автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Деятельность благотворительных обществ Киева второй половины XIX - начала XX века.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Деятельность благотворительных обществ Киева второй половины XIX - начала XX века."

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На прапях рукопису

СТУПАК Федір Якович

ДІЯЛЬНІСТЬ БЛАГОДІЙНИХ ТОВАРИСТВ КИЄВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX

СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент І.Н Войцехівська.

Офіційні опоненти - доктор історичних наук,

Заслужений діяч науки і техніки України М.Ф. Дмитрієнко,

- кандидат історичних наук, доцент С.П. Стельмах.

Провідна організація - Український державний педагогічний університет імені М. Драгоманова.

Захист дисертації відбудеться “16” червня 1997р. о ”10" год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.01.32 в Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київского університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “15” травня 1997р.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів висновків, додатку, списку джерел і літератури.

Вступ. Актуальність дослідження. Засвоєння спадщини минувишни, ї критичне осмислення та використання - важливі умови поступу як сучасно’ науки, так і суспільства в цілому, У цьому контексті актуальним постає вивчення такого соціально-економічного та психологічного феномену як благодійність.

Історія благодійного руху і, зокрема, діяльність благодійних товариств залишалися поза увагою історичної науки. Однак ця проблема заслуговує на спеціальне дослідження, адже благодійність є важливим елементом громадського жктгя. Виходячи з того, що в сучасний період відбувається реформування усіх сфер громадського життя, вважаємо закономірним звернення до аналізу однієї з його сфер - соціального захисту в аспекті діяльності благодійних товариств. Під благодійними товариствами маються на увазі власне товариства (спілки, громади, союзи, об’єднання), а також аналогічні їм попечительства, комітети, братства, відділи, відділення спілок та інші благодійні структури.

Актуальність дослідження підсилюється завданнями і проблемами сучасного етапу розвитку України, коли відбувається стрімке матеріальне розшарування суспільства, зрушення в економіці, соціальній сфері, психології людей. У зв'язку з цим постали питання підтримки найбільш вразливих категорій населення.

В Україні існувала розгалужена система добродійних установ та організацій, у т.’ч. благодійних товариств. Вивчення досвіду їх діяльності допоможе більш зважено вирішувати проблеми збіднілого населення, сприятиме ефективності в організації роботи сучасних доброчинних товариств.

Предметом дослідження є тенденції діяльності і розвитку благодійних товариств м. Києва в конкретно-історичних умовах другої половини XIX -початку XX століття.

Об’єктом дослідження стали благодійні товариства Києва, абсолютна більшість яких виникла у другій половині XIX - початку XX століття і успішно діяла в справі підтримки найменш захищених категорій населення.

Стан наукової розробки проблеми. Багатовіковий досвід благодійної діяльності знайшов досить широкий відгук у літературі XIX- поч.ХХст. Тематика та коло охоплених проблем низки праць мають багато спільного з нашим дослідженням і важливі для розуміння окресленої проблеми.

Найбільш високої оцінки, на нашу думку, заслуговують грунтовні публікації €.Д. Максимова, які висвітлюють загальні проблеми благодійності’.Автор упевнений, іцо опіка е важливою функцією соціального та державного управління і заслуговує на пильну увагу. Актуальне висловлювання Є. Д.Максимова про те, що заходи громадської опіки необхідні будуть завжди, навіть за наявності найдосконалішої соціально-економічної системи. Він доводить, що завжди будуть існувати категорії немічних осіб, породжених старістю, бідністю, фізичною чи розумовою недосконалістю. Ця думка, висловлена на основі вивчення благодійного руху в Російській Імперії, ще раз переконує в необхідності аналізу даної проблеми і в сучасних умовах. Є. Максимовим запропонована класифікація філантропічних установ. За основу взято п’ять найважливіших па думку автора напрямів іх діяльності: 1) установи постійної опіки дорослих; 2) установи тимчасово? спеціальної допомоги дорослим; 3) медичні установи; 4) установи опіки дітей; 5) освітньо - виховні установи.

! Максимов Е.Д. Общественная помощь нуждающимся в историческом развитии её в Роски. - СПб., 1906; Городские общественные управления в деле помощи бедным. - СПб., 1905; Общественное попечение о недостаточном трудящемся населении. - СПб., 1905; Очерки земской деятельности в области обществеїшого призрения. - Спб. ,1895; Типы частных лечебноблаготворительных заведений в России /'/' Трудовая помощь. - 1889. -№ 4-5. -С. 352-363.

з

Спроби дата цілісну картину формування державної політики стосовно малозахншених верств населення були зроблені наприкінці XIX ст. у роботах П.І.Георгієвського і Б.Ф.Дерюжинського', які містять короткі відомості про державну опіку та еволюцію громадської думки щодо жебрацтва і охоплюють провідні країнн Західної Європи.

Ще один дослідник Г.д’Оссонвіль стверджував, що жебрацтво - виразка суспільства, але воно буде завжди існувати, бо це наслідок дії законів економічної конкуренції, що рухають людство уперед2.

Видатний російський історик В.Ключевський у публічній лекції (1891) на користь потерпілих від неврожаю здійснив екскурс в історію цього питання, довівши виклад матеріалу до часів Петра І3. Однак, лекція мала пропагандистський характер і не переслідувала мету' всебічно змалювати процес організації філантропічних об’єднань.

