автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Помещичьи хозяйства Правобережной Украины в условиях развития товарно-денежных отношений в первой половине ХIХ в.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Помещичьи хозяйства Правобережной Украины в условиях развития товарно-денежных отношений в первой половине ХIХ в."

РГ6 од „ „

ДОНЕЦЬКИМ ДЕРЖАВНИМ УНІВЕРСИТЕТ

- /1:;:::

Гордуновськші Олег Миколайович

УДК 947. 083. 5172 (477.4)

ПОМІЩИЦЬКІ ГОСПОДАРСТВА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ РОЗВИТКУ ТОВАРНО-ГРОШОВИХ ВІДНОСИН У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

07.00.0^ - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Донецьк - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Черкаському інженерно-технологічному інституті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник

Офіційні опоненти

— доктор історичних наук, професор Бушші Микола Іванович,

ректор Інституту' соціального управління, економіки і права (м. Черкаси).

— доктор історичних наук Гуржііі Олександр Іванович, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України.

Провідна організація

— кандидат історичних наук, доцент Темірова Надія Романівна, доцент кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького державного університету.

—Київський національний університет

ім.Тараса Шевченка, кафедра давньої та нової історії України.

Захист відбудеться «23» червня 2000 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 у Донецькому державному університеті за адресою: 83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24, II навчальний корпус, ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького державного університету за адресою: 83055, м.Донецьк, вул.

Університетська, 24.

Автореферат розіслано «18» травня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова Української держави, що її було офіційно започатковано проголошенням Акту про незалежність 24 серпня 1991 р., знаменує собою втілення довічного прагнення народу до права визначати власну долю. Політичні реалії сьогодення доводять, що чимало аспектів на шляху реалізацій цієї мети потребують суттєвого теоретичного переосмислення та істотного практичного доробітку з урахуванням чималого історичного досвіду української нації, який вона накопичила протягом століть.

Беручи до уваги нагальну необхідність розвитку села, глибоке вивчення досвіду господарювання має велике значення для становлення сільського господарства України. Неухильно зростаючий інтерес до історії у різних її аспектах, який спостерігаємо зараз у нашому суспільстві, зумовлює необхідність заповнити ще й досі існуючі прогалини в історії українського села.

Однією із головних особливостей Російської імперії, а згодом — і Радянського Союзу, були аграрні перетворення, які набирали обрисів то реформ, то революцій. їх перелік дуже довгий, і починається він з 1793 року, коли Правобережна Україна була приєднана до Російської імперії, а закінчується реформами Горбачова в СРСР. Пов’язані з цими подіями історичні документи свідчать про надзвичайну болючість проблем аграрного сектору, притаманну Російській імперії та СРСР: скільки б разів не оголошували це питання вирішеним, воно виникає знову. Цим фактом і викликана необхідність переглянути процес аграрного розвитку Російської імперії та Правобережної України як складової частини цієї держави. Дослідження, проведені істориками та сучасниками подій, надають вихідний історичний матеріал, на базі якого видається можливим зробити таку спробу.

Будівництво незалежної української держави зумовлює необхідність глибокого вивчення нашої історії. Протягом тривалого часу, а особливо в період тоталітарного режиму, історія України підмінювалася вигідними колоніальній системі концепціями “старшого брата”, “єдності народу” тощо. Після розпад\т унітарної імперської держави (СРСР) постало

завдання написати історію без замовчувань та ідеологічних штампів і міфів. Отже, вивчення та переосмислення потребують усі явища та події минулого, в тому числі й процеси, що відбувалися на селі.

Предметом роботи є динаміка та еволюція поміщицьких господарств Правобережної України упродовж першої половини XIX ст. під час їхнього переходу від кріпосницько-феодального до капіталістичного типу відносин.

Об’єктом дослідження стали поміщицькі господарства Правобережної України від початку XIX ст. і до реформи 1861 р. Правобережна Україна була приєднана до Лівобережної під владою Російської імперії 1793 р. Отже, протягом 68 років до початку проведення селянської реформи 1861 р. вона перебудовувала та пристосовувала свою економіку до потреб всеросійського ринку. Але особливості правових порядків, форми землеволодіння та господарювання, які склалися на цій території впродовж майже 500 років відірваності від Російської держави, значною мірою збереглися тут і після приєднання.

Разом з тим, два здавна сформовані історико-геоірафічні регіони України були пов’язані спільними торгівєльними шляхами; міграція населення, ярмарки та інші чинники сприяли тому, що ці зв’язки дедалі міцнішали. Загалом економіка правобережного регіону України орієнтувалася не лише на внутрішнього, а й на зовнішнього споживача, і тому тяжіла до чорноморських портів.

Мета полягає в тому, щоб на основі вивчення історичного матеріалу” архівних документів, опублікованої статистики, наукових праць — по-перше, відтворити процес входження поміщицьких маєтків Правобережної України у товарно-грошові відносини; по-друге, з’ясувати ті позитивні моменти, які спостерігалися в економіці України у першій половині ХЗХ ст.

Досягнення передбаченої мети передбачає розв’язання таких завдань:

— простежити процес становлення та еволюції дворянського землеволодіння на Правобережній Україні;

— вивчити організацію поміщицьких господарств;

— дослідити причини заборгованості поміщицьких маєтків та діяльність держави по підтримці нерентабельних помість;

— дослідити різні галузі виробничої діяльності поміщицьких господарств.

