автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Абзацна парцеляцiя речень у системi експресивного синтаксису

Полный текст автореферата диссертации по теме "Абзацна парцеляцiя речень у системi експресивного синтаксису"

КИЇВСЬКИЙ УгіІйіагеИТЕР ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

СТЛРОйиЯТ Юрій Із сій доїш ч

АБЗАІДЦ ПАРЩШЩІЯ РВЧВНЬ У СИСТЕМІ ШШРЕСИВНОГО СИНТАКСИСУ

Спеціальність 10.02.01 - російська нова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації ка здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КИЇВ - 1993

Робота виконана на кафедрі української і російської мов та методики викладання їх як іноземних: філологічного Факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка. •

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, цоцент ШВЕЦЬ А.В. '

.•Офіційні опоненту:

Провідна установа:

доктор філологічних наук КАДОМЦЕВА Л.О.______________к

кандидат філологічних наук ЧЕРНОВ В.Е._________________

Київський педагогічний

інститут_____________________

ім. М.П.Драгомаиова

Захист відбудеться " 9 " - 1993 р. о "¿<3 годині

на засіданні спеціалізованої ради К 068.18.16 у Київському університеті. ім. Тараса Шевченка за адресою: 252017, Київ-І7, бульвар Т.Шевченка, 14, ауд. 64.

. З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці університету /вул. Володимирська, бВ/.

Автореферат розісланий

1993 р.

Вчений секретар . . у кандидат філологічних спеціалізованої ради наук, доцент ШАХОВА Л.І.

Актуальність дослідження. Останнім часом спостерігаються підвищення інтересу до різноманітних, засобів виразності мови в аспекті функціонування - приорітетному напрямі лінгвістичних досліджень, котрий виставляє на чільна місце проблему експресивного синтаксису. Терміном "експресивний синтаксис" визначають учення про побудову виразного мовлення, яке системно може охоплювати такі, приміром, прийоми: монологічні питально-відповідні єдності; ланцпшш номінативних речень; експресивно-стилістичний словопо-рядок; різні види повтору із синтаксичним розгалуженням; сегментацію; еліпсис; антиеліпсис; скорочення; вставні конструкції та. пдшеляпію. яка полягає в реалізації єдиної граматичної структу-і ри речення у кількох висловлюваннях. Система засобів експресив-1 ного синтаксису складається з відкритого ряду конструкцій що може поновлгаатися двома шляхами. По-перше, у процесі розвитку мови можлива поява нових засобів посилення виразності, і тоді завдання лінгвіста полягяє у їх своєчасному виявленні і дослідженні. По-друге, серед вже відсілих прийомів після спеціального аналізу мозинЕв проведення додаткової диференціації. Цз дослідження е спробою розширення арсеналу експресивного синтаксису за рахунок додаткового поділу всередині ряду. Проведені спостереження над використанням експресивних конструкція в різних текстах дозволяють виділити абзаішу парцеляцію речень /АП/як особливий різновид цього прийому. Специфіка АЛ полягає в тому, що крім підсилення розтину граматичної структури використання абзаца під час парцеляції може змінювати синтаксичну та композиційну площину мовного відрізку, а також дозволяє значно розширити ряд предикативних і поліпредикатитптх одиниць, що піддасться парцеляції. На наш погляд, з таких випадках спостерігається дія принципу асиметрії лінгвістичного знаку, який прагне розширити свої функції, тоді як семантика відзначається прагненнамбути переданою новими засобами^. З іншого боку Лао найбільш помітно у ви-

* Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. - Москва, 1990. - С.87.

^ КарцевскиЯ С. Об асимметричном дуализме лингвистического знака // Звегинцев В.А, История языкознания 19-20 веков в очерках и извлечениях. - ?Иосква, 1965. - 4.2. - С.85-90.

падках розчленування конструкцій з паралелізмом структури/, А1 відкриває можливість двопланового прочитання, коли діють не лшш горизонтальні синтагматичні відношення, а й вертикальний спосі< зв'язку - обов'язковий елемент поетичного синтаксису*. Цо служить додатковим аргументом на користь того ствердження, що меяц МІЖ прозою І поезією Є не ЧІТКОЇ) ЛІНІЄЮ, а простором МІЖ ДВОМс полюсами, що в тій чи іншій мірі визнавалося такими авторитетами, як В.В.ТомашевськиЙ, Б.М.Ейхенбаум, Ю.М.Тинянов, С.М.Бонді,

В.В.Виноградов, а пізніше Л.Д.Благим, С.Г.Бочаровим, Л.С.Сидя-ковим.

' Всі ці особливості АП не могли бути виявленими у межах досліджень звичайної парцеляції, у зв'язку з чим постала необхідність їх спеціального аналізу. Вищесказане вмотивовує актуальність здійсненої роботи.

Мата дослідження: виділення, систематизація та комплексні аналіз усіх типів речень, що піддаються АП, у прозових текста) як у площині їх семантичної структури, так і в аспекті дії ме-.„.нізму текстоутворення.

Згідно з поставленою метою необхідно було розв'язати такі основні завдання: ' . -

- уточнити поняття парцеляції речень і визначити чітку межу мік нею і суміжними прийомами експресивного синтаксису;

- виявити і дослідити особливості АП як специфічного виду прийому парцеляції;

- визначити функції АП у монолозі;

- провести дослідження на рівні простого, складнопідрядного, складносурядного і безсполучникового складного речення;

- визначити сферу використання АП у руслі функціональної сти лістики;

- провести аналіз комунікативної організації речень, що піддаються АП, в аспекті актуального членування;

- виявити і дослідити особливості АП усіх видів речень у пло-

щині їх внутрішніх структурно-семантичних і зовнішніх, тексто-утворгючих відношень; '

- у зв'язку з шш уточнити поняття надїразової єдності і абзаца як безпосередньо пов'язаних з прийомом АП.