Суттєвим доповненням до вказаних праць с спеціальне дослідження С.К.Гогеля4. Автор вказав на особливості явища збідніння на початку XX ст. (масовість, пауперизм, деградація) і виділив два основних завдання благодійності: тимчасова, переважно трудова підтримка населення і моральна допомога.

Побіжно торкався проблеми організації мережі філантропічних установ для божевільних, колишніх в’язнів, д ітсй - п р ав опору иі ник іп, бурлаків, п’яниць, а також товариств, що займалися вказаними категоріями населення,

’Георгиевский Г1.И. Призрение бедных и благотворительность. - СПб.. 1894;Дерюжинский В.Ф. Заметки об общественном призрении.-М., 1897.

2д’Оссонвиль. Нужда, порок и благотворительность. - СПб., 1899.

3Ключевский В.О. Добрые люди Древней Руси. - М., 1896.

^Гшель С. К. Объединение и вз&пмодекстБне частной и общественной благотворительности. - СПб., 190В.

I.Т.Тарасов1. У діяльності них установ він вбачав, перш за все, запобіжно-виправні заходи і розглядав їх у контексті каральних функцій поліції.

Для заохочення вчених та практиків до перекладів іноземної літератури та створення вітчизняних праць з питань організації громадської опіки і благодійності, цариця Олександра Федорівна з 1901 року запровадила конкурс, на кращі твори з вказаної проблеми, а також премії свого імені2. Одним з перших переможців був німецький економіст Вільгельм Рошер’. Його дослідження носило теоретичний характер, розкривало причини пауперизму, керівні пршшшш допомоги зубожілим, аналізувало основні системи заходів проти бідності, починаючи з давніх часів. Досвід Російської імперії розглядався у контексті світових досягнень.

Відомий діяч благодійності В.І.Гер’є охарактеризував характер громадської опіки1. На думку автора, громадська опіка спрямовує свою допомогу тільки тим, хто не спроможний себе доглянути і не робить з своєї нужди промислу.

Деяких аспектів функціонування притулків для дітей незаможних верств населення, значення їх у справі морального виховання торкається А.Віреиіус5.

1Тарасов И.Т. Учебник науки полицейского права. - М., 1891.

гПремии Августейшего Имени Её Величества Государыни Императрицы

Александры Фёдоровны. - СПб., 1901.

:! Рошер В.Система призрения бедных и мероприятий против бедности. -Черкассы., 1899.

''Герье В.И. Русские дома трудолюбия. - М., 1900; Что такое дом трудолюбия.

- СПб., 1897; Русская благотворительность на Всемирной выставке // Вестник Европы. - 1900. №8 - С.483-518.

5Вирениус А, Значение учебно-воспитательных заведений в деле нравственного воспитания // Трудовая помощь. - 1899.-№7.- С. 139-170.

П.Ісаков приділяє значну увагу аспектам організації благодійності, підкреслюючи при цьому, що система організації благодійності полягає у взаємодії особистої праці з кооперативною, наданні допомоги, відповідної певним умовам'1.

У публікаціях М.Соколовського звучать питання необхідності

співтовариств для благодіяння, ним же ставиться питання запобіжної благодійності, наголошується на значенні виховання у цьому2.

Наприкінці XX - початку XIX ст. вийшло ряд цікавих монографій, що розкривали окремі напрямки громадської опіки та детально описували функціонування доброчинних товариств загальноімперського підпорядкування. Серед них окремо стоїть робота М.М.Дмнтрієва3. В ній дається визначення понять “бідність”, “злиденність” та “жебрацтво”,

обгрунтовується ідея надання роботи замість милостині.

Задачі та організація опіки бідних розглядаються у публікації Е.Мюнсгерберга4. Автор наголошує, що завжди є певна частина населення, яка потребує підтримки. Водночас, доброчинність, на його думку, повинна ставити й виховні цілі.

А.Лихачов вважає єдиним засобом розв’язання проблеми пауперизму надання матеріальної допомога неімущим'І До справи добродійних

'Исаков П.Н. Организация благотворительности // Вестник благотворительности.-1900. №2.'-С.33-46;№4.-С.30-35. №5-6.-С. 21-28; №7-8.-

С.40-47:№12.-С.49-58.1901.-№5-6.-С.39-56.

гСоколовский М. Светлая страница в летописи Человеколюбивого общества // Вестник благотворительности. - 1902,- №9.-С. 10-31 ;№ 10. -С.10-26; №11.-С. 11-20.

3 М II -„..„„„„-.¿„г, _ппл 1 ООП

А-1.АА. Д01чи 1 у ) 1. у ^ V ■

4Мкжстерберг Э. Задачи и организация призрения бедных // Трудовая помощь. - 1899.-№9.-С.354-372;№ 10.-С.425-442.

5Лихачев А. Наказание и помощь нищим. // Трудовая помощь,- 1899.-№1,-С.1-24.

організацій та приватних осіб він відносить сприяння поверненню неімущих в суспільне середовище, забезпечуючи їх зайнятістю і заробітком.

Постійною увагою дослідників користувалися особливі напівдержавні благодійні відомства. Висвітлення їх внеску в справу допомоги пауперизованим елементам суспільства носило панегіричний характер, адже ці об’єднання знаходилися під заступництвом царської сім’ї. Здебільшого то були ювілейні видання, які містили цінні дані щодо історії утворенім благодійних закладів у різних губерніях1.

