автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Демократия как культурно-исторический процесс

Полный текст автореферата диссертации по теме "Демократия как культурно-исторический процесс"

кнііісьїі'иИ V; ішнч'і «яг імені таі'лсл ішчмшкл

г є од

«.» іі|> іи !.■: р',

1 5 ДЕК 1996

Тішошеїіко Серпії Ож'ксаїшроїшч ДЕМОКРАТІЯ ЯК' КУЛЬТУРІЮ-ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС

09.00.03 - соціальна філософі»! іа філософія історії

АНГОР1ІФИРАТ

дисертації па здобуті наукового ступеня кандидата філосфських наук '

КИЇВ - 1996

Дисертацією с рукопис.

Роботу виконано на кафедрі політології Юіївського університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: МОІШІК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ.

доктор філософських наук, '

професор .

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України.

Захист відбудеться 25 листопада 1996 року на засіданні спеціалізованої вченої Ради Д .01.01.37 для захисту дисертацій на здобуття науковогоступеня доктора (кандидата) наук у Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252017 Київ-і 7, вул.ІЗолодимирська 60.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету (вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий"_______"жовтня І996року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ПАВЛОВ ВАЛЕРІЙ ЛУК”ЯНОВИЧ кандидат філософських наук, доцент

кандидат філософських наук, професор

ГІ. І. Скрипка

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРІ ІСТІІІСА

АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ. Актуальність аналізу демократії як соціально-культурного процесу зумовлена цілою пінкою факторів, серед яких важливе значення мас процес сувереніздції народів, виникнення численних незалежних держав, оптпмізація соціально-культурних перетворень в суспільстві. За своїм функціональним призначенням потреба в утвердженні демократії мас забезпечити взаємодію зростаючого авгономізму “новоуторених” спільностей, з одного боку, а з іншого - з економічною, соціальною, полі гкчною та культурною ііпгтраціао, що спостерігається в усьому світі . В таких умовах демократичний процес набувас відповідних соціально-політичних форм, що суттєво взаємодіють з національними тенденціями , та потужно впливають на національну самоіндефікацію народів. .

Представлена як проблема національної автономії чи національної незалежності, демократія розкривається через дослідження, в загальному вигляді, взаємодії загальнолюдського і національного та в більш деталізованому - з огляду на внесок того чи іншого спадку, як скажімо Вниниченка В., Грушевського М., Орлика П., Костомарова М., та ін. в розвиток демократичних процесів в Україні, або з огляду появи політичної свідомості, зміцнення патріотизму і т.п., що мають велике значення для самосвідомості укра їнської нації.

І

Демократія, будучи соціально-політичним і духовним виразником глибинних національних тенденцій, чинником відображення соціально справедливої організації життєдіяльності суспільства входить важливою компонентою у весь процес жіптсдіяльпості людей.

Демократизація суспільного життя - нагальна необхідність, веління часу. І, завдячуючи сучасним науковим дослідженням питань демократичної держави, соціально-політичним процесам через призму гіріоригету загальпо-шодськпх цінностей, ми масмо можливість по-новому розглянути проблему розвитку демократичних процесів в Україні, актуалізувати для нашого часу всю багатогранність такого феномену як демократія.

Дослідження проблеми демокртії як соціально-обумовленої і історично розвиваючої політичної діяльності людей е актуальним, оскільки саме в ній акумулюється весь політичний досвід народу, формуються універсали, що лежать в основі соціально- культурного досвіду народу. -

СТУПІНЬ ДОСЛІДЖЕНОСТІ ПРОБЛЕМИ. Проблема демократії в усіх її розгалуженнях і проявах, завжди знаходиться зараз у центрі уваги як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників - філософів, політологів, істориків, соціолога. Розробка її обумовлена необхідністю дослідження механізмів загальних і специфічних законів розвитку суспільства, котрі проявляються в дії соціальних груп, класів, партій, націй, так і окремих конкретних особистостей; завданнями пошуку шляхів подальшої теоретичної розробки і втілення в практику розвитку соціального організму демократичних засад.

На сучасному етапі дослідження і вивчення проблем демократії здійснюється шляхом аналізу природи демократії як суспільного явища,

дослідження її соціально-культурних детермінант та інтеграції стриманого знання різними науковими галузями.

