автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Антивоенное движение в частях российского экспедиционного корпуса во Франции в 1915-1920 гг.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Антивоенное движение в частях российского экспедиционного корпуса во Франции в 1915-1920 гг."

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Г'З ^

1 З ДЬК ^ЛИМАР АНДРІЙ ПЕТРОВИЧ

УДК: 943.3/.5+355.486=82(44)«1915-1920»:326.26

АНТИВОЄННИЙ рух в ЧАСТИНАХ РОСІЙСЬКОГО ЕКСПЕДИЦІЙНОГО КОРПУСУ У ФРАНЦІЇ В 1915-1920 рр.

07

.00.0^ - Всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті, на кас} російської історії

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор ІВАНЕНКО Валентин Васильович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри російської історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ВІДНЯНСЬКИИ Степан Васильович, інститут історії України НАН України, завідув відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин;

спеціалізованої вченої ради Д. 08.051.14 при Дніпропетровському націоналі університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровс національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакі

кандидат історичних наук, ФІСАНОВ Володимир Петрови1 Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, доцент кафедри всесвітньої історії і міжнародних відносин

Провідна установа:

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра історії Росії

Захист відбудеться

2000 р. о 13 годині на засі

Автореферат розісланий 4 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. XX століття, що наближається до закінчення, за кількістю світових катастроф, наслідки яких давалися взнаки у глобальних масштабах, перевищило всі попередні. Зараз, наприкінці піку, час підвести підсумки досягнень та проблем, позитивних і негативних тенденцій та проявів столітньої історії. Безперечно, Перша світова війна, яка стояла біля їх витоків, багато в чому визначила характер та перспективи розвитку століття.

Чотири з лишнім роки Першої світової війни стали своєрідним фіналом довоєнного світу. На протязі війни з особливою силою виявилася глибока суперечливість та складність структури людської спільноти, різноманітність історичного досвіду та соціокультурних рис і особливостей народів та держав, які були втягнуті у воєнне протиборство.

Відомий сучасний філософ та літератор Е. Канетті відзначає, що Перша світова війна була дійсним початком XX ст. - століття мас, їх виходу на авансцену історії в якості її суб'єкту, їх стихійних та керованих поривань, творчих чи руйнівних дій, перемог і поразок1.

Сучасна світова історична наука пересунула акцент досліджень з питань високої політики до повсякденності, звернулася до історії "маленьких людей" у "великій історії". У руслі цих змін відбувається переорієнтація на мікроісторію, детальне вивчення окремих подій, аналіз діяльності окремих їх учасників, мотивації їх дій, переживань, тощо. По відношенню до історії Першої світової війни, однією з таких проблем є питання сприйняття війни її безпосередніми учасниками -солдатами та офіцерами. Під впливом втрат і поразок в суспільстві всіх воюючих країн з осені 1915 р. патріотичне пожвавлення змінюється спочатку апатією, а пізніше - активним неприйняттям війни, що виявилося у виникненні та швидкому зростанні антивоєнного руху. Він охопив всі верстви населення, але особливо небезпечним для влади був в армії. Антивоєнні виступи стають реальною силою, постійно діючим фактором, який впливав на хід війни, прискорював її закінчення, сприяв зміні державної політики і, в деяких країнах, - зміні державного устрою.

Складовою частиною антивоєнного руху в армії стали антивоєнні виступи е її окремих частинах, зокрема, в російському експедиційному корпусі у Франції. Б них відбилися як закономірності, так і особливості цього загального процесу, пов'язані з умовами, в яких опинилися російські солдати, відірвані від Батьківщини.

Антивоєнний рух продемонстрував негативне ставлення більшої частині; людства до війни як насильницького засобу вирішення конфліктних ситуацій. Досвід та традиції антивоєнного руху, що виникли в той час, і в подальшому

1 Канетти Е. Масса и власть. - М., 1997. - С.196.

неодноразово використовувалися як засіб боротьби проти воєнної небе: сприяли виробленню імунітету від хвороби шовінізму та ксенофобії.

Актуальність теми обумовлена і тим, що матеріали та висновки дослід: можуть допомогти формуванню нового, гармонійного типу політики, спрям< на недопущення повторення помилок минулого, сприятимуть СТВОІ громадянського суспільства, яке здатне протистояти маніпуляціям корис політиканів.

Таким чином, об'єктивна оцінка місця та ролі народних мас в істори процесі має велике теоретичне, практико-політичне та виховне значення.

Виходячи з наведених міркувань, політична актуальність дослід визначається:

по-перше, науковою цінністю теми стосунків держави та суспільс кризових ситуаціях, однією з яких є, безперечно, Перша світова війна; по-необхідністю переосмислення досвіду минулого у зв’язку з сучасними світові національними проблемами; по-третє, зростанням ролі людського факті суспільному розвитку в умовах формування громадянського суспільст нагальною потребою дослідження цього процессу.

Наукова актуальність теми полягає в необхідності подальшого вивчс сучасному контексті на підставі нового історіографічного та джерельного мат маловідомих аспектів історії Першої світової війни, а також відсутністю в су1 вітчизняній історіографії спеціальних робіт з історії антивоєнного руху п Першої світової війни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація викої межах держбюджетної теми кафедри російської історії Дніпропетрові національного університету "Історичні зв'язки України та Росії в ХІХ-Х досвід, проблеми та перспективи розвитку".

Об'єктом дисертаційного дослідження є антивоєнний рух в ча< російського експедиційного корпусу у Франції в роки Першої світової війни її завершення, його зародження, формування та еволюція.

Предметом дослідження є напрямки, форми, цілі, засоби та » антивоєнного руху, його умови, спільні риси та особливості в порівн. аналогічними процесами в Росії та Україні, проблеми, які при цьому виник шляхи їх вирішення, досвід та уроки, що їх винесли учасники руху з тих поді Мета дисертаційної роботи полягає у з'ясуванні, всебічному вивч( узагальненні процесів зародження, розвитку та характерних особли антивоєнного руху серед солдатів російського експедиційного корпусу у Фра: різних його етапах, аналізі впливу на нього різних факторів та політични внутрішніх подій в Росії, Україні та Франції, співвідношення антивоєш революційних елементів в солдатському русі, розкриття їх змісту та наслідків.