У цьому аспекті помітне місце посідає праця Є.Максимова "Особые благотворительные ведомства и учреждения”, де розглядаються окремі напівдержавні відомства, “на особых основаниях управляемые”: Відомство установ імператриці Марії, Імператорське Людинолюбне товариство, Російське Товариство Червоного Хреста, Попечительство будинків працелтобства2.

Звергає на себе увагу' цінним фактичним матеріалом ряд праць, присвячених ювілейним датам від дня заснування добродійних інституцій3.

'Обозрение учреждений Императрицы Марии в 25-летие, с 1828 по 1853 г,-СПб.-1854.¡Селезнёв И.Я. Пятидесятилетие IV отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии.-СПб. ,1878; Шумигородский Е.С. Ведомство учреждений Императрицы Марии (1797 - 1897).-СПб.,1897; Краткий очерк истории Императорского Человеколюбивого общества. -СПб.,1875; Троицкий В. Исторический очерк Совета Императорского Человеколюбивого общества, -СПб., 1898.

2Максимов Е.Д. Наши благотворительные ведомства и учреждения, “на особых основаниях управляемые”//Трудовая гюмощь.-1903.-Л&1.-С. 1-39;№2.-С.151-1?5;№3.-С.321-350.

3Алмазов А.К. К 25-летию Общества Красного Креста.-М.,1892; Колмаков Н, Очерк деятельности Киевского Славянского благотворительного общества за 25 лет его существования. - К. 1894.

Окремим напрямом добродійності прозвучало у літературі “жіноче питання”, значне місце при цьому відводиться жіночому благодійному руху в роки різних в оси1.

Певніш інтерес становить стаття киянина І.Федорченка, де благодійність визначається як одна з форм суспільних відносин2.

Стосовно благодійних товариств в Україні,- досліджень їх діяльності немає. Вчених більше цікавили питання організації громадської опіки до кінця XVIII ст., яке тісно пов’язувалося з церквою. Статті В.Васкленка, П.Єфименка, М.Ф.Сумцова у “Киевской старіше" реконструювали побут жебраків та способи їх опіки братствами і церквою3. Не відходить від цієї традиції і Д.І.Багалій, вивчаючи минуле Слобідської України4.

У радянський час систематична робота над темою благодійності не велася, так як в історіографії утвердилися спрощені ідеї вчення про антинародну сутність політичних систем досоціалістичного періоду. Згідно з його теорією класової боротьби як рушійної сили історії, усі офіційно дозволені структури розглядалися як елементи машини для гноблення народних мас. Функції останніх як регуляторів відносин між різними прошарками населення ігнорувалися, а тому і відкидалася усяка думка про

'Ариян П. Женщина в истории благотворительности в России // Вестник благотворительности. - 1901. - №9. - С .40-53; Михневмч В. Русская женщина XVIII столетия.-К., 1895.

2Федорченко И. Милостыня, благотворительность, общественное призрение // Благотворительные общества г. Киева на Киевской Всероссийской выставке 1913 года. - К., 1913. -С.9-19.

■'Василенко В. К вопросу о призрении слепых и всяких нищих // Киевская старина. - 1у04. -л~п/-8. - С. іЗі-157; Ефименко П. Шпигали в Малоросски // Там же. - 1883. - - С.709-727; Сумцов Н. Шпиталь в Боромле //

Там же. - 3883. - №9-10. - С.309-312.

4Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Харків. - 1993. .

дослідження дорадянських установ допомоги лаулеризованим категоріям суспільства.

Оскільки благодійність - справа, яка під силу лише багатим людям, а вони вважалися гнобителями народу, то остання розглядалася як спосіб відволікання робітників і селян від революції. Участь демократичної інтелігенції у доброчинних товариствах досліджувалася у контексті визвольного руху у Російській імперії, підкреслювався її револгоціонізуючий вплив на маси.

Лише наприкінці 80-х років громадськість почала повертатися обличчям до проблем малозахищеннх верств населення, вивчати зарубіжний та вітчизняний досвід філантропії. Публікації і монографії А.Боханова.

В.Ковалинського, С.Новікової, Т.Рудської висвітлювали доброчинну діяльність царської сім’ї, купецтва, буржуазії, тобто усіх тих, хто колись вважався класовим ворогом1. Стаття В.Голубева про “Імператорське Людинолюбне товариство” показала, що збережені архіви цього товариства нарешті привернули увагу істориків2.

Суттєвим внеском у розуміння політики самодержавства щодо філантропії та відношення до неї різночиіщів-”шестидесятників” стала праця американської дослідниці Адель Лінденмейєр. Вчена обмежилася періодом 1855-1880 рр,, зробила цінні підрахунки кількості товариств у Російській імперії, при цьому використавши нові архівні матеріали3.

’Боханов А.Н. Коллекционеры и меценаты в России.-М.-,1989; Крупная буржуазия России. Конец Х1Х-1914г.-М., 1992; Судьба мецената // Неделя,-1989.-№46.-С.7; Ковалинский В. Меценаты Киева.-К. ,1995; Новикова С. Из истории отечественного меценатства // Посев.-1992.-№2.-СД06-111; Рудская

1, .и а ишаиииуЛ / / 1 лштпиа.-!

