорах карпатського ареалу здавна належало до табуїстичних назв, тому в мовленні для нього існувало, як. зрештою, існує щей досі, багато евфемізмів. Наприклад, тільки в гуцульських говірках нами зафіксовано понад 40 назв на означення чорта. Серед них: диявол (дийавіл, д'а'бл, д'абел, д'абол.), сатана (сотана)', що е загальновідомими, але рідко вживаються у

зв'язку з поширенням табу, і ціла низка однослівних номінацій.З

> ^ і ? * * певними семантичними відтінками: арідник, антипко, біда, біс,

вад, ґурскі, дідько, дия'віл, злий, домар, ирод, інклюз, лихий, лю-

цйпер, обпаленик, ад, осина, осина^вец, пек, пекун, підплитінник,

ріжкатий, сатана, триюда, хованец; хромий, чорт, ще'зби, щезун,

юда, явидник, явида тощо. Спорадично на позначення цього ж

поняття засвідчено і дублетні назви триюда-арідник, сатана-

ирод та ін.

Характерними для досліджуваного регіону е також табу-їстичні описові назви, до складу яких входить особовий займенник "він” чи вказівний "той" ("тот"), як напр.: тот, шчо з руж-ками; він, осина би му; піот, шо в пеклі ватру кладе та ,ін. Як відзначив А.Онйщук: "Характеристичне се, що в розмові про особи ніколи не чути самого слова "він"! але все з додатком "ерщененький", або "сам"... Саме "він" означало б чорта". Серед табуїстичних висловів виділяються два типи назв: власне табу, які використовуються з метою таємничої зміни назви. об'єкта, щоб самою згадкою імені не викликати його появи, напр.: біда, він; той; той чорний с скали; той, що під бзом сидит; тот з хвощчиком; тот, що в норі сидит; тот у челлених іатох; тот, шо с’і л’удим не показуйі. До другого типу належать табу-імперативи, тобто назви, які вживаються не стільки з метою гвоєрідного "зашифрування", скільки для недопущення появи,

І 7 _

відгону, заклинання, напр.: тот - шо не вільно згадувати, пек му; тот, шчес би; вун, ни снив би c'a; вун, голова би му есхла;-він, закл'ав би c'a; тот ізчез би та ни мав моци; той, осина, скаминіу би; .тот - цураха му; тот, йшов би в тирн'а,,не в л'уди; він, ни мав би моци та ін. '

Такі, синонімічні назви чорта можуть■ використовуватись у мові одного і того ж оповідача, що засвідчено як у польових записах, так і в етнографічних матеріалах, напр.: Докі ше Сус Христос ci не HapoAHÿ, то "він" - осина - позамикау душіу багато... Вітак, Сус Христос сї народну, и як умер... душе Христова пішла тимчєсом у Ад и пустила усі душі. Тай тогди зарюу диявіл на ÿcii пекла. А Христос каже: не плач, Ваде (Онищук. Матеріали до гуцульської демонології, 69). -

Демонічна істота чорт втілена, як правило, в чоловічу стать, отже, і його назви виражаються іменниками чоловічого роду, і лише спорадично зафіксовано аналогічні номінації жіночого роду, що означають “чортицю, жінку чорта", напр., у гуцульських говірках - осинаучиха, у бойківських - сОтонііц'а та ін. .

У досліджуваному регіоні Існує поняття ієрархії чортів. У міфологічних уявленнях населення карпатського ареалу розрізняється "найстарший чорт", який був як Бог "з первовіку", а тепер прихований у підземеллі і чекає кінця.світу. В основі цього уявлення лежать дуалістичні в своїй суті легендарні розповіді про суперечку Бога і Сатани, про гріхопадіння ангелів, про створення світу. Диявол у цьому розумінні далекий від уявлення про "побутового чорта", просту нечисту силу, що знається з чарівниками і часто служить їм, про такого чорта, який постійно стає на перешкоді у буденних справах. Для словесної передачі поняття "найстарший чорт" є цілий ряд Лексей, напр.: ад, арі'дник, біда.