Хронолог ічні рамки дослідження охоплюють час від почато- XIX ст. (1800 р.) до реформи 1861 р., тобто період кризи феодально-кріпосницької системи та поступового розвитку нового, капіталістичного способу виробництва.

Географічні рамки дослідження окреслені територіями, що входять до складу сучасної Правобережної України (колишні Київська, Подільська, Волинська та Херсонська губернії).

Науковою новизною роботи є те, що зроблено спробу дослідити економічну еволюцію поміщицьких господарств Правобережної України не в терітзріально-адміністративному контексті (як робилося було традиційно), а у географічному. Зроблено спробу розглянути поміщицькі господарства не як об'єкт експлуатації кріпосних селян, а як суб'єкт економічної діяльності. Досліджено пропес розвитку поміщицького господарства першої половини XIX ст. і його входження у капіталістичні відносини — тобто ті суспільні явища, які дуже довго були поза увагою істориків, а якщо і згадувалися — то побіжно і лише з негативною оцінкою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, гемами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною науково-дослідницької теми, над якою працює колектив кафедри історії та філософії Інституту соціального управління, економіки і права (м. Черкаси), викладачем якої е дисертант.

Методи дослідження: яроблемнс-хронологічніш, аналізу, порівняльне-історичний.

Практичне значення. Знання досвіду минулого необхідне для того, щоб чіткіше усвідомити економічні процеси, які відбуваються з сучасній Україні. Господарювання у нашій державі переходить на ринкову основу. Цей процес відбувається і в сільськогосподарській галузі, шо пов’язано г великими труднощами не тільки об’єктивного, але і суб'єктивного характер}', оскільки господарникам нелегко подолати інерцію мислення. Погано піддається перебудові колгоспно-радгоспна система, яка віджила себе у тій формі, в я гін вона існувала протягом багатьох десятиліть. Перебудову сільського господарства важко здійештгн без вивчення як негативного досвіду підтримки державою нежиттєздатних господарств, так і позитивного — переходу до нових способів господарювання.

Матеріал, поданий у дисертаційній роботі, .можна використовувати у наукових працях узагальнюючого характеру з аграрної історії У країни, для підготовки курсу лекцій, курсових та дипломних робіт, а також при викладанні спецкурсу.

Апробація результатів. Основні положення дисертації знаі'пшш своє відображення у доповідях на вузівських наукових конференціях професорсько-викладацького склад}' Інституту соціального управління, економіки і права (м.Черкаси), Всеукраїнському симпозіумі з питань аграрної історії України (Черкаській державний університет, 1998 р.) Міжнародній конференції «Історія очима молодих дослідників» (Донецький державний \тйвсрситет 1999), Матеріали дисертаційного дослідження були презентовані в статтях: «Поміщицьке землеволодіння у Правобережній Україні у правовому полі Російської імперії (кінець XVII — початок XIX сторіччя)», «Розвиток промислового виробництва у поміщицьких господарствах Правобережної України першої половини XIX ст», «Розвиток товарного землеробства в поміщицьких господарствах Правобережної України в першій половині ХІХст.», опублікованих відповідно у періодичних виданнях «Історія України», «Український історичний журнал» та «Наукові праці Національного університету «Киево-Могидянська Академія», Миколаївська філія».

Обсяг і структура дисертації підпорядковані меті н завданням дослідження, а тому робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел, а також додатків.

Загальний обсяг дисертації становить 167 стор., з них список використаної літератури та джерел - Юстор., додатки - стор.12.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі висвітлені актуальність мета, новизна, ступінь вивчення проблеми дисертаційного дослідження, а також завдання та питати, що виносяться на захист.

У першому розділі — «Джерельна база,історіографія та методологія дисертаційного дослідження» — проаналізовано стан наукової розробки теьш, джер?да та методологічну базу.

Джерельна база дослідження різноманітна. Вивчено архівні матеріали, що містяться у Державному архіві Черкаської області. Державному архіві Київської області, Державному архіві Одеської області, Державному архіві Хмельницької області, Центральному історичному архіві у м.Києві, Інституті рукописів, Центральній науковій бібліотеці ім. Вернадського, бібліотеці Інституту' історії, обласній науковій бібліотеці ім. Маяковського (м.Черкаси), фондах Черкаського краєзнавчого музею. Підлягали вивченню також історичні праці науковців кінця XIX — початку XX ст., використаю як джерела.

Джерельною базою написання дисертації стали опубліковані та архівні історичні документи. Використано такі джерела: актові матеріали (маніфести, зтсази, закони, положення, інші законодавчі акти); ділова документація (різні описи, звіти, донесення, листування), преса, мемуари. У 20-30-х роках XIX ст. під керівництвом Сперанського в Росії було започатковано кодифікацію законодавчих актів від 1649 р. Внаслідок цієї роботи було здійснено видання “Полного Собрання Законов Росийской Империи”, яке є солідним джерелом для вивчення історії Російської імперії, і в тому числі Правобережпої України.

Найбільше фактологічного джерельного матеріалу взято з архівних фондів: фопду “Подільського губернського правління” (Ф. № 227), Державного архіву Хмельницької області у місті Кам’янець-Подільському, фонд)' Канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. № 442), Центрального державного історичного архіву у м. Києві.