з

Досягнення мети роботи передбачає вирішення таких науково-дослідницьких завдань:

- визначити теоретико-методологічні принципи дослідження проблеми та можливості їх використання в процесі вивчення та аналізу конкретного матеріалу;

- вивчити причини виникнення та практичного здійснення ідеї участі російських солдатів у воєнних операціях на Західному фронті, простежити особливості формування частин експедиційного корпусу, їх перевезення до Франції;

- дослідити участь російських солдатів у бойових діях на французькому фронті, їх внесок у перемогу країн Антанти в Першій світовій війні;

- розкрити причини виникнення, форми та методи антивоєнного руху в частинах експедиційного корпусу, співвідношення стихійності та організованості в ньому, роль солдатських комітетів в його розвитку;

- проаналізувати причини поразки антивоєнного руху, зміни в його характері та формах після розформування корпус;

- висвітлити післявоєнну політика урядів Росії, України та Франції, спрямовану на повернення солдатів експедиційного корпусу на Батьківщину;

- узагальнити досвід антивоєнного руху в частинах російської армії, проаналізувати як позитивні, так і негативні його результати.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від грудня 1915 р. до кінця 1920 р., тобто відрізок часу, впродовж якого відбулося прийняття політичного рішення про створення російського експедиційного корпусу у Франції, його формування, прибуття на Західний фронт, поступове назрівання антивоєнного руху серед його солдатів. Нижня хронологічна межа збігається з перебуванням в Росії місії французького уряду під керівництвом П. Думера та її переговорами з російською владою про відправку російських військ на Західний фронт. Верхню межу становлять події, пов'язані з поверненням основної частини солдатів корпусу до Росії та України, їх участю у революційних подіях 1917-1920 рр.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що автором вперше у вітчизняній і зарубіжній історіографії здійснено комплексне дослідження проблеми з сучасних теоретико-методологічних позицій, на основі залучення значного масиву нових документальних джерел. При цьому максимально повно охарактеризовано вплив внутрішніх та зовнішніх чинників виникнення антивоєнного руху в російських військах у Франції, еволюцію його форм, засобів та методів боротьби. Виявлено особливості розвитку антивоєнного руху на кожному з його етапів, з'ясовано роль і місце в ньому солдатських організацій. В суспільно-політичному контексті висвітлено взаємний вплив та зв'язок антивоєнного руху в Росії та Україні з аналогічними подіями в частинах російського експедиційного

корпусу, проаналізовано характер висунутих солдатами вимог, розкрито полі-державних та воєнних структур Росії та Франції по відношенню до антивоєні руху. Здійснено спробу конкретизації історії Першої світової війни на прикладі одного з військових з'єднань багатомільонних армій країн Антанти, визначено р перспективні напрямки досліджень воєнної історії часів Великої війни.

Особистий внесок здобувана полягає в постановці і самостійному виріш важливої наукової проблеми, що дозволяє глибше і повніше пізнати історію Пе; світової війни, зокрема, один з її аспектів - виникнення та розвиток антивоєн; солдатського руху в окремих військових з'єднаннях, його вплив на хід ві узагальнити значення цієї проблеми для сучасності.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що отрима процесі дослідження результати, фактичний матеріал, основні положення, вис» та рекомендації можуть бути використані при подальшому поглибленому вивч проблем Першої світової війни в контексті загальної історії, історії Росії та Укр новітніх часів. Результати дисертації також можуть залучатися для напис узагальнюючих праць з історії початку XX століття, навчальних посібникі довідкових видань, для розробки спеціальних курсів з цього періоду історії у ви навчальних закладах, при організації музейної та краєзнавчої роботи, в підгої науково-популярних матеріалів для засобів масової інформації, тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки сертації викладені в шістьох публікаціях автора загальним обсягом 2,9 авт. арк.

Результати дослідження були оприлюднені у доповідях та повідомлені« міжнародній науковій конференції "Революция и Гражданская война 1917-годов: новое осмысление" (Ялта, 1995); IV міжнародній конференції "Франц Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних кулі (Дніпропетровськ, 1997); Всеукраїнській науковій конференції "Проблеми іс національного руху на Україні (до 1917 р.)" (Миколаїв, 1992); Всеукраїж науковій конференції "XX століття - століття революцій" (Дніпропетровськ, Iі підсумкових конференціях з науково-дослідної роботи професор« викладацького складу Дніпропетровського національного університету. Дисер-обговорена на засіданні кафедри російської історії Дніпропетровсі національного університету (протокол № 14 від 22 червня 2000 р.).

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Дисер' складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних дже літератури. Повний обсяг дисертації становить 176 с., перелік використаних д» та літератури - 29 с. (нараховує 398 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У вступі обгрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, зв’язок з науковими програмами Дніпропетровського національного університету, визначені мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, його хронологічні та територіальні межі, розкрито наукову новизну та практичну значимість роботи, охарактеризовано особистий внесок здобувана та апробацію результатів дисертації.

У першому розділі - "Історіографія, методологія та джерельна база дослідження" - розкриваються відповідні аспекти дисертаційної роботи.

При розгляді стану наукової розробки даної теми в історичній літературі враховувалася та обставина, що спеціального дослідження з історії російського експедиційного корпусу у Франції в роки Першої світової війни, і особливо ПІСЛЯ И завершення, не проводилося. Окремі сюжети розглядалися лише в контексті загальних досліджень, присвячених історії війни. Від її закінчення і до наших днів в Україні і особливо за кордоном вийшла значна кількість праць з багатьох аспектів Першої світової війни, проте, історія окремих з'єднань, їх солдатів та офіцерів, у т.ч. експедиційного корпусу у Франції, вивчалася недостатньо.

