автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: Социокультурная концепция моральных феноменов. (Современные англо-американские философские школы.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социокультурная концепция моральных феноменов. (Современные англо-американские философские школы.)"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ

На правах рукопису

ПАРХОМЕНКО Тетяна Сергіївна

СОЦІОІСУЛЬТУРНА КОНЦЕПЦІЯ МОРАЛЬНИХ ФЕНОМЕНІВ /Сучасні аигло-амершсанські філософські школи/

Спеціальність 09.00.05 - Історія філософії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

КИЇВ - 1997

Робота виконана у відділі історії зарубіж філософії НАН України.

ої філософії Інституту

Науковий консультант

- доктор філософських наук, професор, член- кореспо [денг НАН України Пазгнок Віктор С -ргійович. '

Офіційні опоненти

Провідна організація

- доктор філософських наук, професор Надольний Іван Федотович.

- доктор філософських наук, професор Причепій Євген Миколайович.

- доктор філософських наук, професор Табачковський Ві .-алий Георгійович.

- кафедра філ .софії Національного тсхі [ічного універ і итету України /КПІ/.

Захист відбудеться 21 лютого 199' року на засіданні спеціалізованої вченої ради з філософських наук /шифр Д 01.25.06/ в Інституті філософії НАН України /м.Кшв, вул. Трьохсвятительська, 4/, ауд. № 318 о 14 год./.

З дисертацією можна ознайомитись у чи альному залі Інституту філософії НАН України

Автореферат розісланий ___ 1997 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради /і Л

кандидат філософських наук Ситішченко Л.А.

з

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність тематики дисертації

За останні роки в світовій філософській думці досить чітко проглядається гуманістичний вимір глобальних проблем сучасності. З одного боку ця тенденція - відображення впливу соціально-політичного, економічного та культурного контекстів епохи на філософію, а з іншого - наслідок іманентного розвитку власне філософського дискурсу.

На рівні рефлексії загальної свідомості суспільства ця тенденція - свідчення перегляду тієї панівної ролі, яку відігравала в культурах західних країн упродовж XX століття так звана цілераціональність. Домінування останньої за добу індустріалізму було експліковане ще М.Вебером на початку нашого століття. Цілераціональність надавала як критерій оцінки будь-якої діяльності утилітарний успіх, який врешті-решт підкоряв усі інші критерії, в тому числі і моральний. Але наприкінці XX століття ця роль та цей критерій переглядаються і поступово надається пріоритет критерію морально-ціннісному за змістом, тобто відбувається перехід до визнання ціннісної раціональності домінуючим типом.

Це зміщення акцентів в аксеологічних координатах суб’єктивного семантичного простору людства від пріоритету дії, орієнтованої на економічний, політичний та інший неморальний успіх до дії, яка б задовольняла моральним критеріям, у філософії останніх років отримало усвідомлення як тенденції поширення морально-аксеологічного виміру соціобуття. Така тенденція знайшла теоретичне відображення і в дискурсі сучасної англо-американської філософії. Починаючи з 70 років, в останній з’являються теорії, що свідчать

про намагання філософії розробити теоретичні моделі, які б обгрунтовували підпорядкування будь-яких типів цілераціональної дії морально-ціннісному критерію. Це пов’язане ще і з тим, що загальноаксеологічна “ревізія” підвалин соціального буття призводить до необхідності перегляду і теоретико-ідеологічного обгрунтування легітимності соціальних інститутів та практики сучасних ліберально-демократичних суспільств.

До теорій, присвячених розробці морально-етичного підгрунтя сучасного соціобуття в англо-американській філософії, перш за все, треба віднести “теорію справедливості” Джона Ролса, що фактично є спробою розробки філософської макротеорії морального виміру економіки, політики і права. Моделі моральної легітимності сучасної політики та іхрава розробляють А.Бьюкенен, Р.Дворкін,

А.Юиг. Етичне підгрунтя соціальної теорії є тим загаль-ним,що поєднує соціальну філософію Д.Белла і теорію “соціальної свободи” Дж.Кемпбелла, комьюнітаристські теорії М.Сендела і Е.Макінтайєра та “правовий лібералізм” Р. Дворкіна, “культурний релятивізм” М. Герсковіца і “культурний плюралізм” Ч. Тейлора, релятивістську етику Е. Вєстермарка та постмодерністські ідеї Р. Рорті, С.Бенхабіб. Нарешті, питаннями моральних парадигм, які є підгрунтям соціального буття, цікавиться і неопрагматизм “ в особі” того же Р.Рорті та Р.Бернстайна.

Поширення етичного підгрунтя філософського дискурсу в англо-американській філософії наприкінці XX століття пов’язане також з кризою раціоналізму взагалі та аналітизму як різновиду останнього зокрема. Евристична вичерпаність аналітичної парадигми, що відігравала значну роль у

філософії західного зразка, призвела до пошуків альтернатив, однією з яких в англо-американській філософії стала соціокультурпа парадигма. Вона поєднала теорії, що переглядають традиційне уявлення про раціональність як “сцієнцію”, але не відмовляються від неї взагалі, а прагнуть досягти так би мовити “соцієтального” уявлення, поєднуючи “цінність” та “факт” на основі доповнення дискурсивного знання недискур-сивним. Рядоположеність цих типів знання, відмова від сцієитистського підходу з його безсумнівною цінністю науки як зразка знання та ціннісного критерію самої теорії, орієнтованість на морально-ціннісний підхід, перетворює соціокультурний напрямок у фактичну контроверзу аналітичної філософії. .

Але на відміну від інших форм антианалітизму в філософії XX століття (того ж екзистенціалізму, наприклад) соціокультурний напрямок перетворює соціальну практику в діяльність, рівнозначну когнітивній з одночасним акцентуванням інтеракції як найважливішої характеристики соціальної онтології взагалі. При цьому власне соціальність розглядається як ціннісний код, у якому комунікативна суть інтеракції і є відображеною у моральних цінностях. Ось чому всі феномени соціального буття повинні мати співвідношення з моральними цінностями, що кодуються в субстраті культури, і ось чому можна сказати, що всі соціальні феномени є водночас і моральними феноменами.

Застосування подібного принципу, який дисертантка позначила як принцип моральної релевантності соціокультурного контексту, морального виміру в широкому розумінні слова, дає можливість подолати дихотомію раціональності і чуттєвості саме на підставі їх релевантності

моральним цінностям. Це принципова різниця, що відрізняє соціокультурну філософію як від традиційно раціоналістичних форм філософії, так і від антропологічних форм, таких як екзистенціалізм, “філософія життя”. Якщо парадигма традиційного раціоналізму вимірювала власне людське раціональним: суттєвість людини, з цієї точки зору полягала в раціональному вимірі останньої, то і антропологічна філософія, підкреслюючи на противагу раціоналізму саме чуттєвість, ірраціональні риси людини, випускала з зору, що чуттєвість сама в собі ще не є виключно людською ознакою, ознакою саме людяності як такої.

На відміну від цих парадигм соціокультурний напрям вважає чуттєвість атрибутивною рисою людини лише тоді, коли ця чуттєвість виступає як співчуттєвість,тобто чуттєвість в соціальному контексті існування людини. Тоді почуття, перетворене на співчуття, і є моральністю, або, інакше кажучи, моральність є соціальністю, що пропущена крізь почуття людини. Ось чому для концепцій, які поєднуються в соціокультурний напрямок, загальним є -відрефлектовано власне автором цієї концепції або ні - ідея щодо моралі як ме-тарівня духовної культури взагалі.

Отже, з такої точки зору будь-які соціальні феномени, що складають предмет дослідження з боку цих концепцій, розглядаються водночас і як моральні феномени, а самі концепції поєднує те, що вони, незважаючи на належність до різноманітних структурних одиниць філософського знання -соціальної чи політичної філософії, правової філософії чи філософії культури, епістемології чи філософії економіки - разом із моральною аксіологізацією власної проблематики на-

бувають етичні риси, перетворюючись таким чином і на морально-філософські концепції.

Ця інтегратквність загальносоціальної проблематики із моральною значюю мірою є відображенням тих тенденцій, які все більше поширюються в умовах сучасного “мінливого” суспільства і, можливо, свідчать про становлення парадигми майбутнього існування людства.Тому дослідження відображення ] (ісї тенденції в філософській рефлексії, “зворотній зв’язок” відносно змін, що відбуваються в соціобутті тодс'.’ва з боку філософії, різноманітних моделей щодо прогнозування майбутніх рис нової соціокультурної парадигми уявлясі >ся безумовно актуальним.

Це дослідження здійснюється в контексті дисертації на матеріалі сучасної ннгло-американської філософії, яка таким чи- ~ ном і становить об’єкт дослідження. При цьому предметом дослідження є концепції соціокультурного напрямку в англо-американській філософії XX століття.

