автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.05
диссертация на тему: Демонология водной стихии у западно-славянских и угрофинских народов: обзор сравнительно-исторического исследования

Полный текст автореферата диссертации по теме "Демонология водной стихии у западно-славянских и угрофинских народов: обзор сравнительно-исторического исследования"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНИЙ ВЩНОСій 1 ПОЛІТОЛОГІЇ

На* правах рукопису

ПАРСАМОВ Сергій Суренович

ДЕМОНОЛОГІЯ ВОДНОЇ СТИХІЇ У СХІДНОСЛОВ"ЯНСЬКЖ 1 УГРО-йІНСЬКі'К НАРОДІВ: ДОСВІД ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ -

07.00.0^” - етнологія /етнографія/

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ

ДОКТОРА ІСТОРИЧНИХ НАУК

КИЇВ - 1996

Робота виконана в Інституті мистецтвознавства, фольклористики -та етнології ім. іІ.Т.Рильського Національної Академії наук України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ■ Борисенко Валентина Кирилівна

■ доктор історичних наук, професор ’ Наулка Всеволод Іванович .

доктор історичних наук Пошивайло Олександр Миколайович '

Провідна організація: Київський державний інститут культури

Захист відбудеться " /2- " _______1996 року

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.67.01 по захисту дисертацій в Інституті національних відносин і політології Національної Академії'наук України за адрссоз: 252011, м.Ккїе-іі, "вул.Кутузова, 8, зал-засідань вченої ради

З дисертацією та опублікованими з теми дослідження роботами можна ознайомитись у бібліотеці Інституту національних відносин і політології. '

Автореферат розіслано " “і0 " у 1996 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук

Ю.А.ЛЕВЕНЕІЬ'

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРУіСТЖА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми народної демонології до останнього часу не були об'єктом наукового вивчення. Причина цього - політизо-ване відношення до народних вірувань і повір"їв: вони розглядались не стільки як явище традиційної народної культури, скільки як феномен релігії, який протистоїть науковому пізнанню світу» Тим самим ігнорувалась та важлива роль, яку відігравали народні вірування протягом тривалого часу - роль основи самосвідомості народу, основи його світоглядних уявлень. ,

Політична реальність останніх років кардинально змінила це по- , ложення. Відродження народної культури відкрило сприятливу можливість для досліджень і публікацій з проблем дохристиянських вірувань, включаючи і демонологію. - '

В історії східнослов"янської міфології демонологія відіграє важливу роль. У той час як вища міфологія під впливом християнства була по суті викреслена з народної памияті, нижча міфологія, хоч і в змі-

V -

неному вигляді, збереглась і склала основу теперішнього змісту демонології. Сюди ввійшли перш за все уявлення про духів природи, у гоцу числі й водяних. За нашим переконанням, саме образи водної стихії найбільш повно характеризують суть народної демонології. По-перше, водна стихія є універсальною, знайомою усім народам. По-друге, об'єктивна небезпека цієї стихії обумовила характерне уявлення про шкідливість образів, я:;і її уособлюють. Ця шкідливість і. лежить в основ: демонічних виявлень.'

Східнослов'янські народи мали багату водну демонологію, представлену декількома основними персонажами, ця демонологія, •зафіксована в основному у фольклорно-етнографічних джерелах XIX - початку XX ст., при ретельному аналізі спроможна дати уявлення про-дужз ранні періо-аи, які відображають язичницьке минуле слов"ян. Однак у цьому минулому е архаїчні пласти вірувань, які неможливо відновити тільки зі

слов'янських джерел. Для поповнення таких прогалин нами застосований спосіб паралельного дослідження матеріалу народів, історично і типологічно зіставлений з там, що вивчається, але зберігав більш ранні пласти вірувань. Стосовно нашого дослідження, такими найбільш коректними матеріалами ми вважаємо угро-фінські, і, перш за все, мордовські та удмуртські, які містять багату водну демонологію. Зіставлення їхніх вірувань зі східнослов'янськими забезпечується цілим рядом факторів: всі ці народи тривалий час проживали на компактній території Східної Європи, в умовах однієї країни, в умовах постійних і різноманітних взаємовпливів - етнічних, господарських, культурних. Український вчений ¿1.Б.Попович вважає можливим твердити і про певне етнолінгвістичне споріднення цих народів. Одночасно під впливом деяких історичних факторів східнофінські народи довго зберігали такі язичницькі стереотипи, які треба визнати архаїчними і втраченими у росіян, українців і білорусів.

' Актуальність теми дослідаення обумовлюється і розширенням межі пізнання сучасних наукових дисциплін, коли народні вірування та демонологія стають предметом зацікавлення не тільки з боку "традиційних" областей знання - фольклористики, етнографії, але й з боку філософії, психології, медицини, педагогіки і т.д. Широке введення до програми шкіл та інших навчальних закладів нової навчальної дисципліни - народознавства - також стимулює розвиток наукової етнології, включаючи й вивчення народних вірувань. •

Мета та задачі роботи. Метою роботи є узагальнення накопиченого емпіричного матеріалу з водної демонології східнослов'янських і суміжних народів, його всебічне осмислення як суттєвої частини народного світогляду, детальний аналіз фольклорних демонологічних образів водної стихії в максимально можливих відношеннях, зв"язках, характеристиках.

Звідси випливають задачі, які стоять перед роботою:

І/ Вивчити походження фольклорного образу схиднослов'Янського водя-

ного, основні етапи формування та подальшої еволюції цього образу»

2/ Виявити специфіку водної демонології удмуртів і мордви на фоні аналогійних повір"їв східнословт,янських народів.

З/ Визначити своєрідність української водної демонології у порівнянні з демонологією росіян та білорусів.

■ 4/ Визначити роль і вплив християнської церкви на характер

еволюції водно-міфологічних образів.

5/ Проаналізувати характерні риси водно-міфологічних персонажів, їх дій в залекності від специфіки фольклорних канрів.

6/ Виявити місце й значення жертвопринесень та оберегів стосовно духів водної стихії. ,

7/ Вперше в науці систематизувати та інтерпретувати демонічний . образ утоплеників. .

8/ Висунути нові гипотеза походження образу східнослов'янської русалки.

Об’єктом дослідження в традиційні народні вірування про водяних, русалок, утоплеників, зібрані головню,! чином у фольклорних записах класичного періоду середини XIX - початку XX ст., а також їх інтерпретація в .науково-дослідній літературі.

Предметом вивчення с ті фольклорні яанри, в яких головним чином подана народна демонологія - билички, бувальщини, міфологічні легенди, перекази, прислів"я, приказки, чарівні казки, і як допоміжний матеріал - народні ліричні пісні та балади східних слов”як.

Хронологічні рамки нашого дослідження в.їх.вихідних величинах визначаються датуванням джерел, які є його основою: з 30-40-х років XIX ст., до 20-х років XX ст. Разом з тш задача роботи - історично поглибити їді мені шляхом використання додаткового матеріалу та методик з метою вияснення історичної трансформації образу.

Етнічні рамки дисертації обмежені демонологією трьох найближчих у етнокультурному віднопенні східнослов'янських народів і двох споріднених мін собою східиофінських. -

Територіальні рамки дослідження охоплюють значний регіон традиційного розселення вказаних народів на території Східної Європи: від Чорного моря на півдні до Білого на півночі; від Карпат та Гродненщини на заході до Приуралля на сході. Просторові рамки та. координати передбачають не просто констатацію подібного розселення, але й можливий облік локалізації фольклорно-етнографічних записів. Облік географічного фактора дуже необхідний, особливо коли мова йде про народи, які заселяють велику територію, внаслідок чого в межах одного й того ж етноса виникають різні типи господарства.

_ Джерельна база дисертації. Основою джерельної бази роботи е фольклорно-етнографічні матеріали, зібрані дослідниками XIX - початку XX ст. серед українського, білоруського і російського, переважно сільського, населення. Такі джерела визнані класичними серед сучасних етнологів і. в комплексі дозволяють відновити багато аспектів східнослов"янського язичництва. Серед російських етнографів минулого століття, які приділяли багато уваги народним віруванням, особливо слід відзначити І.П.Сахарова, О.В.Терещенко, І.М.Снвгирьова, В.І.Даля, О.М.Афанасьєва, С.В»Максимова, П.М.Рибнікова, М.б.Ончуко-ва,серед білоруських - П.В.Шейна, М.Федеровського, А.в.Бовдановича, М.Я.Никифоровського, В.М.Добровольського, б.Р.Романова, серед українських - М.А.Маркевича, П.П.Чубинського, М.П.Драгоманова, М.О.Максимовича, П.В.Івансва, В.Д.Милорадовича, Б.Д.Грїнченка, В.М.Гнатс-ка, Ф.К.Вовка /Волкова/. ■

• Із удмуртських та мордовських джерел, які використовуються в дисертації як порівняльно-історичний матеріал, необхідно виділити таких авторів етнографічних, у тому числі міфологічних, описів як Г.С.Берещагін, М„Г.Лервухін, О.О.Шахматов, М<,6.0всев"єв та інші.

