автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.04
диссертация на тему: Специфика художественного мира Курта Воннегута

Полный текст автореферата диссертации по теме "Специфика художественного мира Курта Воннегута"

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТИТАРЕНКО ІННА ЛЕОНІДІВНА

УДК 821.Ш(73)”19”

СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОГО СВІТУ КУРТА ВОННЕГУТА

10.01.04 — література зарубіжних країн

Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ-2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти України

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, академік АН ВШ України, професор Міхільов Олександр Дмитрович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, завідувач кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Козлов Олександр спиридоновигч

завідувач кафедри української та світової культури Севастопольського державного технічного університету

кандидат філологічних наук,

Ватченко Світлана Олексіївна,

Дніпропетровський державний університет, доцент кафедри зарубіжної літератури

Провідна організація -

Київський державний університет, кафедра зарубіжної літератури, Міністерство освіти України, м. Київ

Захист відбудеться________________ 2000 р. о

_________ год. на засіданні спеціалізованої вченої

ради К. 08.051.12 при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 320625, м. Дніпропетровськ, пр. Науковий, 13, ауд. 8 04

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці дніпропетровського державного університету. Адреса: 320050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8

Автореферат розісланий _______________ 200С р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Глушко 0.0.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована робота присвячена виявленню специфіки художнього

світу романів сучасного американського письменника Курта Воннегута-молодшого.

Актуальність дисертаційної теми зумовлена, по-перше, необхідністю поглибленого аналізу форм перетворення дійсності у еоннегутівські/х романах, які при всій своїй оригінальності та самобутності типологічно належать до характерного для літературної парадигми II половини XX століття типу художньої творчості. Його головною ознакою є поєднання реалістичних засобів відтворення дійсності з елементами постмодерністської поетики. З одного боку, романи містять всі елементи, притаманні реалістичному дискурсу: маніфестацію таких магістральних ознак часу , як протистояння природного начала технократичному універсуму або висвітлення проблем людини й влади, індивідуума й супільства , забарвлених екзистенційністю XX століття , що втілюєтся у відповідній романній формі, структурно-образні елементи якої орієнтовані на об'єктивне відтворення дійсності. З другого боку, романи містять елементи постмодерністської поетики : мотив гри, авторську маску, використання фрагментарності , засобу подвійного кодування тощо.

Одним з найбільш дискусійних питань воннегутознавства є питання , наскільки глибокою виступає якісна відмінність між опозиційними диск/рсами, притаманними прозі К.Воннегута. Вирішуєтся воно у діаметрально протилежних напрямках : П Джоне , МДикстайн, Д.Фоккема наголошують на спадкоємних зв'язках прози К.Воннегута з абсурдистсько -лосгмодерністською літературою ; переважна більшість дослідників -С.Бєлов, В.Дмитрук, Дж.Клінковіц, В.МакНеллі, М.Мендельсон, О.Міхільов, С.Щербина та ін. - говорять про включення воннегутівської прози у широкий контекст літератури з реалістичною спрямованістю.

По-лруге, актуальність дослідження визначається необхідністю цілісного аналізу специфіки екзистенційної проблематики у воннегутівських романах та її домінантних мотивів(самотності, відчуження), які генетично притаманні американській культурі взагалі і, зокрема, літературі XX століття, на чому неодноразово наголошували як провідні американісти: Т.Денисова, М.Мендельсон, С.Фінкелсгайн, так і екзистенційні мислителі, наприклад, Ж.-П. Сартр та ін.

По-трете, актуальність дисертаційної теми зумовлюється нагальною потребою дослідження в рамках сучасного вітчизняного літературознавства категорії 'художній світ', яка стала предметом вивчення у роботах українських вчених: К.С. Солдатової, Н.Ю. Чупрінової, Ю.А. Жаданова та ін.

Результати поданого дослідження засвідчують, що, починаючи з 60х років - часу появи серйозних літературно-критичних праць у галузі воннегутознавства, - на кожному наступному етапі вносилися вагомі доповнення. Але, як правило, поза увагою дослідників залишаються роботи Воннегута-есеїста та інтерпретатора власної творчості. Проте всю глибину художнього експерименту КБоннегута можна пізнати за умови осмислення філософських підвалин його творчості.

Все ще не дослідженими залишаються проблеми вивчення художнього мислення письменника на рівні філософських категорій, способів формування та функціювання філософських ідей у воннегутівському романному світі.

Об'єктом дисертаційно? роботи є романи 'Механічне піаніно'(1952), 'Сирени Титану'(1959), 'Колиска для кицьки'(1963), 'Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей'(1969) Курта Воннегута та його літературно-критичні есе, щоденникові записи, автокоментарі, публічні виступи,інтерв'ю.

Мета роботи полягає у визначенні специфіки моделювання дійсності в художньому світі К.Воннегута, літературознавчій інтерпретації його романів як творів, що належать до сучасної філософської прози. Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі головні завданя:

- з'ясувати роль та місце воннегутівських романів у ряду значних літературних явищ культурного процесу XX століття;

- визначити філософські орієнтації К.Воннегута та засоби художньої реалізації світоглядних поглядів письменника в його творах;

- проаналізувати романну поетику, зумовлену специфікою моделювання дійсності в його романах: особливості формально? організації тексту та структури авторського начала, жанрово-творчі принципи, головні ідейно-тематичні компоненти (образи, ідеї, лейтмотиви);

- дослідити типологію жанрових модифікацій романів К. Воннегута в синхронії та діахронії.

Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження є праці з теорії та історії літератури, методології літературознавства М.Бахтіна, Т.Гундорової, Т.Денисової, Т.3аміра, Д.Затонського,Л.Землянової, А.3іся,

І.Іл'їна, А.С.КЬзлова, ДЛихачова, АЛосєва, І Нассана а також філософські, культурологічні і літературознавчі дослідження вітчизняних та американських вчених, зокрема Т.Бінклі, Г.Григоряна, П.Гуревича, О.Звєрєва, В.Кенніка, Т.Коена, ЮЛідського, Р.Рорті, Х.Сколімовські, які звертаються до проблем сучасного літературного та культурного процесу США.