У працях, присвячених аналізу проблем демократії, остання розглядається як концентроване вираження соціально-політичних та жономічних відносин (див.праці ІІІмітеера, Каиалпі Л., Капустіпа Б., [Самінського А.), як специфічна особливість жигісдошшоеті людини и :успільстві, як типова форма жігггєдіяльності людей (див. праці Фадолт Ц., Шинкарука В.).

Термін “демократія" з”явився понад два тисячоліття тому. 1 в міру розвитку та змін економічного і духовного життя, в міру їх ускладнення ^’явилися та змінювалися й різноманітні доктрини, що апелювали до демократії. Педнвлячнсь на чисельність праць з проблем демократії в пізні епохи і в рамках різних суспільно-політичних устроїв, в яких іредставленип цілий спектр різних точок зору на демократію, але зідсутня єдність і відносно суп демократії, її функцій та призначення. Зичленення складових демократії також сприяє накопиченню ;мпіричного матеріалу, але не може дати цілісного синтетичного уявлення про цей феномен суспільно-політичного життя.

Будучи прихильником аристократії, Геракліт відкидав демократію ік форму управління суспільством, саму ж аристократію розумів як іристократію духу. А Демокріт був прихильником демократії, іавдання якої вбачав у забезпеченні спільних інтересів вільних ромадян. У цей же період Сократ, ставлячись до тиранії як режиму беззаконня, насильства і сваволі, не сприймав демократії, недоліком ікої була некомпетентність посадових осіб. '

Відомо, що до демократії як форми державного правління не ;хвально ставився і ГІлатон, вважаючи її “неправильною формою травління, де “демос" ототожнюється з “охлосом”, “владою натовпу”. Я'6-1б№ . 3

Доснгь своєрідний підхід до проблеми демократії у Арістотеля. На його думку, при безмежній демократії верховна влада належінь демосу, але не законам. Аналізуючи різноманітні форми демократії, він віддає перевагу так званій цензовій демократії, заснованій на примиренні багатих і бідних та напуванні закону.

Дослідження проблем демократії «правів не відзначаються оптимістичним поглядом на майбутнє демократії. Досить звернута уваїу на назви деяких наукових досліджень (див. праці Равеля Ж.Ф. Халепі Д., Шіернхелла та ін.). До їх числа можна віднести і гірацк італійського політолога Норбето Боббіо “Майбутні дсмократії”(І984р.). Демократичні принципи, вважає він сформульовані в кінці XVІІІст. під впливом ідей Ж.-Ж.Руссо, ні отримали належного втілення в практику суспільного життя і ні виправдали сподівань. Обіцянки, зроблені демократією, виявилися т виконаними. І це засвідчує наявність аіш'архії, а також існуванні потаємної влади в усіх сучасних демократіях, хоча одна з важливії: обіцянок демократії полягає саме в тому, щоб усунути всі форми ціє влади.

. У сучасних наукових працях, написати або перевиданих останнім! роками, демократія виступає як специфічний суб”скт політичне організації суспільства, а автори досліджень вважають за нсобхідн розглядати “ліберальну”, “соціалістичну” і навіть “тоталітарну демократію, “американську”, “німецьку”, “французьку",’’італійську” т інші демократії. До цього поряд з категоріями "демократія і свобода’ “демократія і революція”, “ держава і громадянське суспільство’ “свобода і рівність” з'являються нові: “демократія і лібералізм’ “демократія і корпоратизм”, “демократія і лідерство”( див. праї Боббіо Н., Щмітгсра X., Даля Р., Капустіна Б.). Також з”являютьс

наукові розвідки із загальної теорії демократії ( дна. праці Блюма Р., Даля Р., Кузьміїїа 0).

У суспільній свідомості демократія ототожнюегься з іиродошидям. Ця форма держанного устрою з точки зору механізму вияву народного суверенітету виступає як безпосередня і як представницька демократія. Гаку.точку зору підгримуС''більшість сучасних дослідників проблеми пемократії у вітчизняній науці (дни.праці Ємця О., Каміпськош А., Серіїйчука В., Шапіро Я., Якутска В.). .