2Голубев В. В пользу бедных // Родина.-1991.-М?3.-С.28-38.

3Линденмейер А. Добровольные благотворительные общества в эпоху великих реформ // Великие реформы в России. 1856-1874: Сборник.- М., 1992,-

С. 283-300.

Сучасні українські вчені побіжно торкаються питань підтримки окремих категорій зубожілого населення у зазначений період. Так, у працях

О.О.Рафальсьхого, Є.П.Степанович не тільки характеризується матеріальне становище студенства, а іі дається перелік земляцтв і товариств допомога учням вищої школи Києва, Харкова, Катеринослава'.

Окремі дослідники свою увагу зосереджували переважно на діяльності прогресивної громадськості та земств по підвшцешда культурно-освітнього рівня і духовності народних мас (В.Й. Борисснко, А.К. Волощеііко, Р.П.Іванова, В.І.Кізченко, С.П.Стельмах)2.

Предметом пильної увалі ряду авторів наукових робіт стала не тільки радикально настроєна інтелігенція, а й помірковані її кола, часто об’єднані у різноманітні доброчинні спілки(О.В.Балнцька, С.П.Назимко, Н.А.Шип)3.

'Рафальский O.A. Межнациональные революционные связи студенчества на Украине (1895-1914гг.): Автореф. дне. канд. ист. наук.- К., 1990; Степанович

Е.П. Высшая специальная школа на Украине (конец XIX - начало XX в.).-К.,1991.

!Бориоенко В. И. Сельское начальное образование на Левобережной Украине 30-90-х гг. XIX Б.:Автореф. лис. канд. ист. наук.-К.,1976; Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60-90-х роках КІХ ст.-К.;1980; Волощенко А.К. Нариси з історії суспільно-політичного ?vxy на Україні в 70-х - початку 80-х років XIX ст.-К.,1974; Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України.-K., 1974: :<изченко В.И. Культурный облик пролетариата Украины в период імтіериализма.-К.,1990; Стельмах С.П. Политика самодержавия в области іародного образования на Украине в 60-90-х годах XIX в.: Дне. канд. ист. iavK.- К. ,1991.

3Балицька О.В, Громадсько-політична діяльність української інтелігенції березень 1917-квігень 1918 років); Дис. канд. іст. наук.-K.,1993; Назимко

D.II. Участь міських верств населення України у національно-визвольному

З’явилася діла плеяда вчених, які почали глибоко вивчати діяльність окремих установ та товариств ХІХ-ХХ ст.О.І.Діптан, М.С.Кармазіна, К.В.Новіков, М.ІО.Пашков, С. І. Поляруш, Б.К.-Г.Тебієв, М.Ф.Юрій)’. Як правило, усі вони у рамках досліджуваних ними тем піднімали питання організації допомога малозахшценим верствам людності.

Зарубіжні українознавці Д. Дорошенко, І.Огієнко, Н.ІІолонська-Васіїленко, Ю. Федорів згадують лише про церковну доброчинність, пов’язуючи її з братствами2.

русі (1905-1907 рр.): Дис. канд. іст. наук.-К.,1994; Шип H.A. Интеллигенция на Украине (XIX в.). Историко-социологический очерк.-K.,1991.

’Дилтан И.И. Деятельность чрезвычайных органов борьбы с детской беспризорностью в УССР. 191S-1932 гг.: Дис. канд. ист. наук.-К., 1991; Кармазина М.С. Деятельность добровольных обществ УССР в период социалистической реконструкции народного хозяйства (1926-1936 гг.): Дис. канд. ист. наук.-Днепропетровск, 1989; Новиков К.В. Общественно -политическая деятельность передовых российских литераторов (1895-1907гг.): Дис. канд. ист. наук. - М., 1989; Пашков М.Ю. Социально-функциональный анализ обществеїшьіх объединений на Украине в ХІХ-ХХ вв.: Дис. канд. филос. наук.-К., 1991; Поляруш С.І. Становлення і діяльність органів державної опіки та громадської благодійності: Дис. канд. іст. наук.-K.,1996; 'Гебиев Б.К.-Ґ. Правительственная политика в области образования и общественно-педагогическое движение в России конца XIX - начала XX вв.: Дис. докт. пед. наук. - М., 1991; Юрий М.Ф. Буржуазные общественные организации в период первой мировой войны 1914-1918 гг.: Дис. докт. ист. наук.- Черновцы, 1990.

2Дорошенко Д.І. Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу,- Берлін, 1940; Огіенко І. Українська церква: Нариси з історії української православної церкви: В 2 т.-К.,1993; Полонська-Василенко

У 1994 році з’явилась публікація М.Дмитрієнко і О.Яся, в якій благодійність аналізується як атрибут громадянського суспільства'. При цьому показано як історичний аспект цього питання, так і головні риси сучасної благодійності.

Підводячи підсумок огляду історіографії, можна зробити висновок, що діяльність благодійних товариств Києва другої половини XIX - початку XX століття не була предметом спеціальної наукової розробки.

Виходячи з вшцеокресленого, автор вважає за мету систематизувати та класифікувати благодійні товариства Києва, визначити їх основні напрями та фюрми роботи, проаналізувати й узагальнити їх внесок у Доброчинну діяльність.

