автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Славяне Поднепровья в первой половине 1 тыс.н.э.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Славяне Поднепровья в первой половине 1 тыс.н.э."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

• ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГИ .

Р Г Б ОД

- ^ ^ М '

■ На правах рукопису

". . УДК 930.26

ТЕРІШОВСЬКИЯ Ростислав Всєволодоеич

СЛОВ'ЯНИ ПОДНІПРОВ'Я У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ І ТИС.Н.Е.

Історичні науки - 07.00.06 - археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

КИЇВ - 1094

Работа виконана у відділі слов'янсько! археології Інституту археологи НАН України. '

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, провідний науко-

- бий співробітник Державного Ермітажу

• М.В.Щукші

- доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України О.В.Сухобоков

доктор’Історичних наук, професор Харківського державного університету В.К.МІхеєв

Провідна установа - Інститут археології Російської АН

о 14.00 год. на засіданні спеціалі&овано! ради шифр Д.016.47.01 по вахисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук при Інституті археології НАН України, 252014, м.Київ, вул. Володмирська, З

З дисертаціє» иозкно ознайомитись у бібліотеці Інституту археології НАН України (вул.Видубецька.40)

Автореферат розіслано "ЛО."_________УЛі-----1904 р.

Учений секретар

спеціалізованої ради, -

кандидат історичних наук . ^_В.О.Пбтращенко

Захист відбудеться "2*5."________СгУ-___1995 р.

- 1 - ■ ■

Складна доля слап"якських народі б. їх вагомий внесок у форуування етно-політичного сбяиччя сучасної Європи ' пояснюють інтерес до життя давніх слоз”ян, яке до її ст. зализалося за межами письмової історії. Проблема погодження сяов"яя належить до "вічних” питань науки. Процесі;, :;з викликали появу на історичній арені одного з найбільших етносів Європи, есє ае недостатньо вивчені. Обумовлено це складністю сашх етиогенетичішх процесів і зідсутпіст» надійїгах ішсьно-вях свідчень про глибинні області, я? знаходилась пра-батмсікзйка сіюсГяк до початку Ік етрокого розселення. Все це призвело до того, ко походження слов"яя вивчається перз за все на основі лінгвістичних і археологічних джерел.

В. міру накопичення археологічних фактів роль археології у вивченні цієї проблеми стає прозі даси. На вШ-Нку від лінгвістичних даних, яким досить часто їїє достає крссгорозої 1 хронологічної визначеності, матеріали археології конкретно-історичні та географічно легалізовані. Підхід археологів до проблеми слов”яяського етногенезу полягав головним чином у погуках попередників культур ранньо історичних слов’Мн.

У повоєнні роки археолага«и-сяавіетаійї досягнуто визначних успіхів у вивченні етаротагепостей І тис.к.е. Зокрема, виявлено низку археологічних культур римського часу, ■етнологічно близьких до слов"яиеькик паьГяток У-УII ст. Серед них все більше уваги привертають пан"ятки Середнього і Верхнього Подніпровця, а також Лівобережжя Лніпра перші половини 1 тис.к.е. Вони поділгаиься на дві послідовно існуючі групи: пізньсзарубйяецькі камиятки 1-І І ст.л.е. та київську культуру Ш-У ст.н.е. Хоча роль цих старохетиостей у форму-

ванні раньосередньовічних слов'янських культур визнана майже всіма провідними археологами, багато конкретних питань потребує розв'язання. Тому детальний розгляд усіх пізньозаруби-нецьких 1 київських матеріалів е досить актуальним.

Аналіз усіх джерел, виконаний з врахуванням розрізнених або неопубл1кованих матеріалів, дасть вирішити такі джерелознавчі завдання як визначення археологічного комплексу культурних груп, їх територіальних та хронологічних меж, локальних особливостей та ін. Базуючись на цьому можна здйсни-ти культурно-1 сторичну інтерпретацію - з"ясувати особливості соціально-економічного развитку, етнічну належність носіїв пізньозарубинецьких 1 київських пам"яток, характер їх відносин з іншими синхронними та діахронними етнокультурними спільностями. •

Мета роботи - всебічне висвітлення Історії пізньозарубинецьких і київських племен протягом 1-У ст. та їх відношення до ранньосередньовічних слов"ян У-УII ст. Відповідно, предметом дослідження є пізньозарубинецькі пам"ятки 1-І І ст., київська культура II 1-У ст., а також соціально-економічний развиток їх лос1Ів. В порівняльному аспекті розглядаються варубинецька культура, пам"ятки аубрицької . (воли-но-подідьскої) груш та північно-західної групи черняхівсь-кої культури , колочинська, пеньківська і празька культури. Особливу увагу в роботі приділено визначенню місця Шзньоаа-рубинецьких і київських старожитносгей у формуванні археологічних культур ранньо історичних слов"ян. Шлях до "вирішення цього питання - співставлений їх типологічних 1 соціально-економічних характеристик.

Головними джерелами в археологічні матеріали 1-У ст.,

- з -

здобуті археологами Києва, Чернігова, Сум, Харкова, Москви, Санкт-Петербурга, Курська, Мінська, Гомеля тощо. Джерелознавчу базу дослідження складають близько 80 пізньозаруби-нецьких пам"яток І-II ст. та біля 300 пам'яток київської культури 111-У ст. Приблизно на 50 з перших та на 95 з других провадилися розкопки. Особливий Інтерес становлять широко досліджені пізньозаруОинецькІ селища Лютіж, Почеп, Синь-ково, Картамишево 2, Тернівка 2 та ін., а також поселення київської культури Обухів 3, Глеваха, Лавриків Ліс, Роїце, Улянівка, Попово-Лежачі 4, Гочево 1, Шишино 5, Букріївка 2, Каменево 2 та ін., могильники Козаровичі, Нозі Везрадичі, Приоскольське 2 та 1н. В результаті розкопок цих пам"яток та опрацювання ряду неопублікованих комплексів отримано інформацію про 360 споруд 1-У ст. та про 170 поховань 111-У ст. Крім публікацій використано також матеріали археологічних колекцій Із фондів Інституту археології НАНУ (м.Київ), Інституту археології РАН (м.Москва), Інституту Історії матеріальної культури РАН і Ермітажу (м.Санкт-Петербург),

«

Інституту історії АНБ (м.Мінськ), Чернігівського 1 Харківського історичних, Сумського, Курського, Гомельського 1 Могил Івського краєзнавчих музеїв.

Методику дослідження відображають такі положення::

1. Тісний зв"язок етносу з характером матеріальної культури.

2. Принцип ретроспекції для виявлення генетично пов"язаних культур (не обминаючи йодної ланки).

. 3. Визначення типологічних 1 хронологічних характеристик

культурних груп на основі надійних комплексів з наступним використанням касового матеріалу.

4. При порівняльному аналізі культур співставленая.,

максимально близьких пам”яток для отримання коректних висновків (на підставі- заповнення територіальних 1 хронологічних лакун). ■

5. Генетичний 8в"язок діахронних культур, що визначається шляхом не тільки типологічної схожості, але Я специфіки соціально-економічної структури їх носіїв.

Наукова новизна работи полягає в тому, що вперше :

1.В науковий обіг введено в повному обсязі Інформація про пізньозарубинецькі та київські пам"ятки 1-У ст., що в значній мірі отримана автором експедиційними дослідженнями 1974-1993 рр.

2. Виділено комплекс культурних груп, визначено їх ареали, виділено локальні варіанти 1 типи пам"яток, уточнено хронологію 1 періодизацію піаньозарубинецьких 1 київських пам"яток. '

3. Всебічно обгрунтовано членування'"класичної" заруби-

нецької культури 1 піаньозарубинецьких пам"яток 1-І І ст., що склалися на основі зарубинецьких стародавностей при участі юхнівських, пшеворських та інших елементів. Київська спільність формується шляхом складної перебудови традицій ' різноманітних пізньоварубинецьких пам"яток 1 . е самостійною археологічною культурою. '

4. Широко використовується комплексний підхід до проблеми етногенезу слов"ян: крім археологічних джерел залучено Історичні та лінгвістичні дані, а такод відомості, що отримані методами палеоботаніки, палеозоології, металографи та ін.

6. На новому матеріалі розглядаються особливості куль-

турно-історичного развитку пізньозарубинецьких 1 київських племен, їх відносини з носіями сусідніх культур римського часу, а також зв"язок київської культури з культурами ранньо історичних слов"ян.

6. Показано, що старожитності 1-УІ1 ст. утворюють певну культурно-господарську єдність, яка відображає етапи розвитку слов"янського етносу а Подаїпров"!: пізньогарубинецькі

пам"ятки 1-І І ст., київска культура ІП-У ст., коломийська, пеньківська 1 празька культури У-УІІ ст.

