автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Надднепрянская политическая эмиграция в Галичине 1900-1914 гг.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Надднепрянская политическая эмиграция в Галичине 1900-1914 гг."

Міністерство освіти Украйні Львівський дсржавішії університет ім.І.Франка

РГ6 од

2

*Г07 УЖ 9 (47.74) + 325.2(47,74) (09)

ц 1-Х11

Качмар Людмила Семепівиа

НАДДНІПРЯНСЬКА ПОЛІТИЧНА ЕМІГРАЦІЯ В ГАЛИЧИНІ 1500 — 1914 РР.

Спеціальність 07.00.01. — історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історігших наук

Львів — 1997

Дисертацією є рукопис

Робота викопана на кафедрі політичної історії Львівського державної університету ім. І.Фракка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук,

доцент Серкіз Ярослав Іванович, завідувач кафедрою політичної історії Львівського державного університету ім.І.Франка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук,

професор Кондратюк Володимир Олександрович, завідувач кафедрою історії України Українського державного лісотехнічного університету

кандидат історичних наук, доцент Качараба Степан Петрович, доцент кафедри новітньої історії України Львівського державного університету ім.І.Франка

Провідна організащя: Інститут українознавства

ім.Івана Крип’якевича НАН України (м. Львів)

Захист дисертації відбудеться ,30“ грудня 1997 р.

о 14 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради К.04.04.11 з історични. наук при Львівському державному університеті ім.І.Франка за адресою 290001, мЛьвів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівськоп державного університету ім. І.Франка (Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий „29“ листопада 1996 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради ^ кандидат історичних наук, доцент £> ___ О.М.Сухий

Загальна характеристика роботі)

Кожний народ у своїй історії, а особливо народ пригноблений, знає яіндце еміграції. На відміну від еміграції заробіткової, що викликається економічними умовами життя, політична еміграція залежить, здебільшого, від характеру правлячого режиму, окупаційної влади, при яких панує національний гніт, топчуться демократичні свободи і людина свідомо обирає еміграцію як засіб виходу із важкого становища. Як зазначав М.Драгоманов, „Еміграція річ тяжка, але при певних обставинах необхідна. З самого початку XVI ст. свобода Англії, Шотландії, далі Франції, Германії, Італії, Венгрії не обійшлась без еміграції й еміграційної літератури. Не обійдеться без того і свобода України"1.

Знайоме явище політичної еміграції і українському народові. Воно відображає моменти піднесення національної боротьби, які тривали протягом всієї історії українського народу. Тому цілком правдивим с твердження, іцо українська політична еміграція стара, як стара наша історія"2.

Наприкінці XIX ст. з початком національного відродження, розпочалася нова хвиля новітньої української політичної еміграції. Її піонером можна вважати М.Драгоманова. Вона виникла в 70-80-х роках XIX ст. з пожвавленням українського національного життя. М.Драгоманов, С.Подолинський, Ф.Вовк, М.Зібер, А.ЛяхоцькиГі на західно-європейському грунті маніфестували перед світовою громадськістю українські визвольні ідеї.

У радянський період осередком української політичної еміграції стали, в основному, Сполучені Штати Америки і Канада, громадяни українського походження яких підтримували радянських дисидентів. Можна думати, що з проголошенням незалежності України сумне явище української політичної еміграції назавжди завершить свою історію.

Дисертаційна робота присвячена вивченню діяльності наддніпрянської політичної еміграції в Галичині початку XX ст. Розглядається дві її хвіші. Першу хвилю (1900-1905) складали діячі перших політичних партій, в основному Революційної Української Партії (РУП) — найчисельнішої і найдіяльнішої партії Надцніпрявпщши початку XX ст. Діячі цієї хвилі опублікували в Галичині десятки брошур національного змісту, тисячі екземплярів газет і листівок, що закликали народ до боротьби проти влади російського царизму', перевозили їх на Велику Україну.

Друга хвиля (1907-1914 рр.) наддніпрянської політичної еміграції була викликана поразкою російської революції 1905-1907 років. Основна мета цієї хвилі еміграції була — відродити знищені реакцією українські партійні організації, зокрема. Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію. Діячі

1 Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну. Б.м. Вид.П 1915. - С.93.

2 Німчук І. Українська полі'шчна еміграція до часу світової вішпі // Календар .Лросвітп“ за 1928 рік. - Львів, 1927. - С.213.

цієї хвилі розвинули українську політичну самостійницької думку, шукали нові форми організації політичних сил. Ними було засновано Український Інформаційний Комітет та Союз Визволення України.

Актуальність теми зумовлена потребою відновлення забутих або малознаних сторінок історії українського національного руху та дослідженням взаємодії та взаємовпливів двох відламів українського політикуму /галицького і наддніпрянського/ у формуванні ідеології і політики новітнього українського відродження.

Об’єктом ігосліпження с наддніпрянська політична еміграція в Галичині початку XX ст. як важливе явище українського суспільно-політичного руху, предметом — історія та етапи формування наїїдшпряіісьткої політігшої еміграції, її світогляд, громадсько-політична та видавнича діяльність, вплив на національну свідомість українців.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від активізації національно-політичного руху в Наддніпрянській Україні в кінці XIX — на початку XX ст. до створення наддніпрянськими політичними емігрантами Союзу Визволення України та його початкового періоду діяльності в Галшшш.

Історіографія.

В українській і зарубіжній історіографії немає монографічного дослідження, яке б безпосередньо стосувалася даної теми. Наявні публікації лише частково висвітлюють проблему, мають фрагментарний характер. В основному, це низка часописних статей, опублікованих в українських і закордонних виданнях переважно в міжвоєнний період. їх авторами є здебільшого самі політичні емігранти.

Найраніші публікації з’явилися у 20-тих роках. У них зроблено спробу періодизації новітньої української політичної еміграції. Так, І.Німчук вважав першою політичною еміграцісю українців в Галичину гурток М.Драгомаиова1, а другою — еміграцію 1900-1905 рр. Третю, на думку цього автора, складали діячі першої російської революції. В.Дорошенко зупинявся на причинах наддніпрянської політичної еміграції в Галичину2. Обидва автори позитивно оцінювали значення еміграції. Протилежної позиції дотримувався О.Кармашок3, який не вважав пращо иаддшпрянців суспільно-корисною через їхні соціал-демократичні переконання. „Нечисленна українська політична еміграція післядрагоманівської доби, коли не рахувати професора М.Грушсиського [не був політичним емігрантом], — писав він, — нічим особливим своєї діяльності не

1 Німчук 1. Українська політична еміграція до світової віїнш І! Визволення. - Відень-Прага, 1923.

- 4.1. - С23-28; Його ж: Українська політична еміграція // Календар „Просвіта" за 1927. - С.213-215.

2 Дорошенко В. Галичина і Велика Україна // Календар-альманах ,Дніпро“. - Львів, 1924. - С.5-23.

3 Кармашок О. Українська політична еміграція. - Каліш, 1923.