* Ковтунова И.И. Поэтический синтаксис. - Москва, 1986. -

С.1Э1.

- з -

Матеріалом лчя аналізу були прозові тексти авторів XX ст., написані в жанрах художиьо-публпмстичного стиля.

Об’єктом дослідження к парцельовані конструкції речень ' усіх типів з посиленням розриву абзацним відступом, вибрані методом суцільної вигіорки. Загальний об’єм структур, що досліджуються, аігає 5 000 одиниць. ■

Предметом послі гекання є особливості ДП серод ііішх прийоміь і конструкцій експресивного синтаксису та закономірності її використання гі ППОСТОгЛу, СЮїанНОІІ ІДрНДНОМу, СКЛЯДЙОСурЙЯНОМу І і>Н*-сполучниковому складному р ¡чанні як на рівні їх структура, так і в текстуальнії перспективі. .

Наукова новизна роботи полягає у виборі об’єкта і предмета дослідження. Вперше піддається спеціальному аналізу АП речень, у якому на основі принципово нової концепції надфразової єдності І абзаца та їх взаємодії парцеляти розглядаються як повноправні компоненти розгортання тексту. Незважаючи на численність наукової літератури, присвяченої парцеляції, власно АП досі уваги млЧ-утв на приділялося. Лиао окремі зауваження щопо використання абзацного відступу піц час розриву структури речення, які на торкалися суті питання, мо-‘‘на зустріти в працях (І.А. Іванчнкової, В.П.Ковальова, НЛЛ'ормпновської, Л. І .Ступакоьо:, Н.С.Валгіної.

Методологічну основу роботи становлять:

а/ у філософському плані - закони діалектики та найважливіші гносеологічні категорії: сутність і явища; зміст і форма ; одиничне, особливе та загально і под. як необхідний інструментарії! вчення про загальний взаємозв’язок та системну організацію;

б/ у спеціальному - описовий, структурний та стилістичний методи. Як втілення обраних методів’ застосовувалися методики спостереження, опису, зіставлення та трансформації.

Теоретичною бззою дослідження є роботи з відповідних проблем вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема - О.М.ГІв.:іковського, Л.В.Щерби, Л.О.Булаховського, В.В.Виноградова, 1.0.Поспелова ,

Н. Ю. Шве допої, Г. В. Ванникова, 0.П.Сковородников-), И.Д.Арутюново:, Г.М.Акімової, З.А.Звогінцвва, І.П.Распопова, В.Г.Адмоні, Є.М.ПЬі-ряева, Г.Я.Солганіка, Л.М.Мурзіна, Р.О.Будагова, С.Кярцовського,

В.Я.Плоткіна, В.В.Одинцова; Р.М.Скребньова, М.П.Харченка та ін.

Теоретичне та практичне значення. Отримані дані дозволяють розширити наші уявлення про ресурси експресивного синтаксису, уточнити поняття варіант та інваріант речення, запропонувати ува-

зі фахівців нову концепцію надфразової єдності та абзаца у їх взаємодії, що може відіграти свою роль у розвитку різних направлень лінгвістики, теорії, граматики та стилістики тексту. Результати роботи можуть бути використані у викладанні курсів з синтаксису та стилістики, експресивного синтаксису, лінгвістики тексту, а також безпосередньо у здійсненні редакторської роботи.

, -Апробапія роботи. Основні положення і результати дослідження викладалися у доповідях та повідомленнях на,8, 9 і 10-й конференціях молодих вчених філологічного факультету Київського ун-ту /1989 - 1991 рр./, на 3-й Київській міській конференції молодих вчених "Питання опису російської мови як іноземної і методики її викладання" /1990 р./, на регіональній науковій конференції ”Герце нове ьк і читання"в ДПДІ ім. 0.1.Герцена /Ленінград, 1990 р./ на регіональній науковій конференції "Вивчення творчої спадщини проф. Г.О.Винокура" в: КДПІ /Київ, 1991 р./, на методичних, методологічних семінарах та засіданнях кафедри української і російської мов та методики їх викладання як іноземних філологічного факультету Київського ун-ту. Основні положення дисертації викладені у п'ятьох публікаціях*

СТРУКТУРА 1 ЗМІСТ РОБОТИ

Композиція роботи визначається завданнями дослідження й містить такі структурні частини: Вступ, Розділи 1, 2 і 3, Висновки, перелік джерел мовного матеріалу та список літератури. .

У ВСТУПІ обгрунтовується вибір теми дисертації, розкривається її актуальність, наукова новизна, теоретичне й прак-

тичне значення, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет і методика дослідження, формулюються положення, які виносяться на захист. .

У РОЗДІЛІ 1 "Абзацна парцеляція речень та її роль

у дії механізму текстоутворення” вирішуються концептуальні про-

блеми, оскільки поставлені в роботі мета і завдання дослідження порушують ряд актуальних питань сучасної лінгвістики, які ще не отримали однозначного вирішення. :

Початок вивченню парцеляції було покладено в русистиці працями Ю.В.Ванникова, в.яких визначено ряд термінів, пов'язаних з проблематикою досліджень. За термінологією вченого компоненти роз’єднаного речення позначаються як основна фраза і парцелят .