Крім опублікованих джерел, в архівах науково-дослідних закладів м.Києва зберігаються значні фонди рукописних матеріалів, які ' відображають міфологію, у тому числі ‘водну демонологію, українсько-

го народу. Так, в рукописному.архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені МД'.Рильського знаходяться фонди Степана Носа, Василя Кравченка, фонди Етнографічної комісії, Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка, а в рукописному архіві Інституті7 археолог^ Національної АН України - фонд Федора Вовка /Волкова/.

Ці матеріали частково були використані в дисертації. Автор дисертації у своїй майбутній роботі розраховує провести поглиблений аналіз цих цінних матеріалів. .

Ступінь вивчення тени в історіографії. Водна демонологія схід-нослов"янських народів як спеціальній! об"єкт дослідження не розглядалась в літературі і тім більш ке вивчалась у порівняльно-історичному зіставленні з іншими народами. В цілому перевагае емпіричний матеріал дкереяьного характеру. В дослідницькій літературі у деяких віднесеннях і аспектах тема розглядалась неодноразово. Най-иегспе вивчений міфологічний персонал утоплеників - практично відсутні наукові дослідження стосовно цього. ДосхокадіЕв вивчався ' образ водяних - на рівні спеціальних розділів ряда досліджень загального характеру С.О.Токарава та Е. В.Поігзранцзеої. ,Щ автори не :тавкли за ігету реконструкцію генезиса' образу ео даного.

Найбільсе досліджень опубліковано про третій міфологічній пер-:онзя г русалку, але, з інпого боку, тут багато незрозумілих питань, [авіть грунтокгз дослідження Д.К.Зеленіка "Нариси російсько? міфо-:огії" /1916/, де систематизованій весь доступний матеріал про хідкослов"ялських русіїлок, не садогольпяз піоиіппіх доедідшнпз. «К.Зодснін рссгіитдаз русалок у пузьгсо^ спеціальному аспзктт я:: застапк?:?:4 г?бі*ч«кгг, пка кз тсркагся то'блсіж погодгення пьог;-..у ’ - г

У •лас'’упк:;2 пїоіпч утгу іос,;:і.гн:;:лч цггпноно па зв"н:;о:-: ■ч:л,’іо:с із ~чрп ^ т—- /С,О.То:срел. о.Ь.Пзопк,

.-Ь Л і г'г-от’г, • - _ г!:,1 Толсто,: та і;-:./'.

і-'-■■ ■/-> ’ ...чу" 1 — СУ^РСНЇ''^ ПОЛІСІ-

кому матеріалі. З українських вчених до аналізу русалок звертався Б,Ф.Дабидюк у роботі "Українська міфологічна легенда", 1992.

• Дякуючи цим дослідженням, в науковій літературі визначено місце, водяного та русалки в типологічному ряді демонології, подано загальні характеристики цих образів, констатоваш зв"язок персонажу русалки з русальською та купальською календарною обрядовістю, в структурі самої купальської обрядності гіпотетично обгрунтовано походження ритуального утопдення антропоморфного зображення від стародавнього людського жертвопринесення духам води.

Разом з тим в багатьох важливих аспектах проблема, яка поставлена в дисертації, не вивчена. Міфологічні персонажі, які представляють різні етноси /три східнослов"янських та два східнофінських/, не порівнювались між собою. Але, як відомо, тільки зовнішнє порівняння може допомогти зрозуміти природ' того чи іншого явища.

Перевага описово-класифікуючого принципу, вивчення привела до того, що практично.не досліджені основні історичні етапи існування даних персонажів у складі міфологічних фольклорних жанрів. Особливо це стосується складного образу русалки. Не виявлено механізму зв"язку демонічного образу русалки з календарною обрядовістю. Не виявлено й механізму жертвопринесення в структурі русальсько-ку-. пальських обрядів. Ці обставини стали імпульсом для даного дисертаційного дослідження, де висвітлюються питання, які до цього часу не вирішені в історіографії,

Основні наукові положення, які виносяться на захист:

. І/ Образ східаослов”янського духа-господаря водної стихії є багатоплановим і генетично складним. Протягом тривалого часу існування міфологічного фольклору він пройшов довгу еволюцію.

2/ Багата водна демонологія представлена в українських фольклорно-етнографічних джерелах. Образ українського водяного має значну своєрідність і специфіку порівняно з російським та білоруським.

З/ Водна демонологія східнофінських народів - мордви та удаур-

тів - є цінним змістовним матеріалом для- історичного зіставлення зі східнослов"янською водною демонологією.

4/ Суттєвою стороною характеристики образів східнослов'янської та ехіднофінської демонології е аналіз таких традиційних ритуалів, як жертвопринесення і оберіг проти водяних. -

' 5/ Важливою специфічною .особливістю методики дослідження вод-

но-демонологічних персонажів е чіткий поділ їх на дві категорії в залежності від походження - первинну і вторинну. •

6/ Демонологічний образ утоплеників е найважливішим персонажем у ряді "заставних" небіжчиків. Відображаючи якості, властиві подібним персонажам, образ утоплеників у той ке час визначається специфічною локалізацією у водяній сфері. ■

7/ Східнослов'янський міфологічний образ русалки, як і персо- -іаж утопленика, відомий насамперед з українських матеріалів. Походження образу русалки розкривається з аналізу літньої русальсько- -¡упальської обрядовості, з тих елементів цього обрядового комплексу, які доносять сліди архаїчних пертвопринесень.

Методологія та методика дослідження.

Методологічною основою дослідження е комбінація двох основних етодів: порівняльно-типологічного й порівняльно-історичного. За опомогою першого дослідження ведеться в синхронічному напрямку: озглядавться в окреслених етнічних межах.всі основні персонажі одної демонології, робиться спроба порівняти їх у різних фольклор-•їх ’ текстах, виявити властиві їм загальні та конкретні риси, іючи відповідну інтерпретацію. 2а допомогою іншого методу дослідити ведеться в діахронічному напрямку: виявляються основні гсто-ічні стадії еволюції вказаних персонажів. Причому, якщо пізніші •адії виступають як безпосередня данина у фольклорно-етнографічних .ере.чах, то більш ранні стадії реконструюються.

Подібна методологія дослідзення внзначас і його конкретну медику: системний підхід до матеріалу та комплексне дослідження'

джерелі Автор дослідження враховує всі цікаві думки і судження, але утримується при інтерпретації матеріалу від будь-яких готових загальних трактувань і концепцій, ідучи перш за все від самого матеріалу. .

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше вітчизняне дослідження з народної демонології. Реферована дисертація - це дослід її досконалого аналізу, включаючи структуру, методологію та методику. Вперше образи водяних духів східнослов'янської міфології вивчаються не в порівнянні з іншими духами цієї ж міфології, а у порівнянні зі спорідненими, аналогічними духами інших міфологій. Таким чином, ці персонажі вивчаються у новій системі координат - не за принципом спільності міфології, а за принципом спільності локалізації.

- Практичне значення дисертації полягає у можливості широкого

і

використання результатів дослідження в узагальнюючих працях з фольклористики, етнології, ряду суміжних дисциплін, для написання різноманітних навчальних та навчально-методичних посібників для вузів та шкіл з питань народознавства, для лекційної та освітниць-кої роботи серед населення.

Апробація' роботи. Основні положення і висновки дисертації опубліковані. Частина матеріалів та висновків міститься в монографії "Водно-міфологічні фольклорні образи земного походження" в дво; частинах, депонованій в ІНІОН /м.Москва/ у 1385’році. В переробленому та розширеному вигляді ця монографія була надрукована в 1995 •році в м.Кіровограді. Надрукована ще одна монографія автора дисертації - "Демонологія водної стихії. "Господарі води” у фольклорі".

На правах рукопису обидві монографії неодноразово обговорювались у різних науково-дослідних закладах. Так, рукопис монографії "Демонологія водної стихії" обговорювався в Інституті історії, мови та літератури Башкирського науковбго центру РАН за участю члена-кореспондента РАН Р.Г.Куаєєва^і в Інституті етнології і

антропології імені М.Ы.Миклухо-Маклая РАН за участю В.К.Соколової. Рукопис монографії ’’Водно-міфологічні фольклорні образи земного походження” обговорювався в Інституті слов"янознавства і балканістики РАН за участю академіка М.І.Толетого і співробітників сектора етнолінгвістики і фольклору D.I.Смирнова, С.М.Толетої та Л.'¿.Виноградової. Відгук на рукопис цієї монографії для депонування написав Л.Г.Бараг. Наукові рекомендації всіх цих спеціалістів були враховані в подальшій роботі. .