Практична цінність роботи полягає у виділенні за археологічними, історичними та лінгвістичними даними безпосередніх предків ранньо історичних слов”ян, яких можна вважати основною групою східноєвропейських венетів І-ІУ ст. Загальні висновки та окремі розробки дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих 1 науково-популярних робіт з давньої історії 1 археології України та суміжних територій, при підготовці підручників і курсів лекцій, для ор-ганизаці! музейних експозицій. •

Апробація основних положень дослідження здійснена в серії наукових робіт, в тому числі в семи індивідуальних та колективних монографіях. За участь у написанні однієї з них автору присуджено звання лауреата Державної премії України в галузі науки 1 техніки за 1691 р. Різні аспекти роботи були також викладені у формі доповідей на республіканських 1 міжнародних конференціях, конгресах, симпозіумах (в тому числі в Москві, Пскові, Курську, Гомелі, Люблині). Положення

1 висновки використані в працях інших дослідників.

Дисертація складається в вступу, шести розділів, списку літератури, додатків.та ілюстрацій.

- б -

У розділі 1 досліджується Історіографія проблеми. За останні десятиріччя з'ясувалось, що формування культур ранньоІсторичних слов"ян У-УII ст. лише побічно пов"яаане з черняхІвською культурою. Вони належать до рівних структурних моделей 1 не мають між собою прямого генетичного зв'язку.

З початку 50-х рр. набула розвитку гіпотеза, згідно якою слов'янські пам'ятки третьої чверті І тис.н.е. виникають на основі стародавностей пограниччя лісу та лісостепу -нащадків аарубинецької культури. В.М.Даниленко, П.Н.Третяков та їх послідовники вірно помітили структурну близькість ідах культурних груп і слов'янських старожитностей, визначили нові перспективи польових досліджень, але достатньо повна система доказів не була розроблена.

Ряд авторів шукає компромісних рішень, намагаючись виділити слов’янські елементи у пшеворській та черняхівській культурах. Цим шляхом пішли 1.П.Русанова 1 В.В.Седов, однак виділені ними ознаки не утворюють тієї ж системи, що притаманна ранньосередньовічним слов'янським культурам.

З 70-х рр. сформувався новий напрямок, прихильники якого намагаться врахувати конструктивні висновки попередніх гіпотез. Все більше місця приділяється дослідженням, пов'язаним 8 конкретними розробками ряду джерелознавчих■проблем - пошукам нових пам’яток, їх всебічному вивченню та Інтерпретації (В.Д.Варан, Є.0.Горюнов, Д.Н.Козак, А.Ы.06-домсьюій та ін.) Саме подібні погляди склали основу концепції слов'янського етногенезу, розроблену ешйробітниками відділу слов'янської археологи Інституту археології НАН України, в 5ому числі автором даної дисертації.

Розвиток вгаданих концепцій був викликаний результатами експедиційних досліджень. Пам"ятки київського типу були виділені В.М.Даниленком на рубежі 40-50-х рр. шляхом аналіау невеликих матеріалів з околиць Києва. Надалі в цьому регіоні був вивчений ряд опорних пам"яток київського типу: Нові Без-радичі, Ходосівка, Вортничі ( розкопки В.М.Даниленка), Коза-ровичі (Є.В.Максимов), Обухів 2,3,7 (Н.М.Кравченко, Н.С.Абашина, е.Л.Гороховський), Сушки 2 (О.М.Приходиш), Глеваха (Р.В.Терпиловський) та їй. Одночасно відбувались дослідження півньозарубинецьких поселень Люті» (В.І.Бідаїля, С.П.Пачкова) та Оболонь (Г.М.Шовкопляс).

У басейні Десни основні матеріали І-ІІ ст. були отримані під час розкопок поселень Почеп (Ф.М.Заверняєв) та Синьково на р.СудостІ (А.К.Амброз). Поселення київської культури досліджувалися а районі Новгорода-СІверського та Сосниці - Лавриків Ліс, Форостовичі, Киреївка 1 (П.М.Третя-ков, Є.О.Горюнов), а також біля Чернігова - Улянівка, Роїще (6.В. Максимов, Р.В. Терпиловський), Титова • Річка, Олександрівна 1 (О.В. Шекун), Верхньостриженське 2,3 (Г.О. Романова, О.О.Щеглова), Гребля (Т.П. Валькова). На Сеймі поселення Попово-Лежачі 4 було розкопано А.М.Обломським та автором. '

На сході Дніпровського Лівобережжя досліджено такі пізньоаарубинецькі пам'ятки: Вовки, Картамишево 2 (Є.0.Горюнов), Бобрава 3, Гочево 7 (В.М.Горюнова), Тернівка 2, Березівка 2 (А.М.Обломський) та 1н. До київської культури належать поселення ВороОІІвка 2, Тазово, БукрПвка 2, Каменево

2 (Е.О.Симонович), І'урган-Азак (О.В.Сухобоков), Шмирэво

(0.0.Горюнов), Шишко Б (А.М.Обломський), Гочево 1,2

(М.О.Тихоміров, Р.В.Терпиловський), Боромля 2 (Г.М.Некрасова та автор). Також були проведені дослідження могильників Кулига (М.Б.Щукін) та Приоекольське 2 (А.М.Обломський).,

Головними поселеннями та могильниками київської культури Верхнього Подніпров"я є Абідня та Тайманово (Л.Д.Поболь), однак відомості про них введені до наукового обігу в самому загальному вигляді. Кілька пам"яток досліджено на І’омельшлні

0.А.Ыакушниковим та О.І.Дробушевським.

Підсумки джерелознавчого вивчення п1аньозарубинецьких та київських пам"яток були підведені у монографіях автора (1984), А.М.Обломського (1991), А.М.Обломського, Р.В.Терпи-ловського (1991), Р.В.Терпиловського, Н.С.АбашиноІ (1992).

Важливе місце. що займають пізньозарубинецькі та київські пам"ятки серед старожитностей І тис.н.е., викликало появу різноманітних думок з питань їх походження та участі у формуванні ранньосередньовічних культур. Наприклад, як пряме продовження варубинецької культури завершальний етап II розвитку. розглядали пам"ятки київського типу В.М.Даниленко, П.М.Третяков, Л.Д.Поболь. Ю.В.Кухаренко взагалі не визнавав Існування пізнюзарубинецьких пам"яток. В.В.Седов і

1.П.Русанова носіїв культур південної частини лісово! вони вважають балтами. Е.О.Симонович намагався показати типологічну подібність київської та черняхівської культур, які на його думку, в однаковій мірі належали слов"яни. И.Б.ЩукІн, Д.О.Мачинський, не заперечуючи значення піаньоза-рубинецьких 1 київських пам"яток у складанні культур слов"ятам, Лівобережжя, пошуки попередників празької культури пов"язують 1э воною "поліської білої плями". О.Ы.Приходиш пропонує понизити початок колочинсько! і пеньківської куль-

тур до 1ІІ-1У ст., заперечуючи Існування самостійної київської культури. Існують також певні розбіжності між різними дослідниками щодо визначення типологічних зв"язків, хронології, території вказаннях культурних груп 1 окремих пам"яток

Проблема культурного визначення старожитностей, що розглядаються, тісно пов"язана з інтерпритацією найбільш масової категорії Інвентаря - ліпної кераміки, тобто з розробками типологічних схем. Природньо, вивчення всієї пізнь-озарубинецьккої 1 київської кераміки потребує використання єдиної методики, проте жодна з Існуючих класифікацій для цього не підходить, хоча нами враховані деякі елементи розробок інших авторів. Типологічна схема, яку ми використовуємо,

побудована за ієрархічним принципом 1 передбачає виділення класів за формою максимального розширення корпусу, типів -за загальними обрисами профілю, варіантів - за характером верхньої частини. Клас І утворюють опуклобокі та слабопро-

фильовані горщики: тип 1 - посудини э випукло» лінією

верхньої частини, тип 2 - менш профільовані з прямою лінією верхньої частини, тип 3 -- тюльпаноподібні посудини в широкою горловиною, тип 4 - посудини Із загнутим всередину краєм.

Клас II утворюють горщики Із реберчастим переламом корпусу: тип 1 - посудини із прогнутою верхньою частиною, тип 2

- біконічні та тип 3 - циліндро-конічні. ЦІ основні типи пізньоеарубинецької 1 київської кераміки доповнюються деякими Індивідуальними формами. '

. Столовий посуд складають переважно півньозарубинецькі миски. Порівняно нечисленні київські лощені посудини

відрізняються від них, як правило, більш витягнутими про-

порціями. Згідно нашої типології до класу 1 внесені миски з опуклим бочком, а до класу II - різні типи ребристих мисок, які складають основну масу. Керамічний комплекс доповнюється також дисками або сковорідками з невеликим бортиком та конічними плошками або покришками. Специфіка керамічних наборів визначається насамперед за співвідношенням ведучих типів горщиків, деякими змінами їх профілювання та пропорцій.

