автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.09
диссертация на тему: Научное сообщество: социальная роль и механизмы функционирования

Полный текст автореферата диссертации по теме "Научное сообщество: социальная роль и механизмы функционирования"

РГБ ОД

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ЩіЩН$П$НОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

ТЕППЕР Неждагіа ЮрГівна

НАУКОВЕ СПІВТОВАРИСТВО: СОЦІАЛЬНА РОЛЬ І МЕХАНІЗМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

,.' / _ у~ ■

Спеціальність 09.00.09 - філософія науки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 1996

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті філософії НАН України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович Офіційні опоіісііпі: 1 Доктор філософських наук,

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.25.01 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії НАН України (252001, Київ, вул.Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту > філософії НАН України (252001, Київ, вул.Трьохсвятительська, 4).

професор

ПАРАХОНСЬКИЙ Борис Олександрович 2. Кандидат філософських наук ВАЛЕВСЬКИИ Олексііі Леонідович

Провідна організація: Київський університет ім Тараса Шевченко

Захист дисертації відбудеться

год.

Автореферат розіслано

'26" СяЛїШЯ 1996 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук

В.СЛУК’-ЯНЕЦЬ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наука XX століття, яка небачено впливала на всі сторони життя суспільства, сама стає об’єктом різнобічного наукового аналізу, що охоплює » зміст, структуру, стиль, рушійні імпульси та результати. В 1950-60-і роки, в ті часи, коли високими темпами йшло формування так званої ’’великої науки”, майже в усіх країнах з високим науково-технічним потенціалом почала зростати зацікавленість соціологічними дослідженнями наукової діяльності. На Заході цей напрям швидко перетворився в самостійну дисципліну - соціологію науки, яка використовувала теоретичний та методичний арсенал соціології для вивчення діяльності створення наукового знання, відносин між окремими науковцями, дослідницькими колективами, або різними соціальними інститутами, які складаються в процесі цієї діяльності. Поява соціології науки розширила спектр дослідницьких підходів до науки, які традиційно були представлені філософією та історією науки.

В СРСР формування соціологічних досліджень науки йшло у напрямку становлення наукознавства як комплексного дослідження науки, що ввібрало в себе також логіко-методологічні, психологічні, інформаційні, організаційні, економічні та інші аспекти вивчення науки, зв’язавши з ними і соціологію науки. Соціологія науки дисциплінарно не виділялась, а зайняла своєрідне положення на стику соціології та наукознавства. Друга особливість соціологічних досліджень в СРСР була у виключно марксистському

З

підході, якии хоча и давав ряд цікавих результатів, але при цьому суттєво обмежував сферу соціологічного аналіза науки розглядом лише відносин “наука та суспільство”.

Застосування соціологічних методів до аналізу науки стало частиною загального процесу розширення досліджень науки, який був викликаний тими суттєвими змінами, що відбулися в середині XX ст. в сфері науки і її стосунків з суспільством. Наука з занять одинаків, невеликих наукових шкіл, університетської професури за відносно короткий термін перетворилась в масову професію, стала поглинати значні матеріальні та фінансові ресурси. Все це стимулювало вивчення соціальних аспектів розвитку науки. Але на Заході дисциплінарне оформлення соціології науки було пов’язане з іншими сторонами соціологічного бачення науки.

Перша концепція соціології науки виникла в рамках структурно-функціонального напряму в соціології і пов’язана з розумінням науки як особливого соціального інституту з його нормами та цінностями, які регулюють поведінку вчених. До найважливіших функцій науки як інституте належать публікації наукових результатів, встановлення відносин між ученими з приводу цих результатів, які б забезпечували компетентну оцінку та відповідну винагороду. Саме ці функції, які надають науковій діяльності характер організованої соціальної активності, визначають перш за все проблемне поле соціології науки.

Пізніше в соціологію науки увійшли інформаційні аспекти діяльності вчених, потім виникли програми дослідження науки, які безпосередньо опирались на кількісні методи, отримали роз-

повсюдження спостереження за поведінкою учених в різних організаційних контекстах. В 70-ті роки нормативна парадигма соціології науки була замінена кошітіївною соціологією науки, яка ставила за мету включити змігг наукового знання в соціологічний аналіз. Тепер не лише стосунки між ученими, їх діяльність в науці, але й продукт цієї діяльності - наукові знання - стають тими, що повністю піддаються соціологічній інтерпретації.