Автор дисертації неодноразово виступав з доповідями на різних наукових конференціях. Серед них - виступ на Всесоюзній сесії АН СРСР за наслідками польових та антропологічних досліджень I978-IS79 років у I960 році, доповідь на науковій конференції "Проблеми археології Уралу та історіографії античності" у 1990 році, доповідь на республіканській науковій конференції "Башкирський край та його’ народи" тапта у 1990 році. Всі ці виступи опубліковані у вигляді тез. Крім того, опублікований ряд наукових статей як у вигляді депонованої, так і у Енглялі друкованої продукції. Загальний обсяг опублікованих ройіт з reim дослідження нараховує більш 48 друкованих аркуаів. ' .

Дисертація обговорена та рекомендована до захисту на засіданні відділу етнології Інституту мистецтвознавства, фольклористи-си та етнології ім. М.Т.Рильського Національної АН України 10 жовтня 1995 р. Автор висловлює глибоку подяку співробітникам цього зїддї-лу на чолі з завідуючим, доктором історичних.наук А.ПЛЬнскзрьовим за консультації та поради при підготовці роботи до захисту.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п"яти розділів /глав/, висновків, списку використаної літератури та карт.

П. ОСНОВНІЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, становиться мета і задачі дослідження, визначаються його хронологічні, етнічні та територіальні рамки. Розкривається наукова новизна роботи, проводиться аналіз джерелознавчої бази, дається оцінка ступеня розробки теми.в науково-дослідницькій літературі.

. Перший розділ - ’’Генезис образу духів водної стихії" - присвячений одному з найбільш складних аспектів міфологічного персонажу водяного - проблемі його походження. Розділ складається з п"яти підрозділів. У першому з них, "Стихія води на фоні одухотворення природних явищ", розглядається відношення людини до водної стихії.

./ силу її різноманітних об'єктивних властивостей це відношення було неоднозначним і визначалось, у перщу чергу, двома факторами;

. ’ Ч • -

неможливістю прожити без водяної сфери і одночасно страхом перед нею, Вода по суті втілювала в собі два важливих початки - життя та смерть. Звідси ге небайдуже ставлення до води у більшості народів, яке послужило соціально-психологічною основою створення багатьох фантастичних образів.

. У водну стихію вкладалось суб”єктивне начало, яке, наприклад, могло покарати за вияв неповаги, зневажливого ставлення до води. Джерела показують, що практично усі види природних та деякі види штучних водоймищ стали об'єктами культу. У тому'гчислі не тільки моря, ріки, озера, але й джерела, ручаї, криниці, болота.

• Другий підрозділ, "Основні стадії формування народних уявлень про "господарів" вода", є спробою реконструкції образу водяного у його історичному розвитку. До цієї реконструкції залучаються не тільки безпосередньо міфологічні матеріали, але й ті багаточислен-ні звертання людини до водяної стихії, безпосередньо до річок, які мають місце в народному ліричному пісенному жанрі. Подібні матеріали показують, що часто ріки сприймались як активдо діючі живі

- - ІЗ -

істоти. Таке сприйняття річок,при відсутності уявлення про їх "господарів" можна розглядати як своєрідне відображення ранньої стадії формування образу водяних духів.

Таким чином, спочатку виникає сам культ водоймищ. Залежно від змісту фольклорного пам'ятника, річки та озера могли не тільки сприяти людям, але й бути жорстокими, вимагаючи людських жертв. У деяких випадках річка звертається до людини з відповідною промово®.

На більш пізній стадії відбувається персоніфікація образу ріки, озера та т.ін. шляхом його концентрації. Цю стадію можна розглядати як історично перехідну. Наприклад, зберігається назва озера Ільмень, але під цією назвою мається на увазі вже не все озеро, а якась людяна. Цз початок відокремлення образу водяного від водної стихії. .

На наступному етапі кристалізується уявлення про дух "хазяї--на" води, цей образ докорінно відцілядться від водяного середови-ца, яке тепер для нього не форма втілення, а лисе середовище існу- ' зання. Він набуває своїх найменувань, які відрізняється від назв зічок, озер, ставків та ін. У джерелах, які відображають ці старію, подана звертається ег,є не до річки, а до її духа-хазяїна, яког^у іідкорягіться ріка та все, цов ній прояпвае. . .

У.третьому підрозділі, "Дослід стадїалізації духів води за орками втілення”, розглядаються стадіально-хронологічні аспекти вох основних виглядів духів .води: зооморфного та антропоморфного, з питання мас важливе методологічне значення, тсцу що джерела, і-сі збереглися, містять нашарування різних язичних пластів і не ають прямої відповіді на питання про датування тих чи інших віру-шь та образів. Тему у цьог<у та двох наступних підрозділах автор зслідження по суті вперше застосовує ряд кзтодологічних прийомів, сі за побічними ознаками, допомагайте здійснювати історичну рекон-рукдіп. Один з таких прийомів оснований на спостереженні, що окорфні образи міфологічних істот, включаючи водяних, як правило,

краще відображають ранні шари релігійних уявлень, ніж образи антропоморфні. Виходячи з цього критерій, образи водяних як у східнослов'янському, так і у фінно-угорському міфологічному фольклорі треба визнати пізнішими у порівнянні з океанійською або палеоазіатською міфологією. У східних слов"ян і східних фінів не збереглася чисто зооморфна подоба водяних, але зустрічається послідовно комбінований образ,коли водяний свои здебільшого антропоморфну подобу пе- . ріодично змінює на подобу риби. Безсумнівно й те, що ь своєму основному вигляді водяні "хазяї" не тільки в слов"янській або угро-фінській, айв більшості інших міфологій світу антропоморфні. У підрозділі розглядаються два типи "дволикості" водяних, тобто поєднання в них зооморфних та антропоморфних рис: послідовно комбінований і паралельно комбінований. У першої^ випадку зооморфний і антропоморфний види водяного періодично замінюють один одного. Основним механізмом таких трансформацій є оборотність, поширена як в східяослов"янському, так і в східнофінському фольклорі. В іншому випадку мова йде про фантастичний портрет людини-риби, але образам вітчизняної міфології він не властивий.

У четвертому підрозділі, "Сфера поширення могутності водяних господарів", з'ясовується ступінь хазяйських прав водяних демонів. Джерела показують відсутність ієрархії підкорення серед них. Персоніфікація стосувалась окремо того чи іншого озера, ріки. Наше дослідження підтвердйує гіпотезу Д.К.Зеленіна фо те, п?о первісним людям були чужі загальні та сумарні уявлення про єдиного духа-ха--зяїна усіх лісів, річок, гір та ін. Цравільніше говорити про локальні духи. '

Відповідно до цього, могутність водяного рідко поширюється за . межі його володінь. У той же час в етнічному відношенні фінно-угорські водяні відрізняються від східаослов"янських своєю могутністю, що побічно служить показником фінно-уторського міфологічного фольклору як стадіально більш раннього.'З'іншого боку, компетенція водя-

ного божества обумовлена жанровим фактором: вона знижується для неказкової пр'ози і підвищується для казкового жанру, тобто матеріалу фантастичного у порівнянні з бкличками. У дисертації пе простежується на сюжеті казок "Золота рибка" та "По щучому велінню".

У тощ и підрозділі досліджується дуке. важливе для в’исновків дисертації положення про здатність водяних божеств контролювати не тільки земні, але й небесні води, а, отяе, викликати дощ. Нарешті, до шісла надприродних здібностей водяних духів належить і одержання нили різної інформації про людей, великих матеріальних ■ цінностей, ці фактори такоя розглядаються на словенському та фінсько:^ матеріалах. .

У п"ятоцу підрозділі, "Історичний аналіз термінології", вперше ставиться проблема назви водяних духів і проводиться їх класи--фікація. Наші матеріали дозволяють виділити п"ять типологічних груп назв, які подаються в хронологічно-стадіальній послідовності,' від ранніх до пізніх. Аналіз показує,- що найбільш ранніші назвами водяних духів були назви, які відображають ступінь родинності, по зрозуміло в умовах патріархально-родового побуту, а більш пізніші -назви, які відображають титули феодального суспільства, як правило, монархічні. ■

Другий розділ-"Характеристика водяних'та їх демонічні прояви в міфологічному Фольклорі"-присвячений двом великим проблемам. Де, по-перше,аналіз багатьох описів водяних в днерелах, по-друге, характеристика їх активних дій по віднесенню до людей, в основі яких лежать в більшості плідливі акції. ' ■

У першому підрозділі, "Описання водяних та їх володінь" ^узагальнюються всі основні дані про водяних, починаючи зі статі, віку, зовнішнього вигляду, подані багатоя народной фантазією.

Згадаються обидві статі водяних, причому в одних міфологіях /мордовська/ лерєваьас яіноча стать, в інших /російська, білорусь-

- 16 - ' ка, удмуртська/ - чоловіча. Мордовські етнологи /М.Ф.Мокшин/ пояснюють це стадіально більш раннім змістом мордовського демонологічного фольклору. Особлива увага приділяється узагальнюючому образу східнослов'янського водяного, його локальним варіанта«, специфіці українського водяного, включаючи територію його поширення. Виявляється жіноча іпостась великоросійського водяного - її локалізація, зовнішній вигляд, прояви, та хн. Розглядаючи характерний зовнішній вигляд водяного, дослідник не може його абсолютизувати, тому що приналежність водяного до так званої "нечистої сили" робить зовнішність нестійкою рисов, похідною від здібності до оборотності. • .