Як відомо, демократії, що існують ніші в західному сиіті, перевалено грунтуються на принципах кнаснчної ліберальної демократії. Політична думка знайшла и нііі гаку форму організації влади, котра покликана найкраще поєднати свободу, народовладдя і закон, що й відображено в її принципах. І одним із таких принципів е забезпечення :вободи громадян, яка ' мас два аспекти: політичну свободу і громадянську свободу, без яких існування громадян в рамках :уеіііль(.пва не може забезпечити адекватних природі людний :уснільннх взаємин п рамках всього соціуму (див. праці Блюма Р., льїна М., Коваля Б., Хайека Ф., Шішкарука В., Дая Д., Зннглера Р. та •і.).

В останні роки досить впливового постає концепція політичного шюралізму. Вона грунтується на впевненості, що сповідування подиною прагнення до власної користі не с здоровою рисою людської ірироди. Тому і гегемонізм мислення га лише власного волевиявлення акож не є висхідним пунктом будь-якої політики. Такою засадою може іутн лише врахування і можливо більш повна репрезентація різних за воїм внутрішнім спрямуванням інтересів і думок. Такий підхід до [емократії.мн знаходимо в працях Даля Р., Дюверже М., Ласкі Г., Цтмонда Д., чисельних публікаціях сучасних вітчизняних політологів.

Аналіз наявної літератури свідчить, що нинішній етап суспільноп розвитку шімагае не обмежуватися дослідженнями окремії теоретичних проблем складових демократії, а представити всю систем; уявлень про демократію як таку, тобто розробити цілісне розумінн демократії. ІДе і с тією проблемою, яка сприяє розгляду соціальних т політичних процесів у їх взаємодії, як в часовому обігу (у відношені до традицій), так і в просторовому вимірі (у відношенні до цивілізації Дослідження в такому напрямку демократії в Україні останнім часо набуває принципового значення для розуміння нових полгпічин реалій в сучасному суспільстві. .

ОБ"ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ - аналіз демократії в контексті соціальне культурної парадигми.

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ - розкріггш демократії як культурні історичного процесу.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Мета дисертації полягає розкритті природи демократії як культурно-історичного процесу, и сприяє ствердженню демократичних засад соціально-політично: розвитку суспільства. Дана мета дослідження обумовила постановк) розв”язання таких завдань: .

- в історико-логічному плані прослідкувати процес зародженш функціонування демократії в різні періоди розвитку суспільства;

- розкрити соціальну спрямованість демократії як осної життєдіяльності соціального організму;

- визначити вплив демократичних процесів на формування національної самосвідомості українського суспільства ;

- обгрунтувати необхідність участі людей в демократичних процесах як умов:; формуванні! полінічкої свідомості га набупя політичного досвіду;

- визначиш фактори, і розробиш практичні рекомендації формування політичної культури сучасною українського суспільства.

НАУКОВА НОВИЗНА ДОСЛІДЖІІІІНЯ. В дисергацШшй роботі даєгься систематичний аналіз демократії як культурно-історичного процесу, що дає підстав}' відзначити соціальну спрямованість демократі як основи життєдіяльності соціуму, визначити фактори формування політичної культури і демократичних засад соціально-політичного розвитку українського суспільства.

У процесі розробки . та обгрунтування даної проблеми сформульовані нові положення, що виносяться на захног:

- відмічено, що демократія с культурно-історичним процесом, в якому важливу роль відіграють соціальні групи, верстви, нації і який передбачає розуміння суспільства як самоорганізованої системи;

- показано, що проаналізовані історичні форми демократії в широкому культурно-історичному контексті мають евресшчну значущість тому, що розмаїття наявних підходів в історії філософії і політики до них мас численні кореляти в сучасних її трактуваннях;

- обгрунтовано ідею про перехід від розуміння демократії лише як політичного явища, тобто як відповідної форми правління до її розгляду в соціально-культурному контексті, виявленні внутрішнього взаємозв'язку демократії, політики, влади, зокрема ствердження відповідних демократичних засад;

- проаналізовані об”ективні фактори демократизації суспільного житгя, що впливають на формування політичної культури, національної самосвідомості, сприяють національній самоідентифікацїї народу. Наголошено, іцо розуміння демократії як соціально-культурного феномену невіддільного від визнання відповідної організованості, порядку ісоціальної справедливості.

ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКОЮ ОСНОВОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ стали фундаментальні здобутки класичної і сучасної світової філософії, що стосується проблем політики, влади, демократії, культури.