Для досягнення поставленої мсти, враховуючи актуальність досліджуваної проблеми та нерозробленість її в історіографії, дисертант передбачає вирішити наступні завдання:

- з’ясувати умови діяльності благодійних установ і організацій Києва, їх структуру, завдання та форми роботи;

-проаналізувати розвиток законодавства щодо добродійних спілок; -висвітлити особливості управління, фінансування і діяльності філантропічних союзів, їх вплив на становище конкретних категорій тауперизосаного населення;

-визначити вагомість внеску окремих добродійних товариств в -гаданні допомоги неімущим верствам населення;

-відтворити роботу спілок, де благодійність не була провідним напрямом діяльності, однак ними зроблено значіпій внесок в загальну :праву допомоги нужденним;

-показати значення приватної ініціативи та роль окремих подвижників

Історія України: В 2 т. - К.,1993; Федорів Ю. Історія церкви в Україні.-Горон то, 1967, -362с.

Дмитрієнко М., Ясь О. Благодійність як атрибут громадянського :успільства: історія і сучасність// Розбудова держави.-1994.-.\»б.-С.37-44.

у генезі добродійних структур;

-висвітлити роль і значення благодійності в поданні медичної допомоги населенню Києва і в системі охорони здоров’я;

-дати класифікацію благодійних товариств Києва;

-узагальнити позитивний досвід доброчинних товариств з метою використання його на сучасному етапі.

Територіальні та хронологічні рамки дослідження. Вибір м. Києва обумовлений його місцем в Російській імперії як одного із значних центрів благодійної діяльності з розгалуженою мережею доброчинних товариств.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з 60-х рр. ХІХст. до 1917р., який став переломним у добродійній діяльності.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають загальні науково-дослідницькі принципи, об’єктивності, історизму та загальнолюдських цінностей. Використовуючи проблемно-хронологічний і порівняльний методи, здійснена спроба проаналізувати процес організації допомоги незахишеним категоріям населення з боку благодійних товариств.

Джерельну базу дослідження склали документи і матеріали державних архівів, фондосховищ бібліотек України, значна кількість яких маловідома та ае введена до наукового обігу.

Одне з основних джерел становлять документи, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у місті Києві (Ф.127, 442, 1157), державному архіві м. Києва (Ф.207, 242, 248. 251, 276, 289, 307, 308), державному архіві Київської області (Ф.189, 1238).

Законодавчі акти, які містяться в “Полном Собрании Законов Российской империи” і “Своде Законов Российской имперни” дозволяють скласти уявлення про загальні тенденції у політиці верховної влади в ланці опіки та благодійної .діяльності

Різноманітний статистичний матеріал, відомості про організацію допомоги різним благодійним структурам, в т.ч., й товариствам, пауперизоваиим елементам суспільства містять звіти, підсумкові збірники губернського та міського управління, земства тощо.

Найбільш повну картину розвитку мережі доброчинних спілок у другій половині XIX - початку XX ст. змальовують збірннки, видані Відомством установ імператриці Марії. На основі даних, зібраних у 1896 році, вийшов “Сборник сведений о благотворительности в России”1, в якому кількість благодійних товариств і установ складає лише більшу їх частину, але не вичерпує всієї їх кількості. Розгорнуту уяву про функціонування товариств дає інформація, зібрана в досить повному огляді благодійної діяльності в імперії у збірниках “Благотворительные учреждения Российской империи” і "Благотворительность в России”2. Благодійні установи розподілені по губерніях та повітах. Ці матеріали є джерелами інформації про відкриття, склад, капітал, прибутки і видатки різних товариств, установ, закладів.

Окрему групу джерел становлять матеріали періодичних видань, присвячені опіці та філантропії. Першими почати виходити Журнал Імператорського Людинолюбного товариства та “Соревнователь просвещения и благотворения”(1817-1826). Найбільш відомими у спій час були такі видання, як журнали “Нужда и помощь”, що видавався з 1871 р.; “Детская помощь” (1885-1894); щомісячник “Трудовая помощь”, що охоплював усі питання благодійності, але розробляв переважно ті, що ближче торкалися трудової допомоги; щомісячник “Вестник благотворительности" (1897-1902): часопис “Призрение и благотворительность в России”, в яких можна віднайти численні статті з теорії доброчинства, історії діяльності окремих товариств, з питань організації опіки за кордоном тощо.

Окремим джерелом виступили довідково-бібліографічні та статистичні видання, серед яких бібліографічний покажчик книг і статей з питань благодійності В.І.Межова3, короткий бібліографічний покажчик

‘Сбортгик сведений о благотворительности н России.- СПб., 1899і благотворительные учреждения Российской империи: В 3 т.-СПб., 1900;

Благотворительность в России: В 2 т.-СПб., 1902-1903.

3Межов В. И, Благотворительность в России. Библиографический указатель книг и статей.- СПб.. 1883.

Л.Ф. Селіванова1 та ін.

Цінні відомості про кількість, принципи функціонування, результати роботи місцевих філантропічних об’єднань вміщені у календарях та Пам’ятних книжках краю, губернії, міста, в статутах і звітах товариств, історичних оглядах добродійних інституцій.

