автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Пеньковская культура Днепро-Донецкого междуречья

Полный текст автореферата диссертации по теме "Пеньковская культура Днепро-Донецкого междуречья"

НАЦІОНАЛЬНА -АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Р Г 5 О А ІНСТИТУТ АРХЕОЛСГІ:

“ /іа правах рукопису УДК 930.¿6.

ЛЕЕІЧЕВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ ' . '

ПЕНЬНІБСШ КУЛЬТУРА ДНИІРО-ДОНЕЦЬКОГО ЫШР1ЧЧН

Історичні науки - 07.00.06 - археологія

. АВТОРЕФЕРАТ ' дисертації на здобуття наукового ступене кандидата історичних наук .

Київ - 1994

Робота виконана на кафедрі історіографії.джерелознавства та археології історичного факультету Харківського державного університету

Науковий керівник-доктор історичних наук, професор Міхеєв В.К.

Офіційні апоненти-доктор історичних наук.старший науковий -

• співробітник Інституту археології НАК Україн

■ О.М.ГТриходнюк

-кандидат історичних наук.старший науковий

■ співробітник Інституту археології РАН

А.М.Облсиський

’ Провідна установа-Київський державний університет .' хм .Т.Г.Шевченка.

Захист, відбудеться*1-^*1 1994 р.

о ¿^год. на засіданні спеціалізованої ради шифр Д.016.47.01 для захисту дисертації на

здобуття наукового ступеню доктора наук при Інституті археології НАЙ України,252014, '

м.Киїз,'вул..Володимирська,3 .

S дисертацізп можна ознайомитись у бібліотеці Інститута археології НАН України / вул.Видубецька, 40 /

' Автореферат розіслано 1994 р.

Вчений секретар '

спзціалізованої ради,

кандидат історичних наук Б.О.Петраа?нко

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність томи. Великим досягненням ранньослов'янської археології Східної Європи стало виділення празько-корчакської, • ПВНЬКЇБСЬКОЇ та колочинської культур третьої чверті І 7И0. н.е. Пеньківські пам'ятки вивчаються з середини п'ятдесятих років нашого століття і за цей час вони досліджені на території від Пруту до Сіверського Дінця, на підставі чого виділена окрема археологічна культура, визначені її географічні та хронологічні кордони. Підсумком багаточислешихдосліджень цих старожит-ноотой стала докторська дисертація О.М.Приходнюка, захищена у 1985 році. Дослідник охопив майже всі відомі тсді пам'ятки культури, але при більшій їх дослідаеності у Дніпро-Дніст-ровоькому межиріччі, саме ці результати заклали основу концепції розвитку культури. . ■

' Між тим, важливою частиною пвньківського ареалу е Дніпро-Донецьке межиріччя. б.О.Горюнов у своїй кандидатській дисертації, яку він захистив у 1977 р., вперше підвів підсумки вивчення пеньківських пам'яток Дніпровського лісостепового Лівобережжя, За роки, шо кинули з часу виходу у світ узагальнюючих праць б.О.Горвиова та О.М.Лриходнвка, кількість відомих нам пеньківських пам'яток у регіоні значно збільшилась. У той же час, на Сеймі, верхів'ях Сіверського Дінця інтенсивно проводяться дослідження пізньозарубинецьких та київських старожитностей, які виявились генетично дуже близькими до пеньківських. Виникла дасхусія про правомірність виділення київської культури та иля-хи формування пеньківської культури в регіоні. Цього питання не . може існувати на терені Диіпро-Ярутського межиріччя, де пень-

ківські пам'ятки дуже чітко відрізняються від синхронних празько-корчакських, які мають інше походження. Ця обставин ще більше привертає увагу до Дніпро-Донецького межиріччя, я: території формування пеньківської культури.

На сучасному етапі досліджень вже спостерігається відмінності у етнокультурному процесі на обох сторонах Дніпра ; другій половині І тис. На Дніпровському Правобережжі пенькі: еькі старожитності стали складовою частиною поряд із празькі ми для формування культури типу Луки-Райковецької. На. ЛівоО режжї в пеньківському'ареалі формується воликцевсько-роменс культура, а у східній його частині, на Дінці, пеньківці вст пають де контактів з населенням Північно-Західної Хазарії. Збільшення археологічних джерел та визначені особливості пам'яток Дніпро-Донецького межиріччя потребують їх монограф ного дослідження. Вивчення окремих регіоні'в із зростанням к: кості джерел археологічних культур, які займають великі пло: нам вважається достатньо плідним. До них належить і пеньків культура. ■

Метою дисертації о узагальнююча монографічна праця по істор: населення лісостепу та прилеглих ділянок степової смуги Дні і ро-До нецького межиріччя напро тязі кінця ІУ-УП ст. з вико рис ням за переважною більшістю археологічних і значніше менше і семних джерел. Під цим населенням розуміються носії пеньків' ської культури. Меті дослідження підпоряковані завдання: пі; ведення підсумків попереднього вивчений цих старожитностей ' рез огляд польових 'досліджень та історіографічний нарис, мо] фологічна характеристика, аналіз матеріальної культури, визі

з

ення рівня господарського та соціального розвитку населен-я, хронології та періодизації пам'яток, огляд розвитку, ультури в регіоні, його особливостей. Автор не торказться тнічної належності носіїв культури, бо знаходить, що дос-атньо аргументовано доведена їх належність слов'янським . леменам антів.

