автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Генитивные предложения в современном украинском языке

Полный текст автореферата диссертации по теме "Генитивные предложения в современном украинском языке"

ПРИКАРПАТСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.В.СТЕФАІІИКА

РАБАНЮК Любов Степанівна

УДК—808.3-56

ҐЕНІТИВНІ РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01. — українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

/

Івано-Франківськ - 1998

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича.

Науковий керівник — доктор філологічних наук, професор

Гуйванюк Ніна Василівна. Чернівецький державний університет ім. Ю.Федьковича, завідувач кафедри сучасної української мови. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Сологуб

Надія Миколаївна. Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови; кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри української мови Барчук Володимир Михайлович. Прикарпатський університет ім.В.Стефаника.

Провідна установа — Тернопільський державний педагогічний

університет ім.В.Гнатіока, кафедра українського та загального мовознавства, м.Терпопіль.

Захист відбудеться 28 грудня 1998 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.03.02 у Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника за адресою: 284000, Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Прикарпатського університету ім. В.Стефаника за адресою: 284000, Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Автореферат розіслано “27” листопада 1998 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук доцент

Н.Я.Тишківська

Актуальність теми. Проблема односкладних речень, їх синтаксичної природи та класифікації існує здавна. Проте, незважаючи на тривалість історії питання про односкладні речення, воно і на сьогодні вважається дискусійним.Зокрема, у сучасній лінгвістичній літературі існують три різні погляди на природу речень, предикативним центром яких є незалежний родовий відмінок: 1 )вони розглядаються як різновид неповних двоскладних речень (Г.О.Золотова, Т.П.Ломтєв, Є.А.Сєдельников, В.В.Бабайцева); 2)тлумачаться як різновид односкладних безособових речень (Б.М.Кулик, Л.А.Булаховський, П.С.Дудик); 3)виділяюгься в окремий тин односкладних іменних речень (О.О.Шахматов, ГІ.О.Лекант,

Н.С.Валгіна, С.Я.Єрмоленко, автори “Русской грамматики”-80, автори “Сучасної української літературної мови” за ред. А.П.Грищенка, автори “Синтаксису сучасної української мови: Проблемні питання” І.І.Слинько,

Н.В.Гуйвашок, М.Ф.Кобилянська). Ще інші мовознавці взагалі обминають цей тип синтаксичних структур, не приділяючи їм жодної уваги.

Незважаючи на посилений інтерес до проблеми іменних буттєвих і квантитативних речень (див. праці Н.Д.Арутюнової, С.М.Ширяєва та ін.), поза увагою лінгвістів залишився всебічний, поглиблений, комплексний аналіз ґенітивних та ґенітивпо-квантитативних речень, при якому було б враховано співвідношення компонентів граматичної і семантичної структур, засобів вираження граматичних значень, особливості парадигматичних видозмін, співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності, комунікативних реалізацій і варіантів тощо.

Актуальність теми визначається необхідністю з’ясувати лінгвістичний статус ґенітивних речеш., окреслити їх місце в системі синтаксичних одиниць, виробити критерії їх класифікації й комплексного аналізу, а також показати тісний зв’язок з такими важливими проблемами синтаксису, як струкіурно-семантична організація речення, комунікативно-прагматичні аспекти висловлювання тощо. Системний, погшіблеїшй аналіз ґенітивних речень сучасної української мови сприятиме розв ’язаншо цих та інших проблем.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з дослідженнями, які здійснюються на кафедрі сучасної української мови Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича в рамках програми вивчення становлення і розвитку української мови па лексичному і граматичному рівнях.

Метою дисертаційного дослідження є системний опис структурно-семантичних особливостей ґенітивних речень, визначення їх лінгвістичного статусу та місця в синтаксичній системі української мови.

Метою роботи окреслено такі завдання:

1) визначити статус генітивних та ґенітивно-квантитативних речень у типології простого речення;

2) з’ясувати зміст понять “бутгєвість” і “квантитативність” у зв’язку з поняттям генітивних речень;

3) розробити принципи класифікації й описати основні структурні типита семашию-синтаксичні моделі ґенітивних і генітивно-квантитативних речень;

4) описати семантичну структуру ґенітивних та ґенітивно-квантитативних речень;

5) проаналізувати стилістичні та функціонально-комунікативні параметри досліджуваних синтаксичних одиниць.

Для розв’язання поставлених завдань окреслено джерельну базу, методологію й методику дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві запропоновано системний опис ґенітивних речень із застосуванням комплексного підходу до їх аналізу, з урахуванням структурних, семантичних та комунікативних особливостей.

Основна гіпотеза дисертації полягає у доведенні, що ґенітивні та ґенітивно-квантитативні речення — це самостійні структурні типи у системі простих речень, яким властивий окремий статус іменних односкладних речень. Ґенітивні речення мають специфічну граматичну форму—родовий відмінок у незалежній позиції, служать для вираження екзистенційно-квантитативних відношень, мають структурну схему і системи регулярних реалізацій. Для передачі граматичних значень предикативності вони використовують специфічні граматичні засоби, що беруть участь у передачі парадигматичних видозмін.