з

виявила аж до початку Першої світової війни. Вона просто зливалася з існуючими російськими емігрантськими осередками і тим втрачала всяке значення для української визвольної боротьби1*1.

Проблемі періодизації наддніпрянської політичної еміграції в Галичині присвятин статтю Дм.Стяг2. Па його думку перша українська політична еміграція в Галичині була викликана подіями 1905-1907 рр. Друга появилася після Першої світової війни і революції 1917 р. Після Другої світової війни постала третя українська політична еміграція. Останні дві політичні еміграції вийшли далеко за межі Галичини.

У наш час зростає інтерес до вивчення теми дослідження. Її, зокрема, торкається Ї.Патер3. В головному вій поділяє точку зору І.Німчука і називає першого хвилею гурток М.Драгоманова. Другу хвилю І.Патер пов’язує з переслідуваннями Революційної Української Партії, що відіграла визначну роль у новітньому відродженні українського народу. Третя хвиля зумовлена поразкою першої російської революції 1905-1907 рр. Але оскільки предметом дослідження І.Патера є Союз Визволення України, висвітлення ким діяльності наддніпрянської політичної еміграції в Галичині п попередній період носить фрагментарний характер.

При написанні праці дисертантка опрацювала літературу, яка хоч і не присвячена безпосередньо темі дисертації, але складає певне історичне тло для неї. До числа такого роду досліджень слід ві;шссти пращ В.Дорошенка, А.Жука4, а також напівмемуарного, ііапіваналітичного характеру статтю О. Скоропис-Йолтуховського5, в якій розглядаються причини розколу РУП 1904 року у Львові. Проблеми видавничої діяльності РУП знайшли відображення у праці

О.Гермайзе6, що відзначається багатим джерельним матеріалом.

Значний інтерес становлять праці, присвячені розвіггку взаємозв’язків між наддніпрянськими і галицькими діячами. Це книги і статті К.Коберського,

А.Камінського, М.Лозшіського, Л.Ганкевича7.

1 Кармагаок О. Українська політична еміграція. - Кашлі, 1923. - С26.

2 Стят Дм. Перша українська політична еміграція // Календар „Провидіння" на 1947 р. -Філадельфія, 1947. - С.59-63.

3 Патер І. Наддніпрянська політична еміграція у Львові на початку XX століття // Львів. Історичні нариси. - Львів, 1996. - С291-303.

4 Дорошенко В. Революційна Українська Партія: Нарис з історії української соціал-демократичної партії 1900-1905. - Львів-Київ, 1921; Його ж: РУП і УСДРП // Календар „Впереду". - Львів, 1920.- С.225-236; Жук А. З матеріалів про нввідрутпй з’їзд РУП (1901 р.) // Об’сднаїпгя. - Відень, 1924. - С.82-84.

5 Скорошс-Йоїггуховськкй Ол. Мої „злочини" II Хліборобська Україна. - Відень, 1921. - Зб.П-IV. - С.191-237.

6 Гермайте О. Нариси історії революційного руху на Україні. - ІС, 1926.

7 Коберський К. Українське народннцпіо на обох боках Збруча. - Львів, 1924; Камінськпй А. Загадка України і ІІздцінпрянщшпі. - Львів, 1927; Лозинський М. Галнчгаїа в житті України. -

Осмисленням втрачених можливостей революції, об’єктивними роздумами про кращі часи національного піднесення, про причини невдач у боротьбі за національну справу, вигідно виділяються монографії Д.Дорошенка, П.Федєнка,

А.Жука1, які вийшли за кордоном. В шіх також знайшли відображення відносини української еміграції з російською, зокрема з РСДРП.

Інтерес представляє точка зору І.Лисяка-Рудішцького2 стосовно розвитку української політичної думки початку XX ст. Цікавими є матеріали М.Сосновського3, якими він розкриває причини зародження у середовищі української соціал-демократії так званого інтегрального націоналізму, зв’язки Д.Донцова з Союзом Визволення України. До теми СВУ звертається Р.Роздольський4, критикуючи його матеріальну залежність від урядів Центральних держав.

У радянський час проблема української політичної еміграції із зрозумілих причин не досліджувалась. Ставлення до українського національного руху визначалось через призму його ставлення до більшовицьких організацій, які діяли на території України. Імена діячів українських партій замовчувалися, їх дії фальсифікувалися. Однак в радянській історіографії є ряд праць, багатих фактологічним матеріалом з життя політичної еміграції. Це стосується праць М.Воляшока, Ф.Лося, С.Трусевича, І.Павлюка, А.Черненка5. М.Воляшок подає кількість російських політичних емігрантів, які перебували на території Галичини. А.Черненко висвітлює форми їх політичної роботи та їх зв’язки з Росією. Зв’язки України з Німеччиною на початку XX ст. проаналізував І.Кулінич6.

Проблему української політичної еміграції, українського чинника у міжнародних відносинах, ролі СВУ вивчало також рад німецьких та австрійських

Відень, 1916; Ганкеїшч Л. Святослав Тагон у Львові. /До взаємнії наддніпрянської й галицької революційної молоді/ // Сішон Петлюра в молодості. - Львів, 1936. - С.63-77.

1 Дорошенко Д. З історії української політичної думки за часів світової війни. - Прага, 1936; Федснко II. Українській громадський рух у XX ст. - Подсбради, 1934; Жук А. Українська Соціалістична партія. 1900-1904 II Українська літературна газета. - Мюнхен, 1956. - С.114-144; Його ж: Пам’яті М.Порша ІЗ нагоди 85-літгя з дня народження/ // Сучасність. - Мюнхен, 1962. -№1(13). - С.52-66.

2 Лисяк-Рудницький 1. Між історією і політикою. Статті до історії та критики української суспільно-політичної думки. - Мюнхен, 1973.

3 Сосновський М. Дшггро Доіщов. Політнчшій портрет. - Нмо-Иорк-Торонто, 1974.

4 Роздсльськнй Р. До історії СВУ // Український Самостійник. 1969. - №137-142.

5 Пагапок 1. Революційне піднесення в Галичині під виливом російської революції’ 1905-1907 рр. // 3 історії західноукраїнськії земель. - Київ, 1957. - Т.1; Трусевнч 1. Сусгально-політичшй рух у Східній Галігині в 50-70 рр. XIX ст. - Кійіз, 1978; Лось Ф. Україна в роки столипінської реакції. -Київ, 1994; Волянюк М. Ленінська “1скра”в Гашгчшіі. - Львів, 1968; Черненко А. Діяльність більшовицьких політемігрантів у Львові в 1905-1914 рр. // 40 років возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною в складі з СРСР. Тези наукової сесії у Львові 11-13 вересни 1979 р. - Львів, 1979. - С.14-16.

6 Куліиич І. Україна в загарбницьких планах німецького імперіалізму 1900-1914 рр. - Кіїїв, 1963.

авторів. Це відображено у працях Ф.Коглера, К.Нотцеля, Г.Кляйнова,

0.Екергардта, О.Веракса, П.Рорбаха. І.Камецецького1.