Україні присвячено чимало праць з історії сільського господарства. Деякі аспекти економічних та соціальних змін у розвитку Україїш намагались висвітлити представники дожовтневої історичної науки: С.М.Соловйов, В.О.Ключевський, М.Т.Каченовський, І.Еверс, К.Д.Кавелін та інші. До джерельної бази слід віднести також мемуари, журнали, старі газети та альманахи, статистичні огляди Фундуклея, Арандаренка, Скальковського та ііі., інші архівні матеріали, які раніше були майже недоступні дослідникам.

Професійне вивчення історії Правобережної України розпочалося від середини XIX ст. Першими грунтовнішії дослідженнями стали праці

Шульгіна [1]. В них розглядалося економічне, політичне, культурне ЖИТІЯ Південно-Західних іуберній Російської імперії від 30-х років XIX ст. до польського повстання 1863 р. У 1888 та 1889 рр. були опубліковані праці старшого секретаря Подільського історико-статистичного комітету В.Гульдмана [2], в яких систематизовано історичні відомості про Подільську губернію, статистичні та географічні дані, відомості про характер землеволодіння. Правові основи і характер землеволодіння на Правобережній Україні розглядалися у працях Рудченка [3]. Детальну' характеристику російського законодавства у приєднаних губерніях знаходимо у праці І.Нікотіна “Столетний период (1772 - 1872) русского законодательства в воссоединённых от Польши губерниях” (1886).

Проблеми внутрішнього механізму дворянського поміщицького господарства, особливо на осташіьому етапі феодальної формації,здавна притягували погляди вчених. Особливо гостро це питання постало па початку XX ст. у дискусії В.Леніна з П, Струве. Виступаючи у 1908 р. проти аграрних реформ уряду, які підгримував Струве, Ленін підкреслював, що їх призначення зводиться до того, щоб капіталістично “підчистити” загниваючий аграрний лад Росії, зберігши при цьому приватну власність поміщиків на землю [4]. Цій програмі В.Ленін протиставив іншу, проголосивша, що пролетаріат під керівництвом більшовиків капіталістично вичистить загниваючий аграрний лад в Росії шляхом насильницького знищення поміщицької земельної власності [5].

Історіографічною традицією радянської історичної науки стало негативне висвітлення ролі та місця поміщицького господарства в економічному процесі регіонів. Із посиланням на З.КЯнкеля [6] ЮЛО.Кахк писав, що шлях подальшого прогресу' лежав не через крупні

1 Шульїїи В. Югозападній край в последнее двадцатипятилетие (1838-1863). —К., 1864; ЮгоЗападный край под управлением Д. Г. Бибикова (1838 -1853)// Древняя и новая Россия. — 1879,— №5. -Т.2.

2 Гульдман В. Подольская губерния. Опыт географическо-статистического описания. -Каменец-Подольский, 1889.

3 Рудченко И. Записка о земледелии в Юго-Западном крае. Обзор законодательства и фактического положення. — К., 1882.

Ленін В.І. Повне зібрання творів (далі — ПЗТ). — Т. 17. — С.ЗО.

5 Там же. —С.31.

4 Янкель 3!К. О некоторых вопросах второго издания крепостного права и социальноэкономического развития барщинного поместья в России // Исторические записки. — М., 1965, —Т.78. —С. 159.

поміщицькі господарства, а через селянські, підкреслюючи, шо помістя потрапляли в зачароване коло проблем, які внутрішніми силами вирішити було неможливо [7]. У радянській історичній літературі ці складні протиріччя розкривались недостатньо. Дуже часто автори обмежувались перерахунком зовнішніх ознак та наслідків економічного спаду, таких, як збільшення заборгованості поміщиків, банкрутства, занепад поміщицького села. Багато написано про паразитичний спосіб життя дворян, але рідко подається аналіз внутрішнього механізму дворянського помісного господарства.

При ближчому ознайомленні з матеріалами економічної діяльності поміщиків легко помітити явища і тенденції, які умовно можна охарактеризувати як парадокси політекономії феодалізму. Положення законів писали люди, які розумілись на буржуазній політекономії, можливо навіть детально вивчали праці А.Сміта. Але мета законів, що приймалися на початку XIX ст., полягала у зміцненні існуючих порядків, забезпеченні подальшого отримання феодальної ренти. Якщо в одних параграфах ця феодальна рента маскується осучасненою термінологією, то іішгі статті регулюють функціонування феодальних методів експлуатації (особиста кріпосна залежність селян, надання поміщикам права домашньої розправи і т.ін.).

У післяжовтневий період публікувалися праці з історії СРСР, зокрема роботи П.І.Лященко, С.Г.Струміліна, П.А,Хромова та інших авторів. В 20-30-ті роки у республіці видано роботи, присвячені соціально-економічній історії України XVIII ■— першої половини ХІХст.: В.П.Теплішький, серія нарисів з історії Україїш Ф.Я.Ястребова. Серед післявоєнних праць певну' зацікавленість у цьому плані викликає докторська дисертація І.І.Кравченка, статті В.П.Теплицького, А.З.Барабой. Не можна залишиш поза увагою монографії І.О.Гуржія “Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст.”, а також “Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця XVIII ст. до 1861 р.)” У цих працях подається докладна інформація по всіх регіонах України, але, в основному, розглядаються селянське господарство

' Кахк Ю.Ю. О внутреннх противоречиях барщинного помещичьего хозяйства в Прибалтике в первой половине XIX в. // Социально-экономическое развитие России (сборник к 100-летию Дружинина). — М. 1986. — С, 174.