У роботі застосовано порівняльно-типологічний, описовий та структурно-аналітичний методи аналізу тексту, а також використано елементи культурологічного, формального та асоціативного підходів.

з

полягає у спробі прочитання родланів

СВоннегута на основі самостійно знайдених та запроваджених дисертантом філософсько-естетичних та літературно-художніх засад. Критично оцінюючи юпередні спроби інтерпретацій творчого доробку письменника, автор іослідження, обгрунтовуючи власні пріоритети щодо трактування судожнього світу К.Воннегута, абстрагується як від традиційного прочитання зоманів, так і від можливостей їх подання в контексті літературного постмодернізму, пропонує розглядати творчу постать К.Воннегута як іисьменника-реаліста, який знаходиться у постмодерністському оточенні.

Теоретичне та практичне значення дисертації полягає в тому, що її .матеріали можуть бути використані у вузівських лекційних курсах з історії зарубіжної літератури другої половини XX століття, спецкурсах із вивчення гкзистенційного дискурсу у літературі. Дисертаційне дослідження проведено згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на спецсемінарах га засіданнях кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Основні положення відображені у дванадцяти публікаціях. Результати дослідження також опробовані у доповідях на міжнародних наукових конференціях:

а) Міжнародній науковій конференції ''Спадщина Д.Н.Овсянико-Куликовського та сучасна філологія', Харків, 1998 р.

б) Першій Міжнародній Міждисциплінарній науковій конференції 'Побут, ритуал, традиція', Харків, 1998 р.

в) Міжнародному фестивалі фантастики 'Зоряний міст-99',Харків,

Проблематика дисертації та її завдання визначили як структуру роботи, так і принципи композиційного розподілу матеріалу. Дослідження складається з вступу, трьох розділів, висновку та бібліографії, яка

нараховує 327 найменувань.

1999 р.

і

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначається мета та завдання, ступінь наукової розробки проблеми, теоретичне і практичне значення роботи, її наукова новизна, окреслюється ряд аспектів наукового дискурсу, в межах яких буде здійснюватися аналіз.

У лериюму.. розділі -■'"Художній світ Курта Воннегута в оцінці вітчизняних та зарубіжних критиків* - аналізуються головні дослідницькі концепції, які створюють теоретичну базу воннегутознавства. Мета цього розділу полягає в актуалізації та узагальненні існуючих теорій. Методологічне підгрунтя систематизації теоретико-критичного матеріалу склали дослідження відомого українського вченого, фахівця в галузі сучасної англо-американської критики проф. А.С.Козлова, американського воннегутознавця Дж.Клінковиця, головного редактора та упорядника таких відомих видань, як "Декларація про Воннегута'(1975), 'Курт Воннегут в Америці'(1981), атакож монографія 'Сучасне літературознавство в США: теоретичні напрямки та конфронтації 1920-1980 років' (1990) російської дослідниці Л.М.Землянової.

Практично запроваджуючи сучасні методологічні принципи, дисертант пропонує класифікувати різноманітні підходи до вивчення романів «.Воннегута у такий спосіб: соціологічна критика, до якої належать дослідження, зорієнтовані на вивчення творів письменника на фоні історико-л'гтературного становлення та розвитку реалістичного роману із сатирико-соціальною (М.Мендельсон,О.Полухін) чи суто соціальною спрямованістю (С.Бєлов, С.Борщаповський, В-Дмитрук, Дж.Клінковіц) або з елементами соціально зорієнтованої фантастики (К.Мейо, О.Міхільов, А.Осіпова, В.Размахніна); міфологічний напрям, поданий працями видатних американських міфокритиків Л.Фідлера та Н. Фрайя, а також тих вчених, які наголошують на міфологічних (В.Мак Нелли) та притчових (М. ІлТна, Я.Ельсберг, С.Щербина) особливостях прози, що, з їх точки зору, надає К.Воннегуту імідж сучасного міфолога. Значна увага приділяється аналізу досліджень, які складають сайентистсько-деконструктивістське крило воннегутознавства; до нього належать праці Р.Шольса, представників неоформальноТ школи (П Джонса, МДикстайна) та критиків-постмодернісгів (Д.Фоккеми, І.Хассана).

У другому розділі - '"Екзистенціалізм та пошук компромісу з сучасною дійсністю у романах К.Воннегута' -творчість письменника розглядається як явище, яке, передусім, відображує у свої сутності філософсько-естетичну позицію письменника — пошук гармонійних відносин між людиною та соціумом. Розділ складається з вступної частини, трьох підрозділів: 'Протистояння людини універсумові і епоху НТР в романі 'Мехаиічне

піаніно' як початковий етап ідейно-художніх пошуків К.Воннегута', 'Від єкзистенційного відчуження до суперечностей соціальної програми (на матеріалі роману 'Колиска для кицьки')', 'Відтворення різних форм життєвих суперечностей в аспекті 'загального екзистенцій ного аналізу' в романі 'Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей" та заключної частини.

Аналізуючи роман ‘Механічне піаніно'(1952), дисертант зупиняється на висвітленні проблеми протиріччя між соціумом та особистістю, акцентує увагу на новітній, екзистенційно-гуманістичній спрямованості культури XX століття загалом та зокрема воннегутівської прози, якій притаманні маніфестація загальнолюдських цінностей, вивчення особливостей людської свідомості у межах різнопланових екстремальних ситуацій, осмислення індивіда з антропологічних позицій тощо.

Центральна ідея роману - засудження згубного впливу НТП та пов'язаного з ним втручання в інтимну сферу особистості ~ художньо реалізується в зображенні двох антагоністичних таборів та відповідних їм двох типів духовності: комп'ютерної, виведеної в образах технократів, та патріархальної, носіями якої є мешканці Садиби. Але суть романного конфлікту не полягає в авторській критиці конкретного способу світобачення - технізованого або патріархального: йдеться про виявлення функціональної значущості для сучасної цивілізації суспільного устрою, який асоціюється з індустріальною рабоеласністю.