Дисертант врахував і використав досягнення вітчизняних філософів, політологів, що плідно розробляли акіуальні проблеми сучасного . соціального життя, історії та теорії становлення демократичних засад суспільства, взаємодію політики, влади, держави і культури, розуміння суспільства як самоорганізованої системи.

ТЕОРЕТИЧНЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ полягає насамперед в новому розумінні демократії як культурно-історичногс феномену, що виявляється в розкритті внутрішнього-взаємозв'язку політики, влади, держави, культури, а також дослідженні демократії і контексті соціально-культурної парадигми. Висновки дисертації тг основні її положення мають сприяти поглибленню знань щодс специфіки політичних процесів, які відбуваються зараз в Україні. Автої пропонує бачення сьогоднішніх проблем становлення демократії і світлі тих суперечливих процесі в, які спостерігаються в сучасному суспільстві і формулює деякі рекомендації, що сприяли б прискорених процесів демократизації суспільно-політичного життя в Україні.

АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Основний зміст днсертації викладений у н"нін наукових публікаціях автора (зокрема, в статтях, тезах, повідомленнях);

- доповідався на Всеукраїнських семінарах, науково-практичних конференціях у Києві, Запорідаскі, Донецьку, Львові та ін.

- обговорювався на засіданнях кафедр філософ,;! кого факультету, теоретичного семінару наукових співробітників.

СТРУКТУРА 1 ЗМІС Т РОБОТИ Поставлена мета і завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, (іиеновкін та списку літератури. ,

У вступі обгрунтовується актуальність іеми досліджений, аналізується ступінь її розробленості,сформульовані основна мета та завдання дисертаційного дослідження, визначається наукова новизна, представлені теоретичні джерела та методологічна основа,теоретична та практична значимість роботи.

У першому розділі - “Демократія: сутність та еволюція норм і традицій” - автор аналізує проблему природи, структури та сутності демократії. При цьому підкреслюється, що категорія "демократія” не піддасться закінченому визначенню.

Спроба охопити демократію як цілісну проблему приводить до переконання, іцо фактично предметом її аналізу с якась інваріанта гучність’ політичної свідомості, котра при цьому проявляється завжди історично, зажди у видозміні, тому що п сама є соціально-політичним процесом. В своєму зародженні, розпишу і функціонуванні не може

буш віддалена від ідеіі, норм та традицій, якими жлізе епоха, які хвилюють суспільство і спрямовують його.

У дослідженні автор зисргасгься до історії проблеми становлення демократії в філософських і політичних працях. У сучасних дослідженнях мова йде про те, що демократія є специфічною формою відображення дійсності, иона зароджується як заперечення

абсолютизму політичної влади. Демократична ідея з самого почате} виступає як ідея радикальних змін суспільства. Проте для того, іцоС вона стала матеріальною силою, необхідні зміни у свідомості людей.

Однак радикальні зміни, тобто встановлення нового політнчногс порядку (конституція, правова держава, розподіл влади, полїгнчн права і свободи громадян і тд.) - це ще не перемога демократії Кульмінацією демократичного процесу повинна стати відповідна зміні економічних відносин, котрі будувались би на вільній праці людини ліквідації всіляких перепон, що обмежують її продуктивну пращо визнанні за нею права вільно розпоряджатися створеним багатством.

Подальший розвиток процесу демократизації - з усіма можливими злетами і падіннями - мас ітгн головним чином шляхом поглибленії) досягнутих завоювань: за більш широку політичну участь, більи ефективну економічну організацію, більш повний культурний розвиток Якщо звернутися до історичного досвіду, коли відбувалися спалахі радикальних демократичних змін в суспільстві, то можна виявити в ни: характерні особливості, в тій чи іншій мірі пов”язані з нормами традиціями. Скажімо, в Англії і Франції, де відповідно в XVII і XVII ст. перемогай буржуазні революції, це означало ліквідацію станови; привілей, феодальних володінь і середньовічних корпорацій, торжеств' принципу “не заважайте, не втручангесь”і т.д. Але ж при цьому доспі, Англії і Франції при всій схожості в стратегічних аспектах все 5