етодологічна основа роботи. В праці використані традиційні .рхеологічні методи дослідження, а саме: формально-типологіч-:ий, стратиграфічний, а також природньо-наукові методи: металографічне вивчення залізних виробів / В.Д.Гопак, професор ■арківського автошляхового інституту Л.О.Сонцев /, кількісний пектральний аналіз / зав. спектральною лабораторією АМ ХДУ і.П.Грубник-Буйнова /, вивчення остеологічного матеріалу та іідбитків зерен рослин / доцент Харківського зооветеринарного нституту М.М.ГГономаренко та співробітники Музей природи ЗДУ/. [жеоелозназчу базу роботи складають опубліковані та неопублі-:овані матеріали польових досліджень О.З.Бодянського, Ю.В. ■ ¡уйнова, Є.О.Гориноза, В.М.Даниленка, О.Г.Дяченка, М.М.Казан-іького, А.В.Криганоза, В.К.Міхезва, О.Г.Ніколаанко, О.М.Об-іомського, О.М.Приходнюка, О.З.Сухобокова, І.Я.Телегіна, Р.В. ’ерпиловського, Б.А.Пірата.- С.П.Юренко, Це комплекси майже [вадцяти дев’яти відомих за розкопками поселень. Використані івіти експедицій з наукового архіву інститута археології Ака-Еемії наук України, архіву Археологічного музею Харківського іаржуніверситета. Загоном Середньовічної археологічної експе-мції ХДУ, керованого автором, проведені дослідження поселень ’аківка, Соколове, Введенка, Нижній Бишкин І.

Наукова новизна» Вперше- в лі тературі давться монографі чне освітлення історії пеньківського населення, саме у Дйпро-До-нецькому межиріччі. Для цього автором враховані майже усі відомі пам'ятки культури регіону. В науковий обіг вводяться нові матеріали.

Апробація результатів. Дисертація та окремі II розділи обговорювались на засіданні відділу ранньосдов'якської археології ; Інститута археології АН України, засіданнях кафедри історіографії, джерелознавства та археології, вченої ради історичного факультету ХДУ, на регіональній конференції в Бєлгороді / 1990 р. / та республіканській конференції в Харкові /1992 р./. Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути включені до узагальнввчих праць з історії ранніх

• слов'ян Східної Європи, до відповідних розділів підручників для вищих навчальних закладів, а також до навчальних курсів, можуть братися до уваги при офориданні музейних експозицій» Структура робота. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів та висновків. Вона супроводжується додатками: переліком пам'яток, загальними таблицями характеристик жител та керамхч-них комплексів з поселень, таблицями топографічних та грунтових умов розміщення поселень та палеоботанічних комплексів археологічних культур регіону к. П тис. до н.е..- к. І тис. н.е., таблицями результатів аналізів остеологічних матеріалів поселень, структур залізних речей та речей з кольорових металів, описом предметів Новоодеського скарбу та ілюстративними таблицями. Роботу доповнюють списки використаної літератури та скорочень. .

П. Основні результати .дослідження та положення, то захищаються. ’

Перший розділ. Історія польових досліджень. Історіографічний наше.

Перші пеньківські пам'ятки регіону були виявлені на Сі-верському Дінці / Д. Я.Телегін, Б.АЛрамко /, у Дніпровському, Надпоріжжі / О.В.Бодянський, З.М.Даниленко / наприкінці сорокових - першій половині п*ятидесятих років нашого століття.