Саме у процесі розшарування традиційної системи соціально-етичних орієнтацій та мотивацій - ситуації, коли стара цінносна шкала в умовах уніфікації духовного начала вже недієспроможна, а нова ще не виникла. Особливо актуальною постає зроблена письменником спроба актуалізації нових альтернатив. Не претендуючи на всебічність освітлення проблеми, автор дослідження розглядає творчість Ю Воннегута в контексті головних парадигм культури XX століття: ідей екзистенційного неогуманізму та антропоцентризму, деконструкції класичної раціональності та 'монофункційного роздеференціювання' як аналітичного розчленування традиційно нормованих істини, добра та краси на 'не-моральну і не-прекрасну істину, недійсну і не прекрасну мораль, не-дійсну і не-моральну красу". 1

Роблячи спробу проаналізувати та відтворити причини розчленування, яке досягло апокаліпсичних масштабів під впливом НТП, К. Воннегут, використовуючи метафоричну форму, зображує планету Земля в образі

1 Козловски П. Культура постмодерна: Общественно-культурнье по-следссзж техническсго развития. - К.: Реслуйлика, 1997. - с. 115.

біблійного Саду-Раю, а його сучасних мешканців як надзвичайних механіків, які прагнуть залишити Едем. Ця теорія відображена на сторінках збірника літературно-критичних есе 'Palm Sunday' (1981), аналогічні лотяди простежуються у щоденникових записах, публічних виступах, інтерв'ю, романній творчості американського письменника.

Художній світ роману 'Механічне піаніно' розглядається як початкова ланка творчого здобутку К. Воннегута. Його перший роман виявляє генетичну близькість до філософської прози XX століття: насамперед творів Т. Уайддера, автора роману 'День Восьмий' (1967), соціальний конфлікт в якому також вирішується в етико-філософській площині, у центрі стоїть питання про сенс людського буття, творів іншого воннег/тівського сучасника

- ЕЛ.Доктороу, автора роману 'Регтайм' (1978), який за філософсько-світоглядними особливостями творчої манери автора, сюжетно-тематичними та художнкли якостями тотожний 'Механічному піаніно'. З'ясування родових особливостей ‘Механічного піаніно' здійснюється також шляхом його аналізу в контексті інших воннегутівських романів: 'Сирени Титана' і 'Колиска для кицьки', а також творами французьких письмєннчків-екзистенціалістів, зокрема повістю 'Сторонній' А. Камю, головний герой якої, як і Пол Протеус, протагоніст 'Механічного піаніно' — ізгай-одинак. Обрана Воннегутом професія Пола - управитель заводами міста Айліуму ~ дозволяє письменникові відтворити поряд із всемогутністю Протеуса незначущість його внутрішнього світу,який не має самостійної цінності в машиноподібному суспільстві. Суто екзистенційна драматична колізія сенсу буття повісті 'Сторонній', яка пов'язана з філософськими категоріями життя і смерті, свободи і неминучості, співпадає в "Механічному піаніно', з зіткненням людини та машини, індикатором людської дієвості виступають індивідуальні почуття.

Роз'язуючи екзистенційну проблему, К.Воннегут фактично прямує до зображення характеру Протеуса в ситуації 'розбіжності рефлексії' про себе та дійсного існування особистості. З одного боку, Пол переконаний у вірності своїх вчинків (звільнення з посади керівника заводами Айліуму, перехід на бік повсталих, участь у революційних подіях), з другого — його не залишає відчуття хибності усього того, що відбувається в його житті. Повного ототожнення з новою, взятою на себе соціальною роллю не відбувається, - особиста індивідуальність Протеуса не стільки 'фактичність', скільки проект, що перетинає кордон наявного буття.

Мотивами, які моделюють події роману, можна вважати мотиви відчуження та самотності, що на образному рівні втілюється в характерах професора Фіннерті, Пола Протеуса, Аніти, подружжя Хегстромів та ін. иДе одним з найбільш вагомих мотивів, які закладають основу

воннегутівської галереї образів дисертант вважає мотив подвійності. Прикладом специфічно воннегутівських героїв-двійників виступають в романі Кронер - голова Східного району та Бейєр - головний інженерм. Айлгуму. Кожен з двійників функціонально рівнозначний іншому, вони виконують ті ж самі ролі, протистоять, з одного боку, один одному за зовнішніми характеристиками, з іншого - Кронер і Бейєр, які вдвох уособлюють технократичне начало, протистоять героям, чия особиста спрямованість знаходиться в сфері екзистенційних пошуків.

Неодмінним адептом екзистенційної ідеї роману є мотив натовпу. Спід відзначити, що саме поняття 'натовп' реалізовано в образі повсталих жителів Півдня. Але, як механізований, насичений обов'язками день інженера внутрішньо обмежений та злиденний, так само життя повсталих проти техніки — 'аналов' і 'всіх гарних індійців' ~ являє собою інший різновид механістичної діяльності. Гармонійний соціальний устрій у романі К. Воннегута співвіднесений зі здібностями кожної окремої особистості, яка спроможна подолати в собі психологічний стереотип натовпу.

Якщо в романі 'Механічне піаніно' присутні традиційні риси жанру роману-полередження: розповідь сконцентрована на мотивах-попередженнях трагічних зв'язків науки та влади, пагубних наслідків НТП, має місце конфлікт двох начал - технократичного та індивідуального, -то в написаних пізніше творах 'Колиска для кицьки" та 'Бойня номер п'ять', війна, 'подорожі в часі", навіженість та історичні екскурси є засобами відображення ідеї про те, що людство не може адекватно оцінити наслідки своїх дій.

