автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Творчество О. Ольжича. Проблема поэтики.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Творчество О. Ольжича. Проблема поэтики."

Запорізький державний університет

> І

ЧЕРНЯВСЬКА ЛЮДМИЛА ВІТАЛІЇВНА

" ' ".{Л*/,

Л'ІОрг

УДК: 883 0-1.081

ТВОРЧІСТЬ О.ОЛЬЖИЧА. ПРОБЛЕМА ПОЕТИКИ

Спеціальність 10.01.0j - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Запоріжжя - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Запорізького держав ноп університету Міністерства освіти України.

Науковий керівпик: кандидат філологічних наук, доцент

Хом’як Тамара Володимирівна, завідувач кафедри українознавства, доцент кафедри української літератури Запорізького державного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Заверталюк Нінель Іванівна,

професор кафедри української літератури

Дніпропетровського державного університету

кандидат філологічних наук, доцент Конончук Михайло Миколайович, доцент кафедри історії української літератури і шевченкознавства

Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка

Провідна установа: Донецький державний університет,

кафедра української літератури

,уУ,

Захист відбудеться / т листопада 2000 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті (69063, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корпус 2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (69063, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корпус 2).

Автореферат розіслано ЇЬ жовтня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент $Т.В.Хом’як

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Історія української літератури І пол. XX ст. складалась під посилеїшм впливом суспільно-політичних процесів, пов’язаних із творенням нової радянської формації. Цим зумовлювалось роздвоєння національної літератури, поява відгалужень емігрантської та західноукраїнської мистецької творчості. Помітною особистістю, фундатором нової історичної свідомості українця, співцем героїчного чину, національної свободи став О.Ольжич (Олег Олександрович Каїщиба) (1907-1944). Різноманітна в тематичному і жанровому аспектах мистецька діяльність його була підпорядкована потребам доби: усвідомлення національної тожсамості, утвердження образу України, естетичне переживання трагізму історичного буття етносу і вироблення шляхів його подолання через осягнення минувшини, окреслення нових національних ідеалів, що мають сприяти національному відродженню і самоствердженню. Творчий доробок письменника складають поезії, ранні прозові твори, публіцистика.

У роботі здійснено спробу комплексного дослідження спадщини О.Оль-жича, представника "Празької школи", одного з учасників групи письменників, яку Д.Донцов назвав "вісниківською квадригою" (Є.Маланюк, Л.Мосендз, О.Ольжич, О.Теліга), що започаткувала світогляд українського націоналізму, потужний творчий напрям "трагічного оптимізму" - розуміння власної причетності до світових перетворень і процесу націогенези, віра в силу і вічність нації, романтизація героїзму як найвищої чесноти, відчуття "найгострішо-го слова - Україна" (О.Теліга). Синтез ідей згуртування нації, творчий потенціал митця, особливості естетики і поетики його творів розглядаються на основі залучення біографічних фактів, широкої палітри його мистецьких уподобань, елементів епістолярної спадщини, спогадів сучасників (М.Антонович, М.Антонович-Рудницька, Д.Гуменна, К.Лазор, Н.Лівицька-Холодна, Є.Онацький та ін.).

Улюблена муза О.Ольжича - поезія - не могла йому принести "прозорої радості творчого спокою", її "пінні каскади" захоплювали, але не вберігали від шалу суспільно-політичних процесів доби. Як активний учасник українського національно-визвольного руху, член ОУН, письменник, очолюючи Культурну Референтуру ОУН, бачив на власні очі суспільно-політичні системи Німеччини, Італії, Великобританії, Франції, СРСР і методи реалізації їх ідеології, вивчав культурні й політичні процеси в УРСР і СРСР. Політична діяльність не дозволяла йому поєднувати поетичну творчість і наукову роботу в галузі археології, де він мав ступінь доктора, тому в 1940-х рр. О.Ольжич повністю віддався активній національній боротьбі. В 1954 р. у десяту річницю загибелі

О.Ольжича, що відзначалась у Вінніпезі, В.Мартинець, передовий член ОУН, відкрив засідання словами: "Коли Пушкін, в свій час, хотів вступити в ряди декабристів, то вони його не прийняли, бо ж не можна ризикувати життям такої цінної людини, а ось з Ольжичем ми того не зробили". Але обставини і час потребували дії, активної особистості, що могла б узяти на себе відповідальність за майбутнє нації. Поет, раз і назважди вибравши шлях "горіння", був готовий піти "неухильно до кінця" і прийняв стійко і героїчно смерть, що входила до його камери в катівні Саксенгаузен, "як служка, бентежно несміла". Без усвідомлення ролі О.Ольжича у культурно-політичному житті 30-40-х рр. XX сг., причетності до національних перетворень у мистецтві й політичному мисленні, духовній скарбниці етносу неможливе розуміння складного, унікального феномена творчості письменника й української літератури, твореної молодшими представниками нового еміграційного покоління, що голосно й потужно заявило про себе (С.Городинський, Ю.Дараган, Ю.Липа, О.Лятуринська, Є.Малаїпок, Л.Мосендз, О.Теліга та ін.). Легендарність цієї доби розумів О.Ольжич. Про непересічну значущість доробку багатьох українських митців на еміграції 30-40-х років О.Бердник зазначав: "Хто вийшов з легенди - шляхом легенди піде утвердити потужність її в новий прояв. Серце, котре збагнуло дію, відкриє силу знаків посланих" [21,63]. Актуальними й сьогодні лишаються зусилля подолати розчарування й утому, психологію малоросійства, манкуртство, необхідність творчих втілень міфу України, Батьківщини, відродження історичної пам’яті.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось у межах комплексної теми "Література й історія", яку розробляє група літературознавців Запорізького державного університету. Тема і план-проспект дисертації схвалені на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" при Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України 15 грудня 1998 року.

Мета дослідження визначається необхідністю зробити синтетичне дослідження творчої спадщини О.Ольжича, простежити найзагальніші закономірності процесу еволюції поетичної майстерності митця, витлумачити і науково обгрунтувати систему художніх засобів, що зумовлені жанровою специфікою творчості, а також виявити форми жанрових модифікацій творів, встановити особливості емоційного темпоритму поезії із розкриттям інтерпретаційннх можливостей при аналізі віршів, виходячи з розуміння емоційного і темпоригміки як аспектів поетики художнього твору.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- з позицій сьогодення осмислити історичні умови та витоки соціально-

з

культурних і літературно-естетичних засад творчості О.Ольжича, синтезувавши теоретичні надбання з цієї проблеми, запропонувати новий погляд на творчість поетів еміграційних кіл періоду 30-40-х років;

- виявити внутрішні закономірності розвитку лірики О.Ольжича, її особливості, використання автором нових форм, відповідних ідеям часу, пошуки у сфері нового художнього синтезу;

- подати системний опис жанрової специфіки творів як форми освоєння естетики філософії чину;

- дослідити літературно-критичні, публіцистичні та інші праці О.Ольжича і довести їх художню значущість та актуальність творчих принципів і думок з приводу формування національної свідомості українців;

- окреслшті проблематику ранніх прозових творів, визначити функціональність образів, виховну спрямованість;

- розкрити поняття емоційного темпоритму, дослідити характерну для

0.0льжича поетичну модель, визначити основні образно-тропеїчні домінанти творів;

- теоретично обґрунтувавши темпоритміку як один із найефективніших засобів вияву творчих можливостей, на рівні поетичного мистецтва подати аналіз письменницького потенціалу.