У дисертації з’ясовується питання співвідношення диктумних та модусних значень у структурі ґенітивних речень, здійснено комплексний аналіз засобів вираження кількісної та буттєвої семантики, досліджуються питання про особливості функціонування ґенітивних речень у тексті, про оцінний характер і референцію ґенітивних висловлювань, вплив мовленнєвої ситуації на форму висловлення.

Практичне значення одержаних результатів. Визначення лінгвального статусу ґенітивних речень як окремого типу односкладних іменних структур дасть змогу уточнити існуючі класифікації односкладних речень, доповнити синтаксичну теорію про односкладні речення. У дисертації введено в науковий обіг значний за обсягом та вагомістю новий фактичний матеріал.

Результати дослідження знайдуть практичне застосування у працях із синтаксису та стилістики, при читанні основних курсів, спецкурсів та

з

спецсемінарів у вузі, а також при написанні шкільних та вузівських підручників з синтаксису.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є описовий, структурно-семантичний, компонентний, метод моделювання та метод синтаксичних трансформацій.

Джерела дослідження. Матеріалом для дослідження послужили твори української художньої літератури ХІХ-ХХ ст,, у першу чергу ті, що яскраво відображають особливості народнорозмовного мовлення, джерела усної народної творчості. Картотека фактичного матеріалу .складає 4 тисячі прикладів.

Особистий внесок здобувана. Усі результати одержано самостійно. У статті, написаній у співавторстві, основна ідея, теоретичні засади та висновки щодо яінгвального статусу Генітив них та генітивно-квантитативних речень належать дисертантці.

Апробація роботи. Основні результати дослідження були представлені на чотирьох міжнародних (Ніжин, 1989; Кам’янець-Подільський, 1992; Чернівці, 1997; Ніжин, 1998) та дев’яти всеукраїнських наукових конференціях (Чернівці, 1988; Чернігів, 1989; Луганськ, 1991; Херсон, 1991 ¡Чернівці, 1994; Чернівці, 1994; Чернівці, 1995; Чернівці, 1997; Чернівці, 1998), а також на засіданнях кафедри сучасної української мови Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича (червень, 1998) та кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (липень, 1998).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 19 публікаціях. Серед них 8 статей, решта — матеріали і тези конференцій.

Об’єм і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (розділ І - “Синтаксична природа ґенітивних односкладних речень”; розділ II - “Структурно-семантичні особливості стверджувальних Генітивних речень”; розділ ПІ - “Заперечні генітивні речення”; розділ IV -“Ґенітивпо-квантитативні речення”), висновків, списку літератури та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи — 186 с. Список використаних джерел та літератури нараховує — 419 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначається мета і завдання дисертаційною дослідження, обґрунтовується актуальність обраної теми, описуються методи і прийоми дослідження, визначається загальна структура роботи, відзначається теоретичне і практичне значення, наукова новизна дисертації. Тут же подається загальна характеристика об’єкта дослідження, узагальнюються основні відомості про генітивні речення у лінгвістичній літературі.

Перший розділ “Синтаксична природа ґенітиених односюшд-нихречень” містить історію питання про іменні односкладні речення та їх класифікацію, відомості про Генітивні речення, їх лінгвістичний статус у типології синтаксичних структур та місце в синтаксичній системі української мови, про структурну схему, модель та парадиіму.

Ґенітивні речення належать до односкладних іменних структур, предикативним центром яких є незалежний родовий відмінок, наприклад: Народу! Квітів! А галасу! Скільки шуму! Ні шуму, ні галасу! та ін.

Проблема ґенітивних речень пов’язана передусім з імпліцитністю вираження синтаксичних значень: буття (його ствердження чи ■ заперечення) та квантитативності.

Ґенітивні речення е самостійним типом синтаксичних структур, оскільки мають спеціальну мінімальну структурну схему (^ея), загальне граматичне значення буттєвості, характеризуються своєрідною семантикою квантитативності, співвідношенням об’єктивної та суб’єктивної модальності тощо. На основі тлумачення простого речення, яке враховує всі рівні його кваліфікації (структурний, семантичний та комунікативно-функціональний), можемо визначити ґенітивне речення як висловлення, утворене за спеціально призначеного структурною схемою, що має граматичне значення предикативності, власну семантичну структуру, виявляє значення буттєвості в системі чітко окреслених парадигматичних вццозмін та регулярних комунікативно-функціональних реалізацій.

Предикативність ґенітивних односкладних речень реалізується незалежною позицією родового відмінка, що виражає загальне стверджувальне чи заперечне значення буттєвості (екзистенційності) предметів чи явищ об’єктивної дійсності синтаксично у дійсному способі та розширеному теперішньому часі. Засобом вираження предикативності є незалежний родовий відмінок, порядок слів та інтонація.

Предикативна інтонація в ґенітивних реченнях перетворює родовий відмінок у головний компонент — структурно-смисловий центр односкладного іменного речення, що стверджує чи заперечує буття предметів, явищ реальної дійсності, названих формою родового відмінка, з одночасною вказівкою на їх кількісне виявлення.

Ґенітивний компонент репрезентується підкласом іменників з категоріально-предметним значенням — назвами осіб чи взагалі істот {людина, дитина, тварина); неістот (конкретних предметів — машина, квітка і под.); онредмечених ознак (розум, лагідність і под.); опредмечених станів людини (сон, спокій); станів природи (вітер, сніг, мороз і под.); опредмечених дій (крик, шум, галас тощо).