Під парцилятом .ли ¡«..-уміємо відокремлену залежну частину реч~чня, що да с мсккавість і н/оли фіксувати їх препозицій. Т<»мз дооліцясен-ня вимагає розгляду поняття приєднування, що часто ототожнюється з парцеляцією. У вирішенні цієї проблеми ми спираємось на точку зору О.П.Сковородникова, який пропонує розглядати приєднування як категорію з польовою структурою . Однак ми відхиляємо протиставлення приєднування парцеляції як явища статичного явищу динамічному. Яктао розуміти під приєднуванням структурно неоднорідні, але Фунгсц: спально синонімічні конструкції, що взагалі властиво польовим категоріям, то послідовним буде розглядати парцеляцію серед найбільш уживаних ресурсів цього поля, тобто в ядрі.’ Полем приєднування не охоплюються лише випадки препозитивного розташування парцелятів. На наш погляд, парцеляцію та ііглі приєднувальні конструкції змішують через наявність у них деякої неповноти структури, тоді як парцеляти відрізняються безпосереднім сурук-турним зв’язком зі своег основною фразою, -утворюючи з неп єдина граматичне иіле. Ця г.собливо важливо враховувати для розмежування парцеляції з різними видами синтаксично поширених повторів, які базуються на відношеннях мія антецедентом і анафорою. •

В нашій роботі ми приєднуємось до пезкаії тих вчених, як: вважають, що аналіз деяких побудов з парцелятами мояа проводитись тільки на рівні тексту і що "парцеляція простого реченні являє собою перехідний тип до складного, а складного - до над-фразової єдності, що в якійсь мірі справедливо і для парцельованого простого"^. І якщо тенденція до розмивання кордонів між реченням і текстом є характерно* рясоп поетичної мови, слід відзначити, що парцеляція вносить відповідні відті.аси і у прозові тексти, а АП може надавати їм такої форми, яку можна розглядати як проміяну мія прозою і поезією, 'чо часто зустрічається, наприклад, у творах З.Зкловського та С.Б^чанявтєЛич.

Парцеляція дозволяє виділити суттєві компоненти семантичної структури речення, загострити утагу читача на ті?* чи іншій порції інформації. У цьому і по.пягяс її експресивна роль, дію якої додаткове вживання абзацного відступу значно посилює. В таких ви-

^ Сковородников А.П. Экспрессивные синтаксические конструкции совремвнного’русского литературного языка.- Томск, 1981 <-(1141.

^ Литвиненко Е.В. Семантическое и синтаксическое., осложнение . структуры предложения в результате обособления и парцелляции его компонентов. - АДЛ. - Киев, 1994. - С.41. .

■ . - 6 -падках АП її функцію ми визначаємо як Факультативну відносно до звичайної парцеляції, Однак існує ряд конструкцій, звичайна парцеляція яких вважається утрудненою або неможливою, тоді як АП дозволяє стилістично пом'якшити інтонаційний розтин, у чому полягає її специфічна функція. У цій ролі АП утримує деяку монополію, хоч нами зафіксовані окремі історично перехідні випадки, коли конструкція, яка раніше членувалася лише за допомогою АП, починає вживатися сепаровано і без абзацного відступу.

За мірою емфатичного впливу парцельованих конструкцій на ре-ціпієнта дослідниками був запропонований ряд класифікацій, які звс~ться до врахування характеру синтаксичних зв’язків, що розриваються. Вважається, ¡цо стилістичний ефект від парцеляції тим вагоміший, чим міцніший зв’язок. Але водна з них не враховувала по- • ¡ої залежності парцвлятів від сусіднього оточення, тоді як ця сторона явища парцеляції, і передусім у такій її формі як АП, має важливе значення для створення емфази. На жаль, досі роль парцеляції у масштабах надфразової єдності /НФ6/ ляше декларувалася.

У кращому випадку сама розірвана структура речення оголошувалася повноправною НЬЄ/Л.С.Свржян, Є.А.Скоробогатова, Н.М.Нестерова/, що, з одного боку, може внести плутанину у вживання термінів, а з іншого - занадто спродує проблему. Адже як окремі слова, так і цілі висловлювання вплітаються у мовному потоці у складну сітку відношень з сусідніми Фразами. На наш погляд, від цього і потрібно відштовхуватись під час аналізу текстуальної ролі парцелятів, і особливо - коли йдеться про АП. Однак для успішного розгляду прийому у такому аспекті потрібно визначитися з поняттями НИЗ і абзаца. В результаті аналізу лінгвістичної літератури і мовного . матеріалу ми дійшли висновку, по НФЄ слід розглядати не як дискретну синтаксичну одиницю, а як умовну текстуальну категорію , яка дозволяв описувати механізм текстоутвореиия. НЮ- це відносно обмежений уривок у просторі тексту, що у кожному конкретному випадку визначається текстуальною орієнтацією речення, надфразо-вг зв'язки якого цікавлять дослідника. Прагнення до дискретного виділення НК] у текстах було викликане метафізичним, атомарним підходом до проблеми, намаганням знаходити в усіх структурах відповідну пвршоцеглииу. Онтологічно ж т: у текстах переплітаються і контамінуються, тому провести між ним чітку межу неможливо.'’ Тексти являють собою зростання різних типів сдностей, серед яких' розрізняються Нї€-мікротексти з паралельною будовою компонентів

та 'іг. послідовним зчепленням, а тааог різноманіг'і НФб-макроро-чонн-і, де елементом за*ляку слупать граматичні показники. Сплетіння таких єдностей у тексті і забезпечує його зв'язність. Аб-заи розглядається нагли як поліфушсціопальний туаційний знак текстуального плану, який використовується залежно від авторської іктенції та стилістичних вимог. ■

