автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.09
диссертация на тему: Детские календарно-обрядовые произведения и поэзия пестования из Бойкнвщины (типология и локальная специфика).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Детские календарно-обрядовые произведения и поэзия пестования из Бойкнвщины (типология и локальная специфика)."

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЯЦКІВ Лідія Орестівна

УДК 417:398.831

ДИТЯЧІ КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ТВОРИ ТА ПОЕЗІЯ ПЕСТУВАННЯ З БОЙКІВЩИНИ (ТИПОЛОГІЯ І ЛОКАЛЬНА СПЕЦИФІКА)

10.01.Ода- фольклористика

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дисертацісю є рукопис.

Робота виконана в Інституті народознавства НАН України.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: кандидат філологічних наук СОКІЛ Василь Васильович, старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор філологічних наук БОЙКО Володимир Григорович, професор Київського університету імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук ДМИТРЕНКО Микола Костьович, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Рильського НАН України

Провідна установа - Міністерство освіти України, Львівський університет ім.І.Франка, кафедра української фольклористики, м.Львів.

Захист дисертації відбудеться 4 травня 1998 р. о___годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.15 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252017, Київ - 17, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “ «Ь” квітня 1998 р.

Вчений секретар ^---"

спеціалізованої вченої ради ДУНАЄВСЬКА Л.Ф

Актуальність досліджуваної теми. Дитячому фольклорові належить чільне місце в культурі кожного народу й українського зокрема. Отож, глибоке та всебічне вивчення народнопоетичної творчості дітей набуває дедалі більшої наукової ваги. Актуальність дослідження полягає і в тому, що цей масив усного мистецтва слова позначений тенденцією відновлення і подальшого розвитку, а також розширює свої найважливіші функції - обрядову, комунікативну, пізнавальну, морально-етичну, естетичну, педагогічну тощо.

В Україні дитячий фольклор уже тривалий час привертає увагу збирачів та дослідників. Нагромаджено й систематизовано чималий за обсягом матеріал, проаналізовано окремі жанри. Однак багато аспектів належним чином на сьогодні не вивчено, а деякі висновки надмірно, узагальнені і не завжди підтверджуються регіональними матеріалами. Тому виникла необхідність провести дослідження, яке розкривало б специфіку зразків дитячого фольклору в конкретному етнографічному регіоні.

Потрібно вказати, що поряд з новотворами в дитячому репертуарі посідають вагоме місце і традиційні жанри зі значним естетичним, дидактичним та педагогічним потенціалом, відіграючи велику роль у розвитку дітей, формуванні їх світосприйняття. Останні, зокрема, календарно-обрядові твори, відроджуються й оновлюються, а тому' їх дослідження на сучасному етапі є актуальним, передусім, у філологічно-фольклористичному та етиопедагогічному аспектах.

Об’єктом для дослідження обрано ті жанри дитячої народнопоетичної творчості, які досі зберігаються на Бойківщині в активному чи пасивному репертуарі носіїв. Це, насамперед, календарно-обрядові твори - колядки, щедрівки, віншівки, гаївки, пастуші пісні. Звернення до цього відносно маловивченого пласту пояснюється доконечною потребою зібрати щонайбільше зразків, систематизувати їх, дати ідейно-тематичний та художній аналіз і впровадити у практику навчально-виховного процесу дошкільнят та молодших школярів. Названа поезія приваблює дітей своїм яскравим образним змістом, емоційною виразністю. Заслуговують на увагу також колискові пісні та забавлянки як різновиди поезії пестування своїм локальним колоритом, специфічними предметно-побутовими реаліями тощо. Вони супроводжують дітей від народження, а також протягом раннього піку, відповідно формуючи особистість.

Вивчення вищеназваних жанрів допоможе глибше з’ясувати як загальні, так і вузьколокальні ознаки, які доповнюють і конкретизують висновки, зроблені дослідниками в межах усієї України. Виявлення цих особливостей дає змогу повніше висвітлити жанрові й тематичні межі дитячої творчості в досліджуваному регіоні,

отримати повніш}' інформацію про історичну та релігійну свідомість, міфологічні вірування, а також естетичний світогляд, побут, народну педагогіку бойків.

Територія дослідження - етнографічний регіон Бойківщина, який охоплює Турківсьшй, Сколівський, південну частину Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського і Великоберезнянського та увесь Воловецькнйрайон Закарпатської області, південно-західну частину Рожїіятівського і Долинський (за винятком його північної смуги) райони Івано-Франківської області. Його обрано тому, що в географічному, діалектологічному планах він становить значний інтерес, і в той же час є не менш цікавим з фольклористичного боку. Прикметно, що в ньому і досі зберігається чимало архаїчних елементів. Лише тут локалізувалися пастуші пісні. Тут проходить умовна межа сучасного дитячого колядування, ведення гаївок тощо. До того ж, поширені по всій Україні мотиви, образи фольклорних творів набирають на Бойківщині своєрідного забарвлення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок пропонованого дослідження має безпосередній зв'язок із тематичними планами відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України, де виконана робота, та робочими програмами курсів фольклору, етнології України, які читаються згідно нормативних навчальних планів кафедри українознавства Дрогобицького педінституту ім, І.Франка, в якому працює дисертант.