представляє собою два способі! народження демократії. Якщо в англійській революції мстою було обмеження влади короля, спорснім конституційної монархії, послідовне впровадження в житія принципу розподілу влад, то французькі революції перш прагнули повалення монарха, передачі його прерогатив Національному конвенту як оріану народного правління, іпо приймає рішення в колективній формі. Якщо для першої природне право - це реальність, котра, як говорить Ж.МДоменак, прогресивно стверджується і король лише страждає через політичне втручання, то для другої політичне право - це ідеал, котрий необхідно встановити. Політична юіада туг покликана відтворити людину в цілісності, не лише звільняючи її від кайданів і проголошуючи демократію, але й зобов”ячуточн за допомогою виховання, а в необхідності і сили, стати вільними, рівноправними і солідарними громадянами. Таким чином, в Англії і Франції виникли два типи держав: лібералі на і демократична, різниця між якими вже в XIX ст. набула принципового характеру.

Разом з тим, не зважаючи па очевидну різницю між лібералізмом і демократією, їм притаманне і дещо спільне, а саме те, іцо представляють собою індивідуалістичні політичні системи, де суб” сетами виступають специфічні індивіди або громадяни. Синтез елементів обох них систем поклав у ряді західноєвропейських держав початок виникишшо так званих ліберально-демократичних систем, або як ще їх називають держав ліберальних демократій. Головна іх риса - проголошення чотирьох свобод як категорій, що мають найвищу цінність; свобода слова і Друку, свобода зібрань і свобода асоціацій, котрі в свого чергу обумовлюють інші, не менш значимі цінності: загальне виборче право, рівновага влад, ідеологічний плюралізм.

Подальше сгановлешш демократії перш за все в Західній Європі і Північній Америці в період після другої світової війни йшло, з одного боку, шляхом деякого знижування соціальної нерівності, що призвело до кількісного зростання середніх верста і підвищення їх ролі в політичному житті, а з другого - в напрямку все більшого укорінення механізму реального плюралізму. Саме завдяки чисельним верствам в західних суспільствах почала формуватися нова політична культура, котра змінила традиційний характер стосунків між різнчми групами суспільства. Вони почали сприймані один одного не як непримеренних ворогів, а як природних суперників, цінник співбесідників.

Таким чином, що системи, в яких зберігаються розподіл на друзів і ворогів не можуть вважатися демократичними при всій іх формальній демократичній атрибутиці. Подібніш розподіл неминуче породжує антагоністичні протиріччя, котрі можуть бути зняті лише шляхом подавления один одного. І зрозуміло, що сам факт застосування насильства свідчить про незрілість цього етапу демократії, яка народжувалась.

Враховуючи вище сказане, в розділі автор також торкається питання демократії, представленої у вченні класичного марксизму. На пашу думку, на це питання можна відповісти двояко. По-перше, марксизм ьивчас проблему відношення між демократією і соціалізмом (місце демократії ари соціалізмі, її ролі на шляху побудови соціалізму). Певно, ідо можна говориш й про гаку концепцію. Але ж у Маркса відсутня теорія демократії як такої, підхід до демократії як до абстракції, до явища. По-друге, марксизм прагне визначити, що таке демократія: мета чи лише важливий компонент соціалізму як мети; відповісти на питания: чи шлях, що веде до соціалізму мас бути демократичним, чи на ньому допускається насильство. Користуючись методом самого

Маркса, автор робить спробу піддати сумніву введене в науковий обіг і політичну термінологію поняття “диктатура пролетаріату”. На нашу думку, диктатури потребує лише суспільна меншість, котра не здатна взяти й утримати владу демократичним шляхом. Реальна більшість населення мас можливість прийти до влади і здійснювати її демократичним шляхом через своїх представників у парламенті.

У другому розділі - “Виникнення та механізм функціонування демократичної держави” - автор робить спробу розпшнути дану проблему з урахуванням специфіки різних варіантів демократичної держави, визначиш в загальному плані таку політичну надбудову як історично прогресивна держава, що діс в інтересах і при безпосередній участі широких народних мас, що ставлять перед собою завдання створення передумов для зміни типу суспільного розвитку або переходу до більш якісного етапу в рамках існуючого суспільства.