Джерельну базу склали збірки поезій "Рінь" (1935), "Вежі" (1940), "Підзамчя" (1946) та поезії, що ввійшли до збірки "Незнаному Воякові" (1994). До роботи залучаються розробки з педагогіки, літературно-критичні твори, праці, присвячені питанням культури, політики, що друкувалися в журналах "Пробоєм", "Студентський вісник", "Самостійна думка", "Україна", альманахах "Сурми", "В авангарді", "Ідея в наступі", газетах "Українське слово", "Український вісник", а також у тематичних збірниках та інших періодичних виданнях. Певна частина цих публіцистичних творів була вперше зібрана і передрукована в збірці "Незнаному Воякові". Рання прозова творчість митця опублікована в збірці "Незнаному Воякові".

Методологічно-теоретичною основою дисертації є розробки теорії поетики про структуру художнього твору, про зв'язки між його компонентами. Творчість О.Ольжича досліджується з позицій її специфіки, особливостей форм втілення мистецького задуму. В процесі роботи були використані праці істориків і теоретиків літератури С.Андрусів, М.Арнаудова, М.Бахтіна, Г.Бгабга, С.Бураго, А.Васильковського, Г.Вервеса, Г.Вознюка, Г.В'язовського, Г.Грабовича, Р.Гром'яка, В.Державина, Д.Донцова, У.Еко, С.Єрмоленко, М.Жулинського, Н.Заверталюк, В.Здоровеги, Н.Зелінської, МІльницького,

1.Качуровського, Г.Клочека, Ю.Коваліва, М.Кодака, А.Козлова, М.Крупача,

М.Неврлого, Д.Овсянико-Куликовського, В.Пахаренка, Р.Піхманця, Я.Поліщука, О.Потебні, Г.Сивоконя, Л.Скирди, Л.Ставицької, А.Ткаченка,

І.Франка, К.ФроловоТ, Л.Черсватенка, Г.Штоня, В.Яременка та ін.

Методи дослідження. У дисертації реалізовано поєднання історико-гене-тичного, типологічного, історико-порівняльного методів наукового вивчення явищ художньої літератури. Частково залучено біографічний метод. Проблеми жанрової типології і структури тексту розглядаються із застосуванням прийомів структуралізму, герменевтики, семіотики, рецептивної естетики, психоаналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Хоча інтерес літературознавців до творчості О.Ольжича в останні роки посилився, проте системного ґрунтовного дослідження її ще не зроблено. У дисертації комплексно вивчено творчість О.Ольжича, розглянуто його поетичні, прозові, публіцистичні твори, тому робота є певним внеском у наукове дослідження українського письменства 3040-х років XX ст., зокрема в інтерпретацію письменницького доробку митця з його світоглядно-громадської позиції та мистецьких пріоритетів. Дослідження сприятиме осмисленню поетики творів О.Ольжича, їх художньої системи, компоненти якої у їх взаємодії становлять цілісну концепцію твору. Розглянуто такі складові елементи поетики, як жанр, проблематика, образ, образно-тропеїчні засоби, емоційний темпоритм. Кожне з досліджених явищ охоплює ряд рівнів аналізу твору (нарація, пафос, психологізм тощо). Якщо ці явища частково досліджувались у поезії митця, то проза та публіцистика були вперше піддані ґрунтовному об’ємному аналізу. В роботі виявляється специфіка поезії О.Ольжича.

Практичне значення. Виконана робота відображає новий підхід у вивченні творчості О.Ольжича. Вона може бути використана при написанні певних розділів підручників, у лекціях з історії української літератури 30-40-х років XX століття, як матеріал для вивчення поезії митця в школах, ліцеях, гімназіях, технікумах, педучилищах, при написанні дипломних і курсових робіт в університетах і педінститутах, при підготовці студентів філологічних факультетів вузів до практичних занять з історії української літератури, на спецкурсах і спецсемінарах "Література письменників-емігрантів".

Апробація дослідження здійснювалась у формі доповідей "Текстологічні студії творчості О.Ольжича (на прикладі збірок "Величність" та "Незнаному Воякові")" на міжнародній науковій конференції, присвяченій 90-річчю від дня народження О.Ольжича (Київ, 1997), "Принципи Шевченкового моделювання дійсності у творчості О.Ольжича" на XXXII Шевченківській науковій конференції (Луганськ, 1998), "Поетика історіософських поезій циклів "Камінь", "Кремінь", "Бронза", "Залізо" О.Ольжича" на міжнародній конференції "Літера-

тура й історія" (Запоріжжя, 1998), "Роль емоційного темпоритму в формуванні архетипу степу на прикладі творів О. Олеся та О.Ольжича" на регіональній конференції "Південь України в культурно-історичному русі П пол. XIX ст." (Запоріжжя, 1998), "Інтерпретація мотивів княжої України у творчості О.Олеся та

О.Ольжича" на науковій конференції, присвяченій 120-й річниці від дня народження О.Олеся (Суми, 1998), "Поетика ідеалу людини в творчості О.Ольжича (виховний аспект поезії)" на науково-практичній конференції "Студент-98: проблеми і перспективи виховної роботи в сучасному вищому навчальному закладі м.Запоріжжя" (Запоріжжя, 1998), "Цикл у структурі жанрових одиниць поезії О.Ольжича" на науково-практичній конференції "Джерела духовності: генеза творчого процесу та розвиток мистецтва" (Дніпропетровськ, 1999), "Поетика О.Ольжича", "Емоційний темпоритм публіцистичної поезії О.Ольжича", "Поетика публіцистики О.Ольжича", "Проблеми дослідження творчості О.Ольжича" на щорічних науково-практичних конференціях викладачів і студентів Запорізького державного університету.

Матеріали дисертації апробовані на заняттях із спецкурсу "Література шісьменників-емігрантів" у Запорізькому державному університеті (лекції з творчості О.Ольжича, О.Теліги, Є.Малаїпока).