Ступінь опрацьовапості проблеми

Звернення до аналізу змін, що відбуваються в сучасному філософському дискурсі, актуальне ще й тому, що обсяг дослідженості цього феномена з боку вітчизняної філософії відносно саме аітло-американської філософії цього напрямку не може вважат ісь достатнім. Разом з тим треба зазначити, що вже в останні роки з’явилось декілька значних робіт, присвячених як аналізу окремих філософських англо-

американських концепцій, так і загальним проблемам сучасної західної філософії, що в цьому розумінні мають відношення і до предмета дисертації.

До останньої категорії слід віднести роботи,які можна було б позначити як роботи метарівня, тобто такі, що з’ясовують загальнофілософські “координати” історико-філософського, культурологічного та етичного аналізу сучасної західної філософії. Це, перш за все, роботи В.І.Шинкарука, В.А.Аіщрущенко, М.І.Михальченко, В.Г.Табачковського, В.С.Пазенка, В.В.Ляха, А.Т.Гордієнко, Н.П.Поліщук,

B.А.Малахова, В.С.Лісового, Є.К.Бистрицького, В.П.Іванова,

C.Б.Кримського, М.М.Мокляка, О.О.Киселевої, Т.Г.Аболіної,

Ю.В.Кушакова. .

Аналізу окремих напрямків та шкіл сучасної західної філософії, а також концепцій окремих сучасних філософів присвячені роботи А.Є.Єрмоленко, О.М.Соболь, В.В.Ляха, Л.А.Ситниченко, В.І.Степаненко, В.А.Курганського, Я.В.Любивого та ін. Серед цих робіт, які безпосередньо торкаються проблематики, що становить предмет дисертаційного дослідження, слід виділити роботи В.В.Ляха, О.М.Соболь,

В.І.Степаненко, В.С.Пазенка, Н.П.Поліщук, що присвячені дослідженню саме англо-американської філософії, зокрема таких її представників, як Д.Белл, Дж.Ролс та Р.Рорті.

Щодо робіт істориків філософії за межами України, також присвячених аналізу сучасної англо-американської філософії, то тут слід виділити праці таких російських філософів, як

А.С.Богомолов, К.А.Шварцман, І.С.Нарський, О.Г.Дроб-ницький, Т.А.Кузьміна, А.І.Титаренко, Ю.К.Мельвіль,

Н.С.Юліна, А.Ф. Грязнов, ЕЛ.Дубко, Т.А. Алєксєєва та ін.

Разом з тим ні за часів радянського, ані пострадянського періоду англо-американська філософія XX століття не розглядалася з точки зору наявності соціокультурних рис та закономірностей їх розвитку. Але саме ці риси і стали наприкінці

століття свідченням утвердження нової парадигми, для якої характерна відмова від сцієнтизму з його орієнтованістю на науку як загальний гуманістичний ідеал сучасного людства та перехід до гуманістичного виміру як суто морально-ціннісного виміру, що розглядається як неодмінна ознака соціально-культурного буття сучасної людини.

Заміна науки як джерела легітимності та цінності самої філософської, а також будь-якої соціальної теорії мораллю як метарівнем духовності та джерелом легітимності теоретичних конструктів, тобто критерієм . соціальної цінності інтелектуальних'моделей визначало зміну парадигм дискурсу аигло-американської філософії XX століття. З цієї точки зору дослідження- сучасної англо-американської філософії ще не проводилось.

Наукова новизна дисертації

Дисертаційна робота є по суті першим у вітчизняній історико-філософській літературі цілісним монографічним дослідженням розвитку соціокультурного напрямку в англо-американській філософії XX століття як теоретико-методологічного феномена.

Виявлення характерних рис цього напрямку дозволяє простежити внутрішній зв'язок різноманітних філософських концепцій, які спираються на морально-ціннісний підхід, виявити співвідношення традиції та новації у кожній з них як у теоретично-методологічному, так і предметно-змістовному планах.

Новим е і те, що дослідження поєднує різні рівні аналізу: власне історико-філософський, логіко-методологічний та морально-етичний. Дисертантка досліджує не тільки особливості та закономірності розвитку філософської рефлексії, а й пред-

мст цієї рефлексії, який також розглядається з точки зору специфіки і тенденцій розвитку.

Новизна дисертації полягає також у тому, що автор розглядає з точки зору єдності теоретико-методологічних підвалин широкий спектр різноманітних щодо структурної належності філософських теорій: політичної філософії,

соціальної філософії і філософії культури,філософії права та економіки і навіть епістемології. При цьому розглядаються я;< моральні феномени власні об’єкти цих теорій: політика, право, економічний устрій суспільства, громадянство, свобода та автономія особистості і, нарешті, пізнання та раціональність. Такий підхід дає можливість всебічного охоплення предмета дослідження, вирішення проблеми репрезентативності теоретичної “вибірки”.

Новим є і те, що автор дисертації прагнула виявити, експлікувати “таємну”, тобто невідрефлектовану логіку побудови кожної концепції, ті методологічні засоби, які використовував той чи інший філософ і які сам досить часто не усвідомлював. Саме на підставі цього аналізу дисертанта;, формулює декілька висновків щодо загальних рис тих' тенденцій, які відбуваються як у самій соціальній дійсності, так і у розвитку філософської ментальності наприкінці XX століття. З метою підтвердження валідності цих висновків дисертантка здійснює компаративний аналіз проявів цих тенденцій в англо-американській філософії з деякими положеннями сучасної німецької філософії, зокрема, теорії ідеальної комунікації та соціальної теорії свободи.

Дисертація написана на основі вивчення оригінальних робіт англо-американських філософів, значна частина яких у вітчизняній філософії аналізується вперше. Це роботи

А.Бьюкенена, Ч.Тейлора, А.Юнг, М.Холіса, Джеральда Дворкіна, Ранальда Дворкіна, Р.Дела, Д.Крістмена, М.Сендела, Т.Кауена, А.Селігмена, С.Бенхабіб, Р.Бернстайна,

С.Фрімена, Т.Скеїшоиа, Дж. Коєна. З нової точки зору розглядаються та аналізуються філософські теорії “класиків” англо-амершсанської філософії XX століття Е.Вестермарка,М.Герсковіца, Дж.Ролса.Д.Белла, Р.Рорті та Е.Макінтайєра.

Особистий внесок дисертантки у розробку наукових результатів ,що виносяться на захист, полягає в тому, що вона, по-перше, прослідкувала передумови, теоретичні джерела та полемічний контекст формування соціокультурного напрямку в англо-американській філософії, виявила характерні риси цього напрямку, а також специфіку їх проявів у різних структурних галузях філософського дискурсу, підкресливши, що вони пов’язані із застосуванням особливої методології.

По-друге, аналізуючи цю методологію, яка до того ж за правилом нерефлектоваиа з боку власних авторів концепцій, дисертантка виявила, що центральним є принцип, який вона позначила як “принцип моральної релевантності соціокультурних фрагментів”, виділивши, що саме він - головний засіб моральної аксіологізації філософської проблематики та етизації самої філософської рефлексії. ~

По-третє, дисертантка зробила висновок, що цей напрям є проявом антианалітизму в сучасній англо - американській філософії і що тенденція його розвитку свідчить про зростання питомої ваги цього напрямку у сучасній філософії, а останнє дас можливість стверджувати, що в філософській рефлексії відбуваються парадигмальні зміни, які с свідченням змін у самому вимірі соціального буття, координатами якого все

більше стають моральні цінності. При цьому головна аксіологічна дихотомія втілюється в діалектичну єдність цінностей справедливості та солідарності.

Мета та завдання наукового дослідження

Мета дисертаційного дослідження, таким чином, і;одягала в тому, щоб на матеріалі сучасної а і ігл о - а:: ер и г ан с ьк ої філософії простежити загальні тенденції розвитку, як: носять характер парадигмальних змін, виявити напрям ц;:х змін, простежити їх прояв у різноманітній проблематиці, що становить зміст філософських концепцій, проаналізувати методологічне “забезпечення” побудови цих теоретичних конст-руктів та сформулювати головні параметри нової парадигми морального виміру соціобуття людства на рубежі тисячоліть.

Здійснення цієї мети зумовило рішення таких завдань:

- виявлення загальнонаукових передумов, теоретичних джерел та полемічного контексту формування соціокультурної парадигми в етиці;

- простеження модифікаційних проявів

соціокультурного напрямку по інших модусах філософського дискурсу: філософії політики, права, економікісоціальної теорії, епістемології, філософії культури, а також

філософських теорій, які досліджують питання а нтропологічного характеру;

- забезпечення репрезентативності “вибірки” дослідження на основі аналізу теорій, що відрізняються не тільки у відношенні до різних структурних одиниць філософського знання, а й щодо концептуально-теоретичних та навіть ідеологічних орієнтацій, тобто йдуть по різних площинах теоретико-філософського дискурсу;

- експлікація невідрефлектованих підвалин методологічного конструювання цих теорій, тобто експлікація внутрішньої логіки концепцій;

- здійснення змістовного аналізу концепцій, тобто аналіз специфіки, а також наявності універсальних характеристик проблематики, яка складає предмет дослідження цих концепцій, виявлення тенденцій та закономірностей розвитку, осмислення та оцінки цієї проблематики у філософській рефлексії зазначеного напрямку;

- на основі здійснення всього комплексу вище названих завдань моделювання універсальних параметрів предметної проблематики, методології та концептуального простору, що складають зміст дискурсу нової філософської парадигми.