Але їх культурна належність була визначена після відомих розкопок на р. Тясмин. У шестидесяті - вісімдесяті роки проходять цілеспрямовані розвідки та розкопки пеньківських поселень по середній течії Дніпра та його лівих заток / С.С.Березанська, Д.Т.Березовець, Є.О.Горюнов, М.М.Казанський, О.М.Приходнюк,

Л.М.Рутковська, О.В.Сухобоков, Д.Я.Телегін, Р.В.Терпиловський, Б.А.Шрамко, С.П.Юренко /. Були досліджвні поселення на Орелі / Чернеччина, Багате, Йосипівка,/, Сулі / Хитці /% Ворсклі / Лолузір'я, Прогрес, Рябівка 3, Східне Більське городище. Зубівка /• Пеньківські пам’ятки вивчались і на Сіверському Дінці / С.І.Берестнєв, Ю.В.Буйнов, О.Г.Дяченко, М.В.Дюбічев, В.К.Мі-хеев, О.Г.Ніколаенко, С.О.Плетньова, О.М.Приходнюк /. Тут розкопані поселення Занки, Суха Гомільша, Студенок, Богородичне, Тим«енки, Нижній Бишкин І, Соколове, Райвка, трупоспалення на Дмитріевському могильнику. '

Історіографічний нарис вказує на дискустйність або недостатню розробленість ряду питань, пов'язаних з -цими ста-

рожитностями. Окремі дослідники при розгляді пеньківської культури на усій території зараховували до неї деякі алано-болгарські пам'ятки, матеріали празько-корчакської та типу-

б

іуки-Райковецької культур, або виділяли пєнькібськз пам’ятки тільки у Середньому Подніпров’ї, а інші вважались старожитнос тями тільки я пеньйвськими рисами / І.П.Русанова, А.Т.Смі-ленко /'. На сучасному етапі вивчення підтверджується висновок що тільки напівземлянки із специфічними посудинами третьої чверті І тис. відносяться до пеньківської культури /'Є.О.ГорЮ' нов, б.М.Приходнюк, М.М.Казанський /. .

Існують різні думки щодо походження культури:

на чєрняхівській / І .П.Русанова, В.3.Седов /, черняхівсько-київській / А.Т.Сміленко, М.Б.Шукін /, київській / Р.В.Терпи-ловській / основах. Оттання думка має найбільшу кількість прихильників. О.М.Приходнюк, який і останні роки заперечує існування київської культури, пропонує свою схему, за якою пізньо-зарубинецьісі пам'ятки типу Зіютіж приводять до отарожитноотей типу Сушки, а далі розвиток іде за двома напрямками до формування ранньопеньківських / Роіце / та ранньсколочинських / Лавриков Ліс / пам'яток.

Є розбіжності і щодо хронології пеньківської культури. . її рамки визначаються .третьою чвертю УІ ст. / П.М.Третяков /, другою половиною УІ - початком УШ ст. / А.Т.Сміленко /, першою половиною У - другою половиною УП ст. / О.М.Приходншс /. Пєньківські старожитності у Дніпровському лісостеповому Лівобережжі С.О.Горюнов датував взагалі У-УП ст. О.Г.Ні колаєнко та А.З.Хриганов визначають верхню межу культури на Сіверському ¿тнці кінивм-1 тис, але зараз ця думка не має суттєвих підтверджень. ,

Носіїв культури вважають слов*янами-антами / В.і.Баран, С.О.Плотньова, О.М.Приходнюк, А.Т.Сміленко, Р.В.Терпиловський /

іо сімбіозом слов’ян з іншим зтнооом / І.П.Русанова, В.В.Се-ів, А-Х.Халіков /. деякі дослідники пов'язують аеньківські ім'ятки з кочівниками-кутригурами / М.І .Артамонов /, ¡>£.пеР0-тоть їх зв’язок з антами і навіть вважають культуру фікцізю М.Ю.Брайчевський /.

Другий розділ. Поселення, могильники, скарби.

Пеньківські поселення розглядуваної території були розта-івані у різних топографічних умовах: на островах, дюнах або двищеннях у заплавах річок, на перших терасах водоймищ, мисах шок, плато зисоких правих берегів річок і, як виключення,на іродищах ранньої залізної доби / Східне Нільське, Донецьке, ірошевське /. Поселення групувались "гніздами”. Особливо гарі це простежується на Сізерському Дінці та на Орелі. Плода по-ілєнь коливається від 0,5 до 2 га. Виділяється три види їх іаніграфії: І/ дворище з декількох жител з окремо розташованим ісподарським комплексом / Суха Гомільша, Соколове /; 2/ Окрв-оттла оточені господарськими ямами / Хитці, Рябівка /; '

1 житла оточені ямами і крім того існує окремий господарський імплекс / Шосейне /. Самі житла знаходились напівколом, рядами іо окремо, мало місце і безсистемне планування.