Докладно досліджуються матеріали, які вказують на місця проживання водяних. Виясняється різниця реалістичного розуміння поняття "підводний світ" від казково~<|антастичного. Подаються два ■ основні варіанти місця проживання "хазяїв” води: безпосередньо у воді та в житловому приміщенні, яке знаходиться під водою. При цьому кожний з варіантів відображає жанрову специфіку - це неказ-кова усна проза в першому випадну, і казкова - у другому. Розглядаючи перший варіант, автор докладно досліджує всі матеріали про вир /починаючи з його термінологічного значення/ як основне місце перебування східнослов"янського водяного і дає свою інтерпретацію, чому саме тиховоддя в народному уявленні поєднується з образом водяного.

У другому підрозділі, "Образ життя і специфічний інтерес до людського світу", досліджується та основа, яка, виходячи із своєрідної логіки народних оповідань, міфів, легенд, е передумовою демонічних виявлень водяного. Сам антропоморфний здебільшого образ, передбачає інтереси, близькі до людських. Враховуючи те, що міфологічний фольклор в основному створювався і побутував у селянському середовищі, не викликає здивування й те, що водяні часто мають

- 17 - ' ■

іім і домашнє господарство, включаючи худобу. Поряд з цим вони мають : сім"ю. Особливо домовитими виступають водяні російської Дівночи --рхангєльської та Олонецької губерній. .

Аналізуються багаточисленні розваги водяних, які автор роботи юділяє на чотири основні категорії: розваги на воді, жарти над :юдьми, азартні ігри та музика. При цьому остання категорія досить іироко представлена в українськоцу фольклорі, який віднесений до юрезу "музика на весіллі в чортів". Особлива увага приділяється ■айбільш типовому сюжетному елементу - розчісуванню волосся водяни-и. Простежується міжнародний характер цього елементу, а для його нтерпретації виявляється міфологічна семантика як волосся, так і ребінця. .

Особливо стійким, універсальним елементом в характеристиці . * одяних є їх підвищений та різноманітний інтерес до людини. Цей нтерес лежить в основі багаточисленних творів усної народної твор-ості* які розповідають про зустрічі людини з водяними духами. Ці устрічі завжди відбуваються з ініціативи останніх. У дисертації оеліджуються можливі"варіанти місця та часу, найбільш характерні ля зустрічей з водяною "нечистою.силою". Якщо людина не може уник-ути такої зустрічі, то вона потрапляє у володіння водяного. Однак, залежності від змісту джерел, вона може, або повернутися назад, бо назавжди залишитись у володіннях водяного. У цьому вирадку вона гає утоплеником. Перевага першого аби другого варіантів залежить ід фольклорного жанруі В казковому, менш реалістичному, жанрі ге-ой твору має більше шансів повернутися додолу, ніж у розвитку сю— вту, типового для билички та бувальщини. Мета, з якою водяні*затя-ують людей до себе, різна: це людожерство /але воно, трапляється уже рідко/, одруження, використання людини як робочої сили. Або т мета не декларується. Люди похилого віку цікавлять водяних менше, іж молоді. ' - '

- іа -

У третьому підрозділі, "Форми шкідливих дій водяників", подан: характерні прояви цих демонологічних персонажів, направлені проти людей, Інформація про добрих водяних хазяїв е, але вона нечисленна, Демонізм водяних - це відображення об"ективно шкідливих властивостей водяної стихії, яка може стати фатальною для необачних людей. Водяні демони вважались більш грізними, ніж лісові чи домашні, тому що одухотворяли небезпечну природну стихію. Забобонні люди смерть у воді пояснювали діями її "хазяїна" - водяного. Водяний топить у своїх володіннях людей і тварин, руйнує млинові загати на річці, лякає рибу, залишаючи рибалок без улову, створює сильнг хвилі та шторми, що призводить до корабельних аварій. ,

Дії на воді, які приписувались їх "хазяям", можна за типом

поділити на реалістичні та нереалістичні. У першому випадку мова

йде про події, які мають місце в дійсності, але фантастично пояс' . ' і

нвються. Б іншоцу випадну в джерелах подаються малоймовірні або

взагалі неможливі в дійсності події, які також приписуються водяно* му. Тому вони властиві казковоцу жанру. Саме такі фольклорні сюжети розглядаються в четвертої^ підрозділі, "Казкові мотиви з елементами демонізму водяного". Одним з таких мотивів е раптова зупинка корабля на морі або річці. У російському фольклорі він відомий з . билини "Садко". У зв"язцу з цим в роботі розглядаються багаточислеН ні варіанти запису цього твору, які відображають різні версії епізоду зупинки судна Садка. Із східиофінського фольклору цей сюжет подається декількома мордовськими піснями. .

■ Зупинка корабля - це засіб досягнення водяними своєї мети. Іншим засобом досягнення цієї ж мети в охоплення героя за бороду -мотив, також широко поширений у казковому фольклорі. и£Й мотив я вступним епізодом до казкового сюжету Г- о ІЗ А .за системою Аарне-Андреева. У роботі розглядаються російські, мордовські та удмуртські паралелі цього сюжету. При цьому водяний /або морський цар/ часто вимагає не самого героя казки, а Хитрощами та іносказанням намага-

еться одержати обіцянку віддати йому маленького сина. На наш погляї, . подібні фольклорні твори мають етнографічну основу. За розважальною тканиною соже'їу видно його зв"язок з архаїчними повір"ями та обрядами. Водяник, користуючись силою та-владою у власній стихії, ставить героя казки впритул зі смертю. Єдиний вихід із ситуації, що склалася, ие обішика дати водянику викуп за своч життя. Віакупитися можна піною чийогось іншого життя - іншої альтернативи немач. Фактично герой казки врятовуються тим, що рбіпяя водяному людську жертву. Ці висновки логічно підводять до теми наступного роздіду дисертаиії. •

Третій розділ - "Жертвопринесення та обереги проти духів води"-, розглядав специфічні засоби, які в частиною обрядового язичницького комплексу і спрямовані не тільки на захист від демонізму водяних, але й на одержання від них певних благ. - ’

У першому підрозділі, "Жертвопринесення як засіб задобрення водяного”, розглядаються первісна основа цього універсального язич-мцького обряду, вираженого в простій формулі: "Ти - мені, я - тобі? Іринцип взаємності в наданій благ переносився і.на відношення з іожествами. Уявлення про те, що водяний потребу« харчових, тварин-гицьких та людських жертв, мало, Ьчевидно, повсюдний характер. Водного, у фольклорі відрізняло від реальних людей те, то гроші або даі умовно прийняті коштовності його не цікавили, і тому як жертва е приймалися. * . •

У цьому ж підрозділі як своєрідна різновидність людського керт-опринесення водяному, розглядаються широко поширений в минулому вичай відмови рятувати потопаючого. Цей звичай зустрічається в ба-ітьох джерелах. Він відображав, можливо, ту перехідну стадійпо-:р”Тв про водяного, коли люди вже не давали йому людину навмисне, ге ще не намагались активно ряіувати ■того, хто потрапляв у його їлодіння. Потопаючий вважався у владі водяного духа. Таким чином, дяний неначебто сан вибираз собі жертву. Тоцу рятувати утопаючого

■ - 20 - '

вважалось тільки марною справою, до того ж ще й небезпечною для рятівника - водяний дух міг потопити обок. Подібний язичницький звичай можна вважати ніби запланованим випадком, скритим жертвопринесенням. .

Крім жертвопринесень загального характеру, існували ще і професійні, поширені серед тих людей, які в міру своїх занять постійно мали справу з водною стихією і тоцу вважали себе залежними від її "хазяїв". Цей матеріал розглядається у другому підрозділі, "Професійні жертвопринесення у мірошників, рибалок, мореплавців". У східні слов"янській міфології міститься багатий матеріал про зв"язок мірошників з водяним, про особливе заступництво, яким користуються мірошники у хазяїна ріки. Подібні повір"я мали під собою достатню основу, в якій виділялось, що мірошники використовують воду як активне, начало, примушуючи її обертати колесо млина..Вважали, що сам водяний чорт сидить на колесі і обертає його. За багаточисленними повір"ями, улюбленим місцем існування водяного, крім тиховоддя, була глибока млішова загата. Якщо у мірошника загата стоїть міцно, ке проривається, значить, вік знайнов спільну мову з водяником. Для цього мірошник приносив йому пожертвування: тварин та птахів, в основному чорної масті, хліб, тютюн, горілку. Але головна жертва приносилась при будівництві водяного млина, як би данина за гзапирання" ріки. Вважалось, що на подібну угоду водяний йде дуже неохоче, тому потрібна була особлива цінна жертва. Відгомін повір"їв в російському фольклорі свідчить про те, що в язичницьку давнину мірошники приносили водяноцу людську жертву. Це робилось не завжди в прямій, а, очевидно, в опосередкованій формі, у вигляді зіштовхування в волу випадкового перехожого.

