автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Староукраинское правописание последней четверти XIV - первой четверти XVII вв. в связи с проблемой второго южнославянского графико-орфографического влияния (Буквы для обозначения гласных звуков).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Староукраинское правописание последней четверти XIV - первой четверти XVII вв. в связи с проблемой второго южнославянского графико-орфографического влияния (Буквы для обозначения гласных звуков)."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

- - г■ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ мови

1 о ФЕВ '597

На правах рукопису

Гнатенко Людмила Анатоліївна

Староукраїнський правопис останньої чверті XIV - першої чверті XVII ст. у зв'язку з проблемою другого південнослов'янського графіко-орфографічного впливу

(Букви на позначення голосних звуків)

Спеціальність: 10. 02.01 - українська мова

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ 1997

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у Відділі історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник - член-кореспондент НАН України

доктор філологічних наук професор В.В. Німчук

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук професор М.М. Пещак

кандидат філологічних наук доцент К.С. Симонова

Провідна установа - Український державшій педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Захист відбудеться 12 лютого 1997 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої ради Д.01.94.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті української мови НАН України (252001, Київ-1, вул. Грушевського,4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української мови НАН України.

Автореферат розіслано « » січня 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради кандидат філологічних наук

Л.М. Береговенко

Актуальність дослідження. Правописна система кожної літературної мови виробляється поступово і досить повільно змінюється. Шлях становлення українського правопису був довготривалим та складним. Формування орфографічної системи нової української літературної мови порівняно добре вивчене. Історія ж давньої графіко-правописної системи є однією з найменш досліджених ділянок вітчизняної лінгвістики. З огляду на це вивчення становлення староукраїнського орфографічного узусу й опрацювання норм давнього правопису є актуальною проблемою сучасної науки. Дослідження еволюції старої орфографічної системи сприятиме глибшому розумінню сучасного українського правопису, а також фонетичних і фонетико-орфографічних процесів, що відбувалися в українській мові протягом століть і фіксувалися в писемних пам'ятках.

Староукраїнська офографія досі вивчалася нерегулярно, зокрема у вступішх дослідженнях до видань текстів у серії "Пам’ятки української мови". Питання другого південнослов'янського графіко-орфо-графічного впливу на староукраїнський правопис також не досліджувалися грунтовно. Лише деякі його аспекти висвітлені в історичних студіях та в окремих роботах з історії української мови таких вчених, як Л. Веневцева, В. Греченко-Журавська, П. Житецький, Л.Коломієць, А. Кримський, А. Москаленко, В. Німчук, І. Огієнко, П. Плющ, М. Станівський, Ф. Ткач, І. Чепіга, В. Ярошенко та ін.

Об'єктом дисертаційної студії є правопис українських конфесійних та світських ділових (актових) пам'яток останньої чверті XIV

- першої чверті XVII ст. За хронологічні межі дослідження взято дві визначні події в історії слов'янської філології: за верхню межу -останню чверть XIV ст. (1375 р.), час проведення в Болгарії графіко-орфографічної реформи Євфимія Тирновського; за нижню - 1619-й рік, коли в світ вийшла нормативна книга «Грамматіки СлавєнскиА

правилноє Сунтагма» українського вченого Мелетія Смотрицького. Нижня межа дослідження обумовлена тим, що після виходу цієї праці, в якій було здійснено кодифікацію церковнослов'янської мови східнослов'янської (власне української) редакції, орфографія текстів, писаних церковнослов'янською та староукраїнською мовами, поступово усталилася.

Мета роботи. Провести порівняльно-історичне та статистичне дослідження становлення староукраїнського графіко-орфографіч-ного узусу останньої чверті XIV - першої чверті XVII сг. в передачі голосних звуків у зв'язку з другим південнослов'янським впливом.

У дисертації особлива увага спрямовується на розв'язання таких завдань:

1) Простежити традиційні елементи давньоукраїнського узусу XI - XIII ст. і нові явища в староукраїнському правописі останньої чверті XIV - першої чверті XVII ст. в передачі голосних звуків.

2) У світлі досягнень славістики з'ясувати особливості графіко-орфографічної реформи Євфимія Тирновського останньої чверті

XIV ст. та уточнити зміст поняття "другий південнослов'янський графіко-орфографічний вплив".

3) Показати взаємодію двох правописних систем: давньоукраїнської та південнослов'янської.

4) Простежити кодифікацію староукраїнського орфографічного узусу в системі правил вживання букв на позначення голосних звуків, здійснену в спеціальних розділах граматик Л. Зизанія (1596 р.) та М. Смотрицького (1619 р.).

5) Визначити південнослов'янські правописні орфограми, закріплені в граматичних працях Л. Зизанія та М. Смотрицького.

Джерельну основу дисертації складає матеріал, зібраний із староукраїнських пам'яток другої половши XIV - тершої чверті XVII ст.,

конфесійного та ділового письменства. Довелося частково вивчати й правопис текстів XI - XIII ст., оскільки досі з орфографії цієї доби немає синтетичних праць. Дослідження провадилося на оригінальних текстах, а також на факсиміле та фотокопіях, «оскільки такий матеріал більш надійний у графіко-орфографічному відношенні»*. Переважно досліджувалися рукописні та стародруковані пам'ятки з фондів Інституту рукописів та Інституту книги (відділ стародруків та рідкісних видань) Національної бібліотеки України імені В.Т. Вер-надського. Обстежено чотири грамоти XV ст. з Центрального державного історичного архіву України в м.Києві. Значна частина джерел ділового письменства другої половини XIV - XV ст., що зберігаються в інших книгосховищах України, а також у Росії та Польщі, вивчалася за фотокопіями з видань: І. Каманіна (1899 p.), О. Петрова (1930 p.), М. Пещак (1974 p.), В. Русанівського (1965 p.),

О. Соболевського і С. Пташицького (1903 p.), І. Срезневського (1898 p.). Граматичні праці JJ. Зизанія і М. Смотрицького досліджувалися за факсимільними виданнями, здійсненими В. Німчуком (1979 р„ 1980 p.).

Список опрацьованих джерел налічує понад 120 позицій. Прослідковано правопис близько 40 тисяч словоформ.

Значна частина рукописних джерел уводиться до наукового обігу вперше.

У дисертації використані описово-історичний, порівняльно-історичний та статистичний методи дослідження. Статистична методика дослідження дозволяє простежити на хронологічних зрізах тенденцію взаємодії в староукраїнській орфографії двох правописних систем: давньоукраїнської та південнослов'янської.

* Гавроіюе Н.Ф. История графики восточнославянских языков /Автореферат дис. на соиск. уч. ст. канд. филолог, наук. — Одесса, 1971. — С.З.

Статистичне дослідження здійснювалося на великих частинах текстів (глави, розділи) конфесійних пам'яток та суцільно - на актових джерелах.

Наукова новизна. У дисертації вперше на широкому фактичному матеріалі цілісно й системно в порівняльно-історичному та статистичному аспектах досліджується становлення староукраїнського узусу в системі позначення вокалізму від останньої чверті

XIV ст. - до першої чверті XVII ст. на основі взаємодії двох правописних систем: давньоукраїнської та південнослов'янської.

Теоретичне й практичне значення. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в дисертації показано шляхи й межі взаємодії орфографічних систем генетично споріднених мов близьких культурних ареалів.

Результати проведеного дослідження можуть бути використані при написанні синтетичних праць з історії української графіки та орфографії, історичної фонології, у вузівських курсах з історичної граматики української мови, історії української літературної мови, а також в окремому спецкурсі з історії українського правопису.