В радянській історіографії Першій світовій війні та її окремим проблемам завжди приділялося мало уваги. Радянських істориків перш за все цікавили подальші бурхливі події революцій, міжнародних відносин в міжвоєнний період, події Другої світової війни. Відтак, Перша світова війна відійшла на другий план, стала по суті "забутою війною".

За підходами до оцінки подій та досліджуваної тематики розвиток радянської історіографії Першої світової війни можна умовно поділити на п'ять етапів.

Особливе значення для формування підходів радянської історичної науки до проблем Першої світової війни мав перщий етап (1917 - 1931 рр.). В цей час сформувався і в подальшому вважався незаперечним підхід до цієї війни, як війни імперіалістичної, що виникла внаслідок загострення суперечностей між імперіалістичними державами. Вирішальну роль в утвердженні такого тлумачення мали праці М. М. Покровського2. Вони ж заздалегідь багато в чому визначали змісі отримуваних результатів та висновків.

Традиційний висновок радянської історіографії про напівколоніальну залежність царської Росії від її союзників по Антанті, здавалося, підтверджувала і доля російських солдатів експедиційного корпусу у Франції, які були обмінені НЕ озброєння та військове спорядження. Такий підхід закріплювався в передмові М.М. Покровського до збірника спогадів солдатів - учасників тих подій3.

2 Покровский М. М. Внешняя политика России в XX веке.-М.,1926; Його ж Империалистическая война. -М., 1928; Його ж. Царская Россия и война - М., 1924.

3 Русские солдаты во Франции: Сб. воспоминаний. - М., 1919.

У 20-ті - на початку 30-х років дослідження з історії Першої світ з'являлися переважно до роковин її початку або закінчення, коли на деякий активізовувалося її вивчення. В усіх узагальнюючих роботах того часу згадки існування російського експедиційного корпусу у Франції мали уривчас характер, містили багато суперечностей та розбіжностей відносно його формува діяльності, навіть чисельності. Це було характерним для робіт М. Валентин О.М. Зайончковського, М.М. Павловича, О. Савіна4.

В той же час, зарубіжна історіографії 20-3 0-х років, розглядала істс світової війни з інших методологічних позицій концепції "синтетичної" іст розробленої відомою французькою історичною школою "Аналів". Її пре дме стало суспільство в усіх його вимірах, в першу чергу, людському. Так, у 1 1939 рр. історична служба сухопутних військ Франції опублікувала 106-тс працю "Французька армія у Великій війні", в якій у 4 та 5 томах є згадки про уч в боях на Західному фронті російських солдатів експедиційного корпусу5.

Особливої уваги заслуговують дослідження французького історика, безп реднього учасника подій, пов’язаних з російськими військами у Франції, П. атевена - "Битва в центрі Франції" та "Куртінські заколотники"6. Обидві рої присвячені збройному повстанню російських солдатів в серпні - вересні 1917 таборі Ля-Куртін.

Ідеологічною та політичною упередженістю страждали роботи російс політемігрантів того періоду. Серед них заслуговує на увагу дослідж колишнього царського генерала Ю. М. Данилова, присвячене, в основному, у1 російських солдатів експедиційного корпусу у бойових діях на французы фронті7.

На другому етапі розвитку радянської історичної науки (початок ЗО середина 50-х рр.) дослідження з історії Першої світової війни майже проводилися. Виключення становили роботи Є.О. Болтіна, Д.В. Вержховськ

4 Валентинов М. Сношения с союзниками по военным вопросам во время во

1914-1916 гг. - М., 1920; Зайончковский А.М. Стратегический очерк войны. 1 1918 гг. - М., 1923; Павлович М.Н. Советская Россия и Франция. - М., 1924 вин А. СССР и Франция. - М., 1925.

5Armees Françaises dans la Grande Guerre. - Vol.IV. - Paris, 1926; Vol.V. - Paris, 1

6 Poitevin P. Une Bataille au Centre de la France en 1917. - Paris, 1934; Його ж Mutineries de la Courtine. - Paris, 1938.

7 Данилов Ю.Н. Русские отряды на французском и македонском фронтах. - Па 1933.

1.1. Мінца, присвячені аналізу воєнних операцій8.

І все ж 50-ті роки можна вважати переломними у науковому вивченні історії російського експедиційного корпусу. З'являється перша наукова стаття в радянській історіографії, присвячена російським солдатам у Франції, автором якої був Г.М. Деренковський9. Окремий розділ куртінському повстанню присвятив в своїй роботі О.Є. Іоффе10.

Основні наробки радянської історичної науки третього етапу (середина 50-х pp. - 1987 р.) свідчать про те, що проблематиці Першої світової війни приділялося більше уваги, ніж на попередніх етапах розвитку радянської історіографії. Згадки про російський експедиційний корпус та пов'язані з ним події зустрічаються у працях В.І. Антюхіної-Московченко, B.C. Васюкова, В.О. Емеця, О.В. Ігнат'єва, М.Я. Лукашева, І.І. Ростунова, О.О. Строкова11.

В той же час»західній історіографії другої половини 60-х - 80-х років відбувся перехід до мікроісторії, орієнтованої на аналіз індивідуального та суб'єктивного в історичному процесі. В цьому контексті окремі події, пов'язані з російськими військами у Франції, розглядалися у дослідженнях Г. Педронсіні,

В. Рутерфорда, А. Вайдмана, Ж-Ж.Бекера12.

Перебудова в СРСР заклала передумови переходу до четвертого етапу розвитку радянської історіографії (1987-1991 pp.) Відбувається відхід від колишніх

8Болтин Е. А. Очерки мировой войны 1914-1918 гг. - М., 1940; Вержховский Д.В Первая мировая война 1914-1918 гг. - М., 1954; Минц И..И. Россия в первой мировой войне. - М., 1946.