Цінним реконструктивним матеріалом, який допомагає відновити призабуті звичаї у східних слов”ян, є мордовський міфологічний.фольклор про людські- жертвопринесення під час будівництва млинів. Цей матеріал зафіксований як у вигляді запису звичаїв, так і у вигляді

міфологічних пісень. Він проливав світло на багато деталей нього страшного звичаю, включаючи питання про вибір жертви. Ця жертва або викрадалась у чужому селі, або купувались сироти, незакононв-роджєні, або жертва вибиралась серед своїх шляхом жеребкування.

Більш незлобивим були жертвопринесення водяним серед рибалок.

Це пояснювалось, можливо, тим, що риби у водяних було достатньо, вона не дуже цінувалась, і вони не вимагали за неї у людей значних пожертвувань. Рибалки приносили водяним в основному харчові жертви.

Найбільш дефіцитним матеріалом стосовно східвослов"янської міфології, е джерела з жертвопринесенням у мореплавців. Цз пояснюється фактичною відсутністю у східних слов"ян морської міфології.

• Матеріал в основно^ локалізований північно-російськими територіями. Але й серед цього матеріалу фігурують, як правило, лише різні варіанти запису "Садка", в яких билинний герой шляхом жеребкування обирається корабельниками в жертву морському царв. Не викликав сумнівів схожість билини з казковим жанром.

В третьому підрозділі, "Фольклорний мотив обіцянки гертви", розглядається та різновидність жертвопринесення, яка, можливо, ніколи не була обрядовою, а властива тільки фольклору. Це свого асу відстрочена жертва, коли герой бере у водяного особисте життя наче в заставу. Цей сюжет вбачає у людині та водяному довготривалих та достатньо надійних партнерів. При цьому існують різні варіанти виконання, реалізації обіцянки. По-перше, водяний бере обіцяне-сам. По-друге, жертву приносить- той, хто її обіцяв, дотримуючись договору. По-трету, коли мова йде про обіцяну водяному дитину, герой намагається ухилитися від виконання договору, збрехати йому. Фактично це - відмова від обіцяного жертвопринесення. На обрядовому рінні таке подолання могло мати іншу форму - принесення в жертву макета або опудала замість людини. Або людське принесення замінювалось тваринним, а тваринне - харчовим.

Іншою системо1') нейтралізації демонізму водяних і направлення

їх лій в русло, бажане для людини, були обереги. Бони досліджуються в четвертому підрозділі, "Обереги язичницького походження". Оберегі не включали матеріальне підношення хазяям води і не були пов"язані з договірними відношеннями. На відміну від жертвопринесення, задачею оберега було лише оберігання, захищення людини від шкідливого впливу водяних. Оберіг зводить контакт людини з водяним до мінімумі На відміну від жертвопринесення, використання оберега засновується не на смаках водяного, а на його слабких місцях. Знаючи їх, можна налякати демона і примусити його зникнути. Різновидністю оберега є табу, яке передбачав заборону яких-небудь слів, дій та ін. Табу можна розглядати як пасивну форму оберега, коли людина рятується від "нечистої сили" не шляхом її вигнання, а шляхом її уникнення. Крім того, системою оберегів передбачалось знати місця і час, коли з''являлися водяні, тому люди намагалися не о''являтися в районі водоймищ у вечірній і нічний час, купатися опівночі та опівдні те ін У роботі досліджується семантика тих періодів доби, яка у всіх народів вважалась найбільш небезпечною.

Велика група фольклорних творів, у тому числі українських; сюжетно будується на тому, що люди порущують заборону промовляти на воді ім"я водяного, щоб не викликати його. Часто такі порушення закінчуються трагічно. Подібні заборони призводили до того, що представники цілого ряду професій, наприклад, рибалки, вважали за краще мовчати про свої плани та наміри. Водяні не люблять хвастунів та базік. .

Що стосується безпосередньо язичницьких оберегів, то серед них виділялись словесно-магічні форцули, а своєрідним типом таких формул були нецензурні слова. Серед матеріальних оберегівввикористову-вались вогонь та залізо, деякі види рослин, такі як осина, полин, часник та ін. Своєрідним оберегом було ранкове кукурікання півня -иважали, що він розганяє "нечисту силу”. Враховуючи, одначе, що практично всі доступні тепер джерела записані, в умовах панування

ристиянської релігії, легко зрозуміти, що більшість оберегів проти одяних були пов"язані з православним віруванням. Цьому матеріалу рисвячений п"ятий підрозділ, "Обереги християнського походження", ут відмічається, що поділ оберегів на язичницькі та християнські

о певної міри умовний. Сама спрямованість та механізм дії оберегів

о суті носили архаїчний, язичницький характер, навіть коли зовні-ньо вони приймали форму християнської атрибутики, це дійсно вже ому, що церква постійно вела боротьбу з язичницькими забобонами, ристиянсьна символіка самою церквою не передбачалась для подібних ілей*

Можливо, у даному випадку ми можемо говорити не про християнину і не про язичницьку, а про народну релігію, синкретичну за зоїм характером. У системі оберегів християнського походження ви-ілялись хрест, хрестове знамено та молитва зі згадуванням ім"я Бо-

і. Із джерел однак видно, ар і ці засоби не завжди буди спроможні іхистити віруючого від агресії водяного.

Четвертий розділ - "Утопленики як специфічна категорія демонгч-іх,персонажів" - вперше у вітчизняній науці всебічно розглядав й рідкісний персонаж народної демонології. .

У першому підрозділі, "Поняття про первинну та вторинну катего-ю водяних демонів", дається пояснення того, що одна і та ж водяна ихія е локалізацією двох різних за своїм походженням видів її фологічних жителів. У трьох перших позділах дисертації йде мова

о водяників - природних хазяїв річок та озер, які первинні за оїм походженням, У наступних двох розділах досліджується вже вто- ‘ нні водяні ДУХИ, ЯКІ походять з душ утоплеників. Ті, що загинули гильницьков та передчасною смертю, в народній демонології нале-гь до так званих "заставних" покійників і наділені особливою зло-

о, агресивністю у відношенні до живих людей. Сюди належать демо-' іогічні утопленини, а танон водяні русалки, яких можна вважати

- 24 - ■

своєрідною різновидністю утоплеників.

У Другому підрозділі, "Формування міфологічних уявлень про ' утоплеників", робиться спроба визначити характер походження та трансформації цього персонажу. б підстава вважати, що генезис образу утоплеників пов’’язаний з уявленням про діяльність водяного, який топить лвдей у своїх володіннях. У цьому ~ зв"язок між двома категоріями водяних демонів. Протягом довгого періоду патріархально-родового побуту лвди не вірили в природну смерть. Вона уявлялась як результат дій злих духів, що викрадали дущу людини, яка залишалась на місці загибелі, у даному випадку у воді. Залишаючись у воді, душа утопленика одержувала можливість періодично з"являтись на її поверхні та-на березі. .

Можливо, ранні уявлення про утоплеників не припускали демонічних злих істот. Тоді насильницька і рання смерть були дуже частим явищем і не розглядались як щось незвичайне. Матеріали палеоазіатського етнічного регіону показують, тцо утоплеників боялись, дотримуючись забобонних засобів обережності, але не вважали дуже страшними істотами. Так само їх уявляли швидше в зооморфному, ніж антропоморфному вигляді. Можна припустити, що східносдов"янські уявлення про утоплеників, зафіксовані головним чином на території Карпат, відображають пізню стадію вірувань. Саме уявлення про "заставних" покійників лов"язане з впливом християнства, яке насильницьку смерть вважало за великий гріх, відмовляючи хоронити тих, які загинули такою смертю, на загальних підставах. .

У третьому підрозділі, "Демонічні прояви утоплеників та обереги від них", аналізуються основні матеріали про цей персонаж. Згідно з українськими повір"ями, утопленики живуть у річці і тонний місяць’ на молодика припливають на те місце, де потонули, купаючись там у місячному сяйві. В зв’язку з цим у дослідженні робиться спроба пояснити символіку місйця. Але лише великі,^комплексні праці з язич-

ниптва здатні дати остаточну відповідь про характер зв"язку демонічних сил з молодим місяцем як елементом астрального культу.

Основним видом демонізму утоплеників 0 безпосередній напад «а людину, переважно з метою потоплення. Однак, якщо співставити ці матеріали з фольклором про водяникте, видно, що утопленик у воді ке такий всемогутній, як її природний "хазяїн”. У випадку енергійного эпору чи утікання людина мав шанс врятуватись від нападу утоплеників. Ь основному такий напад немотивований. Але у багатьох джерелах Сх напад відбувається з розрахунком на те, що душа тільки що утоп-іеного стане ніби заміною, дякуючи якій сам утопленик зможе покинута водоймище.