З цих позицій парцельовані конструкції ми розглядаємо як НФЄ-макроречення з найбільш тісним синтагматичним зв’язком міч: хсолгокектячи. Разом з їик, лок^яко-семянтичні ado граматичні зв’язки парцелятів з сусідніми висловлгзанннми можуть порсл^і'Вй-ти особливу напруженість, у зв’язку з чим ми виділяємо такі варіанти: 1/ коли парцелят пов’язаний тільки зі своєю основною фразою і разом з нею бере участь у формуванні тексту; 2/ коли і основна фраза, і парцелят мають показники зв’язку з найближчим текстовим оточенням; 3/ коли парцелят, утворюючи граматичну сдність зі своєю основною фразою, композиційно відкриває нову НК>, лексичні або граматичні зв’язки з яксг, у нього безпосередні, більш сильні, ніч у основної фрази» Третії варіант видасться найбільш вагомим у плані експресивного синтаксису і взагалі стилістика ресурсів. У випадках безабзацної парцеляції стилістичний ефект від таких побудов послаблюється через ідентичність пауз, які фіксуються звичайними знаками пунктуації при відокремленні парце-лятів і розмежуванні самостійних речень. Встановлюючи нядрразо-ві зв’язки з сусідніми висловлюваннями, розташовані у новому абзаці парцаляти отримують статус зачину до відносно самостійних Hlti.

У РОЗДІЛІ 2 "Абзацна парцеляція простого речення" розглядається АП простих речень як у матах їх структури, так і

з урахуванням мітфразових зв’язків. Проведені спостереження дозволяють стверджувати, що найбільш поширеною е АП тих компонентів простого речення,, що відокремлюються і знаходяться у кінцевій його частині. Факультативне використанім абзацного підступу у таких випадках дозволяє додатково загострити увагу т пярпч-ляті, чкий може містити: ’

- член /-ни/ однорідного або рівноправного неоднорідного ряду:

"Он повернется на другой бок и с тоской увидит крепкий сон жены. 1 .

И уснет. /Ю.Тынянов/ ’

"Мать осталась одна, сама с собой. .

И стала писать, письмо." /Ю.Крелин/

< і 1 , ‘ . ' Моносуб’єктні речення з кількома присудками ми за традицією розглядаємо як ускладнені прості. ,

- відокремлену прикладку, яка стоїть після означеного слова:

"Что можно придумать очаровательнее Андрея Болконского?/.../ Но у французов героем был бы не он, а Анатоль Куракин.

Красавец и хам." /В.Шкловский/

- ад’єктивні, дієприкметникові та дієприслівникові звороти:

"Положение молодого барина в деревне все же было положением барина, и видел он своих крепостных.

Привычно близких - и навсегда чужих." /В.Шкловский/

' "/.../ вот и Михаил Александрович отрекся прямо в пользу Убедительного Собрания, которое предполагается непременно.

' Вце никем не созданное. И никогда на Руси не бывалое.'

"Свирепствует Владимир Александров. /А.Солженицын/

Прося не смешивать его с Виктором Александровым-Крыловым.

. . . /В.Дорошевич/

- пояснювальні, порівняльні та подібні до них звороти:

"Предпосылка к неудаче здесь была в другом. 1

А именно - в недопонимании Гриффитом того обстоятельства , что областью метафорического и образного письма является сфэра монтажных- сопоставлений /.../." /С,Эйзенштейн/

"К Пушкину мы относимся производственно.

Как техник к технику." /В.Шкловский/

Якщо порівняльний зворот відноситься до присудка, АП актуалізує його потенційну предикативність: •

"В совершенно преображенном виде эта тема проявится в "Анне Карениной". •

Так же, как и тема старости." /В.Шкловский/

Відокремленість цих компонентів та їх позиція у кінцевій

• частині речення робить парцеляцію структурно полегшеною,а факультативне використання абзацного відступу значно посилює їх емфатичний вплив. Взагалі, парцеляція легко здійснюється по лі-' ніх слабких необов’язкових синтаксичних зв’язків. Тому функцію АП у виділенні постпозитивних узгоджених і неузгоджених означень, неконструктивних додатків і обставин, якщо вони замикають : речення, також слід визнати факультативною:

"В амфитеатре, на самом крайнем, верхнем месте - Васильев-Флеров.

•Сам.

В безукоризненном рединготе /.../." /В.Дорошевич/

"Я сегодня грущу.

О липах, о листьях уплывших, опавших, о- красных закатах, как осень, печальных, о лете прошедшем." /М.Верагоовский/

"И в лавке, пока ей завертывают сосиски и мещерский сыр, она смотрит на меня.

Свысока. Улыбается уголками губ." /В.Дорошевич/

Як видно з наведених прикладів, залежно від семантичної

структури конкретного речення АП може надавати парцеляту або

поатичнох плавності, ado напру xe ног о, прискорег го ритму. 3-я сас-їми інтонаційними характеристикалят парцеляттт іноді суттєво відрізняються від своїх основних фраз. Своєрідність АП поряд з іншими прийомами полягає також у тому, що вона, р«.. ¿фно відокремлюючи компоненти речень, призводить по встановлення у прозовому монолозі вертикальних зв’язків, що особливо помітно у випадках розчленування структур паралельної будови:

"Аккуратно взлетает земля.

Заботливо заваливает окопы, пулеметные гнезда и оставляет

за ссбо* н?чл“нооч:-чімлоьукі пазу /С,Э(*зянштвйн/

Цэ дає змогу контрастно цідкроелг.гаи о??тите-»у /1/ ado uii тиципаціга /2/:

1."Биологически мы смертны.

И бессмертны только в социальных деяниях наших, j том маленьком вкладе, который вносит наш личный пробег с эстафетой социального прогресса /.../." /С.Эйзенштейн/ ,

2."Они были красивее, чем всо, что было создано до сих пор..