індивідуальна манера К.Воннегута виходить за межі одного художнього напрямку - реалістичного, екзистенційного (модерністського), постмодерністського тощо. Досліджуючи специфіку художньо-філософського експерименту К.Воннегута у романі 'Колиска для кицьки' (1963), дисертант зосереджується на аналізі особливостей поетичної організації, вважає, що експериментальний характер творів письменника полягає як в наявності в них екзистенційних лейтмотивів, так і рефлексії автора з приводу екзистенційного.

Зауважимо, що, вищезгаданий ланцюжок типів культур - реалістичної, модерністської та постмодерністсько} ~ у поданому дисертаційному контексті розглядається з точки зору кризи класичної раціональності, яка охопила інтелектуально-художню сферу ще за епохи Просвітництва, містить у своєму осередді рефлекторний досвід.

Запропонований в дисертації аналіз роману 'Колиска для кицьки' (1963) здійснюється з позицій співвідношення моделювання дійсності у воннегутівському творі та таких різновидах філософського жанру, якими є

просвітницький та екзистенційний романи. Подібно до письменників-просвітян та екзистенціалістів, К-Воннегут акцентує увагу на реформуючій потенції філософсько-етичних ідей. На відміну від просвітян, художньо-філософські пошуки яких зорієнтовані на суспільну особистість, та від екзистенціалістів, сконцентрованих на моральній свідомості окремого індивідуума, спосіб філософування, запропонований ІСВоннегутом, характеризується органічним поєднанням двох вищезгаданих типів. У 'Колисці для кицьки' (як і в інших романах) сумніви письменника щодо значущості індивідуальної практики не перешкоджають визначенню останньої як самостійної та найвищої цінності, і, навпаки, критика суспільних негараздів має лише терапевтичний характер: завдання постає в тому, щоб донести до читача необхідність ліквідації завад різнобічним проявам індивідуальної особистості у багатоликому та відчуженому від неї соціуму. Такий підхід означає толерантне ставлення до різних типів світогляду. На прикладі історії республіки Сан-Лоренцо письменник доводить, що не повинно існувати єдиних, жорстоко запроваджених законів розвитку та функціонування суспільства, - інакше це призводить до геноциду та фізичного винищення людства.

У центрі художнього дослідження К.Воннегута постають онтологічні проблеми існування Людини - Землі - Космосу - Всесвіту. Звідси відомий воннегутівський антропологізм, завдяки якому романи письменника -мислителя перегукуються з філософськими творами просвітян та екзистенційних художників.

Специфіка художнього мислення К.Воннегута віддзеркалює загальні тенденції постмодерністської культурфілософії, яка також зрікається універсальних засобів усевладності. Головне, що зближує художній світ роману 'Колиска для кицьки' з постмодерністськими та структуралістськими винаходами - це принцип театралізації життя та форма абсурду, яка творчо використана К. Воннегутом. У воннегутівських романах відбився процес трансформації розуміння норми в алогічному світі, який розпочато у творчості художників-просвгтян і екзистенціалістів.

На відміну від екзистенціалістів, які протиставляють абсурд смислу, теоретики (Ж. Дельоз, Ф. Гватарі) та практики (У.Берроуз, Дж.Барт) постмодерністського мистецтва не вважають смисл метою і кінцевою субстанцією філософського пошуку.

Показово, що автор 'Колиски для кицьки' також не пропонує змістовного вирішення конфлікту. Роман завершується вельми абстрактними роздумами Боконона, який сидить на руїнах мертвого Болівару та розмірковує над проблемами життя і смерті, людини і влади, констатуючи при цьому неможливість розуміння того, що відбувається. Але, на відміну

від У.берроуза, Дж.Барта та інших письменників - постмодернісгів, які при моделюванні власної гіперреальності займають позицію гри та використовують засоби іронії, подвійного кодування, в художній практиці К.Воннегута вищезгадані засоби виконують інші функції. Мова йде не стільки про схожість воннегутівської поетики з поетикою постмодерна, скільки про відмінність функцій подібних художніх засобів в творах представників різних художніх напрямків. Вихований на американських культурних традиціях, Воннегут іде шляхом аналізу, його творчість — діалог, дискусія з філософсько-психологічними пошуками сучасності.

Не висловлюючи прямої авторської оцінки (виправдання чи засудження героїв), К. Воннегут дотримується принципу об'єктивності оповіді, сміх розхитує алогічні прининно-наслідкові зв'язки. І хоча роман 'Колиска для кицьки' завершується фізичною смертю героїв, гуманістичні ідеї добра та гармонійної цілісності набувають актуальності саме в моральному плані.

Автор робить спробу переконати читача у необхідності ліквідувати протиріччя між внутрішньою суттю та її зовнішньою реалізацією, знайти моральну рівновагу. Іронія у К.Воннегута викриває та засуджує негоцію, а тому виступає як форма виявлення суперечності людини з соціальною дійсністю. Філософським стержнем воннегутівської прози виступає екзистенційне бачення світу. На протязі оповіді в 'Колисці для кицьки' набувають екзистенційного наповнення на рівні образної психолого-дієеої характеристики мотиви смерті, розпаду, розкладання, самотності,відчуження. Смерть та розпад зображуються натуралістично, їх філософська сутність багатогранна: смерть - фатум, яка трапляється або внаслідок нещасного випадку (неминучість смерті від чуми, смерть Емілії Хониккері, або здійснюється її вільний вибір героями роману (наприклад, вибір смерті Моною та ін.), природна смерть Папи Монзано та опис фізичного розпаду його тіла, смерть внаслідок морального розпаду особистості, загроза ‘смерті на курюцҐ з політичних причин, смерть -звільнення від страждань 'щасливих нужденних', які знайшли спочинок в 'кислій каші помий, потолочі та слизу'. Екзистенційними за філософським наповненням є також мотиви самотності та відчуження, які сюжетно реалізуються в образах Мони, екзистенційний бунт якої походить від бажання подолати нав'язану їй роль абстрактної ‘людської реальності', генерал-майора Френка Хониккера, який убачає межу власних можливостей в усвідомленні фатальної, нічим не виліковної зневіри, Джуліана Касла, який вважає людину бридкою, нікчемною істотою, а її буття цілковитим безглуздям.