Інтерес до українського пнтання початку XX ст не спадає за кордоном і в наш час. Про це свідчать праці Р.Марка, Ф.Фішера, О.Андрієвської, М.Яремка,

1.Хіімки2. Г.Бошик присвятив своє дисертаційне дослідження становленню українських політичних партій у Наддніпрянщині3. Перевидано монографію Д.Дорошенка4 про німецько-українські взаємозв'язки.

Із здобуттям незалежності України посилилися зацікавлення діяльністю наддніпрянської політичної еміграції, умовами виникнення Союзу визволення Україїш у вітчизняній історіографії. До цієї теми звернулись українські історики і політологи І.Патер, М.Несук, В.Репринцев, В.Камінськнй. ІО.Лавров5. З’явилися наукові дослідження ІО.Головченка, О.Голобуцького, В.Трофимовича. Т.Геращенко, Я.Грицака, І.Лисяка-Рудницького, А.Каппелера6. Умови

1 Kohler F. Der neue Dreibund. Ein deutsches Arbeifsprogramm fur das gesamte deutsche Volk und seine Freunde. 10 bis 12. Auflage. - Munchen, 1915; Notzel K. Die Unabhangigkeit der Ukraine als einzige Rettung von der russischen Gefahr. - Munchen-Leipzig, 1915; Cleinow G. Das Problem der Ukraine. - Wien, 1915; Eckerhardt O. RuClands Fremdvolker, seine Starke unol Schvvache. - Miinchen, 1915; Verax 0. Der Weltkrieg und das ukrainische Problem. Ein Beitrag zur Aufklarung der gegenwiirtigen politischen Lage. - Berlin, 1915; Rorbach P. Die Russischer Fremdvolker und wir. Deutsche Politik.-Berlin, 1917,-S.791-795; Каменецькшї 1. Німецька політика супроти України в 1918 році та її історична генеза. Мюнхен. 1969.

2 Mark R. Deutschsprachige Publikationen zur Geschichtc der Ukraine in der Bundesrepublik Deutschland // Другий міжнародний конгрес україністів. Доповіді і повідомлення. - 4.2. - Львів.

1994. - С.204-212; Його ж: Zur ukrainischen Frage im Ersten Weltkrieg. Flugschriften des Bundes zur Befreiung der Ukraine und nahestehender Publisten, 1914-1916 // Zeifschriff fur Ostforschung. - N33.

- S.196-225; Fischer F. Grift nach der Weltmacht: Die Kriegspolitik der Keiscrlischen. Deutschland 1914-1918. Dusseldorf, 1961; Andriewski O. The Politics of National Identity: the Ukrainian Question in Russia. 1904-1911. (The Unpublished. Ph. Dissertation. Harward University. 1991); Yaremko M. From Separation to Unity. - Toronto-New-York-Paris, 1967; Химка І. Греко-католіщька церква і національне відродження у Галичині 1772-1918 II Ковчег. - Львів. 1993.

3 Boshyk G. The Rise of Ukrainian Political Parties in Russia, 1900-1907. With Spezial Reference to Social Demokracy. (The Unpublished. Ph. Dissertation. Universitet of Oxford. 1981).

4 Doroschenko D. Die Ukraine und Deutschland. - Munchen, 1994.

5 Патер І. Наддніпрянська політична еміграція у Львові початку XX ст. // Львів. Історичні нариси. - Львів, 1996. - С.291-304; Його ж: М.Грушевський і Союз Визволення України II М.Грушевський і Західна Україна. - С.280-283; Малнк Я.. Патер І. Д.Донцов і СВУ // Генеза.

1995.№5. - С.314-317; Несук М., Реприяцев В., Канівський В. Україна у зарубіжних доктриіах та стратегіях XX ст. // Політична думка. 1995-№ 2-3; Лавров Ю. Про ідейні й організаційні засади Союзу Визволення України // УІЖ. -1996. - №6. - С.82-90.

6 Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - К., 1994. - Т.1-2; Його ж: Між історією і політикою. Стаїті до історії та критики української сусщльно-ііолшгіної думки. - Мюнхен, 1973; Його ж: Напрямі української політичної думки II Записки НТИІ. - Льпіл, 1991. - T.CCXXU. - С.45-71; Грицак Я. Молоді „радикали" в^ суспільно-політігному житті Галичини II Записки НТІП. - Львів, 1991. - Т.ССХХП. - С.71-111; Його ж: Нариси історії України. Формування модерної української нації Х1Х-ХХ ст. - К., 1996; Геращенко Т. Братерство „Тарасівців“ у спогадах і документах // Розбудова держави. 1996. - №1.- С.35-39; Трофимович В. Дмитро Донцов про РУП // Республіканець. 1993. - №10. - С.21-24; Голобуцькпй О. Український націоналізм як політичний рух. / Робота присвячена 120-річчю зо дня народження „Батька" націоналізму М.Міхновського/ 1873-1924/ // Розбудова держави. 1996. - №1. - С.46-53; Головчєнко В. Росія взагалі не лшпіла

галицького політичного життя, у якому діяли наддніпрянські політичні емігранти, розглядаються у працях Я.Дашкевича, С.Макарчука, М.Кугугяка1.

Основна мета дисертації полягає в цілісному дослідженні діяльності наддніпрянської політичної еміграції в Галичині в 1900-1914 роках, визначенні її місця і ролі в українському національно-визвольному русі. З мстою здійснення поставленої щлі дисертантка передбачала вирішити наступні завдання:

— на тлі національно-визвольного руху початку XX ст. в Наддніпрянщині простежити причини та етапи формування української політичної еміграції в Галичині;

— з’ясувати склад і форми організації наддніпрянської політичної еміїрації в Галичині;

— дослідити громадсько-просвітницьку та видавничу діяльність емігрантів, її значення для Великої України;

— вивчити зовнішні виливи, зокрема РСДРП, на внутрішньопартійну ситуацію в українських партіях в еміграції;

— показати еволюцію поглядів української соціал-демократії під впливом галицького середовища;

— виявити головні риси і напрямки української суспільно-політичної думки напередодні Першої світової війни, насамперед ті, які репрезентували члени Союзу Визволення України.

Пжерельну базу дисертації становлять опубліковані та пеопубліковані документ.

Основну частину леонублікованих джерел склали матеріали, які зберігаються у фондах Центрального державноі'о історичного архіву України м. Києва, зокрема у фондах поліцішшх управлінь: Київської губернської жандармської управи (Ф.274) і Київської охоронної дільниці (Ф.275). За видовими ознаками це пеопубліковані звернення, листівки, заклики партійних структур та доповідні записки поліцішшх служб про діяльність РУП. Цього ж роду джерела використані з фондів Харківської губернської жандармської управи (Ф.336), фонду Харківської охоронної дільниці (Ф.304), фонду Полтавської губернської жандармської управи (Ф.320), Подільської губернської

нам свободи вибору // Розбудова держави. 1995. - №11.- С.46-52; Каппелєр А. Національній рух українців у Росії та Галичині. Спроба порівняння /7 Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. - К., 1992. - С.104—119.