та землеволодіння. Здебільшого відкидалися позитивні моменти, які були наявні в процесі переходу' до нових товарних відносин.

На початку XX ст., незважаючи на важкі часи (1918-1920 рр.), історики продовжували працювати над проблемами соціально-економічного розвитку України в першій половині XIX ст. Вивчення цього питання передбачало накопичення фактів (роботи А.М.Носова, В.М.Кашина.

О.М.Варшинського та ін.), а також загальну' характеристику процесів (праці С.В Вознесенського, П. Дроздова).

Підсумком роботи, проведеної істориками 20-х — початку 30-х років, стало видання другого тому вузівського підручника під редакцією М.В.Нєчкиної (1940 р.) У цій праці було узагальнено питання соціально-економічного розвитку Російської імперії першої половини XIX ст. У міжвоєнний період історія Правобережної України і Херсонської губернії розглядалася також в працях М. Шульгіна[8], М. Слабченка [9], Ф. Ястребова[Ю]. У цих роботах досить широко аналізувалися аспекти економічного розвитку поміщицьких господарств. У 50-х роках з’явилися праці, що грунтувались на серйозній джерельній базі і відзначалися науковою новизною. До них слід віднести великі узагальнюючі праці І. О. Гуржія [11], та Е.Д. Сташевського [12].

Проблему розпаду феодально-кріпосницької системи утвердження капіталістичних відносин у першій половині XIX ст. досить повно було висвітлено в працях В. Теплицького [13], Нестеренко О. [14], Дружиніна М. [15] та багатьох інших.

£

Шульгін М. Дворянське та селянське землекористування в Росії та на Україні: Нарис з історії поземельних відносин. - Харків, 1927.

5 СлаСченко М. Материала до економічно-соціяльної історії України XIX століття- Одеса, 1925, —Т. І.

10 Ястребов Ф. Україна в першій половині XIX ст.: Нариси з історії України. — К., 1939.

11 Гуржій І. О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця XVIII ст. до 1861

р.). —К.. 1962.; Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України

першої половини XIX ст. — К, 1954.

12 Сташевськнй Е. Д. История докапиталистической ренты на Правобережной Украине (XVIII

- первой половине XIX в. А' Відбиток із “'Збірника Комітету народного господарства”. — внп.

2. б.р,— С. 48.

13 Теплицький В. Розклад і криза кріпосного господарства на Україні // Наукові записки інституту економіки АН УРСР. - 1934. — №2.

м Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. - К., 1959. -41.

15 Дружинин Н.М. Социально-экономическая история России // Избранные труды. - М.,1987.

Попри те, що процес розпад}’ феодально-кріпосницької системи господарювання і зародження капіталістичної, зокрема особливості цього процесу на території сучасної України, цікавив багатьох вітчизняних істориків, сьогодні немає спеціальних праць, присвячених висвітленню входження поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини першої половини ХІХст.

Методологічною основою дослідження є загальні науково-дослідницькі принципи об’єктивності, історичності, всебічності, логічності, які дозволяють найбільш адекватно відображати процеси історичної реальності,

У другому розділі — «Загальній стан поміщицької економіки Правобережної Україїш в першій половіші XIX ст.» — простежується процес формування дворянських маєтків після приєднання Правобережної Україїш (Київської, Волинської, Подільської губерній) до Російської імперії, а також в Херсонській губернії.

На початку XIX ст. Правобережна Україна була досить своєрідним регіоном; більша частіша поміщиків складалася із польської шляхти, а селянство — з українців.

Така своєрідність зумовила особливості процесу переходу новоприєднаних земель на загальноросійські рейки. Намагаючись збільшити свій вплив у Південно-Західному краї, царський уряд всілякими політичними та економічними заходами надавав підтримку російському дворянству. Проводилася політика протекціонізму щодо російських поміщиків, які володіли землями на Правобережній Україні, розроблялися заходи поетапної переорієнтації юридичного та економічного життя краю за загальноросійськіш зразком. При цьому царський уряд прагнув уникнути конфронтації з польськими поміщиками, які володіли левовою часткою маєтків на приєднаній території.

Держава намагалася зробити процес інтеграції якомога менш болісним, і тому майже до 40-х років XIX ст. на території Південно-Західного краю поряд із новими російськими законами діяли старі польські (зокрема положення Литовського статуту, якими користувались понад двісті років).

Однак російській уряд послідовно проводив камеральний ошіс приєднаних земель (розпочався у 1793 р.), а через два роки — ревізію казенних маєтків, під час якої було виявлено б груп таких маєтків. Ревізія

закінчилася у 1997 р., ставши підготовчим кроком до люсірацій (ошісів державних маєтків), які проводились пізніше.