Ступінь вивчення проблеми. Початок публікування дитячого фольклору з Бойківщини припадає на кінець 70-х років XIX сторіччя. Серед тогочасних друкованих видань досліджувані твори, передусім, календарно-обрядові, містить збірка Я.Головацького “Народные песни галицкой и угорской Руси” (1878). Багаті джерела опубліковано у виданнях Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові. Тут помістив В.Гнатюк записи гаївок (“Матеріали до української етнології”, 1909, т. 12) і колядок (“Етнографічний збірник", 1914, т. 36) різних збирачів. Окремі забавлянки увійшли до п’ятого тому “Етнографічного збірника” (1898) - публікації Р.Кайндлята М.Дер-лиці. Останній, крім забавлянок, опублікував у нарисі “Селянські діти” й колискові пісні. Чималі добірки колисанок подали у тому ж 5-му томі І.Франко, а в 11-му - І.Колесса (1901).

Одинадцять колискових зі с.Ясень Рожїіятівського район)' Івано-Франківської області були включені до 18-го тому польського етнографічного кварталі,ника “Lud” (1912), у статті Ю.Шнайдера “Z zycia görali nadlomnickich”.

Деякі зразки бойківських колискових знаходимо і в “Народних піснях подкарпатських русинов", які зібрали та впорядкували Д.Задор,

з

Ю.Костьо, П.Милославськніі (1944), а також у збірнику пісень із Закарпаття В.Гошовського (1969).

Колискові з Бойківщини - здебільшого передруки з 5-го тому “Етнографічного збірника” - поміщені у виданнях дитячого фольклору, упорядкованих В.Бойком. Так, у книзі “Український дитячий фольклор” (1962) подано три твори - із зібрань Р.Кайндля, М.Дерлиці та І.Франка, а в збірці “Над колискою” (1963) - три інші, зафіксовані Іваном Франком у Нагуєвичах.

Колискові та гаївки з Бойківщини поміщені у “Народних піснях в записах Івана Франка” (1966, 1981), в збірнику “Пісні з Львівщини” (1988), який уклав Ю.Корчинський, подавши, крім того, ще й декілька забавлянок. Колискові з регіону - переважно передруки з вищевказаних збірок - опубліковано у виданнях “Українські народні колискові пісні” (1939) та “Колискові пісні” (1973). Перше з них упорядкували М.Нагорішй, Г.Сухобрус, Т.Онопа, друге - Г.Сухобрус та И.Федас.

Найменш опрацьованими науково є пастуші обрядові пісні -ладканки. Однією з перших публікацій па цю тему стала праця

І.Близнака “Зеленосвятський звичай у бойківській місцевості Шту-ківець” (1937), у якій подано тексти із згаданого присілка біля Нижнього Висоцька, що на Турківщині. З ширших теренів Бойківщини представлено зазначені пісні в упорядкованому О.Деєм збірнику “Ігри та пісні: весняно-літня поезія трудового року” (1963), в книзі “Календарно-обрядові пісні” (1987), яку підготувала до друку О.Чебашок, а також у статтях Р.Кирчіва (“Релікти Юріївської обрядовості в українських Карпатах” (1985) та ін).

Близько ста творів різних жанрів дитячої народнопоетичної творчості з досліджуваного регіону містять два томи серії “Українська народна творчість”, які впорядкували Г.Довженок та КЛуганська: “Дитячий фольклор: колискові пісні та забавляшш” (1984); “Дитячі пісні та речитативи” (1991). Це найповніші сучасні видання, що містять зразки з друкованих джерел XIX - XX ст. та з рукописних зібрань. Проте деяка кількість творів досі не опублікована і знаходиться у рукописному фонді Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнологіїім. М.Рильського НАН України (записи Г.Дем’яна), в особистому архіві В.Сокола.

Отже, в українській фольклористичній науці можна ствердити факт досить активного збирання та публікації дитячої о фольклору Бойківщини. Проте у названій царині с порівняно мало аналітичних досліджень.

Українські фольклористи другої половини ХІХ-ХХ сторіч М.Левицький, О.Вєтухов, Г.Сухобрус, Й.Федас, Н.Шумада, В.Бойко, Г.Довженок та ін. здійснили значну роботу з систематизації дитячої

народнопоетичної творчості, насамперед, колискових пісень, розглянули окремі елементи поетики. В.Божо, Г.Довженок та КЛугаиська досліджували майже всі жанри традиційної уснопоетичної творчості дітей, з’ясовуючи питання їх виникнення та розвитку, а також проаналізували тематику, образи й мотиви зразків з усісї України. Однак ніхто з учених не порушував окремо проблеми регіональної специфіки, а дитячий фольклор з Бойківщини не ставав предметом особливої уваги. Ті чи інші висновки, що стосуються регіональної своєрідності, висловлювалися окремими дослідниками принагідно. Так, видатний вчений К.Сосенко досліджував символіку колядок і щедрівок, які дорослі виконують немовляті, залучаючи й матеріал з Бойківщини. У “Дитячих піснях та речитативах” (1991) Г.Довженок та К.Лутанська вперше відзначили приналежність до дитячого фольклор}' пастуших ладканок, у передмові до збірника дали їм стислу7 ідейно-тематичну характеристику, а також звернули увагу на особливості деяких елементів поетики. Окремі колискові з Бойківщини Г.Довженок використовувала як ілюстративний матеріал у монографії “Український дитячий фольклор” (1981).

Деякі вчені, зокрема Ю.Ступак, Є.Сявавко, М.Стельмахович, досліджували питання ролі фольклору у вихованні дітей, формуванні їх особистості, розвитку психічних здібностей тощо. Але для ілюстративних прикладів брався загальноукраїнський матеріал, без урахування иароднопедагогічних традицій того чи іншого етнографічного регіону.