1 Дашхевігч Я. Східна Галичина: етнічні відносиш, національні міфи та ммпалітети // Україна в минулому. - Вил.VI. - Київ-Львів, 1994. - С.7-17; Його ж: Досліджешія націоналізму. Вступні зауваги II Україна в минулому. - Київ.-Львів, 1995. - Вин.VII. - С.7-18; Макарчук С. Этносоцнальнос развитие и национальные отношения на Западноукраинских землях в период империализма. - Львов, 1983; Його ж: Громадсько-полгтчнш центр західноукраїнського краю II Львів. Історпчні нариси. - Львів, 1996. С. 267-290; Кугутяк М. Галичина: сторінхи історії'. Нарис суспільно-політичного руху (XIX СТ.-1939 р.).-Івало-Фралківськ, 1993.

жандармської управи (Ф.301) та інших. У цих фондах також збереглися спостережні справи підозрюваних в належності до українських політичних партій.

З фондів Центрального державного архіву вищих органів влади (ЦЦАВО) у N1. Києві важливе значення для виконання дисертаційного дослідження мали матеріали еміграційних фондів (Ф.4405) та (Ф.3807). В них виявлено багато документів про діяльність Українського Інформаційного Комітету, передумови створення СВУ, програмні передбачення шляхів утвореіпш української держави. У фонді 3807 зберігаються спогади А.Жука, протоколи „невідбутого“ з’їзду РУТІ 1904 р., зборів Закордонної Груїпі УСДРП, доповідь ЦК РУП Міжнародному Соціалістичному Конгресу в Амстердамі тощо. Використані документи з бібліотек архівів ЦДІА у Львові та Києві та бібліотеки НАН ім. В .В ерпадського.

Зна'ший блок матеріалів до теми виявлено у Львівських архівах, зокрема, у фонді Галицького намісництва (Ф.146) Центрального державного історичного архіву У країни у Львові, в якому зберігаються циркуляри і донесення дирекції поліції у Львові міністерству внутрішніх справ у Відні про політичну активність у краї російських підданих, що прибули в Галичину нелегально. З цього архіву опрацьовані також фонди НТШ у Львові (Ф.309), редакції ,,ЛНВ“(Ф.401), а також особистих фондів В.Старосольського (Ф.360), В.Левинського (Ф.387),

О.Назарука (Ф.359), Г.Хоткевича (Ф.688), А.Крушельніщького (Ф.361).

Важливим джерелом історичної інформації стала епістолярна спадщина. Це насамперед иеопубліковане листування між наддніпряццями та галицьким!! політичними діячами, що відображає стан їхніх взаємовідносин. У рукописних фондах архівів і бібліотек виявлені листи С.Петлюри, В.Вшпшченка, Ол.Скоропис-Иолгуховського, В.Степанківського до В.Левинського. Л.Ганкевича, О.Назарука. Є листи з Наддніпрянщини на ім’я

A.Крушсльницького, В.Гнатгока, зокрема, з позначками для Тагона (С.Петлюри), Деде (В.Вшпшченка) та інших.

Значну частину джерельної бази дисертації становлять мемуарні твори Д.Дорошенка, Ю.Колларда, А.Жука, В.Дорошенка, Н.Романович-Ткаченко,

B.Лсвинськогої, а також Єв.Чикалеїжа, М.Галагана, Ю.Тшцеика2 та ін. Матеріали державного архіву Львівської області містять відомості про

участь наддніпрянських студентів (Ф.26 Львівський університет) у боротьбі за

1 ДороЕпепко Д. Спогаді про даиіс шпіуле. - Вінніпег, 1949; Каплард 10. Оіогадп юнацьких днів.

- Торонто, 1972; Жук А. Омон Петлюра // Дніпро. 1934. - С.101-114; Дорошенко В. Ліодгаїа чину // Дпіпро. 1939. - С.127-130; Ромаиовпч-Ткачешсо II. На дорозі до революції II Україна. 1925. Ки.4. - С.103-125; Її ж; Доктор Іван Франко // Україна. 1927. - Кн.4. - С.151-153.;;Левинськіій В. Лев Юркевич. - Львів, 1927; Його ж. Наддніпрянська поліпила емйрація у Львові II Снмон Петлюра в молодості. - Львів, 1936. - С.52-62.

2 Чикалеігко Є. Щоденшік (1907-1917). Львів, 1931; Його ж: Спогади (1861-1907). - Иьіо-Йорк, 1955; Галаган М. З моїх споминів. - 4.1. - Львів, 1930; Тищенко 10. Велетень української науки. (Уривок зі спогадів про М.С.Грущевського) II Україна. - Париж, 1949. - Ч.ІІ. - С.78-84.

створення українського університету у Львові, про судовій процес проти Павла Крата у 1907 р. та Миколи Залізняка у 1910.

Окремі епізоди з діяльності еміграції висвітлено у збірнику статей, ирисв’ячених десятиріччю з дня смерті С.Петлюри, за редакцією А.Жука1.

У дисертації узагальнено матеріали галицької та наддніпрянської преси, зокрема, галицькі видання „Молода Україна", „Вперед", „Воля“, „Діло", наддніпрянські часописи і газети, що друкувалися в Галичині — „Гасло11, „Селянин", ,Добра Новіша11, ,Лраця“, „Робітник11, „Наш Голос". їх використано передусім при написанні розділу про видавіпічу діяльність емігрантів. Матеріали періодики допомагають простежити еволюцію суспільно-політичних поглядів представників наддніпрянської політичної еміграції' в бік соціал-демократії.

З опублікованих джерел про діяльність СВУ та його взаємини з австрійськими офіційними чинниками особливе значення має збірник архівних документів Віденського архіву, опублікований Т.Горнякевичем2. Документи збірника дозволяють простежити ставлення австрійських офіційних кіл до ідеї створення самостійної України. У збірнику виділяються документи „Політичного відділу" віденського Haus-Hof und Staatsarchiv von Osterreich-Ungarn (HHSt.A.P.A) (Віденський державний архів Австро-Угорщини). У дисертації використані фактологічні дані зі збірника документів, виданого за редакцією Т.Гунчака і Р.Сольчаника3, та праць тогочасного політичного діяча К.Левицького4.

Метопо логічну основу писертанії становлять принципи історизму і об’єктивності, що базуються на пріоритеті документальних фактів і відмові від політичної заангажованості. Автор використала різні порівняльні методи аналізу, розглядаючи об’єкт дослідження в конкретному історичному середовищі, в розвитку і взаємозв’язках. Крім цьго, застосовувалися логічий, аналітичний, системшш методи.

Наукова новизна гтеерташї полягає в тому, що вона є першою спробою монографічного дослідження причин наддніпрянської політичної еміграції в Галичині, значення її діяльності в розвитку українського національно-визвольного руху на початку XX століття. Дослідження характеризується використаннням великої кількості архівних документів, введених дисертанткою в історіографію. Робота є певним внеском у дослідження історії самостійницької

1 Сімок Петлюра в молодості. - Львів, 1936.