вад, диявол, ирод, сатана, явида, осина та ін., а також оказіонально трапляються дублетні назвн триюда-ар'дник, сатана-ирод. Крім "найстаршого чорта", існують його слуги, звичайні домашні чорти. Однак не завжди вдається чітко розмежувати назви, що стосуються ’’найстаршого" і його слуг.

Народні вірування про домашнього чорта поширені не тільки у східнокарпатському регіоні. Такими тут є, напр., домар, інк-люз, хованец причому останнії! має у говірках Гуцульщини ще й інше значення —' "зачарований гріш". '

- У досліджуваній групі лексики на позначення поняття "чорт" є певна кількість власне діалектних карпатських регіоналізмів, які в українській літературній мові та інших діалектах не побутують, напр.: годованец, гурскі, осина, пекун, підплитінник, хованец, явида та ін. Важливим моментом розуміння основної суті таких слів е той факт, що ця "сила" стала сприйматися "нечистою" лише під впливом християнства. Виділяються такі принципи їх номінації: за місцем проживання: гурскі, домар, пекун,

підплетінник; за характерними рисами зовнішності: обпаленик, ріжкатий, хромий; за рисами характеру: злиіі, лихий; за способом виникнення (про домашнього чорта): юдованець, хо'ванець; за характерними властивостями: ощизник, щезник, щезун. .

Іншомовних слів,- що належать до цієї групи, є незначна кількість. Більшість із них є запозиченнями з грецької мови: (ад, диявол, ірод,. сатана, юда), деякі - з польської: ■ (інклюзник, люципер) та інших, сусідніх мов. , , _ .

~ Другий підрозділ присвячений аналізові лексем, що вживаються на позначення істот, • пов'язаних з потойбічним світом, "залежних покійників", тобто тих, що. вмерли неприродною смертю, а значить^ найбільш .небезпечних для живих. До цієї

' . . . . ^ ' ' групи належать: лісом демони (лісна, лісниця, мавка, пастушки

до зві'ри та ін.). водяні демони (люзони, русалка, топельник), демони, які визначають долю людини (нетленні) та ін.

До найпоширеніших належить лексема мавка, яка у- досліджуваному регіоні має свої семантичні особливості. Мавка з варіантами (палка, наука, н'авка, нейка) належить до давніх демо- ■ нелогічних назв. У понятті мовців досліджуваного регіону "Няеки

г ! * г £ * ~

вігльндают з переду йик дівка, а з заду отверто тіло и витко з неї калюхи" (Криворівня). На думку дослідників, міфологічна істота ,у вигляді стрункої, красивої, веселої дівчини, що любить танці і легко вступає у взаємини з людьми,' мавка властива передусім лісистим та гірським місцевостям. У районах степу та лісостепу .народна уява певиою мірою зближує її з русалкою або. й зовсім ототожнює з нею.

За народною етимологією, назва мавка має звуконаслідувальний характер, бо маїли "се нехрещені душі померлих дїтий, що перед зеленими сьвитам і блукают по польих та над водами та голосьит: Мав, мав. Вони ізсисают людий” (Зелена, Надвір-нянського р-ну). Однією з перших наукових спроб тлумачення етимології, цього слова було припущення І.Вагилевича про спорідненість іменника мавка з дієсловом маяти. О.Потебня був схильний виводити "мавки" з "навки". Лексему мавка в українській мові зіставляли, щоправда, без докладних пояснень, з "навь" етнографи Л. Ні дерле та К.Моіиинський. Такої ж .думки дотримувався й М.Грушевський. Як очевидний зв'язок слів мавка з нявка приймається в етимологічних словниках М.Фасмера та

О.Г.Преображенського, а також в етимологічному словнику української , мови І.Огіенка, у спеціальних студіях Й.О.Дзен дзеліаського та Т.Б.Лукіиової. . ■ ’

У'давніх слов'ян навь означало ‘‘покійник". Крій того, навь мало значення "демон", пор. у Київському літописі під 1089 р.: "Єго же вид-Ьвшие людье вен рекоша: "се навье пришелт»". • '

З погляду семантики зв'язок між *па\>ь "покійник" і *яауь "демон" цілком природний. Можливо, що проміжною ланкою між ними було значення "душа покійника". Крім української мови, слово мавка відоме також у польській: тіа\і>ка„ таика, пашка, де -воно справедливо 'вважається запозиченням з української.-Ймовірно, що у російських діалектах лексема мавка є також українізмом.