Обмеження лексичної групи імен стосується лише кількісного вияву

(вживаються такі назви предметів, що піддаються лічбі чи вимірюванню). Іменник у родовому відмінку має форму однини і множини.Наприклад: Скільки щастя і краси в твоєму імені... Марія...(В.Сосіора); Там тих

Подібно до номінативних односкладних речень, генітивні речення виражають предметне та екзистенційне (буттєве) значення одним головним компонентом. На відміну від номінативних речень, які бувають лише стверджувальними, генітивні бутгєві речення реалізуються двома функціональними типами: стверджувальними і заперечними структурами.

Стверджувальні і заперечні ґенітивні речення виділяються за характером предикативних відношень (співвідношеїпіям повідомлюваного з дійсністю) та модальністю.

Об’єктивна модальність стверджувальних і заперечних ґенітивних речень виражається засобами власне структурної схеми N та NegN еп, а ґенітивно-квантитативних — Quantit + N та NeeQuantit +N .

gen в gen

Суб’єктивна модальність досліджуваних речень є факультативною і накладається на об’єктивну модальність. Вона виражається додатковими граматичними й лексико-граматичними засобами (частками, вигуками, повторами, суфіксами суб’ єктивної оцінки) та інтонацією.

Різні типи ґенітивних речень мають не лише обмежені, але й неоднакові можливості щодо парадигматичних видозмін. Ґенітивні речення в сучасній українській мові мають чотиричленну парадигму. Вони реалізуються в основному у вихідній формі синтаксичного індикатива, рідше—у формах синтаксичних ірреальних способів. Форми бажального ірреального способу можливі як серед стверджувальних, так і серед заперечних моделей. Засобами організації форм бажального способу є частка би (б) у різних модифікаціях (якби, хоч би, тільки б, нехай би, щоб, щоб тільки, лишень би і йод.). Наприклад: Якби квітів! Хоч би квітів! Якби ніяких квітів! Хоч би ніяких квітів!

' Форми ірреального наказового способу допускають лише заперечні ґенітивні речення, як-от: Ні звуку! Щоб ні звуку! Жодного звуку! Ніякого звуку! Нехай ні звуку!, а форми умовного способу — лише стверджувальні ґенітивні речення, наприклад: Квітів би.. Музики б...

У розділі II “Структурно-семантичні особливості стверджувальних ґенітивних речень” визначається їх граматичне значення (буттєвості), виділяються основні моделі та регулярні реалізації, характеризується позиційна структура, комунікативна будова та функціонально-стилістичні особливості.

Семантику схеми стверджувальних ґенітивних речень N?cn можна визначити як “буття, існування предметів у значній кількості”. При цьому

їх квантитативна ознака виражається імпліцитно (за допомогою інтонації) та різних часток і вигуків (а, що, що вже, ну а, яких, скільки, стільки, ох, ой тощо), які посилюють значення неозначеної кількості предметів чи явищ об’єктивної дійсності, виражених родовим відмінком.

Структурна схема допускає обмежену кількість лексичних компонентів: головний член речення виражається іменником, який позначає предмети, що підлягають лічбі, вимірюванню, можуть виявлятися в більшій чи меншій мірі інтенсивності.

На основі дослідження виділяємо такі основні моделі ґенітивних стверджувальних речень: N : Добра святого! Втії Волі! Братерства братнього (Т.Шевченко); pi а + таки: Народу-таки (А.Тесленко); тільки ж (тілько) + N : Та тільки ж і потіхи! Бідна Анна!.. (Леся Українка); Тілько спіх тілько мук і терпінь (В.Пачовський); ж то + N т: А пляшок ж то... (Г.Квітка-Основ’яненко); оце+N : Оце мені лихої години! (Марко Вовчок); от ще + N : От ще балачок про неї у нас! (А.Тесленко); хоч (би, б) + N т: Хоч би одного братика їм для оборони (В.Яворівський); частки займенникового походження + N : Молот того, молока!.. (Остап Вишня). Курей.! Таких курей! (Остап Вишня). Якого тут людей! (Марко Вовчок); частки сполучникового походження + N^: І ножиків. І ошщі& отих автоматичних. І шкарпеток (Остап Вишня). А гостей, гостей! (Ю.Федькович). Що вже плачу материнського, що вже гопосін-ш! (Остап Вишня); вигуки + Ngen: Ох і полуниць! (Остап Вишня). Ех, книжок би... (А.Тесленко); скільки (кілько) + Ngcn: Скільки горяг скільки муки... (Леся Українка); А кілько розбитих... утрачених гнізд... (В.Пачовський); скільки + Ngeo (займенника): І скільки їх, журавлів... Я зіткана з пеналі (Л.Костенко); скільки + частка + N т. Скільки ж літ, скільки зим (Остап Вишня); вигук + скільки + N?cn: Ь скільки думг пісень-вогнів (В.Сосюра); стільки + Ngen: Стільки краси й ніжності! (О.Кобилянська).

Кожна модель ґенітивного стверджувального речення при спільності граматичного значення характеризується різним рівнем співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності, відтінком семантики.