Одне з центральних місць в усіх концепціях соціології науки займає поняття наукового співтовариства. В соціологію науки поняття наукового співтовариства введене М.По-лані для характеристики спонтанно виникаючої структури наукової роботи, яка відповідає особливостям та змісту дослідницької діяльності. Це поняття дозволяє розглядати вченого як активного суб’єкта, вільного у виборі проблем для дослідження. Поняття наукового співтовариства ніби намагнічує всю систему наукової діяльності, надає їй динамічності й здатності до розвитку. Наукове співтовариство функціонує завдяки виробленій ним самим системі норм і тим самим сприяє професіоналізації вчених і формуванню характерної для дослідницької діяльності цінністної орієнтації.

На сьогодні в державах Східної Європи і бувшого СРСР відбувається процес інституціональних, структурних, когнітивних перетворень в національних наукових системах

- процес трансформації радянської моделі науки, найважливішими особливостями якої були жорстке планування та централізація, політична залежність, низький рівень самоорганізації та автономії. Все це не могло не відобразитися на механізмах наукової діяльності, на нормах та

цінностях наукового співтовариства. На протязі десятиліть в умовах адміністративно-командної системи між наукою та державою сформувались нетипові для західних демократій взаємовідносини: “Держава була одночасно і грізним диктатором і відносно щедрим меценатом. Наука також виступала в ролі ’’улюбленого дитя” і “слухняної служки”1. Все це сприяло процесу бюрократизації, вилученню принципів змагальності та дискусійності, глибокій монополізації одних наукових напрямів і придушенню інших, різкому звуженню міжнародних контактів, з орієнтації виключно на внутріш-ньо-локалький розвиток, що знижувало рівень результатів і загострювало проблему комунікацій. Саме впливом настанов “народної” та “партійної” науки була обумовлена самоізоляція радянської науки, панування норм, що різко відрізнялись від прийнятих в світовому науковому співтоваристві.

Одне з головних завдань, яке стоїть перед науковими системами держав, що виникли в результаті розпаду соціалістичної співдружності, - входження в світовий науковий простір, активна міжнародна наукова співпраця з зарубіжними науково-дослідницькими організаціями, участь у міжнародних наукових програмах. В зв’язку з цим завдання дослідження принципів та механізмів функціонування наукового співтовариства набуває особливої актуальності. В умовах економічної кризи декларації відносно демократизації і автономізації наукової системи зазнали девальвації.

1Наука России сегодня и завтра. - М.,1992.- С. 17.

6

Директивне управління наукою навіть зросло. Жорсткій організації наукової системи можна протиставити лише принципи самоорганізації, які виступають провідним механізмом функціонування наукового співтовариства.

Ступінь, наукової розробки проблеми. Соціологія науки спочатку розглядалась як частина і допоміжна сфера соціології пізнання, тому концепції та вивчення традицій останньої суттєво вплинули на інституціоналізацію соціології науки (роботи М.Вебера, Е.Дюркгейма, К.Маннгейма, М.Шелера, А.Богданова, Д.Лукача). Соціологічні підходи до науки розроблялись в роботах Д.Бернала, П.Сорокіна, Т.Парсонса, Д.Холдейна. Вперше на проблему наукового співтовариства звернули увагу Л.Флек і Ф.Знанецький: індивіди та інтелектуальні колективи, що спеціалізуються на культивуванні наукового знання, виконують певні соціальні ролі і мають певний соціальний статус.

Перша соціологічна концепція науки, яка стала домінуючою парадигмою, обгрунтована американським соціологом Р.Мертоном та ного учнями: функціонування науки як соціального інституту регулюється сукупністю обов’язкових норм та цінностей, що складають етос науки. Ця концепція рішуче вплинула на інституціоналізацію проблеми наукового співтовариства: розробку питань його структури (У.Хегстром), “невидимих коледжей” (Д.Крейн), мережі соціальних зв’язків і комунікацій (У.Гарвей,

Н.Маллінз, Дж.Коул, У.Гарвей, Д.Прайс), соціальної стра-

тифікацГі в науці (С.Коул, Дж.Коул), науки як соціальної системи (Н.Сторср) та ін. ■

На зміну мертонівській концепції прийшла так звана когнітивна соціологія науки, яка сформувалась під впливом постпозигивіської методології науки (Т.Кун, С.Тулмін,