В розділі 2 розглядаються пізньозарубинецькі пам"ятки Подніпров’’я 1-І І ст. Біля рубежа нашої ери відбувається розпад латенських традицій,що знайшло відображення у зникненні таких культур як поянешті-лукашівська, ясторфська та ін., а також в значній трансформації пшеворської та оксивської культур. '

В середині - третій чверті І ст.н.е. внаслідок різних причин аарубинецька культура переживає кризу. В результаті цього починаються масові міграції варубинецьких племен, які призводять до суттєвих змін етнокультурної карти лісостепової та півдня лісової зони Східної Європи. Завдяки розселенню аарубинецьких племен виникають нові культурні спільності.

В північній частині Середнього Подніпров"я, на кордоні лісової та лісостепової зон з'являються пам”ятки типу Лютіж. Сім селищ розкопувалися: Лотіж, Оболонь, Таценки, Тетерівка, Чалаївка, Нові Безрадичі, Вишеньки, а також два поховання з кремацією в Бортничах і Жукіні. За даними развідок зафікова-но ще вісім пам"яток. .

Поріччя Десни (переважно верхню течію) та II найближчі притоки (Судость, НавЛя) займали пам"ятки типу Почеп . На 13 поселеннях провадились розкопки: Синьково, Синьково-Дмитро-

- 11 -

во, Желе8не, Б1локам"янка, Киселівка 3 та 1н.

Пам”ятки типу Картамишево 2 -Гернівка 2 розповсюджені у лісостеповій зоні на сході Дніпровського Лівобережжя ( в верхів"ях Сейму, Пслу та Ворскли) та басейні Сіверського Дінця. Комплекси та матеріали цього періоду зафіксовані на 21 поселенні, які досліджені розкопками (Картамишево 2, Боб-рава, Гочево 7, Тернівка 2, Березівка 2 та 1н.) . Враховуючи дані развідок, загальна кількість пам"яток становить біля 50.

Найбільш різноманітні форми ліпного посуду походять з пам"яток типу Лютіж - тут переважають опуклобокі горщикі типу 1-16 та реберчасті типів 11-16 і 11-26, які доповнюються деякими Іншими формами горщиків та корчаг, а також дисками 1 конічними покришками. Для селищ типу Почеп типові опуклобокі горщики типів 1-16, та 1-26. На сході Лівобережжя розповсюджені передусім опуклобокі (тип 1-1), тюльпаноподібні (І-За) та ребристі посудини типів 11-16, 11-26.

Яри співставленні форм недоїдених горщиків пам"яток типу Люті*, Почеп, Картамишево 2 - Тернівка 2 співпадає більшість типів як опуклобоких, так і реберчасгих посудин. Локальну специфіку мають деякі особливості декору нелощених горщиків і традиції розповсюдження окремих форм цієї категорії кераміки.

Схожість почепської кераміки з середньодн1провоькою типу Лютіж підтверджується також майже повним співпаданням типів лощених мисок. Лощений посуд на пам'ятках типу Картамишево 2- Тернівка 2 менш різноманітний, але основні типи мисок (1-2, 11-3 і 11-2 варіанту а) мають аналогії в Лютежі

1 Подвоєнні. -

- 12 -

У всіх трьох регіонах наявні близькі за конструкцією житла - напівземлянки прямокутної форми із середньою довжиною стін 3,5-4,б м та відкритим вогнищем близькі до споруд аарубинецької культури. На пам"ятках типу Почеп частіше ніж на інших територіях, трапляються житла з центральним опорним СТОВПОМ.

Датуючими знахідками на пам’*ятках вищезгаданих груп є очкові фібули, застібки пізньолатенської схеми "почепського типу" тощо. З кількох поселень сходу Дніпровського Лівобережжя (Картамишево 2, Бобрава, Головино 1, Кернозець) та Оболоні походять найбільш ранні прикраси кола виїмчастих емалей.

Аналіз хронології показує, що пам"ятки типу Почеп 1 Картамишево 2-ТернІвка 2 в цілому синхронні. Вони виникають в один 1 той же, досить вузький період, який в плані відносної хронології співпадає з фіналом вживання речей третьої фази пізнього латену та появою прикрас стилю В1 на території Східної бвропи. В межах періодів Ві 1, можливо, В2 вони синхронізуються а пам'ятками типу Лютіж, хоч останні 1 виникають дещо раніше. На піеньозарубинецжих пам"ятках типу Люті* продовжується розвиток місцевих класичних зарубинець-ких традицій. Близькість форм нелощеної кераміки та конструкцій напівземлянок Подесення, сходу Лівобережжя та басейну Сіверського Дінця з лютезькими вказує на те, що формування культурних груп п1вньозарубинецьких пам"яток відбувалося на основі традицій середньодніпровського населення.

Разом з тим, зарубинецькі середньодніпровські традиції не поясншгь своєрідності пі вньозарубинецьких пам"яток Подвоєння 1 сходу Лівобережжя. Для першої 8 них ще А.К.Амбро-

- 13 - _

зом помічено наявність канівських рис у домобудівництві (довгі наземні будинки), наборі побутових речей 1 орнаментації кераміки. Специфіка'почепських гам"яток полягав в синтезі культурних традицій зарубинецького' середньоднтройського населення та пізньоюхнівських племен, що залишили пам’’ятки типу верхнього шару городища Полужжя.

Серед пізньозарубинецької кераміки сходу Дніпровського Лівоберегая помітне місце займають лощені мисковидні посудини Із зигзагоподібним профілем (тип 11-1 варіант б), близькі до деяких середньодніпровських мисок за формою, але, на відміну від них, більш витягнутих пропорцій. Подібні "вази" з Картамишева 2 1 Бобрави прикрашені композиціями у вигляді меандрів, свастик 1 т.п. Форми, пропорції 1 орнаментація подібних виробів знаходять аналоги серед кераміки пшеворсь-кої культури римського часу. Ймовірно, вони з'являються на сході Лівобережжя внаслідок переселення в цей регіон невеликої групи носіїв пшеворської культури.

■ Одночасно відбувається розселення зарубинецьких племен 1 в західному напрямку - у верх1в"я Дністра та на Західну Волинь. Внаслідок цього тут формується особлива культурна спільність - пам"ятки аубрицької (волино-подільсько І) групи, в яких, як показав Д.Н.Козак, синтезуються риси пшеворської, варубинецької 1 липицької культур.

Південнобувька група пам"яток, що об"еднує поселення Мар"ян1вка, Рахни, Босівці, могильник Рахни та 1н., в географічному 1 типологічному відношенні займає перехідне положення між західними "пшеворсько-зарубинецькими" 1 східними півньозарубинецькими старожитностями.

Пам"ятки типу Грині не утворюють компактного скупчення,

характерного для Інших пізньозарубинецьких культурних груп. На цей час їх відомо всього дев"ягь: Грині 1 1 2 в гирлі

р.Тетерева, Обухів 13, Решітки на лівому березі Дніпра поблизу Канева, ЗмІІвка в пониззі р.Снов, ряд комплексів у Вовках, Рябівці 3 1 Гочево 3 в басейнах р.Псла 1 Ворскли, а також в Раківці 2 на Сіверському Дінці.

На поселеннях типу Грині найбільш широко розповсюджені широкогорлі посудини типу 1-2 варіанту б, які майже не-зустрічаються на інших пізньозарубинецьких пам'ятках.

Специфіка декору кераміки типу Грині полягає у широкому використанні звичаю вкривати горщики розчосами, нанесеними в різних напрямках гребінцем або крупнозубчастою тріскою. Від Інших пізньозарубинецьких груп пам"ятки типу Грині відрізняє також більш "молодий вік" - ба знахідкою фібули типу 84 йа Адьмгреном вони датуються в мезнах другої половини II ст.

Всі ці особливості відокремлюють пам'ятки типу Грині від кола старожитностей, що формуються на середнь-одніпровській. зарубинецькій основі. Найбільша близкість пам'яток типу Грині, як відзначив А.М.Обломеький, спостерігається з однією з двох верхньодніпровських груп зарубинець-кої культури - пам"ятками типу Кистені-Чечербьк, розповсюдженими від середньої течії Березини до Середнього Посожжя. Ймовірно, пам"ятки типу Грині е наступним етапом розвитку цих старожитносте* . Таким чином, друга хвиля переміщень в Подніпров"! відбувається здебільш в середині II ст. і являє собою міграцію на південь і південний схід нащадків верхньодніпровського зарубянєцького населення.

. При значній різнорідності вищезгаданих культурних . спільностей, яка не дозволяв розглядати їх як локальні варі-

анти однієї культури, вее ж спостеригається певна тенденція до уніфікації основних елементів в межах великої культурної області, що охоплює західну частину лісостепу та суміжні райони лісової зони Східної Європи. Процес формування єдиної спільності, ймовірно, загальмувався внаслідок інвазії вель-барських племен через Волинь в напрямку Південного Побужжя та Подніпров"я. Подальший развиток II західної 1 східної частин проходив практично відокремлено.

У розділі з аналізуються пам”ятки київської культури, що прийми на зміну вищезгаданим пізньозарубинецьким групам на рубежі ранньо- та пізньоримського періодів.