Семантична структура ґенітивного речення формується взаємодією семантики структурної схеми та лексичним значенням слів, що її заповнюють. Диктумний зміст ґенітивного стверджувального речення, що складає основу пропозиції, може бути визначений як пропозиція екзистенційності, що має такі різновиди: 1) пропозицію володіння (У мене muz!); 2) пропозицію місцеперебування (У лісі грийш!); 3) пропозицію дії, стану (Крику! Шуму! Радості!). Додатковою диктумною пропозицією, яка накладається на пропозицію екзистенційності, є пропозиція квантитативності, що виражається інтонацією та

різноманітними частками. Найбільш виразно передають значення узагальненої кількості частки скільки, стільки. Моделі ґеиітивних стверджувальних речень репрезентовані тим або іншим підваріантом пропозиції. Так, пропозиція володіння має п’ять семантичних різновидів, пов’язаних із поняттям приналежності, посесивності: 1) приналежність особі множини предметів: А що в його поля, худоби, що всякого добра (Марко Вовчок); 2)наявність інтенсивної дії, пов’язаної з особою: А попереду ще стільки роботи (В.Бабляк); 3) наявність властивостей, ознак: Скільки ніжності й кокетства лукавого в голосі (Остап Вишня); 4) наявність стану: Скільки в них справедливого гніву і образи!.'. (О.Ольжич); 5) наявність стосунків з іншими людьми: Скільки любові! Скільки споминів, £2м(В.Сосюра).

Речення з пропозицією володіння мають у своїй структурі детермінант приналежності (особистісний локалізатор), який найчастіше виражається прийменниково-відмінковою формою в (у) + родовий відмінок. Наприклад: У дівчини стільки ласки, як на тихім ставу ряски (Нар.тв.); Скільки в меле худоби! (Г.Квітка-Основ’яненко).

Пропозиція місцеперебування представлена також чотирма варіантами: 1) існування у великій кількості фізико-географічних явищ: Снігу, снігу! (Остап Вишня); 2) існування результатів діяльності людини: Малюнків, малюнків па стінах! (А.Тесленко); 3) існування множини осіб чи тварин: А Соломіїв. Черевиків і Цибуль, і Хіврь. і Парась. і Грицьків!.: (Остап Вишня); 4) існування множини складових частин у предметі (назви деталей, елементів тощо): Там-то намиста дорогого, там-то дукачів!(Марко Вовчок).

У структурі пропозиції місцеперебування можна виділити три елементи: суб’єкт існування (за деякими класифікаціями — об’єкт існування), предикат буття, виражений синтаксично, і локатив чи (рідше) темпоратив, яким па формально-граматичному рівні відповідають детермінанти місця і часу.

У модусному плані виділяються пропозиції снрнйнпття та оцінки повідомлюваного мовцем з різноманітними виявами суб’єктивності (радість, гнів, обурення тощо). Наприклад: Ах, скільки квіток у моїм гаю! (О.Олесь); Ланів у їх (панів), ланів та сшші&...(Остап Вишня); Що вже плачу материнського, що вже голосіння! (Остап Вишня).

Позиційна структурагенітивних стверджувальних речень характеризується використанням різноманітних прислівних (означальних, об’єктних) поширювачів та неприслівшх (детермінантів). Наприклад: Байдужих слів, металу нетривкого, думок затертих і порожніх слів.!.- (Л.Костенко); Огню такого! Стомлена природа отпочиваєу красі такій... (Є.Плужник);

І суму в його очах, суму... (Остап Вишня); На припічку куряви, куряви (А.Тесленко); А тут у кімнаті панів, паній!.. (Марко Вовчок).

Характер поширюваності ґеиітивних стверджувальних речень підтверджує їх функціонування як самостійного типу іменних односкладних речень. •

Ґенітивні речення — наслідок економії мовних засобів в усному спілкуванні. Вони підказуються мовленнєвою ситуацією, їм властивий емоційний та експресивний характер. Фразеологізація багатьох ґеиітивних речень, зафіксованих в усній народній творчості, свідчить про їх давнє походження. Наприклад: Стільки правди, яку решеті води (ІІар.тв.); У зайця стільки стежок, як у клубку ниток (ІІар.тв.).

Про їх самостійний характер свідчить і така особливість позиційної структури, як утворення відкритих сурядних рядів предикативних членів, виражених родовим відмінком. Наприклад: А сала того, сала, а птиці (Остап Вишня); Що неба, що степів! (Л.Костенко); Скільки волі. скільки мируг скільки сонця навкруги... (О.Олесь).

Особливість комунікативної будови стверджувальних ґенітивних речень полягає в тому, що тема в них досить часто є нульовою, а весь компонентний склад речення виконує роль реми (нерозчленовані ґенітивні речення). У розчленованих ґені тивних реченнях темою виступає основний склад речення, а детермінанти чи поширювачі обставинного типу становлять рему. Досить важливу функцію в актуальному членуванні ґенітивнихреченнь виконують частки, які підсилюють чи виділяють головний член речення, надають різних відтінків значення. Актуальне членування ґенітивних речень визначається ситуацією мовлення і комунікативною спрямованістю. Наприклад: Крику та гуку, реготу та жартів // понад річкою (Панас Мирний).