Виходячи із усталеної формули, що демократія - не лише влада народу, але й для народу і через народ, автор робить спробу відповісти на два питання: за яких умов народ може вважитеся не ішше носісм титулу суб”єкта влади, але й здійснювати її; що означає здійснення влади в інтересах народу. Тому, на наш погляд слід розглядати демократію як систему принципів організації і функціонування влади протистоїть ряду інших принципів: авгокричних (в тх; монархічних і аристократичних), авторитарних, тоталітарних.

Як протилежність автократії демократія передбачае виборність замінність, звітність, відповідальність посадових осіб, політичну і юридичну рівність громадян.

На відміну від авторитаризму демократія характеризується наявністю у громадян широкого комплексу прав і свобод та ефективністю функціонування систем, їх інеппуційних і нормативних гарантій;

відсутністю н срібній влади дискреднтаційшіх повноважень; гласніша рішень, що приймаються, і доступністю для всіх значимої інформації.

На противагу тоталітаризму (крім тих його компонентів, котрі притаманні також автократії і авторитаризму) демократія - це чітке вшначеиня меж втручання держави різких організацій в справи особистості, юбто гарантія автономії особи; визнання правомірності і корисності дім суспільства плюралізму поглядів і дій, охорона прав меншин на спою самобутність; ефектніше функціонуианім механізму обмеження свавілля бюрократичною апарату, забезпечення дня суспільства держаною, партією, церквою та іншими організаціями, що претендують на монопольне знания істнпп, розуміння блага народу та на виключне або пріоритете право цнчпачат долю сусітільстиа.

Отже, держава, якііі властиві вище вказані характеристики, може називатися демократичною. При цьому важливо підкреслиш, що дгмокраіііо як форму держанії, як її суіь ще належись створити, і дня цьоіо потрібен перехідний період. Для визначення такої держави перехідного типу можна запропонувати визначення “держава перехідного Періоду від тоталітарних до демократичних форм правління”. Саме такого стану набули держави - колишні республіки Радянського Союзу, в т.ч. Україна. У деяких з них присуши авторитарна організація влади.

Оскільки в науковій літературі останніх років немао визначення держави перехідного періоду, іцо характерно якраз для практики суспільно-політичного життя в Україні та інших новоутворених держав, автор робить спробу в загальних рисах дати визначення такої держави. Ми вважаємо, що перехідною державою до демократії'може буш визнана держава, яка по-перше, прагне до зміни соціального розвитку (тобто революційна по сугі, а не обов'язково за формою) і прагне до

створення демократичної політичної системи. По-друге, стосовно тішу розвитку, то це можуть бути програми переходу від казармового соціалізму до капіталізму або неокапіталізму; від закритого суспільства до відкритого; від залежного розвитку до незалежного,або орієнтація на заміну основних джерел допомога різного роду, в тому числі й з-за кордону та ін. По-третє, це держава, що сприяє зміні суспільного розвитку і всебічної демократизації суспільства, тобто демократична по суті, але не обов'язково така, що має всі атрибути зрілої моделі політичної демократії. В такій державі народу має буїи притаманне почуття громадянськості і необхідні знання в сфері управління; вона створює умови для введення в дію демократичних інститутів, норм і процедур; сприяє подоланню всіх норм відчуження людини, наближення державних структур до потреб суспільства в цілому і кожного члена суспільства.

У розділі розглядаються різні типи держав, їх виникнення, розвиток та механізми функціонування, аналізується специфіка становлення української держави, як записано в Конституції "Україна є суіверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” (днп. Конституцію України). Відомо, що процеси, які відбувалися в Україні з початку проголошення державної незалежності, були досить складні і неоднозначні. Про це свідчить і той факт, що на самому початку, по-перше, не сформувалася та й на цей час майже не формується теорія перехідного періоду. А без теоретичного осмислення процесів втрачається історична орієнтація, гору беруть емоції, у сфері політики, зокрема, створюється атмосфера, сприятлива для демагогії і авантюризму. По-друге, масова деструктивна реакція на економічні труднощі підживлюється неспршінятгям частиною населення української незалежності. По- третє, відбувся схематичний поділ

суспільства, наприклад, на демократів і партократів з фронтальним наступом одних та інших. Але ж демократія неодмінно передбачає і демократичне ставлення до своїх політичних супротивників, звичайно, за наявності спільного простору на основі загальновизнаних норм права і моралі. У нашому випадку таким простором с визнання державної незалежності України і політичних свобод.