Вони будуть корисні археографам при описі староукраїнських текстів, допоможуть за графіко-орфографічними особливостями ідентифікувати писемні пам'ятки - час і місце створення їх та ін. Окремі положення дисертації можуть бути використані при публікації пам'яток. Фактичний матеріал дисертації сигналізуватиме укладачам словників староукраїнської мови про наявність у писемних пам’ятках конкретних лексем.

Апробація роботи. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на засіданні Відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України. Деякі теоретичні положення, а також практичні результати були викладені на

всеукраїнських конференціях: "Писемні пам’ятки східнослов’янськими мовами XI-ХУШсг. (м.Слов'янськ, 1993;м.Чернігів, 1995; м.Умань, 1996); "Мовна дійсність в Україні: Проблеми і перспективи" (м.Вінни-ця, 1994). Зміст дисертації відображено в шести публікаціях.

На захист виносяться такі положення:

1) У староукраїнському письменстві другий південнослов'янський графіко-орфографічний вплив у вживанні букв на позначення голосних звуків відбивався безпосередньо й виразно лише в конфесійних пам'ятках, досягнувши кульмінації в середині - другій половині XVI ст., поступово згасаючи в кінці XVI - початку XVII ст. Проте він протягом досліджуваного періоду не зробив генералі-зуючого впливу на наш традиційний правопис.

2) Орфографія конфесійних пам'яток останньої чверті XIV -першої чверті XVII ст. складається з орфограм давньоукраїнських, нових староукраїнських (напрацьованих у XIV -XV ст. і закріплених у XVI ст.) та південнослов'янських.

3) Правописна система староукраїнської ділової писемності, грунтуючись на давньоукраїнському узусі, розвивалася протягом останньої чверті XIV - першої чверті XVII ст. майже незалежно від іноземного впливу. Другий південнослов'янський вплив спричинив лише часткові зміни в графічній системі.

4) До кінця XVI - початку XVII ст. в староукраїнському правописі на позначення голосних звуків склався загальний графіко-орфографічний узус із спільними та специфічними елементами для конфесійного й ділового письменства.

5) У граматиках Л. Зизанія (1596 р.) та особливо М. Смотриць-кого (1619 р.) здійснено кодифікацію правил староукраїнського узусу в передачі голосних звуків, які склалися переважно на кінець XVI -початок XVII сг. саме в конфесійній літературі, але в них знайшли

місце й правила, вироблені в світському письменстві. У граматиках також були закріплені й окремі південнослов’янські правописні норми XIV - XV ст.

6) У лінгвістичних студіях термін "другий південнослов’янський вплив" доцільно вживати з уточненням - "другий південнослов'янський графіко-орфографічний вплив".

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів і висновків. У додатку подаються статистичні таблиці, списки скорочень (назв використаних джерел, назв книгосховищ, основної використаної літератури, слів) та ілюстрації.

Зміст роботи

У "Вступі" обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета і завдання роботи, розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення, методи дослідження, характеризується джерельна основа, формулюються положення, які виносяться на захист.

У першому розділі "Другий південнослов'янський графіко-орфографічний вплив у середньовічній східнослов’янській писемності та проблема його вивчення в славістиці", зазначається, що давній український правопис зазнав двох впливів південнослов'янської орфографії. Перший -пов'язаний з діяльністю першовчителів слов'ян Кирила (Костянтина) Філософа та Мефодія, єпископа Моравського (тривав до кінця XI - початку XII ст.). Другий - пов'язаний із реформаторським культурно-освітнім рухом XIV ст., започаткованим на Афоні й поширеним у православних країнах на Балканах та безпосередньо з орфографічною реформою тирновського патріарха Євфи-___________

_мія, здійсненою в Болгарії в останній чверті XIV ст.; з правописною реформою сербської писемності початку XV ст., проведеною Костянтином Костенецьким (граматичний трактат «Сказанїе изьіавлієнно о

писменех»); з діяльністю їх учнів та послідовників. В Україні другий південнослов'янський вплив почав позначатися з кінця XIV ст., в основному він був поширений у XV - XVI ст. Цей вплив приніс на українські землі південнослов'янський півустав і південнослов'янську (точніше - середньоболгарську) орфографію.

Розгляд славістичних досліджень, присвячених графіко-орфо-графічній реформі середньовічної південнослов'янської писемності та її впливу на східнослов'янську правописну практику кінця XIV -першої чверті XVII ст., показав, що ця проблема знайшла всебічне вивчення в працях болгарських та сербських вчених; порівняно добре вона висвітлена в російських дослідників, а українські та білоруські лінгвісти її торкалися лише побіжно.

Розглядаються також основні особливості Євфиміївської реформи, зміст поняття "другий південнослов'янський графіко-орфографічннй вплив", а також питання орфографічної норми у відношенні до середньовічної слов'янської, в тому числі й української, писемності. Наголошується на тому, що терміном "другий південнослов’янський вплив" у науці прийнято називати поширення традицій тирновської школи книжності та норм Євфиміївської реформи на східнослов'янських землях. Термін був уведений до наукової термінології на початку XX ст. О. Соболевським. Цей термін багатоаспектний, тому для східнослов'янських (зокрема українських) історико-правописних студій пропонується вживати точніший: «другий південнослов'янський графіко-орфографічний вплив», оскільки йдеться не тільки про засвоєння певних елементів правил, напрацьованих на Афоні, в Болгарії та Сербії протягом XIV

- першої половини XV ст., що переважно базувалися на грецькій та старослов'янській традиціях, але й про запозичення накреслень окремих літер.

У другому розділі "Розвиток староукраїнського правопису останньої чверті XIV - першої чверті XVII ст. та роль південнослов'янських орфограм у становленні його норми" досліджується вживання букв на позначення голосних звуків. Розгляд староукраїнського правопису починається з давньоукраїнського періоду XI - ХІП ст. Орфографічна система старослов'янської мови багато в чому не відповідала живій давньоукраїнській мовній системі. Свідоме ставлення давніх русинів до письма призвело до поступових змін старої графіко-орфографічної системи. Правописна система церковнослов'янської мови нових східнослов'янських редакцій, зокрема української, починає складатися з кінця XIII ст. До середини XIV сг. встановлюються більш-менш послідовні графіко-орфографічні норми*. Орфографічні норми давньоукраїнської писемно-літературної мови та давньоукраїнської редакції старослов'янської мови на перших порах стали правописними нормами староукраїнського періоду. Починаючи з кінця XIV - початку XV ст. в староукраїнській конфесійній, а частково і в діловій писемності вироблення узусу відбувається в змаганні та взаємодії двох правописних систем: давньоукраїнської та південнослов'янської. Для староукраїнської орфографії останньої чверті XIV-першої чверті XVII ст. важливою й складною проблемою є саме вживання букв на позначення голосних звуків. Пов'язано це з тим, що в графіко-орфогра-фічній системі використовувалися дублетні букви при передачі одного звука. У передачі приголосних, за винятком декількох звуків, такого розшарування не спостерігалося.

Букви на позначення звука А та його йотації _________

_______Звук А в давньоукраїнський період передавався буквою З

* Щепкин ВЛ. Учебник русской палеографии. — М., 1920. — С. 106.

на початку слів, після твердих приголосних та шиплячих, буквою А

- після м'яких приголосних; йотований А позначався через Ш на

початку слів та після голосних.