Дисертація окремими розділами і в повному обсязі обговорювалась на засіданнях кафедри української літератури Запорізького державного університету і рекомендована до захисту.

Публікації.Основішй зміст роботи відображений у чотирнадцяти публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і бібліографії. Обсяг роботи - 198 сторінок, з них 180 сторінок основного тексту, бібліографія включає 281 найменування і подана на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовано актуальність обраної теми, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і основні завдання роботи, джерельну базу, показано її методологічно-теоретичну основу, методи дослідження, визначено його наукову новизну і практичну цінність, подано інформацію про апробацію та публікації результатів досліджень.

Перший розділ "Історія інтерпретації творчості О.Ольжича" висвітлює історію досліджень творчої спадщини О.Ольжича, котру умовно можна поділити на два етапи. Перший складають розвідки еміграційних літературознавців від 30-х до 80-х років, які характеризуються тим, що аналіз здійснюється в руслі окреслення парадигми художнього мислення поета, тема-

тичних аспектів, класифікації проблематики, основних мотивів, образів поезії. Якщо в нього потрапляє текст, то подасться визначення найважливіших його властивостей, окреслюється функціонування й зміст його компонентів. Такими рисами відзначаються праці В.Державина, Г.Грабовича, М.Неврлого,

І.Качуровського.

Другий етап досліджень (90-ті рр.) характеризується активнішим зверненням до творчості О.Ольжича, що зумовлено поверненням його письменницької спадщини до читачів. Вилучений на довгий час з літературного процесу 30-40-х рр. XX ст., він отримує належну оцінку літературознаців. Елементи семіотики, намагання дістатися архетипних основ художніх явищ, дослідити генетичні аспекти поезії становлять пріоритетні напрямки аналізу. Зазначене характерне для робіт Н.3аверталюк, Ю.Коваліва, М.Крупача, Т.Салиги та ін. Проте жанрова специфіка поезії, прози, публіцистики, літературознавчих праць О.Ольжича залишилася мало розробленою. Недостатньо приділялось уваги версифікаційній майстерності митця, що й зумовило мету та завдання дослідження.

Другий розділ "Поетика художнього твору" присвячений питанням поетики художнього твору, завданням якої є звернення до естетики, структури тексту, його інтерпретації.

Художній твір характеризується цілісністю, системністю, динамізмом, відкритістю. Можливим для його структури є виділення певних шарів дослідження або моделі вивчення тексту (М.Кодак, Г.Клочек, В.Пахаренко, А.Ткаченко, К.Фролова та ін.). Але форма моделювання притаманна не лише теоретичним концепціям, а й використовується як спосіб втілення художнього змісту, наприклад, історіософська модель творів О.Лятуринської, О.Ольжича, О.Стефановича.

Співвідношення понять світогляд, світосприймання, світовідчування при вивченні структури художнього твору уможливлює виявлення взаємозв’язків між творчим задумом і системою будови тексту, тому ознайомлення з особистістю митця дозволяє зрозуміти особливості творення художнього світу в тексті, які виявляють характер світовідчуття, світосприйняття та й світогляду письменника, як наприклад, творення міфу "Батьківщини" поетами "Празької школи" є виявом знакового й текстуального рівнів художнього твору, як прагнення віднайти власні корені. Безперечішм є й зв’язок проблеми стилю з проблемою творчої біографії.

У моделі художнього твору одним із елементів поетики є жанровий аспект і емоційний темпоритм. Жанр перебуває в тісних зв’язках із композицією твору, стилем, формозмістом, пафосом, психологізмом.

Звернення до поняття емоційного темпоритму вимагає визначення його природи, функцій, ознак. Як аспект вивчення поетики літературного твору він охоплює кілька її рівнів. Це явище є наслідком моделюваїпш дійсності під впливом емоції, що позначається на побудові фрази, образності.

Спонукою до створення поетичного твору є певний факт, що вплинув безпосередньо на процес пошуку образів, які б його виразили, або пригадка -персервативний образ. Поняття емоційного слід розглядати в кількох площинах: як поняття психолінгвістичне, етнопсихологічне, літературне. Для митця характерним є явище "емоційного надміру" (В.Моренець), коли почуття прагнуть виливатись у віршовані рядки. На зв’язок емоції й темпоритміки звернув увагу Д.Овсянико-Куликовський, виокремивши у поетиці художнього твору ритмічну емоцію, надавши їй естетичної функції.

Дослідженням емоційного займалися психолінгвістика (Д.Овсянико-Куликовський, О.Потебня) і психологія мистецтва (письменства): МАрнаудов, Л.Виготський, Б.Гріфцов, І.Франко. Емоційне є основою пафосу і психологізму у творі.

Почуття і звук взаємозалежні, а окремі звуки можуть викликати певні емоційні асоціації, але це все ж таки суб’єктивні відчуття, бо можлива підсвідома реакція на звук. Перебіг почуттів, що вирують у душі ліричного героя вірша "Розрив" О.Ольжича, вилились у емоційно-експресивний тон оповіді. Так, у перших двох рядках предметність змісту фрази передає фізичний стан, на який накладено експресивний момент: уривчастий темп, інтонація вказує на незакінченість, обірваність думок, кожен з мовних елементів, що констатує факти ("кров... у роті... у носі..."), виконує градаційну роль. Градація показує еволюцію почуття, зростання обурення, сильного емоційного потрясіння, яке надалі формує піднесений мужній безстрашний заклик із звертанням, з особливою інтонаційною побудовою фрази.

Емоційні супровідники з’являються під час накладаїпія на попереднє слово нового асоціативного значення у творчому процесі й містить у собі елемент, що виринає з підсвідомості у формі мітичного символа. Цей процес розглянуто у вірші "Змій", в структурі якого визначаються домінанти. Скажімо, архетип сну, що готує до сприйняття можливих ірреальних образів, орієнтованих на мітичний підтекст. У ланцюзі символів, які презентують чуттєві, несвідомі значення, наявні рідний замок, голубка, чайка, сім голів, єдине серце.

Роль емоційного в українській поезії не можна з’ясувати не звернувши увагу на певні праці з етнопсихології. Розробки психології національної художньої, а зокрема, віршованої творчості є перспективними. Кожна з націй створює власну літературну модель з певним набором архетипів, монотипів і

стереотипів. Емоційне обов’язково передає ментальну ознаку духовного життя народу, який звик висловлювати свої почуття в певній формі, з певним тоном викладу, мовними, ритмомелодійними та іншими засобами. Митець стає виразником народної свідомості, хоча й має індивідуальну схильність до деяких почуттів, власне сприйняття фактів і зроджених ними асоціацій. На прикладі поеми-хроніки "Городок 1932" зроблено спробу накреслити процес її творення: поштовхом для написання є емоційно сприйнятий факт (загибель бойовиків), що викликає певні образи, формує виклад думок з передачею афектів збудження (серце персонажів "б’є, як обух") і використанням асоціацій (згадка вірша П.Тичини, перевага духу над тілом, яку сповідує поет, - власне авторські асоціації, асоціація Слова з святом Різдва - загальна асоціація).