На цей час воші охоплюють значну територію, утворюючи чотири локальні варіанти: середньо- та верхньодніпровський,

деснянський 1 східнолівобережний. Таким чином, ареал київської культури майже повністю співпадає з пізньозарубинецьким.

В межах середньодніпровського варіанту розкопками різного масштабу досліджено 19 пам"яток, деснянського - 34, східнодівобережного (сейминсько-донецького за А.М.Обломсь-ким) - 28. На території Верхнього Подн1пров"я нами враховано 12 пам”яток, а також іде два поселення верхньодніпровського типу, що знаходяться у Подесенні.

В цілому є біля 40 опорних пам"яток, які дозволяють дати всебічну характеристику київскої культури. Місцева специфіка найбільш помітна при порівняльному аналізі житлобудівництва, поховального обряду та кераміки.

Основна маса жител являє собою напівземлянки, форма яких в плані близька до квадрату з довжиною сторони 3,3-5 м. Свідченням застосування зрубної або рамочної конструкції стін е залишки споруд, які мають обвуглені дерев"ян1 деталі:

Савенки, Бортничі, житло 2; Деснянка, житло 10; Яловщина, Гудок. Менш розповсюдженою . була каркасно-стовпова конструкція стін.

Крім напівземлянок на поселеннях київської культури досліджено 18 жител, для яких можна припустити застосування стін, що спорудженні на рівні материка або навколо заглибленої частини. Для таких споруд відомі черені глинобитних печей вирізані в материку. Відносно великий відсоток будівель цього типу складають лише на поселенні Олександрівка 1.

Основним типом житла для Гюдесення є напівземлянка з центральним стовпом 1 відкритим вогнищем поблизу нього. Більша частина жител має квадратну форму зі зрубною конструкцією стін. У Середньому Подніпров"! трапляються напівземлянки з центральним стовпом, а також будови з вогнищем в кутку. Крім зрубів на Київщині відомі також житла каркасної конструкції з глиняною обмазкою. Для сходу Дніпровського Лівобережжя характерні напівземлянки зрубної або каркасної конструкції, які досить часто мають видовжену форму. Порівняно широко розповсюджені наземні житла , а також глиняна обмазка стін . У Верхньому ПоднІпров"І крім напівземлянок зрубної конструкції, ймовірно, споруджувались наземні стовпові будинки. В ряді випадків застосовувався центральний стовп. Черені вогниц звичайно вимощені каменем, іноді використовувалися печ1-кам"янки .(Щатково, Гудок).

На цей час відомо біля 170 поховань київської культури. Б Середньому Подніпров"І досліджено могильники в Козаровичах 1 Нових Беарадичах (біля ЗО поховань), Подесенні - в Киреї вці (6), Верхньому Подніпров"І - в Абідні (18), Тайманово (біля 100), на вододілі Дніпра та Дону - Шишино Б (Б),

. - 17 -

Кулі зі (6) та Приоскольскому 2 (10).

Для київської культури характерні грунтові могильники без зовнішних ознак 1 обряд трупоспалення на стороні. Переважна більшість поховань ямні. Звичайно в ямі знаходять не- . численні кальциновані кістки, тобто в ній поміщали лише жменю попелу з поховального вогнища:,

Частина поховань має небагатий поховальний інвентар. , Кераміка,- за виключенням-урн, потрапляла у фрагментованому' стані, що, ймовірно, засвідчує проведення ритуалів типу тризни з розбиттям посуду під час спалення.

Для Середнього Подіяпров”я, за матеріалами могильника у Козаровичах, типове розміщення_ у похованні численних уламків вторинно перепаленого посуду. В верх!з’’ях Пслу ' ІНОДІ вустрічаються урнові трупоспалення. На території Ееларусі, крім округлих поховальних ям, відомі аахоронення у великих видовжених ямах. '

Біля рубежу напої ери подібні риси поховального обряду, спостерігаються перш за все в могильниках верхньоднптровсь-кої групи зарубинецьких пам"яток. Існує певна близкість з деякими рисами поховального обряду шзеворської культури. Можливо формування поховальної обрядності київської-культури' проходило на основі верхньодніпровської зарубинецької 8а участю, ймовірно і пшеворських елементів. .

Кераміка найбільш ранніх пам"яток Середнього (Козаро-вичі, Сушки 2) і Верхнього Поднігтров"я (Абідня) , Подесення (Попово-Лежачі 4, Гребля) та сходу Дніпровського Лівобережжя . (Гочево 1, Шишиво 5) характеризується значним збереженням/’ пізньогаруОинедьких рис. Основна відмінність від лізньозару-бинецького набору посуду полягає в заміні сильнопрофільова- ;

них опуклобоких горщиків типу 1-1 посудинами типів 1-2 и 1-3. ПІзньозарубинецька традиція зберігається у високих шийках, орнаментованих вінцях 1 в поодиноких архаїчних формах (Попово Лежачі 4, Гочево 1, Абідня.).

На середню фазу розвитку, культури припадає розквіт київського керамічного комплексу. Для різних районів можна відмітити перевагу деяких індивідуальних <$орм: для Середнього Подніпров"я (Обухів 3, Глеваха) - широкогорлих корчаг 1 горщиків з вузькою горловиною та високим крутим плечиком -типів 1-26 1 І-16 , для Подесення (Деснянка, Лавриків Ліс, Киреївка 1,2) - тюльпаноподібних посудин типу І-3 , для сходу Дніпровського Лівобережжя (БукрПвка 2, Тазово, Рідний Край 3) - опуклобоких типу І-Іа , для Верхнього Подніпров"я (Абідня, Тайманово) - банкоподібних. ' . '

Для заключного етапу типовим стає широке розповсюдження приземкуватих, у порівнянні з більш ранніми, біконічних городків типу ІІ-2в, опуклобоких типу 1-2 1 дещо менше ТИПІВ 1-3 и 1-і. В цей час з’являються поодинокі циліндро-конічні посудини типу II-2а. Особливо численними е 61конічні форми типу Іі-2в,г на пам"ятках Чернігівщини (Роїще, Верхньостри-женське 2, Олександрівна 1) .На більшості пам"яток Подесення переважають банкоподібні та тюльпаноподібні посудини (Улянівка, Виблі 1 ін.). В Середньому ПоднІпров'Ч (Обухів 2, Вишеньки, Погреби) домінують опуклобокі, банкоподібні та Сіконічні горщики . На пам"ятках сходу Дніпровького Лівобережжя (Каменево 2, Курган-Азак) переважає банкоподібний та тюльпаноподібний посуд типів і-2в и ІЗ, досить рідко трапляються біконічні та циліндро-.конічні форми, що наблизше кераміку цього регіону до деснянської.

- 19 - .

В цілому лощений посуд (головним чином ребристі миски простих форм ) е типовим перш эа все для раннього керамічного комплексу київської культури. В цьому МСШіО бачити пізнь-оаарубинецькі традиції, які увібрали в себе ряд пшеворських елементів. Пізніше знахідки столової ліпної кераміки стають поодинокими.

Хронологія київсьої культури може бути визначена за знахідками речей пізньоримських типів імпортного або місцевого виробництва. Загальні рамки існування київської культури визначаються в межах рубежу 11/111 ст. - першої половини У ст,, всередині яких можна виділити три періоди, що у якійсь мірі перекривають один одного.

До раннього періоду відноситься ряд пам”яток Середнього (Козаровичі, Нові Безрадичі, Сушки1 2, Хлепча та ін.) 1 Верхнього Подн1пров’’я (АО!дня), Подесення (Попово-Лежачі 4, Гребля, Октябрське 2) 1 сходу Лівобережжя (Гочево 1, шкшино

5, Рябівка 1, Шмирево та ін.). Пізньозарубинецька традиція проявляється тут у використанні острог та пряжок середньоєвропейських типів, прикрас кола виїмчастих емалів.

В цей час провінційно-римський імпорт (гончарна кераміка, в тому числі амфори типу Б , скляні та пастові намистини, фібули-броші та ін.) надходив у відносно рідких випадках. Новаціями, характерними для ранніх пам"яток київської культури, є підв"язні фібули серії А, рідше В за Є.Л.Го-роховським. Хронологія ранньої фази може бути визначена в межах, кінця II-111 ст., причому більшість пам"яток, ймовірно, тяжіє до першої половини та середини III ст.

. На наступному етапі носії київської культури входять в контакти э черняхі вськими племенами - черняхівський ' імпорт

. ' - 20 -широко проникає навіть на пам"ятки, що розташовані за межами черняхІвеького ареалу (Глеваха, БукрПвка 2, Колосовка, Тазово, Воробіївка 2). В цей період відбувається також масове розповсюдження київських пам"яток у Подесенні ( Лаврикїв Ліс, Киреївка 1 1 2, їоростовичіТитова Річка, Смичин). Не виключено, що в цей же час в поріччя Десни проникають ви-ходці з Верхнього Подніпров'я, що залишили такі поселення як Верхньостриженське 3 та Мена 5.