Мужчина и женлина." /В.Дорошевич/ -

Проведения парцеляції змінює розподіл акцентів актуального членування речення, дозволяє компонентам середньої ланки нчбу-ьлтя ваги т'чноправної роми. Оснак у ряді г/лпадкіо здійснити таку траксформпцгк> за допомогою звичайної пзріюїдиії не вдасться. Розчленування речення пг лінії сбои’язкезпх зв'язків боз податкових акцентних знаків впаж.ае.ться стилістично побажаним або структурно неможливим. Тут допомагає лише заміна крапки на знак ог-теку та застосування АП, яка' виступатиме в ке у специфічні? функції, пом'якшуючи розрив структури і надаючи, йому стилістичного оформлення. Це спостерігається у випадках АП членів предикативного центру елементарного двоскладового речення, коли актуалізації підпаяться і підмет, і присудок:

"Первн* скгеет - прямые фткеации остроумия, ловких ответов и игра со словом; это первый и наиболее слябы!1 элемент.

Второ:' элемент.

Расскзз о необикновенинх случппх, /.../.” /Г1.:'>.-;овоки1/ •

"Одесская лестница ./"Потемкин"/.

Сапога солдат. .

Безлики. /.,./" /С.Э’*зеч:!!то,,н7

Нами зафіксовані ¡¡звіть шіппдки АП присушка, г>:!рт-:е:'ого безособовим реченням, і розтину еліптичної структури:

"Операция.

Страшно вспомнить." /іР.Крелин/

"Самое страшное.

В сумерки. Под вечер." /С.0*1зенлта’’н/

Потрібен абзапний відступ і для паргіелятивноз актуалізації

інших конструктивних членів речення - наприклад, комплетивного поширювача безособового предикату:

"Вижу, что - нужно.

Дело." /В.Розанов/

Слід враховувати, що у комунікативному плані поділ членів речення на головні і другорядні втрачає актуальність, тому що в морній' ситуації найбільш вагомими мокуть виявитися навіть ті компоненти, які не мають статусу його членів: ,

"Сейчас эта шутка показалась ему плоской. ■

Всего лишь." /Ю.Крелин/

У випадках постпозитивного винесення в абзац частиш ряду однорідних головних членів АП застосовується факультативно, оскільки такі члени не є обов'язковими у структурі. Специфічною функцію АП слід визнати у препозитивному парцелюванн і такого раду:

"Суметь расслышать, и. понять то, что подсказывает "гчтура" или непредвиденные точки в зачатой вашими замыслами деко'^чии.

Суметь вслушаться в то, о чем, слагаясь, говорят монтажные куски, сцены /.../, - великое благо и ве ."

АП у специфічній функції спроможна роз'єднувати частини складеного присудка /1/, підкреслювати ініціальні семантично недосконалі другорядні члени /2/ і навіть частки /З/:

1."И жили они, Белинские, Добролюбовы, /.../, Коганы, Фрнчи.-

И зажили русскую литературу." /В.Шкловский/

2."Он не охотник, а траппер.

1 При этом. •

Все дела распутываются обыкновенно /.../." /Ю.Тынянов/

3."Но они ке /героини - Ю.С./ все разные.

И- тем не менее. ,

У этой волосы. У той походка. /.../" /С.Эйзенштейн/

Специфічно абзацний відступ застосовується також у роз'єднанні однорідних членів, пов'язаних двомісними сполучниками, а також у випадках, коли під час парцеляції втрачаються спеціальні знаки - двокрапка і тире. '

Обидві функції АП мають безпосередній зв'язок з мірою емфатичного впливу парцеляції на реціпієнта. Специфічна співвідноситься з сильною парцеляцією /за класифікацією О.П.Сковородникова/, факультативна - з слабкою, дію якої вона активізує. Разом з тим, винесені в окремий абзац парцеляти 1 можуть зазнавати додаткового синтагматичного напруження, яке значно посилює їх актуалізацію. Перехідними тут слід вважати випадки їх синтаксичного поширення предикативним додатком:

"Это дает двоякий аффект.

Непосредственный, который сказывается в том, что такое при-

уменьшенное нзоОракыши /.../ дает иллюзию чрезвычайно большой удаленности изображенного в глубине." /С.Эйзенштейн/ .

Однак особливої увы'и заслуговують паривляти, які слать ваннами ио ИФС, визначити подальший тематичний розвиток, Це сут-•сво впливає на композицію тексту, В одних випадках основна фра-“і теж моче мати прший корелятивний зв’язок з мікротекстом /1/, інших спостерігається домінування пярпелята /27:

1."Итак, немов кипо само себе писало музику.

Пластическуш. “

йГ это гожа Зил гзособрязннй "выход из себя", выход в другое измерение. Пластика немого кино приходилось аща и звучать."

“ ~ “ “ /".Эйзенштейн/

2."Чехов впоследствии говорил, что все вещи обычно кончаются гам, что человек или умер, или уехал.