Мета і завдання дослідження. Дисертант вважає за доцільне розглянути такі традиційні жанри дитячого фольклору як колядки, щедрівки, віншівкн, гаївки, пастуші ладканки, колискові та забавлянки, бо на регіональному рівні вони досі залишилися маловивчеішми. Головна мета роботи полягає в тому, щоб здійснити системний розгляд цих творів, а тому ставляться основні завдання:

- провести ідейно-тематичний аналіз зразків дитячої поезії кожного з цих жанрів, що побутують на Бойківщині;

- порівняти їх з творами інших регіонів України, виявивши спільне в мотивах, сюжетах, образах;

- з’ясувати регіональну специфіку дитячих творів досліджуваних

жанрів; ,

- простежити особливості поетики відповідних текстів;

- вказати на виховне та дидактичне значеній досліджуваного дитячого фольклору.

Методологічна основа дисертації. В процесі дослідження дитячої словесності названого регіону автор спирається на методологічний досвід науково-пошукової роботи українських та зарубіжних фольклористів. Тут насамперед врахований набуток вітчизняних

учених, зокрема М.Дерлиці, В.Гнатюка, І.Франка, В.Бойка, Г.Довженок, К. Луганської, Р.Кирчіва та ін., коті» виділили цей пласт із масиву фольклору, вказали його жанрові і тематичні межі, накреслили деякі напрями дослідження.

Важливий науково-теоретичний і методичний матеріал міститься у працях інших провідних учених: українських - П.Іванова, Н.Заглади,

З.Кузелі, Марка Грушевського, Михайла Грушевського; російських -В.Харузіної, Г.Виноградова, О.Капіци, Н.Еліаш, М.Мельникова,

О.Терещенка, Л.Виноградової, А.Мартинової, В.Анікіна; білоруських

- Г.Барташевич; польських - Ф.Котулі, В.Матляковського та ін.

У роботі застосовуються порівняльний, типологічний методи дослідження фольклорного матеріал}’, а також методи безпосередніх польових спостережень і картографування.

Джерела роботи. В дисертації застосовано системний підхід до вивчення проблеми. Вона побудована на основі зібраних польових, архівних та опублікованих матеріалів, включаючи й теоретичні здобутки в досліджуваній галузі, а також дані суміжних наук: етнографії, діалектології,'літературознавства, педагогіки, психології. Одним з основних джерел роботи с польові записи автора, здійснені у відповідних районах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей. В процесі визначення географії збору польового матеріалу перевага надавалася маловивченим фольклористами місцевостям. При цьому охоплено тридцять п’ять населених пунктів досліджуваного регіону.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше цілісно досліджуються окремі жанри дитячого фольклору Бойків-щини. Дисертант зібрала й проаналізувала значний за обсягом матеріал, який розглянуто в контексті загальнонаціональної словесності у зіставленні з іншими мовно-музичними діалектами.

Практичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для підготовки відповідних посібників та підручників з дитячого фольклору. Викладений матеріал знадобиться для читання лекцій студентам філологічних факультетів та факультетів підготовки вчителів початкових класів педагогічних інститутів, на уроках народознавства в загальноосвітніх школах, ліцеях, коледжах, гімназіях тощо. Польовий матеріал може бути використаний для публікування у хрестоматіях для початкових класів, а також окремої регіональної збірки.

Апробація роботи. Дисертація обговорена на засіданні відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України, розглянута Вченою радою цього ж закладу. Основні її положення викладені на наукових конференціях, в опублікованих матеріалах Всеукраїнських науково-практичних конференцій в Івано-Франківську (1995), Мелітополі (1996), III-ї Дрогобицької краєзнавчої наукової

конференції (1996), науково-практичної конференції “Українська національна демократична педагогіка в контексті завдань сучасного виховання” (Дрогобич, 1996), в статті у часописі “Народознавчі зошити” (1996).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та додатків (картосхем). Повний обсяг дисертації - 153 сторінки плюс три картосхеми. Список використаних джерел та літератури містить 149 найменувань.

У вступі обгрунтовуються актуальність, наукова новизна і практичне значення теми. Визначаються мета, завдання дослідження, теорегико-методологічні засади, подаються відомості про апробацію.

У першому розділі “Календарно-обрядові твори” розглядаються поширені на Бойківщині дитячі зразки зимового та весняно-літнього циклів у зіставленні з творами інших регіонів України.

У підрозділі 1.1 досліджуються колядки, щедрівки та віншівки, які посідають помітне місце в репертуарі дітей регіону. Аналіз цієї гілки фольклору засвідчує, що існують твори власне дитячі, запозичені дітьми від дорослих, а також ті, які дорослі виконують для дітей.

Коло мотивів, що наповнюють власне дитячі твори, стосується трьох основних тем: 1) самопредставлення колядника; 2) величання господарів дому; 3) прохання про винагороду. В більшості колядок і щедрівок обов’язковими е перший і третій структурні компоненти, другий може виступати або ні, однак він домінує у віншівках.

Самопредставлення розрізняються за статтю - чоловічою і жіночою. Перших у дитячих творах з регіону побутує більше. Це пояснюється тим, що в колядуванні переважно брали участь хлопчики. Найуживанішою формою самопредставлення колядника чоловічої статі тут є ініціальна формула “Я маленький пастушок”, що з наступним рядком утворює фольклорне кліше типу: “Я маленький пастушок, по коліна кожушок”. Ще одна поширена на Бойківщині форма самопредставлення колядника “Я маленький хлопчик” характерна для всієї української етнокультурної традиції. Більшість текстів єднає й мотив гри на музичному інструменті, якою хлопчик “Христа забавляє”. Однак, крім образів сопілки (дудочки, трубочки), які найчастіше виступають у загальноукраїнських творах, у зразках із Бойківщини трапляються назви інших інструментів, зокрема, “скрипочки” й “бандури”.