Конфесійні рукописні та друковані пам'ятки

Передача звука А. На початку слів, після твердій приголосних, шиплячих та Ц у конфесійних пам'ятках останньої чверті XIV -першої чверті XVII ст. послідовно за давньоукраїнською традицією пишеться буква а: азь 3 зв„ вьзвратлтсА 11 зз., творнша 11, оудєржапї£ З зв., коїща 11 зв. (КП 1397 р.)*; аггль 1, наносить 1, св1;іца 20 (ТП 1491 р.); атРлгь 191, истлзати 15 зв., 6іжаціим 5, чадо 15, бііа 73зв. (ПП 1553-1554 рр.); архидїа^ 201, храмі; 12, дша 242 зв., срЯца 242 (М1606 р.). Проте з початку XV ст. під впливом південнослов'янської орфографії після шиплячих фіксуюється й буква А: алчАщаа 114 (ЄМ 90-х рр. XV ст.); прєдашл 170 (Єв. 40-х рр. XVI сг.); молчати 145 (К 1615 р.). Під впливом живомовної м'якості вимови Ц відновлюються в XV - XVI ст., хоча й не вживаються послідовно, написання з А після відповідної букви: п’тица 169 (Єв. 1423 р.); ксоіща 113 (ЄМ 90-х рр. XV ст.); Ов’ца 307 зв. (Єв. 40-х рр. XVI ст.).

Після м'яких приголосних протягом досліджуваного періоду послідовно за давньоукраїнською традицією вживається буква А, проте зустрічається й буква їй: творлшаа 138, црл 137/цріа 2 (КП 1397 р.); глА 2, манастьірл 2 зв. /манастиріа 2 зв. (ЧМ 1489 р.); врімА 156, вса 19 зв. / исціліахжсА 192 (Єв. 40-х рр. XVI ст.); 6ашє 7 зв., клатвож 8 /днвліахжж са 6 зв. (Ап. 1600 р.). З початку XVII ст. в цій позиції остаточно закріплюється буква А.

Передача йотації звука А. На початку слів послідовно в рукописних пам'ятках пишеться буква Ю., але починаючи з XV сг. під дією другого південнослов'янського впливу спорадично наявна й А:

* Список скорочень назв використаних джерел подано в додатку до дисертації.

іазьїки 156, іажє 169 зв. / адіпє 169 (Єв. 1423 р.); іарославоу 4 зв.,

¡асио 5 / ажє 54 зв. (ПП 1553-1554 рр.); шко 84 зв., іакосгЬ 86 зв. /

Ароспі (ТЦ 1608 р.). У стародруках вживається тільки буква Ш: іаро-стн 19(41491 р.); іазьїко1'13 (АД 1591 р.); іакости 7 зв. (ЗБ 1618 р.).

Після голосних у конфесійних пам'ятках починають використовуватися, під другим південнослов'янським графіко-орфогра-фічним впливом, написання без йотації - через З, які з XVI ст. набувають значного поширення (поруч із передачею йотації через А): вьз-лєжанїа 134 зв. (Єв. 1423 р.); собрадоваїшаа 112 (ЄМ 90-ті рр. XV ст.); пісаііїа 336 зв. (ЄП 1556-1561 рр.); златосїанно 45 (Анф. 1619 р.).

У староукраїнських конфесійних пам'ятках використання написань З без йотації призвело до порушення сформованої давньоукраїнської традиції у вживанні букв А і Ш: «А писали після приголосної, а ІЕ - на початку слова та після голосної»*. Буква ІН. в позиції після голосних у рукописах майже послідовно вживається тільки до кінця XIV ст., в цей період набувають поступового поширення й натикання з А: освктиша молопьіа твоіа 105/6жиа 51 зв. (КП 1397 р.). Починаючи з XV ст. перевага вже надається вживанню букви А у рукописних та друкованих пам'ятках за правилом середньоболгар-ської орфографії: собалнью 299 зв. (Пр. 80-х рр. XV сг.); вьспоминад 1 (ТП 1491 р.). У XVI ст. середньоболгарська орфограма закріплюється в староукраїнському узусі: доухов'нал 171 зв. (АР 1568 р.);

цілованІА 305 (ЄУ 1604 р.).

Ділові пам’ятки

Передача звука А. На початку слів, після твердих приголосних, шиплячих та Ц послідовно в діловому письменстві пишеться буква 3:____________

* Жуковская Л.П. О южнославянской влиянии Х1У-ХУ вв. (На материале проложного Жития Евгения) // Язык и письменность среднеболгарского периода. — М., 1982.— С. 49.

амипь, заставила, печать (Гр. 1386 р.); а в'royera, громадою, влучна (Гр. 1542 р.); акцьі' 1 зв., замт>к8 1, мєщанпнови 1 (В 1617 р.). Поряд із використанням давньоукраїнської традиції в написанні після шиплячих літери а в діловій писемності останньої чверті XIV ст. - початку XV ст. спостерігається певна тенденція поширення середньо-болгарського правила - вживання в цих позиціях букви А: лодь галичємт> чАгрово (Гр. 1394 р.); печать (Гр.І, 1398 р.); ЖАворон-ковпча (JI 1400 р.); пана жюржл (Гр. 1407 р.).

Після м'яких приголосних у досліджуваних актах до кінця

XV ст. послідовно пишеться буква А: полами (Гр. 1383 р.); составллю (Гр. 1490 р.). Традиційні написання продовжуються в кінці

XV ст. - третій чверті XVI ст., проте в цій позиції поступово поширюється й вживання букви Ш. В останній чверті XVI ст. спостерігається чітка зміна традиції у вживанні А на Ш. До кінця цього століття нова орфограма закріплюється в староукраїнському діловому узусі: взіати, тать, шліахтамт, (Гр. 1590 р.); гєиваріа 1, собмовліают 1 зв., свдитисіа 1 зв. (П 1612 р.).

На місці А в актовій писемності зустрічаються також написання букв є, Є, які з середини XVI ст. набувають більшого поширення: на посвєщенє (Гр. 1549р.); свєтого 1 зв. (Л 1585 р.); пстдЕсіатЗ (ЗВ 1619- 1622 рр). Вони наявні в текстах, писаних носіями північного наріччя української мови.

Передача йотації звука А. На початку слів буква И. в діловій писемності послідовно, за давньоукраїнською традицією, пишеться тільки до реформи Євфимія Тирновського, а в останній чверті XIV ст. починає вживатися буква А: сємє" асмоіювич, аковт, (Гр.І, 1388 р.). Проте південнослов'янська орфограма не поширюється, і з XV ст. остаточно закріплюються традиційні написання з Ш.: тцко (Гр. 1467р.); мпхайло іачпицькпі (Гр. 1542 р.); іавно 1 (JI1614 р.).

Після голосних буква Ш. вживається послідовно тільки до останньої чверті XIV ст. До кінця XVI ст. у використанні в цій позиції букв Ш, А спостерігається змагання двох правописних систем: давньоукраїнської та південнослов'янської. З кінця XVI сг. закріплюються написання з Ш за давньоукраїнською традицією: иєРкотша (Гр. 1590 р.); є^зєкуцта (С 1600 р.)'. влаЩіаіа (Л 1610 р.).

Букви на позначення звука Е та його йотації

У правописі давньоукраїнських пам'яток протягом XI-XIII ст. для вживання букв є вузької, ІЄ, Є широкої виробляється таке правило: ІЄ та згодом Є широка пишуться на початку слів та складів, а також після голосних (у більш ранніх пам'ятках зустрічається і

після плавних Л, Н, Р); е вузька - після приголосних.