Теоретичні та методологічні засади дисертаційного дослідження

“Багатошаровість” аналізу сучасних англо-американських філософських концепцій, що передбачається у дисертації, вимагає і відповідного теоретичного підходу та методологічного інструментарію. Тому кожний рівень аналізу має власні завдання, а також власне методологічне забезпечення.

Суто історико-філософський рівень аналізу має метою встановлення місця конкретного філософського фрагмента, яким є та чи інша авторська концепція в історичному розвитку філософського дискурсу. Ця мета здійснюється за допомогою використання низки методологічних принципів та прийомів історико-філософського аналізу. У цьому відношенні дисертантка спиралася, як на теоретико-методологічні засади, на роботи В.Шинкарука, В.Пазенка, Ю.Кушакова, В.Янцена,

В.Горського, В.Лісового, Н.Поліщук та ін. Першим кроком у

цьому напрямку можна вважати аналіз теоретичних джерел концепції. Мова йде про з’ясування позитивного ідейно-теоретичного впливу на спадкоємність у процесі розгортання філософської рефлексії. Крім з’ясування теоретичних джерел, не менш важливим є з”ясування полемічного контексту концепції, тобто негативного досвіду її автора,який зумовив особливість концепції.

На цьому рівні дослідження дисертантка спиралася також на роботи як загальні по відношенню до історії англо-американської філософії XX століття, так і ті, що містять аналіз окремих шкіл та персоналій (роботи В.Аидрущенко та М.Михальченко, В.Пазенка, О.Соболь, В.Ляха, Н.Поліщук,

В.Степапенко, А.Гордієнко, К.Шварцман, А.Єрмоленко, Ю.Мельвіля, А.Богомолова, Т.Алєксєевої, В.Кургаиського, Е.Дубко та ін). '

Щодо методологічного рівня аналізу, то він, на думку дисертантки, перш за все, передбачає аналіз логіки побудови концепції як тієї, що експлікована власне автором самої концепції, так і тієї, що неексплікована. У цьому відношенні дисертантка керувалася положенням, згідно з яким необхідно виокремити в “чистому” вигляді не лише явний, “але і неявний методологічний пласт” (Ю.Кушаков).

При переході до рівня предметно-змістовного аналізу дисертант застосовує методи, властиві етичному дослідженню. У цьому відношенні як теоретико-методологічні засади виступають роботи А.Титаренко, Е.Дубко, К.Шварцман,

В.Пазенка, В.Малахова, Т.Аболіної та ін.

Теоретична та практична цінність дослідження

Цінність дослідження полягає в тому, що воно поповнює історико-філософське знання, вводить до обігу вітчизняної філософії надбання сучасної англо-американської філософської думки щодо осмислення актуальних питань соціобуття сучасного людства, варіантів рішення або пошуку рішення цих проблем. Власні висновки цього дослідження, зроблені дисертанткою, можуть поповнити методологічний інструментарій історико-філософсьхої науки. '

Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані: -

- для розробки теоретичних коиструктів у політичній, правовій, соціальній та економічній філософії для морально-ціннісного обгрунтування різних моделей в соціально-політичній, матеріально-економічній та культурно-ідеологічній практиці;

- для розробок у галузі міждисциплінарних досліджень, гаких як моральна психологія та політична психологія;

- як теоретико-методологічний матеріал в етноетиці та етосології;

- в соціальному моделюванні та прогностиці;

- як лекційний матеріал у викладанні курсів з історії філософії, етики, моральної філософії, політичної та соціальної філософії, правової філософії та культурології.

\

Апробація та публікація результатів наукового дослідження .

Головний зміст дисертації відображений в публікаціях та виступах дисертантки. На основі ’ дис; ртації автором були підготовлені виступи на Міжнародних науково-теоретичних конференціях в Москві у 1993 році, Києві у 1994 році, Дніпропетровську в 1996 році, а також );а Всеукраїнській науковій конференції з проблем політично; психології в Києві у 1995 році. Матеріали дисертації викорис говувалися автором у викладанні курсів з історії філософії та > тики студентам Державної гірничої академії України.

Дисертація обговорена на засіданні в: лділу історії філософії Інституту філософії НАН України.

Структура дисертації

' Дисертація складається із вступу, се ш глав, висновку та бібліографії.

Зміст дисертації

X вступі обгрунтовується актуальність теми, наукова новизна дослідження, формулюються його мета та завдання, подається характеристика стану розробки , апої проблематики у вітчизняній історико-філософській літера гурі.

Глава перша “Моральна онтологія: соціокультурний

варіант. Становлення нової етичної парадигми" об’єднує три параграфи і присвячена аналізу формування соціокультурної парадигми власне в етиці.

Перший параграф “Формування кош сптуального простору парадигми” містить аналіз загально наукових передумов формування соціокультурної парадигмі в етиці. До таких

умов дисертантка відносить інституїовання наприкінці XIX століття етнології, соціології та психології. Вплив етнології досліджений на прикладі “антропологічної” або “еволюційної” школи, зокрема через роботи її найбільш відомого представника Е.Тайлора. Цей вплив знайшов втілення в тезі, згідно з якою культура має виключно соціальну природу, а мораль є однією з найважливіших складових культурного контексту.

Вплив соціології проаналізований на прикладі концепції американського соціолога У.Самнера, який заснував традицію розгляду моральних явищ, 'перш за все, як феноменів соціальної практики. При цьому сама соціальна онтологія містить, з точки зору Самнера, як невід’ємну частину ціннісний момент, яким є мораль у вигляді звичок.

Що ж до впливу психології, то, з точки зору дисертантки,цей вплив втілився, перш за все, у значному поширенні психологічного редукціонізму, дуже розповсюдженому у філософії наприкінці XIX - початку XX століття. '

Другий параграф “Аналітизм в етиці як полемічний контекст соціокультурної концепції” присвячений аналізу тієї ролі, яку відіграла етика аналітичної орієнтації у процесі становлення соціокультурної парадигми. Мова йде про концепцію відомого англійського філософа кінця XIX -першої половини XX століття Д ж. Мур а та концепції емотивістської етики, які, на думку дисертантки, відіграли роль полемічного контексту по відношенню до формування соціокультурної парадигми.

Дисертантка розглядає концепцію Мура як своєрідний варіант філософської “крапки біфуркації” ,від якої пішов розвиток етики у двох взаємовикточних напрямках: неореалізму

інтуїтивізму самого Мура та суб’єкі: шно-релятивістському напрямі аналітичної філософії, що втіклвся в етиці у вигляді емотивізму та метаетики. Саме сформульована Муром “натуралістична помилка” стала піде гавою його власного висновку, згідно з яким добро існує але раціонально не пізнається, а лише осягається інтуїтивно. Тому етиці залишається тільки аналіз моральної мови. У цьому розумінні Мура можна вважати одним з головних родоначальників аналітизму в етиці.

Як більш завершене втілення характе рних рис аналітизму в етиці дисертанткою розглядається емо гивізм. У цьому контексті аналізуються роботи Ч.Огдена 'і. А.Річардса, А.Айєра та Ч.Стівенсона. Головною рисою цих робіт є те, що вони стверджують, нібито етичні поняття та судження є не-аналізованими, тому що моральні пош; тя - це пусті поняття, бо ніякого змісту, крім виявлення емоц;й, не містять. З цього емотивізм робить висновок відносно цмінації взагалі проблеми моральної онтології і зводить сус страт моралі виключно до мови. При цьому, лише як форма мовного знання, мораль співпадає з етикою, втрачаючи свік онтологічний статус. Будучи, таким чином, формою раціоналістичного суб’єктивізму, емотивізм репрезентував ціннісно-нейтральну етику. Саме цей нейтралізм, відмова ві;. онтологічних питань стали головним пунктом неприйняття ; іалітичної етики з боку багатьох філософів та культуролс: ів, які посіли прямо протилежні позиції, що й призвело , ,о формування нової соціокультурної парадигми як власне в етиці, так і в філософії взагалі.

У цьому відношенні показовою є концепція англо-. фінського філософа та етика Едуарда Вестермарка, аналізу

якої присвячений параграф третій першої глави “Е.Вестермарк: соціопсихологічний варіант моральної онтології”. Етична концепція Вестермарка мало відома у вітчизняній філософії, але вона зробила значний вплив перш за все на англо-американську філософію соціокультурного напрямку, зокрема на етику та деякі культурологічні школи. Крім того, в концепції містяться ідеї, які вже наприкінці XX століття набули значного поширення в постмодерністському філософському дискурсі.