Крім прямого нападу, утопленики використовують засоби психіч-юго впливу на людину, "наслання". Так, вони можуть викликати стан урману, дезорієнтації в просторі, примусити жертву здійснити дії, кі свідомо невигідні для неї. Розглядаються забобонні перестороги зв"язку з повір"яш про утоплеників. При цьому розрізняються пе-естороги, направлені проти демонологічних утоплеників, і пересто-оги, пов"язані з утоплениками справжніми. Але й в останньому ви-адку обереги носять забобонний характер. А це означає, що й справах утоплеників розглядали як потенційних носіїв демонічної сили.

У четвертому підрозділт,”Три причини загибелі у воді. Утопле-«си і дощ", робиться класифікація обставин загибелі у воді, в за-гжності від об'єктивних чи суб'єктивних факторів: нещасний випадок :і, хто потонули/ самогубство /ті, хто утопились/, вбивство /ті, іго утопили/. Б свою чергу, остання категорія могла бути подана ;ома різними мотивами: утоплення кримінальне носило інший характер. ж утоплення ритуальне. У першому випадку мав місце злочин, а у угому - язичницьке жертвопринесення. Практично всі відомі нам іднослов"янські джерела XIX - почату XX ст. причиною загибелі опленика називають нещасний випадок, рідше - самогубство. Стосоено - * ’ ; ?'•

’ ■

утопления ритуального, то, за винятком згадування традицій у пірса ників, таких випадків східно-слов"янська етнографія ХІХ-ХХ ст. не знає. Однак походження утоплеників у давньослов"янському язичництві могло бути і в результаті ритуального потоплення. Подібні обста вини, з урахуванням здатності водяних божеств посилати дощ, мають велике значення для висновків назого дослідження. -• ’

ІГятий розділ - "Проблема походження образу східнослов'янська оусалок” - містить аналіз матеріалів, які описують цей найскладніший за генезисом і структурою персонаж східнослов"янської демонолс гії і нову гіпотезу його походження. У першому підрозділі, "Перииї варіант русалок: затонулі дівчата і молоді жінки”, робиться спробЕ розглянути одне із основних визначень русалок і той образ, який зе ним стоїть. Подібне визначення русалок давно визнане ’’класичним" і зафіксоване пери за все українськими етнографами, такими, яск ІЛ. А. Маркевич, П.П.Чубинський, іі.О.ііаксимович, П.В.Іванов та ін.

Оскільки народ ЕизнаЕав русалками, по-перше, утоплеників яінс чої статі, по-друге, дітей, які померли нехрещеними, то автор ,дос л^дкєнкя виходить з того, цо не ыокна розглядати походження цих типів одночасно. Боки різні, то;^у кокне визначення виїла гає особливого підходу, виходячи з його специфіки. При цьому, враховуючи ріг номанітну локалізацій русалок, мова йде лише про тих, яких народні уявлення пов''язуЕагг з водяною стихією. .

Звертається увага на те, що на відміну від інших дзшуологічг них персоналів, образ русалки дусе кало пов"язаний з перевертнями і має стійку та стабільну зоеніе.-їість. Таког. стабільніша є їх статі і бік. Характерно такок те, що ареал поширення "класичного" образ} русалки дуне чітко окреслюються територією інтенсивного'” землеробе] ва східнослов'янських народів. Мокна виділити контур компактного, хоч і великого регіону, іуд;-: входить значна частина України, Білорусії і відносно близькі до них російські області. Цей регіон схеь тично показаний на карті, яка додається ао дисертації. У північно-

російських областях, де землеробство не мало важливого значення, класичний образ русалок по суті невідомий. Автор дотримується позиції, що слово "русалка" за походженням не слов"янське, однак образ ■ русални і русальська обрядність мають самобутня східнослов"янське походження. '

Співпадіння ареалу поширення класичного образу русалки з традиційними районами землеробства вперше відмічено Н.П.ГринкоЕога. На її думку таке співпадіння не випадкове, тому що сама русальга. обрядність мала аграрно-магічну направленість. Однак фрезеровська теорія помираючого і воскресаючого божества рослинності, на боці якої вис-гупила Н.П.Гринкова, не дає позитивного пояснення походження ру-гальної обрядності. Виясняючи походження образу русалок - дівчат, їкі потонули, автор дослідження зупиняється на проблемі зв"язку цього образу з однойменною русальною обрядністю. Спираючись на загальну думку вітчизняних вчених про те, що весняно-літня календарна обрядність східних слов"ян повинна розглядатись як єдиний комплекс, автор, розглядає цю обрядність у широкому плані, перш за все залучання матеріали купальської обрядності. Особлива увага при цьому звергається на елементи ритуального утоплення опудал, а також обрядові купальські пісні, в яких міститься повідомлення про те, при яких обставинах утонула молода дівчина. У тому випадку, коли роль русалій в обряді виконувала жива дівчина, а не лялька, автори описів підкреслюють, що на от роль вибирали найгарнішу учасницю свята. Тим :амим- краса русалки міфологічної знаходить відповідність у красі русалки обрядової. У свою чергу, русальні свята хронологічно спів- ' гадали з так званим "русальним" тижнем, який у різних варіантах іазивався ще й троїцьким, зеленим, клечальним, гряним. Це був восьмий тиждень після Великодня, який починався християнським святом і"ятидесятниці /50-й день після Великодня/, тобто Тройпя. Вважалось, цо саме в цей тиждень русалки виходять із води на берег і в ліс. В

цей тиждегь русалок остерігались, особливо б четвер, а в кінці тижня, у неділю, здійснювався обряд проводів русалой. Багато дослідників яз; один з варіантів проводів русалок називають обряд похорон Костроми, який .відбувався в ту ж саму останню неділю русального тиж' ня. При цьому опудало Костроми в основному топили у річці чи озері. Дослідження русалок в аспекті водно! демонології приводить до співстаЕлення їх з іншим персонажем східнослов'янської водної демонології - водяником. Якщо на співставлення русалок з обрядом наводить загальна термінологія, то на співставлення їх з водяним - загальна локалізація. Оскільки утоплениці потрапляють в царство хазяїна ріки чи озера, вони повинні мати з ним певні відношення. Дійсно, за повір"дім східнослов'янських народів, водяний виступає любителем земних жінок. Дівчата та жінки, які утонули, лотрапдяють у його володіння, стапть русалками, дружинами водяного. Однак це повір'Я мас пізній, видозмінений характер. Встановлення контакту з водяним тут не з розрахованим, спеціальним ні з боку дівчини,’ яка потонула, ні з боку ще когось з людей. ■ "

■Але у період панування язичницьких візувань мова йшла не про дівчат, які випадково втонули, а про спеціально утоплених з метою надати водяно^ дружину. Не дарма і міфологічні, і обрядові русалки одягнені як наречені. Обряд ск-ГЕзлізував весілля водяного та зєцної дівчини. Не тільки варіант весілля в обрядовому комплексі, але й варіант "проводів”, похорон по суті означали прощання з дівчиною. Головною метою подібних керт опрннесень у східних слов”ян, можливо, було о-ержання дощу в районах інтенсивного землеробства. У цьому і була аграрно-продуцируюча функпзч русальсько-кулальсько? обрядовості. За давніми язичницькими повір"ями, водяні б жества здатні були забезпечити дощ. Природно, що в жертву водяному приносили тільки красивих дівчат. Лише жіноча стать, гарна зовнішність і молодість жертви могли гарантувати дійсність та результативність обряду.

- 29 -

Можна припустити, що з введенням і поширенням християнства церква повела боротьбу проти звичаїв людських жертвопринесень. Тому пряме жертвопринесення у формі безпосереднього утоплення людини повинно було трансформуватися в якість більш приховані прояви. Наприклад, в нібито випадкове зштовхування дівчини у воду, со і відображено у текстах обрядових купальських пісень. А пізніше лідина була замінена на макет - ляльки, опудала. Тому це свято все більше набувало ігрового характеру.

З іншого боку, в умовах достатньо регулярного й відносно масового характеру русальсько-купальських жертв сформувався образ прекрасної чарівниці, дружини водяного. Під впливом християнської церкви цей образ, як і первісні духи природних стихій, був віднесений до нижчої демонології. На нього поширилося пізніше уявлення про 'заставних" покійників. Тому, зберігаючи свою чарівну зовнішність, збраз русалки набував демонічно злих рис одного із "заставних", ікий намагався знищити людину різними шляхами: психологічним напа-юм, утепленням, лоскотом і т.д. І, оскільки ритуальне утоплення >уло повністю викорінене, до русалок почали відносити дівчат і мо-годих жінок, які втопилися випадково. В етнографічних джерелах зга-іуються лише "вторинні” канали поповнення товариства русалок.