Конфесійні рукописні та друковані пам'ятки

Передача звука Е. Після приголосних у староукраїнській конфесійній орфографії послідовно за традицією пишеться буква є вузька: веселіє 5зв. (КП 1397 р.); немецкого 296 (Ч 1491 р.); ан’гелъ 242 (АР 1568 р.); всегда 242 (М 1606 р.). У деяких рукописах XV -

XVI ст. в цій позиції іноді зустрічається як архаїзм буква ІЄ: пригвозджіень 209 (ЧМ 1489 р.); хотацік 80 (ПП 1553-1554 рр.).

У кінці XV ст. в рукописному конфесійному письменстві починає використовуватися буква Є, яка одинично трапляється після приголосних і майже послідовно пишеться в кінці рядків: ве/селнЄ 20 зв., бисєрь 29 зв., трСцє 31 (Ізм. кін. XV - поч. XVI ст.). Вона також спорадично наявна б наступному періоді: дрсві£ 133, раз8-м±єт£ 132 зв. (Єв. 40-х рр. XVI ст.); бе3конечное 300 зв., (Ьпжщеша 276 (УЄ 1604 р.). У стародруках буква Є фіксується лише в останній чверті XVI ст., переважно в кінці рядків: во світе 1 зв. (Кн. 1598р.).

Передача йотаиії звука Е. На початку слів та після голосних буква ІЄ зафіксована лише в рукописних конфесійних пам'ятках.

До кінця XIV ст. вона виходить з ужитку, але іноді її можна зустріти й до кінця XVI сг.: кет1191, споіємоу 16 зв. (КП 1397 р.Х тршє 48, оумпожєішіе ЗЮ(Ьп. кін. XV-гоч. XVI сг.); лїіє 10 (ЄП1556-1561 рр.).

З кінця XIV ст. в конфесійних рукописах на початку слів та після голосних закріплюється вживання букви Є широкої, проте в цих позиціях зустрічається й є вузька: Єфїсопііа 90, бєзакопїє 41 /єго 209, бл^пєпїє 26 (КП 1397 р.). Протягом XV — XVI ст. в більшості пам'яток спостерігається поширення і закріплення нової орфограми, виробленої староукраїнським правописом - Є широка пишеться на початку слів, а після голосних (як і після приголосних) на позначення звука Е використовується є вузька, таке вживання стає унормованим із кінця XVI ст.: £Удокнма 236, вндінїє 112 зв. (ЄМ 90-х рр.

XV ст.); ЄУОііа 9зв, віржємь 9 зв. (Єв. 40-х рр. XVI ст.); Є'^і'ал,ских 141, оставлєнїє 140 (К 1615 р.). У стародруках останньої чверті XVI

- початку XVII ст. в цих позиціях послідовно пишеться є вузька: єді-іюродпаго 262, восхьіщєпїє 263 (АІФ 1574 р.); єсть 3 зв, бОльшос 1 ж (ЛІЗ 1607 р.). З початку XVII ст. в друках поширюється орфографічне правило, яке отримало закріплення в рукописних пам’ятках -Є широка пишеться на початку слів, а після голосних вживається є вузька: Єлємєі&га 7 зв., чєриоє 7 зв. (ЗБ 1618 р.). Буква Є в позиції на початку слів та після голосних більш властива саме рукописним пам'яткам. Вона фіксується одинично з кінця XV ст., набуваючи значного поширення тільки з початку XVII сг.: егип’та 304, бгоспасаемом 536 (ЄУ 1604 р.).

Ділові пам'ятки

Передача звука Е. Після приголосних буква є вузька в актовому письменстві послідовно пишеться до кінця першої чверті XVI сг.: паро-жєньш (Гр. 1375 р.); бєрєгв (Гр. 1458 р.); грошєіі 249 зв. (З 1526 р.).

З другої чверті XV ст. та до кінця цього століття вона починає

поступатися перед буквою Є, яка переважно пишеться в кінці рядків: печать, наше/м\г(ГС 1434 р.). На початку XVI ст. написання з Є поступово поширюються, а з середини цього століття вживання даної букви набуває панівного становища: але, день, мещанинъ (Гр. 1527р.); леев 1, чоловексР (В 1609р.).

Передача йотації звука Е. На початку слів та після голосних в орфографії ділового письменства до кінця XIV ст. за давньоукраїнською традицією пишеться буква ІЄ, хоча зустрічаються й вживання букв Є широкої та є вузької: іесмо, составлАьємь (Гр. 1394 р.). В XV ст. буква ІЄ вже не фіксується, її остаточно замінює Є широка, проте в ідіх позиціях зустрічається й є вузька: £го, во£нода /єго (ГрД 1436 р.); Єйшишко*, кч£вЬ (Гр. 1497 р.). Переважно з другої чверті XVI ст. в щх позиціях буква Є широка (до кінця і;я;х) столітгя юна майже виходить з ужигку) замінюється буквою Є, яка в актах фіксується з другої чверті XV ст.: его, правилиевъ (Гр. 1527 р.); есг, воєвиди (В 1604 р.).

Букви на позначення середньопереднього звука И

У давньоукраїнській мові XI - XIII сг. відбулося поступове зближення й збіг звуків ЬІ з 1 в одному середньопередньому голосному И. Цей середньопсредній И у староукраїнській орфографії з

XIV ст. передавався буквами Ъ1, Ы та И, які було прийнято писати за етимологією (Ы на місці давнього ЬІ; И на місці давнього І), хоча в пам'ятках зустрічаються й написання з відхиленням від узусу, що

відбивали фонетичні особливості живої української мови.

Конфесійні рукописні та друковані пам'ятки

Після приголосних у графіці конфесійних рукописних пам'яток з другої половини XIV ст. поступово відбувається під другим пів-________деннослов'янським графіко-орфографічним впливом графемна заміна букви Ъ1 на букву Ы, а з початку XV ст. буква Ы пишеться вже послідовно (переважно заешмологією): оуслышапа 136 зв. (Єв. 1423 р.);

восто'Чіьіа 5 зв. (Кн. 1598 р.); нб^ішл 12 зв. (М 1606 р.). У цих позиціях також за етимологією пишеться буква И: горєсти 12 (КП 1397 р.); тєм’піщи 213 (Ізм. кін XV -шч. XVI сг.); митрополЬкаа 183 (К 1615 р.).

Під другим південнослов'янським графіко-орфографічним впливом у конфесійних пам'ятках із кінця XIV сг. з'являються написання з буквою І (І) між приголосними. Ця орфограма не набула значного поширення: вдовіцго 131 з).(КП 1397 р.); галілєискьі" 112 зв. (ЄМ 90-х рр.

XV сг.); оучшкоу 336 (ЄП 1556-1561 рр.); тімОоєії 415 зв. (КС 1614 р.).

Перед голосними та Й у староукраїнських конфесійних пам'ятках послідовно за давньоукраїнською традицією пишеться буква И. З кінця XIV ст. в цих позиціях за південнослов'янським правописом починає вживатися й буква ї (І). Ця орфограма набуває значного поширення в XV ст„ а в XVI ст. вона закріплюється староукраїнським узусом: гаяріяль 206 (ЄП 1556-1561 рр.); лйкавїи 1 зв. (ОПВ 1588 р.); хр^тїаПскїи 390 (ЄУ 1604 р.). Буква ї в цій позиції трапляється також після глухих Г, К, X, шиплячих та Ц.