2 Hornykiewicz Т. Ereignisse in der Ukraine 1914-1922. deren Bedeutung und historische Hintergrimde. - Philadelphia, 1966. - Bd.l.

3 Українська соціально-иолгоїчна думка в 20 сг. / під ред. Ґунчака Т., Сопьчшака Р/ Б.м., 1983. -

ТІ. j

4 Левнцький К. Історія політичної думки галицьких українців. 1S48-1914. - Львів. 1927; Його ж: Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914-1918. - Львів. 1928.

української політичної думки напередодні Першої світової війни. Вона сприятиме процесу консолідації української нації в сучасних умовах.

Основні положення дисертації. що виносяться на захист:

1. Пожвавлення національно-політичного руху у Великій Україні вилилось у появу перших українських політичних партій, що від самого початку зазнавали жорстоких переслідувань з боку російського уряду. З цісї причини та з метою досягнення результативності своєї діяльності багато учасників українських рухів Наддніпрянщини нелегально емігрували в Галичину.

2. Провідним осередком наддніпрянської політичної еміграції в Галичині став Закордонний Комітет РУП, основною формою діяльності якого було видання та транспортування української революційної літератури в Україну. Це сприяло підпесеїшто національної свідомості українського народу.

3. Друга хвиля (1907-1914 рр.) наддніпрянської політичної еміграції в Галичину на початку XX сг. була зумовлена столипінською реакцією, що настала в Росії після поразки Першої російської ревотоції. Наддніпрянські політичні емігранти, організовані у Закордонну Групу УСДРП, відігравали важливу роль у відродженні зруйнованої репресіям» партії, та створення сітки її організацій в У країні.

4. Крім видавничої, партійної діяльності наддніпряпці вчились у вищих учбових закладах, брали активну участь в українському національному русі у Галичині.

5. Вплив галицького середовища і загострення міжнародної ситуації напередодні Першої світової війни призвели до утвердження серед частини емігрантів ідеї повної незалежності України. Це виявилось у заснуванні ними Українського Інформаційного Комітету та Союзу Визволення України.

Практичне значення писертанії. Основні положення і висновки роботи, зібраний автором фактологічний матеріал мають важливе значення для реконструкції всіх форм українського визвольного руху, повноти загальної картини національного житія на початку XX ст. Воші можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, в науково-педагогічній діяльності (зокрема, в межах курсів історії України, політичішх наук, військової історії).

Висновки дисертації мають повчальне значення для сучасного політичного життя в Україні, яке розривають глибокі протиріччя між чисельними національними партіями, що мусіли б врахувати негативний досвід розколів у минулому і консолідуватися.

Основні положення дисертації були апробовані на засіданні кафедри політичної історії Львівського державного університету ім.І.Франка, в опублікованих статтях та виступах на наукових конференціях: „Генеза ідеї української політичної самостійності: під „Слова перестороги" до „України

ігге(кпІу“ (1848-1895)" (Львів, 1995), „Історичне краєзнавство і національне виховання” (Львів, 1994).

Структура й обсяг дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (335 позицій); викладена на 158 сторінках основного тексту, окрім 17 ст. вступу, 7 ст. висповків, 17 сі\ списку використаних джерел та літератури.

Оскільки тема дисертації є малодосліджепою, а історіографія обмежена відносно незначною кількістю часописішх статей, мі не виділяємо її в окремий розділ.

Основний зміст дисертації.

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, хронологічні рамки, мету, завдання та методологічні основи дослідження, охарактеризовано стан наукової розробки теми, подано огляд використаних джерел, окреслено наукову новизну та практичне значення дисертації, подано основні положення дисертації, що виносяться на захист.

У пертому позпілі: „Історичні передумови виникнення наддніпрянської політичної еміграції в Галичині в кінці XIX - на початку XX століття" під оглядом умов національно-визвольного руху в Наддніпрянщині у цей період визначені причини української політичної еміграції.

Виникнення иаприкіцці XIX ст. в умовах царського режиму таємішх українських товариств, які бачили альтернативу громадському аполітичному розвитку українського народу, свідчило про появу нового покоління українців. Вже в програмі „Братства Тараеівців" з’являється постулат боротьби за самостійну Україну. Новою віхою суспільно-політичного життя стало утворення перших політичних партій - Революційної Української Партії /РУП/, Української Соціалістичної Партії /УСП1 та Української Народної Партії /УНП/. Воїш стали наступниками „Братства Тараеівців", підтримали ідею незалежної України. Яскравим вираженням цього стала брошура М.МЗхновського „Самостійна Україна". В практичній діяльності діячі українських партій прагнули поєднати боротьбу за національне та соціальне визволення.

Основну увагу в розділі дисертантка звертає на діяльність РУП, як найчисельнішу і найактивнішу партію. Свою діяльність члени РУП спрямовували на підвищенім національної свідомості українського народу, зокрема, селянства, що було головним носієм етнічності мови, традиції і культури нації. З іменем РУП пов’язували масові селянські страйки в Полтавській та Харківській губерніях, що відбувалися навесні 1902 р.

Значного успіху досягли українські партії в практичній діяльності. Налагодили у таємних друкарнях видавництво нелегальної української літератури, вели революційну агітацію серед селянства. Але великими були труднощі в

теоретичній сфері. Під виливом чисельної російської соціал-демократії в середовищі українських політичних діячів, зокрема членів РУП, виникли коливання між соціал-демократичним і націонал-револіоційтім напрямами. Перемогла соціал-демократична орієнтація. Особливою прихильністю соціал-демократи'иіі ідеї користувалися у членів Вільиих Громад РУП великих міст, зокрема Києва, де активно діяли російські соціал-демократи і переважав зрусифікований пролетаріат. Так Д.Антонович, один з засновників РУП, після перебування у Києві протягом 1902 р., змінив свої погляди з національних на соціал-демократичні. Прихильниками національного курсу були члени РУП невеликих містечок: Полтави, Лубен, а також Харкова. Українські партії, враховуючи рівень національної свідомості народу, замінили ідею самостійної України вимогами автономії. Незважаючи на такі помірковані домагання, царський уряд у будь-якому прояві українського громадсько-політичного життя бачив загрозу єдності Російської імперії.

Масова діяльність російських партій, пропаганда антиурядових виступів членами РУП, УСП, УНП викликали хвішо репресій. Арешти, переслідування, заслання, а також потреба у збільшенні кількості партійних видань зумовили політичну еміграцію з Російської імперії, в тому тшслі й українську.

Осередком наддніпрянської політичної еміграції обрали Галичину, зваживши конституційні умови політичного життя, гсонолітичне становище краю, а також давні традиції взаємозв’язків наддніпрянців з галицькими українцями. Завдяки позитивним впливам кращих представників Наддніпрянщини М.Драгоманова, М.Грушенського, плеяди талановитих літераторів Галичина перетворювалась в український „П’ємонт". Тут розвивалась ідея соборності, незалежності України, боротьбу за яку включила у свої програми більшість українських політишпіх партій Галичини.