У цьому аспекті відзначимо видання секції благодійності Київської Всеросійської виставки 1913 року2, яке містить нариси та огляди діяльності деяких доброчинних об’єднань, фінансовий стан київських спілок тощо.

Серед важливих інформаційних джерел назвемо довідкову книжку для учасників 6 з’їзду Товариства російських лікарів в пам’ять М.Пирогова3.

Положення, інструкції, циркуляри філій доброчинних об’єднань загальноімперського підпорядкування, статути громад місцевого значення, а також протоколи загальних зборів, щорічні звіти про роботу' та грошові суми, відомості про збір речей і продуктів, клопотання окремих осіб, кошториси установ дозволяють всебічно відтворити процес утворення мережі благодійних об’єднань в місті Києві і дати оцінку результатів їх діяльності. Ряд цифрових даних узяті з праць дорадянських дослідників, присвячених різним державним та громадським установам.

Наукова новизна дисертації визначається тим, то робота є першим у вітчизняній історіографії спеціальним дослідженням, у якому аналізується діяльність благодійних товариств м. Києва. На базі архівних і друкованих джерел зроблена спроба розглянути внесок благодійних товариств у підтримку зубожілої спільноти, специфіку діяльності доброчинних спілок та розглянути благодійність як явище культурного та громадського життя.

'Селиванов А.Ф. Библиография о благотворительности // Вестник благотворительности,- 190і.-№4.-С. 75-52; М?5-6.- С. 82-91.

благотворительные общества г. Киева на Киевской Всероссийской выставке 1913 года,- К.,1913.

3Сахновский В.Н. Врачебно-санитарные учреждения г.Киева.-К.,

1896.

Дисертація запроваджує до наукового обігу матеріали з архівів та книгозбірень, використання яких дало можливість відтворити історію та діяльність благодійних товариств, поглибити наші знання про громадське життя Києва другої половини XIX - початку XX ст.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що узагальнений та проаналізований автором матеріал з проблеми діяльності благодійних товариств Києва може бути використаний у розв’язанні проблем соціальної політики в Україні, та підтримки найменш захищених категорій населення. З’ясування джерел та способів фінансування благодійних товариств є важливим для громадськості та владних структур з огляду на створення та удосконалення сучасних доброчинних установ та організацій. Зібрані матеріали можуть бути використані при написанні праць з історії, історичного краєзнавства, довідково-бібліографічних видань, у підготовці лекцій та спецкурсів.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського

університету Імені Тараса Шевченка. Матеріали роботи пройшли апробацію при читанні курсів історії України, культури і медицини в Національному медичному університеті.

Основні положення та висновки дисертації викладені автором у публікаціях, а також доповідались на конференціях.

У першому розділі - “Передумови створення і становлення системи доброчинішх об'єднань” - розкривається значення понять “благодійність”, “мсііснатство” і “філантропія”. Коротко охарактеризовано витоки благодійності в Україні з давніх часів і значення в цьому церкви. Наведено яскраві приклади доброчинної діяльності подвижників в Україні доби середньовіччя. Окреслено вклад у доброчинну діяльність братств, а також Б. Хмельницького. Вкааано на особливості благодійності XVIII ст.

Для благодійної діяльності початку XIX ст. була характерна участь особливих напівдержавних установ: Відомства установ імператриці Марії, Імператорського Людинолюбного товариства. Поряд з ними з’являються інші спілки загальноімперського гатунку.

В період правління Миколи І заснування добровільного товариства було нелегкою справою, однак з 60-х років XIX ст. ставлення до доброчинних об'єднань змінюється. Спостерігається процес спрощення механізму відкриття благодійних товариств, який завершився указом 1 червня 1911 р. про надання губернаторам права самим затверджувати статути доброчинних об’єднань. Водночас з утворенням у 1906 р. “Губернських у справах про громади присутствія” посилився контроль за роботою останніх.

У розділі охарактеризована політика верховної влади щодо філантропічних об’єднань, при цьому вказано, що ставлення суспільства до малозахищених верств суспільства суттєво змінилося разом із залученням до вирішення їх проблем широких кіл громадськості.

Підкреслено, що справжній розквіт доброчинних спілок припадає на кінець XIX- початок ХХст. Відкриття різноманітних благодійних інтитуцій схвально підтримували представники місцевих освічених класів, які проявляли дедалі більшу зацікавленість та ініціативу в справі благодійності. Поступово поглиблювалаль спеціалізація філантропічних спілок, урізноманітнювались форми їх діяльності.

Враховуючи відсутність координації дій чисельних благодійних інституцій та відсутність єдиного плану, з 1909р. розпочав свою діяльність Всеросійський союз установ, товариств і діячів з громадської та приватної опіки. Завданням нового об’єднання стало вивчення питань опіки, пропаганда раціональних форм і методів благодійності, обмін досвідом, об'єднання

ЯлЛпЛПІМІІГИ ттютп.илгті рттпгу/) ТТОитгЛ літі ТЧ- ТПІТ7 ПїМ/ііглїГтІр ПАЛАТІ» аг*тттт»тх

вказаного союзу відзначив існування в імперії 4762 благодійних товариств і 6278 благодійних закладів. ІІри цьому тільки 25 відсотків їх бюджету становили надходження державної скарбниці, земств, міст і станових установ, а 75 відсотків- кошти громад та приватної благодійності.