Или женился. . ■

Толстой показал, что брак скорое служит завязкой произв^ чв-*гая, завязкой построения, а "не концом построения."/В.Шкловский/

Найтісніший текстуальний зв'язок відчувається у випадках надфразового поширення парцелята у межах відкритого ним абзаца: (

"Ко вот по нему мелькнул луч свата. • і

Синева того. холодного, жуткого. Таким злозоіячм кажется лунный св8Г~йочыо на іІчадЯЩо.^ 70орошавич/ “

У Р О З Л І Л 1 3 "Абзациа парцеляція складного речення"

мялзусгься АП, в результаті якої утворюються інтонаційно неза-лє’інт предикативні вислоплтсвакня. Парцеляція надап їм деякої синтаксичної самостійності, яка залечить агд міри хомуніхатавпог цільності парцельованого складного речення, що слід враховувати у визначанні сили о\?Іа?ичного впливу і, відповідно, функцій АП. Інтенсиональна природа складнопідрядних конструкцій дозволяє легко вичлонотувати їх з тексту навіть у парцельованій формі, тоді як у випадках з АП склааносур-одгах і безспол/чнккоьих складних речень доводиться спиратися на їх нагальну седантлкуі навіть на лексичні показники. Деякі сумніви у дослідників виникають що— по парцеляції безсполучникових складшіх речеш,. Вватяеться,' що аід розчленування бтлкнсгт, із них ятгачас граматичну форму т розпадається на ряд прсстих*. На нал погляд, розтинаючи безсполучниково речення, АП моке навпаки активізувати відношення між його компонента*™, бо фіксуй піднесену інтсноц*г, і птдкрослгг паралелізм структури. Це спостерігається навіть у випадках А!І ро-

Ширяев E.H. Бессоюзное сложное предложение в .современном

Гсском языке. - Москва, 198В. - С.51-52; Покусаенко В.К. вопросу о парцелляции сложных бессоюзных предложений// Вопроси синтаксиса русского языка. - Ростов н/Д, 1973.

чень а відношеннями переліку між частинами:

"Ахиллес как бы сам приготовляется к смерти. Он стремительно встает, выбирает овцу /.../. Он запрягает коней.

Люди оплакивают Ахиллеса. . ■

Гекуба оплакивает Гектора.

Андромаха оплакивает'мужа и свию будущую судьбу."

. . /В.Шкловский/

Підкреслення паралелізму і встановлення поетичних вертикальних зв’язків відбувається у всіх випадках АП безсполучникових складних речень з однотипними частинами, де абзацний відступ грас факультативну роль. Найяскравіших форм АП набуває з структурами протиставного чи зіставного співвідношення:

"Темой Эйзенштейна была революция.

Орудием Эйзенштейна было кино.” /Р.Гренев/

Факультативно АП розчленовує конструкції з пояснювальними, пр« ...нно-наслідковими відношеннями та інші, в яких зв'язок між компонентах® слабкий' і легко піддається звичайній парцеляції. Однак існує ряд конструкцій, роз'єднання яких можливо тільки черев АП. Це речення з фразоологізованою ініціальною частиною /1/ та з'ясувальні /2/: „ •

1."Бывали минуты. '

Казалось, придется бросить все и эмигрировать за границу."

. „ , ° . /В.Дорошевич/

2. Ченя предупреждали. '

У Кокто - двоякий способ принимать гостей." /С.Эйзенштейн/

"Один из римских классиков описывает, как старый солдат засовывал в рот палец своего началышка. чтобы тот почувствовал.

Старик давно съел свои зубы." /В.Шкловский/ -

У факультативній Функції АП широко застосовується для рельефного виділення компонентів переважної більаості складносу-рядішх рочень, .у яких вона також підкроелге паралелізм: *

"Нет, память об актерах самая яркая. '

И воспоминания об актерах самые сильные." /В.Дорошевич/

Специфічно АП розчленовує, складносурядні речення по лінії подвійного зв'язку між словоформою т сполучником /1/та двомісними сполучниками /2/: ■

1."Попробуйте распить солнце. ■ 1

V. nu увипита - который 1'ог." /В.Розанов/

2."Обе сцены проткнуты но только одинаковым пафосом. ‘

, Но их в равной степени /.../ объединяет еще и одна и та же тема - коллективное единство." /С.Э'!30ЮТв'!н/

Î, безсумнівно, тільки за допомогою АП письменникам вдається j парцелювати окремо сполучник чи його аналог: '

"Но в KOHivj надо окончить игру - и Лафіте, и Хлоя-/.../ вы-

ходчт кпк дети знатних родителей и радултоя, что она наконац нашли конец. ■

То есть.

На реальном материале образовалась схем1' со схвдшически-т героями." /В.Шкловский/ ’ .

"Можно подумать, что я после первой резекции уже овладел главным а дело. Ерундя. - ■

Все-таки.

Я еще после операции позвонил домой д сообща." /Ф.Крелич/

Різні типи складнопідрядних речень Н8 в однаковій мірі відповідають таз: про їх ■комунікативну цільність. Так, структури розчленованого типу з препозиціє® головної частини, ягя ня містить факультативних корелятів, легко парцелюються. Так що АП тут лише додатково збільшує вагомість парцелята:

"Юрий /.../ сказал: ядать, и в этом не ошибся. •

Потому что великий страх Павла Петровича медленно, но вапно переходил в жалость к самому себе, в умиление." /Ю.Тынянов/

. Однак у випадках препозиції підрядного АП вживається у специфічній функції: ’ ■

"Когда геро(І попан так, что чувствуешь, что он он - это ш; ; что он - это ксгкднй ил нас, пядоівнх, что он - ото "мы с вами".

Этим достигнуто не сні^чсекие'героя. Не нивелировка его.

Этим показано, что в опии уровень с героем стоят породившие его ряди. /.../" /С.Эйзенштейн/

Провести звичайну парцеляцію нерозчленованих складнопідрядних рочень боз злитті крапки на спеціальні акцентні знаки,як правило, неможливо. Тому функція АП у розчленуванні з’ясувальних/1/. займенниково-співвідносних /2/ та зачм0нниково-сполучшковкх /3/ структур ми також визначаємо як специфічну: .

1."Ему грозила двойная опасность.