Емоційне тут стає атрибутом пафосу, бере на себе функцію вираження естетичного, етичного, подекуди соціального сприйняття певного явища чи характеризованого факту. Основою для написання ліричного твору є почуття, яке прагне розкрити авторські емоції, оцінки подій, виявлені через свідомість і особистий світ. Це почуття допомагає поету знайти потрібне слово, фразу, навіть звук чи паузу.

Ритмомелодика, яка включає інтонаційні, строфічні, звукові та інші особливості мови, - це той елемент твору, що відповідає за сприйняття і розуміння твору рецепієнтом. Це сфера естетична, бо через темпоритм передається певний малюнок, здатний звеличити почуття.

Темпу притаманна тривалість у часі, органічна змінюваність, а ритм характеризує певна сталість, унормованість, опосередкована залежність від емоційно-психологічного стану автора. Темп у цьому разі відіграє роль структуротворчу. Він об’єднує в едине емоційне ціле вірш, виділяючи у певних періодах емоційні коливання, що позначаються на його пришвидшенні чи уповільненні. Ритм є змістоутворюючим елементом, але експресивний момент характерний для темпу, саме він формує діапазон емоційних переживань. Темп пов’язаний з емоційною тональністю твору.

У творенні музичної моделі твору беруть участь не тільки темп, ритм, інтонація, звукопис. Було б неправильним вилучення з цього процесу художніх образів, адже вони є одним з основних компонентів поезії. Образи звукові, як-от із вірша "Злотний порох...", "Густо-густо бубон грима, І тріпочеться сопілка", "Задзвонили гострі стріли", виконуть структуротворчу функцію музичності.

Отже, емоційний темпоритм - це таке літературно-художнє явище, яке функціонує на нараційному та пафосному рівнях поетики і в якому всі компоненти фактичної структури несуть емоційно-експресивне навантаження твору,

здатні чітко окреслити стильові особливості манери письменника, впливають на образну систему твору й формують її складові.

Введений Арістотелем термін поетика пройшов тривалий шлях трансформації: від розуміння його як складної структури форми і змісту, започаткованої Гегелем, до інтерпретації внутрішніх чинників тексту. Найбільш активними методами вивчення літературного твору в світовому літературознавстві XX століття стали психолінгвістична теорія літератури О.Потебні, психоаналіз і теорія архетипів З.Фройда, К.-Г.Юнга, Н.Фрайя, естетична і філософська база європейського модернізму (Ф.Ніцше, А.Бергсон, Т.Еліот), естетика екзистенціоналізму (Ж.-П.Сартр, А.Камю), феноменологічна теорія (Р.Інгарден, Ж.-П.Рішар), літературна герменевтика (М.Гайдеггер, Г.-Г.Гадамер, П.Рікер). У другій половині XX століття серед шкіл і течій літературознавства найяскравіше виділились теорія автокомунікації Р.Якобсона, дослідження тексту Ю.Лотмана, які склали основу структуралізму та семіотики в літературознавстві 90-х років (І.Безкровна, Ю.Крістєва та ін.), празьке лінгвістичне коло Я.Мукаржовського, європейська галузка структуралізму і семіотики К.Леві-Строса, Р.Барта, У.Еко.

Українське літературознавство початку XX ст. ознаменовано працями Л.Білецького, М.Йогансена, Б.Навроцького, Б.Якубського. Незважаючи на складні умови періоду панування вульгарного соціологізму, важливим етапом розвитку теорії літератури стали праці О.Білецького. В 70-80-х рр. було сформовано концепцію системно-цілісного вивчеїшя його (Г.Клочек, М.Кодак, К.Фролова та ін.). Набули поширення історико-типологічні й генетичні дослідження (Г.Вервсс). Українська літературознавча наука на еміграції розвивалася паралельно з європейськими й американськими вченнями про поетику творів, їх мистецької цінності (критика Нью-Йоркської групи). Однією з галузей літературознавства, започаткованої на Україні О.Жолковським і

ІО.Щегловим у 50-60-х рр., стала поетика експресивності (Г.Кошарська).

Третій розділ "Жанрові модифікації творів О.Ольжнча" характеризує жанр як рівень поетики, що виявляє характер структури твору, виражає форму змісту, вказує на художньо-естетичні уподобання письменника. Жанрова специфіка творів письменників-емігрантів зумовлена соціально-політичною ситуацією, потребою подолання свідомості меншовартості українців, малоро-сійства через розкриття краси героїчного, прекрасно величного, натхненно динамічного начал в українській національній літературі. Тому потужний струмінь публіцистичної поезії як жанрово-тематичний різновид лірики набуває найвищого розквіту, виокремлюється з громадянської лірики, набуваючи нових характерних рис: високої узагальненості і пафосності думки, публіцистичної

загостреності, особливого темпоритму, культу героїчного прикладу, Чину, войовничості. Твори збірки "Вежі" (1940) "Незнаному Воякові" та "Городок 1932" є яскравими зразками публіцистичної поезії в емігрантській українській літературі 30-40-х рр. XX ст., прикладом втілення ідеї Чину, "горіння" за свободу Вітчизни. Особливостями публіцистичної поезії О.Ольжича є максимальна актуалізація звучання слова, яскрава асоціативність, побутування таких жанрових форм, як послання ("Нащо слова? Ми діло несемо", "Ясне мерехтіння кіна"), присвяти ("Японії", "Ми вийдем жорстоке зустріти", "І вірити, і прагнуть...", "Присвята", "Є.П."), гімн ("О Україно! Хай нас людство судить"), поетичний начерк ("Знов вітри над землею, вітри...", "Спинилися, зацьковані, нужденні...").