Вестермарк, також як і Мур, стверджує, що етика “страждає” натуралізацією моральних понять. Але, на відміну від Мура, який з цього зробив висновок щодо абсолютного та недоступного для пізнання характеру добра, Вестермарк розвиває ідею, згідно з якою мораль є явищем суб’єктивним, а тому і виключно релятивним. Однак саме ця суб’єктивність дає змогу не тільки не відмовлятися від онтологічного статусу моралі, але й ототожнити моральну онтологію і деякі психологічні феномени. Це витікає з того, що всі моральні поняття фактично відбивають або суб’єктивні почуття та становище, або якості предметів, що викликають або впливають на ці почуття. Попередня філософія також фактично відбивала це становище; так, наприклад, для гедонізму благо - це насолода, для утилітаризму - користь і т.д. і т.і. Але, з точки зору Вес-гермаркаД насолода, і задоволення, і страждання, і користь -все це лише суб’єктивні почуття або інтереси, тобто в широкому розумінні емоційний стан людини. Тому треба визнати, ідо підгрунтя моральних понять є врешті-решт емоційним.

Досліджуючи це підгрунтя, Вестермарк приходить до ви-аовку, що хоча витоки моральних понять містяться в психоемоційній сфері людини, вони мають вигляд специфічних суто

моральних емоцій. Це емоції мораль; огосхвалення та морального несхвалення. Обидві належать до більш широкого кола так званих рєгрибутивних емоції:, тобто емоцій,'які є реакцією на будь- який подразник - при мний чи неприемний. Аде на відміну від неморальних ретрьоутивних емоцій, що кінець кінцем зосереджуються на людині, як в більшості випадків першопричині цих подразників, і. оральні емоції мають об’єктом не людину, а виключно її дії. 1 ,е перенесення реакції стає можливим лий/е внаслідок того, щз симпатичне та альтруїстичне почуття, які є вродженими, поєднуються із знанням, надбаним із соціокультурного кон скоту, тобто з семантикою того чи іншого звичаю. Звичай, який забороняє деякі дії, надає можливіст ь “знеособити” рсту їбутивні емоції, перетворити їх на “незг цікавлені” та “неуг :реджені”, тобто зробити моральними емоціями.

Таким чином, виявляється, що сіма “якість” моральності хоча і має почуттєве підгрунтя, а те народжується виключно в соціумі, в соціальній діяльності, тобто мораль має зрештою соціопсихологічне походженню. Інакше кажучи, моральні цінності міст іть значний психічний компонент, який є необхідною складовою їх, але суто моральними вони стають безпосередньо в соціокультурному К0Н1\ кеті.

Ці положення були деякою міроі використані культурологічними школами в англо-амернканській філософії, аналізу яких присвячена друга глава “Культурологія: етичний контекст”.

•У першому параграфі гл;іви “Мораль як соціокультурний чинник. Американська “культурна антропологія” розглядаються концепції Р.Беисдикт та М.Мід, двох

найбільш відомих представниць культурно-антропологічної школи в США.

У результаті аналізу цих концепцій дисертант робить висновок, що в них досить чітко простежується психологічний детермінізм, який застосовується для пояснення тих чи інших культурних моделей, в тому числі і для опису “культурного” обличчя того чи іншого етносу. Продовжуючи традицію Самнера та Боаса, культурантропологи розглядають культуру водночас і як світ соціальних цінностей, в тому числі і цінностей моральних, а останні - як соціопсихологічні феномени. •

У другому параграфі глави “М.Герсковіц: етичний сенс “культурного релятивізму” дисертантка аналізує теорію “культурного релятивізму”, що належить згаданому відомому американському антропологу. Головною рисою “культурного релятивізму” є чітко виражена етизація самої культурологічної теорії. Це відбувається внаслідок того, що Герсковіц поєднує принцип релятивізму з толерантністю, тобто перетворює засіб пізнання на морально-значущий чинник. Визна-ваючи, з одного боку, культурну детермінованість самої моралі, Герсковіц водночас пропонує саме мораль використовувати як критерій цінності методу вивчення самої культури того чи іншого народу або суспільства. Таким морально цінним і є, на його думку, принцип культурного релятивізму.

Продовженням ідей “культурного релятивізму” стали концепції “мультикультуризму” та “культурного плюралізму”, які сформувалися вже у 80-ті - на початку 90-х років XX століття і аналізу яких присвячений третій параграф глави під назвою “Від культурології до політичної теорії”. -“Мультикультуризм” та “культурний плюралізм”.

До зазначених теорій перш за все тр :ба віднести концепції таких авторів, як Чарльз Тейлор та Айр і с Юнг. Продовжуючи гуманістичну інтенцію “культурного релятивізму”, яка втілюється у принципах морального універсалізму та культурної толерантності, прибічники “культурного плюралізму” та “мультикультуризму” вважають, ще культура виступає як необхідна умова ідентифікації та самоідонтифікації людини. У такому розумінні вона містить у собі, юкрема, і політичний тип ідентифікації, який позначається як громадянство.Але часто-густо між цією ідентифікацією та. самоідентифікацією й іншими типами ідентифікації /конфесійної, професійної і т.ін./ виникають протиріччя у випадку, толи інша культурна ідентифікація більшості у будь-якому суспільстві або державі відрізняється від культурної ідентифікації меншості того ж самого суспільства /наприклад, культура етнічних, релігійних або сексуальних меншин/.

Ця розбіжність ідентифікацій відносно політичної породжує проблему рівності членів цих культур щодо їх політичних прав і може призводити до культурно-політичної дискримінації або до так званого культур юго імперіалізму. Таким чином, політичний аспект мультик ультурного контексту навіть у сучасних демократичних кра нах виявляється проблематичним щодо його моральної ції пості. Тому завдання, яке повинне стояти перед політичною теорією сучасності, -об’єднання політичної та моральної спільнот. Якщо б вдалося знайти моральне підгрунтя політичної с пільноти, тоді можливо б вдалося розв’язати проб тему “примирення"” універсальних прав людини та локальних типів культурної ідентифікації.

Спробу поєднати мораль та політику здійснив Джон Роле, найбільш відомий американський філософ другої половини XX століття. Його концепція політичної філософії й стала головним об’єктом аналізу в першому параграфі третьої глави дисертації “Мораль і політика. Етизація політичної теорії”. Параграф має назву “Морально-політична філософія Джона Ролса”. .

Роле виходить з тези гіпотетичного соціального контракту, який укладається сторонами, що перебувають у становищі так званого “покриву незнання”. Інакше кажучи, ці сторони

• не мають

ніякої інформації стосов но свого соціального становища, матеріально-економічного стану, рівня інтелекту та ін. З такої вихідної позиції”, вважає Роле, логічно витікає те, що рівність щодо незнання буде екстрапольована на модель соціального устрою, яка буде узгоджена в цьому контракті.Тобто рівність суб’єктів контракту призведе до того, ;цо принцип рівності стане головним принципом соціального, правового та політичного устрою майбутнього суспільства. іДей принцип Роле вважає одним з головних проявів своєрідного етичного метапринципу - принципу справедливості.

Проте соціальна справедливість не завжди ототожнюється ■з рівністю. Роле вважає, що як метапринцип справедливість іовинна розкриватись через декілька менш загальних принципів. Таким є принцип рівності, який діє виключно в сферах політики та права, але таким є і принцип відмінності, який діє ; галузі економіки. Принцип рівності є проявом соціальної справедливості щодо розподілу політичних та соціальних прав, які відображають основні політичні та громадянські

свободи, такі як свобода думки, совіс і та самоповаги. Щодо принципу відмінності, то він є прояво і соціальної справедливості в сфері економіки і відображує оловний принцип економічного розподілу національного б ігатства. За цим принципом, нерівність не завжди несправедлива, бо бувають нерівності цілком справедливі, а рів:;ість у таких випадках якраз була б несправедливого. Спра ;еддиві нерівності - це нерівності, які йдуть на користь усім, виходячи з цього, Роле описує принцип відмінності як таї; їй, згідно з яким на більший прибуток повинні накладатж л і найбільші податки, а на менший - навпаки. Це положення в подальшому конкретизується у вигляді принципу максимінь, який описує вже процес соціального перерозподілу, коли с> спільство, часто в особі держави, повинне компенсувати найменш забезпеченим їх нерівність, тобто зробити справе, лівішими економічні підвалини суспільства.

Таким чином, дисертантка вважає, що соціальна справедливість виступає у Ролса як своєрідні: і моральний денотат, з яким здійснюється референція того чи іншого соціокультурного фрагмента: політик: , економіки, права. Такий прийом, незалежно від того, є він лдрефлектованим власне автором концепції, чи використовується неусвідомлено, дисертантка позначила як принцип мочальної релевантности і вважає його головним принципом морально-ціннісного підходу, який притаманний сучасній філософії соціокультурного напрямку.