9 Деренковский Г.М. Русские войска во Франции и на Балканах во время мирової" войнн. - М., 1964; Його ж. Восстание русских солдат во Франции в 1917 г. -М. 1951.

10Иоффе А.Е. Русско-французские отношения в 1917 г. - М., 1958.

11 Антюхина-Московченко В.И. История Франции. 1870-1918. - М., 1963; Її ж Третья республика во Франции. - М., 1986; Васюков B.C. Внешняя политик г Временного правительства. - М., 1968; Емец В.А. Очерки внешней политик! России в период первой мировой войны. - М., 1977; Игнатьев A.B. Внешня? политика Временного правительства. - М., 1974; Лукашев М.Я. Из историї ворруженного восстания русских солдат во Франции в 1917 г. - Л., 1967; Рос тунов И.И. Русский фронт первой мировой войны. - М., 1976. Строков A.A. Во оружейные силы и военное искусство в первой мировой войне. - М., 1974 та ін.

12 Pedroncini G. Les mutineries de 1917. - Paris, 1967; Rutherford W. The Ally. Th< Russian Army in World War I. - London, 1977; Wildman A.K. The End of the Russiai Imperial Army. - Princeton, 1987; Becker J-J. Les Françaises dans la Grande Guerre. -Paris, 1980; Idem. La Premiere Guerre Mondiale. - Paris, 1985.

стереотипів та ідеологічних догм. Особливо це стає помітним у монограг

О.Ф. Соловйова та І.В. АлексєєвоїІ3.

Значні зрушення у підходах до історії Першої світової війни відбулися п 1991 р. Новий етап розвитку російської та власне української історіогр пов'язаний з розпадом СРСР та виникненням на його території незалежних дер> Значно змінюється тематика досліджень, розширюються можливості використа нової методології та нових масивів документальних джерел. На жаль, в українсі історичній науці проблематика Першої світової війни опинилася у тіні дослід* подій української революції 1917-1920 pp.

В українській історіографії 90-х pp. не з'явилося жодної узагальнюючої п] з історії Великої війни. Взагалі, як справедливо відзначив В. П. Фісанов пробл< пов’язані з нею, аналізувалися українськими істориками переважно у і площинах: дипломатичні аспекти та значення наслідків війни для українс державності14. До того ж, головна уваша приділялась зовнішній полі' Центральних держав, тоді як її антантівський напрямок залишався цари російських істориків. Іншою, достатньо дослідженою проблемою став вплив ві на діяльність української еміграції. Значний внесок у вивчення цього питг внесли С.В. Віднянський, В.П. Трощинський, А.І. Голуб та ін15. На жаль, с< багатьох інших проблем, осторонь уваги дослідників поки що залишились і питг антивоєнного руху як у діючих арміях, так і в тилу. Спроби змінити ставленії названої проблеми на прикладах окремих військових частин, поки що залишаю епізодичними16. Навпаки, з'явилася тривожна спроба фальсифікації подій ві: зокрема, історії російського експедиційного корпусу у Франції, здійснена М. ' боном17.

u Алексеева И.В. Агония сердечного согласия. — Л., 1990; Соловьев і Обреченный альянс. - М., 1986.

14 Фісанов В. П. Політика США щодо Австро-Угорщини в роки Першої світ війни: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.02 / Чернівецький держ. ун-т. - Черн 2000. - 40 с.

15 Віднянський С. В. Українське питання в міжвоєнній Чехословаччині: Авто дис... д-ра іст. наук у формі наукової доповіді: 07.00.02 / Ін-т історії НАН Україї К., 1997. - 108 с.; Трощинський В. П. Міжвоєнна українська еміграція в Сврої історичне і соціально-політичне явище. - К., 1994; Голуб А. І. Європейські < української соціал-демократії. - Дніпропетровськ, 1998.

16 Лимар А.П. Антивоєнний рух солдатів-українців експедиційного корпуі Франції в роки Першої світової війни // Борисфен. - 2000. - № 6. - С.2-4 та ін. 17Барбон М. Кров'ю українців Росія в першу світову війну будувала свій імперс престиж в Європі // Розбудова держави. - 1997. - №1. - С. 52-56; № 2. - С. 53-5S

Дещо інша ситуація склалася у російській історіографії Першої світової війни, в якій завершилася переорієнтація на нову проблематику та методологію досліджень. Серед наукових робіт 90-х рр. слід відзначити колективні праці18, а також монографію А. А. Керсновського, статтю В. П. Булдакова19.

Таким чином, в історичній літературі історія російського експедиційного корпусу у Франції поки що не знайшла свого повного відображення, не була предметом ні фундаментальної, ні взагалі більш-менш значущої наукової розробки. В різні часи дослідники звертали увагу лише на окремі події його історії. Разом з тим, остаточно не з'ясованими залишаються передумови створення та формування його частин, участь у бойових діях на французькому фронті, розвиток антивоєнного руху серед його солдатів та їх подальша доля після розформування корпусу в 1917р.

Вибір дослідницької проблеми і методологічного інструментарію для її вирішення, обумовили використання ряду підходів та принципів, найважливішими серед яких є об'єктивність та історичний підхід, що вимагають критичного використання максимальної кількості історичних фактів, розгляду їх у взаємозв'язку, причинній обумовленості з урахуванням конкретної ситуації, у якій вони відбувалися, та діалектичний підхід до об'єкта дослідження, який базується на універсальних законах розвитку, загальному зв'язку явищ і подій, їх взаємообумовленості, тощо.

З огляду на багатогранність та різнофакторність досліджуваної проблеми необхідним було і звернення до суто історичних методів: синхронного, хронологічного, проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного та ретроспективного. Синхронний допоміг розглянути та порівняти процеси, що в один і той же час відбувалися у різних країнах, а також як у російській армії в цілому, так і в окремій її частині - експедиційному корпусі. Хронологічний метод дозволив відобразити послідовність подій у часі, простежити зміни у розвитку антивоєнного руху в солдатському середовищі. Завдяки проблемно-хронологічному методу вдалося розподілити досліджувану проблему на окремі аспекти, визначені в розділах і підрозділах, в якій історичні події розглядаються в хронологічній послідовності. Порівняльно-історичний метод сприяє співставленню форм та методів антивоєнного руху на різних етапах його розвитку, а ретроспективний - дозволив відчути атмосферу подій та ясніше усвідомити антивоєнний рух як складове явище загальної історії суспільства періоду Першої світової війни.