' У другому підрозділі, "Другий варіант русалок: діти, які по-іерли нехрещеними", розглядається походження тієї різновидності усалок, яка за кількістю та територією записів в найбільш значною, собливо широке поширення цей тип м0в в Україні. Джерела зв"язують браз русалки з дітьми не менш, ніж з дівчатами. Очевидно, цей дру-ий тип русалки створював для дослідників особливі труднощі в плані ' нтерпретації образу. Оскільки його визначення сильно забарвлене ристиянством, не викликав сумніву його пізнє, вторинне погодження, арактерне при цьому те, цо майже в усіх випадках при уточненні ста-

і русалок-дітей, джерела називають жіночу стать. Важливо й те, що з тільки перший, але й Другий тип русалок інформатори здебільшого

' - ЗО - '

поєднують з водяною стихією. Визначаючи локалізацію русалок, дкере ла в більшості своїй вказують на воду, не роблячи при цьому поділу русалок на той чи інший генетичний тип.

Вияснення терміну хрещення немовлят у східних слов"ян показує що новонароджених намагалися хрестити відразу після народження. Особливо це характерно для української традиції. Тому серед дітей, які народилися в шлюбі, нехрещеними помирало дуже кало й це не скл дало якоїсь масової групи. Таку групу, включаючи й міфологічний персонак, могли /творити лише діти, яких не хрестили саме тому» сбящєники відмовлялись це робити. Це позашлюбні діти. Особливо непримиренне ставлення до таких дітей та їх матерів було у феодальні Україні. То^у саме матеріали України, які відображали специфіку її соціальної історії, даюдь можливість прослідкувати формування иьог

- Сі

типа русалки. Поширена на території України "Пісня про покритку, що втопила дитину", показує глибокі соціально-історичні коріння традиції, коли молода маги мусила позбутися незаконної дитини, топ лячи її. Ця традиція перейшла і в худопню літературу, частково, втілена в образі потерчат у "Лісовій лісні” Лесі Українки. Сумна доля покритки описана і в поемі Т.Г.Шевчєнка "Наймичка". Найбільш капітальне дослідження цієї пісні зробив український етнограф Володимир Гнатюх. Він відмітив, що пісня лро покритку, яка утопила своі дитину, міжнародна, але найбільш поширена в Україні. Аналізуючи ріані варіанти текстів цієї пісні, видатний український етнограф Еідмічає, що в основі гріха, який скоїла дівчина, лежать давні народні традиції, такі як толока, музики, вечорниці, досвітки та іі

Образ русалок-дітей пізній, тому що з ХУІ-ХУП ст. церква жорстокіше починає ставитись до нешлюбних зв"язкіг. На Україні з високою густотою населення, селянство потрапило в умови більш жорстокої та дріб"язкової опіки з боку церкви та держави, ніж інші східнослов'янські народи. Однак викзргнити вікові молодікні традиції було те так легко. Намагання утопити позашлйбни^дітей в народному уявленні

- ЗІ -

накладались на давній міфологічний фон, згідно якому душа утопленика залишається у воді і стає злобним духом, який мстить. У художній формі ие прекрасно представлено в поемі Т.Г.Шевченка "Русалка".

До ХУІ-ХУП ст., коли формувалось уявлення про цей образ, водяна демонологія східних слов"ян знала дві основні категорії водно-міфологічних персонажів: природну /водяних/ і вторинну /русалок/.

У шх умовах утоплені позашлюбні новонароджені не утворювали самостійної водно-міфологічної істоти. У народному уявленні вони поєднались з водяними русалками, з тим лише коректуванням, що вони утворили окрему, особливу категорію русалок-дітей, які померли не-хрещеними.

Пісня про покритку, яка утопила свою дитину, була поширена на всій Україні - і західній, і східній. У той асе час образ русалок-дітей зафіксован у східних і центральних областях України. Швидше всього, це пояснюється різними міфологічними традиціями. Образ ру-салок-дівчат, який став основою формування другого типу русалок /дітей/, був властивий лише центрально- і східноукраїнській міфології. Оскільки в Західній Україні не був поширеним вихідний тип русалки, - дівчини, яка утопилась, тобто не було первинного субстрата образу, там не виник і похідний тип русалки-дитини. ■

Коли церква почала жорстокіше ставитись до позашлюбних дттей, матері-одиначки топили тільки народжених дівчаток, намагаючись зберегти життя позашлюбним хлопчикам. Саме в цей період в основному і сформувався в народній свідомості другий тип водяних русалок-дітей, створений за зразком першого типу русалок - потонуваих дівчат. Пізніше, коли нетерпимість до позашлюбних дітей зросла, звільнятись почали не тільки від дівчаток, але й від хлопчиків. На цій стадії і з"явилась пісня про покритку, яка втопила сина. Але народні погляди на другий тип русалок вже не зазнавали суттєвих змін, тим більше, що пора творчого розвитку язичництва закінчилась. Почали вванати, що взагалі померлі нехрещеними діти перетворювались на водяних руса-

- 32 - .

лок. Разом з тим, джерела дозволяють побачити ранній тар цього повір'я. •

У висновках підбиваються основні підсумки проведеного дослідження, відмічається застосування робот б різних областях діяльності , намічаються шляхи можливого продовження обраної теми.

В И С Н 0 В'К 'А ,

Результати проведеної роботи дозволяють зробити такі висновки:

І/ Досліджувані нами фольклорно-етнографічні джерела, серед яких значне місце займають українські, дозволяють реконструювати основні стадії генезису і наступної трансформації образу "водяних

хазяїв". Першим етапом цього процесе можна вважати сприйняття рік,

- ¿1 озер і т.п. як живих істот, тобто їх персоніфікацію. Наступна.стадія заснована на розвитку анімістичних уявлень, коли виділяється дух - повелитель водного басейну. Поступово цей дух став відокремлюватись від водної стихії, яка тепер розглядалась як середовище його існування. Цей дух набуває'антропоморфних рис, наділяючись різноманітними інтересами.

2/ Б українській водній демонології відсутнє уявлення про вдике божество, якому підкоряються усі річки, озера та ставки. Немає в українській міфології г морських божеств. Подібна специфіка характерна не лише українській, але й усій східнослов'янській міфології, а також віруванням фіно-угорських народів. Ми бачимо тут лише окремих "хазяїв” річок та озер, як правило, невеликих, маловідомих, це пояснюється, мабуть, порівняно пізнім характером джерел. •

Ь/ Спхвставляючи в цілому водну демонологіг східний слов’Ян і східнофінських народів, можна констатувати, що фольклорно-міфологічні образи удмуртів та мордви відображають більш ранні, архаїчні пласти БІрувань. Де простеляється за багатьма показниками: менша християнізація фіно-угорських персонажів,.відображення їх в більш

багатообразних фольклорних жанрах:, їх надприродні здібності, чітке збереження уявлень про людські жертвопринесення. Це робить удмуртську і мордовську міфологію цінним джерелом для історичної реконструкції слов'янського яз’ичництва. Подібна своєрідність фіно-угор-ської міфології обумовлена рядом причин: природним середовищем, в якому проживали ці народи, специфікою їх господарської діяльності, пізньою і порівняно формальною християнізацією.

4/ В українській демонології образ водяного не займав першорядного місця. Територіально він був поширеним переважно в Середній Наддніпрянщині і Слобожанщині. Разом з тим, на фоні аналогічних повір"їв росіян і білорусів він має значну специфіку: якщо російський водяний мас переважно антропоморфний образ чоловічої статі, то український водяний, дякуючи перевтіленню, не маз стабільного зовнішнього вигляду, виступаючи в різних образах. Інколи він наближається до образу чорта. Крім того, український водяний представлений в більш специфічних фольклорних жанрах. Для українського фольклору менш характерна у порівнянні з російським биличка як форма страшного оповідання. В українських міфологічних легендах про водяного містяться елементи сатири та гумору. Тому змінюється функція жанру: замість переживання почуття страху перед "нечистою силою” на перший план висувається повчальна функція, тому що нещастя відбуваються, як правило, з людьми, які не мають почуття міри.

5/ В українській і білоруській міфологіях не збереглось даних про людські жертвопринесення. Відгомін архаїчних жертвопринесень у мірошників зустрічаються в російському міфологічному фольклорі. Найбагатші матеріали про людські жертвопринесення при загаті ріки містяться в етнографії мордви. 5 всі підстави вважати, що в давнин;; людські жертви водяним приносили й"корабельщики. Із усіх "водяних" професій найнеобразливїшими були кертви водяним, які приносили рибалки .