Автор вважає, що не зважаючи на досить складні і суперечливі процеси економічного, політичного, соціально культурного характеру, котрі відбуваються в Україні, держава мас всі підстави дня подальшого розвитку її утвердження демократичних засад. По-перше, в Україні прийнята Конституція, котра забезпечуе “права і свободи людини і громадянина”, “визначається і діє верховенство права”, “єдиним джерелом влади в Україні є народ”, що засвідчує прагнення української держави до побудови справжньої демократичної правової держави. По-друїе, Україна стала членом Ради Європи, що з необхідністю передбачає дотримання норм і принципів, закріплених в документах., ціп ортнізації. По-третє, Україна є без”яднрпою державою, що свідчить про миролюбний характер її зовнішньої політики і спрямування зусиль на зміцненая добробуту народу.

Третій розділ - “Утвердження і розвиток демократичних засаду незалежних державах (на прикладі України)” - присвячений складнії! і неоднозначній ситуації, що склалася в державах колишнього Радянського?' Союзу, зокрема, в Україні, аналізу реальних змін, що відбуваються в рамках перехідного періоду та форм і методів переходу до демократичних форм правління.

Реформи, які відбуваються, неможливо відділити від глобальних змін, що проходять у світі. Суть перетворення державно-бюрократичного соціалізму в демократичне суспільство бачиться сьогодні не лише в

подоланні серйозної кризи всієї суспільної системи, Л розцінку ринкових відносин, у підвищеній ріння споживання, але іі в органічному включенні України в систему економічних, політичних та духовних взаємозв'язків світового співтовариства.

У розділі автор робить спробу пояснити причину тих негативних явищ в Україні, що стримують економічний, соціально-політичний та духовний розвиток нашого суспільства. Як відомо, основними недоліками соціалістичного періоду були по-перше, у відкиданні і несприйнятгі ринкових відносин. Як показує досвід, це виключає можливість досягнення економічної ефективності виробництва і справедливого розподілу за працею, бо робить довільним вимір кількості і якості праці. По-друге, недоліки полягають у згортанні демократичних методів управління, котрі забезпечують народовладдя, права й свободи людини, ідейно-політичний плюралізм. По-третє, в ігноруванні індивідуального, сіб”сктивного начала суспільного життя, у відчуження людини від праці і духовно-культурних цінностей. Але ж однією з основних особливостей форми руху суспільних систем полягає в тому, що в них саморозвиток іде саме від людини. Вона є суб”єктом і мірою суспільного процесу. В сучасних умовах будь-яка політика або програма суспільного розвитку перестає бути прогресивною, коли вона не враховує принципу пріоритетності людського виміру рішень, що приймаються.

На нашу думку, драматизм ситуації, в якій знаходиться українське суспільство, полягає ще і в тому, що в критичній ситуації, коли молода незалежна держава постала перед загрозою катастрофи, стало очевидно, що іншої альтернативи, як переходу до ринку, не існує. Але наше суспільство, починаючи демонтаж централізованого управління, до такого переходу виявилося не готовим. Ми лсрсконані, що виходом

може буш спроба в обмеженому поєднанні плану і ринку, централізованого управління і ринкового регулювання. На нашу думку, саме на цій основі буде можливим досягнення однієї із стратегічних цілей розвипсу українського суспільства - створення ефективної економіки, орієнтованої на зростання матеріального добробуту народу. Саме реформування економічної основи нашого суспільства дає широкий простір розвитку демократичних процесів в Україні, справжньої демократії як важшівого соціально-політичного явища в державі, що стала на шлях самостійного розвитку.

В умовах, коли наша держава ще не набрала потужного потенціалу для остаточного угвердження демократичних засад, з' суспільстві, коли як всередеиі так і зовні існують серйозні перешкоди для поступу в напрямку демократизації, прийнята Конституція визначає пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, утверджує демократичні і гуманітарні напрямки розвитку держави. І головне, Конституція України в цешр соціального життя поета ішла людину, її свободу, права, матеріальні і духовні блага. Більше того, на внмоіу життя Основний Закон держави уникнув положень, що несли б суто ідеологічний або кош.кшкгуршій характер. Конституція має статті документом тривалої дії, відмовитись рішуче від тих державно-правових іистшутів, котрі не втримали випробувань часом. Вона втілює кращі зразки світового конституціоналізму, турбується про ствердження національних традицій при формуванні конституційного ладу України.