18 Первая мировая война: дискуссионные проблемы истории. - М., 1994; Первая мировая война: Пролог XX века. - М., 1999.

19 Керсновский A.A. История русской армии. В 4-х тт.-Т.4.-М., 1994; Булдаков В.П. Имперство и российская революционность // Отечественная история. - 1997. - №2. -С.20-47.

Дослідження сутності, напрямків та форм розвитку антивоєнного р) солдатів російського експедиційного корпусу у 1915-1920 рр. грунтується на анш значного комплексу джерел. За типолого-видовою класифікацією їх моя розділити на опубліковані та неопубліковані.

За принципом походження і цільового призначення опубліковані джері розділяються на такі групи: 1) законодавчі акти вищих органів влади та управлії (документи царського та Тимчасового урядів, радянської влади, що стосувалі змін державної політики щодо армії та її устрою); 2) директивна документа органів воєнної влади та воєнного командування (накази та розпорядження Став Генштабу, командирів бригад та полків експедиційного корпусу); 3) парті матеріали, в яких визначалися позиції різних політичних партій по відношенню світової війни та антивоєнного руху; 4) тематичні збірки документів і матеріг різного походження20; 5) періодична преса (загалом автором залучено більше найменувань тогочасних періодичних видань різних політичних напрямків різі країн); 6) статистичні матеріали з інформацією про бойові дії на різних фронта) становище в тилу воюючих країн, розвиток антивоєнного руху); 7) нарата джерела особистого походження - мемуари воєнних та державних дія дипломатів, як російських21, так і зарубіжних 2, а також спогади рядових учасш

23

ПОДІЙ .

Першочергове місце в структурі джерельної бази дисертації займа: неопубліковані архівні матеріали, які знаходяться у фондах російських українських центральних державних архівів. Найбільший масив документаль матеріалів зосереджений у Російському державному воєнно-історичному ар (РДВІА). Це документи Головного управління Генерального штабу (Ф.20 Ставки Верховного головнокомандуючого (Ф.2003). Характер цих матері

0 Декреты Советской власти. - Т.З. - М., 1964; Документа внешней полиі СССР. - Т.1-3. - М., 1957-1958; К пребыванию русских войск во Францн Красный архив. - 1940. - № 4; Международные отношения в эпоху ш риализма. Серия 3. -Т.6,9 -M.-JL, 1935, 1937 та ін.

21 Деникин А.И. Очерки русской смуты. В 5 тт. - Париж, 1921-1926; Пол нов A.A. Из дневников и воспоминаний по должности военного министра и помощника. - Т. 1. - М., 1924 та ін.

22 Бьюкенен Дж. Мемуары дипломата. - М., 1991; Ллойд-Джордж Д. Военн мемуары. - М., 1934; Палеолог М. Царская Россия накануне революции. - Г 1991; Пуанкаре Р. На службе Франции. - М., 1936 та ін.

23 Городисский И.А. Лякуртинская трагедия. - Владимир, 1983; Карев I Экспедиционный корпус. - Куйбышев, 1957; Козлов А.Н. Проданные за снар:

- Л., 1931; Лисовенко Д.У. Их хотели лишить Родины. - М., 1960; Погорєлої Третя категорія. - Харків, 1934 та ін.

дозволяє з'ясувати основні напрямки діяльності органів воєнної влади щодо організації експедиційного корпусу, його бойової діяльності на французькому фронті, її ставлення та дії по відношенню до виникнення і зростання антивоєнних настроїв та збройного повстання в Ля-Куртіні.

Доповнюють інформацію про становище російських солдатів у Франції документи фонду воєнного міністерства, зокрема, його канцелярії (Ф.1) та політичного управління (Ф.366).

Матеріали, що стосуються окремих частин російського корпусу знаходяться у фондах його з'єднань: 1-ї бригади (Ф.15221), 3-ї бригади (Ф.15222), 1-ї дивізії (Ф.15223), 1-го полку (Ф.15224), 2-го полку (Ф.15225), 5-го полку (Ф.15226), 6-го полку (Ф.15227), 2-ї окремої артилерійської бригади (Ф.15226). Вони характеризують внутрішнє становище в російських військах у Франції.

Цінний матеріал щодо становища російських солдатів після розформування корпусу зосереджений у фондах російської бази у Лавалі (Ф.15233) та управління штаб-офіцера при паризькому воєнному губернаторові (Ф. 15236).

Зрозуміти причини антивоєнного руху, проаналізувати настрої солдатів на основі їх листів, дозволяють матеріали фонду управління російського воєнного агента у Франції (Ф. 15304).

Документи зовнішньої політики російського та французького урядів, вплив перебування російських військ у Франції на стан міжсоюзницьких відносин зберігаються в Архіві зовнішньої політики Російської імперії (АЗПРІ), зокрема, у фондах "Канцелярія міністерства закордонних справ", "Секретний архів міністра", "Окремі російські бригади у Франції".

Поглибленому дослідженню антивоєнного руху в російських військах у Франції багато в чому сприяли документи Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ), зосереджені у фондах Тургенівської бібліотеки (Ф.6846) і Центрального комітету Російського товариства Червоного Хреста (Ф.3341), які висвітлюють діяльність цих організацій, спрямовану на упорядкування побуту російських солдатів.

Зусилля уряду радянської України, спрямовані на повернення солдатів корпусу на Батьківщину, розкривають матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади й управління (ЦДАВОВ) України, а саме, фонду Раднаркому УСРР (Ф.2). Це дипломатичні документи, урядові телеграми, в яких обговорювалися умови повернення солдатів, порядок їх обміну на французьких громадян, а також проблеми, що при цьому виникали.