Після глухих Г, К, X у конфесійних пам'ятках до кінця XV ст. переважно пишеться буква ЬІ, а буква И наявна тільки одинично: пра-гьі34 зв, исіочиикьі 57/восхитіпи 12 зв. (КП 1397 р.); нєдоугьі 27 зз., тгьтьскьіми 1 (Ч 1491 р.). У пам'ятках першої половини XVI ст. набувають поступового поширення написання з И, а з другої половини XVI ст. буква И в цих позиціях пишеться вже послідовно, хоча трапляється і ЬІ пішггїа 12, єухітїи 54/бЛгьімгь 5 (Син. кін. XVI ст.); книги 2 зв., хиба 445 (КС 1614 р.).

Після шиплячіо: та Ц протягом досліджуваного періоду пишеться буква II, хоча з XVI ст. в цих позиціях зустрічається й ЬІ: вьзложиши 26, Очима 4 зв., безакоїтіци 51 (КП 1397 р.); божию 1, починають 2 зв., шептання 2 зв. / таємниць; 2 зв. (КЦ 1587 р.).

У конфесійних пам'ятках XV - першої чверті XVII ст.

фіксуються непослідовні вживання в іншомовних словах, переважно грецьких, буви V. Іжиця за своєрідністю нашої фонетики передає середньопередній звук И, на відміну від південнослов’янських та інших східнослов'янських мов: сурїапинь 148 (Єн. 1423 p.); моусєО^ь 2 (ОПВ 1588 p.); €f \ті£1скїй 85 зв. (МС 1608 p.).

Ділові пам'ятки

Після приголосних в актовій писемності до першої чверті XV ст. переважає вживання букви Ъ1, хоча в цей період зустрічається йЬЬ з болоты, впучаты / быбельскыи (Гр. 1378 р.); въшимат (Гр. 1421 p.). З другої чверті XV ст. буква Ъ1 під другим південнослов'янським графіко-орфографічним впливом повністю замінюється графемою Ы: выз-иаваю (Гр. 1467 р.); злым 215 зв. (З 1554 р.); кривды 1 (Гр. 1605 p.). Буква И переважно фіксується за етимологією: листь (Гр. 1388 p.); горо^иичии (Гр. 1467 р.); Михайлович^(Н1508 p.); ничого 1(Л 1614 p.).

Перед голосними та Й у пам'ятках останньої чиергі XTV - першої чверті XVII ст. за давньоукраїнською традицією вживається буква И, рідше - Ы: литовьскии, тыЬ (Гр. 1375 р.); панъ лобвньекыи, луцкии, подолАнскии (Гр. 1458 р.); выехал 1, ипколскиє 1 зв. (П 1598 р.); поДданыЕ 1 (В 1609 р.). Проте в староукраїнській діловій писемності в останній чверті XIV ст. - першій половині XV ст., у другій - третій чверті XVI ст. засвідчено декілька випадків використання середньо-болгарської орфограми, за якою перед голосними та Й вживається буква ї (І): болшїи (ГС 1434 p.); кіоски" (Гр. 1549 p.).

Після глухій. Г, К, X у правописі ділових пам'яток останньої чверті XIV сг. послідовно пишеться буква И: многи*, иванъ нєсвиз-

скии, хитрости (Гр. 1388 p.). З кінця XTV сг. ця послідовність поступово_

________порушується і починають відновлюватися давньоукраїнські написання

з Ъ1 (вони орфографічно передаються через ЬІ), які вживаються майже паралельно з И: рускихъ, хитрости / великъШ (Гр.І 1398 p.);

лвцкіт, конюхи / свідки (Гр. 1458 p.). З другої половини XV ст. буква ЬІ в цій позиції майже вилучається з ужитку, і з цього часу в староукраїнському узусі закріплюються написання з И: моЯдав'ски* (Гр. 1472 p.); згинув (Л 1534 p.); прихиллючи 1 зв. (Гр.1602 p.).

Після шиплячих та Ц актові пам'ятки з кінця XIV ст. і майже до середини XVI ст. послідовно засвідчують давньоукраїнські написання з буквою II: оужіггки, грошин, границя(Гр. 1391 p.); чинтгь, оусльїшить, циганом-ь (ГС 1434 p.); потвєржиеи, будвчим’ь, вломлта“ши (Л 1534 p.). Такі написання домінують і в наступному періоді, проте починає писатися також і буква ЬІ, яка в цій позиції помітно поширюється з останньої чверті XVI ст.: вживал-ь 1 зв., врочнціа 1, чсРинци 1 /моцьі 1 зв. (П 1598 p.).

Букви на позначення звука 1 та його йотації У давньоукраїнському узусі звук І передавався буквами ї (І), И, ’Ьі дуже рідко-через V. Буква І писалася на початку власних імен, а також, г оловним чином, після голосних та в кінці рядків, літера Ив інших позиціях у слові, але з XIII ст. вона могла позначати звук 1 перед йотованими та середньопередній И після приголосних.

Конфесійні рукописні та друковані пам’ятки Передача звука І. На початку слів у власних назвах іншомовного походження староукраїнська орфографія конфесійного письменства успадкувала давньоукраїнську традицію писати букву ї (І): зємла ЇЄрданьскьпа 57 зв. (КП 1397 p.); ivxa 2 (ТП 1491 p.); їюдєії-скьіхь 229(ЄП 1556-1561 p.); їпполїта 202 (М 1606 p.). Буква И вживалася га початку слов’янських слів: псцілил 19(4 1491 p.); исквшєігь Ззв. (ЧМ 1489 p.); исповіданіє281 (ПП 1553-1554 pp.); иждивєнїєм 1 (КС1614 p.).

о

Перед голосними та И у правописі конфесійних рукописних пам'яток послідовно до останньої чверті XIV ст. пишеться за давньоукраїнською традицією буква И. З кінця цього столітгя спосте-

р і гається поширення під дією другого південнослов'янського графі-ко-орфографічного впливу написань з буквою І (І): (обновленім (КП 1397 р.). У XV ст. немає одностайності у вживанні букв И, І в цій позиції, проте вже до кінця століття поступово виробляється правило писати перед голосними та Й букву ї, яке закріплюється в XVI ст. в правописі рукописних та друкованих пам’яток: мтрополіи 1 (СВ 1509 р.); в’чєнїа 165 (АР 1568 р.); любовїю 4 зв. (УМ поч. XVII ст.).

Після приголосних у досліджуваних конфесійних пам'ятках до останньої чверті XVI ст. вживається буква U, яка переважно пишеться на місці етимологічного Ті у наголошених і ненаголошених складах: дві 2, біло 29 зв., терпіти 3; діла 216 зв., о заповиді 70, злодій 208 (ЧМ 1489 р.). З другої половини XVI ст. Тз також вживається за традицією, але вже не так послідовно, як у попередній період. В останній чверті XVI-першій чверті XVII ст. зустрічаються написання букви Ті проти етимології на міац Є, И (І). Однак такі написання не були нормою загального правописного узусу, а відбивали окремі фонетичні та морфологічні особливості говорів староукраїнської мови. Також не отримали закріплення в правописі вживання букв Є, И на місці етимологічного "Б.