Російський уряд з 1799 р. займався наведенням порядку в документах, у яких висвітлювалися поземельні відносини, залучаючи до цього губернські правління та казенні палати. Ця акція давала змогу чітко визначиш межі земель, які імператори дарували у вічне й спадкове володіння. Царський уряд зосередив уваїу на детальній регламентації дворянського управління та контролю за казешпши маєтками, але ці заходи не були спрямовані проти поміщиків. Законодавство чітко розрізняло форми поміщицького землекористування. За цією ознакою дворяни офіційно поділялися на «класи»: князі та графи; поміщики; околишня шляхта; заставні посесори; чиншова шляхта.

Велика кількість земель належала польській шляхті. Протягом 17951801 рр. царський уряд подарував російським поміщикам великі земельні угіддя, щоб заохотити їх селитися на нових землях. У 1812-1815 рр. реалізовувалися казенні маєтки. Крім того, постійно відбувався процес перерозподілу земельної власності й приватних господарств (продаж маєтків, віддавання в заставу із втратою майна у випадку7 неповернення кредиту).

На Правобережній Україні у першій половині XIX ст. були поширені різноманітні форми землеволодіння, не притаманні Російській імперії — це й інститут довічних старостинських володарів, й емфітеутичне право, й ленні володіння. Ці форми поступово відживали, і володіння землею набувало загальноросійських рис.

У першій половині XIX ст. царський уряд використовував своєрідну' форму тимчасового землеволодіння — дарування державши маєтків на 12 років (зі сплатою кварти - частини доходів староства, що надходила до казни чи без сплати). Існувала ще одна форма тимчасового змлеволодіння

— застава. Під заставу давали лише приватні маєтки. Набули популярності різні форми оренди, найбільш поширеною була оренда чиншової шляхти. Чиншовики, так само, які селяни, сплачували грошовий оброк, але особисто вважалися вільними.

Оренда набувала все більшого поширення — до 80-85 % державних і приватних маєтків віддавалися у посесію, тобто у тимчасове користування

разом із приписаними селянами. Більшість власників маєтків передавали їх у посесіго. Суборенда державних садиб заборонялася.

Широкомасштабне роздавання земель на півдні України розпочалось те в останній чверті XVIII ст. Уряд пішов назустріч поміщикам, дозволивши вільніш селянам з Право- й Лівобережжя та Молдавії переселятися на нові території.

У середині XIX ст. відбувається поступове проникнення на Правобережну Україну російських землевласників (особливо після польського повстання 1830-31 рр., коли набула поширення конфіскація помість у польської шляхти). На тон час уже сформована досить розвинена законодавча база, за допомогою якої регулюються поземельні відносини.

Після придушення польського повстання міністр фінансів Е.Ф.Канкрін подав пропозицію розпочати роздачу конфісковаїпіх земель російським дворянам. Почалася конфіскація помість. Більшість з них були середніми або дрібними, Помістя мали великі борги, і том}- фактично не належали їх володарям. Проблема ліквідації боргів мата значний вплив на хід обговорення питання майоратів,

Е.Ф.Канкрін пропонував зберегти за конфіскованими маєтками характер казенних володінь, а Комітет у справах Західних губерній перетворював їх на вотчинні майорати російського дворянства і пропонував поширити це правило на весь Південно-Західний край.

Починаючи із 40-х рр. XIX ст. почалася уніфікація законодавства, яке стосувалося поміщицького землеволодіння та землекористування. Усі нововведення були спрямовані на те, шоб призупинити розорення помішицьких маєтків.

Наявність у поміщиків Правобережпої України значних земельних угідь давала можливість дворянам отримувати значні кошти в кредит під землю. Кредитна система Російської імперії мала свої особливості. Діяльність приватних банків у цьому напрямку була заборонена, а тому держава стала монополістом у проведенні кредитних операцій.

Першочерговим завданням кредитної системи було надаїшя довгострокових позичок дворянам під малі проценти із заставою маєтків. Розмір позики визначався кількістю кріпосних душ, записаних при останній ревізії.

Заборгованість дворян не обмежувалась позиками, одержаними з офіційних кредитних установ. Часто кредитуванням землевласників займались ростовщики і дисконтери. Однак її розмір був значно менший, аніж розмір заборгованості перед державою. Держава в свою чергу вживала певних заходів щодо скорочення заборгованості (накладання заборони на продаж, уведеній адміністративного та опікунського управління маєтком). Та все ж борги поміщиків перед державними установами не могли призвести до втрати земель, оскільки ці борги мали бути автоматично анульовані за рахунок викупних платежів, тобто за рахунок селян,

Поступово земля із селянами стає джерелом нагромадження капіталу, все більше перетворюючись на товар. Це негативно впливало на розвиток аграрного сектору краю.

Система кредитування і засоби боротьби із заборгованістю детально розглянуті в розділі, оскільки саме заборгованість поміщицьких господарств є одним із багатьох симптомів розкладу кріпосних відносин, початку «денатуралізації» побуту та промислового виробництва у поміщицьких маєтках.

Занепад поміщицьких господарств був зумовлений низкою причин, серед яких не останнє місце належить надзвичайній недосконалості сільськогосподарської техніки та технології вирощешія й переробки сільгосппродукції. Саме необхідність вдосконалення виробничих процесів привела велику частину поміщицьких господарств до поступової зміни системи господарювання та виробничих відносин,

У третьому розділі — "Зміна виробничих відносин та формування сільськогосподарського підприємництва” — розглядається процес переорієнтації найбільш далекоглядних поміщиків на нові форми господарювання. Розглянуто основні аспекти забезпечення маєпсів (особливо це стосується Херсонської губернії), а також поміщицьких підприємств робочою силою. Здійснено аналіз основних галузей поміщицького підприємництва.