Третій варіант самопредставлення хлопчика-колядника “Я маленький пахолок”, як і самопредставлення дівчини, виявилися в регіоні не такими продуктивними, як попередні. Очевидно, вони потрапили сюди зі східноукраїнських земель - зони їх активного побутування.

Найбільшу здатність варіюватися в дитячих зимових творах має епізод прохання, а то п вимоги винагороди. Однією з найпоширеніших форм відплати колядникам за спів у досліджуваному регіоні, як і в усій Україні, виступає паляниця (локальні назви “палениця”, “пелешщя”, “паланиця”). З інших винагород у текстах виявлено -вареники, яблука, горіхи, сливки, цукерки, із м’ясних страв превалюють “солонина” (сало), “свинні клуби” (стегна), “гурка” (ковбаса). У репертуарі дітей Бойківщини значною популярністю користуються винагороди грішми, які представлені у різних номінаціях, матеріалі виготовлення, вартостях: “п’ятак”, “золотий”, “гроші паперові”, “дукат”, “гривня” (трапляється у найновіших записах).

Серед зимових дитячих творів регіону є великий масив віншівок -текстів з домінуючими величальними мотивами. На регіональному грунті назва віншівка має різні фонетичні й морфологічні відповідники: “вінчівка”, “повінчованя”, “вінчованка”, “вінчарованя”. Найпоширенішим у регіоні виявився термін “вінчування” - його зафіксовано у двадцятьох селах північно-західної та центральної Бойківщини.

Об’єктами, до яких звернені побажання в дитячих віншівках, здебільшого виступають господар або господиня, члени родини і меншою мірою родичі - тітка, дядько (вуйко) та ін. Діти зичать їм щастя, здоров’я.

У дитячому середовищі багатьох сіл регіону побутують новорічні “вінчування”, які супроводжують звичай посівати на старий Новий рік - 14 січня. Здебільшого це виконують хлопчики. Одна з провідних тем новорічних “засівань” - побажання доброго врожаю, як правило, в гіперболізованій формі (“овес, як пес”, “жито, як корито”, “ячмінь, як ремінь” та ін.).

У деяких текстах відчутна бурлескна традиція. Можна помітити навіть певну грубуватість окремих образів. Загалом зичення того, що, здавалося б, не годиться, трапляються у бойківських зимових творах досить рідко. До того ж, “побажання” хворіти, бути бідними висловлюються не прямо і в дитячих устах 'тучать жартівливо, без злоби.

Як свідчать сучасні польові спостереження, у досліджуваному регіоні діти нерідко виконують коляди з репертуару дорослих: “Небо і земля”, “Рождество Твоє”, “Дивная новина”, “Нова радість стала”. Поряд з тим, у деяких бойківських селах серед колядкового репертуару трапляються твори здебільшого християнсько-релігійного змісту, які інформатори відносять до власне дитячих, зазначаючи, що їх виконують тільки діти. Провідною у них є тема народження маленьког о Ісуса. Найтиповіша у цьому плані - колядка “У полі, у полі самітна стаєнка”. Спільними для усіх варіантів твору є образи новонародженого Ісуса і пастушків, що вітають його. У словах

молитви, якою закінчується колядка, звучить прохання за здоров’я батьків, що підкреслюс дитячий характер пісні. До колядок християнського змісту, поширених на Бойківщині, належать і такі: “В глибокій долині звізда ся з’явила”, “Народився Ісус Христос у Вифлеємі”, “Ой пасші пастирі бирлята в поли”, “Пасли овце пастир и”. У назваїшх творах знаходимо ті ж ключові образи - незвичайної зорі та стаєнки.

Давне традиційне народне колядування найкраще збереглося у високогірній частині Карпат. Цьому сприяли географічні, історичні, демографічні та інші фактори. На вказаному терені Бойківщини збереглись і досі призначені для дітей колядки, але у виконанні дорослих. Зоною їх активного побутування зараз с високогірні села Сколівського та Дрогобицького районів Львівської області, а також Міжгірського району Закарпатської області. Увага в аналізованих колядках звернена безпосередньо до дитяти, яке у локальних народнопоетичних варіантах величається по-різному: “дитятко”, “мала дітина”, “білоє дитя”, “Божеє дитя”. Цей персонаж пов’язаний з образом колиски, яка зроблена “з кедри”, за кольором - “жовта”, однак в більшості варіантів ці атрибути не значаться. Образ колиски досліджуваних колядок, як і своєрідний рефрен, що містить заколисувальні слова “люлю”, “люляй”, зближує їх з колисковими піснями, однак різняться вони побутовою функцією, часом виконання та самими виконавцями. Деякі колядки, призначені для дитини, завершуються проспівуванням віншування, яке складає їх заключну частішу. Зміст фінальних формул зводиться в основному до побажання дитині щастя, здоров’я, доброї долі.

Розгляд колядок, щедрівок та віншівок дає підстави стверджувати, що власне дитячі твори активніше побутують у північній смузі Бойківщини. Воші, хоч і розсіяно, трапляються у високогір’ї, але це радше пізнє привнесення, зате там ще не втратились традиційні колядки дорослих, присвячені дівчині та хлопцеві-дитині. Твори християнського змісту, особливо про народження маленького Ісуса, поширені в регіоні повсюдно з відповідним локальним колоритом у лексиці, фонетиці, предметно-побутових реаліях.