Ґенітивні стверджувальні речення досить часто перебувають у сполучниковому (диференційованому) та безсполучниковому (неди-ференційованому) зв’язку з іншими предикативними одиницями у складному реченні. Найчастіше вони є частинами складних безсполучникових речень, як-от: Визволяють — скільки сміху! (П.Грабовський); А сталось так: на мітингу в саду людей! (О.Підсуха). Об’єднуючись у складносурядне чи складнопідрядне речення, ґенітивні предикативні частини сприяють посиленому темпу та динаміці розповіді. Наприклад: Ліс був великий, величезний, як бойків світ, такий довжелезний, а що в нім ягід і грибів, а лисівг а диків. а заяців (Б.Лепкий); Тільки й думок.ща на ранок нема хліба у жінки (Є.Плужиик);Такого бешкету на землі, що страх (Панас Мирний).

До функціонально-стилістичних особливостей ґенітивних стверджувальних речень належать такі: 1) ці структури логічно виділяються в

текстах, актуалізуються завдяки емоційності та експресивності, падаючи висловлюванню загального емоційного напруження; 2) вживаючись самостійно як окремі речення, вони тіспо пов’язані з ширшим контекстом семантикою та загальним змістом текстових поєднань — складних синтаксичних цілих; 3) ґенітивні стверджувальні речення використовуються в описах явищ природи, середовища, зовнішнього вигляду людей, тварин, передають внутрішньо-психологічний стан людини тощо. їх стилістична яскравість полягає в чіткій комунікативній спрямованості, у смисловій повноті, завершеності, стислості та образності, завдяки чому їх вживання характерне для усного розмовного та для художнього, поетичного мовяешія.

У розділі III “Заперечні ґенітивні речення” висвітлено питання про синтаксичну природу заперечних конструкцій; встановлено формально-семантичні співвідношення генітивних заперечних речень із стверджувальними та іншими структурними типами заперечних, зокрема безособовими односкладними; окреслено основні моделі ґенітивних заперечних речень у сучасній українській мові; схарактеризовано особливості їх позиційної структури.

Ґенітивні заперечні речення протиставляються стверджувальним. Якщо у стверджувальних повідомляється про наявність, буття, існування предметів чи явищ у великій їх кількості, то в заперечних — навпаки, заперечується будь-яке буття з імпліцитним зазначенням щонайменшого (чи нульового) їх кількісного вияву.

Семантика схеми заперечних ґенітивних речень NegN еп -“заперечення буття, існування предметів у певній (неозначеній) їх кількості” - передається формою родового відмінка та негатором -заперечним компонентом Neg (часткою, заперечним займенником тощо). Ґенітивні речення є загальнозаперечними, оскільки негатор як основний засіб вираження заперечення (частка ні, займенник жодний, ніякий тощо), що стоїть біля родового відмінка, означає “небуття”, “неіснування” названої субстанції. Наприклад: Всю довгу ніч иі місяця, иі звуку... (Т.Севернюк); В долині, де колись стояла Вербівка, тепер жодної хатини, жодної повітки, жодної живої душі (В.Малик).

Спостереження над функціонуванням ґенітивних заперечних структур дає підстави вважати їх окремим типом іменних односкладних речень. Як засвідчує фактичний матеріал, заперечні генітивні речення більш продуктивні, ніж стверджувальні, проте їм характерна менша різноманітність структурних моделей.

У мові творів українських письменників виявлено такі основні моделі заперечних ґенітивних речень: ні (ані)+N : Ані краю, иі просвіту (П.Гра-бовський); ні + один (єдиний) + N : Ні одного деревця... (М.Чабанівсь-

кий); ...Ні єдиного шелесту(Б.Грінченко); ніякий + N : Ніякого струмка і ніякої води поблизу (І.Багряний); жодний + N : Жодного вогника. жодної людської постаті! (В.Малик); Ргопйсп (нікого); Ргоп (нічого): В коридорі нікого (О.Довженко); Нічого у нього святого (У.Самчук).

Моделі ґенітивних заперечних речень, виражаючи однотипне конструктивно-семантичне значення повної відсутності субстанції, розрізняються певними відтінками семантики. Найбільш продуктивною є модель ні (ані)... ні (ані)+14 . Сурядні відкриті ряди ґенітивних словоформ з негатором ні найчастіше поєднуються безсполучниковим зв’язком. Між сурядними компонентами встановлюються асоціативні семантичні відношення. Від молоденьких тихих яблуньок ні спогаду, ні шелестуг ні листу (Б.Криса). Багатьом з них характерне внутрішнє римування родових відмінків, що сприяє фразеологізації і широкому побутуванню у сфері усного розмовного мовлення. Наприклад: Ні кош, ні двора, пі рогатого вопа (Нар.тв.); У нашої Параски ні гніву, ні ласки (Нар.тв.).

Позиційну структуру ґенітивних заперечних речеш» формують, крім предикативного центру, до якого входять негатор та родовий відмінок, детермінанти приналежності, місця і часу, а також прислівні поширювачі означального та об’єктного типу. Порівняно зі стверджувальними ґенітивними реченнями, формальні засоби вираження поширюючих членів у заперечних ґенітивних реченнях відзначаються більшою різноманітністю.

Структуруючись заперечним компонентом ніде (нігде), ґенітивні речення утворюють конструкції з подвійним запереченням. Наприклад: А піде ні звуку (В.Сіус); Нігде ані одної деревини (О.Маковей).

Як і стверджувальні, заперечні ґенітивні речення мають чотиричленну парадигму (синтаксичного індикатива та умовного, бажального і наказового способів).