У першій половині XIX ст найбільш важливими були такі галузі: виробництво сукна, гуральництво, цукроваріння. Характєршш тип поміщицьких підприємств — вотчинно-посесійні: закладів, побудованих на капіталістичній основі, було мало.

Гуральництво залишалось привілеєм поміщицьких господарств аж до 60-х рр. XIX ст. Ця галузь гарантувала поміщикам стабільний прибуток навіть при падінні цін на зерно. За підрахунками ЕДСташевського [1б], гуральництво та продаж спиртних напоїв у 1846 р. по Київській губернії складали близько 29,7 % доходу поміщицьких господарств.

У виробництві сукна дворян приваблювала наявність постійного і практично безмежного ринку збуту' (казенні поставки солдатського сукна), а також підтримка субсидіями з боку уряду. Та все ж суконна промисловість, хоча и приносила значні приоутки, розвивалася у поміщицьких господарствах досить повільно, оскільки сильну конкуренцію складали підприємства, що належали купцям. Кількість купецьких підприємств у цій галузі неухильно зростала. Купецтво використовувало техніку вищого рівня, передові технології, мало зв’язок із ринком і користувалося вільнонайманого робочою силою, тобто було значно прогресивнішим і більш ефективно організовувало виробництво.

Вигідним для поміщиків було виробництво цукру, оскільки з простих землевласників, чий прибуток залежав від обробітку землі, вони перетворювались на сільськогосподарських підприємців — основний капітал складався не лише з маєтку, а й з будівель та обладнання цукрового заводу. З середиіш 40-х рр. XIX ст. починається технічна модернізація цукрових заводів. Одночасно з реконструкцією підприємств і як наслідок

— із збільшенням їх потужності — зростає площа посівів буряку, хоча й ці заходи інколи не могли перекрити нестачу сировини.

Поширення переробішх підприємств у поміщицьких господарствах було своєрідною, пов’язаною з існуванням кріпосницьких основ, формою розвитку' торгівельного землеробства.

У сільському господарстві найбільш розвішеною галуззю стало вівчарство, що було зорієнтоване на потреби суконної промисловості. Причиною швидкого розвитку вівчарства, зокрема у південних губерніях, стала велика промислова криза у Західній Європі у першій чверті XIX ст., яка спричинила катастрофічну нестачу7 вовни. Європейські країші бажали отримати вовну в достатній кількості й при мінімальних транспортних

16 Сташевський Є.Б. Сільськогосподарський ринок Правобережної України за період реформенної доби і/ Відбиток із “Збірника Комітету народного господарства'’. — вип. 2. б.р.

— С. 48.

витратах. Для Фраіпхії та Італії найвигідніїшши виявилися контракти з українськими виробниками.

Уряд всіляко сприяв розвиткові нової галузі, тож вівчарство, особливо тонкорунне, зробило значні успіхи на півдні України. Однак ця галузь врешті-решт виявилася нерентабельною через низьку якість отримуваної сировини.

Ще однією галуззю тваринництва, що набула поширенім у першій половині XIX ст., було розведення коней. У 40-х рр. на Правобережній Україні діяла ціла мережа кінних заводів, які постачали племенних коней у різні райони Російської Імперії.

На початку XIX ст. вирощування і продаж зерна не давали очікуваних прибутків. З кінця XVIII ст. російські губернії, що межували з гавшчноукраїнськими землями, почали активно розвивати зернове господарство. Внаслідок цього навіть зерно для поміст« іуралепь було вигідніше закуповувати у чорноземній зоні Росії.

Щоправда, правобережні, й зокрема південні, райони України упевнено йшли шляхом промислового вирощування пшениці на експорт. Експортування збіжжя відбувалося через чорноморські та азовські порти. Українська хліботоргівля невпинно розвивалася і приносила значні прибутки. Але різкі коливання цін на збіжжя призвели до того, що поміщики намагалися освоїти більш стабільні галузі виробництва. Крім того, велика частка прибутку осідала в рутах комісіонерів та агентів, що скуповували хліб по селах та невеликих містечках, формували великі партії і перепродували крупним торговцям або продавали через морські порти. Лише невелика частіша поміщиків мала можливість продавати зерно самостійно й отримувати максимально великий прибуток

Збут сільськогосподарської продукції був важливим питанням для її виробників. Поміщики продавали сировину та готову продукцію на місцевому ринку, після входження Правобережної України до Російської імперії — на загальноросійському, а завдяки наявності зручних чорноморських портів — і за кордон. Це сприяло впровадженню механізації, вільнонайманої робочої сили, тобто поступовій капіталізації поміщицького підприємництва і сільського господарства.

У висновках сформульовано основні положення теми. Аналіз фактичних даних про перехід поміщицьких господарств до товарно-

грошових відноснії в першій половині XIX сг. дає МОЖЛИВІСТЬ переконатися, що виробничі відносини на Правобережній Україні не відповідали характерові продуктивних сил.