У підрозділі 1.2 розглядаються гаївки - календарно-обрядові пісні, присвячені приходу весни, у яких тісно поєднуються слово, рух, мелодія. Термін “гаївка” вживається в Галичині, а на східноукраїнських теренах подібні твори називаються веснянками. Окрім найбільш поширеної на Бойківщині назви “гаївка”, тут розповсюджені і її народні варіанти “гагівка”, “вородай”, “ворудай”, “лагівка” та ін.

Колись гаївки здебільшого виконувала молодь і основним їх змістом були магічно-чграрні вірування. Однак протягом тривалого часу побутування вопя втратили свою первісну семантику і набули

домінуючого ігрового та естетичного навантаження, відтіснивши на задній план обрядово-магічне. Естетизуючнсь, гаївки поступово змінили свою функціональність - перейшли на ігри підлітків і зайняли чільне місце в репертуарі дітей.

Про те, що хороводні гашки стали набутком дитячого фольклору, наголошують і сучасні дослідники, зокрема Н.Шумада, К.Луганська, Ю.Круть. Цю ж точку зору так само поділяє дисертант і на тій основі бере до розгляду хороводні (ігрові) гаївки. Воші стали предметом дослідження ще й тому, що саме Бойківщиною, як це помітно в наш час, проходить умовна межа сучасного дитячого виконання гаївок, яка простяглася галицькою передгірською смугою. До того ж, у різних селах цього порубіжжя гаївковий репертуар зберігся неоднаково. На Старосамбірщині, Стрийщині, Дрогобиччині вігі перебуває в активному вжитку серед різних вікових груп, на Сколівщині та Долинщині - здебільшого пасивно в літніх людей.

Одним з найпоширеніших на Бойківщині виявився сюжет гаївки “Мак”. Тут вдалося записати два його основні тиші - “Ой на горі мак” та “Чижику, чижику, пташку маленький". Перший не знайшов серед дітей значного розповсюдження. Натомість другий характеризується багатоманітними варіантами, що побутують у різних частинах регіону. Базовий мотив твору - “життя” рослини. Характерно, що воно змальовується у формі гри: навколо одного мовчазного гравця, який знаходиться в колі, рухається хоровод з піснею, що сповіщаєпро “життя” маку відпосіву. Варіантність твору розгортається у двох напрямках: видозмінюються звертання до пташки (“чижику”, “воробчику”, “горобчику”), або дії, пов’язані з вирощуванням маку (“сіють”, “полют”, “жнуть”, “в’яжуть”, “рвуть”, “трублять”, “підливають”, “на плечах несуть”).

Трохи менше поширена на Бойківщині гаївка “Огірочки”. Більшість варіантів цього твору зафіксовано в центральній частині регіону. Усі записані тексти характеризуються спільністю теми (змальовується процес вирощування огірків) та ключових мотивів: мати розмовляє з дочкою про висівання огірків, люди дивуються (заздрять) врожаю. В окремих творах аналізованої групи трапляються любовні мотиви, однак вони не домінують, а це вказує на те, що подібний матеріал перебував у репертуарі головно дітей.

Серед інших дитячих гаївок на Бойківщині найбільш поширеними є “Грушка”, “Подоляночка”, “Травко-муравко”, “Кіт і миша”. Вони характеризуються чіткими високопоетичними текстами, зміст яких відповідає віковим запитам дітей. Ігрове начало твору “Кіт і миша” відзначається особливою динамічністю. Очевидно, завдяки цьому окремі варіанти гаївки трансформуються в дитячі ігри, що виконуються не лише у весняну пору, а й протягом усього року.

У процесі вивчення дитячого гаївкового репертуару дисертант ставила завдання з’ясувати “живучість” тих чи інших творів у наш час. З цією метою проведене спеціальне польове дослідження у двох бойківських населених пунктах - с.Старява (Старосамбірщина), с.Довголука (Стрнйіцина). Опитуванням було охоплено двадцять дітей (дівчаток, віком від дванадцяти до п’ятнадцяти років). Усі вони знають гаївки “Травко-муравко”, “Подоляночка”. Половина респондентів обізнана з творами “Кіт і миша”, “Чижику, чижику, пташку маленький”. Значно слабше у вказаних населених пунктах діти пам’ятають тексти гаївок “Огірочки”, “Грушечка”. їх знаєприблизно третина опитаних. Анкетування засвідчило, що основними осередками збережешія дитячої гаївкової традиції є сім’я і школа.

Третій підрозділ першого розділу (1.3) присвячений дослідженню пастуших ладканок - весняно-літньої поезії, виконання якої пов’язане з юріївською або зеленосвятською обрядовістю. Цей жанр є суто регіональним, не властивим іншим етнографічним групам України чи іншим народам. До того ж, польові дослідження, проведені на Бойківщині вченимн-фольклористами, засвідчили, що пастуші ладканки побутують лише в окремих частинах регіону - у центральній та західній. Провідна тема цнх пісень - змалювання плетення вінків худобі та урочистого її вигону. Основними виконавцями обряд) вінкоплегшнта ладкання були діти-пастухи, про що свідчать розповіді інформаторів, сам зміст творів, як і окремі їх образи.

Худоба у пастушихпісняхзмальована ідеалізовано. Цереалізується у таких особливостях поетики як система постійішх епітетів (“повна Красечка”, “шовкова вовна”, “зелена трава”); специфічні гіперболізації

- надоїв молока (корова приносить “молька много”, “дві дійниці жентиці”, “два ящики масла”) і можливостей худоби у споживанні їжі та питті (“Наша Донечка красна, всі поточеньки спасла”, “Ста корова, сігга, бо з’їла бочку жита”). Можна відзначити деяку постійність тих чи інших’образів, які є у загальному масиві ладканок. Твори насичені великою кількістю демінутивів: “неділька”, “пастушки”, “коровиці”, “ключики” та іп. Кожна кличка твар шиї виступає у пестливій формі: Красечка, Цвітолька, Лолька, Пашнулька та ін. Наскрізними є побажання худобі здоров’я: “би здорова ходила”, “би здоровнйка жила”. А взагалі вся поетична система випливає з дитячого світовідчу ття і світосприймання та підпорядковується їм.