І.Лакатос, П.Фейерабенд). Вихідним пунктом для її розвитку стала теза Т.Куна, згідно якої наука розглядалась як парадигма, прийнята науковим співтовариством. В когні-тиьній соціології науки (М.Малкей, К.Кнорр-Цетина, У.Коллінс, С.Уолгар) наукове співтовариство, існуюче в рамках спеціальності, визначається як мала соціальна група, яка має власний механізм інтеграції знання, формальних та неформальних лідерів, групові цінності. Наука інтерпретується як складна сукупність історично мінливих стандартів суджень, ціннісних зразків та регулятивних норм, що змінюються від однієї дослідницької групи до іншої. Інваріантні, стійкі структури, які скріплюють наукову роботу і комунікацію вчених, в когнітивній соціології науки ніби задані ззовні, діяльністю минулих поколінь учених, науковим співтовариством і суспільством в цілому.

Цілий пласт цінних джерел для розробки проблеми наукового співтовариства складають дослідження б області методології історико-наукового знання (В.Візгін, П.Гай-денко, В.Карцев. Б.Кедров, О.Огурцов, Ю.Копелевич, Б.Кузнєцов, Н.Кузнєцова, Л.Маркова, С.Мікулінський, Б.Старостін, І.Тимофєєв, Б.Юдін, М.Ярошевський).

В радянському наукознавстві перевага надавалась питанням взаємовідносин в системі “наука-суспільство”

(Г.Волков, Г.Добров, В Келле, С.Мікулінський, О.Мирська). При аналізі проблеми наукового співтовариства ці дослідження складають хоча й абстрактний, але значимий з точки зору світогляду фон.

Певним базисом при розгляді взаємин наукового співтовариства та держави, організації та самоорганізації в розвитку науки стали роботи В.Веркадського, С.Кара-Мурзи,

В.Келле, ГЛахтіна, О.Мирської, О.Надірашвілі, В.Оноирієн-ка, О.Огурцова, Д.Пельца і Ф.Ендрюса, В.Філагова).

Одним з завдань досліджень була інтерпретація проблеми наукового співтовариства як проблеми філософії науки; і тут виявились корисними розробки питань соціокультурної детермінації наукового знання (С.Кримський. М.Попович, Е.Мамчур, Т.Пікашова, Б.Парахонський, В.Рижко, Б.ІОдін), а також методології постнекласпчної науки (М.Ахун-дов,В.Кізіма, В.Лук’янець, І.Пригожин, В.Стьопін).

Теоретичну та методологічну осноьу дисертації складають дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з соціології, теорії та історії науки, соціальних та епістемо-логічних її проблем, методи філософської рефлексії, міждисциплінарного синтезу, соціокультурної реконструкції розвитку наукового знання.

Мета і завдання дослідження. Основна мета полягає в дослідженні наукового співтовариства як засобу самоорганізації науки, соціального, норморегулюючого інструмента наукової діяльності.

Дослідження передбачало постановку таких іадач;

• експлікувати поняття наукового співтовариства і визначити основні його функції в науці та науковій діяльності;

• показати значення ціннісних імперативів поведінки вченого в науковому співтоваристві, форм спілкування між ученими;

« виявити механізми функціонування наукового співтовариства, які забезпечують його роль в процесі самоорганізації науки;

• встановити особливості ідентифікації та прийняття нового знання науковим співтовариством;

• визначити особливості взаємин соціальних та когні-тивних детермінант в процесі конституювання науковим співтовариством нового наукового знання.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці концепції наукового співтовариства як ефективного засоба функціонування і розвитку науки.

Основні елементи наукової новизни в положеинях, що виноситься на захист:

0 дано визначення наукових співтовариств як соціальних угрупувань вчених, які працюють в одній предметній або проблемній області і об’єднані єдиним розумінням цілей дослідження та методів, певними стандартами результатів, що отримуються і пов’язані одне з одним системою наукових комунікацій. Учений може бути сприйнятим і зрозумілим лише за його належністю до певного наукового співтовариства.