Важливу роль у визначенні напрямку еміграції наддніпрянців відіграв Д.Антонович, який ще з 1900 р. в Галичині та Буковині налагоджував з допомогою місцевих діячів видавництво української революційної' літератури.

Отже піднесенім революційного руху в Росії, виникнення та діяльність українських політичних партій викликали репресії з боку царського режиму. Щоб уникнути арешту і продовжити видавничу діяльність, українські діячі емігрували за кордон. Наддніпрянська політична еміграція зосередилась у Галичині, яка також стала притулком і для чисельної російської політичної еміграції.

У другому розпілі „Проблеми теорії і практики революційної діяльності першої хвилі еміграції /1900-1905 рр./“ висвітлено характерці особливості роботи та виутріншьопартійних взаємовідносин наддніпрянських політичних емігрантів у Галичині.

Перша хвиля наддніпрянської політичної еміграції пов’язана з діяльністю Революційної Української Партії /РУП/, Української Соціалістичної Партії

/УСГІ/, Української Народної Партії /УНП/. У згаданий період члени РУП складали основу наддніпрянської політичної еміграції в Галичині. В числі емігрантів були такі відомі діячі, як С.Петдюра, В.Винішченко, М.Порш, Д. Антонович, О.Скоропис-Йолтуховський, Н.Гріпчснко та інші. З У СП на еміграції у Львові перебували Б.Ярошевський, Л.Сідлецький. Діячі цієї хвилі опублікували в Галичині десятки брошур національного змісту, тисячі екземплярів газет і листівок, що закликали народ до боротьби проти влади російського царизму, перевозили їх на Велику Україну.

Центром еміграції у Львові був Закордонний Комітет /ЗК/ РУП, заснований В.Виїшичепхом, Євгеном та Катериною Голіцинськими. Комітет став найважливішим осередком видання і транспортування нелегальної української літератури в Наддніпрянську Україну.

Важливе місце у розділі займає аналіз стосунків між емігрантами та галичанами. Різниця у культурі і вихованні, звичаях і побуті ускладнювала пристосувати наданіпряпці в до місцевого життя. Політичні емігранта творили своєрідну колонію. Навіть у побутовому житті тримались разом, поселившись на Курковій, 10. Виконуючи партійні резолюції, вони не співпрацювали з несоціалістичними партіями. Видавничу діяльність допомагали їм організувати члени УСДП. У найближчих стосунках з наддніпрянцями були С.Вітик. ВЛевинський, Л.Гаикевич, Є.Косевич, М.Лозгшськпй, Я.Весоловський та інші.

Разом з тим ізольованість емігрантів у Галичині зблизила навколо Закордонного Комітету (ЗК) членів Революційної Української Партії і Української Соціалістичної Партії, члени яких перебували в еміграції. Ініціаторами об’єднання партій були В.Вишшченко, Д.Антонович та Б.Ярошевський.

Галичина була центром чисельної російської політичної еміграції. Її члени агітували українських політичних емігрантів за об’єднання з РСДРП, переконували у перевагах соціал-дсмократкчшіх позицій. З українського боку ці ідеї заохочували М.Мєленєвський, В.Канівець, які будучи членами РУП не порвали з РСДРП. Зовнішні впливи росіян викликали ряд внутрішньопартійних розходжень.

Агітація РСДРП за об’єднаній з нею викликала гострі дискусії з цього питания в українському емігрантському середовищі і призвела до розриву з Українською Соціалістичною Партією, члени якої були опозиційно настроєні до об'єднання. Але більшість Закордонного Комітету, в основному члени Київської Вільної Громади РУП, взяли орієнтацію на соціал-демократичний розвиток РУП і об’єднашія з РСДРП.

З новою політикою ЗК не погоджувались члени Центрального Комітету (ЦК) РУП, зокрема М.Порш, та більшість діячів партії на Україні. Воші хотіли, щоб РУП стала вагомою політичною силою національного життя і увійшла до

складу РСДРП як рівна. В 1904 році на „певідбутому“ з їзді РУП у Львові через протиріччя у національному та організаційних питаннях відбувся розкол. Прихильники об’єднання з РСДРП на чолі з М.Мелененським утворили Українську Соціал-Демократичну Спілку. Члени оновленого ЗК, під керівництвом М.Порша і С.Петлюри, повели курс на співпращо з Українського Соціал-Демократігшого Партією Галичини і Буковини, активніше включались у галицьке громадсько-політичне життя, записувались до університету. Найбільш активно проявив себе С.Петлюра, який провадив у Галичині активне партійне, студентське та літературне життя. З проголошенням Маніфесту 17 жовтня наддніпрянські політичні емігранта повернулися на батьківщину з тим, щоб продовжити боротьбу в нових умовах.

Таким чином, на теренах Галичини у 1900-1905 роках відбулося ряд подій, які мали важливе значення для політичного житія всієї підросійської України. Незважаючи на перехід на соціал-дсмократичпі позиції, члени Закордонного Комітету РУП зробили великий внесок у піднесення національної свідомості українського народу шляхом видавництва і перевезення нелегальної літератури.

Розпіл третій „Організаційно-партійна діяльність другої хвилі наддніпрянських політичних емігрантів (1907-1914рр.)“ присвячений діяльності наддніпрянських емігрантів в Галичині після поразки російської революції 19051907 рр.

В числі емігрантів другої хвилі були соціал-демократи, соціалісти-революціонери, радикали, яким в межах Російської імперії загрожували арешти, заслання до Сибіру. Осередком еміграції, враховуючи попередній досвід, знову обрали Галичину. На її теренах відбулося відродження знищених реакцією українських партійних організацій, зокрема УСДРП. Вплив галицького середовища сприяв дальшому розвитку української політичної самостійницької думки на якісно новому рівні. Було засновано Україпськнй Інформаційний Комітет, Союз Визволення України.

Цю хвилю представляли діячі УСДРП В.Вишшченко, В.Степанківський, Д.Донцов, В .Дорошенко, Д.Дорошенко, О.Назаріїв, А.Жук, М.Порш, Л.ІОркевич та інші, члени Української Партії Соціал-Рсволюціонерів М.Залізіюк, Ф.Королів-Старий, радикали В.Козловський та інші.

В Галичині члени розбитих партій змогли відновити свою політичну діяльність лише в 1908 р. До цього часу вони дописували до галицьких та наддніпрянських часописів, працювали в страхових і кооперативних товариствах, науковому товаристві ім.Т.Шевченка, „Просвіті11, навчались у Львівському університеті. Спостерігаючії галицьке жття, надцгапряиці переконувались, що саме через ці легальні українські інституції зросла національна свідомість галицьких українців, окреслилась їх чітка межа у стосунках з поляками.