Залежно від комунікативної ситуації і прагматичних інгенцій мовця заперечні речення можуть мати характер констатуючої розповідної або спонукальної модальності. Наприклад: Ні скарги, иі думки про втомленість серця, про хворість — иі слот, про старість — ні згадки (М.Бажан); Ні трави, ані дерев (О. Олесь); Ні слова, иі півслова шш7(Т,Севершок).

. Генітивні заперечні речення вживаються як самостійні синтаксичні одиниці, а також можуть входити до складу інших синтаксичних структур. Проте найчастіше такі побудови є самостійним елементом у структурі зв’язного тексту. Вони стоять на початку надфразної єдності, в середині або ж у кінці, акцентуючи увагу мовця на важливому комунікативному аспекті заперечення буття, існування якоїсь субстанції.

Розділ IV “Ґенітивно-квантитативні речення” охоплює відомості з історії питання про ґенітивно-квантитативні речення, їх

и

синтаксичну природу, актуальне членування, структурно-семантичні та комунікативно-функціональні особливості. ■

Проблема генітивцо-квацтитативних речень пов’язана з різпим трактуванням їх лінгвального статусу, з віднесенням їх то до односкладних (номінативних, безособових, квантитативних), то до двоскладних структур. Синтаксична природа генітивно-кваптитативпих речень дає достатньо підстав для того, щоб розглядати їх спільно з ґенітивними реченнями, об’єднуючи речення типу “Багато справ" з реченнями типу “Справ!". Наведені речення справді поєднує екзистенційно-кванштативна семантика, хоч структурно ці речення суттєво розрізняються.

Ґенітивно-квантитатнвні речення — це висловлення, предикативний центр яких становить кількісно-іменне словосполучення (квантитативний компонент + родовий відмінок), що реалізується двома комунікативними варіантами, які відповідають структурним схемам^иапШ + N // N + ОиапШ.

Семантика схем ґенітивно-квантитативних речень (^иапШ + N //1>Г + (2иапїй(схеми стверджувальногогенітивно-кваптитативпого речегаїя) та NegQuantit + ІЧ?сп/7 N + Ке« (^иапШ (схеми заперечного ґенітивпо-квантигативного речення) формується передусім експліцитно вираженим квантитативним компонентом, що стає визначальним, накладаючись на загальну семантику буттєвості ґенітивних речень,

Ґенітивно-квантитатившш компонент є головним членом іменних односкладних квантитативних речень, які реалізуються у мовленні двома комунікативними варіантами: з синтаксично нерозчленовапими та синтаксично розчленованими компонентами.

Як і ґенітивні речення (з імпліцитним вираженням квантитативного виявлення буття субстанції), Генітивно-квантитатнвні речення (з експліцнппім вираженням буття субстанції) реалізуються у мовленні двома типами речень за характером передачі предикативних відношень — стверджувальними і заперечішми. Стверджувальні і заперечні ґенітивно-кваптитативні речення характеризуються різним набором структурних моделей, особливостями семантики та функціонування.

Ґенітивно-квантпгативні стверджувальні речення структурної схеми (¿иаіПії + N // Г*їе£п + ОиапШ репрезентовані в сучасній українській мові шістьма структурно-семантичними моделями: 1)(2иапШ + N //Рї + (^напШ з квантитативним числівниковим компонентом: Землі у нас сім десятків (Г.Квітка-Основ’яненко); Стосот доріг у пошуках тебе (Т. Севернюк); 2) (^иапіії+IV// N + <ЗиапШз квантитативним імеїпіико-вим компонентом: Сміху — море, море гомопу-гумору (С.Васильченко);

3) С?иапШ + N^/7 + ОиапШ з прислівниковим квантитативним

компонентом: Грому багато, дощу мало (Нар. тв.); Багато шуму — мало тепла (Нар. тв.); 4) С^иапйі+І\сп// N + (^цапИі з фразеологізовашм словосполученням у ролі квантитативного компонента: Грошей — повні кишені (О.Маковей). У мене справ — по горло (Розм.); 5) N + Оиапйі з квантитативним компонентом — порівняльним зворотом: Здоров 'я —як кіт наплакав (М.Іщенко); 6) N + Оиапік з квантитативним компонентом

— фразеологізованим реченням, як-от: Риби —хоч греблю гати (Нар.тв.).

Мінімальна структурна схема заперечних генітивно-квантигативних речень NegQuantit + N // N + ГУе£ (¿ияпШ реалізується чотирма структурно-семантичними моделями: 1) ¡Ч£еп + ні (ані) з числівниковим квантитативним компонентом: Грошей — ні однієї гривні (Розм.); 2) N + Ргоп?еп з квантитативним компонентом — заперечним займенником (прикметником): Хлопців — жодного. Користі — ніякої (Розм.); 3)М + ні (ані) з іменниковим квантитативним компонентом: Дров ні хворостини (Ю.Федькович); 4)^т + ні (ані) + фразеологізоване сполучення із значенням міри, кількості: Сну — ні на волосок (Нар.тв.); Щастя — ні на макове зерно... (Д.Бедзик); Ні муки зкменьки, пі солі дробинки, ні горілки росинки (Нар. тв.).