О З’ясовано, що в науці одночасно існують багато різних співтовариств: може бути виділена їх певна “вертикальна” ієрархія від національних та регіональних до світових, а також “горизонтальна” дисциплінарні співтовариства фізиків, хіміків, біологів і т.д. Усередині наукового співтовариства відбувається стратифікація за соціальними ролями, що виконуються вченими, згідно наукового та соціального статусу і т.д. Виділяється наприклад еліта, що здійснює функції формування дослідницьких програм, регулювання комунікацій, соціального контролю за додержанням норм та стандартів науковості в загалі, соціалізації та професіоналізації молодих вчених.

0 Обірунтовано, що найважливішою функцією наукового співтовариства є конституювання нового наукового знання, яке здійснюється як його ідентифікація та сприйняття науковим співтовариством на базі домінуючої в ньому парадигми або дослідницької програми і в результаті певної експертної процедури, що займає одне з центральних положень в концепції науки як соціальної системи.

0 З’ясовано, що соціальне визнання інновацій можливе при досягненні консенсусу між ученими. При цьому велика роль компонентів, що грунтуються на здоровому глузді, які засвоєні вченими в позанауковій діяльності, а також з традицій, які були накопичені минулими поколіннями вчених.

0 Доведено, що наукове співтовариство має свій “життєвий цикл”. Становлення і розвиток співтовариства підтримується за рахунок механізмів суперництва, конку-

ренцп, комунікації, взаємовідносин з іншими співтовариствами, культурою, економікою, державою, суспільством. Ці механізми забезпечують процес самоорганізації науки, функціонування її як відносно автономної підсистеми суспільства.

Теоретичне і практичне значення одержаних

результатів.

З теоретичному плані розроблена в дисертації концепція наукового співтовариства відкриває нову перспективу аналізу соціальних проблем науки і дає концептуально-методологічний інструмент для такого аналізу, в особливості питань взаємовідносин когнітивних га соціально-культурних факторів розвитку науки і наукового знання. Розробка проблеми наукового співтовариства є значущою для розширення дослідницьких полів філософії, методології, історії науки, .для внесення суттєвих корректив у їх концептуальний та категоріальний апарат.

В практичному плані висновки дисертаційного дослідження корисні для урахування фактора самоорганізації наукового співтовариства при розробці нових стратегій наукової політики і схем організації наукової системи. Існують також конкретні можливості використання матеріалу дисертації для трансформації гуманітарної освіти в університетах, почасти для оформлення самостійного курсу соціології науки.

Апробація роботи здійснена на конференціях молодих вчених наукознавців та істориків науки (1992, 1993), все-

українській науково-практичній конференції “Історія науки, і техніки: проблеми дослідження, викладання, гуманізації освіти” (1994), міжнародному симпозиумі з наукознавства та науково-технічного прогнозування “Розвиток науки та перетзорення в суспільстві: досвід, проблеми та стратегії” (1992), на наукових семінарах відділу методологічних та соціальних проблем розвитку науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України.

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури, використаної у процесі дослідження.

СТРУКТУРА І ЗМІСТ РОБОТИ У першому розділі “Наукове співтовариство: поняття та функції"” розглядається процес становлення соціології науки як самостійного напрямку наукових досліджень, розкривається зміст поняття наукового співтовариства, визначаються його головні функції, цінності та норми.

У першому параграфі першого розділу “Соціологія на ки та її пізнавальний апарат” досліджуються витоки соціологічних досліджень науки та етапи формування соціології науки, аналізуються основні поняття та концепції, проблематика досліджень, визначаються причини та шляхи їх трансформації на сучасному етапі.

Ідея соціальної обумовленості пізнання та його результатів мала певний розвиток у європейській філософії на початку XX ст., що .призвело до виникнення у 20-ті роки соціології знання - напрямку досліджень, пов’язаних з ви-

явленням зв язку знання та пізнавальної діяльності з соціальними умовами. В період свого становлення соціологія знання протиставляла аналіз внутрішньої логіки наукового пізнання та зовнішніх механізмів соціалізації його результатів. З часом соціологія знання трактується як дисципліна, що пояснює зміни у когнітивній сфері змінами у соціо-культурному середовищі. Якісно новий рівень досліджень був забезпечений виведенням проблеми на рівень розгляду зв’язків між інтелектуальним співтовариством та стилем мислення.Традиційке для гносеології протиставлення суб’єкта та об’єкта замінювалось більш складним відношенням: суб’єкт - інтелектуальний колектив - об’єкт.