Хронологічним Індикаторами другого періоду можуть служити підв"язні фібули серій А та Б, воїнські фібули, пряжки -та 1н. Характерними для цього часу також е черняхІвські фібули УІІ групи за Альмгреном, амфори типів Ю 1 Г, рогові гребінці переважно типу І. Співіснування цих речей засвідчує,' що розквіт київсьої культури припадає на друг? половину 111-І У ст. ■

Пізній етап характеризується фінальними контактами з черняхівською культурою. Крім різноманітних черняхівських речей, що виявлені на поселеннях Роїще, Олександр1вка 1, Каменево 2 та 1н.остання стадія развитку київської культури може бути датована амфорами типу Е, су<ляними намистинами 1 уламками глека, браслетом в потовщеними кінцями, люстерком в центральною петлею, фібулами в лопаткоподібною ніжкою. Заключная фаза київської культури датується другою половиною ІУ

- першою половиною У ст.

Походження київської культури можна визначити шляхом співставлення пізньозарубинецьких пам"яток а найбільш ранніми київськими комплексами різних регіонів. Вдалося з"ясувати, що жоден в локальних варіантів київської культури не був наслідком еволюційного развитку місцевих піаньозару-

бине'цьких старолштностей. Всі вони виникають внаслідок синтезу двох типів пізньозарубинецьких пам"яток. Київська культура в Середньому Подніпров"І формується шляхом влиття традицій середньодніпровського населення, що залишило пам"ятки типу йот їж, з верхньодніпровсько-посожськими елементами. На вододілі Дніпра 1 Дону, як показав А.М.Обломський, нове явище складається на основі синтеза двох споріднених пізньова-рубинецьких груп - ’’західної" типу Картамишево 2 1 "східної" типу Тернівка 2. Протягом II ст. почепські племена, можливо, залишають Подесення, куди згодом з південного сходу проникають нащадки носіїв пам"ягок типу Картамишево 2, аз півночі

- верхньодніпровські угрупування. Внаслідок їх Інтеграції, ймовірно, виникає деснянський варіант київської культури. Верхньодніпровський варіант формується шляхом синтезу традицій двох пізньозарубинецьких груп, що беруть свої витоки з лам"яток типу Чаплин 1 типу Грині. •

Таким чином, в процесі складання київської культури відбувається перебудова традицій різних пізньозарубинецьких груп. Нова спільність,'що виникла внаслідок цього, зберегла лише окремі риси класичної варубинецької культури. Цей специфічний культурно-хронологічний комплекс, основні елементи якого виразно відрізняються не тільки від сусідніх археологічних культур, але й від попередніх і наступних старожит-ностей т|еІ ж території, ^Ідповідае окремій археологічній культурі."

Разом а тим, київські старожитності мають значну структурну схожість Із синхронними культурними групами, розкиданими далеко на захід 1 схід від київського масиву : трьома пам'ятками типу Заозерря в поріччі Верхнього Дніпра 1

V - 22 - "

Західної Двики, типу Інясево в басейні Хопра, типу Лбище в Середньому Поволжі та 1н. Із сусідніх з київською культурою старожитностей потужний вплив на неї мала високорозвинена черняхівська культура більш півдеких областей. Особливо активні контакти між носіями київської 1 черняхівської культур проходили в районі вододілу Дніпра та Дону під час Існування поселення Боромля 2, Рідний Край 3, БукрПвка 2 тощо.

Контакти київської 1 черняхівської культур на Київщині відбувалися у відносно вузькій смузі, причому кордон між ними на початку її ст. дещо переміщується на північ, а після середини ІУ ст. - на південь від Стугни. На пам"ятках цього регіону звичайно присутні лише поодинокі черняхівські речі (Бортничі, Обухів 3, Погреби). Деяким винятком є поселення Глеваха, де черняхІвський Імпорт представлений досить виразно. '

Необхідно також зупинитися на матеріалах поселення Хлопків 1 на р.Трубіж, яке розглядається його дослідником Г.М.Некрасовой як чернях1вське. Але, незважаючи на численні черняхівські речі, ліпний керамічний комплекс Хлопкова характеризується перевагою посуду київського стилю.

Через унікальність цієї пам”ятки проблеми II походження та співвідношення 8 київською та черняхівською культурами потребує подальшого вивчення. Не виключено, що спочатку поселення було засновано носіями черняхівської культури, на що вказує ряд "чисто черняхІвських" об'єктів. Пізніше, після середини ІУ ст., сюди проникає київське населення, внаслідок чого зростає кількість специфічної ліпної кераміки 1 комплекс пам"ятки приймає змішаний київсько-черняхівський характер.

- 23 -

Прямі контакти деснянських племен, київської культури та черняхівського населення відбувалися в рамках другої половини її - першої половини Y ст. Існування таких зв”язк1в фіксується, головним чином, за надходженням речей гунського часу на ряді селищ Чернігівського ГГодесення: у Роїщі, Верхньостриженському 2, Олександрівні 1 та Улянівці.

Кераміка, аналогічна київській, зафіксована у невеликій кількості 1 в Лепесівці у верхів'ях Горині. Певна близькість спостерігається також між київською культурою 1 свєрідними, черняхівськими пам'ятками верхньої течії Дністра та Західного Бугу ( Черепин, Дем'ЯнІв, Ріпнів II, Бовтів та ін.) Пояснюється це перш за все подібністю субстратів обох культурних груп, в яких переважають п1зньоаарубинецькі. та окремі пшеворські елементи. Можна припустити, що пам'ятки типу Черепин 1 типу Боромля 2, що потрапили під сильний вплив з Соку черняхівської культури в середині-другій половині III ст., були явищами одного порядку. Надалі їхні шляхи були різними: західна група зберегла свою самобутність 1 протягом IY- початку Y ст., а східна, судячи з усього, була витиснена або асимільована черняхівською культурою на початку IY ст.

Розділ 4 присвячений визначенню місця київської культури у формуванні культур ранньо і сторичних слов'ян. Деталі цього процесу можна виявити шляхом порівняльного аналізу найбільш пізніх київських комплексів та найранішх пам'яток культур Y-YI1 ст. Досить умовна межа між ними охоплює злам пізньоримської та ранньосередньовічної епох, тобто період переселення народів. • •

Тісний зв'язок між київською та колочинською культурами, помічений ще В.М.Даниленком, П.И. Третяковим та Е.О.Горю-

. - 24 -

новим,' не викликав особливих сумнівів. Він підтверджується майже повним збігом їх ареалів, значною близькістю елементів матеріально! культури та, нарешті, наявністю перехідних пам"яток. Особливо великою є цодібність 8 ПІЗНЬОКИІВСЬКИМИ ранньоколочинських пам"яток на Десні (Вигори 2 поблизу Чернігова, Заяр"є, Смяч, ряд комплексів 8 Колодязного Бугра та Целікова Бугра біля Новгорода-Сіверського ), а також у верхів"ях Сейму (Комарівка) та Пслу (Піщане). Найпізніші київські пам"ятки відрізняються від цих архаїчних колочинсь-ких комплексів практично лише деякими деталями оформлення кераміки та ступенем розповсюдження тих чи інших типів горщиків. Поступово припиняється також 'використання речей провінційно-римських типів, лов"я8аних а черняхівською культурою (передусім гончарної кераміки). Знахідки кількох прикрас дозволяють віднести найдавніші пам"ятки колбчинської культури до середини - другої половини У ст. .

Якщо колочинську культуру можна вважати ва пряме продовження київської, то походження пеньківської культури менш врозуміле. В.В.Седов пов"язує II виникнення 8 черняхівською культурою, а П.М.Третьяков ~ в переселенням на південь носіїв пам”яток пізньозарубинецького кола лісової еони. Е.О.Горюнов головне джерело вбачає в місцевих, лісостепових, старожитностях київської культури. Проте у лісостепових та степових раойнах, що простягаються від Молдови до Севрського: Дінця 1 де у- третій чверті І тис.н.е. поширились пеньківські пам”ятки, у попередній час київська культура майже не відома. Не зважаючи на те, що головні риси пізніх київських пам'яток та пеньківської культури, особливо на ранніх етапах роавитку останньої, співпадають або близькі.

максимальна спільність спостерігається .з деснянськими пам'ятками типу Роїще та середньодніпровськими типу Хлопків. ЦІ старожитності 8 певними підставами можна наввати прото-пеньківськими, бо вони, за деякими ознаками, найбільш чітко зафіксованими у типах посуду, їх' пропорціях, оформленні та ін., нагадують відповідні пеньківські елементи. Насамперед мова йде про біконічні відносно приземкуваті горщики та великі корчаги з наліпними пружками під вінцями.

Спільне походження колочинскьких та пеньківських пам”яток в київської культури підтверджується, зокрема, даними, що отримані нами під час широких розкопок поселення Сенча на р.Суді. Численні уламки кераміки належали головним чином горщикам опуклобоких, банкоподЮних, б 1 конічних, циліндро-конічних та тюльпаноподібних форм, а також дискам, ліпній мисці та фрагментам кількох гончарних черняхівських посудин. В цілому матеріали Сенчі ‘Приблизно в рівній мірі поєднують риси київської, колочинської та пеньківської культур, що відображає початковий етап складання пеньківської культури на основі традицій населення більш північних територій (можливо Подесення), яке переселилось до лісостепу.