Что женщины от нежности задуаат его поцелуями.^ Дорошевич/

2."Как был бы "экстатичен" образ рядового, которому место в

рядах и который героем вырвался вперед. ,

Так же "экстатичен" образ героя, которому "по чину" место-впереди рялов, когда он показан внутри рядов, плоть от плоти их и ему подобных." /С.Эйзенштейн/ ■ ' ' .

3."И великий Дух /.../ сделался таким маленьким, таким маленьким. - . •

Что мальчик расхохотался." /В.Доро:цапич/ .

За допомогою абзаца членуються і присубстантивно-атрибутитіі структури: •

"Сикстинская мадонна вся полна боязни. .

От которой сладко снимается серппо." /*3.Дорошевич/

Однак АП таких речонь чи відносимо по перехідних випадків, тому що останнім часом все частіше зустрічаються і зтчгпйна їх парцеляція, випадки якої, були нами зафіксовані і в українських

джерелах: "Я сприймаю Україну зараз, як велике гарна село. У якому кожен про кожного знає все /О.іуцул/. Незважаючи нг

сильний зв’язок, підрядна частина таких речень не є структурно обов’язковою. При наявності ж у головній частині видільног< кореляту здійснити звичайну парцеляцію стає неможливим.

АП однорідних підрядних має ті ж особливості, що і АП однорідних членів простого речення. Навіть члени ряду однорідни: підрядних нерозчленовзних структур 'легко парцелюються, тому щ< тільки перший їх компонент е обов’язковим. АП в таких випадка: сприяє встановленню вертикальних поетичних зв’язків:

"Я попытаюсь рассказать очень коротко и, может быть, невнятно, почему существуют так называемые странствующие сюжеты.

Почему они исчезают с прежней стоянки." /В,Шкловский/

Під парцеляцією нерозчленованих складнопідрядних речень, ні наш погляд, слід розуміти лише їх розрив по лінії контактно: рамки, а випадки типу - . •

’ "Вернемся к мысли Маркса.

О том, что легко объяснить, как определенные отношения создают и определенные явления искусства/.../." /В.Шкловский/

— ми відносимо до сфери АП простого речення, оскільки в ни: спостерігається розрив головної частини складнопідрядного з винесенням додатку, який набуває обов’язкового поширення. .

Окремо у розділі розглядається участь парцельованих складних речень у композиційному формуванні Hit;, в результаті якої може спостерігатись своєрідний перерозклад структури. ‘Лкщо АП розриває слабкий зв’язок, кореляція парцалята з компонентами йогі НФЄ може виявитися сильнішою за власне-синтаксичні індикатори:

"Они /номцн - Ю.С./ будут нам служить. Матерьяльно служить А мы будем их духовно воспитывать.

Ибо и нигилизм наш тогда проедет. Нигилизм есть отчаянш человека о неспособности делать дело, к которому он вовсе ш призван." /В.Розанов/

У випадках АП по лінії сильних зв’язків перерозклад має інший характер. Зберігаючись, дія зв’язку поширюється на всю НФЄ, від чого основна фраза і мікротекст сприймаються як члени єдино: граматичної структурі;. Поєднання парцеляції сильних і слабкиз конструкцій з інтеграцією їх компонентів дає можливість утворювати різноманітні стилістично яскраві побудови:

"Главное в истине.

Что мы находимся всо время в необходимости оценивать положение людей; мы как бы приглашены на суд.

. И от нас зависит приговора" /В.!1!клопский/

Коли парцелят розташовується дистантно, надфразове тематич-

- 1Ь -

но !!о:адр.мпш и о*о отримати таких і нврипиі Kuuucuo.tr структури:

4 У КНКОГО-.О ХИМІОГО Ші і'."Л(іМИЛИ гіСЧУ:. АН у. Сі НОи ЗИаОіА,

КТО В/.НОДНТ. “

І в како ¡«-то накате паутина бшіа. «1ы гогоии хоро« сообщить, кто £ '¿і'и>л ш'.цопат .^А'.Кр'.'Ліш/

У В И С Н 0 ;і К А X за результатами пров^ц^ік.го дослідженні! формулюються нолоконші, які і виносяться на захист: ' .

1, Використання абзаца у парцеляції слід розглядати не як на-

падковий графічний оказіоналізм, а як регулярний різновид при-Сому, "іо мак свої особливості і закономірності у використанні. Спочатку екзотичний елемент нарисів і оповідань окремих публіцистів, цей різновид парцеляції у подальшому став невід'ємною стильовою рисою таких відоілих діячів російської культури, як В.Дорошевич, В.Розанов, С.ЕЙзенштейн, В.ШкловськиЗ, Ю.Тииянов. Абзац-ішй відступ все активніше використовується у проведенні парцеляції і у текстах багатьох сучасних авторів, що дало нам можливість проводити дослідження на матеріалі творів 0.Лациса, М.Вер-ивовського, Г.Крелтна, О.Лук’янченхо, А.Окулова, О.Солжоніциня, Р.Кїранєва, С. Дурил і на. ;

2, Як один і з засобів створення д[екту порушеного сподівання АП мочо бути визнаною о дням з і іа'♦яскравіших прийомів експресивного синтаксису, що, в свою чергу, накладне певні обмащення на сферу її застосування. Аналіз текстів, з яких зустрічається АП, привів нас до висновку, по вживання її окреслк-сться жанрами художньо-публіцистичного різновиду мови, СТИЛЬОВОЇ ПОМІіПШТОК' якого є прагнення до переконливого впливу. В значнії* мірі Аііслу-ткять ознако?-) авторської індивідуальності, В таких вппппкях важливо зазначити вспокт - вивчається вона лк леіпіп культур:’, чи як матеріал для дослідження потенціалу мовних одиниць, що «ас місце в нашій роботі. Тут протиставлення індивідуального •колективному було б кокороктігим, оскільки індивідуальний стиль врозті-р-гдт є прояво1.* соціальності мовлення.