Вже в П половині XIX ст. окреслюється перспективна жанрова одиниця — цикл, який у своїй структурі містить вірші, часто різні за жанровими формами, але об’єднані в цілісну будову за тематикою, наявністю спільного оповідача, ліричного героя тощо. Так, історіософські цикли "Кремінь", "Камінь", "Бронза", "Залізо" поєднані ідеєю уславлення мужності й героїзму давніх народів, їх щирої природності. Жанрові форми й різновиди поезій циклів різноманітні: любовна елегія ("Знаю добре..."), мініатюра-стилізація ("Злотний порох над майданом..."), філософсько-християнська парабола ("Бог ясний поміж людьми ходить"), пісня як жанр ліричної поезії ("Пісня про ворога"), монолог-дистих ("Вікінг"), динамічна мініатюра ("Купець"), віршована психологізована новела ("Товариш") і т.д. Однією з найпоширеніших форм у творчості О.Ольжича є мініатюра, яка має ряд своєрідних ознак: яскрава деталізація, афористичність, лаконізм, мозаїчність зображення, часто варіативність у формальній структурі вірша як усунення кінцевого римування ("Новобранець", "Мабуть, судилось мені...."). Символічними є назви циклів. Вони позначають епохи, продукують тематику, тональність віршів, їх символіку, яка більш повно розкривається у вірші "Був же вік золотий". Для циклів є характерним побутування художнього часу як елемента системності й єдності творів. У жанрі поетичної пастелі написано твір ("Ах, узліссям іти фіалковим"), в якому подано безпосередній настрій без деталізації зображення, це фіксація миті життя. Монолог як поетичний жанр передбачає функціонування образу персонажа-автора за сюжетним оформленням ("Приходили, стрічали шану й страх").

Збірка "Вежі" (1940) складається із поеми-хроніки "Городок 1932" та поеми-циклу "Незнаному Воякові". Цікавою модифікаційною формою є поема-цикл, яка поєднує в собі сюжет розвитку почуття, реальний факт і роздуми ліричного героя про нього та щодо сформованого кола проблем, а також масштабність подій, пафос героїки і трагічного оптимізму. Вірші в поемі-циклі

об’єднані мотивами, ампліфікована анафора набуває характеру лейтмотива ("Підеш неухильно, підеш до кінця, І вибух зголосить твій прихід").

Жанрова форма твору "Полісся", що складається з двох віршів медитативного характеру, - ліричний цикл. Композиція ґрунтується на часовій зміні хронотопу, тобто заснована на логіці часу. У циклі використана традиційна форма розвитку почуттів і вражень, плинність часу, яка створює перспективу оптимістичного. Зміна пори року "зима", "весна" є аналогією до зміни настроєвого стану ліричного героя.

Теорія циклів О.Шпенглера складає основу розуміння природи руху, розвитку. Цикл росту, циклічність життя використовується не лише як мотив, а й як форма, своєрідна модель поезії ("Був же вік золотий"). Яскраво увиразнює змінюваність епох кольористика, адже кожному етапу людського буття відповідає певна кольорова гама, яка несе у собі емоційну насиченість, виконує інформативну функцію, допомагає розкрити ідею твору. Золотий вік наповнюється барвами сонячних променів, меду, золотавого, янтаревого, воскового, що асоціюються зі спокоєм, розміреністю, яскравою глибокою врівноваженістю. Вік срібний співвідноситься з срібним житом (прикмета рідної землі). У поета колорит срібного позначає простоту і справедливість. Застосовується принцип кадра. Зміна планів у панорамі картин має свою логіку, в якій кожна деталь - це певніш знак, що передає відчуття.

Цикл "Пророк" складається з трьох філософських етюдів медитативного характеру - роздумів про вибір власної долі. Форма передбачення свідчить про застосування засобу візії. Цей засіб надалі в творчості О.Ольжича, як і багатьох поетів 30-40-х рр. (Б.-І.Антонич, Є.Маланюк, О.Лятуринська), набуває ознак окремого жанрового різновиду поезії. Риси візіоністичної лірики мають поезії "Змій", "Візія", "Легко і ясно лежати з пробитими грудьми", тематично близькою до неї є філософська парабола "Бог ясний поміж людьми ходить".

Жанрові ознаки творів історичної тематики, в яких автор звертається до легендарних, міфологізованих постатей, характеризує яскрава образність, творення ідеалу борця, обмежена сюжетна канва, фіксація порухів душі та почуттів ліричного героя. Це дистихи "Ганнібал в Італії", "Вікінг", медитація "Галли", поема "Люкреція".

Жанр монологу, апробований митцем у циклах "Кремінь", "Камінь", "Бронза", "Залізо", набуває в його поезії широкого використання. Монолог передбачає активного ліричного героя, конструювання фрази часто відбувається з елементами незавершеності, як еліпсис з метою естетизації та передачі схвильованості, щирості тощо ("Голландський образ", "Порцеляна").

"Наукова" лірика як тематичний різновид представлена в творчості

О.Ольжича поетичним нарисом "Археологія" та медитаціями "Геологія", "Антропологія".

Серед оригінальних жанрових утворень можна визначити дві групи: авторські жанрові утворення ("Нічний напад (Джаз)", "Монастир (Мініатюра)", "Страшний суд (Примітив)" та жанри, запозичені з інших видів мистецтв, зокрема малярства: акварель ("Де шлях у жовті врізується стіни..."), мозаїка ("Нагорі під лісом - біла хатка", "І дня, і ночі..."), пастель ("Ах, узліссям іти фіалковим..."), портрет ("Навсікая", "Дон Хосе", "Ольбієць"). Тематика віршів, їх ліричний чи подієвий сюжет зумовлюють жанр твору. Поезії "У Цезаря", "Товариш", "Муки св.Катершш", "Тридцять днів ішли ми через пущі" мають ознаки психологізованої новели. Цікавий приклад класичного жанру пам’ятника представлений поезією "Пророк".

Інтимна лірика поета представлена елегіями ("Акваріум", "Я не знаю, чому мені сумно", "Весна"), присвятами ("Присвята (М.А.)"), медитаціями ("Ще, слава Богу, є такі..."). Елегійна творчість поета не обмежується любовною тематикою. Це й елегії-"спомиші", ліричний герой яких бачиться в давніх часах Київської Русі - "Поворот", "Давнім трунком, терпкістю Каяли...", середньовічного Підзамчя - "Підзамчя", ліричний герой - сучасник, що перейнятий роздумами майбутніх зрушень ("Дні зводяться і падають за кін").

Рання творчість О.Ольжича, його прозові спроби засвідчують багату образність мовлення, відчуття слова, надзвичайно цікаву сюжетну канву. Ці твори розраховані на юного читача: казкові пригоди ("Дивна подорож", "Хитрий математик"), природознавчі оповіді ("Скеля", поезія в прозі "Весняний гість"), варіант народної казки ("Казка про правду та кривду"), оповідання про життя тварин ("Під водою і коло неї", "Рудько").