б/ Більш доступною і практичное формою захисту від водяних у поріьіііінгіі з жертвопринесенням були обпреги. Мета їх була досить проста: не одорлувати чогось бід "хазяїв" соди, а лше уникати ие Оаяаного контакту. Обереги можна «¡полонізувати у двох напрямках: пасивні та активні, язичницькі та християнські, цінність комплексного вивчення' оберегів, язичнииких у-своїй основі, полягає в тому що вони глибоко розкривають основи самого язичницького світогляду, При системному підході обереги дають розуміння багатьох сторін

ЦЬОГО СВІТОГЛЯД'. ■ '

7/ 3 урахуванням поділу водяних духів на первинних та вторинних можна визначити специфіку української водної демонології на фоні східнослов'янської міфології. Ба відміну від Росії та Білорусії, практично по всій території України основними водно-демонологічними персонажами були не перЕИнні, а вторинні водяні духи*: в західних областях - утопленики, в нейтральних і східних - русалки.

8/ 3 усієї східнослов’янської міфології образ утопленика найповніше зафіксований в Україні, в Карпатському історико-етнографіч ному регіоні. Цей образ повинен зайняти своє місцз в демонологічни: дослідженнях серед інших лерсокааів "заставних” покійників. В описах цей образ близький до водяних. Але, на відміну від водяного, дуса утопленика періодично припливає до місця загибелі, плаче та виз на цьому місці. Ери нападі на ледвй утопленик не мав такої силі як ’’господарь" ріки, але шке нашкодити, впливапчи на психіку людини. У той ?г.е час на відміну від русалки, образ утопленика не такий чіткий : визначений у плані статі^ віку, зовнісності, роду занять

і т.д.

9/ ¿їаГіскладлгс;::,! в генетичному відношенні з усіх Фхіднослоз’Ян сыжх демонологічних персонакіе с образ русалки. За сеоїк тср>,;о~ г’ч’г.ьчи*: пзіпііпєннг::,' пін еіпносивг.л пер” за все до УкугГпь-.. счи-

юмерли нехрещеними. У той же час зовнішні контури ареалу‘поширеній нього образу співпадають з кордонами інтенсивного землеробства

■ східних слов"ян. У дисертаційному дослідженні по суті-вперше ви-увапться гіпотеза походження цього складного образу. Глибоке дос-:ідження як образу водяного, так і образу русалки, показу':, ио у ажливому аспекті пі образи перехрепуоться: джерела свідчать, що ' ;івчата, які утопилися, стають русалками, дружинами водяників.

. Вивчення літньої календарної русальсько-купальської обрядності текстів пісень, які супроводять ці обряди, показує, що в своєму рхагчному вигляді ці обряди містили людське жертвопринесення у игляді утоплення. Передаючи дівчат у жертву- водяному божеству, ревні землероби чекали від нього відповідного подарунка в вигляді ощу, який забезпечував би урожай хліба. Боротьба церкви проти ього обряду значно затьмарила образ русалки.

10/ 3 християнством був пов"язаний і другий тип русалок - ді-зй, які померли нехрещеними. У реферованому дослідженні показаний цях формування нього образу, вихідним моментом якого були намаган-

і в умовах жорстокого переслідування перкви позбутися незаконона-эдкених дітей, особливо'дівчаток, шляхом утоплення. Матеріали для ієї гіпотези дає як український пісенний фольклор", так і перечситки іду комунікаційних традицій, які досліджував В.Гнатюк.

Необхідно відмітити, що тема дисертаційного дослідження мас фспективи майбутньої розробки. Основні напрямки цієї розробки по-ігають в комплексному вивченні демонологічних персонажів, перш за :е, українських, пов'язаних з природними стихіями, це стосуються ікож і образу русалки, який джерела пов"язують но тільки з водою,

:е і з лісом, з полем. Щодо міфологічного образу утопленика, то ло б цткаво провести його співставленая з інсими категоріям:! "за-авних" покійників. Це допомогло б краще розглянути ту сторону пєр-нажу утоплеників, яка не пов’’язана з, їх специфічною локалізаиіг.й.

Основні публикацІІ автора по темі дослідження

Наукові монагра&ІІ

1. Пароамов С.С. Водно-мифологические-фольклорные образы земного происхождения: Монография в 2-х ч. Ч.І. 145 е., ч.П. 190 с. -Уфа: Башкирский государственный университет им.40-летия Октября // Рукопис депоновано в ІНІ0Н АН СРСР Н 23361 від 18.12.1985 р. БІ6-ліогр. ошо див. покажчик "Новая советская литература по общественным наукам". Серія "Литературоведение". М., 1986, $ 5 - 12,5 д.а.

2. Парсачов С.С. Водно-мифологические персонажи земного проис-

хождения. - Кировоград: Кировоградский государственный педагогический институт, 1995. 323 с. - 13,4 д.а. - Див. "Літопис книг. Дер, . . . .. С

жавшій бібліографічний покажчик України". 1995, Л 9, с.89, реестр, номер 5554.

3. Парсамов С.С. Демонология водной стихии. "Хозяева воды" в фольклоре. - Кировоград: Кировоградский государственный педагогический институт, 1995. 39? с. - 16,5 д.а. - Див. "ЛІтопио книг. Державний бібліографічний показник України". 1995, № 9, с.89, реестр, номер 5555.

Статті

4. Барсамсв С.С. Идеологическая структура башкирского эпоса "Урал-батыр" // Всесоюзная сессия АН СССР по итогам полевых и анро-пологическЕХ исследований І97&-І979 г.г. Тезисы докладов. - Уфа, 1980, с.194-196 - ОД д.а.

5. Парса’лов С.С. К вопросу об отражении мифологических воззрений в башкирском эпосе "Урал-батыр" // Фольклор народов РСФСР. Межвузовский научный сборник. Отв. ред.проф.Л.Г.Бараг. - Уфа, 1982,

с.25-33 - 0,5 д.а.

6. Парсамов С.С. Характер формирования Ь’ирологзческих пред-

ставлений о духе-хозяине воды. - Уфа: Башкирский государственный университет юг.. 40-летия Октября // Рукопис депоновано в ІИІ0Я Ali СРСР Js 18758 від 19.II.84 р. БІблІогр. опис дав. покажчик "Новая советская и иностранная литература по общественным наукам". Серія "Проблеми атеизма и религии". М., 1985, 5 2. ЗІ о. - 1,2 д.а.

7. Парсамов С.С. Мифологический фольклор о демонизме духов водной стихии. - Уфа: Башкирский государственный университет пп.40-летия Октября // Рукопис депоновано в ІНІ0ІЇ АН СРСР .\* 18757 з І г . 19.II.84 р. БІблІогр. опис дав. покажчик "Новач советская и иностранная литература по общественным наукам*'. Серія "Проблемы ате-ізма и религии". М., 1985, !Ф 3. 26 с. - 1,1 д.а.

8. Парсамов С.С. Мифологический восточнославянский фольклор о 'хозяевах воды"// Фольклор народов РСФСР. Межвузовский научный ¡борник. Отв.ред.проф.Л.Г.Бараг. - Уфа, 1586, с.72-77 - 0,5 д.а.

9. їїарсаглов С.С. Система оберегов против духов водной стихии. -■фа: Башкирский государственный университет игл. 40-летия Октября /,/ 'укопнс депоновано в ІНІОН Російської All # 43013 від II.10.90 р. ІблІогр. опис див. покаячик "Новая советская литература по обда-твэнным наукам". Серія "История, археология, этнография". М.,

991, № 3. 40 с. - 1,8 д.а. . ■

10. Парсамов С.С. Система оберегов против духов воды // Проблэ-

а археологии Урала и историографии античности. Тезисы научной кок-зренции. - Уфа, 1990, с.42-46 - 0,3 д.а. ■

11. Парсамов С.С. Ритуальные обереги против духов воды у наро-зв Башкирии // Башкирский край и его народы. Тезисы республихан-сой конференции. Уфа, 1990. с.39-41 - 0,2 д.а.

Парсамов С.С. Демонология водной стихии у воеточнославян-С1СЕХ и угро-финских народов: опыт сравнительно-историческчго изучения. Диссертация (на правах рукописи) на соискание учёной степени доктора исторических наук по специальности

Э7.00.05 - этнология. Институт национальных отношений и политологии Национальной Академии наук Украины. Киев, 1996. Исследуются основное персонажи водной демонологии восточных славян, а также угро-финнов (мордвы и удмуртов) в их историческом и типологическом сопоставлении. Установлено, что духи водной стихии отражают сущностные черты народной демонологии. Материалы диссертации использованы при подготовке Украинской этнографической энциклопедии. -

Parsanew S.S. The deaonclogj of water element by the East-alr.vonien and Finno-Ugrian peoples: the experiment of comparative-historical study. The thesis (on the right of manuscript) is presented for academic degree of doctor of historical sciences; speciality 0?.00.05 - ethnology. The Institute of national relations and politholcgy of Ukrainian National Academy cf sciences. Kiev, ^996. It is investigated the main water demtnology personages cf Eastslavs and too of Finno-Ugri-ans (nordovs and udEurts) in their historical and typilogical comparison. It is established that water element ghosts reflect the essential traits of people demonology. The materials

0

of the thesis Ere used by the preparing of the Ukrainian ethnographic encyclopedia.