Крім "північних" рис пеньківська культура містить деякі інші культурні компоненти, які важко безпосередньо пов"язати

з Подвоєнням або Середнім Подніпров'ям. До них слід віднести ліпні миски, горщики із загнутим всередину краєм або кулеподібним туловом. Пошук можливих прототипів приводить

А.М.Обломського до східнолівобережної (сейминсько-донецької) групи київської культури, яка, зокрема, характеризується сильнопрофільованими опуклобокими горщиками приземкуватих пропорцій. Проте ці риси властиві пам"яткам III- початку IV

' - 26 -

ст., а комплекси, які безпосередньо передують пеньківським, тут поки що невідомі.

Питання походження празької культури грунтовно пророблені В.Д.Бараном на матеріалах Західної України. З формуванням празької культури пов"язані передусім пам"ятки північно-західної периферії типу Черепин, які є структурно близькими до київських. • Разом з тим, в останні роки з'явилися дані, що дозволяють припустити існування також у басейнах Припяті та Тетерева пам”яток кінця 1У- початку У ст. а помітними празькими рисами (Савенки, Острів та ін.). Архаїчність ранньопразьких старожитностей, їх яскраво виражений "лісовий" характер, на наиу думку, свідчать про те, що центр їх формування знаходився у лісовій зоні, а не в межах чер-няхівської периферії'.

Необхідно відмітити, що елементи вгаданих культур У-УІІ ст.' виступають в різних комбінаціях на рівних пам"ятках київського типу. Так, пам"ятки верхньодніпровського локального варіанту лягли в основу колочинських. На базі старожитностей Подесення і лісостепового Лівобережжя також виникають місцеві колочинськ 1 пам’’ятки, а їх найбільш південні' групи стали субстратом пеньківеької культури. Нарешті, особливою строкатістю характеризуються пам"ятки середньодніпровського локального варіанту, що взяли участь у формуванні 1 коло-чинської, і пеньковської, і, очевидно, празької культури.

Не Існує принципових відмін між колочинськими 1 пеньківськіми етарожмтнстями та празькою культурою. їх зближують топографія- та розміри поселень, наявність підквадратних напівземлянок, керамічний комплекс, який складається, головним чином, з неорнаментованих ліпних горщиків і ско-

ворідок, поховань а трупоспаленням, набір.знарядь праці та прикрас. Якщо розчленувати шкну з вказаних культур У-У11 ст. на складові елементи, то з"ясується, що переважна більшість таких оанак для празької, пеньківської 1 коло-чинської культур співпадають, а відмінності стосуються лише переважання у складі керамічного комплексу окремих спеціфич-них форм посуду 1 наявності в більшості напівземлянок празької культури печей-кам"янок, які відсутні у ранніх коло-чинсьих 1 пеньківських житлах. Рідкість таких культуродифе-ренціючих ознак, очевидно, може Еказувати на певну єдність вказаних ранньосередньовічних культур, що утворюють своєрідну культурну спільність.

Значна схожість празької, пеншівської і колочинської культур при деяких другорядних відмінностях, особливо яскраво простежується на ранній стадії їх розвитку 1 дає можливість припустити, що в попередній період існувало більш-менш спільне в культурно-типологічному відношенні підгрунтя, на основі якого вони сформувались. Природньо, в гунський час, на зламі пізньоримсько! 1 ранньосередньовічної епох, відбулося певне перегрупування традиційних етнокультурних елементів, що призвело до утворення нових культурних явищ. Але генеральний напрямок формування ранньосередньовічних культур був пов'язаний перш за все з двома спорідненими культурними рупами - київською культурою 1 черняхівськими пам'ятками верхньодніпровського кола.

Все це дає підстави дійти висновку, що слов"янськ1 культури У-У11 ст. не кристалізувалися з різноманітних етнокультурних компонентів під час просування з Верхнього Подніпров'я на південь та південний захід (К.Годловський), а

■ - 28 -

мали свого попередника у вигляді київської культури, тобто останню слід розглядати як основу формування культур ранньої сторічних слов”ян. На сучасному рівні досліджень можна визначити, що фінальні пац"ятки культур римського часу, на базі яких виникли слов"янськ1 старожитності (київська культура та деякі пам"ятки черняхївського типу), а також архаїчні пам"ятки ранньосередньовічних культур займають досить широку смугу порубіжлш лісостепової та лісової эон від верхїв"Ів Дністра, Прута та Західногу Бугу на заході до верх1в"Ів Сейму, Пслу та Дінця на сході. Ймовірно, цей ареал 1 відповідає території складання слов"янськоІ етнічної спільності раннього середньовіччя.

У розділі 5 вивчається проблема формування слов"янсь~ кого соціально-економічного комплексу. Розгляд господарської діяльності та суспільної організації носіїв пізньозаруби-нецьких пам"яток і київської культури показує, що цим групам був притаманний спільний специфічний культурно-господарський комплекс. '

Економіка базувалась на екстенсивному землеробстві (орному у вигляді довгострокового перелогу та підсічному), та приселицному скотарстві м”ясо-молочного напрямку. Під поле використовувались переважно легкі грунти прирічкових ділянок. Починаючи з періоду кризи еарубинецької культури відбувається масове переселення на селища, які розміщуються у нетипових для попереднього часу топографічних умовах: на краю першої надзаплавної тераси або на підвищеннях у аап -лаві. При цьому сільськогосподарські угіддя знаходились б лиж. че до вологих річкових долин - це дозволяло ввести до мінімуму наслідки деякої аміни клімату в бік більш посушливого.

Цілком вірогідно, саме тому ця система господарства виявилась досить стійкою І продовжувала існувати у населення Подніпров"я до VI1-УІ11 ст.

За даними Г.О.Пашкевич 1 З.В.Януїпевич, вирощувались переважно просо, декілька видів пшениці та ячмінь. Наприкінці періоду, що розглядається, фіксується певний прогрес у розвитку землеробства, який пов"язаний з появою серпів більш великих розмірів 1 досконалих форм, застосуванням нових типів сільськогосподарських знарядь (ручних жорен 1 залізних наральників), а також у підвищенні значення такого хлібного злака як жито.

Склад худоби за роботами Н.Г.Б&нан, О.П.Журавльова 1 В.II.Данильченко уявляється досить стабільним. Як для пізнь-озаруСинецьких пам”ягок, так 1 для київської культури сільськогосподарські тварини розподіляються приблизно однаково: велика рогата худоба (відповідно 45 1 40% осіб), свиня

(21 і 30%), дрібна рогата худоба (16 1 18 %), кінь (18 1 12%).

Протягом І -1У ст.' удосконалюються також навички ковальского ремесла, яке було найбільш розвиненою галуззю виробництва поряд 8 металургією заліза. Метал вироблявся на спеціалізованих поселеннях, прикладом яких е Люті ж. Серед пізньозарубинецьких 1 київських пам"яток відомий також ряд окремих залишків залізоробного виробництва.

Г.О.Вознесенською, В.Д.Гопаком, М.Ф.ГурІним проведені металографічні дослідження 127 предметів з пізньозарубинецьких та 181 вироба з київських пам"яток. При всій випадковості виборок та отриманих показників загальна тенденція простежується досить виразно - традиціні технологічні схеми

- зо -

вгодом доповнюютсья наварною сталевого леза, частіше використовується зварювання, псевдопакег та термообробка. Ширше застосовується сталь, очевидно, II частіше виготовляють на місці, ніж використовують довізну. Не виключено, що деякі технологічні схеми були запозичені київськими майстрами у черняхівських ковалів. Основні риси пІвньозарубинецькоІ 1 київської залізообробки знаходять близькі аналогії -серед наступних археологічних культур тієї ж території, що належали ранньосередньовічним слов"янам.

Виготовленням прикрас 1 деталей костюму з кольорових металів займались, ймовірно, тіж самі ковалі-універсали, які здебільш працювали з залізом 1 сталлю. Сировина (бронза, латунь, рідие - срібло та свинцево-олов"янист1 сплави) була довізною і надходила у вигляді брухту, монет, невеликих влитків. Значна частина фібул та Інших предметів вбрання виковувалась із валіва. '

Інші ремесла у населення пізньозарубинецької 1 київської спільностей мали головним чином домашній характеп. Майстри при цьому залишалися в значній мірі пов"язанними з сільско-господарською працею.- Децо більш високий статус, очевидно, займали спеціалісти-гончарі. В межах общиного ремесла носії пізньозарубинецьких і київських пам"яток 'займалися ткацтвом, обробкою дерева, каменю, шкіри та кістки або рога.