Ґенітивно-квантитативні речення з буттєвим значенням мають одночленну та двочленну семантичні структури. Головний компонент одночленної семантичної структури становить нерозчленоване поєднання кваї гга-татива та генітива, як-ст: Сила-силтиа зірок у небі (О.Гончар). У двочленних структурах, що називають буття предметів у визначеній чи невизначеній кількості, семантичний суб’єкт виражений генітивом, а семантичний предикат

— квантитативом. Наприклад: Народу — тьма (Т.Севернюк).

В основі семантичної структури ґенітивно-квантитативних речень виділяється предикат (квантитатив) і суб’єкт — носій предикативної ознаки —родовий відмінок.

Ґенітивно-квантитативні речення функціонують в основному у розмовному стилі, використовуються в діалогічному та монологічному емоційно забарвленому мовленні.

У висновках підсумовуються основні результати дослідження, обгрунтовується самостійність існування ґенітивних речень як окремого типу синтаксичних одиниць, оригінальних своєю формально-граматичною, семантично-синтаксичною та комунікативною будовою.

ВИСНОВКИ

1. Ґенітивні речення репрезентовані в українській мові двома структурними підтипами: 1) ґенітивні речення з імпліцитно вираженим квантитативним компонентом (ґенітивні речення) та 2) ґенітивні речення

з експліцитно вираженим квантитативним компонентом (ґепітивно-квантитативні речення).

2. Зберігаючи незмінним свій основний синтаксичний каркас, чи предикативний мінімум, генітивні речення мають здатність розгортатися різними гранями— модальними, часовими й деякими іншими, утворюючи регулярні реалізації або комунікативні варіанти.

3. Генітивні речення — окремий тип односкладних іменних структур, граматичним значенням яких є буттєвість, а формою — незалежний родовий відмінок в позиції предикативного центру.

4. Граматичним значенням стверджувальних ґенітивяих речень є ствердження буття предмета, що виражається у формі теперішнього часу дійсного способу. Це складає їх диктумне значеїшя. Модусним значенням досліджуваних структур є квантитативне значення (вираження надмірного кількісного вияву предметів чи явищ), що передається відповідною емоційно-експресивною інтонацією, вигуками та частками.

5. Граматичним значенням заперечних ґенітивних речень є заперечення існування, буття предметів. Основними виразниками заперечення є негатори — частки ні, ані, заперечні займенники жодний, ніякий, заперечний префікс ні-, ані- в займенникових утвореннях тощо. Квантитативна ознака в цьому випадку може бути визначена як нульова.

6. Ґенітивним стверджувальним та заперечним реченням притаманна певна система спеціалізованих структурних схем та моделей з різним ступенем поширеності (прислівними поширювачами та детермінантами).

7. Ґенітивно-квантитативиі речення виражають ствердження чи заперечення буття з експліцитно вираженим квантитативним компонентом. Своєю синтаксичною природою вони близькі до генітивних односкладних речень і можуть бути виділені в окремий різновид квантитативних речень, оскільки предикативне ядро таких речень становить не сам Генітив, а числівник чи іменник з кількісним значенням або числівниково-іменне сполучення.

8. Генітивні та генітивно-квантитативні речення, зберігаючи єдність структурної схеми N та N + <2иапШ;, реалізуються через певні системи структурно-семантичних моделей у результаті взаємодії різних модифікацій (з частками, вигуками, повторами тощо).

9. Зв’язок кількісно-іменної структури ґенітивно-квантитативного речення з експліцитним квантитативним компонентом та ґенітивної з імпліцитно вираженим квантитативним компонентом простежується як у плані їх походження (генітивні речення можуть бути визнані вторинними побудовами на основі генітивно-квантитативних), так і в плані їх структурно-семантичної та функціонально-комунікативної співвідносності

на сучасному етапі. Маючи спільне граматичне значення, ці різновиди розрізняються спеціалізованими структурно-семантичними моделями, які досить повно репрезентовані синтаксичною системою сучасної української літературної мови.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1. Ґенітивні речення у мові творів О.Кобилянської// Творчість О.Кобилянської у контексті української та світової літератури/ до 125 -річчя з дня народження письменниці: Тези доповідей і повідомлень Республіканської наукової конференції (24-26 листопада 1988 року). — Чернівці, 1988, — С.27-28.

2.Ґснітиіші речення у мові творів М.М.Коцюбинського// М.Кощобинський і світова культура: Тези наукової конференції.—Чернігів, 1989. — С.57-58

3.Ґенітивні речення у мові творів Б.Грінченка// Література та культура Полісся: Тези наукової конференції. — Ніжин, 1989. — С.40-41

4.Ґенітивні речення у мові творів Григора Тютюнника// Григір Тютюнник: Тези дон. респ. науково-практичної конференції, присвяченої 60-річчю від дня народження письменника. — Луганськ, 1991. — С.32-33.

5 .Ґенітивні речення у мові творів Дніпрової Чайки// Дніпрова Чайка і розвиток української культури: Тези міжвузівської наукової конференції.

— Херсон, 1991. — С.21-22.

б.І.І.Огієнко про особливості заперечних конструкцій української мови// Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка в контексті українського національного відродження: Тези доповідей. — Кам’янець-Подільський, 1992. — С. 159-161.