Початок XIX ст. характерний конфліктом між застарілими феодальними відносинами і новими - товарно-грошовими. Переходу до товарного землеробства сприяли ряд факторів, серед яких одним із найголовніших можна назвати у Південно-Західному краї паявиість великої кількості кріпаків і величезних латифундій, а в Херсонській губернії — малу' кількість кріпаків при великих земельних ділянках. У першому випадку поміщик мав достатньо землі і робочих рук для переходу до товарного землеробства, в другому змушений був використовувати вільнонайману' робочу силу, впроваджувати механізацію.

Зрештою експлуатація власних кріпаків на помісішх підприємствах виявилася економічно невигідною. Причиною цього бу ла незацікавленість підневільного робітника у результатах своєї праці. Отже і в Південно-Західному краї поміщики почали частково використовувати вільнонайману робочу силу.

Сільськогосподарська спеціалізація районів була такою: Південно-Західний регіон спеціалізувався на вирошуваїші озимих сортів хліба та цукрових буряках, а Херсонська губернія — на озимшгі та тонкорунному' вівчарстві. Розвиток товарного виробництва сприяв переходу на шлях до раціонального землеробства. Та це вдавалось далеко не всім поміщикам.

На початку XIX ст. в помістях не тільки розвивалось товарне землеробство, але і створювалися промислові підприємства по виробництву товарів для продажу' на ринку. Поміщики були монополістами у виробіпщгві сукна (до 40-х років ХІХст.). цукровій промисловості, гуральництві але до реформи 1861 р.

Загалом помісні заводи, що тримались переважно на праці селян-кріпаків, мата примітивне обладнання та недосконалу технологію. У поміщицьких господарствах, крім вирошсітя сільгосппродукції, виробляли на продаж борошно, мило, свічки, олію, скло, вичиняли шкіру тощо. Але помісні підприємства не могли конкурувати з тими, що були створені на капіталістичній основі. Винятком стали лише горілчані й цукрові заводи, де поміщики довго залишалися монополістами. Суконна промисловість, хоча н розвивалася досить швидкими темпами, й належала до галузей, яким

держава надавала дотацію, занепала, не витримавши конкуренції з купецькими підприємствами.

Економічна ситуація, що склалася у Правобережній Україні в першій половині XIX ст. є яскравим прикладом кризи феодально-кріпосницької системи і входження поміщицьких господарств у нову для них систему товарно-грошових відносин.

На захист виносяться такі положення:

— царський уряд проводив у Південно-Західному краї після його приєднання до Російської імперії активну роботу по зацікавленню російського дворянства володінням новоприєднаними територіями;

— відсутність підприємництва, агротехнічна безграмотність призвели до зростання кризових явищ;

— процес формування в Херсонській губернії на межі XVIII - XIX ст. пової соціальної групи — поміщиків — був складовою частиною політики царського уряду по Заселенню півдня України;

— характерною рисою землеволодіння в Херсонській губернії були велетенські латифундії. Але, на відміну від Лівобережжя, робочих рук не вистачало;

— у Херсонській губернії дуже поширилося тонкорунне вівчарство, яке забезпечувало сировиною закордонних виробників, а згодом — і вітчизняних;

— перебудова частини маєтків відповідно до нових способів господарювання надавала можливість зміцнити їх матеріально-технічну базу, інтенсифікувати виробництво;

—• виробнича діяльність поміщицьких підприємств приводила до поступового формування капіталістичних відносіш усередині феодально-кріпосницьких.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ

1. Поміщицьке землеволодіння на Правобережній Україні у правовом}'

полі Російської імперії (кінець XVIII - початок XIX ст.)// Історія

України. —1999.— №. 35. — С. 5.(0.5 др арк).

2. Помішицьке землеволодіння у Правобережній Україні у правовому полі Російської імперії (кінець XVII - початок ХІХст.). // Український історичний журнал — 2000. — Лг5, ] — С.61-70. (І.О др. арк).

3. Розвиток товарного землеробства в поміщицьких господарствах Правобережної України в першій половині ХІХст.// «Наукові праці Штопального університету «Києво-Могилянська Академія», Миколаївська філія»- Том V. —Миколаїв. 2000. - С. 37-39. (0.5 др.арк).

4. Поміщицьке зернове господарство Правобережжя і Півдня України в пертій половині XIX сг. //Матеріали Всеукраїнського симпозіуму з питань аграрної історії України. — Черкаси; ЧДУ, 1998. — С. 65

5. Перебудова господарювання в поміщіщьких маєтках Правобережжя та Півдня України протягом першій половши ХІХст. /У Матеріали Міжнародної конференції «Історія очима молодих дослідників» — Донецьк: ДонДУ.1999. — С.98-102. (0.4 др.од)

АНОТАЦІЇ

Гордуновський О.М. Поміщицькі господарства Правобережної України в умовах розвитку то за рио-грототнх відносин у першій половши XIX ст. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07,00.01 - історія України. - Черкаській інженерно-технологічний інститут. - Черкаси. 2000,

Дисертація є одшш із перших у вітчизняній історіографії дослідженням, у ЯКОМУ зроблено спробу ДОСЛІДИТИ ЄЕО0ОМІЧЛу ЄБОЛЮШІО ПОМІІШШЬКІПС господарств Правобережної Уіфаїни не в традпшґшому. теригоріадьно-адмішстративному, а в географічному, прив’язаному до сучасної карт України, аспекті. Зроблено спробу розглянути помішпцькі господарства не як об’єкт експлуатації кріпосних селян, а як суб’скт економічної діяльності. Досліджено процес входження поміщицьких господарств Правобережної України у товарно-грошові идвосики. З’ясозані позитивні моменти, які спостерігалися в економіці України з першій коловше XIX сг.. під час переходу від феодально-кріпосницьких суспільних відношень до Кд ітітзлістичштх.