Залучена джерельна база дозволяє повною мірою досягти мети дослідження та розв’язати поставленні наукові завдання, а також визначити перспективні напрямки подальшого дослідження історії Першої світової війни.

У другому розділі - "Передумови виникнення антивоєнного руху в частинах російського експедиційного корпусу у Франції" - аналізуються причини, які

сприяли появі антивоєнного руху в російських військах у Франції, використання людських резервів Росії, що вважалися невичерпними, у війні п країн Троїстого союзу, була однією з найважливіших причин, з якої Англі Франція у 1907 р. залучили Росію до участі в Антанті. І хоча спроби здійс подібні наміри регулярно робилися союзниками починаючи з серпня 191 досягти цієї мети вдалося лише наприкінці 1915 р. В цей час становище Рс Антанті значно змінилося, посилилася її залежність від постачання воєн спорядження та озброєння з-за кордону. Тому в грудні 1915 р. францу: делегації на чолі з сенатором П. Думером, подолавши незначний опір з російських воєнних, вдалося досягти бажаної мети. Було прийняте політ рішення про відправку на Західний фронт спочатку однієї, а потім і другої бр\ загальною чисельністю понад 20 тис. чоловік. Подібне рішення не врахов) моральних, воєнних, а пізніше, і політичних проблем, які при цьому виникали. ] призвели не до зміцнення міжсоюзницьких відносин, а до посилення суперечне між країнами Антанти.

Проблеми виникали постійно і під час формування окремих бригад і перевезенні їх до Франції. Особовий склад полків, особливо 1-ї бригади формувалися на Україні та в промислових центрах Росії, виявився ненадії серед значної кількості їх солдатів вже були помітні антивоєнні настрої, посилювалися тягарем невирішених побутових умов та жорстокого поводжеі боку офіцерів на протязі важкого шляху до Франції. Тому, російські військ; прибули на французький фронт в квітні 1916 р. вже були сприятливим середові для виникнення антивоєнного руху.

Не змінила, а лише посилила антивоєнні настрої солдатів експедиції корпусу, участь у бойових діях на Західному фронті. їх масовий героїз мужність, відзначені російськими та французькими нагородами, кошт значних втрат. Втома від війни, тяжке становище поранених у госпіталях, т} Батьківщиною стали додатковими причинами антивоєнних виступів.

Таким чином, наприкінці 1916- на початку 1917 рр., російські війс Франції являли собою сприятливе середовище для активного антивоєнного Не вистачало лише іскри для вибуху. Роль каталізатора відіграли лютневі 1917 р. в Росії.

Третій розділ - "Антивоєнний рух солдатів експедиційного корп; 1916-1917 рр." - присвячений характеристиці розвитку антивоєнного р) російських військах у Франції, починаючи від перших антивоєнних виступії збройного повстання у таборі Ля-Куртін як їх найвищої точки.

Окремі прояви невдоволення своїм становищем з'являються російських солдатів вже влітку-восени 1916 р. Випадки невиконання розпоря; жорстоко придушувалися командуванням, що викликало озлоблення солда" посилення їх протистояння з офіцерами. На цьому етапі розвитку антивоєї

руху солдатські виступи не мали масового характеру і відбувалися стихійно.

Становище різко змінюється після того, як у російських військах стало відомо про революційні події лютого 1917 р. в Росії, про повалення царського уряду і встановлення нової влади. Саме з нею солдати пов'язували свої надії на припинення війни і повернення додому. Відтак, значно активізується антивоєнний рух, який зі створенням за ініціативою самих солдатів солдатських комітетів набуває все більш масового та організованого характеру. Розробляються і стають більш визначеними вимоги солдатів, серед яких найважливішими були відмова від участі у війні та повернення на Батьківщину.

Надії солдатів на Тимчасовий уряд, до якого вони звернулися зі своїми вимогами так і не здійснилися. Переломним моментом у ставленні до нової влади була участь російських бригад у невдалому наступі на французькому фронті в квітні 1917 р. Важкі втрати, відсутність будь-яких позитивних змін у становищі солдатів сприяли посиленню антивоєнного руху та появі в ньому революційних елементів. З'являються вимоги недовіри Тимчасовому урядові та його відставки.

Антивоєнний рух у російських військах викликав серйозну стурбованість і у французького командування, яке небезпідставно непокоїлось щодо виникнення подібних проявів у власній армії.

Події червня - липня 1917 р. в Росії, які привели до зміцнення влади Тимчасового уряду, прискорили прийняття ним рішення про використання насильницьких засобів придушення антивоєнного руху в російських військах у Франції. Щоб внести розкол у солдатське середовище, під керівництвом командування створювалися альтернативні солдатські комітети, яким вдалося повести за собою частину солдатів. Вони були виведені з табору Ля-Куртін і з їх складу сформували окремий загін для збройного придушення опору тих солдатів, які не визнавали влади Тимчасового уряду. До складу карального загону увійшли і частини 2-ї російської окремої артилерійської бригади, а також французькі війська.

Оточені в Ля-Куртіні солдати під керівництвом ради 1-го полку на чолі з А. Глобою чинили організований опір до початку вересня 1917 р. Але сили були нерівними. Після значних втрат (близько 1500 чоловік) збройне повстання було придушено.

Таким чином, антивоєнний рух у російських військах у Франції в 1917 р. досяг своєї вищої точки під час повстання в Ля-Куртіні. На відміну від попереднього етапу він став більш масовим, організованим, проходив під керівництвом солдатських комітетів. Але відсутність зв'язку з Батьківщиною, з антивоєнним рухом в Росії значно обмежувала його можливості та обумовила неминучу поразку.