В етнографічних матеріалах, записаних на початку століття й опублікованих у праці В.Шухевича, зустрічаємо також подвійні назви, що мають лише множинну форму: нявки - бісиці та нявки -мавки.

В Україні мавки - це, як правило, особи жіночої статі. А.Онищук, правда, зауважує, що це не лише чарівні дівчата, але Й хлопці. Зрідка, напр., у говірках Рахівщини, засвідчено іменник н'авкун, що може бути апелятивом і означати демона у вигляді . чорта, або ж власною назвою, у даному випадку - прізвиськом (Н'авкун).

У висновках узагальнено основні результати дослідження.

Аналіз міфологічної лексики, проведений за даними українських говорів карпатського ареалу, дає підстави стверджувати, що ця тематична мікрогрупа порівняно з іншими відносно невелика, але вона різноманітна, важлива і специфічна з огляду на її участь у творенні мовного образу уявного мікросвіту в народній візії мовців на грунті лексичної системи української мови.

. При вивченні міфологічної лексики, що стосується назв демонічних істот, виникає ціла низка проблем, пов'язаних, з

одного боку, з ідентифікацією самих міфологічних персонажів, з другого, з ідентифікацією їх номінацій, з порівнянням дефініцій окремих слів у діалектній мові і літературній науковій термінології, які часто суттєво відрізняються (пор. назви диявол, ірод, юда та ін.).

Значна частина аналізованих міфологічних назв відома у

• - / / ' < f багатьох-слов'янських мовах, напр.: біс, відьма, знахар-знахарка,

. / г ' . »' ‘ ' - -

лісовик, русалка, чорт, та ін., деякі з них своїм походженням сягають глибокої давнини, як і позначувані ними поняття (пор. псл. *Ьезг, гпахагь, гпахогь, дьггь), певна частина з них зумовлена пізнішими нашаруваннями та змінами в міфологічних уявленнях -у цілому, зокрема в слов'ян, які відбулися у християнський період уже на грунті окремих слов'янських мов. . ‘

Помітну групу серед аналізованих назв складають власне українські і насамперед діалектні утворення, напр.; ад, вад,, верхоблюдник, гадєр-гадєрка, градобурник, зметлак, сточник,

, триюда, хмарник, чинтар-чинтарка та ін., більшість із них сьогодні належить до пасивного лексичного фонду. '

Діалектні міфоніми розрізняються між собою передусім територією поширення: одні з них відомі у різних діалектах української мови _(так само, як і в літературній мові), напр.: відьма,

/ . / г / . . . .

знахар, лісовик, русалка, чорт та ін.; інші - зустрічаються лише

в говірках досліджуваного регіону, напр.; баҐльник, босорка, градобурник, хмарник, чередінник-чередінниця, чугайстер та іи. Окрему мікрогрупу становлять спорадичні назви, властиві тільки деяким говіркам карпатського ареалу, напр.: брехачка (''ворожка"), гнилозубаня ("різновид відьми з рідкими зубами"), гурскі, підплитінник ("чорт“)-та ін. , .

В окремих випадках номени, що в досліджуваних говірках виступають 7 міфологічному значенні (напр.; непростий, мудрий,

розумний "особа, що наділена надприродними знаннями та властивостями", картякка "ворожка" і под.), в інших діалектах чи й літературній мові цього значення иемають.