Разом з цим, здійснюючи ;іаліз концептуально-методологічних підвалин ролсівської філософії, дисертантка приходить до висновку, що ця філосо Ьія є яскравим прикладом, який, з одного боку, демоне-рує обмеженість тра-

диційного філософського раціоналізму, а з другого - поширення впливу соціокультурної течії, що зміцнює свої позиції в 70-х роках XX століття. Проявом останньої тенденції є, на думку дисертантки, та роль, яку відіграє в концепції Ролса поняття “почуття справедливості”. Хоча Роле і не бере під сумнів роль розуму, але останній потребує в його концепції допомоги з боку почуття для того, щоб подолати фактично існуючий розрив між справедливістю як відкалькульованою користю та власне моральною справедливістю, або, за термінологією Ролса, “справедливістю як чесністю”.

У філософському дискурсі другої половини XX століття концепція Ролса відіграла фактично роль нової парадигми щодо етичного виміру соціальної практики і зокрема політики. Так, на ній будується “теорія відділення” американського філософа А.Бьюкенена, аналізу якої присвячений другий параграф глави “Мораль в контексті політичних реалій.Теорія відділення’”.

Якщо Роле розробляє фактично філософсько-етичну мак-ротеорію, то Бьюкенен, спираючись на неї як на теоретичне підгрунтя, досліджує більш окреме явище політичного життя -політичний сепаратизм. Причому розгляд здійснюється з позиції саме мбрального підгрунтя оцінки цього явища: Бьюкенен розглядає умови та критерії, за якими вимоги сепаратистів є справедливими, тобто мають саме моральну легітимність. Філософ також розробляє “справедливі” критерії надання права на територіальне відділення та “справедливі” умови його здійснення. .

Проаналізувавши зміст та концептуально-методологічні підвалини цієї теорії, дисертантка доходить висновку, що Бьюкенен також використовує принцип моральної релевант-

ності, але у даному випадку з точки зо] у моральної цінності '(яка персоніфікується у понятті справедливості) розглядається право на територіально-політичне відокремлення і така соціально-політична реалія як сепаратиз л.

Третій параграф “Політична філосе Ьія щодо моральних основ сучасного громадянського суспі гьства” присвячений аналізу концепцій, які розробляю ъ морально-етичні підвалини сучасного, або, краще сказа' и, майбутнього громадянського суспільства. Перш за все, йдеться про концепцію англійського філософа М.Холіса.який виходить з того, що як метапринцип устрою сучасних соціально-політичних інститутів повинен бути виключно мор шьний принцип, моральна норма. Він розглядає декілька в?шантів можливих моральних засад майбутнього громадянського суспільства й хоча не дає остаточного і однозначного вирішення цієї проблеми, проте доведено демонструє обмежєі ість та непридатність вже апробованих ціннісних моделей обгрунтування таких спроб побудови громадянського суспільства, як англійське часу М.Тетчер та американське часу РЛ ейгана. Приреченість цієї моделі пояснюється філософом тим , до вона з самого початку була демонстративно звільнена вд будь-якого морального підгрунтя і будувалася виключне на врахуванні лише меркантильно-корисного виміру людини. На егоїстично-споживчих підвалинах, вважає Холіс, пр инципово неможливо збудувати будь-яке суспільство взагалі. Розвиток сучасного людства вимагає, як на його думку, обов'язкового морально-ціннісного підгрунтя суспільства, будь-: кої спільноти людей. У такій якості Холіс пропонує взяті: до уваги принцип ціннісної транзитивності морального дискурсу, який є

невід’ємною рисою диспозиції моральних норм,що і забезпечує повну симетрію суб’єктів цього дискурсу.

Четверта глава дисертації “Філософія права та філософія економіки. У пошуках макроетичних підвалин” присвячена аналізу філософської рефлексії таких сфер соціального буття як право та економіка.

У першому параграфі глави, під назвою “Раціоналістичний універсалізм та практична раціональність.’’Індивідуалізм” проти “ком”юнітаризму”, аналізуються дві досить полярні тсорстико-мстодологічні платформи у сучасній англо-американській філософії - ліберальна, що побудована на принципі філософського універсалізму, тобто на визнанні раціональності універсальною характеристикою людей, людяності як такій, та ком’юнітаристська, що базується на конкретно-історичному вимірі людини, зумовленості її ідентифікації та самоідентифікації соціально-культурним контекстом. Індивідуалізм, який фактично співпадає у відношенні ідеологічної характеристики з лібералізмом, і ком’юнітаризм, або комуналізм, фактично складають два головних напрямки у макрофілософських підвалинах політичної, правової та економічної теорій.

Якщо перший базується на принципі філософського універсалізму, що застосовує поняття раціональності як універсальну і разом з тим виключно специфічну ознаку людини, то ком”юнітаризм, не заперечуючи значення раціональності, разом з тим розглядає її не як універсальну ознаку, а суто практичну, тобто як пов’язану саму із історичним розвитком людства, з історично-конкретним досвідом соціального буття. І тому вважає саме соціальність, гобто включеність людини у будь-які форми колективності,

головною і універсальною рисок людського як такого.Ком”юнігаризм вважає, що групова ідентифікація є невід’ємною рисою будь-якої індивіду альності, і без неї - мова, національність, характер, традиції, :;зички та ін. - не існує жодної людини. Тому, з точки зору комуналізму, раціоналістичний універсалізм ці. жом абстрактний, а універсалістська раціональність є повністю антиісторичною за характером тезою.

Персоніфікацією опозиції індивідуалізму та ком”юнітаризму є фігури Дж.Ролса те Е.Макінтайєра, тому в параграфі здійснюється компаративний аналіз концептуальних макрооснов теорій цих філософів. Здійснюючи цей аналіз, дисертантка доходить до висновку, що ролсівській парадигмі, тобто філософському універсалізму, притаманна ідея первинності особистості ( одиничного)і, як н; слідок, ідея первинності особистих прав, що зумовлюється орієнтованістю на універсальність раціоналістичності. Ком’юнітаризму, навпаки, притаманна ідея первинності колективності, тобто тієї чи іншої форми соціальності. З цього виходить, що сама раціональність має виключно діалогічний, а не монологічний характер і є “практичною” раціоналі иістю. На думку дисертантки, цей праксеологічний момент ьтілюється і в більш широку проблему - проблему ме,'аетичної, а точніше аксіологічної метаоснови. Тому концепція блага у ком’юнітаристів зумовлюється соціальними обов’язками і має цілком “соціальне” походження, а в парадигмі Ролса”- концепція блага - наслідок раціонального укладання соціального контракту, який здійснюється під “поз ровом незнання”, тобто в гіпотетичній ситуації соціальної стерильності.

Ці принципові особливості двох напрямків в англо-американській сучасній філософії знаходять відображення і в характері фундируваних ними філософії економіки та філософії права, чому присвячені другий та третій параграфи глави. Так, у другому параграфі “Егалітаристський лібералізм: чи може економіка бути моральною?” розглядаються концепції філософії економіки, які базуються на макро-стичному підгрунті,в якості якого виступає “ролсівська пара; ідігма”.

У цьому зв’язку дисертантка, крім власної концепції філософії економіки, яка е складовою частиною теорії Ролса, аналізує концепції Роиальда Дворкіна, Джошуа Коєна, Тай-лора Кауена, які складають “егалітаристський” різновид ліберально орієнтованої - щодо ідеологічних симпатій - та універсалістської - щодо методологічних орієнтирів -економічної філософії.

Головна мета цих концепцій, вважає дисертантка, полягає з тому, щоб об’єднати діяльність, мотивом якої є чисто стратегічна раціональність, та діяльність морально цінну. У даному випадку ця мета перетворюється на завдання возз’єднання економіки та моралі. Засобом досягнення цієї мети фактично с зорієнтованість на справедливість як рівність, але, так би .мовити, рівність через розрізнення.

Роле, наприклад, розробляє своєрідну концепцію економічної справедливості. Якщо загальними принципами соціальної справедливості є принципи рівності та принцип відмінності, то саме останній і повинен бути метапринципом філософії економічної справедливості. Цей принцип втілюється в економічну діяльність перш за все як принцип розподільчих відносин, принцип економічного розподілу ма-

зо

теріальних благ. Алз цей принцип буде; остатнім з точки зору справедливості лишз тоді, коли в сфері іерерозподілу прийме вигляд принципу максиміна, суть якого полягає в тому, що більші прибутки через більші податки тер ер о з п о д і ляіоть ся у пропорції “більше до меншого”, тобто найменш забезпеченим прошаркам населення повертаються у вигляді більшої компенсації. Таким чином, принцип максі: міну повинен розглядатися як прояв перерозподільчої справедливості. Тобто матеріально-економічний перерозподіл справедливий лише тоді, коли він компенсує матеріально-економічну нерівність. Цей компенсаторний характер ролсівської економічної справедливості дав підстав}' для атрибутації його філософсько-економічної концепції як егалітаристсь ого лібералізму, або егалітаризму.