За певними ознаками £ заглиблення в грунт, вигляд за пла->м, тип опалювальної споруди та її розміщення, конструкція гсн / виділяються чотири типи жител з котрих виводяться житло-гдівні традиції: І - напівземлянки з вогнищем та центральним гсвпом; Я - будізлі стовпової або зрубної конструкції з піч-)-кам’янкою у куті; Ш - кочівницькі вртоподібні житла та по-.дні від них напівземлянки; ІУ - прямокутні наземні житла з ігнищами. Характерними для пеньківської культури з напівзем-гнки Г та П типів, житла Ш, ІУ типіз небагаточисельні, їх поя-

з

ва на пеньківських поселеннях е результатом контактів з іншими етносами. Глибина котлованів напівземлянок коливається від ОД д° 0,9 м, при цьоиу найбільше число жител заглиблені в материк на 0,2 - 0,5 м. Більшість будівель мали площ у Ю-

12, 14-16, 13-21 кв.м. За планом напівземлянки е підквадрат-

ними або прямокутними. Дятла інколи обладнані виступами / нішами / в кутах для розміщення печей / вогнищ /. Серед 25 щтел І типу стовпові складають ЗО %, зрубні - 70 %, серед 21 житла

П тішу, зрубні та стовпові складають відповідно по 50 %. Житла

опалювались вогниаіами декількох типів та печами / кам'янками,

■ глинобитними /. .

Споруди І типу з прямими нащадками зарубинецько-київських, тому житлобудівна традиція репрезентована ними на пеньківських поселеннях названа "зарубинецько-киїесько в". Як масове явище, ці житла в характерними-для раннього етапу розвитку пеньків-ської культури саме Дніпро-Донецького межиріччя. Для Дніпро-Прутського’ регіону вони в випадковим явищем, характерні для рангах поселень і відображають переселення носіїв культури з Дніпровського Лівобережжя / житла з Біляївки; 2 Луга 1,2,3,4 Голиків /. Напівземлянки з пачами-кам'янками з'являються у 4Ш-ІУ ст. в Дністро-Диіпровському межиріччі і складають єдиний та стабільний тип житлових споруд празько-корчакської культури. Тому житла цього типу на пеньківських поселеннях пов'язуються з "празько-хорчакською" традицією. Вона панує на пеньківських пам'ятках Дніпро-Прутського регіону. Юртоподі.бні житла досліджені у Йосипівці, Багатому, Чернеччині. На цих поселениях простежується послідовне перетворення легкої наземної юрти у заглиблену налівюрту-напівземлянку, яка мала легкі каркасні стіни. Підпрянокутні напівземлянки 2,3,4 Черноччини, 5 Багатого певни—

ми рисами інтер’єру зближаються з юртами. ■

До господарських споруд на поселеннях належали заглиблені у грунт будівлі-сховища, ями-льохи та відкриті вогнища . або печі. ■ '

На пєньктеоьких поселеннях регіону відомі сйкральнї пам’ятки: святилиаа / острів Кизлевий / та ритуальні поховання тварин або їх частин / собак, кінського черепа іноді з кістками кінцівок, панцирів черепах /. Значно гірие від поселень або скарбів відомі могильники. У регіоні досліджено сім поховань за обрядом трупоспалення на Лмитрієвському могильнику, окремі поховання у Надпорізий / Запорожець, біля гирла Вороної, навпроти острова Кизлевого, в урочииі Підкова /, на Сі-верському Дінці / Яблуневе, Приосколля, Антонівка /, Ворсклі / путівка /. .Незважаючи на дуже невелику кількість вивчених пеньківських поховань, е очевидним, що культура характеризуються відносно стаб ільним поховальним обрядом, характерними рисами якого є: кремація на стороні, з помівенням кальцінованих кісток.у ямку або урну з кришкою та без неї, присутність біля деяких урн посудин-приставок та наявність астрагалів, речей з бронзи та заліза, намистин, прясел, відсутність надмогильного насипу. За цими рисами пенькївський поховальний обряд впевнено входить до ряду генетично пов’язаних зарубинецьюої, київської культур. ,

З кінця XIX ст. до назого часу на території українського лісостепу від Росі до Оскола виявлені скарби третьої чвзртї І тис., які практично усі знаходяться з пенькївському апеялі. Речі зі складу скарбів / фібули, скроневі кільця, підвіски, браслети / відомі на поселеннях Надпоріжяя / Волосське, Коро-бовка, Майорка, Звонецьке / та днірре-донецького лісостепу

) Миклатевський,Хитці, Східне Більське городище, Тимченки, Пузіно /. Вони відомі і як окремі знахідки / Смородіно, Бого-духів, Угди, Сироватка, Протопоповка, Велика Даниловка, Пет-рівське /. Дається загальна характеристика речей Колосковсько-го, Валуйського, Цепляєвського, Харківського, Козіевськогс, Новоодеського скарбів.

Третій розділ. Матеріальна .культура. ~

У цьому розділі подано аналіз речей, які складають матеріальну культуру, що дозволяє визначити її характерні риси, ре-конструввати господарську діяльність, вирішувати питання хронології та періодизації.