Особлива увага приділяється відтворенню просторово-часових відносин. З одного боку, письменник зобразив закономірні суспільно-

історичні перетворення, з іншого - час і простір набувають у К. Воннегута споконвічного значення, постають як. екзистенційна гра трьох часових пластів: минулою, теперішнього та майбутнього, які парадоксально дарують героям роману цілковите 'ніщо'.

Розпочинаючи 'Колиску для кицьки' висловом: 'Можете звати мене який співпадає з першою фразою романів 'Мобі Дік' Г. Мелвілла, та 'Вибір Софі' У. Стайрона, К .Воннегут задає оповіді філософської спрямованості. Соціальне зло, ви.зедене на початку роману в образі новітніх технологій політичного та управлінського характеру, в кінці твору набуває статусу природної стихії, яка загрожує знищенням життя та планети Земля. Письменник зображує життя героїв як комплекс емоційно-психологічних станів людини - розпачу, страху, нудьги тощо.

Засіб внутрішнього і зовнішнього протистояння як визначальний елемент індивідуального стилю автора 'Механічного піаніно' і 'Колиски для кицьки' має суттєве значення для формування структури роману 'Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей'(1969), що відзначається поглибленням художньо-філософських пошуків лисьменника-фронтовика. Не зважаючи на часову різницю в написанні, романи 'Механічне піаніно' та 'Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей' об'єднані зверненням до проблеми індивідуального існування.

Аналізуючи 'Бойню номер п'ять', дисертант звертається до широкого культурфілософського контексту, розглядає художні та ідейно- естетичні особливості індивідуального стилю Курта Воннегута у контексті інституціональноі теорії мистецтва, філософії авангарда, загального екзистенційного аналізу та теоріі логотерапіі В. Франкла.

При інтерпретаціі роману дисертант відштовхується від автокомен-таря, який сприяє розумінню філософськоі глибини твору та визнанню багатогранності творчоі манери письменника. В своїй творчості К Воннегут спирається на власну теорію трьох законів, яким, на думку письменника, підпорядковане людське суспільство.

'Найголовнішим законом є закон Божий, закон нижче - природний закон, а найнижчим виступає закон людський'.2

Найбільш суттєво їх взаємодія відстежується письменником у романі 'Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей' (1969). Романна дійсність розподіляється на два співіснуючих світи: світ земного та тральфамадорського буття, але ставлення до особистості в сюжетному просторі цих світів виявляються тотожним, його квінтесенція - в уніфікації та утилізації особистості, відкиданні як зайвого усього 'божественного'

2 Усппед-^ К. Раїт Зипсіау. - N. У., 1961

- р. 20С.

та '’природного'.

Воннегутівський скепсис забарвлює пошуки зовнішнього матеріального добробуту, камертоном при вирішенні протиріччя між особистістю і відчуженим від неї соціумом виступають іманентні, екзистенційні чинники. Відтворюючи суть епохи, яка умертвила Бога, письменник оперує універсальними етико - естетичними категоріями Зла, субстанції, що знищує життя, та Добра, субстанції, що 'дарує радість і блиск нашим очам".3

Час у романі ‘Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей" теж набуває трьохвимірності: всесвітній час, час земного буття, суб'єктивний (первісний чос). Страждання людини на війні трактуються дисертантом як страждання кожного, хто перебуває у цьому світі.

Образ бойні, який відтворюється на протязі усього роману _ багатозначний. Набуваючи статусу символа та алегоріі водночас, бойня

— це не стіпькі місце, де забивають тварин, або бойня, як зображення авіаційного нападу на Дрезден 19 лютого 1945, або воєнна бойня, розв'язана учасниками Другої Світовоі війни, це ще й абсурд, осмислений як форма існування Зла в світі. Однак це не інтенціальне Зло, для Курта Воннегута кати та іх жертви знаходяться по одну сторону барикад, вони - всі жертви, або особливих помилок та вад, або вад епохи, яка іх народила, що підтверджується в дісертаційному тексті аналізом образно-с.миспової системи роману.

Художнє дослідження 'вічних" проблем буття в контексті концлагерного існування перегукується з ‘загальним екзистенційним аналізом’' та теорією логотераліі, запропонованими сучасним американським філософом В. Франклом. Роман "Бойня номер п'ять” являє собою приклад того, як особисто вистраждані, а потім аналітично усвідомлені письменником історичні лодіі набувають форму художньо - філософського моделювання дійсності. Мотиви фізичного занепаду, духовного безсилля,, тілесного розпаду реалістично зображуються Куртом Воннегутом як ‘шизофренізація або невиразні уявлення підсвідомості", виступають як характерні ознаки концлагерноі дійності. Оповідь розгортається як закономірне та взаємозалежне чергування чорно-білих плям, які символізують боротьбу Добра і Зла в особистій долі людей, суспільстві, Всесвіті.

Специфіка художнього ідеалу письменника полягає у синтезі його філософських, естетичних, суспільних та етичних поглядів. Метою художника-мислителя є маніфестація ідеї самовдосконалення у відповідності з вищими законами, яка в образній системі роману 'Бойня номер п'ять', нажаль, не має прикладів її реалізації, а виступає як проект. Тому значної вагомості

З Так же. С.2С2

при аналізі тексту набуває система зовнішніх та внутрішніх авторських мотивувань. Результати образно-тематичного, лексико-стилістичного та семантичного рівнів прози письменника свідчать, що критерій воннегутівської моральності та краси полягає у '‘'тендітності' внутрішнього світу героїв -все те, що їм протистоїть є бридким та потворним. Лейтмотив одухотвореності, таким чином, вбирає в себе цілу низку мотивів: ніжності, страждання, жертовності, лагідності, дитячості тощо.