До цього ж напрямку належить і філософсько-економічна концепція Рональда Дворкіна, одного г. найвпливовіших сучасних американських філософів. Його концепція отримала назву концепції “рівності ресурсів". Дво; кін досліджує питання, також пов’язане з ідеєю максиміну, а саме: про якісний характер та межу дії компенсаторної справедлив ості - і пропонує розглядати її не як компенсацію добробуту, а як компенсацію ресурсів. Це пояснюється тим, п о добробут має два виміри: матеріальне-економічний та гжродний, під яким мається на увазі стан фізичного і психічного здоров’я та повноцінності. Тому, з точки зору Дворкіна, компенсації підлягає не тільки матеріально-економічний стан, а й, перш за все, природне становище людини. Це є прин;. ипово важливим тому, що сам критерій рівня, до якого повинна діяти компенсаторна справедливість, зумовлюється фізичним станом: якщо людина може контролювати свої бажання і принаймні нести

відповідальність за них, а також за дії, спрямовані на їх задоволення, вона має фізичні ресурси, які можна вважати достатніми і які не треба компенсувати, навіть якщо людина стверджує, що не задовольняє своїх потреб. Суспільству слід компенсувати недолік тих ресурсів, відсутність яких знешкоджує саму можливість задоволення людиною власних потреб. Гобто, стосовно дії компенсаторної справедливості, мова по-ізинна йти лише про ресурси, а не рівень становища людини. Тому і сфера прояву економічної справедливості стосується лише тих невигод та економічно низького становища, які с не наслідком власного вибору людини, а наслідком ‘несприятливих обставин”. Економічна позиція ж, яка є наслідком вибору дієздатної людини, тобто людини з ‘нормальними” природними ресурсами, не повинна підлягати дії компенсаторної справедливості. У цьому випадку стан добробуту регулюється ринком. Стан же добробуту, зумовлений недоліком природних ресурсів, підлягає цілеспрямованій чорекції з боку суспільства. В останньому випадку ринковий розподіл сам повинен регулюватися з метою вирівнювання стану добробуту за допомогою компенсації через перерозподіл, і ця компенсація справедлива.

Розробці поняття мінімуму, який є необхідною складовою частиною критерію максиміну, присвячена концепція американського філософа Джошуа Коєна. Коен підкреслює, що високий рівень добробуту може бути не наслідком щасливого і ипадку та вдачі, а наслідком копіткої праці. Тому поняття мінімуму досить нечітке і у більшості випадків, крім матеріально-економічного виміру, має значний психологічний міст, тобто розглядається не лише з точки зору, скажімо, \:ежі виживання, але і з точки зору соціального престижу.

Соціально-психологічний зміст цього поняття тісно пов’язаний з самопошаною, яка детермінується соціальним контекстом. Мінімум, з цієї точки зору - це рівень, відсутність якого викликає почуття дискомфорту, а досягнутий - породжує бажання здолати це досягнення. Тому поняття мінімуму досить плюральне, бо в кожного може бути своє уявлення щодо нього. І, таким чином, коли мої. а йде про економічну справедливість та максимін як її про ;в, треба враховувати соціальний критерій самого уявлення ііоо мінімальний рівень життя та добробуту. Психологічна “акцентуація” економіко-соціального контексту властива і концепції американського філософа Тайлора Кауена, яку можи; було б позначити як концепцію “морально-економічного самокерування”. Кауен досліджує психологічне підгрунтя економічної поведінки і аналізує її з точки зору моральних характеристик. Це досить актуальне питання тому, що економічна поведінка здійснюється в сфері споживання, а психологія споживання -одна з центральних та болючіших еткко-філософських проблем сучасності. Значне поширення останньої в XX столітті в індустріальних або модерних суспільсч ;ах стало проявом перемоги економічної раціональності (хоча і втіленій у психологію) над раціональністю моральною. Ця “інтраверсія” економічної раціональності у вигляді псих ології споживання пояснюється Кауеном тим, що саме психо логічне “я” людини, а не її раціональне “я”, репрезентує особистість у сфері економічної поведінки. Ось чому рин 'К, тобто “апофеоз” втілення економічної раціональності, ж іттєво зацікавлений в домінуванні саме психологічного “я” о собистості як такого, що забезпечує функціонування економікної раціональності.

Кауен вважає, що для того, щоб подолати всевладдя економічної раціональності, треба враховувати цей момент і протиставляти їй не тільки і не стільки моральну раціональність, що приречує останню на поразку, а моральну психологію, морально-психологічний початок людини, її суто моральні почуття. Це можливо здійснити лише за умов са-мовідповідальності людини, тобто прийняття на себе разом з функцією самообмеження і функції самовизволення. Тому мо-иа повинна йти про розробку фактично етики економічної поведінки, яка б дійсно зробилась “новою етикою” тому, що не пов’язувала б заборону з мораллю як соціальним обов’язком (у цьому випадку мораль є чимось примусовим і гому не власне особистим), а пов’язувала б свободу особистості саме з морально-цінним через надання можливості людині бути самокерованою, тобто здійснювати як самообмеження, так і самовизволення.

Наприкінці параграфа дисертантка робить висновок: розглянуті концепції економічної філософії свідчать про те, що .'.сім їм притаманний принцип моральної релевантності, прй якому в цих концепціях з точки зору морального співвідношення розглядається економічна раціональність. При цьому як морально цінне розглядається і соціальний рівень існування економіки, і індивідуально-особистий рівень.

У третьому параграфі глави четвертої “Мораль і право: справедливість чи солідарність?” дисертантка переходить до розгляду сучасної англо-американської правової філософії, в якій досліджує проблему етичних метаоснов самого права, його моральної легітимності.

У зв’язку з цим дисертантка аналізує правову філософію Джона Ролса, Рональда Дворкіна, Томаса Скенлона, Айріс

Юнг та Чарльза Тейлора. Перші троє репрезентують так званий “правовий лібералізм”, Юнг та Тейлор -ком’юнітаристську платформу в правовій філософії.

“Правовий лібералізм” спирається на принцип справедливості як чесності, тобто рівності. Тому право має моральну легітимність лише тоді, коли воно є юридичним оформленням рівних свобод людей. Для правового лібералізму первинною є ідея приоритету саме особистих, індивідуальних прав. Це витікає з рівності людей, але рівності їх по відношенню до раціональної ознаки, що відбиває універсальну, загальну рису людства взагалі і кожної людини зокрема. Саме цей раціоналістичний універсалізм й імплікує принцип рівних свобод для рівних раціональних істот, а тому і рівні права.

Отже, дисертантка підсумовує, що з точки зору “правового лібералізму” право тоді має моральну легітимність, коли спирається на справедливість як етично-моральну метанорму, тобто справедливість як рівність. Саме вона характеризується симетричністю сторін правового дискурсу і саме екстраполювання цієї симетрії і може надати егалітаристський, тобто моральний характер нормам, які в цьому дискурсі приймаються. Тому справедливість як рівність (“чесність”) повинна сприйматись як метанорма будь-якого юридичного закону, документа, процесу. .

По-іншому вирішують проблему моральної легітимності права взагалі і окремих прав зокрема прихильники ком”юнітаризму. У цьому відношенні показова концепція А.Юнг, яка отримала назву концепції “диференційованого громадянства”. Згідно з Юнг, суб’єктом прав є не окрема людина, а будь-яка соціальна група.Ось чому права,особливо політичні,повинні враховувати саме багатомірність колектив-

ної ідентифікації та самоідентифікації людини: її вік, стать, етнічну ознаку, конфесійно-релігійну, лінгвістичну, професійну та інші форми колективної вклточеності людини, тобто ті риси, які складають особистість, індивідуальність. Тому основою моральної легітимності права, особливо громадянських прав, мас бути принцип групового егалітаризму, який враховує багатомірність особистості.

У главі п’ятій, яка має назву “Свобода та її моральний сенс. Антропологічний дискурс моралі”, розглядається питання морального змісту антропологічної проблематики у сучасній англо-американській філософії і, перш за все, свободи, яка є однісю з найважливіших ознак людського буття.

Параграф перший - “Автономія особистості як умова моральності” - присвячений аналізу антропологічного “підгрунтя” індивідуалістичного універсалізму. В параграфі аналізуються теорія “автономії особистості” Джеральда Дворкіна та теорія “позитивної індивідуальної свободи “ Джона Крістмена.