Першим кроком по відродженню УСДРП в Галичині було відновлення діяльності Закордонного Комітету та створення Закордонної Групи партії, мстою якої була допомога всім політичним еміфантам за кордонами Росії. На противагу особовому складу Закордонного Комітету першої хвилі еміграції, члени ЗГ Д.Донцов, В.Дорошенко, А.Жук не були такими ортодоксами. Воші вважали можливим відійти в разі необхідності від партійних догм.

В липні 1909р. у Львові відбулася нарада членів української соціал-демократії. У нараді взяли участь члени Закордонної Групи та представники з підросійської України, які ігриїхали на загальноукраїнський студентський конгрес,

В.Садовський, С.Веееловський, М.Галевич. На нараді обговорювались нові методи відродження партії. Її учасники дійшли до висновку, що співпраця у легальних інституціях можлива для еоціал-демократичної партії. Результатом зустрічі стало видання ,дискусійного органу11 „Праця“.

Ці рішення, однак, та появу „Праці” засудив ЦК УСДРП, оцінивши дії наддніпрянських політичних емігрантів як опортуністичний, сепаратистський, розкольницький крок. ЦІ< залишався на традиційних позиціях, виступав за нелегальні форми боротьби. Виданий ним на противагу „Праці" орган .Робітник1* репрезентував консервативні методи боротьби.

1 все ж, в інтересах відродження партії з часом обидва видання було об’єднано в одне — часопис „Наш Голос". Прогрес у взаєминах з галицькою УСДП був показовим у тому плані, що „Наш Голос" став часописом як наддніпрянських, так і галицьких соціал-демократів.

Незважаючи на теоретичне об’єднання, повної консолідації у внутрішньопартійному житті українських соціал-демократів так і не настало. Прихильники соціал-демократії, на чолі з Л.Юркевичсм, продовжували домагатись об'єднання з РСДРП на умовах автономії України.

Члени ЗГ під впливом конституційних умов Австро-Угорщини, українських політичних партій Галичини, новели власну лінію в українському соціал-демократичному русі, пов’язану з самостійницькими домаганнями. Найяскравішим прикладом стало заснування Українського Інформаційного Комітету та виступ Д.Донцова на українському студентському з’їзді у Львові в

1913 р. з програмою політичного сепаратизму України від Росії.

Отже, на галицькому грунті серед представників наддніпрянської політичної еміграції зародився новий напрям української політичної думки самостішгиці>коі о характеру, посилилося розходження між членами УСДРП.

Четвертий розпіл „Видавнича діяльність наддніпрянської політичної еміграції у Галичині 1900-1914 рр.“ присвячений основному виду діяльності иаддніпрянців в Галичині. Вона має декілька етапів. Перший характеризується тим, що видаїшя мали агітаційно-пропагандистський характер і вимагали масового транспортування в російську Україну. Видавничу продукцію наддніпрянських

політичних емігрантів-рунівців у 1900-1905 рр. складали п основному часописи, газети РУП „Гасло", „Селянин", „Праця", ряд агітаційно-пропагандистських брошур, написаних для українського селянства. Особливе місце серед руггівських видань належить брошурі „Самостійна Україна" М.Міхновського, виданій у Львопі в 1900 році.

Українська Соціалістична Партія видавала часопис для промислових робітників „Добра новина", Українська Соціал-Демократична Спілка — „Правду". Українська Народна Партія у 1905 році видала лише один номер „Самостійної України", опублікувавши там Конституцію майбутньої української незалежної держави.

Характерною ознакою першого етапу видавничої діяльності наддніпрянських політичних емігрантів було те, що свою увагу воші зосередили виключно на власних партійних виданнях, активно не дотісували до галицької преси.

До 1905 р. було декілька шляхів транспортування виданої у Галичині літератури в Наддніпрянську Україну. Один пролягав через буковинський кордон з Росісго, гак званий „чернівецький11 шлях, другий — „галицький11 — через галицько-російський. У транспортній сфері були задіяні Д.Антонович,

В.Вшитчепко, О.Скоропис-Иолтуховський, П.Канівець, М.Ткачепко та інші. їм допомагали товариші зі Східної України С.Тимогаенко, П.Андрієвський,

Н.Гріпченко, а також галичани Я.Вссолонський, Л.Ганкевнч, М.Лозинськші. Всьоі'о до 1905 р. наддніпрянські політичні еміїранти видали близько 300 000 примірників українських видань і перевезли їх в Україну.

З 1907 р. починається новий етап видавшічої діяльності політичної еміграції з Наддніпрянської України. Новоутворені видання „Праця" і „Робітник", представлені членами УСДРП, мали завдання відродити знищену репресіями організацію української соціал-демократії. Розходження між ними щодо методів діяльності в післяреволюційний період свідчить про кризу традиційішх форм борогьби. Велику роль на сторінках львівських видань „Праці" і „Робітника" було відведено теоретичним питанням розвитку української соціал-демократії в новий післяреволюційний період. Масового транспортування літератури вже не було, бо розбиті реакцією партійні організації УСДРП зосередились в Галичині; перешкоджали цьому і офіційні заходи російського уряду. Тому видавнича продукція наддніпрянських емігрантів відрізнялася якісно новим рівнем. В інтересах відродження партії обидва органи були об’єднані у часопис „Наш Голос", ш,о практично став спільшім для галицької і цаддіпрянської соціал-демократії. „Наш Голос" велику увагу приділяв методам відродження партії, у ч.6-8, присвяченому 10-літпо заснування РУП, редакція помістила спогади, кригачпі статті щодо періоду розвитку партії.

Незважаючи на видання „Нашого Голосу1*, „працяші** започаткували новий напрям в українській соціал-демократії - з національним ухилом. Він проявився у рефераті Д.Донцова „Сучасне положення нації і наші завдання1*, співпраці у галицьких часописах, зокрема, у таких періодичіших видань, як „Вперед", „Земля і Воля“, „Діло1*, „Економіст1*, „Самопоміч**. До них дописували А.Жук, О.Назаріїв, М.Залізняк, за що отримали догану від ЦК УСДРП.

Таким чином видавнича діяльність наддніпрянської політичної еміфації в Галичині мала велике значення для всього політичного життя підросійської України. Її заходами чинився вплив у дусі піднесення національної свідомості українського народу. З поразкою революції 1905-1907 рр., розгромом українських політичних партій, видавнича діяльність емігрантів сприяла організації соціал-демократичішх сил навколо періодичних, видань, відродженню партійної діяльності, зароджепшо нового напрямку української політігшої думки.

Розділ п’ятий „Передумови створення та початковий період діяльності Союзу Визволення України** присвячений самостійницькому напрямку української політичної думки, який розвинувся в середовищі наддніпрянських політичних емігрантів в Галичині.

Основні етапи передвоєнного розвитку самостійницької думки складають: нарада 1911 року, учасники якої вирішили започаткувати акцію для інформувати європейської громадськості про українське питання; створення Українського Інформаційного Комітету (УІК); проголошення програми „молодоукраїнства**

B.Отепапків-ського та політичного сепаратизму України від Росії Д.Доіщова.