Прозові твори були написані приблизно в одній часовій межі - на початку 20-х років. Юнацька мрійливість, залюбленість у природу, загадкову й мінливу, стають основою концепції людини в цих творах. Вибір прозової структури твору пояснюється здатністю її просто та природньо збуджувати читацьку уяву не закодованими образами, а, нехай метафорично повною картиною світу, зображеного засобами розповідної техніки із визначеними фіксованими контурами епізодів, подій, сприйняттів навколишньої дійсності персонажем, його чіткими асоціаціями.

Публіцистична спадщина О.Ольжича складається з кількох тематичних напрямків, які почасти зумовлюють структуру твору, манеру викладу, стильові особливості тексту. Завданням еміграційної публіцистики 30-40-х рр. була консолідація українських сил, формування національно-визвольного руху. Проблеми національної педагогіки, виховання молоді були пов’язані з його

роботою в Культурній Референтурі ПУН. За жанровим складом "Виховання молоді", "Українське дошкілля", "Весняні грища молоді" є проблемно-оглядовими статтями, в яких досліджуються принципи педагогіки, заснованої на народній традиційній основі з сильним ідеологічним елементом. Відповідно до концепції національної духовності формуються основні положення виховання української молоді. Національне самоусвідомлення має дати поштовх діяльності по створенню своєї самостійної держави. Це основна мета концепції націоналістичного виховання. Особливостями цих текстів є риторичність, "націєрозповідність", дидактизм, вдала ілюстративність.

Літературна критика є своєрідним відгалуженням публіцистики. Вона представлена в О.Ольжича в таких жанрових різновидах, як оглядова ("Два відчування", "Українська література і 20-річчя большевицької революції") та проблемна статті ("Голод і сучасна українська література"), есе ("Сучасна українська поезія", "Войовнича неокласика", "Троцкістський гад і радянський монотеїзм"), літературній портрет ("Василь Мисик", "Дмитро Фальківський"). Жанр есе відповідає завданням статті, але й позначений впливом тодішнього літературного оточення - есеїстикою Д.Донцова, Є.Маланюка, Ю.Липи, У.Самчука. Поєднання думок відбувається за логікою взаємопереходу деталей і образів у нові специфічні форми вираження на основі поетичної школи неокласиків - "мілітаризмі". Творення цілісності тексту відбувається методом відбору окремих фактів - тверджень, відібраних і скомпонованих у певній послідовності. Ознаками літературознавчих праць О.Ольжича є стислість, поєднана з максимальною повнотою охоплення літературних явищ, іронічність, риторичність і полемічність, аксіологічна місткість у пошуках шляхів національного мистецтва.

Працям О.Ольжича, присвяченим проблемам національної культури, притаманна стислість викладу, а водночас і повнота охоплення матеріалу. Конфлікт у текстах властивий нарисовій техніці: зіткнення різних ідейних напрямків (факт конкуренції ВАПЛІТЕ й ВУСПП щодо творчих позицій або згадуються позиції Польщі й Москви у поділі українських земель). Розкриття характеру представників опозиційних сил, написання творчих портретів - все це ознаки проблемного нарису ("До проблем культурної ділянки" (1935), "Облога культури" (1937), "Українська культура" (1942)). Форма нарису приваблювала письменника своєю мобільністю й оперативністю.

Продовжують тематику національної духовності, культурної політики націоналізму нариси "Культурна політика українського націоналізму" (1935), "Націоналістична культура" (1940), "В авангарді героїчної доби (До проблеми націоналістичної культури)" (1938). Це своєрідні програми дій, які мають

спонукати читача, активізувати його. Нариси "Культурна політика українського націоналізму" та "В авангарді героїчної боротьби" містять перелік конкретних завдань українського націоналізму, що експацдус в культуру. Понятійний апарат нарисів однорідний, де в чому вони дублюються, наприклад, у нарисі "Націоналістична культура" реферовано основні положення статті "Культурна політика українського націоналізму" стосовно понять "націоналістична культура", "героїчна духовність" тощо.

Апробацію наукових досліджень "Неолітична мальована кераміка Галичини" здійснено у низці наукових статей, зокрема - "Техніка посудин на ніжці в пасковій кераміці", яка відзначається безпафосністю, фактологізмом, логікою суджень, продуманою композицією, лаконічністю висловів.

При написанні праць "Українська історична свідомість", "Дух Руїни (По сторінках історії)" О.Ольжич звертається до форми нарису. Ці твори перегукуються з "Нарисами з історії нашої культури" Є.Маланюка.

Проблемна теоретична стаття "Український міт" стала своєрідним підсумком багаторічної праці О.Ольжича у сфері етнопсихології й основою для написання інших творів, зокрема нарисів "Українська історична свідомість", "Дух Руїни (По сторінках історії)".

Публіцистика О.Ольжича представлена й біографічним есе "Євген Коно-валець", твором ювілейного жанру — відкритим листом "У Свят-вечір" та ін.

Четвертий розділ "Емоційний темпоритм поезії О.Ольжича" висвітлює особливості емоційного темпоритму в поетичних творах митця, дозволяє розкрити психологізм, пафосність, дає змогу дослідити поетичний текст як культурно-мистецьке явище, розглянути особливий склад моделі віршованого твору з урахуванням унікальності авторської версифікації.

Якщо поема О.Ольжича "Незнаному Воякові" є своєрідною візитною карткою поетичної творчості митця Чину, то цикли "Камінь", "Кремінь", "Бронза", "Залізо" презентують інтелектуальну історіософську лірику, насичену яскравими образами давніх людей і місткими деталями їх життя, побуту.

Для емоційного темпоритму поезій цих циклів властива уривчастість, різкий поділ потоку мовлення на короткі відрізки. У строфічній формі превалюють катрени, рідше вживані октави та інші види. Надзвичайно цікавим у плані римування є вірш "Мабуть, судилось мені...", де кінцеві рими відсутні, використовується рима-луна, повтори у піввіршах.

Особливістю ритму цих поезій є акцентація на дії. Емоційний темпоритм, як правило, передає схвильованість, глибокі внутрішні переживання. Варто відзначити емоційний темпоритм вірша "Полінезійці". Твір світлий, оптимістичний. Піднесено-схвильований тон створюють емоційні реакції

ліричного героя на подію захоплення острова. Ця бойова вилазка полінезійців оцінена позитивно, ми не знаємо ні попередніх змагань, ані наслідків останнього. Перед читачем постає картина, що висвітлює ідейно-емоційну точку зору автора на описане, а відтак, і на дійсність взагалі. Це пошук ідеалу світової гармонії, бойової звитяги.

Для поезій характерні посилений інтерес автора до топографічних деталей і в той же час відсутність подробиць та докладних описів, кожна деталь

- це виразник певної ідеї, кожен елемент у творі має особливе навантаження, містить символ. Досить часто у хронотопі твору наявна частка екзотизму.