Формування соціології науки як спеціальної дисципліни пов’язане з ім’ям Роберта Мертона, який ідентифікував норми науки і сформулював поняття наукового етосу, першим почав систематично розглядати професійну поведінку вчених. Його роботи висновують першу парадигму соціології науки. Проте слід зазначити, що концепція імперативів (норм) побудована не у філософському, а у соціологічному плані.

Перша спроба подолати чітке розмежування сфер дослідження методології науки (отримання та функціонування наукового знання) та соціології науки (соціальна поведінка вчених) окреслюється в концепції Т.Куна, в якій стверджується першорядність суб’єктивних аспектів інтерпретації соціальних характеристик науки. Нова програма соціології науки орієнтувала на вивчення змісту та розвитку наукового знання, але не вказувала як це зробити. Пер-

ші практичні кроки були здійснені у вигляді так званих case studies, які являли собою детальний розгляд окремих, відносно “замкнутих” епізодів з історії науки.

Можна зробити висновок, що нормативна соціологія науки не мала концепції інтерпретації чи обговорення. Всяке наукове співтовариство мислилось як сповна спроможне досягти консенсусу стосовно нового знання. На протилежне до цього інтсрпретативна соціологія науки акцентувала увагу на розбіжностях в оцінці знання, а розуміння процесів досягнення консенсуса зробила своїм дослідницьким завданням. Таким чином, когнітивний поворот сприяв розробці нової парадигми у соціології науки.

У другому параграфі першого розділу “Наукове співтовариство: функції, цінності, норми” досліджується поняття наукового співтовариства, визначаються його функції, аналізуються основні цінності та норми наукової діяльності.

Наукове співтовариство визначається як соціокуль-турна група вчених, що працюють б одній науковій дисципліні, або займаються однією проблемою і об’єднані системою комунікацій. “Нормативна” соціологія науки аналізує наукове співтовариство як своєрідну професійну корпорацію зі своїми законами, нормами, правилами діяльності та поведінки. Виразниками таких норм зиступають форми дозволу, заборони, системи указань, надання переваг. Основними імперативами виступають: імператив універса-лізма, імператип колективізму, імператив некорисливості, імператив організованого скептицизму.

У роботі проаналізовано й визначено основні функції наукового слівтовариства:створення нового знання,оцінка характеру і значення внеску вченого у науку; забезпечення процесу спілкування у науці. Виділенні базові стандарти поведінки у діяльності науковців (консенсус та стратифікація).

У другому розділі “Наукове співтовариство та конституювання наукового знання” досліджується роль наукового співтовариства у конституюванні нового знання, аналізується взаємодія соціальних та когнітизних детермінант і їх вплив на наукове знання, визначається роль історико-наукового знання у дослідженні наукових співтовариств.

У першому параграфі другого розділу “Ідентифікація нового знання у науковому співтоваристві” досліджуються значення та критерії ідентифікації нового знання у науковому співтоваристві.

За сучасних умов проблема ідентифікації нового знання є актуальною у плані суто прагматичному: як встановити новизну знань, позаяк масив інформації стає все неосяж-нішим і це приводить до невпевненості, що ті чи інші знання зже не були кимось добуті. Існують різні підходи до вирішення проблеми:згідно з першим (М.Малкей). аналізу-: ється історичний період відкриття, у відповідності до другого, знання у гносеології усвідомлюється передусім на предмет істинності чи хиби, але не за критерієм новизни чи старіння (С.Б.КркмСикий).

Протиставлення “суб’єктивного” (особисгісного) знання ‘‘об’єктивному’' знайшло відображення у концепції М.Ползні. На якісно новий рівень виводить цю проблему

С.Хаинабас, поширюючи поняття “парадигми” з рівня наукового співтовариства до окремого вченого, проте залишаючи зв’язок індивідуальних парадигм з гуртовими. Автор звертає увагу на необхідність врахування відмінностей між науками гуманітарними, природничими та технічними.

Другий параграф другого розділу “Взаємодія соціальних та когнітивних детермінант в конституюванні наукового знання” присвячений дослідженню нового наукового знання як наслідку взаємодії соціальних та когнітивних детермінант.

Як показано автором, якщо раніше в методології науки в основному питання про соціальні та когнітивні чинники вирішувалось запереченням одного з них (відоме протистояння інтерналістів та екстерналістів), або, в крайньому разі, наданням одному з них другорядної ролі, майже весь час цим “другим” був соціальний чинник, то сьогодні все більше спроб знайти способи їх взаємодії.