Виходячи з тою, що наша країна тривалий час не мала державності, що права і свободи, декларовані в колишній Конституції були повсюду попрані, то чільне місце » Конституції України займає розділ, де йдеться про права й свободи шодшш й громадянина.

З часу проголошення України як самостійної держалн політика її спрямована на побудову громадянського суспільства. Це. досить складна проблема, адже ми ніколи не мали змот відчути саму природу даного феномену. Тому зафіксовані в Конституції положення про правову державу і громадянське суспільство мають виключне значення для прискорення процесів демократичних перетворень п Україні.

На нашу думку важливою передумовою утвердження демократії е економічна, господарська самостійність громадян, або формування незалежних від держави суб”скгів власності. Певно, що лише той, хто відчуває себе економічно незалежним, таким, що приносить користь собі і своєму народу має грунт для незалежного судження в політичних питаннях, дай непідкупного волевиявлення при голосуванні.

У розділі розкриваються інші важливі передумови переходу до демократії, зокрема - формування сильної державної влади. Сильна влада зовсім не та, яка викликає страх, широко використовує каральні органи, апарат примусу. Ми вважаємо, що необхідність регулярного насильства з боку влади є ознака її внутрішньої слабості, відсутності . духовного авторитету, нездатності духовного переконання.

Проблеми становлення і розвитку демократії - це справді пгобадьні' проблеми, що стосуються не лише країн, котрі здобули власну незалежність, але н значної кількості посттоталігарних держав, що не знали свого часу демократії класичного типу, а також держав, що стали на шлях самостійного розвитку. Ці проблеми стосуються країн з розвинутими демократичними традиціями , а також держав, де демократія була знищена в силу тих чи інших причин. Іншими словами, демократія в наш час стала головним знаменником всіх соціально-політичних питань, вона мас стати і предметом широкого досліджешгя вчених-політологів, філософів, істориків, соціологів.

У “Висновках" піди одеться теоретичні узагальнення, намічаються перспективи дослідження проблеми, можливості практичного використання результатів роботи. .

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

1.Тимошенко С.О. Единство политической и нравственной культуры -фактор формирования духовного облика человека. - Весник Киевского ушшерсніета - Киев, 1986, N>64. с.27-32 0,5

2. Тимошенко С.О. Некоторые вопросы методологии анализа духовной культуры общества. - Весник Киевского университета - Киев, 1989, №76 с.55-62 0,5

3. Тимошенко С.О. До питань про ознаки демократичної держави. -

Бісиш; Київського університету. Серія філософія, політологія. 1995, №24, с. 170-178 .

4. Тимошенко С.О. До питань про інтегральність демократичного

суспільства. - 13 кн.: Тези наукових доповідей та виступів викладачів філософського факультету. - Київ, 1996, с.97 '

5. Тимошенко С.О. Історія етичних вчень і моральне виховання особистості. - В кн.: Тези наукових доповідей Всеукраїнської наково-тсодччної конференції. - Київ, 1996, е.69-70

АШЮТЛЦІШ Тимошенко СА. Демократия кг,к купмурио-нсторическиА

процесс.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и философия истории.

Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1996г.

Защищается рукопись. Диссертация содержит анализ демократии как культурно-исторического процесса И одновременно исследуются особенности развития демократических предпосылок социальнополитического развития украинского общества.

Timoshenko S A. Democracy as a cultural and historical process.

Dissertation for a candidate degree on philosophy spesilality - 09.00.03 social phylosophy of history. ■

. Taras Shevechenko Kyiv University, city of Kyiv, 1996.

The manysript is defended. The dissertation contains analysis of democracy as a cultyral and historical pmses and perculiariti is of democracy preconditions of socio-political development are investigated simultane of Ukrainian sociaty.

Ключові слова: демократія, політична культура, політика, влада, соціальна політика, культурно-історичний процес.

Шдп, до друку Формат 6ОХ84'/і0.

Папір друк, № "і . Спосіб іруку офсетний. Умони. друк. арк. .

Умови, фзрбо-рідб. jjy . Обл.-вид. арк. / q .

Тираж іоо • Зам. ^ •

Фірма «ВІПОЛ*

252151, Киїк, пул. Волинська, В0.