Найбільшу категорій знахідок складає кераміка. Вона майже виключно ліпна, але інколи трапляпться знахідки фрагментів чер-няхівських, пастирських, салтівських кружальних посудин, пізньо-римських та ранньосередньовічних амфор. У керамічному комплексі спостерігається така відсоткове співвіднесення його головних форм: горщики - 75%, диски та сковороди - 15 %, миски та келихи - Ю %. Для побудови класифікації кераміки оглянуто 60 цілих форм посудин та 424 фрагменти, які дозволяпть реконструювати повний профіль. Виділення типів, видів та варіантів засновано на візуальному співвідношенні форм.

Горщики утворюють чотири типи: І-- біконічні двох видів;

П - округлобокі пятьох видів; Ш - розкритого, тюльпаноподібного профіль; 17 - з'різким вигином стінки у верхній частині висоти та прямим, ледь відігнутая вінцем; У - посудини-сховища, так звані "зерновики" з наліпним валиком під вінцями. Виділяються вісім видів горщиків рідкісних форм. Види 3,4,6 відносяться до пізньспеньківських комплексів та знайдені тільки у салтово-пень-вівській контактній зоні по течії Сіверського Дінця. Миски скла-

давть окремий тип, у який входять чотири види, келихи утво- . рпвть два види. Серед дисків-сковорід виділяється чотири види.

До технічної кераміки належать прясла, грузила ткацьких верстатів та ллячки бронзоливарного виробництва.

Залізні вироби поділяється за призначенням на знаряддя праці / наральник, чересло, сарп, коса, тесло-мотика, ножі, долото /, озброєння / накі нечники сулиць та стріл /, деталі кінської збруї / пряжки, зудила / та елементи конструкції будівель /' дверні петлі, стержні-цвяхи /. Наральник 3 вузьким лезом та незімкнутою втулкою знайдено у Тимченках. Подібні орні знаряддя були розповсюджені на території від Польщі до_Середньої Волги і датуються у дуже широких межах І тис. н.а. Чересло із Занок відрізняється тим, що вістря та червн лежать на одній лінії. Серп із Східного Більського городища мав нвзімкнуту втулку і отвір для закріплення дерев’яної ручки і датується у дуже великому діапазоні І - початок П тис. н.е. Залізна коса-горбупа

із зігнутою п'яткою походить із Занок. Тесло-мотига знайдена у Багатому і це знаряддя потрапила від носіїв салтівеької

культури.

Зтульчасті накі нечники сулиць із Яолосковського скарбу та Занок мають пера продовгувато-яйцеподібної та подовжено-трикут-ної форми і відносяться до УІ-УП ст. Наявність цієї'зброї є підтнерджвнкям повідомлення Иаврикія про те, що "кожний / серед слов'ян та антіз / озброєний двома невеликими списами". Накінеч-тт стріл поділяються на втульчасті та черенкозі / трилопатеві

і з листоподібним пером /.

ііажливою категорією речей із кольорових металів в фібули:

І/ пальчасті / Колосковський, Харківський скарби /; 2/ з верхнім щитком, який обрамлено мереживом тз пташиних голівок та го—

лови якоїсь істоти або тільки пташиних / Східне Більське городище, Смороді но, Харківський скарб, Майорова балка /; .

З/ "звіроголові" /Поставмуки, Лебіховка, Пузіно /; 4/ дунайські мініатюрні пальчасті / Черкаський Бишкин /; 5/ антропо-зооморфні / катакомба 21 Старосалтівського могильника, Блаж-ки,.Тимченки /. Час існування фібул видів 1,2,3,5 припадає, на другу чверть-кінець Уїї ст., фібул 4 виду - на УП от. З цього

- кола ранньосередньовічних фібул явно випадає Т - подібна перб-кладчата фібула з Нижнього Еишкина І, яка належить до кола ста-рожитноствй виїмчатих емалей і можливо стверджувати про її існування у пізньоримський час до У ст.

Крім фібул з кольорових металів виконані браслети / з потовщеними кінцями, тонкі дротяні /, накінечнюси поясів, В - подібна та овальна пряжки, шийні. гривни, спірале- та окуляропо-дібні скроневі кільця, округлі з випуклою напісферою підвіски,

' пустотілі підвіски, ланцюжки із дзвіночками.

- З каменю виготовлялись жорна ручних млинів та абразивний інструмент / точильні бруски та плитки /. Вироби з кістки за призначенням поділяються на: знаряддя праці / лощила, "ковзани", проколки /, озброєння / накладки лука та накінечникк стріл /, побутові речі / пластинка-частина кінської збруї /. Четвертий розділ. Господарство і суспільні відносини.

У ландшафтному відношенні розглянута територія включає до себе частини Придніпровської низини, Середньоросійської височини, /¡енецького кряжу та Полтавську рівнину. За межу стелу-лісп-степу пеньківські пам’ятки виходять у південному напрямку тільки по течіях Орелі та Сіверського- Дінця. На водорозділі Дніпра-Дону між Оріллв та Ьерекою поселення цієї культури невідомі.