Одним з предметів художньо - філософського дослідження в романі ‘Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей' виступає також християнська етика. Орієнтація на біблійну символіку реалізується у системі лейтмотивів, які алюзійно перегукуються з біблійними мотивами в творах багатьох сучасних письменників. Проаналізувавший різноманітність існуючих в сучасній літературі інтерпретацій євангелійського канону, дисертант, відштовхуючись від особливостей біблійного в романі Курта Воннегута, окреслює декілька корелятивних типів. До першого належить такий тип інтерпретації', який виступає як форма духовної самореалізаціі і наближається до оригінального біблійного тексту. Мотив спасіння, призначеного для всіх людей, пов'язує текст 'Бойні номер п'ять' з романами: 'Доступний бог' (1978) *Три Євангелія' (1996) Р. Прайса, 'Євангеліє від Сина Божого' (1980) Н. Мейлера, в яких художнє поєднується з канонічним, повсякденне з сакральним, створюючи умови для іх взаємовпливу.

Прикладом другого типологічного різновиду являються епатуючі інтерпретації, які зустрічаються як в романах Курта Воннегута, так і в творах інших сучасних письменників, у того ж Н. Мейлера, або, наприклад, у романі 'Карантин' англійського письменника Дж. Крейса, в якому Іісус, як і воннегутівський Біллі, також постає юнаком з патологічною психікою і т.п.

Третій різновид художньоі версіі канону формують мотиви, євангелійське начало яких- вихідний пунісг філософських ремінісценцій автора. В плані порівняльно- типологічного аналізу слід назвати мотиви: Христа ~ дитини, який займає також центральне місце в творах шведської письменниці С. Легерлеф - оповіданні 'Одного разу в Назареті', в ньому Іісус та Іуда зображені маленькими хлопчиками; мотив самотності та екзистенційно оолисленний мотив 'індивід - натовп', який має актуальність в романах '1 став той камінь Христом' М.О. Сильви, 'Осінь патріарха' Г. Маркеса та інших письменників.

У художньому арсеналі Курта Воннегута та сучасних йому письменників представлені інші євангелійські мотиви та засоби іх реалізації: вкраплення в сюжет твору релігійних постулатів та біблійних текстів, структурне використання канону.

Фактуальна інформація, яка міститься в дисертаційному дослідженні, подається у формі ієрархічної структури, побудовано! за принципом зростання ступеня абстракціі. Мета першого розділу полягала у вивченні історії проблеми, визначенні та узагальненні головних інтерпретацій, існуючих у воннегутознавстві. У другому розділі дисертант, залучаючи широкий критично-літературознавчий контекст, концептуально осмислений у першому розділі, досліджує прозу Воннегута з метою виявлення її філософсько-екзистенційного підгрунтя.

Ця мета визначила основні напрямки пошуку новітніх методологічних підходів, адекватних визначеному аспекту. У третьому розділі - 'Специфіка

жанра, стильовоі організації та поетики* - здійснюється синхронічне та діахронічне прочитання прози Курта Воннегута, виявлення специфіки карнавального, міфологічного та притчевого начал, діалогу як домінуючоі форми художнього мислення письменника.

Розділ містить три підрозділи: "Методологічні основи жанрової організації романів Воннегута. Теоретичний аспект.', "Типологія жанрових модифікацій в синхронії та діахронії', 'Діалог культур. Жанрово-структурні особливості філософської прози К. Воннегута-'.

Головним об'єктом аналізу виступає роман 'Сирени Титану', вибір якого йк найбільш типового воннегутівського роману зумовлюється його структурно- тематичними особливостями. Подається також жанровий аналіз вищезгаданих романів з урахуванням висновків другого розділу.

Дослідницьке завдання полягає у визначенні характерних рис жанру сучасної філософської прози та їх конкретного втілення у романах К.Воннегута. Аналіз ідейно - структурної організації тексту здійснюється відповідно теоретико - методологічним принципам, запровадженим у працях М.Бахтіна, В. Бікульчуса, ВДіденко, А.Зіся, ВХожинова та інших дослідників, подається історія виникнення терміну 'філософський роман".

Визначено, що для сучасного воннегутознавсгва найважливішою є проблема жанру. У дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених романи К.Воннегута характеризуються як науково — фантастичні (П-Джонс, М.Коренева, К.Мейо, В.Размахніна) або як фантастична сатира (М.Мендельсон), як інтелектуально - сатиричні твори (О.Полухін) або романи з соціальною спрямованістю (Дж. Клінковіц, С.Шетт), як романи 'чорного гумору'(М-Дикстайн), 'Мепірреап satire' (Н. Фрай) та постмодерністскі романи (Д. Фоккема, І.Хассан).

З точки зору історичної жанрової поетики (у діахронії) проза К. Воннегута виявляє особливості Меніппових сатир: містить морально-психологічний експеримент, елементи соціальної утопії ( мотиви

подорожувань та далеких мандр), значне місце посідає 'маніакальна тематика', гротескове поєднання високого та низького. Меніппійні ознаки виявляються також на сюжетно-композиційному (''перевтілення', і "увінчання-розвінчування', трьохярусна будова оповівіді) та лексико-семантичному рівні, що передається в різноманітних відтінках 'карнавального слова'.

З точки зору синхронічного дослідження романи К. Воннегута за жанровими ознаками визначаються як твори, які належать до жанру сучасної філософської прози.

Зупиняючись на аналізі жанрових особливостей воннеіутївських романів як художньо-філософських, автор дослідження виводить ряд головних положень, пов'язаних з характеристикою концепціі людини та образу світу, осмислених антропологічно, суб'єкта як свідомо негероічноі особистості, в природі якого поєднано трагедійне та комічне начала, вдається до розкриття структурно - семантичних та композиційних особливостей романів. Романний світ Курта Воннегута - це гармонійно сформована система, яка набуває філософського змісту відповідно до авторського задуму.