У другому розділі розглядається поезія пестування з Бойківщинн

- колискові та забавлянки - твори, що їх дорослі виконують для дітей. Воші досліджуються в загальноукраїнському контексті.

Підрозділ 2.1 присвячений колисковим, які в регіоні називають “діточі коломийки”, “дітьом співанки”. Деколи трапляються відповідники: “співати дитині”, “дітьом співати”.

Однією з провідних у досліджуваному регіоні с тема заколисування дитини і її сну. Так, ініціальна формула “Люлю, люлю, колишу ті” є наскрізною в колискових. У творах поширені образи природи - сонця, вітру, дощу, пташок, які “заколисують” і “доглядають” дитину. Поряд з тим, є мотиви розтривоження сну дитини птахами, серед них найчастіше згадується зозуля, рідше - півень і сокіл. Колискові, у яких наявний образ кота (або двох), на Бойківщині поширені набагато менше, ніж на інших теренах України.

Одним з центральних у досліджуваних творах є образ колиски, вона переважно тут “яворова”, “з дуба”, за кольором - жовта або біла. В піснях з Бойківщшш опис колиски значно скромніший, ніж у колискових з центральної і лівобережної України. Останній висновок підтверджує і конкретизує узагальнення Г.Довженок та К.Луганської щодо образу колиски в українських колискових - ці дослідники в свій час зазначали, що для творів із західних регіонів України ідеалізація колиски не характерна.

У творах, що побутують на Бойківщині, подається широкий перелік дерев, на яких повішено колисочку. Найчастіше згадуються дуб, верба, липа, дуля (груша), яблуня, рідше - явір, сливка, кущі калини і ожини. Значна поширеність у колискових образів явора та дуба не випадкова. Ці дерева є важливими атрибутами космогонічного мотиву прадерева.

Друга, не менш численна група колискових, - твори з провідним образом матері. У цих піснях виділяється кілька головних мотивів. Нерідко у них звучить скарга матері. Здебільшого мати нарікає на фізичне виснаження і одноманітність втомливої праці. Мотив побажання дитині смерті у досліджуваному регіоні не поширений. Часто у прямій і непрямій формі мати бажає дитині щастя і доброї долі, рости великою. У колискових цієї групи жінка мріє про майбутнє дитини, наприклад, про щасливе одруження доньки, про сина, що стане рекрутом та ін. Однак найпоширенішим у колискових є мотив надії матері на дітей як майбутніх помічників у праці. Так, мати колише дитину собі на послугу, сподіваючись на її допомогу в догляді за худобою та ін. У багатьох творах виступає мотив подачі матері води сином чи донькою.

Нерідко у творах цієї групи мати наголошує, що повинна залишити дитину, бо її чекає робота. У численних текстах ця робота деталізується: мати йде жито жати (найпоширеніший мотив), в’яже сніпочки, збирає зелений льоночок, готує обіди, набирає у річці воду, пере “шмаття”, гребе сіно та ін. Таким чином, у досліджуваних творах опоетизовується реальний побут верховинців.

У колискових з Бойківщшш вказуються й інші причини, через які мати залишає дитину, наприклад, жінка хоче погуляти з козаками

або має намір піти розважитися на вулицю. Побутують у регіоні й твори, в яких зображено нещасливу долю сиріт. Ці колискові відзначаються сумним настроєм, у них підкреслюється мотив співчуття дітям, що не мають матері.

У багатьох колискових виступають образи Бога, Матері Божої, ангелів. Вони оберігають дитину. Мати твердо вірить у допомогу святих сил в подальшій долі дитяти. В цьому виявляється одна з характерних прикмет релігійності бойків.

До третьої, найменш кількісної групи колискових, належать твори, сюжетно пов’язані не з образом дитини, а лише із заколисуванням. Перший цикл становлять пісні із жартівливими мотивами. Типовіш тут є зразок “Колисала баба діда”, серед варіантів якого наявні риси гумористично-саркастичного, навіть грубуватого характеру. Другий цикл - твори з родинно-побутовою тематикою, що виконують функцію колискових. Серед них найпоширенішими в регіоні є пісні “Зажурилася, загадалася молодесенька вдова” та “Ой ти поїхав, мене-с понехав”. Воші характеризуються сумним настроєм, наявністю постійних епітетів, наближаючись за своїм змістом до колискових з домінуючим образом матері. Ритмомелодика вказаних творів має заколисувальнии характер.

Колисковим з Бойківщини властиві традиційні засоби поетики: порівняння, паралелізми, монологи. Водночас, мова більшості з них є досить простою, що виявилося, наприклад, у заколисуючих словах, для яких не характерна багатоманітність -“люлю, люлю”, “люлі”, “а-а-а”, “нини-нини” (останнє місцевого характеру). Колискові з регіону позначаються реалістичним відображенням побуту, мрій, вірувань, духовних цінностей місцевого населення. Лексика творів містить багато демінутивів. Відзначимо також діалектну насиченість. Локальна специфіка виявляється і в структурі колискових. Так, переважній більшості пісень властива коломийкова будова вірша (4+4+6)2. Колискові такого плану домінують у високогірних районах бойківського Закарпаття, в Долииському та Рожнятівському районах Івано-Франківської області, в Турківському, Сколівському - Львівської області. В інших пригірських районах побутують колискові зі структурою 4+4, рідше - 5+5+7.