■ Землеробство пеньківського населення було орним, на це

пливали: відсутність великих лісів, наявність вільних від ерев країв надзаплавних терас та чорноземних масиві в плато исоких берегів річок, а також традицій орного землеробства кінця Ш - початку П тис. до н.е. Воно розвивалось шляхом ос-оення нових площ. Згідно з топографією деяких поселень / роз-іщення на підвищеннях у заплавах / можливо припустити наяв-ість і другої допоміжної системи - "заплавної". Для обробки аких відносно великих площ грунтів використовувались орні . наряддя на кінній тязі. Про це свідчать знахідки їх металевих астин / Тимченки, Занки /. Уявність крім масивних металевих акінечникіз ще і череееліаакавникои і снування плуга. Мотиками вроблялись невеликі ділянки під овочеві і навіть зернові куль-ури» Відбитки на дзнцях горщиків свідчать про використання • ешканцями поселень карликової, карликової м'якої пшениць, дво-ернянки, вівса, ячненв, жита, коноплі. Врожай збирався за допо-огою серпів та кіс. Мука вироблялась ручними жорновами. Муку та ерно зберігали у посудинах та спеціально зроблених ямах на ловленнях поблизу жител. •

Визначення характеру скотаротва базувться на остеологічно-у матеріал. Валика рогата худоба ’складає 47 %, свиня - 14 %, інь - II %, вівці та козі} - 9 %, кури - 2 %, собака- - 2 %. риведені дані дідтаердзкують навколооалищний характар скотар-тва та його м*ясо-молочния напрям.

Яезід’змнб» частиною господарської діяльності було мислив-тво та рибальство. Кістки диких тварин складають у середньому а матеріалами сізерськодінзцьких поселень та Хитців 18,2'% від сієї кількості. Мешканці селищ вели поливання на лооя, благород-ого оленя, кабана, лисицю, соболя, куницю, бобра. Ністіи та уска ляда, дуки, тарані зкайдзкі на поселенні Нижній Биакик І.

Металургія- заліза та виробництво речей із нього мають свої багаті традиції у Дніпро-Лонзцькому межиріччі з початку ранньої залізної доби. Залишки горну знайдені на-поселенні між селами блецьке та Оскольське на Ос колі. Аналогів йому серед подібних споруд у слов’ян Південно-Східної Європи середини -третьої чверті І тис. немае. Більшість виробів виготовлені із заліза, меншість - із маловуглецевої сталі. Технологічні засоби виготовлення речей не відзначаються стабільністю. Приблизно

- на цьому ж рівні знаходилась ковальська справа у носіїв зару-бинецької та київської культур. Пеньківське ковальське ремесло існувало у рамках громади і обслуговувало її членів.

Більшість речей із кольорових металів зроблено за технікою лиття за восковою моделлю, додаткова обробка полягала у холодному та гарячому куванні, пилянні , сварленні, штампуванні . Своєрідність рецептури пеньківських бронзоливарників

регіону полягаз у високому відсотку / 43 % / латуних сплавів при більш низькому У 18 та П % відповідно / цинко-олов’янисто-свинцевистих та цинко-свинцево-олов'янистих. Дуже різко відрізняється рецептура сплавів речей Мартенівського, Мало рхавецького скарбів пеньківської культури Дніпровського Правобережжя. Іиварники-ввелхри не дотримувались стабільності у виготовленні одного типу речей з одного сплаву. Речі виготовлялись з брухту зламаних прикрас з додатком певних лігатур.

На стадії промислів перебували виготовлення керакїки, одягу, косторізна справа, Обробка каменю.

Головним джерелом для реконструкції суспільних відносин е плані графі я поселень. Наявність- жител з площею у середньому

14 кв.м говорить пропонування малих родин. На одних пам’ятках / Суха Гсмільва / е одне подвір'я, на інших воно відсутнє / ?о-

їще, Хитці, Шосейне /, але тут присутні комплекси господарських споруд для загального користування малих родин. Це є . свідченням родинних зв'язків .між малими родинами, незавершеності процесу їх відділення. Ми маємо справу із стадією розкладу патриархальної родини, ступенем переходу від великородинної громади до громади сусідської. Суперечність процесу розкладу патриархальних родин полягав у його нерівномірності. Рівень суспільного розвитку антів Дніпро-ііонецького межиріччя не підпадає під рамки "військової демократії", він нижче і відрізняється від антів, які приймали участь у балканських війнах і випробували на собі вплив візантійської державності.

П’ятий розділ. Розвиток, хронологія та періодизація пеньків-ської культури Дніпро-Донецького межиріччя.