Філософсько-аналітичний характер оповіді виявляється, насамперед, в наявності гіпотетичної ситуації, яка лежить в основі конфлікту. Ноель та Констант Малакі, Найлс Румфорд, Бїатрїса, Хроно та інші герої прагнуть досягти великої мети: здобути багатство, владу над світом, відчуття безмежної любові, припинити війни на ппанеті Земля або спіймати синього птаха щастя. Відчуження та незадоволення особистим існуванням, бажання створити гармонійні відносини з Всесвітом попереджує розкручування романної колізії. Цим визначена та обумовлена експериментальна природа твору. На думку дисертанта, автор виступає не стільки учасником подій, скільки стороннім спостерігачем.

Соціальний конфлікт вирішується К.Воннегутам в етико-філософському плані: домінантним стає питання про унікальність та цінність індивідуального існування. Дегуманізуюча роль культури та історії, з точки зору КВоннегута, полягає в їх механістичному підході до особистості, бажання та воля якої мають вагомість "не більшу за волю поросяти, якого привезли на чикагські бойні".

Митець шукає моральний компроміс з надією примирення індивідуального та суспільного, інтимного та офіційного. Як продовжувач традицій жанру філософського роману, письменник відтворив традиційну структурну форму: головне місце відведено аналітичному началу, питома вага авторського завдання припадає на ідейно-філософські роздуми, які опосередковано пов'язані з екзотичними сюжетними колізіями: війною світів, життям на Марсі та Титані, зміьах в організм, живих істот, що

потрапили в хроно-синкластичний інфандібулум тощо.

Автор дослідження приходить до висновку, що передумовою, яка забеспечує широке епічне відтворення життєвого процесу у романах К.Воннегута являється вдале використання письменником таких, традиційних для філософської прози художніх прийомів, як гіпертрофія історичності та відтворення позачасовості.

Як філософські твори, романи К.Воннегута за силою впливу на читача підіймаються до онтологічного рівня 'нуменозного досвіду', який дає не лише співпереживання або 'співмислення', але й 'співбуття'. Митець в суспільстві, з точки зору К.Воннегута, має виконувати функції 'еволюційної, спеціалізованої клітини на тілі соціального організму', виступати як 'засіб введення нових ідей у суспільство'/

Іншим важливим структуро-творчим принципом воннегутівської прози є притчеве моделювання дійсності, згідно дії якого множинність точок зору створює не лише образний полісемантизм, а виступає також як підгрунтя для створення етичного релятивізму. Двуплановість романної дії, яка реалізується як поєднання реалістичного та притчевого начал, ідейне наповнення образної системи, намагання розв'язати конкретно-історичні протиріччя епохи завдяки їх аналізу крізь призму вічних цінностей роблять романний світ 'Сирен Титану' (як і інших романів К.Воннегута) прикладом притчевого узагальнення.

Романні образи сприймаються як алегорія, навмисний антипод позитивних героїв, зображення яких, в силу об'єктивної неможливості показу ідеального .життєвого устрою, набуває негативного статусу, що суперечить ідеалові, віддзеркалюючи життєвий абсурд.

З метою виявлення у 'Сиренах Титану' жанрових ознак філософського роману проведено дослідження діалогічного начала, згідно теорії діалогу М.Бахтіна. В результаті чого було з'ясовано особливості моделі воннегутівського діалогу, специфіка якого дозволяє дисертанту говорити не лише про тотожність воннегутівської поетики з поетикою творів інших митців, які теж звертаються до використання цієї форми: Вольтера,

Ф.Достоєвського, але й про вплив на нього естетики вищезгаданих письменників.

Якщо ідеї мислителя-Достоєвського, який створює поліфонмний роман, поєднуються з образами людей і кожна сентенція формулюється таким чином, щоб в ній виявився весь образ, який поряд з іншими, вступає у 'великий діалог' роману, то предметне значення для К.Воннегута не ідентифікується з особистою позицією героїв. Кожна окрема думка у

4г'і&увсу, чИЛіє, 1973 -р.2С.

К.Воннегута являє окрему субстанцію, дві думки-антагоністи співіснують в одній людині, вступаючи між собою в діалог в рамках однієї екзистенції: діалог між Константом Малакі- Константом-Дядьком - Константом-Зоряним мандрівником.

Дисертант аналізує також героїв К.Воннегута у порівнянні з образами лостмодерністськоТ прози У.Берроуза та приходить до висновку що не зважаючи на зовнішню схожість з розрізненою свідомістю воннегутівських персонажів, герой У.Берроуза, який знаходиться в стані наркотичного оп'яніння, відрізнюється, насамперед, головною характеристикою лостмодерністського "суб'єкта - в - процесі", свідомість якого детермінує сфера позасвідомого.

Порівняльно-типологічний аналіз К.Воннегута з реалістом Ф-Достоєвським та постмодерністом У.Берроузом запроваджено згідно таких напрямків: співставлення характеру творчих настанов письменників, специфіки художньо? форми (принципів та прийомів сюжетобудування, організації смислового матеріалу, просторово - часових відносин), визначення відмінності та подібності на проблемно-тематичному рівні.

У 'Висновках' підсумовуються найбільш вагомі результати дослідження, вказується на оригінальність художнього світу воннегутівсько? прози, місце творчого здобутку письменника б континуумі сучасного культурного процесу.

СПИСОК ДРУКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Специфика художественного мышления Курта Воннегута //Творче, фактичне та критичне мислення: Збірник наукових праць. ~ Житомир,

1997. - с. 79-82.

2. Гуманизация общества и литературный процесс: традиции и енденции //Studia Methodologica. - Тернопіль, 1997. - Вип. 3. - с. 195196.

3. Постмодернистские аспекты в творчестве Курта Воннегута // Гуспільствозновчі науки та відродження нації: Збірник наукових праць. ~ Іуцьк, 1997. - Кн. 1. - с. 164-166.

4. Философские вопросы науки и техники в творчестве Курта Вон-іегута //Вестник ХГУ. - Харьков, 1998. ~ No 388. ~ с. 128-131.

5. К вопросу об особенностях художественного мышления Курта Зоннегута //Вестник ХГУ. - Харьков, 1998. - № 399. - с. 87-101.