У четвертому розділі - "Завершальний етап антивоєнного руху російських солдатів експедиційного корпусу та його наслідки (1917-1920 рр.)" - розглянуто становище російських солдатів після придушення куртінського повстання та

розформування корпусу, форми та засоби їх антивоєнного руху у нових уь непростий шлях повернення на Батьківщину.

Поразка повстання в Ля-Куртіні привела до розформування експедиці корпусу. Більша частина його солдатів опинилася у складі робочих батальйі Франції та на каторзі у Північній Африці. Лише трохи більше тисячі со. продовжували брати участь у війні до її закінчення. Роз'єднаність росій солдатів внаслідок розподілу на три категорії, а також те, що вони пересталі збройною силою, змінило форми, методи та характер їх антивоєнного руху, і припинило його. Традиції антивоєнного руху, що були закладені на попе{ етапах його розвитку виявилися достатньо сильними та стійкими. Вони исн навіть серед солдатів російського легіону, які продовжували воюваї французькому фронті. Тепер на перший план вийшло бажання повернутися д та відмова від будь-якої участі у війні не лише на Західному фронті, а й на фр громадянської війни в Росії та Україні. Численні спроби та неабиякі зусилля ] урядів - білогвардійських, радянських, національних, які здійснювалися в напрямку, не дали бажаних для них результатів.

Після закінчення Першої світової війни, вимоги російських со. дозволити їм повернутися на Батьківщину знов набрали силу. Під їх т французький уряд змушений був почати складні переговори щодо ць радянськими урядами Росії та України. На протязі 1918-1920 рр. пере більшість солдатів експедиційного корпусу, незважаючи на значні трудної] при цьому їм пришилося подолати, змогла нарешті здійснити своє бажання зустрітися з рідною землею.

Отже, важкий шлях російських солдатів додому, який вони пройшли участь в антивоєнному русі на протязі п’яти років завершився поверн більшості їх до Росії та України до кінця 1920 р. Майже для всіх солдатів уч антивоєнному русі була першим досвідом політичної боротьби, якого вони і не забували.

У висновках підбито основні підсумки дослідження та узагальнене результати.

Перша світова війна стала однією з найвизначніших подій, яка 3( обличчя світу. Її наслідки були всеосяжними. Значення їх найкраще і зрозуміти на прикладі долі окремих людей. Типовою в цьому відношенні < солдатів та офіцерів російського експедиційного корпусу у Франції, супер{ історія їх мужності та страждань, пошуків і втрат, досягнень й помилок, рівнянні з долею інших військових з'єднань російської армії періоду Великої їх жереб виявився чи не найважчим - звичний тягар війни посиль відірваністю від Батьківщини.

Плани війни, розроблені в країнах обох ворогуючих блоків, враховуй воєнний потенціал. Росії відводилася в Антанті роль постачальника невиче

людських ресурсів для ведення війни у тому числі і на французько-німецькому фронті. Опір російської сторони подібним планам був легко подоланий, і у Франції в 1916 р. опинилося більше 20 тис. російських солдатів, у т. ч. мобілізованих у східних та південних губерніях України.

Як показали подальші події, рішення про відправку російського експедиційного корпусу до Франції виявилось помилковим. Вже з моменту його прийняття та формування частин корпусу виникли численні проблеми, які так і не вдалося подолати. Саме вони призвели до зростання невдоволення солдатів корпусу

і стали передумовами антивоєнного руху в його частинах.

Під впливом труднощів та втрат війни внутрішня криза охопила в 19151917 рр. всі країни, втягнуті у світову війну. Антивоєнний рух, що виник під її впливом, особливо небезпечним був у солдатському середовищі. Якщо урядам інших країн вдалося на той час з ним впоратися, то в Росії він переріс у революції. Не залишилися осторонь і солдати російського експедиційного корпусу у Франції. В розвитку їх антивоєнного руху можна виділити три етапи. Критеріями виділення є домінування різних причин, форм та методів боротьби, співвідношення стихійності та організованості, антивоєнних та революційних вимог.

Перший етап розпочався з моменту прибуття частин корпусу до Франції в 1916 р. і продовжувався до березня 1917 р. Він характеризується поступовим зростанням антивоєнних настроїв у вигляді поодиноких та стихійних проявів невдоволення солдатів невирішеністю їх побутових проблем. Зовнішніми ознаками назрівання антивоєнного руху стали окремі випадки порушення дисципліни, невиконання наказів, за якими командування не змогло розгледіти контури більш значної небезпеки.

Другий етап, етап підйому антивоєнного руху, охоплює період з березня до вересня 1917 р. - від отримання солдатами відомостей про революційні зміни в Росії до збройного повстання в таборі Ля-Куртін. До попередніх причин невдоволення додалися вимоги демократизації армії, негайного припинення війни, повернення на Батьківщину, тощо. Стихійність виступів під впливом діяльності солдатських комітетів поступилася місцем організованості, обмеженість та розпливчатість вимог - їх конкретності та чіткості. В антивоєнному русі з'явилися і революційні прояви: вимоги усунення Тимчасового уряду та зміни суспільного ладу в країні. Змінилися і методи досягнення мети: від мирних мітингів та прийняття революцій, солдати перейшли до силових, збройних дій. Найвищою точкою антивоєнного руху на цьому етапі стало збройне повстання в Ля-Куртіні, яке акумулювало в собі всі причини та прояви солдатського невдоволення.

Після кривавого придушення куртінського повстання в розвитку антивоєнного руху російських солдатів у Франції розпочався останній, третій етап. Він був пов'язаний зі зміною умов, в яких опинилися солдати з розформуванням корпусу та розподілом їх по робочих ротах у Франції та Північній Африці. Розпуск

солдатських комітетів, арешт їх керівників, змінили характер антивоєнного посилили стихійність його проявів. Антивоєнні виступи набули форм саб( відмови працювати, брати участь у війні. Почуття патріотизму, бажання бу повернутись на Батьківщину стало провідним у настроях солдатів. Здійсненії мети в значній мірі сприяло і продовження антивоєнного руху.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в наст публікаціях автора:

1. Антивоєнний рух солдатів-українців експедиційного корпусу у Франції і Першої світової війни // Борисфен. - 2000. - №6. - С.2-4. (0,5 авт. арк.).