В розділі також представлені організації добродійного спрямування, що діяли в роки першої світової війни.

У другому розділі - “Формування мережі, структура та форми роботи благодійних товариств” - характеризується доброчинна діяльність київських спілок, які можна об’єднати в чотири групи. До першої належать благодійні товариства загального типу. Серед них найпотужнішим було Київське Благодійне товариство, що з’явилось у Києві ще в 1834 р. Характерною особливістю його структури були дільничні попечительства бідних, на зміну яким з 1902р. прийшли попечительства, засновані Київським міським управлінням. Ставилася мета впровадити у життя міст т..лі. Ельберфельдську систему в громадській опіці.

У зазначений період вагоме місце відводилося запобіжній благодійності, яка прагнула до попередження бідності. Найдоцільнішим у цьому вважався принцип трудової допомоги, в чому позитивну роль відігравали будинки працелюбства. Останні надавали роботу, матеріал, необхідні знаряддя тим людям, які бажали працювати, але випадково чи через обставини залишилися без заробітку. Аналіз роботи установ Попечительства трудової допомоги показує, що вони включали в коло своєї діяльності не тільки боротьбу з безробіттям, але й професійним жебрацтвом.

У розділі проводиться думка, що "ІІопечительні про тюрми товариства”, об'єднання допомоги малолітнім правопорушникам, колишнім в’язням створювалися як за участю місцевої прогресивної громадськості, так і за вказівками “зверху”.

Важливими в мережі доброчинних об’єднань слід вважати ті, що допомогали дітям бідних батьків і сиротам. Першими виникли завдяки урядовій ініціативі Попечительства дитячих притулків. Київське губернське Попечительство, відлік діяльності якого починається з І845р., утримувало три притулки. Згодом значне місце посіли Київське Товариство денних притулків для дітей робітничого класу, яке відкрило в різних частинах міста п’ять постійних притулків і Попечительство малолітніх дітей військових чинів. Такі спілки пом'якшували новий вид нужди,який з’явився у др.пол.ХІХст. у зв’язку з розвитком промисловості, скупченням у промислових центрах

великої кількості робітників, недостатньої для утримування сім'ї заробітної плати.

Відчутну роль у громадському житті Києва другої половини XIX -початку XX ст. відігравали жіночі благодійні структури, серед яких досить великими і поліфункціональними були Київський відділ Російського Товариства захисту жінок і Товариство трудової допомоги інтелігентним жінкам.

Діяльність філантропічних громад підтримки учнів та студентів (друга група) можна вважати конкретною формою сприяння молоді. Види допомоги включали оплату навчання та квартири для нужденних, надання посібників, одягу, взуття, грошових допомог. Оскільки більшість союзів цього напряму мала обмежений капітал, то підтримка носила добре перевірений характер.

З доброчиними об’єднаннями загального типу, які надавали змішану допомог)', близько межують товариства взаємодопомоги (третя група). Віднесення цієї групи спілок до категорії благодійних обумовлюється тим,що хоча вони надають підтримку лише обмеженому колу своїх учасників, в той же час їх допомогу отримували також сім’ї, удови та діти громадівців. Союзи взаємодопомоги охоплювали переважно представників дрібних майнових станів. Дана структура включає спілки взаємодопомоги загального типу (пенсійного, на випадок смерті), станові, національні та професійні.

Особливу палітру громадському життю Кисва окресленого періоду надавала мережа національних і віросповідних громад та добродійних союзів, створених ними (четверта група). Останні надавали підтримку іноземним громадянам і підданим Російської імперії залежно від національності і віросповідання.

До названих чотирьох груп благодійних товариств примикають спілки просвітницького типу, які через поширення знань побічно впливали на погребуючий підтримки контингент.

Вивчення роботи філантропічних громад дає змогу стверджувати, що громадськість Києва надавала перевагу упереджувальним формам допомоги.

У третьому розділі - “Благодійні товариства медичного профілю” -розглядається робота доброчинних об’єднань, пріоритетним напрямом яких була медико-профілактична діяльність.

За нашими підрахунками, у зазначений період активно працювали 33 товариства медичного спрямування, які ставили своєю метою забезпечення медичною допомогою населення м.Києва, Подання допомоги хворим, дітям, літнім людям, санітарного оздоровлення довкілля і вирішували низку проблем медико-соціального характеру.

Це стосується в першу чергу київських місцевих підрозділів Товариства Червоного Хреста, Попечительства сліпих, Попечительства глухонімих. Товариства охорони народного здоров’я, Попечительства народної тверезості, а також окремих спілок, таких як Товариство подання допомоги хворим дітям, Товариство лікарень для хронічно хворих дітей, Товариство боротьби з дитячою смертністю, Товариство “Крапля молока”, Товариство боротьби з заразними хворобами, Товариство швидкої медичної допомоги. Діяли також деякі інші спілки медичного спрямування. У цій діяльності помітний слід залишили такі подвижники-кияки як родини Бродських, Терещенків. Деггерєвих, Ліхарєвих та ін.

З огляду ка це автор виділив медичні благодійні спілки в самостійну структуру, яка посідає особливе місце в системі доброчинегва.

У розділі проводиться думка, шо в умовах і сіяючої на той час державної системи охорони здоров’я, благодійна медична допомога окремих товариств відігравала значну роль і позитивно впливала на розв’язання медико-соціальних завдань.