Передача йотації звука І. На початку слів у конфесійних пам'ятках досліджуваного періоду послідовно засвідчується буква И зі спірітусом: имь З (КП 1397 р.); яхь 26 (Ч 1491 р.); ¡ть 206 зв. (ЄП 1556-1561 рр.); ихт> 4 (Кн. 1598 р.); нмь І зв., ихт> II (ЄУТ 1619 р.).

Після голосних у рукописах до кінця XIV ст. вживається буква ІЄ: своієм-ь 73 зв. (ЄЛ др. пол. XIV ст.), а з кінця XIV ст. в цій позиції поширюється буква И, яка майже послідовно писалася в рукопи-

_______сах та друках до кінця першої "чверті XVII ст.: гнівомь своимт, З

(КП 1397 р.); мтрє іішєа марїй 1 (ТП 1491 р.); гаврїил'ь 112 зв. (ЄМ 90-х рр. XV ст.); оочїцієиш 188 зв. (Єв. 40-х рр. XVI ст.);

оу правовірій 1 зз. (КЦ 1587 р.); въ размышленш 51 (УМ поч. XVII ст.).

Ділові пам'ятки

Передача звука І. На початку слів в актах у власних назвах іншомовного походження пишеться буква ї: 7йУ7у(Гр. 1378 р.), іс2103в. (З 1411 р.), іс (3 1554 р.), Івана 1 (П 1612 р.); у слов'янських словах -И: нзрушистал (Гр. 1388 р.), юіа (JI 1488 р.), ипокъ 1 (П 1598 р.), и"ших 1 (Гр. 1602 р.).

Перед голосними ma Й у грамотах послідовно за давньоукраїнською традицією до останньої чверті XIV ст. переважно пишеться И: Василии (Гр. 1388 р.). 3 початку XV ст. і до середини цього століття писарі відходять від традиції і майже послідовно за середньоболгар-ською нормою в цих позиціях вживають букву І: бритій (Гр. П, 1436 р.). З середини XV ст. спостерігається повернення до традиції, яка закріплюється в XVI ст.: благословенна (Гр. 1590 р.); гєдисона (С 1600 р.).

Після приголосних у досліджуваних текстах грамот до початку

XVI ст. переважно пишеться буква Т> за етимологією в наголошених і ненаголошених складах: діти, мені, мііі, свідоцтві (Гр. 1467 р.). У першій половині XVI ст. буква Ü втрачає панівне становище, а з середини XVI ст. вона вживається лише спорадично, поступаючися місцем перед буквою є вузькою, рідше - Є: векомъ, повєдати, свєтото (Гр. 1590 р.), що є відбиттям північноукраїнської фонетики. У цих актах не отримали закріплення написання букви И на місці етимологічного 15.

Передача йотації звука І. На початку слів у діловому письменстві протягом останньої чверті XIV - першої чверті XVII ст.

/•

послідовно засвідчується буква И: Йхъ (Гр. 1375 р.); имъ (Гр. 1407 р.); йм(Л 1534 р.); их 1 (Гр. 1605 р.).

Після голосних вживання букви И спостерігається до другої половини XV ст., майже паралельно з ГІ> (вона поширена переважно до початку XV ст.): об^здомъ (Гр. 1378 р.); своймь (Гр.ІІ, 1398 р.);

моішь (ГС 1434 р.)- З середини XV сг. в досліджуваних актах, написаних переважно на терені північноукраїнських говорів, буква И у цій позиції починає поступатися місцем перед буквою Є широкою, а згодом - є вузькою та Є.

Букви на позначення звука О У давньоукраїнському узусі поступово складається правило вживання букв для передачі звука О: (0 або О широку (часто її передавали як о маленьку зі звательцем) писали на початку слів та складів; о вузьку - після приголосних. Вживали також £0 в прийменнику ОТ та в лігатурах у словах, які починалися з ОТ-. Звук О передавався також і через '!> (розглянемо тут і передачу звука Е через Ь).

Конфесійні рукописні та друковані пам'ятки

На початку слів у правописі конфесійних пам'яток кінця XIV -

XVI сг. перевага надається вживанню букви Ю, проте використання О широкої також наявне: собаче53зз. (КП 1397 р.); собЬщат, 7/Основана (ПП1553-54 рр.); собачнмо бзв., содньі 7/Оба'иг~‘ 6(АХФ 1598 р.). У першій чверті XVII сг. закріплюється вживання букви СО: сошівє 275(ЄУ 1604 р.).

Після голосних протягом досліджуваного періоду в рукописних конфесійних пам'ятках майже послідовно пишеться 0), а О широка наявна тільки спорадично: Єфиюплєнє 97, сишьскьпа 64 зв. / сїонь 65 зв. (КП 1397 р.); ан’тисохіаїш^ 135, ісор'даньскоуж 144 / іОсіїфь 137 зв. (Єв. 1423 р.); гєсоргІА 13, прєсосщєпньї* 7 / фєОдора 26 (Син. кін. XVI ст.); во ханасоні 86 зв., оарасоїгь 84 зв., оарасонв 85 (ТЦ 1608 р.). Ця тенденція спостерігається і в інкунабулах кінця XV ст.: ісордань 2, фарнсєсомь 20, фарасоноу 2 (ТП 1491 р.). Проте в друках останньої чверті XVI сг. перевага надається використанню О широкої: прєОсщєннаго-260, приОбрАЦів 261 зв. (АІФ 1574 р.). Буква (0 знову починає поширено вживатися в першій чверті XVII ст.

Після приголосних у конфесійному письменстві переважно вживається О вузька: тобою 11 зв. (КП 1397 р.); ловЬлїа 20 зв. (ТП 1491 р.)\плодоу 205 (ЄП1556-1561 рр.); дєр’жав’ствоватн 11 зв. (М 1606 р.).

Під дією другого південнослов'янського графіко-орфогра-фічного впливу в кінці XIV ст. після приголосних починають вживатися букви СО, О широка. Вони поширені в рукописних пам'ятках XV - XVI сг., проте О шірока зустрічається лише в цей період і вживається іноді частіше за СО: ксопца 113, нєплсодиа 111 зв./ бєспорОчпа 111 зв. (ЄМ 90-х рр. XV ст.); болшол 292, дОбрьш 338, тобі 230 (ЄП 1556-1561 р.). З кінця XVI ст. писарі використовують тільки 03: чпсока 23, лсомилоу" 4 ж (Син. кін. XVI сг.); ксоторьій 281, кьторсоє 281 (ЄУ 1604 р.). У стародруках буква Ю після приголосних усередині слів переважно фіксується в пам'ятках кінця XV ст.: радсость І9(Ч 1491 р.), а в останній чверті XVI ст. перевага надається вживанню букви О: востОчльмт, 6, (ІіпОвідатн бзв. /псодають 7 (АХФ 1598 р.). У першій чверті XVII ст. переважають написання з СО: в'ьз(Опікм 45, слсовє 45/слОвт> 8 зв. (ЗБ 1618 р.).

Після приголосних перед виносними літерами в конфесійних пам'ятках протягом XV - першої чверті XVII ст. переважно пишеться буква СО: торс0а 81 зв. (ЧМ 1489 р.); лрєпоУ<°благо 101 зв. (ПП 1553-1554 рр.); кііювіатсі?* І, прсо^а 2 зв. (КС 1614 р.).