3, Специфіка АІІ полягає в тому, що застосування агі'^цного відступу крім посилення роз'єднання граматичної структури монп суттєво зміняти синтаксичну і композиційну площину мовного підрізку, а у ряді випадків дозволяє розширити репертуар предикативних і поліпредикативних одиниць, що піддаються парцеляції.

В одних випадках застосування абзаца не є обов’язковим для парцеляції і служить лише допоміжним підсилюючим засобом. Ца спостерігається у розчленуванні конструкцій по лінії слабких необов’язкових зв'язків. Функцію АП в таких випадках ми визначаємо як •

факультативну. У розриві структур паралельної побудови факуль-га-тизне винесення компонентів в окремий абзац допомагає підкреслити паралелізм і сприяє утворенню вертикальних зв’язків, що наближує прозовий монолог до рівня виразності поетичного тексту. АП використовується також для роз'єднання обов’язкових синтаксичних зв’язків, де проведення звичайної парцеляції без заміни крапки на акцентні пунктуаційні знаки неможливе, функцію АП в таких випадках ми. визначаємо як специфічну. Продуктивність АП і, відповідно, її функції залежать від комунікативної парадигми речення - той чи інщий порядок компонентів робить розчленування аб" полегшеним, або ускладненим. : .. . .

4. Під терміном "експресивний синтаксио" ми розуміємо систему спрямованих на посилення виразності прийомів виділення, підкручення інформації, структурною основою яких є тенденція до різних форм розчленування традиційно синтетичного російського писемного синтаксису. В такому розумінні "експресивність/../ -це активна сила, яка сприяє еволюції мови"Ч АП дозволяє рельєфно виділите компонент речення, спеціально загострити., увагу на тій чи індіій порції інформації, трансформуючи його актуальне членування. Як і звичпйна парцеляція, під час роз’єднання речення по лінії слабких зв’язків АП посилює акцент на кінцевій його частині, У специфічній функції АП робить більший акцент на зрізі початкової частини. ,

5. Під парцелятом слід розуміти відокремлену залежну частину речення, що дає можливість ітоли фіксувати його препозицію відносно основийї фрази. Приєднання ми розглядаємо як загальну лінгвістичну категорію з польовою структурою, у ядро якої поряд з різними видами повторів з синтаксичним розгалуженням та сегментацією входять парцельовані конструкції з постпозитивним розташуванням парцелятів, тоді як до периферії слід віднести звичайні неповні речення і пари структурно самостійних висловлювань, у відношеннях між якими приєднувальний відтінок встановлюється лише за змістом.

6. Абзац е поліфункціональним пунктуаційним знаком . текстуг ального пл.тну, який розширює свої можливості у зв’язку з нарощенням у письмовій мові потенціалу засобів виразності. НФ6 слід розглядати як загальну текстуальну категорію, яка дозволяє описувати механізм такстоутворення і базується на спроможності ви-

* Куриловнч Е. Очорки по лингвистике. - Москва, 1962.-С.43.

словлк.ваиь на основі кадфразової перспективи відношень колігації та колокації утворювати когерентну послідовність. Тексти являють небого послідовність контамінованих типів НФ6, серед яких виділяються НФб-мікротексти з паралельною побудовою компонентів та їх послідовним зчепленням, а також, різноманітні К. ^-иакророчекня, в яких елементами зв’язку служать граматичні показники.

7. Парцельовані конструкції з цих позицій розглядаються як НФЄ-макроречешш з найбільш тісним синтагматичним зв’язком мія компонентами. Разом з тим, лексико-семантичні або граматичні зв'язки гіарцелятів з сусідніми висловлювання«! мочуть породжувати особливу синтагматичну напруженість, в результаті якої роа-ташовані у новому абзаці парцеляти отримують статус зачину до нових, відносно самостійних НФЄ, що приводить до своєрідного пере-розкладу структури. У випадках роз’єднання по лінії слабких зв’язків текстуальна.орієнтація парцелята.можв виявитися сильнішою за дів граматичних показників. Коли речення розривається по -лінії сильного зв’язку, парцелят тяжіє до основної фрази разом з НКЗ.

За темою дисертації б такі публікації:

1. Особенности функционирования единств свэрхфразового уровня з книге В.Б.Шкловского "Энергия заблуждения" // Збірник наукових праць викладачів і аспірантів. - Київ: КЛУ, 1089. - С.126-127.

2. Учат стилистического взаимодействия абзаца и сверх уранового единства при текстоцентрическом подходе к обучению русскому язы-

цев. - Киев, 1990. - Вып. 14. - С.87-91. .

3. Індивідуально-авторський стиль у лінгвістичному аспекті // Актуальні проблеми сучасного літературознавства та мовознавства. - Київ, 1991, - С.315-320.

4. Стилистико-синтаксические особенности построения текста в индивидуально-авторском стиле // Изучение творческого наследия гтроф. Г.0.Винокура: Региональная науч. конференция. Тезисы.- Киев: КГТТИ, 1991. - Ч. 2. - С. 127-128.

5. Одиниці надфразового рівня в індивідуально-авторському стилі та динаміка його розвитку /на матеріалі творів В. Г>. Шилове ько-го // Вісн. Київ, ун-ту: 1ст.-філологічні науки, 1992. - Вип.7.

ку // Вестн. Киев, ун-та: Методика обучения студентов-иностран-

С. 137-141.