У параграфі показано, що взаємний перехід соціального і когнітнвного прослідковується і на різні мови науки, і на рівні буденної, розмовної мови. Сприйняття науковими теоріями соціальних чинників не є процесом лише відображення, засвоєння зовнішніх умов наукою. Показано, що соціальні і когнітивні чинники іноді міняються своїми функціями; це можна прослідкувати на прикладі розвитку науки як чергування “нормального” і революційного періодів (Т.Кун).

У третьому параграфі другого розділу “Історико-наукове знання та дослідження наукових співтовариств”

аналізуються взаємини історії науки та логіки у-становленні наукового знання.

Ка сьогодні існують різноманітні підходи до вивчення минулого: антикваризм та презентизм, логічне розуміння та фізіогномічне. Як показано у роботі, у такій ситуації ключем до розуміння минулого науки й пояснення її історії може стати і розуміння суті наукового знання, тобто гносеологічна концепція. Гносеологічний аналіз науки та наукового знання передбачає вирішення питання щодо дослідницької позиції: рефлексивної або надрефлексивної.

У параграфі показано,що розширення предметної сфери історико-наукових досліджень пов’язане з вивченням наукових співтовариств. Предметом таких дослідницьких робіт стає розвиток специфічних відносин, які породжують нове знання, виникнення та розвиток дисциплінарних наукових співтовариств, історія взаємин усередині наукового співтовариства. У сферу розгляду все частіше потрапляють такі теми як розвиток форм спілкування між ученими; історія наукових шкіл, комунікацій, публікацій; історія норм та критеріїв цінностей у науковому загалі. Вузлові події у розвитку науки виявляються пов’язаними з діяльністю різноманітних дослідницьких об’єднань усередині дисциплінарної структури науки: наукових шкіл, кафедр, інститутів, лабораторій, “невидимих коледжей”. Історія наукових ідей розглядається, як правило, у зв’язку з діяльністю визначних учених та очолюваних ними шкіл, з полемікою між цими школами, з розробкою конкуруючих предметних концепцій та методів.

У третьому розділі “Механізми функціонування наукового співтовариства” досліджені основні поняття та сформульовані принципові положення, що дозволяють розглядати діяльність функціонування, відтворення та розвитку наукового співтовариства.

У першому параграфі третього розділу “Суперництво та конкуренція в науці” досліджуються поняття суперництва та конкуренції, їх роль у створенні нового знання, функціональні і дисфункціональні наслідки для науки.

Аналіз, здійснений автором, свідчить про те, що на сьогодні дня дослідників домінуючим залишається соціологічний підхід до розгляду питань діяльності інституту науки. Взаємодія учасників наукового співтовариства розглядається як їх суперництво у боротьбі за професійне визнання. Конкуренція виявляється в ситуаціях випередження одним вченим інших при поданні результатів дослідження. Для науки вона може мати як функціональні так і дисфункціональні наслідки.

Реалізація проектного та програмного підходів в науці визначила нові напрямки емпіричних досліджень наукових співтовариств: орієнтацію на аналіз вкладів, взятих не з історії, а в конкретній актуальній практиці науки, тобто потенційних вкладів.

У другому параграфі третього розділу “Роль комунікацій у формуванні наукового співтовариства” визначається зміст поняття наукової комунікації, досліджуються її функції у діяльності наукового співтовариства.

Комунікація у науці - це вид взаємин, спілкування вчених та інших агентів наукової діяльності. Дисертантом розкривається певний набір понять, необхідних для характеристики наукового співтовариства: “формальна та неформальна комунікація”, “усна та письмова комунікація”, “безпосередня та опосередкована комунікація”, “запланована та спонтанна комунікація”, а також по відношенню до засобів комунікації -поняття “первинна та вторинна комунікація”.

У третьому параграфі третього розділу “Наукові парадигми в контексті функціонування наукового співтовариства” досліджується виникнення та трансформації поняття наукової парадигми, встановлюється зв’язок між парадигмою та поняттям наукового співтовариства.

Важливою стороною процесу розвитку наукового знання є механізм прийняття його науковим співтовариством. Обговорення цієї проблематики було започатковано концепцією парадигм Т.Куна. Парадигма - визнане Есіма наукове досягнення, що протягом певного часу дає науковому співтовариству модель для формування проблем та їх вирішення. В контексті дослідження функціонування наукового співтовариства сутгєвим є встановлення зв’язку між парадигмою та поняттям наукового співтовариства.