У підрозділі 2.2 досліджуються забавлянки. Вони поширені на усій території Бойківщини. Більшість з них покликані “спонукати” маля до фізичної активності.

Польові дослідження, проведені в регіоні, показали, що народ майже пе використовує термін “забавлянки”. Здебільшого вживають словосполучення “дітину забавляти”. На Воловеччині вдалося виявити місцеву назву - “загурянки”.

У регіоні превалюють твори, виконання яких супроводжується різноманітними діями дитини - хитанням голівки (“Печу, печу колачі”), рухами пальців (“Горосьо, бобосьо”, “Кра, кра ворона”), ніжками (“Кую, кую чобіток”), плесканням в долоні (“Тосі, тосі”), - що реалізуються з допомогою дорослих. Забавлянок, які не супроводжуються виконанням певних дій, на Бойківщшй значно менше. Відомий у всьому регіоні зразок “Курив песик файку” не знайшов поширення в центральних і східних областях України.

Забавлянки з Бойківщини споріднені з творами, фіксованими па всій українській етнічній території, що виявляється в сюжетпці та образній системі. Локальний колорит відбився насамперед у тих діалектизмах, серед яких домінують назви предметно-побутових реалій: хлібних виробів (“калачі”, “колачики”, “балабушки", “паланиця”, “пеленичка”), сільськогосподарських рослин - гороху (“горосьо”, “оросьо”), бобу (“бобошок”, “бобошок”, “бобшце”); кукурудзи (“тенггричка”). В регіоні вдалося виявити зразки з нетиповими ініціальними формулами, як-ог “Тосі, госі, тосями”, “Плисі, плнсі...” (у варіантах забавлянки “Тосі, тосі”), “Кра, кра ворона” (на противагу загальиопоширеному в Україні “Сорока-ворона”).

Забавлянкам з Бойківщини властиві використання діалогу, насиченість дієслівними формами, звуконаслідуваннями. Твори здебільшого гумористичного змісту своєю сюжетною і образною системою близькі і доступні для дитячого сприйняття.

У третьому розділі дисертації “Виховний потенціал дитячих календарно-обрядових творів та поезії пестування” з’ясовується етнопедагогічшш аспект досліджуваних жанрів.

На виховне і навчальне значення дитячого фольклору у свій час вказувало багато відомих учених - як фольклористів, так і педагогів, зокрема, Ф.Колесса, М.Лисенко, В.Верховинець, В.Бойко, Г.Довже-нок, С.Бабппшн, А.Горохович. У часи національного відродження відбувається посилене звернення до народно-педагогічних традицій, у яких важливе місце посідає й усна словесність.

Докладніш аналіз численних фольклорних зразків з Бойківщини дав підстави ствердити, що важливе виховне значення має насамперед їхній ідейно-змістовий бік. Так, популярні серед дітей християнські коляди сприяють формуванню релігійної свідомості, оскільки у більшості з них прославляється Бог. Поряд з тим, в окремих творах виразно проступають патріотичні мотиви, як у колядці “У полю, у полю самітна стаєнка” або в гаївці “В нашій церкві на видочку” та ін. У багатьох колискових, забавляиках, пастуших ладканках, гаївках славитеся корисна праця, отож воші сприяють вихованню удітейпрацелюбства. Окремі бойківські творкдіггячої усної словесності плекають почуття бережливог о ставлення

до природ». Пастуші ладканки виховують любов до свійських тварин, а гаївки здебільшого - до рослин (“Мак”, “Грушка”, “Огірочки” та іи.).

Чимало досліджуваних зразків формують у дітей почуття прекрасного, залучення до якого починається з колискових та забавлянок. Вже з раннього віку в дітей розвивається розуміння краси слова, мелосу взагалі. Розвиткові естетичного усвідомлення світу старшими дітьми сприяють календарні твори в контексті існуючих обрядів колядування, щедрування, віншування, виконання гаївок, вінкоплетіння. Всі зазначені жанри містять чималий естетичний заряд, який знайшов свій вияв у відповідних поетичних образах, мотивах, сюжетах.

Досліджувані твори відіграють також важливу роль і в розвитку мовлення, насамперед колискові пісні, забавлянки, гаївки. Через колискову, забавлянку дитина засвоює початковий словесний запас, без якого неможливе пізнання навколишнього світ у , розвиток мислення.

У народі завжди цінувався ідеал здорової людини. Розвиткові фізичної гармонії дітей сприяють забавлянки та гаївки. Головне спрямування перших - активізувати рухливість малюка, а рухові комплекси гаївок відіграють важливу роль у фізичному розвитку дітей від п’яти років і старших.

Релігійне, патріотичне, трудове, фізичне виховання, інші його складові посідають чільне місце в національному вихованні, що особливо пропагується в наші дні. А це повинна забезпечити ду ховну єдність поколінь, формувати мовне багатство, художньо-естетичний розвиток, екологію культури тощо. Для реалізації цих завдань вдячним є матеріал з Бойківщини, а способи його втілення -індивідуальна справа кожного вчителя, вихователя, матері чи батька.

У висновках формулюються положення, які узагальнюють основні ідеї дисертації, а саме:

Досліджувані жанри дитячого фольклору Бойківщини - це великий пласт усної словесності, тісно пов’язаний з обрядами, звичаями, віруваннями, взагалі культурою українського народу, але органічно злитий з місцевою традицією. Вона пройшла тривалий шлях свого розвитку, вдосконалюючись та функціонально змінюючись у бік художньо-конкретного освоєння дійсності, і стала дуже близькою й зрозумілою не тільки дорослим, а й дітям.