7.Експресивна функція ґенітивнихречень у мові творів Остапа Вишні // Сатира і гумор в українській літературній традиції; Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (11-12 травня 1994 р.). — Чернівці, 1994. — С. 278-279.

8.Ґенітивніреченняумовітворів письменників Буковини//Українська мова на Буковині: Матеріали Всеукраїнської конференції, присвяченої 160-річчю від дня народження Юрія Федьковича (13-15 жовтня 1994 р.). — Чернівці, 1994.— С. 36-37.

9.Структурно-семантична характеристика ґенітивних речень української мови//Матеріали наукової конференції викладачів, співробітників та студентів, присвяченої 120-річчю заснування Чернівецького університету (4-6 травня 1995 р.). — Чернівці, 1995. — С. 90-91.

Ю.Ґенітивні речення в сучасній українській мові// Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Збірник наукових праць. — Чернівці, 1996. — С. 127-134.

П.Ґенітиіші речення у мові творів Лесі Українки// Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Всеукр. наук, конф., присвяченої 85-річчю проф. І.І.Слинька. — Чернівці, 1997. — С.70-72.

12.Квантитативно-генітивні речення в українській мові// Проблемні питання синтаксису: Збірник статей. — Чернівці, 1997. — С.77-83.

13 .До проблеми ґепітивних речень// Актуальні проблеми граматики: Збірник наук, праць. — Вип.2. — Київ-Кіровоград, 1997. — С. 174-180.

14.3аперечні тенітнвпі речення в українській мові// Науковий вісник Чернівецького університету. — Вип.13. —Слов’янська філологія: Збірник наук, праць. — Чернівці, 1997. — С. 125-132.

15.Заперечення та засоби його вираження в українській мові //Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. — Чернівці, 1997. — С. 201-205.

16.3 історії питання про класифікацію іменних односкладних речень // Науковий вісник Чернівецького університету. — Вип.34. — Слов’янська філологія: Збірник наук, праць. — Чернівці, 1998. — С. 146-150.

17.Ґенітивні та ґенітивно-квантитативні речення в типології синтаксичних конструкцій//Науковий вісник Чернівецького університету.

— Вип.34. — Слов’янська філологія: Збірник наук, праць. — Чернівці, 1998, — С.112-119(У співавт.).

18 .До проблеми ґеиітивно-квантитативних речень // Українська мова на Буковині: її минуле і сучасне. Матеріали II Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 200- річчю нової української літератури і літературної мови. — Чернівці: Місто, 1998.— С.224-233.

19.Принципи моделювання в синтаксисі (па матеріалі ґенітивних речень) // Матеріали VII Міжнародних Карських читань (13-14 травня 1998р.) — Ніжин, 1998, —С. 136-138.

АНОТАЦІЯ

Рабашок Л.С. Ґенітивні речення в сучасній українській мові. — Рукопис.

Дисертація па здобуття науковогр ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 — українська мова. — Прикарпатський державний університет ім. В.Стефапика, Івано-Франківськ, 1998.

У роботі здійснено системний аналіз ґенітивних та ґенітивпо-квантитативних речень сучасної української мови з урахуванням їх формально-граматичних, структурно-семантичних та комунікативно-функціональних параметрів. Виділено структурні схеми, описано основні моделі ґенітивних стверджувальних і заперечних речень з імпліцитпим та експліцитним квантитативним компонентом, проаналізовано їх

позиційну й семантичну структуру, ремо-гематичну будову.

Ключові слова; ґенітивні речення, ґенітивно-квантитативні речення, квантитативні речення, односкладні речення, іменні речення, екзистенційність, квантитативність, структурна схема, модель речення, синтаксична парадигма.

АННОТАЦИЯ

Рабанюк Л.С. Генитивные предложения в современном украинском языке. — Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 — украинский язык. — Прикарпагский государственный университет им. В.Стефаника — Ивано-Франковск, 1998.

В работе осуществлён системный анализ генитивных и генитивно-квантитативных предложений современного украинского языка с учётом их формально-грамматических, структурно-семантических и коммуникативно-функциональных параметров. Выделены структурные схемы, описаны основные модели генитивных утвердительных и отрицательных предложений с имплицитным и эксплицитным квантитативным компонентом, проанализирована их позиционная и семантическая структура, ремо-тематическое строение.

Ключевые слова: генитивные предложения, генитивно-кванти-тативные предложения, квантитативные предложения, односоставные предложения, именные предложения, экзистенциальность, квантитативность, структурная схема, модель предложения, синтаксическая парадигма.

SUMMARY

Rabaniuk L.S. Genetive sentences in Modem Ukrainian-Manuscript.

The dissertation for conferring the scientific degree of Candidate of Fhilological Sciences speciality 10.02.01 — the Ukrainian language. — Prykarpatsky State University named after V.Stefanyk—Ivano-Frankivsk, 1998.

The systematic analysis of genitive and genitive-quntative sentences in Modem Ukrainian taking into account formal-grammatical and structural-semantic aswell as communicative —functional parameters has been carried out.

The structural schemes have been defined and the basic patterns of genitive affirmative and negative sentences with implicit and explicit quantative component have been described, their positional and semantic structure, rheme-theme structure have been analysed.

Key words: genitive sentences, genitive-quantative sentences, quantative sentences, one-member sentences, nominative sentences, existensiality, quantativity, structural schemes, sentence pattern, syntactical paradigm.