Пеньківська культура е останнім етапом розвитку старожит-ностей пізньозарубинецько-київського вигляду. Пам’ятки пізньо-зарубинецького типу, київської та пеньківської культур репрезентують одну лі ній становлення слов’ян у першій половині -третій чверті І тис. н.е. на відміну від іншої, яка представлена східнопшеворськими, черняхізськими подністровськими, пра-зько-корчакськими старохитностями.

Пізньозарубинецькі та київські пам'ятки мають цілий ряд спільних рис у житлобудуванні, керамічному комплексі, співпадають області їх поширення. Найбільш близько до пеньківськогс керамічного комплексу стоїть кераміка деснянського поселення ■ Роїще. Комплекси цього поселення можуть репрезентувати початог. пеньківської культури. За датуючими речами із Роїца, Хитці з, Нижнього Бишкину І / амфори херсонеського типу б, частини кістяних гребнів з високою арочно» спинкою, Т-подібна фібула / нижня хронологічна межа пеньківської культури визначається кінцем 17 -

початком У ст.

Верхня межа визначається за допомогою речей із скарбіь та поселень / фібули, браслети /. Вони вказують на кінець УП ст., як на час припинення існування культури. Антропозоо-морфна фібула з 21 катакомби Старосалтівського могильника стала архаїзмом і використовувалась поза верхньою межею існування самого типу. Амфора з жалобчатим корпусом та "перехватом11 вище днища із Введенки відноситься до УИ-ІХ ст. / за І.А.Бара новим/. Завдяки цим речам можливо припустити існування культури на Сі-верському Дінці на початку Ті ст. Стратиграфічними-свідоцтвами кінця існування пеньківоьких старожитностей є перекриття будівель 6,7 похованнями кочівників у Рябівщ З та житла ІЗ волинцев-сисим житлом 12. у Хитцях.

Загалом пеньківська культура існувала у Дніпро-іонецькому межиріччі в кінці ІУ - кінці УП ст. У .цьому відрізку виділя-естся три періоди за змінами в житлобудівництві та керамічному комплексі: І/ ранній, час існування пізньозарубинецько-київ-ських реліктів / к. ІУ - кінець У/початок УІ ст. /; 2/ передній, час існування класичної пеньківської культури / межа У-УІ ст. - середина УІ ст. /; 3/ пізній, час розкладу пеньків-

ської спільності / др. пол. УП ст. /.

У ранньому'пері оді панує підквадратна напівземлянка з . вогнищем та центральним стовпом. В керамічних комплексах жител зустрічається черняхівська кружальна кераміка, ліпні імітації черняхівських кружальних мисок, пізньо-зарубинецькі релікти у вигляді горщиків розкритого профілю з відігнутими назсвню вінцями та горщиків орнаментованих рисками на тулубі або з наліпленими шишками та напівмісяцями. До цього періоду належать житла раннього горизонту / 2,5,6,8,9,11 /, яма 91 Хитців, комплок-

зи Раківки, Зубівки, Полузір-я І, житла 4,5 Богородичного,

ІЖ Занок, будівлі 8,9, ями 75, 108 Рябівки 3.

У середньому періоді панують напівземлянки з печами-кам*ян-кани. Серед кераміки ведучими формами є бі конічні та округло-5окі горщики, сковороди з виділеними бортами, горщики розкритого профілю та масивні корчаги-"зврновики". До цього часу належать житла другого горизонту / 3,4,7,11,13 / Хитців, І Прогресу, 5 Сухої Гомільші, будівлі 1,6,7, яма 63 Рябівки 3, *итла 1,3,6 Богородичного, керамічний комплекс поселення на Східному Нільському городищі. '

Десь наприкінці раннього - початку середнього , етапі в носії пеньківської культури починають переходити на правий берег Дніпра і рухатися у напрямі Південний Буг-Дністер-Прут. Дйп-ро-Прутське межиріччя стає складовою частиною пеньківської території, де її пам'ятки з*являються пізніш на відміну від "первинної" території Дніпро-Донецького межиріччя.

Пізній етап культури - це час її розкладу на усій великій території від Пруту до Осколу. Подальша доля її носіїв по обидві сторони Дніпра стала суттєво відрізнятися. На Дніпровському Правобережжі 'їіеньківські та празькі пам’ятки стали основою для формування староватностей типу Сахнівки, які у свою чергу були кроком на шляху виникнення культури типу Іуки-Райко-вецької. На площі Дні про-Донецького межиріччя розповсюдження, компактною групою типових сахнівських .комплексів не спостерігається, і тому, як Певний етап та культурну групу,їх можливо виділяти тільки для Дніпровського Правобережжя. Сахнівське населення переходить на лі вий. берег Дніпра і прямує на Сіверський Діяець та Десну / О.О.ПІеглова /. Як складова частина, поряд з ¿олочик-сько-пеньківським субстратом та салтізськоп культурою, воно' ■ .