Головне питання, яке цікавить авторів цих теорій, -це питання: чи дійсно той, хто робить, що він хоче, діє при цьому вільно? Для того, щоб більш грунтовно дослідити це питання і Дворкін і Крістмен перш за все зосереждуються на аналізі відношення між мотивацією дії та ставленням самої особистості до цієї мотивації. Репрезентуючи досить класичну парадигму раціоналістичної стики та філософії, ці теорії виходять з того, що дія, мотиви якої невідрефлектовані, не усвідомлені і не схвалені, не є вільною, навіть якщо людина діє згідно зі своїми бажаннями. Але зазначені теорії вносять повий акцент у це трактування. Якщо вільна дія - це така, яка вважається правильною з точки зору моральних цінностей

самої особистості, а ця правильність є наслідком рефлексу-вання, то постає питання щодо вільності власне раціональної деліберації, самоусвідомлення мотивів. Інакше кажучи, теорії з’ясовуєть питання про те, наскільки поширюється влада особистості у питанні її свободи.

Так, Дворкін, наприклад, доходить висновку, що ця влада вимірюється автономією людини, під якою він розуміє “аутентичність + незалежність”. Аутентичність - це ідентифікація людини з власними бажаннями. Незалежність -це риса,яка характеризує процес (умови) здійснення рефлексії та рефлектуючого вибору, наслідком якого і є схвалення або несхвалення цих бажань. Саме від того, як були схвалені ці мотиви, залежить і те, чи можуть вони вважатися аспектами ідентичності. Лише коли вони були схвалені незалежно, ці мотиви і бажання власні, аутентичні, а людина - автономна. Отже, автономія особистості вважається і умовою дійсної моральності людини. Моральні цінності та норми стають справді моральними лише тоді, коли пройдуть крізь самореф-лексію і самоусвідомлення людини. Автономія особистості призводить, таким чином, до здійснення саморегулювання, самокерування, тобто дає можливість на самовизволення разом із самообмеженням. Це означає, що людина бере на себе відповідальність за власні вчинки.

Аналогічні ідеї властиві і теорії “позитивної індивідуальної свободи” .Так, ця теорія полемізує, перш за все, з поширеним “негативним” розумінням свободи особистості (основа традиційної ідеології лібералізму).Теорія заперечує, що свобода людини - це лише можливість діяти, не зустрічаючи зовнішніх перешкод. Теорія, як і”теорія автономії”, роз”єднуе поняття свободи та незалежності людини. Незалежність - важлива

складова частина автономії людини. Незалежність - це те, що тільки і створює умову дійсної свободи. Людина не може вважатися вільною, якщо вона хоча і не має перешкод на шляху здійснення власних бажань, але не є автономною. Це пояснюється тим, що самі бажання, якими вона керується, частогусто не її власні: вони нав’язані зовні, і людина, яка цього не усвідомшоє, с об’єктом маніпулювання, хоча і закамуфльованого, а тому не є насправді ані незалежною, ані вільною. Лише позитивна свобода, тобто свобода, яка є наслідком раціонального перегляду та деліберації мотивів та бажань, здійснених поза будь-якою маніпуляцією, може вважатися дійсно незалежною і вільною.Тому розгляд особистості як саморегулюючої системи створює умови етики саморегулювання, що будується на синтезі самовизволення та самообмеження. Остання ж дає надію на побудову якісно іншого типу соціальності як основи нового, гуманного світу та гуманного людського буття. . —

Інші акценти розставляє у цій проблемі так звана соціальна концепція свободи, яка розглядається у другому параграфі під назвою “Моральний сенс свободи і соціальний контекст”.

У галузі антропологічної проблематики ком’юнітаристська платформа набуває вигляду так званої соціальної концепції свободи. Автором цієї концепції є Дж.Кемпбелл. Близьку позицію займає і вже згадуваний Ч.Тейлор.

Головне питання, яке досліджує теорія: чи є максимально вільне суспільство також максимально добрим? Як правило, вважається, що свобода - це і є мета людського існування, але насправді, вважають представники цісїтеорії, мета людського буття полягає в іншому: задоволенні свого прагнення до саморозкриття, самореалізації. Тому, врешті-решт,свобода (що

розуміється як можливість дій згідно з бажаннями) - це лише засіб досягнення мети, але не власне мета. Ось чому і цінність свободи відносна, бо самореалізація шодини неможлива без соціального оточення, інакше вона втрачає сенс, оскільки її цінність забезпечує спільнота. Особистість як така .можлива лише через оточення навколо неї інших людей. Свобода одного - це обов’язок іншого, і можливо несвобода останнього. Саме цей момент і відбивають моральні цінності та норми. Так, поняття обов’язку відбиває цей момент, а точніше - несвободу, яка є необхідною умовою морального добра.

Здійснюючи аналіз антропологічної проблематики в сучасній англо-американській філософії, дисертантка підкреслює, що ця проблематика також має морально-ціннісний аспект: поняття автономії, поняття свободи і поняття самореалізації та саморегулювання стають морально релева нтними тією чи іншою мірою. Вони подаються і як умова моральності, що часто ототожнюється з гуманністю взагалі, і як наслідок її, якщо моральні цінності розглядаються як самодостатні, як цільові, а не як операційні. Це призводить до набуття цими концепціями чітко виражених етичних рис.

Етизації соціальної теорії в сучасній англо-американській філософії присвячена шоста глава дисертації:”Етичний аспект соціальної теорії”.

У параграфі першому,який має назву “Деніел Белл:у пошуках моральної соціальності” аналізується соціальна філософія ві домого американського філософа Д. Белла.

Концепція Белла репрезентує ідеологічну контроверз} лібералізму - неоконсерватизм, хоча сам Белл вважає, що його консерватизм обмежений лише межами культури, бо щодо політичних пристрастей він вважає себе лібералом. Дисер-

тантка підкреслює протиріччя оцішси соціальної філософії Белла, яке полягає в тому що, з одного боку, автор теорії постіндустріального суспільства традиційно вважається представником технократизму,який розглядається як різновид сучасного сцієнтизму, з другого,особливо в подальших роботах, Белл виходить на позиції досить чіткої зоріснтованості на соціальні цінності. Гак, в останніх роботах Белл досліджує цінності громадянського суспільства. Досить пильну увагу філософ приділяє моральному значенню культури, яку він розглядає перш за все як мистецтво. Саме культуру модернізму, тобто культуру суспільства XX століття, Белл вважає повністю аморальною, тому що культура витіснила релігію, яка і містила в собі традиційні моральні цінності. Модерна культура не може здійснювати морально-ціннісної діяльністі, тому що повністю орієнтована на егоїстичну природу людини. Егоїстична - означає чуттєва, а тому ірраціональна і асоціальна. Лише соціальність породжує моральність. І щоб відновити моральність, Белл спочатку пропонував відродити релігію,а потім - моральне значення тих суспільних форм діяльності, в яких можуть бути втілені -оціальні цінності. Тому в останніх роботах він позитивно щінив відродження цінності громадянського суспільства в СІЛА. ‘

Якщо Белл моральність суспільства пов’язував із колективним початком суспільної діяльності, то Річард Бернстайн взагалі вважає, що моральні цінності та норми є підвалинами соціальної практики. Аналізу його соціальної філософії присвячений другий параграф глави під назвою “Моральні парадигми соціальної практики: неопрагматизм Річарда Берн-сгайна”.

З точки зору Бернстайна, одного з найвідоміших представників сучасного американського прагматизму, моральні парадигми є метаосновою всієї соціальної практики. Протиставлення факту та цінності, теорії та практики, характерне для аналітичної філософії, не може більше вважатися науковим. Навпаки, вважає Бернстайн, у підгрунті будь-якої соціальної діяльності людини знаходиться значною мірою саме моральна цінність. Особливо це стосується такого різновиду соціальної практики як політична.На практиці рівень поведінки та рівень рефлективно-раціоналістичний -дуже тісно пов’язані, тому що діалектику слід враховувати, якщо прагнуть розробити адекватну соціальну теорію.

Таким чином, Бернстайн прямо формулює принцип побудови соціальних та політичних теорій як теорій етичних. Це поєднання теорії та практики, факту та цінності зумовлює і перехід до ' нової раціональності, яку філософ називає “діалогічною”.

Дисертантка вважає,що цим пунктом Бернстайн “перегукується” з Хабермасом, його ідеєю комунікативної раціональності і відбиває перехід до пошуків “нової” раціональності.Ці пошуки, до речі, продовжать теорії, які належатимуть до вже постмодерністського дискурсу англо-американської філософії.

Аналізу цього дискурсу присвячена остання, сьома глава дисертації, яка має назву “Моральна раціональність. Етика як гносеологія”.

У першому параграфі “Річард Рорті: філософія і моральна інтерпретація соціокультурного контексту” здійснюється аналіз філософської концепції одного з найвпливовіших філософів сучасної Америки. Дисертантка стверджує, що ево-

лгоція поглядів самото Рорті деякою мірою символізує глобальний поворот, який відбувся наприкінці століття в американській філософії - поворот від аналітичної до соціокультурної парадигми. Саме філософія Рорті демонструє те, що аналітична парадигма вичерпала власні еврістичні можливості. З роботами Рорті пов’язане і поширення нової, соціокультурної орієнтації, притаманної постмодерністському філософському ДИСК} рсу.