Іншомовні нашарування у міфологічній лексиці досліджуваних говорів займають порівняно незначне місце. Найбільше запозичень з грецької мови, які спочатку фіксувались у творах релігійного, змісту, а вже згодом поширилися в діалектній мові (напр., ірод, диявол, сатана, юда "чорт"). Деякі запозичення

■ ' г

лексем прийшли через польську мову- (напр., байбірник, інклюз, люципер); з угорської мови запозичено назви босорка, босорканя;

' з чеської люзона та ін.

Одночасно українська міфологічна лексика стала джерелом запозичень в інші мови. Наші спостереження підтверджують думку попередніх дослідників (О.Брюкнера, В.Махека, Г.Улашина) -дозволяючи доповнити' її новим фактичним матеріалом, - про те, що певна кількість міфологічних назв у інших слов'янських мовах запозичена ними саме з української (пор., напр., -п. таика, тіакка, иріог, гизаїка, ч., слвц. гияаїка, р, русалка, мавка).

Абстрагуючись у цілому від деталізації окремих елементів цієї групи лексики та в результаті • комплексного її вивчення, створюється картина .духовного світу мешканців карпатського регіону, в уявленні та мові яки*.зафіксовано глибокий зв'язок з давніми коренями нашої культури.

' Основний зміст роботи викладено у таких публікаціях:

1. Міфоніми на позначення назви "чорт" у гуцульському говорі '// Українська лексика в історичиому та ареальному аспектах.,- К.: Наук, думка, 1991. -^С. 124-127.

2. Міфоантропоніии жіночого роду у демонології Гуцуль-

щини // Екологія культури: історія, традиції, сучасність: Тези доп. та повід, молодіжної конф. 11-12 травня 1990 р. - Львів, 1990. -С. 71. .

3. Міфологічна лексика Гуцулыцини // Гуцульщина: перспективи II соціально-економічного розвитку в незалежній Україні: Мат-ли наук. конф. Першого світового конгресу гуцулів у Івано-Франківську 17-18 серпня 1993 р. - Івано-Франківськ, 1994. - С. 118-119.

4. Чоловік, що може перемітуватися на вовка. - Просвіта. -Липень, 1994. - Вип. 14 (139). - С. 4-5.

5. Демонологічна лексика у бойківських говірках // Тези доп. Міжнародного історико-народознавчого семінару "Населення Бойківщини у контексті загальнокарпатського етно-культурного розвитку. (Здано до друку).

БОСОРКАНЯ-БОСОРКУН

*Людина, яка за народними повір'ями наділена надприродними знаннями та вміннями"

Natalia (V.) Khobzey "Mythological Vocabulary in Ukrainian Dialects of the Carpathian Region”. The dissertation is submitted for a Candidate of Philology degree. The specialities: 10.02.01 - Ukrainian language. Ivan Franko Lviv state University, Lviv, 1995. '

The dissertation investigates the mythological vocabulary pertaining to names of perons with bom or acquired supernatural teatures and those of. demonic creatures depending on dialectal and ethnografic materials of the. Carpathian region. The work defines the criteria for lexico-semàntic classification of the given names, traces out their origion, ethymology development dynamics and, as, fas as . possible, establishes the area differentiation in the investigated region.

Хобзей H.B., Мифологическая лексика украинских говоров ' карпатского ареала. Диссертация на соискание ученой степени кандидата .филологических наук по специальности 10.02.01 -украинский язык, Львовск»^ государственный университет им.

И.Франко, Львові 1995. -

Диссертация посвящена исследованию мифологической лексики, относящейся к названиям лиц с врожденными или ' приобретенными сверхъестественными свойствами и демонических существ, по диалектным ’ и этнографическим материалам кар- -патского ареала. В работе определен критерий лексико-семантической классификации данных названий, прослежены их про-нсхождение, этимология, динамика, развития, по возможности " установлена территориальная .»дифференциация в исследуемом регионе. . .

Ключові слова: міфологічна лексика, говірки карпатського ареалу, семантика,' тематична група. - . .