Темп твору "Риплять і квилять двоколесі мажі" уповільнений, емоційний темпоритм передає водночас простоту і величність хліборобської стихії. Художнім засобом творення емоційного темпоритму в вірші "Знаю добре..." є фігури корекції ("Прийде він, Твій милий, довгожданий, Той чужинець"). Вони уповільнюють темп, короткі речення констатації типу "Ви зібрались. Ви йдете" створюють уривчастість темпу, поділяють мовленнєвий потік на короткі відрізки, створюючи певну емоційну невизначеність.

Засобами евфонії досягається особлива виразність фрази. Так, у вірші "Ах, узліссям іти фіалковим...", у рядку, де з’являється звукообраз тятиви, що бринить, випускаючи стрілу, алітерація на т передає цей звук: "Чути тужне тремтіння тятиви". Емоційний темпоритм показує схвильованість ліричного героя, його психологічний нестабільний стан, закоханість у життя.

Поняття публіцистичної поезії сформувалось на початку XX ст., що пов’язане з виокремленням її з громадянської лірики. Відмінність публіцистичної поезії від інших різновидів полягає не тільки у тематиці творів, вона характеризується наявністю оригінальної манери викладу, яка визначається тим, що авторська присутність у творі досить опосередкована, зводиться до рівня колективного мислення, до високої узагальненості. Публіцистична поезія - це не поодинокий голос знедоленої людини, це клич єдності, що постає проти затхлого творчого клімату.

Важливою ознакою публіцистичної поезії є емоційність, що в цьому разі формує певні звукові ефекти, розподіляє тональність звукопису твору, накладає певні, підпорядковані змістовій насиченості, функції на темпоритміку. Емоційний темпоритм являє собою прогресивну астатичну творчу домінанту. Правильне розуміння темпоритміки вірша дозволяє більш точно і влучно визначити основний змістовий чи інформаційний аспект твору. Одним із найважливіших елементів творення пафосу є емоційний темпоритм, пафосність стає основною рисою поетичної публіцистики.

Емоційний темпоритм публіцистичної поезії О.Ольжича характеризу-

сться войовничістю, певною агресивністю (як у поезіях "О Україно! Хай нас людство судить...", "Спраглим серцем жадібно лови...")..

Поема-цикл "Незнаному Воякові" е програмною у його доробку. В ній поет творчо втілив свої ідеали та склав концептуальну основу ОУН. Ним порушено проблему самопожертви, що є надзвичайно потужним струменем творчості. Вражає надзвичайно пафосна нараційна манера поеми. Емоційний темпоритм твору характеризується швидкою мінливістю почупів автора, тонкими нюансами суб’єктивного сприйняття факту й переходу їх у загальні настрої, що створюють збірний епохальний образ, розкривають сутність об’єктивно сформованої національної душі - образу людини сьогодення.

Творчість О.Олеся й О.Ольжича ілюструє два періоди у розвитку української модерної літератури XX ст. Незважаючи на їх певну тематичну спорідненість, вони є символами двох епох еміграційної поезії: О.Олесь - співець туги й жалю за втраченою Україною, О.Ольжич - активний борець за її свободу. Для розгляду особливостей їх поезії з погляду емоційного темпоритму нами обрано архетип степу, який повною мірою проявився у творчості обох поетів.

Емоційний темпоритм архетипу степу у вірші О.Олеся "Степи-брати і мати Січ" характеризується семантично зумовленою широчінню, експресією свободи, розкутістю й плавністю ритму, що набуває чітких іігтонацій. Романтична пафосність відзначається традиційністю зображення цього міфу в образно-символічній системі вірша О.Олеся (звертання, нараційна манера риторичного запитання-відповіді, звинувачення, докору).

Образ степу в О.Ольжича формується з міфічного поняття землі, маргінальних образів простору, ріні як символів, що конденсують у собі історію, минувшину. Це відбито у циклах "Камінь", "Кремінь", "Бронза", "Залізо", збірках поета. Цей образ зустрічаємо в позазбіркових творах. Найчастіше він асоціюється зі свободою, безмежжям просторів.

Темпоритміка твору дозволяє вибудувати загальний настроєвий пафос, відбиває загальну піднесену публіцистичність, підсвідомий зв’язок образу зі звуковою структурою поезії. Емоційний темпоритм посилює виразний перехід-накладання авторської свідомості на певну ідейну одиницю, яка особисте переживання виводить на рівень колективно-загального. Через емоційний темпоритм проглядає чітко сформоване завдання поета - впливати на читача своєк пафосністю, унаочнювати перспективу.

У "Висновках" узагальнено результати дослідження. Тут відзначається що життєвий і творчий досвід О.Ольжича, акумульований у його публіцисти! й поезії, почасти втілений у прозі, становить унікальне явище в українськії літературі. Це той потужний струмінь державотворчої духовної енергії

спроектований у своєрідні формули національної гідності, ідеали дієвої і діючої людини, героїчної концепції мистецтва, філософії Чину.

Жанрова палітра поезії О.Ольжича характеризується розмаїттям тематичних різновидів публіцистичної, історіософської, "наукової", інтимної лірики, а також поеми-циклу "Незнаному Воякові" та поеми-хроніки "Городок 1932".

Його прозова творчість відзначається багатою образністю мовлення, відчуттям слова, надзвичайно цікавою сюжетною канвою. Ці твори розраховані на юного читача: казкові пригоди ("Дивна подорож", "Хитрий математик"), природознавчі оповіді ("Скеля", поезія в прозі "Весняний гість"), варіант народної казки ("Казка про правду та кривду"), оповідання про життя тварин ("Під водою і коло неї", "Рудько").

Публіцистична спадщина О.Ольжича поділяється на кілька тематичних груп, які почасти зумовлюють структуру творів, манеру викладу, стильові особливості тексту. Завданням еміграційної публіцистики 30-40-х рр. була консолідація українських сил, формування національно-визвольного руху.

Емоційний темпоритм, функціонуючи на різних рівнях поетики, поєднує компоненти структури творів, визначаючи емоційно-експресивне навантаження творів, і надає виразності образно-тропеїчній системі віршів.

Увесь час роблячи вибір між трьома покликаннями, - археологія, поезія, політика - він ставить поезію, "свою улюблену музу", на перше місце, а політику вважає необхідністю. Література - його хрест, для багатьох письменників-емігрантів (У.Самчук, О.Теліга) вона ставала справою честі. Творча особистість О.Ольжича складалася з двох потужних струменів мистецького світобачення: необхідності державного самоздійснення України і творення національного мистецтва. Саме на ці позиції грунтуються його власні збірки, на це була спрямована його публіцистика.