Так, з точки зору Рорті, не існує принципової різниці між епістемологією та інтшми формами знання, в тому числі і повсякденного. Нікого не цікавить знання “саме по собі”, а цікавить лише з точки зору того, як це знання може бути використане для задоволення людських потреб. Ця зумовленість практикою призводи ть до того, що і епістемологія, і мораль, і право рівнозначні по відношенню до практичних потреб. Тому людина не копіюіне відбиває навколишній світ за допомогою розуму, а створює його, “вигадує” описи цього світу, виходячи з чисто прагматичних цілей. А звідси знання зовсім не обов’язково містять об’єктивну істину. Істина опосередкована знанням, яке, в свою чергу, опосередковане розвитком культури взагалі. З цього витікає, що критерій істинності, так само як і критерій ціннюсті, надається соціальним контекстом.

Дисертантка, у цьому зв’язку, зазначає, що таким чином концепція Рорті містить в собі як ідеї, властиві прагматизму взагалі, так і ідеї, інтропольовані з лінгвістичної філософії, і все це інтерпретовано під значним впливом кунівської концепції. Але цей синтез породжує значну релятивістську тенденцію, яка стосовно моральних цінностей може мати значні практичні негативні наслідки. Це усвідомлює і сам філософ, а тому, щоб цього запобігти, Рорті вводить в свою концепцію

поняття “іронії”, іронічного ставлення до життя, але не до життя як такого, а лише до “описів”, “словників”, тобто суб’єктивних інтерпретацій, які видають себе за об’єктивне, остаточне знання щодо життя. Але ця іронія не поширюється на ставлення до цінності життя взагалі, до гідності людини, її болю та страждань. До останніх слід ставитися з повагою, а для цього треба мати почуття солідарності з усіма людьми, апріорно розглядаючи кожного, “як включеного до розряду “ми”.

На основі аналізу, особливо останнього положення, дисертантка робить висновок, що в концепції Рорті фактично відбувається екстраполювання моралі до рівня власне гуманності, а поняття солідарності є рівновеликим моральній цінності взагалі. Таким чином, філософія виступає у Рорті і як етична теорія.

Спробу вдосконалити саму раціональність, не відмовляючись від визнання її можливостей, здійснив кон-трактуалізм. Контрактуалізм - школа в американській філософії, аналізу концепції якої присвячений другий параграф “Соціоморальний контракт як результат аргументатив-ного дискурсу. Контрактуалізм”. Дисертантка відзначає, що представники цього напрямку Т.Скенлон та С.Фрімен розглядають раціональність водночас і як передумову, і як наслідок аргументативного дискурсу, який відбувається в ідеально змодельованій ситуації. Це не монологічна, а діалогічна раціональність, за допомогою якої люди усвідомлюють як своє буття, так і результати цього усвідомлення, і які екстраполюють на всю множину людей, перетворюючи у гіпостазовані моральні цінності. Але, на відміну від традиційного раціоналізму, контрактуалізм визнає

наявність значного емоційного моменту, який хоча і підпорядкований раціональності, - невід’смна складова частина моральних мотивів. Тому сама раціональність може бути морально релевантною лише у випадку, коли вона с раціональністю екстрапольованого на всю множину людей консенсусу.

Третій параграф сьомої глави “Моральна ревізія раціональності. Етичний дискурс постмодерну” присвячений розгляду співвідношення моральності та раціональності в концепціях американської філософії кінця .80-х - початку 90-х років. '

Якщо контрактуалізм пропонував удосконалити раціональність, по-іншому підійти до неї, то автори теорій, які аналізуються в даному параграфі (С.Бенхабіб, А.Селігмен, Р.Дел), схильні до точки зору, згідно з якою раціональне пізнання повинно бути суттєво доповнене нераціональним пізнанням. Саме це допоможе подолати “аксиологічну драму” XX століття. Так, С.Бенхабіб пропонує прийняти ідею “історичного самоусвідомлюючого універсалізму”, яка відбиває раціональність інтеракції. А.Селігмен вважає, що Розум повинеп бути доповнений Відвертістю, тому що “чиста”, класична раціональність не дає можливості перейти від окремих цінностей до універсальних, загальнолюдських,не перетворюючи їх на абстрактні.Р.Дел також додає, що в сучасних умовах надзвичайної диференціації та фрагментації, ускладнення буття суспільства та окремої людини взагалі неможливе порозуміння одним одного виключно раціональними засобами. Тому необхідно звернути увагу на емпатичне розуміння, іке лише і може подолати обмеженість раціонального знання — а перейти до загально подільних цінностей.

На основі здійсненого аналізу дисертантка робить висновок, що в англо-американській філософії наприкінці XX століття відбувається поворот від “пуританської” раціональності до пошуку нових, нетрадиційних форм останньої, до поширення статусу знання і на недискурсивні фор-ми.Багатьма філософами цей поворот розглядається і як засіб подолання розриву світу “стратегічної” раціональності та раціональності “моральної”.

У висновку дисертантка підбиває підсумки дослідження та формулює положення, які мають перспективне значення для подальших тсорстико-методологічної та соціально-

прогностичної розробок. '

Головні положення дисертації відбиті у публікаціях автора:

1. Социокультурный дискурс морали. Современные англоамериканские философские школы. - Киев, ИЭП НАН Украины 1995. - 165 с.

2. Понятие моральных эмоций как источника нравственности в этике Э.А.Вестермарка // Мораль, общество, личность. - М.: МГУ, 1980. - Вып. 2. - с.46-55 .

3. Едуард Вестермарк: пошуки нової парадигми в етиці //Філософська і соціологічна думка. -1995. - N 11-12. - с. 18-36.

4. Сепаратизм і справедливість //Політика і час. - 1995. -N 6. - с.38-48.

5. Противоречия Западной социокультурной парадигмы и их рефлексия в англо-американской моральной философии 70-90-х годов //Актуальные проблемы социальнополитического и духовного развития общества. - Киев, 1993. -сЗО-57 - Деп. НИИНТИ 18.08.93, № 1774-Ук 93: Анотирована в библиографическом указателе ИНИОН РАН //Депонированные научные работы. - 1993. - № 232-р-93 б/о 21.

6. Відділення теорія. Сепаратизм політичний. Диференційованого громадянства теорія. Політична філософія. Іредентизм// Політологічний словник. - Київ, 1997. -0.8 д.а .

7. Этнопсихологическая школа американской культурной антропологии и ее вклад в становление этноэтики //Культура та етноетика: Міжнародна науково-теоретична конференція. -Київ, 1994.-с. 10-12.

8. Современная американская философия о нравственных параметрах интеллектуального труда в информационном об-

ществе //Інтелігенція: суть, історичні долі, перспективи: Міжнародна наукова конференція. - Дніпропетровськ, 1996. -с.30-33.

SUMMARY

Tatyana S. Parhomenko. Social Cultural Conception of Moral Phenomena. Contemporary English and American Philosophy. Dissertation-manuscript for the scientific degree (philosophy). Speciality 09.00.05. Institute of Philosophy. National Academy of Ukraine. Kyiyv,1997.

Dissertation-manuscript deals with paradigmetic changes which lake place in contemporary English and American philosophy. Such changes demonstrate the growth of moral axiologisation of philosophical subjects and ethisation of philosopyical discurs. Author explicates methodology of such axiologisation, the main principle of which is principle of moral relevation of social and cultural phenomena. Author of dissertation investigates application of this methodology in field of social and political philosophy, legal and economic philosophy,philosophy of culture and epistemology.In conclusion author formulates the main characteristics of new philosophical paradigm and evaluative coordinates of moral measuring of social ontology, which this paradigm proposes.

АННОТАЦИЯ

Пархоменко Т.С. Социокультурная концепция моральных феноменов. (Современные англо-американские философские школы.). Диссертация-рукопись на соиск. ние ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.05. Институт философии Национальной Академии наук Украины. Киев, 1997.

Защищается научная работа, содержащая анализ парадиг-мальных изменений, происходящих в современной англоамериканской философии, суть которых заключается в расширении моральной аксиологизации философской проблематики и этизации самого философского длскурса. Эксплицирована методология подобной акси: логизации,главный принцип которой диссертантка обозначила как принцип моральной релевантности социокультурных феноменов. Исследована специфика проявления этой методологии в области социальной и политической философии,Философии права и экономики, философии культуры и эпис;омологии.‘Сформулированы теоретико-методологические параметры новой фи-, лософской парадигмы и выводимые на ее основе ценностные координаты морального измерения социального бытия.

Ключові слова: моральна аксіологізація, етизація

філософського дискурсу, принцип моральної релевантності соціокультурних феноменів, дискурсивг. '■ і недискурсивне знання, стратегічна та моральна раціо: альність, справедливість і солідарність як ціннісні координати морального виміру соціобуття.

Пархоменко Тетяна Сергіївна