Крім власне дитячих календарних творів зимового циклу -колядок, щедрівок, віншівок, - у регіоні збереглися давні колядки для немовлят з рефреном, пов’язаним із заколисуванням. У репертуарі дітей усієї Бойківщини широко побутують твори біблійної тематики, в яких зображується сцена народження маленького Ісуса.

Гаївковий матеріал і зараз живе в межах сформованої традиції. Його носіями, крім дорослих, є діти, що перейняли найбільш доступні їм фольклорні зразки від молоді і старших. Пастуші обрядові пісні-

ладканки, які локалізуються в центральній та західній частинах регіон}-, с зримим виразником дитячого світосприймання.

На Бойківщині побугус велика кількість забавлянок, що супроводжують різноманітні дії з дитиною, а також колискових пісень, переважно коломийкового розміру з широкою тематичної тамою.

Значна кількість бойківських дитячих уснопоетичних творів характеризується помітним локальним колоритом. Він знайшов вияв у своєрідних ініціальних формулах, кліше, місцевих назвах частин тіла людини, рослин, тварин, предметів побуту - численних лексичних, фразеологічних, фонетичних й морфологічних діалектизмах. Поряд з тим, існує ряд дитячих зимових творів, яким не властиві локальні риси. Навпаки, вони близькі до з а га ль і го укра'їнсь к і і х варіангів. Наявність подібних творів свідчить про їх пізніший перехід з інших регіонів України, що становить вагомий штрих до характеристики нашої етнічної єдності.

Досліджувані твори містять потужний виховний потенціал і є істотним засобом етнопедагогіки.

У додатках подані три картосхеми, які висвітлюють стан сучасного поширення на Бойківщині дитячого колядування, щедрування, віншування, дитячих гаївок та пастуших ладканок.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях:

1. Дитячі колядки, щедрівки з Бойківщшш // Народознавчі зошити. - 1996. - № 1. - С. 7-10.

2. Виховний потенціал колядок та щедрівок, виконуваних дорослими дітям (на матеріалах Бойківщини) // Музика в системі художньо-естетичної освіти молоді: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Івано-Франківськ: Плай, 1995. - С. 103-105.

3. Спецкурс “Дитячий фольклор” на факультеті підготовки

вчителів початкових класів // Сучасні проблеми вивчення фольклору та літератури у вищих та середніх навчальних закладах: Матеріали науково-практичної конференції. 27-29 травня 1996 року. - Мелітополь -Київ, 1996.-С. 133-134. "

4. Пастуші ладканки Бойківщини як виразник дитячого світосприймання // Шляхи підвищення ефективності підготовки педагогічних працівників: Матеріали III науково-практичної конференції. -Ч. IV. - Бар, 1996. - С. 38-42.

5. Колискові пісні Франкового краю // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 1997. - С. 83-86.

6. Мотиви праці в бойківському дитячому фольклорі та їх народно-педагогічна функція (на матеріалах колискових, забавлянок, пастуших ладканок, дитячих гаївок) //Сучасне українське виховання: Матеріали науково-практичної конференції “Українська національно-демократична педагогіка в контексті завдань сучасного виховання”. Дрогобич. 07.1 1.1996. - Львів: Основи, 1997. - С. 117-119.

Анотація

Яцків JT.O. Дитячі календарно-обрядові твори та поезія пестування з Бойківщини (типологія і локальна специфіка). - Р}тсопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. -Київський університет ім.Т.Шевченка, Київ, 1998.

Дисертація містить дослідження окремих жанрів традиційного дитячого фольклор} Бойківщини. Місцевий фольклорний матеріал розглядається в основному у співставлешіі з творами інших регіонів України. В роботі прослідковується і етнопедагогічний аспект дитячого фольклору Бойківщшш. Широко представлені матеріалі, зібрані автором.

Ключові слова: дитячий фольклор, Бойківщина, локальна специфіка.

Аннотация

Яцкив Я.О. Детские календарно-обрядовые произведения и поэзия пестования из Бойкивщины (типология и локальная специфика). -Рукопись.

Диссертация на соискашіе учёной степени кандидата филологи- л ческих наук по специальности 10.01.07. - фольклористика. Киевский университет им.Т.Шевченко, Киев, 1998.

Диссертация содержит исследование отдельных жанров традиционного детского фольклора Бойкивщины. Местный фольклорный материал рассматривается в основном в сопоставлении с произведениями из других регионов Украины. В работе прослеживается и этпопедагогический аспект детского фольклора Боіікивщииьі. Широко представлены материалы, собранные автором.

Ключевые слова: детский фольклор, Бойкивщина, локальная специфика.

Summary

Yatskiv L.O. Children’s calendar-rite folklore and nursery poetry of the Boiko area (typology and local specific character). - Manuscript.

The thesis is submitted for the defence to acquire the scientific degree of Candidate of Sciences (Philology); Speciality 10.01.07; folklore studies. Kyiv Taras Shevchenko University, Kyiv, 1998.

The thesis deals with the investigation of particular genres of the Boiko area’s traditional children’s folklore. The author draws a parallel between local folklore material and folklore works of other regions of Ukraine. The ethnic-and-pedagogical aspect of children’s folklore of the Boiko area has been brought into prominence in the thesis. Folklore materials collected by the author have been extensively used for illustration.

Key words: children’s folklore, the Boiko area, local specific character.