Наукове співтовариство виступає суб’єктом пізнання. Немає і не може бути безособового знання, будь-яке знання

- це завжди знання того чи іншого співтовариства вчених, і знання одного такого співтовариства далеко не завжди буде знанням в очах іншого. Як показано у роботі, в соціології

науки мова йде не про достовірність наукового знання, а про його прийняття науковим співтовариством.

У четвертому параграфі третього розділу “Наукове співтовариство і організація науки” розкривається соціальна роль наукового співтовариства в суспільстві, досліджується історія формування наукових співтовариств та їх роль у державній організації науки, аналізуються форми організації установ науки.

Питання про державну організацію науки було висунуто й активно обговорювалось вітчизняними вченими на початку XX сторіччя. Результатом обговорення сгав проект багатоступінчастої системи державних наукових інституцій. В післяреволюційний період проявилась виразна тенденція до зрощування організаційної структури науки та державного апарату. Самим важливим фактом цього процесу стала втрата науковим співтовариством права самосгіііно визначати цінність наукових результатів та науковий статус вчених.

Як показано у роботі, важливим аспектом даної проблеми є питання про форму організації установ науки.На сьогодні зазнає суттєвого перег ляду загальноприйняте уявлення про науково-дослідницький інститут як основний.універсальний осередок організації науки. Розглядається можливість переходу до тимчасових одноцільових угрупувань, а також надання самостійності первинним науковим колективам.

Принципи самоорганізації та самоврядування, свободи наукової творчості, на яких базується діяльність наукового співтовариства, виконують регулятивну функцію по відношенню до впливу держави на науку.

У висновках зроблено підсумки проведеного дослідження, сформульовані деякі перспективи подальшої розробки проблеми.

Основний зміст дисертації викладений в наступних працях:

1. Теппер Н.Ю. Перспективы развития психофизиологии как прикладного учебного знания // Проблемы и пути совершенствования физической культуры студентов в вузе. - Вып.III. - Киев, 1992.- С. 118-122.

2. Теппер Н.Ю. К вопросу о методологии историко-науч-

ного исследования //Тезисы IV научно-практической конференции молодых ученых науковедов и историков науки. - Киев, 1992. - С. 4-5.

3. Теппер Н. Ю. Анализ типов историко-научного исследования // Матеріали V наукової конференції молодих вчених-наукознавців та істориків науки. - Київ, 1994. -

С. 26-27.

4. Теппер Н.Ю. Гуманистические основания перспектив развития техники // Історія науки і техніки: проблеми дослідження, викладання, гуманізації освіти. -Дніпропетровськ, 1994. - С. 32-33.

5. Теппер. Н.Ю. Научное сообщество и его роль в самоорганизации науки // Наука и науковедение. -1996.-№3-4.-С. 56-62.

Tepper N.U. Scientific community: social role and mechanisms of it's functioning.

The thesis on the search for scientific degree of Candidate of Science (Philosophy) in speciality 09.00.09 - Phylosophy of Science; Institute of Philosophy of the NAS Ukraine, Kyiv, 1996.

In this work, the scientific community has been considered as an instrument of the self-organization of science and the re-

gulator of norms of scientific activity. The scientific community's main function and it's mechanisms are explained in the thesis. The author comments on the importance of the values of the scientist's behaviour and the forms of collaboration between scientists. The mechanisms of identification of a new knowlege by the scientific community are revealed. The structure, hierarchy, of professional scientist's communities and the stratification within the community are snov-n.

Теппер НЛО. Научное сообщество: социальная роль п

механизмы фушсцношгровашш.

Диссертация на соискание учебной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. Инстиут философии НАН Украины. Киев, 1996.

Работа содержит исследование научного сообщества как средства самоорганизации науки, норморегулирующего инструмента научной деятельности. В диссертации эксплицированы основные функции научного сообщества и механизмы его функционирования. Показано значение ценностных императивов поведения ученого в научном сообществе, форм сотрудничества между учеными. Установлены механизмы идентификации нового знания научным сообществом. Рассмотрены структура, иерархия профессиональных сообществ ученых, их внутренняя стратификация.

Ключові слова: наукове співтовариство, самоорганізація науки, парадигма, інституціомалізація, комунікація, суперництво, консенсус.