Унікальним е комплекс невеликої будівлі поселення Олександрівна 1. В нижній частині заповнення знайдені оброблені шматки рогу оленя та лося, в тому числі біля ЗО деталів гребенів 1 понад сто обрізків. Можливо, тут виготовлялись дише напівфабрикати, а найбільш складні операції по виготовленню гребенів, що вимагали високої кваліфікації 1 спеціаль-

ного інструменту, виконувались в іншому місці, вірогідно, на одному а розташованих неподалік черняхівських поселень лівого берега Десни.

Незважаючи на панування натурального господарства, у литті носіїв даних культурних груп певну роль відігравала обмінна торгівля. Особливого розвитку досяг обмін з племенами черняхівської культури. До складу численного черняхівсько-го Імпорту входили гончарна кераміка, ряд прикрас та знарядь праці, в тому числі туфові ротаційні жорна.

Обмінні контакти а іншими регіонами були більш обмеженими. В цьому зв"язку можна назвати кілька речей дяківської (Почеп, Титова Річка) та вельбарської культур (Тайманово), а також окремі прибалтійські фібули (Тайманово, Каменево 2). Речі пізньосарматського або гунського походження (фрагмент люстерка, трилопасні наконечники стріл,' бронзовий дзвоник) знайдено на поселеннях Улянівка, Гочево 1, Каменево 2, Тазово.

Головним джерелом для реконструкції суспільних відносин носіїв даних етнокультурних груп е планування поселень 1 структура заселеності території; В цьому ав"язку необхідно відмітити наявність великих селищ, що складаються з кількох десятків будинків (Почеп, Оболонь, Абідня, Тайманово). Вони наслідують традиції ряду зарубинецьких центрів типу Пилипен-кової Гори , однак'для першої половини І тис.н.е. стають рідкістю. Основну ж масу становлять невеликі поселення в тонким культурним шаром, що свідчить про нетривале функціонування. Серед них виділяються такі типи планування: 1) розташування жител більш-менш компактною групою з розміщенням основної кількості господарчих ям та інших споруд

окремо (Попово-Лежач 1 4, ' БукрПвка, Воромля 2, Лавриків Ліс); 2) житла розміщуються менш скупчено, а ями та інші господарчі споруди займають простір між ними та навколо ник (Лютік, Картамгаево 2, Гочево 1 , Сушки 2, Роїще); 3) окремі садиби, що вміщували одне-два житла 1 господарчі споруди, розкидані на віддалі одне від одного (Глеваха, Шишино 5, Улянівка). -

У плануванні кількох пізньозарубинецьких 1 київських поселень (Почеп, Картамишево 2, Боромля 2, БукрПвка 2) модна відмітити елементи системи лінійних прив"язок, яка вперше була зафіксована Я.В.Бараном на кількох слов'янських поселеннях другої половини 1 тис.н.е.

Вірогідно, група (кущ, гніздо) із кількох поселень, кокне з яких належало одній великій родині, утворювала таку я суспільну одиницю, як 1 велике селище типу Почепа або Оболоні, тобто первісну сусідську общину чи клан.

В свою чергу, конічний клан лежить в-основі більш крупного явища, що в сучасній етнографічній літературі отримало назву вождівсгво. Очевидно, саме йому (або племені, якщо мати на увазі не лише соціальні, але й етнічні функції) повинні відповідати більш великі зони концентрації пам"яток.

Господарство і суспільна організація носіїв пізньозару-бинецької та київської груп за своїми параметрами, що вміщують як загальний рівень ведучих галузей, так 1 ряд спеціфічних прийомів та знарядь, добре вписуються між зарубин ецькою культурою і ранньослов"янськими старожитностями У-УІІ ст. Очевидно, це може вказувати не тільки на єдину ліній соціально-економічного раевитку цих спільностей, але й на етнічну бливкість їх носіїв. Серед синхроних культур

- ЙЗ - _

найбільшу схожість пізньоаарубинецко-київський культурно-господарський комплекс має з зубрицькою групою 1 чер-няхівськими пам'ятками верхів"Ів Дністра та Західного Бугу, що сформувались на П основі.

В розділі 6, закличному, підводяться деякі підсумки комплексного дослідження проблеми етногенезу олов"ян. Добре відомо, що свідчення давніх авторів про слов'Ян досить обмежені 1 фрагментован1. Але, на відміну від даних Інших

дисциплін, письмові джерела мають етнічну, а також часову та

просторову визначеність.

Особливої уваги заслуговують східноєвропейські венети кінця І ст., яких згадують Тацит та 1н. Територія проживання та їх характеристика не виключає співставлення цієї групи 8 основним масивом стародавнього слов'янства. Однак найдавніше достовірне свідчення про слов"ян-векетів належить Йордану.

Описуючи епоху розквіту остроготського союзу племен, Історик розповідає про війну рікеа Германариха з венетами - предками добре знайомих Йордану склавинів, венетів 1 антін її ст.

йначне місце у вивченні слов'янського етогенеау нале-

жить також мовознавству, тому що вивчення мови невідривно пов'язане з історією народу - II носія. Мовознавці багато ароСиди для реконструкції праслов'янської мови, насамперед, успішно вирішено питання про відношення слов"янськоІ до

інших індоєвропейських мов. ^

Мовні контакти слов'Ян простежуються пера эа все в баллами, в меншій мірі - а германцями та іранцями 1 те слабіше

- з фракійцями та кельтами. В останні часи гіпотеза, агідно якої загальнослов'янська прамова сформувалася на основі периферійних балтеьких діалектів, набула широкого роаповсюд-

кення. Часто епоху виділення праслов'янської мови г прото-балтського (балто-слов'Янського) масиву відносять до досить пізнього часу. Згідно лінгвістичних Датах ртаиовлення баггської 1 слов'янської етномовних спільностей відбулося між Балтійським морем, Віслою, Россю, Сеймом, Окою та Західною Двиною. Архаїчні слов'янські гідроніми займают тут окраїнне південно-східне положення. Не виключено, що шар гідронімії Верхнього Подніпров'я, виділений О.М~.Трубачовим 1

В.М.Тспоровим, моле відображати не чисто балтське, а бал-то-слов"янське явище до остаточного поділу між мовними групами .

Використання археологічних, Історічних 1 лінгвістичних даерел дозволяє реконструювати ряд ключових моментів культурно-історичного процесу, до протікав у Подніпров"! протягом першої половини І тис.н.е. Наприклад, аналізуючи повідомлення Тацита про венетів, необхідно відмітити таке:

1. Співпадає територія західної частини пізньозаруби-"нецької, зарубинецько-пиеворської (зубрицької) груп 1

південно-західної частини зони проживання вєнєтіе, на якій вони, ..на думку Д.А.Мачинського, були ’’реально’* відомі Тациту. -

2. Венети часів Тацита внаходяться в стані переміщення. Вони ’’поборовшим всі ліси та гори” між фенами 1 бастарнами. В цей же час відбуваються міграції варубинецьких племен, які супровджуються Появою пізньозарубинецьких пам'яток за участю місцевого субстрату.

3. Співпадать дати найбільш вірогідного отримання Тацитом повідомлень про венетів (друга половина І ст.н.е.), період розпаду зарубинецької культури 1 початок переміщення

- 35 -

зарубинецьких племен. •

Оскільки повідомлення Тацита про венетів відповідає (територіально, хронологічно 1 по суті описаних подій) міграціям пізньозарубинецького населення, то « всі підстави вважати, що пізньозарубинецькі пам"ятки (а також аубрицька культурна група) залишені венетами.

Розглянемо також опис Йорданом зійн готів Германариха з венетами. Тут також археологічні та Історичні реалії часто співпадають:

1. Зараз точка зору, згідно якої носії вельбароько! культури пов"язуються з готським союзом племен, набула загального визнання. Ймовірно, черняхівські пам"ятки з вель-барською традицією також належали готам, що запозичили ряд досягнень провінційно-римської культури. Племена київської культури можуть відповідати слов"янам-венетам, оскільки е прямими нащадками "пізкьозарубинецьких" венетів Тацита 1 попередниками слов'янських угрупувань УІ ст. Йордана та Про-копія.

2. Період активних контактів між черняхівсько-вель-барськими 1 київськими племенами у Середньому Подніпров"! охоплює початок ІУ ст. Цей час в цілому не суперечить періоду гото-венетських війн, про які повідомляє Йордан.

3. Під кінець цього часу черняхівсько-вельйарське населення практично витискає а^лісостепу київські племена. Це підтверджується тим, що на ряді селищ київський ГОРИ80НТ був перекритий черняхївськими шарами (Обухів 1 1 3, Глеваха, Бо-ромля 2, Гочево 4). Очевидно, це просування супроводжувалось воєнними сутичками.

Можливо, внаслідок описаних подій деяка частина

слов"ямського населення в південній частині Середнього

Подніров'Я 1 особливо на сході Лівобережжя потрапила під політичну та економічну залежність від держави Германариха, наслідком чого стала, ймовірно, культурна та етнічна асиміляція цих венетських груп. Разом з тим, сама наявність досить чіткого кордону між київською та черняхівською культурами в цей період, нечисленність черняхівських імпортів в лісовій воиі, вірогідно, вказують на перебільшення Йорданом значення поразки венетів. Надходження черняхівських Імпортів 1 ряд технологічних новацій лише в незначній мірі змінили традиційний спосіб життя. Скоріш за все, "північні народи" буди лише номінально залежними від готського племінного союзу.