приймав участь у створенні волинцевської культури.

На Сіверськсму Дінці у деяких комплексах поселень Суха Гомільша, Тимчвнки, Соколове, Введенка, Нижній Еишкин І, П'ят-ницьке порад, виявлена пеньгавська та салтівська кераміка. Це крім трупоспалень на Дмитрізвському могильнику є свідоцтвом .салтово-пеньківських контактів. У салтівському ареалі на Дінці трупоспалення виявлені у Тополях, П'ятницькому, Кочетку, Ново-покровці, Сухій Гомільші, окреме трупоспалення відомо в Битиці. Але типово салтівський інвентар при залишках кремації не дозволяє безперечно пов'язувати подібні поховання з носяями пеньків-ської культури в умовах салтівсьяого оточення. Поява подібних трупоспалень відображав вживання; пеньківського

населення в салтівське середовище або наявність в Північно-Західній ХазаріІ якогось невідомого нам етносу крім болгар та алані в.. Контакти слов'ян та населення Північно-Західної ХазаріІ виявились і в.появі юртбподібних жител на пеньківських поселеннях / Йосипівка,' Багате, Черкеччина /. «акт існування "салтово-пеньківських контактів свідчить проти хронологічного розриву між існуванням двох культур / -кінець УП - середина Уїї ст. / і заперечув тезу про "етнокультурне зміщення" пеньківського населення на північ під тиском Хазарського каганату.

У висновках коротко підведені підсумки вивчення пеньківських старожитностей Дніпро-Донецького межиріччя.

За темою кандидатської дисертації автором опубліковані слідуючі роботи:

І. Земледелие я скотоводство славянского населения бассейна Северского Донца в середине и третьей четверти I тыс. н.э. // Тезисы докладов научно-практической конференции "Социальноэкономические проблемы современного производства" - Харьков, 1993. - С. 25-26.

. 19 . - -

. 2. К вопросу о хронологии памятников пеньковской культуры Днепровского Левобережья // Археологические исследования в Центральном Черноземье. Тезисы докладов и сообщений.

- Белгород, 1990. - С. 46-47. .-

3. Дослідження багатошарового поселення на р. Уди // Проблеми музеєзнавства та історичного краєзнавства. Тези доповідей. - Харків, 1993. - С. 38-39.

4. Новые данные о памятниках пеньковской культуры в бассейнах Северского-Донца и Ворсклы // Археология славянского Ьгэ-Востока. - Воронеж, 1991. - С. 33-36 J у співаЕтор-' стві з С.І.Береетнєвим /. . ■

. 5. Пеньковская и салтовская культура на Северском Донце //

. История и археология Слободской Украины.. - -Харьков, 19Э2.

- С. 147-148. . ' ' '

6. Раннеслаьянское селиде на Северском Донце // Вестн. Аарьк. ун-ta^ - 1993. .- К 373: История. - Был. 27. - С. 30-35.

Lyubichev Н. V. PenKovsKaya culture of the Dnieper- j>onetz і region. The thisis of condidates degree of the speciality 07. oo. 06- archeology. KharKov state university. KharKov. ; 1994. '

The mam tenets of the thesis are reflected in the 6 research worhs. It is determined that: PenKovsKaya culture was formed m the Dnieper- Donetz region from KrevsKaya culture. It's spreading began from this reeion to Dnieper-prats reeion. PeriKovsKaya culture existed at the and of

4 th and to the end of 7 th centures. there are three periods of it's existence. Salto»-'PenKovKa contacts were placed m severshy Donets reeion at the end of 7 th. -begining of e th centures^

Любичев И.Б. "Пеньковская культура Днепро-Донецкого междуречья" Диссертация не соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - археология, Харьковский государственный университет, Харьков, 1994.

Главные положения диссертации отражены в 6 научных трудах. Установлено, что пеньковская культура сформировалась в Днепро-До-нецком междуречье на основе киевской культуры. Отсюда началось ее распространение в Днепро-Прутекое меадуречье. Пеньковская культура существовала в течение конца ІУ -.конца УП вб. и выделяется три периода ее существования. На Северском Донце имели место салтоЕО-пеньковские контакты в конце УП - начале У1І1 вв. Ключові слова: пеньківська культура, анти, Дніпро-Донєцько межиріччя. ■

Підписано по сруку 7. 10.94р. Фомят 60x84 г/16. Певір друиарсысвй. Друк плоский. Умопн. друк. «рк. 1. Замовлення N¡1126. Тираж 101. Безкоштовно. Діяьішпя оперативного друку статаятнадаго упвавлінвя Полтавської області. м. Полтайа, вул. Пушкіна, 103.