В результаті проведеного дослідження автор прийшов до ряду висновків, основні з яких виносяться на захист:

І. Протягом другої половини XIX - початку XX ст. чітко вимальовується тенденція створення та розширення мережі доброчинних товариств із залученням широких кіл громадськості до вирішення проблеми підтримки найменш захищених категорій населення.

2. Під тиском соціально-економічних змін спостерігалося спрощення механізму відкриття благодійних товариств верховною владою, яке завершилося у 1911 р. наданням губернаторам права самим затверджувати статути добровільних об’єднань.

3. Київ, як один з найбільших благодійних центрів імперії, відзначався розгалуженою мережею благодійних товариств, які відрізнялись специфікою, напрямами та формами роботи.

4. Усі філантропічні об’єднання у своїй діяльності керувалися такими

принципами: легальність та контроль з боку місцевої адміністрації,

функціонування в рамках спеціально створених для них законів, використання морально-економічних форм допомоги, фінансова замкненість у колі своїх членів та інколи вихід на земства, міста та інші структури держави, намагання втілити у життя принцип самоокупності, демократичність, розширення зв’язків з іншими товариствами.

5. Кошти доброчинних спілок формувалися переважно такими шляхами: членські внески, прибутки з капіталів та майна, прибутки від заходів (вистав, читань, лекцій, концертів), пожертвування, збори за підписними листами та книжками, карнавкові збори.

6. Серед напрямів роботи благодійних товариств загального типу одне з пріоритетних місць належало медичній діяльності,

7. Організуюча та керівна роль у виникненні та діяльності філантропічних союзів належить окремим благодійникам.

8. Благодійні товариства, шо діяли в Києві в окреслений період, класифікуються наступним чином: загального типу, допомоги учням і студентам, взаємодопомоги, за національною і віросповідною ознакою, медичного профілю.

9. Діяльність благодійних товариств є яскравим прикладом громадської активності та соціальної творчості на високоморальних засадах милосердя та гуманізму.

Позитивний вітчизняний досвід діяльності доброчинних товариств необхідно використовувати в нових умовах на сучасному етапі історії України.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Истоки благотворительной медицины // Медицина Украины. -1995. -№4. - С. 8-9.

2. Благодійність у медицині: Прийдіть. Терещенки сучасні // Будьмо здорові. -1995.-Л1>9.-С.28-29.

3. Добродійні товариства підтримки учнів і студентів Киева II Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи:

Наукові доповіді Всеукраїнської конференції. -К., 1997. -4.2. -С.

126-133. .

4. До історії благодійності в Україні в добу середньовіччя // Богдан Хмельницький та його доба: Матеріали Міжнародної наукової конференції. -К.. 1996. -С. 261-265.

5. До історії громадської благодійності в Україні // Жінки України: історія, сучасність та погляд у майбутнє: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. -Дніпропетровськ, 1996. -С. 2935.

6. До історії участі жінок у благодійності// Жінка і демократія: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - К., 1995.-С. 150-154.

7. З історії благодійної медициниЯМалинщина у просторі і часі: Матеріали Всеукраїнської науково-краезнавчої конференції.-Малин, 1996.-С. 101 -104.

8. К истории благотворительной медицины г.Киева конца 19 - начата 20 ст.//Украинская научная мысль мировому прогрессу .-К., 1995.-С.2-3.

9. З історії епідеміології та благодійності м.Киева кінця 19 - початку 20 століття//Социально-медицинские аспекты охраны здоров'я.-Днепропетровск, 1995.-С.143-144.

10. До історії благодійності другої половини XIX - поч. XX ст. у Кисві//Образ епохи. Культурне середовище Києва кінця XIX - на початку XX ст.: Тези доповідей Міжнародної наукової конференції,- К., 1995.-С.116-118.

11. Деякі соціологічні аспекти громадської благодійноспУ/Треті Гоичарівсью читання: Тези доповідей.-К., 1996.-С.76.

Ступак Ф. Я. Деятельность благотворителышх обществ Киева второй половины XIX - начала XX века.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата истрических наук по специальности 07.00.01. - История Украицы. Киевский университет имени Тараса Шевченко. Киев, 1997.

Исследуется деятельность благотворительных обществ общего типа, помощи ученикам и студентам, взаимопомощи, по национальному и вероисповедному признаку, которые функционировали в г.Киеве во второй половине XIX - начале XX в. Особо выделены филантропические союзы медицинского профиля. Установлено, что благотворительные общества г. Киева в указанный период достигли своего наивысшего развития.

F. Stupalc.

The activity of the charitable societies of Kyiv during the second part of the (IXth century and of the beginning of the XXth century.

Thesis on competition for academic degree of Candidate of History on speciality 17.00.01 - The History of Ukraine. Taras Shevchenko University. Kyiv, 1997.

The issue being investigated is the activity of the charitable societies: for general purpose, lupils’ and students’ assistance, mutual aid according to the national and religious signs, hat had been functioning in Kyiv during the second part of theXIXth century and of the >cginning of the XXth. Particular attention is paid to philanlropic societies of medical irophilc. It was mentioned that the charity societies in Kiev at a given peried where in he peak of this activity.

Ключові слова: благодійність, доброчинні товариства, Київ.