6. Художественно-эстетические и философские традиции Н. Гоголя в Романах К. Воннегута.//Вестник ХГУ. - Харьков, 1998. — Nq 400. - с. 55->8.

7. К вопросу о постмодернизме /'/Вестник ХГУ. - Харьков, 1998. -Ф 407. - с. 92-98.

8. Современные проблемы философии техники в романном мире Сурта Воннегута //Философские перипетии: Сборник научных трудов. ~ Сарьков, 1999. - No 437/99. - с. 134-136.

9. Романний світ Курта Воннегута та збагачення засобів комічного / 'Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції "Проблеми сучасної :вітової літератури та лінгвістики'/ За ред. В.К. Шпака. - Черкаси: ЧІТІ, ‘999. - с. 56.

10. Экзистенциальная эстетика и американская культурная парадигма Э( столетия или пути и судьбы экзистенциализма в литературе США // ’ost Office, 1999. - Вып. 2. - с. 73-79.

11. Литература в поисках традиции или идейные искания и проблема национального' экзистенциализма в литературе США // Вестник ХГУ. -Харьков, 1999. - N° 445. — с. 33-38.

Титаренко І.Л. Специфіка художнього світу Курта Воннегута. — ‘укопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних іаук за спеціальністю 10.01.04. - 'Література зарубіжних країн' -Ініпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 2000.

Робота являє спробу системного дослідження специфіки художнього

світу романів відомого американського письменника Курта Воннегута (р.н. 1922), творча постать якого є однією з найбільш дискусійних у літературознавстві другої половини XX століття. Проблему специфіки воннегутівської індивідуальної манери розробляють фахівці різних галузей сучасної американістики: нарратогогії, поетології, психоаналітичної та міфокритичної методології тощо.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей моделювання дійсності у романах К. Воннегута, їх літературознавчій інтерпретації як творів, які за своїми ідейно-естетичними та структурно-формальними характеристиками належать до різновиду сучасної філософської прози. Аналіз романів К.Воннегута здійснено з позицій виявлення в них верифікаційної майстерності автора по відношенню до екзистенційних категорій: існування, відчуження, самотності, смерті, які виступають особливо значущими в літературній практиці США XX століття.

Дослідження виконано в таких площинах наукового дискурсу, як філософія діалогу М. Бахтіна, загальний екзистенційний аналіз та теорія логотерапії сучасного американського філософа В. Франкла, екзистенціальні теорії Ж.-П. Сартра та А. Камю, теорія міфу А. Лосева, а також згідно висновків, які випливають з головних положень теорії постмодернізму. Аналіз романів К. Воннегута надає можливість виявити органічність сплаву реалістичних принципів відтворення дійсності з елементами модерністської та постмодерністської поетики.

У роботі використано елементи порівняльно-типологічного , культурологічного, описового, структурно-аналгтичного та формального методів аналізу тексту. Результати дослідження дали змогу визначити К. Воннегута як сучасного художника-мислителя.

Ключові слова: авторська рефлексія, антиномії, існування, екзистеційна проблематика, природний та технократичний універсум, художньо-філософський дискурс.

Titarenko I.L. Peculiarity of Kurt Vonnegut's artistic world.

The dissertation for the scientific degree of a candidate of philological sciences in speciality 10.01.04. — Foreing literature. Dnierpopetrovsk state University. Dnepropetrovsk, 2000.

The work is an attempt to systematize the research of the Peculiarities of artistic world of the novels by a famous american writer Kurt Vonnegut whose creative figure was widely discussed in the history of literature of the second half of the XX-th century. The problem of peculates of Vonnegut's individual style had been often involved in a number of aspects discussed by modern american specialists in different spheres: narration, poetry, psycho-

analystic and mytho-critical methodology.

The aim of the research is to define the specific reality modelling in Kurt Vonnengut's novels, their interpretation in the history of the literature as novels belonging to modern philosophic proze according to their

highprincipled, aesthetic and structure-formed features.

Kurt Vonnengut's novels have been analysed from the point of view of the verification of the author's mastery and according to the existential categories: existence, alienation, loneliness, death which are especially important in the literary practice of the XX-th century in the USA.

The results of the research gave the possibility to define Kurt Vonnegut as a modern artistic thinker.

Key woids: antinomy, artistic and philosophic discurs, the author's reflection, natural and technocratic universum.

Титаренко ИЛ. Специфика художественного мира Курта Воннегута. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 — 'Литература зарубежных стран". -Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 2000.

Данная работа представляет собой попытку системного исследования специфики художественного мира романов известного американского писателя Курта Воннегута (1922 г.р.), творческая фигура которого была одной из наиболее дискуссионных в литературоведении XX столетия. Проблема специфики воннегутовского идиосгиля часто включалась в круг проблем, котоые обсуждались специалистами различных отраслей современной американистики: нарратологии, поэтологии, психологической и мифокритической идеологии и др.

Цель данного исследования состоит в определении особенностей моделирования действительности в романах К. Воннегута, их литературоведческой интерпретации как произведений, которые по своим идейно-эстетическим и структурно-формальным характеристикам представляют разновидность современной философской прозы. Анализ романов К. Воннегута осуществлен с позиций выявления верификационного мастерства автора в соотношении с экзистенциальными категориями существования, отчуждения, одиночества, смерти, которые приобретают особую значимость в литературной практике США XX века.

Исследование проведено в рамках таких существенных для современной науки дискурсов, как философия диалога М. Бахтина, общий эзистенциальный анализ и теория логотерапии американского философа В. Франкла, экзистенциальные теории Ж.-П. Сартра и А. Камю, теория мифа А. Лосева, а также в соответствии с выводами, вытекающими из

основоположений теории постмодернизма.

В работе использованы элементы сравнительно-типологического, структурно-аналитического, описательного методов, а также культурологического и формального подходов к анализу текста. Результаты исследования предоставили возможность определить К. Воннегута как современного художника-мыслителя.

Ключевые слова: авторская рефлексия, антиномии, дискурс, природный и технократический универсум, художественно-философский дискурс, экзистенциальная проблематика.