Ключові слова: поміщики, маєток, товарне виробництво.

Правобережна Україна, виробнича діяльність, землеробство, гуральництво.

Гордуновский О.Н. Помещичьи хозяйства Правобережной Украины в условиях развития товарно-денежных отношений в первой половине ХЖ в.

— Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 — история Украины. — Черкасский инженерно-технологический институт. — Черкассы, 2000.

Диссертация является одной из первых в украинской историографии работой, в которой сделана попытка исследовать экономическую эволюцию помещичьих хозяйств Правобережной Украины не в традиционном, территориально-адмшшстративікш, а в географическом, привязанном к современной карге Украины, аспекте.

Сделана попытка рассмотреть помещичьи хозяйства не так объект эксплуатации крепостных крестьян, а как субъект экономической деятельности. Исследован процесс вхождения помещичьих хозяйств Правобережной Украины в товарно-денежные отношения. Выяснены позитивные моменты, наблюдавшиеся в экономике Украины б первой половине XIX в., во время перехода от феодально-крепостнических общественных отношений к капиталистическим.

Строительство независимого украинского государства предопределяет необходимость глубокого изучения украинской истории. После распада унитарного имперского государства предстало задание написать историю без умалчиваний и идеологических штампов и мифов. Следовательно, изучения и переосмысления требуют все явления и события прошлого, в том числе и процессы, происходившие на селе.

Российская империя, в состав которой входила и Правобережная Украина, была аграрным государством. Основные производители сельхозпродукции в первой половине XIX в. — помещичьи и крестьянские хозяйства. Начало XIX в. характерно заострением поземельных отношений, вызванным процессом формирования великопоместных хозяйств и дифференциацией дворянского класса. Проникновение капиталистических отношений в помещичьи хозяйства Правобережной Украины привело к концентрацій! около 90% сельскохозяйственных угодий в руках

помещиков. Нередко уровень прибыльности помещичьего имения влиял па экономическое развитие регионов..

Одной из главных особенностей Российской империи, а впоследствии

— и Советского Союза, были аграрные превращения, которые принимали очертания то реформ, то революции. Их перечень начитается с 1797 года, когда Правобережная Украина была присоединена к Российской империи, а заканчивается реформами в СССР, инициатором которых был М.С.Горбачев. Связанные, с этими событиями исторические документы свидетельствуют о чрезвычайной болезненности проблем аграрного сектора, присущей Российской империи и СССР; сколько бы раз не объявляли этот вопрос решенным, он возникает вновь. Этим и вызвана необходимость пересмотреть процесс аграрного развитая Российской империи и Правобережной Украины как составной части этого государства. ;

Анализ фактических данных о переходе помещичьих хозяйств к товарно-денежным отношениям в первой половине XIX в. дает возможность убедиться, что производственные отношения на Правобережной Украине не отвечали характеру производительных сил. Начало XIX з. характерно конфликтом между устаревшими феодальными отношениями и новыми — товарно-денежными.

Переходу к товарному земледелию способствовал ряд факторов, среди которых одним из главнейших можно назвать наличие в Юго-Западном крае большого количества крепостных крестьян и существование огромных латифундий, а в Херсонской губернии — малого количества крепостных при больших земельных участках. В первом случае помещик имел достаточно земли и рабочих рук для перехода к товарному земледелию, во втором вынужден был использовать вольнонаемную рабочую йот, внедрять механизацию.

Торговый характер земледелия проявляется и в специализации районов, Юго-Западный регион специализировался на выращивании сахарной свеклы и озимых сортов хлеба, а Херсонская губерния — па озимом хлебе и тонкорунно?! овцеводстве. Развитие товарного производства содействовало переход)7 на путь рационального земледелия. В начале Х1Хв.

в поместьях не только развивалось товарное земледелие, но и создавались промышленные предприятия по производству товаров для

продажи на рынке. Помещики были монополистами в производстве сукна (до 40-х лет XIX в.), сахарной промышленности, винокурении вплоть до реформы 1861 г.

Ключевые слова: помещики, имение, товарное производство,

Правобережная Украина, производственная деятельность, земледелие, винокурение.

Gordunovsky О.М. The Right-Bank Ukraine Landed Estates in the milieu of evolving money-goods relations, the XIX century, first half.

Dissertation competing for Kandidat Nauk Degree in History. Speciality

07.00.01- History of Ukraine - Cherkasy Institute of Engineering and Technology - Cherkasy, 2000.

The priority of present-day geographic over traditional territorial and administrative mapping of Ukraine taken, the pioneer research in national historiography tracing the economic evolution of landed estates in Right bank Ukraine is done. The dissertation is a pilot study focusing on landed estates economic activity rather than their serfdom exploitation. The landed estates exposure to money-goods relations is highlighted. The worthy issues in Ukrainian economy within the span of transition from serfdom-feudal to capitalist relations are identified.

Key Words: landowners, estate, goods production, Right Bank Ukraine, production, agriculture, ( vodka) distilling.