З давньоукраїнського періоду в староукраїнських пам'ятках, вживаються також, хоча й непослідовно, такі букви: О "очна" з крапкою всередині, особливо в слові око, звідкіля й назва букви: Оброк-ь 1 зв., ОкрРтивсА 7зв., Очє 2 зв; гєОргіїа 87, сєми0н 4зв. (ЧМ 1489 р.); О подвійна (ОО): ООчи 132 зв., ООчийма 36 зв., ООчіщєніи 181 зв., кровотООчивь 36 (Єв. 40-х рр. XVI ст.); при написанні слів з коренем крест- у букву О вписували хрест прямий або скісний: 0к9ть 139 (Єв. 1423 р.); фкрсть 348 (К 1615 р.).

У досліджуваних конфесійних пам’ятках у префіксах поширені написання Ъ на місці О: възмвщеиь£ 122 зв. (КП 1397 р. ); възрадовасл 113 зв. (ЄМ 90-х рр. XV ст.); съкращати 261 (АІФ 1574 р.); въскрёше 304 (ЄУ 1604 р.). Всередині слів Ъ на місці О зустрічається рідко, більш поширене вживання Ь на позначення звука Е: рожЛьств^ 112 (ЄМ 90-х рр. XV ст.); иночьскаго 23 зв. (ПП 1553— 1554 рр.); смысльны\гь 2 (ЗБ 1618 р.).

Під дією другого південнослов'янського графіко-орфогра-фічного впливу в правописі пам'яток поширені написання Ъ, Ь після плавних Р, Л, проте вони не були закріплені староукраїнським узусом: плъза 19, шръзп (Ч 1491 р.); выплъиил1са 212, содръжаль ЗЗбзв., тръжище* 312 (€П 1556-1561 рр.); длъжиика 365 зв., задръжанн 400 (ЄУ 1604 р.).

Ділові пам'ятки

На початку слів в актових джерелах до кінця XV ст. переважає вживання букви СО поряд із О широкою, а з XVI ст. написання з СО унормовуються: (осващипъі (Гр. 1389 р.); сострсозского (Гр. 1458 р.); сопнсано (П 1551 р.); обычаю 1 (Гр. 1605 р.).

Після голосних у грамотах послідовно пишеться буква С0: їсойу (Гр. 1378 р.); симєша (Гр.І, 1436 р.); гє(оРгша (Гр. 1590 р.); исоси-оъ 1 (Гр. 1605 р.).

Після приголосних, а також, перед виносними буквами послідовно пишеться буква О вузька: ведомо, сыром (Гр. 1383 р.); жаловали, соссРаию (Гр. 1422 р.); жодали 1, лєчеРского 1, способе-4 1 (П 1598 р.); пиво 1, в£ликоДц£м З (ЗВ 1619-1622 рр.). У деяких пам'ятках зустрічається й буква СО: хсочю (Гр.І, 1398 р.); рсож’дєсгва ________(Гр. 1542 р.); поДвсоЄводзєю 1 (Гр. 1602 р.).

Букви на позначення звука У та його йотації

У давньоукраїнському узусі різних часів звук У передавався буквами ОУ, 8, У, Ж. Диграф ОУ вживався на початку слів, після голосних та твердих приголосних; літера У після приголосних; 8 в давніх текстах писалася зрідка, переважно в кінці рядків. Йотований У після м'яких приголосних та Й передавався буквами Ю, КК (Під йотацією умовно розуміємо й вживання букв на позначення м'якості приголосних).

Букви Ж, ЬЖ вживалися тільки до кінця XI - початку XII ст.

Конфесійні рукописні та друковані пам'ятки

Передача звука У. На початку слів у конфесійних пам'ятках останньої чверті XIV - першої чверті XVII ст. переважно вживається диграф ОУ: супова£гь 26 (КП 1397 р.); оубогих 224 (4M 1489 р.); оумбдрАюціа 232 (ОПВ 1588 р.); оумышлела 137 (УМ поч. XVII ст.). Спорадично зустрічається в цій позиції й буква 8: вморіша 131 зв. (КП 1397 р.); 8твръциль 28 (Ч 1491 р.); вшзвлеиъ 69 (MC 1600 р.).

Після голосних у конфесійних рукописних та друкованих пам’ятках досліджуваного періоду послідовно за давньоукраїнською традицією пишеться ОУ, хоча поодиноко трапляється й вживання 8: пооучлтсА 2 (КП 1397 р.); ііаоучн 20 зв. / къ савлоу 1 (ТП 1491 р.); лєоувАдаюцїа 297 (ЄУ 1604 р.). У стародруках, на відміну від рукописів, приблизно з 10-х років XVII ст. друкарі переважно замінили сполуку ОУ на 8: лавкв І {ЄУТ 1619 р.).

Після приголосних усередині та в кінці слів у рукописах XIV ст. та до останньої чверті цього століття писалася буква У. В наступний період писарі замінили її сполукою ОУ, яка послідовно вживається до кінця XVI ст.; в текстах також можна зустріти У: застоуппикъ 4, славоу 26/заступит ма 4 зв. (КП 1397 р); віроую 187, видіахоу 9 зв. / глубину 203 зв. (4M 1489 р.); живоущимь 69, сЪцсу 273/т’роіакую118 (АР 1568 р.). У першій чверті XVII ст. диграф ОУ в цих позиціях

переважно замінюється буквою 8, між тим вживання ОУ ще досить часте: мбЛрости 294, поча^кв 279 (ЄУ 1604 р.). У друках ОУ в цих позиціях послідовно пишеться тільки в інкунабулах кінця XV ст.: пагоубно 1, гОркомоу 21 (ТП 1491 р.); в останній чверті XVI - першій чверті XVII ст. перевага надається вживанню В: мвдр-ь 1 зв., вікіїЗзв. (01 1598 р.); бвр'ливьій 8, іазьїкв 7 зв. (ЗБ 1618 р.).

З XV ст. в конфесійних пам'ятках під другим південнослов'янським графіко-орфографічним впливом відновлюється вживання букви Ж, яку писарі та друкарі використовували тільки як графічний знак: глжбинж 20 (ТП 1491 р.); звіз^ж 446 зв. (ПП 1553-1554 рр.); віржю 294 зв. (ЄУ 1604 р.). У досліджуваних стародруках останньої чверті XVI ст. - першої чверті XVII ст. майже не вживається буква Ж, вона поширена тільки в КС 1614 р.: бждсмо 445, зжбьі 9,ржкама 2

Передача йотації звука У. На початку слів, після голосних та м'яких приголосних у конфесійних пам'ятках останньої чверті XIV -першої чверті XVII ст. переважно пишеться буква Ю: юность 28, млс-гію 28, волю 28зв.(Ч1491 р.); юность 2 зв^ рвсквю 1 зв., землю 1 зв. (КЦ 1587 р.); южньїм 85зв., воиньстввють 84зв., всю 85 зв. (ТЦ 1608 р.). Під впливом середньоболгарської орфографії в рукописних пам'ятках з XV ст. йотація звука У, поруч з 10, стала передаватися також через букву Ж: моєж 113 зв. (ЄМ 90-х рр. XV ст.); вєликож б зв (ПП 1553-1554 рр.); кла^вож 8 (Ап. 1600 р.). У стародруках буква Ж в цій позиції наявна тільки в інкунабулах кінця XVсг.: божсл 1 (ТП 1491 р.): щ Ос ж 19 (Ч 1491 р.). У пам'ятках наступного періоду вона майже не фіксується.