Найрезультативнішою передвоєнною акцією наддніпрянців у Львові було

заснування Українського Інформаційного Комітету. Зусиллями наддніпрянських політичних емігрантів А.Жука, В.Степапківського, В.Дорошенка, які організували УІК, були створені осередки пропаганди української справи за кордоном: в Англії, Чехії, Болгарії, Швеції. Вони мали велике значення для пропаганди української справи в країнах Західної Європи.

З вибухом Першої світової війни 4 серпня 1914 року наддніпрянські політичні емігранти об’єднали всі політичні напрямки у єдину представницьку організацію — Союз Визволення України. Члени Союзу: А.Жук, Д.Допцов, М.Залізпяк, О.Скороїшс-Йолтуховський, В.Дорошенко стали на австрофільські позиції. З допомогою Центральних держав вони прагнули утворити на визволених українських землях самостійну Українську державу. Уряди Австро-Угорщини підарішали створеїшя СВУ як морально, так і матеріально тому, що це збігалося з їхніми власними планами. Появу СВУ підтримали більшість галицьких діячів.

Провідники українського руху на Наддніпрянщині — М.Грушевський, члени Товариства Українських Поступовців, „Украинской Жизни“ на чолі з

C.Пстлюрою, українські та галицькі соціал-демократи до створеїшя Союзу поставились стримано, 3 одного боку у німецькому імперіалізмі вони вбачали

такого ж ворога, як і п російському, а з іншого прагнули вберегти український народ від жорстоких репресій.

Офіційні кола Росії на заснування СВУ відреагували різко негативно. На його членів завели слідчі справи. В’їзд у Росію був для них категорично заборонений. Фальсифікувалися таємні наради з наддніпрянськими діячами, що призводило до арешту останніх.

Не знайшовши підтримки у співвітчизників, СІЗУ почав діяти самостійно. На теренах Галичини тім було видано ряд зверненії до українського народу в Росії, до народів Європи, відозв до солдатів російської армії, до громадської думки Європи. На основі раніше розроблених матеріалів СВУ підготував політичну програму організації „Наша Платформа". Члени СВУ залучили до співпраці кращі сили галицьких україїщів, налагодили з допомогою К.Левицького та М.Василька зв’язки з австрійськими чинниками, зокрема австрійським консулом у Львові Е.Урбасом під час його перебування з 2 по 15 серпня 1914 р.у Г аличині.

З листування між Е.Урбасом та представником кабінету міністрів Австрії

О.Гойосом можна зробити висновок, що утворення незалежної України на визволених українських землях розглядалося офіційними колами у Відні як цілком реальний, навіть необхідний крок. Члени Союзу Визволення України повніші були па території підросійської України підготувати українську громадськість до співпраці з Австро-Угорщиною та Німеччиною.

З виникненням війни просвітницькі осередки Українського Інформаційного Комітету, стали філіями СВУ за кордоном і перетворилися на центри пропаганда української незалежності.

Таким чином, в середовищі наддніпрянської політичної еміграції напередодні Першої світової війни, визрівали плани створення незалежної української держави з допомогою зовнішніх чинників — політичних противників Росії — Анстро-Угорщшш та Німеччини. Усвідомлюючи всі негативні моменти австрофільської орієнтації, гюлітишгі емігранти обрали „менше зло". Остаточно розчарувавшись у можливості демократизації Російської імперії, вони продовжили історію І.Мазели, В.Капніста, які в свій час теж орієнтувались на допомогу західних країн. Вже в перший місяць війни члени СВУ розгорнули організаційну, видавничу, дипломатичну діяльність. Під час „галицького" періоду діяльності був підготований грунт для плідної майбутньої робота за кордоном.

У висновках зроблено узагальнення, визначено основні напрями діяльності наддніпрянських політичних емігрантів в Галичині. Підкреслено, що їхня видавнича діяльність мала велике значення для підвищення національної свідомості українського народу, активізації політичного життя всієї Великої України. Події, які відбувались на території Галичини В житті наддніпрянських політичних емігрантів: „невіцбутин" з’їзд РУП 1904 р., липнева нарада 1909 р..

нарада 1911 р., створення Українського Інформаційного Комітету та Союзу Визволення України відображають основні моменти політичної діяльності української соціал-демократії. Дослідження галицького періоду діяльності наддніпрянських емігрантів заповнило значну прогалину в цілісному вивченні історії українського відродження початку XX ст.

Список ітубліканій автора:

1. Розвиток суспільно-політичної думки в Галичині у II пол. XIX ст. // Вісник кафедр гуманітарних наук ЛСГІ, - Вш.1. - Львів, 1995. - С.17-22.

2. Діяльність наддніпрянської поліги'шої еміграції у Львові (1900-1905 рр.) // Гснеза. 1996. - №1. - С.61-65.

3. Видавнича діяльність наддніпрянських поліпгпшх емігрантів в Галичині (1900-1914 рр.) // Генеза. 1997. - № 3. - С.35-40.

4. О.Скоропис-Йолтуховський // Довідник з історії України /Під ред.

І .Підкови/ - К., 1997. - 13. - С.84.

5. Наддніпрянські політичні емігранта — студенти львівських вузів (19001914 рр.) // Львів. Історичні нариси. - Львів, (у друці)

Анотація

Качмар Л.С. Наддніпрянська політична еміграція в Галичині 1900-1914 рр.

— рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 — історія України. Львівський державний університет ім.І.Франка. - Львів, 1997.

Дисертація присвячена діяльності наддніпрянської політичної еміграції в Галичині в 1900-1914 роках. Велику увагу звернуто на політичну, видавничу діяльність, особливості міжпартійиих відносин і розвиток самостійницької української політичної думки в середовищі політичних емігрантів.

Ключові слова: наддніпрянська політична еміграція, політичні партії, політична діяльність, міжпартіймі взаємовідносини, видавнича діяльність.

Аіпютаїшя

Качмар Л.С. Надцнепрянская политическая эмиграция в Галичипе 1900-

1914 гг.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 — история Украины. Львовский государственный университет им. И.Франко. - Львов, 1997.

Диссертация посвящена деятельности надднепрянской политической эмиграции » Галичане n 1900-1914 годах. Большое внимание уделено политической, издательской деятельности, особенностям межпартийных отношений и развитию идеи украинской политической самостоятельности в среде политических эмигрантов.

Ключевые слова: иадднепрянская политическая эмиграция, политические партии, политическая деятельность, межпартийные отношения, издательская деятельность.

Annolalion

Kachmar L. The upper - Dnieper political emigration in Galytchyna in 1900 -

1914.

The thesis for Ihe candidate of science of degree. Speciality 07.00.01 - history of Ukraine. - L'viv I.Franko State University, - L'viv, 1997.

The thesis is devoted to the upper - Dnieper political emigration in Galytchyna in early XX century.

Special emphasis is laid on political and publishing activity of emigrants, the main trends of inter-party relations and the development of independent Ukrainian thougth amond Ihe upper - Dnieper emigrants.

Key words: the upper - Dnieper political emigration, political parties, political activity, inter-party relations, publishing activity.