Основні результати дослідження відображені в таких публікаціях автора:

1. Чернявська Л. Філософсько-естетичні засади поезії О.Ольжича // Слово і час. -1999. - № 11. - С.29-32.

2. Чернявська Л. Перцептивна та наративна функції персонажа у творах О.Ольжича // Актуальні проблеми літературознавства. Т.4. - Дніпропетровськ: Навчальна книга, 1999. - С. 17-26.

3. Чернявська Л. Козацька вольниця та степова Україна у поезії О.Ольжича // Бористен. - 1999. - лютий (№ 2 (92). - С.11-12.

4. Чернявська Л. Поетика О.Ольжича // Науковий вісник Запорізького державного університету. - 1998. - № 2. - С.182-184.

5. Чернявська Л. Поетика публіцистики О.Ольжича // Науковий вісник Запорізького державного університету. - 1999. - № 2. - С.159-164.

6. Чернявська Л. Інтерпретація мотивів Княжої України у творчості О.Олеся та О.Ольжича // Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність. Збірник наукових праць. - Суми: "Козацький вал", 1999. - С. 116-122.

7. Чернявська Л. Південь України в культурно-історичній свідомості О.Ольжича та Є Малашока // Записки науково-дослідної лабораторії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XX століття.

- Вип.1.(4). - Запоріжжя: РА "Тандем-У", 1998. - С.218-224.

8. Чернявська Л. Емоційний темпоритм як аспект дослідження поетики О.Ольжича // Придніпровський науковий вісник. - 1998. - №21. - С.29-33.

9. Чернявська Л. Особливості нарації у поезії О.Ольжича (до проблеми поетики) // Придніпровський науковий вісник. - 1998. - № 76.

10. Чернявська Л. Принципи Шевченкового моделювання дійсності у творчості О.Ольжича // XXXII наукова Шевченківська конференція 21-22 травня 1998 року. - Луганськ, 1998. -С. 117-120.

11. Чернявська Л.В. Поетика історіософських поезій циклів "Камінь", "Кремінь", "Бронза", "Залізо" О.Ольжича// Література й історія. Збірник статей. -Запоріжжя, 1999. -С. 105-109.

12. Чернявська Л. Текстологічний аналіз збірки "Величність" О.Ольжича // Самостійна Україна. - 1998. - №№ січень-березень, квітень-червень. - С.ЗЗ-36, С.28-33.

13. Чернявська Л. Поетика ідеалу Людини в творчості О.Ольжича (виховний аспект поезії) // Студент-98: Проблеми і перспективи виховної роботи в сучасному вищому навчальному закладі. Матеріали науково-практичної конференції. Травень 1998 р. - Запоріжжя: ЗДУ, 1999. - С.24-28.

14. Чернявська Л. Роль емоційного темпоритму в формуванні архетипу степу на прикладі О.Олеся та О.Ольжича // Етнокультурні процеси на Півдні України в II половині XIX ст. Збірка наукових праць II Регіональної наукової конференції 4-5 червня 1998 р. - Запоріжжя: ЗДТУ, 1998. - С.76-78.

Чернявська Л.В. Творчість О.Ольжича. Проблема поетики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. - українська література. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2000.

Дисертацію присвячено проблемі поетики творів О.Ольжича. Поезія, проза, публіцистика письменника розглядається в жанровому аспекті, подається характеристика емоційного темпоритму окремих поезій.

Доробок О.Ольжича як письменника-емігранта була тривалий час вилучений з українського літературного процесу 30-40 рр. XX ст. Його творча особистість складалася з двох потужних струменів світобачення: усвідомлення необхідності державного самоздійснення України і важливості творення національної культури. З лейтмотивом героїчного входить він у поезію, поєднавши трагічне й оптимістичне світосприйняття, типове для героїчної української літератури. Публіцистична спадщина має кілька тематичних напрямків, у роботі розглядаються й літературознавчі та археологічні наукові праці.

Ключові слова: поетика, жанр, емоційний темпоритм, поезія, проза, публіцистика, пафос.

Чернявская Л.В. Творчество О.Ольжича. Проблема поэтики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 2000.

О.Ольжич (Олег Александрович Кандыба) (1907-1944) - украинский писатель-эмигрант 30-40-х гг. XX столетия. Его поэзия была популярной в эмигрантской среде, а на родине почти неизвестна широкому кругу читателей. И только в последние годы (собрания сочинений "Цитадель духа" (1991) и "Неизвестному Воину" (1994)) началось интенсивное знакомство с его творчеством.

В первой главе - "История интепретации творчества О.Ольжича" -представлен обзор статей, диссертаций, монографий ученых материковой Украины и на эмиграции, касающихся творчества О.Ольжича. Большей частью это исследования поэзии, частично публицистики.

Во второй главе - "Поэтика художественного произведения" -рассматриваются некоторые аспекты поэтики как перспективной отрасли литературоведения, в частности - эмоционального темпоритма.

В третьей главе "Жанровые модификации произведений О.Ольжича" осуществлена жанровая классификация поэзии, прозы, публицистики, литературоведческих и некоторых археологических статей. Прослеживаются основные черты творческой манеры писателя.

Четвертая глава - "Эмоциональный темпоригм поэзии О.Ольжича" -посвящена рассмотрению на конкретных примерах поэзии О.Ольжича этого художествешюго явления, обоснованы его природа, функции и роль в художественном произведении.

Творческая личность О.Ольжича состоит из двух сильных потоков

мировоззрения: необходимости государственного самоосуществления Украины и создания национального искусства.

Ключевые слова: поэтика, жанр, эмоциональный темпоритм, поэзия, проза, публицистика, пафос.

Chemyavska L. V. O.Olzhych'es works. The problem of poetics. - Manusript.

Theses for the gaining the scientific degree of the candidate of Philological Sciences by speciality 10.01.01 - Ukrainian literature. - State University, Zaporizhzhya, 2000.

The dissertation is devoted to the problem of O.Olzhych works' poetics. The writer's portry, prose and other works have been analyzed in a genre aspect; an emotional temporythm of some poetries has been characterized.

The work of O.Olzhych as a poet-emigrant were being taken out of Ukrainian literary process of 30-40's of XX centure. His creative personality consisted of two poweful streams of outlook: the awareness of Ukrainian state realizatoin necessity and the importance of a national culture development. O.Olzhych has comc in a portry with heroic motives combining tragic and optimistic outlook, what is typical for a heroic Ukrainian literature. O.Olzhych was a prominent publicist, so the dissertation also deals with the publications of this genre as well as some scientific works in the field of literature.

Key words: poetics, a genre, emotional temporythm, portry, pathos.