2. Ленинский реферат в газете "Голос правды" // Советские архивы. - 1986. -

С.15-17. (0,4 авт. арк.) (у співавт. з Є. І. Бородіним).

3. Обреченный альянс (К вопросу о российско-французских отношениях і Первой мировой войны) //Грані. -2000.-№2. - С. 11-16. (0,5 авт. арк.).

4. Російський експедиційний корпус у Франції в бойових діях Першої світово]

// Український історичний журнал. - 2000. - №1. - С.71-80. (0,7 авт. арк.).

5. Российский експедиционный корпус во Франции в годы Первой мировой і дипломатическая предыстория // Збірник наукових праць молодих вчених } Історія. - Вип.І. - Дніпропетровськ, 1999. - С.76-84.(0,5 авт. арк.).

6. Солдати-українці експедиційного корпусу у Франції: повернення в Укрг участь у революційних подіях (1919-1920 рр.) // Борисфен. - 1999. - №8. -. (0,4 авт.арк.).

АНОТАЦІЯ

Лимар А.П. Антивоєнний рух в частинах російського експедии корпусу у Франції в 1915-1920 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних н спеціальністю 07.00.02. - Всесвітня історія. - Дніпропетровський націон; університет, Дніпропетровськ, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню антивоєнного руху солдатів р кого експедиційного корпусу у Франції під час Першої світової війни та і після її закінчення. Вперше у вітчизняній історіографії пропонується : картина виникнення та розвитку антивоєнного руху в одній з частин рос армії. Застосований у роботі комплексний підхід до оцінки внутрішніх та зов чинників, які впливали на ці процеси, дозволив визначити основні напря характерні риси антивоєнного руху, простежити його еволюцію.

З'ясовані форми та методи антивоєнного руху, роль і місце в йог муванні політичних партій, зв'язок з аналогічними процесами в Росії та Фраш Ключові слова: Перша світова війна, експедиційний корпус, антив рух, Росія, Франція, міжнародні відносини, солдати, солдатські комітети.

ANNOTATION

Limar A.P. Antimilitary Movement in the Troops of the Russian Expeditionary Zorps in France in 1915-1920 s. - Manuscript.

The thesis on receiving the degree of the candidate of historical science on specialty 07.00.02. - World history. - Dnepropetrovsk National University, Dnepropetrovsk, 2000.

The thesis is devoted to the analysis of the antimilitary movement in the Russian irmy in World War I, especially in the one of it part - expeditionary corps in France in

1915-1920 s, during the whole period of it existence.

For the first time in Ukrainian historiography proposed the integral picture of the formation and development antimilitery movement on the example of the one troop of the army. Used in the work complex approach to the appraisal of the internal and external reasons of this movement, different forms of the struggle and demands, which have had influence on it, gave the opportunity to determine the mane direction of the development of the mass mentality and activity.

The author considered the events of the World War I, which connected with the cardinal changes of the history of the countries and lives of its peoples.

Key worlds: World War I, expeditionary corps, antimilitary movement, Russia, France, international relation, soldiers, soldiers committees.

АННОТАЦИЯ

Лымарь А.П. Антивоенное движение в частях российского экспедиционного корпуса во Франции в 1915-1920 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. - Всеобщая история. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2000.

Диссертация посвящена исследованию антивоенного движения в частях российского экспедиционного корпуса во Франции в 1915-1920 гг. Впервые в отечественной историографии предложена целостная картина возникновения и развития антивоенного движения на примере одной из частей российской армии, как составной части антивоенного движения, возникшего во время мировой войны во всех воюющих странах. В нем отразились как общие закономерности, так и особенности антивоенного движения в каждой стране.

Используемый в работе комплексный подход к оценке внутренних и внешних факторов, оказавших влияние на антивоенное движение в российском экспедиционном корпусе, предоставляет возможность определить основные направления и характерные черты антивоенного движения в армии в целом, проследить его эволюцию.

В диссертации выделены и проанализированны различные этапы

антивоенного движения на основе исследования их особенностей, хара соотношения сил и выдвигаемых требований, различных форм и методов бс Решающую роль в возникновении антивоенного движения в армии сы события мировой войны, вызвавшие коренные изменения в развитии Рос Украины. В свою очередь, доказано и влияние антивоенного движения росси солдат во Франции на аналогичные процессы во французкой армии.

Вынесенная на рассмотрение тема антивоенного движени предпола1 исследование политики государства по отношению к армии и ее conj политической дечтельности в сфере военных и международных отношений.

В работе обосновывавется ошибочность политики царского и Време правительств, связанной с использованием российских войск на других фр мировой войны с целью подтвердить статус великой державы ценою жизни солдат.

В диссертации определяется основное содержание антивоенного движс его способность влиять на общественные процессы: роль антивоенного дви: как фактора, изменившего ход войны и ускорившего ее окончание; антиво движение продемонстрировало процессы превращения народных масс из объ субъект истории, способного влиять на суть важнейших направ государственной политики; антивоенное движений стало для болыш учавствовавших в нем солдат первым политическим опытом, кардан изменившим их сознание и дальнейшую судьбу.

В работе изучен положительный и отрицательный опыт антивое движения, часто принимавшего наиболее радикальную форму вооруж> восстаний. Установлено, что антивоенное движение формировалось и развш под влиянием экстремальных факторов военного времени и было резул! несоответсвия государственной политики настроениям и стремлениям масс.

Обобщение опыта антивоенного движения предполагает его использс и в современных условиях для предотваращения ситуаций, грозящих перер; вооруженное противостояние и для скорейшего разрешения уже существу конфликтов.

Ключевые слова: Первая мировая война, экспедиционный к антивоенное движение, Россия, Франция, международные отношения, coj солдатские комитеты.