Ділові пам’ятки_________________________

Передача звука У. На початку слів у діловій писемності до кінця першої чверті XVI сг. переважно пишеться ОУ: оуспіпьіе (Гр. 1378 р.); оусльшиГ (Гр. 1422 р.); оуцієдрнти 10ж (Н 1518 р.), а з другої

чверті цього століття відбувається заміна ОУ на 8, яка в цій позиції з'являється з XV ст.: вмоцішли (Гр. 1527 p.); вживши 1 (Л 1585 p.); вподабаньл 1 (Л 1614 p.).

Після голосних у грамотах XV - першої половини XVI ст. пишеться сполука ОУ, хоча іноді можна зустріти й 8: праоу-поучатомт, (Гр. 1407 p.); добро волнеоутоє (Гр. 1542 p.). З середини

XVI ст. відбувається заміна ОУ на 8: на три сорокового8 (Гр. 1549 р.); на завтра (С1619 p.).

Після приголосних усередині та в кінці слів в актовій писемності останньої чверті XIV ст. послідовно використовується традиційне вживання букви У: кил3 корибуть, написаному (Гр.І, 1393 p.). Наявна в цей період і сполука ОУ, вживання якої збільшується в першій половині XVI ст.: застоуппїка 10, книгоу Ззв. (Н 1518 p.), а з середини цього століття вона виходить з ужитку. З початку XV ст. в цій позиції починає використовуватися буква 8. Її вживання набуває панівного становища з середини XV сг. та до середини XVI ст.: порвшияь, нашємв (Гр.ІІ, 1436 p.); трвдьі 10, помлнв 72 (Н 1518 p.). Проте з другої половини XVI сг. писарі знову повертаються до традиційних написань з У, але 8 також поширена: кгру"тьі 1, наме^нику 1 зв. (Л 1582 p.); буРмнстрь, сторону (Л 1610 р.).

Передача йотації звука У. На початку слів після голосних та м'яких приголосних у діловій писемності пишеться буква Ю: юрьевьіх, имаю, село конюхи (Гр. 1458 p.); поД юРздшгкю 9, киє^скую 1 зв., нєприАтєлю 1 (УСК кін. 60 - поч. 70-х pp. XVIсг.); поя юрі&дьщьі'3зв., пробою 3 зв., сочиню 3(Л 1608 р.). Буква Ж в цій позиції трапляється тільки в деяких молдавських грамотах XV ст.: вірож, помощїж*.

* Українські грамоти XV ст. /Підготовка тексту, вступна стаття і коментарі В.М. Русанівського. — К., 1965. — С. 19.

Висновки

Проведене порівняльно-історичне та статистичне дослідження староукраїнської графіко-орфографічної системи останньої чверті XIV - першої чверті XVII ст. в передачі голосних звуків виявило, що з останньої чверті XIV ст. починається свідомий процес унормування староукраїнського графіко-орфографічного узусу, який проходить протягом століть (до 1619 р.) в змаганні та взаємодії двох правописних систем: давньоукраїнської та південнослов'янської. У староукраїнському конфесійному письменстві це призвело до вироблення на кінець XVI-початок XVIIст. більш-менш унормованої системи правопису, що складалася з орфограм давньоукраїнських, нових староукраїнських (напрацьованих у XIV - XV ст. і закріплених в XVI ст.) та підвеннослов'янських. Орфографічна система ділової писемності, грунтуючись на давньоукраїнських орфограмах, розвивалася протягом досліджуваного періоду поступово і майже самостійно.

Вивчення правопису староукраїнських пам'яток засвідчило, що другий південнослов'янський графіко-орфографічний вплив позшчав-ся з кінця XIV ст. і тривав до XVII ст. включно, проте він не зробив генералізуючого впливу на наш традиційний правопис. Південнослов'янська орфографія не була механічно перенесена до правопису староукраїнських пам'яток. На українському грунті вона зазнала зшч-ної трансформації. Південнослов’янський вплив безпосередньо відчу-ваєггься саме в конфесійних пам'ятках. На правописі ділової писемності він суттєво не позначився, лише частково вплинувши шграфіку.

Дослідження показало, що до кінця XVI - початку XVII ст. в староукраїнському правописі склалися загальні графіко-орфогра-

--------фічні норми як спільні, так і окремі для конфесійного та ділового

письменства. У граматиках Л. Зизанія (1596 р.) та М. Смотрицького (1619 р.) кодифіковано правописний узус конфесійних пам'яток

кінця XVI - початку XVII ст., але було взято до уваги й правописну практику світського (ділового) письменства.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1. Відбиття другого південнослов'янського впливу в правописному узусі українських пам'яток XVI ст. //Тези доп. наук.-практ. конф. "Писемні пам'ятки східнослов'янськими мовами XI - XVIII ст."

- Київ-Слов'янськ, травень, 1993. -С. 77-81.

2. Поєднання палеографічного та правописного аналізу при вивченні писемної системи староукраїнських пам'яток //Тези міжнар. наук. конф. "Наукова бібліотека в сучасному соціокультурному контексті". - Київ, жовтень, 1993. - 4.1. - С. 89-91.

3. До історії вивчення українського правопису XIV- поч. XVII ст. //Тези доп. і повід, наук. конф. "Мовна дійсність в Україні: Проблеми і перспективи". - Вінниця, травень, 1994. - С. 81-83.

4. До історії вивчення т.зв. другого південнослов'янського графіко-орфографічного впливу //Писемні пам'ятки східнослов'янськими мовами XI - XVIII ст. - Київ, 1995. - Вип. 2: Матеріали наук, конфер. пам’яті Лідії Петрівни Жуковської. - С. 249-252.

5. Відбиття так званого другого південнослов'янського графіко-орфографічного впливу в правописі антропоніміє Синодика кінця XVI ст. //Мовознавство, 1995. - № 6. - С. 47-53.

6. Букви на позначення голосних звуків у граматиках Л.Зизанія та М.Смотрицького //Актуальні проблеми граматики. Збірник наукових праць. - Київ-Кіровоград, 1996. - Вип. 1. - С. 8-12.

Гнатенко Л.А. Староукраинское правописание последней четверти XIV - первой четверти XVII вв. в связи с проблемой второго южнославянского графико-орфографического влияния (Буквы для обозначения гласных звуков).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01. - украинский язык, Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 1997.

Защищается рукопись, в которой в сравнительно-историческом и статистическом аспектах исследуется становление староукраинского графико-орфографического узуса в обозначении гласных звуков в религиозных и деловых памятниках последней четверти XIV - первой четверти XVII вв. на основе взаимодействия двух правописных систем: древнеукраинской и южнославянской. Установлено, что к концу XVI - началу XVII вв. в староукраинском правописашш сложились графико-орфографические нормы, общие и индивидуальные для конфессийной и деловой письменности.

Gnatenko L.A. Old Ukrainian spelling reffered to the last quarter of XlV-th - the first quarter of XVII-th century in connection with the problem of South Slavonic graphical and orthographical influence (letters for transmission of vowels.

Presentation of thesis for a candidate degree of phylological sciences on speciality 10.02.01 - Ukrainian language, Institute of Ukrainian language of NAS of Ukraine, Kyiv, 1996.

The manuscript is defended on comparative and historical and statistics aspects investigated relatively to Old Ukrainian graphical and orthographical usage, to transmit vowels sounds religious and business relics dated back to the last quarter of XlV-th - the first quarter of XVII-th century on the basis of interaction of two spelling systems, Old Ukrainian and South Slavonic. It is established that at late XVI-th - and early XVII- th century the graphical and orhographical norms common and individual for confession and business were adopted.

Ключові слова: буква, звук, орфографія, правопис, другий південнослов'янський графіко-орфографічний вплив___________________