Останній сюжет стосується описаної Йорданом війни "антів Воза" 1 готів Вінітарія:

1. Відомі поді! відбулися незабаром після навали гунів у 375 р., тобто в кінці ІУ - початку У ст., що співпадає з фінальною стадією київської 1 черняхівської культур.

2. Конфлікт, скоріш за все, відбувся десь на межі готського і венето-антського ареалів. Групи пам"яток Київського Подніпров'я І Чернігівського Подесення знаходяться в зоні активних контактів київської 1 черняхівської культур.

3. Анти, описані Йорданом 1 Прокопієм у УІ ст., в науковій традиції останніх десятиріч пов'язуються 8 носіями пеньківської культури. II .безпосередніми попередниками е пам'ятки типу Хаопків 1 типу Роїще, тему не виключено, що саме до племен, які Ік залишили, якимось скіфо-сарматскими угрупуваннями в складі "імперії" Германаріха вперше був застосований етнонім "анти". Проте, можливо цей термін був

етрсспективно перенесений Йорданом на предків антів її ст., ідомих на рубежі IV/V ст. лід давнім Іменем венетів.

Очевидно, згадуваними Йорданом венетами УІ ст., як вва-їб В.Д.Баран, було населення дзедаїцької культури. Саме ця сраінна слов'янська група, що розміщувалась по сусідству 8 эрманськими племенами, могла довше ва всіх вберегти старе і" я венетів, в той час як слов'янські племена Центральної 1 Одної Європи, що розвивалися більш динамічно, широко істосовували нові етноніми - склавіни (слов'яни) та анти, іким чином, етнонім , що належав спочатку невеликій групі, ізповсюдкуєіься згодом на одну а найбільших ранньосереднь-іічних слов’янських спільностей. Пізніше, на початку УII етнонім анти також зникає з сторінок хронік.' Отже, ієна венетів 1 антів, які Сули дані слов’янам їх сусідами, ютупово поглинаються самоназвою "слов'яни”.

Злиття в одне ціле культурно-побутового комплексу. ( ВІН оплює формування достатньо близьких слов'янських архео-гічних культур, єдність соціально-економічної структури їх сіів, єдність релігійних уявлень, яка відображена в Існу-нііі кількох основних варіантів поховань з кремацією), ільність мови, зафіксованої давніми авторами 1 реконстру-ваної сучасними лінгвістами, а головне - зростання са-св1домоет і, відображене в широкому застосуванні самонавви лов'Яни", дозволяв говорит^ про завершення процесу загаль-злов’Янського етногенезу в середині І тис.н.е. Далі мова не йти вяе про етногенез східних, західних 1 південних :в"ян, ще пізніше - про егногенеа українців, росіян, Оіло-Яв та Інших сучасних слов'янських народів.

. - 38 -

Основні положення дисертації викладені у таких роботах:

1. Новые памятники ІII-ІУ вв.н.э. в Черниговском По-десенье // Новые исследования, археологических памятников на Украине.-К.- 1977.- С.123-141.

2. Поселения киевского типа близ Чернигова// Проблемы этногенеза славян.-К.-1978.-С.91-108. (у співавторстві 8 8.В.Максимовим)

3. К сложению памятников киевского типа // Актуальные проблемы археологический исследований в Украинской ССР: Тез. докл. респ. конф. молодых учёных. - К. - 1981. -С. 94-95

4. О характере контактов киевской и Черняховской культур // КСЙА. -1984.-N178.-С.81-86.

5. Ранние славяне Подесеньи II 1-У вв. - К.-1984.-123с.

6. Киевская (культура // Этнокультурная карта территории Украинской ССР I тыс.н.э.-К.-1985.-С.51-59

7. Колочмнская культура // Этнокультурная карта территории Украинской ССР I тыс.н.э.-К.-1985.-С.93-98.

8. Социально-экономическое развитие населения территории Украинской ССР в I тыс.н.э.// Этнокультурная карта территории Украинской ССР 1 тыс.н.э.-К.-1985.-С.141-156.

9. Киевская культура // Археология' Украинской ССР.-Т.З.- К.- 1986. -С.100-113 ( у співавторстві з Н.М.Кравчен-ко)

10. Кодочинекая культура П Археология Украинской ССР.-Т.З.- К.- 1986.- С.167-174.

11. Про культурно-історичний процес на території України

в першій чверті 1 тис.н.е. И Археологія. - 1086. - N.56.

-С. 32-46 (у співавторстві а Д.Н.Козаком)

- 39 -

12. Соціально-економічний аспект вивчення слов”янських культур півдня Східної Європи // Археологія.-1987.-N57.-0.66-6'/ (у співавторстві в О.П. Моцею)

13. Новые исследования памятников III-ІУ вв. в Среднем Поднепровье и Труды '{ Междунар. конго, археологов-сла-вистов.- Т.4. - К,- 1988. - С. 208-212.

14. К методике сравнительного анализа памятников Поднеп-ровья римского и раннесредневекового времени // Проблеми історії та археології давнього населення Української РСР (тези доповідей). - К. -1989.- С.224-226

15. К проблеме контактов киевской и вельбарской культур // Киїиіга уіеІЬагзка і* тіосізгут окговіе ггутзк 1 т.-иЬІіп.-1989. -Т.ІІ.--С. 231-247

16. Новые исследования памятников первой половины 1

тыс.н.э. на Сумщине // Питання археології Сумщини. - Суми. -1990. - С. 60-64 .

17. Поселение I тыс.н.э. у с.Рощце на Черниговщине // Раннеславянский мир. Материалы и исследования. -Ы.-1990. -С.-45-74/

18. Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный

период - К. -1990. -488с. ( у співавторстві э В.Д.Бараном,

Б.В.Магомедовим та 1н.) .

19. Походження слов"ян.-К.-1991.-144с.( у співавторстві 5 В.Д.Бараном, Д.Н.Козаком) ^

20. Распад эарубинецкой культуры и его социально-эконо-(ические и идеологические причины . -Препр.-К.-1991.- 48с. (

" співавторстві а А.М. Обломським, О.В.Петраускасом)

21. Среднее Поднепровье и Днепровское Левобережье впер-ые века нашей эры.- Ы.-1991.- 175с.(у співавторстві-8 А.М.

Обломськш).

22. Памятники киевской культуры. Свод археологически»; источников. -К. -1992. - 224с.{ у співавторстві а Н.С.Абает-ною).

23- Памятники Ш-YH вв. в Чершіговкюм Подесенье // Архітектурні та археологічні старожитності Черн і г! га л-ИИ.-Черн1Г1в.-1992.-С.-І9-24.

24. The Slavs оГ the Dnieper Basin in the Migration Period // A Conference on Medieval ArcliaeoLogy in Europe, Pre-printed Papers.- V.4.- 1992. - P. 161-165

25. Киевская культура // Славяне и их соседи в конце 1 тыс. до н.з. - первой половше 1 тыс.н.э. - Археология СССР.- 1993.- С. 106-122 (у співавторстві а Є.В.Максимовим)

28. Праслов’янські старожитності Східної Єврога. Перспективи иоиуку// Старожитності Русі-України. - К.-1994.

- С.73-79.

Гетріlovslcy R.V. Th-e Slavs of the Dnieper Basin in the First Half of the 1st Milienmura AD.

Dissertation for the degree doctor of history (archaeology) • Institute of Archaeology. Rational Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 1994. '

On the basis of late Zarubintsy sites of the 1st - 2nd cent. AO and Kiev culture of the 3d - 5th cent. AD in the forest-steppe arid the south forest гопе early Medieval cultures - Kolochin and Penkovka - were formed. All this antiquities were determinated by состпоп cultural and economic structure. Archaeological, historical and llnguistical data give ground to consider the late

Zarubintsy and Kiev tribes were direct ancestors of the early historical Slavs - the main group of oasteuroptan Venets of the 1st - -4th cent. AD.

Тершжшсккй P.В. Славяне Поднепровья "в первой половине

1 тыс.н.э.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.06 - археология, Институт архео-гогии НАН Украины, Киев, 1994

На основе позднезарубинецких памятников I-II вв. я киевской культуры I11-Y вв. в лесостепи и иа юге десной воны Іоднепровья формируются раннесредневековые культуры * коло-гинская и пеньковекая. Все укзанные древности образуют оп->еделенное культурно-хоаяйетвенное единство. Археологические, (сторические и лингвистические данные позволяют считать юзднезарубинецко-киевские племена непосредственными предка-ш раннеисторических славян - основной группой восточноевро-ейских венетов І-ІУ вв.

Югзчса! сяша - пізньоааруСинецькі пам"ятки, київська ультура, ранньо Історичні слов"яни, венети.